НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

МАЦОКІН ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 342.72/.73(477)

ПРАВО ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

НА ДОСТАТНІЙ ЖИТТЄВИЙ РІВЕНЬ

Спеціальність 12.00.02. – конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного права України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник | кандидат юридичних наук, доцент

Кушніренко Олександр Георгійович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри конституційного права України

Офіційні опоненти: |

доктор юридичних наук, професор

Баймуратов Михайло Олександрович,

Маріупольський державний гуманітарний університет,

завідувач кафедри правознавства.

кандидат юридичних наук, доцент

Бодрова Ірина Іванівна,

Національна юридична академія України імені

Ярослава Мудрого, доцент кафедри державного

будівництва

Захист відбудеться 21 травня 2008 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.04 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

Автореферат розіслано 15 січня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.П.Колісник

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Проголошення Конституцією України людини найвищою соціальною цінністю, значне розширення кола основних прав і свобод та визнання їх сенсом діяльності держави обумовили необхідність теоретичного переосмислення як уявлень про державу і право, так і про особливості конституційного закріплення основ правого статусу людини і громадянина, про пріоритети у системі взаємовідносин «людина – суспільство – держава». Особливої актуальності ця проблема набуває в умовах здійснення системних реформ в усіх сферах суспільного життя. А зважаючи на різке соціальне розшарування українського суспільства, особливої уваги потребує проблема забезпечення права кожної людини на достатній життєвий рівень в аспекті побудови в Україні соціальної держави.

Важливість та пріоритетність саме соціальних прав та свобод в системі основних прав та свобод людини зумовлена тим, що усі інші права та свободи (особисті, політичні, культурні, економічні та екологічні) набувають для особи сенсу та ціннісного значення лише за умови, коли вона має достатні засоби та ресурси для свого фізичного існування. При неможливості особою забезпечити елементарні умови свого існування, коли якість її харчування не забезпечує простого відтворення фізичних сил, коли вона не має будь-якого житла та одягу, тоді усі інші права просто втрачають своє соціальне значення. Як наслідок потерпає не лише конкретна людина, але й усе суспільство, яке втрачає свідомого, активного члена громадянського суспільства, і всі важливі проблеми будуть вирішуватись без його участі.

Актуальність та своєчасність теми дисертаційного дослідження зумовлена зовнішньополітичними інтеграційними процесами, активним учасником яких вже сьогодні стає Україна, оскільки одним з головних критеріїв набуття членства практично в усіх міжнародних утвореннях є здатність держави забезпечити належний рівень життя для своїх громадян, адже сучасна Українська держава ще не відповідає головним критеріям та загальновизнаним ознакам соціальної держави . Саме тому важливо всебічно дослідити природу соціальної держави в аспекті забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім’ї. 

Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження та зроблених у дисертації висновків щодо соціальної держави та забезпечення права кожної людини на достатній життєвий рівень стали праці учених у галузі конституційного права, а також представників інших галузей права, перш за все загальної теорії держави і права, конституційного права зарубіжних країн, міжнародного права, історії держави і права України України та зарубіжних країн, зокрема, провідних вчених – теоретиків: Б.Н.Габричидзе, М.В.Баглая, М.О.Баймуратова, В.Вітрука, Л.Д.Воєводіна, А.З.Георгіци, А.М.Колодія, О.А.Лукашевої, І.І.Лукашука, Л.С.Мамута, Н.Р.Нижник, В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики, В.М.Шаповала та інших.

Емпіричну базу дослідження склали: Конституція України, вітчизняне поточне законодавство, рішення Конституційного Суду України, міжнародно-правові акти з прав людини, конституції зарубіжних держав, статистичні дані тощо.

Особливістю дисертаційного дослідження насамперед є те, що у ньому, на відміну від наукових робіт інших авторів, які розглядають окремі аспекти державної соціальної політики, а також соціальні права громадян, ці явища досліджуються комплексно, системно та в тісному взаємозв’язку. При цьому право на достатній життєвий рівень аналізується як одне з соціальних прав, а саме як інтегруюче та узагальнююче щодо усієї системи соціальних прав, яке, з одного боку, об’єднує усі соціальні права, а з другого – виступає одним з визначальних критеріїв соціального характеру Української держави в цілому.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконане в межах та відповідно до цільової комплексної програми “Права людини та проблеми організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування в умовах становлення громадянського суспільства” № 0186и002285.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в розробці і обґрунтуванні механізму реалізації права людини на достатній життєвий рівень в умовах побудови в Україні соціальної держави, визначенні шляхів удосконалення конституційно-правого регулювання прав людини на достатній життєвий рівень в системі соціальних прав, а також заповнення теоретичних прогалин, що мають місце в конституційно-правовій теорії з цієї проблеми. Відповідно до поставленої мети передбачено вирішити наступні наукові задачі, що визначають зміст дисертаційного дослідження:

1. Запропонувати наукове визначення поняття «соціальна держава» та розкрити його зміст.

