Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Попелюшко Роман Павлович

УДК 159.922.23

ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ ПОДОЛАННЯ НЕГАТИВНОЇ САМООЦІНКИ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

19.00.07 - педагогічна та вікова психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Науковий керівник – член-кореспондент АПН України, доктор психологічних наук, професор Балл Георгій Олексійович, Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, лабораторія методології і теорії психології, завідувач

Офіційні опоненти: –

член-кореспондент АПН України, доктор психологічних наук, професор Боришевський Мирослав Йосипович, Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, лабораторія психології особистості ім. П.Р.Чамати, завідувач;–

кандидат психологічних наук, доцент Красновський Валерій Миколайович, Рівненський державний гуманітарний університет, кафедра вікової та педагогічної психології, доцент

Захист відбудеться "28" травня 2008 р. о 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.453.02. в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України, за адресою: 01033, м. Київ, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України.

Автореферат розіслано “25” квітня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.М. Третяк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. В умовах сучасного стану нашого суспільства, переорієнтація політичних, соціально-економічних відносин, ускладнення у сучасних умовах виробничої діяльності, зміна характеру праці і способу життя великих мас населення, а також виникнення постійних стресових ситуацій не тільки ставлять високі вимоги до інтелектуального і емоційно-вольового потенціалу особистості, але й позначаються на становленні й розвитку самооцінки особистості. Це надає особливого значення дослідженням, спрямованим на отримання інформації про поведінку, діяльність, спілкування людини, необхідною складовою яких стають соціально-перцептивні і оціночні утворення.

Будучи важливою складовою поведінки особистості, самооцінка впливає на формування образу соціальної дійсності, визначає характер контактів з нею, передбачає рівень довіри до різних джерел інформації, ставлення до них, забезпечує організацію зворотних зв’язків у всіх формах і видах взаємодії.

Caмooцiнкa мaє вaжливe знaчeння для ycпiшнoї нaвчaльнoї дiяльнocтi, a тaкoж пpoфeciйнoї opiєнтaцiї, вибopy життєвoгo шляxy тa влacнoгo ставлення дo дiйcнocтi. Від тoгo, чи aдeквaтнo особистість cпpиймaє ceбe, чи не має пeвниx “деформацій” у її cтaвлeннi дo себе, зaлeжить її мaйбyтнє.

Для юнацького віку є характерним становлення свого специфічного світогляду. В цей період ще не усвідомлюється в повному обсязі суб’єктивність своїх домагань і об’єктивність своїх можливостей. Неадекватна caмooцiнкa зумовлює нeвiдпoвiднe cтaвлeння дo ceбe, чим пopoджує пpoблeми в мaйбyтньoмy, кoли людинa вжe дopocлa і, пeвним чинoм, aвтoнoмнa.

Аналіз передумов подолання негативної самооцінки необхідний також для проведення комплексних і міждисциплінарних досліджень, що допоможе глибшому розумінню тих патогенних механізмів, що призводять до несприятливих змін оціночного ставлення юнака чи дівчини до себе і до оточення.

Різні аспекти подолання негативної самооцінки в юнацькому віці представленні у працях таких західних психологів, як: У. Джеймса (вплив спрямований на: самовдоволення і невдоволення собою), З. Фрейда (психічна стабілізація особистості та її соціальна адаптація забезпечуються механізмами психологічного захисту), А. Адлера (акцент робиться на компенсаційні процеси психіки людини), Е. Берна (вплив спрямований на збереження внутрішньої стабільності особистості, її саморегуляції та самореалізації), А. Маслоу (акцент робиться на потребі в самоповазі й в оцінці з боку інших), К. Роджерса (адекватного співвідношення між “Я-реальним” і “Я-ідеальним”), а також російських і українських вчених - Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, О.М. Леонтьєва (акцент робиться на провідній діяльності, що адекватна віковому періоду), Л.І. Божович (подолання заниженої самооцінки полягає в переключенні інтересів і спрямованості особистості з себе на певну діяльність), І.С. Кона (акцент робиться на наближенні самооцінки до „Я-образу”), С.Д. Максименка, О.М. Прихожан (подолання підвищеної тривожності), П.Р. Чамати, Л.С. Сапожнікової, Т.М. Титаренко та багатьох інших.

Проте, аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчив про відсутність належної уваги та комплексного підходу до проблеми з’ясування психологічних умов подолання негативної самооцінки в юнацькому віці. Всі вищезазначені обставини обумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Психологічні умови подолання негативної самооцінки в юнацькому віці”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до плану наукових досліджень Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України і включена до дослідницької теми лабораторії методології і теорії психології: "Теоретико-методологічні засади гуманістичної орієнтації у психології" (номер державної реєстрації 0103U000319).

Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України 6 лютого 2003 р., протокол № 1, та узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 25 листопада 2003 р., протокол № 9.

Об’єктом наукового дослідження виступає самооцінка як складова розвитку особистісних регуляторів поведінки в юнацькому віці.

Предметом дослідження обрано психологічні умови подолання негативної самооцінки в юнацькому віці.

Мета дослідження полягає у з’ясуванні впливу психологічних умов розвитку особистості на подолання негативної самооцінки в юнацькому віці.

Гіпотеза дисертаційного дослідження полягає в тому, що подоланню негативної самооцінки в юнацькому віці сприяють цілеспрямовані корекційні впливи, які зорієнтовані на: формування адекватної Я-концепції, вироблення навичок ефективної комунікації, розвиток вміння адекватно формувати життєві плани і коригувати ціннісні орієнтації.

