МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Львівський національний університет імені Івана Франка
ПОЛУЯКТОВА ОЛЬГА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 338.981.+330.16
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ
Спеціальність 08.00.01 – економічна теорія
та історія економічної думки
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Львів – 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі політичних наук Південноукраїнського державного
педагогічного університету ім.К.Д.Ушинськоко Міністерства освіти
і науки України.
Науковий керівник - доктор економічних наук, професор
Болдирєв Ігор Андрійович,
Південноукраїнський державний педагогічний
університет ім.К.Д.Ушинського, професор кафедри
політичних наук.
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
Башнянин Григорій Іванович,
Львівська комерційна академія, завідувач
кафедри економічної теорії;
кандидат економічних наук, професор
Козинський Сергій Михайлович,
Одеський регіональний інститут державного
управління Національної академії
державного управління при Президентові
України, професор кафедри економічної та
фінансової політики.
Захист відбудеться 3 липня 2008р. о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.35.051.01 за спеціальністю 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79008, м. Львів, просп.Свободи, 18, аудиторія 115.
З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м.Львів, вул. Драгоманова, 5.
Автореферат розісланий 29 травня 2008р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради _______________________ Стасишин А.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Сучасний розвиток економіки вимагає прискорених суспільно-політичних і технологічних змін на основі наукових досліджень. Жорстка світова конкуренція потребує постійних інновацій, нових ідей, високоякісної продукції. Світова економіка вступає в нову фазу, засновану на інформаційних технологіях, акцент переноситься на зв’язок та комунікації, і відповідно зростає роль не матеріального, а інтелектуального капіталу. Виникнення інтелектуального капіталу, його функціонування забезпечується завдяки перетворенню знань, науки в безпосередню продуктивну силу. Він поєднує у собі науковий потенціал підприємства, інтелектуальну працю та інтелектуальну власність, культуру управління і праці робітників, організаційну структуру, кваліфікацію персоналу, відомість заводської марки, торгового знаку тощо.
Саме інтелектуальний капітал нації дедалі більше перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, радикальних структурних зрушень, стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній та формуванні високого рівня конкурентоспроможності. Здатність економіки створювати й ефективно використовувати інтелектуальний капітал визначає економічну силу нації, її добробут.
У процесі становлення в Україні ринкових відносин проблема розвитку інтелектуального капіталу набуває важливого значення. Це пов’язано з необхідністю докорінної перебудови достатньо потужного виробництва. Зумовлено це тим, що застосування продуктів інтелектуальної праці визначає перехід до якісно нового типу економічного зростання та розвитку. Тенденції розвитку національної економіки до становлення виробництва науково-технічного типу висунули проблему інтелектуального капіталу та інтелектуальної праці.
Витоки теорії інтелектуального капіталу знаходимо у працях У.Петті, А.Сміта, Д.Мілля, К.Маркса, Ж.Сея, Н.Сеніора, Ф.Ліста, Г.фон.Тюнена, У.Багехота, Е.Енгеля, Л.Вальраса, І.Фішера та інших видатних економістів минулих століть.
Економічні аспекти інтелектуального капіталу розглянуто в працях сучасних економістів Д.Белла, Г.Беккера, П.Друкера, Л.Едвінссона, Д.Клейна, Ф.Ліхтенберга, Х.Мак-Дональда, М.Мелоуна, Л.Прусака, Т.Сакайя, Р.Стейєра, Т.Стюарта, Ф.Фукуяма, Т.Шульця та ін.
Зазначена проблема досліджується у працях вітчизняних авторів Г.Башнянина, П.Бережного, І.Болдирєва, А.Гальчинського, А.Гапоненко, А.Гейця, С.Злупка, М.Крупки, В.Кінаха, С.Козинського, І.Комарова, В.Олейко, С.Панчишина, М.Паладія, В.Рача, К.Самаряна, В.Семиноженка, А.Чухна, С.Чугуєвця та ін.
У вітчизняній економічній літературі питання, пов’язані із функціонуванням інтелектуального капіталу та його впливом на економічне зростання, загалом висвітлюються і полемізуються на сторінках таких наукових журналів, як “Економіка України”, “Інтелектуальна власність”, “Економіка і прогнозування”, “Наука та наукознавство”, “Вісник НАН України”, “Фінанси України”, “Теорія і практика інтелектуальної власності” та ін.
Однак комплексний аналіз формування та розвитку інтелектуального капіталу ще попереду. Детального аналізу потребує розгляд питань з теоретичного погляду - з’ясування соціально-економічної природи інтелектуального капіталу, обґрунтування оцінки інтелектуального капіталу та обґєктів інтелектуальної власності як його складової, і з практичного – аналіз методологічних підходів до того, як суб`єкт господарювання може створювати, розвивати, нагромаджувати і використовувати інтелектуальний капітал для досягнення своїх стратегічних цілей. Для вирішення цих практичних проблем необхідний глибокий теоретичний аналіз економічної ситуації, що склалася, а також соціально-економічної суті інформаційного виробництва як основи дальшого поступу.
Важливість зазначених проблем і відсутність ґрунтовних теоретичних досліджень в українській економічній науці зумовили вибір теми дисертації, її мету, основні завдання, предмет та об’єкт запропонованої праці.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана у межах комплексної науково-дослідної теми кафедри політичних наук Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського “Економічні і соціально-політичні механізми модернізації України” (№ державної реєстрації 0101U0007555), що здійснюється кафедрою політичних наук, одим з виконавців якої є дисертант. Основні положення дисертації тісно пов’язані з навчальними планами кафедри та використовуються при викладанні нормативних курсів з “Основ економічної теорії”, “Історії економічних учень”, та “Економіки освіти”.
