КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПАВЛОВА АЛЛА КАЗИМИРІВНА

УДК 398.87

СПІВАНКА-ХРОНІКА: СПЕЦИФІКА ФОЛЬКЛОРНОЇ ТРАДИЦІЇ

Спеціальність 10.01.07 – фольклористика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фольклористики Інституту філології Київського націо-наль-ного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Копаниця Любов Миколаївна,

професор кафедри фольклористики

Інституту філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Кейда Федір Федорович,

завідувач кафедри української філології

Маріупольського державного гуманітарного університету

кандидат філологічних наук

Полковенко Тарас Вікторович,

заступник директора Інституту культурологічних

та етнополітичних досліджень,

Міжрегіональна академія управління персоналом

Захист відбудеться 20 березня 2008 року о 14 годині на засіданні спе-ціалі-зо-ва-ної вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

Із дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О. Мак-си-мо-вича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “___” лютого 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.О. Ткаченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Український фольклор, як одна з найважливіших і значущих складових на-ці-ональної культури етносу, потребує поглибленого вивчення – осмислення багатьох пи-тань і явищ його історичного розвитку в минулому та процесу побутування, функ-ціону-ван-ня, змін і новотворення на сучасному етапі. У комплексі таких не-дос-тат-ньо дос-лід-жених явищ бачимо і співанку-хроніку.

У системі пісенних жанрів вона посідає особливе місце, зберігаючи й у нові часи свої традиційні особливості: локальний характер, специфічно окреслене те-ма-ти-чне коло із домінуванням деталізованих оповідей про нещасливі випадки з життя конкретної людини або колективу в цілому, індивідуалізацію, факто-гра-фічність та ін. Сама назва „співанка-хроніка” відображає і регіонально-фольклорну специфіку жанру, і його хронікерську документальність. Цей специфічний жанр українського фольклору синтезує нагромаджений у процесі розвитку особливий зміст із ори-гі-наль-ним аспектом відтворення дійсності, мовним світом. Пісні-хроніки за своєю сут-тю є жанром, який відтворює неординарні, виняткові події громадсько- та ро-динно-побутового характеру, йде „слідами реальних фактів”, з усіма подробицями інформуючи про особливе в житті людини або колективу.

Актуальність теми дослідження зумовлена відсутністю на сучасному етапі на-у-ко-вих розвідок із синтетичним осмисленням співанки-хроніки як жанру укра-їнсь-ко-го фольклору, важливістю дослідження поетики цих творів (тем, фабульних моделей, мотивів, образів). Водночас у контексті створення історії української фоль-кло-ристики ви-никла потреба з’ясувати роль вітчизняних дослідників у ста-нов-лен-ні та розвитку істо-ріографії вивчення хронікальної пісні, етапів збирання і пуб-лі-ку-вання.

У дисертації розглядаються основні публікації співанок-хронік та аналітичні студії над „пісенними новотворами” (В. Гнатюк), здійснені протягом майже двох-сот-річного періоду (Вацлав з Олеська, М. Цертелєв, М. Максимович, І. Срез-невсь-кий, Я. Го-ловацький, М. Драгоманов, І. Франко, О. Потебня, О. Кольберг, В. Гна-тюк, Ф. Ко-лес-са).

Наприкінці XIX – на початку XX ст. ці епічні пісні, відповідно до об’єкта зо-бра-ження і характеру зображуваного конфлікту, збирачі та дослідники фольклору зараховували до дум, балад, історичних та родинно-побутових пісень. Вагомим для дослідження хронікальної пісні є досвід сучасних українських фольклористів, котрі досліджують різні аспекти генези, побутування, жанрової дефініції, своєрідності поетичної системи (О. Дей, С. Грица, Н. Шумада, Г. Сінченко, С. Мишанич, В. Гна-тюк та ін.). Отже, вибір теми дисертації зумовили актуальність і важливість цієї наукової проблеми, її недостатнє теоретичне опрацювання та необхідність корегу-ван-ня існуючого визначення жанру, що сприятиме синтетичному осмисленню спі-ванки-хроніки в контексті нових підходів науки про усну народнопоетичну твор-чість.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі фольклористики Інституту філології Київського національ-но-го університету імені Тараса Шевченка, до комплексних наукових та навчально-методичних планів якої входить проблема фольклористичного аналізу текстів. Про-б-ле-матика роботи пов’язана з програмою курсу „Українська усна народна твор-чість”.

Мета роботи полягає у здійсненні комплексного аналізу хронікальної пісні як поліфункціонального жанру фольклору в контексті фактів традиційної культури, передбачає з’ясування специфіки поетичної системи, виокремленні її домінантних жанрових ознак, встановленні ролі авторів-виконавців у процесі творення та особ-ли-востей шляхів трансформації реального факту в сюжет пісні, аналізі основних аспектів парадигми трагічного.

Поставлена мета передбачає вирішення ряду основних завдань, які од-но-час-но відображають і етапи осмислення теми:–

дослідити історіографію вивчення співанок-хронік в українській фолькло-рис-тиці, у тому числі історію публікування зразків цього жанру;–

систематизувати основні теоретичні знання з проблеми дослідження спі-ван-ки у фольклористичній науці;–

визначити іманентні риси жанру;–

внести певні корективи в існуюче визначення співанки-хроніки;–

проаналізувати особливості поетики хронікальних пісень – мотивів, тем, об-ра-зів;–

шляхом текстуального аналізу зразків співанок-хронік дослідити роль ав-то-рів-виконавців у процесі творення.

