Інститут психології ім. Г. С. Костюка

АПН України

Процюк Олександр Віталійович

УДК 159.946.2(043.3)

РОЗВИТОК РУХОВОЇ НАВИЧКИ З УРАХУВАННЯМ ПСИХІЧНОЇ ІНТЕНСИВНОСТІ ВПРАВЛЯННЯ

19.00.01 – загальна психологія, історія психології

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в лабораторії психології навчання Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України.

Науковий керівник – доктор психологічних наук, доцент Щербан Тетяна Дмитрівна, Мукачівський технологічний інститут МОН України, проректор з навчальної роботи.

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор Клименко Віктор Васильович, Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», кафедра фізичної реабілітації, завідувач;

кандидат педагогічних наук, професор Заброцький Михайло Михайлович, Житомирський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти МОН України, кафедра педагогіки і психології, завідувач.

Захист відбудеться 4 липня 2008 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.453.02 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ-33, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ-33, вул. Паньківська, 2.

Автореферат розісланий 3 червня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.М. Третяк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. В умовах розбудови української державності особливого значення набувають питання всебічного розвитку особистості з метою найповнішого використання її здібностей у підготовці до активних форм життя. Зазначимо, що саме рухові дії людини є майже єдиним практичним засобом вдосконалення різноманітних здібностей підростаючого покоління та задоволення природних потреб, що підтримують оптимальний рівень її життєдіяльності. Гармонійно узгоджуючись з духовним надбанням та моральністю, рухова досконалість створює зразок людини демократичного суспільства. Це означає, що кожна людина з дитинства і до старості може і повинна займатися руховими вправами, люди будь-яких вікових категорій та професій мають бути задіяні у системі занять фізичною культурою і спортом.

Аналіз науково-психологічної літератури свідчить про недостатнє дослідження цієї проблеми.

Таким чином, наукове обґрунтування проблеми психічної регуляції дій людини, вдосконалення засобів і методів підвищення ефективності навчання є актуальним і вимагає науково-теоретичного обґрунтування. Особливо складним і мало вивченим є питання розвитку рухових навичок, умінь вирішувати складні рухові завдання в психічно напружених ситуаціях, що вимагають адекватної регуляції рухів та максимальної результативності.

Теоретичну основу дослідження розвитку рухової навички людини склали роботи І.М. Сєченова, М.О. Бернштейна, В.В. Клименка, О.Р. Малхазова, О.О. Ухтомського, С.Л. Рубінштейна, Л.В. Чхаїдзе й інших про психологічні механізми регуляції рухів, а також теорія формування рухової навички, що отримала експериментальну розробку в працях Н.Г. Озоліна, П.А. Рудика, А.Ц. Пуні, Д.Д. Донського й ін.

Розвиток рухової навички має враховувати фактори того, що людина діє не лише у звичних і спокійних умовах, але й в умовах підвищеної психічної інтенсивності (почуття боротьби й змагань, великі фізичні навантаження і високі вимоги до якості рішення рухових завдань). Хвилювання перед фізичним випробуванням і під час дії вносить істотні зміни до механізму регуляції рухів, зокрема: розумової й моральної (почуття відповідальності) напруженості, напруженості дієвого стану, перцептивної (що виникає у випадку великих утруднень при сприйнятті необхідної інформації); вольової (як здатність людини виявити свідоме вольове зусилля, опановувати ситуацією) і мотиваційної, пов'язаної з боротьбою мотивів і суттєво знижують продуктивність дій. (В. Кеннон, М.Ю. Малков, Л.І. Божович, В.Л. Марищук, Б.Г. Ананьєв, П.М. Якобсон, А.С. Єгоров, Б.Н. Яковець, К.М. Гуревич, Г.Х. Шингаров, О.М. Леонтьєв, М.І. Дьяченко, та ін.). Висока психічна інтенсивність дії впливає на надійність діяльності людини (В.Д. Небиліцин); продуктивність діяльності; стійкість і впевненість в успіху (В.Л. Марищук, К.К. Платонов, Є.А. Плотницький).

Екстремальна психічна інтенсивність дії, змодельована у навчанні, може позитивно впливати на ефективність діяльності. Однак питання про особливості розвитку рухової навички із застосуванням психічної інтенсивності вправляння вивчено недостатньо.

Отже, недостатнє теоретичне й експериментальне вивчення проблеми психічної регуляції дій, її вагомість у подальшому удосконаленні професійної підготовки спортсменів зумовили вибір теми дослідження, а саме: „Розвиток рухової навички з урахуванням психічної інтенсивності вправляння”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження здійснене в рамках тематичного плану лабораторії психології навчання Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України, зокрема, лабораторії психології навчання „Психологічне забезпечення розвитку особистості в системі безперервної освіти” (номер держреєстрації 0100U000660).

Тема затверджена Вченою радою Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (протокол № 2 від 01.03.2007) та затверджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 3 від 20.03.2007).

Об'єкт дослідження – процес розвитку рухової навички людини.

Предмет дослідження – особливості розвитку рухової навички із застосуванням дій, що моделюють різну психічну інтенсивність вправляння.

Мета дослідження – з’ясувати особливості розвитку рухової навички, моделюючи психічну напруженість дії з різною інтенсивністю вправляння, розробити засоби та методи, на основі яких надати рекомендації оптимізації її навчання.

