НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

МАМРОШ Тетяна Віталіївна

УДК: 338.9

НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ

РЕФОРМУВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ

Спеціальність 08.00.03 – економіка та управління

національним господарством

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Тернопільському комерційному інституті

Науковий

керівник | кандидат економічних наук, доцент

Мартинюк Василь Федорович

Тернопільський комерційний інститут

(м. Тернопіль), ректор

Офіційні опоненти: |

доктор економічних наук, професор

Денисенко Микола Павлович

Київський національний університет технологій

та дизайну МОН України (м. Київ),

професор кафедри економіки, обліку і аудиту

кандидат економічних наук

Шкільняк Михайло Михайлович

Регіональне відділення Фонду державного майна

України по Тернопільській області ( м. Тернопіль),

начальник

Захист відбудеться "12" червня 2008 року о 1600 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д .801.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук Науково-дослідного економічного інституту за адресою: 01103, м.Київ-103, бульвар Дружби народів, 28, 5-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці НДЕІ за адресою: 01103, м.Київ-103, бульвар Дружби народів, 28, 1-й поверх.

Автореферат розісланий "7" травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук О.Ю. Рудченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Формування в Україні ринкової соціально орієнтованої економіки, забезпечення її конкурентоспроможності та на цій основі інтеграція у світовий економічний простір можливі лише за умови реформування відносин власності. Цей процес в усіх країнах з трансформаційною економікою проходить досить складно та конфліктно, оскільки зачіпає функції та методи управління держави, а також майнові інтереси широких верств населення і владних еліт.

Проблеми реформування відносин власності в трансформаційній економіці достатньо широко розглядаються науковцями як у світі, так і в Україні. Зокрема, теоретичні та практичні питання процесів реформування відносин власності висвітлені в працях таких відомих науковців, як Афанасьєва, О. Богомолова, М. Петракова, Дж. Сакса, Дж. Е. Стігліця, Е. Торкановського, Р. Фрідмана та інших. Серед вітчизняних науковців слід виділити дослідження В. Беседіна, І. Бондар, О. Бондаря, А. Гальчинського, В. Гейця, С. Давимуки, М. Денисенка, О. Денисюка, О. Длугопольського, В. Ларцева, С. Лєдомської, І. Лукінова, О. Мендрула, С. Мочерного, О. Пасхавера, А. Покритана, О.Процків, О. Рудченка, М. Чечетова, В. Чижової, М. Чумаченка, М. Шкільняка, М. Якубовського та інших.

Водночас аналіз свідчить про необхідність посилення уваги, з одного боку, до забезпечення комплексності при розгляді та державного регулювання різних аспектів процесу реформування відносин власності, включаючи поряд з роздержавленням та приватизацією також упорядкування відносин у межах суспільного сектору економіки та націоналізацію з урахуванням інтересів суб’єктів зазначених відносин, а з іншого – до посилення регіональних аспектів (особливо щодо соціальної сфери) удосконалення цього важливого напряму економічної політики, оскільки саме на рівні окремих територіальних угруповань реалізується комплекс суспільних інтересів в цій сфері. Ці міркування зумовили вибір напряму дослідження, його предмет та об’єкт, мету та завдання дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження пов’язане з планом НДР Науково-дослідного економічного інституту (НДЕІ), зокрема з темою “Науково-методичні засади державного регулювання економіки з врахуванням суспільних інтересів” (2006р., № держреєстрації 0106U009049). Особистий внесок здобувача полягає у розробці методичних питань щодо забезпечення балансу інтересів при здійсненні процесів реформування відносин власності на регіональному рівні.

Мета і задачі дослідження.

Метою роботи є розробка та обґрунтування методологічних питань, методичних та практичних рекомендацій щодо механізму державного регулювання процесів реформування відносин власності в Україні та напрямів його вдосконалення з урахуванням забезпечення комплексу суспільних інтересів в цій сфері.

Для досягнення зазначеної мети автором були поставлені та вирішувалися такі завдання:

- визначити економічний зміст та структуру власності, концептуально-методологічні підходи щодо дослідження природи відносин власності;

- обґрунтувати теоретико-методологічні засади та інструментарій щодо здійснення процесів реформування відносин власності у світовій та вітчизняній практиці;

- проаналізувати процеси формування та вдосконалення законодавчого та методичного забезпечення державної політики у сфері реформування відносин власності;

- здійснити оцінку процесів реформування відносин власності та його соціально-економічних наслідків на різних рівнях національної економіки в умовах трансформаційних перетворень з урахуванням інтересів суб’єктів ринкових відносин;

- визначити структуру, елементи і засоби механізму державного регулювання процесів реформування відносин власності та обґрунтувати напрями його вдосконалення;

- розробити комплекс методологічних положень, методичних та практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізму державного регулювання процесів реформування відносин власності на різних рівнях національної економіки.