Мета дисертаційного дослідження - аналіз формування інтелектуального капіталу, а також розроблення пропозицій і рекомендацій щодо його розвитку, найбільш повного використання в економіці України.
Відповідно до поставленої мети визначено сукупність основних завдань, спрямованих на її розкриття:
- розкрити і систематизувати основні теоретико-методологічні підходи до визначення поняття “інтелектуальний капітал”, які існують у зарубіжній та вітчизняній літературі;
- дослідити внутрішню структуру категорії “інтелектуальний капітал”;
- простежити еволюцію поглядів представників різних економічних шкіл та напрямів економічної науки на “людський капітал” і нематеріальне виробництво;
- розглянути способи вартісної оцінки інтелектуального капіталу;
- проаналізувати процес формування захисту об'єктів інтелектуальної власності в економіці України;
- обґрунтувати необхідність інноваційно - інвестиційної політики держави як механізму створення умов для зміцнення й розвитку інтелектуального капіталу;
- запропонувати теоретичні рекомендації щодо перспектив розвитку інтелектуального капіталу в економіці України;
- простежити зарубіжний досвід стимулювання розвитку інтелектуального капіталу;______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
- спрямувати увагу вчених, політиків, урядовців на людський чинник економічного прогресу, сприяти створенню в нашому суспільстві позитивного іміджу високої кваліфікації, освіченості, професіоналізму.
Об’єкт дисертаційного дослідження - інтелектуальний капітал в умовах ринкової трансформації економіки України.
Предмет дисертаційного дослідження - особливості формування та тенденції розвитку інтелектуального капіталу в економіці України.
Методи дослідження. Теоретичною основою дисертаційного дослідження є загальнонаукові методи пізнання (аналіз, синтез, системність, комплексність, аналогія, історизм). Інституційний підхід був зорієнтований на дослідження інститутів, через які інтелектуальний капітал здійснює свою діяльність. Нормативно-ціннісний підхід допоміг визначити значення економічної діяльності інтелектуального капіталу для стабілізаційних процесів у суспільстві, дати оцінку діяльності інтелектуального капіталу з погляду творчості, свободи й інших цінностей. Соціологічний підхід застосовано при з’ясуванні впливу на процес утворення інтелектуального капіталу соціальної структури. Культурологічний підхід, який є одним з розповсюджених проявів соціологічного методу, використовано з метою виявлення залежності формування інтелектуального капіталу від рівня розвитку економічної культури суспільства. Застосування компаративістського методу в аналізі й оцінці українського інтелектуального капіталу дало змогу використовувати досвід утворення інтелектуального капіталу в інших країнах.
Інформаційною базою дослідження стали Конституція України, законодавчі та нормативно-правові акти Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, наукова література, публікації зарубіжних і вітчизняних учених у періодичних виданнях, матеріали міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференцій, веб-сайти, статистичні матеріали за проблематикою дисертації.
У максимальному ступені використана вітчизняна історико-економічна і сучасна економічна, психологічна, філософська і соціологічна література, наукові досягнення представників інших наукових галузей.
Наукова новизна отриманих результатів зумовлена сукупністю поставлених завдань і способами їх вирішення, критичним аналізом досліджень за цією проблематикою.
До основних наукових результатів, які становлять особистий здобуток дисертанта і виносяться на захист, належать такі:
вперше:
- на підставі аналізу еволюції економічної теорії і науково-технічного прогресу узагальнено та систематизовано процес становлення теорії інтелектуального капіталу, що дало змогу обґрунтувати теоретичні рекомендації щодо перспектив розвитку та визначити головні напрями подальшого вдосконалення процесу використання інтелектуального капіталу в економіці України;
- запропоновано авторське визначення категорії інтелектуальний капітал, під яким розуміють збірне поняття, яким позначають об’єкти інтелектуальної власності, які перебувають в розпорядженні суспільства, та знання, вміння, навички людини, а також системи, створені нею, які при включенні до господарського обороту приносять додану вартість за рахунок нових і сильніших конкурентних переваг;
удосконалено:
- методику аналізу внутрішньої структури інтелектуального капіталу, зокрема з’ясовано, що формування інтелектуального капіталу в процесі господарської діяльності відбувається за рахунок трьох складових: людського, організаційного та споживчого капіталів;
- тлумачення особливостей функціонування інтелектуального капіталу в постіндустріальному суспільстві, зокрема простежено, що індустріальна економіка і постіндустріальна характеризуються протилежними рисами: матеріальне – нематеріальне виробництво; земля, капітал і праця – інформація і знання; праця, яка грунтується на матеріальному інтересі – творча праця як внутрішня потреба;
- на підставі статистичних даних обґрунтування необхідності інноваційно-інвестиційної політики держави як механізму створення умов для зміцнення і розвитку інтелектуального капіталу, вироблення пропозицій і рекомендацій щодо розширення обсягів і вдосконалення структури інвестиційного ресурсу, становлення інноваційної інфраструктури;
- науково-обгрунтовану оцінку сучасного стану освітнього потенціалу України та перспектив його розвитку, зокрема зазначено, що в зв'язку з формуванням інтелектуального капіталу виникають якісно нові функції держави, які пов'язані з забезпеченням відтворення інтелектуального капіталу;
отримали подальший розвиток:
- методика вартісної оцінки інтелектуального капіталу. Розглянуто альтернативні підходи (ринковий, витратний, дохідний та інші методи) щодо оцінки вартості різних об’єктів інтелектуальної власності і нематеріальних активів;
- особливості захисту інтелектуальної власності в умовах ринкової трансформації економіки України. З'ясовано, що формування з інтелектуальних продуктів інтелектуального капіталу прямо залежить від рівня захисту інтелектуальної власності;
- узагальнення і уточнення методів зарубіжної практики стимулювання розвитку інтелектуального капіталу (створення технопаркових структур, бізнес-інкубаторів, фондових ринків, підтримка держави співробітництва між національною промисловістю і наукою, розвиток венчурних підприємств, податкове та страхове стимулювання, правова охорона результатів наукових досліджень та інші), які можна ефективно використовувати в сучасному правовому й економічному середовищі України.
