Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника

Наконечна Лариса Богданівна

УДК811.161.2’367.7

Семантико-функціональна транспозиція

часових форм дієслова

в поліпредикативних структурах

сучасної української мови

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Івано-Франківськ — 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Барчук Володимир Михайлович,

кафедра української мови Прикарпатського

національного університету імені Василя Стефаника.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Мірченко Микола Васильович,

завідувач кафедри української мови, видавничої

справи та редагування Волинського національного

університету імені Лесі Українки;

кандидат філологічних наук, доцент

Заоборна Марія Степанівна, кафедра українського

і загального мовознавства

Тернопільського національного педагогічного

університету імені Володимира Гнатюка

Захист відбудеться 14 березня 2008 року о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К . 051. 02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79, Будинок учених).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79, Будинок учених.

Автореферат розіслано 12 лютого 2008 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філол. наук, доцент Н. Я. Тишківська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Проблема вивчення функціональних можливостей граматичних категорій, спроможності їхніх форм реалізуватися у не властивих для них умовах і виконувати функції інших граматичних форм належить до числа дискусійних у сучасній лінгвістиці. Теоретичні засади граматичного заміщення були закладені ще О. О. Потебнею, Ш. Баллі, Л. Теньєром, О. М. Пєшковським, В. В. Виноградовим. У сучасному мовознавстві різні аспекти граматичної транспозиції висвітлено в працях О. І. Бондаря, І. Р. Вихованця, Н. В. Гуйванюк, А. П. Загнітка, В. І. Кононенка, а також зарубіжних мовознавців: О. В. Бондарка, М. В. Всеволодової, Е. Кржижкової, О. М. Ремчукової. Однак питання граматичної транспозиції, зокрема грамемної, у межах граматичної категорії часу залишається одним із ключових і найбільш актуальних в українській мовознавчій науці.

Як в українській лінгвістиці, так і в славістиці загалом транспозицію часових форм дієслова найчастіше розглядають як явище тексту (макротексту), коли транспозиційна функція часової форми виникає під впливом певної текстової одиниці (як правило, попереднього речення із визначальною часовою семантикою), також як явище ситуації, де транспозицію часової форми нерідко спричинює пресупозиція, інтонація, або з позицій аналізу певних аспектів, не розмежовуючи при цьому сфери її реалізації.

У всіх сучасних дослідженнях, зокрема О. І. Бондаря, С. С. Єрмоленка, І. В. Піддубської, при аналізі транспозиційних процесів у сфері граматичної категорії часу поліпредикативні структури (далі – ППС) були залучені тільки частково і специфіка часових дієслівних заміщень у цих синтаксичних конструкціях не розглядалася.

Граматична категорія часу реалізується не тільки в морфологічній формі дієслова (вона не в змозі виявити всі функціональні можливості слова), а й на рівні синтаксичної конструкції, де існують певні зв’язки, відношення між дієсловом-предикатом та іншими компонентами. "Синтаксична категорія часу ширша, ніж морфологічна категорія дієслівного часу" Золотова Г. А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. – М.: Наука, 1973. – С. 171.. Вважаємо, що умови для транспонування часових форм дієслова забезпечує перш за все речення, зокрема такі ППС, як просте речення з однорідними присудками, складне елементарне та багатокомпонентне речення. Саме синтаксична конструкція є втіленням і виразником відношень між дієсловом-предикатом як репрезентантом граматичної категорії часу та іншими компонентами конструкції, саме оточення дієслівної форми є засобом диференціації конкретних значень семантичного потенціалу часової форми, серед яких і транспоноване значення. ППС, на відміну від простого елементарного речення, має більші можливості для реалізації транспозиційних функцій часових форм. Це зумовлено семантичною і формальною складністю ППС, взаємодією предикатів, наявністю як специфічних засобів встановлення транспозиції, так і тих, що властиві простому реченню. Таким чином, актуальність теми дослідження зумовлена спрямованістю на вивчення нових важливих аспектів транспозиції часових форм дієслова, а саме в межах ППС. Дослідження передбачає встановлення механізмів формування транспонованого значення дієслівної форми часу в ППС, особливостей взаємодії при цьому структурно-семантичних ознак речення і його компонентів. Аналіз транспозиції на рівні грамеми чи простого речення є частковим і неповним, оскільки транспозиційний потенціал у межах категорії часу дієслова виявляється через взаємодію, через участь у формуванні часового значення поліпредикативної структури.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі наукових досліджень кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, пов’язана із загальнотеоретичними дослідженнями проблем функціонування української мови в рамках реалізації державної наукової програми "Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності".

