АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

ПІНЧУК Наталія Іванівна

УДК 343.982. 4

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ПИТАННЯ І ПРАКТИКА КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НОТАРІАТУ

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України.

Науковий керівник Заслужений діяч науки і техніки України,

академік Академії правових наук України,

доктор юридичних наук, професор,

Гончаренко Владлен Гнатович,

Академія адвокатури України, завідувач

кафедри кримінального процесу та

криміналістики

Офіційні опоненти Доктор юридичних наук, професор,

Іщенко Андрій Володимирович,

професор кафедри криміналістики

Київського національного університету

внутрішніх справ України

Кандидат юридичних наук, доцент,

Колесник Валерій Аркадійович,

професор кафедри криміналістики Національної академії Служби безпеки України

Захист відбудеться " 1 " липня 2008 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 в Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії адвокатури України за адресою: 01032,м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27.

Автореферат розісланий " 29 " травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.П.Кучинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Визнання й захист прав та свобод людини постають за сучасних умов потужним фактором і чітким орієнтиром прогресивного розвитку всього світового суспільства в напрямі до співдружності правових держав, критерієм оздоровлення й гуманізації внутрішньої й зовнішньої політики її суб’єктів, виразним показником впровадження в життя головних засад правової держави. З огляду на це, варто підкреслити, що розбудова правової держави як такої не може бути самометою, це завжди соціально й історично зумовлена всезагальна форма виразу, організації, впорядкування й захисту свободи в суспільних відносинах людей. Зміст і характер визначених прав та свобод, їх широта та обсяг, рівень забезпечення та охорони завжди визначалися й визначаються рівнем розвитку суспільства. В зв’язку з цим було б неправильним вважати правовою будь-яку державу лише на тій підставі, що в ній є внутрішнє право, діє закон, адже самі закони й механізми їх реалізації, як і механізми захисту прав особи, можуть бути різними в різних державах.

Відповідно до положень „Загальної декларації прав людини”, кожна людина як член суспільства, має право на соціальне забезпечення, а також на реалізацію необхідних для підтримки її гідності й вільного розвитку особистості й прав у економічній, соціальній і культурній сферах за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури й ресурсів кожної держави. Держава, яка відповідає ознакам правової, повинна забезпечувати охорону прав кожного свого громадянина не просто їх декларуванням, а насамперед наданням відповідної й кваліфікованої правової допомоги. То ж не випадково Конституція України гарантує кожному право на правову допомогу (ст. 59).

Діяльність держави із забезпечення прав та свобод громадян здійснюється системою створених нею органів, служб, підрозділів та посадових осіб. До таких зазвичай відносять суд, прокуратуру, органи внутрішніх справ, підрозділи служби безпеки, адвокатуру, до яких частіше за все громадяни звертаються за захистом в разі порушення їхніх прав. Проте обов’язок держави стосовно захисту прав громадян не можна зводити лише до припинення порушень, відновлення або визнання порушеними прав людини чи юридичної особи. Обов’язком держави є й недопущення правопорушень. Важливе значення має попереджувальна діяльність окремих органів і посадових осіб, яка спрямована на захист прав і законних інтересів особи в майбутньому та запобігає порушенню цих прав. До різновидів такої діяльності відносять нотаріальну.

З року в рік посилюється роль нотаріуса в економічному та соціальному житті країни, що робить його фігуру вагомою в системі органів правозастосування. Нотаріат очікує новий етап забезпечення судових й інших юридичних доказів, засвідчення юридичних фактів, оволодіння методологією узгоджувальних процедур. На часі стоїть здолання побутового уявлення про нотаріуса як оформлювача. Сьогодні нотаріальний потенціал відчуває потребу свого засвоєння як законодавчого, так і практичного. Водночас зростання обсягів роботи, збільшення кількості складних нотаріальних дій вимагають від нотаріуса поглиблених знань не лише норм діючого законодавства, а й всього комплексу юридичних знань, що забезпечують належний рівень та якість його діяльності. В переліку таких знань важливе місце належить криміналістичним, значимість яких є зрозумілою для науковців та практиків.