Практичне значення отриманих результатів. Важливе значення має обґрунтування комплексу заходів державного регулювання. Викладені в дисертації положення та висновки розширюють простір для подальшого теоретичного дослідження проблематики інтелектуального капіталу; вироблення концептуальних основ формування і розвитку інтелектуального капіталу, сприяють виникненню нових підходів до суспільно-економічної практики. Практична значимість роботи полягає в тому, що основні її теоретичні положення і висновки можуть бути використані при аналізі соціально-економічної ситуації в Україні та при визначенні перспектив подальшого суспільного розвитку. Матеріали дослідження можуть застосовуватися при розробці навчальних і спеціальних курсів з економічних та соціологічних дисциплін.
Особистий внесок здобувача. Особистий внесок здобувача полягає в самостійному дослідженні, в якому викладений авторський підхід до вирішення важливого наукового завдання – дослідження основ формування та функціонування інтелектуального капіталу. Сформульовані та обґрунтовані в дисертаційній роботі наукові положення, висновки і рекомендації отримані автором самостійно на основі проведеного дослідження. Вони викладені в 10-ти одноосібних публікаціях.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації апробовані й отримали позитивну оцінку на методичних семінарах кафедри політичних наук Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського в 2002-2006 р.р., на аспірантських наукових семінарах. Результати дослідження викладалися на науково-практичних конференціях: “Наукові проблеми трансформації економічних систем і становлення ринкової економіки” (Одесса, 2003р.), “Особливості ринкової трансформації економіки України” (Одеса, 2004р.), “Економіко-правові питання розвитку та функціонування господарських систем” (Одеса, 2005р.). На міжнародній науково – практичній конференції “Пріоритетні напрямки розвитку професійної освіти”(Одеса, 2004р.). На науково-практичній конференції “Проблеми державного управління в умовах реформування політико-правової системи” (Одеса, 2005р.). На Всеукраїнській конференції “Проблеми політико-правового забезпечення євро- та євроатлантичної інтеграції України” (Одеса, 2008р.). На методологічному семінарі Львівського національного університету імені Івана Франка “Фіскальні інструменти регулювання доходів населення в економіці України” (Львів, 2007р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено в 10 статтях, у тім числі 7, які входять до переліку фахових видань, затверджених ВАК України. Всі публікації одноосібні обсягом 3,0 др.арк.
Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять одинадцять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 214 сторінок, основний зміст роботи викладено на 180 сторінках комп’ютерного набору. Дисертація містить 19 таблиць, 5 рисунків та 12 додатків. Список використаних джерел налічує 266 позицій.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, основні завдання, предмет, об'єкт, методологію дослідження, зв'язок з науковими програмами. Викладено наукову новизну та практичну цінність отриманих результатів, відображено апробацію роботи, подано кількість публікацій за темою дисертації.
У першому розділі дисертаційної роботи - “Теоретико-методологічні засади дослідження інтелектуального капіталу” розглянуто сутність, характерні риси та особливості інтелектуального капіталу та його складових. На підставі аналізу еволюції економічної теорії узагальнено і систематизовано процес розвитку теорії інтелектуального капіталу. Наведено методи вартісної оцінки нематеріальних активів.
У першому параграфі цього розділу доведено, що становлення інституту інтелектуального капіталу є тривалим, закономірним процесом, обумовленим загальноцивілізаційним розвитком.
У зв’язку з тим, що поняття інтелектуального капіталу порівняно недавно увійшло у вітчизняну літературу, проведено дослідження співвідношення цієї категорії з такими категоріями (робоча сила, трудові ресурси, трудовий потенціал, людський капітал, інтелектуальний потенціал), які застосовувалися раніше для означення ролі та місця людини в економічній системі суспільства.
У дисертації зазначено, що формування категорії “інтелектуальний капітал” зумовлено розвитком якісних властивостей робочої сили, розширенням її впливу на суспільно-економічні процеси та залученням науки до активного формування економічної системи.
Розглядаючи структуру інтелектуального капіталу в дисертації зазначено, що до його складу належать такі види: людський, структурний (організаційний), споживчий капітали ( Л. Едвінссон і М. Мелоун); людський капітал та інтелектуальні ресурси (В.Зінов, К.Сафарян); ринкові, людські, інфраструктурні активи та інтелектуальна власність (Є.Брукінг). На думку дисертанта, формування інтелектуального капіталу в процесі господарської діяльності відбувається за рахунок трьох складників: людського, організаційного та споживчого капіталів.
Підсумовуючи різні підходи до дослідження сутності та визначення структури інтелектуального капіталу, автор пропонує таке його визначення та структуру (рис.1).