Об’єктом дослідження обрано поліпредикативні синтаксичні одиниці, центральними компонентами яких є дієслова із транспонованим часовим значенням; предметом – типи транспозиційних функцій часових форм дієслова.

Метою роботи є цілісне, системне дослідження транспозиційного потенціалу часових форм дієслова у поліпредикативних структурах. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких основних завдань:

1)

2)

3) визначити засоби встановлення транспозиційної функції часових форм дієслова в поліпредикативних структурах; з’ясувати роль взаємодії предикатів, а також непредикативних компонентів конструкції при транспонуванні, вплив цієї взаємодії на транспозиційні процеси в межах граматичної категорії часу;

4)

5)

6)

Матеріалом для дослідження стали ППС із транспонованими дієслівними часовими формами (3000 карток), дібрані методом суцільного відбору із текстів художньої літератури.

Методологія і методи дослідження. В основу наукового аналізу покладено положення про зв’язок мови і мислення, мови і мовлення, взаємодію суб’єктивного й об’єктивного в мові, співвідношення плану змісту і плану вираження мовних одиниць. Використано такі методи наукового дослідження: описовий як основний при вивченні транспозиції часових дієслівних форм у ППС, структурно-семантичний, метод трансформаційного, дистрибутивного аналізу; для встановлення транспозиційної продуктивності грамем і відкритості часових зон – методику статистичного аналізу. Їх комплексне застосування сприяє повному та різнобічному висвітленню аналізованого явища.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим в українській мовознавчій науці спеціальним дослідженням транспозиції часових форм дієслова в ППС. У роботі встановлено сутність часової транспозиції, особливості та закономірності її реалізації у ППС, основні моделі синтаксичних структур із дієсловом у транспозиційній функції, вплив взаємодії дієслівних форм та інших компонентів конструкції на транспозиційну здатність дієслів; до аналізу вперше залучено весь спектр засобів, що формують транспоноване значення дієслівної форми. Виявлено, що ППС є базовим середовищем для реалізації транспозиційних можливостей часових грамем. Введено поняття транспозиційної активності / пасивності часових форм дієслова і транспозиційної відкритості / закритості часових семантичних зон граматичної категорії часу.

Теоретичне значення дисертації визначається тим, що пропоноване дослідження є одним із аспектів вивчення категорії часу, внеском в опрацювання проблем теоретичної граматики. Зроблені на основі фактичного матеріалу висновки доповнюють і поглиблюють вчення про транспозицію, а саме грамемно-часову; про способи репрезентації часових значень у ППС.

Практична цінність роботи визначається безпосереднім зв’язком її результатів із практикою викладання української мови в школах і вищих навчальних закладах. Матеріали, теоретичні положення, висновки дисертації можуть бути використані для подальшого вивчення проблем функціональної граматики, зокрема для дослідження граматичних категорій та особливостей їх функціонування, темпоральних характеристик ППС; при викладанні відповідних лекційних і спеціальних курсів, написанні посібників та підручників з української мови, зокрема для іноземців, у науково-пошуковій роботі студентів, магістрів, аспірантів.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Основні теоретичні положення і практичні результати роботи були викладені на Всеукраїнських наукових читаннях, присвячених 80-річчю від дня народження професора В. І. Добоша (Ужгород, 2004), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій пам’яті професора С. П. Бевзенка (Одеса, 2005), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми типології граматичних одиниць" (Рівне, 2005), IX Міжнародній науковій конференції "Семантика мови і тексту" (Івано-Франківськ, 2006), Всеукраїнській науковій конференції "Іван Ковалик і сучасне мовознавство" (Івано-Франківськ, 2007), на звітних наукових конференціях викладачів, докторантів, аспірантів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2004-2007).

Публікації. Зміст дисертації висвітлено у шести публікаціях, усі надруковані в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, і є одноосібними.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (171 позиція) і джерел (65 найменувань), 7 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 236 сторінок, з них 205 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання і методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, зв’язок із науковими програмами і планами, вказано форми апробації результатів дослідження.

У першому розділі "Сутність та обсяг поняття "граматична транспозиція" висвітлено теоретичні положення, які становлять основу дослідження семантико-функціональної транспозиції часових форм дієслова в ППС. Науково-теоретичною базою роботи є дослідження граматичної категорії часу та функціонально-семантичної категорії темпоральності українських і зарубіжних мовознавців: О. І. Бондаря, І. Р. Ви-хованця, А. П. Загнітка, С. О. Соколової, О. В. Бондарка, М. В. Всеволодової.

