Національний університет “Львівська політехніка”

ОМАР МУСТАФА АХМАД АЛОМАРІ

УДК 725 (0758)

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЕКТУВАННЯ ЖИТЛА ДЛЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ ТА ІНВАЛІДІВ

(на прикладі країн Аль-Шама)

18.00.02 - архітектура будівель і споруд

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата архітектури

Львів-2008

Дисертація на правах рукопису

Робота виконана на кафедрі архітектурного проектування у Національному уні-верситеті “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор архітектури, професор МИРОНЕНКО Віктор Павлович,

Харківський державний технічний університет будівництва та архітекту-

ри Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри дизайну архі-

тектурного середовища

Офіційні опоненти:

доктор архітектури, професор БЕНАЇ Хафізула Амінулович,

Донбаська національна академія будівництва та архітектури Міністерства

освіти і науки України, завідувач кафедри архітектурного проектування,

декан архітектурного факультету

кандидат архітектури, доцент ЄКСАРЬОВА Надія Максимівна,

Одеська державна академія будівництва та архітектури Міністерства

освіти і науки України, завідувач кафедри основ архітектури

Захист дисертації відбудеться “ 14 ” лютого 2008 року о 10.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К.35.052.11 у Національному університеті “Львівсь-ка політехніка” (79013, Львів-13, вул. С.Бандери,12, ауд. 226)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного універси-тету “Львівська політехніка” (79013, Львів-13, вул. Професорська, 1).

Автореферат розісланий “ 11 ” січня 2008 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат архітектури, доцент Гнесь І.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема організації житла для осіб по-хилого віку та інвалідів - маломобільних груп населення, - у її сучасному розу-мінні є відносно новою. Так звані “будинки піклування” (у Росії - “богодільні”) відомі дуже давно, а в ряді країн Заходу в останні десятиліття накопичений знач-ний досвід у проектуванні й будівництві такого роду житла. Однак, постановка цієї проблеми в глобальному масштабі й на рівні міжнародних організацій поки не має достатнього досвіду. Так, лише у 1988 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Всесвітню програму дій відносно інвалідів, секретаріат ООН підготував “Посібник із забезпечення рівних можливостей для інвалідів”. В Україні в 90-х рр. ХХ ст. прийнятий Закон про соціальну захищеність інвалідів, перша нарада пройшла у 1992 р. Розроблено ряд нормативних документів, нормалей, спеціаль-них проектів. Видано Укази Президента “Про заходи щодо формування доступ-ного для інвалідів середовища життєдіяльності” та “Про наукове й інформаційне забезпечення проблем інвалідності та інвалідів” і ряд ін. У країнах Арабського Сходу робляться лище перші кроки в цьому напрямку.

Як показує статистика, питання це надзвичайно важливе. Встановлено, що в середньому 10-12% населення кожної країни - інваліди, у Європі на 1000 мешкан-ців доводиться 20 осіб з обмеженими опорно-руховими можливостями. Зовсім не-давно мова йшла лише про створення відповідного житла, а тепер питання ста-виться ширше - особливості поведінки, вимоги до навколишнього середовища літніх людей та інвалідів повинні враховуватися у всій інфраструктурі місць роз-селення, включаючи транспорт, для того, щоб зробити весь простір міста, всі ви-ди суспільного обслуговування однаково доступними й для цієї категорії людей (“усунення будівельних бар'єрів”). Висуваються й нові психологічні аспекти проблеми, що істотно впливають на підходи до створення житла, зокрема, акцен-тується увага на необхідності враховувати прагнення даних осіб до самоти й не-залежності, що розуміється як можливість самостійно встановлювати свій спосіб життя. Системність проблеми, визначає участь у її розробці фахівців різних про-фесій: архітекторів, лікарів, психологів, соціологів та ін.

Показано, у країнах Аль-Шаму*, вирішення даного питання перебуває на початковій стадії, - лише починають розроблятися, поки ще одиничні, проекти спеціалізованих установ для літніх й аномальних людей. До всіх перерахованих вище труднощів тут додаються ще такі як національні традиції та обмеження, що випливають із релігійних догм. Релігія тут не просте віросповідання, а спосіб життя. В області теоретичних досліджень можна виділити наукові праці, які при-

_____________

*У групу країн Аль-Шаму входять: Сирія: територія - 185,2 тис. кв.км, населення - 11,3 млн.чол., столиця - Дамаск (1,4 млн.чол.). В адміністративному відношенні поділяється на 14 мухафаза (провінцій). Ліван: територія 10,4 тис.км, населення 2,83 млн.чол., столиця - Бейрут (1,5 млн.чол.). В адміністративному відношенні розділений на 5 мухафаза (округів). Йорданія: територія - 98,4 тис.км, населення - 3,1 млн.чол., столиця - Амман (1,4 млн.чол.). В адміністративному відношенні поділяється на 8 провінцій (ливши) та ін.

