ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Папазова Анжела Василівна

УДК 271.5 “16/17”: 94(367)

РЕЛІГІЙНО-ОСВІТЯНСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРДЕНУ ЄЗУЇТІВ У СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКОМУ РЕГІОНІ

В ОСТАННІЙ ТРЕТИНІ XVI – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТ.

Спеціальність 07.00.02 – Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент Шепко Лариса Георгіївна, 

доцент кафедри всесвітньої історії

Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Дьомін Олег Борисович,

професор кафедри нової та новітньої історії

Одеського національного університету

ім. І.І. Мечникова

кандидат історичних наук, доцент Губарев Віктор Кімович,

доцент кафедри історії і права

Донецького національного

технічного університету

Захист відбудеться 18.04.2008 p. о__13___годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, II корпус, ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий 17.03.2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Активне включення України у загальноєвропейські процеси інтеграції вимагає врахування історичного досвіду взаємодії та взаємовпливу західноєвропейської та східнослов'янської культур. У цьому зв'язку значний інтерес викликає релігійно-освітянська діяльність ордену єзуїтів у східнослов'янському регіоні в останній третині XVI – першій половині XVII століття, яка була впливовим чинником місцевого культурного життя. Вивчення цього складного й неоднозначного явища допоможе інтеграції східнослов'янських народів до загальноєвропейського співтовариства, сприятиме використанню у регіоні прогресивних здобутків єзуїтської практики у культурній сфері. Це також зорієнтує на подолання існуючих стереотипів щодо ордену та розвиток неупередженого вивчення історії Товариства Ісуса в регіоні.

Вивчення релігійно-освітянської діяльності ордену єзуїтів саме на території східнослов'янського регіону (етнічні землі українців, білорусів, руських) є надзвичайно важливим. По-перше, через те, що тут склалася спільнота близьких за культурою та релігією етносів, і орден об'єднав їх в одну провінцію Товариства. По-друге, тому, що для реалізації своєї мети орден використав комплекс методів, яких потребували особливості роботи в регіоні. По-третє, всі події політичного, релігійного та культурного життя регіону дуже тісно пов'язані між собою і відображають процеси взаємовпливу культур.

Сьогодні католицька місія на території СНД здійснюється, головним чином, орденом єзуїтів, який модернізує свої методи відповідно часу. Сучасна релігійна ситуація в східнослов'янському регіоні досить складна, представники різних конфесій часто не можуть порозумітися між собою. Діяльність ордену певною мірою впливає на соціальні, культурні, релігійні процеси, на розв'язання морально-етичних проблем сучасності. Тому необхідно засвоїти уроки історії, тобто вивчити діяльність Товариства Ісуса та її наслідки на початковому етапі єзуїтської місії у регіон.

Зв'язок теми дисертації з науковими програмами, планами, темами установи. Дисертація виконана в межах наукової теми кафедри всесвітньої історії Донецького національного університету “Проблеми соціально-культурного розвитку Європи в стародавності та середньовіччя” (номер державної реєстрації – 0103U004717). Тема роботи пов'язана з викладанням спецкурсу “Місіонерська діяльність ордену єзуїтів” на кафедрі історичних дисциплін Маріупольського державного гуманітарного університету.

Об'єктом дослідження є орден єзуїтів як невід'ємна частина католицької церкви.

Предметом дослідження є діяльність ордену єзуїтів у східнослов'янському регіоні в галузі релігії й освіти в початковий період його проникнення, а також комплекс джерел, які відображають форми та методи діяльності ордену.

Мета роботи полягає у виявленні й комплексному аналізі джерел щодо діяльності ордену єзуїтів у галузі релігії й освіти з позиції впливу на історичні процеси у східнослов'янському регіоні (остання третина XVI – перша половина XVII ст.).

Поставлена мета вимагає вирішення наступних завдань:

·

·

·

·

·

·

·

Хронологічні рамки – остання третина XVI – перша половина XVII ст. У 1573 році єзуїти вперше офіційно з'являються на території регіону і починають реалізовувати цілі римської курії й ордену. У середині XVII ст. Товариство вивозить переважну більшість своїх членів і майно з території регіону, охопленого національно-визвольною війною 1648–1654 рр. Протягом цього часу відбувається становлення й розвиток інститутів ордену.

Територіальні межі дослідження охоплюють східнослов'янський регіон – територію розселення історично сформованої спільності близьких за своєю культурою й релігією східних слов'ян у межах Речі Посполитої, Московського царства та володінь Австрійських Габсбургів у період останньої третини XVI – першої половини XVII ст.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому зроблено спробу комплексно дослідити релігійно-освітянський напрямок діяльності ордену єзуїтів на території історичного розселення східнослов'янських народів на початковому етапі місії Товариства Ісуса:

· проаналізовано й узагальнено комплекс архівних і опублікованих джерел із зазначеної проблеми, частина яких маловідома чи не використовувалася зовсім;

· виконано аналіз вітчизняних і зарубіжних досліджень з історії ордену єзуїтів, на основі якого визначено ступінь розробки проблеми;