Згідно з поставленою метою і висунутою гіпотезою визначені такі завдання дисертаційного дослідження:

1. На базі аналізу сучасного стану дослідження проблеми визначити основні теоретичні й методичні підходи до дослідження самооцінки в юнацькому віці та психолого-педагогічних впливів на неї.

2. На основі експериментального дослідження виявити психологічні вимоги до впливів, які сприяли б подоланню негативної самооцінки у юнацькому віці.

3. Розробити та апробувати програму корекції та профілактики негативної самооцінки в юнацькому віці, обґрунтувати практичні рекомендації щодо ефективного подолання негативної самооцінки юнаків та дівчат.

Методологічною та теоретичною основою дослідження є науково-психологічні положення про структуру особистості як систему координованих функцій, про взаємодію внутрішніх і зовнішніх чинників при її становленні (Б.Г. Ананьєв, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, С.Л. Рубінштейн), уявлення про сутність і закономірності становлення особистості (Л.I. Божович, М.Й. Боришевський, Т.В. Драгунова, Е.Е. Еріксон, А.Є. Лічко, А.М. Прихожан, М.М. Толстих), про структуру діяльності (Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко), про спілкування як універсальну реальність, в який зароджуються, існують і проявляються протягом всього життя психічні процеси, стани і поведінка людини (Г.Н. Андрєева, О.О. Бодальов, Л.П. Буєва, В.П. Казміренко, С.Д. Максименко, К. Манадес, Р.С. Нємов, М.М. Обозов, Є.I. Рогов, С.Л. Рубінштейн, Ю.Л. Трофімов, Н.І. Шевандрін), про зміст і форми процесу особистісного самовизначення (Р. Бернс, М.Р. Гінзбург, Г.С. Костюк, С.Л. Рубінштейн, В.В. Столін); про сутність і розвиток саморегуляції (М.Й. Боришевський, О.А. Конопкін, А. Маслоу, Г.С. Нікіфоров), про особливості статево-рольового самовизначення та механізмів його перебігу (О.І. Захаров, Д.М. Ісаєв, В.Ю. Каган, І.С. Кон, А.М. Прихожан, Т.М. Титаренко, Т.І. Юферєва).

Методи дослідження: для розв’язання поставлених завдань, застосовувались такі теоретичні і емпіричні методи, як: у теоретичній частині - аналіз і узагальнення даних наукових джерел; у констатувальному експерименті – бесіда, спостереження, анкетування, тестування; у формувальному експерименті - психологічний тренінг, ігрові методи. Також використовувались методи статистичної обробки результатів.

Експериментальна база. Дослідження проводилось протягом 2002-2007 років, на базі Хмельницького національного університету, на гуманітарно-педагогічному факультеті, факультеті технологій і дизайну, факультеті комп’ютерних систем та програмування.

Загалом, у психологічному експерименті брали участь 350 осіб, з яких на базі гуманітарно-педагогічного факультету – 235 осіб, з них 171 студент першого курсу (34 юнаки і 137 дівчат), середній вік яких складав 17-18 років та 64 студенти другого курсу (8 юнаків і 56 дівчат) віком 18-19 років, на базі факультету технологій і дизайну – 76 осіб, студенти третього курсу (34 юнаки і 42 дівчини) середній вік яких 19-20 років, на базі факультету комп’ютерних систем та програмування – 39 осіб, студенти другого курсу (30 юнаків і 9 дівчат) віком 18-19 років.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що:

- доведено, що послідовна реалізація комплексу корекційний занять сприяє підвищенню рівня самооцінки в юнацькому віці;

- виявлено, що на подолання негативної самооцінки ефективно впливає формування уявлення про особисту Я-концепцію, створення умов для саморозвитку особистості, розвиток вміння пізнавати інших людей, вироблення навичок ефективної комунікації й організації власної діяльності, розвиток вміння адекватно формувати життєві плани і коригувати ціннісні орієнтації;

- запропоновано інтегрований пiдxiд до проблеми розуміння негативної самооцінки (негативна самооцінка розглядається одночасно і як деструктивний чинник, і в аспекті її позитивного впливу на особистісний розвиток молодої людини).

Теоретичне значення роботи полягає у наступному:

1) уточнено психологічні уявлення про закономірності формування негативної самооцінки в юнацькому віці;

2) поглиблено психологічні знання про механізми особистісного самовизначення та самореалізації в юнацькому віці;

3) визначено психологічні умови ефективного подолання негативної самооцінки юнаків та дівчат.

Практичне значення визначається тим, що розроблені та апробовані у дисертації програми діагностики рівнів самооцінки та корекції негативних особистісних рис можуть бути використані в навчально-виховному процесі з метою подолання негативних впливів на самооцінку як у сфері освіти, індивідуалізації процесу навчання, так і в інших сферах соціального життя.

Вірогідність та надійність результатів дослідження забезпечувалися методологічним обґрунтуванням вихідних положень, їх відповідністю рівню сучасного розвитку психолого-педагогічної науки, комплексним аналізом проблеми, використанням методів, адекватних завданням дослідження; репрезентативністю вибірки, якісним і кількісним аналізом емпіричного матеріалу, застосуванням методів математичної статистики для обробки та оцінки експериментальних даних.