Об’єктом дослідження є процеси реформування відносин власності в економіці України, а його предметом – теоретико-методологічні, методичні та прикладні питання регулювання процесів реформування відносин власності на загальнодержавному і регіональному рівні з урахуванням забезпечення комплексу суспільних інтересів в цій сфері та напрями його вдосконалення.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є загальні логічно-діалектичні методи наукового пізнання та методи системного аналізу, а також спеціальні методи, котрі дозволили в сукупності забезпечити комплексний підхід щодо дослідження процесів реформування відносин власності в Україні. Зокрема, використання методів логічного узагальнення дало можливість визначити сутність та економічний зміст процесу реформування відносин власності, концептуальних положень та напрямів вдосконалення механізму державного регулювання цього процесу на загальнодержавному та регіональному рівнях, розробити методичні рекомендації щодо оцінки соціально-економічних наслідків у сфері, що розглядається, а також удосконалити методичні положення щодо оцінки розмірів суспільного сектору тощо; застосування методів порівняльного економічного аналізу дозволило здійснити оцінку процесів реформування відносин власності в національній економіці та ефективність підприємств різних форм власності; статистичні методи дали змогу побудувати динамічні ряди показників, що аналізуються, та представити їх у табличному та діаграмному вигляді тощо.

Наукова новизна одержаних результатів.

Полягає в наступних основних теоретичних та методичних положеннях, що виносяться на захист:

вперше одержано:

- запропоновано методологічні принципи щодо здійснення державної політики в сфері реформування відносин власності, що полягають у необхідності забезпечення поступовості ринкових перетворень (з урахуванням відповідних інституцій та особливостей реформування галузей національної економіки), їх раціональності (стосовно розмірів суспільного сектору, отримання соціально-економічного ефекту при мінімізації можливих негативних наслідків), індивідуального підходу та забезпечення балансу суспільних інтересів (держави, населення, суб`єктів господарювання), що дозволить більш обґрунтовано регулювати трансформаційні процеси в сфері, що розглядається;

- визначено коло суб`єктів процесу реформування відносин власності (держава, регіональні органи, населення, суб`єкти господарювання) та ідентифіковано їх соціально-економічні інтереси з позицій забезпечення виконання притаманних їм функцій, адаптації до ринкового середовища та формування сприятливих умов господарської діяльності, що дозволить органам державного та місцевого управління сприяти дотриманню балансу інтересів при обґрунтуванні та здійсненні практичних заходів в сфері інституційних перетворень;

- розроблено методичні рекомендації щодо регулювання питань реформування об`єктів соціальної сфери, що враховують рівень їх адаптивності до ринкового середовища, соціальної значущості об`єкта (з позиції соціальних стандартів стосовно життєво важливих умов проживання населення та надання послуг), а також забезпечення відповідних послуг (з урахуванням попиту та задоволення потреб соціально вразливих верств населення), що сприятиме підвищенню обґрунтованості реформування соціальної сфери та запобіганню загострення соціальних конфліктів;

удосконалено:

- структуру та зміст елементів механізму реформування відносин власності, а також визначено напрями його вдосконалення завдяки комплексному розгляду особливостей інституційних процесів та сучасних тенденцій трансформації національної економіки, що сприятиме забезпеченню дієвості та підвищенню обґрунтованості регулювання зазначених процесів, оптимізації надходжень від приватизації до бюджету;

- визначення поняття “реформування відносин власності” як процесів формування приватного сектору економіки (шляхом приватизації) та раціоналізації суспільного (в тому числі державного та комунального секторів з урахуванням упорядкування об'єктів господарювання в їх межах та завдяки роздержавлення, а також з можливою націоналізацією щодо об’єктів приватної форми власності), що дозволяє системно оцінити зазначені питання економічної політики та забезпечити комплексний підхід при державному регулюванні перетворень;

- методичні положення щодо оцінки розміру суспільного сектору (в тому числі державного та комунального) на основі визначення середнього значення показників питомої ваги чистого доходу (виручки) від реалізації продукції, середньооблікової кількості штатних працюючих та обсягу капітальних інвестицій в загальному їх обсязі по досліджуваному колу, що відповідають підходам, котрі застосовуються у світовій практиці та на відміну від тих, що застосовуються у вітчизняній практиці, дозволяють отримати більш об`єктивні значення досліджуваних показників;

- критерії ефективності управління об’єктами державної та комунальної власності за рахунок упорядкування їх груп та визначення показників, що їх характеризують, а також необхідності посилення оцінки інвестиційно-інноваційних аспектів діяльності, що дозволить більш обґрунтовано підходити до аналізу виконання уповноваженими особами функцій стосовно управління об’єктами суспільного сектору та сприяти підвищенню ефективності їх функціонування;

дістало подальший розвиток:

- запропоновано класифікацію об`єктів соціальної сфери за критерієм рівня адаптивності до ринкового середовища (зокрема, адаптивні, котрі є самодостатніми з позиції адаптації до функціонування в умовах ринкового середовища чи конкурентноспроможним при забезпеченні належного рівня менеджменту, та ринково неадаптивні), що дозволить враховувати ці особливості при здійсненні способів їх реформування;

- розроблено методичні рекомендації щодо оцінки соціально-економічних наслідків реформування відносин власності, що ґрунтуються на комплексному підході стосовно розгляду зазначених питань з позицій реалізації інтересів суб’єктів ринкових відносин та визначення економічних, соціальних, екологічних та інституційних аспектів перетворень як на загальнодержавному та регіональному рівнях, так і окремих підприємств, що дозволить системно аналізувати результати перетворень в досліджуваній сфері.