2. Визначити і дослідити теоретичні та практичні проблеми реалізації права громадян на достатній життєвий рівень в умовах формування в Україні демократичної, правової, соціальної держави і на цій основі обґрунтувати необхідність удосконалення правового регулювання цієї сфери.

3. Встановити тенденції конституційно-правового регулювання основних прав і свобод людини і громадянина в аспекті побудови в Україні соціальної держави.

4. Визначити місце права громадян України на достатній життєвий рівень в системі основних прав і свобод людини і громадянина.

5. З’ясувати вплив міжнародно-правових стандартів права людини на достатній життєвий рівень та на соціальну політику української держави.

6. Розробити поняття та структуру механізму забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень.

7. Встановити роль органів державної влади та органів місцевого самоврядування в механізмі забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень.

8. Сформулювати пропозиції і рекомендації по удосконаленню конституційного законодавства щодо реалізації права громадян України на достатній життєвий рівень.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини , що складаються у сфері забезпечення в Україні конституційного права людини і громадянина на достатній життєвий рівень..

Предметом дослідження є конституційно-правове регулювання права людини на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, питання його забезпечення і реалізації.

Методи дослідження. В процесі роботи автор використовував широкий комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження: метод діалектики, відповідно до якого різноманітні аспекти права людини на достатній життєвий рівень та феномену «соціальна держава» розглядалися у їх динаміці та розвитку, взаємозв’язку та взаємодії, метод абстрагування, сучасні методи пізнання, засновані на філософії загальнолюдських цінностей. Із спеціальних методів дослідження в роботі застосовані: системний – для визначення ролі й місця права людини на достатній життєвий рівень в системі конституційних прав та свобод; історико-правовий – для аналізу особливостей становлення права на достатній життєвий рівень на різних етапах розвитку держави і суспільства; порівняльно-правовий – у процесі порівняння конституційно-правового регулювання права на достатній життєвий рівень з міжнародно-правовими стандартами та законодавством інших держав світу; формально-логічний – при формулюванні основних понять та визначень у дисертаційному дослідженні; а також системно-структурний, структурно-функціональний, статистичний, метод моделювання, прогнозування та інші.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження. Конституція України, проголошуючи людину найвищою соціальною цінністю, закріплюючи пріоритет її прав та свобод як один з основоположних принципів правової держави, одночасно встановлює засади правового регулювання права людини на достатній життєвий рівень. Наукова новизна дисертації полягає як у самій постановці теми дослідження, так і в запропонованих шляхах вирішення конкретних проблем, що постають в процесі правового забезпечення права на достатній життєвий рівень. Вона є першим в українській правовій науці цілісним і комплексним монографічним дослідженням конституційно-правового регулювання права людини на достатній життєвий рівень. Особливу увагу приділено розробці конституційно-правового механізму забезпечення права людини на достатній життєвий рівень в умовах побудови в Україні соціальної держави.

На основі проведеного дослідження сформульовано ряд положень, узагальнень, висновків, які виносяться на захист:

1. По-новому визначено соціальну сутність держави, яка полягає у здатності держави забезпечувати - в процесі свого функціонування і розвитку – задоволення основних соціальних потреб усього суспільства, а також створювати умови для можливого, за наявних конкретно-історичних обставин, забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень, задоволення інших соціальних потреб і інтересів як окремих індивідів, так і їхніх спільнот.

2. Доведено, що центральною ідеєю правого регулювання, яка повинна братися за основу в практичній діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні у сфері соціальної політики, є захист соціальних прав і соціальна спрямованість державно-владної діяльності, змістом якої є допомога і турбота, у тому разі, коли людина самостійно не може достатньою мірою забезпечувати себе.

3. Обґрунтовано висновок про те, що від створення всебічних умов для реалізації права на достатній життєвий рівень кожною людиною залежить ефективність соціальної політики держави в цілому.

4. Уперше зроблено висновок, що право людини на достатній життєвий рівень є інтегруючим соціальним правом, яке об’єднує собою не лише усі інші соціальні права в одну цілісну систему, але одночасно зумовлює, певним чином, сутність та зміст правового регулювання більшості громадянських і політичних прав. З іншого боку його реалізація також в суттєвій мірі залежить від реалізації цілої низки інших конституційних прав та свобод.