У розділі подано історію та сучасний стан вивчення граматичної транспозиції, грамемної часової зокрема. З’ясовано сутність явища "транспозиція часових форм дієслова", виявлено його специфіку в ППС. Встановлено кількість транспозиційних типів часових форм дієслова в ППС, обґрунтовано поняття транспозиційної активності/ пасивності граматичної форми та транспозиційної відкритості/закритості семантичної зони, проаналізовано механізм формування транспонованого значення, запропоновано класифікацію засобів транспозиції часових форм у ППС.

Транспозицією часових форм дієслова є функціонування часових форм у не властивому для їх морфологічного значення темпоральному контексті — у семантичній сфері суміжної за парадигматичним рядом часової грамеми. Це грамемна внутрікатегорійна граматична транспозиція, що виникає за умови протиріччя часової семантики контексту і морфологічної форми дієслова, при цьому перетворення стосуються сфери семантики дієслова, тоді як морфологічна форма і синтаксична функція вихідної одиниці залишаються незмінними.

Функціональний потенціал граматичної форми поєднує два типи основних функцій: 1) первинна функція "відображає парадигматичне значення форми незалежно від контексту, позиції чи інших дистрибуцій"; 2) вторинна функція "протиставлена первинній за рівнем свого виявлення у структурі категорії і прямою залежністю від умов комбінаторики, в силу вступають позиційні й дистрибутивні умови презентації". Загнітко А. П. Корелятивність первинних і вторинних функцій морфологічних форм // Семантика і функції граматичних структур: Зб. наук. праць. — К.: НМКВО, 1991. — С. 108. Транспозиція є вторинною функцією граматичної форми, яка реалізує значення, що виникає при функціонуванні форми в сфері іншої грамеми, тобто транспоноване значення.

Семантичний діапазон граматичної форми часу творять три зони: 1) центр – зона парадигматичного значення; 2) ядро – зона парадигматичного значення і синтагматичних часткових (контекстних) значень; 3) периферія – зона синтагматичних транспонованих значень. Семантичні центр і ядро репрезентують часові дієслівні форми, вжиті у прямому значенні, зону периферії – форми із транспонованим значенням; вона є ланкою, що поєднує суміжні грамеми категорії часу.

Часова транспозиція є результатом обміну формально-семантичних характеристик суміжних грамем категорії часу: граматична часова форма, функціонуючи у не властивих для неї умовах, набуває нового темпорального значення — значення іншої граматичної форми, а семантична сфера, відповідно, отримує додатковий засіб вираження – граматичну форму іншої грамеми.

Налічуємо 12 типів транспозиційної функції часових форм дієслова, 11 з яких зумовлені темпоральним значенням ППС:–

10 двограмемних, виділених за кількістю семантичних зон, у які транспонується часова форма, і за видовою ознакою дієслова: 1) форма теперішнього у сфері минулого, 2) форма теперішнього у сфері майбутнього, 3) форма минулого часу недоконаного виду (далі – НДВ) у сфері теперішнього, 4) форма минулого часу доконаного виду (далі – ДВ) у сфері теперішнього, 5) форма минулого ДВ у сфері майбутнього, 6) форма майбутнього НДВ у сфері теперішнього, 7) форма майбутнього НДВ у сфері минулого, 8) форма майбутнього ДВ у сфері теперішнього актуального, 9) форма майбутнього ДВ у сфері теперішнього неактуального, 10) форма майбутнього ДВ у сфері минулого;

- 1 триграмемний – тип ускладненого транспозиційного перенесення: транспозиція часової форми в семантичну зону суміжної грамеми відбувається за посередництвом третьої грамеми категорії часу. Цей тип транспозиційної функції виявляється при вживанні форм майбутнього ДВ у значенні минулого часу в темпоральному плані теперішнього: Як дмухне люлькою, як сипоне іскрами, так уже й вікон не стало видно, і полум’я аж танцює в хаті (Г. Тютюнник);

- 1 тип транспозиційного переходу, зумовлений порядком дій і транспозицією видового значення у ППС. Він стосується форм презенса, що виконують роль форм минулого у видових контекстах "ланцюг дій" і "тривалість — настання факту".

У ході дослідження не зафіксовано жодного прикладу переходу форми минуло-го НДВ у сферу майбутнього.

Словоформа в семантико-граматичному плані – поєднання значень різних граматичних категорій, між якими існують більш чи менш тісні зв’язки, що впливають і на функціонування граматичної форми як транспонованої одиниці. Тому аналіз транспозиції часової дієслівної форми не може обмежуватися лише площиною граматичної категорії часу, до цього необхідно залучати значення інших граматичних і семантичних категорій, які взаємопов’язані з нею в межах словоформи і речення, як-от: категорій виду, способу, кратності, модальності, зумовленості. Супровідна семантика, зокрема семантика кратності, та семантико-синтаксичні відношення між предикатами нерідко сприяють розрізненню типів транспозиційної функції.

