Харківський національний педагогічний університет
Харківський національний педагогічний університет
імені Г.С.Сковороди
ПЕРЕТЯГА Людмила Євгенівна
УДК 37.035.6; 046.12
ДИДАКТИЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
13.00.09 – теорія навчання
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук
Харків 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки України.
Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор
Гриньова Валентина Миколаївна,
Науково-дослідний інститут педагогіки та психології імені В.О. Сухомлинського
Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди, директор.
Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор
Іонова Олена Миколаївна,
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, завідувач кафедри природничо-математичних дисциплін;
кандидат педагогічних наук, доцент
Бєляєв Сергій Борисович,
Харківський гуманітарно-педагогічний інститут,
завідувач кафедри педагогіки і психології.
Захист відбудеться « 5 » червня 2008 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. № 216.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. № 215-В.
Автореферат розісланий « 3 » травня 2008 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Штефан Л.А.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність та доцільність дослідження. Поширення процесів глобалізації та збільшення кількості конфліктів на міжетнічному ґрунті сприяли розвитку полікультурної освіти, яка є невід’ємним складником державної політики. Ідеї полікультурності та розуміння необхідності її реалізації в освітньому процесі знайшли відображення в основних державних документах: Національній доктрині розвитку освіти (2002 р.), Концепції громадянського виховання (2000 р.), Концепції 12-річної загальної середньої освіти, Державних стандартах початкової, базової та повної середньої освіти (2003 р.) та ін.
Незважаючи на те, що в Україні ще на межі ХІХ – ХХ ст. започаткуванню полікультурного виховання через опанування власної етнічної культури й толерантного ставлення до культур інших народів сприяла діяльність С. Васильченка, С. Русової, С. Черкасенка, Я. Чепіги та інших, лише наприкінці ХХ ст. полікультурна освіта сформувалась в окрему галузь педагогічної науки, розвиток якої є неможливим без вивчення світових тенденцій, урахування позитивних та негативних аспектів досвіду зарубіжних країн – США та Росії. Становлення й розвиток полікультурних підходів у сучасній шкільній освіті Росії розглянуто в дисертаційній роботі української дослідниці О.Ковальчук.
Розроблено концептуальні основи полікультурної освіти (О. Аракелян, В. Бойченко, В. Болгаріна, А. Джуринський, Г. Дмитрієв, В. Єршов, І. Лощенова, В. Макаєв, З. Малькова, Л. Супрунова, О. Сухомлинська, К. Юр’єва та інші), вивчено окремі аспекти: проблему виховання толерантності (П. Степанов, В. Кукушин), особливості роботи педагогів з дітьми - мігрантами (О. Гукаленко).
Проте аналіз наукових джерел дозволяє стверджувати, що відсутнє визначення поняття «полікультурна компетентність» та її структури не досліджено дидактичні умови формування. Прогалини у цій галузі підтверджують також результати анкетування вчителів початкових класів, 95% з яких уважають за необхідне формувати полікультурну компетентність у молодших школярів, одночасно 75% у своїй роботі не приділяють належної уваги її формуванню, аргументуючи це відсутністю полікультурних знань у них самих щодо етнокультурного різноманіття, відповідних інформаційних посібників, а також методичних розробок щодо механізму формування зазначеної компетентності.
Можна виділити низку суперечностей, які стримують вирішення проблеми формування полікультурної компетентності молодших школярів:
· між об’єктивною потребою суспільства в полікультурно компетентній особистості та недостатнім рівнем сформованості полікультурної компетентності у молодших школярів;
· між потребою освітньої практики в науково-методичному забезпеченні формування полікультурної компетентності та недостатньою розробленістю цього питання в педагогічній науці;
· між вагомим потенціалом навчальних дисциплін з урахуванням полікультурної спрямованості та недостатнім рівнем його використання;
· між великою сензитивністю учнів початкової школи до формування позитивних настанов у міжкультурному спілкуванні та відсутністю цілеспрямованої роботи щодо формування полікультурної компетентності у молодших школярів.
Загострення суперечностей, об’єктивна потреба суспільства в полікультурно компетентних особистостях та велика сензитивність дитинства до формування позитивних настанов у міжкультурному спілкуванні і відсутність визначених дидактичних умов, що сприяють формуванню полікультурної компетентності, зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: «Дидактичні умови формування полікультурної компетентності молодших школярів».
Зв'язок теми з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди «Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх і вищих навчальних закладах» (РК№ І-20019U004104). Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (протокол № 4 від 29.10.2004 р.) й узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 5 від 24.05.05 р).
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити дидактичні умови формування полікультурної компетентності молодших школярів.
Відповідно до мети дослідження були сформульовані такі завдання:
1. Теоретично обґрунтувати сутність поняття «полікультурна компетентність», виявити особливості її формування у молодших школярів, а також проаналізувати навчальні плани, програми і підручники загальноосвітніх навчальних закладів І ступеня з метою виявлення полікультурної інформації.
2. Визначити та експериментально перевірити дидактичні умови, які сприяють ефективному формуванню полікультурної компетентності учнів початкової школи.
3. Уточнити критерії і показники рівнів сформованості полікультурної компетентності молодших школярів.
4. Розробити навчальний посібник для вчителів щодо формування полікультурної компетентності молодших школярів.
Об’єкт дослідження – формування полікультурної компетентності молодших школярів.
Предмет дослідження – дидактичні умови формування полікультурної компетентності молодших школярів.
