ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

УДК 159.964:371.134

Нодзельська Алла Сергіївна

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ІНФАНТИЛІЗМУ З ПСИХОЛОГІЧНОЮ

ІМПОТЕНЦІЄЮ ТА ЇХ КОРЕКЦІЯ

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Івано-Франківськ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: | кандидат психологічних наук, доцент

Євтушенко Ірина Володимирівна

Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, декан психологічного факультету

Офіційні опоненти: | доктор психологічних наук, професор

Солодухова Ольга Георгіївна

Слов’янський педагогічного університет,

завкафедрою психології |

кандидат психологічних наук, доцент

Якимчук Борис Андрійович

Уманський педагогічний університет ім. П. Тичини,

декан факультету початкової освіти |

Захист відбудеться “19 ” березня 2008 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .051.04 Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Т. Шевченка, .

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Т. Шевченка, 79.

Автореферат розісланий "18" лютого 2008 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради |

Белей М.Д. |

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасні тенденції розвитку українського суспільства, його демократизація ставлять перед психологічною наукою нові завдання, одним з яких є якісна підготовка психологів-практиків. Прагнення вчених до інструментального поповнення психологічної практики методами, які дозволяють ефективніше здійснювати діагностику та корекцію внутрішньої проблематики суб’єкта, є виправданим у зв’язку із зростанням запиту на послуги психологічної служби. На даному етапі розвитку психологічної науки підготовка спеціалістів не задовольняє потреби національної системи психологічної служби і потребує докорінної перебудови. Робота психолога спрямована на надання психологічної допомоги іншим (і не ставиться гостро питання про його особистісне самостановлення), тому, крім певної системи теоретичних знань, велике значення мають його особистісні характеристики (відкритість, доброзичливість, чутливість та ін.) У зв’язку з цим проблема психокорекції посідає першочергове місце.

У науковій літературі проблема інфантилізму та психологічної імпотенції представлена у дослідженнях Ф. Ю. Василюка, Е. К. Краснухіної, В. Д. Менделевича, О. Ранка, Г. Саллівана, З. Фрейда, А. Фрейд, Е. Фромма, Т. С. Яценко та інших. При цьому весь комплекс питань, в основному, розглядається як соціальне явище, пов’язане з дезадаптацією суб’єкта. Також наголошується на глибинно-психологічних передумовах виникнення інфантилізму та імпотенції, започаткування яких співвідноситься із дитячим періодом розвитку суб’єкта. Такі дослідники як Л.І. Захарова, Г.О. Ковальов, А.Е. Лічко, А. Міллер, B.C. Мухіна, І.О. Смирнова, B.C. Собкіна, А.С. Співаковська, Е. Г. Едеміллер наголошують на деструктивному впливі виховання, який зумовлює фіксацію інфантильних тенденцій, породжуючи тим самим імпотенцію.

Поза увагою науковців залишається взаємозв’язок інфантилізму та імпотенції і їх вплив на поведінку суб’єкта. Тому, незважаючи на проведені дослідження, проблема взаємозв’язку інфантилізму та імпотенції залишається відкритою, в плані її поглиблення.

Актуальність пізнання інфантилізму та імпотенції у їх взаємозв’язку методом активного соціально-психологічного навчання пов’язана із можливістю глибинного пізнання даних феноменів. Глибинна психокорекція за методом АСПН спрямована на дослідження цілісної психіки суб’єкта в єдності свідомої та несвідомої сфер. Психокорекційна робота зорієнтована на виявлення глибинно-психологічних детермінант труднощів спілкування, що породженні особистісною проблемою. Водночас, особистісна деструкція, що знаходить вираження у дисфункціях спілкування, має замасковані форми, які виявляються в ірраціональних, немотивованих формах поведінки. Процес групової психокорекції забезпечує глибинно-психологічне самопізнання суб’єкта, розкриття його внутрішнього потенціалу з метою нівелювання психологічної імпотенції. Завдяки глибинному спрямуванню методу АСПН забезпечується цілісне пізнання психіки суб’єкта, що дозволяє пізнати витоки інфантилізму та психологічної імпотенції у їх взаємозв’язку.

Дисертаційне дослідження базується на психодинамічній теорії, розробленій Т.С. Яценко. Практичним методом дослідження обрано метод активного соціально-психологічного навчання (АСПН) як форму глибинно-психологічного пізнання психіки суб’єкта, що сприяє вивченню внутрішніх детермінант проявів поведінки особи.

Таким чином, соціальна значущість проблеми та брак її дослідження в науковій літературі зумовили обрання нами теми наукового пошуку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень кафедри практичної психології Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (номер держреєстрації 23452 U 264) та плану НДР Академії педагогічних наук України з напряму “Науково-методичне забезпечення національної системи психологічних служб”, “Теоретико-методологічні засади групової психокорекції”. Тему дисертації затверджено вченою радою Донецького інституту психології і підприємництва (протокол № 4 від 28 квітня 2004 року) й узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 6 від 19 червня 2007 року).

Об’єктом дослідження виступають процеси глибинно-психологічного пізнання і корекції суб’єкта за методом активного соціально-психологічного навчання.

Предметом дослідження виступає пізнання взаємозв’язку інфантилізму з психологічною імпотенцією та методи їх глибинно-психологічної корекції.

Метою дисертаційного дослідження є вивчення психічних дисфункцій, породжених інфантилізмом суб’єкта та їх впливом на формування психологічної імпотенції, що гальмує реалізацію особистісного потенціалу.

В основу концепції дослідження покладено психодинамічну теорію цілісного розуміння психіки особистості в її суперечливих проявах; положення про єдність свідомого й несвідомого та його урахування у пізнанні психіки суб’єкта; тезу про суперечливу сутність психіки та енергетичну активність характеристики несвідомого, що своєрідно ініціює дієвість суб’єкта, яка знаходить вияви у сфері спілкування, зокрема, через прояви інфантилізму та психологічної імпотенції.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні: інфантилізм має глибинно-психологічні витоки та детермінує вияви у спілкуванні психологічної імпотенції, що породжує дисфункції психіки.

