ОДЕСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

Мельниченко Олена Сергіївна

УДК 332.012.32 (003.52)

Вдосконалення організаційноГО механізму

управління корпоративними правами держави

(регіональний аспект)

25.00.02 - механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

ОДЕСА – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник - | кандидат економічних наук, доцент

КУБЛІКОВ Володимир Костянтинович,

Одеський державний економічний університет, докторант.

Офіційні опоненти: | доктор наук з державного управління, професор ЧЕЧЕТОВ Михайло Васильович,

Харківський національний економічний університет, професор кафедри обліку підприємницької діяльності;

кандидат наук з державного управління

РОВИНСЬКИЙ Юрій Олександрович,

Одеське територіальне управління Державної комісії з цінних парів та фондового ринку, начальник.

Захист відбудеться “27” червня 2008 р. о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.863.01 в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Генуезька, 22, к.212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (65009, м. Одеса, вул. Генуезька, 22).

Автореферат розісланий “26” травня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.М. Безверхнюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Побудова незалежної, демократичної, правової держави передбачає перехід до нових принципів функціонування системи державного управління. Особливість сучасного періоду розвитку державного управління в Україні полягає в необхідності рішення не тільки конкретних управлінських завдань, але і в баченні загальної перспективи управлінської діяльності, в створенні ефективного механізму її реалізації. В умовах сучасної України проблема удосконалення механізмів державного управління надзвичайно актуальна і знаходиться в центрі уваги як наукових, так і практичних робітників.

Удосконалення державно-управлінських відносин пов’язано з вирішенням низки проблем, які виникають в результаті невідповідності існуючого стану цих відносин вимогам сьогодення. Сутність першої з них у тому, щоб відповідно до закону необхідної різноманітності забезпечити охоплення суб’єктом державного управління різноманітності об’єктів, на які спрямоване управління. Як підхід до її вирішення пропонується обмеження втручання державного управління в суспільну діяльність за принципом його достатності. Друга проблема полягає в необхідності підвищення управлінських можливостей суб’єктів державного управління за умов зниження при цьому ресурсних витрат, тобто підвищення ефективності діяльності власне суб’єкту управління. Сутність третьої проблеми – в необхідності удосконалення врегулювання різноманітності системи державного управління. Зазначена низка проблем має прояв і у сфері приватизації та управління корпоративними правами держави.

На сучасному етапі економічного розвитку нашої держави нормативно-правові акти лише регулюють процеси приватизації, а регламентація цілісної системи управління процесами приватизації знаходиться поза увагою, що приводить до розмивання прав власності та зростання трансакційних витрат. Формування сектору корпоративних прав держави, як наслідок процесів приватизації, висуває на перший план проблему пошуку національної моделі управління, здатної забезпечити максимальну результативність функціонування державної корпоративної власності в України. Таким чином, проблема підвищення дієвості управління корпоративними правами держави стає все більш актуальною, а її розв’язання безпосередньо пов’язано з ефективністю сучасних механізмів управління державною власністю в Україні.

Аналіз стану наукових розробок у вітчизняних та зарубіжних джерелах з цієї проблематики свідчить, що на сьогодні створено необхідне підґрунтя для забезпечення виваженого державного управлінського впливу на розвиток приватизаційних процесів та корпоративних відносин. Важливими джерелами аналізу особливостей державно-управлінського впливу на всі сфери життєдіяльності в Україні є праці вітчизняних фахівців В.Б. Авер’янова, В.Д. Бакуменка, В.М.Князєва, П.І. Надолішнього, Н.Р. Нижник, В.В. Цвєткова, Л.П. Юзькова та інших. Вагомий внесок у розробку вихідних засад і механізмів державного регулювання економічних процесів зробили українські фахівці В.Г. Бодров, В.Є. Воротін, Ю.А. Ковбасюк та інші. У вітчизняній літературі проблеми трансформації власності висвітлено у працях таких учених, як А.Н. Бондарь, А.С. Гальчинський, Є.І. Головаха, С.А. Давимука, О.Й. Пасхавер, О.Д. Рябченко, М.В. Чечетов та інші.

Не зважаючи на значний науковий доробок, поза увагою науковців залишилася актуальна наукова проблема – формування ефективних механізмів управління корпоративними правами держави на регіональному рівні, що і зумовило тему, мету і завдання даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось протягом 2004-2007 рр. у межах науково-дослідних робіт Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України «Методологія стратегічного управління соціально-економічним розвитком Південного регіону» (номер державної реєстрації 0104U004912) і «Теоретико-методологічні та прикладні аспекти розвитку механізму стратегічного управління: регіонально-трансформаційні питання соціально-економічного напряму» (номер державної реєстрації 0106U003247), в рамках яких дисертантом було проаналізовано досвід державного управління корпоративними правами держави на регіональному рівні.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні концептуальних положень державного управління корпоративними правами держави на регіональному рівні й розробці практичних рекомендацій щодо їх впровадження в діяльність органів виконавчої влади.

