ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАГЕЛЬ

Валерія Володимирівна

УДК – 811.161.2’373.23

ОЦІННІ НАЙМЕНУВАННЯ ОСІБ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української мови Дніпропетровського національного університету

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, професор

ПОПОВА ІРИНА СТЕПАНІВНА,

Дніпропетровський національний університет, декан факультету

української й іноземної філології та мистецтвознавства

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

СЕМЕНЮК ОЛЕГ АНАТОЛІЙОВИЧ

Кіровоградський державний педагогічний університет

ім. В. Винниченка, проректор з наукової роботи та міжнародних зв’язків

кандидат філологічних наук, доцент

ЄВСЄЄВА ГАЛИНА ПЕТРІВНА,

Придніпровська державна академія будівництва та архітектури, завідувач

кафедри гуманітарних наук Інституту безперервної фахової освіти

Захист відбудеться “11” червня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.05 при Дніпропетровському національному університеті (49065, м. Дніпропетровськ, пл. Т. Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ ім. Ю. Гагаріна)

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8)

Автореферат розісланий “10” травня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент М.С. Ковальчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Останні роки ХХ століття відзначилися значними зрушеннями в політичній, економічній, соціальній та культурній сферах життя українського суспільства, які знайшли своє відображення в мові. Відбулися значні зміни й у розвитку сучасного мовознавства, яке спрямувало своє дослідження від моделювання мови як самодостатньої системи до інтерпретації її підсистем у широких антропологічних парадигмах, що актуалізували такі риси лінгвістичної науки, як антропоцентризм, когнітивізм та функціоналізм, пов’язаних із соціолінгвістикою та психолінгвістикою.

Антропоцентрична лінгвістика концентрує свою увагу передусім на вивченні лексичного складу мови, оскільки саме слово посідає центральне місце в мові й тісно пов’язане з іншими мовними рівнями. Лексичний шар виступає засобом номінації елементів дійсності, які виділяє людська свідомість. Якості, відношення, емоції, суб’єктивні переживання, процеси опредмечуються у свідомості людини й отримують свою назву. Номінація – утворення, функціонування мовних одиниць, які використовуються для найменування й виокремлення фрагментів дійсності та формування відповідних понять. Терміном номінація позначають і результат процесу найменування – значущу мовну одиницю. Проблема найменування завжди привертала увагу дослідників, серед праць яких значну частину займає дослідження номінації осіб, що містять вагому етнокультурну та ментальну інформацію. До явища найменування осіб зверталися такі українські мовознавці, як: Г.П. Бикова, Л.О. Белей, Л.М. Полюга, Б.Г. Пришва, Н.М. Сологуб, Т.Г. Юрченко. Учені, зокрема, досліджували семантику оцінних номінацій осіб у структурі сатирично-гумористичних творів, зокрема І. Франка, В. Самійленка. Адже серед слів, що виконують номінативну функцію, чималий фонд становить оцінна номінація, яка є результатом свідомої діяльності комунікантів і яка передбачає позитивну або негативну позицію суб’єкта відносно оцінюваного об’єкта. Оцінка як елемент семантики лексичних одиниць надає значенню аксіологічного забарвлення, характеризується особливою структурою і виражає ступінь цінності особи, її відповідність інтересам, бажанням, смакам суб’єкта оцінювання.

Категорія оцінки й досі залишається об’єктом наукових дискусій, що зумовлено складністю самої категорії, а також її одночасною належністю до семантичних, логічних та когнітологічних понять. Як власне лінгвістична категорія оцінка розглядається в багатьох аспектах: від традиційного вивчення мовних засобів вираження оцінки (Б.О. Коваленко, Т.І. Вендіна, Н.В. Пазич) та функціонування оцінного значення в структурі художнього тексту (Н.І. Бойко, О.М. Вольф, В.Г. Гак, Т.А. Космеда) до характеристики прагмасемантичних особливостей категорії оцінки (Т.В. Маркелова, Т.М. Наумова), дослідження оцінної модальності (Н.Д. Арутюнова, О.А. Івін) і вивчення впливу гендерних факторів на процес оцінювання об’єктів дійсності (Л.І. Реснянська, Л.Р. Мошинська).

Актуальність теми кандидатської дисертації визначається необхідністю системного лінгвістичного дослідження іменників-назв осіб як засобів реалізації категорії оцінки, визначення їх семантико-словотвірних та функціональних особливостей.

Доцільним є дослідження специфіки оцінних найменувань осіб на матеріалі сатирично-гумористичних творів, жанрова особливість яких полягає в продуктивному використанні оцінної лексики та активному відображенні динаміки лінгвістичних процесів останніх років, що є наслідком кардинальних змін у політичній, ідеологічній та культурній сферах життя українського суспільства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження пов’язаний із науковою темою кафедри української мови Дніпропетровського національного університету “Природа і структура лексичних і граматичних одиниць української мови”.

Об’єктом вивчення є оцінні найменування осіб в українській мові кінця ХХ – початку ХХІ століття.

Предметом наукового аналізу стали семантико-словотвірні та стилістичні особливості іменників – оцінних найменувань.

Метою роботи є системний аналіз оцінних найменувань осіб в українській мові кінця ХХ – початку ХХІ століття, який вимагає вивчення засобів вираження оцінних значень, а також дослідження функціонально-стилістичного потенціалу оцінних найменувань осіб. Для реалізації поставленої мети виконані такі завдання:

1. Проаналізовано й узагальнено погляди мовознавців на лінгвістичний статус оцінної лексики.

2. Визначено словотвірні засоби вираження оцінних значень у найменуваннях осіб.

3. Здійснено лексико-семантичну класифікацію досліджуваних одиниць.