· детально охарактеризовано функціонально-ієрархічний устрій ордену, призначення та структуру домів Товариства Ісуса й систему підготовки його членів, запропоновано уточнення понять “єзуїт” та “єзуїтство”;

· виявлено механізм проникнення й організації діяльності ордену, проаналізований кількісний і якісний склад єзуїтів, які працювали у східнослов'янському регіоні;

· конкретизовано й узагальнено відомості про освітні й релігійні доми ордену у регіоні;

· висвітлено регіональну специфіку освітнього процесу в діяльності єзуїтів;

· визначено завдання єзуїтської системи освіти й виховання в регіоні в останній третині XVI – першій половині XVII століття, обґрунтовано пріоритетні з них;

· проаналізовано систему методів релігійного впливу ордену єзуїтів на населення, що застосовувалися у східнослов'янському регіоні у даний період;

· визначено результати й наслідки релігійно-освітянської діяльності ордену єзуїтів для розвитку східнослов'янського регіону в останній третині XVI – першій половині XVII ст.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали й висновки можуть бути використані для подальшого вивчення проблем, пов'язаних із діяльністю ордену єзуїтів, історії чернецтва, конфесій християнства, історії освіти, а також у дослідженні процесу взаємовпливу й взаємопроникнення культур. Висновки роботи можна враховувати при створенні узагальнюючих робіт з історії релігії. Фактичний матеріал може бути корисний при підготовці навчальних (лекційних і спеціальних) курсів із релігієзнавства, історії України, всесвітньої історії, джерелознавства, історіографії, культурології, при написанні навчальних і довідкових посібників.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертант одержав цілком особисто. Переважна більшість матеріалів додатків є також особистим внеском здобувача. Основні положення й висновки дослідження викладено в 9 публікаціях, у тому числі 4 статтях у фахових виданнях ВАК України та висвітлено під час 5 наукових конференцій.

Апробація й публікація результатів дисертаційного дослідження. Результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри всесвітньої історії Донецького національного університету. Основні аспекти роботи знайшли відображення в тезах доповідей і виступів на конференціях: міжнародній конференції “Історія релігій в Україні” (м. Львів, 2001 р.), регіональній науковій конференції “Історична наука: Спадщина й сучасність” (м. Луганськ, 2003 р.), науково-практичних конференціях викладачів Маріупольського державного гуманітарного університету за період 2004 – 2007 рр., викладені у 9 публікаціях.

Структура дисертації відповідає меті й завданням дослідження. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, які розділені на три підрозділи кожен, висновків, приміток та посилань, списку джерел і літератури (427 найменувань), 10 додатків. Повний обсяг дисертаційного дослідження складає 347 сторінок (із них 71 сторінка – додатки), обсяг основного тексту – 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначається її зв'язок із науковими програмами, формулюються об'єкт і предмет дослідження, мета та завдання роботи, окреслюються хронологічні та територіальні межі, розкривається наукова новизна та практичне значення дисертації, особистий внесок здобувача, вказуються основні етапи апробації отриманих результатів та структура роботи.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” висвітлюється стан наукової розробки теми, подається характеристика джерельної бази, визначається методологічна основа дисертації.

Історіографія питання. При характеристиці стану наукової розробки теми розглядаються праці церковних та світських авторів (роботи дослідників східнослов'янського регіону та зарубіжних науковців). Аналіз літератури здійснюється за проблемно-хронологічним принципом.

Вивчення діяльності ордену почали римо-католицькі автори, саме історики-єзуїти. П.Пірлінг і С.Заленський приділили увагу участі ордену у найважливіших подіях східнослов'янського регіону, його релігійній та освітянській діяльності Пирлинг П. Исторические статьи и заметки. – СПб., 1913; ZaікskiJesuici w Polsce. – Lwуw-Krakуw, 1900-1906. –-V; ZaікskiCzy jezuici zgubili Polskк? – Lwуw, 1872.. Проте віддаючи належне досягненням істориків-єзуїтів ХІХ століття, слід зазначити наступне: суб'єктивність оцінки єзуїтами своєї діяльності вимагає обережності щодо їх використання.

Наукові праці зарубіжних світських авторів ХІХ століття представляють цінність для вивчення організаційної структури й методів ордену. Можна виділити праці німецьких дослідників: Т. Грізінгера, який простежив роботу ордену в регіоні Гризингер Т. Иезуиты. Полная история их явных и тайных деяний от основания ордена и до настоящего времени. – СПб., 1999. , Ж. Губера, особливо стосовно методів роботи Товариства Губер Ж. Иезуиты, их история, учение и практическая деятельность в сфере общественной жизни, политики и религии. – СПб., 1898. , Г. Бьомера, який віддав перевагу констатації фактів діяльності ордену Бёмер Г. История ордена иезуитов // Орден иезуитов: правда и вымысел. Сб. / Сост. А. Лактионов. – М., 2004. – С. 7-260. . Французький історик Ш. Лом'є вивчав причини успіхів Товариства Лом'є Ш. Історія ордену єзуїтів / В.М. Шевченко (пер. з фр.); В.М. Попович (наук. ред.). – К., 2007. . Найбільший інтерес серед зарубіжних авторів виявили до регіону польські дослідники, зокрема, Ю.Лукашевич (місіонерська діяльність, шкільництво) та К. Валішевський (у зв'язку з розвитком найважливіших подій у регіоні) Јukaszewicz J. Historya szkуі w Koronie i Wielkim Ksiкstwie Litewskim od najdawniejszych czasуw az do roku 1794. – T. I. – Poznaс, 1849. – S. 1-158; Валишевский К. Смутное время. – М., 1989. . Проте оцінки діяльності ордену зарубіжними дослідниками певною мірою залежали від конфесійної приналежності автора.