свячені формуванню архітектурно-планувальних структур будинків різного при-значення для людей із психофізичними відхиленнями - В.Степанова, І.Данчака, С.Зизак, В.Куцевича, Н.Хасанова, Е.Пересвєтова, А.Нікольської, А.Архангельсь-кої, К.Бобкової, В.Матросова, В.Чуриліна, Н.Блохіної, Н.Щетиніної; Я.Родик та ін.; особливостям облаштування житла для осіб похилого віку присвячені роботи Х.Крумлінде, Калмет X., Карстенса І., Ланге Торі; соціальні й психологічні аспек-ти проблеми розглядаються у працях Дж. Девіда Хоглунда. Великий внесок у практику проектування спеціалізованого житла належить архітекторам Г.Архтер-бергу і К.Баде. У Росії узагальненням наукового й практичного досвіду в цьому напрямку займається НДІ теорії архітектури й містобудування, ЦНДІЕП видо-вищних будинків (В.Хайт, Б.Крундишев, В.Новіцька). У проектуванні об'єктів соціального забезпечення одне із провідних місць належить ВАТ КиївЗНДІЕПу (В. Куцевич, Л. Ковальський та ін.). Природно, що ті прогресивні методи й рішен-ня, які знайшли відображення у зазначених роботах, повинні бути використані з урахуванням специфічних умов країн Аль-Шаму.

Мета дисертації - вдосконалення архітектурно-планувальних рішень спеціа-лізованого житла для осіб похилого віку й інвалідів з урахуванням специфічних умов країн Аль-Шаму.

Завдання дослідження :

- виявити вимоги до створення житла для осіб похилого віку й інвалідів та особ-ливостей його формування на базі вивчення теоретичного і практичного світового досвіду;

- визначити фактори, що впливають на формування спеціалізованого житла в країнах Аль-Шаму;

-розробити пропозиції вдосконалення типології житла для осіб похилого віку й інвалідів і принципів їхнього архітектурно-планувального рішення;

-встановити особливості облаштування житла для маломобільних груп населення.

Об'єкт дослідження - спеціалізоване житло для груп населення похилого ві-ку і похилих інвалідів.

Предмет дослідження – особливості проектування житла для людей похи-лого віку і інвалідів.

Межі дослідження визначені проблемою формування спеціалізованих бу-динків для осіб похилого віку від 60 років і більше, а також пацієнтів, що одержа-ли інвалідність у ході рецидивних хвороб у цьому віці.

Методика дослідження базується на системному підході, що припускає розгляд архітектурно-планувальних питань у взаємозв'язку із соціальними, психо-логічними, медико-організаційними, містобудівними й природно-кліматичними аспектами проблеми і включає систематизацію теоретичних досліджень та про-ектних розробок, аналіз статистичних даних, вивчення літературних джерел про традиції і побут населення країн Аль-Шаму, натурне обстеження спеціалізованих типів житла, а також графічне моделювання і розробку схем планувальних рі-шень.

Наукова новизна. Уперше визначені умови щодо удосконалення типів спе-ціалізованого житла для осіб похилого віку й інвалідів в умовах країн Аль-Шаму, розроблені прийоми архітектурно-планувального вирішення цих установ, запро-поновані функціонально-планувальна структура і склад приміщень, встановлені способи розташування даного типу житла в системі розселення.

Практичне значення полягає у розвитку теоретичних основ проектування спеціалізованого житла для маломобільних груп населення, що можуть послужи-ти базою для подальших досліджень у цьому напрямку. Впровадження основних пропозицій у практику допоможе розробці конкретних перспективних планів реа-лізації програми допомоги літнім людям та інвалідам, буде сприяти поліпшенню якості середовища перебування для них, і, в остаточному підсумку, підвищенню рівня здоров'я і соціальної активності населення.

Апробація роботи. Основні положення дисертації були викладені на ХХХ (2004) і ХХХ1 (2005) науково-технічних конференціях професорсько-викладаць-кого складу архітектурного факультету ХДТУБА й опубліковані у Міжвузівсько-му збірнику наукових праць.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається з текстової частини, що включає вступ, три розділи, висновки; 127 сторінок основного тексту, бібліогра-фію й додаток, ілюстративну частину, що містить 56 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ Й ОСОБЛИВОСТІ ПРОЕКТУ-ВАННЯ ЖИТЛА ДЛЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ Й ІНВАЛІДІВ” розглянуті медичний і соціально-психологічний аспекти проблеми. Показано тенденції ста-ріння населення в різних регіонах світу. Розглянуто соціально-демографічні умо-ви старіння населення, роль і місце кожної літньої людини й інваліда в сучас-ному суспільстві. Відсутність спеціальних досліджень у країнах Аль-Шаму, да-ють підставу звернутися до теоретичного й практичного досвіду тих країн, де у сфері організації допомоги цій групі населення досягнуто значних успіхів.

Подано медико-біологічну характеристику старіючої людини. Встановлено, що найпоширенішими недугами, що переслідують літніх людей, є серцево-су-динні захворювання, що приводять до склерозу, інсульту, інфаркту, порушенню рухових функцій, а також прямі травми, наслідком яких є пошкодження опорно-рухового апарату (наприклад, перелом шийки стегна в результаті падіння).