4. Охарактеризовано парадигматичні відношення між оцінними іменниками на позначення осіб.

5. Виявлено стилістичний потенціал оцінних номінацій осіб у гумористично-сатиричних творах.

Основними методами дослідження є описовий метод, метод компонентного (для з’ясування лексико-семантичної організації) і контекстуального аналізів (семантика та функціонування оцінних назв осіб визначалися у зв’язку з контекстуальним оточенням), а також частково квантитативний прийом (при встановленні поширеності різних груп оцінної лексики, активності та продуктивності словотвірних типів).

Джерельна база роботи складається з художніх (прозових, поетичних і драматичних) текстів сучасної української літератури. Використані твори 21 автора, збірок “Опудало”, “Перепустка в безсмертя”, “Квіти в темній кімнаті”, а також матеріали журналу “Перець” (1996-2006 рр.), щорічного альманаху “Весела Січ” (1997-2006 рр.), Великого тлумачного словника сучасної української мови та Словника жаргонної лексики української мови Л. Ставицької.

Матеріалом дослідження стали 3,5 тисячі оцінних особових найменувань, дібраних із вказаних джерел.

Наукова новизна роботи. Дисертація є спробою повного й системного дослідження групи особових оцінних найменувань, які розглядаються в межах одного лексико-семантичного поля. Визначено роль оцінного компонента у структурі лексичного значення особових назв; проаналізовано основні типи парадигматичних зв’язків оцінних назв осіб; з’ясовано особливості функціонування оцінних найменувань осіб у художньому тексті.

Теоретичне значення дослідження полягає в поглибленні та уточненні існуючих відомостей про мовностилістичні особливості оцінних найменувань, у розширенні знань про функціональні можливості та структурно-семантичні властивості оцінних найменувань осіб.

Практична цінність виконаної роботи визначається безпосереднім зв’язком її результатів із практикою викладання української мови у вищих навчальних закладах. Матеріали дисертації можуть бути використані в лекційних курсах із лексикології та стилістики української мови, для написання курсових, дипломних та магістерських робіт, для укладання чи доповнення загальномовних або спеціальних словників оцінної лексики.

Особистий внесок здобувача. Систематизовано погляди зарубіжних і вітчизняних мовознавців на категорію оцінки, досліджено специфіку виникнення оцінних значень у назвах осіб на словотвірному та лексичному рівнях, простежено парадигматичні відношення та функціональні особливості оцінних найменувань осіб. Дослідження проведено одноосібно автором. Усі статті з теми дисертації опубліковані без співавторів.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри української мови Дніпропетровського національного університету. За матеріалами роботи були прочитані доповіді на Міжнародній науковій конференції “Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі”Кам’янець-Подільський, 2007), Всеукраїнській науковій конференції “В.С. Ващенко – особистість, науковець, громадянин” (Дніпропетровськ, 2007), Міжнародній науково-практичній конференції “Мови і світ: дослідження та викладання” (Кіровоград, 2008), а також на підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу Дніпропетровського національного університету в 2008 році.

Публікації. Проблематику та основні положення дисертації викладено в 6 статтях, уміщених у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури (208 позицій) та списку джерел фактичного матеріалу. Основний текст викладено на 179 сторінках, загальний обсяг дисертації – 202 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено її теоретичні засади, об’єкт, мету, завдання та методи наукового дослідження, окреслено джерела фактичного матеріалу, указано на наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, їхню апробацію та особистий внесок здобувача.

У першому розділі – “Лінгвістичний статус оцінної лексики” – розглянуто оцінку як об’єкт лінгвістичних досліджень, визначено методи її вивчення та критерії класифікації, з’ясовано структуру оцінки та місце оцінного компонента в лексичному значенні слова, обґрунтовано принципи класифікації оцінної маркованої лексики.

У підрозділі 1.1. “Категорія оцінки та її різновиди” аналізується поняття оцінка в лінгвістичному аспекті, розглядається складна структура та багатогранна природа оцінки, визначається зв’язок понять “цінність” – “оцінка” – “оцінність”.

Оцінка – це функціонально-семантична категорія, що поширюється на всі рівні мови і представлена сукупністю мовних одиниць з оцінним значенням, які виражають позитивне або негативне ставлення мовця до змісту повідомлення, спрямоване на реалізацію певного комунікативного завдання.

Одним із важливих питань аксіології є проблема структурної характеристики категорії оцінки. Серед головних елементів структури оцінки виділяють такі: суб’єкт оцінки (індивід, соціум, частина соціуму), об’єкт оцінки (предмет, явище чи особа дійсності), власне оцінка (оцінний предикат), оцінна шкала (порівняння зі стандартом), оцінний стереотип (еталон, зразок норми), підґрунтя оцінки (критерій, мотив оцінки). Серед цих компонентів розрізняють основні: суб’єкт оцінки, об’єкт оцінки, оцінний предикат, а також додаткові, факультативні елементи: оцінна шкала, оцінний стереотип, підґрунтя оцінки.

Необхідною умовою здійснення оцінки є існування цінності. Оцінка й цінність – це два полюси в системі суб’єктно-об’єктних відношень: цінність характеризує об’єкт щодо суб’єкта, а оцінка – ставлення суб’єкта до об’єкта. Оцінність визначається при цьому як властивість мовної чи мовленнєвої одиниці, пов’язана зі встановленням ціннісного ставлення суб’єкта мовлення до об’єкта оцінювання.