Організація дослідження. Дослідження проводилося протягом 2002-2007 років і охоплювало ряд етапів наукового пошуку.

На першому етапі (2002-2003) – вивчався стан розробленості проблеми дослідження у фаховій психологічній, педагогічній та соціологічній літературі, здійснювалось формулювання теми дослідження та основних гіпотез.

На другому етапі (2003-2004) – здійснювалось визначення поняття “самооцінка” та його зв’язку з іншими поняттями, зокрема, з такими, як: “комплекс меншовартості”, “Я-концепція”, “рівень домагань”, “самоактуалізація”. Сформульовано мету і завдання дослідження. Розроблено і обґрунтовано програму експериментального дослідження.

На третьому етапі (2004-2007) – здійснювалась експериментальна перевірка висунутої гіпотези та концептуальних положень, апробація блоку дослідницьких психодіагностичних методик; вивчення передумов виникнення та особливостей негативної самооцінки особистості; перевірка гіпотез та розв’язання завдань, поставлених у дисертації; формулювання рекомендацій на основі результатів дисертаційного дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні висновки і результати дослідження доповідались на науково-практичних конференціях:

Всеукраїнська науково-практична конференція “Психолого-педагогічні засади професійного становлення особистості практичного психолога і соціального педагога в умовах вищої школи” (Тернопіль, лютий, 2003); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Підготовка соціального працівника: надбання, проблеми, перспективи” (Хмельницький, травень, 2003); Всеукраїнська науково-практична конференція “Актуальні проблеми підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до виховної роботи з особовим складом” (Хмельницький, квітень, 2004); Міжвузівська науково-практична конференція “Соціальна робота – ознака демократизації суспільства” (Хмельницький, жовтень, 2004); Другий Вінницький міжрегіональний науково-практичний семінар “Особистісна орієнтація як провідний напрям удосконалення освіти” (Київ-Вінниця, листопад, 2005).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені в 11 одноосібних публікаціях, в тому числі: 7 статей у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 4 статті у збірниках доповідей наукових конференцій.

Структура і обсяг роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, восьми додатків, повний обсяг дисертації складає 274 сторінки, додатки складають 82 сторінки, список використаних літературних джерел налічує 264 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначається об’єкт, предмет, гіпотеза, сформульовано мету, завдання та методи дослідження; викладено теоретико-методологічні засади дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, висвітлено напрями впровадження та апробації одержаних результатів дослідження; наведено дані про ефективність їх застосування; названо методи дослідження та експериментальну базу.

У першому розділі – „Теоретико-методологічні засади вивчення проблеми подолання негативної самооцінки у юнацькому віці” – проведено порівняльний аналіз різних підходів вітчизняних та зарубіжних дослідників. Відображено погляди на сутність, природу й структуру самооцінки, на роль, яку відіграють у формуванні самооцінки спілкування з оточуючими й діяльність суб'єкта, розкриті в роботах Б.Г. Ананьєва, Л.І. Божович, Л.С. Виготського, М.Г. Єлагіної, І.С. Кона, Г.С. Костюка, В.К. Котирло, М.І. Лісіної, А.І. Сілвестру, Р.Б. Стьоркіної, П.Р. Чамати, І.І. Чеснокової, А. Адлера, А. Бандури, А. Бека, Й. Боулбі, Д. Віннікота, Е. Дікстейна, Е. Еріксона, Ч. Кулі, А. Маслоу, Дж. Міда, П. Моллона, Дж. Перрі, К. Роджерса, К. Хорні та ін.

На думку представників зарубіжних теорій, у яких розглянуто проблему виникнення й функціонування самооцінки, спостерігається певне протиставлення основних чинників формування самооцінки: підкреслюється переважна роль у її розвитку або спілкування з оточуючими, або власної діяльності суб'єкта. Зокрема, відзначається акцентування емоційної або когнітивної складової самооцінки.

У працях вітчизняних дослідників зазначається, що самооцінка є соціальним, за своєю природою, феноменом, який функціонує як компонент самосвідомості й важливе утворення особистості. Вона являє собою форму відображення людиною самої себе як особливого об'єкта пізнання і залежить від прийнятих людиною цінностей, її особистісної сутності, міри її орієнтації на суспільно вироблені вимоги до поведінки й діяльності. Самооцінка функціонує у двох взаємопов'язаних формах: загальній і частковій. Загальна самооцінка відображає узагальнені знання суб'єкта про себе і засноване на них цілісне ставлення до себе, а часткова самооцінка - оцінку конкретних проявів і якостей особистості. Функціонування самооцінки загалом ґрунтується на взаємодії та взаємовпливі загальної й часткової самооцінки, результатом яких є постійна зміна й корекція обох форм самооцінки. Самооцінка виконує регулятивні функції, виступаючи необхідною внутрішньою умовою організації суб'єктом своєї поведінки, діяльності, відносин.

Узагальнення результатів аналізу наукової літератури дало нам змогу розглянути самооцінку як цінність, що приписується індивідом собі чи окремим своїм якостям. Як основний критерій оцінювання виступає система особистісних структур індивіда. Головними функціями, що виконуються самооцінкою, є: регуляторна, на основі якої відбувається розв’язання задач особистісного вибору, і захисна, що забезпечує відносну стабільність і незалежність особистості. Значну роль у формуванні самооцінки відіграють оцінки оточуючих й досягнення індивіда. У діапазоні наявних у психології положень про самооцінку можна констатувати в якості найголовніших наступні постулати:

1) У психології під самооцінкою розуміється центральний компонент самосвідомості, який, об’єднуючи когнітивний і емоційний елементи, пов’язаний з ціннісним ставленням до власного „Я”, до результатів діяльності, моральних, розумових, суспільних і фізичних якостей і властивостей.