Відповідно до основної мети дисертаційної роботи було визначено та вирішувалися такі завдання:

- проаналізувати теоретико-методологічні основи управління корпоративними правами держави;

- дослідити існуючі концепції управління державною власністю в умовах ринкової економіки;

- провести порівняльний аналіз закордонного та вітчизняного досвіду процесів приватизації;

- проаналізувати цілі приватизаційних процесів та механізми їх регулювання в Україні;

- дослідити особливості організаційного-правого підґрунтя участі держави в управлінні акціонерними товариствами різних форм власності;

- визначити основні напрями підвищення ефективності механізмів управління державними частками власності в акціонерних товариствах;

- розробити науково-практичні рекомендації щодо створення регіональної управляючої компанії як основного напрямку удосконалення організаційного механізму управління корпоративними правами держави на регіональному рівні.

Об’єкт дослідження – система управління корпоративними правами держави.

Предмет дослідження – механізми управління корпоративними правами держави на регіональному рівні.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що результативність управління корпоративними правами держави безпосередньо залежить від дієвості організаційного механізму управління державними частками власності в акціонерних товариствах завдяки функціонуванню регіональних компаній з управління корпоративними правами держави.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною базою для проведення дисертаційного дослідження стали положення сучасної теорії державного управління, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, фахівців-практиків з питань державного управління процесами приватизації, а також законодавчі та нормативні акти України. В процесі дослідження було використано такі методи: системного аналізу – для розкриття змісту категорій «приватизація», «управління корпоративними правами», «корпоративні відносини», «державна частка», «державна власність»; графічний – для наочної ілюстрації аналізу результатів приватизації та наочної ілюстрації динаміки приватизаційних процесів в Україні та в регіоні; аналітичний – під час аналізу кількості об’єктів, що змінили форму власності та продаж пакетів акцій приватизованих підприємств; економіко-математичний – під час визначення ефективності приватизаційних процесів; економіко-статистичний – під час оцінювання ступеню використання акціонерного капіталу, результатів та ефективності поточної інвестиційної діяльності, вимірювання прибутковості приватизації, використання нормативних активів тощо.

Інформаційною базою дисертаційного дослідження є законодавчі й нормативно-правові документи, дані Державного комітету статистики України, Фонду державного майна України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Рахункової палати України.

Поряд з статистичними даними, інформаційну базу дослідження складають аналітичні документи, доповіді, економічні огляди, дисертації, монографії та науково-аналітичні статті вітчизняних та зарубіжних авторів, відомчі видання, рукописи і матеріали Одеського регіонального інституту державно управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Наукова новизна отриманих результатів. Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає в обґрунтуванні теоретичних і розробці методичних положень, сукупність яких забезпечує формування й ефективне функціонування організаційного механізму управління корпоративними правами держави на регіональному рівні. У результаті проведеного дослідження отримано нові наукові і практичні результати:

уперше:

- обґрунтовано, що ефективний захист інтересів держави як власника може бути забезпечений через механізм довірчого управління, що дозволило запропонувати шляхи удосконалення організаційного механізму управління корпоративними правами держави на регіональному рівні;

- запропоновано концептуальні засади створення регіональної управляючої компанії як основи вдосконалення організаційного механізму управління корпоративними правами держави та визначено основні види їх діяльності з урахуванням міжнародного досвіду управління державними частками власності в акціонерних товариствах;

удосконалено:

- існуючі теоретико-методологічні підходи до аналізу державних корпоративних відносин в умовах реструктуризації управління державною власністю, завдяки чому виявлена залежність державних корпоративних відносин від механізмів проведення приватизаційних процесів;

- організаційні механізми участі держави в управлінні акціонерними товариствами змішаної форми власності та механізми підвищення ефективності управління державними частками власності в акціонерних товариствах;

набуло подальшого розвитку:

- узагальнення досвіду проведення приватизаційних процесів розвинутих країн та країн з перехідною економікою, у результаті якого обґрунтовано рекомендації щодо його використання в вітчизняної теорії і на практиці.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що низка авторських методологічних та теоретичних положень і висновків створює основу для формування ефективного механізму управління корпоративними правами держави на регіональному рівні і може використовуватися у подальшій науковій розробці проблем реструктуризації економіки України, практичній діяльності органів управління, економічно самостійних суб’єктів господарювання.

