ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК
НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР
«ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ»
Ніконова Марина Вячеславівна
УДК 336.777:63(477)
ВЕКСЕЛЬНИЙ ОБІГ
В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
спеціальність 08.00.08 – гроші, фінанси і кредит
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ – 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національному аграрному університеті Кабінету Міністрів України.
Науковий керівник: | доктор економічних наук, професор, академік УААН
Дем’яненко Микола Якович,
Національний науковий центр
«Інститут аграрної економіки» УААН,
заступник директора
Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор
Науменкова Світлана Валентинівна,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
завідувач кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту
кандидат економічних наук, доцент
Білошапка Вікторія Степанівна,
Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана МОН України,
доцент кафедри банківської справи
Захист дисертації відбудеться «11» червня 2008 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.350.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук у Національному науковому центрі «Інститут аграрної економіки» УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, конференц-зал, 3-й поверх, к. 317.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, 2-й поверх, к. 212.
Автореферат розісланий «8» травня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради, Н.Л. Жук
кандидат економічних наук
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Трансформаційний період становлення ринкових відносин в Україні зумовлює поступове відновлення вітчизняного вексельного обігу як складової ринково орієнтованої економічної системи. При цьому світовою практикою накопичений позитивний досвід використання векселів, який доводить об’єктивність та необхідність цього фінансового інструменту в умовах ринкової економіки. Однак вексельний обіг України, зокрема, в аграрному секторі економіки, ще не набув належного рівня функціонування, насамперед, внаслідок того, що практичне використання векселів, як правило, не підкріплюється усталеними традиціями вексельного обігу та теоретичними дослідженнями в цій галузі економічних знань, натомість його розвиток відбувається хаотично. Це, з одного боку, вимагає мобілізації всього накопиченого досвіду, а також ідей світової та вітчизняної економічної думки щодо векселя та його обігу, а з іншого – зумовлює необхідність подальших теоретичних досліджень в галузі вексельного обігу та їх впровадження у практику використання векселів. Все це переконливо свідчить про необхідність посилення уваги до проблеми становлення та розвитку вітчизняного вексельного обігу.
Проблема забезпечення ефективного функціонування вітчизняного вексельного обігу останніми роками перебуває в полі зору науковців, практиків та державних органів і для її вирішення пропонуються певні заходи, що, безумовно, є позитивним аспектом функціонування вексельного обігу, зокрема, в аграрному секторі економіки України.
У вітчизняній економічній науці вагомий внесок в дослідження проблеми розвитку вексельного обігу зробили науковці: А.Б. Аваков, В.С. Білошапка, С.О. Гуткевич, А.В. Демківський, Ю.Ю. Куценко, Ю.М. Лисенков, В.М. Малюк, І.П. Мігус, Ю.М. Мороз, С.З. Мошенський, С.В. Науменкова, Т.Б. Рудненко та інші вчені-економісти. Питання теорії та практики векселя і вексельного обігу вивчають зарубіжні вчені Ф.А. Гудков, О.В. Давидов, В.А. Звєрєв, О.В. Макєєв, В.Л. Ніколкін, В.Ф. Тарасов та інші дослідники.
Однак вкрай негативним явищем є те, що заходи, які пропонуються для вирішення проблеми забезпечення ефективного функціонування вексельного обігу, не забезпечують комплексного вирішення останньої, оскільки передбачають розв’язання, як правило, локальних завдань у короткостроковій перспективі, відповідно, не вирішують проблеми в цілому.
Необхідність та практична значущість розв’язання даної проблеми та низки, пов’язаних з нею, питань функціонування вексельного обігу зумовили вибір даної теми дисертаційного дослідження і свідчать про його актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою науково-дослідної теми кафедри страхової та податкової справи економічного факультету Національного аграрного університету «Теоретичні і методичні засади удосконалення форм господарювання, економічного механізму, інфраструктури ринку в агропромисловому виробництві та розвитку сільських територій» (номер державної реєстрації 0101U003619), зокрема, в межах підрозділу «Удосконалення кредитних відносин у системі економічного механізму функціонування сільського господарства» даної теми, автором визначено особливості використання векселів сільськогосподарськими суб’єктами.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методичних засад і практичних рекомендацій щодо удосконалення вексельного обігу, зокрема, в аграрному секторі економіки України, і побудова на цій основі механізму забезпечення ефективного функціонування цього обігу.
Для досягнення зазначеної мети в роботі поставлені такі наукові завдання:
- узагальнити теоретичні основи вексельного обігу та уточнити економічну сутність векселя;
- проаналізувати генезис світового і вітчизняного вексельного обігу;
- визначити сучасні тенденції використання векселів господарюючими суб’єктами;
- обґрунтувати необхідність активізації діяльності страхових компаній і комерційних банків у вексельному обігу;
- з’ясувати сутність вексельного ризику та обґрунтувати класифікацію ризиків, що властиві векселю;
- визначити основні напрямки (шляхи) удосконалення вітчизняного вексельного обігу;
- обґрунтувати підхід до побудови механізму забезпечення ефективного функціонування вексельного обігу.
Об’єктом дослідження є вексельний обіг в аграрному секторі економіки України. Господарським об’єктом дослідження обрано окремі аграрні підприємства Київської області.
Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і практичних засад щодо формування повноцінного вітчизняного вексельного обігу.
Методи дослідження. У дисертації використано методи наукового дослідження, які забезпечили розв’язання поставлених завдань. Теоретичні та практичні розробки базуються на:
- методах теоретичного дослідження (системний підхід), який виступає методологічною основою дисертаційної роботи і на основі якого комплексно досліджено вексельний обіг, оцінено стан його розвитку та обґрунтовано шляхи удосконалення;
- методах емпіричного дослідження (спостереження, порівняння), які використано під час дослідження теоретичних основ і практичних засад функціонування вексельного обігу;
- методах, що використовуються на емпіричному і теоретичному рівнях дослідження (аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання) застосовано під час дослідження складових теорії векселя, історії світового і вітчизняного вексельного обігу, ролі суб’єктів вексельних відносин, сучасного стану і напрямів удосконалення обігу векселів в Україні.
Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти, що визначають умови вексельного обігу України, офіційні статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Асоціації українських банків, Системи розкриття інформації на фондовому ринку України, Міністерства аграрної політики. У роботі широко використовувалися фундаментальні дослідження українських та зарубіжних науковців, присвячені проблемам функціонування вексельного обігу.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі проведено комплексне дослідження вексельного обігу та отримано нові результати, які визначаються розвитком теоретичних поглядів щодо векселя та вексельного обігу і розробкою механізму забезпечення ефективного функціонування цього обігу.
вперше:
- розроблено механізм забезпечення ефективного функціонування вітчизняного вексельного обігу, зокрема, в аграрному секторі економіки України. Даний механізм базується на поєднанні таких основних складових, як: координуюча і контролююча інфраструктура вексельного обігу, вексельні відносини з банками, вексельні відносини зі страховими компаніями та повноцінна законодавча база.
удосконалено:
- теоретико - методичні засади вексельного обігу, зокрема, уточнено сутність векселя та узагальнено основні складові теорії векселя і вексельного обігу: обґрунтовано систему принципів вексельних відносин, в основу якої покладено їх поділ на загальні та специфічні з урахуванням сталості принципів для будь-яких вексельних відносин, що дозволяє визначити вихідні положення теорії та практики вексельного обігу; узагальнено існуючі функції векселя (оформлення кредиту, засіб розрахунку, об’єкт різних угод, контроль над виконанням зобов’язань суб’єктів господарювання) та доповнено їх перелік маркетинговою та стимулюючою функціями, що дозволяє чіткіше консолідувати вексель як цілісне явище і виокремлювати його серед інших економічних явищ у самостійну категорію; обґрунтовано класифікацію векселів, яка виходить з врахування відмінностей понять «форма» і «вид» та особливостей практичного використання векселя, існування науково обґрунтованої класифікації дозволяє повноцінно розкрити складну структуру та особливості вексельних відносин;
- методичні підходи до побудови інфраструктури вітчизняного вексельного обігу. Обґрунтовано перелік основних елементів такої інфраструктури (Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (в особі спеціалізованого вексельного підрозділу), спеціальні вексельні установи, рейтингові агентства, котирувальна вексельна система, саморегулююча організація, Державний комітет статистики, мережа спеціалізованих видань та мережа освітніх закладів); запропоновано статус визначального елементу координуючої та контролюючої інфраструктури вітчизняного вексельного обігу закріпити за спеціалізованим підрозділом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку; функціонування такої інфраструктури забезпечить регульований та контрольований розвиток вітчизняного вексельного обігу;
- методику визначення вексельного рейтингу. Запропонована методика, на відміну від існуючих (зосереджені виключно на оцінці суб’єкта господарювання), зводиться до визначення вексельного рейтингу на основі безпосереднього оцінювання векселя (його основних характеристик), а однією зі складових вексельного рейтингу є оцінка зобов’язаної за векселем особи, що дозволить об’єктивно оцінювати вексель, відповідно, полегшить процедуру прийняття рішення майбутнім векселедержателем щодо використання того чи іншого векселя;
дістали подальший розвиток:
- класифікація етапів розвитку світового та вітчизняного вексельного обігу. Узагальнено та доповнено етапи розвитку вексельного обігу в світі (італійський, французький, німецький, сучасний, електронний) та в Україні (перелік етапів, що розглядаються в літературі, доповнено перехідним етапом (90-рр. ХХ ст.) та власне сучасним (поч. ХХІ ст.); обґрунтована класифікація дозволяє чіткіше визначити особливості вексельного обігу на певному історичному етапі розвитку;
- напрями вдосконалення програми державної компенсації страхових премій, фактично сплачених страхувальниками - аграріями. Обґрунтовано зазначену компенсацію здійснювати не за фактично сплачену 100% вартість страхових премій, а на етапі здійснення страхових платежів шляхом сплати господарюючим суб’єктом частини вартості страхових премій в грошовій формі, а частини (в сумі, еквівалентній розміру державної підтримки) за рахунок векселя, акцептованого державним органом, відповідальним за реалізацію такої програми, що дозволить зробити доступнішим страхування для аграріїв та активізувати використання векселів даною категорією суб’єктів;
- економічне обґрунтування доцільності внесення змін та доповнень до вітчизняного нормативно-правового забезпечення вексельного обігу, зокрема, формування пропозицій щодо структурування національного закону про обіг векселів в Україні шляхом виокремлення в його структурі нового розділу «визначення термінів», що полегшить сприйняття даного закону та дозволить закріпити основні терміни вексельного обігу на законодавчому рівні, зняття заборони на обіг фінансових векселів, регламентації можливості зобов’язуватись та набувати права за векселем фізичними особами-суб’єктами підприємницької діяльності, запровадження процедури збору та оприлюднення інформації про зобов’язаних за векселем осіб, розробки правової бази для належної організації та контролю вексельних відносин суб’єктами господарювання, що дозолить забезпечити зростання рівня прозорості, надійності та ліквідності вексельного обігу в Україні та сприятиме його активізації;
- напрями вдосконалення вексельних відносин аграріїв з банківськими установами. Розроблено порядок надання державної компенсації суб’єктам аграрного ринку витрат, пов’язаних з вексельними операціями за участю банківських установ, в основу якого покладено особливості сплати суб’єктом винагороди банку за операцію (одноразово або періодично); функціонування такого механізму забезпечить активізацію використання векселів аграріями та зростання рівня прозорості вітчизняного вексельного обігу в цілому.