Велику увагу вивченню єзуїтства в означеному регіоні приділяли науковці Російської імперії ХІХ – початку ХХ століття, інтерес яких до ордену зріс у зв'язку з активізацією діяльності Товариства в Росії та світі Бантыш-Каменский Д.И. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. – К., 1993; Дорошенко Д.І. Нарис історії України в 2-х томах. Том. – К.,1992; Грушевський М.С. Історія України – Русі. – К., 1995. – Т.7; Брянцев П.Д. История литовского государства с древнейших времен. – Вильна, 1889; Костомаров Н.И. Смутное время Московского государства в начале ХVII в. 1604-1613. – М., 1994.. Найбільш ґрунтовними роботами, що присвячені проблемі, є праці православних істориків: А.П. Дем'яновича, який критично аналізував діяльність членів ордену, відзначав її вплив на суспільно-релігійне й культурне життя регіону Демьянович А.П. Иезуиты в Западной России в 1565-1772 // Журнал Министерства Народного Просвещения. - 1871, август. – С. 181-236; сентябрь. – С. 1-46; октябрь. – С. 250-279; ноябрь. – С. 40-86; – декабрь. – С. 40-231., та К.В. Харламповича, який вивчав процес упровадження більшості колегіумів і шкіл, з'ясовував взаємовплив єзуїтських й інших навчальних закладів Харлампович К.В. Западнорусские православные школы ХVI – начала ХVII вв. Отношение их к инославным. – Казань, 1898. . Науковці Російської імперії вивчали діяльність Товариства в окремих землях Сливов И. Иезуиты в Литве // Русский вестник. – М.,1875.– Т.118. – С. 5-63; Т.119. – С. 724-770; Т.120. – С. ; Митрошенко И.Я. Иезуиты в восточной части Белоруссии с 1569 по 1772 гг. // Полоцко-Витебская старина. – Витебск, 1912. – Вып. 2. – С. 23-35., з'ясовували вплив ордену на аристократію, органи державної влади, православну церкву Любович Н.Н. Начало католической реакции и упадок реформации в Польше. – Варшава, 1890; Лилов О. О зловредных действиях иезуитов в отношении к православной церкви в России в конце XVI – и в начале XVII вв. – Казань, 1856., аналізували роботу окремих членів Товариства Быков А.А. И.Лойола, его жизнь и общественная деятельность. – Спб., 1891; Сушко О. Епізод з життя Петра Скарги. – Львів, 1906. , присвятили дослідження певним епізодам діяльності єзуїтів (дипломатичній місії А. Поссевіно в Москву Самарин Ю.Ф. Иезуиты и их отношения к России. Письмо к иезуиту Мартынову. – М., 1870. , впровадженню колегіумів Сапунов А.П. Заметка о коллегии и академии иезуитов в Полоцке. – Полоцк, 1897., участі єзуїтів у подіях “смутних часів” у Московському царстві Костомаров Н.И. Русские инородцы. Исторические монографии и исследования. – М., 1996; Левицкий Н. Лжедмитрий I как пропагандист католичества в Москве. – СПб, 1886. ). Професори Петербурзької духовної академії П.М.Жукович і М.О.Коялович активно займалися вивченням історії Берестейської унії. П.М.Жукович першим звернув увагу на необхідність документалізації участі єзуїтів у підготовці й проведенні Берестейського собору Жукович П.Н. Сеймовая борьба православного западнорусского дворянства с церковной унией до 1609 г. – СПб., 1901.. М.О.Коялович акцентував увагу на великій ролі єзуїтів у підготовці й підтримці унії, практично як керівників процесу Коялович М.О. Литовская церковная уния. – Т.1. – СПб., 1859.. Між іншим, великий інтерес до ордену єзуїтів, який відмітився у XIX – на початку ХХ століття, на нашу думку, не призвів до комплексного вивчення цього складного питання. Дослідники почали збирати фактичний матеріал, позначили проблему, проте через розбіжності в оцінках Товариства не виробили підходів щодо його неупередженого вивчення.

Зміна суспільно-політичної ситуації у Російській імперії внаслідок подій 1917 року, й новий розподіл територій між державами регіону вплинули на характер вивчення історії ордену єзуїтів. Унаслідок цих процесів умовно можна відзначити радянську та зарубіжну історіографію ХХ століття (польські історики та науковці діаспор).