Практичне значення одержаних результатів.

Результати дослідження дозволили сформулювати ряд науково-методологічних та методичних положень, а також практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізму державного регулювання процесів реформування відносин власності, котрі знайшли застосування в роботі Регіонального відділення Фонду державного майна у Тернопільській області (у ході реалізації державної політики в зазначеній сфері та розробці пропозицій щодо вдосконалення управління державним сектором економіки – довідка №01-01/3989 від 07.09.2007р.), Науково-дослідного економічного інституту (при розробці методичних питань щодо забезпечення балансу інтересів у здійсненні процесів реформування відносин власності на регіональному рівні – довідка №НО/476 від 22.10.2007р.), Тернопільського комерційного інституту (при викладанні курсів «Реструктуризація та санація підприємств» та «Регіональна економіка» – довідка №1036 від 05.11.2007р.).

Особистий внесок здобувача.

Дисертація є одноосібно виконаною науковою працею, в якій автором особисто розроблені наукові положення, методичні підходи та практичні рекомендації щодо реформування відносин власності на загальнодержавному та регіональному рівнях.

Апробація результатів дисертації.

Основні положення роботи були оприлюднені та отримали позитивний відгук на: міжнародних науково-практичних конференціях “Державотворчі процеси і соціально-економічні моделі розвитку України на сучасному етапі” (Бердянськ, 2007р.), “Інвестиції ХХІ століття: соціальні аспекти інноваційної моделі розвитку” (Умань, 2007р.);Всеукраїнській науково-практичній конференції “Шлях України: колізії новітнього поступу” (Тернопіль, 2006р.); науково-практичних конференціях “Вибори-2006 в контексті розвитку суспільно-політичних процесів в Україні” (Тернопіль, 2005р.); “Стратегія розвитку вітчизняних підприємств” (Тернопіль, 2003р.)

Публікації за результатами виконаних досліджень.

Основні положення роботи викладені у 9 одноосібних публікаціях, у тому числі 4 – у наукових фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій - 2,4 друкованих аркушів.

Обсяг і структура роботи.

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, двох додатків та списку використаних джерел (127 найменувань). Загальний обсяг роботи викладено на 183 сторінках, у тому числі 22 таблиці, 10 рисунків.

Основні положення дисертації.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади реформування відносин власності” розглянуто економічний зміст відносин власності та їх особливості у трансформаційних процесах.

Приватна власність є базовою щодо похідних від неї форм власності (за винятком суспільної, що виникає на відповідних етапах розвитку людства). У країнах з ринковою економікою загальною тенденцією еволюції відносин власності є поступовий перехід від відносин приватного до відносин асоційованого привласнення.

Державна власність домінує у тих сферах економіки, де приватний сектор через певні причини (низька прибутковість, значні розміри капіталовкладень та терміни їх окупності, великий ризик або його невизначеність) не бажає або не може брати участі. Проте, головне її призначення полягає в перерозподілі певної частини вироблених у суспільстві благ, що надходять до бюджету у вигляді податків, різного роду платежів та їх наступному спрямуванні на задоволення життєво необхідних суспільних потреб – розвиток соціальної інфраструктури, охорону навколишнього середовища, соціальне забезпечення населення.

У період незалежності України законодавство у сфері власності еволюціонувало від призначення в якості її форм приватної, колективної та державної (з подальшим виділенням зі складу останньої комунальної власності), до розподілу секторів національної економіки на приватний, державний та комунальний. Водночас розмежування державного та комунального майна, а також виокремлення останнього зі складу державного сектору є, на наш погляд, дискусійним (хоча й практично обґрунтованим з позиції формування фінансових ресурсів місцевих угруповань), оскільки об’єкти комунальної власності разом з державними формують загальні соціально-економічні умови розвитку економіки та життєдіяльності населення. Тому в структурі національної економіки доцільно виділити два сектори, а саме: приватний та суспільний (у тому числі державний та комунальний).

У контексті інституційної теорії права власності мають основоположне значення для формування стимулів і мотивів поведінки суб'єктів підприємницької діяльності, а стан прав власності в державі визначає сутність, структуру та механізм її функціонування, значною мірою зумовлюючи ефективність цього процесу. Інституції виступають фундаментальними чинниками функціонування економічних систем у довгостроковій перспективі, вирішуючи проблеми кооперації між людьми, зменшуючи невизначеність шляхом встановлення стійкої (не обов'язково ефективної) взаємодії між ними.

Власність можна визначити як інтегроване інституційне утворення, що складається з трьох взаємопов’язаних рівнів: на “нижньому” або базовому рівні вона постає як система санкціонованих суспільством поведінкових норм, основу яких складають соціально-ціннісні орієнтації щодо власності; “середній” рівень утворює система “пучків правомочностей”, через які відбувається розщеплення єдиного права власності; нарешті, “верхній” або надбудовний рівень репрезентує її в економічному відношенні, де власність виступає як основне джерело суспільного привласнення за наслідками виробничої діяльності.