Об’єктом дослідження є співанки-хроніки як жанр, варіанти яких опуб-лі-ко-ва-ні у збірках українського фольклору кінця XIX – початку XX ст. (Жеготи Паулі, Вацлава з Олеська, Я. Головацького, О. Кольберга, М. Врабеля, В. Шухевича та ін.), а також сучасних видань, зокрема академічного видання „Співанки-хроніки. Но-ви-ни” (1972).

Предмет дослідження – жанрові особливості епічних хронікальних пісень, специфіка поетичної системи.

Методи дослідження. При розгляді особливостей поетики основних струк-тур-них складників, а також змістових особливостей використано описовий метод. У дослідженні жанрових домінант співанки-хроніки, поряд з іншими жанрами, за-с-то-совано метод компаративного аналізу. Історичний метод дав змогу простежити повну картину розвитку об’єкта дослідження та його головних горизонтів і виявити про-цес трансформації реального факту в основу пісні. Хронологічний метод дозво-лив розглянути проблему дослідження хронікальної пісні як жанру українського фольклору.

Теоретико-методологічна основа роботи ґрунтується на основних поло-жен-нях праць Я. Головацького, І. Срезневського, М. Драгоманова, І. Франка, В. Гнатю-ка, Ф. Колесси, О. Потебні, О. Дея, С. Грици, Н. Шумади, Г. Сінченка, С. Мишанича. У дослідженні особливостей трагічного у хронікальних піснях джерельними стали філософські концепції Г.В.Ф. Гегеля, Е. Гуссерля, Ж.-П. Сартра, М. Фуко. Для з’я-су-вання специфіки поетичної системи співанки-хроніки використано теоретичні пра-ці С. Адоньєвої, Н. Арутюнової, Н. Жижкіна, Ю. Лотмана, А. Лорда, М. Пли-сець-кого.

Наукова новизна роботи полягає як у виборі теми, так і підходах до її опра-цю-вання: вперше здійснено спробу систематизувати теоретичні дослідження спі-ван-ки-хроніки як особливого жанру українського фольклору, внесено корективи до існуючого визначення. Автор дисертації акцентує на особливості трансформації ре-аль-ного факту в сюжет хронікальної пісні, своєрідності поетичної структури фольк-лорного твору. У роботі використано нові підходи до вивчення поетики цих пісень. У науковий обіг запроваджено малодосліджені варіанти співанок-хронік. Аналіз зраз-ків, у яких відображено трагічні моменти, подано крізь призму філософських уза-гальнень для глибшого розуміння домінантних особливостей пісень цього жан-ру.

Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані у нор-мативних та спеціальних курсах з української народної поетичної творчості та історії фольклористики. Тема дисертації створює подальші можливості для перс-пек-тивного вивчення цього специфічного жанру народної творчості порівняно з анало-гічними зразками слов’янського фольклору (польського, румунського, бол-гарсь-кого). Матеріали роботи можуть бути використані упорядниками наукових популярних збірників українського фольклору, методичних розробок, підручників, при створенні сучасної наукової класифікації фонду співанок-хронік.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладені в доповідях, виголошених на наукових конференціях: III Всеукраїнська науково-прак-тична конференція „Фольклор і література в історичному розвитку та державо-тво-ренні України” (Бориспіль, 2005 р.); Міжнародна наукова конференція „Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київ, 2005 р.); IV Міжнародна наукова конференція „Наукова та літературна спадщина Павла Чубинського у державотворчих процесах України” (Київ, 2006 р.); V Всеукраїнські щорічні науково-практичні читання „Фольклор і література в історичному розвитку та дер-жа-во-творенні України”, присвячені Павлу Чубинському (Київ, 2007 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації надруковано 4 основні та 1 додаткова одноосібні статті у фахових наукових виданнях.

Структура роботи обумовлена внутрішньою логікою розкриття теми дос-лід-ження, характером предмета, а також поставленою метою та основними зав-дан-ня-ми роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних вис-нов-ків і списку використаних джерел, який має 244 позиції. Загальний обсяг роботи – 192 сторінки. Текстова частина викладена на 174 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, окреслено стан вивчення проб-ле-ми, мету й завдання, об’єкт і предмет аналізу, розкрито наукову новизну дослід-жен-ня та практичну цінність одержаних результатів, подано інформацію про апро-ба-цію результатів дисертації.

Перший розділ роботи „Проблеми дослідження співанки-хроніки в кон-текс-ті української фольклористики” складається з двох підрозділів. У першому – „Історія збирання, публікації і дослідження співанок-хронік” – простежено перебіг процесу збирання і видання зразків цього жанру, охарактеризовано процес їх вив-чен-ня. Таке завдання передбачає вироблення принципів ідентифікації і класифікації опублікованого матеріалу.

Від початку ХІХ ст. – етапу становлення науки про усну народнопоетичну творчість – в Україні простежується помітна увага до хронікальних пісень як особливого явища української пісенної традиції, записано значну кількість текстів співанок-хронік, зафіксовано відомості про їхнє побутування. Перша така група визначила і спрямувала культурологічний інтерес у вивченні української усної поезії, через те увага до співанки-хроніки обмежувалась вкрапленням хронікальних пісень у публікації поряд з іншими поетичними жанрами фольклору. Уперше хро-ні-кальні пісні було опубліковано у збірниках Вацлава з Олеська „Pieњni polskie i ruskie ludu galicyiskiego” (1833), Жеготи Паулі „Pieњni ludu ruskiego w Galicyi” (1839). Упродовж наступних десятиліть продовжують з’являтися зразки співанок-хронік у нових виданнях – Я. Головацького „Народныя песни Галицкой и Угорской Руси” (1878), збірках О. Кольберга „Pokucie. Obraz etnograficzny” (1883). Пер-шо-чер-говим завданням збирачів фольклору була фіксація найрізноманітніших творів усної народної творчості. Записуючи українські співанки-хроніки, дослідники ХІХ ст. не відділяють їх від дум (О. Кольберг, Я. Головацький). У виданні „Народныя пес-ни Галицкой и Угорской Руси” (1878) Я. Головацький умістив співанки-хроніки в розділах „Думи про події звичайних осіб”, „Думи билинні козацькі”, „Думи гай-да-мацькі”. Упорядник, уживаючи в „Русалці Дністровій” (1837) термін „співанка”, не використовуює його для означення епічних хронікальних пісень. У збірці О. Коль-берга було зафіксовано 11 хронікальних пісень з мелодіями. Пісні-хроніки про ре-во-люційний рух 1848–1849 рр. уміщено в збірці Г.А. де Воллана „Угро-русские на-родные песни” (1885). Зразки епічних хронік наявні у збірці М. Врабеля „Угро-рус-с-ки народны спьванки” (1900) та ін.