Питання теорії й практики застосування криміналістичних знань в роботі правоохоронних органів були предметом розгляду багатьох відомих вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема: Т.В.Аверьянової, А.І.Вінберга, Р.С.Бєлкіна, Т.В.Варфоломеєвої, В.Г.Гончаренка, Г.І.Грамовича, Л.Г.Грановського, В.І.Громова, А.В.Іщенка, Н.І.Клименко, В.А.Колесника, В.К.Лисиченка, О.Р.Михайленка, О.Р.Росинської, М.В.Салтевського, М.Я.Сегая, В.Ю.Шепітька та інших. Проте праці цих вчених здебільшого були присвячені використанню криміналістичних знань в кримінальному або цивільному процесі, а така сфера правоохоронної діяльності як нотаріат залишилася поза увагою провідних фахівців в галузі криміналістики. Зазначені обставини й зумовили вибір теми дослідження, оскільки в правоохоронній сфері теоретичне осмислення шляхів вдосконалення практики має особливо важливе значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планів наукових досліджень Академії адвокатури України і є складовою тематичного плану науково-дослідних робіт "Розробка проблем прав людини. Сприяння забезпеченню прав і свобод людини, забезпечення їх правового захисту. Дослідження питань професійного захисту порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи", затвердженого рішенням Вченої Ради Академії адвокатури України від 11 лютого 2002 р., протокол №5. Тема дисертації затверджена рішенням Вченої Ради Академії адвокатури України від 27 листопада 2006 р., протокол №5.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є пізнання закономірностей об’єктивної дійсності, пов’язаних із підготовкою та вчиненням нотаріальних дій, що передбачає визначення місця нотаріату в системі правоохоронних органів та компетенції нотаріальних органів щодо визначення справжності документів та встановлення осіб громадян, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій, теоретичних та правових передумов і практичних рекомендацій з використання криміналістичних знань в регулюванні суспільних відносин в сфері нотаріальної діяльності.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені й розв’язані в ході дослідження такі конкретні завдання:

- уточнення ролі й місця криміналістики в забезпеченні правового регулювання суспільних відносин і відносин в сфері нотаріальної діяльності зокрема;

- визначення змісту криміналістичної підготовки нотаріусів та розроблення рекомендацій щодо удосконалення такої підготовки під час навчання у вищих навчальних закладах та в системі підвищення кваліфікації;

- встановлення сутності й завдань криміналістичного забезпечення діяльності нотаріату;

- визначення форм використання криміналістичних знань в діяльності нотаріату;

- розкриття особливостей криміналістичного дослідження документів нотаріусом при нотаріальному посвідченні правочинів, а також тих, що посвідчують особу громадянина;

- уточнення криміналістичного поняття підпису особи та його оцінки нотаріусом як визначального факту;

- надання рекомендацій з використання даних габітоскопії в нотаріальній практиці.

Об’єктом дослідження є об’єктивні закономірності суспільних відносин, що відображають теорію й практику використання криміналістичних знань в нотаріальній практиці.

Предметом дослідження є теоретичні та правові питання і практика криміналістичного забезпечення діяльності нотаріату.

Методи дослідження. Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети, його об’єкта та предмета. Методологічною основою роботи є теорія пізнання та напрацьовані на її основі загальнонаукові й спеціальні методи пізнання, зокрема: системно-структурний, логіко-юридичний, що застосовувалися для аналізу матеріалів нотаріальних проваджень і розроблення рекомендацій із застосування криміналістичних засобів і методів з метою забезпечення належного рівня діяльності нотаріусів в разі визначення ними справжності документів, які є підставою для вчинення нотаріальних дій, криміналістичної оцінки підпису особи й використання даних габітоскопії при встановленні особи, а також при дослідженні поняття нотаріальної діяльності та її основних завдань і функції нотаріату; порівняльно-правовий з метою дослідження питань щодо використання спеціальних знань і призначення експертиз нотаріусом у вітчизняному законодавстві й відомчих нормативних документах, а також відповідних норм в інших зарубіжних країнах. Основні методи спостереження, статистичний, аналізу результатів діяльності нотаріусів дали змогу вивчити зміст та сутність застосування криміналістичних знань, їх місця в системі заходів із забезпечення діяльності нотаріату. Також були використані закони й категорії: аналіз та синтез, узагальнення, абстракція. В дослідженні авторка спиралася на власний досвід роботи в посаді приватного нотаріуса.

Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед постановкою і розглядом вперше в Україні на монографічному рівні комплексних питань криміналістичного забезпечення діяльності нотаріату. Проведене дослідження дало змогу запропонувати авторський підхід до розв’язання окремих дискусійних питань, обґрунтувати нові теоретичні положення, які суттєво поглиблюють зміст теорії криміналістики та практики застосування криміналістичних знань в регулюванні відносин у сфері нотаріальної діяльності. Також були розвинуті й поглиблені положення, що висунуті іншими авторами, котрими досліджувалися питання криміналістичного забезпечення суспільної практики. Наукову новизну результатів дослідження, що мають теоретичне й практичне значення, можна конкретизувати у такому:

- вперше акцентовано увагу на тому, що компетентність нотаріуса спирається на його юридичну освіту та сукупність знань в галузі правознавства, а з огляду на завдання, що їх вирішують нотаріуси, доведено, що багато які із їх спеціальних здібностей пов’язані з потребою використання криміналістичних знань, умінь і навичок;

- вперше запропоновано визначення поняття криміналістичного забезпечення діяльності нотаріату;

- вперше запропоновано класифікацію техніко-криміналістичних засобів, що використовуються в діяльності нотаріуса, за їх цільовим призначенням;

- вперше визначено форми використання криміналістичних знань в діяльності нотаріату, якими є: особисте використання криміналістичних знань та техніко-криміналістичних засобів нотаріусом; консультації нотаріуса із спеціалістами та призначення експертизи документів;