Відповідно до мети і гіпотези визначено такі завдання дослідження:

1. На основі теоретичного аналізу зарубіжної та вітчизняної наукової літератури розкрити взаємозв’язки інфантилізму та психологічної імпотенції.

2. Визначити сутність психоаналітичного розуміння феномену інфантилізму та психологічної імпотенції.

3. Дослідити особливості проявів інфантилізму та психологічної імпотенції в процесі глибинної психокорекції та виявити взаємозв’язок між ними.

4. Визначити вплив інфантилізму та імпотенції на процес спілкування.

5. Сформулювати рекомендації психологам - практикам з урахуванням результатів дисертаційного дослідження.

Методологічною та теоретичною основою дослідження слугували:

методологія системного підходу до розуміння особистості (І. Ф. Бурлачук, Г.С.Костюк, С. Д. Максименко, В. В. Рибалка, С. Л. Рубінштейн, М.В.Савчин, В.О.Татенко та ін.); теорія, структура та функційні особливості несвідомої сфери психіки (Ф.В. Бассін, З.С. Карпенко, А.Фрейд, З. Фрейд, К.Хорні, Г.Юнг, Т.С.Яценко та ін.); принципи гуманістичного підходу до психокорекції (О.Ф.Бондаренко, Н.Л.Коломенський, В.Г.Ложкін, Н.Ю.Максимова, А.Маслоу, К.Роджерс, Т.М.Титаренко, Е.Фромм, Т.С.Яценко та ін.); інструментарій особистісно-орієнтованого підходу в галузі практичної психології (Г. О. Балл, О. Ф. Бондаренко, М. Й. Боришевський, Ж. П. Вірна, І. А. Зязюн, Н. В. Чепелєва та ін.); положення про зв’язок свідомої та несвідомої сфер психіки (Н. Ф. Каліна, З. Фрейд, К. Ґ. Юнг, Т. С. Яценко та ін.); дослідження у контексті психодинамічної теорії з орієнтацією на глибинно-психологічні рівні пізнання цілісного феномену психіки (наукова школа Т. С. Яценко: С. М. Аврамченко, О. Г. Біла, Т.І. Білуха, Л.Л. Бондаревська, Н. В. Дмитерко, І. В. Євтушенко, М. П. Зажирко, Б. Б. Іваненко, О. А. Коновалова, А. Е. Мелоян, І. М. Сергієчко, О. Г. Солодухова, О.Г. Стасько, П. В. Теслюк, Н.В.Шавровська).

Для розв’язання поставлених в дисертації завдань, досягнення мети, перевірки сформульованої у роботі гіпотези використовувалися наступні методи дослідження: теоретичний аналіз наукової літератури з питань глибинно-психологічного пізнання психіки; системний психоаналіз емпіричного матеріалу групи активного соціально-психологічного навчання (корекційні методики: психодрама, робота з об’єктом та іграшкою, психоаналіз комплексу тематичних малюнків, психоаналіз неавторського малюнку); включене спостереження за процесом глибинної психокорекції; використання тестових методик для аналізу результативності глибинної психокорекції. Обробка даних проводилася за допомогою програми Stat Plus 2007 Pro build 4.3.0.0 та Microsoft Excel 2003.

База дослідження: основне дослідження проводилося на базі ПВНЗ "Донецький інститут психології і підприємництва", Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького та РВНЗ ?Кримський гуманітарний університет? (м. Ялта). Респондентами виступали студенти психологічного факультету за фахом ?Психологія? та ?Практична психологія?. У дослідженні взяло участь 500 студентів (впродовж усіх років підготовки дисертаційної роботи).

Організація роботи. Дослідження здійснювалося у три етапи впродовж 2004-2007рр. Перший етап (2004-2005) обґрунтована актуальність роботи, сформульована мета та поставлені конкретні завдання дисертаційного дослідження; визначені об’єкт, предмет, гіпотеза, емпірична база та методи дослідження.

Другий етап (2005-2006) огляд теоретичних джерел з проблем взаємозв’язку інфантилізму та психологічної імпотенції; опанування методики групової психокорекції за методом АСПН.

Третій етап (2006-2007) підсумок результатів роботи та визначення перспектив подальших досліджень, узагальнення систематизації отриманих результатів і впровадження їх у підготовку майбутніх психологів-практиків.

Провідна ідея дослідження полягає у твердженні, що дієвість інфантильних (глибинно-психологічних) детермінант породжує регресію комунікативної поведінки і знаходить вираження у феномені психологічної імпотенції.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у: конкретизації теоретико-концептуальних положень психодинамічної теорії; методологічному обґрунтуванні глибинно-психологічної корекції особистості в її науковій сутності; здійснені глибинно-психологічного аналізу категорії інфантилізму та психологічної імпотенції у їх взаємозв’язках; визначенні можливостей глибинно-психологічної системи методик АСПН у дослідженні заявленої в дисертації проблеми.

Теоретичне значення визначається тим, що результати проведеного дослідження сприятимуть розширенню теоретичної бази практичної психології та поглибленню концептуальних засад психодинамічної теорії в розумінні цілісності психіки в єдності та взаємозв’язках свідомої та несвідомої сфер психіки; науковим обґрунтуванням закономірностей енергетичної активності; глибинно-психологічних детермінант, внутрішніх суперечностей психіки суб’єкта, які обумовлюють його особистісну проблему та мають вияв у спілкуванні в таких його характеристиках, як інфантилізм і психологічна імпотенція.

Практичне значення отриманих результатів. Результати й висновки дисертаційного дослідження полягають у: розширенні пізнання індивідуальної неповторності психіки суб’єкта; розкритті психодинамічної обґрунтованості та інструментальної спроможності глибинно-психологічних засобів корекції; оптимізації процесів спілкування через нівелювання тенденцій інфантилізму та психологічної імпотенції; розвитку вмінь процесуальної діагностики в єдності з психокорекцією; розкритті можливостей розширення самоусвідомлення та рефлексивних знань, пов’язаних з розвитком соціально-перцептивного інтелекту; нівелюванні регресивних форм поведінки.