Установлено, що демографічно старим прийнято вважати таке суспільство, де частка літніх людей становить не менш 12% (для порівняння: частка літніх лю-дей - 65 років і більше %). У структурі госпіталізації хворих старшого віку основ-не місце (45%) займають хворі, які потребують їх розміщення у терапевтичні від-ділення, близько 11% - у хірургічні, приблизно стільки ж - у неврологічні й онко-логічні, 5-6% - в урологічні й ендокринологічні відділення. Відвідування лікарні хворими, які старші 60 років і частота виклику ними лікарів додому в порівнянні з молодшими збільшується у 1/2 - 2 рази. З віком істотно збільшується частота вик-ликів швидкої й невідкладної допомоги, особливо при серцево-судинних захво-рюваннях. Незважаючи на знижене задоволення потреби в госпіталізації людей похилого віку, що часто потребують довгострокового лікування, частка хворих, які старші 60 років у стаціонарах досягає 30%. Особливо великий відсоток людей за 60 років, які хворі хронічними захворюваннями органів кровообігу (55,6%), но-воутвореннями (48,3%), хворобами нервової системи (32,4%), ендокринними й алергічними захворюваннями (33,4%).

Подано аналіз світових і вітчизняних соціально-демографічних тенденцій та їх архітектурно-просторової складової. Показано, що у світі зберігається великий розрив між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. Відповідно різні й перспективи динаміки смертності, що впливає на загальний ріст світового населення. Те ж розходження є за показниками народжуваності й відтворення. Вони в країнах, що розвиваються, вищі, ніж у розвинених. На різному рівні також вирішені завдання по створенню безбар'єрного середовища в цих регіонах.

Встановлено, що в розвинених країнах проблеми простору для літніх й інва-лідів впритул стали вирішуватися в 70-их-80-их рр. ХХ століття після Між-народної Віденської асамблеї. Демографічною тенденцією сучасних індустріаль-них країн є низька смертність, з одного боку, але й низька народжуваність, із ін-шого боку, що постійно зменьшується. Ці фактори неможливо не враховувати при розробці генеральних планів міст і сільських населених пунктів, при розрахунку необхідного числа дитячих дошкільних установ і шкіл, одиниць медичного й со-ціального обслуговування, а також можливого введення установ з обслуговування організації дозвілля для літніх людей. Згідно “середньому” варіанту прогнозу на-даного ООН, у цілому світове населення “старіє” і цей процес кількісно виглядає так: частка осіб від 65 років і більше зросла з 4,9% у 1960р. до 6,4% у 2000р., а частка дітей знизилася з 36,4 до 32,4%.

Дані ООН дозволяють простежити динаміку демографічних показників ста-ріння населення планети. У 1955 р. кількість людей похилого віку 65 років і біль-ше у всіх країнах становила 143 млн. чол. (4,9%), у 1975 р., - 232 млн. (5,7%), у 2000 р. - 328 млн. чол. (6,4%). До 2005 р. прогнозується збільшення їх кількості до 475 млн. чол. (7,1%). Група літніх людей і дітей об’єднується у групу, в якій необхідне утримання й відповідно обчислюється коефіцієнт утримання - середня кількість осіб до 14 і від 65 років і більше, які припадають на 1000 осіб у віці від 15 до 64 років. Названий коефіцієнт для всього світу у 2000 р. склав 632,2 для Європи 562,5, для Росії - 432,8, і найбільший коефіцієнт для Африки - 832,2, але за рахунок дітей, а не літніх людей. За даними ООН чисельність людей похилого віку у світі у 1999 році склала близько 600 мільйонів чоловік. Передбачається, що до 2050 року ця кількість зросте до двох мільярдів. Ця кількість, уперше в історії людства, буде перевищувати кількість дітей (від 0 до 14 років). Найбільша час-тина літніх громадян (53%) проживає в Азії, на другому місці Європа (25%).

Встановлено, що кількість людей похилого віку, які старші 80 років у Євро-пі буде зростати протягом наступних 25-30 років. Передбачається, що 6% з 35,2% всієї популяції людей похилого віку в Європі до 2030 р. складуть особи, які стар-ші 80 років. Іншим важливим проявом глобального процесу старіння населення планети, на думку фахівців, є ріст кількості жінок у популяції літніх людей по мі-рі старіння населення. Відзначається, що жінки, частіше, ніж чоловіки, дожива-ють до похилого віку. Так, у США у 1955 р. співвідношення жінки/чоловіки для людей похилого віку, які старші 65 років становило 115:100, у 1985 р. співвідно-шення було вже 138:100. Всі розглянуті демографічні процеси в тій або іншій мірі характерні й для інших регіонів. Специфічні проблеми пов'язані з реорганізацією та реформами в країні привели до зміни підходу до організації міського середо-вища, у тому числі й з позицій зміни вікової структури суспільства.

В аспекті цих процесів, що відбуваються у світовому суспільстві, почалося глобальне перетворення підходу до організації простору на рівні регіонів, міст, житлових утворень. Найбільше досягли в цьому питанні країни, які перейшли в розряд “старих” - Японія, Італія, Великобританія, Франція, Швейцарія та ін. роз-винені країни світу. Архітектурно–містобудівний момент у вирішенні проблем літніх людей цих країн є одним із пріоритетних напрямків. У спектрі архітектур-но-просторових завдань, поставлених перед суспільством виділяється проблема житла, пристосованого до обмежених можливостей людей похилого віку. У різ-них країнах вона вирішується по-різному, але в цілому можна виділити три ос-новні напрямки. Перший напрямок:

- організація спеціалізованих установ, до складу яких входять модулі для по-стійного проживання людей похилого віку та інвалідів;

- будівництво спеціальних житлових комплексів з квартирами для літніх людей і спеціальних реабілітаційних блоків;

- реорганізація та реконструкція існуючих житлових утворень з метою присто-сування їх до потреб людей похилого віку з обмеженими можливостями.