Практичне значення отриманих результатів. Дисертаційна робота містить науково обґрунтовані висновки та рекомендації, спрямовані на активізацію та належний розвиток вітчизняного вексельного обігу. Отримані результати можуть бути використані державними органами при розробці програм розвитку вексельного обігу в Україні, суб’єктами аграрного сектору, банками, інвестиційними компаніями для вдосконалення практики використання векселів, а також вищими навчальними закладами при вдосконаленні змісту навчальних дисциплін.
Запропонований механізм взаємодії страхових компаній із підприємствами аграрного сектору економіки України був врахований при розробці стратегічних напрямів розвитку страхування в аграрному секторі (довідка, видана страховою компанією «Регіональне страхове товариство» №311 від «13» вересня 2007 р.). Методика визначення вексельного рейтингу, що міститься в дисертаційній роботі, була впроваджена у практичну діяльність Інвестиційної компанії «Сінком» (довідка №472 від «10» вересня 2007 р.). Розроблений комплекс заходів активізації банківських установ у вексельному обігу використовується у практичній діяльності банків під час проведення навчальних семінарів і тренінгів для співробітників та при розробці внутрішньо-нормативної бази банку (довідки, видані: ВАТ «Агрокомбанк» №15-01/2111 від «07» вересня 2007 р.; АКБ «Укрсоцбанк» №13-08/67-2864 від «06» вересня 2007 р.). Запропонований механізм часткової компенсації державою витрат аграріїв за вексельними операціями при участі банківських установ був врахований при підготовці прогнозу показників Зведеного бюджету України на 2009-2011 рр. (довідка, видана Міністерством фінансів України, №31-05000-06-7/221125 від «25» жовтня 2007 р.). Основні наукові положення дисертації були використані при розробках стратегічних напрямків розвитку аграрного сектору економіки в Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 р. (довідка Міністерства аграрної політики № 37-21-1-15/18059 від «12» листопада 2007 р.). Розроблені автором рекомендації щодо створення інфраструктури вітчизняного вексельного обігу та здійснення вексельних операцій при реалізації окремих бюджетних програм були використані при підготовці та експертизі окремих документів щодо стратегії розвитку аграрного сектору економіки (довідка Секретаріату КМУ від «24» жовтня 2007 р.). Результати дослідження використовуються в навчальному процесі на кафедрі фінансів Національного аграрного університету Кабінету Міністрів України (довідка від «21» лютого 2008 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною завершеною роботою здобувача. Наукові розробки, узагальнення, висновки та пропозиції, що містяться в дисертаційній роботі, одержано автором самостійно. Їх використання у практичній діяльності сприятиме ефективному функціонуванню вітчизняного вексельного обігу.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження доповідались і обговорювались на науково-практичних конференціях: Міжнародна науково - практична конференція «Економіка підприємства: теорія та практика» (м. Київ, Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана, 23 - 24 березня 2006 р.); Міжнародна науково - практична конференція «Дні науки - 2006» (м. Запоріжжя, Запорізький інститут державного та муніципального управління, 5-6 жовтня 2006 р.); Міжнародна науково - практична конференція «Фінансове забезпечення економічного і соціального розвитку суспільства» (м. Дніпропетровськ, Дніпропетровська державна фінансова академія, 23 березня 2007 р.); І Всеукраїнська науково-практична конференція «Сучасний стан та перспективи розвитку банківської справи в Україні» (м. Львів, Львівська комерційна академія, 17-18 травня 2007 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція «Конкурентоспроможність продукції АПК та вимоги СОТ» (м. Київ, Національний аграрний університет, 4-5 жовтня 2007 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Дні науки - 2007» (м. Запоріжжя, Запорізький інститут державного та муніципального управління, 11-12 жовтня 2007 р.); Всеукраїнська науково - практична конференція «Фінансово-кредитний механізм функціонування аграрного комплексу» (м. Харків, Харківський аграрний університет ім. В. Докучаєва, 22 - 23 листопада 2007 р.).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 14 наукових праць загальним обсягом 3,99 д. а., з них 9 статей у наукових фахових виданнях (3,09 д. а.)