Особистий внесок здобувача при підготовці публікацій у співавторстві полягає в обґрунтуванні актуальності проблеми взаємозв’язку інфантилізму з психологічною імпотенцією та їх корекцією, що є важливим для розвитку практичної психології.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечується обґрунтованістю методологічних та теоретичних положень; застосуванням методів адекватних до мети й завдань дисертації, а саме: використання методик глибинно-психологічного пізнання у психокорекційній роботі за методом АСПН; системним аналізом емпіричного матеріалу, здобутого під час практичної роботи; використанням теоретичних здобутків практичної психології, зокрема, "Моделі внутрішньої динаміки психіки", в об’єктивуванні суперечливих тенденцій психічних явищ, які створюють бар'єри й труднощі у ситуації спілкування суб’єкта з оточуючими людьми.

Апробацію результатів дисертаційного дослідження, концептуальні положення дисертації оприлюднено на науково-практичному семінарі "Методичні та теоретичні засади практичної психології" (Черкаси, 2005), семінарі-практикумі "Теоретичні та методичні засади практичної психології" (Ялта, 2005), IV Всеукраїнському навчально-методичному семінарі "Теоретичні та методичні засади практичної психології: проблема психічного вигорання" (Ялта, 2007), Міжнародній науково-практичній конференції ?Сімейні об’єктні відношення у світлі сучасних психоаналітичних (глибинно-психологічних) концепцій? (Ялта, 2007).

Основні наукові положення впроваджено у навчально-виховний процес Кримського гуманітарного університету (м. Ялта) (довідка №159 від 12.11.07), Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (довідка № /01-11 від 08.11.07), Уманського державного педагогічного університету (довідка № 1049/01 від 07.11.07), Донецького інституту психології та підприємництва (довідка № 17 від 02.11.07), Слов’янського державного педагогічного університету (довідка №183/1 від 06.11.07).

Публікації: основні результати дослідження викладено у 5 публікаціях, з яких 3 одноосібні статті у провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації: дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (299 найменувань українською та іноземними мовами) та 16 додатків, що охоплюють 75 малюнків, 6 фотоілюстрацій, 4 фрагмента стенограм роботи психолога. Обсяг тексту дисертації викладено на 183 сторінках. Він містить 4 таблиці, 20 малюнків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, окреслено об’єкт, предмет, визначено мету й завдання наукового пошуку, сформульовано гіпотезу, викладено базові методологічні та теоретичні положення, з'ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, представлено відомості щодо апробації результатів дослідження та структуру роботи.

У першому розділі ?Проблема інфантилізму та імпотенції у психологічній літературі? висвітлено результати аналізу теоретичного матеріалу з проблем інфантилізму та імпотенції, що дозволило констатувати підвищення уваги вітчизняних та зарубіжних дослідників до даних феноменів. Проблема інфантилізму та імпотенції у їх взаємозв’язку висвітлюється в дослідженнях А. Адлера, Ф. Е. Василюка, Е. Джойнса, Е. К. Краснухіної, С.Д.Максименка, Н.Ю. Максимової, В. Д. Менделевича, О. Ранка, Г. Саллівана, З. Фрейда, А. Фрейд, Е. Фромма, К. Юнга, Т.С. Яценко та ін.

Аналіз наукових джерел з теми дисертаційного дослідження дозволяє стверджувати, що єдиного підходу до трактування інфантилізму та психологічної імпотенції у науковій літературі не представлено. Визначення інфантилізму окреслює фізіологічні та соціальні аспекти прояву даного феномену, не торкаючись його глибинно-психологічних витоків. Психологічні словники дають переважно трактування імпотенції через її зв'язок із фізичною та психічною неспроможністю індивіда, неможливість отримувати задоволення від чуттєвого єднання. Імпотенцію пов’язують із ригідністю, стереотипністю форм поведінки суб’єкта, відчуттям непотрібності, самотності. Недослідженим залишається питання взаємозв’язку інфантилізму та імпотенції, а також можливості їх корекції.

У психоаналітичних дослідженнях витоки інфантилізму та психологічної імпотенції пов’язуються з едіповим періодом розвитку суб’єкта, під час якого відбувається фіксація психіки на інфантильній стадії розвитку, що й зумовлює виникнення інфантилізму. Витіснені переживання дитинства, любові до первинних лібідних об’єктів, на які накладається ?табу?, деструктують психіку суб’єкта, зумовлюючи виникнення психічної імпотенції. Інфантильна особистість в літературі розглядається як форма усталеності проявів інфантилізму, що зумовлює неспроможність будувати конструктивні стосунки з іншими людьми. Поведінці такої людини властива інертність, прояви дитячості, несамостійність, залежність від оточуючих.

Розглянуто формування інфантилізму у процесі педагогічного впливу на основі "чорної педагогіки?, що породжує деструкції психіки, до яких належить інфантилізм та пов’язана з ним психологічна імпотенція (М. Аліс, Л.І. Захаров, Г.О. Ковальов, А.Е. Лічко, B.C. Мухіна, І.О. Смирнова, B.C. Собкіна, А.С. Співаковська, Е. Г. Едеміллер). Деструкції виховання зумовлюють центрацію дитини на зв’язках з родиною, що сприяє усталеності інфантилізму та появі розвитку тенденції до психологічної імпотенції. Психолого-педагогічний аспект проблеми протидії навчально-виховному процесу як прояв інфантилізму представлений у працях І.А. Зязюна, С.Д. Максименка, А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського, Т.С. Яценко та ін. Дослідники стверджують, що впертість, підозрілість, недовірливість, невиправдана застережливість, мстивість є проявом інфантилізму.