Відповідно до об’єкта й предмета дослідження сформульовано гіпотезу дослідження, що полягає в припущеннях: –

рухова навичка, яка здійснюється в екстремальних і звичайних умовах навчання різниться за структурою, а також напруженістю психічних станів людини;–

під час навчання руховій навичці моделюється моральна (почуття відповідальності), інтелектуальна напруженість і напруженість дій відповідно до величин їх інтенсивності; –

цілеспрямоване змінювання психічної напруженості навчання рухової навички уможливлюється шляхом регуляції інтенсивності вправляння;–

спеціалізоване сприйняття власних рухів успішно формується за умови використання в тренуванні вправ, що виконуються серіями дій зі скороченими паузами відпочинку;–

розвиток рухової навички у процесі вправляння відбувається оптимально, якщо під час вправляння з множини ритмів вирізняється оптимальний, побудований на засадах гармонійної пропорційності, що активізує процеси мислення і моральні почуття особистості;–

вдосконалення форм регуляції рухів постає чинником позитивних змін інтелектуальної, моральної(почуття відповідальності) напруженості й напруженості дієвого стану.

Відповідно до мети та гіпотези дослідження визначено такі завдання дослідження:

1. Дослідити зміни психічної інтенсивності вправляння людини в процесі розвитку рухової навички і з урахуванням відповідальних випробувань, змагань.

2. Вивчити особливості змінювання психічної напруженості розвитку рухової навички, що здійснюється регуляцією інтенсивності вправляння.

3. Виявити особливості саморегуляції психічної напруженості розвитку рухової навички за умови довільного її регулювання завдяки суб'єктивним еталонам;

4. Розробити психологічну програму засобів і методів оптимізації регуляції психічної інтенсивності вправляння і практичні рекомендації щодо їхнього застосування.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали загальнонаукові категорії й принципи психології: –

системний підхід (Б.Г. Ананьєв, Г.С. Костюк, Б.Ф. Ломов, С.Д.Максименко, С.Л. Рубінштейн); –

закономірності розвитку особистості в процесі навчання й виховання (С.Л. Виготський, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, М.М. Заброцький, Т. Д. Щербан);–

структурно-функціональний підхід до вивчення психічних явищ (В.В. Клименко, С.Д. Максименко, С.Л. Рубінштейн, О.О. Ухтомський, П.К. Анохін, Л.В. Чхаїдзе, Н.Д. Гордєєва, В.П.Зінченко та ін.);–

концепція вправляння як вибіркового вдосконалювання системи рухів (М.О. Бернштейн, В.В. Клименко, О.Р. Малхазов, та ін.);–

системна організація механізмів психомоторики (М.О. Бернштейн., В.В. Клименко та ін.).

Методи дослідження. Досягнення мети і вирішення поставлених завдань вимагало використання комплексної методики, яка охоплювала використання різних методів: загальнотеоретичних – аналіз, синтез, класифікація, порівняння, узагальнення, систематизація наукової літератури; емпіричних – спостереження, бесіди, констатувального та формувального експерименту. Якісно-кількісний аналіз отриманих результатів здійснювався за допомогою прийомів статистики (кореляційний аналіз та аналіз значущості відмінності).

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечено методологічним обґрунтуванням вихідних положень, відповідністю методів дослідження його меті і завданням, репрезентативністю вибірки, поєднанням якісного і кількісного аналізу.

Організація та етапи дослідження. Дослідження проведено в три етапи:

перший етап (2003-2004 р.р.) передбачав добір та апробацію методик дослідження;

експериментальну частину дослідження здійснено на другому етапі (2004-2006 р.р.);

третій етап (2006-2008 р.р.) включав оброблення, систематизацію та узагальнення отриманих даних, інтерпретацію результатів дослідження.

Експериментальною базою дослідження було обрано збірні команди спортсменів середніх та вищих навчальних закладів, команд майстрів. Загалом у дослідженні брали участь 177 осіб.

Наукова та теоретична новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що у ньому вперше:–

визначено психологічні механізми процесу розвитку рухової навички з урахуванням психічної інтенсивності вправляння;–

виділено базові складові психічної інтенсивності дії: моральну напруженість (почуття відповідальності), напруженість дієвого стану, інтелектуальну напруженість;–

розроблено критерії ефективної регуляції психічної інтенсивності дії;–

встановлено вплив основних факторів психічної інтенсивності дії (моральної, розумової і напруженості дієвого стану) на ефективність формування рухової навички й результативність дій в умовах змагань;–

обґрунтовано можливість компенсації моральної напруженості тренувального заняття збільшенням напруженості дієвого стану.

Практичне значення дослідження. Обґрунтовано та апробовано: способи оптимізації процесу розвитку рухової навички людини шляхом вибіркового впливу на величину психічної напруженості (моральної, інтелектуальної і напруженості дієвого стану); способи покращення регуляції рухів, як у майстрів високої кваліфікації, так і новачків, які перебувають на початкових стадіях навчання рухових навичок; доведено, що формування суб'єктивних еталонів і шкал власних психічних станів дозволяють підвищувати рівень саморегуляції й самоконтролю особистості.

Апробація роботи і впровадження результатів.