У ході дослідження було зроблено припущення, що формування полікультурної компетентності молодших школярів забезпечується реалізацією таких дидактичних умов:
· забезпечення інтеграції полікультурної інформації із основним програмним матеріалом навчальних предметів;
· забезпечення взаємозв’язку навчальної та позанавчальної діяльності у процесі формування полікультурної компетентності.
Методологічною основою дослідження є історичний підхід до вивчення національних культур, сучасні філософські концепції про єдність національного, міжнаціонального і загальнолюдського; культурологічний підхід, що розглядає етнічну культуру як органічну частину загальнолюдської культури; теоретичні підходи і положення вітчизняної й зарубіжної педагогіки та психології щодо всебічного та гармонійного розвитку особистості у процесі прилучення до загальнолюдських цінностей, культурної спадщини та традицій різних народів; принципи етнокультурного плюралізму, позитивного ставлення до етнокультурного різноманіття; принцип міждисциплінарності і варіативності, що передбачає відображення полікультурного матеріалу у всьому спектрі навчальних дисциплін.
Теоретичну основу дослідження становлять ідеї, положення і висновки, які стосуються проблем початкової освіти (Н.Бібік, О. Іонова, Т. Поніманська, О. Савченко та інші); полікультурної освіти (О.Аракелян, В. Болгаріна, Г. Даутова, В. Єршов, І. Лощенова, В. Макаєв, З. Малькова, Л. Супрунова та інші); мультикультурної освіти (Д. Бенкс та інші); глобальної освіти (Р.Хенві, Р.Штайнер та інші); порівняльної педагогіки (О. Джуринський, З. Мальков, О. Сухомлинська та інші); теорії виховання й навчання (С. Беляєв, В. Гриньова, В. Євдокимов, О. Іонова, В. Лозова, І. Прокопенко, Г. Троцко та інші); ідеї формування сучасної особистості в полікультурному (поліетнічному середовищі), (В. Гуров, О. Гукаленко, Г. Дмитрієв, В. Макаєв, З. Малькова, Л. Супрунова та інші), формування полікультурної, (етнокультурної, інтеркультурної) компетентності (Р.Агадуллін, О.Гуренко, Н. Лебедєва, Т. Поштарьова та інші); виховання культури міжнаціонального спілкування (В. Абелян, А.Абсалямова, Ж. Алямкіна, Н. Асіпова, З. Гасанов, В. Заслуженюк, В.Присакар, Л. Ядрихинська та інші); виховання толерантності у полікультурному середовищі (Н. Мольденгауэр, З. Мубінова та інші); етнопсихології (П. Гнатенко, В. Павленко, М. Пірен Т. Стефаненко та інші).
Для виконання висунутих завдань і перевірки гіпотези використано комплекс методів дослідження:
· теоретичних: вивчення, аналіз та узагальнення наукової літератури для порівняння та зіставлення різних поглядів на обрану проблему, розгляд теоретичних питань з метою визначення основних понять; аналіз педагогічної документації з метою визначення стану роботи з цієї проблеми у ЗНЗ І степеня;
· емпіричних: педагогічний експеримент для перевірки висунутої гіпотези; діагностичні методи (анкетування, інтерв’ювання, бесіда) з метою вивчення рівня сформованості полікультурної компетентності молодших школярів, стану роботи з досліджуваної проблеми ЗНЗ І ступеня; обсерваційні методи (спостереження та вивчення продуктів діяльності) для виявлення ефективності дидактичних умов формування полікультурної компетентності молодших школярів;
· статистичних: кількісний і якісний аналіз з використанням методів математичної статистики.
Експериментальною базою дослідження були загальноосвітні навчальні заклади №№ 51, 59, 127 м. Харкова. На різних етапах дослідження (2000-2007 рр.) було залучено 179 вчителів та 299 учнів початкових класів.
Наукова новизна і теоретичне значення отриманих результатів дослідження полягають у тому, що:
· вперше обґрунтовано сутність поняття «полікультурна компетентність» як складного, багатокомпонентного особистісного утворення, результат полікультурної освіти, ґрунтується на засадах теоретичних знань та об’єктивних уявлень про етнокультурне різноманіття світу, реалізується через уміння, навички і моделі поведінки, які забезпечують взаємодію з представниками різних народів і культур на основі позитивного (толерантного) ставлення до них, а також у процесі набуття досвіду міжкультурної взаємодії, що сприяє ефективній міжетнічній взаємодії в сучасному полікультурному середовищі; структурні компоненти (когнітивний, афективний, операційний, поведінковий); дидактичні умови формування полікультурної компетентності молодших школярів (забезпечення інтеграції полікультурної інформації із основним програмним матеріалом навчальних предметів; забезпечення взаємозв’язку навчальної та позанавчальної діяльності у процесі формування полікультурної компетентності);
· уточнено критерії сформованості когнітивного компоненту (етнічне самовизначення, етнокультурна поінформованість зі своєю етнічною культурою та культурою інших етнічних груп, знання полікультурної термінології), афективного компоненту (пізнавальний інтерес та бажання вивчати етнокультурну спадщину своєї та інших етнічних груп; ставлення до представників інших етнічних груп), операційного компоненту (етноспецифічні, етнонеспецефічні, інформаційні вміння), поведінкового компоненту (досвід міжкультурної взаємодії) і показники рівнів сформованості полікультурної компетентності молодших школярів (початковий, нижче середнього, середній, вище середнього, високий);
· подальшого розвитку набули напрями впровадження ідей полікультурної освіти у навчально-виховний процес загальноосвітнього навчального закладу І ступеня (виховання міжетнічної толерантності, полікультурна просвіта, етнічна ідентифікація особистості в умовах поліетнічного середовища).
Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в розробці навчального посібника для вчителів «Етнічне різнобарв’я України», експериментальній перевірці дидактичних умов формування полікультурної компетентності молодших школярів.
Матеріали дослідження впроваджено в навчальний процес Охтирської загальноосвітньої школи № 6 (довідка № 140 від 19.04.2007 р.); Люботинської гімназії (довідка № 1346 від 6.06.2007 р.); Солоницівської гімназії № 3 (довідка № 245 від 25.04.2007 р.); Бабаївської загальноосвітньої школи (довідка № 36 від 16.04.2007 р.); загальноосвітніх шкіл м. Харкова № 51 (довідка № 233 від 25.06.2007 р.); № 127 (довідка № 326 від 18.06. 2007 р.); № 59 (довідка № 344 від 18.06.2007 р.).
Теоретичні положення та практичні напрацювання можуть бути використані під час проведення аудиторних і позааудиторних занять зі студентами факультету початкового навчання, у розробці навчальних програм, створенні навчальних посібників, у процесі написання дипломних і курсових робіт студентами, а також у процесі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.
Вірогідність та обґрунтованість результатів дослідження забезпечено застосуванням комплексу методів, адекватних об’єкту, предмету, меті, гіпотезі й завданням дослідження; критичним аналізом стану досліджуваної проблеми в теорії та практиці; кількісною обробкою та якісним аналізом результатів експериментальної роботи, яка проводилась упродовж семи років; апробацією й упровадженням результатів дослідження в практику роботи загальноосвітніх навчальних закладів.
Апробація результатів дослідження здійснювалося через публікацію матеріалів дисертації, у виступах на міжнародній науково-практичній конференції «Формування громадянської компетентності учнівської молоді» (Харків, 2005); всеукраїнських науково-практичних конференціях «Правова освіта й соціалізація учнівської молоді в умовах реформування українського суспільства» (Харків, 2003), «Теоретико-практичні реалії сучасного виховання дітей та учнівської молоді» (Київ, 2005), «Модернізація освіти: пошуки, проблеми, перспективи» (Київ, 2007); науково-практичних конференціях молодих учених «Методологія сучасних наукових досліджень» (Харків, 2003, 2006).
Публікації. Основні положення та результати дослідження відображено в 13 одноосібних публікаціях автора, що відтворюють зміст дисертації, із них: 1 – навчальний посібник, 5 статей у провідних наукових фахових виданнях, 6 – у матеріалах наукових конференцій, 1 – в інших виданнях.
Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (190 найменувань). У тексті міститься 26 таблиці (на 13 сторінках), 11 додатків (на 56 сторінках), 3 рисунки, 14 формул. Загальний обсяг дисертації становить 247 сторінок, з них основного тексту – 175 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, ступень її розробленості, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення результатів, доведено вірогідність та обґрунтованість одержаних результатів, наведено відомості про апробацію та впровадження отриманих результатів дослідження.
У першому розділі – «Формування полікультурної компетентності молодших школярів як психолого-педагогічна проблема» – розкрито сутність поняття «полікультурна компетентність», особливості її формування у молодших школярів, обґрунтовано дидактичні умови формування зазначеної компетентності.
З’ясовано, що формування полікультурної компетентності особистості необхідно починати в молодшому шкільному віці, оскільки він є початковим ступенем будь-якої освіти, коли відбувається інтенсивне накопичення знань про навколишній світ і взаємостосунки в поліетнічному суспільстві, а також формування емоційно-позитивного ставлення до представників інших етнічних груп, що закладають морально-культурні основи формування особистості та її громадянської спрямованості, розпочинається етап формування етнічної ідентичності, який має вирішальне значення для процесу формування полікультурної компетентності.
У дисертації доведено, що полікультурна компетентність молодшого школяра є складним багатокомпонентним особистісним утворенням, результатом полікультурної освіти і ґрунтується на засадах теоретичних знань та об’єктивних уявлень про етнокультурне різноманіття світу, що реалізується через уміння, навички і моделі поведінки, які забезпечують взаємодію з представниками різних народів і культур на основі позитивного (толерантного) ставлення до них, а також у процесі набуття досвіду міжкультурної взаємодії, що, в свою чергу, сприяє ефективній міжетнічній взаємодії в сучасному полікультурному середовищі.
Полікультурна компетентність уключає когнітивний, афективний, операційний, поведінковий компоненти.
Когнітивний компонент передбачає оволодіння полікультурними знаннями: знання рідної культури; поінформованість з етнокультурними особливостями різних народів світу (їхньою історією, мовою, звичаями, культурою); знання загальноприйнятих норм і правил поведінки при взаємодії з представниками різних народів і культур; знання полікультурної термінології.
Афективний компонент передбачає виховання взаємоповаги до проявів інокультурності і виявляється у формуванні позитивного (толерантного) ставлення до етнокультурного різноманіття світу. Етнічна толерантність виступає соціально-психологічною характеристикою, яка виявляється в готовності представників одних етнічних спільностей взаємодіяти з іншими, що виражається в їхній взаємній терпимості на основі визнання і прийняття розходжень, що існують між ними та їхніми культурами, а також розумінні й повазі до іншого способу життя. Етнічна толерантність ґрунтується на гуманістичному підході. Вона сама по собі не здатна вирішити всі конфлікти і проблеми міжетнічного взаєморозуміння й взаємодії, а може лише надати їм цивілізовану, гуманістичну форму, сприяючи тим самим пошуку оптимальних рішень гармонізації міжетнічних відносин. Порівняно з етнічної толерантністю полікультурна компетентність містить у собі механізми, що забезпечують ефективність міжетнічної взаємодії.