Значна частина цього пласту народної поезії потрапила до записів відомих ук-раїнських збирачів і дослідників фольклору – В. Гнатюка, Ф. Колесси, Ю. Федь-ко-вича, М. Павлика.

Вагоме місце серед зібрань, у яких наявні співанки-хроніки, посідає фольк-лор-но-етнографічне видання „Гуцульщина” (1902), підготовлене В. Шухевичем. У тр-етьому томі видання він здійснив спробу жанрової класифікації пісень, роз-міс-тив-ши тексти за розділами – коломийки, співанки, жовнірські співанки, поетичні оповідання. У розділі „Поетичні оповідання” вміщено 48 співанок-хронік.

Нагромадження записів і публікацій співанок-хронік пожвавлювало їх дос-лід-ження. Велика група публікацій, у яких наявні тексти співанок, – це статті, праці фольклорно-етнографічного характеру, автори яких ставили собі за мету від-тво-ри-ти загальну історію культури українського народу.

Паралельно з процесом збирання співанок-хронік тривало їх наукове ос-мис-лен-ня. Одним із перших звернув увагу на оригінальну структуру та своєрідний сю-жет цих пісень Вацлав з Олеська („Pieњnie polskie i ruskie ludu galicyiskiego”, 1833). Але особливих критеріїв виокремлення цих пісень з-поміж інших жанрів він не за-зна-чив.

Згодом І. Срезневський у статті „Взгляд на памятники украинской народной словесности (письмо к профессору И.М. Снегирёву)” (1834) зробив спробу з’ясува-ти критерії виокремлення „нових пісень” серед інших жанрових груп. Більш роз-горнута аргументація хронологічного і жанрово-тематичного принципів диференці-ації хронікальних пісень пропонується М. Драгомановим („Нові українські пісні про громадські справи”, 1881).

Своєрідним підсумком цього етапу збирання і наукового осмислення „пісен-них новотворів” вже на етапі їх зародження стали студії І. Франка. У статтях „Жі-но-ча неволя в руських піснях народних” (1882), „Кошут і Кошутська війна” (1894), „Галицький селянський страйк у народ-ній пісні” (1905), „До історії коломийкового розміру” (1914) дослідницька увага зосереджена на реалістичності, „свіжості” ху-дож-ніх образів і картин, коломийковому розмірі епічних пісень історичного та по-бутового характеру як найхарактерніших ознаках цих творів.

Вагомим є внесок у збирання і вивчення „пісенних новотворів” В. Гнатюка, який у фольклористичних студіях над піснями про еміграцію, опришківський рух у Карпатах звернув увагу на чуткість пісень до нових явищ життя, на їх локальний колорит і характер, на роль авторства. У праці „Руські оселі в Бачці” (1898) В. Гна-тюк умістив тести новостворених пісень, які можуть становити джерело для по-даль-шого дослідження їх жанрових домінант.

Найбільш повно питання жанрової специфіки пісень-хронік розглядається у працях Ф. Колесси. Серед „нових пісень” учений виокремлює пісні суспільно-по-лі-тич-ного спрямування та твори „новелістичного характеру” з трагічними та коміч-ни-ми колізіями („Українська народна пісня у найновішій фазі свого розвитку”, 1929). У виданні „Народні пісні з Галицької Лемківщини” (1929) Ф. Колесса друкує кілька пісень-хронік, які розповідають про еміграцію селян Західної України до Америки, Канади, Бразилії. Учений узагальнив досвід першого етапу вивчення „новелістичних співанок” і насамперед увиразнив прикметні ознаки новотворів ? вказівка на авторство, хронікальність, достовірність фактичної основи, стрункість стилю, індивідуалізація персонажів, локальний характер, домінування коломий-ко-во-го розміру ? як сукупності стійких поетичних елементів жанру.

Нові оригінальні записи співанок-хронік, які відображають і традицію, і певні новотвори, з’являються у другій половині ХХ ст. Лише 1972 року згідно з планом видання стотомника українського фольклору, запропонованого М. Рильським, ви-хо-дить окреме наукове видання цих пісень „Співанки-хроніки. Новини”, впорядко-ва-не О. Деєм та С. Грицою. До нього увійшло понад 250 пісенних сюжетів, при-чо-му майже дві третини збирачі фольклору та упорядники записали у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях. Публікуючи варіанти, упорядники використали хронологічно-тематичний принцип, завдяки чому є мож-ли-вість простежити історію розвитку жанру, його трансформації за різних епох, видозміни художнього та стилістичного елемента. За історико-тематичним прин-ци-пом виокремлено основні групи пісень цього жанру: співанки-хроніки з історичною підосновою; соціально-побутові та побутові новини.