5. Уперше визначено поняття конституційно – правового механізму забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень, під яким розуміється система правових норм, які встановлюють правові основи та порядок досягнення усіма верствами населення та його окремими категоріями достатнього життєвого рівня, а також сукупність державних і недержавних інституцій, на які покладається створення належних умов для досягнення населенням достатнього життєвого рівня, забезпечення такого рівня для непрацездатних та унеможливлення зниження життєвого рівня громадян нижче достатнього, при здійсненні постійного та систематичного контролю як за діяльністю відповідних інституцій, так і за досягнутим життєвим рівнем різних категорій осіб. Зроблено висновок про те, що цей механізм складається з двох блоків – нормативно-правового та організаційно-інституційного.

6. Обґрунтовано висновок, що основними складовими елементами конституційно-правового механізму забезпечення права на достатній життєвий рівень є : 1) система законодавчих актів, які закріплюють соціальні права громадян і, насамперед, право на достатній життєвий рівень; 2) система міжнародно-правових документів, що встановлюють міжнародні стандарти права на достатній життєвий рівень, підписаних і ратифікованих Україною; 3) правові акти державних органів виконавчої влади, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня людини в Україні; 4) спеціальні державні органи та установи, які безпосередньо займаються проблемами забезпечення права на достатній життєвий рівень; 5) система громадських організацій і рухів, покликаних сприяти задоволенню соціальних потреб громадян; 6) цільові програми соціально-економічного розвитку; 7) спеціальні соціальні фонди, що створюються шляхом кооперування матеріальних і фінансових ресурсів державних органів, громадських організацій і рухів, окремих громадян.

7. Уперше визначено загальні гарантії реалізації права на достатній життєвий рівень, як сукупність взаємоузгоджених політичних, економічних та соціально – культурних чинників, які створюють необхідні умови для гідного життя людини, а також правових засобів, спрямованих на забезпечення їх фактичного використання та захисту.

8. Запропоновано визначення правових гарантій реалізації права на достатній життєвий рівень як сукупності законодавчо встановлених засобів, які визначають порядок реалізації (використання), а в разі необхідності – охорони та відновлення цього права.

9. Подається визначення інституційних (організаційних) гарантій реалізації права на достатній життєвий рівень як системи інституцій, державних установ та недержавних організацій, які покликані сприяти забезпеченню гідних умов життя як кожної людини, так і суспільства в цілому, забезпечити їх захист та поновлення.

10. Запропоновано законодавчо встановити співвідношення (пропозиції) між розміром прожиткового мінімуму, мінімальною зарплатою, мінімальною пенсією, мінімальною стипендією, мінімальним розміром державної соціальної допомоги та максимальною зарплатою і максимальною пенсією, яку можуть отримати державні службовці. На думку здобувача, рівень мінімальної зарплати, мінімальної пенсії, мінімальної стипендії, мінімального розміру державної соціальної допомоги не повинен бути нижче прожиткового мінімуму.

11. З метою узгодження та координації політики у сфері забезпечення права громадян на достатній життєвий рівень запропоновано створити Погоджувальну робочу групу, до якої на паритетних засадах увійшли б народні депутати України, які є членами Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики і праці, відповідальні співробітники Міністерства праці та соціальної політики України (за посадою не нижче заступника міністра). Засідання такої групи мають стати регулярними.

12. Запропоновано утворити виконкоми районних та обласних рад й одночасно ліквідувати районні державні адміністрації, передавши їх функції відповідним виконкомам і усунувши таким чином джерело протистояння на місцевому рівні. На думку здобувача, це має стати одним з важливих практичних кроків, які мають кардинальним чином змінити ситуацію, що склалася в регіонах, відновити керованість районів та повернути віру населення у спроможність місцевої влади впливати на розвиток населених пунктів, а отже, й сприяти збільшенню можливостей місцевого самоврядування в аспекті забезпечення умов для реалізації права кожного на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім’ї.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульованi в дисертацiї пропозицiї i висновки можуть бути використанi:–

у науково-дослідницьких цілях – для подальшого розвитку теорії соціальної держави в цілому та права людини на достатній життєвий рівень зокрема;–

у правотворчій роботі вони можуть бути враховані, як теоретичний матеріал при розробці i прийнятті законів України, що визначають конституційно-правові основи права людини на достатній життєвий рівень;–

у правозастосуванні – з метою оптимізації форм i методів реалізації на практиці принципів соціальної держави;–