Для успішної полікультурної діяльності необхідні не лише теоретичні знання, а й практичні вміння та навички, що відображає операційний компонент, який є операційною основою зазначеної компетентності, спрямований як на досягнення продуктивної міжетнічної взаємодії, так і на поповнення полікультурних знань. До складу операційного компоненту входять уміння: етноспецифічні (володіння рідною мовою, дотримання звичаїв, традицій, виконання обрядів, танців, співів, володіння традиційними ремеслами тощо), полікультурні (вербальної та невербальної комунікації), інформаційні (уміння здійснювати пошук полікультурної інформації, використовуючи для цього різні джерела, енциклопедичні та періодичні видання, Internet тощо).
Перелічені компоненти полікультурної компетентності взаємопов’язані між собою, їх взаємодія виявляється у поведінковому компоненті, який передбачає набуття досвіду міжкультурної взаємодії з представниками різних етнокультурних груп, що може бути як прямим, так і опосередкованим. Існує навіть певна закономірність: чим більша кількість етнічних культур оточує дитину, тим ширше потенційні можливості для їх пізнання і тим більший досвід міжкультурного спілкування набуває особистість.
Природа полікультурної компетентності є подвійно обумовленою: з одного боку, соціально обумовлена, і в цьому сенсі полікультурна компетентність є умовою інтеграції дитини в поліетнічне середовище, а, з іншого, – особистісно обумовлена, індивідуально-значуща, оскільки забезпечує вихід на саморозвиток і самореалізацію особистості (Т.Поштарьова). Володіння полікультурною компетентністю задовольняє потребам як соціуму, так і особистісним настановам.
Формування полікультурної компетентності особистості є процесом складним, який здійснюють суспільство, родина, засоби масової інформації, спілкування з однолітками. Даний процес може бути частково організованим, відбуватися стихійно, але для того щоб зробити його більш ефективним, необхідно здійснювати його цілеспрямовано.
Доведено, що процес формування полікультурної компетентності може бути успішним за таких дидактичних умов:
· забезпечення інтеграції полікультурної інформації із основним програмовим матеріалом навчальних предметів;
· забезпечення взаємозв’язку навчальної та позанавчальної діяльності у процесі формування полікультурної компетентності.
Враховуючи, що процес формування полікультурної компетентності є тривалим у часі, впродовж усього періоду навчання молодшого школяра необхідно інтегрувати полікультурну інформацію в усі навчальні предмети, оскільки жодна окремо взята дисципліна не може розкрити все етнічне різноманіття. Це дозволить охопити велику кількість учнів, уникнути їхнього перенавантаження та зайвих економічних витрат. Особливу увагу слід приділяти відбору полікультурної інформації на основі етнокультурності, достовірності, цілеспрямованості, позитивності, гуманістичності, доступності, логічності, цікавості, "егоцентричності", комплексності, систематичності, багатофункціональності.
Полікультурна інформація повинна органічно входити до дисциплін, що вивчаються («Математика, «Читання», «Рідна мова», «Я і Україна», «Трудове навчання», «Образотворче мистецтво», «Музика», «Фізична культура», «Основи здоров’я» тощо), але не відволікаючи від вивчення самого предмету. Для цього треба скласти план перспективної роботи на всі чотири роки навчання дітей у загальноосвітньому навчальному закладі І ступеня, чітко визначивши, про що і на яких уроках, у якому класі необхідно розповідати. Полікультурна інформація має ґрунтуватись на розкритті відмінностей в культурах різних народів, пошуку того спільного, що об’єднує всіх людей. При цьому основним є виділення спільності гуманістичної спрямованості менталітету всіх народів, виявлення загальнолюдських гуманістичних цінностей, які втілюються у різноманітних етнокультурних варіантах. Впровадження зазначеної умови забезпечується формування когнітивного, операційного й афективного компонентів полікультурної компетентності.
Реалізація наступної дидактичної умови передбачає забезпечення взаємозв’язку навчальної та позанавчальної діяльності у процесі формування полікультурної компетентності, що відбувається в ході позанавчальних (предметні гуртки, секції, виставки творчих робіт тощо), позакласних (збори, класні години, вечори відпочинку, свята, екскурсії, походи, музейна діяльність тощо) та позашкільних (конкурси, тематичні екскурсії, фестивалі дружби тощо) заходів. Організація цих форм позанавчальної діяльності передбачає циклічність, послідовність і наступність логічно взаємопов’язаних групових і масових позаурочних заходів, які доповнюють і поглиблюють полікультурну інформацію певної теми, проблеми або напряму, які розглядалися на уроці, надають можливість учням співставити, проаналізувати, узагальнити цю інформацію, виявити полікультурні знання й уміння (когнітивний, операційний компоненти полікультурної компетентності), що забезпечують міжкультурну взаємодію (афективний і поведінковий компоненти полікультурної компетентності) в умовах життєдіяльності. Позанавчальна діяльність полікультурно спрямована, має яскраво виражену специфіку впливу на особистість, а саме: добровільність і право вибору занять, різноманітність і альтернативність спілкування як з однолітками, так і з педагогами – керівниками гуртків та секцій, диференційованість за інтересами та захопленнями, що дозволяє підтримувати стійкий інтерес щодо етнокультури різних народів.