Обсяг та структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертаційної роботи складає 213 сторінок машинописного тексту та ілюстративного матеріалу, який представлено у формі 17 таблиць на 6 сторінках, 13 рисунків на 4 сторінках, 6 формул, 23 додатків на 45 сторінках та списку використаних літературних джерел, що складається зі 186 найменувань на 14 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми наукового дослідження, визначено мету, завдання, предмет і об’єкт дослідження, зазначено зв’язок з науковими програмами, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.
У першому розділі «Теоретико-методичні основи вексельного обігу» уточнено сутність векселя, проведено дослідження теоретико - методичних засад функціонування вексельного обігу, проаналізовано генезис вексельного обігу.
У результаті узагальнення існуючих визначень поняття «вексель», виявлено, по-перше, існування різноманітних тлумачень даного поняття, а по-друге, обмеженість переважної більшості дефініцій векселя, що зосереджені на сутності простого векселя та нехтують таким різновидом векселя як переказний. З’ясовано, що поняття «вексель» не є тотожним поняттю «боргова розписка».
Визначено, що вексель - це особливе боргове грошове зобов’язання, засіб розрахунку та цінний папір, який складений у формі, визначеній законодавством, та зобов’язує особу, яка його видала або акцептувала, вчасно та в повному обсязі виконати платіж за векселем на користь його власника (векселедержателя).
Виявлено, що вексельний обіг - це сукупність вексельних відносин, що існують в країні (вітчизняний вексельний обіг), світі (світовий вексельний обіг).
З’ясовано, що питання функцій, які виконує вексель, є дискусійним. Враховуючи це, обґрунтовано класифікацію вексельних функцій, яка, крім традиційно існуючих функцій (оформлення кредиту, засіб розрахунку, об’єкт різних угод, контроль над виконанням зобов’язань суб’єктів господарювання), що розглядаються в економічній літературі, доповнена, маркетинговою та стимулюючою функціями векселя.
Встановлено, що принципи вексельних відносин є важливою складовою теорії векселя та вексельного обігу, оскільки визначають основні, вихідні положення, теорії та практики вексельного обігу. У роботі обґрунтовано систему принципів вексельних відносин, в основу якої покладено поділ принципів на загальні (економічної самостійності, добровільності, раціональності, ефективності) та специфічні (строковості, платності). Зазначена система принципів покликана визначити вихідні положення використання векселів господарюючими суб’єктами.
Виявлено, що не існує єдиної класифікації різновидів векселів. Враховуючи це, обґрунтовано класифікацію векселів, що виходить із врахування відмінностей понять «форма» та «вид» і особливостей практичного використання векселя. Відповідно виявлено дві форми векселя - переказна та проста і множину видів векселя, кожний з яких підпадає під одну з його форм.
Визначено, що існує шість теорій походження векселя, серед яких найбільш реалістичною є теорія походження векселя в Італії у ХІІ ст. З’ясовано, що існують об’єктивні підстави для виокремлення в періодизації світового вексельного обігу нового етапу розвитку – електронного, а також узагальнено етапи розвитку вітчизняного вексельного обігу та доповнено їх перелік перехідним етапом (90-рр. ХХ ст.) та власне сучасним (поч. ХХІ ст.).
У другому розділі «Практичні засади здійснення вексельних операцій в аграрному секторі економіки України» досліджено сучасні тенденції вексельного обігу в Україні, визначено сучасний стан використання векселів аграрними підприємствами, з’ясовано основні проблеми використання векселів вітчизняними суб’єктами господарювання, проаналізовано ризики, що властиві векселю, а також запропоновано концептуальні підходи до створення механізму забезпечення ефективного функціонування вексельного обігу.
З’ясовано, що хоча починаючи з 1999 р. по 2006 р. включно, обсяг торгів векселями на фондовому ринку України збільшився у 12 разів (з 11,56 млрд. грн. до 142,23 млрд. грн.), характерною є тенденція скорочення питомої ваги векселів у загальному обсязі торгів на фондовому ринку з 70% у 1999 р. до 28,9% у 2006 р. (рис. 1).
Складено за офіційними даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку
Рис. 1. Обсяг та питома вага векселів у загальному обсязі торгів на фондовому ринку України у 1999 - 2006 рр.
Встановлено, що останніми роками спостерігається стійка тенденція до зростання обсягів дебіторської та кредиторської заборгованості сільськогосподарських підприємств (табл. 1).