у навчальному процесi – при пiдготовцi вiдповiдних роздiлiв пiдручникiв та навчальних посiбникiв з конституцiйного права України, у викладаннi курсу конституцiйного права України, у науково - дослідницькій роботi студентiв;–

у правовиховній роботi серед населення – дисертацiя може слугувати теоретичним підґрунтям підвищення рівня правової культури громадян.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаним, цілісним та завершеним науковим дослідженням проблеми забезпечення права людини на достатній життєвий рівень в аспекті побудови в Україні соціальної держави. У ній вперше комплексно досліджено сутність, зміст та механізм реалізації конституційного права людини на достатній життєвий рівень, проаналізовано роль органів державної влади та органів місцевого самоврядування в його реальному забезпеченні. Сформульовані в дисертації положення і наукові висновки є результатом особистих досліджень та обґрунтувань, що зроблені автором на основі критичного аналізу майже двохсот наукових і нормативних джерел, а також реальної практики забезпечення права на достатній життєвий рівень в Україні. Деякі результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в наукових публікаціях, що опубліковані у співавторстві. Висновки, зроблені в спільно підготовлених наукових роботах щодо забезпечення права на достатній життєвий рівень в Україні, аналіз інституційного блоку механізму реалізації цього права належать саме здобувачу. У дисертаційному дослідженні окремі питання розглядаються вперше, інші – аналізуються по-новому, додатково обґрунтовуються.

Апробацiя результатів дослідження. Дисертацію виконано і обговорено на кафедрі конституційного права України Національної юридичної академії Україні імені Ярослава Мудрого. Основні положення і висновки роботи доповідалися на науково-практичних конференціях: “Конституція України: досвід реалізації та шляхи удосконалення”. Круглий стіл організований і проведений науково-дослідним інститутом державного будівництва та місцевого самоврядування АпрН України з нагоди 10-ї річниці прийняття Конституції України. (м. Харків, 21 червня 2006 р.); у ХІХ Харківських політологічних читаннях “Проблеми глобалізації та геополітичний вектор розвитку України” (м. Харків, 7 червня 2007 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, що були сформульовані у дисертацiйному дослiдженні, знайшли вiдображення в трьох наукових статтях у фахових виданнях та в двох тезах виступів на наукових конференціях.

Структура дисертацiї визначена метою, предметом i логiкою дослiдження. Робота складається iз вступу, двох розділів, що об’єднують вісім підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків по дисертації та списку використаних автором джерел. Загальний обсяг дисертації – 196 сторінок, із них основного тексту – 178 сторінок. Кількість використаних автором джерел –198.

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ РОБОТИ

У вступi дисертацiї обґрунтовується актуальнiсть обраної теми, сутність і стан її дослідження, визначається мета i завдання дисертаційного дослiдження, його об’єкт і предмет, характеризуються методи дослідження, теоретична основа, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, формулюються основнi положення, якi виносяться на захист, зазначається про апробацію результатів дослідження і публікації.

Розділ перший “Конституційно-правове регулювання основних прав і свобод людини і громадянина в аспекті побудови в Україні соціальної держави” складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття соціальної держави та конституційні засади її формування в Україні” досліджено еволюцію формування ідеї “соціальної держави” як в українській, так і в зарубіжній конституційно-правовій думці, проаналізовано особливості її закріплення в національному законодавстві різних країн світу. На основі аналізу наукової літератури зроблено висновок про відсутність єдиного підходу до визначення терміну “соціальна держава”, до розуміння її змісту та суті, до виокремлення її складових елементів, а також щодо ролі соціальної держави в сучасному суспільстві. Разом з тим, доведено, що безумовною метою функціонування будь-якої соціальної держави є забезпечення гідного людини існування, або іншими словами – забезпечення достатнього життєвого рівня кожного члена суспільства. Вважаємо, що соціальною може бути лише держава, діяльність якої спрямована саме на створення умов для комфортного життя кожної людини зокрема та усіх членів суспільства в цілому.

Зроблено висновок про те, що соціальна складова у діяльності будь-якої держави є однією з головних функцій її державно-владної діяльності, а соціальна сутність держави характеризується двома складовими: загально-соціальною та спеціально-соціальною. В залежності від ступеня активності держави з реалізації соціально-економічних прав особистості, виокремлюються наступні види сучасних демократичних держав: “позитивна держава”, “держава соціальної безпеки”, “соціальна держава”.