З-поміж відомих історії економічних систем виділяються дві принципово відмінні – адміністративно-планова та ринкова. Перехід від першої з них до другої власне й складає основний зміст трансформаційної економіки, функціонування якої досить складне, оскільки її характерною рисою є відсутність належного інституційного забезпечення. Загальні передумови функціонування ринкової економіки можна розглядати як правила, що стимулюють ініціативу та самовираження особистості. Ці передумови включають, зокрема, свободу суб'єктів власності; економічну відповідальність за використання ресурсів; достатню кількість виробників і споживачів як умову для їх взаємного вибору і конкуренції; виробництво на ринок, принципову невизначеність у процесі знаходження споживача; право контрагентів встановлювати ціни на продукцію.

Курс на формування в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки зумовив необхідність системних змін. При цьому важливим елементом державної економічної політики є політика інституційних перетворень, котра має за мету формування раціональної складної економічної системи шляхом трансформації відносин власності, здійснення роздержавлення, приватизації та націоналізації, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб’єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур.

Проблеми реформування відносин власності необхідно розглядати з системних позицій та враховувати не тільки процеси формування приватного сектора (перш за все шляхом приватизації), реформування державного сектора, а й комунального, котрий, хоча й набув самостійності як база для функціонування та розвитку місцевого самоврядування, має забезпечити свій внесок у формування збалансованої системи відносин власності, тобто варто розглядати його у комплексі з державним в якості суспільного сектора.

Як об’єкт реформування відносин власності слід визначити сукупність інституційних одиниць власності, систему управління ними та їх взаємовідносини із системоутворюючими чинниками провідних секторів економіки, метою є розбудова її моделі, адекватної сучасній змішаній економіці, історичним, культурним особливостям країни, ментальності населення.

У другому розділі “Особливості регулювання та здійснення процесів реформування відносин власності в Україні” аналізуються процеси ринкової трансформації секторів економіки країни. Реформування відносин власності вимагає розробки відповідних інституційних засад, перш за все у вигляді законодавчої бази і нормативно-інструктивних та методичних документів, що закладають правову основу для проведення легітимних дій щодо об’єктів державного та комунального секторів.

Процеси реформування відносин власності в Україні відбувалися досить повільно, що зумовлювалося їх складністю та відсутністю належної законодавчої і нормативно-інструктивної бази, масштабністю інституційних перетворень, які необхідно здійснити, відсутністю світового досвіду, котрий можна адаптувати до національної економіки, розбіжністю ідеологічних платформ впливових політичних сил щодо питань, котрі розглядаються. При цьому вони характеризувалися приватизаційною спрямованістю та, меншою мірою, трансформаціями у сфері роздержавлення, що, хоча й є притаманним для пострадянських країн, але при цьому недостатня увага приділялася реформуванню суспільного сектора, котрий, по-перше, не мав збалансованого правового та методичного забезпечення, а по-друге, був своєрідним “донором” для приватного сектора.

Упродовж 1992-2006 років приватизовано, за даними ФДМУ, близько 108,5 тис. об’єктів, у тому числі 25,2% об’єктів державної форми власності та 74,8% - комунальної власності. Найбільша питома вага серед роздержавлених та приватизованих об’єктів належить групі А (мала приватизація) - 83,6а інші об’єкти: до груп Б, В, Г - 10,6Д - 4,5та Ж -1,3За видами економічної діяльності приватизацією найширше охоплені цілісні майнові комплекси підприємств торгівлі, з ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 10,8%; промисловості – 6,1%; надання комунальних та індивідуальних послуг, діяльності у сфері культури та спорту – 4,5%.

За період приватизації державного майна отримано коштів на загальну суму понад 38,6 млрд. грн., більша частина яких перерахована до Державного бюджету і була використана на соціальні цілі, а саме: погашення боргів з пенсій, заробітної плати працівникам бюджетної сфери, виплати допомоги малозабезпеченим, хоча з позиції відтворення ці кошти логічно було б спрямувати на інвестування технічного оновлення виробництва та структурну перебудову національної економіки.

Оскільки процеси реформування відносин власності безпосередньо охоплюють усі аспекти розвитку суспільства, то їх наслідки мають всебічний характер та можуть розглядатися як з політичних, ідеологічних, правових, інституційних, соціально-економічних позицій, так і психологічних, екологічних та кримінальних, котрі по-різному проявляються залежно від тривалості їх впливу, тобто у коротко-, середньо- та довгостроковому періодах.

У результаті трансформаційних перетворень в Україні склався досить потужний приватний сектор економіки. Зокрема, його питома вага у 2005 році за кількістю підприємств складала 95,3%, за оснащеністю основними засобами – 49,5%, чистим доходом – 86,0%, чистим прибутком – 97,2% (табл.1). У Тернопільській області питома вага приватного сектору за кількістю підприємств дещо нижча – 92,4%, хоча вони більш фондоємні. Необхідним є вдосконалення структури суспільного сектора (зокрема, приватизація збиткових підприємств) та підвищення ефективності його функціонування (за рахунок удосконалення управління).