Отже, теоретичне обґрунтування сутності полікультурної компетентності, визначення дидактичних умов її формування у молодших школярів створили передумови для впровадження цих умов у навчальному і позанавчальному процесі ЗНЗ І ступеня.
У другому розділі - «Експериментальна перевірка дидактичних умов, які сприяють формуванню полікультурної компетентності молодших школярів» – розкриваються загальні питання організації та проведення педагогічного експерименту.
З метою перевірки висунутої гіпотези щодо ефективності формування полікультурної компетентності молодших школярів, що забезпечується реалізацією обґрунтованих дидактичних умов, було проведено лонгітюдний педагогічний експеримент, на різних етапах якого було задіяно 299 учнів та 179 вчителів.
На першому, початковому етапі, було отримано пілотажні дані після:
· вивчення стану полікультурної роботи у ЗНЗ І ступеня. Для цього було проаналізовано навчальні плани, програми і підручники з метою виявлення інформації полікультурної спрямованості. Аналіз навчальних програм 1-2 та 3-4 класів українських ЗНЗ І ступеня показав, що вони передбачають ознайомлення лише з українською національною культурою, є окремі спроби розробляти полікультурну складову змісту освіти. Проведений контент-аналіз матеріалів підручників з позиції полікультурності показав, що основну частину навчальних матеріалів орієнтовано на національну українську культуру, незважаючи на те, що майже всі дитячі колективи (за винятком створених виключно для представників певного етносу) є поліетнічними. І хоча в різному степені елементи полікультурності все ж такі є в навчальних програмах та підручниках, але вони мають нецілеспрямований, несистематичний характер, що не сприяє формуванню в молодших школярів комплексних знань про національно-культурні особливості різних народів світу, про їхні досягнення;
· проведення анкетування 10 завучів та 160 вчителів ЗНЗ І ступеня з метою виявлення якості роботи полікультурної спрямованості з молодшими школярами; проаналізовано додаткову літературу з питань етнокультури представників різних етнічних груп України.
Отримані дані слугували підґрунтям констатувального етапу експерименту, який передбачав визначення вихідного рівня сформованості полікультурної компетентності молодших школярів (187 школярів 1–4 класів). Інтерв’ювання учнів 1 класу показало їхню низьку поінформованість стосовно власної етнічної культури та культури інших народів, оскільки процес етнічної ідентифікації тільки розпочався. Анкетування учнів 2–4 класів також виявило обмеженість етнокультурних та полікультурних знань, а також збільшення етнічних упереджень стосовно представників різних народів і культур. Вчителі виявили обмеженість полікультурних знань, не володіють методикою формування полікультурної компетентності. На основі отриманих результатів було виділено три експериментальні групи (див. табл. 1).
Таблиця 1
Загальноосвітні навчальні заклади, в яких проводилась
експериментальна робота
Загально-
освітній
навчальний
заклад | Класи | Були визначені
в експерименті | Кількість
учнів | Що було реалізовано під час експерименту
ЗНЗ № 51 | 1А | ЕГ - 1 | 23 | І дид. умова
ЗНЗ № 51 | 1Б | ЕГ - 2 | 29 | ІІ дид. умова
ЗНЗ № 127 | 1А | ЕГ - 3 | 28 | І та ІІ дид. умови
ЗНЗ № 59 | 1А | КГ | 32 | -
Контрольна група (КГ) була найбільшою і найрізноманітнішою за етнічним складом своїх учнів, навчання в ній проводилося за традиційною методикою.
Формувальний етап експерименту передбачав реалізацію обґрунтованих дидактичних умов. Було проведено теоретичну і практичну підготовку вчителів експериментальних класів, яка охоплювала семінарські заняття і дискусії, в процесі яких розширювалися та закріплювалися їхні теоретичні знання щодо сутності полікультурної освіти та особливостей формування полікультурної компетентності у молодших школярів. У процесі індивідуальних бесід з учителями ЕГ-1 та ЕГ-3 розкривалися потенційні можливості навчальних предметів 1– 4 класів з метою відбору та інтегрування до їх змісту полікультурної інформації; визначався перелік тем із кожного навчального предмету з 1 по 4 клас, що мали потенційні можливості для здійснення інтегрування полікультурної інформації. Сумісно з учителями ЕГ-2 та ЕГ-3 було розроблено основний перелік позаурочних заходів полікультурної спрямованості, що представлено в додатку дисертації.