- вперше запропоновано Програму криміналістичної підготовки нотаріусів для її використання в системі підвищення кваліфікації

- додатково обґрунтовано віднесення нотаріату до системи правоохоронних органів і посадових осіб з огляду на здійснювану нотаріусами правозахисну діяльність та ту, що пов’язана із охороною передбачених законом прав та інтересів учасників суспільних відносин;

- додатково обґрунтовано перелік криміналістичних знань, що мають найбільше значення в системі підготовки спеціалістів для роботи в органах нотаріату;

- запропоновано внесення змін до ч.2 ст. 51 Закону України "Про нотаріат", призначенням яких є удосконалення практики криміналістичного дослідження документів нотаріусом.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані та обґрунтовані в дисертації теоретичні положення і рекомендації сприяють підвищенню ефективності діяльності нотаріальних органів щодо застосування криміналістичних знань при вчиненні нотаріальних дій, що є вагомим внеском у розвиток криміналістики як науки, оскільки розкриває сутність системного уявлення про використання криміналістичних знань на лише в сфері цивільного, кримінального та адміністративного судочинства, а й в інших видах правоохоронної діяльності.

Основні положення дисертації можуть бути використані: у науково-дослідній роботі – для подальшої розробки обґрунтованих положень та рекомендацій щодо вдосконалення практики використання криміналістичних знань в різноманітних сферах суспільних відносин; у навчальному процесі юридичних вищих навчальних закладів та правових факультетів при викладанні курсу криміналістики; у практичній діяльності працівників органів нотаріату та суду при розгляді питань, пов’язаних з дослідженням документів, у системі підготовки й підвищення кваліфікації нотаріусів, а також при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних та методичних посібників, в яких розкриваються питання, що пов’язані з темою дослідження.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації розглядалися і схвалені на засіданнях кафедри кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України, а також були оприлюднені в доповідях і повідомленнях на науково-практичних конференціях, зокрема: на міжнародних наукових конференціях "Верховенство права в адвокатській діяльності" (14-15 грудня 2007 р., м.Київ), "Методологія сучасної криміналістики" (23-25 травня 2008 р., м.Київ), на міжнародній науково-практичній конференції "Інформаційне забезпечення розкриття і розслідування злочинів" (30-31 травня 2008 р., м.Луганськ).

Публікації. Наукові результати здійсненого дисертантом дослідження знайшли відображення у п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях та у одних тезах доповідей та наукових повідомлень на наукових конференціях.

Структура дисертації та її обсяг. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, які охоплюють 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та 2 додатків. Обсяг дисертації становить 240 сторінок, з яких 201 сторінка основного тексту, 17 сторінок двох додатків, 22 сторінок списку використаних джерел з 208 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі розкрито сутність і стан наукової проблеми, обґрунтовано актуальність і значущість теми дисертаційного дослідження та вихідні дані для її розроблення, сформульовано мету і задачі, об’єкт, предмет та основні методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, а також їх практичне значення, рівень апробації.

Розділ перший "Загальний огляд наукових джерел з проблем криміналістичного забезпечення правоохоронної діяльності" містить короткий огляд вітчизняних і зарубіжних наукових джерел з проблемних питань забезпечення криміналістичними знаннями діяльності правоохоронних органів. Тут зокрема йдеться про те, що поняття криміналістичного забезпечення, котре до сьогодні розроблялося в межах науки криміналістики, здебільшого торкається суспільних відносин, пов’язаних з проблемами діяльності органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, що уповноважені здійснювати виявлення, розкриття й розслідування злочинів. Це питання є порівняно новим для криміналістики проте досліджувалося на дисертаційному та монографічному рівнях. Такі відомі вчені як Р.С.Бєлкін, О.Ф.Волинський, З.І.Кірсанов, В.Г.Коломацький, В.Л.Лохов, П.Т.Скорченко розглядали питання криміналістичного, техніко-криміналістичного забезпечення лише окремих видів правоохоронної діяльності – з розкриття та розслідування злочинів. Н.А.Фоченкова дослідила питання криміналістичного забезпечення адміністративного провадження. На основі аналізу ґрунтовних праць відомих вітчизняних вчених В.Г.Гончаренка, А.В.Іщенка, В.Ю.Шепітька та низки інших зроблено висновок про те, що криміналістика має своїм завданням забезпечення не лише кримінального та цивільного судочинства, а й інших видів правоохоронної діяльності й нотаріальної зокрема. Останній аспект проблеми не має свого належного наукового опрацювання, що й зумовлює потребу та визначає актуальність обраної теми. В цьому розділі також розкрито загальну методику та сутність і значення основних методів, що були застосовані в процесі дослідження.

Розділ другий "Правові та організаційні засади криміналістичного забезпечення діяльності нотаріату" присвячено аналізу наукових джерел за тематикою дослідження, розгляду сутності нотаріальної діяльності, основних завдань і функцій нотаріату та місцю й ролі криміналістики в належному забезпеченні діяльності нотаріусів, а також питанням їх криміналістичної підготовки.