Другим найважливішим моментом перетворення архітектурно-містобудів-них просторів в інтересах старшої вікової групи є організація доступності сус-пільних просторів і будинків. За результатами опитування, проведеного в ряді єв-ропейських країн (Німеччина, Фінляндія, Франція, Італія), більшість людей похи-лого віку пов'язують підтримку своєї активності з використанням таких об'єктів суспільного призначення, як різні клуби за інтересами (близько 17%), релігійні об'єкти (11%), кінотеатри, концертні зали, інші видовищні установи (17%). Відпо-відно до цих досліджень проводиться реорганізація існуючих і будівництво нових об'єктів, тому що люди похилого віку в розвинених країнах - це, насамперед, зро-стаюча кількість платоспроможних споживачів послуг, і підприємці й організації, що пропонують ці послуги, бачать значну вигідність вкладень для перебудови своєї власності в інтересах літніх людей.

Показано, що містобудівні й архітектурні перетворення в країнах Аль-Ша-му повинні враховувати особливості у зміні демографічної ситуації, опираючись на досвід держав, що зіштовхнулися із проблемою зміни просторового середови-ща у зв'язку з старінням населення. У результаті аналізу соціально-демографічних тенденцій в Україні та ін. країнах СНД, варто визнати, що планування й реаліза-ція багатьох перетворень у цих країнах, у тому числі й у сфері архітектури й містобудування, здійснюється без досить глибокого містобудівного-соціологічно-го й демографічного аналізу сформованої ситуації. Ще складніше у ситуації, коли потрібні довгострокові демографічні прогнози.

Подано аналіз існуючого досвіду закордонних і вітчизняних досліджень, проектних рішень, будівель. Показано, що проблема створення спеціальних містобудівних й архітектурних просторів у наш час не повинна зводитися до роз-робки спеціалізованого житла й так званих місць “доживання” - будинків для лю-дей похилого віку. Поставлено набагато складніше завдання – створення таких умов середовища, які б у комплексі із заходами для соціальної й медичної реабі-літації здійснювали б інтеграцію людей похилого віку в активне життя суспільст-ва на можливо довший термін. Поняття “міського середовища без бар'єрів”, яке уперше виникло наприкінці двадцятого століття, активно стало використовува-тися стосовно до проблеми літніх людей уже на Всесвітній асамблеї із проблем старіння ООН 1982 року у Відні. Розглянуто принципи організації архітектурного середовища в таких країнах як Японія, Швейцарія, Німеччина, Голландія, Авст-рія, Франція, Іспанія, США та ін. Проаналізовано подібну ситуацію в Україні та у Росії. Розглянуто типологію житла для маломобільних груп населення. Показано, що основними ознаками, що визначають їх життєдіяльність, а відповідно, і вибір типу житла для них, є: рухова здатність, здатність до самообслуговування, со-ціальна активність.

Протягом останнього десятиліття виявилася тенденція до модифікації існу-ючих і будівництва нових житлових будинків з врахуванням специфічних потреб даної групи населення. Таке вирішення позитивно впливає на психологічний стан цих людей, оскільки вони залишаються у звичному для них середовищі, не відчу-ваючи себе вирваними з повсякденного оточення, як це відбувається, наприклад, при розселенні їх у будинках-інтернатах. Подібна практика тільки починає скла-датися, і якщо за даними польських джерел приблизно 70% інвалідів проживає у квартирах, не пристосованих до їх потреб, то в країнах Аль-Шаму така модифіка-ція житлового фонду практично відсутня. Як показує закордонний досвід, з бага-тьох форм житла, які створюються протягом останніх років у США та країнах Єв-ропи для даної групи населення, можна виділити 4 основних:

1).будинки-інтернати (для людей з важкими видами інвалідності);

2).спеціально обладнані квартири в будинках масової забудови й житлові бу-динки квартирного типу;

3).спеціальні житлові комплекси;

4).територіальні центри соціально-побутового обслуговування.

Встановлено, що як перспективна форма позастаціонарного обслуговування пропонуються територіальні центри соціального обслуговування, які надають да-ним групам населення повний комплекс соціально-побутових послуг як безпосе-редньо вдома, так і в умовах денного перебування. Показано прийоми архітектур-но-планувального вирішення даних типів житла.

Будинки-інтернати для людей похилого віку та інвалідів. Інтернати призна-чаються для однієї з категорій цієї групи людей – тих, хто хворіє на склероз або боїться самотності, із психічними відхиленнями, із серйозними порушеннями ру-хових функцій, тобто осіб, які потребують постійного догляду. З 80-х рр. ХХ ст. у їхньому проектуванні й будівництві спостерігається дві тенденції - зменшення їх місткості й прагнення наблизити середовище до умов звичайного житла. Так, якщо раніше вони проектувалися на 200-500 місць, то в цей час будуються будин-ки-інтернати на 50-100 чол., а у Швеції, на 5-10 чол. Показано, що будівництво будинків-інтернатів найчастіше ведеться у складі різних комплексів і центрів об-слуговування. Подано номенклатуру типів житла для маломобільних груп насе-лення.