Одержані в дисертаційному дослідженні наукові та науково-практичні результати використано:

- виконкомом Южненської міської ради, як структурний елемент заходів у Стратегічному плані розвитку міста Южний Одеської області (довідка виконавчого комітета Южненської міської ради Одеської області № 28/1/01 кс від 30.01.2008 р.);

- регіональним відділенням Фонду державного майна України в Одеській області при розробці «Регіональної програми розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах Одеського регіону» (довідка регіонального відділення Фонду державного майна України в Одеській області № 19-CЛ від 14.02.2008 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертаційного дослідження доповідалися автором і обговорювалися на наукових комунікативних заходах, зокрема на: щорічній загальноінститутській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку» (м. Одеса, жовтень 2005 р.); ІІ міжнародній науково-практичній конференції «Вища освіта і наука без граніц-2005» (м. Прага, грудень 2005 р.); щорічній загальноінститутській науково-практичній конференції «Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблема децентралізації, ризики та перспективи впровадження» (м. Одеса, жовтень 2006 р.); щорічній загальноінститутській науково-практичній конференції «Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації» (м. Одеса, жовтень 2007 р.); науково-практичній конференції за міжнародною участю «Демократичні стандарти врядування й публічного адміністрування» (м. Львів, квітень 2008 р.).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження викладено автором у 9 публікаціях, із них: 1 – монографія; 3 – у наукових фахових виданнях; 5 – в інших наукових виданнях. Загальний обсяг публікацій складає 10,9 д.а. Особисто автору належить 4,65 д.а.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Зміст викладено на 198 сторінках друкованого тексту, у тому числі 169 сторінок основного тексту. У роботі наведено 7 таблиць, 6 рисунків та 8 додатків. Список використаних джерел містить 200 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її значимість, ступінь наукової розробки проблеми, показано зв’язок роботи з напрямками наукових досліджень Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, сформульовано гіпотезу, мету і завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення, подано інформацію про апробацію і впровадження роботи, відомості про публікації з теми дисертаційної роботи, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи управління корпоративними правами держави» – розглянуто теоретико-методологічні основи управління державними корпоративними правами; досліджено еволюцію поглядів на реструктуризацію управління державною власністю; проаналізовано сучасний концептуальний підхід щодо управління державною власністю в умовах трансформації економіки; розкрито сутність держави як суб’єкта корпоративних відносин.

У розділі, в контексті теми дисертації, осмислюються теоретичні напрацювання вітчизняних та зарубіжних авторів. В результаті аналізу джерельної бази, з’ясовано, що з одного боку, у вітчизняній науковій літературі в сфері державного управління та економіки є чимало робіт, присвячених різним аспектам процесу реструктуризації державного управління власністю (А.Н. Бондар, В.Є. Воротін, А.С. Гальчинський, Є.І. Головаха, С.А. Давимука, О.Й. Пасхавер, О.Д. Рябченко, М.В. Чечетов), а також проблемам удосконалення механізмів державного управління взагалі (В.Б. Авер’янов, В.Д. Бакуменко, В.М. Князєв, В.В. Цвєтков, Л.П. Юзьков). Проте механізми управління процесами приватизації та державними корпоративними правами на даний час залишаються науково не обґрунтованими.

Аналіз наукових досліджень в галузі реструктуризації управління корпоративними правами держави показав, що динамічно зростає значущість органів влади як регулятора та постачальника суспільних благ. На підставі аналізу виявлено, що управління процесами приватизації та державними корпоративними правами є специфічним напрямком діяльності органів виконавчої влади, який тісно пов’язаний з досягненням соціально-економічних та фінансових цілей держави.

Доведено, що ключовими моментами методології управління власністю є: управління державною власністю, як одна із специфічних форм сучасного менеджменту; державна власність, як форма власності, родове коріння якої закладено в економічній суті власності; роль та місце державної власності в системі відносин власності, які визначаються специфікою поточного періоду. Слід відзначити, що в України й дотепер відсутня єдина концепція управління корпоративними правами держави. Наявність значної за обсягом державної власності з невизначеними економічними функціями породило стихійні спроби її захоплення й приватизації стратегічних підприємств. У результаті спотворюються ринкові сигнали для всіх суб’єктів господарської діяльності, які так чи інакше стосуються цієї сфери діяльності держави.

У найзагальнішому вигляді функції державної власності поєднуються з функціями держави, оскільки вона виступає матеріальною основою забезпечення діяльності останньої. Проте діапазон функціонування державної власності вужчий, ніж у держави, тому, що для досягнення мети держава не обов'язково повинна використовувати державну власність. Це лише один з інструментів регулювання державою усієї системи відносин у суспільстві.

Підвищення ефективності управління корпоративними правами держави визначається розподілом власності держави за рівнями та суб’єктами господарювання. Мова йде про такий розподіл державної власності, який забезпечує реалізацію суспільних інтересів. Слід зазначити, що суб’єкти господарювання прагнуть закріпити такі способи використання державної власності – через створення норм (передусім, правових), що інституційно закріплюють їх діяльність, або перешкоджаючи створенню норм, ускладнюючи таким чином їх діяльність. В останньому випадку створюється ситуація, за якою розподіл прав на державну власність виявляється розмитим.