Результати дослідження повідомлялися й були схвалені на засіданнях, на Міжрегіональному науково-практичному семінарі «Сучасний гуманізм і психологічні проблеми освіти» (м. Рівне, 2003 р.), на XII Міжнародній науково-практичній конференції «XXI століття: Наука. Технологія. Освіта» (м. Мукачево, 2007 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Освіта, розвиток і самореалізація молоді в умовах гуманізації суспільства» (м. Рівне, 2007 р.), використовувалися на заняттях, що проводилися на базі РІ ВМУРоЛ «Україна», Рівненського державного гуманітарного університету, а також використовувалися при читанні лекцій студентам (денного й заочного відділень).

Результати дослідження впроваджено у практичну роботу Волинського державного університету імені Лесі Українки, Мукачівського гуманітарно-педагогічного інституту.

Матеріали дослідження впроваджувалися в тренувальний процес збірних спортивних команд і використовувалися вчителями фізичної культури та тренерами професійних спортивних команд у процесі тренувань та змагань: «БК-93«Пульсар» (Суперліга України з баскетболу), «Баскетбольний клуб «Сарни» (Вища ліга України з баскетболу).

Публікації. За матеріалами дослідження видано 5 публікацій, 3 з яких у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи складає 165 сторінок. Бібліографія включає 233 найменування, з них 48 іноземною мовою. Дисертація містить 10 таблиць (7 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, сформульовано мету, гіпотезу і завдання дослідження, об’єкт і предмет, викладено наукову новизну та практичну значущість результатів дослідження, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та впровадження їх у практику.

У першому розділі – „Психологічні аспекти рухової дії людини як цілісної системи” – з'ясована роль окремих факторів психічної інтенсивності вправляння при формуванні рухових навичок.

У розділі подано аналіз теоретичних підходів до дослідження психічної інтенсивності вправляння при формуванні рухових навичок. У межах цих підходів розв’язуються питання з’ясування єдності і відмінностей психічної регуляції рухів, що виконуються в різноманітній за психічною інтенсивністю діяльності в навчанні та в екстремальній ситуації. Зазначається, що основні психічні функції діяльності людини в навчанні і змаганнях виявляються в екстремальній ситуації; рухова діяльність розглядається як предмет планування і проектування, як форма практичної реалізації психічних і рухових властивостей людської діяльності у процесі рухової навички, як особливий вид діяльності, спрямованої на психічні трансформування, смислове проектування і породження рухового акту в системі навчання. Ґрунтуючись на теорії психічного відображення, необхідним є розкриття тієї частини суб’єктивного, яка пов’язана з процесами мислення людини, що організовує й спрямовує навчання до його мети.

Аналітичний огляд літератури показав, що рухова діяльність людини являє собою цілісність, в якій при вирішенні рухових завдань взаємодіють інтелектуальний, емоційний, моральний і дієвий стани. Тим не менше, здебільшого розвиток рухових дій планується без урахування впливу психічної інтенсивності вправляння при формуванні рухових навичок. Внаслідок цього спостерігається явище, пов’язане зі зниженням результатів дій в екстремальних ситуаціях порівняно з досягненням у навчанні, тобто підвищення емоційної напруженості умов діяльності призводить до руйнації рухових навичок.

Разом з тим, у вищенаведених дослідженнях поза увагою лишалися умови діяльності і стану людини, пов’язані з величиною психічної інтенсивності діяльності, характерні для складної системи рухової навички на різних стадіях її вдосконалення. Через це на стадії удосконалення рухової навички, коли спортсмен бере участь у змаганнях – екстремальних ситуаціях, виникають інтерференції в процесі виконання дії, що виявляється у скутості рухів. Наслідком цих перешкод у регуляції рухів є істотне зниження результатів порівняно з показниками, що мали місце у попередньому навчанні.

У другому розділі – „Методи й організація дослідження” – викладаються методологічна основа й принципи організації та методичний апарат дослідження.

Як метод психологічного контролю і регуляції напруженості психічних станів досліджуваних використовували індекс психічної напруженості (В.В. Клименко). Частота серцевих скорочень вимірювалась у процесі тренування і змагання (до початку і після завершення рухової дії).

Взаємозв’язок напруженості дієвого стану у процесі формування навички і регуляції рухів, зокрема стрибка баскетболіста у висоту, визначався за допомогою якісно-кількісних характеристик:

§ психічної інтенсивності вправляння;

§ зменшення часу відпочинку між діями;–

величини показників компонентів психічної інтенсивності вправляння, які впливають на якість регуляції рухів стрибка у висоту; –

умов розвитку суб’єктивних еталонів і шкал оптимальних психічних станів як форми регуляції рухів через підвищення психічної інтенсивності – щільності дій під час вправляння; –

спроможності досліджуваних утримувати максимальний результат рухових дій у процесі навчання і в екстремальних ситуаціях; –

рухів за наочним образом дії, що задається розмічанням довжини кроків, а також шляхом настановлення форм регуляції рухів для продуктивності дії.

Показниками емоційної напруженості та напруженості дієвого стану були параметри частоти серцевих скорочень, просторових, часових характеристик рухів, що досліджувалися в різних психічних станах: в навчанні та в екстремальних ситуаціях.