Таблиця 1
Дебіторська та кредиторська заборгованість сільськогосподарських підприємств України у 2003-2008 рр.*
Дата | Дебіторська заборгованість | Кредиторська заборгованість
млн. грн. | % | млн. грн. | %
01.01.2003 | 4718,1 | - | 11242,2 | -
01.01.2004 | 5960,1 | - | 11573,3 | -
Відхилення (+; -) до попереднього періоду | 1242,0 | 26,3 | 331,1 | 3,0
01.01.2005 | 7225,2 | - | 11948,6 | -
Відхилення (+; -) до попереднього періоду | 1265,1 | 21,2 | 375,3 | 3,2
01.01.2006 | 9059,0 | - | 11596,5 | -
Відхилення (+; -) до попереднього періоду | 1833,8 | 25,4 | -352,1 | -3,0
01.01.2007 | 12513,9 | - | 13509,5 | -
Відхилення (+; -) до попереднього періоду | 3454,9 | 38,1 | 1913,0 | 16,5
01.01.2008 | 12171,8 | - | 12460,9 | -
Відхилення (+; -) до попереднього періоду | -342,1 | -2,7 | -1048,6 | -7,8
* Складено та розраховано за офіційними даними Міністерства аграрної політики
Так, протягом 2003-2007 рр. обсяг кредиторської заборгованості зріс на 1 млрд. 218 млн. грн. та станом на 01.01.2008 становив – 12 млрд. 460 млн. грн., а обсяг дебіторської заборгованості зріс за аналогічний період на 7 млрд. 453 млн. грн. та станом на 01.01.2008 р. становив - 12 млрд. 171 млн. грн. При цьому за результатами дослідження виявлено низький рівень використання векселів підприємствами аграрного сектору економіки України (табл. 2).
Таблиця 2
Структура дебіторської та кредиторської заборгованості сільськогосподарських підприємств у 2007-2008 рр.*
Заборгова-ність | Дата | Всього, млн. грн. | Заборгованість між підприємствами та
установами України
Всього | в т.ч. за товари, роботи, послуги
всього | оформлена векселями
млн. грн. | Питома вага, % | млн. грн. | Питома вага, % | млн. грн. | Питома вага, %
Дебіторська | 01.01.2007 | 12513,9 | 12463,9 | 99,6 | 7645,3 | 61,3 | 272,5 | 3,6
01.01.2008 | 12171,8 | 12132,3 | 99,7 | 7899,1 | 65,1 | 293,8 | 3,7
Зміна (+; -) до попереднього періоду | -342,1 | -331,6 | 0,1 | 253,8 | 3,8 | 21,3 | 0,1
Кредиторська | 01.01.2007 | 13509,4 | 13225,2 | 97,9 | 7743,2 | 58,6 | 624,3 | 8,1
01.01.2008 | 12460,9 | 12224,1 | 98,1 | 6955,5 | 56,9 | 312,3 | 4,5
Зміна (+; -) до попереднього періоду | -1048,5 | -1001,1 | 0,2 | -787,7 | -1,7 | -312,0 | -3,6
* Складено та розраховано за офіційними даними Міністерства аграрної політики
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, в т.ч. оформлена векселями, зросла протягом 2007 р. на 253,8 млн. грн., кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, в т.ч. оформлена векселями, зменшилась за аналогічний період на 787,7 млн. грн. Не дивлячись на загальне зростання обсягу дебіторської заборгованості, що оформлена векселями (на 01.01.2008 р. обсяг дебіторської заборгованості, оформленої векселями, становив майже 294 млн. грн., що в 1,1 рази більше, порівняно з аналогічним показником 01.01.2007 р.), її питома вага в загальній дебіторській заборгованості за товари, роботи, послуги істотно не змінилась (3,6% на 01.01.2007 р. і 3,7% на 01.01.2008 р.). При цьому протягом 2007 р. значно зменшились обсяг кредиторської заборгованості, що оформлена векселями (на 01.01.2008 р. обсяг кредиторської заборгованості, оформленої векселями, становив 312 млн. грн., що в 2 рази менше, порівняно з аналогічним показником 01.01.2007 р.), та її питома вага в загальній кредиторській заборгованості за товари, роботи, послуги (на 01.01.2008 р. вона становила 4,5%, що на 3,6% менше, порівняно з аналогічним показником 01.01.2007 р.).
За результатами оцінки суб’єктів вексельних відносин встановлено недоцільність перебування фізичних осіб у вітчизняному вексельному обігу та аргументовано об’єктивність закріплення статусу суб’єкта вексельних відносин за фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності.
Аргументовано, що невірним є ототожнення понять «емітент векселя» та «векселедавець». Поняття «емітент векселя» є значно вужчим, порівняно із поняттям «векселедавець», а отже, його використання в практиці вексельних відносин є доречним лише для позначення осіб, від яких починає свій обіг певний вексель.
З’ясовано, що найбільш реальними суб’єктами вітчизняного вексельного обігу є банківські установи. Виявлено основні проблеми, що стоять на заваді активній участі комерційних банків у вексельному обігу: відсутність повноважень у структурних підрозділів банку щодо здійснення вексельних операцій, проведення тарифних політик банками у відношенні векселів, які за своїм змістом не сприяють активізації вексельних операцій, а, навпаки, стримують їх, відсутність вексельного підрозділу в організаційній структурі банку, недостатній рівень розробки вексельних схем та програм для клієнтів банку, позбавлення банків права емітувати фінансові векселі.
У результаті проведеного дослідження виявлено брак практичного досвіду використання векселів у господарюючих суб’єктів та їх інформаційну непрозорість. Якщо проблема браку практичного досвіду вирішується, насамперед, шляхом активізації використання векселів, то проблема інформаційної непрозорості, повинна бути розв’язана за рахунок створення системи рейтингування та котирування векселів, а також впровадження нового виду професійної діяльності – «діяльність з ведення реєстру боргових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов’язань, ощадних сертифікатів та векселів)».