На наш погляд, транспонування часової форми проходить у три етапи:

1)

2)

3)

Транспозитор, або засіб транспозиції, є ідентифікатором синтаксичного часу речення і реального часового значення транспонованої дієслівної форми. На рівні ППС транспозиторами є тільки елементи конструкції, що, взаємодіючи між собою, підсилюють дію один одного на транспоновану форму. Виокремлення і класифікація цих засобів визначається їх участю у формуванні часового значення ППС. Встановлено такі засоби транспозиції в ППС:

1) предикати у формально-синтаксичній ролі простого дієслівного присудка, виражені особовою формою дієслова в прямому часовому значенні, повнозначним дієсловом бути в часовій формі, відмінній від транспонованої; у функції складеного присудка (іменного, дієслівного), часове значення якого визначають дієслівні зв’язки та допоміжні модальні дієслова, або головного члена односкладного речення: Ганна й сама переживала, кілька разів приходила з лопатою і корзиною, одначе копне кілька разів, а розправитися не може (Ю. Мушкетик); Було ж колись у нас біля острова всякої риби – човном не проїдеш (М. Стельмах); Тато завжди отакий: як звикне до чого – силоміць не одірвеш (А. Дімаров); Ну от… пасу собі, пасу і в книжку заглядаю, бо уроків було багато (О. Донченко);

2)

3)

4)

5)

6)

7)

Транспозиційний потенціал часових грамем увиразнюється у поняттях транспозиційної активності / пасивності часової граматичної форми і транспозиційної відкритості / закритості часової семантичної зони. Під поняттям "транспозиційна активність часової форми" розуміємо спроможність граматичної форми функціонувати у семантичній сфері суміжної грамеми. Транспозиційна відкритість часової семантичної зони – здатність часової семантичної зони сприймати втручання транспозиційно активних форм суміжних грамем. Рівень транспозиційної активності й відкритості встановлено за допомогою статистичного аналізу транспонованих форм.

У другому, третьому й четвертому розділах розглянуто типи транспозиційних функцій часових форм дієслова. Транспоновані форми згруповано за семантичними сферами їх функціонування. Аналіз здійснено за такою схемою: 1) типологія значень грамеми, у темпоральну сферу якої відбувається транспозиція; 2) засоби встановлення транспозиційної функції дієслівної форми в ППС; 3) супровідна семантика, що сприяє транспозиції; 4) семантичні типи ППС із транспонованою дієслівною формою; 5) семантико-синтаксичні відношення між предикативними частинами ППС з часовими формами у первинній і транспозиційній функції; 6) співвіднесеність транспонованої форми і її відповідника в прямому значенні за видовою ознакою; 7) структурні типи КСК (при аналізі транспозиції форм майбутнього ДВ у сферу презенса і претерита).

Другий розділ "Транспозиція часових дієслівних форм у сферу теперішнього" присвячений транспозиції форм футурума і претерита в часовий контекст презенса. Основою дослідження часового простору теперішнього обрано концепцію власне-теперішнього / невласне-теперішнього І. Р. Вихованця Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наук. думка, 1988. – С. 92.. Поділ значень на власне-теперішній, або теперішній актуальний, і невласне-теперішній, або теперішній неактуальний, збігається із розмежуванням цих значень за схильністю до транспозиційних процесів. На відміну від невласне-теперішнього, власне-теперішній є найменш відкритим для транспозиційних переходів. Вагомим для аналізу є також виділення М. В. Всеволодовою в межах теперішнього конкретно-процесного значень неперервної одиничної дії та почергово повторюваних дій у момент мовлення" Всеволодова М. В., Ким Тэ Чжин. Принципы анализа употребления форм глагольного времени. Прямое и переносное употребление форм настоящего времени глагола в русском языке (в зеркале корейского языка) // Вестник Московского ун-та. Сер. 9. Филология. — 2001. — № 3. — С. 60.. Перше з цих значень є нетрансгенічним (не бере участі у транспозиційних процесах), тоді як другий різновид теперішнього актуального може передаватися транспонованими формами майбутнього ДВ.

Транспозиція форми майбутнього часу ДВ у зону функціонування форм теперішнього неактуального (§ 2.2.1) – одне з найбільш суперечливих питань встановлення прямого/транспонованого значення часових дієслівних форм. Свідчення цього – існування в сучасному мовознавстві протилежних поглядів щодо статусу значення невласне-теперішнього, вираженого формою майбутнього ДВ.