Зміни вказаних показників здійснювалися за методом «впливів і наслідків», який дозволяє виявляти вплив самого процесу перебудови рухів за рахунок зміни психічної напруженості і те, які наслідки перебудови залишаються в системі рухів і як вони впливають на результативність наступних дій. Порівняльний аналіз показників, отриманих на початку і наприкінці експерименту, дозволив зробити висновки, які надали можливість якісно і кількісно оцінити форми регуляції рухів досліджуваних, що перебували у різних психічних станах, а також зміни раціональності рухів порівняно з їх вихідним станом.

Дібраний у підсумку комплекс методів дослідження, що відповідав усім прийнятим психометричним вимогам (надійність, об’єктивність, валідність) був застосований нами як інструмент діагностики напруженості рухової дії у навчальній та екстремальній ситуаціях. Змістова характеристика отриманих результатів подається у наступному (третьому) розділі.

У третьому розділі „Особливості психічної напруженості рухової дії у навчанні та в екстремальних ситуаціях” подані результати дослідження рухових навичок у звичайних та екстремальних ситуаціях.

Встановлено, що між психічною напруженістю в процесі навчання (тренування) і в екстремальній ситуаціях (змаганнях) мають місце достовірні відмінності ( t - 6,292, Р<0,001). Отримані відмінності у напруженості психічних станів обумовлені завданнями, які вирішує людина у своїй руховій діяльності, зокрема, у тренуванні переважають пізнавальні завдання, в той час у змаганнях – домінують відчуття боротьби й змагань. Перехід від вирішення одного виду завдань – розумових, до моральних, пов’язаних із самоствердженням, істотно перебудовує образ, що регулює рух і поведінку людини. У результаті порушення регуляції рухів постає недостатність компенсаторних можливостей термінової перебудови способів дії.

Почуття змагання й боротьби вносять істотні зміни у психічну інтенсивність дії. Завдяки відчуттю відповідальності за результат змагань, прагнення досягнути найвищого результату виступає головним моральним фактором. Змагання завжди пов’язані з максимальними фізичними напруженнями, які інколи переважають можливості людини. Крім цього, на спортсмена впливають й інші фактори: дії у прилюдних ситуаціях, склад учасників змагання, дії суддів, взаємодія з тренерами, метеорологічні умови і, особливо, фактори несподіваних ситуацій, які дезорганізовують регуляцію рухів в екстремальних ситуаціях.

Пояснюючи причини поразки в змаганнях, звичайно, досліджувані вказують на недостатню психологічну підготовленість, на невміння "зібратися" у відповідальний момент змагань і перебороти стартове хвилювання. Однак, як показали наші дослідження, однією з причин невдалих виступів у змаганнях є недолік методики навчання в процесі тренування, у якій не враховується фактор психічної напруженості.

Отже, психічна регуляція рухової навички, сформована за наявності низької напруженості морального стану людини під час тренування, в умовах змагань виявляється на межі надійності і руйнується.

Розроблено спосіб регуляції психічної інтенсивності дії за рахунок вибіркової активізації і мобілізації вольових зусиль, психомоторних якостей особистості у навчанні. Вольові зусилля, спрямовані на виконання розбігу, відштовхування в завершальній фазі системи рухів, активізацію переміщення ноги в момент, передуючий відштовхуванню, дозволили досліджуваним підвищити напруженість дієвого стану до оптимальної. Індикатором цього стану може слугувати частота пульсу 180 уд/хв.

Регуляторна функція волі, як виявилося, виразилася у збільшенні швидкості рухів у розбігові перед дією, порівняно з діями, які попередньо оцінювалися досліджуваними як такі, що виконані з повною віддачею сил. Як наслідок, при виконанні вказаних завдань не тільки достовірно збільшувалася психічна напруженість з 30 до 78 одиниць, але і досягала оптимальних показників (180 уд/хв.), досліджувані переживали свої дії як такі, що виконуються з великим і незвичним для них напруженням: раніше ніж звичайно виснажувалися, відмовлялися від продовження виконувати дії у тренуванні.

Виявлено, що у розвитку моральної структури системи рухів найважливіше значення мають:

а) змістова сторона цілей, якими керується людина у своїх вольових діях, - самоствердження;

б) засоби – моральні почуття і пізнавальні образи, які регулюють досягнення різних цілей: перші – самоствердження, інші – самопізнання через розвиток рухової навички.

Потреби відчуваються досліджуваними подвійно: з одного боку, як переживання дійсних потреб, що невідкладно потребують свого задоволення, а з іншого - як усвідомлення потреб у формі тих чи інших уявлень та понять. Момент усвідомлення потреби є найважливішою стороною морального почуття, найбільш суттєвою для її виникнення та розвитку.

Частота серцевих скорочень під час напруженої спортивної діяльності у перші 5-10 с після її завершення у більшості досліджуваних коливається у межах 170-200 ударів на хвилину. Ймовірно, саме така частота серцебиття є оптимальною, що забезпечує хвилинний об’єм руху крові. Можна зробити висновок, що збільшення частоти ритму серцевих скорочень понад 200-220 уд./хв. слід розглядати як несприятливу реакцію, що свідчить про недостатню підготовленість системи кровообігу до виконуваної роботи.