Територіальні центри соціально-побутового обслуговування. Центри склада-ються, переважно, з декількох відділень, які розташовуються на одній ділянці, а іноді й в одному комплексі, і призначені для різних за станом здоров'я контин-гентів людей. Різноманітність варіантів проектів територіальних центрів і їх міст-кості диктується реальними потребами населення в різних формах соціального обслуговування, здатних задовольнити не лише матеріальні, але й духовні потре-би осіб старших вікових груп. Як правило, у центр входять відділення постійного проживання, денного перебування, приміщення культурно-побутового й медич-ного призначення, клуби за інтересами, спортивні зали, кафе, ресторани, кіоски. Будуються вони у великих житлових районах міста. Найбільшого поширення те-риторіальні центри набули у Німеччині, Швеції, Данії, Фінляндії, США.

Реабілітаційні центри. Вони не виділені нами у відособлену групу, оскільки не є спеціалізованим житлом для тривалого або постійного проживання, а нале-жать до лікувальних або санаторних установ і можуть входити у якості елементу у спеціальний житловий комплекс, до складу територіального центру або будува-тися самостійно. Реабілітаційні центри здійснюють посттравматичне лікування й доліковування. Найбільш широкого поширення вони набули в Австрії, у багатьох штатах США, Польщі (центр д-ра Вайса), Чехії, Словаччині, Фінляндії та ін. краї-нах. Якщо говорити в цілому про систему обслуговування інвалідів у рекреацій-них і реабілітаційних установах, то, як показує світова практика, тут можна назва-ти 4 форми:

- у реабілітаційних центрах, що забезпечують широкий спектр заходів щодо ме-дичної (фізичної та психологічної), професійної і соціальної реабілітації;

- у спеціальних санаторіях, будинках відпочинку й готелях, що забезпечують проведення підтримуючого лікування;

- у будинках, пансіонатах відпочинку для обслуговування родин, у складі яких є інваліди;

- у рекреаційних установах загального типу, спроектованих з урахуванням по-треб інвалідів (разом зі здоровими людьми).

Встановлено, що визначальним у реабілітаційному процесі є сполучення ме-дичного аспекту реабілітації з педагогічною, професійною й соціальною реабілі-тацією. Із всіх перерахованих форм цій умові відповідає лише спеціальний реабі-літаційний центр.

У другому розділі “ФАКТОРИ, ЩО ОБУМОВЛЮЮТЬ ПРОЕКТУВАННЯ І БУДІВНИЦТВО ЖИТЛА ДЛЯ МАЛОМОБІЛЬНИХ ГРУП НАСЕЛЕННЯ У КРАЇНАХ АЛЬ-ШАМУ” розглянуто основні групи факторів, які визначають ком-фортність або дискомфортність умов життєдіяльності, що знижують безпеку й ви-кликають несприятливий режим експлуатації будинків і споруд. До першої групи належать: сонячна радіація, засліплюючий ефект, температурні коливання, опади, вологість, рух і забруднення повітря. Оптимальність конструктивного й архітек-турно-планувального рішення підвищують безпеку архітектурного об'єкту при землетрусах, ураганних вітрах, раптових ураганних дощах, повенях і біологічних руйнуваннях. Природно-кліматичні вимоги до архітектурних об'єктів визначають до початку проектування збором загальної інформації про інтенсивність сонячно-го випромінювання, температуру, вологість, кількість опадів, напрямки та силу вітру й хмарність. Заслуговують уваги не лише середні величини, але й екстре-мальні значення. Розглянуто природно-кліматичні умови території країн Аль-Ша-му. Показано, що природні умови відіграють більшу роль у характері життя й ді-яльності людей. Територія країн Аль-Шаму, величиною 294 тис. кв. км., обмеже-ність водних ресурсів у вигляді рік, річок, озер, джерел, а також мала кількість до-щових опадів впливає на характер природної рослинності та різновиди сільсько-господарських культур. Природні ресурси країн не відрізняються різноманіттям і великою економічною значимістю.

Клімат країн Аль-Шаму можна віднести до континентального типу, харак-терною рисою якого є наявність чотирьох чітко виражених пір року. Залежно від пори змінюються кліматичні параметри: температура повітря, сила й напрямок вітру, наявність і кількість опадів, вологість повітря, хмарність і рівень сонячної радіації. Сонячна радіація лежить в основі всіх кліматичних явищ, тому вона впливає на життя людей. Інтенсивність її впливу визначається випромінюваною енергією сонця, радіацією, відбитою від земної поверхні, та втратами енергії на випаровування й атмосферну радіацію. Ці фактори визначають тепловий баланс землі. На шляху до землі радіація проходить атмосферу, у якій утримуються в різ-ній концентрації частки пилу й пари. Варто дотримуватися наступних основних правил орієнтації споруд і регулювання сонячної радіації:

- відкриті фасади повинні бути орієнтовані на північ або південь, щоб уникнути прямої сонячної радіації й інтенсивної концентрації тепла;

- у жарких вологих кліматичних зонах необхідно затінювати всі отвори (а іноді - і повністю фасади) від прямої й відбитої сонячної радіації, тому що хмарне небо діє як єдине джерело радіації;

- у жарких сухих кліматичних зонах поверхні, що обгороджують, звичайно поз-бавлені прорізів. Затінення наявних отворів обов'язкове, іноді навіть у зимовий час.