Одиничні зразки співанок-хронік уміщено в збірках фольклору, зібраних у Карпатському краї: „Закарпатські народні пісні” (1962), „З гір Карпатських” (1981), „Ходили опришки” (1983), „Чарівна торба” (1988). Опубліковано тексти співанок-хронік і в періодиці. Так, М. Паньків у статті „Трагічні історії, оспівані в співанках-хроніках” опублікував дві хронікальні пісні „У Вербівцях дуже рано” та „Пісню про Захарова і Байду” („Берегиня”, 2001).

У другому підрозділі – „Жанрові особливості співанок-хронік. Визначення жан-ру” – розкрито суть і специфіку теоретичного дискурсу української фолькло-рис-тики від початку ХІХ ст. до сучасності, з’ясовано основні методологічні засади, теоретичні висновки щодо вивчення специфіки співанки-хроніки, її змістового на-пов-нення, вибудовується ієрархія характерних ознак хронікальних творів і виз-на-ча-ються універсальні параметри, за якими можна класифікувати матеріал і адекватно його описати. У зв’язку з цим одним із важливих питань, що їх вирізняє автор дослідження, є як проблема термінологічної невизначеності у фольклористиці жан-ру співанки-хроніки, так і масиву зразків, які до них зараховуються. У рефе-ро-ваній роботі конкретизовано різноманітні підходи до накреслення поетики жан-ру, його природи і закономірностей творчої динаміки, наведено приклади полеміки щодо розмежування жанрових особливостей співанки і співанки-хроніки.

Українська фольклористика ХІХ – початку ХХ ст., дослідивши змістові, ху-дож-ні, мовні особливості, досить чітко окреслила коло жанрових домінант співан-ки-хроніки. Для розрізнення пісенних жанрів фольклору визначальними вважають такі ознаки, як достовірність фактичної основи, деталізація описуваних подій, інди-ві-дуалізація персонажів. У співанці-хроніці простежується розуміння вели-ко-го зна-чення авторства. Цю особливу рису помітив уже Вацлав з Олеська, навівши прик-лад пісні „Czy czuly wy, dobri lude, taku nowynoczku”, яка містить вказівку на авторство у фіналі твору. В. Гнатюк теж торкається проблеми авторства „новостворених пісень”, тобто пісень-хронік, але з недовірою ставиться до зафіксова-них у кінці творів імен авторів. З іншого боку, Ф. Колесса наголошував на правдивості вка-зі-вок на авторів, котрих треба шукати безпосередньо в сільському середовищі.

Проблема авторства в хронікальній пісні переконує у необхідності звернення не тільки до фактів фіксації автора твору, а й до аспектів його побутування. Так, у фольклористичних працях ХІХ ст. знаходимо ряд цікавих спостережень щодо спе-цифіки цього жанру. Фольклорист О. Кольберг до деяких пісень-хронік із ви-дан-ня „Покуття” (1883) додав пояснення: де, ким і коли створена пісня. Нап-рик-лад, із додатку до пісні № 14 („Ta jak sobi zaspiwaju, – to shiwanka tenka…”) дізнаємося, що цю пісню склала Ганна Чартецька у 1873 р. одразу ж після трагічної смер-ті Юрченка1.

Поділяючи думку про живий процес творення народної пісні, сучасні укра-їнсь-кі фольклористи – О. Дей, С. Грица, Н. Шумада – визначають співанку-хроніку авторським твором. Так, Н. Шумада у статті „Сучасні слов’янські пісні-хроніки” (1983) наводить текст пісні „Про Леся Лабудака”, яку склала сестра загиблого. Ана-ло-гічні явища, стверджує дослідниця, можна віднайти і в чеському фольклорі.

Уперше термін „співанка-хроніка” використав О. Дей у публікації 1966 року „Принципи жанрової класифікації пісень”. У статті „Співанки-хроніки як жанр на-род-ної поезії” (1969) він виокремив ці пісні як жанр і подав таке визначення: „Спі-ван-ки-хроніки”, яких нерідко й самі співаки звуть „великими гуцулками”, а в окре-мих районах – „новинами” – це довгі віршовані твори, виголошувані у формі реци-та-ції, які з усіма подробицями оповідають про конкретні місцеві події переважно трагедійного характеру, з точною вказівкою імен учасників, місця і в багатьох випадках часу події. Такі твори об’єднані спільністю поетичної системи, побутової функції, форми виконання і ритмо-мелодичного складу”2.

Поділяючи думку про локальний характер епічних пісень-хронік, сучасний дослідник фольклору Г. Сінченко детермінує співанку-хроніку не окремим жанром епічної поезії, а різновидом жанру співанки, близької до коломийки („Жанрова специфіка української народної пісні Карпат і Прикарпаття”, 1968).

Наукова концепція С. Мишанича, на противагу висновкам О. Дея, С. Грици, полягає в тому, що дослідник відносить більшість співанок-хронік до жанру ба-ла-ди, оскільки вони не обмежуються зображенням лише гостродраматичних і тра-гічних подій, серед них є співанки-хроніки гумористичного та сатиричного змісту. У виданні „З гір Карпатських” (1981) С. Мишанич умістив співанки-хроніки поруч із сучасними баладами, що побутують у Карпатському регіоні.

1 Kolberg O. „Pokucie. Obraz etnograficzny”. – Krakуw, 1883. – T.2. – S. 13.

2 Дей О.І. Співанки-хроніки як жанр народної поезії // Розквіт економіки і культури Радянської Буковини: Матеріали конференції, присвяченої 50-річчю Великої Жовтневої соціалістичної рево-лю-ції. – Л., 1969. – С. 102.