З’ясовано, що існує низка об’єктивних підстав для використання векселів підприємствами аграрного сектору економіки України при здійсненні страхування, що дозволяє забезпечити дієвість програми часткової компенсації державою страхових премій, фактично сплачених страхувальниками - аграріями, та активізувати використання векселів сільськогосподарськими підприємствами.
Виявлено, що здійснення будь-якої вексельної операції оформлюються певним документом (розписка про отримані векселі, реєстр векселів, відомість векселів, опис векселів, акти прийому-передачі векселів до платежу, на експертизу), при цьому встановлено, що одна і та сама операція може супроводжуватись різними за змістом документами. Виходячи з цього, аргументовано за одним з таких документів закріпити статус універсального.
У результаті проведеного дослідження з’ясовано, що вексельний ризик – це вірогідність понесення збитків або втрата вигоди суб’єктом, що використовує вексель, а також виявлено сукупність ризиків, що властиві векселю, та поділено їх, враховуючи відмінності понять «загальний» та «специфічний», на дві групи: фінансові ризики або загальні (пов’язані із купівельною спроможністю грошей та з їх вкладенням); специфічні ризики (властиві виключно векселям).
У третьому розділі «Шляхи підвищення ефективності вексельного обігу» визначено напрями удосконалення системи вексельного обігу та обґрунтовано механізм забезпечення ефективного функціонування вексельного обігу в Україні.
Аргументовано систему вексельного обігу розглядати в розрізі таких аспектів: теоретичний, практичний, нормативно-правове забезпечення. При цьому з’ясовано, що майже всі аспекти системи вексельного обігу потребують змін та доопрацювань.
Враховуючи, що недостатній рівень розвитку вексельного обігу в Україні носить багатофакторний характер, обґрунтовано механізм забезпечення ефективного функціонування цього обігу, який би виходив з урахування множини факторів (напрямів) удосконалення системи вексельного обігу, тобто засновувався на системному (комплексному) підході. При цьому механізм забезпечення ефективного функціонування вексельного обігу, зокрема, в аграрному секторі економіки України, повинен включати такі основні складові: координуючу і контролюючу інфраструктуру вексельного обігу, вексельні відносини з комерційними банками, вексельні відносини зі страховими компаніями та повноцінну законодавчу базу.
Аргументовано, що до складу координуючої та контролюючої інфраструктури вексельного обігу мають увійти: Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (в особі спеціалізованого вексельного підрозділу), спеціальні вексельні установи, рейтингові агентства, котирувальна вексельна система, саморегулююча організація, Державний комітет статистики, мережа спеціалізованих видань та мережа освітніх закладів.
Доведено, що для забезпечення функціонування координуючої та контролюючої інфраструктури вексельного обігу як єдиного цілого необхідним є закріплення за спеціалізованим вексельним підрозділом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку статусу основного, визначального елементу такої інфраструктури.
Запропоновано на базі територіальних управлінь Державної комісії з цінних паперів створити мережу спеціальних вексельних установ, ключовим принципом побудови якої має стати принцип дворівневої побудови.
З’ясовано, що оскільки вітчизняний вексельний обіг характеризується низьким рівнем прозорості, то необхідним є включення до складу координуючої та контролюючої інфраструктури рейтингових агентств. При цьому, враховуючи нерозвиненість напряму рейтингування векселів та обмеженість існуючих методик визначення вексельного рейтингу, у роботі обґрунтовано необхідність запровадження повноцінної методики визначення вексельного рейтингу, в основу якої покладено безпосередню оцінку векселя (табл. 3).
Таблиця 3
Оцінка векселя
Критерій оцінки | Бали
1 (вищий бал) | 0 (нижчий бал)
Форма обігу | електронний документ | паперовий носій (бланк)
Додаткова гарантія (аваль) | наявна | відсутня
Дохідність | вища | нижча
- при агресивній стратегії суб’єкта
- при пасивній стратегії суб’єкта | нижча | вища
Досвід використання векселів | наявний | відсутній
Прозорість звітності | відкритість звітності | обмежений доступ до звітності
Оцінка векселя | У балів
Однією зі складових визначення вексельного рейтингу має бути оцінка зобов’язаної за векселем особи, яка вже досить тривалий час використовується в практиці вітчизняних банківських установ, інвестиційних компаній, та передбачає присвоєння за результатами аналізу відповідного класу господарюючому суб’єкту: «А», «Б», «В», «Г» та «Д». Враховуючи, що загальна оцінка векселя визначається у балах, запропоновано для спрощення процедури визначення вексельного рейтингу фінансову оцінку суб’єкта господарювання також перевести в бальну систему (табл. 4).
Таблиця 4
Ранжування класів суб’єкта господарювання
Клас суб’єкта господарювання | Числовий вираз класу
А | 1,00
Б | 0,75
В | 0,50
Г | 0,25
Д | 0,00
При цьому загальний вексельний рейтинг повинен формуватись як сума балів оцінки векселя та рангу (класу) зобов’язаної за векселем особи.
Для адаптації вищенаведеної методики визначення вексельного рейтингу до національної шкали короткострокових кредитних рейтингів (uaK1, uaK2, uaK3, uaK4, uaK5, uaKD) запропоновано використати числовий вираз рейтингу (табл. 5).