Встановлено взаємозв’язок інфантилізму та імпотенції з релігійністю суб’єкта. Витоки релігійності пов’язані з інфантильним досвідом індивіда і ототожнюються з батьком, від якого залежить існування дитини (С. Банерджи, Д. Віннікотт, Е.Н. Волков, І.Г. Гіхтель, Н.В. Дмитрієва, Ц.П. Короленко, Дж. Лифтон, Г. Олпорт, В. Райх, З. Фрейд, Е. Фромм, К. Юнг та ін.). Релігійність базується на інфантильному досвіді індивіда, це є повторення дитячого періоду. Адже Бог сприймається як звеличений батько. Суб’єкт очікує від релігії любові, довіри, справедливості, можливості отримати захист. Також існує взаємозв’язок потреби у релігійності з концепцією домінанти А.А. Ухтомського, яка виникає на фізіологічному рівні та породжує прагнення слідування за лідером. Релігія закріплює її психологічний інфантилізм. Віруючий ототожнює Божество з поблажливим батьком, переносячи на нього життєві проблеми, відступаючи тим самим від реальності і приймаючи бажане за реальне. Інфантилізм знаходить вираження через потребу вірити у надприродне, фантастичне, сліпо наслідуючи релігійного лідера. Такі потреби зумовлюють наївну довірливість індивіда, готовність вірити будь-чому задля отримання бажаного щастя та задоволення, що породжує дезадаптацію.

У розділі розкрито прояви інфантилізму у людей з обмеженими можливостями (У. Вейд, А. Лемуан, Н. Лендрік, А. І. Мещеряков, І. В. Соколянський та ін.), зокрема, такі її форми, як пасивність, ригідність, шаблонність поведінки, почуття неповноцінності, знедоленості, меншовартості, безперспективності існування, слабкості. Саме вони зумовлюють прагнення індивіда до їх ?викоріннення? та загострюють прагнення до сили та могутності. Дослідження дозволило встановити взаємозв’язок феномену тероризму з інфантилізмом та імпотенцією (В. Васильєв, Т. Введенський, М. Гарісон, А. Губенко, Е. Дзигумська, Х. Едвард, Д. Ольшанський, Р. Лукабо, Л. Почебут, М. Решетніков, Т.С. Яценко та ін.). Тероризм має глибинно-психологічні витоки, що пов’язані з едіповою ситуацією, яка зумовлює формування інфантилізму суб’єкта та тенденцію до психологічної імпотенції.

В процесі аналізу вдалося систематизувати спільні ознаки інфантилізму та психологічної імпотенції у тенденціях: відступу у фантастичну (уявну) реальність, повернення в утробу, відстороненні від оточуючих людей; на поведінковому рівні – дитячості (наївності, довірливості), невпевненості у собі, пасивності, бездіяльності, тривожності, боязкості, неспроможності переживати радість життя, завищених вимогах до партнера по спілкуванню, егоцентричності, прагненні до влади, контролю над оточенням, у стані страху брати на себе відповідальність, відчутті меншовартості, а також в девіантних формах поведінки (агресивність, що може знаходити вираження у вульгарних висловлюваннях, алкоголізмі, наркоманії).

У другому розділі ?Глибинно-психологічні передумови формування інфантилізму та імпотенції? на основі аналізу наукових джерел (Н.Н. Алексенко, Ж. Бодрийар, Т.І. Білуха, Д.Віннікотт, М.Гілл, В.А. Жмуров, Б.Б. Іваненко, М.Кляйн, Е.К. Краснухіна, Г. Кристал, К. Лох, К.В. Фараджев, О. Фенхель, Ш.Ференці, З.Фрейд, А.Фрейд, Р.Хайнц, Н. Холланд, К.Юнг, Л.Н. Юр’єва, Т.С. Яценко та ін.) констатовано, що проблема інфантилізму тісно пов’язана із регресивними проявами та психічними опорами суб’єкта. Зокрема, стверджується, що регресія до інфантильності пов’язана з дитячим періодом розвитку, коли індивід відчував любов, безпеку, що зумовило його капсуляцію на дитячому періоді розвитку. Регресія до інфантильності знаходить вияв у тенденції втечі у хворобу, у різних видах залежностей: гральній, наркотичній, алкогольній. У розділі представлено умови формування інфантилізму та імпотенції у контексті психодинамічного підходу , що дозволило виокремити їх прояви (мал. 1).

Мал. 1. Взаємозв’язок інфантилізму та психологічної імпотенції та їх вияв у формах поведінки.

Підкореність психіки принципу задоволення | Тенденція повернення в утробу | Тенденція до самопокарання |

Почуття провини | Інфантилізм

Психологічна імпотенція |

Блокування власної почуттєвої сфери | Відчуття самотності,

безперспективності |

Неправдивість,

ревнощі, заздрощі | Пасивність, бездіяльність |

Наївність, невиправдана довірливість | Стереотипність дій,

ригідність |

Соціальна дезадаптованість, неспроможність підтримувати близькі стосунки з оточуючими людьми |

Агресивність, дратівливість, ригідність вчинків | Уникнення відповідальності |

Фіксованість на власних інтересах,

егоцентризм |

Встановлено взаємозв’язок інфантилізму з процесом ідентифікації. Едіпова залежність у зв’язку з неможливістю її реалізації зумовлює злиття дитини з окремими психологічними рисами батьків через процес інтроекції. Встановлено, що механізми інфантильного едіпового походження, які сформувались в дитячий період, можуть визначати подальшу долю суб’єкта, адже вони спрацьовують на латентному рівні. Такі механізми імперативно впливають на психіку упродовж усього життя, маскуючи інфантильні інтереси, які присутні в актуальних ситуаціях та знаходять вираження у ревнощах, заздрощах, тенденції до дискредитації.