Інтелектуальний капітал - це збірне поняття, яким позначають об'єкти інтелектуальної власності, які перебувають в розпорядженні суспільства, та знання, вміння, навички людини, а також системи, створені нею, які при включенні до господарського обороту приносять додану вартість за рахунок нових і сильніших конкурентних переваг
Ознаки інтелектуального капіталу
Предметна
Нематеріальні активи, які є нематеріальними речами, а саме безтілесними ідеями, результатами творчої (інтелектуальної) діяльності |
Економічна
Цінність (вартість) для суспільства і здатність приносити дохід | Правова
Можливість використання, завдяки системі правових норм, які регулюють відносини в суспільстві у зв'язку зі створеннням і використанням об'єктів інтелектуальної власності
Структура інтелектуального капіталу
Людський капітал
рівень освіти (знання), професійна підготовка (навички, вміння, досвід роботи), стан здоров’я, володіння економічно значущою інформацією, мотивованість, мобільність працівника тощо |
Організаційний капітал (структурний капітал та інтелектуальна власність)
технічне та програмне забезпечення, організаційна структура, тобто все те, що треба працівникові, щоб реалізувати свій виробничий потенціал і літературні та художні твори, комп'ютерні програми,фонограми, відеограми, наукові відкриття,винаходи, моделі, промислові зразки,
інтегральні мікросхеми,
раціоналізаторські пропозиції,
торговельні марки, бренди,ноу-хау,
комерційні таємниці тощо | Споживчий капітал
зв'язки з клієнтами,
інформація про клієнтів,
історія взаємовідносин з клієнтами
Рис. 1. Суть та структура інтелектуального капіталу
Дисертант доходить висновку, що поняття “інтелектуальний капітал” узагальнююче і є надбанням таких наук, як економіка, філософія, юриспруденція та багатьох інших.
У другому параграфі цього розділу особливу увагу приділено дослідженню еволюції поглядів на інтелектуальний капітал у світовій економічній науці.
Проаналізовано погляди представників різних економічних шкіл на суть і характерні риси економічної категорії “капітал”, оскільки природа та функціональні форми цієї категорії набувають різних підходів до її розуміння і є необхідною умовою дослідження інтелектуального капіталу. В роботі зазначено, що перша спроба у світовій економічній науці зарахувати до поняття “капітал” людину, або її здібності, пов’язана з іменем У.Петті. Він першим висловив ідею про те, що люди з їхніми виробничими здібностями є багатством.
Виявлено, що саме новій хвилі в класичній теорії (перша половина ??? ст.) належить першість у загостренні уваги до нематеріальної сфери виробництва. Багато авторів (Т. Мальтус, В. Сеніор, Ф. Бастіа, Д. Мілль та ін.) визнали, що праця в нематеріальній сфері також створює вартість, яка підлягає розподілу.
В економічній моделі людини майбутнього, яку обгрунтував К.Маркс, зникає примус до праці, вона стає вільною і творчою. Основні економічні потреби людини – власне вдосконалення, всебічний розвиток, абсолютне виявлення своїх творчих обдарувань тощо.
А. Маршалл людський капітал вважав важливим чинником організації та ефективного управління економікою. Він визначив освіту, фахову підготовку, навички та здібності людини капіталом і розглядав знання як наймогутніше джерело виробництва.
Поява і розвиток концепції інтелектуального капіталу багато в чому пов’язана з працями відомого американського економіста першої половини ?? ст. І. Фішера. Він прямо стверджував, що капіталом є все те, що здатне протягом певного часу приносити дохід.
У роботі проаналізовано процес становлення постіндустріального суспільства, визначено його основні характеристики (в економіці простежується перевага сфери послуг над сферою виробництва; основний виробничий ресурс – інформація та знання; серед зайнятих переважають робітники розумової праці тощо).
Проведений аналіз засвідчив, що на середину ?? ст. цілісної концепції інтелектуального капіталу ще не було, оскільки умови для її розвитку сформувалися лише в другій половині минулого століття. Ці умови –
об'єктивні процеси розвитку продуктивних сил в епоху науково-технічної революції, коли небачено зростають роль і значення в економіці людської особи, її рівня освіти, кваліфікації, інтелекту, компетентності, наукових знань.
Дисертант доходить висновку, що сучасний етап суспільного розвитку характеризується становленням економіки знань і супроводжується інтелектуалізацією виробничих сил суспільства. Панівним чинником є саме інтелектуальний капітал. Творчість, творча праця (інтелектуальна діяльність) – це фундаментальна ознака нового більш організованого суспільства, коли всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей людини стає визначальним фактором його зростання.
У третьому параграфі цього розділу проаналізовано методики визначення вартості нематеріальних активів.
Дисертант виходить з того, що необхідність оцінки інтелектуального капіталу в сучасній ринковій системі господарювання визначається домінуючим значенням і цінністю інтелектуальних ресурсів підприємств порівняно з матеріальними ресурсами. Наприклад, такий ресурс як програмне забезпечення - це 70% затрати інтелектуальної праці і 10-30% вартість використаного устаткування (комп'ютерів та ін.), електроенергії, будівель і комунікацій.
У таблиці подано частку нематеріальних активів (НА) в інвестованому капіталі найбільших компаній світу (табл.1).