Ця проблема має два аспекти. Перший аспект – використання державної власності регіональною та місцевою елітою для досягнення власної мети. Це можливо через відсутність чіткого законодавчого розмежування державної власності, а також через розмежування повноважень різних рівнів влади. На сьогодні відносини центральної влади з регіонами не чіткі, обумовлені не стільки регіональною, економічною, культурною, національною специфікою, скільки правовими проблемами, невирішеність яких часто призводить до того, що і політична, і економічна влада зосереджується в руках регіональної еліти та сформованих нею команд. Другий аспект проблеми полягає в необґрунтованому залученні для використання та управління державною власністю законодавчої влади, яка через відсутність чіткого розмежування повноважень між гілками влади та через недосконалість законодавства ставить розподіл державної власності в залежність від змін політичної кон’юнктури.

У таких умовах головною проблемою управління корпоративними правами держави є розробка та реалізація наукової концепції формування системи управління державною власністю. По суті, мова йде про механізм відтворювання та ефективного використання державної власності, насамперед, у державному секторі економіки та його структурних підрозділах «знизу доверху». Держава в особі Уряду України, Фонду державного майна України, міністерств та інших центральних і місцевих органів виконавчої влади здійснює управління корпоративними правами держави у значній кількості акціонерних товариств. Організаційна форма господарських товариств, у статутах яких є частка держави станом на 01.01.2008 року, наведено в таблиці 1.

Аналіз офіційних матеріалів показує, що загальна сума прибутків від використання державного майна, від дивідендів, що перебувають у державній власності за пакетами акцій, дуже незначна, що свідчить про неефективність управління державним майном. Отже, важливим є те, яким чином розпоряджається своєю власністю держава, яка мета управління пакетами акцій і державним майном, що належать державі, оскільки очевидним є те, що сьогодні держава не є ефективним власником.

Таблиця 1

Організаційна форма господарських товариств, у статутах яких є частка держави (станом на 01.01.2008 р.) |

100%-75%+1 акція | 75%-50%+1 акція | 50%-25%+1 акція | 25%-0% | Всього

ВАТ, створені в процесі приватизації та корпоратизації | 139 | 78 | 307 | 315 | 839

ХК, ДАК, ПАК | 29 | 3 | - | - | 32

АТ, створені за участю ФДМУ | 6 | 12 | 51 | 55 | 124

АТ, які перебувають на обліку в інших органів виконавчої влади | 117 | - | 5 | - | 122

Разом | 291 | 93 | 363 | 370 | 1117

Аналіз можливих варіантів управління корпоративними правами держави, дозволив визначити наступне: по-перше, державі не слід активно відчужувати свою власність; по-друге, з метою ефективного управління власністю необхідно використовувати як інститут довірчого управління, так і залучення до управління державними пакетами акцій активних власників компаній з участю держави.

У другому розділі – «Вплив приватизаційних процесів на формування системи управління корпоративними правами держави» – проведено порівняльний аналіз моделей приватизації розвинутих країн та країн з перехідною економікою; досліджено динаміку структурних змін державної власності в Україні; проаналізовано результати приватизації в Україні та Одеському регіоні; визначено концептуальні основи формування моделі управління корпоративними правами держави.

Аналіз моделей приватизації виявив, що приватизація в 70-80-ті роки ХХ століття стала загальносвітовим явищем. Теоретичним обґрунтуванням курсу на роздержавлення послужила функціонально-господарська концепція розвитку державного підприємництва, яка витіснила соціально-політичну концепцію, що панувала раніше.

У країнах із розвиненими ринковими системами приватизація має обмежені масштаби, припускає використання ринкових (грошових) засобів відчуження й спрямована, насамперед, на оздоровлення державних фінансів, скорочення витрат державного бюджету на утримання неефективних державних підприємств, збільшення дохідної частини за рахунок продажу капіталу та великих податкових надходжень від підприємств, які «вилікувалися» в приватних руках.

Масштаби грошової приватизації в світі у 1990-ті роки неухильно росли аж до 1997 року і збільшилися з 30 млрд. дол. у 1990 році до приблизно 150 млрд. дол. у 1997 році та дещо скоротилися у 1998 році до 115 млрд. Загальна виручка за 1990 - 1998 роки склала 700 млрд. дол.

Роздержавлення на Заході проводилося різними способами. Серед них найбільш поширений полягав у тому, що організовувався розпродаж акцій підприємства через фондову біржу для всіх бажаючих. У постсоціалістичних країнах приватизація відбувалася в основному іншими методами. У перехідних економіках відомо декілька основних моделей приватизації: масова програма приватизації (МП); модель інсайдерів; модель встановлення одноразового мажоритарного контролю; модель «соціально-орієнтованої» власності; модель «стандартних продажів» за відкритою підпискою; модель «case-by-case».