На підставі порівняльного аналізу позицій провідних вчених з окремих галузей знань, що досліджували різноманітні й взаємопов’язані питання діяльності юридичної, правової, правоохоронної, а також питання щодо сутності й функцій правоохоронних органів, автор робить висновок про те, що завданням нотаріату є забезпечення захисту й охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, сприяння у зміцненні законності й правопорядку, запобігання правопорушень. Саме на захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб і спрямована діяльність нотаріусів, отже юридичний та правоохоронний бік цієї діяльності не повинен викликати жодних сумнівів. Спеціалізований характер діяльності нотаріуса полягає в тому, що вона охоплює суворо визначену ділянку права, в основному цивільне право та процес – ту їх частину, яка торкається формального боку юридичних актів, здійснення юридичними та фізичними особами своїх прав та обов’язків. Ця діяльність має суворо визначену нормативну регламентованість, а соціально-рольова функція нотаріуса аж ніяк не нижча за таку ж функцію слідчого чи судді. Нотаріальна діяльність є необхідним елементом, невід’ємною частиною у низці юридичних дій та процедур, що здійснюються системно в усіх напрямах правової практики. Проте в науковій літературі діяльність нотаріату висвітлюється сьогодні в обмеженій формі. З боку законодавчої влади нотаріату приділяється мало уваги, немає конкретизуючих вказівок і в системі міжнародно-правових актів. Але це зовсім не свідчить про другорядну роль нотаріату в системі юридичних установ та у сфері здійснення юридичної практики. З усіма на те підставами автор відносить нотаріальні органи до правоохоронних органів нашої держави, на які покладено специфічні завданні відповідно до виконуваних ними функцій. Нотаріальна форма охорони і захисту відрізняється від інших форм. Особливість нотаріальної форми полягає в тому, що вона спрямована не на безпосередній захист, а на попередження порушення права і тому предмет її діяльності специфічний.

Значна кількість нотаріальних дій, віднесених до повноважень нотаріусів, пов’язана із потребою застосування криміналістичних знань. Сьогодні низка положень криміналістики за своєю теоретичною і практичною значимістю вийшли далеко за межі однієї галузі науки. Серед них називають такі як криміналістична ідентифікація і діагностика, криміналістична експертиза і тактика використання спеціальних знань, техніко-криміналістичні прийоми і засоби тощо. Криміналістика на даний час перейшла в нову якість і трансформувалася в систему універсальної науки, досягнення якої реалізуються не тільки в оперативно-розшуковій, експертній, слідчій діяльності. Криміналістичні знання широко використовують в прокурорському нагляді, в судовому провадженні, в захисті у кримінальних та представництві в цивільних справах, в господарській діяльності, при аналізі умов договору і цінних паперів, а також в інших суспільних відносинах та формах юридичної діяльності. На часі постає питання щодо необхідності розширення предмета науки і сфери використання її досягнень – пізнання закономірностей механізмів правопорушень, виникнення інформації щодо правопорушень і їх учасників, закономірностей збирання, дослідження і використання доказів в цивільному, господарському й адміністративному судочинстві, забезпечення криміналістичними розробками суб’єктів відповідних проваджень, одним з яких є забезпечення криміналістичними розробками й суб’єктів нотаріального провадження. Для діяльності нотаріусів важливе значення мають розробки в галузі криміналістичної ідентифікації й діагностики, криміналістичної експертизи й використання спеціальних знань, техніко-криміналістичних прийомів і засобів, криміналістичного документознавства і т. ін.

Для криміналістичного аналізу інформації, що отримується в окремих видах суспільної практики, необхідні спеціальні або ж певним чином модифіковані до потреб конкретного виду діяльності криміналістичні засоби і методи. Йдеться не про механічне перенесення всіх рекомендацій криміналістики в діяльність з регулювання суспільних відносин, а про творче використання положень криміналістики. Криміналістичні знання, що інтегровані в цивільний або арбітражний процес, в діяльність нотаріату або в банківську діяльність, набувають нових якостей, але не перестають бути криміналістичними, як не втрачають своєї математичної природи та підкоряються законам математики математичні методи досліджень, що використовуються в будь-яких галузях знань. Сліди підроблення шляхом підчистки та дописування в документі, що потрапив в адміністративно-правову сферу чи сферу банківської діяльності або подані нотаріусу для їх нотаріального засвідчення, нічим не відрізняються від таких слідів у документах, з використанням яких викрадено грошові кошти і через що вони потрапили у сферу кримінально-правових інтересів. Ці сліди за потреби вивчатимуть криміналісти і не існує адміністративного чи банківського слідознавства, адміністративної чи судово-медичної балістики, цивільно-правового авторознавства, нотаріального почеркознавства тощо. Адже багато які з юридичних професій пов’язані з наявністю у виконавців вищої юридичної освіти, а остання зумовлює потребу обов’язкового отримання криміналістичних знань, до того ж знань науки криміналістики, а не адміністративного права з криміналістичним спрямуванням чи цивільно-процесуального права з урахуванням можливості застосування криміналістичних знань.