Результати науково-теоретичного дослідження дозволили стверджувати, що глибинно-психологічні витоки інфантилізму та психологічної імпотенції криються в едіповій ситуації. Констатовано, що інфантилізм пов’язаний із слідуванням психіки принципу задоволення, який породжує блокування соціально-перцептивного інтелекту та ускладнює досягнення просоціальних цілей. Емпіричний матеріал засвідчує, що інфантильна особистість буде вірна принципу задоволення, "невидимо" для себе реалізуючи інфантильні потреби у любові, захисті, що призводить до її дезадаптації у соціумі. У дисертації підтверджено, що стримання потягу до задоволення є характеристикою зрілої особистості, здатної контролювати власні наміри, а не підкорятися ситуації ?тут і зараз? в контексті задоволення власних бажань.

Таблиця 1.

Співвідношення принципу реальності та принципу задоволення

Принцип реальності | Принцип задоволення

Підкореність вимогами ?Супер Его? | Підкореність потягам ?Ід?

Обмеження гальмівних факторів

розвитку | Уникнення тривоги та негативних

емоцій

Можливості відтермінування задоволення | Прагнення до задоволення

Раціональність вчинків | Ірраціональність дій

Орієнтація на цінності суспільства | Пріоритетність інфантильних цінностей

Урахування суспільних норм | Нівелювання суспільних норм

Урахування вимог соціуму | Ігнорування вимог соціуму

Сприяє соціалізації та адаптації особи | Породжує дезадаптацію, десоціалізацію

У дисертації акцентовано увагу на складності взаємозв’язку між вищевказаними двома тенденціями та доводиться, що психокорекція за методом АСПН націлена на їх єднання, з метою переведення індивіда в площину соціальної самореалізації та адаптації, що сприяє зростанню його енергетичного потенціалу. Чим більше психіка спроможна зберігати провідну функцію принципу реальності в поєднанні з принципом задоволення, тим очевидніше її психічне здоров’я.

Емпіричний матеріал переконливо доводить, що логіка несвідомого зорієнтована на реалізацію інтересів інфантильного ?Я? суб’єкта, що відтягує (блокує) психічну енергію й зумовлює формування психологічної імпотенції. Встановлено взаємозв’язок інфантилізму із психологічними захистами суб’єкта, які маскують почуття меншовартості і безсилля, що сформувалися в дитинстві і також підлягають викривленню. Це призводить до виникнення хибного кола та виснаження, що деструктує поведінку. Доведено, що інфантилізм пов'язаний з почуттям провини, тенденцією до страждань, до самопокарання.

До важливих результатів дисертації належить встановлення взаємозв’язку інфантилізму, імпотенції та психологічної смерті. Емпіричний матеріал доводить: інфантильна особистість відзначається схильністю до руйнації стосунків та замиканні у власній ?капсулі?, що обмежує контакт з оточуючими і водночас сприяє розвитку фантазій, які передбачають відступ від небажаної реальності, а значить і до знесилення себе. Доведено, що почуття самотності суб’єкта, яке сформувалося у ранньому дитинстві під впливом негативних взаємин, в першу чергу, з батьками, породжує підвищену тривогу та психологічно омертвляє внутрішній потенціал.

У третьому розділі ?Результативність емпіричного дослідження інфантилізму та можливостей його корекції? на підставі аналізу емпіричного матеріалу доведено, що пізнання взаємозв’язку імпотенції та психологічного інфантилізму можливе за умов застосування методик глибинно-психологічного спрямування. Останні ґрунтуються на принципах, що відповідають природі цілісної психіки, особливо несвідомої її сфери, що презентує внутрішні детермінанти, об’єктивування яких вимагає певних умов. Таким найістотнішим принципом є забезпечення спонтанності і невимушеності поведінки особи в групі АСПН. В даному контексті важливим є метафоричність форми використовуваного матеріалу, як-то робота з іграшкою та предметними моделями, з неавторським малюнком і тематичними психомалюнками у поєднанні із психодраматичними прийомами, висловлювання психолога від імені образу на малюнку, звернення протагоніста до самого себе на малюнку тощо.

Констатовано, що завдяки цілісному пізнанню психіки суб’єкта методом АСПН, є змога об’єктивувати глибинно-психологічні передумови інфантилізму та імпотенції. Встановлено, що просоціальна активність індивіда може базуватися на інфантильних інтересах, фіксованих в едіповій ситуації, що у замаскованому вигляді проявляється в поведінці. Доведено ефективність психоаналізу комплексу тематичних психомалюнків, що дозволяє об’єктивувати внутрішню суперечність психіки – між прагненням до минулого (у дитинство) та у майбутнє, до соціальних досягнень. Психоаналітична інтерпретація ґрунтується на процесуальній діагностиці, відповідно до якої гіпотеза вибудовується поступово та порційно. Перевірка гіпотези здійснюється на основі діалогічної взаємодії з протагоністом, яка об’єднує психодіагностику та психокорекцію.

Аналіз емпіричного матеріалу дозволив об’єктивувати деструктивні аспекти батьківського виховного впливу на психіку дитини. Підкреслено, що едіпова ситуація та взаємодія з батьками може мати доленосне значення у формуванні психіки суб’єкта, породжуючи психологічний інфантилізм та імпотенцію. Застосування психодраматичних прийомів у поєднанні з іншими методиками, зокрема, роботою з неавторським малюнком, підвищує ефективність психокорекційного процесу, сприяючи вияву взаємозв’язку інфантилізму і психологічної імпотенції та їх впливу на психіку суб’єкта. Виявлено, що відстороненість та неуважність батьків до дитини, породжує у останньої страх самотності, покарання, що трансформуються у тенденцію до уникання невдачі. Зусилля (енергія), які витрачаються на уникнення невдач, блокують потенціал суб’єкта.

У контексті пізнання взаємозв’язку інфантилізму із психологічною імпотенцією доведено ефективність використання прийому роботи з іграшкою та предметною моделлю, що набуває метафоричності у психокорекційному процесі і полегшує роботу психолога з протагоністом. Встановлено, що інфантилізм та психологічна імпотенція пов’язані з феноменом психологічного егоїзму.