В українських умовах розробка та реалізація приватизаційної політики особливо ускладнювались через дії таких загальновизнаних факторів: по-перше, паралельно з процесом вибору глобальних моделей відбувався спонтанний перехід державних підприємств та майна в інші форми власності (колективні та приватні) на мікрорівні; по-друге, високий рівень концентрації нарівні з відсталістю багатьох секторів української промисловості перешкоджав проведенню ефективної та соціально «м’якої» структурної перебудови до й після приватизації; по-третє, і це, на наш погляд, найбільш важливо, саме приватизація та проблеми перетворення власності є тією галуззю організаційно-економічних реформ, де політичний та популістський пресинг був і є найважчим.

Стрижнем української приватизаційної програми 1992-1999 років стала модель масової приватизації, яка об’єднала широкомасштабну корпоратизацію (сторона пропозиції) та розподіл приватизаційних сертифікатів серед громадян України (сторона попиту). Прагматичним запровадженням введення цієї моделі став облік реальної ситуації на момент початку технічної приватизації: відсутність платоспроможного попиту населення; «нульовий» інтерес іноземних інвесторів; наявність понад 110 тис. державних та муніципальних підприємств (що вимагало типових стандартних процедур приватизації); необхідність максимально високих темпів легального приватизаційного процесу (на першому етапі) для блокування інтенсивної спонтанної приватизації й ряд інших.

Основний акцент приватизаційних програм 2000-2005 років зроблено на отриманні грошових коштів у державний та місцеві бюджети. Проте з початком «грошового» етапу в українській приватизації, дилема «інвестиції-бюджет» абсолютно явно вирішена на користь останнього. Багато в чому це зумовлено кон’юнктурними політичними мотивами вирішення короткострокового тактичного завдання. Звідси стає очевидним і ключовий критерій вибору основного методу продажу незалежно від галузей і регіонів – максимізація доходів державного бюджету. Динаміку процесів, що проходили в другій фазі приватизації в Україні, показано на рисунку 1.

У цілому ж, якщо абстрагуватися від бюджетної кризи, то стосовно 2000-2005 років можна говорити про трансформацію єдиної приватизаційної політики: спонтанний, по суті, процес «залишкової приватизації»; домінування бюджетних мотивацій при ухваленні приватизаційних рішень; використання приватизаційних інструментів для залучення політичних спільників серед регіональної еліти й найбільших фінансових угруповань; помітна «регіоналізація» приватизаційного процесу, у тому числі в політичних цілях.

Рис. 1 Кількість об'єктів, що змінили форму власності

За кількістю приватизованих об’єктів державної форми власності на 1 тис. осіб Одеський регіон займає 3-тє місце в Україні після Донецької й Київської областей. Аналіз розподілу форм власності, які встановлені на приватизованих об'єктах за весь період приватизації, показав, що в середньому по області більше 27% об’єктів перейшли в приватну власність і відповідно майже 73 % – у колективну власність.

Аналізуючи структурні зміни корпоративних прав держави за підсумками приватизації, необхідно зазначити наступне. Станом на 1 квітня 2007 року на території Одеської області розташовано 25 ВАТ, які мають державну частку в статутних фондах. Управління корпоративними правами держави в 48% від їх загальної кількості здійснюють державні акціонерні, національні акціонерні, холдингові і лізингова компанії. У двох ВАТ управління здійснюється міністерствами, а в 11 ВАТ – Фондом державного майна України. Із 25 ВАТ 14, що складає 60% від загальної кількості ВАТ в регіоні, мають державну частку акцій в статутному фонді понад 50%. Існуюча система управління державними частками в Одеському регіоні характеризується наступними ознаками: низькою фінансовою ефективністю для бюджету регіону; низькою капіталізацією фондового портфеля у зв'язку з фактичною відсутністю підприємств, акції яких котируються на фінансовому ринку, значною кількістю підприємств з часткою власності регіону менше 25%; наявністю підприємств, фінансово-економічна діяльність яких неефективна; обмеженим набором управлінських рішень і способів приватизації, а також відсутністю затвердженої системи делегування функцій управління професійним керуючим організаціям і особам.

Соціально-економічний проект макроекономічної трансформації України шляхом приватизації державної власності здійснювався через реалізацію чотирьох основних напрямів: малої приватизації; сертифікатної приватизації; оренди державного й комунального майна з викупом; закріплення за державою переліку об’єктів, які не підлягають приватизації. Це вирішувало питання розмежування сфер впливу приватного капіталу, як двигуна ринкових перетворень і держави, як гаранта забезпечення економічної безпеки й соціальної стабільності в країні. До основних чинників, що зумовлюють вплив приватизації й реструктуризації власності в Україні на модель управління корпоративними правами держави, належать такі: скорочення частки державної власності й створення підприємствам умов для роботи в ринковій економіці; реструктуризація економіки України в напрямі задоволення потреб людини шляхом проведення ефективної структурної інвестиційної політики.

У третьому розділі – «Механізми управління корпоративними правами держави на регіональному рівні» – розглянуто механізми участі держави в управлінні акціонерними товариствами змішаної форми власності, обґрунтовано напрямки підвищення ефективності управління державними частками власності в акціонерних товариствах; запропоновано створення регіональної управляючої компанії як організаційного механізму підвищення ефективності управління державною власністю.