2) Залежно від об’єкта оцінювання та ступеня узагальненості існує загальна та парціальна самооцінка. При загальній самооцінці об’єктом самооцінювання є особистість в цілому, а парціальні самооцінки спрямовані на оцінку особистістю конкретних власних якостей, рис, властивостей, психічних станів, здібностей у певному виді діяльності.

3) Самооцінка є адекватною, коли думка людини про себе збігається з тим, що вона насправді собою являє. У тих випадках, коли людина оцінює себе не об’єктивно, самооцінка виявляється неадекватною.

4) Самооцінка також поділяється на актуальну (це те, що вже досягнуто особистістю) і потенційну (це те, на що здатна особистість). Розглядають самооцінку як адекватну/неадекватну, тобто відповідну/невідповідну реальним досягненням і потенційним можливостям індивіда. Так само розрізняється самооцінка за рівнем - високий, середній, низький.

5) У психологічній практиці зустрічаються два типи низьких самооцінок: низька самооцінка в сполученні з низьким рівнем домагань (тотально низька самооцінка) і сполучення низької самооцінки з високим рівнем домагань.

6) Основними чинниками, що впливають на формування самооцінки особистості, є: спадкові фактори; внутрішньоособистісні конфлікти; батьківські настанови; навчання у закладах освіти.

Досліджуючи природу самооцінки та її структуру, ми простежили залежність останньої від соціального середовища. Соціальне середовище впливає на формування самооцінки особистості, по-перше, як фактор впливу на всі три стрижні самооцінки (відчувати себе потрібним, відчуття власної гідності, відчуття компетентності), на яких вона базується, по-друге, як референтна група, що є джерелом норм оцінювання і самооцінювання особистості.

Відкриття себе як неповторно індивідуальної особистості, нерозривно пов’язано з відкриттям соціального світу, у якому ця особистість живе. Юнацька рефлексія є, з одного боку, усвідомлення власного «Я» та, з іншого боку, – усвідомлення свого положення у світі.

У юнацькому віці пізнання себе, виокремлення і співставлення свого “Я” з іншими створюють умови до самовдосконалення особистості. Юнаки, оцінюючи свої здібності, успіхи, зовнішню привабливість, свою соціальну роль у колективі, свої недоліки, емоційно переживають і прагнуть завоювати повагу і довіру навколишніх. На основі співвідношень між рівнем домагань і реальними успіхами у них формується відповідно висока чи низька самооцінка. Вона великою мірою залежить від того, як їх оцінюють навколишні.

Таким чином, найважливіший компонент цілісної самосвідомості особистості є адекватна самооцінка, що виступає необхідною умовою гармонійних відносин людини як із самою собою, так і з іншими людьми, з якими вона вступає у вербальну чи не вербальну комунікацію і взаємодію.

Підсумовуючи проаналізований нами теоретичний матеріал, можна зазначити, що самооцінка не виникає як цілісне і сформоване особистісне утворення, а формується під впливом спочатку соціальних норм, прийнятих в оточенні дитини, а згодом під впливом ширшого соціального оточення. У юнацькому віці самооцінка набуває тих характеристик, які відповідають її найповнішому змісту (адекватна оцінка своїх бажань і можливостей, адекватне ставлення до зовнішніх і внутрішніх впливів, до оточуючих та до свого внутрішнього світу).

Caмooцінкa, залежно від своєї адекватності і напряму відхилення, мoжe cтимyлювaти чи, нaвпaки, гaльмyвaти aктивніcть людини. Нeaдeквaтнa, низькa caмooцінкa знижyє pівeнь coціaльниx дoмaгaнь людини (К. Левін), cпpияє poзвиткy нeвпeвнeнocті y влacниx мoжливocтяx (А. Адлер), oбмeжyє життєві можливості (З. Фрейд) та пepcпeктиви особистості (К. Хорні). Taка caмooцінкa мoжe cyпpoвoджyвaтиcя тяжкими eмoційними зpивaми, внyтpішнім кoнфліктoм. Зaнижeнa caмooцінкa зaвдaє шкoди cycпільcтвy, тoмy щo особистість нe пoвнicтю peaлізyє свої cили і мoжливocті, пpaцює нe з пoвнoю віддачею.

У другому розділі – “Емпіричне вивчення самооцінки студентів” - констатується, що у сучасній психології існує декілька методичних підходів до дослідження самооцінки. Інформація про особистість може бути отримана: шляхом реєстрації реальної поведінки людини в повсякденному житті; за допомогою опитувальників самооцінки; за допомогою тестів дослідження особистості.