У розділі представлено результати лонгітюдного дослідження, що проводилося з використанням спостереження та тестових методик ("Методика виміру ригідності", "Методика діагностики рівня суб’єктивного відчуття самотності" Д. Рассела і М. Фергюсона, ?Методика диференційної діагностики депресивних станів В.А. Жмурова?). Для визначення корекційної спроможності методу АСПН було проведено тестове дослідження із студентами психологічного факультету, в якому взяли участь 108 осіб 1-го курсу (59 контрольна і 49 експериментальна), 104 особи 2-го курсу (відповідно 56 і 48) та 91 особа 3 курсу (48 і 43). Таким чином, сумарно було обстежено 303 особи. Обробка емпіричних даних проводилася за допомогою програми Stat Plus 2007 Pro build 4.3.0.0 та Microsoft Excel 2003. Для встановлення достовірності відмінностей між групами досліджуваних та для спрощення подання матеріалу абсолютна кількість осіб, що брала участь в обстеженні, була переведена у відносну; для встановлення статистичної значущості відмінностей було застосовано критерій радіально-кутового перетворення Фішера (ц*).

Результати діагностики показників суб’єктивного відчуття самотності наведено в табл. 2.

Таблиця 2.

Показники діагностики рівня суб’єктивного відчуття самотності

за Д. Расселом і М. Фергюсоном

Відносна кількість (%) обстежуваних | 1 курс | 2 курс | 3 курс | Ступінь

самотності | Контрольна

група | Експери-

ментальна

група | Контрольна

група | Експери-ментальна

група | Контрольна

група | Експери-ментальна

група | Високий | 33,9 | 20,4 | 32,1 | 12,5 (*) | 33,3 | 9,3 | Середній | 39 | 42,9 | 39,3 | 20,8 (*, #) | 37,5 | 9,3 | Низький | 27,1 | 36,7 | 28,6 | 66,7 (***, ###, ~~) | 29,2 | 81,4 |

Примітка: * - достовірність відмінностей між контрольною групою та відповідною експериментальною в межах курсу (* - 0,05; ***P<0,001);

# - достовірність відмінностей між показниками експериментальних груп 1 та 2 курсів

(# - P<0,05; ### - P<0,001);

^ - достовірність відмінностей між показниками експериментальних груп 2-3 курсів

(^^ - P<0,01);

~ - достовірність відмінностей між показниками експериментальних груп 1 та 3 курсів

(~~ - P<0,01; ~~~ - P<0,001).

Результати дослідження свідчать, що на 2-му курсі спостерігається найбільша різниця між обстежуваними контрольної та експериментальної груп (28,6% і 66,7%). Відтак можемо констатувати, що заняття в групах АСПН позитивно впливають на рівень суб’єктивного відчуття самотності. Це ж саме підтверджують і результати обстежень на 3 курсі.

Показники діагностики наведено в табл. 3.

Таблиця 3.

Показники діагностування рівня ригідності

Відносна кількість (%) обстежуваних | 1 курс | 2 курс | 3 курс | Показник ригідності | Контрольна

група | Експери-

ментальна

група | Контрольна

група | Експери-

ментальна

група | Контрольна

група | Експери-

ментальна

група | Мобільний | 32,2 | 36,7 | 35,7 | 45,8 | 35,4 | 74,4 (***, ^^^, ~~~) | Ригідні риси | 33,9 | 32,7 | 33,9 | 33,3 | 31,3 | 18,6 | Ригідний | 33,9 | 30,6 | 30,4 | 20,8 | 33,3 | 7 (*) | Примітка: * - достовірність різниць між контрольною групою та відповідною експериментальною в межах курсу (* - 0,05; ***P<0,001);

^ - достовірність різниці між показниками експериментальних груп 2-3 курсів

(^^^ - P<0,001);

~ - достовірність різниць між показниками експериментальних груп 1 та 3 курсів

(~~~ - P<0,001).

На 3-му курсі спостерігалося різке підвищення показника мобільності в обстежуваних. Таке збільшення рівня мобільності було зафіксовано у 74,4% досліджуваних студентів. Приріст показника мобільності спостерігався одночасно на фоні зниження ригідності в експериментальній групі по відношенню до контрольної (з 33,3% до 7%). У подальшому при встановленні диференційної оцінки депресивних станів ми отримали результати, які підтвердили доцільність застосування для психокорекції методики АСПН. Результати цих обстежень наведено в табл. 4.

Таблиця 4.

Показники диференційованої діагностики депресивних станів

Відносна кількість (%) обстежуваних | 1 курс | 2 курс | 3 курс | Рівень депресії | Контрольна

група | Експери

ментальна

група | Контрольна

група | Експери

ментальна

група | Контрольна

група | Експери

ментальна

група | Відсутня | 22 | 24,5 | 25 | 62,5 (***, ###) | 27,1 | 81,4 (***, ~~~, ^^^) | Мінімальна | 22 | 22,4 | 19,6 | 16,7 | 22,9 | 11,6 | Легка | 16,9 | 16,3 | 19,6 | 8,3 | 20,8 | 7 | Помірна | 16,9 | 16,3 | 16,1 | 6,3 | 16,7 | 0

Виражена | 13,6 | 14,3 | 12,5 | 6,3 | 6,3 | 0 | Глибока | 8,5 | 6,1 | 7,1 | 0 | 6,3 | 0 |

Примітка: * - достовірність різниць між контрольною групою та відповідною експериментальною в межах курсу (***P<0,001);

^ - достовірність різниці між показниками експериментальних груп 2-3 курсів

(^^^ - P<0,001);

~ - достовірність різниць між показниками експериментальних груп 1 та 3 курсів

(~~~ - P<0,001).