Таблиця 1

Показники впливу змагань на результативність дій і психічну напруженість досліджуваних

(n - 72 )

Рівень майстерності дсліджуваних |

Частота пульсу | Результат дії

(см)

М±м

Приріст потужності |

Величина приросту напруженості

(одиниці)

М±м | Достовірність розбіжностей

До стрибка М±м |

Після стрибка М±м |

T | Р

новачки | 130± 3,5 | 160±3.6 | 57 ±2,1

2,31 | 89,2 | 2,69 | 0,999

спортсмени | 121±3,5 | 150±6.6 | 69 ±8,1

4, 21 | 15,41 | 6,56 | 0,999

майстри

спорту | 99±1,2 | 176±6,1 | 82±8,2

6,24 | 18,49 | 4,18 | 0,999

В результаті дослідження у 25 % випадків у майстрів спорту зареєстрована частота пульсу після завершення рухового акту виявилася нижчою 180 уд./хв. (оптимуму психічної напруженості). Цей показник свідчить про те, що вони не вміють реалізовувати свої резервні рухові можливості, оскільки у їхній руховій навичці слабкою ланкою виявився компонент – напруженість емоційного стану, яка, природно, виникає в умовах змагань.

Отримані результати доводять можливість компенсації недостатньої емоційної напруженості. Скорочення інтервалу відпочинку між діями (тривалість відпочинку дорівнює часу на прийняття стартової позиції для початку дії) моделює у досліджуваного психічні стани, подібні діям, виконаним в умовах змагань. Тривалість відпочинку між серіями стрибків визначалася часом відновлення пульсу до 102 уд/хв. При використанні способу регуляції психічної напруженості спочатку спостерігались порушення ритму дії, досліджувані припускалися помилок, знижувалася результативність їхніх рухів.

Систематичне використання в заняттях вправ з оптимальною психічною напруженістю дозволило досліджуваним не тільки стабілізувати рухи, але й адаптувати їх до умов цієї напруженості. В результаті цього рухи почали виконуватися природно, без скутості. Узагальнюючи ці явища можна пояснити вторинною автоматизованою регуляцією рухів при підвищеній, проти звичайної, напруженості.

Установлено, що в процесі розвитку рухової навички її результативність збільшується, по суті справи, за рахунок двох основних факторів: автоматизації регулювання рухів (зниження варіативності) і розвитку психомоторних здібностей. Однак, інтелектуальна напруженість на тлі автоматизації регуляції рухів, у випадку з особою, що оволодіває виконанням навички, є значно нижчою за оптимальну.

Емоції новачка, в основному, виникають способом активізації пізнавальних процесів, а у спортсменів вони змінюються на емоції боротьби і змагань. Як показали результати дослідження, тільки боротьба за результативність рухової навички, а не за цілеспрямоване вдосконалення регуляції рухів, є недостатньою для підвищення майстерності.

У фазі автоматизації системи рухів змінюється система мотивів – вони зміщуються на мету, а завдання вдосконалення техніки відходить на другий план і недооцінюється. При традиційному формуванні рухової навички «крива навчання» рухається з від’ємним прискоренням: спочатку розвиток навички йде з великою швидкістю зростання результату, а потім вона знижується.

У осіб з вищою спортивною майстерністю темп зростання результату різко знижується, іноді він коливається в певній зоні варіативності впродовж декількох років, незалежно від величин навчального навантаження, що розглядається в спорті як основний фактор розвитку.

У процесі розвитку рухової навички психічна напруженість діяльності змінюється нерівномірно і не залежить від ступеня засвоєння навички і результативності дії. Спостерігаються періоди, коли психічна напруженість зростає, а потім знижується на певну величину, хоча темп росту результатів (особливо на початкових етапах оволодіння технікою рухів) продовжує збільшуватись.

У четвертому розділі „Розвиток рухової навички через регуляцію психічної інтенсивності дій” досліджено процес регуляції рухової навички, який відбувався за допомогою засобів, спрямованих на оптимізацію:–

дієвого стану в процесі виконання рухової навички;–

пізнавальних психічних процесів вирішення складних завдань, що вимагають максимальної активності цих процесів;–

емоційної напруженості шляхом підвищення до оптимального рівня напруженості дієвого стану за рахунок скорочення у процесі тренування інтервалу відпочинку між діями.

Таблиця 2

Співвідношення цільової орієнтації і форми регулювання рухової дії

(n- 31 )

№

п/п | Цільова орієнтація | % випадків

1 | Усвідомлення силових елементів дії | 48,59

2 | Усвідомлення просторово-часових елементі ритму (прискорення рухів, зв'язаних із махами рук і ноги) | 3,17

3 | Регулювання просторових елементів рухової дії | 32,75

4 | Регулювання ритму окремих елементів рухової дії (фіналу) | 11, 14

5 | Регулювання ритму цілісної рухової дії | 4,35

Подані у таблиці 2 результати дають підстави стверджувати про те, що вибіркові пізнавальні зусилля сприяють оптимізації ритму рухової дії у разі, коли вони виконуються не одиничними елементами дії, а їхньою системою, адресованих в окремі елементи рухів. Проте, як показано, трапляються доволі рідко (3,17%), а ритму цілісної дії лише у 4,35%, що вказує на те, що процес оволодіння супроводжується достатньо розвиненим почуттям гармонії рухів, зокрема, почуттям ритму.

Встановлено, що величини приростів довжини кроків розбігу перед стрибком у майстрів спорту змінюються випадково і не усвідомлено: збільшення довжини кроків чергується з їхнім зменшенням, спостерігається постійна довжина суміжних кроків розбігу, що свідчить про відсутність усталеного просторового ритму дії, причому величини приросту довжини кроків змінюються від однієї дії до другої дії і передовсім, в екстремальних умовах (змаганнях), коли досліджуваний вимушений перед кожною дією уточнювати за посередництвом корекції образу рухів довжину розбігу, темпу кроків.