Виникнення в українській економіці компаній змішаної форми власності йшло декількома шляхами. По-перше, такі компанії з'являлися в результаті закріплення у власності держави крупних пакетів акцій акціонерних товариств, створених на базі підприємств, акціонування і приватизація яких проводилися тільки за спеціальним рішенням органів державної влади. По-друге, у власності держави залишилися пакети акцій, які з різних причин не були реалізовані за приватизаційні сертифікати або продані на аукціонах й інвестиційних конкурсах.

Діяльність компаній із державною участю істотно впливає на стан всієї української економіки не тільки через численність цієї групи підприємств, але й унаслідок їх значущості. Очевидно, що результати діяльності цих підприємств багато в чому залежать від того, як ними управляє держава. А вона, як свідчить вітчизняна практика, є одним із найбільш пасивних акціонерів. Наслідком самоусунення держави, як крупного акціонера, від вирішення проблем корпоративного управління є низька ефективність підприємств з державною участю.

Практика показує, що основним джерелом доходів від управління державною власністю за останні роки став продаж пакетів акцій АТ і державного майна. У той же час дивідендні доходи державного бюджету складають нікчемну частку (табл.2). На наш погляд, таке співвідношення прибуткових джерел управління державною власністю вкрай ненормальне.

Участь держави в управлінні підприємствами, що мають державний пакет акцій, передбачає три основні механізми: представлення інтересів держави; довірче управління; внесення державних пакетів акцій до статутних фондів (капітали) організацій, що знаходяться під контролем держави, зокрема із створенням холдингових компаній.

Відносно висока частка участі держави в економічних структурах характерна не тільки для постсоціалістичних країн, але й для країн із розвиненою економікою. Так, наприклад, для європейських країн з властивою їм моделлю розвитку характерна вища частка участі держави в економіці, ніж для США. Таким чином, можна зробити висновок, що для України, яка тяжіє до європейської моделі розвитку, висока частка державної власності, виходячи з досвіду інших країн, є організаційно й економічно зумовленою. У даний час держава бере участь у капіталі 1135 корпоративних підприємств, причому в 76,5% із них його частка перевищує 25% статутного капіталу.

Таблиця 2

Динаміка надходжень до державного бюджету України дивідендів на державні корпоративні права за період 2004-2006 років |

станом на 01.01.2004 | станом на 01.01.2005 | станом на 01.01.2006

Вартість державної частки, млн.грн. | 26490,00 | 26620,00 | 32260,00

Фактичне надходження дивідендів, млн.грн. | 319,00 | 1795,10 | 538,46

Доходів на одну гривню державної власності | 0,01грн. | 0,07грн. | 0,02грн.

Джерело: www.spfu.gov.ua

Аналіз міжнародного досвіду управління державними частками власності в акціонерних товариствах показує, що при виборі конкретної моделі необхідно, перш за все, звертати увагу на відповідність особливостей моделі специфіці національної економіки. Нерідко використання абсолютно протилежних за принципами побудови моделей у різних країнах дозволяє добитися однаково добрих результатів

В умовах, що склалися в Україні, тільки держава володіє необхідним набором якостей, щоб стати ефективним власником на тих підприємствах, де є державна частка. Виступаючи в ролі активного акціонера, держава може забезпечувати дотримання прав інших акціонерів за рахунок ефективнішого представлення їх інтересів. Практика розвитку корпоративного сектора економіки України в останнє десятиріччя показала, що сили самоорганізації ринку не забезпечують дотримання економічних інтересів усіх акціонерів (у тому числі держави), пропорційних їх часткам у статутному капіталі. Об'єктивною необхідністю є свідоме втручання держави як акціонера у формування збалансованих корпоративних відносин на підприємствах із державною часткою власності. Світовий досвід підтверджує, що тільки справедливе представництво інтересів усіх акціонерів створює умови, сприятливі для стійкого зростання акціонерного капіталу й швидкого розвитку виробничої бази підприємства.

Ринок цінних паперів для уряду й регіону з'являється не тільки інструментом залучення інвестицій. За допомогою механізмів ринку цінних паперів держава дістає можливість скоригувати окремі помилки, що сталися в ході проведення прискореної приватизації. Інструменти ринку цінних паперів дозволяють усунути структурні диспропорції, що виникли в ході поділу власності на державну й регіональну. Із безлічі дрібних акціонерних товариств, нездатних розвиватися поодинці, за допомогою інструментів ринку цінних паперів з'являється можливість під державним контролем створити могутні виробничі одиниці, конкурентноздатні на міжнародному ринку.