Констатовано, що на 2-му курсі обстежуваних, які входили до експериментальної групи із відсутнім почуттям депресії, стає набагато більше, їх кількість досягає 62,5%, проти 25% у контрольній групі. На 3-му курсі таких студентів стає ще більше (81,4%), що однозначно може вказувати на те, що проходження групи АСПН зумовлює якщо не зникнення, то значне зниження кількості обстежуваних, які перед цим відзначалися негативними депресивними характеристиками. Обстежувані, які до занять в групах АСПН характеризувалися досить негативними показниками депресивного стану, на час повторного дослідження характеризувалися мінімальною та помірною депресією і продовжують навчання у даному навчальному закладі.

Одержані під час дослідження результати дозволяють сформулювати такі висновки:

1. Аналіз науково-теоретичних джерел з проблеми взаємозв’язку інфантилізму та імпотенції засвідчує, що значний внесок у її дослідження зроблено такими дослідниками як А.І. Бєлкін, Ф. Е. Василюк, Е. К. Краснухіна, В.Д. Менделевич, О. Ранк, Г. Салліван, А. Фрейд, З. Фрейд, Е. Фромм, Т. С. Яценко), а також про відсутність у наукових поглядах єдиного підходу. У психоаналітичних дослідженнях витоки інфантилізму та психологічної імпотенції пов’язуються з едіповим періодом життя особи. Стверджується фіксація суб’єкта на інфантильній стадії розвитку, що й зумовлює виникнення інфантилізму. Зазначається, що витіснені переживання дитинства, любов до первинних лібідних об’єктів, на які було накладене ?табу?, деструктують психіку суб’єкта, зумовлюючи виникнення психологічної імпотенції. Спільним у підходах до визначення інфантилізму та імпотенції є те, що ці явища пов’язані з дитячим періодом формування суб’єкта.

2. Інфантилізм може бути властивий психічно здоровій особистості та виявлятися у фізіологічних і соціально-психологічних аспектах. На психологічному рівні він проявляється в незрілості емоційно вольової сфери, несамостійності рішень, в почутті незахищеності, зниженій критичності до себе та підвищеній критичності (вимогливості) до інших, в очікуваннях турботи про себе, в розвинутій системі компенсаторних реакцій на ситуацію незадоволення потреб, які закорінені в дитинстві, у відступах від реальності, тобто фантазійній активності, невпевненості, невиправданій хвалькуватості та самовпевненості.

3. Феномен психологічної імпотенції переважно пов’язується з порушенням сексуальної функції, що викликано простим гальмуванням, у психоаналізі – зумовлене паралізуючою дією недосяжних свідомості людини психічних процесів, пов’язаних з едіпальною залежністю, яка заважає гармонізації душевного аспекту почуттів з чуттєвим (відповідно: піднесеного та земного). Інфантилізм та імпотенція пов’язані з релігійністю суб’єкта. Релігія базується на інфантильному досвіді суб’єкта, що пояснює його прагнення, з одного боку, підкорювати, з іншого, слідувати за лідером. Встановлено взаємозв’язок інфантилізму з феноменом тероризму, коли терорист розглядається як особа, що ?вирішує? в актуальній ситуації інфантильні справи дитинства.

4. Педагогічний вплив у варіанті ?чорної педагогіки? сприяє формуванню інфантилізму та психологічної імпотенції. Розкрито прояви інфантилізму у людей з обмеженими можливостями, зокрема, пасивність, ригідність, шаблонність поведінки, почуття неповноцінності, знедоленості, меншовартості, безперспективності існування, пасивності, слабкості. Встановлено, що такі відчуття зумовлюють прагнення індивіда до ?викорінення? відчуття слабкості шляхом самоімпотування, що породжує тенденцію до психологічної смерті.

5. Встановлено, що феномени інфантилізму та імпотенції тісно пов’язані з регресивними проявами та психологічними опорами суб’єкта. Регресія до інфантильності зумовлена дитинством суб’єкта – почуттями любові, безпеки, що й породжує його капсуляцію в дитячому періоді розвитку. Регресія під впливом інфантильності знаходить свій вияв у тенденції повернення в утробу, втечі у хворобу, у різних видах емотивних залежностей – гральній, наркотичній, алкогольній.

6. Походження феномену інфантилізму пов’язано з процесом ідентифікації суб’єкта з первинним лібідним об’єктом. У зв’язку з неможливістю реалізації "едіпових потягів" відбувається ідентифікація дитини з окремими психологічними рисами батьків (інтроекція). Встановлено, що механізми інфантильного едіпового походження, які сформувались в дитячий період, можуть визначати життя суб’єкта, оскільки спрацьовують на несвідомому рівні.

7. Інфантилізм пов’язаний із слідуванням психіки принципу задоволення, що породжує блокування соціально-перцептивного інтелекту та ускладнює досягнення просоціальних цілей. Встановлено, що логіка несвідомого зорієнтована на реалізацію інтересів інфантильного ?Я? суб’єкта, що імпотує (відтягує, блокує) психічну енергію і зумовлює формування психологічної байдужості особи та зв’язує її енергію.

8. Психокорекція за методом АСПН націлена на узгодження принципу реальності та принципу задоволення. Їх гармонізація можлива у спосіб переведення принципу задоволення від біологічних цінностей в площину потреб соціальної самореалізації та адаптації. Поєднання принципів реальності та задоволення сприяє зростанню енергетичного потенціалу особи та підвищенню показників психічного здоров’я.

9. Захисна система психіки суб’єкта має інфантильні витоки. Дія захисних механізмів спрямована на маскування почуття меншовартості, безсилля, що є наслідком психічного розвитку в ранньому онтогенезі. Враховуючи прагнення дитини до сім’ї, до ідеалізованого "Я", психіка користується системою захистів, спрямованих на маскування невідповідностей бажаному ідеалізованому образу, що спричиняє дезадаптацію.

10. Науковий аналіз емпіричного матеріалу дозволяє констатувати взаємозв’язок феноменів інфантилізму, психологічної імпотенції та психологічної смерті. Для інфантильної особистості характерна схильність до руйнування стосунків, самоізоляції, що зумовлює самоімпотенцію та регресію поведінки.