На основі системного аналізу положень Конституції України доведено, що з одного боку, “соціальна держава” є принципом конституційного ладу України, а з іншого – “соціальний характер” української держави в свою чергу ґрунтується на цілій низці прав та свобод людини і громадянина, які знайшли своє закріплення в Основному Законі України. Одночасно, зроблено висновок про те, що конституційний принцип, відповідно до якого Україну проголошено соціальною державою, є нормою-ціллю, яка визначає напрямок усієї державно-владної діяльності в сфері забезпечення прав та свобод людини і громадянина.

У підрозділі 1.2. “Тенденції конституційно-правового регулювання основних прав і свобод людини і громадянина в аспекті побудови в Україні соціальної держави” проведено порівняльний аналіз правого регулювання прав та свобод людини і громадянина на різних етапах становлення в Україні ідеї соціальної держави, досліджено внутрідержавні та загальні, геополітичні тенденції розвитку правового регулювання соціальних прав та свобод людини і громадянина, зроблено висновок про те, що у ХХ столітті саме геополітичні тенденції мали визначальний вплив на конституційне закріплення соціальних прав та свобод.

Виокремлюються такі тенденції конституційно-правового регулювання прав та свобод людини і громадянина в аспекті побудови в Україні соціальної держави: а) проголошення на конституційному рівні України соціальною державою, що, за своїм змістом, є принципом конституційного ладу України; б) визнання Основним Законом України людини найвищою соціальною цінністю, визначення її прав та свобод змістом і спрямованістю діяльності держави, встановлення головним обов’язком держави утвердження і забезпечення прав і свобод людини, що також є принципом конституційного ладу, який передбачає як правову, так і моральну відповідальність держави за забезпечення кожній людині гідних її умов життя; в) закріплення соціальної спрямованості економіки як принципу конституційного ладу України; г) встановлення конституційного обов’язку держави забезпечити збереження генофонду Українського народу; д) піднесення на правовому рівні соціальних прав та свобод людини і громадянина, і, насамперед, права на достатній життєвий рівень до рівня загальнодержавної політики; е) конституційна заборона будь-якої дискримінації в тому числі в галузі соціальних прав та свобод.

Шляхом аналізу положень Конституції України визначено, що однією з особливостей сучасного конституційно-правового регулювання є суттєве збільшення уваги до соціальних, а також до економічних прав та свобод, які в своїй сукупності набувають визначального значення по відношенню до всіх інших прав та свобод. Зроблено висновок про те, що соціальна політика української держави, насамперед, має бути спрямована на захист соціально незахищених верств населення, а також на створення сприятливих умов для розвитку економічної активності усіх інших соціальних груп, метою чого має стати забезпечення гідних умов життя кожної людини.

У підрозділі 1.3. “Право громадян України на достатній життєвий рівень в системі основних соціальних прав і свобод людини і громадянина” доводиться, що право людини на достатній життєвий рівень є інтегруючим соціальним правом, яке об’єднує собою не лише усі інші соціальні права в одну цілісну систему, але й зумовлює сутність та зміст правового регулювання більшості громадянських та політичних прав. Реалізація соціальних прав є необхідною передумовою реалізації прав громадянських і політичних, оскільки їх здійснення може бути забезпечено лише в умовах створення для кожної людини належних і рівних можливостей у задоволенні усіх життєвих потреб у праці, харчуванні, житлі, охороні здоров’я, освіті й культурі.

Зроблено висновок, що соціальні права – це узгоджені та визнані світовим співтовариством, закріплені в законодавстві більшості сучасних держав мінімальні правові норми-стандарти прав людини в соціальній сфері, що передбачають такі умови життя, які дозволяють кожному вільно підтримувати і розвивати свою людську природу та людську особистість. На відміну від більшості прав першого покоління, що належать людині від природи і які держава зобов’язана лише захищати, більшість соціальних прав можуть бути надані і захищені лише суспільством та державою. По суті, вони виступають, як певні вимоги, адресовані органам публічної влади і є обов’язками держави щодо підтримки, як самого життя індивіда, так і його соціальної активності, забезпечення гідних умов його життя та духовного розвитку його особистості.

Доведено, що право на достатній життєвий рівень є одним з найбільш важливих та соціально значущих для кожної людини, а забезпечення цього права є метою діяльності кожної демократичної країни та одним з основоположних конституційних принципів сучасної держави. Це право слід розглядати в двох взаємопов’язаних аспектах: з одного боку, держава створює умови, за яких кожна здорова, дієздатна людина має реальні можливості забезпечити такий рівень свого життя, який відповідає її уявленням, а з іншого, держава зобов’язана використовувати усі свої матеріальні, політичні, організаційні та інші ресурси задля забезпечення достатнього життєвого рівня соціально незахищених верств населення.