Розглядаючи наукову природу криміналістичного забезпечення діяльності нотаріату, дисертант підкреслює, що криміналістичне забезпечення цієї діяльності не є органічною частиною науки криміналістики у традиційному трактуванні її предмета й структури. Загальним завданням криміналістичного забезпечення нотаріальної діяльності є розробка й впровадження в діяльність нотаріусів криміналістичних рекомендацій. Криміналістичне забезпечення цього виду діяльності знаходиться на межі криміналістики, нотаріальної діяльності, а конкретніше, управління діяльністю органів нотаріату як соціальних систем. Ключовою проблемою є складний процес вибору найбільш доцільних за певної ситуації криміналістичних методів, прийомів і засобів, спрямованих на розв’язання пізнавальних завдань нотаріальної діяльності. В цьому процесі важливо враховувати не тільки пізнавальні можливості використаних криміналістичних рекомендацій, але й наявні ресурсні можливості його виконавців. Для розв’язання специфічних завдань нотаріальних органів треба розробляти спеціальні криміналістичні прийоми й модифіковані до потреб нотаріату криміналістичні засоби. Незалежно від призначення, ці засоби і прийоми мають розроблятися на єдиній теоретичній та методичній криміналістичній основі. Такого роду наукові розробки входять до завдань криміналістики і не повинні перекладатися на інші спеціальні дисципліни, для яких не властивим є дослідження техніко-криміналістичних або ж тактико-криміналістичних проблем. Криміналістичне забезпечення нотаріальної діяльності має науковий, практичний та навчальний аспекти.

Використання криміналістичних знань нотаріусом має вибірковість та спеціальну спрямованість. Криміналістичне забезпечення діяльності нотаріуса полягає, насамперед, в забезпеченні його тими техніко-криміналістичними засобами й в знанні тих способів і методів роботи з ними, які найбільшою мірою здатні забезпечити виконання завдань, що стоять перед нотаріусом і пов’язані з виконанням його нотаріальних функцій. З огляду на це дисертант пропонує класифікувати техніко-криміналістичні засоби, які використовуються в діяльності нотаріуса, за їх цільовим призначенням. Такими можуть бути: техніко-криміналістичні засоби дослідження документів з метою виявлення можливих слідів їх підробки; оптичні прилади як пристрої для розширення чутливості людського ока, що допомагають збільшити зображення чи побачити ті ознаки об’єктів, які не сприймаються зором внаслідок їх малих розмірів. Сучасна нотаріальна практика й результати проведеного дисертантом опитування нотаріусів свідчать про те, що саме такі техніко-криміналістичні засоби є в розпорядженні більшості нотаріусів сьогодні.

Розробка засобів і методів запобігання злочинам є одним з важливих завдань криміналістики, складовою частиною її предмета. Це зумовлено тим, що жоден із злочинів не можна вважати розкритим, а проведене розслідування всебічним, доки не буде з’ясовано причин та умов його вчинення, обставин, що сприяли настанню злочинного результату. З’ясування нотаріусом обставин, що сприяли злочину, вже є початковим етапом запобігання злочинам. Необхідною умовою розкриття й розслідування злочинів є вивчення способів їх підготовки, вчинення і приховування. На підставі вивчення способів вчинення злочинів розробляються засоби криміналістичного захисту інтересів особи, суспільства і держави від злочинних посягань. Спираючись на такі криміналістичні знання, нотаріус може ефективно здійснювати профілактичну функцію як нотаріату, так і криміналістики.

Для того, щоб здійснювати нотаріальну діяльність на професійній основі, суб’єкт такої діяльності крім відповідності вимогам компетенції повинен відповідати й певним вимогам, які визначають його компетентність, кваліфікованість. Поняття „компетенція” і „компетентність” не є збіжними і вживати їх як синоніми буде неправильним. Компетентність означає властивість виконавця, що має достатні знання в якій-небудь галузі, який з чим-небудь добре обізнаний, тямущий. Компетентність нотаріуса слід розуміти як його професійну поінформованість, здатність розв’язувати поставлені питання, що стосуються виконання ним нотаріальних функцій. Вища юридична освіта визначає юридичну спеціальність професії нотаріуса, а обізнаність і тямущість у виконанні нотаріальних функцій – визначають його компетентність у розв’язанні поставлених завдань. В своїй основі професійна компетентність нотаріуса спирається на його юридичну освіту та сукупність знань в галузі правознавства. Але тут варто враховувати й спеціалізованість окремих знань, поглиблений рівень знань за окремими напрямами, що визначають кваліфікованість у прийнятті правильних рішень під час здійснення саме нотаріальної діяльності. З огляду на завдання, що їх вирішують нотаріуси в процесі своєї діяльності, багато які із спеціальних здібностей нотаріусів пов’язані з потребою використання ними криміналістичних знань, а отже суб’єкти нотаріальної діяльності повинні мати певну сукупність криміналістичних знань та умінь і навичок їх використання в нотаріальній практиці.