Реалізація дидактичних умов передбачала (розпочинаючи роботу в 1 класі й продовжуючи її впродовж чотирьох років) :
· формування пізнавального інтересу школярів до етнокультурного різноманіття світу в ЕГ-1 та ЕГ-3 здійснювалося шляхом інтегрування до змісту предметів фактів з життя різних народів світу, що дозволило викликати у дітей подив і бажання знайомитися з особливостями різних народів світу. Відібрана інформація була для них цікавою і яскравою, швидко запам’ятовувалася й одночасно не відвертала увагу учнів від самого уроку, а, навпаки, викликала бажання знайомитися зі своєю етнічною культурою та культурою інших народів світу. У ЕГ-2 та ЕГ-3 формування пізнавального інтересу здійснювалося завдяки відвідуванню полікультурних заходів у позаурочний час;
· набуття учнями полікультурних знань (когнітивний компонент) та формування на їх основі толерантного ставлення до представників різних народів і культур (афективний компонент). У ЕГ-1 та ЕГ-3 було зроблено відбір та інтегрування полікультурної інформації до змісту усіх навчальних предметів (1-4 кл.), а в ЕГ-2 та ЕГ-3 було впровадженно серію позаурочних заходів полікультурної спрямованості на основі розробленого полікультурного календаря;
· формування полікультурних умінь: етноспецифічних, етнонеспецифічних, інформаційних (операційний компонент). У ЕГ-1 та ЕГ-3 використовувалися рольові ігри з полікультурною тематикою, реконструкція в умовах уроку окремих аспектів побуту, звичаїв, прийнятих у народів в різні часи, а також розігрування окремих боків життя, типових ситуацій, що виникають у процесі міжетнічної взаємодії. У ЕГ та ЕГ-3 здійснювалася організація та проведення міжкультурного тренінгу, який мав практичну спрямованість і був орієнтованим на безпосередню взаємодію учня з представниками інших народів і культур. Також в усіх експериментальних групах організовувалася самостійна робота учнів з полікультурною інформацією про історію та культуру різних етнічних груп, представлену на виставці матеріалів (дитячі періодичні журнали, фотографії, книги тощо), що знайомили з особливостями культури різних народів;
· організацію практичної діяльності молодших школярів, яку було спрямовано на набуття досвіду міжкультурної взаємодії (поведінковий компонент). Спеціально організоване набуття досвіду міжкультурної взаємодії учнями ЕГ-1 та ЕГ-3 відбувалося в процесі навчальної діяльності: по-перше, завдяки інтеграції до змісту навчальних предметів полікультурної інформації, що дозволяла здійснювати опосередковане спілкування із яскравими зразками культури різних етнічних груп, а саме: через народні казки, приказки, прислів’я, національні ігри, народні пісні, а також твори письменників, що знайомили учнів з особливостями життя різних народів та культур; по-друге, завдяки рольовим іграм, котрі імітували міжкультурне спілкування, учасниками якого були самі учні, що грали ролі представників різних народів та культур; по-третє, завдяки стихійному набуттю досвіду міжкультурної комунікації під час особистих контактів з представниками різних народів та культур як у школі (оскільки майже усі сучасні класи загальноосвітніх шкіл є поліетнічними), так і поза її межами.
З метою набуття досвіду спілкування з представниками різних народів і культур у ЕГ- 2 та ЕГ-3 проводилися спеціально організовані зустрічі молодших школярів з представниками етнічних меншин; святкування національних свят етнічних груп, представники яких навчаються у класі; святкування пам’ятних дат, що мають історичне значення для народу, з етнокультурною яких знайомилися діти, а також знаменних днів, присвячених діячам національної культури і науки, національним героям, трудовим подвигам; відвідування народних свят, гуртків декоративно-прикладного мистецтва, фольклорних гуртків у інформаційно-культурних центрах національних меншин. У проведенні таких заходів активну участь брали батьки, що допомагали готувати національну їжу, а також були задіяні у театралізованій виставі.
Для оцінки ефективності формування полікультурної компетентності молодших школярів у ході реалізації обґрунтованих дидактичних умов визначили критерії сформованість когнітивного компоненту визначали на основі таких критеріїв як: етнічне самовизначення, етнокультурна поінформованість зі своєю етнічною культурою та культурою інших етнічних груп, знання полікультурної термінології; афективного компоненту – наявності пізнавального інтересу та бажання вивчати етнокультурну спадщину своєї та інших етнічних груп; ставлення до представників інших етнічних груп; операційного компоненту – розвитку етноспецифічних, етнонеспецифічних, інформаційних умінь; поведінкового компоненту – досвіду міжкультурної взаємодії.
Уточнені критерії і показники дозволили визначити рівні сформованості полікультурної компетентності (високий, вище середнього, середній, нижче середнього, початковий).
Високий рівень сформованості полікультурної компетентності характеризується тим, що учень правильно, самостійно і швидко визначає власну етнічну приналежність, добре обізнаний з власною етнічною культурою та особливостями культури інших етнічних груп, дуже добре володіє полікультурною термінологією (когнітивний компонент); виявляє стійкий пізнавальний інтерес і свідоме бажання вивчати власну етнічну культуру, пізнавальна активність має стійкий тривалий характер, виявляє позитивне ставлення до представників інших народів і культур (афективний компонент); знає і вільно користується рідною мовою, знає і постійно дотримується народних звичаїв, знає і може розповісти народну казку, організувати народну гру, проспівати народну пісню інших народів, вміє самостійно налагоджувати доброзичливі стосунки з представниками різних народів і культур; володіє значним обсягом іншомовної лексики; виявляє ініціативу у пошуку полікультурної інформації (операційний компонент); є ініціатором і активним учасником заходів полікультурної спрямованості, виявляє ініціативу у спілкуванні з представниками різних народів (поведінковий компонент).
Молодший школяр з рівнем сформованості полікультурної компетентності вище середнього рівня після роздумів правильно визначає свою етнічну приналежність, добре обізнаний з власною етнічною культурою і культурою інших етнічних груп, добре володіє полікультурною термінологією (когнітивний компонент); виявляє стійкий пізнавальний інтерес до вивчення своєї етнічної культури та вивчення лише окремих напрямів етнічної культури інших народів, виявляє позитивне ставлення до представників інших народів, бачить і визнає відмінності між людьми та їхніми культурами (афективний компонент); знає, але епізодично користується рідною мовою, знає, але вибірково дотримується народних звичаїв, знає і може розповісти народну казку, організувати народну гру, проспівати народну пісню, але використовуючи незначну допомогу дорослого; знає декілька іншомовних слів і має бажання дізнатись більше, вміє налагоджувати доброзичливі стосунки з представниками різних народів і культур, вміє здійснювати пошук полікультурної інформації (операційний компонент); бере активну участь в організації та проведенні заходів полікультурної спрямованості, безконфліктно спілкується з представниками інших народів (поведінковий компонент).