У підрозділі 1.4. “Міжнародно-правові стандарти права людини на достатній життєвий рівень та їх вплив на соціальну політику української держави” зазначається, що такими основоположними міжнародно-правовими документами як Загальною Декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Міжнародним пактом про соціальні, економічні та культурні права на найвищому міжнародно-правовому рівні закріплено загальновизнані світовою спільнотою стандарти в галузі прав людини, серед яких і право кожної людини на достатній життєвий рівень. Окрім того, це право нормативно закріплене й іншими міжнародно-правовими документами: Декларацією прав дитини, Декларацією соціального прогресу і розвитку, документами Соціального самміту ООН, Європейською соціальною хартією. А оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України усі ці документи є частиною національного законодавства України, вони мають суттєвий вплив на вітчизняне конституційно-правове регулювання.

Зроблено висновок, що міжнародно-правові акти передбачають мінімальні стандарти забезпечення достатнього життєвого рівня для людини та визначають складові елементи цього рівня. Це покладає на Україну обов’язок здійснювати постійний контроль (моніторинг) стану забезпечення достатнього життєвого рівня та його окремих компонентів для населення країни в цілому та для окремих його категорій. На підставі такого моніторингу держава має корегувати власну соціальну політику, ухвалювати відповідні нормативно-правові акти та забезпечувати відповідні можливості на практиці. Крім того, це покладає на державу обов’язок пропагувати доцільність та необхідність прагнення громадян до досягнення достатнього життєвого рівня як обов’язкової умови прогресу суспільства, його поступального прогресивного розвитку, самозбереження та відтворення.

Розділі 2 “Конституційно-правовий механізм забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Механізм забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень: загальний та конституційно-правовий аспекти” зазначається, що механізм забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень є однією з головних частин більш широкого, загального механізму реалізації соціальних прав громадян, який, у свою чергу, є складовою частиною механізму реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина в цілому. Механізм реалізації права на достатній життєвий рівень є достатньо складним і включає в себе низку структурних компонентів: економічний, політичний, соціальний, правовий, духовно-культурний та психологічний. У своїй сукупності усі ці компоненти спрямовані на досягнення особою такого рівня життя, яке є гідним людини у сучасному цивілізованому світі.

Досліджено нормативно-правову і організаційно-інституційну складові загального механізму реалізації права громадян України на достатній життєвий рівень. Визначено, що нормативний елемент механізму забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень – це система правових норм, які встановлюють правові основи та порядок досягнення усіма верствами населення та його окремими категоріями достатнього життєвого рівня, забезпечення такого рівня для непрацездатних та унеможливлення зниження життєвого рівня громадян нижче достатнього, при здійсненні постійного та систематичного контролю як за діяльністю відповідних інституцій, так і за досягнутим життєвим рівнем різних категорій осіб.

У дисертації обґрунтовується, що інституційний блок правового механізму забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень включає в себе ті елементи інституційної системи України (державні органи, органи місцевого самоврядування, недержавні інституції), до повноважень яких входить ухвалення відповідних нормативно-правових та індивідуальних актів, здійснення перерозподілу матеріальних благ на користь окремих категорій осіб, проведення організаційних заходів у цій сфері, а також контроль за здійсненням соціальної політики, та інші дії, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня громадян.

У підрозділі 2.2. “Нормативний блок правового забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень” доведено, що право особи на достатній рівень життя для себе і своєї сім’ї отримало широке закріплення в поточному національному законодавстві, а його конституційне закріплення призвело до ухвалення цілої низки законів та підзаконних актів. Зазначається, що право особи на достатній життєвий рівень саме по собі складає міжгалузевий правовий інститут, який поряд з нормами конституційного права об’єднує норми трудового права, права соціального забезпечення тощо.

На основі дослідження нормативного закріплення таких понять як: “мінімальний споживчий бюджет”, “межа малозабезпеченості“, “прожитковий мінімум”, зроблено висновок про те, що ці соціальні мінімуми не гарантують забезпечення права на достатній життєвий рівень кожної людини. Тобто головний недолік нормативного блоку механізму забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень полягає в тому, що він не повністю відповідає принципам соціальної справедливості, оскільки значна частина громадян України фактично знаходяться на теперішній час поза межею бідності.

Запропоновано законодавчо встановити співвідношення (пропорцію) між розміром прожиткового мінімуму, мінімальною зарплатою, мінімальною пенсією, мінімальною стипендією, мінімальним розміром державної соціальної допомоги та максимальною зарплатою і максимальною пенсією, яку можуть отримувати державні службовці, при цьому рівень мінімальної зарплати, мінімальної пенсії, мінімальної стипендії, мінімального розміру державної соціальної допомоги не повинен бути нижче прожиткового мінімуму.