Встановлено, що райони суші країн Аль-Шаму нагріваються вдвічі швид-ше, ніж така ж за площою водна поверхня, що втрачає частину теплової енергії завдяки випаровуванню. Температура повітря в основному визначається контак-том повітря із земною поверхнею, тому особливо високі температури спостері-гаються в районах з низькою вологістю, відносно помірні - у районах з високою вологістю. Відомо, що найнижчі температури відзначені в районах більших вод-них просторів, а найвищі - у районах рівних просторів суші, причому райони, у яких проводилися виміри в той самий час літнього періоду, перебувають на одній широті. Узимку спостерігається зворотне явище.

Показано, що температурні умови усередині споруди залежать в основному від теплообміну між зовнішніми стінами й навколишнім середовищем. Пряма тепловіддача стіни визначається її орієнтацією стосовно сонця. Частина тепло-вого або сонячного випромінювання, що поглинається, нагріває матеріал. Тепло, яке поглинув матеріал стіни або покрівлі будинку, проникає всередину, якщо не вжити відповідних заходів. Будь-яке посилення руху повітря над поверхнею – природнє або штучне - допоможе розсіюванню тепла. Зовнішнє нагрівання може бути викликане також теплом, яке відбите на будинок, теплим вітром і більш теп-лими об'єктами, що перебувають у безпосередній близькості від будинку (такими, як бойлери, водонагрівальні установки та інш.).

Правильний вибір будівельних матеріалів з врахуванням їх пом'якшуючого або посилюючого впливу на внутрішні температурні зміни сприяє збереженню прохолодної температури в кімнатах. Для сухих зон необхідно, щоб кімнати, які використовуються лише вночі, були оточені стінами й дахами, які не нагромад-жують тепло, а кімнати, які використовуються лише вдень – товстими стінами й перекриттями, що перешкоджають проникненню тепла. У першому випадку нако-пичене тепло швидко розсіюється після заходу сонця, у другому випадку охолод-ження займе багато часу, тому тепловіддача буде відбуватися всю ніч. Метою проектування повинен бути просторовий і конструктивний поділ цих двох зон, які використовуються. Для одноповерхових будинків рекомендується застосовувати подвійну покрівлю, зайву частину якої можна забирати в нічний час (знімати, звертати та інш.). При цьому значно скорочується нагрівання від радіації. Охо-лодження протягом ночі буде відбуватися швидше, якщо верхнє покриття має ви-соку теплопровідність. Дах повинен добре вентилюватися, а нижній шар - добре ізолювати й відбивати тепло. Облік кліматичних особливостей при будівництві скорочує витрати на устаткування для вентиляції і кондиціонування повітря та витрати на його експлуатацію, а іноді робить його встановлення непотрібним. Якщо ці міри дозволяють підтримувати температуру під стелею майже такою ж, як і на висоті людського росту, тоді високі стелі, які переважно використовують у тропіках для розсіювання тепла, стають невиправданими. Однакові температури під стелею й на висоті людського росту звичайно дає кондиціонування повітря, але того ж ефекту можна досягнути добрим проектуванням. Розглянуто вітровий режим території країн Аль-Шаму. Показано можливості екологізації житлового середовища на території країн, які багато в чому визначаються архітектурно-пла-нувальними й конструктивними заходами, спрямованими на зниження негатив-ного впливу вітру на житло й, звичайно, підвищенням позитивних проявів вітру, сприяє підтримці комфортних мікрокліматичних умов у житлових просторах. За-пропоновано методи зниження негативного впливу вітру на житло.

Показано, що компактна й аеродинамічна форма будинку та забудови необ-хідна для того, щоб впливати на напрямок і швидкість вітру. Встановлено, що для зниження вітрового тиску на будинок у цих найбільш відповідальних місцях об'ємної форми використовують різні об'ємно-планувальні прийоми, спрямовані, як правило, на зміну й трансформацію повітряного потоку. У роботі виявлені й систематизовані найбільш характерні аеродинамічні ефекти, що виникали навко-ло й у структурі забудови.

Показано, що досвід впливу клімату на житло знайшов відображення ще під час становлення традиційних форм народної архітектури, незважаючи на просто-ту конструктивних прийомів, застосування елементарних будівельних матеріалів, примітивних способів опалення й охолодження приміщень житла та інш. Арабсь-кі майстри завжди усвідомлювали основні принципи впливу всього комплексу кліматичних факторів і намагалися захищатися від несприятливих впливів при-родно-кліматичних умов.

Сучасні тенденції розвитку екологічного підходу при організації житлового середовища усе більше порівнюють із таким поняттям, як озеленення відкритих просторів житлової забудови й інтер'єрів житлових будинків. Значення зелених насаджень у створенні єдиного ландшафту, що поєднує середовище перебування людини й природу безперечно велике. Розглянуто існуючу систему організації допомоги літнім людям та інвалідам. Показано систему соціального й медичного забезпечення населення. Розглянуто картину загальної захворюваності, що харак-терна для населення країн Аль-Шаму.