У зарубіжній історіографії XX століття проблема вивчалася у багатьох аспектах. Плідною була праця представника української діаспори І.І. Огієнка, який зосередив увагу саме на релігійній діяльності членів ордену Огієнко І.І. Українська церква. – К., 1993. . М.С. Грушевський, перебуваючи в еміграції, написав значну частину своєї роботи “З історії релігійної думки на Україні”, в якій звернув увагу на діяльність Товариства Грушевський М.С. З історії релігійної думки на Україні // Грушевський М.С. Духовна Україна (збірка творів) / Упорядкування та додатки І. Гирича, О. Дзюби, В. Ульянівського. – К., 1994. – С. 56-75.. Видатний російський історик в еміграції А.В. Карташов торкнувся практично всіх сфер діяльності ордену в регіоні, особливо методів релігійного впливу Карташов А.В. Очерки по истории русской церкви. В 2-х томах. – М., 1991. – Т. 1. – С. 590-634. .

Найактивнішими зарубіжними дослідниками були представники католицької церкви. Одна з таких робіт належить С. Обіреку, який спираючись на велику джерельну базу, відбиває всі напрямки діяльності єзуїтів на території Речі Посполитої у 1564 - 1668 рр. Obirek S. Jezuici w Rzeczyposplitej Obojga Narodуw w latach 1564-1668. – Krakуw, 1996. Історики приділили велику увагу участі єзуїтів у впровадженні Берестейської церковної унії. Єзуїт Я. Крайцар орієнтує на те, що історикам варто спиратися тільки на документально зафіксовані джерела, які підтверджують участь єзуїтів у підготовці унії Krajcar J. Jesuits and the genesis of the Union of Brest // Orientalia Christiana Periodice. – Roma, 1978. – V. 44. . Дослідник унії А.Великий підкреслив значення релігійної полеміки навколо цього культурно-історичного та церковного процесу Великий А. З літопису християнської України: Церковно-історичні радіолекції з Ватикану /
2-е вид. – У 9-ти т. – Т. IІІ-V. – Львів, 1999. . Не менш пильний інтерес викликали, головним чином, в італійських та польських дослідників й інші напрямки діяльності ордену: проникнення та робота єзуїтів у регіоні Simon C. I gesuite e la Russia // La civilta cattolica. – Roma, 1989. – A. 140, quad 3346. – P. ; Simon C. I Gesuiti e Bieloryssi: al margini della civilta o a una svolta culturale? // La civilta cattolica. – Roma, 1993. – A. 144, quad 3432. – P. ; Simon C. I Gesuti e LґUcraina // La civilta cattolica. – Roma, 1992. –A. 143, quad 3404. – P. 135-149. , наука й освіта Grzebieс L. Organizacja bibliotek jezuickieh w Polsce od XVI do XVIII wieku // Archiwa, Biblioteki i Muzea Koњcielne. – T.30-31.– Lublin, 1975; Blagioli M. Jesuit science between texts and contexts // Stadies in history and philosphy of science. – Oxford; Elmsford, 1994. – Vol. 25. – № 4. – P. 637-646; , будівництво костьолів, монастирів, колегіумів Paszenda J. Budowle jezuickie w Polsce. – Krakow, 1999-2000. – T. 1-2. , місіонерська діяльність із поширення католицтва Polcin S. Une tentative d’union au XVIe siecle //mission religiense du Pere Antoine Possevino en Moscovie, 1581-1582. – Rome, 1957. , робота окремих єзуїтів Stцkl G. Posseviniana. Jahrbucfiir Geschichte Osteuropas. – Wiesboden, 1963, Juni, Bd. 11, Heft. 2. – S. 223-236; Mycinski J. Les debuts des Jesuites en Pologne et Mateusz Kazimierz Sarbiewski SJ (1595-1640) // Studia Gallo Polonica. –Krakow, 1992. – T.2. – S. 25-33.. Сьогодні саме історики-єзуїти є найбільш активними дослідниками Товариства Darowski R. Studies in the Philosophy of the Jesuits in Poland in the 16 to 18 centuries. – Krakow, 1999; Encyklopedia wiedzy o jezuitach na zemiach Polski i Litwy: 1564-1995 / Oprac. L. Gzebieс. – Krakуw, 1996; Paluszkiewicz F. Maіy sіownik jezuitуw w Polsce. – Warszawa, 1995. . Віддаючи належне досягненням єзуїтських істориків, треба мати на увазі цілі ордену щодо вивчення своєї історії.

Зарубіжні світські дослідники ХХ ст. приділяли увагу впливові ордену на історичні події Винтер Э. Папство и Царизм. – М., 1964; Harrison J.B., Sullivan R.E. Sherman P. A short history of Western civilisation. – 7ed. – New York, 1990. – Vol. 1, to 1776. – Р. 400-402.. Німецький історик В. Деліус присвятив свою історичну працю місії Поссевіно в Москві Делиус В. Антонио Поссевино и Иван Грозный. К истории церковной унии и Контрреформации в XVI столетии // Иван Грозный и иезуиты: миссия Антонио Поссевино в Москве: сб. /Пер. з нем. С.П.Гиждеу. – М., 2005. – С.15-150.. У роботі англійського дослідника Д. Райта проаналізовані основні процеси, які відбувалися в Товаристві, місіонерські методи діяльності, відносини з папським престолом Райт Д. Иезуиты / Пер. с англ. С.В. Головой, А.М. Голова. – М., 2006. .