У ході дослідження було виявлено, що у сучасній психологічній науці і практиці існують різні підходи до розв’язання проблеми подолання негативної самооцінки. Для нашого дослідження особливо важливе значення мали праці, присвячені такій проблематиці як: особливості самооцінки дітей молодшого шкільного віку (Ш.Б.Алієва, І.В.Боязитова, О.Д. Главінська, Т.Л.Іванова, Л.А.Карнацька, Г.І.Катрич, К.О.Островська, Л.Є.Семенова, Є.К.Фещенко), особливості самооцінки підлітків та юнаків (З.С.Акбієва, М.Г.Гітінова, Ж.К.Дандарова, О.А.Данилова, С.А.Куненков, Л.М.Сулейманова), виникнення афекту неадекватності (Л.І.Божович, О.О.Головко, М.С.Неймарк, Л.С.Славіна та інші), структура діяльності (Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко), розвитку підвищеної тривожності (Л.В.Бороздіна, Л.Відінська, І.О.Меліхова, Г.М.Прихожан та інші), сутність і розвиток саморегуляції (М.Й. Боришевський, О.А. Конопкін, А. Маслоу, Г.С. Нікіфоров), порушень у спілкуванні (Л.І.Гаврищак, Т.І.Юферева та інші), стрес та критичні ситуації у життєдіяльності особистості (В.О.Бодров, Ф.Ю.Василюк, Л.Г.Дика, Л.О.Китаєв-Смик, А.І.Колобкова, Л.М.Кулагіна, Т.І.Пашукова, Г.Сельє).

У даному розділі обґрунтовано необхідність комплексного підходу до проблеми що вивчалась. Було розроблено експериментальну програму дослідження рівнів самооцінки особистості. Особливість програми полягає в тому, що за допомогою діагностичних методик здійснювався комплексний аналіз таких аспектів самооцінки особистості як: реакція на критичні зауваження, передумови виникнення конформної поведінки, переживання “комплексу меншовартості”, мoтивaція досягнень, ставлення до “Я”-концепції, почуття громадянського обов'язку, життєві установки, здатність до психологічної близькості з іншою людиною, потреби у відчутті власної цінності, оцінки власних можливостей, потреб та бажань.

Основною метою проведеного нами експериментального дослідження було виявити відмінності у рівнях самооцінки та простежити особливості виникнення негативних проявів самооцінки.

З цією метою було проведене експериментальне дослідження, яке складалося з двох етапів - констатувального і формувального, що проходило з квітня 2004 р. по лютий 2006 р. Репрезентативна вибірка становила 350 респондентів, студентів 1-3-х курсів Хмельницького національного університету, з них 171 студент першого курсу (34 юнаки і 137 дівчат) середній вік яких складав 17-18 років, 103 студенти другого курсу (38 юнаків і 65 дівчат) віком 18-19 років та 76 студентів третього курсу (34 юнаки і 42 дівчини), середній вік яких 19-20 років. На першому етапі відбувалося діагностичне дослідження, яке було спрямоване на виявлення рівня самооцінки, особистісної зрілості та впевненості студентів 1-3 курсів Хмельницького національного університету.

Емпіричні дані констатувального експерименту піддавались якісному і кількісному аналізу (див. табл. 1).

Таблиця 1

Результати констатувального експерименту з

дослідження рівнів самооцінки

№ | Загальні відомості | Кількість осіб | Високий рівень | Середній рівень | Низький рівень

% | Осіб | % | Осіб | % | Осіб

1. | Загальні результати | 350 | 7 | 26 | 60 | 210 | 33 | 114

2. | Студенти | 106 | 2 | 7 | 16 | 57 | 12 | 42

Студентки | 244 | 5 | 19 | 44 | 153 | 21 | 72

3. | Технічна освіта | 115 | - | - | 60 | 69 | 40 | 46

Гуманітарна освіта | 235 | 11 | 26 | 60 | 141 | 29 | 68

4. | Технічна освіта | 115

Студенти | 64 | - | - | 25 | 29 | 30 | 35

Студентки | 51 | - | - | 35 | 40 | 10 | 11

Гуманітарна освіта | 235

Студенти | 42 | 3 | 7 | 12 | 28 | 3 | 7

Студентки | 193 | 8 | 19 | 48 | 113 | 26 | 61

Аналіз результатів констатувального експерименту з дослідження рівнів самооцінки виявив:

1. Основними досліджуваними показниками самооцінки слугували її рівень, диференційованість і обґрунтованість.

Рівень самооцінки (високий, середній або низький) визначався в залежності від того, в якому секторі шкали була зосереджена більшість відміток досліджуваного. Оскільки рівень самооцінки було обрано в якості незалежної перемінної, він визначався на етапі формування вибірки. В результаті у кожній віковій групі студентів були представлені досліджувані з високим, середнім та низьким рівнем самооцінки.

Диференційованість, яка виявляється в широті подання характеристик самооцінки, визначалася за допомогою показника міри варіації якісних ознак.

Вивчення обґрунтованості самооцінки базувалося на аналізі засобів аргументації обраної позиції, рівня розвитку здатності до узагальнення ситуацій, де реалізовуються якості, що підлягають оцінці. Висновки про специфіку й рівень розвитку обґрунтованості самооцінки робилися на основі відомостей, отриманих під час експериментального дослідження.

Орієнтація при обґрунтуванні самооцінки на знання своїх особливостей, наявність здатності до узагальнення конкретних ситуацій, де реалізовуються якості, що оцінюються, вказували на високий рівень розвитку обґрунтованості самооцінки. Переважна орієнтація при обґрунтуванні самооцінки на думки й оцінки оточуючих людей, на власні емоційні переваги, конкретно-ситуаційне обґрунтування самооцінки або неможливість обґрунтувати самооцінку навіть конкретними фактами вказувало на низький рівень розвитку обґрунтованості самооцінки.