Сучасний стан української фольклористики приводить до необхідності дос-лід-ження хронік для опису та прогнозування картини побутування пісенних творів українського етносу. С. Грица, досліджуючи співанку-хроніку, акцентувала увагу на тому, що створення зразків співанок-хронік вдається спостерігати і в наш час у Карпатах. На думку дослідниці, вже сам мелос так званих говіркових хронік веде до витоків епічного виконавства і дає своєрідний матеріал для безпосереднього дос-лідження онтогенезису.

Сучасний погляд на проблему потребує певних коректив у визначенні цього фольклорного жанру. У дисертації запропоновано таке визначення: „Співанки-хро-ніки – це твори специфічного жанру українського фольклору, які з усіма подро-би-цями зображують сенсаційні конкретні події живої дійсності. Їх іманентними ри-са-ми є: стрункість композиції, фактографічність, хронікальність, натуралістичність зображення, наявність локальних рис, домінування коломийкового розміру. Основ-ни-ми функціями цих творів є інформативна, комунікативна, естетична, психоло-гіч-на та практично-виховна”.

У другому розділі – „Поетика співанки-хроніки” – проаналізовано шляхи формування жанру співанки-хроніки як поетичної системи. Ця система виразно виявляє типологічні риси жанру, дає змогу визначити тип змістової структури, яку витворюють певний час і конкретні обставини і яка набуває позачасових меж і влас-тивостей. Тут підкреслюється, що жанровою домінантою в хронікальних піс-нях є прагнення авторів-виконавців до точного адекватного відо-бра-ження, тісний зв’я-зок із зображуваними явищами, що визначає не лише зміст, а й позначається на сти-лі цих творів, сукупності прийомів для вираження ху-дожніх цілей. Творці спі-ва-нок-хронік, що пов’язані з відтворенням конкретних фактів, не можуть звертатися до фігуральності, художньої узагальненості.

У підрозділі 2.1 „Походження співанок-хронік та їх основні функції” акцен-то-вано на тому, що співанки-хроніки, які почали створюватися в Україні вже у ХVI–XVII ст., вирізняються серед інших ліро-епічних жанрів фольклору хроноло-гіч-ною послідовністю викладу подій історичного і побутового характеру, деталізу-ючи їх. Для цих пісень щонайперше характерні точні вказівки в тексті місця події, на-явність справжніх імен, особлива композиційна структура з характерними за-чи-на-ми та фіналом. Особливо важливим чинником образної та стилістичної типізації в пісні-хроніці був їхній міцний зв’язок із традиціями творення давньоруського та українського героїчного епосу, їхня функціональна і структурна спорідненість з усією системою поетичного та музичного мислення Карпатського регіону, генетич-ний зв’язок із деякими локальними пісенними жанрами (народні вірші). Трансмісія фольклорної традиції виявилася також через циклізацію коломийок однотипної те-матики до виникнення співанок-хронік як епічного жанру.

Співанки-хроніки, які містять і елементи голосінь, можна вважати так зва-ни-ми відкритими системами, оскільки ці тексти мають здатність залучати до своєї структури й нові сегменти, відповідно адаптувавши їх до законів поетики цього жанру. З погляду змісту, форми, індивідуального і колективного начала, функ-ці-ональ-ної ролі, то співанки-хроніки мають багато спільного з думами. Процес транс-фор-мації жанру хронік дає можливість помітити, що за межами Карпатського краю ці пісні починають втрачати деякі риси чистого епічного стилю. Окремі зразки хро-нік, коротші за формою, без спеціального інформативного наповнення, наближа-ють-ся до балад. Аналіз об’ємного фольклорного репертуару переконує в тому, що функціональна специфіка і побутування визначають поетику жанру.

У підрозділі 2.2 „Комунікативний аспект співанки-хроніки” арґументовано тезу, що всі художні засоби у співанці-хроніці підпорядковані певній меті – прав-ди-во і переконливо подати факт, винятковий за своєю суттю. Дії героїв твору завжди комунікативні, оскільки в центрі – суб’єкт, який стає ініціатором цих дій. Комуні-ка-тивні дії в співанці-хроніці стосуються кількох суб’єктів: оповідача та слухачів. Ця комунікативна тенденція простежується у манері оповіді хронікальних пісень, тоні голосу, інтенсивності рухів, експресивних елементах (вигуки, міміка) – нара-тив-на тенденція в ході фольклорної трансмісії, виникаючи і розвиваючись у зв’язку з необхідністю художнього осмислення дійсності, зумовлює перехід фактографіч-них, хронікальних, натуралістичних значень традиційного тексту в сферу впливу оповідача на аудиторію.

Особиста трагедія, описана в співанці-хроніці, подається у відповідному клю-чі. Зображуючи трагедію як факт, автор прагне піднести її до статусу соціаль-ної, змі-нити існуючу реальність. Разом з тим соціальна подія у пісні-хроніці стає ко-мунікативною, оскільки йдеться про норми поведінки, правила співжиття, а та-кож людські та суспільні цінності. Акт повідомлення у співанці-хроніці (і від-по-від-не йому референційне значення) спрямований на розуміння і сприйняття усіма його учасниками. Факт, який стоїть у центрі співанки-хроніки, перевтілюється із внут-ріш-нього сприйняття до зовнішньої взаємодії, виявляючись у мотивації вчинків го-ловних героїв.

З погляду естетичної налаштованості та ефекту емоційного впливу в мотивах та фабульних моделях хронікальної пісні можемо розглянути матеріал із дійсності в інтенсивному процесі виникнення тексту. Творець-виконавець в основу кладе ра-зю-чий факт-трагедію, яка сталася з близькою, рідною, шанованою усіма людиною. Розгортання сюжету в послідовному наростанні напруження своєрідно умотиву-ва-ло цю тенденцію, роблячи її рельєфнішою в пісні. Тому у пісні-хроніці епічний та ліричний елементи постають в органічній єдності, тут здебільшого переважає роз-по-відь, викладена від імені очевидця або учасника події, що досягається завдяки все-бічному розмаїттю присудкових синтаксичних конструкцій.