Складна багатокомпонентна структура оцінки зумовлює існування різноманітних за критеріями і функціями класифікацій цієї категорії. У реферованій дисертації розглядаються такі типи оцінок: 1) оцінка de dicto і de re; 2) абсолютна порівняльна; 3) емоційна раціональна емоційно-раціональна; 4) емпірична мотивована, або прагматичнавідносна, або внутрішня зовнішня; 5) сенсорнасублімована / раціоналістична; 6) загальнооцінні частковооцінні; 7) оцінка-афектив оцінка-когнітив / оцінка-сублімат; 8) оцінка-думка / оцінка-почуття.

У підрозділі 1.2. “Оцінка в семантичній структурі слова” з’ясовується роль та місце оцінного компонента в семантиці слова.

Категорія оцінки найпослідовніше виявляється в лексиці, відображаючи ієрархічність зв’язків об’єктивної дійсності з оцінкою. Оцінні значення в лексико-семантичній системі мови протиставляються номінативним. Оцінна лексика, що виражає емотивну оцінку людини, на відміну від раціональної, завжди являє собою більш складне явище, що характеризується певними семантичними особливостями.

Щодо ролі оцінного компонента, під яким розуміємо позитивну чи негативну оцінку, яка міститься в значенні слова, серед інших елементів семантики існують різні погляди: 1) оцінний компонент визначається як елемент конотації; 2) оцінність розглядається в денотативній частині значення; 3) оцінний елемент є і в денотативному, і в конотативному значенні.

У реферованому дослідженні розглядаємо оцінність як компонент семантичної структури лексичного значення слова, що може входити як до денотативного, так і до конотативного макрокомпонента значення, маючи в структурі конотації тісні зв’язки з емоційністю й експресивністю, але не ототожнюючись із ними. При цьому чітку межу між оцінністю денотативною й конотативною провести досить складно, оскільки в основі оцінки лежить нерозривний зв’язок раціонального й емоційного. Розглядаючи зв’язок оцінності й експресивності, зазначимо, що оцінність виступає компонентом експресії, поряд з емоційністю й образністю, але оцінна семантика може бути наявною й у слові без експресивності.

У підрозділі 1.3. “Класифікація оцінної маркованої лексики” розглядаються різноманітні класифікації оцінної лексики.

Оцінна лексика є безпосереднім виявом емотивної функції мови, реалізація якої пов’язана зі специфічними рисами, властивостями, ознаками предметів і явищ, що певним чином відображаються в семантиці слова, закріплюються за окремими звуковими комплексами та виступають стійкою основою відтворення аксіологічних висновків.

У лексикології відсутня єдина класифікація оцінної лексики. Різноманітні оцінні відтінки експресивно забарвленої лексики прийнято поділяти на два великих розряди: семантично позитивна, або мейоративна (меліоративна), лексика та семантично негативна, або пейоративна, лексика. В основі цього поділу лежать полярні оцінки шкали „добре” – „погано”, за якими закріплене ставлення носія мови до позамовного об’єкта дійсності.

У мовознавстві оцінну лексику переважно розглядають з емоційно-експресивною лексикою, у структурі якої поєднуються емоційні та оцінні семи. Залежно від аспектів, що покладені в основу лінгвістичного аналізу оцінної лексики, у лексикології представлені різні класифікації оцінної лексики за семантичним та функціональним принципами. Так, зважаючи на значний контекстуальний вплив, оцінні лексичні значення розподіляють за походженням на узуальні, інгерентні, та мовленнєві, адгерентні. Інгерентна оцінність узуально закріплена за певним шаром лексики, є компонентом її лексичної структури або лексико-семантичного варіанта; адгерентна оцінність повністю залежить від контексту і є результатом вторинної оцінної номінації, що актуалізується лише на фоні конкретного контексту.

Лексико-семантична специфіка оцінних лексем дозволяє розглядати такі їх групи: 1) актуально оцінні лексеми (оцінно-марковані) та 2) потенційно оцінні (нейтрально-оцінні або модально-оцінні позитивного чи негативного спрямування). Оцінна маркована лексика поділяється на власне оцінну (здебільшого однозначну) та емотивно-оцінну (оцінність реалізується в структурі полісемічного слова).

Враховуючи часові риси оцінності, усі оцінні значення розподіляються на константнооцінні (постійна оцінність) та хронооцінні (оцінне забарвлення змінюється в різні часові періоди).

Емоційно-експресивно забарвлені лексеми залежно від характеру ускладнення номінативної функції оцінним елементом класифікуються на чотири групи: 1) однозначні слова типу йолоп, розтяпа, талалай, у яких оцінний компонент настільки чітко виражений, що не дозволяє використовувати слово в інших значеннях; 2) багатозначні слова типу ганчірка, свиня, стовбур, які отримують яскраву оцінність тільки в переносному значенні; 3) слова типу донечка, сестриченька, татусь, у яких оцінність досягається шляхом афіксації; 4) слова, у яких оцінність полягає не стільки в значенні слова, скільки пов’язана з традицією вживання, напр.: провісник, вітія.

Серед оцінної лексики чітко виділяється тематична група, у якій об’єднані іменники з однорідними семантичними особливостями й специфічним функціональним призначенням, – оцінні найменування осіб. Класифікація цієї тематичної групи пропонується багатьма мовознавцями. Так, на основі розрізнення лексичних одиниць із денотативним оцінним компонентом та конотативним виділяють дві групи оцінних назв осіб: нейтрально-оцінні та емотивно-оцінні. У нейтрально-оцінних словах елемент оцінки міститься в прямому значенні. Емотивно-оцінні номінативи – це окрема лексико-семантична група, оцінне забарвлення якої пов’язане з переносним значенням лексеми.

У другому розділі – “Словотвірні способи вираження оцінних найменувань осіб в українській мові кінця ХХ – початку ХХІ ст.” – систематизовано словотвірні способи вираження оцінного значення в особових назвах.