Таблиця 5
Адаптована шкала короткострокових кредитних рейтингів
Рейтинг | Числове значення | Характеристика рейтингу
uaK1 | до 6 | Рейтинг боргового зобов’язання «uaK1» є найвищим серед рейтингів короткострокових боргових зобов’язань. За векселем з даним рейтингом існує дуже висока (найвища) ймовірність своєчасного та повного його погашення.
uaK2 | до 5 | Рейтинг «uaK2» означає високу ймовірність погашення такого векселя вчасно та в повному обсязі.
uaK3 | до 4 | Рейтинг «uaK3» означає достатню ймовірність своєчасного та повного погашення такого векселя.
uaK4 | до 3 | Рейтинг «uaK4» означає наявність сумнівів щодо погашення такого векселя вчасно та в повному обсязі.
uaK5 | до 2 | Рейтинг «uaK5» означає вірогідне непогашення такого векселя вчасно та в повному обсязі.
uaKD | до 1 | Рейтинг «uaKD» означає дефолт за такими векселями.
Обґрунтовано, враховуючи досвід Росії, необхідність започаткування в Україні діяльності національної котирувальної системи, що покликана забезпечити зростання рівня прозорості вітчизняного вексельного обігу, а також створення саморегулюючої організації в сфері вітчизняного вексельного обігу.
Аргументовано, враховуючи відсутність повноцінних статистичних даних щодо векселів та їх обігу, доцільність включення до складу координуючої та контролюючої інфраструктури вексельного обігу Державного комітету статистики.
Запропоновано вексельні відносини аграріїв із банківськими установами розвивати, насамперед, шляхом впровадження державної компенсації витрат аграріїв за вексельними операціями при участі банків (рис. 2), що сприятиме зростанню рівня прозорості на надійності вексельного обігу, а також активізує використання векселів аграріями.
Рис. 2. Порядок здійснення державної компенсації сільськогосподарським підприємствам витрат за вексельними операціями при участі банків
Обґрунтовано доцільність використання векселів при реалізації державної програми часткової компенсації страхових внесків, фактично сплачених страхувальниками-аграріями, що забезпечить доступність страхування для даної категорії суб’єктів та активізує вексельний обіг в цілому.
З’ясовано, що вітчизняне законодавство сфери вексельного обігу, потребує значних змін та доповнень, що є наслідком, по-перше, необхідності доопрацювання певних теоретичних засад з питань векселів, відповідно, закріплення деяких з них у нормативно-правових актах, по-друге, існування певних проблем використання векселів на практиці, що вимагає створення нової і внесення змін до існуючої законодавчої бази, а по-третє, наявністю деяких невідповідностей між нормами міжнародних і національних правових актів з питань вексельного обігу.
ВИСНОВКИ
Проведене в дисертаційній роботі дослідження вексельного обігу в аграрному секторі економіки України дозволило сформулювати ряд висновків теоретичного, методичного та науково-практичного змісту, які розв’язують основні завдання відповідно до поставленої мети, а саме:
1. З’ясовано, що вексель – це особливе боргове грошове зобов’язання, засіб розрахунку та цінний папір, який складений у формі, визначеній законодавством, та зобов’язує особу, яка його видала або акцептувала, вчасно та в повному обсязі виконати платіж за векселем на користь його власника (векселедержателя). Виявлено, що поняття «вексель» не є тотожним поняттю «боргова розписка». Вексель має певні особливості (законодавча регламентація змісту, абстрактність, використання як засобу розрахунку), які вирізняють його серед інших економічних категорій. Встановлено, що вексельний обіг - це сукупність вексельних відносин, що існують в країні (вітчизняний вексельний обіг), світі (світовий вексельний обіг).
2. За результатами критичного аналізу основних складових теорії векселя та вексельного обігу, встановлено, що відповідна теоретична база, по-перше, є недостатньо розробленою, а по-друге, за певними аспектами не відповідає сучасним вимогам. Враховуючи це, обґрунтовано класифікацію функцій векселя, яка, крім традиційно існуючих, доповнена стимулюючою та маркетинговою функціями, що раніше не були розглянуті в економічний літературі; запропонована класифікація функцій векселя дозволяє повніше розкрити роль векселя, чіткіше консолідувати його як цілісне явище і виокремлювати серед інших економічних явищ у самостійну категорію. Аргументовано систему принципів вексельних відносин, що базується на поділі цих принципів на: загальні (економічної самостійності, добровільності, раціональності, ефективності) та специфічні (строковості та платності); система принципів вексельних відносин дозволяє чітко визначити вихідні положення використання векселів суб’єктами господарювання, відповідно, вексельного обігу. Обґрунтовано класифікацію різновидів векселів, що виходить з урахування сутності понять «форма» і «вид» та особливостей практичного використання векселя, відповідно, виявлено дві форми векселя (соло-вексель, тратта) та множину видів векселів, кожен з яких підпадає під одну з форм векселя; наявність обґрунтованої класифікації векселів дозволяє систематизувати особливості використання векселів та функціонування вексельного обігу в цілому.