У підрозділі 2.3 „Психологічний паралелізм у пісні” наголошується, що у хро-нікальних піснях своєрідне поєднання особистих емоційних переживань, осо-бис-того творчого досвіду та традиційних засобів поетичного стилю синтезує окре-ме і загальне, інтимне та загальнолюдське у своєрідний психологічний комплекс.

Одна з констант поетичної системи хронікальної пісні – психологічний па-ра-лелізм. Як засіб епічного гальмування, він має ознаки як стильового прийому, так і композиційного. Як показано в роботі, паралелізм із використанням традиційного фольклорного образу зозулі в жанрі співанки-хроніки використовується саме як ком-позиційний прийом. У співанці він повторюється через кілька рядків, щоб за-без-печити логічний перехід від однієї частини твору до іншої. Це можна прос-те-жи-ти на прикладі пісень-хронік „Ой куєт ми зазулиця отам на смерічцї”, „Ой ковала зозулечка, ковати забула” та ін. Використання образу-символу зозулі у співанці-хро-ніці зіставляється з побутуванням цього образу в інших жанрах фольклору – думах, голосіннях, соціально-побутових піснях.

У деяких співанках-хроніках образ зозулі наділений рисами безпосередньої учасниці події („Прилетіла зозулька тай йила кувати”). Проаналізовано й інші сим-воли співанки-хроніки, зокрема: сонце, гори, дорога, криниця, гуси, бук, береза.

Зі структурою мислення, нормами комунікації та художньої об’єктивації су-го-лосний діалог у співанці-хроніці (підрозділ 2.4 „Діалог у співанці-хроніці”). Вис-ловлювання інформативного типу у співанці-хроніці є своєрідним переходом від власного особистісного сприйняття або переконання до позиції зовнішньої взаємо-дії. У тексті пісні виникає певний механізм, який формує цілісну мотиваційну струк-туру фольклорного твору. Внаслідок такого мовленнєвого повідомлення слу-хач, до якого воно спрямоване, зрештою змінює своє ставлення до героїв, фабуль-них колізій, життєвих цінностей, – і в цьому вбачається головне завдання комуніка-тив-ного акту в співанці-хроніці. При цьому в акті творення у пісні фіксуються не тільки певні мотивації вчинків персонажів, перебіг подій, а й безпосередне часо-просторове їх сприйняття слухачем. Переконуємося: спосіб організації вислов-лю-вання у пісні-хроніці як специфічному жанрі визначається метою, яка закладена в цьому жанрі. Ідентифікація комунікативної події в співанці-хроніці на рівні мови часто виражена і синтаксично, і стилістично. Зокрема, це видно із форми побудови зачину, який часто розпочинається питальним зворотом („Ой ковала зазуленька на зеленомъ току”). Епічність зображення в співанках-хроніках здійснюється завдяки діалогізації. Діалог у співанці-хроніці, на відміну від інших старших епічних жан-рів – думи, балади, – не містить у собі елемента театралізації і підпорядкований од-ній меті – відтворенню достовірного обміну думками героїв. Текстуальний аналіз співанки „Про Томанюків і Бойчука” дає змогу виявити, що діалог тут безпосе-ред-ньо характеризує учасників мовленнєвого акту і автор завдяки його використанню намагається викласти мотивацію подальших дій описуваних персонажів.

У підрозділі 2.5 „Власні імена у структурі твору” розкрито інший складник прямої об’єктивації і прямої суб’єктивації: антропоніми. Індивідуалізація у спі-ван-ці-хроніці постає на початку твору у розгорненому біографізмі героя. Опис зовніш-нос-ті, фіксація конкретного імені, докладний опис виняткової події зв’язує склад-ни-ки твору в єдине ціле. Тому фабула і сюжет цілком близько стоять один до одного. У співанці-хроніці кожне конкретне ім’я для слухача має особливе значення – це односельчанин, давній приятель, друг, кохана людина, син, чоловік, хрещеник, сусід та т. ін. Тому використання антропонімів відіграє важливу роль у творенні психологізму, оскільки специфічною особливістю людської психіки є здатність відновлювати в пам’яті давно минулі події. Наприклад, у пісні-хроніці із видання В. Шухевича „Гуцульщина” (1902) „Року, братя, бо й семого вибори скликали” вказано конкретні імена та прізвища дійових осіб, зазначено рік подій, названо міста і села.

Порівняння текстів ліричних, родинно-побутових пісень із текстами співа-нок-хронік виявило, що їхні власні назви відрізняються прагматичною структурою. Використання антропонімів у співанці-хроніці нерозривно пов’язане з аспектом ідентичності як пізнавальної необхідності, що відбивається у функціональних та жан-рових особливостях твору. Прагматика жанру співанки-хроніки спрямована на ствердження споконвічної аксіоми: людина має зберігати власну ідентичність, незважаючи на вторгнення у її життєвий простір різноманітних, не властивих їй впливів, непередбачуваних кризових ситуацій, конфліктів. На відміну від інших жанрів, пісня-хроніка репрезентує модус суб’єкта, намагається виокремити кожну конкретну особистість, піднісши її над одноманітністю, недосконалістю.