Середній рівень сформованості полікультурної компетентності характеризується тим, що учень правильно визначає власну етнічну приналежність, але за допомогою додаткових запитань, має задовільні знання як власної етнічної культури та інших народів, так і полікультурної термінології (когнітивний компонент); виявляє пізнавальний інтерес, але до вивчення лише деяких аспектів як своєї етнічної культури, так і окремих етнічних груп, демонструє приймаюче ставлення до представників інших народів і культур (афективний компонент); недосконало знає рідну мову, але має бажання її вивчати, вибірково дотримується народних звичаїв, знає і може розповісти народну казку, організувати народну гру, проспівати народну пісню, але використовуючи допомогу дорослого, знає декілька іншомовних слів і має бажання знати більше, за допомогою дорослого налагоджує доброзичливі стосунки з представниками різних народів і культур та здійснює пошук полікультурної інформації (операційний компонент); бере участь у заходах полікультурної спрямованості, спілкується з представниками різних народів і культур (поведінковий компонент).
Молодший школяр з рівнем сформованості полікультурної компетентності нижче середнього рівня помилково визначає власну етнічну приналежність, але за допомогою додаткових запитань виправляється, має дещо обмежені знання щодо власної етнічної культури та етнічної культури інших народів, має обмежені знання щодо полікультурної термінології (когнітивний компонент); демонструє пасивне бажання пізнавати традиції та культуру свого народу, виявляє нестійкий, ситуативний інтерес, який швидко зникає, вибіркову пізнавальну активність щодо пізнання етнічної культури різних народів, демонструє стороже ставлення до представників інших народів і культур (афективний компонент); погано знає рідну мову, але має бажання вчити, дуже рідко дотримується народних звичаїв та традицій, не знає, але має бажання її вчити мову інших народів, знає і може розповісти народну казку, організувати народну гру, проспівати народну пісню інших народів, використовуючи допомогу дорослого, за допомогою налагоджує доброзичливі стосунки з представниками різних народів і культур та здійснює пошук полікультурної інформації (операційний компонент); нерегулярно бере участь у заходах полікультурної спрямованості, епізодично спілкується з представниками різних народів і культур (поведінковий компонент).
Учень з початковим рівнем сформованості полікультурної компетентності самостійно не може визначити власну етнічну приналежність, навіть за допомогою додаткових запитань, демонструє відсутність знань щодо власної етнічної культури та культури інших народів, не володіє полікультурною термінологією (когнітивний компонент); не цікавиться свою культурою своєї етнічної групи; демонструє негативне ставлення до представників інших народів і культур та відсутність інтересу пізнавати їхню культуру (афективний компонент); не знає рідної мови і не має бажання її вчити, ніколи не дотримується народних звичаїв та традицій; не може розповісти народну казку, організувати народну гру, проспівати народну пісню, навіть за допомогою дорослого, не знає і не бажає вчити мови інших народів, не вміє налагоджувати доброзичливі стосунки з представниками різних народів і культур та здійснювати пошук полікультурної інформації (операційний компонент); уникає участі у заходах полікультурної спрямованості, уникає контактів з представниками різних народів і культур (поведінковий компонент).
Експериментальна робота виявила динаміку сформованості полікультурної компетентності молодших школярів, яку представлено в таблиці 2.
Якщо за результатами констатувального етапу 13 учнів ЕГ-1, 13 учнів ЕГ-2, 14 учнів ЕГ-3, 15 учнів КГ мали початковий рівень сформованості полікультурної компетентності, а 10 учнів ЕГ-1, 16 учнів ЕГ-2, 14 учнів ЕГ-3, 17 КГ – нижче середнього рівень сформованості полікультурної компетентності, то після проведення формувального експерименту у ЕГ-1, ЕГ-2, ЕГ-3 відбувся перехід учнів з початкового на середній та вище середнього рівні, а також зменшилася кількість учнів, що були віднесені до нижче середнього рівня. Якщо до формувального експерименту не було жодного учня з високим рівнем сформованості полікультурної компетентності, то після експерименту таких учнів було вже 9 в експериментальних класах.
Таблиця 2
Результати сформованості полікультурної компетентності
молодших школярів
Рівні сформованості
компонентів полікультурної компетентності | Констатувальний етап (учні1кл) | Контрольний етап (учні 4 кл.)
ЕГ-1
23 уч. | ЕГ-2
29 уч. | ЕГ-3
28 уч. | КГ
32уч. | ЕГ-1
23 уч. | ЕГ-2
29уч. | ЕГ-3
28 уч. | КГ
32уч.
Когнітивний компонент | Володіння полікультурними знаннями
· високий
· вище серед.
· середній
· нижче серед.
· початковий | -
-
-
6
17 | -
-
-
13
6 | -
-
-
14
14 | -
-
-
17
15 | -
8
7
8
- | 2
8
14
5
- | -
9
15
4
- | -
-
11
14
7
Афективний компонент | Пізнавальний інтерес та ставлення до інокультурного
· високий
· вище серед.
· середній
· нижче серед.