Таблиця 1
Частка нематеріальних активів найбільших компаній світу в інвестованому капіталі*
Компанія | Галузь | Частка НА у % від інвестованого капіталу
Disney | Розваги | 66
Heinz | Харчова | 87
Johnson& Johnson | Медицина | 85
Merek | Фармацевтика | 60
Microsoft | Програмне забезпечення | 84
Nike | Одяг і взуття | 76
Procter&Gamble | Споживчі товари | 85
*Джерело: Уманців Г. Проблеми ідентифікації, оцінки та обліку інтелектуального капіталу підприємства // Інтелектуальна власність. – 2007. - № 3. - С. 29 - 33.
Видання Business Week оприлюднило оцінку найдорожчих брендів у світі: Coca-Cola - $70 млрд, Microsoft - $ 65 млрд, IBM - $ 52 млрд, GE - $ 42 млрд, Intel - $31 млрд.
У роботі розглянуто практичні підходи (ринковий, дохідний, витратний) до оцінки інтелектуального капіталу, які розроблені фахівцями провідних компаній світу - У. Фарром, Е. Енгелем, Т. Вітстейном, Л. Дубліном і А. Лоткою, Д. Тобіном та ін.
Ринковий підхід - співвідношення між ринковою та обліковою вартістю. Наприклад, ринкова вартість компанії “Майкрософт” у середині 90-х років становила 85,5 млрд, тоді як вартість її основних фондів – лише 6,9 млрд (отримуємо вартість інтелектуального капіталу компанії – 78,6 млрд.). Витратний підхід - заснований на розрахунку витрат, необхідних для повного відтворення об'єкта власності, що охоплює: заробітну плату дослідницького персоналу поряд з витратами, пов'язаними зі створенням торгової марки, процедурою отримання дозволу на користування торговою маркою і ін. Дохідний метод - визначення вигід, які об'єкт брендингу, що оцінюється, може принести власникові (періодичний платіж за право користуватися ліцензією на товари, винаходи, товарні знаки, нововведення, патенти, видання книг, прокат фільмів).
Застосовують також більш спрощені методи для оцінки нематеріальних активів.
Метод 25 % від валового прибутку (ліцензіар повинен отримувати роялті у сумі не менше, ніж 25 % від валового прибутку без відрахування податків):
L = 0,25*І/N (1),
де L - сума роялті, яка припадає на одиницю проданої ліцензіатом продукції; I - операційний прибуток; N - кількість проданих одиниць.
Метод 5 % від продажу для визначення суми роялті, який припадає на одиницю товару, проданого ліцензіатом:
L. = 0,05 * R. / N (2),
де R - сума продажу.
Метод віддачі на інвестиції у дослідження і розробки. Роялті на одиницю продукції обчислюють так:
L = [СR&D*(1+Ri)] / Nm (3),
де СR&D - витрати на дослідження і розробки; Ri - потрібна ставка віддачі на інтелектуальну власність і нематеріальні активи; Nm - місткість ринку.
Дисертант доходить висновку, що інтелектуальний капітал – не тільки основний ресурс сучасного виробництва, а й важливий компонент, який визначає ринкову вартість сучасного суб’єкта господарювання.
У другому розділі дисертаційної роботи - “Макроекономічна оцінка ефективності функціонування інтелектуального капіталу в економіці України” проаналізовано макроекономічні чинники формування інтелектуального капіталу та ефективність діяльності вітчизняних підприємств. Простежено вплив науково-технічної і освітньої діяльності на розвиток інтелектуального капіталу.
У першому параграфі другого розділу проведений аналіз засвідчив, що Україна в 90 - х роках ?? та на початку ????сторіччя зазнала глибоких економічних і технологічних криз і опинилася в стані технологічної деградації та втрати конкурентоспроможної продукції. Тому Україна повинна подолати наслідки цих криз і вийти на траєкторію інноваційного оновлення економіки. У сучасному світі інноваційна діяльність перетворилася на один із найважливіших факторів забезпечення інноваційного розвитку економіки.
У роботі зазначено, що відповідно до сформованої законодавчої бази розвиток інноваційної системи відбувається поетапно – від створення інфраструктури – до формування обґрунтованої системи фінансової та організаційної підтримки.
У реферованому параграфі показано, що в Україні існують такі основні елементи інноваційної інфраструктури: технопарки, бізнес-інкубатори, інноваційні центри, тобто сукупність взаємопов'язаних, взаємодоповнюваних виробничо-технічних систем, які здатні ефективно та гнучко реалізовувати необхідні в цей момент інновації, засновані на високих виробничих технологіях, потрібних для ефективного здійснення інноваційної діяльності і реалізації інтелектуального капіталу.
У дисертації рекомендовано розвивати взаємозв'язки між учасниками інноваційні інфраструктури: науково-дослідних інститутів та університетів (які перетворюють знання в прикладні розробки і технології); підприємств реального сектора (які формують попит на інновації і технології та створюють конкурентоспроможну продукцію); уряду, який формує політику у сфері науки і технологій, створює підприємницьке середовище для конкуренції і інновацій (забезпечує оптимальне поєднання людських, фінансових ресурсів та знань для їх продуктивного використання); сукупності фінансових інститутів і механізмів для фінансування бізнес-проектів на всіх етапах їхньої реалізації від ідеї до впровадження.
Особливу увагу в роботі приділено вивченню питань бюджетних витрат на науку та освіту(табл.2).
Таблиця 2
Динаміка фінансування науки з 2000 до 2005 рр.**
Показник | 2000р. | 2001р. | 2002р. | 2003р. | 2004р. | 2005р. | 2011р.*
Загальний обсяг коштів з усіх джерел, (млн грн)……………
Темп зростання порівняно з попереднім роком, (%)………….