Попри тісний зв’язок форм майбутнього ДВ і теперішнього часу (генеза, спільність словозмінної парадигми), а також регулярне вираження формами майбутнього ДВ семантики теперішнього, вважаємо вживання цих видових форм футурума у плані теперішнього неактуального транспозицією. Адже 1) функціонування форми майбутнього ДВ у сфері невласне-теперішнього зумовлює протиріччя між морфологічним і контекстуальним значеннями форми; 2) форма майбутнього ДВ за межами контексту сприймається як така, що вказує на дію майбутнього; 3) вираження значення теперішнього неактуального формою майбутнього ДВ потребує особливих контекстуальних умов: семантики повторюваності дій, вказівки на зв’язок ситуації з періодом теперішності; а компоненти, що творять цей контекст, є компонентами конструкції, а не дієслова.

Показниками семантики теперішнього в ППС із транспонованою формою майбутнього ДВ і, відповідно, засобами встановлення транспозиційної функції цієї форми є 1) предикати в ролі простого дієслівного присудка, виражені дієсловом теперішнього часу в прямому значенні, а також у функції іменного складеного присудка або головного члена односкладного речення із дієслівною зв’язкою бути в формі презенса; 2) заперечення (частка не) при транспонованій формі майбутнього ДВ; 3) вставні слова буває, трапляється: Кажуть, Аристид справедливий, як Бог, не скривдить, не ошукає помольця.… (В. Земляк); .…. вона завжди так – прокинеться десь в обід, напустить води і плаває собі як скумбрія.… (С. Жадан); Коли, трапляється, й заспіває в жіночому гурті, то з-поміж усіх голосів… її голос найчутніший (Є. Гуцало).

Семантика кратності (типової чи нетипової) в ППС може бути виразною або ж прихованою. Експліцитне вираження забезпечують такі засоби: а) лексичні – дієслова буває, трапляється; прислівники часто, завжди, інколи, рідко, щодня і под.: Дуже їм вовки дошкуляють: щоночі то коня, то пару баранів роздеруть, а то й більше (З. Тулуб); б) синтаксичні – повторювані сполучники: то… то, і …і: То заллється солов’єм, то совою завиє, то півнем закукурікає або підкрадеться потихеньку та й смикає за свитку (Г. Тютюнник); І дров матері нарубає, … і по воду залюбки сходить, та не до ближнього колодязя, а обов’язково до отого, що аж біля школи … (А. Дімаров).

Імпліцитне вираження семантики ітеративності забезпечує кратно-співвідносна конструкція (КСК), створена поєднанням взаємопов’язаних форм майбутнього ДВ й іншої часової форми – (1+2)n. КСК у плані невласне-теперішнього представлені поєднанням таких дієслівних форм, між якими існують семантико-синтаксичні відношення зумовленості: 1) Майб. ДВ + Теп.: Заляжуть на сіні, цапок жує жуйку крізь дрімоту, а Фабіян вдається до древнього Вавилону … (В. Земляк); 2) Майб. ДВ + Майб. ДВ: Одним прочитає щось… – і удостоїться страв, іншим заспіває – і знов удостоїться..… (Д. Міщенко); 3) Майб. ДВ + лексично не виражений 2-й дієслівний компонент: Вийдеш за хату – аж страшно (В. Дрозд); 4) Майб. ДВ + Мин. ДВ: Вербівщиків – ні слуху, ні духу, прийде який уповноважений з району, повертиться-повертиться, "розживайтесь, – скаже, – степ у нас широкий", та й поїхав геть (Ю. Збанацький); 5) Майб. ДВ + нечасова форма дієслова: Щодня вчасно сніданок, обід і вечеря та ще й під дудку військову: як заграє, то зробив не зробив, а випрягай коней і лягай собі набік (А. Дімаров). При цьому форма майбутнього ДВ є першим компонентом КСК і, як правило, виконує роль зумовлювача дії, що виражена другим компонентом КСК. Для семантики дієслова, що є компонентом-зумовлювачем, характерне накладання значень умовного способу та минулого ДВ: Є така розрив-трава, торкнеш нею замка, він і падає … (В. Дрозд) / якщо торкнеш, він і падає; торкнув – він і падає. Ітеративні дії, виражені транспонованою формою майбутнього ДВ, можуть бути подані також як повторювані незалежні дії (1n+2n+3n….): То хапне, то ущипне, то обніматися і цілуватись лізе (Р. Чумак).