· початковий | -
-
-
11
12 | -
-
-
15
14 | -
-
-
12
16 | -
-
-
14
18 | 3
9
11
-
- | 6
10
13
-
- | 7
15
6
-
- | -
-
13
17
2
Операційний компонент | Володіння полікультурними вміннями
· високий
· вище серед.
· середній
· нижче серед.
· початковий | -
-
-
4
19 | -
-
-
6
23 | -
-
-
6
22 | -
-
-
8
24 | -
6
10
7
- | 2
9
12
6
- | 2
5
16
5
- | -
-
-
15
17
Поведінковий компонент | Досвід міжкультурної взаємодії
· високий
· вище серед.
· середній
· нижче серед.
· початковий | -
-
-
5
18 | -
-
-
5
24 | -
-
-
4
24 | -
-
-
6
26 | 2
7
14
-
- | 4
11
14
-
- | 8
16
4
-
- | -
-
9
19
4
Сформованість полікультурної компетентності
· високий
· вище серед.
· середній
· нижче серед.
· початковий | -
-
-
10
13 | -
-
-
16
13 | -
-
-
14
14 | -
-
-
17
15 | 1
8
11
3
- | 4
11
11
3
- | 4
12
10
2
- | -
-
12
18
2
Отже, за всіма визначеними критеріями і показниками більш суттєві зміни відбулися в експериментальних класах порівняно з контрольним. Порівняльний аналіз результатів констатувального, формувального та контрольного етапів експерименту свідчить про ефективність застосування дидактичних умов формування полікультурної компетентності. Достовірність результатів експериментальної роботи доведено засобами математичної статистики за допомогою t-критерію Стьюдента.
Результати здійсненого дослідження дали можливість зробити такі висновки:
1. З метою підвищення ефективності соціалізації особистості в період структурних змін у соціумі необхідно впроваджувати полікультурну освіту з метою формування полікультурної компетентності, починаючи з початкових класів, через інтеграцію інформації полікультурного змісту в навчальний процес.
У дисертації науково обґрунтовано сутність поняття «полікультурна компетентність» як складного, багатокомпонентного особистісного утворення, результат полікультурної освіти, ґрунтується на засадах теоретичних знань та об’єктивних уявлень про етнокультурне різноманіття світу, реалізується через уміння, навички і моделі поведінки, які забезпечують взаємодію з представниками різних народів і культур на основі позитивного (толерантного) ставлення до них, а також у процесі набуття досвіду міжкультурної взаємодії, що сприяє ефективній міжетнічній взаємодії в сучасному полікультурному середовищі; структурні компоненти (когнітивний, афективний, операційний, поведінковий).
У роботі виявлено особливості формування полікультурної компетентності у молодших школярів: полікультурна інформації має бути доступною і цікавою, яскравою і незначною за обсягом, розкривати позитивні приклади міжетнічної взаємодії людей, толерантного ставлення до представників різних етнічних груп, враховувати етнічне походження учнів.
З’ясовано, що полікультурна інформація у навчальних планах, програмах і підручниках ЗНЗ І ступеня має нецілеспрямований, фрагментальний характер, є недостатньою для формування у молодших школярів полікультурної компетентності.
2. У дисертації доведено, що процес формування полікультурної компетентності може бути успішним за таких дидактичних умов: забезпечення інтеграції полікультурної інформації із основним програмовим матеріалом навчальних предметів; забезпечення взаємозв’язку навчальної та позанавчальної діяльності у процесі формування полікультурної компетентності.
2.1 Забезпечення інтеграції полікультурної інформації із основним програмовим матеріалом навчальних предметів у ЕГ-1 дозволило значно підвищити рівень сформованості когнітивного та афективного компонентів полікультурної компетентності, що виявилося у поінформованості учнів зі своєю етнічною культурою та культурою інших етнічних груп, появою пізнавального інтересу та бажання вивчати етнокультурну спадщину своєї та інших етнічних груп; толерантного ставлення до представників інших етнічних груп. Відбулись зміни і у підвищенні рівня сформованості операційного та поведінкового компонентів, але не такі значні як у ЕГ-2 та ЕГ-3, де відбувалося забезпечення взаємозв’язку навчальної та позанавчальної діяльності у процесі формування полікультурної компетентності (друга дидактична умова).
2.2. Взаємозв’язок навчальної та позанавчальної діяльності виявився в тому, що полікультурна діяльність, яку дитина здійснювала у позанавчальний час, стимулювала її пізнавальну активність і вимагала наявності певних полікультурних знань, стимулюючи тим самим формування когнітивного та афективного компонентів полікультурної компетентності, що дозволило підвищити рівень полікультурних знань, сформувати толерантне ставлення до інокультурного та підвищити рівень полікультурних умінь.
2.3 Найкращий рівень сформованості полікультурної компетентності продемонстрували учні ЕГ-3, де було одразу реалізовано дві дидактичні умови, що дозволило значно розширити їхні полікультурні знання, сформувати стійкий пізнавальний інтерес до етнокультурного різноманіття, добре оволодіти полікультурними вміннями та здобути досвід міжкультурного спілкування.
3. Визначено критерії сформованості когнітивного компоненту (етнічне самовизначення, етнокультурна поінформованість зі своєю етнічною культурою та культурою інших етнічних груп, знання полікультурної термінології), афективного компоненту (пізнавальний інтерес та бажання вивчати етнокультурну спадщину своєї та інших етнічних груп; ставлення до представників інших етнічних груп), операційного компоненту