Вивчення дисертантом такого аспекту проблеми як викладання криміналістики у вищих юридичних навчальних закладах та правових факультетах, свідчить про те, що лише 7,4% діючих нотаріусів вважають, що під час їх навчання мало місце спрямування вивчення криміналістики на потреби нотаріальної діяльності, 27% вказали на те, що мало місце спрямування вивчення криміналістики на інші завдання юридичної практики, а 65,6 % зазначили відсутність певного практичного спрямування у вивченні цієї дисципліни. Водночас, 80,4 % респондентів підкреслили потребу у поглибленому вивченні криміналістики в навчальних закладах за тими розділами й темами, що найбільше наближені до майбутньої практики випускників. Саме знання в галузі судового почеркознавства, технічного дослідження документів, габітоскопії, технології призначення судових експертиз потрібні нотаріусам. Процес формування знань, навичок і умінь нотаріусів повинен максимально виходити з потреб практичної нотаріальної діяльності. Відповідно до цього потрібне криміналістичне навчання як процес і результат підготовки кваліфікованих кадрів нотаріату, що озброєні знаннями, уміннями і навичками застосування криміналістичних рекомендацій, в яких відображені найновітніші досягнення в різних галузях науки й техніки, вивчено й узагальнено передовий досвід правоохоронної практики.

Розділ третій "Сучасні можливості й перспективи використання криміналістики в забезпеченні діяльності нотаріату" містить положення, що присвячені розгляду сучасного стану використання криміналістичних знань в практиці нотаріату. Викладено результати дослідження основних форм використання криміналістичних знань в діяльності нотаріусів, порядок і правила встановлення ними справжності документів, які є підставою для вчинення нотаріальних дій, оцінки справжності графічного підпису особи як визначального факту, а також можливостей використання даних габітоскопії в нотаріальній практиці.

Під час розгляду проблемних питань використання спеціальних знань у нотаріальній практиці автор спирається на глибокі теоретичні розробки цієї проблеми, що здійснені в різні часи відомими вітчизняними й зарубіжними вченими, зокрема: Т.В.Аверьяновою, Р.С.Бєлкіним, В.Г.Гончаренком, Г.І.Грамовичем, А.В.Дуловим, О.О.Ейсманом, А.В.Іщенком, Н.І.Клименко, Ю.Г.Коруховим, В.К.Лисиченком, В.М.Маховим, Г.М.Надгорним, М.Я.Сегаєм, В.В.Циркалем та іншими науковцями. На підставі здійсненого аналізу існуючих визначень поняття "спеціальні знання" автор доходить висновку, що по-перше, слід чітко відмежовувати в функціональному сенсі спеціальні знання як результат професійної підготовки і певну спеціалізовану освіченість окремих людей від передбачених процесуальними законами спеціальних знань, які можуть використовуватись у точно встановлених законом формах і межах. Тобто повністю індиферентні до становища носія цих знань і їх споживачів, вони перетворюються на процесуально-правову категорію, використання якої передбачено лише визначеними суб’єктами і у встановлених процедурах, що у кожному випадку їх застосування вимагає наявності одного з передбачених суб’єктів, засвідчення його компетентності, а також узаконених шляхів одержання бажаного результату. По-друге, до процесуального визначення спеціальних знань обов’язково повинно входити загальнонаукове їх поняття як неодмінна змістова основа поняття процесуального, а останнє повинно визначати лише межі і форми особливого використання цих знань в судочинстві та юридично значущі наслідки такого використання. На думку дисертанта, спеціальні знання – це не якась об’єктивізована аморфна сума результатів людського пізнання, а диференційовані за ступенем пізнання даного галузевого предмета науки, рівнем оволодіння суб’єктом судочинства та процесуальною компетенцією цих суб’єктів знання, які можуть і повинні використовуватись у доказуванні фактів, необхідних для встановлення об’єктивної істини. Криміналістичні знання є різновидом спеціальних знань, що використовуються в правоохоронній практиці.

Використання криміналістичних знань в діяльності нотаріату може бути втіленим в декількох формах. Нотаріус повинен мати певний комплекс спеціальних знань у галузі криміналістики. Першою і найбільше поширеною формою використання криміналістичних знань має бути їх безпосереднє використання самим нотаріусом під час виконання його нотаріальних функцій, пов’язаних з потребою дослідження різноманітних документів. Спираючись на набуті під час навчання у юридичному навчальному закладі теоретичні знання з криміналістики, використовуючи набутий за час нотаріальної практики досвід і навички криміналістичного дослідження документів, нотаріус вивчає надані йому для вчинення нотаріальних дій документи й визначає їх справжність, відшукуючи наявність ознак підроблення. Для цього він може скористатися наявними в його розпорядженні техніко-криміналістичними засобами. Водночас часто виникає потреба звернення за допомогою до більше кваліфікованих фахівців в галузі криміналістики, якими є спеціалісти судово-експертних установ чи криміналістичних підрозділів. Консультація – це науково обґрунтована порада, яку дає спеціаліст. Окрім того, особливе місце в опосередкованому застосуванні криміналістичних знань займають консультації довідкового характеру. Довідкові дані – відомості про факти, які містяться в спеціальній літературі, довідниках, інструкціях, положеннях, статутах, номенклатурних документах тощо можуть бути отримані нотаріусом від спеціаліста в галузі криміналістичного дослідження документів.