У підрозділі 2.1. “Афіксація як репрезентант оцінності в найменуваннях осіб” виокремлено групу суфіксів та префіксів, що виступають виразниками оцінного значення.

Серед морфологічних словотвірних способів оцінного найменування найширше представлена суфіксація. У реферованому дослідженні розрізняємо такі різновиди оцінних суфіксів: параметрично-оцінні, тобто демінутиви й аугментативи, та емоційно-оцінні. Параметрично-оцінні афікси поєднують у собі значення об’єктивної кількості та оцінний компонент. Семантика емоційно-оцінних суфіксів позбавлена параметричної ознаки й полягає у вираженні емоційної оцінки суб’єктом мовлення.

Серед параметрично-оцінних, або аугментативно-пейоративних, суфіксів, що утворюють оцінні номінації осіб, виділяються афікси -ищ- (бабище, дідище), -иськ- (людисько, стидовисько, страховисько), -уг- (-юг-) (ледарюга, босяцюга, скнарюга), -аг- (-яг-) (доходяга, плутяга, скупердяга), _ук- (-юк-) (звірюка, злюка, зміюка), -ар- (-яр-) (байдикар, жлобяра, кабаняра), -ур- (_юр(бицюра, бугаюра, кабанюра). Однак семантика об’єктивної аугментативності часто залежить у назвах осіб від контекстуального оточення й іноді взагалі відсутня в значенні оцінної лексеми. Наприклад, очевидним постає нейтралізація параметричної семи „збільшення” у найменуваннях типу байдикар, волоцюга, замазура. І навпаки, у назвах осіб типу ведмедяра, здоров’яга яскраво вирізняється аугментативний компонент значення.

Серед афіксів, що передають суб’єктивну оцінку особи й не пов’язуються з аугментативністю, виділяють суфікси -ух- (-юх-) (гладуха, капризуха, хвастуха), -ун (брехун, бовкун, капризун), -ак- (_як(лобуряка, писака, шпигуняка), -ул- (стервуля, товстуля, шефуля), -ил- (качило, мазило, мурмило), -ах- (діваха, недбаха), -их- (жлобиха, снобиха), -енціj- (старушенція, бабенція).

Окремо розглядаються суфікси негативної оцінки на позначення збірних назв, серед яких виділяють форманти -н-я (шоферня, босячня), -в-а (пацанва, людва), -от-а (біднота, підлота).

Протилежною до пейоративної виступає категорія демінутивності, що має особливий статус в українській мові. Демінутивні суфікси за співвідношенням об’єктивної зменшеності та оцінності поділяють на три групи: а) суфікси раціональної оцінки -ок (браток, внучок), -ик (ковалик, сержантик), що є типовими виразниками значення об’єктивної зменшеності; б) суфікси раціонально-емоційної оцінки, серед яких -чик (джиґунчик), -очк- (доярочка, китаяночка), _ечк- (кралечка, нянечка), -ичк- (сестричка, молодичка), _иц'_(сестриця); в) власне пестливі суфікси _еньк- (воріженько, лобуряченько), _оньк- (невістонька), -ус'- (каргуся, бабуся), _ун'_ (дідунь).

За структурною будовою оцінних дериватів-найменувань осіб виділяємо такі словотвірні моделі:

1. Відіменникове творення, що характеризується словотвірним значенням „особа – носій предметної ознаки”, напр.: жлобяра < жлоб, плутяга < плут, простачисько < простак.

2. Відприкметникове творення зі словотвірним значенням „особа – носій атрибутивної ознаки”, напр.: товстун < товстий, кривуля < кривий, жаднюга < жадний.

3. Віддієслівне творення, що має словотвірне значення „особа – носій процесуальної ознаки”, напр.: вишкребок < вишкребти, випивака < випивати, гундосик < гундосити.

Порівнюючи семантичну валентність позитивних та негативних оцінних суфіксів, зазначимо, що мейоративні суфікси мають ширшу валентність порівняно з пейоративними. Зв’язки між твірною основою й оцінним суфіксом у найменуваннях осіб можна подати у вигляді такої таблиці:

Оцінність твірної основи | Оцінність суфікса | Оцінність похідного слова | Приклади

позитивна | негативна | позитивна | роботяга, молодчага

негативна | негативна | негативна | п’янюга, сатанюка

нейтральна | негативна | негативна | бабисько, журналюга

негативна | позитивна | позитивна | козлюсик, воріженько

нейтральна | позитивна | позитивна | парубочок, мексиканчик

нейтральна | позитивна | негативна | директорик, начальничок

позитивна | позитивна | позитивна | ангелик, лялечка

позитивна | позитивна | негативна | божок, благодійничок

Аксіологічна префіксація в сучасній українській мові кількісно дуже обмежена. Функцію префіксів у моделюванні оцінного значення доцільно розглядати не лише в межах префіксального, а й серед комбінованого суфіксально-префіксального способу словотворення. Серед афективних префіксів оцінне значення в назвах осіб активізують такі з них: без_ (безбожник, безлюдько, безстидник), не- (невіра, недруг, непотріб), недо_ (недолюдина, недоук, недоукраїнець), анти- (антигерой, антидержавник, антипатріот), супер- (супержінка, суперзірка, супермен), екс- (екс-денді, екс-інтелігент), псевдо- (псевдодіяч, псевдозахисник).

У підрозділі 2.2. “Композиція та юкстапозиція як засіб формування оцінного потенціалу слова” аналізуються структурно-семантичні особливості осново- та словоскладання як засобу деривації оцінних особових назв.