3. З’ясовано, що серед теорій виникнення векселя, найбільш реалістичною є теорія походження векселя в Італії у ХІІ ст. Виявлено об’єктивні підстави для виокремлення в періодизації світового вексельного обігу нового етапу - електронного (сер. 80-х рр. ХХ ст.). Запропоновано доповнити класифікацію етапів розвитку вітчизняного вексельного обігу перехідним (90-рр. ХХ ст.) та власне сучасним етапом (поч. ХХІ ст.).
4. Проведене у роботі дослідження суб’єктів вексельних відносин виявило, по-перше, недоцільність перебування фізичних осіб у складі учасників вітчизняного вексельному обігу, по-друге, необхідність надання статусу суб’єкта вексельних відносин фізичним-особам-суб’єктам підприємницької діяльності.
5. Проаналізовано особливості використання векселів підприємствами аграрного сектору економіки України, що дозволило констатувати низький рівень використання векселів даною категорією суб’єктів (обсяг дебіторської заборгованості сільськогосподарських підприємств за товари, роботи, послуги майже у 27 разів перевищує дебіторську заборгованість, що оформлена векселями; обсяг кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги майже у 22 рази перевищує обсяг кредиторської заборгованості, оформленої векселями).
6. Встановлено, що найбільш реальними суб’єктами вітчизняного вексельного обігу є банківські установи, проте існує ряд проблем, які стоять на заваді активізації банків у вексельному обігу: законодавча заборона емісії фінансових векселів, відсутність вексельного підрозділу в організаційній структурі банку, проведення переважною більшістю структурних підрозділів банків операцій з векселями через центральний офіс, відсутність у банках розробок щодо вексельних схем та програм. Для вирішення даних проблем обґрунтовано ряд заходів, зокрема, законодавча регламентація обігу фінансових векселів, запровадження обов’язкової процедури уповноваження філій центральним офісом банку щодо проведення ними операцій з векселями, проведення зваженої тарифної політики, особливо в частині авалювання векселів із порівняно невеликим номіналом, розробка внутрішньої нормативної бази банку у відношенні векселів, в якій детально будуть прописані умови та порядок роботи з векселями, удосконалення організаційної структури підрозділів, що здійснюють операції з цінними паперами (виокремлення в їх складі вексельного сектору, відділу).
7. Обґрунтовано доцільність використання векселів при здійсненні страхування сільськогосподарськими суб’єктами, що дозволяє забезпечити дієвість державної програми часткової компенсації страхових премій страхувальникам-аграріям, та активізувати використання векселів сільськогосподарськими суб’єктами, пожвавити вітчизняний вексельний обіг в цілому.
8. Встановлено, що проведення вексельних операцій супроводжується різноманітними документами (розписка про отримані векселі, реєстр векселів, відомість векселів, опис векселів, акти прийому-передачі векселів до платежу, на експертизу), при цьому виявлено, що одна й та сама операція може бути оформлена різними за змістом документами. Враховуючи це, обґрунтовано за одним з таких документів закріпити на законодавчому рівні статус універсального, в якому, крім основних параметрів векселів, зазначатимуться умови, відповідно до яких здійснюється операція із векселем.
9. З’ясовано, що вексельний ризик - це вірогідність понесення збитків або втрата вигоди суб’єктом, що використовує вексель, а також виявлено можливі ризики, властиві векселю, здійснено їх групування, в основу якого покладено їх поділ на загальні (фінансові, властиві фінансовим інструментам) та специфічні ризики (властиві виключно векселям). Наявність обґрунтованої класифікації ризиків дозволяє чітко визначити місце кожного ризику в загальній їх системі та виступає основою для адекватного вибору методів управління ризиком.
10. В ході дослідження встановлено, по-перше, нерозвиненість напряму рейтингування цінних паперів порівняно із напрямом рейтингування суб’єктів господарювання, а також виявлено той факт, що у сфері рейтингування цінних паперів переважає рейтингування пайових цінних паперів, а такий фінансовий інструмент як вексель взагалі ігнорується. По-друге, наявні методики рейтингування векселів є обмеженими: зосередженими виключно на оцінці суб’єкта, що використовує вексель, та не враховують характеристики самого векселя, хоча останні можуть істотно впливати на рівень якості фінансового інструменту. В зв’язку з чим, обґрунтовано методику визначення вексельного рейтингу, в основу якої покладено безпосередню оцінку векселя (основних його характеристик), а однією зі складових вексельного рейтингу є оцінка зобов’язаної за векселем особи. Складений таким чином рейтинг виступає об’єктивною базою для прийняття рішення стосовно використання того чи іншого векселя.
11. Доведено, що необхідним є запровадження такого механізму забезпечення ефективного функціонування вітчизняного вексельного обігу, який виходив би з врахування множини факторів (напрямів) удосконалення системи вексельного обігу. Запропоновано складові механізму забезпечення ефективного функціонування вітчизняного вексельного обігу, а саме: координуюча і контролююча інфраструктура вексельного обігу, вексельні відносини із банками, вексельні відносини зі страховими компаніями та повноцінна законодавча база.
12. Обґрунтовано, що до складу координуючої та контролюючої інфраструктури вексельного обігу мають увійти: Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (в особі спеціалізованого вексельного підрозділу), спеціальні вексельні установи,