Призначенню криміналістичної експертизи документа має передувати виважена оцінка самим нотаріусом всіх тих ознак, які й викликали підозру в його справжності. Нотаріус є особою, що виконує функцію превентивного правового захисту від імені держави, отже він повинен мати відповідні повноваження, що забезпечують виконання цих функцій. Цілком правомірно буде надати нотаріусу та іншим посадовим особам, які вчиняють нотаріальні дії, право звернення до спеціаліста з запитом про консультацію, а посадовим особам експертних закладів кореспондувати обов’язок надавати письмову відповідь на запит нотаріуса з питань застосування спеціальних знань, що мають значення для нотаріального провадження. Запит нотаріуса може стосуватися і того, чи є потреба у призначенні криміналістичного дослідження і якого саме для відповіді на окремі питання.

Передбачене діючим на сьогодні законодавством призначення експертизи документів нотаріусом є особливою формою використання криміналістичних знань. Проте, як щодо окремої форми використання криміналістичних знань, призначення нотаріусом експертизи не викликає заперечень і не стає підставою для гострих теоретичних дискусій, то спірним і не визначеним в теоретичному, практичному та законодавчому розумінні залишається порядок призначення такої експертизи, її правовий статус та оцінка значимості отриманих на запит нотаріуса висновків експерта. Законом України "Про нотаріат" (ст.51) передбачено можливість направлення нотаріусом документів на експертизу. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (п.30) регламентує порядок призначення нотаріусом експертизи документів. Проте ні в Законі, ні в Інструкції не йдеться про конкретні сумніви як приводи, що визначають "відповідність" експертного дослідження. Такі сумніви можуть стосуватися рукописних записів чи підпису в документі і відповідно до цього має бути призначено почеркознавчу експертизу, або ж у нотаріуса можуть виникнути сумніви щодо виготовлення документа, внесення до нього змін шляхом дописки, видалення частини тексту тощо і тоді дослідження повинні відповідати предмету техніко-криміналістичної експертизи документів. Водночас нормативні документи не називають цю експертизу судовою і не вказують на те, що документ має бути направлено до державної спеціалізованої установи, якій надано право здійснення судово-експертної діяльності. Оскільки експертиза, що призначена нотаріусом, не є судовою, то й особи, які її проводять, не стають експертами в процесуальному розумінні і відповідно не мають прав та обов’язків, що передбачені кримінально-процесуальним, цивільним процесуальним або ж адміністративно-процесуальним законодавством. Отже, експертиза документів, що призначається нотаріусом, є різновидом відомчої експертизи. До сьогодні порядку призначення, проведення в експертній установі та оцінки результатів такої експертизи нотаріусом ні законодавчо, ні на відомчому рівні не регламентовано. Тому до відповідного врегулювання цих питань хоча б на відомчому рівні нотаріуси в разі призначення експертизи документів повинні спиратися на загальні положення судової експертно-криміналістичної практики.

Існує важлива і не врегульована законом проблема, що виникає в нотаріальній практиці, яка пов’язана з необхідністю здійснення ідентифікаційних досліджень. Особливо це характерно для вчинення правочинів за нотаріальними справами про спадщину, купівлю або продаж нерухомого майна тощо. Ставлячи на вирішення експерту питання щодо ідентифікації виконавців текстів чи підписів, нотаріус повинен обов’язково надати зразки для порівняльного дослідження, адже важливе для вірогідності висновку значення має наявність в розпорядженні експерта достатньої кількості вільних, умовно-вільних та експериментальних зразків для їх порівняння з досліджуваним документом. Але нотаріуси не мають можливості збирання таких зразків. В такому випадку виникає проблема або відмови від проведення такого дослідження, або отримання таких зразків від осіб, установ, організацій на вимогу нотаріуса. Проте в Законі "Про нотаріат" немає жодної норми, яка б передбачала порядок надання нотаріусами завдань для отримання зразків. Фактично дії нотаріуса з призначення експертизи більше підпадають під розуміння призначення спеціальних криміналістичних досліджень документів, а не їх експертизи. До того ж в ході таких досліджень, що призначаються сьогодні нотаріусами, здебільшого розв’язують питання діагностичного, а не ідентифікаційного характеру.

З метою усунення розбіжностей в нормативному регулюванні й практиці призначення нотаріусами досліджень документів, дисертант пропонує ч. 2 ст. 51 Закону України "Про нотаріат" викласти в такій редакції: "Якщо справжність поданого документа викликає сумніви, то нотаріус та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, вправі затримати цей документ і звернутися до спеціалістів в галузі криміналістичного дослідження документів із офіційним запитом щодо консультування їх з питань встановлення наявності ознак підробки в документі та мати право за потреби призначати спеціальним розпорядженням криміналістичне дослідження документа і направляти його до державної спеціалізованої експертної установи для проведення цього дослідження".