Важливим інституційним аспектом ринкових перетворень є формування малого бізнесу як рушійної сили ринкової економіки. У 2005 році кількість малих підприємств в Україні становила понад 295,1 тис. од., що складало 63 одиниці у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення. Недоліком сектору малого бізнесу є його розвиток переважно у торговельно-посередницькій діяльності, тоді як у виробництві, насамперед - з інноваційною спрямованістю, активність цього виду підприємництва недостатня.

Аналіз свідчить, що процеси реформування відносин власності не привели до суттєвих позитивних зрушень у соціальній сфері. Навпаки, прослідковуються процеси розшарування населення, не сформований домінуючий середній клас у суспільстві (його розмір становить 12-15%, тоді як у розвинутих країнах він досягає 50-60%, що забезпечує соціальну стабільність). Якщо розглянути рівень заробітної плати за формами власності, то доходи, дивіденди, проценти з акцій, внесків та оренди земельних ділянок складали у 2005 році лише 0,5% від фонду заробітної плати (в тому числі в промисловості – 1,9%, сільському господарстві – 5,9%), що, на наш погляд, не суттєво впливає на рівень загальних доходів населення. Особливе занепокоєння викликає стан соціальної інфраструктури, зокрема розвиток соціально-культурної сфери: охорони здоров’я, освіти, культури, особливо щодо задоволення потреб соціально незахищених верств населення.

Незважаючи на позитивні тенденції, що виявляються завдяки формуванню потужного приватного сектора, мають місце негативні явища, як на регіональному, так і загальнодержавному рівні, що зумовлює необхідність вдосконалення механізму державного регулювання процесу реформування відносин власності в Україні.

У третьому розділі роботи “Напрями вдосконалення процесів державного регулювання реформування відносин власності” розглядаються проблеми формування цілісної системи регулювання цього важливого напряму ринкових перетворень. Механізм державного регулювання реформування відносин власності схематично представляє систему логічно пов’язаних між собою елементів, котрі всебічно відображають різні аспекти теоретичних, методологічних, методичних положень та прикладних питань щодо їх реалізації на практиці (рис.1). Обов’язковою умовою вдосконалення цього механізму є критична оцінка стану національної економіки у сфері реформування відносин власності та його соціально-економічних наслідків на різних рівнях господарювання, що є запорукою коригування стратегії на основі реалізації системи суспільних інтересів.

Таблиця 1

Структура окремих показників та ефективність функціонування підприємств за секторами економіки України

Сектор, форма власності | Кількість підприємств | Основні засоби (залишкова вартість) |

Чистий дохід | Чистий прибуток (збиток) | Прибутковість операційної діяльності | Чиста норма прибутку

2004 | 2005 | 2004 | 2005 | 2004 | 2005 | 2004 | 2005 | 2004 | 2005 | 2004 | 2005

А | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12

Україна – усього | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 4,1 | 4,8 | 2,0 | 2,8

в тому числі:

суспільний сектор | 4,9 | 4,7 | 49,0 | 50,5 | 12,3 | 14,0 | -10,5 | 2,8 | -0,9 | 2,1 | -1,7 | 0,6

з нього:

державна та державно

корпоративна власність | 1,4 | 1,3 | 23,0 | 24,1 | 11,3 | 13,0 | -8,2 | 5,2 | -0,1 | 3,4 | -1,5 | 1,1

комунальна та комунально

корпоративна власність | 3,5 | 3,4 | 26,0 | 26,4 | 1,0 | 1,0 | -2,3 | -2,4 | -11,3 | -13,8 | -4,8 | -6,6

приватний сектор | 95,1 | 95,3 | 51,0 | 49,5 | 87,7 | 86,0 | 110,5 | 97,2 | 4,8 | 5,2 | 2,5 | 3,2

Із загального підсумку –

приватизовані підприємства | 6,1 | 5,6 | 25,1 | 23,5 | 18,5 | 19,5 | 37,6 | 35,9 | 7,3 | 8,4 | 4,1 | 5,2

Тернопільська область - усього | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 1,8 | 2,8 | 0,1 | 1,2

в тому числі:

суспільний сектор | 7,7 | 7,6 | 22,6 | 24,9 | 7,8 | 8,4 | -65,4 | -10,4 | 1,6 | 1,5 | -0,8 | -1,4

з нього:

державна та державно

корпоративна власність | 1,9 | 1,8 | 5,9 | 5,7 | 5,4 | 5,7 | 19,9 | -2,1 | 3,9 | 4,0 | 0,3 | -0,4

комунальна та комунально

корпоративна власність | 5,8 | 5,8 | 16,7 | 19,2 | 2,4 | 2,7 | -85,3 | -8,3 | -3,5 | -3,6 | -3,4 | -3,6

приватний сектор | 92,3 | 92,4 | 77,3 | 75,1 | 92,2 | 91,6 | 165,4 | 110,4 | 1,9 | 2,9 | 0,2 | 1,4

Із загального підсумку –

приватизовані підприємства | 9,9 | 9,2 | 27,4 | 25,9 | 16,5 | 18,7 | -401,6 | -18,5 | -1,5 | 0,2 | -2,3 | -1,2