2. Низький рівень самооцінки відповідає кризовим трансформаціям свідомості юнацтва. Особливо сильний зв’язок існує між самооцінкою і соціальною поведінкою. Позитивна самооцінка (у межах норми) відповідає високому рівню соціальної поведінки.

3. Найважливішим чинником соціальної дезадаптації є внутрішня дезадаптованість (неузгодженість ідентичностей в ідентифікаційній матриці), яка викликає інтолерантне ставлення до інших, що, в свою чергу, ще більше підвищує соціальну дезадаптованість. Таким чином коло замикається. В кризовому суспільстві тільки особистість з гармонійною Я-концепцією здатна адаптуватися до мінливих соціальних умов і зберегти позитивне ставлення до власного “Я” без “втечі” у ірреальний світ негативізму, завищеного або заниженого рівнів домагань, самозвинувачення і т.д.

4. В університетської молоді існує зв’язок між професійним спрямуванням та рівнем самооцінки. Характеристика рівнів самооцінки засвідчує, що у студентів технічного спрямування частіше має місце низький рівень самооцінки що свідчить про наявність певних проблем як в особистісній сфері, так і у підготовці до професійної діяльності студентів.

Частіше, ніж у студентів гуманітаріїв, спостерігається тенденція до усамітнення з тих чи інших причин, непорозумінь з оточуючими, невпевненість у своїх силах, зниження рівня домагань, проблеми у спілкуванні, навчальній діяльності.

У третьому розділі – “Психологічні умови формування у студентів адекватної самооцінки”, відповідно до визначених завдань дисертаційного дослідження, запропоновано й обґрунтовано комплексну програму формування у студентів адекватної самооцінки, проведено повторну діагностику рівнів самооцінки. У формувальному експерименті брали участь 64 студенти, які були учасниками констатувального експерименту; з них 31 особа увійшла в експериментальну групу, а 33 особи – у контрольну. З експериментальною групою було реалізовано розроблену нами корекційну програму, яка складалась з 10 корекційно-розвиваючих блоків, що мали на меті:

Блок 1. Мета: ознайомити з загальною метою тренінгу, з правилами роботи у групі; вивчити уявлення особистості про себе (рівень самооцінки; Я-концепція); створити умови для самопізнання та саморозвитку особистості в юнацькому віці.

Блок 2. Мета: продовжити процес самопізнання своєї особистості; продовжити формувати адекватне уявлення про свою особистість; познайомитися із можливими станами свого Я; дати відповідь на такі питання: “Чому я дію саме так?”, “Як я набув цих якостей характеру?”; вивчення принципів ефективного спілкування на основі окремих положень структурного аналізу.

Блок 3. Мета: актуалізація досвіду та знань; продовжити процес самопізнання майбутніми педагогами своєї особистості; допомогти педагогам усвідомити значення стану свого Я для ефективної комунікації; отримати, навики ведення безконфліктних діалогів; створення умов для саморозкриття.

Блок 4. Мета: вивчення своїх життєвих планів; мети, способів її досягнення; створення умов для усвідомлення рівня серйозності щодо досягнення тієї чи іншої мети; усвідомлення міри особистої стійкості у випадку неможливості досягнення бажаного.

Блок 5. Мета: вивчення ціннісних орієнтацій особистості; вияснення життєвих і професійних цінностей, внесення необхідних коректив.

Блок 6. Мета: отримання теоретичних знань та практичних навичок в сфері планування робочого часу, як фактора що сприяє розвиткові особистості.

Блок 7. Мета: аналіз сильних та слабких сторін особистості, оцінка можливості їх використання для саморозвитку; оцінка своїх відчуттів, що виявляються у відповідь на зауваження, критику; оцінка вміння розуміти проблеми іншої людини.

Блок 8. Мета: розвиток вміння переборювати труднощі в різних складних, ситуаціях; набути навичок поведінки під час кризи; розвинути вміння працювати з внутрішніми конфліктами.

Блок 9. Мета: розвиток вміння прийняття рішення, вміння слухати, брати ініціативу на себе, виробляти загальне рішення.

Блок 10. Мета: актуалізація знань, отриманих на попередніх заняттях; аналіз особистісних змін; оцінка рівня самооцінки; побудова моделі особистості; формування реєстру порад для самовдосконалення; прогнозування перспектив розвитку даного типу активного соціально-психологічного навчання.

По закінченню курсу занять, було проведено повторне діагностичне дослідження рівнів самооцінки в експериментальній та контрольній групах. Це було зроблено для перевірки нашої гіпотези, яка полягала в тому, що процес подолання негативної самооцінки буде ефективнішим, внаслідок зменшення впливу негативних чинників у структурі самооцінки особистості у юнацькому віці шляхом реалізації корекційно-профілактичної програми, спрямованої на формування уявлення про адекватну особисту Я-концепцію, вироблення навичок ефективної комунікації, розвиток вміння адекватно формувати життєві плани і коригувати ціннісні орієнтації (див. табл. 2).