Світовий досвід і досвід найбільших вітчизняних компаній показує, що ефективний захист майнових інтересів власників, конкурентну перевагу на ринках і залучення інвестиційних засобів зможуть забезпечити тільки організації, які використовують досвід професійних менеджерів. У зв'язку з цим одним із найважливіших напрямів вдосконалення управління корпоративними правами держави в регіоні є: залучення або створення спеціалізованих управляючих компаній із використанням правового механізму довірчого управління державною власністю в регіоні; створення холдингових компаній для управління підприємствами, діяльність яких спрямована на випуск продукції в одному ринковому сегменті; формування інвестиційних фондів з метою управління малоліквідними пакетами акцій державної власності та майновими комплексами з метою реалізації крупних інвестиційних проектів.

Доведено, що управління державною власністю в регіоні є складною й до кінця законодавчо не оформленою роботою. Проте таку роботу необхідно удосконалювати й розширювати, оскільки вона дозволяє підтримувати інвестиційну й інноваційну активність, вирішувати соціально значущі завдання, за які не беруться приватні комерційні підприємства, а також ефективніше управляти фінансовими потоками з метою забезпечення збалансованості соціально-економічного розвитку регіону.

Ефективний захист майнових інтересів власників, конкурентну перевагу на ринках і залучення інвестиційних засобів зможе забезпечити створення спеціалізованих управляючих компаній з використанням правового механізму довірчого управління державною власністю в регіоні. Довірче управління є найвідповіднішим способом довгострокового управління майном, що забезпечує не тільки передачу об’єкта управляючій компанії, але і збереження за засновником права власності на об’єкт управління.

Основними видами діяльності регіональних управляючих компаній (РУК) мають стати: управління підприємствами та організаціями через придбання й відчуження частки (акції, паї) в статутних капіталах господарських товариств та суб’єктів інших організаційно-правових форм; проведення конкурсів для розміщення обласного замовлення, його розміщення, контроль за якістю та термінами виконання обласного замовлення; створення творчих колективів для розробки перспективних інноваційних товарів та послуг; консалтингові послуги; частка в роботі вітчизняних та світових організацій із питань, що входять до сфери діяльності РУК; формування інформаційних ресурсів, інша законна діяльність у статутних інтересах.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження підтвердило покладену в його основу гіпотезу: вдосконалення організаційного механізму управління корпоративними правами держави на регіональному рівні може здійснюватися з використанням правового механізму довірчого управління шляхом створення спеціалізованих регіональних управляючих компаній. Узагальнення результатів дослідження дозволяє сформулювати висновки, що мають теоретичне й практичне значення та певну новизну.

1. Систематизація фундаментальних та прикладних досліджень з управління процесами приватизації та державними корпоративними правами в сучасній науковій літературі з державного управління виявила, що вирішення актуального наукового завдання з підвищення ефективності управління корпоративними правами держави перебуває на початковій стадії, а головним напрямком цих досліджень є формування комплексної системи управління процесами приватизації та державними корпоративними правами (в тому числі на рівні регіону).

2. Доведено, що несформованість нових теорій державного управління в галузі реструктуризації управління корпоративними правами держави, недостатнє урахування специфічності трансформаційного процесу в нашій країні викликає фрагментарність державної політики в процесах приватизації та неефективність управління корпоративними правами держави.

3. Ключовими моментами методологічного підходу до управління власністю, на погляд автора, є: управління державною власністю – одна із специфічних форм сучасного менеджменту; державна власність – форма власності, родове коріння якої закладено в економічній суті власності; роль та місце державної власності в системі відносин власності визначаються специфікою поточного періоду в Україні.

4. Аналіз закордонного досвіду процесів приватизації показав, що для Західної Європи кінця 70-80-х років ХХ століття був характерним навальний розвиток процесів дерегулювання економіки, роздержавлення й приватизації державних підприємств, спрямований на підвищення ефективності існуючої системи економіки змішаного типу, насамперед на оздоровлення державних фінансів, скорочення витрат державного бюджету на утримання неефективних державних підприємств.

5. Для всіх постсоціалістичних країн можна виділити такі проблеми, з якими вони зіткнулися в процесі приватизації власності: зв'язок приватизації зі зміною владних відносин у суспільстві; масштаби приватизації; відсутність раціонального ринково-конкурентного середовища; значні технічні труднощі; необхідність ідеологічного вибору; відсутність на стартовому етапі необхідної інституційної інфраструктури; високий рівень корупції й інших кримінальних явищ.

6. За роки незалежності в Україні роздержавлене та приватизоване більше 80 тис. підприємств. Підсумком застосовуваних приватизаційних моделей у короткостроковому періоді стало виникнення на багатьох приватизованих підприємствах невизначеної структури власності, коли жодна з груп акціонерів не одержала стійкої більшості в акціонерному капіталі, побоюючись при цьому будь-яких можливих змін у ньому й протидіючи їм. Це положення відноситься і до структури корпоративних прав держави

7. Починаючи з 2002 року у сфері приватизації можна говорити про трансформацію єдиної приватизаційної політики в спонтанний процес «залишкової приватизації» та домінування бюджетних мотивацій при ухваленні приватизаційних рішень. У цей період, по суті, відсутня програма ефективного управління корпоративними правами держави особливо на регіональному рівні.