Джерело: розраховано на основі даних Держкомстату України

Обґрунтована доцільність вдосконалення концептуальних засад державного регулювання процесів реформування відносин власності, що ґрунтуються на таких методологічних принципах, які передбачають забезпечення балансу інтересів суб’єктів процесу реформування відносин власності на загальнодержавному і регіональному рівнях, а також раціональної структури та ефективності функціонування суспільного сектора; здійснення комплексу заходів для раціоналізації суспільного сектора економіки (як з позицій роздержавлення та приватизації його об’єктів, так і націоналізації об’єктів приватного сектора чи збільшення суспільної частки в них) та її соціально-економічних наслідків; врахування специфіки об’єктів реформування (зокрема, сфер діяльності, індивідуальних особливостей об’єктів, ринкової кон’юнктури щодо високоліквідних об’єктів); забезпечення надходжень до державного бюджету за рахунок приватизації і підвищення ефективності управління та функціонування об’єктів суспільного сектора.

У роботі визначено систему показників для оцінки розміру суспільного сектора (в тому числі державного та комунального), що становить середній розмір питомої ваги чистого доходу (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), середньооблікової кількості штатних працюючих та обсягу капітальних інвестицій. Так, згідно запропонованих методичних положень питома вага суспільного сектору складала в Україні у 2006 р. 17,7% (в тому числі державного сектору – 14,5, а комунального – 3,2%), тоді як за чинною методикою – 16,4% (в тому числі відповідно – 12,3 та 4,1%).

При обґрунтуванні обсягів приватизації високоліквідних об’єктів необхідно виходити не стільки з поточних потреб поповнення державного бюджету (що мають переважно не інвестиційну, а соціальну спрямованість), а враховувати стан ринкової кон’юнктури. Тобто, важливо проаналізувати кон’юнктуру як українського ринку (щодо об’єктів, до приватизації яких передбачається залучати лише вітчизняних інвесторів з позицій дотримання національних інтересів, що забезпечується через визначення кваліфікаційних вимог до потенційних учасників продажу), так і світового ринку оптимальної інвестиційної привабливості об’єктів, а також необхідно визначити період часу, коли їх продаж буде найбільш доречним.

Розроблені методичні рекомендації щодо оцінки наслідків реформування відносин власності на різних рівнях національної економіки (макро-, мезо- та мікроекономічному) виходячи із системи показників, що характеризують економічні, соціальні, екологічні й інституційні наслідки. Реалізація запропонованих методичних рекомендацій

дозволить, на наш погляд, комплексно оцінити наслідки реформування відносин власності, що сприятиме виявленню тих аспектів цього процесу, котрі вимагають коригування та вдосконалення у законодавчому та методичному забезпеченні.

З позицій реалізації вимог щодо забезпечення ефективного функціонування суспільного сектору національної економіки важливим є запровадження методичних положень щодо оцінки ефективності управління об’єктами державної (комунальної) власності, а також здійснення контролю за виконанням зазначених функцій на основі моніторингу. В роботі розроблені пропозиції щодо вдосконалення системи показників (зокрема, включення до їх складу тих, котрі характеризують інвестиційну та інноваційну діяльність суб’єктів господарювання), що дозволить більш об’єктивно оцінювати якість управління об’єктами державного і комунального секторів економіки.

Пріоритетним аспектом вдосконалення механізму державного регулювання реформування відносин власності є удосконалення концептуальних засад, методичного забезпечення та впровадження комплексу заходів щодо цих процесів на регіональному рівні. Саме на регіональному рівні повинні забезпечуватися гармонізація (раціоналізація) та вдосконалення процесу реформування відносин власності з позицій збалансованого формування державного та недержавного секторів економіки конкретного територіального угруповання, а також динамічний його розвиток за умови реалізації потенційних конкурентних переваг. Для цього в роботі, виходячи з ідентифікації економічних інтересів та необхідно враховувати як державні (суспільні) інтереси, так і регіональні, а також інтереси безпосередніх суб’єктів ринкових відносин (включаючи споживача та виробника), запропоновані пропозиції щодо реалізації державної економічної політики на регіональному рівні, розвитку комунального сектора як основи функціонування територіальних громад та здійснення місцевого самоврядування, а також розвитку соціальної сфери та забезпечення реалізації гарантій держави у ній.

Необхідним є проведення виваженої політики щодо соціально-економічного розвитку регіонів із врахуванням їх особливостей та завдань, що вирішуються. При цьому процеси реформування відносин власності в регіоні повинні підпорядковуватися саме реалізації загальної регіональної політики. Тобто, необхідно комплексно підходити до проблем реформування суспільного сектора, приватизації об’єктів та розвитку підприємництва.

Класифікаційні характеристики об’єктів соціальної інфраструктури доцільно доповнити залежно від рівня їх адаптивності до ринкового середовища, зокрема як ринково адаптивні (тобто ті, які є самодостатніми з позицій адаптації до функціонування в умовах ринкового середовища чи можуть бути конкурентноспроможними при забезпеченні належного рівня менеджменту) та ринково неадаптивні (вразливі з позиції можливості забезпечення конкурентоспроможності функціонування об’єктів). У роботі запропоновано алгоритм визначення доцільності приватизації об’єктів соціальної сфери з врахуванням рівня їх адаптивності до ринкового середовища, соціальної значущості, а також існуючого рівня забезпечення послуг (з урахуванням попиту) відповідним видом об’єктів соціальної інфраструктури підприємствами суспільного і приватного секторів відносно до рівня державних соціальних стандартів та нормативів.