Доказом позитивного впливу на рухову навичку слугують отримані результати зовнішніх проявів рухової навички, що виконується у різних станах, а саме:

а) у звичайному стані і автоматизованій регуляції рухів;

б) при виконанні розбігу по лініям, що відмічають довжину кроків на основі гармонійної пропорційності їх прирощування;

в) у ситуації післядії програмування простору руху.

Здійснений нами аналіз одержаних результатів дозволив зробити висновок про те, що рухова дія – це не просто сума вказаних вище поз та опорних пунктів для сприймання та осмислення, але єдність психічних процесів, проектування та створення рухів. Встановлено, що у кожну окремо взяту рухову дію включаються одночасно відносно самостійні складові:

- розв’язання пізнавального завдання (засвоєння гармонійного ритму дії);

- побудова образу майбутньої дії з опорою на наявну розмітку довжини кроків;

- розв’язання завдання проектування рухів та технології руху;

- втілення образів рухів у їхню матеріальну конструкцію за наперед заданим еталоном.

Для кожного із вказаних процесів потрібні певного роду вміння, які потребують спеціальних заходів формувального характеру.

Встановлено також позитивну динаміку психічного напруження рухової дії через застосування ізометричних вправ, що моделюють елементи рухів стрибка.

Таблиця 3

Динаміка психічної напруженості до і після виконання досліджуваними ізометричних вправ

Рівень

майстерності |

Показники напруженості дії у звичайних умовах навчання | Показники напруженості після застосування ізометричних вправ

Стан до дії

М±м | Стан після завершення дії М±м | Стан до дії

М±м | Стан після завершення дії М±м

новачки | 100±1,25 | 138±1,63 | 95±2,05 | 142±2,54

спортсмени | 103±2,6 | 160±5,7 | 102±1,47 | 170±4,74

майстри спорту | 92±4,78 | 170±6,78 | 92±4,89 | 176±4,75

Застосування додаткових ізометричних вправ, як свідчать наведені у таблиці 3 дані, призвело до позитивних перебудов системи рухової навички, зокрема, за рахунок короткочасного підвищення тонічної активності м’язів (тобто дії виконуються на тлі підвищеного м’язового тонусу).

Сформовані навички дозволили збільшити психічну напруженість, яка досягала оптимальних значень. Зокрема, досліджувані переживали свої дії як дії, що виконуються зі значним і незвичним для них напруженням.

Розроблено спосіб підвищення пізнавальної активності, що базується на наслідуванні просторового ритму дії, який задається у вигляді розмітки довжини кроків за методом «золотого перетину». Розбіг за розміткою з заданою довжиною кроків ставив досліджуваного в умови проблемної ситуації, яка вимагала від нього точного виконання рухів за заданим просторовим ритмом.

Складність вирішення цього завдання зумовлюється тим, що досліджуваний змушений при виконанні рухів здійснювати одночасний контроль точності наступу ногами на лінії, вносити необхідні корективи і діяти з високою результативністю. Таким чином, задана просторова структура образу рухів виступала у ролі підказки «кінетичної мелодії». Після виконання досліджуваними таких вправ було встановлено достовірне зменшення варіативності рухів (з 3,23% до 1,99%) і збільшення їхньої точності.

У дослідженні також розроблено спосіб прогнозу оптимальних емоційних діяльних станів, адекватних змагальним, що сприяє підвищенню у процесі тренування загального рівня психічної напруженості дієвого стану, який компенсує недостатню емоційність тренувального заняття.

Досліджувані виконували рухові дії серіями по 2-3 рухові дії з відпочинком тривалістю 2-3 хвилини доти, доки показник пульсу досягав 102 уд/хв. Між серіями тривалість відпочинку була індивідуальною і визначалася за показниками пульсу. Оптимальний стан готовності визначався емпірично: чергова серія дій виконувалася при частоті пульсу 102+ уд/хв., причому кількість рухових дій та їхня потужність залишалась постійною.

Компенсація емоційної напруженості напруженістю діяльною давала можливість формувати образ рухів на оптимальному рівні психічної напруженості, що наближається до змагальної. Такий спосіб оптимізації психічної напруженості сприяв підвищенню надійності виконання рухових дій і стабільності результатів у змагальній ситуації.

Оволодіння психічною регуляцією рухів відповідно до еталонної психічної напруженості (емоційної, моральної і діяльної) під час тренувального процесу дозволило досліджуваним у змаганнях досягнути результатів вищих, ніж вони мали у процесі тренування; у них сформувалася і здатність використовувати енергію емоцій для підвищення результативності рухових дій.

У ході виконання вказаного прийому психічна напруженість зростала до оптимальної величини (у середньому індекс психічної напруженості зростав від 28 до 42 од.). Попри підвищення психічної напруженості, досліджувані відзначали легкість рухів, зниження їхньої скутості, плавність прискорення кроків розбігу, "м'якість" відштовхування і т. ін., що свідчить про наявність гармонійно пропорційних рухів.