У підрозділі 2.3. “Органи державної влади в інституційному блоці механізму забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень” визначено, що до органів державної влади, на які покладається обов’язок забезпечення умов для реалізації громадянами права на достатній життєвий рівень відносяться: Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство праці та соціальної політики України, а також місцеві державні адміністрації. Досліджено повноваження та проаналізовано конкретну практичну діяльність кожного з зазначених органів державної влади у сфері соціальної політики в цілому та щодо забезпечення права на достатній життєвий рівень кожної людини зокрема.

Зроблено висновок, що основною проблемою в забезпеченні органами державної влади України права громадян на достатній життєвий рівень, а саме у сфері соціальної політики є відсутність узгодженості, координації та налаштованості різних органів держави на кінцевий соціально значущий результат у вигляді досягнення пересічними громадянами життєвого рівня гідного людини та сучасного етапу розвитку цивілізації.

У підрозділі 2.4. “Органи місцевого самоврядування в інституційному блоці механізму забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень” зазначається, що саме органи місцевого самоврядування, як ланка публічної влади, що представлена в усіх регіонах, знаходиться найближче до населення, найбільш повно інтегрована в громадянське суспільство та найбільш тісно взаємодіє з усіма його інститутами, наділені конституційним законодавством України певними владними повноваженнями для забезпечення належних умов вільного та всебічного розвитку кожної особистості, реалізації її невід’ємного права на достатній життєвий рівень для себе та членів своєї родини.

До функцій, які виконують органи місцевого самоврядування щодо реалізації громадянами права на достатній життєвий рівень відносяться: надання соціальних послуг населенню, соціальний захист, сприяння працевлаштуванню. Ці функції виконуються через здійснення повноважень в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту, зв’язку, освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту. Разом з тим, загальна соціально-економічна ситуація у багатьох регіонах не дозволяє органам місцевого самоврядування використовувати зазначені повноваження належним чином.

На основі аналізу практики взаємовідносин органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в Україні зроблено висновок про те, що конфлікти, в тому числі компетенційні, які нерідко виникають між ними, вкрай негативно відбиваються на вирішенні нагальних соціально-економічних проблем, а особливо на забезпеченні права людини на достатній життєвий рівень. Запропоновано здійснити реформу місцевого самоврядування через утворення виконкомів районних та обласних рад з одночасною ліквідацією районних державних адміністрацій і передачею їх функцій відповідним виконкомам.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає в удосконаленні конституційно-правового регулювання права людини на достатній життєвий рівень як одного з визначальних елементів побудови в Україні соціальної держави. Головними науковими і практичними результатами цього дисертаційного дослідження є наступні узагальнення, висновки та пропозиції:

1. Соціальною є така держава, що прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі приблизно однакових життєвих шансів, можливостей та передумов для самореалізації особистості. Соціальна сутність держави полягає у здатності держави забезпечувати – у процесі свого функціонування і розвитку – задоволення основних потреб усього суспільства, а також створювати умови для можливого, за наявних конкретно-історичних обставин, задоволення потреб й інтересів окремих груп індивідів та їхніх спільнот.

2. Центральною ідеєю правового регулювання, яка повинна братися за основу в практичній діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні, має стати захист соціальних прав і соціальна спрямованість державно-владної діяльності, змістом якої є допомога і турбота, у тому разі, коли людина самостійно не може достатньою мірою забезпечувати себе. Від створення всебічних умов для реалізації цього права кожною людиною залежить ефективність соціальної політики держави в цілому.

3. Право людини на достатній життєвий рівень є інтегруючим соціальним правом, яке об’єднує собою не лише усі інші соціальні права в одну цілісну систему, але зумовлює сутність та зміст правового регулювання більшості громадянських та політичних прав. З іншого боку його реалізація також суттєво залежить від реалізації цілої низки інших конституційних прав та свобод.

4. Під конституційно-правовим механізмом забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень слід розуміти систему правових норм, які встановлюють правові основи та порядок досягнення усіма верствами населення та його окремими категоріями достатнього життєвого рівня, а також сукупність державних і недержавних інституцій, на які покладається створення належних умов для досягнення населенням достатнього життєвого рівня, забезпечення такого рівня для непрацездатних та унеможливлення зниження життєвого рівня громадян нижче достатнього, при здійсненні постійного та систематичного контролю як за діяльністю відповідних інституцій, так і за досягнутим життєвим рівнем різних категорій осіб. Зазначений механізм складається з двох блоків – нормативно-правового та організаційно-інституційного.