Частка загального обсягу фінансування,(%ВВП)…………..
Надходження з держбюджету (млн.(млн грн/% ВВП)……………………...
Фінансування на 1 виконавця
наукових та науково-
технічних робіт з усіх джерел (грн.)
Темп зростання порівняно з
попереднім роком (%)……………
Фінансування на 1 виконавця
наукових та науково-
технічних робіт
з держбюджету (грн)…………….
Темп зростання порівняно з
попереднім роком (%)………….
Обсяг виконаних науковихта
науково-технічних робіт, у
фактичних цінах, з
розрахун. на 1 виконавця(грн)…..
Темп зростання порівняно з
попереднім роком (%) |
2046,3
131,7
1,2
810,0/
0,48
16943
137,4
6707
143,5
16381
130,8 |
2432,5
118,9
1,2
834,1/
0,41
21462
126,7
7359
109,7
20072
122,5 |
2611,7
107,4
1,2
982,5/
0,44
24307
113,3
9144
124,3
23238
115,8 |
3597,4
137,7
1,3
1199,4/
0,45
34313
141,2
11440
125,1
31665
136,3 |
4231,7
117,6
1,2
1449,5/
0,42
39696
115,7
13597
118,9
38577
121,8 |
5362,8
126,7
1,08
2028,3/
0,41
50826
128,0
19223
141,4
45668
118,4 |
10400
-
2,2-2,5
-
-
-
-
-
-
-
**Розраховано за даними: Щелкунов В. Зазначена праця; Гончаров Ю., Касич А. Науковий потенціал як фактор розвитку інноваційно-інвестиційної системи України // Економіка України. – 2007. – №3. – С.42-51.
*За проектом Концепції інноваційної діяльності в Україні. Див.: Економіка і політика довгострокового розвитку.
У цьому контексті варто зазначити, що у високорозвинених країнах світу фінансування на науку та інноваційну діяльність передбачає не менше 3,5% від ВВП.
Автор доходить висновку, що зниження частки видатків на розвиток інтелектуальної праці та науково-технічних розробок серед видатків державного бюджету та недержавних комерційних структур призводить до зменшення науково-технічного потенціалу країни та до негативних процесів. Отже, необхідністю є технологічне лідерство на основі власних зусиль, яке досягається завдяки інтелектуально-освітньому потенціалу, рівню розвитку науки та науково-технічного розвитку господарства.
Виявлено важливі макроекономічні чинники, які спрямовані на збереження й відповідне формування інтелектуального капіталу в Україні:
дотримання урядом і корпораціями курсу на інноваційно-інвестиційну модель; формування внутрішньої системи, при якій вирішуються проблеми мотивації банків і страхових компаній до інвестування кредитних коштів у загальний процес інноваційної інфраструктури; розбудова ринкових інституцій, довгострокових індикативних планів і цільових програм структурної перебудови, що зумовлюють високий рівень конкуренції у сфері розробки й виробництва наукомісткої продукції (інноваційні тендери); модернізація, розширення та розвиток наявної виробничої інфраструктури (інноваційні банки, технополіси, інноваційні біржі тощо); вдосконалення нормативно-правової бази, податкового законодавства в інноваційній сфері насамперед інституту інтелектуальної власності; створення системи стимулів для суб'єктів науки і економіки до індивідуального і колективного просування нововведень, що зумовить зростання попиту на науково-технологічні, освітні та інвестиційні послуги; розбудова системи розвитку людського потенціалу, системи освіти, зорієнтованої на розвиток креативних (творчих) властивостей особистості; лібералізація економічної діяльності – створення сприятливих умов для підприємництва та праці, активна державна підтримка інноваційно-орієнтованої підприємницької діяльності, зокрема венчурного бізнесу.
Отже, політика держави повинна зорієнтуватися на розвиток інфраструктури, забезпечення мобільності робочої сили, підтримку “нових” секторів (передусім інноваційних та інформаційних).
У другому параграфі цього розділу проаналізовано ефективність інноваційної діяльності вітчизняних підприємств.
У дисертації показано, що інноваційне підприємництво насамперед пов'язується з розвитком технологій, нововведеннями та економічним зростанням, що відіграє помітну роль у формуванні та реалізації інтелектуального капіталу. Саме це і дає змогу розглядати підприємництво як провідну ланку в реалізації НТР.
Зазначено, що інновації слугують специфічним інструментом підприємництва, зосереджують зусилля підприємця на організаційний пошук новинок, комерційне використання техніко-технологічних нововведень тощо. В роботі акцентовано на тому, що сьогодні ринок бізнес-ідей бурхливо розвивається, за темпами зростання, залишаючи позаду інші ринкові структури. Проте, за наявними даними в Україні 80-90% запропонованих інноваційних ідей відхиляють, тоді як у розвинутих країнах цей показник становить 30-50%. Як наслідок за 1990-2006 роки знизилися освоєння нових видів техніки в 14 разів, а частка інноваційно-активних підприємств у 7 разів (в ЄС - 53%, Ірландії – 73%, Польщі – 16,9%, Україні – 8,2%).
За глобальним індексом конкурентоспроможності Україна у 2006 році займала лише 78 місце та 90- те за технологічною готовністю серед 125 країн світу (згідно з оцінкою Всесвітнього економічного форуму в Давосі).