Встановлено, що турбота про осіб похилого віку й інвалідів у розглянутому аспекті є прерогативою не охорони здоров'я, а органів соціального забезпечення, однак положення із забезпеченням населення лікарняно-полікліничною допомо-гою прямо пов'язане з нашою проблемою, тому що відсутність відповідних уста-нов для маломобільних груп населення впливає на завантаженість ліжок у лікар-нях. Позалікарняну допомогу здійснюють поліклінічні відділення лікарень, 296 амбулаторій і центрів здоров'я, а також приватні лікарі. В 1970 р. функціонувало 38 центрів здоров'я (поліклінік), 192 диспансери. По території країни лікарні роз-поділені нерівномірно, село обслуговується погано, медичні установи слабо об-ладнані, бракує медичного персоналу. Майже 60% ліжок зосереджено у великих містах країн. У більшості інших центрів мухафаз число ліжок не перевищує 200-300. У 1960 р. приватних лікарень було 155, тобто в 3 рази більше, ніж бюджет-них, у той же час кулькусть ліжок у них не перевищувало 3000. Ці лікарні також в основному сконцентровані у столицях. У 1975 році кількість ліжок на 10000 меш-канців склала 9,3. У 1977 році було 113 лікарняних установ на 8151 ліжко, тобто 10,2 ліжка на 10 тис. мешканців, у тому числі: 35 державних лікарень на 654 лі-жок; 3 некомерційні лікарні на 94 ліжка; 75 приватних лікарень на 1517 ліжок.

Розглянуто типи спеціалізованого житла. Будинки для людей похилого віку, також розрізняються між собою за місткістю, так і за складом приміщень. Пере-важно вони побудовані у великих містах, в інших менших містах таких установ практично немає. Всі вони утримуються: за рахунок держави, добровільні по-жертви або за рахунок релігійних конфесій і національних громад. Пацієнти одер-жують не лише медичну, але й психотерапевтичну допомогу. Всі палати розрахо-вані на 1-2 місця.

Показано особливості проектних рішень спеціалізованого житла. Їх архітек-турно-планувальним рішенням у країнах Аль-Шаму притаманні ті ж елементи ви-падковості, що і їх організаційна структура. Тут є будинки з лапідарною архітек-турою й найпростішим плануванням, яке не відповідає вимогам функціонального; є такі, де рішення плану нетехнологічне, але в трактуванні фасаду видно більш-менш вдале наслідування традицій національної архітектури; зустрічаються серед нових і реалізованих проектів, виконаних на основі каркасу, надто сухі, раціона-лістично розроблені плани й фасади, у які іноді вноситься сучасна архітектурна деталь, що наслідує національні форми.

У третьому розділі “ОСНОВНІ ПРИЙОМИ У ФОРМУВАННІ АРХІТЕК-ТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ МАЛОМОБІЛЬНИХ ГРУП НАСЕЛЕННЯ В КРАЇНАХ АЛЬ-ШАМУ” розглянуто типологію житла й умови його розташу-вання. Як показав аналіз сучасного стану проектування й будівництва спеціалізо-ваного житла для осіб похилого віку та інвалідів у країнах Аль-Шаму, все це пе-ребуває поки ще на незадовільному стані формування. Причин для цього досить. І, насамперед, цьому перешкоджає не лише істотний стан сфери соціального за-безпечення, але й суспільна свідомість, що витікає з релігії. Проведена порівняль-на характеристика типів спеціалізованого житла з позиції їх доцільності в умовах країн Аль-Шаму. Розглянуто наступні типи житла: будинки - інтернати для літніх людей та інвалідів; центри реабілітації; територіальні центри соціального обслуго-вування.

Будинки-інтернати для літніх людей та інвалідів фігурують як самостійна установа, такі як “елемент спеціального комплексу”. У першому випадку його місткість приймається у 150-200 чоловік, у другому - до 50 місць; обидва типи інтернату призначені для повного стаціонарного обслуговування (для зручності позначимо перший тип літерою “А”, другий - “Б”). Житлова частина інтернату типу А складається із двох відділень – для осіб, здатних до часткового самооб-слуговування для людей, що потребують постійного догляду. В інтернаті типу Б житлова група також ділиться на дві частини, але за іншою ознакою: для повного проживання на 50-100 місць і для платного тимчасового перебування на 20-50 чоловік. Недостатня класифікаційна ясність у розходженні контингенту, що об-слуговується, говорить, швидше за все, про нерозробленість питання функціо-нального призначення інтернатів. Відносно набору обслуговуючих приміщень у типі Б ніяких вказівок немає; тип А включає обмежений набір приміщень культур-но-побутового призначення й досить розвинутий медичний блок.

Центри реабілітації призначені в основному для молодих. Їх головна мета- проведення відновлювального лікування, повернення втраченої працездатності. Проживання інвалідів забезпечується у житловому комплексі (для осіб, що пере-бувають на тривалому лікуванні) і в готелі на 8-12 номерів (для пацієнтів, що приїжджають для проходження курсу реабілітації). Приміщення суспільного призначення належать до складу житлового комплексу, медичного - до реабіліта-ційного центру. У регіональну систему реабілітаційних комплексів входять та-кож навчально-реабілітаційні центри. Номенклатура передбачає як розглянутий вище центр реабілітації в складі спеціального житлового комплексу, розрахова-ний - на 50-100 місць, так і самостійні центри на 150-200 місць. В інших джере-лах можна зустріти рекомендації розташовувати реабілітаційні відділення при будинках-інтернатах або територіальних центрах соціального обслуговування.