11. Психокорекційний процес АСПН забезпечує можливість пізнання функційних особливостей психіки суб’єкта в її свідомих та несвідомих проявах. Таке пізнання передбачає усвідомлення впливу інфантилізму та психологічної імпотенції на поведінку суб’єкта в їх індивідуальній неповторності. Застосування тестових методик дало змогу прослідкувати динаміку послаблення депресивних тенденцій, ригідних проявів у досліджуваних суб’єктів під впливом психокорекційних занять за методикою активного соціально-психологічного навчання, що позначилось на оптимізації показників психічного здоров’я.

Перспективи подальшого наукового дослідження ми вбачаємо у пошуках нових методів пізнання феноменів інфантилізму та психологічної імпотенції і способів нівелювання їх впливу на поведінку суб’єкта.

Основний зміст дослідження відображено в таких публікаціях:

1. Нодзельська А.С. Інфантильно-психологічні витоки феномену тероризму // Практична психологія та соціальна робота. – №9 (102). – 2007. – С. –69.

2. Нодзельська А.С. Вплив виховання на формування психологічного інфантилізму суб’єкта // Початкова школа. Науково-методичний журнал. – № 8. – 2007 – С.56–59.

3. Нодзельська А.С. Взаємозв’язок регресії із інфантилізмом та психологічною імпотенцією. Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка – К.: Логос, 2007. – Т.7, Вип.13. – С. 263–270.

4. Харенко С.Г., Нодзельська А.С. Вплив тенденції до психологічної смерті на емоційну сферу підлітків. Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. – К.: Логос, 2007. – Т.7, Вип.12. – С. 257–261.

АНОТАЦІЇ

Нодзельська А.С. Взаємозв’язок інфантилізму з психологічною імпотенцією та їх корекція. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія. – Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. – Івано-Франківськ, 2008.

Дисертацію присвячено дослідженню взаємозв’язку інфантилізму з психологічною імпотенцією та виявленню можливостей їх корекції. У роботі висвітлено теоретичні підходи до проблем інфантилізму та психологічної імпотенції, встановлено їх взаємозв’язок у контексті психодинамічного підходу.

Розкрито психологічний зміст інфантилізму і психологічної імпотенції та виявлено їх глибинно-психологічні витоки, пов’язані з едіпальними залежностями. Доведено, що особливу роль у їх формуванні відіграє період розвитку від 2-6 років, в якому дитина особливо гостро переживає табу на вільне виявлення енергії лібідо, що призводить до її блокування та імпотування. З’ясовано, що інфантилізм та психологічна імпотенція деструктують поведінку суб’єкта, зумовлюючи ригідність поведінкових проявів, пасивність, несамостійність, депресивність.

Виявлено глибинні детермінанти формування інфантилізму та тенденцію до психологічної смерті, встановлено їх взаємозв’язок із психологічними захистами, регресивними проявами та принципом задоволення. Доведено результативність використання методик АСПН в їх системній впорядкованості, які є адекватні до поставлених завдань щодо виявлення глибинних детермінант інфантилізму та психологічної імпотенції у їх взаємозв’язках, з метою нівелювання регресивних наслідків інфантилізму і психологічної імпотенції та забезпечення результативності їх підготовки.

Ключові слова: інфантилізм, психологічна імпотенція, комплекс тематичних психомалюнків, глибинна психологія та корекція, метод активного соціально-психологічного навчання, групова психокорекція, модель внутрішньої динаміки психіки, Едіпів комплекс, тенденція до психологічної смерті, професійна підготовка психолога-практика, механізми психологічного захисту.

Нодзельская А.С. Взаимосвязь инфантилизма с психологической импотенцией и их коррекция. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук за специальностью 19.00.07 - педагогическая и возрастная психология. - Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника. - Ивано-Франковск, 2008.

Диссертация посвящена исследованию взаимосвязи инфантилизма с психологической импотенцией и выявлению возможностей их коррекции. В работе представлены теоретические подходы к проблемам инфантилизма и психологической импотенции, установлены их взаимосвязи в контексте психодинамического подхода.

Психокоррекционный процесс АСПН обеспечивает возможность познания функциональных особенностей психики субъекта, в ее сознательных и несознательных проявлениях. Такое познание предусматривает осознание влияния инфантилизма и психологической импотенции на поведение субъекта в их индивидуальной неповторимости.

Раскрыто психологическое содержание инфантилизма во взаимосвязи с психологической импотенцией, выявлены их глубинно-психологические истоки, связанные с эдипальными зависимостями. Доказано, что инфантилизм и психологическая импотенция деструктируют поведение субъекта, обуславливая ригидность поведенческих проявлений, пассивность, депрессивность и т.п..

Выяснены глубинные детерминанты формирования инфантилизма и тенденция к психологической смерти, их взаимосвязь с психологическими защитами, регрессивными проявлениями и принципом удовольствия.

Эмпирический материал иллюстрирует дисфункцию инфантильной личности, её склонность к импотированию отношений, что ограничивает контакт с окружающими.

Диссертационное исследование констатирует взаимосвязь инфантилизма и психологической импотенции (психологической смерти). Для инфантильной личности характерна склонность к разрушению отношений, самоизоляции, которая обуславливает самоимпотенцию и регрессию поведения.

Исследование результативности глубинной психокоррекции нашло выражение в ослаблении депрессивных тенденций и ригидных проявлений поведения субъекта, как косвенных показателей инфантилизма и его выявления психической импотенции.

Доказана результативность использования методик АСПН в их системной упорядоченности, что адекватно поставленной задаче выявления глубинных детерминант инфантилизма и психологической импотенции в их взаимосвязях.

Ключевые слова: инфантилизм, психологическая импотенция, комплекс тематических психологических рисунков, глубинная психология и коррекция, метод активного социально-психологического обучения, групповая психокоррекция, модель внутренней динамики психики, Эдипов комплекс, тенденция к психологической смерти, профессиональная подготовка психолога-практика.

Nodzelskaya A.S. Interconnection