Між предикативними частинами в ППС із транспонованою формою майбутнього ДВ встановлюються, окрім відношень зумовленості, також семантико-синтаксичні відношення 1) пояснення: А куму Марійки золотий: і словом утішить, і поможе у лиху годину … (В. Дрозд); 2) зіставлення: В нічному всі коні вранці пасуться на лузі або дрімають стоячи, а вона залізе в нетрі, ще й вляжеться там, що й собаками її не знайдеш (Ю. Мушкетик); 3) єднальності: Оленка отак іде вулицею, зупиниться, на щоках зацвіте соромливий мак, вона засміється і серйозно-серйозно прочитає на стовпі … (Г. Косинка).

Структура "частка як + майбутній ДВ" у плані невласне-теперішнього позначає дії раптові, однак не одноразові, як при вираженні дії минулого, а багатократні: Там же на Волзі, в степах, як засвище, то держися! (А. Дімаров).

Саме значення ДВ визначає особливості функціонування форм майбутнього ДВ у плані невласне-теперішнього за принципом "одна дія замість низки дій", вносить, окрім семантики результативності, ще й значення однократності дії: Він, фашист, за клямку візьметься – так ти її, наче зачумлену, кілька разів окропом шпариш (М. Стельмах) (пор.: береться); та короткочасності: Дівчино! Чи не паморочиться в тебе голова, коли з отакенної вишини на землю поглянеш? (Остап Вишня) (пор.: дивишся).

Синонімія транспонованої форми майбутнього ДВ і форми презенса, вжитої у прямому значенні, є відносною, адже при заміні транспонованої форми на її "прямий" відповідник змінюється насамперед значення виду: За ту одну ніч, коли полюєш на гарного коня, так настраждаєшся, намучишся, що потім стаєш смиренним і тихим на ціле літо (В. Земляк). Заміна приводить до втрати значення результативності, а також семантики надмірної інтенсивності дії (пор.: страждаєш, мучишся).

У параграфі 2.2.2 йдеться про транспозицію форм майбутнього ДВ у сферу теперішнього актуального. Цей тип транспозиції застосовується для вираження значень 1)почергово повторюваних дій моменту мовлення": Іде вулицею поміж тинами – голова то визирне, то заховається… (Г. Тютюнник); 2) "неможливості виконання дії": А голий лід – ніяк не розбіжиться (Л. Костенко) (пор.: не може розбігтися); 3) "нереалізованості потенційно можливої дії": Сидить Євген поруч із дядьком – у його бік і не гляне (А. Дімаров) (пор.: не дивиться).

Засобами встановлення транспозиційної функції форм майбутнього ДВ у плані власне-теперішнього є компоненти ППС, що увиразнюють момент мовлення: 1) предикати у формально-синтаксичній ролі простого дієслівного присудка, виражені дієсловом теперішнього часу з конкретно-процесовим значенням; у функції головного члена односкладного речення із дієслівною зв’язкою бути у формі презенса; 2) конкретизатори теперішнього (сьогодні, зараз, тепер): Ти стоїш й не ворухнешся, В руді вуса не смієшся І не плачеш (І. Драч); Дуже ж бо тихо та мирно за вікнами, ніде й не шелесне (А. Дімаров); Не розберу: що зараз у нас – день чи ніч? (О. Гончар).

Значення власне-теперішнього може бути виражене й імпліцитно: 1) поєднанням дієслівних форм майбутнього ДВ: І вже в іншому місці ніж прожектора знову з’явиться, помацає, поповзе по небу, то заспішить, то повільно охопить хмару, наче докопується, чи є там що (О. Гончар); 2) формою минулого ДВ із перфектним значенням: Опустив голову – на батька й не гляне (А. Дімаров). Транспонуванню форм майбутнього ДВ у сферу теперішнього актуального сприяють семантика кратності та семантика потенційної модальності.

Вживання форм футурума ДВ у плані власне-теперішнього супроводжується транспонуванням видового значення, оскільки значення "дія, що відбувається у момент мовлення" перебуває поза межами прямої семантики ДВ.

Транспозиції форм майбутнього НДВ у плані невласне-теперішнього присвячено параграф 2.2.3. Транспонування цих дієслівних форм трапляється рідко, що дало підстави вважати переносне вживання для них нехарактерним. Однак дослідження засвідчує спроможність форм майбутнього НДВ набувати значення презенса в реченнях із семантикою типовості та абстрагування.