У підрозділі 2.6 „Образи співанки-хроніки” акцентовано, що через сфокусо-ва-не зображення головних героїв у хронікальній пісні актуалізується структура творець-персонаж. Герої пісень-хронік – це звичайні люди, зображені у винятково важ-ливі періоди їхнього життя. Зіставлення текстів співанок з ліричними та родин-но-побутовими піснями показало, що особливу увагу в хронікальній пісні звернено на постать головного героя, тут наявна розгорнута характеристика персонажа. Так, у пісні „Були у нас колись воли та й тато продали”, у центрі якої – трагічна доля емігранта Івана Дуди, який вирушив до Америки, наявний детальний опис по-до-ро-жі, вражень, поневірянь у чужому краї. Зіставлення текстів балад із текстами пісень виявило, що у хроніках відсутні фантастичні елементи, гіперболізація.

Насамперед у трагічних образах героїв хронікальної пісні перемагає ідея життєствердження, безперервності роду, невичерпності життя. З одного боку, в них закладена ідея ворожості смерті всьому живому. Співанка-хроніка розкриває особ-ли-вий естетичний аспект – утвердження людського безсмертя в конкретній людині, співвідно-шення життя та смерті, смерті та безсмертя. З іншого – уникаючи містич-но-го, пісня з усією силою показує своєрідний перехід особистості, життя якої за-вер-шується трагічно, в пам’ять інших людей, в їхній досвід, життєве коло, чуттєвий світ. У образах співанок-хронік виявляється сфера естетики взаємовідносин лю-ди-ни і людського.

Своєрідне поєднання образів та подій у пісні здійснюється за принципом об’єк-тивно-логічної послідовності. Зміст твору пов’язаний із винятковими, суто трагічними подіями, сам по собі створює чуттєве коло, звернене до всіх учасників комунікативного акту, і сприймається з психологічної дистанції. У цьому виявля-єть-ся безпосередньо і ставлення авторів-виконавців до суті описуваної події, до героїв. Через сфокусоване зображення головних героїв можна простежити, який тип світогляду має автор, яку картину світу прагне відтворити, на яку систему цін-нос-тей він орієнтований, незважаючи на неупереджений, фактографічний характер оповіді.

У третьому розділі – „Парадигма трагічного у співанці-хроніці” – смис-ло-вим центром є теза про вплив цільового налаштування на смислову і структурну організацію текстів співанок-хронік; здатність домінантного мотиву трагічного ви-падку, викликаного несподіваним руйнуванням життєвої гармонії особистості у родині або колективі, бути найдоступнішим засобом до жанрової іденти-фі-ка-ції хронікальної пісні. Автори-виконавці епічних пісень особливу увагу звер-та-ють на морально-етичні аспекти описуваної події, спрямовуючи слухача на чітке роз-ме-жу-ван-ня в художньому світі співанки-хроніки об’єктивно-реального (трагіч-но-го) та суб’єктивно-ідеального (гармонійного) світу.

У підрозділі 3.1 „Філософське осмислення життя і смерті в співанках-хро-ніках” акцентовано, що зображення здійснення злочину (основне у творі) ви-яв-ляє ти-пологічні риси жанру, дає змогу визначити його як „тип змістової структури” (В. Анікін). Виділені теми, мотиви, образи, лексичні, контекстуально-синонімічні та смислові засоби вираження трагічного легко групуються. Вони пов’язані зі змістом та з відтворенням психічного стану героя і слухача, його емоційної пам’яті та складного процесу психологічного розвитку особистості. Здебільшого вся увага творців і виконавців співанок-хронік зосереджена на безневинно загиблих жертвах. Картини трагедії змальовуються лише в найнапруженіший момент – напередодні, у час смерті, під час похорону („Ци чули-сти, добрі люди, таку новиночку?”). Як пра-ви-ло, передісторію цього випадку не подано у тексті, оскільки вона й так досте-мен-но відома слухачам, для яких написана хронікальна пісня. Звичайно, основна роз-по-відь у співанці-хроніці зосереджена на кульмінації, яка глибоко вразила автора-виконавця та слухачів: жорстоко вбито жовнірами молоду дівчину Калиночку. Ав-то-ром показано безутішні страждання батьків, усіх рідних та близьких людей за-гиб-лої. Але парадигма трагічного присутня і у зображенні вбивць, оскільки в творі зрештою виявляється головне – хибність обраного в стані емоційної напруги шля-ху. Емоції, передуючи усвідомленому сприйняттю дійсності, стають наріжним ка-ме-нем трагічної ситуації.

Трагічне у співанці-хроніці виражається в складній поетичній структурі: роз-ду-ми і переживання головного героя поступово переходять до інших героїв твору. Реальний факт – основний в сюжеті пісні – дає імпульс до переплетення різних ду-мок, почуттів, роздумів, передається різними прийомами: завдяки вико-рис-тан-ню мо-нологів, діалогів, антитези, психологічного паралелізму, зображенню ге-роїв тво-ру в амбівалентному смисловому ключі.

Мистецтво трагічного у співанці-хроніці засноване на дисгармонійному спів-від-ношенні між одиничним та загальним. Життя трагедійного героя визначається взаємодією цілого ряду чинників, перед якими він стає безсилим. Наприклад, у співанці-хроніці „Ой кує ми зозулечка вілинула в вишню” очевидці подій вва-жа-ють, що першопричиною трагедії стала „дивна натура” Семена, який зважився на вбив-ство Андрія Угринця заради багатого вбрання. У складному переплетенні ре-аль-них переживань і реальних дій також простежується багатоплановість вира-жен-ня трагічного. Трагічне тут проходить випробування на різних рівнях його усвідом-лен-ня – філософського, емоційного. Смерть у співанці-хроніці – це достовірна опо-відь, яка передбачає особливі переживання активних носіїв: невідома людині час-ти-на світотворення стрімко входить у життєвий простір героїв та слухачів і перевті-люється структурно, приводячи його у відповідність з новоствореною картиною світу.