У роботі проаналізовано кількість організацій в Україні, які виконують наукові та науково-технічні роботи: 2004р. – 1505 організацій, 2005р. – 1510 організацій. По регіонам за 2005 рік: - м.Київ – 393 організації, Харківська обл. – 227 організацій, Дніпропетровська обл. – 109 організацій, Донецька обл. – 81 організація, Львівська обл. – 87 організацій, Одеська обл. – 74 організації.
Частка витрат на придбання інноваційного обладнання і устаткування в загальній структурі фінансування інноваційної діяльності має стійку тенденцію до падіння (61,2% у 2003 р., 59,9% у 2004 р., 54,7% у 2005 р.), хоча їхні абсолютні обсяги зростають. Темпи оновлення економіки та промисловості за рахунок інноваційних основних засобів недостатні і призводять до падіння технологічного рівня виробництва.
Зниження технологічного рівня промисловості призводить до втрати країною індустріального потенціалу. Як наслідок, вітчизняний досить вагомий науково-технологічний, промисловий і кадровий потенціал недостатньо працює на економічне зростання та зміцнення конкурентоспроможності.
Аналізуючи реальності інвестиційної політики в Україні, простежено найгострішу проблему - надзвичайно високий і постійно зростаючий рівень фізичного спрацювання і морального старіння основних засобів. У 2005 р. ступінь спрацювання основних засобів у цілому в економіці України досягнув 49%, а у 2006 р. наблизився до критичного показника 50%.
Продукція українських підприємств оновлюється у середньому не частіше одного разу за 5 років. Частка України у світовому обсязі торгівлі наукомісткою продукцією становить 0,1%. Це на порядок менше порівняно, наприклад, з Китаєм та Польщею і на два порядки, тобто вже в сотні разів, - порівняно з Німеччиною.
Тому, на думку дисертанта, треба суттєво підвищити роль амортизаційних відрахувань, ефективно використовувати прискорену амортизацію, вдосконалювати організаційно-економічний механізм взаємодії ринкових і адміністративних інститутів у напрямі формування заінтересованої поведінки вітчизняних підприємців щодо власного інвестування у виробничі потужності.
У роботі запропоновано посилення стимулів до впровадження науково-технічної продукції у виробництво, зменшення податків на доходи, віддаючи перевагу тим, хто використовує найновіші та найефективніші запатентовані винаходи, розвиток фондового ринку та венчурного бізнесу тощо.
Сьогодні дуже важливо прискорити всі ці процеси, кінцевою метою яких є активізація інвестування в інтелектуальну сферу економіки. Найважливішим є те, що в цьому процесі повинні брати участь і бути зацікавленими усі суб’єкти інвестиційної діяльності – держава та приватно-підприємницький капітал. Отже, актуальним у сучасних умовах є залучення потенційних інвесторів до розвитку інтелектуальної сфери економіки, так як ефективне використання інтелектуального капіталу компанії в умовах ринку стає одним з ключових інструментів для досягнення успіху в конкурентній боротьбі.
У третьому параграфі другого розділу проаналізовано вплив науково-технічної і освітньої діяльності на розвиток інтелектуального капіталу.
Зазначено, що Україна, яка входила до “тридцятки” країн світової інтелектуальної еліти, успадкувала від СРСР значний науково-технічний потенціал. За даними досліджень, проведених ООН на початку XXI століття, Україна займала одне з перших місць у світі за кількістю наукових співробітників. Рівень освіченості українців перевищував середній індекс країн Східної Європи і СНД. Кількість фахівців з вищою та середньою професійною освітою на 1000 працюючих у Німеччині становить 190 осіб, у Франції – 220, в Японії – 230, у США – 360, в Україні – 336 осіб.
У дисертації проаналізовано структуру та потужність мережі за типами вищих навчальних закладів. Сьогодні в Україні 184 університети, 58 академій, 125 інститутів, 1 консерваторія, 199 коледжів, 210 технікумів, 143 училища, де навчається 2786582 студентів.
Проведений аналіз засвідчив, що вища освіта потребує динамічних змін зовнішнього та внутрішнього середовища, модифікаційних інновацій, спрямованих на здобуття або утримання вищими навчальними закладами позицій лідера, досягнення конкурентоспроможності на ринку освітніх послуг. На сучасному етапі розвитку важливо організувати кваліфіковану та дійову форму безперервного навчання, і головно самостійне навчання всіх працівників. Останнього часу система освіти України зазнає суттєвих змін. Одним з основних напрямів її реформування є створення системи зовнішнього єдиного тестування, яке покликане забезпечити моніторинг якості освіти, отримати достовірні і зіставні дані про рівень навчання в школах.
Дисертант акцентує на тому, що необхідною складовою розвитку освіти та інтелектуального капіталу повинно стати впровадження сучасних інформаційних технологій і комп’ютеризація навчальних закладів. Щодо України, то за загальною кількістю комп'ютерів вона займає 50-те місце серед 170 країн світу.
За роки незалежності України кількість виконавців наукових і науково-технічних робіт скоротилася з 313 тис. осіб у 1990 році до 105 тис. у 2005 році, тобто майже втричі. У зв’язку з цим освіта та професійна підготовка повинні зайняти провідне місце в системі суспільних пріоритетів. Саме ці сфери є засобом безпосереднього державного впливу на формування інтелектуального людського капіталу. Враховуючи це, Україна, зберігаючи значний науковий, освітній і виробничий потенціал, повинна широко його використовувати.