Загальний тон досліджень радянських учених із релігійної тематики був негативним. У роботах, присвячених ордену в цілому або у визначених аспектах аналізувалася діяльність Товариства в Україні й у Бєларусі з упровадження католицтва, вивчалася ієрархія в ордені Адріянова-Перетц В.П. З діяльності єзуїтів на Україні і Білорусії кінця ХVI ст. – за новими документами // Украйна, 1927. – С. 3-9; Ковальчук Я. Єзуїти. – Харків, 1930. , а також викривалася політика Ватикану й єзуїтів Михневич Д.Е. Очерки по истории католической реакции (иезуиты). – М., 1955; Великович Л.Н. Черная гвардия Ватикана. – М., 1980.. Достатньо ґрунтовно проаналізовано економічну діяльність ордену у Бєларусі Т.Б. Бліновою Блинова Т.Б. Иезуиты в Белоруссии. – Минск, 1990.. Значний інтерес традиційно викликала московська місія А.Поссевіно Снесаревский П.В. Миссия Поссевино в Россию // Ученые записки Калининградского государственного педагогического института. – Калининград, 1955. – Вып. 1. – С. 71-91; Годовикова Л.Н. Московское посольство Антония Поссевино // Вестник Московского университета. – 1970. – №5. – С.87-100. , єзуїтський фактор у здійсненні унії Мараш Я.Н. Ватикан и католическая церковь в Белоруссии. – Минск, 1971; Загайко П.К. Українські письменники-полемісти кінця ХVI – початку ХVII ст. в боротьбі проти Ватікану і унії. – К., 1957.. Значний внесок у вивчення діяльності ордену у регіоні зробив С.М. Плохій Плохий С.Н. Папство и Украина (Политика римской курии на украинских землях в ХVI-ХVII вв.). – К., 1989.. Освітня діяльність ордену розглядалася лише у зв'язку з близькими темами у працях деяких дослідників Мединский Е.Н. Братские школы Украины и Белоруссии. – М., 1958; Митюров Б.Н. Развитие педагогической мысли в Украине в XV-XVII вв. – К., 1968.. Такий стан дослідження можна констатувати і щодо участі єзуїтів в авантюрах самозванців у Росії Платонов С.Ф. Очерки по истории смуты в Московском государстве ХVI – ХVII вв. – М., 1937; Скрынников Р.Г. Россия в начале ХVII в. Смута. – М., 1988.. Віддаючи належне досягненням радянських істориків, особливо щодо вивчення економічної сфери діяльності ордену, варто сказати, що комплексного висвітлення проблеми не відбулося. Однак дослідники переклали та систематизували низку джерел, уточнили деякі факти, проаналізували певні форми та методи діяльності єзуїтів.

За останнє десятиліття у вітчизняній історіографії посилилася увага до релігійних проблем, особливо пов'язаних із роллю конфесійного фактора у міжнародних відносинах Дьомін О.Б. Протестантизм та зовнішня політика Англії у другій половині ХVI ст. // Вісник Одеського державного університету. – Т.ІV. – Вип.2. – Одеса, 1999. – С.15-19.. З'явилися нові узагальнюючі роботи з історії культури та релігії, праця з історії “смутних часів” у Московському царстві, автори яких залучили матеріали й з діяльності Товариства ІсусаІсторія української культури. У 5-ти томах. – Т.ІІ: Українська культура ХІІІ – першої половини ХVІІ століть. – К., 2001; Історія релігії в Україні: в 10 томах. – Т.2. – К., 1997; Ульяновский В. Смутное время. – М., 2006.. У праці з історії релігії в Україні наявні загальні відомості з історії діяльності ордену, дана оцінка внесків єзуїтів у теоретичну й практичну підготовку унії церков. Український дослідник В. Уляновський констатував, що історія єзуїтів в Україні вимагає нового, глибокого вивчення Ульяновський В.І. Історія церкви і релігійної думки в Україні: Навч посібник: У 3-х книгах. Кн.2. Середина XV – кінець XVI століття. – К., 1994. – Кн.2. . Останнім часом увагу українських дослідників привертає питання освітянської діяльності Товариства Шевченко Т.М. Єзуїтське шкільництво на українських землях останньої чверті ХVI – середини ХVIІ ст. – Львів, 2005; Сєряков С.О. Єзуїтське шкільництво на українських землях Речі Посполитої у другій половині ХVII ст. Автор. дис. – Харків, 2004. . Проте слід зауважити, що вивчення історії ордену єзуїтів українськими дослідниками, так само, як і дослідниками СНД обмежується, в основному, окремими статтями Дмитриев М.В. Между Римом и Царьградом: генезис Брестской церковной унии 1595 – 1596 гг. – М., 2003; Яковенко Н.М. Латинське шкільництво і шкільний гуманізм в Україні кінця XVI – середини XVIІ ст. // Київська старовина. – 1997. – №12. – С.11-27; Тимошенко Л.В. Єзуїти і Берестейська унія // Київська старовина. – 2001. – №4. – С.43-55; Космылео В.С. Перадгистория стварэння акадэмии езуитау в Полацку // Наш радавод. – Гродна, 1992. – Кн.4, Ч.3. – С.591-595.. Науковці багато в чому слідують висновкам, вже зробленим у цій галузі дореволюційними дослідниками, або подають лише окремі факти щодо певних подій в історії діяльності ордену у регіоні й оцінки його впливу. Докладно вивчає освітню діяльність ордену у Білорусі Т.Б.Блінова Блинова Т.Б. Иезуиты в Белоруссии. Роль иезуитов в организации образования и просвещения. – Гродно, 2002.. Російський історик О.Р.Андрєєв досліджує діяльність Товариства у Московському царстві Андреев А.Р. История ордена иезуитов. Иезуиты в Российской империи: XVI – начало XIX в. – М., 1998.. Отже, сучасні історики регіону збільшують кількість питань для вивчення із зазначеної проблеми, вводять до наукового обігу нові джерела, переосмислюють оцінки діяльності ордену. Але зосереджено увагу, головним чином, на вивченні лише окремих сфер діяльності Товариства чи окремих територій східнослов'янського регіону, де працювали єзуїти.