Аксіологічні найменування осіб широко репрезентовані в сучасній українській мові композитами. Найбільшу кількість серед оцінних дериватів становлять назви, що співвідносяться із словосполученням підрядного типу, об’єднання компонентів у яких здебільшого відбувається за допомогою сполучних голосних. Оцінні складні найменування осіб за типом відношень між компонентами синтагм, які стали основою виникнення композитів, об’єднуються в такі структурні групи:

1. Композити типу N + V + d > той, хто VN, де N – іменник на позначення предметів, речей, істот; V – основи дієслів; d – деривативний морф, напр.: погононосій < той, хто носить погони; зубоскал < той, хто скалить зуби.

2. Композити типу V + N + d > той, хто VN, напр.: варивода < той, хто варить воду; дурисвіт < той, хто дурить світ.

3. Композити типу А + N + d > той, у кого АN, де А – атрибутивна ознака, напр.: кривоніжка < той, у кого криві ноги; легкодух < той, у кого легкий дух; салогуб < той, у кого сальні губи.

4. Композити типу D + V + d > той, хто DV, де D – прислівник, напр.: важкодум < той, хто важко думає; тугодум < той, хто туго думає.

Виникнення оцінності в дериватах, що утворилися шляхом композиції, пояснюється такими причинами:

1. Оцінне значення деривативної назви пов’язується з аксіологічним знаком у семантиці одного з компонентів, що складають композит, напр.: гріховодник (мотивуюча негативно оцінна лексема гріх), злочинець (мотивуюча негативно-оцінна лексема зло), доброзичник (мотивуюча позитивно оцінна лексема добро).

2. Оцінка з’являється при поєднанні нейтральних компонентів за рахунок створення нового значення, напр.: багатоженець – основою композита виступає предикативна конструкція женитися багато разів, що створює назву особи, семантична структура якої має вигляд: „той, хто жениться багато разів” + негативна оцінка + відтінок осуду.

3. Оцінність похідних композитів утворюється шляхом компресії фразеологічних одиниць (ФО), напр.: горлодер (ФО – дерти горло), горлохват (ФО – хватати за горло), зубоскал (ФО – скалити зуби).

4. Функцію мотиватора емоційної оцінності в окремих композитах виконує специфічна внутрішня форма. Композити цього типу мають цілісне емоційно-оцінне значення й характеризуються національною самобутністю, специфічністю і виразною, підсиленою експресивністю, напр.: головотяп, голоштанько, песиголовець, шибайголова.

Іншим різновидом складних оцінних назв виступають юктапозити, які розглядаються як складні слова, утворені на базі словосполучень прикладкового типу, що виражають одне поняття. За оцінним значенням такі назви осіб розподіляємо на групи: 1. Поєднання нейтрального слова з оцінним ідентифікатором, що виступає абсолютизатором негативної ознаки особи. Утворення цієї групи можна подати у вигляді двох моделей поєднання слів залежно від місця ідентифікатора в структурі юкстапозита: N(0) > N(-) або N(-) < N(0), де N(0) – нейтральне узуальне найменування, N(-) – оцінне слово-ідентифікатор, а стрілка позначає приєднання до основного слова залежного, напр.: гультіпака-чоловік, начальник-горлодер, нездара-аспірант, розпусник-дід, учений-істерик. 2. Поєднання двох оцінних слів, що виступають характеризаторами особи і є рівноцінними компонентами юкстапозита. У цій групі можна виділити такі моделі: а) N(-) = N(+), де оцінність N-компонентів може змінювати свій порядок розміщення, але в моделі завжди поєднуються протилежні за оцінною конотацією поняття: бюрократ-ентузіаст, друзі-шмаркачі, терорист-приятель; б) N(-) = N(-), ця модель об’єднує однакові з оцінного погляду й подібні за семантикою поняття, одне з яких є, як правило, більш експресивно насиченим: жмикрут-багатій, запроданець-відступник, шахрай-спритник. 3. Поєднання нейтрального слова з оцінним ідентифікатором, що виступає абсолютизатором позитивної ознаки особи й може бути виражене моделлю N(+) > N(0), де позитивний ідентифікатор займає препозицію у складному найменуванні: жар-молодиця, краля-однокласниця, красень-гуцул, ура-патріот. 4. Поєднання нейтральних слів, що являють собою редуплікацію певного слова з одночасною афіксацією й можуть бути зображені як модель N(0)), де d – дериваційний формант (префікс): радники-перерадники, світило-пересвітило.

У підрозділі 2.3. “Лексико-семантичний спосіб творення оцінності” досліджується метафора як один із продуктивних способів творення оцінних найменувань осіб, аналізується явище оцінної метонімії.

Серед способів творення оцінного значення в найменуваннях осіб чільне місце посідає метафоричне перенесення найменувань, що пов’язане з емотивно-оцінними, або потенційно оцінними, номінативними одиницями, представленими багатозначними словами, які в прямому значенні перебувають поза сферою оцінності, а в переносному наділяються яскравим оцінним забарвленням, напр.: змія “1. Плазун із видовженим тілом, укритим лускою. 3. перен. Про злу, підступну людину”.

У семантичній структурі багатозначного слова метафоричні відношення виступають найтиповішими. Метафора – це стійкий механізм творення нових лексичних одиниць. Частина метафоричних перенесень закріплена в мовній системі як постійна оцінна номінація особи, фіксується в лексикографічних джерелах як узуальна, інгерентна оцінність. Наприклад: іржа (про надокучливу людину, що набридає іншим); амеба (про безвольну, безхарактерну людину).

Іншу групу становлять лексеми з оказіональною, адгерентною оцінністю, семантична вмотивованість такої метафори базується на одній або кількох ознаках первинного значення й через них пов’язана зі змістом лексеми, напр.: “Це огрядне бабисько на непропорційно тоненьких ніжках не визнавало компромісів… Прозивали мою тещу – Студебекером”В. Слапчук).