8. З’ясовано, що для України, яка тяжіє до європейської моделі розвитку, висока частка державної власності, виходячи з досвіду інших країн, є організаційно і економічно зумовленою. Тому підвищення ефективності управління корпоративними правами держави передбачає три основні механізми: представлення інтересів держави; довірче управління; внесення державних пакетів акцій до статутних фондів (капітали) організацій, що знаходяться під контролем держави, зокрема із створенням холдингових компаній.

9. Ефективний захист майнових інтересів власників, конкурентну перевагу на ринках і залучення інвестиційних засобів може забезпечити створення спеціалізованих управляючих компаній з використанням правового механізму довірчого управління державною власністю в регіоні. Довірче управління є найбільш відповідним способом для довгострокового управління майном, із передачею об'єкта управляючої компанії, але зі збереженням за засновником управління права власності на об'єкт управління.

10. Запровадження у практику управління корпоративними правами держави організаційного механізму через функціонування регіональних управляючих компаній має забезпечити: ефективне використання інструментів фінансового ринку для залучення портфельних інвестицій у регіон; реструктуризацію виробничих підприємств і створення сучасних високотехнологічних виробництв; розвиток інноваційного й науково-технічного потенціалу регіону; проведення збалансованої цільової політики відносно приватизації й продажу часток державної власності; вдосконалення форм управління державними пакетами акцій.

Складна та багатоаспектна тема дослідження не вичерпується питаннями, розглянутими в дисертації. Актуальним завданням подальших досліджень є наукове обґрунтування: законодавчого забезпечення діяльності регіональних управляючих компаній; розробки комплексної методики оцінки ризиків, що виникають в процесі їх функціонування; механізмів передачі управління корпоративними правами держави в регіони, а також підготовки рекомендацій по бізнес-плануванню діяльності РУК.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія

1. Кубліков В.К., Гриневецька О.С. Управління державною власністю в Україні (регіональний аспект) : Монографія / В.К. Кубліков, О.С Гриневецька. – Одеса : АстроПринт, 2006. – 156с.

Особистий внесок: обґрунтовано роль регіональних управляючих компаній як основи вдосконалення організаційного механізму управління корпоративними правами держави та визначено основні види їх діяльності з урахуванням міжнародного досвіду управління державними частками власності в акціонерних товариствах; запропоновано використання правового механізму довірчого управління державною власністю в регіоні.

Статті у наукових фахових виданнях

1. Гриневецька О.С. Приватизація як фактор формування моделі корпоративного управління: порівняльний аналіз / О.С Гриневецька // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. праць ОРІДУ НАДУ. – Вип. 1 (21). – Одеса : ОРІДУ, 2005. – С. 258–275.

2. Гриневецька О.С. Аналіз результатів приватизації та перспективи розвитку корпоративних прав держави / О.С Гриневецька // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. праць ОРІДУ НАДУ. – Вип. 1(25). – Одеса : ОРІДУ, 2006. – С. 263–269.

3. Мельниченко О.С. Держава як суб'єкт корпоративних відносин / О.С. Мельниченко // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. праць ОРІДУ НАДУ. – Вип. 2(30). – Одеса : ОРІДУ, 2007. – С. 208–212.

Статті в інших виданнях, тези доповідей

1. Гриневецька О.С. К питанню державного регулювання на фондовому ринку України / О.С Гриневецька // Вища освіта і наука без граніц – 2005 : ІІ міжнар. науково-практична конференція, 19-27 грудня 2005 р.: тези доп. – Прага, 2005. – Т.8. – С. 64–66.

2. Гриневецька О.С. Регулятивна політика держави щодо приватизаційних процесів / О.С Гриневецька // Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку: щор. науково-практична конференція, 30 жовтня 2005 р. : тези доп. – Одеса, 2005. – С. 400–402.

3. Мельниченко О.С. Концепція створення регіональної управляючої компанії / О.С. Мельниченко // Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації: щор. науково-практична конференція, 18 жовтня 2006 р. : тези доп. – Одеса, 2006. – Т.2. – С. 225–228.

4. Мельниченко О.С. Механізм підвищення ефективності управління державними частками власності в акціонерних товариствах / О.С. Мельниченко // Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації: щор. науково-практична конференція, 30 жовтня 2007 р. : тези доп. – Одеса, 2007. – Т.2. – С. 175–178.

5. Мельниченко О.С. Механізми участі держави в управлінні акціонерними товариствами / О.С. Мельниченко // Демократичні стандарти врядування й публічного адміністрування: науково-практична конференція за міжнародною участю, 08 квітня 2008 р. : тези доп. – Львів, 2008. – Т.1. – С. 106–110.

Анотації

Мельниченко О.С. Вдосконалення організаційного механізму управління корпоративними правами держави