У підрозділі 3.2 „Феномен переживання у співанці-хроніці” на основі дос-лід-жень сучасних психологів (В. Френкеля, С. Чургомова, Є. Шепетька та ін.) з’ясову-ється особливість феномена переживання у цьому жанрі українського фольклору. Наголошено, що феномен переживання присутній у двох реальностях твору. Перша реальність – це, власне, його події, основні образи, їх дії, сюжет, який відтворює реальне життя. Друга реальність твору – особисті проблеми автора, його пережи-ван-ня, власне ставлення до героя, світосприйняття, прагнення зрозуміти сутність і дати оцінку життя і смерті, які несвідомо також відображуються в наративному оформленні. Зіставлення двох реальностей твору (вбивство в Мишині Шевчука Івана і сприйняття цієї трагедії його рідною тіткою Оленою) здійснюється під час аналізу пісні зі збірки О. Кольберга „Ро Pietnoczkaсh w ponegiwnok”. Проаналізо-ва-но особливості кризової ситуації, яка охоплює сюжет пісні-хроніки. Фінал твору містить вказівку на авторство: зазначено, що її склала Федунева Олена, рідна тітка загиблого парубка. Його доля дуже близька авторці, оскільки вона разом з ним переживала усі події дитинства, юності. У нарації відтворюється внутрішній світ героя в такому значенні, в якому творець пісні його усвідомлює.

Факт убивства у творі має реально-матеріальне втілення: він перестає бути лише ідеєю. У результаті факт, незвичайний за своєю суттю, виявляється ширшим, ніж значення, яке йому приписане, і, відповідно, залишаючись однаковим для ав-тора, він підлягає інтерпретації у сприйнятті аудиторією. Сприймаючи текст хро-ні-кальної пісні, слухач розуміє трагічність по-своєму. На прикладі пісні „Ой ходила Гафієчка, а все вишивала” показано, що основною є „мова реальної поведінки”, „мова вірша”, тобто первинні суттєві значення, які часто можуть виявитися лише у найважливіші, найкритичніші моменти життя. Співанка-хроніка, у якій йдеться про вбивство Семеном Тресюком своєї дружини Гафійки, дає змогу зрозуміти, що всі суспільні моделі є мірилами цінностей лише тоді, коли все це набирає особистого, приватного характеру, а стосунки є інтимними. Тому співанка-хроніка використо-вує відмінний від інших фольклорних жанрів прийом – конкретизацію власних імен, місцевих назв, хронології подій.

У підрозділі 3.3 – „Моральні цінності – основа концепції співанки-хроніки” – розглянуто співанки-хроніки як тип усвідомлення дійсності, як модель художнього відображення реальності, як особливий жанр фольклору, створений після певного випадку, і в якому образи цих пісень втрачають характер значних типових уза-галь-нень („Чи ви чули, люди добрі, в сорок першім році”). У результаті сприй-нят-тя спі-ван-ки-хроніки слухачем відбувається не звичайна переоцінка цінностей, а й склад-ніший процес – переоцінка життя, сутність же цінностей виявляється поза-ча-со-вою, навіть позаісторичною. Аналіз пісні „А пістинські легіники біди наробили” пока-зує, що особистість не просто проживає відведений їй проміжок часу, а ще й уні-каль-ним чином вбирає в себе всю життєву реальність у відповідному ра-курсі. У співанці-хроніці значною мірою сутність життя виражена сутністю життє-вих обра-зів. Емоційно-естетичний вплив трагічного у співанці-хроніці посилює по-єд-нання епіч-ності і драматизму. Увібравши в себе елементи традиції, пісні цього жанру у но-вому ракурсі показують особливі ідейні лейтмотиви епічних картин („Про Юрину Марічку”). Основним сегментом осмислення є входження в зміст та струк-ту-ру суб’єкта, наділеного свідомістю, активно діючого як визначального ком-по-нен-та досліджуваної соціальної реальності та світу людини.

У четвертому розділі – „Трансформації реального факту у співанці-хроні-ці” – розглянуто форми трансформації реального факту: автор-виконавець, реаль-ний факт і сюжет твору, майстерність інтерпретатора. Особливу увагу звернено на традиційність творення і побутування співанки-хроніки, її позачасовий характер, роз-криті типи спілкування автора-виконавця і слухача.

У підрозділі 4.1 „Автор-виконавець співанки-хроніки” наголошено на специ-фі-ці творення співанки-хроніки, у якій важлива індивідуальна інтерпретація пере-да-чі інформації має вигляд ретіального комунікативного процесу, оскільки спря-мо-вана до всіх слухачів твору, що виконується. Пісня твориться як відгук на неорди-нар-ну, незвичайну подію або в момент дії, або одразу після неї. Автор співанки-хроніки не може творити за шаблоном, оскільки в центрі його уваги – конкретна по-дія – значна або часткова, але завжди не схожа на інші, вражаюча і незвичайна для громади. Це спостереження доводять і студії над хронікальною піснею („Ой в Рашковім, славнім селі, стала сі неслава”, „Послухайте, добрі люде, що хочу каза-ти”). Однак швидка реакція творців співанок-хронік на нове сприяла викорис-тан-ню стійких архаїчних, нерідко формульних одиниць варіативного фольклорного тексту в його побутуванні. Індивідуальна свідомість автора хронікальної пісні охоплює традиційний набір універсалій фольклорного тексту (мотиви, образи-сим-воли), які дещо переосмислюються, трансформуються і адаптуються для пере-да-чі цього нового в особистому і громадському житті.

Тут домінантні ознаки жанру знаходяться не в сфері поетики або структури текстів, а в контекстуально-ситуативних умовах їх побутування. Відтак важливого значення набуває визначення