Серед оцінних лексем на позначення особи можна виділити сім різновидів метафоричних перенесень на основі асоціацій: 1) тварина > людина; 2) людина > людина; 3) предмет > людина; 4) міфічна істота > людина; 5) рослина > людина; 6) абстрактне поняття > людина; 7) природне явище > людина.

Продуктивну модель творення оцінних найменувань осіб становить метафоричне перенесення на основі зоонімів, що вживаються для асоціації з тими звичками тварин, птахів, які найбільш контрастно відображають риси характеру людини. Поширеність цього різновиду метафоричних перенесень дозволяє об’єднати дібрані оцінні найменування в групи на позначення: а) людини нерозумної: баран, віслюк, курка; б) людини жорстокої: акула, анаконда; в) людини ледачої: паразит, трутень; г) фізично не привабливої людини: кляча, мавпа, макака, шимпанзе.

Інший різновид перенесення утворюється від назв сфер життя й діяльності людини. Найчастіше метафоризація за моделлю “людина > людина” відбувається за такими ознаками: а) за фізичними або психічними вадами: дистрофік, маразматик, брахіцефал; б) за професією: казуїст, комедіантка, фіглярка; в) за соціальним станом: шахиня, король, принц.

Метафоричні назви, в основі яких лежать асоціації з міфічними істотами, позначають небажані явища й мають негативне забарвлення, напр.: анцибол, відьма, гарпія, демон, диявол, ерінія, мумія, упир, чорт.

Серед назв предметів зазнають метафоризації з метою оцінної номінації лексеми на позначення: а) предметів побуту: вішалка, швабра; б) продуктів харчування: сосиска, шоколадка; в) іграшок: барбі, лялька; г) дорогоцінних каменів, прикрас: перлина, діамант, золотко.

Розглядаючи назви рослин, які вживаються для номінації особи, варто зазначити, що метафоризації зазнають назви рослин, широко поширених на території України: будяк, дуб, огірок, лопух, поганка, реп’ях, ясен. Характерним є використання для позитивної номінації лексем-назв квітів, що відрізняються від інших рослин яскравістю, напр.: мальва, ружа, троянда, тюльпанчик.

Найменування осіб, в основі яких лежить метафоризація абстрактних понять, виражають як інгерентну, так й адгерентну оцінність, напр.: щастячко, кара, курйоз. Серед найменувань осіб, що вживаються як переносне метафоричне значення природних явищ, зустрічаються лексеми типу гроза, зірка, сонечко, сонце.

На окрему увагу заслуговують оцінні жаргонізми, утворені способом метафоризації. Наприклад: мажор – “матеріально забезпечена молода людина, яка вдає із себе представника еліти і підкреслює свою вищість над іншими”; бамбук – “психічно ненормальна людина”; соска – “дуже молода дівчина, яка виглядає вульгарно”; чайник – “людина, недосвідчена в певній галузі; новачок”.

Метонімізовані назви осіб становлять незначну групу слів, яку можна подати у вигляді двох моделей творення назв осіб залежно від переосмислення лексичного значення твірної основи. Так, у розвитку семантичної структури слова метонімія виступає засобом її розширення або звуження. Розширенню семантичної структури сприяє перехід власної назви в загальну. Звуження лексичного значення відбувається внаслідок спрощення семантичної структури слова, що зменшує можливості синтагматичної сполучуваності лексеми. На основі цього виділяємо дві моделі творення назв осіб метонімізацією: а) від власної назви до апелятивної назви особи, напр.: горгона, гулівер, донжуан,  ірод, казанова, мегера, нарцис; б) від абстрактної ознаки до назви особи, напр.: взірець, ідеал, кудла, пелех, посередність, талант.

Окрему групу становлять утворені шляхом метонімізації жаргонізми на позначення осіб. Різниця між загальновживаними метонімізованими назвами та жаргонізмами полягає у відсутності в останніх логічно вмотивованих асоціацій за суміжністю. Ілюстраціями метонімізованих жаргонних найменувань осіб виступають слова типу альоша – “дурень”, вася – „людина, яка не користується авторитетом у своєму оточенні”, толя – “дурень”.

У третьому розділі – “Особливості семантики та функціонування оцінних найменувань осіб” – характеризуються лексико-семантичні особливості оцінних особових найменувань, простежуються семантичні відношення між назвами осіб та їх функціонування в художньому тексті.

Підрозділ 3.1. “Типи оцінних значень у найменуваннях осіб” присвячений аналізові типів оцінних значень.

Оцінні найменування осіб залежно від місця оцінного компонента в структурі лексичного значення можна поділити на кілька типів: 1) лексеми, у яких когнітивні семи детермінують значення слова й оцінка входить до денотативного значення; 2) слова, у семантиці яких домінують прагматичні семи, а оцінний компонент виступає елементом конотативного значення; 3) слова, у яких яскраво виражені прагматичні семи та наявне нівелювання когнітивних сем.

Перший тип аксіологічного значення відображає вказівку на ознаку об’єкта оцінки, що можна розмістити на шкалі „добре” – „погано”. Оцінні назви осіб передають раціональний, логічний висновок про об’єкт дійсності, напр.: агресор – „той, хто вдається до агресії; нападник, загарбник”; егоїст – „той, хто відзначається егоїзмом”; красень – „вродливий хлопець, чоловік; вродливець”. Найменування такого типу виступають виразниками раціональної оцінки, що є результатом інтелектуалізованого ставлення суб’єкта до об’єкта оцінювання.