Особливу увагу в роботі приділено вивченню питання інтелектуальної міграції. За роки незалежності Україна втратила 466 докторів наук (відплив на нижчі професійні позиції, на некваліфіковані роботи за кордон), переважно молодих талановитих учених. Згідно з міжнародною оцінкою, на підготовку одного доктора наук потрібно 15-20 років і в середньому 1,5-2,0 млн дол. США. Тому втрати інтелектуального капіталу України переважають усі обіцяні іноземні кредити.
Це свідчить про гостру необхідність розроблення державної програми регулювання “інтелектуальної міграції” та об’єднання зусиль державних органів і альтернативних структур, міжнародних організацій і фондів, наукової громадськості і засобів масової інформації в справі захисту вітчизняного інтелектуального потенціалу.
Завдання, які стоять перед Україною, полягають у зміні моделі соціально-економічного розвитку від монетаристського підходу й екстенсивної експлуатації людських і природних ресурсів до ефективного використання науки та інновацій.
У третьому розділі дисертаційної роботи - “Напрями поліпшення використання інтелектуального капіталу в економіці України” проаналізовано шляхи удосконалення нормативно-правового захисту інтелектуального капіталу у вітчизняній економіці та зарубіжний досвід стимулювання розвитку інтелектуального капіталу і перспективи його застосування в економіці України.
У першому параграфі третього розділу зазначено, шо в умовах розвитку ринкових відносин все більше значення отримують продукти інтелектуальної творчої праці – інтелектуальна власність, яка входить в основу інтелектуального капіталу. Формування з інтелектуальних продуктів інтелектуального капіталу прямо залежить від рівня захисту інтелектуальної власності. З економічного погляду інтелектуальна власність – продукт інтелектуальної творчої праці.
Проведений аналіз засвідчив, що в Україні зроблено головне для забезпечення гарантованих Конституцією України прав громадян та юридичних осіб на захист прав інтелектуальної власності: створено сучасну нормативно-правову базу в сфері інтелектуальної власності, що в цілому відповідає міжнародним нормам (зокрема вимогам Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності – Угода ТРІПС, яка є однією з основних угод Світової організації торгівлі та директивам Ради ЄС), сформовано дієздатну інфраструктуру для забезпечення державної політики у цій сфері.
З року в рік в Україні стабільно зростає кількість заявок на видачу охоронних документів майже на всі об’єкти промислової власності та кількість державних реєстрацій авторського права. На 1 січня 2007 р. всього видано 186181 охоронних документів, у тім числі 82125 патентів на винаходи; 19826 патентів на корисні моделі; 13380 патентів на промислові зразки; 70845 свідоцтв на зразки для товарів та послуг; 5 свідоцтв на топографії ІМС. На 1 березня 2007 року в Україні зареєстровано 190433 охоронних документів (рис.2).
У роботі показано, що переважна більшість проблем сьогодні виникає у сфері правозастосування, тому удосконалення потребують саме механізми реалізації правових норм щодо забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності? Розробка і вдосконалення правових механізмів охорони та захисту прав інтелектуальної власності повинні сприйматися як один з пріоритетів державної політики. По-перше, має бути розроблена та затверджена Кабінетом Міністрів України комплексна програма розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності. Надзвичайно важливою проблемою сьогодення є створення в Україні сучасного ринку інтелектуальної власності. Треба поступово та послідовно створити систему стимулювання розвитку об’єктів інтелектуальної власності на основі удосконалення системи оподаткування у сфері розробки об’єктів інтелектуальної власності, економічної підтримки у сфері науково–дослідних та проектно–конструкторських робіт з боку держави, активнішого залучення регіонів до створення об’єктів інтелектуальної власності та їх реалізації в інноваційних процесах на виробництві.
Нагальна потреба ефективної охорони інтелектуальної власності для України зумовлюється обраною нею стратегією побудови цивілізованих ринкових відносин, забезпеченням соціальної орієнтації економіки та інноваційного соціально – економічного розвитку, що повинен опиратися насамперед на активізацію власного інтелектуального потенціалу.
У другому параграфі третього розділу розглянуто зарубіжний досвід стимулювання розвитку інтелектуального капіталу.
У реферованому параграфі визначено, що організація інноваційної діяльності в країнах-лідерах має такі риси: інтеграція та розвиток НДДКР, проектування і навчання, створення обчислювальних мереж, проведення спільних досліджень, державна підтримка нових технологій. Лідери передових країн виразно відчули, що знання, інтелектуальний ресурс держави стає вирішальним фактором розвитку.
Зарубіжний досвід та існуюча практика засвідчують, що під впливом інноваційних процесів змінюється і структура економіки. В світі простежується зростання частки розумової праці і зменшення фізичної. За останні 100 років в США частка фізичної праці у сукупних затратах праці знизилася від 90% до 10%.
Панування сфери послуг означає, що найпоширенішим продуктом праці є послуги, які створюються, здебільшого, інтелектуальною, часто творчою працею, витрати яких визначити важко, а то й просто неможливо. Д.Хоскінс визначив галузі креативної індустрії, сума доходів від яких становила в 1999р. 2,24 трлн долл., що перевищило на 40% решту доходів в економіці США (НДДКР - 44,0%, видавнича справа - 27,1%, програмне забезпечення - 66,5%, дизайн - 35,7%, музика - 35,7%, реклама - 44,4% тощо).
У роботі з’ясовано, що у розвинутих країнах світу досить високий рівень інвестування підтримується за рахунок великих інвестицій у докорінну реконструкцію виробництва і розвиток нових галузей економіки. Суттєву роль відіграє економічна політика держави, яка за допомогою податкових підойм, а особливо прискореної амортизації,