Транспоновані форми майбутнього НДВ у сфері теперішнього синкретичні: вони водночас виражають своє власне значення і значення теперішнього неактуального. Адже типове, безсумнівно, виявиться у майбутньому, а впевненість у тому, що дії відбуватимуться в майбутньому, випливає із типовості у теперішньому: Він хоча й погано бачить, зате чує, мов сова: вуж повзтиме десь неподалік – почує і скаже: "Отам вуж не спить " (Г. Тютюнник).

Засоби транспонування форм майбутнього НДВ: 1) предикати у функції простого дієслівного присудка, виражені дієсловом теперішнього часу; також у ролі складеного присудка зі зв’язковим компонентом у формі презенса; 2) семантика предикативної пари "властивість суб’єкта": Хлопець у них такий, що хоч пальцем до нього доторкнися, або гримни, або слово не так скажи, то вже його тільки й бачили, і вдома він не ночує, і може три дні десь блукати, або ж коні пастиме в плавнях, або з дядьком чередником пропадатиме десь (П. Загребельний); Наш батько ліпше сидітиме біля теплої грубки і дивитиметься на вікна, за якими гуляє сніговиця (В. Шевчук). У ППС зі значенням "властивість суб’єкта" маркери теперішнього не обов’язкові, оскільки це значення позачасове, воно охоплює план широкого теперішнього.

Функціонування форм майбутнього НДВ у плані теперішнього не зумовлює транспонування видового значення, оскільки аспектуальні ознаки транспонованої форми і форми, вжитої у прямому значенні, збігаються.

Транспозиція форм минулого в план теперішнього (§ 2.3) відбувається за обов’язкової наявності в ППС семантики часової нелокалізованості та кратності.

Вираження семантики теперішнього за допомогою форм минулого ДВ відбувається рідко, що зумовлено перфектним значенням цієї форми. У випадку транспозиції форми минулого ДВ репрезентують типові дії теперішнього через конкретну одиничну дію, що є однією із низки таких самих дій.

Реальне значення транспонованої форми претерита в ППС визначають, як правило, предикати у функції простого дієслівного присудка, виражені дієсловом теперішнього часу в прямому часовому значенні, також у ролі складеного присудка зі зв’язковим компонентом у формі презенса: Ні до кого не прислухається, нікого не визнає, коли почав уже, то й пішов і пішов собі навпростець (О. Гончар); Тому він і досі не може чути цимбалів – одразу ж налітала минувшина і розшарпувала душу (М. Стельмах).

Засобами встановлення цього типу транспозиційної функції дієслівних форм минулого є також часові конкретизатори, одні з яких облігаторні, інші – факультативні. Обов’язковим є показник типовості завжди у таких конструкціях: а) у ППС із суб’єктом, вираженим займенником 1-ї та 2-ї особи: Вона таки має рацію – я завжди був безвольним тюхтієм… (Є. Гуцало); б) у безособовій структурі при предикаті, що виражений дієсловом бути у формі претерита: У Бондарівці завше було так: як когось спостигне клопіт – то йде до вчителя, він учений і може дати кращу пораду, ніж перший-ліпший вуйко… (Р. Іваничук). При цьому лексема завжди не потребує наявності предиката, вжитого в прямому часовому значенні. Облігаторним у цьому типі транспозиції також є лексичний показник конкретизації часового проміжку, охопленого дією (як-от: взимку, весною, тепер), при транспонованих формах минулого часу в конструкції зі значенням ітеративності: Щоправда, зимою й літом, знаючи відлюдькувату Вільготину вдачу, ніхто до нього не навідувався, зате ранньої весни і восени – ходять (Є. Гуцало).

Факультативним є показник типовості завжди в ППС із суб’єктом у 3-й особі та предикатом, який виражений формою презенса в первинній функції, а також показник ніколи при транспонованій формі минулого НДВ: Він знає, що тепер у нього стане терпцю косити до самого вечора – в хвилини злості завжди прибувала вперта сила і втома відлітала, як легкий димок (М. Стельмах); Іване, не будь святенником і ханжею, це ніколи нікого не прикрашало (Є. Гуцало).

Серед семантичних варіантів транспонованого минулого НДВ виокремлюємо значення теперішнього буттєвого, яке виражає постійно існуючі дію, процес, що є, по суті, станом "вічного" суб’єкта: А час плинув, як вода в річечці Сільниці, що текла за селом (Ю. Мушкетик). Засобом встановлення транспозиційної функції в цьому випадку є семантика предиката, що виражає позачасове буттєве значення, при цьому суб’єкт є носієм постійної ознаки.

Між транспонованою формою минулого часу і дієслівною формою теперішнього, що визначає синтаксичний час конструкції, існують семантико-синтаксичні відношення зумовленості, протиставлення, пояснення, єднальності.