Таким чином, вивчення та аналіз значного доробку з цієї теми (світського та церковного) дозволяють зробити висновок, що історія Товариства Ісуса у східнослов'янському регіоні в останній третині XVI – першій половині XVII століття не знайшла докладного висвітлення у вітчизняній історіографії, особливо питання його релігійно-освітянської діяльності, тому вимагає глибокого й комплексного осмислення з визначенням реального внеску ордену в розвиток суспільного життя регіону. Історики приділили увагу окремим напрямкам роботи ордену, його ідеології й устрою, впливу на історичні процеси у східнослов'янському регіоні в зазначений час, ролі деяких членів Товариства. Однак недостатньо проаналізовано навіть головні події, у яких орден узяв участь, мало уваги приділено вивченню методів релігійно-освітянської діяльності єзуїтів у регіоні. Крім того, характер висвітлення проблем та оцінки діяльності ордену певною мірою залежать від конфесійної приналежності авторів, їх ідеологічних переконань, історичних шкіл, до яких належать науковці.

Джерельна база роботи. Джерела з історії діяльності ордену єзуїтів у східнослов'янському регіоні в останній третині XVI – першій половині XVII століття, на які спирається автор дослідження, – це архівні (ЦДІА України у м. Львові. - Ф. 132. Оп. 1. Спр. 1, 34-38, 200, 902, 997; Ф. 140. Оп.1. Спр. 12, 111, 123, 200, 234, 251, 297-298) та опубліковані документи у збірках та наукових працях дослідників.

Тема дисертаційної роботи вимагає враховувати особливості діяльності ордену, які виявляються в активному втручанні єзуїтів у світські справи, тому при класифікації джерел використані загальноісторичні класифікації та класифікації, запропоновані дослідниками В.І.Ульяновським та Т.М.Шевченко Ульяновський В.І. Вказ. праця. – С. 8-14; Шевченко Т.М. Єзуїтське шкільництво... – С.9-19.. Усі джерела із зазначеної проблеми умовно можна розділити на групи за видами: нормативно-регламентаційні, актові, епістолярні документи, наративні, спеціальні, зображальні джерела.

Нормативно-регламентаційні джерела – це документи католицької церкви, що впорядковують діяльність ордену з боку папи римського – реляції, булли й бреве (зокрема, “Magna charta”, Укладення інституту Товариства Ісуса схвалені й затверджені Верховними Понтифіками Павлом III і Юлієм III) й документи Товариства, які можна розділити на такі підгрупи: документи нормативного характеру; документи керівників, спрямовані членам чи домам ордену з конкретних справ; звіти, повідомлення й офіційні листи єзуїтів керівникам; документація домів; майнові й фінансові документи (“Духовні вправи І. Лойоли; “Інструкція єзуїтам у Москві”; “Ratio studiorum”).

Найбільш важливими серед усіх джерел є актові документи, які належать урядам і державним установам Речі Посполитої й Московського царства. Джерела даної категорії складають наступні підгрупи: королівські акти, документи державних установ і відомств, документи державних діячів (нормативні й фундаційні документи, інструкції, звіти, привілеї, інвентарі, судові акти). Фінансово-економічне положення ордену розкривають заповіти, дарування, привілеї й фундації.

Групу епістолярних документів складають листи всіх учасників історичних подій у регіоні (офіційне та приватне листування). Листи, які адресовані єзуїтам, можна розділити тематично на такі підгрупи: листи з проханням про допомогу, з релігійних питань, листи-подяки, відповіді на єзуїтську агітацію, листи з майнових справ.

Серед наративних документів виділяються наступні: записки мандрівників (описи подорожей), мемуари, щоденники, історії і щорічні замітки єзуїтських домів, хроніки й літописи, історичні та літературні твори, зокрема, твори А.Поссевіно.

Спеціальні джерела представлені каталогами, некрологами, книгами новіціатів, автобіографіями єзуїтів, полемічними і богословськими працями, житіями святих (автобіографія І.Лойоли). Ці джерела допомагають більше персоніфікувати діяльність ордену в регіоні.