Таблиця 2

Результати діагностики рівнів самооцінки студентів

експериментальної і контрольної груп

(у % від кількості студентів)

Рівень самооцінки | Експериментальна група | Контрольна група

Попередня діагностика | Повторна діагностика | Попередня діагностика | Повторна діагностика

Високий | 10 | 7 | 9 | 9

Середній | 51 | 80 | 64 | 70

Низький | 39 | 13 | 27 | 21

Порівняння отриманих результатів з результатами попереднього дослідження, свідчить про те, що: питома вага високої самооцінки в контрольній групі залишилася незмінною, 9% (попереднє діагностування 9%); питома вага низької самооцінки знизилася 21% (попереднє діагностування 27%); питома вага середньої самооцінки підвищилася з 64% до 70%. Можна констатувати, що у групи студентів, яка не мала ніяких зовнішніх корекційний впливів, питома вага самооцінки залишається відносно стабільною.

При повторному діагностуванні рівнів самооцінки експериментальної групи студентів відбулися зміни. Низький рівень самооцінки виявили лише 13% студентів (попереднє діагностування 39%). Кількість студентів, які виявили високий рівень самооцінки, зменшилася з 10% (попереднє діагностування) до 7%. А кількість юнаків та дівчат з середньою самооцінкою, збільшилася після проведення корекційно-розвиваючих вправ (тренінгу) з 51% до 80%.

Дані діагностики рівнів самооцінки у студентів 1-3-х курсів дали нам підставу зробили висновок, що наявність таких факторів, як: невміння керувати своїми вчинками і поведінкою, низький рівень самооцінки, усвідомлення себе, свого “Я”, відторгненість у соціальних контактах, мала адаптація до навколишнього середовища - призводить до значних негативних змін особистісної сфери молодої людини.

Для того щоб запобігти деструктивним змінам особистісної сфери юнаків та дівчат, необхідно запровадити (починаючи з дитячого садка і продовжуючи у школі) заходи з профілактики цих явищ та проводити просвітницьку роботу не тільки з учнями і вчителями, а із батьками та членами їх сімей. Якщо ці зміни виявлені в підлітковому віці, необхідно застосувати психолого-педагогічні вправи на корекцію негативних рис особистості.

Порівняльний аналіз результатів формувального експерименту в експериментальній та контрольній групах дозволяє зробити висновок, що впровадження комплексної корекційно-розвивальної програми дійсно забезпечує підвищення рівня самооцінки юнаків та юнок.

Практична цінність застосування комплексної корекційно-розвивальної програми визначається такими результатами:

1) сприятливий вплив на розвиток особистості, зокрема на самопізнання та самовдосконалення;

2) зняття і профілактика причин конфліктів у малих групах, акцентування на гуманному ставленні до людей і, як наслідок, підвищення рівня спілкування студентів між собою, з викладачами, батьками;

3) розкриття індивідуальних особливостей і здібностей студентів;

4) допомога керівникам академічних груп у глибшому розумінні особистості вихованців та суті їхніх взаємовідносин.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в таких загальних висновках:

1. Теоретичний аналіз досліджуваної проблеми дозволяє охарактеризувати самооцінку як складне системне утворення, як центральний компонент самосвідомості, що інтегрує в собі когнітивний і емоційний елементи. Залежно від об’єкта оцінювання та ступеня узагальненості варто розрізняти загальну та парціальну самооцінку.

Доцільно розрізняти самооцінку за ступенем адекватності щодо реальних досягнень і потенційних можливостей індивіда, за рівнем (високим, середнім, низьким), за ступенем стійкості, самостійності, критичності.

2. Результати констатувального експерименту дозволяють стверджувати, що більшості студентів 1-3-х курсів, які були охоплені експериментом, в більшості притаманний середній рівень самооцінки. При цьому було констатовано, що значна частка студентів має низький рівень самооцінки. Продемонстровані розбіжності в рівнях самооцінки студентів 1-3-х курсів вказують на реально існуючу проблему виявлення психологічних умов подолання негативної самооцінки.

Виявлено ряд вимог до впливів, які сприяють подоланню негативної самооцінки: систематичність у розвитку вміння пізнавати інших людей, доцільність у виробленні навичок ефективної комунікації й організації власної діяльності, динамічність розвитку вміння адекватно формувати життєві плани і коригувати ціннісні орієнтації, комплексність у створенні умов для саморозвитку особистості, послідовність у формуванні адекватної Я-концепції.

Таким чином, постає необхідність запровадження комплексної корекційно-розвивальної програми, спрямованої на подолання негативних проявів самооцінки в юнацькому віці.

3. Порівняння показників рівнів самооцінки у студентів експериментальної та контрольної груп після проведення формувального експерименту свідчить про ефективність запропонованої комплексної корекційно-розвивальної програми. Вона спрямована на створення психологічних умов для саморозвитку і адекватного формування Я-концепції, розвиток вміння пізнавати інших людей, вироблення навичок ефективної комунікації, розвиток вміння адекватно формувати життєві плани і коригувати ціннісні орієнтації.

Було з’ясовано, що програма забезпечує: сприятливий вплив на розвиток особистості, зокрема на самопізнання та самовдосконалення; профілактику і зняття причин конфліктів у малих групах, акцентування на гуманному ставленні до людей; розкриття індивідуальних особливостей і здібностей студентів.

4. Отже, на основі отриманих результатів ми можемо зробити висновок, що підтвердилась поставлена нами гіпотеза, яка полягала в тому, що подоланню негативної самооцінки в юнацькому віці сприяють цілеспрямовані корекційні впливи, які зорієнтовані на: формування адекватної Я-концепції, вироблення навичок ефективної комунікації, розвиток вміння адекватно формувати життєві плани і коригувати ціннісні орієнтації. Цей висновок узгоджуються з нашими спостереженнями.