5. Основними складовими елементами конституційно-правового механізму забезпечення права на достатній життєвий рівень є: 1) система законодавчих актів, які закріплюють соціальні права громадян і, насамперед, право на достатній життєвий рівень; 2) система міжнародно-правових документів, що встановлюють міжнародні стандарти права на достатній життєвий рівень, які підписані і ратифіковані Україною; 3) правові акти державних органів виконавчої влади, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня людини в Україні; 4) спеціальні державні органи та установи, які безпосередньо займаються проблемами забезпечення права на достатній життєвий рівень; 5) система громадських організацій і рухів, покликаних сприяти задоволенню соціальних потреб громадян; 6) цільові програми соціально-економічного розвитку; 7) спеціальні соціальні фонди, що створюються шляхом кооперування матеріальних і фінансових ресурсів державних органів, громадських організацій і рухів, окремих громадян;

6. Необхідно законодавчо встановити співвідношення (пропорції) між розміром прожиткового мінімуму, мінімальною зарплатою, мінімальною пенсією, мінімальною стипендією, мінімальним розміром державної соціальної допомоги та максимальною зарплатою і максимальною пенсією, яку можуть отримувати державні службовці. На думку здобувача, рівень мінімальної зарплати, мінімальної пенсії, мінімальної стипендії, мінімального розміру державної соціальної допомоги не повинен бути нижче прожиткового мінімуму

СПИСОК ОПУБЛIКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦIЇ

1. Мацокин В.В. Высшие органы государственной власти в механизме обеспечения прав граждан Украины на достаточный жизненный уровень // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук.зб. / Відп. ред. В.Я.Тацій.-Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. - № 34. – С.81 – 85.

2. Мацокин В.В. Обеспечение права граждан на достаточный жизненный уровень в аспекте международно – правовых стандартов // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук.зб./Відп. ред. В.Я.Тацій.-Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. - № 35. – С.46 – 49.

3. Мацокін В.В.Окремі аспекти права громадян України на достатній життєвий рівень у системі основних соціальних прав і свобод людини і громадянина // Державне будівництво і місцеве самоврядування – Харків, 2007. - № 14. – С. 148- 157.

4. Мацокін В.В. Конституційне право особи на достатній життєвий рівень та місце українського парламенту у механізмі його забезпечення. Конституція України: досвід реалізації та шляхи удосконалення: Матеріали “круглого столу”, організованого і проведеного Науково-дослідним інститутом державного будівництва та місцевого самоврядування АпрН України з нагоди 10-ї річниці прийняття Конституції України, м.Харків,21 червня 2006р.Ред..кол.: Ю.П.Бітяк, І.В.Яковюк, Г.В.Чапала.- Харків:Право,2006 – С.54-56.

5. Кушніренко О.Г, Мацокін В.В. Становлення України як соціальної держави та забезпечення права на достатній життєвий рівень в умовах глобалізації // Проблеми глобалізації та геополітичний вектор розвитку України: Збірник тез (за матеріалами ХІХ Харківських політологічних читань).- Х: НЮАУ ім.. Ярослава Мудрого, НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, 2007.-С. 116-117.

АНОТАЦІЯ

Мацокін В.В. Право громадян України на достатній життєвий рівень. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 – конституційне право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2007.

У дисертації комплексно проаналізовано право кожної людини на достатній життєвий рівень, досліджено роль органів державної влади та органів місцевого самоврядування у його практичному забезпеченні. Здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо удосконалення конституційно-правового регулювання права людини на достатній життєвий рівень як одного з визначальних елементів побудови в Україні соціальної держави. Запропоновано нове визначення поняття “соціальна держава”, проаналізовано соціальну сутність держави, визначено конституційно-правовий механізм забезпечення права на достатній життєвий рівень та його складові елементи, досліджено гарантії реалізації цього права. Запропоновано законодавчо встановити співвідношення між державними соціальними стандартами та зарплатою і пенсією державних службовців. Доведено практичну необхідність утворення виконкомів районних та обласних рад та ліквідації районних державних адміністрацій.

Ключові слова: соціальна держава, соціальні права, право на достатній життєвий рівень, прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата.

Мацокин В.В. Право граждан Украины на достаточный жизненный уровень. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 – конституционное право.– Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. – Харьков, 2007.

Диссертационное исследование посвящено проблемам обеспечения конституционного права каждого человека на достаточный жизненный уровень. В диссертации обосновано, что социальные права – это признанные мировым сообществом, закрепленные