У роботі використані зображальні джерела (зображення архітектурних споруд – костьоли та колегіуми ордену у Несвіжі, Пінську, Ярославі, Львові, які дозволяють глибше уявити методи естетичного впливу на населення).

Більшість відомих нам джерел досліджуваного періоду відносяться до першої половини XVII століття – періоду найбільшої активності ордену й зростання його впливу в регіоні. Якщо документів, що характеризують економічну діяльність єзуїтів в останній третині XVI століття небагато, то кількість матеріалів, що презентує першу половину XVII століття, зростає в декілька разів. Проте ці джерела розкривають фінансові та економічні аспекти роботи ордену однобічно, тобто забезпечення домів лише з боку жертводавців. Значна кількість документів відбиває протистояння віруючих різних конфесій та церков у східнослов'янському регіоні. Хоча їх використання вимагає певної обережності, вони дозволяють досить рельєфно відобразити стан суспільно-політичного розвитку регіону та громадські настрої. Використані документи й матеріали охоплюють майже всі аспекти досліджуваної проблеми. Комплексне вивчення перерахованих груп джерел дозволяє розкрити зазначену тему і досягти поставленої мети.

Методологічну основу дисертації становить система наукових принципів і методів, спрямованих на об'єктивний і всебічний розгляд подій, явищ і фактів. Дослідження базується на принципах об'єктивності, науковості, історизму, що ґрунтуються на комплексному, системному й гуманітарному підходах. Їх спільне використання сприяло адекватному пізнанню і більш глибокому осмисленню великого інформаційного масиву з релігійно-освітянської діяльності ордену єзуїтів, розкриттю багатовекторного поля проблем, пов'язаних із досліджуваною темою. У дисертації використовувалися найбільш доцільні, на наш погляд, загальнонаукові та спеціально-історичні методи, які дозволили вирішити поставлені завдання: індуктивний, дедуктивний, логічний та конкретно-історичний, ретроспективний, порівняльний, культурно-історичний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний, метод термінологічного аналізу. Важливе місце в дослідженні посіли також статистичні та візуальні, чи графічні, методи.

Другий розділ “Організація місії Товариства Ісуса у східнослов'янський регіон” присвячений механізму створення інститутів ордену та складу єзуїтів у східнослов'янському регіоні. У розділі зазначені умови Реформації, в яких відбувалося становлення ордену. Прагнення відновити авторитет церкви призвело до формування особливої структури цього церковного інституту – ордену єзуїтів. Досліджуваний період відноситься до висхідного етапу розвитку ордену, є початковим в історії діяльності єзуїтів у східнослов'янському регіоні. У розділі висвітлюються якості ордену, які відповідали вимогам часу (мобільність, дисциплінованість, відданість папі), розкривається мета та завдання єзуїтів у регіоні, структура Товариства, дається характеристика системи домів із використанням таблиць та схем. Доми єзуїтів у східнослов'янському регіоні входили в Польську, з 1608 року – у Литовську (після поділу Польської провінції) й в Австрійську провінції ордену (в Гуменному й Ужгороді). Простежується підготовка єзуїтів та розглядається єзуїтство як співтовариство, пропонуються уточнення термінів “єзуїтство”та “єзуїт”.

Відповідно до своєї мети єзуїти починають освоювати регіон традиційними методами. Автором аналізується механізм створення домів ордену, який мав наступні складові елементи: розвідка умов, підбір міста (місцевості) для місії, пошук фундатора, забезпечення достатньої фундації, організація запрошення членів ордену з боку фундаторів, досягнення найбільш сприятливих умов для домів ордену й прихильності місцевих жителів. В роботі з'ясовується послідовність і кількість елементів механізму створення домів ордену у регіоні.

В дисертації доведено, що протягом досліджуваного періоду відбувалося зростання кількості єзуїтів і домів ордену. Проведене автором картографування домів єзуїтів з урахуванням дат їх заснування дозволило зробити висновок, що процес просування ордену в регіон активізувався з 1596 р., року укладення Берестейської церковної унії. Зростання кількості єзуїтських домів було найбільшим на рубежі XVI – XVII століть і на початку XVII ст. В той же час відзначається їх найбільш інтенсивна діяльність, а потім їх активність трохи сповільнилася і до середини XVII століття з початком національно-визвольної війни майже припинилася. Орден із завзятою послідовністю створював свої доми у північно-східних і південно-східних районах краю. Пріоритетним напрямком місії єзуїтів було Московське царство, тому що воно претендувало на роль “третього Риму”. Завданням ордену було підпорядкування Москви римському престолу шляхом унії католицької та православної церков. Однак у Московському царстві у зазначений час орден не мав своїх домів, за винятком дому у м. Смоленськ, завдяки тому, що його захопила Річ Посполита. Єзуїти здійснили кілька відвідувань Москви офіційно й тимчасово перебували на території царства. Тому там орден знаходився на зародковому етапі своєї діяльності.