5. На основі теоретико-експериментального дослідження складено та обґрунтовано рекомендації для педагогічних працівників та студентів вищих навчальних закладів щодо впровадження результатів дисертаційної роботи з метою подолання негативної самооцінки на основі використання експериментальної комплексної програми дослідження рівнів самооцінки особистості та корекційно-розвивальної програми, спрямованої на подолання негативної самооцінки в юнацькому віці.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів досліджуваної проблеми. Подальшого вивчення вимагають питання пошуку і конкретизації критеріїв та методів подолання негативної самооцінки. Запропонована корекційно-розвивальна програма може доповнюватись та удосконалюватися через залучення сучасних теоретичних та практичних підходів до вирішення проблеми подолання негативної самооцінки в юнацькому віці.

Основні положення дисертаційного дослідження викладені в наступних публікаціях автора:

а) статті у фахових наукових журналах та збірниках:

1. Попелюшко Р.П. Внутрішній конфлікт як умова виникнення негативної самооцінки в юнацькому віці // Збірник наукових праць. - № 22. Частина ІІ. – Хмельницький: Національна Академія ПВУ, 2003. – С. 187-197.

2. Попелюшко Р.П. Особливості впливу самооцінки на формування особистості майбутнього працівника соціально-педагогічної сфери // Збірник наукових праць. - № 30. Частина ІІ. (Спеціальний випуск) – Хмельницький: Національна Академія ДПСУ, 2004. – С. 172-175.

3. Попелюшко Р.П. Умови виникнення негативної самооцінки в юнацькому віці: теоретичний аспект // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. – К.: 2004. – Т. 6. – С. 253-261.

4. Попелюшко Р.П. Деякі аспекти розвитку самооцінки // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. – К.: 2005. – Т. 7. – С. 283-289.

5. Попелюшко Р.П. Аналіз вивчення проблеми формування самооцінки у студентської молоді // Практична психологія та соціальна робота – К. – 2006. - № 7. – С. 72-75.

6. Попелюшко Р.П. Програма корекції відхилень у розвитку самооцінки студентської молоді // Практична психологія та соціальна робота – К. – 2006. - № 8. – С. 55-65.

7. Попелюшко Р.П. Подолання негативної самооцінки в юнацькому віці // Збірник наукових праць. - № 37. Частина ІІ. – Хмельницький: Національна Академія ДПСУ, 2006. – С. 216-219.

б) статті та матеріали виступів на наукових конференціях:

1. Попелюшко Р.П. Психолого-педагогічні засади саморозвитку особистості майбутнього соціального педагога // Психолого-педагогічні засади професійного становлення особистості практичного психолога і соціального педагога в умовах вищої школи. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Тернопіль, 27 – 28 лют. 2003 р. – Тернопільський ДПУ, 2003. – Частина 1. – С. 227-233.

2. Попелюшко Р.П. Самооцінка та її місце в психічному устрої особистості // Підготовка соціального працівника: надбання, проблеми, перспективи. Збірник наукових праць Всеукраїнської науково-практичної конференції. Хмельницький 14 – 15 травн. 2003 р. – Хмельницький, 2003. – С. 49-50.

3. Попелюшко Р.П. Батьківські установки як фактор формування негативної самооцінки в юнацькому віці // Соціальна робота – ознака демократизації суспільства. Збірник наукових праць Міжвузівської науково-практичної конференції. Хмельницький 21 – 22 жовтн. 2004 р. – Хмельницький, 2004. – С. 191-194.

4. Попелюшко Р.П. Деякі особливості впливу самооцінки на формування особистості. // Актуальні проблеми гуманітарних та природничих наук: Збірник наукових праць викладачів гуманітарного інституту, за результатами науково-дослідної роботи 2005 року. – Хмельницький: ХНУ, 2005. – С. 23-25.

АНОТАЦІЇ

Попелюшко Р.П. Психологічні умови подолання негативної самооцінки в юнацькому віці. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія. – Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, Київ, 2008.

Дисертація присвячена проблемі впливу самооцінки на формування особистості молодої людини. Дана робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків.

В першому розділі теоретично обґрунтовано та емпірично досліджено вплив якісних і кількісних показників самооцінки на формування особистісних характеристик студентів ВНЗ. Обґрунтовано також підхід до самооцінки як до динамічної системи. У другому розділі описано розроблений і апробований автором комплекс методів дослідження рівнів самооцінки; встановлено загальні та індивідуальні особливості розвитку окремих структурних компонентів системи самооцінки; описані рівні самооцінки. Результати дослідження, висвітленні у третьому розділі, доповнюють уявлення про механізм функціонування самооцінки як складової системи регуляції поведінки і діяльності особистості.

Ключові слова: “Я”-концепція, соціальна адаптація, самооцінка, загальна самооцінка, часткова самооцінка, негативна самооцінка, саморегуляція.

Попелюшко Р.П. Психологические условия преодоления негативной самооценки в юношеском возрасте. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.07 – педагогическая и возрастная психология. – Институт психологии им. Г.С. Костюка АПН Украины, Киев, 2008.

Диссертация посвящена проблеме влияния самооценки на формирование личности в юношеском возрасте. Данная работа состоит из введения, трех разделов, выводов к каждому разделу, общих выводов, списка использованной литературы и приложений. В первом разделе работы “Теоретико-методологические основы изучения проблемы преодоления