Назви осіб, у семантиці яких наявні й когнітивні, і прагматичні семи з перевагою останніх, містять у своєму лексичному значенні не вказівку на об’єкт оцінки або його ознаку, а емоційно-оцінну характеристику суб’єктом об’єкта, що номінується. До слів із цим типом оцінного значення належать найменування типу бельбас – „вайлуватий і ледарюватий хлопець, парубок”; бовдур – „про грубу, нерозумну людину”; ідіот – „дурень, недоумкувата людина, невіглас”. Такі лексеми виражають емоційно-раціональну оцінку, у якій логічно поєднуються раціональні висновки про предмет висловлення й емоційно-оцінна характеристика цих висновків суб’єктом оцінки.

Останній тип оцінного значення репрезентують лексеми, у яких ядро лексичного значення становлять прагматичні семи. До таких назв належать, як правило, жаргонізми, що виступають фактами мовлення й посідають периферійне місце порівняно з найменуваннями осіб з оцінним значенням інших типів, напр.: жлоб – „скупа, жадібна людина”; мудак – „дурна, нікчемна, шкідлива людина”; сволота – „підла людина”. Номінації з максимальною реалізацією в семантичній структурі прагматичних сем виражають емоційну оцінку, в основі якої лежить безпосередня суб’єктивна реакція мовця на мотивуючі ознаки оцінювання об’єкта. Перевага прагматичних сем і зменшення ролі раціонально-логічних висновків щодо об’єкта оцінювання ведуть до ускладнення виявлення мотивації оцінки та неможливості конкретизації значення названих лексем.

У підрозділі 3.2. “Лексико-семантична організація оцінних найменувань осіб” виокремлено лексико-семантичні групи оцінних особових назв у межах єдиного лексико-семантичного поля, у якому диференційовано ядро та периферію.

З погляду семантичного аналізу, досліджуваний масив найменувань має багаторівневий характер, тому для опису його як специфічної мікросистеми, елементи якої перетинаються з елементами інших мікросистем, розглядаємо оцінні найменування осіб як польову структуру, тобто лексико-семантичне поле (ЛСП). Аналіз оцінних найменувань осіб як окремого ЛСП у структурі загального функціонально-семантичного поля оцінки базується на наявності певної кількості оцінних найменувань, об’єднаних інтегральними для цього поля семами. Такими інтегральними семами, що визначають загальне для всього поля значення, виступають семи „особа” у значенні „окрема людина, індивід” і „оцінка” як „певна думка, міркування про якість, характер, значення і т. ін. кого-небудь”, які є постійними й обов’язковими семантичними компонентами структури лексичного значення досліджуваних назв. Інтегральні семи конкретизуються диференційними семами, за допомогою яких значення слів цього семантичного поля можуть бути розрізнені. Так, наприклад, для встановлення диференційних семантичних ознак оцінних одиниць мавпа, нетіпаха, шкапа використаємо їх словникові дефініції:

мавпа зневажл. Про дуже негарну людину

нетіпаха лайл. Неохайна, неакуратна жінка

шкапа зневажл. Фізично слаба, виснажена людина

Лексичне значення кожного найменування містить семи „людина”, „негативна оцінка”, „зовнішня характеристика”. Крім зазначених інтегральних сем, диференційною для першої назви виступатиме сема „негарна”, для другої – „неохайна”, для третьої – „слаба, виснажена”.

У межах досліджуваного ЛСП виокремлено шість лексико-семантичних груп, що об’єднують вісімнадцять підгруп. Так, за семантикою всі оцінні особові найменування можна почленувати на такі ЛСГ: 1) оцінні назви осіб за внутрішніми ознаками та поведінкою (байдикань, грубіян, женолюб, нишпорка, посміховисько); 2) найменування за зовнішніми ознаками (жаба, кульга, почвара, пухтій, худорба); 3) назви за соціальним статусом та майновим становищем (вуркаган, мажор, патріот, салогуб); 4) оцінні найменування осіб за родовою діяльністю та професією (гангстер, тіньовик, чиновничок, шулер); 5) оцінні лексеми за національною й територіальною належністю (гітальяшка, китайоса, урюк, хачик); 6) оцінні лексеми на позначення сімейних і родинних стосунків (внучатко, свекрушисько, тітонька, чоловіченько).

Ядро ЛСП на позначення оцінних особових найменувань складається з власне ядра та навколоядерного простору. Власне ядро утворюють ЛСГ оцінних найменувань осіб за внутрішніми ознаками та зовнішніми характеристиками. Зазначені ЛСГ можуть бути зараховані до ядра аналізованого ЛСП лише з узуальними одиницями з інгерентною оцінністю, оскільки адгерентні оцінні назви осіб та оказіональні утворення виявляють свою оцінність лише в контекстуальному оточенні, що унеможливлює їх зарахування до ядерних елементів поля. До ядерних елементів належать найменування типу бездара, валяка, краля, мерзота, нехлюй, правдолюб, страхопуд, торохкало та ін.

Навколоядерний простір становлять ЛСГ оцінних назв осіб за соціальним статусом та професійною діяльністю. Наприклад: викрадач, диктатор, корупціонер, патріот, селюк, шулер тощо.

Периферія ЛСП є менш спеціалізованою для вираження семантики оцінки. Периферійні ЛСГ мають вихід у словотвірний ярус, спираючись на систему спеціальних суфіксів суб’єктивної оцінки. До периферії відносимо оцінні назви осіб на позначення родинних стосунків та назви за національною належністю, оскільки оцінне значення такі лексеми отримують за рахунок суфіксації або в певному контекстуальному оточенні. Наприклад: мамуля, французик, свекрушище, сестриця, синаша, татарюга, чоловіченько та ін.