Виконання третього завдання здійснювалося на фоні ефекту післядії і послідовного рухового образу. Основна увага досліджуваних спрямовувалась на досягнення максимального результату. У рухових діях мало місце зниження помилок у відтворенні довжини останніх трьох кроків і, особливо, останнього кроку. Збільшилася також точність регуляції рухів у найвідповідальніший момент дії (у відштовхуванні): варіативність знизилася з 3,23% до 1,99%, що вказує на підвищення розумової напруженості в ситуації прагнення до точності виконання спроби.

Показано, що при збільшенні висоти стрибка на 3-5 см напруженість дієвого стану змінюється незначним чином. За суб'єктивними оцінками досліджувані відзначали виразність сприйняття, легкість і розкутість рухів.

Отже, можна зробити висновок, що рухова навичка являє собою цілісну систему, що включає до себе фактор психічної напруженості (моральної, розумової і дієвого стану), оптимізація якої дозволяє досягати належної відповідності між структурою рухів, механізмами їхньої регуляції й умовами його виконання.

Встановлено також, що усвідомлення досліджуваними еталонів психічної напруженості створює суб'єктивну шкалу оптимальних психічних станів, а відтак сприяє підвищенню ефективності регуляції власних рухів.

Отже, підвищення напруженості пізнавальних процесів під час рухової дії призводить до більш повного осмислення досліджуваними оптимального ритму рухів, підвищення точності сенсорно-перцептивних процесів, які адекватно відбивають внутрішню динаміку швидкоплинної дії, що викликає тим самим використання резервів психічної регуляції рухів та їхню результативність.

Процес компенсації недостатньої моральної напруженості здійснювався за допомогою:

а) виконання трьох стрибків з мінімальним інтервалом відпочинку між ними (тривалість відпочинку дорівнювала часу поверненню на вихідну позицію після стрибка);

б) виконання ізометричної напруги м'язів ноги тривалістю 30 с у позі відштовхування безпосередньо перед дією.

Встановлено, що досягнення психічної напруженості до рівня оптимуму відбувалося за рахунок моделювання досліджуваними станів адекватних дій, що виконуються в умовах змагань. На початку вправляння в стрибках досліджувані мали порушення ритму дії, дискоординацію рухів, припускалися помилок, мимовільно знижувалися результати їхніх рухів, що є характерним для початкового етапу розвитку рухової навички.

Наводяться дані про те, що оптимізація психічної напруженості вплинула на регуляцію рухів: у найбільш напруженій дії «згладжувалися» прискорення ланок тіла, що свідчить про плавність і пластичність рухів; перебудовувався внутрішній ритм взаємозв'язку відштовхування з маховим рухом і зі швидкістю розбігу. Опанування цього способу регуляції психічної напруженості сприяло досягненню у змаганнях стабільних результатів і збільшенню їх від 5 до 7 см висоти стрибка. У тренуванні за традиційними методиками зростання потужності дій спортсмена на 5-7 см досягається систематичним тренуванням упродовж 3-4 місяців або від 36 до 50 тренувальних занять.

Показано, що систематичне використання в тренувальних заняттях вправ зі скороченими паузами відпочинку і тонічних вибіркових установок призвело до оптимальної психічної напруженості, дозволило стабілізувати рухи, у результаті чого відбулося опанування умовами психічної інтенсивності, збільшеної понад межу. Досліджувані в умовах змагань набули вміння виконувати рухи природно. Ці явища можна пояснити як процес вторинної автоматизації регуляції рухів на тлі вищої, проти звичайної, психічної інтенсивності.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення проблеми розвитку рухової навички в умовах моделювання психічної напруженості дії з різною інтенсивністю вправляння, визначено критерії та рівні розвитку рухової навички, створено та експериментально апробовано програму оптимізації досліджуваного явища, розроблено засоби та методи, на основі яких надано відповідні рекомендації, окреслено перспективи подальшого розроблення проблеми.

1. Встановлено, що виконання людиною рухової навички в екстремальних(змагання) і звичайних(тренування) умовах супроводжується різними за інтенсивністю і модальністю психічними станами. При цьому, напруженість пізнавальних, моральних і дієвих станів у звичайних умовах тренування є значно нижчою, ніж в умовах змагань.

Емпіричним шляхом доведено, що моральна напруженість(почуття відповідальності) у змаганнях призводить до втрати набутого у минулому автоматизму рухів, сенсорного їх коригування, а також почуття простору, тривалості рухів, їхнього ритму. Показано, що такі порушення синергії рухів спостерігаються у осіб, які досягають кращих результатів у тренуванні і змаганнях, проте знижують їх у разі ситуації підвищеної моральної напруженості.

У залежності від ситуації(тренування чи змагання) негативних змін зазнають окремі складові рухової навички, зокрема: перцептивна(у випадку значних складнощів сприйняття необхідної інформації); вольова(здатність виявити свідоме вольове зусилля для опанування ситуацією) і мотиваційна(боротьба мотивів тощо). Показано, що якісні і кількісні зміни рухів, зокрема стрибка у висоту при наростанні довжини кроків бігу за шкалою 3-5-8-13 см істотно покращуються. При цьому біг по доріжці із розміченими лініями довжини кроків створює ритмічний малюнок або «кінетичну мелодію» цілісної дії. Вимога високої точності проходження за наявності заданих просторових відносин призводить до активізації процесів сенсорного коригування й оптимальної регуляції ритмів рухів.