При транспонуванні форм минулого НДВ у контекст невласне-теперішнього відбувається переосмислення тільки часового дієслівного значення, що не супроводжується змінами видової семантики. При функціонуванні форми минулого ДВ виникає "неповна" транспозиція видового протиставлення: ДВ позначає довершені, але водночас і повторювані узагальнені (сфера НДВ) дії.

У третьому розділі "Транспозиційна функція форм неминулого часу в сфері претерита" йдеться про функціонування форм теперішнього і майбутнього часу в семантичній зоні грамеми минулого. Грамема теперішнього часу посідає центральне місце у дієслівній граматичній категорії часу. Це сприяє проникненню форм презенса в семан-тичну і функціональну сфери суміжних грамем, зокрема претерита. Вживання форм презенса в контексті минулого в ППС (§ 3.2) зумовлене кількома чинниками: 1) необ-хідністю актуалізувати події минулого, подати їх такими, що нібито відбуваються перед очима мовця; 2) необхідністю увиразнити одночасність, синхронність дій минулого.

Засобами транспозиції форм теперішнього часу в сферу минулого є предикати у функції простого дієслівного присудка, виражені дієслівною формою минулого НДВ та повнозначним дієсловом бути зі значенням претерита; у ролі складеного присудка або головного члена односкладного речення, зв’язковий компонент яких виражений формою минулого часу: Аж ось у неділю, коли ми сиділи всі коло хати, лузаючи насіння, дивимось – біжить Пірат, зморений, худючий (О. Довженко); Вісім років їй було, а вона по господарству, як господиня, порається (М. Стельмах). Поєднання форм минулого ДВ і теперішнього часу може позначати події минулого тільки за наявності додаткових засобів, які б чітко вказували на план претерита: А суть була ось у чому: випливли ми двома своїми шхунами в море і ловимо собі рибу (Ю. Покальчук). На транспозицію форм теперішнього вказують також 1) вставлені конструкції зі значенням минулого: І синочок мій, тоді ще маленький, Василько, раз по раз серед ночі зривається: "Мамо, що то? " (А. Дімаров);

2)

3)

Транспоновані форми теперішнього спроможні відтворювати одиничні й ітеративні ситуації минулого та створювати з іншою, нетранспонованою, дієслівною формою в ППС такі семантико-синтаксичні відношення: протиставлення, єднальності, пояснення, зумовленості. У всіх цих випадках необхідною умовою транспозиції є одночасність дій.

Транспоновані форми презенса формують із відповідними формами претерита такі співвідносні транспозиційні пари: теперішній граничний – минулий НДВ граничний, теперішній неграничний – минулий НДВ неграничний, теперішній граничний – минулий ДВ результативний, теперішній неграничний – минулий ДВ початку процесу. В цих парах чітко простежується наявність / відсутність транспонування видового значення.

Транспозиція форм теперішнього часу в сферу минулого зумовлюється не тільки часовими маркерами минулого, але й транспозицією видового значення, яка, своєю чергою, – порядком дій у ППС, а саме відношеннями "передування – наступність". Цей тип транспозиції відбувається у контекстах "ланцюг дій" і "тривалість – настання факту", в яких чітко регламентовано позицію прямого вживання форм ДВ і які відтворюють однократні послідовно завершені дії минулого. Форми теперішнього часу, а отже, НДВ, функціонують у значенні форм ДВ – результативність передається засобами процесовості.

У контексті "ланцюг дій" послідовно завершені однократні дії за умов прямого вживання дієслів представлені формами ДВ і минулого часу: 1) Мин. ДВ + Мин. ДВ …; 2) Мин. ДВ … + Теп. Однак існування у мові транспозиції дає можливість відтворити цю ж семантику за допомогою часових форм теперішнього (Теп. + Теп. …): Мати ставить у куток рогач, удвох із сином несе обережно скрипку й ховає її в хижі (О. Донченко). Останній компонент ланцюга, що представлений формою презенса і виражає дію моменту мовлення, тобто процесову, транспонування не зазнає.

ППС, що репрезентує контекст "тривалість – настання факту", за звичайних умов створюється за схемами: 1) Мин. НДВ + Мин. ДВ; 2) Теп. + Мин. ДВ, де другий компонент позначає однократну результативну дію, що виникла (часто раптово) на фоні процесової дії. Транспозиція часових форм у цьому видовому контексті наявна в ППС, що є таким поєднанням дієслівних форм: 1) Теп. + Теп. ; 2) Мин. НДВ