У підрозділі 3.3. “Парадигматичні властивості оцінних іменників на позначення осіб” розглядаються синонімічні, антонімічні та гіперо-гіпонімічні зв’язки оцінних особових назв.

Найпоширенішим типом парадигматичних відношень виступає серед оцінних назв осіб синонімія, що відображається в досліджуваному мовному матеріалі в синонімічних рядах, які містять від двох до дев’яноста одного компонента.

У великих синонімічних рядах за ступенем семної спільності виокремлюють домінанту, ядро, напівпериферію, периферію та далеку периферію. Оцінні найменування осіб утворюють полікомпонентні синонімічні ряди, основою яких є найбільш нейтральне слово-домінанта, що містить у своєму значенні раціональну оцінку й не є експресивно маркованим. Найбільшим синонімічним рядом виступають найменування на позначення ‘розумово обмеженої людини’: дурень, тупиця, тупак, недотепа, нетяма, недоумок, недоум, дурило, дурник, дурнило, придурок, товкач, просторіка, йолоп, бевзень, бевзь, ідіот, кретин, бовдур, блазень, блазнюк, бовван, довбня, довбешка, довбеха, надолобень, дундук, баран, осел, телепень, глупак, шелепа, кеп, вахлак, вахлай, мазепа, пентюх, віслюк, шляпа, дурандас, дурман, дурбас, дурбило, легенда, туман, струць, штурпак, охламон, імбецил, даун, дебіл, маразматик, пень, альоша, відморозок, баняк, броньовик, валет, валянок, ванька, гальмо, ґумовець, горніст, гриць, демон, довбак, дупель, дурбецил, дятел, йо, кончелига, лось, лох, мудак, муфлон, толя, тундра, чепушило, телятина, шланг, штамп, стопир, дурак, остолоп, дуб, напівдурак, більок, слабоумний, товстолобик, тупенко.

Часто в синонімічному ряді спостерігається градуальний зв’язок між компонентами, напр.: скнара – скнарюга; жлоб – жлобяра; скупердя – скупердяка; бешкетник – пробийголова. Синонімічні назви відображають різний ступінь наявності оцінної ознаки; вторинні елементи наведених синонімів підкреслюють негативність мотивуючої ознаки людини, що оцінюється.

Семантичні відношення між членами синонімічних рядів визначаються обсягом лексико-семантичних варіантів у структурах оцінних особових назв. Так, деякі багатозначні найменування синонімізуються кількома лексико-семантичними варіантами. Наприклад, іменник перебендя вступає в синонімічні відношення з двома значеннями “1. Вередлива, капризна, перебірлива людина. 2. Людина, що вміє що-небудь весело, дотепно розказати”. У першому значенні оцінна назва входить до синонімічного ряду з домінантою ‘вередун’, а у другому значенні – з домінантою ‘жартівник’. Найменування тімаха зі значенням “той, хто щось добре знає, уміє” виступає синонімом до умілець, профі, а зі значенням “нетяга, бідолаха” є компонентом синонімічного ряду з домінантою ‘нещасливець’.

У синонімічних рядах оцінних особових найменувань переважають різнокореневі синоніми. Спільнокореневі синоніми функціонують в основному як суфіксальні утворення, у значенні яких змінюється ступінь вияву оцінності, напр.: скупердя – скупердяка, скнара – скнарюга, ледар – ледарюга, лобур – лобуряка, кат – катюга. Поодинокими прикладами представлена префіксальна синонімія, характерна в українській мові для дієслівних синонімів: пробишака – розбишака, прожера – обжера – ненажера – зажера, нелюд – недолюд.

Зустрічаються в синонімічних рядах й оцінні композити, що різняться лише однією з частин складного слова: людожер – людоїд, пустобрех – скоробреха, блюдолиз – мисколиз, пустомолот – пустодзвін, урвиголова – пробийголова, легкодух – слабодух. Наявні також оцінні назви-дублети, що виступають фонетичними варіантами одного слова: бабак (байбак), вітрогон (вітрогін), потіпаха (потіпака), доробло (одоробло, доробало).

Антонімічні відношення репрезентують менш поширений тип парадигматичних зв’язків між оцінними назвами осіб. Між оцінними антонімами та синонімами існує тісний семантичний зв’язок, який має концептуальну природу і викликає у свідомості найбільш сталі ціннісні асоціації. В антонімічні відношення вступають семантично однотипні оцінні особові назви, які мають протилежні семи за однією диференційною ознакою – шкалою оцінки. За активністю антонімічних утворень у реферованій роботі переважають слова, які відзначаються однофункціональним антонімічним співвіднесенням і виступають членами однієї антонімічної пари, напр.: дурень – розумака, ледар – трудяга, злюка – добряк, обманник – правдолюб, манкурт – патріот, лиходій – філантроп, людиноненависник – людинолюб, потвора – красень, недотепа – тімаха, зануда – дотепник, нездара – талант.

У проаналізованому мовному матеріалі виділяємо також антонімічні пари, обидва компоненти якої залежно від контексту можуть мати негативне оцінне значення: потихоня (тишко) – зірвиголова, легковір – недовірок, затворник – гуляка, м’якушка – вовкодух, тверезушник – п’яничка. Досліджувані антонімічні пари складаються з різнокореневих найменувань, прикладом однокореневої антонімічної номінації виступають пари, утворені за рахунок префікса не-: друг – недруг, доброзичливець – недоброзичливець, знайко – незнайко, щасливець – нещасливець,

До основних парадигматичних відношень зараховують також гіпонімію. Гіпонімічні ряди оцінних назв за структурою формуються з родової і кількох видових номінацій: наркоман > опіатник – “людина, що вживає опіум”, планер – “людина, що