Разом із тим можна відмітити, що в останній третині ХVІ – першій половині XVII століття у східнослов'янському регіоні було створено систему домів, основна частина яких розташовувалася в близько 30 містах і містечках, головним чином, в межах Речі Посполитої. Доми ордену в регіоні мали певні особливості у створенні й забезпеченні функціонування. Перш за все вони були зумовлені тим, що українські та білоруські землі Речі Посполитої були регіоном із розвинутою культурою і стійкими релігійними традиціями, а наполеглива діяльність ордену викликала протистояння місцевого населення. Це зумовило необхідність офіційної підтримки та допомоги з боку короля й феодалів і пошуку нових методів для здійснення своєї місії, найважливішими з яких стали унія церков і освітня система ордену. Крім того, як певну особливість можна відзначити той факт, що статус єзуїтських домів міг змінюватися в залежності від умов – від місій до резиденцій, шкіл чи колегіумів, і навпаки. Іноді колегіуми виконували функції місій і резиденцій.

У роботі розкривається формування кількісного та якісного складу членів ордену у східнослов'янському регіоні. Кількість єзуїтів коректувалася відповідно до тенденцій утворення домів, в залежності від потреб і ситуації, збільшуючись протягом досліджуваного періоду, проте скоротилася у середині XVII століття у зв'язку з небезпекою воєнних дій та скороченням прийому до Товариства нових членів. Найбільше єзуїтів одночасно зосереджувалося в Ярославі, Львові, Несвіжі й Полоцьку. Сюди частіше, ніж в інші міста, керівництво ордену відряджало єзуїтів для виконання різних обов'язків. Якщо на початку місії орден мав у регіоні в основному молодих єзуїтів-префектів трьох обітниць і схоластиків, то згодом більше використовував досвідчених членів. Серед єзуїтів регіону переважали поляки, що відповідало інтересам і Речі Посполитої, й ордену. Проте Товариство готувало місіонерів і з представників регіону, які у досліджуваний період складали невеличку частину єзуїтів краю. Професіоналізм членів ордену був на високому рівні, набір професій відповідав гуманітарному профілю діяльності Товариства. Серед членів ордену в регіоні було багато професів, зокрема, активною діяльністю відрізнялися А. Поссевіно та П. Скарга.

Третій розділ – “Діяльність ордену єзуїтів у галузі освіти” – присвячено впровадженню освітньо-виховної системи ордену в регіон.

Освітньо-виховна система ордену активно формувалася у Західній Європі протягом другої половини XVI століття, коли у цей процес був залучений також і східнослов'янський регіон. Умови для впровадження освітньо-виховної системи ордену в регіоні були дуже сприятливими: суперництво між конфесіями, низький рівень середньої та вищої освіти, велика потреба в освіті, допомога влади Речі Посполитої. Орден, завдяки тому отримав можливість відпрацювати свої освітньо-виховні прийоми з розповсюдження католицтва на регіоні з православною культурною основою. Реальні завдання єзуїтської системи освіти в регіоні були набагато ширшими, ніж офіційно проголошені, бо орден цікавило, у першу чергу, розповсюдження католицтва та відбір й підготовка єзуїтів. Орден поступово пристосовував свою систему освіти протягом усього зазначеного періоду до умов регіону, однак не зміг її цілком розвинути до середини XVII століття, тому що не були створені навчальні заклади вищого рівня. Колегіуми часто припиняли роботу та змінювали свій рівень через природні катаклізми, протистояння місцевих мешканців, конкуренцію з боку інших навчальних закладів, повстання й воєнні дії. Західноєвропейська католицька програма освіти була перенесена на східнослов'янський регіон, але не переважала в ньому.

Певному успіхові єзуїтської освіти сприяла пильна увага Товариства до матеріального забезпечення своїх навчальних закладів. Матеріальне забезпечення колегіумів складалося з багатьох елементів: власності ордену, що приносила прибуток; грошових пожертвувань; власне економічної діяльності; привілеїв, тощо. Господарське управління знаходилося на високому рівні. Але забезпечення колегіумів не було постійним та однаковим для усіх закладів. Ми вважаємо, що це пояснюється важливістю конкретного закладу для Товариства та забезпеченням його з боку жертводавців, яке не було безупинним, достатнім і своєчасним, тому орден мав сам забезпечувати свої потреби. Отримані орденом кошти, могли б цілком забезпечити навчальні заклади і їхню навчально-виховну роботу, але використовувалася й на інші справи – зустрічі гостей, організацію пишних свят, тощо.

Викладачі колегіумів, підготовлені в навчальних закладах ордену, користувалися авторитетом серед населення й учнів, бо єзуїтами-вчителями ставали здатні до викладання у школі (працьовиті, наполегливі, віддані справі). Саме вони забезпечували виконання як завдань єзуїтської освіти й виховання, так і мети ордену. Проте викладачів часто переводили до інших колегіумів, зобов'язували дотримуватися рамок навчального плану, викладати відразу кілька дисциплін декільком класам. Досвідчених учителів не вистачало і рівності між ними, як єзуїтами різних рівнів, не було. Навіть єзуїти відмічали зниження рівня гуманітарних студій у своїх колегіумах.

На відміну від розповсюджених в історіографії