Для підвищення обґрунтованості заходів щодо реформування відносин власності об’єктів соціальної інфраструктури на регіональному рівні необхідним є створення їх реєстру, формування бази даних для надання послуг об’єктами соціальної сфери як підприємствами суспільного, так і приватного секторів економіки; обгрунтування джерел фінансування соціально значущих об’єктів суспільного сектора, а також посилення контролю за їх функціонуванням.

Висновки.

Дослідження спрямоване на вирішення важливої економічної проблеми - розробки науково-методичних засад державного регулювання процесів реформування відносин власності з позиції формування приватного і реформування суспільного сектору національної економіки. Воно узагальнює накопичений досвід та розвиває питання функціонування механізму державного регулювання процесів реформування відносин власності, а також містить пропозиції щодо його вдосконалення на державному і регіональному рівнях.

Виконане дослідження дозволяє зробити такі висновки.

1. Проблему реформування відносин власності необхідно розглядати з системних позицій та враховувати не тільки процеси формування приватного сектора (перш за все шляхом приватизації), а й реформування державного сектора та комунального, котрий, хоча й набув самостійності як база для функціонування та розвитку місцевого самоврядування, має забезпечити свій внесок у формування збалансованої системи відносин власності, тобто розглядати його разом з державним як складові елементи суспільного сектору.

Як об’єкт реформування відносин власності слід визначити сукупність інституційних одиниць власності, систему управління ними та їх взаємовідносини із системоутворюючими чинниками провідних секторів економіки, як мету - розбудову її моделі, яка була б адекватною сучасній змішаній економіці, історичним, культурним особливостям країни, ментальності населення.

2. Оцінку масштабів суспільного сектору (в тому числі державного та комунального) доцільно здійснювати як середній розмір питомої ваги чистого доходу (виручки) від реалізації продукції, середньооблікової кількості штатних працюючих та обсягу капітальних інвестицій. Так, згідно запропонованих методичних положень питома вага суспільного сектору складала в Україні у 2006 р. 17,7%, в тому числі державного сектору – 14,5, а комунального – 3,2%.

3. Процеси реформування відносин власності в Україні відбувалися досить повільно, що зумовлено їх складністю та відсутністю належної законодавчої і нормативно-інструктивної бази, масштабністю інституційних перетворень, які необхідно здійснити, відсутністю світового досвіду, котрий можна адаптувати до національної економіки, а також розбіжністю ідеологічних платформ впливових політичних сил щодо питань, котрі розглядаються. При цьому вони характеризувалися приватизаційною спрямованістю та, меншою мірою, трансформаціями у сфері роздержавлення, що, хоча й є притаманним для пострадянських країн, але при цьому недостатня увага приділялась реформуванню суспільного сектора, котрий, по-перше, не мав збалансованого правового та методичного забезпечення, а по-друге, був своєрідним “донором” для приватного сектора.

4. Вдосконалення механізму державного регулювання процесів реформування відносин власності доцільно здійснювати на основі застосування таких методологічних принципів:

- забезпечення балансу інтересів суб’єктів процесу реформування відносин власності як щодо загальнодержавного, так і регіонального рівнів;

- забезпечення раціональної структури та ефективності функціонування суспільного сектора (в тому числі державного та комунального);

- обґрунтування доцільності щодо здійснення комплексу заходів стосовно раціоналізації суспільного сектора економіки (як з позицій роздержавлення та приватизації його об’єктів, так і націоналізації об’єктів приватного сектора чи збільшення в них суспільної частки) та її соціально-економічних наслідків;

- врахування особливостей об’єктів реформування (зокрема, сфер діяльності, індивідуальних особливостей об’єктів, ринкової кон’юнктури щодо високоліквідних об’єктів);

- забезпечення надходжень до державного бюджету як за рахунок приватизації, так і підвищення ефективності управління та функціонування об’єктів суспільного сектора.

5. Підвищенню обґрунтованості механізму реформування відносин власності має сприяти визначення кола суб`єктів зазначеного процесу

(держава, регіональні органи, населення, суб`єкти господарювання) та ідентифікація їх соціально-економічних інтересів, котрі мають враховуватися органами державного та місцевого управління при обґрунтуванні та здійсненні практичних заходів в сфері інституційних перетворень. Крім того, слід посилити інвестиційну спрямованість приватизації та орієнтацію на ефективне функціонування об`єктів в ринковому середовищі, а визначення переліку високоліквідних об’єктів, що залучаються до приватизації, доцільно здійснювати не стільки виходячи з поточних потреб поповнення державного бюджету (що мають переважно не інвестиційну, а соціальну спрямованість), а перш за все з врахуванням ринкової кон’юнктури.