2. Розроблено спосіб регуляції психічної напруженості особистості в процесі тренування за допомогою вибіркової активізації й мобілізації її вольових зусиль і психомоторних якостей. Вольові зусилля, спрямовані на акцентоване виконання окремих елементів структури рухів підвищують рівень відповідального ставлення особистості до змагання. Індикатором оптимального стану слугує частота пульсу величиною 180 уд./хв.

3. Установлена можливість компенсації недостатньої моральної напруженості, зокрема, шляхом скорочення інтервалу відпочинку між діями, що у свою чергу дозволяє відтворювати психічні стани, аналогічні тим, що мають місце в умовах змагань. Цілеспрямоване змінювання психічної напруженості розвитку рухової навички здійснюється регуляцією інтенсивності вправляння. З цією метою вправи виконуються серіями з мінімальним відпочинком між діями, контроль оптимальної напруженості дієвого стану здійснюється за показниками пульсу (180 уд./хв.), що відповідає оптимуму напруженості, або стану «оперативного спокою» (за О.О. Ухтомським).

4. Систематичне використання в процесі тренування вправ з оптимальною психічною напруженістю дозволяє не лише стабілізувати рухи, а й адаптувати їх до умов цієї напруженості. У такому разі рухи виконуються природно, за рахунок вторинної автоматизації регуляції .

5. Моральна напруженість, розумова напруженість та напруженість дієвого стану забезпечують особистості спеціалізоване сприйняття власних рухів у формі суб’єктивних еталонів.

Розроблені у дослідженні способи регуляції психічних станів у процесі тренування дозволили підвищити надійність дій в ситуації змагань, скоротити кількість чинників, що впливають на перебіг рухової активності.

Зміст психологічної підготовки до ефективної рухової дії полягає в оптимізації психічної напруженості як умови, що дозволяє формувати у процесі тренування чутливість сенсорних систем і рухової навички, відтак уникнути негативного впливу надлишкової напруженості на результативність виконання навички.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у вдосконаленні розробленої програми розвитку рухових навичок шляхом створення моделі перебігу психічних станів особистості в екстремальних ситуаціях, що дозволить їй обирати індивідуальну програму саморегуляції з метою утримання психічного стану в оптимальному режимі.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Процюк О.В. Вплив психічної напруженості дії на будову рухової навички // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. – Т. VIII - Ч. 9. – К., Гнозіс, 2006 – С.294–299.

2. Процюк О.В. Зміни психічного напруження дії в екстремальних ситуаціях // Психологічні перспективи. Наукове видання. – Луцьк, 2007. – Вип. 10. – С.119–124.

3. Процюк О.В. Особливості психічної напруженості дії у навчанні та в екстремальній ситуаціях // Наукові записки. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2007. – Вип. 10. – С. 112–119.

4. Процюк О.В. Дослідження морально-вольової сфери школярів у процесі фізичного виховання // Нова педагогічна думка. Науково-методичний журнал. – Рівне, 1998. – №3(15). – С.85–93.

5. Процюк О.В. Вплив екстремальних умов на вдосконалення швидкісно-силових якостей баскетболіста у тренувальному процесі: Методичні рекомендації. – Рівне, 2005. – 25 с.

АНОТАЦІЯ

Процюк О.В. Розвиток рухової навички з урахуванням психічної інтенсивності вправляння. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидатом психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 – загальна психологія, історія психології. – Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, Київ, 2008.

Дисертацію присвячено проблемі розвитку рухової навички з урахуванням психічної інтенсивності вправляння.

У роботі досліджено: а) зміни психічної інтенсивності вправляння людини в процесі розвитку рухової навички в умовах тренування і змагань; б) особливості динаміки психічної напруженості розвитку рухової навички, яка здійснюється способом регуляції інтенсивності вправляння, використовуючи для цього фізіологічні показники (ЧСС); особливості саморегуляції психічної напруженості розвитку рухової навички за умови довільного її регулювання і спираючись на її суб’єктивні еталони; в) засоби і методи оптимізації психічної інтенсивності вправляння.

Показано, що виконання рухової навички створює різні за інтенсивністю і модальністю психічні стани. Установлено, що напруженість пізнавальних, моральних і діяльних станів у звичайних умовах тренування є значно нижчою, ніж в умовах змагань.

Розроблено спосіб оптимізації психічної напруженості у тренуванні відповідно до її функціональних можливостей особи, а також спосіб регуляції психічної напруженості шляхом вибірковості активізації й мобілізації вольових зусиль і психомоторних якостей.

Установлена можливість компенсації недостатньої моральної напруженості, доведено, що систематичне використання в тренувальних заняттях вправ з оптимальною психічною напруженістю дозволяє людині не лише стабілізувати рухи, але й адаптувати їх до умов цієї напруженості.

Ключові слова: рухова навичка, психічна інтенсивність вправляння, психічна напруженість, регуляція психічної інтенсивності вправляння, саморегуляція психічної напруженості, оптимізація регуляції психічної інтенсивності вправляння.

АННОТАЦИЯ

Процюк А.В. Развитие двигательного навыка с учетом психической интенсивности упражнения. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.01 – общая психология, история психологии. – Институт психологии им. Г.С.Костюка АПН Украины, Киев, 2008.

Диссертация посвящена изучению психологического потенциала развития двигательного навыка с учетом психической интенсивности упражнения.

В работе