Таке рішення нотаріуса повинно бути обґрунтованим, а в своїх сумнівах він повинен спиратися на конкретні ознаки, що вказують на підроблення документа. Для виконання зазначених й низки інших завдань, що виникають в нотаріальній практиці, нотаріуси повинні мати належний рівень підготовки з питань криміналістичного документознавства, розуміти криміналістичну сутність документа та вміти визначати ознаки, що можуть свідчити про його підроблення. Огляд нотаріусами документів під час їх приймання та нотаріального посвідчення і вивчення на предмет виявлення в них ознак підробки є по суті формою їх попереднього криміналістичного дослідження. Таке дослідження здійснюється нотаріусами самостійно без звернення за допомогою до фахівців з експертних підрозділів правоохоронних органів, котрі мають спеціальні знання в галузі техніко-криміналістичної експертизи документів.

Почерк – це та властивість особи, що може характеризувати її як індивідуальність, а окремі з ознак почерку слугують підставами для криміналістичної ідентифікації особи. Питання дослідження ознак почерку, що відбиваються в рукопису особи, для нотаріальної практики має допоміжне значення, проте підпис як особливий вид рукопису, що відображає зазвичай прізвище особи, набуває непересічного значення для розв’язання багатьох завдань, котрі виникають в практиці роботи кожного нотаріуса. При посвідченні угод та інших нотаріальних проваджень перевіряється справжність власноручних підписів учасників нотаріального процесу. Засвідчення справжності підпису на документах – досить поширена в нотаріальній практиці дія. Необхідність її вчинення має важливе значення, оскільки стосується подальшої реалізації багатьох значущих прав та обов’язків громадян. З підписанням договору пов’язують волевиявлення сторін на його укладання, в зв’язку з чим у цих сторін виникають відповідні права, обов’язки, відповідальність. Установа, до якої громадянин подає документ, що має юридичне значення, повинна бути впевнена, що його підписано саме тією особою, від імені якої він виходить. Виходячи з цього, закон надає право нотаріальним органам засвідчувати справжність підпису на документах.

В разі засвідчення підписів на документах, під час перевірки документів з підписами громадян та перевірки справжності підписів посадових осіб нотаріус повинен уміти визначати ознаки, які свідчать про виконання підпису тією особою, котра зазначена у відповідних документах. Для забезпечення виконання цих завдань нотаріусу потрібні знання в галузі криміналістичного почеркознавства взагалі і з криміналістичного дослідження підпису зокрема. Ефективному використанню криміналістичних знань сприятиме розуміння самим нотаріусом значення й понять підпису як засвідчувального знака, закономірностей формування загальних і окремих ознак почерку, підпису, характеристики ідентифікаційних ознак підпису й методики їх дослідження з метою визначення справжності та інших криміналістичних аспектів, що стосуються оцінки нотаріусом підпису особи як визначального факту. Отже, зважаючи на широкі можливості почеркознавчих досліджень, дисертант стверджує, що їх результати мають значення не тільки для вирішення завдань кримінального чи цивільного судочинства, а й для розв’язання багатьох питань, які виникають в практиці нотаріальних органів. Для умілого використання можливостей криміналістичного почеркознавства нотаріуси повинні володіти певними знаннями в цій галузі, уміти самостійно визначати ознаки почерку, давати оцінку їх властивостям і проявам в письмі та в підписах громадян.

Нотаріус вчиняє низку нотаріальних дій, виконання котрих зумовлює потребу обов’язкового встановлення ним особи. Відповідно до положень ст.80 Закону "Про нотаріат", нотаріус на прохання громадянина посвідчує факт, що громадянин є живим. Згідно з вимогами ст.81, нотаріус на прохання громадянина посвідчує факт перебування його в певному місці, а згідно з положеннями ст.82 він на прохання громадянина посвідчує його тотожність з особою, зображеною на поданій громадянином фотокартці. Посвідчення таких юридичних фактів має для відповідного громадянина й інших осіб юридичне значення, а їх встановлення зумовлює настання певних юридичних наслідків і сприяє виникненню, припиненню чи продовженню реалізації суб’єктивних прав та обов’язків громадян.

При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних правовідносин, які особисто звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Установлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які унеможливлюють будь-які сумніви щодо особи громадянина (паспорта громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, але не є громадянином України, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення водія, посвідчення інваліда чи учасника Великої вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи особи тощо). Про спосіб установлення особи нотаріусом робиться відповідний запис у реєстрі нотаріальних дій. Всі перелічені документи містять фотокартку особи, вивчаючи й оцінюючи яку нотаріус і робить свій висновок щодо тотожності особи пред’явника документа. Посвідчення факту тотожності громадянина, зображеного на фотокартці, дедалі частіше трапляються в нотаріальній практиці. На підтвердження факту тотожності громадянина, зображеного на фотокартці, видається свідоцтво. Оформленню