6. Оцінку наслідків реформування відносин власності доцільно здійснювати на основі запропонованих методичних рекомендаціях, котрі передбачають розрахунок системи показників, що характеризують економічні, соціальні, екологічні та інституційні наслідки на різних рівнях національної економіки (макро-, мезо- та мікроекономічному). Це дозволить, на наш погляд, комплексно оцінити наслідки процесів, що розглядаються, та виявити питання, що потребують вдосконалення їх законодавчого регулювання .

7. Для забезпечення ефективного функціонування суспільного сектора національної економіки важливим є запровадження методичних положень щодо оцінки ефективності управління об’єктами державної (комунальної) власності, а також здійснення контролю за виконанням зазначених функцій на основі відповідного моніторингу. Пропонуються включити до складу показників оцінки ефективності управління ті, що характеризують інвестиційну та інноваційну діяльність суб’єктів господарювання, що дозволить більш об’єктивно оцінювати якість управління об’єктами державного і комунального секторів економіки.

8. Важливим аспектом вдосконалення механізму державного регулювання реформування відносин власності є посилення концептуальних засад, методичного забезпечення та впровадження комплексу заходів щодо цих процесів на регіональному рівні. При цьому процеси реформування відносин власності в регіоні повинні підпорядковуватися реалізації загальної регіональної політики. Саме на регіональному рівні повинні забезпечуватися гармонізація (раціоналізація) процесу реформування відносин власності, комплексний підхід до проблем впорядкування суспільного сектора, приватизації об’єктів та розвитку підприємництва, а також динамічний розвиток завдяки реалізації потенційних конкурентних переваг.

9. При реформуванні відносин власності щодо об’єктів соціальної інфраструктури їх класифікаційні характеристики доцільно доповнити залежно від рівня адаптації до ринкового середовища, тобто як ринково адаптивні (ті, що є самодостатніми з позицій адаптації до функціонування в умовах ринкового середовища чи можуть бути конкурентноспроможними у забезпеченні належного рівня менеджменту) та ринково неадаптивні (вразливі з позиції можливості забезпечення конкурентоспроможності функціонування об’єктів). Визначення доцільності приватизації об’єктів соціальної сфери слід з врахуванням рівня їх адаптивності до ринкового середовища, соціальної значущості (з позицій забезпечення життєво важливих послуг чи умов проживання населення), а також існуючого рівня забезпечення послуг (з урахуванням попиту) відповідним видом об’єктів соціальної інфраструктури підприємствами як суспільного, так і приватного секторів щодо рівня державних соціальних стандартів та нормативів.

10. Для підвищення рівня обгрунтованості заходів реформування відносин власності щодо об’єктів соціальної інфраструктури необхідним є створення на регіональному рівні їх реєстру, формування бази даних щодо надання послуг об’єктами соціальної сфери як підприємствами суспільного, так і приватного секторів економіки; обгрунтування джерел фінансування соціально значущих об’єктів суспільного сектору, а також посилення контролю за їх функціонуванням. Слід також прийняти Закон України «Про право комунальної власності та управління об’єктами права комунальної власності», в якому б врегульовувалися питання управління комунальною власністю, комунальними підприємствами, а також корпоративними правами, що знаходяться у комунальній власності.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях:

І. Монографії та статті в наукових фахових виданнях

1. Мамрош Т.В. Вдосконалення процесів реформування відносин власності в сфері соціальної інфраструктури / Економіка України: соціальні аспекти інноваційної моделі розвитку. Колективна монографія. / За ред. В.Ф. Беседіна, А.С. Музиченка. – К.: НДЕІ, 2007. – С.425-430.

2. Мамрош Т.В. Вдосконалення процесів управління об’єктами господарювання в суспільному секторі економки // Збірник наукових праць Тернопільського національного економічного університету - Тернопіль, 2007. - Випуск 1 (17) . - С. 53-56.

3.

4. Мамрош Т.В. Методичні питання моніторингу наслідків реформування відносин власності // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Економіка, спецвипуск 22 (частина ІІ), Ужгород, 2007 - С. 379-385.

В інших виданнях :

5. Мамрош Т.В. Моніторинг соціально-економічних наслідків реформування відносин власності на регіональному рівні // Державотворчі процеси і соціально-економічні моделі розвитку України на сучасному етапі: Збірник наукових статей: в 2-х Т., Т.1, ч.2. – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2007. – С.235-240.

6. Мамрош Т.В. Перспективи реструктуризації власності в Україні // Шлях України: колізії новітнього поступу. Матеріали Всеукраїнської наук.-практичної конференції. – Тернопіль, 2006. –С.210-213.

7. Мамрош Т.В.Стратегічні підходи до реструктуризації підприємств в сучасних умовах // Стратегія розвитку вітчизняних підприємств. Матеріали науково-практичної конференції . – Тернопіль, 2003. – С.242-243.

8. Мамрош Т.В. Інституційні чинники реструктуризації власності в умовах транзитивної економіки // Вибори-2006 в контексті розвитку суспільно-політичних процесів в Україні. Матеріали регіональної науково-практичної конференції (теоретична частина).– Тернопіль, 2005. – С.55-62.

9. Мамрош Т.В. Механізм функціонування власності в адміністративно-плановій та ринковій економіці // Молодь, освіта, культура