Територіальні центри соціального обслуговування можуть мати, відповідно до Номенклатури, різну структурно-функціональну характеристику й по-різному поєднувати відділення соціальної допомоги вдома, денного перебування, тимча-сового (до 1 місяця) перебування пансіонатного типу, перебування з різним функціональним змістом (з посиленим медичним обслуговуванням для немічних і з переважною організацією змістовного дозвілля для осіб, що зберегли рухову ак-тивність), а також службу термінової соціальної допомоги.

Відділення денного перебування центра розраховується не більше, ніж на 50 місць, пансіонатне відділення тимчасового (до 1 місяця) перебування - не більше, ніж на 25-30 місць залежно від місцевих умов. Крім загальних, розрахованих на обидва відділення обслуговуючих приміщень, кожне відділення має ще свої примі-щення культурно-побутового й медичного призначення. До складу номенклатури входить ще одна установа, близька за своєю структурою до територіального центру - центр обслуговування в складі спеціального житлового комплексу. Його проектують окремою будівлею або оборудовано-прибудованою до будинку-ін-тернату (яка також належить до спеціального житлового комплексу). До складу такого Центру, крім адміністративних, допоміжних і господарських приміщень входить кіно-концертний зал, бібліотека, перукарня, медсанчастина, кабінети теплолікування, інгаляції й фізіотерапії, трудові майстерні, їдальня, магазин-ку-лінарія. Пропускна здатність і територіального центру, і центру обслуговування у складі спеціального житлового комплексу однакова - до 100 чоловік.

Показано, що спеціальний територіальний центр соціального обслуговуван-ня пенсіонерів повинен бути самостійною установою й, як правило, ні терито-ріально, ні функціонально не пов'язаним з будинком-інтернатом. У розглянутих типах спеціалізованого житла привертає до себе увагу нечіткість типологічних характеристик, випадковість варіантів об'єднання цих установ, неточність реко-мендацій відносно їх розташування, великий різнобій у наборі приміщень куль-турно-побутового й медичного призначення й відсутність спроби розумної ко-операції цих служб.

Встановлено, що за своїм головним функціональним змістом ці установи, як окремо, так і у певних поєднаннях, відповідають поставленому завданню, тоб-то вони і можуть виявитися як доцільними для умов країн Аль-Шаму формами спеціалізованого житла для осіб похилого віку та інвалідів, з розробкою і будів-ництвом яких повинно розпочатися формування комфортного середовища про-живання для даної групи населення.

Подано аналіз архітектурно-планувального вирішення Центрів соціально-побутового і медичного обслуговування осіб похилого віку та інвалідів. При скла-данні програми розселення інвалідів насамперед необхідно виявити кількість са-мотніх інвалідів, з якої повинна бути виділена група інвалідів, не здатних до самообслуговування і таких, які потребують постійної або періодичної допомоги. Такі інваліди можуть розміщатися у будинках-інтернатах. Необхідно визначити загальну кількість людей з дефектами здоров'я у відсотках до всього населення, а потім встановити групи людей, що ставлять схожі специфічні вимоги до функ-ціональної організації середовища проживання. Необхідно визначити види й об-сяги діяльності цих людей у межах споруд, типологічної групи, що розглядається, після чого лише можливо скласти номенклатуру споруд, розробити структуру і склад приміщень окремих установ та комплексів. Таким чином, послідовність за-ходів щодо реалізації системного підходу до організації спеціалізованого житла представляється в такому вигляді:

- розробляються принципи формування мережі споруд, визначаються типи спо-руд, їх місткість;

- визначаються загальні планувальні принципи з урахуванням вимог різних ка-тегорій осіб;

- виявляються основні функціональні блоки, подаються рекомендації щодо складу основних груп приміщень;

- уточнюються особливості планувальних рішень основних приміщень;

- з'ясовуються можливості багатоцільового використання споруджень, межі ко-операції;

- розробляються елементи архітектурно-планувальних рішень.

Показано, що саме поняття будинку-інтернату традиційно пов'язане з надан-ням допомоги особам похилого віку, тому під його подвійною назвою “для літніх людей та інвалідів” звично розуміти, що мова йде про інвалідів похилого віку. Що ж стосується молодих інвалідів, надання допомоги яким - по лінії реабіліта-ційних відділень або центрів - входить у загальну систему створення спеціалізо-ваного житла, то житлові осередки для них доцільно трактувати як спеціальні квартири або номери готельного і пансіонатного типу. Як показує практика, пацієнтів будинків-інтернатів за видом захворювань прийнято поділяти на три категорії:

- літні люди та інваліди із загальними захворюваннями;

- літні люди та інваліди з нервово-психічними захворюваннями;

- хронічні хворі.

Як показали медичні дослідження, які основними захворюваннями у людей похилого віку у країнах Аль-Шаму є діабет, гіпертонія, психомоторні розлади та ураження опорно-рухового апарату, - ось ці хвороби й становлять основу для ви-щенаведених категорій хворих за видом захворювання. Що стосується дієздат-ності, то в цих країнах, як і в інших прийнято розрізняти наступні три градації цієї групи:

- відносно здорові,