БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ національний АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Пустовіт руслан володимирович

УДК 619:616.71–001.5:636.7:612.11.014/6

ГЕМОСТАЗ ТА ЙОГО КОРЕКЦІЯ ПРИ ПЕРЕЛОМАХ ТРУБЧАСТИХ КІСТОК У СОБАК

16.00.05 – ветеринарна хірургія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата ветеринарних наук

Біла Церква – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському державному аграрному університеті

Міністерства аграрної політики України.

Науковий керівник – доктор ветеринарних наук, член-кореспондент УААН

Рубленко Михайло Васильович,

Білоцерківський національний аграрний університет, завідувач кафедри хірургії

Офіційні опоненти: доктор ветеринарних наук, професор

Петренко Олег Федосійович,

Національний аграрний університет,

завідувач кафедри хірургії ім. проф. І.О. Поваженка

доктор ветеринарних наук, професор

Хомин Надія Михайлівна,

Львівський національний університет ветеринарної

медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького,

професор кафедри хірургії

Захист дисертації відбудеться “ 20 ” червня 2008 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.821.02 в Білоцерківському національному аграрному університеті за адресою: 09111, м. Біла Церква, вул. Ставищанська, 126; навчальний корпус №8, ауд. №1.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Білоцерківського національ-ного аграрного університету за адресою: м. Біла Церква, Соборна площа, 8/1.

Автореферат розісланий “ 15 ” травня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради _____________________Чорнозуб М.П

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Найбільш поширеними і складними наслідками травм є переломи, які становлять близько 85 % від загальної кількості травматичних ушкоджень локомоторного апарата в собак (Петренко О.Ф., 2002). Нерідко вони ускладнюються остеомієлітом, контрактурами, незрощенням і псевдоартрозами (Петренко О.Ф. та ін., 1998; Johnson A.L., 2000; Неведров А.В., 2004), які зумовлюють каліцтво тварин, морально-психологічні травми у їх власників, збитки у службовому собаківництві. Набуває також поширення кісткова патологія з невідомим етіопатогенезом – остеохондродисплазії (Duhautois P.B., 2003; Сухонос В.П., 2005), паностити (Muir P. et al., 1996), остеосаркоми (Moore A.S., 2001), які нерідко важко діагностуються, зумовлюють спонтанні переломи чи деформації кісток і досить часто потребують проведення остеосинтезу.

Вирішення проблем репаративного остеогенезу ґрунтується на видових особливостях патогенезу кісткової травми у тварин (Белов А.Д., 1973). Однак увага приділяється переважно вдосконаленню технічних прийомів і засобів оперативного лікування переломів (Михальський Г.А., 1959; Очиров Н.И., 1982; Самошкин И.Б., 1989; Dubley A.L. et al., 1997; Петренко О.Ф., 2002 та ін.). Лише нещодавно з’явилися публікації з обґрунтування застосування лазерів (Грищенко Н.В., 2000), вітамінів і мікроелементів (Петренко О.Ф. та ін., 2007), остеопластичних матеріалів (Середа И.В., 2007) для стимуляції зрощення переломів кісток. При цьому їх патогенетична оцінка визначається за гематологічними показниками, умістом у крові Са, Р та загальною активністю лужної фосфатази.

Крім того, при будь-якій травмі кісток тканини набувають стану „ранового фенотипу” з розвитком запально-регенеративного процесу із специфічними стадіями мінералізації та ремоделювання кісткової тканини (Корж Н.А. и др., 2006). Травми тканин та їх оперативне лікування є індукторами розладів гемодинаміки і мікроциркуляції, гіпоксії та ендотоксикозу, лабілізації медіаторів запалення, клітинних і плазмових протеїназ, серед яких інтегральну й ефекторну роль відіграють системи гемостазу та фібринолізу (Іздепський В.Й., 1993; Gando S. et al., 1997; Рубленко М.В., 2000; Ільніцький М.Г., 2002). Ці патофізіологічні процеси потребують контролю та корекції для попередження дисрегенерації. Однак патогенетичній ролі гемостазу у зв’язку із травмами кісток та їх ускладненнями в собак присвячені поодинокі праці (Сбродова Л.И., Гордиевских Н.И., 2006). Саме тому вивчення механізмів участі макроциркуляторного гемостазу в запально-репаративній реакції при патології кісток та її ускладненнях у собак є актуальним, оскільки дозволить удосконалити й розробити нові діагностично-прогностичні критерії, способи корекції та стимуляції репаративного остеогенезу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з програмою підготовки через аспірантуру, є одним із фрагментів наукової тематики „Вивчити видові особливості запальної реакції у тварин при хірургічній патології та розробити на цій основі ефективні діагностичні та лікувально-профілактичні заходи” (№ держреєстрації 0103U004461) та галузевої науково-технічної програми УААН „Забезпечення ветеринарно-санітарного благополуччя в Україні”, завдання 113.12.02 „Розробка діагностичних гемостазологічних тестів при акушерській та хірургічній патології у тварин”.

Мета роботи – обґрунтування патогенетичної ролі макроциркуляторного гемостазу при патології трубчастих кісток у собак та його корекції при їх переломах.

Для досягнення поставленої мети необхідно було виконати такі завдання:

1) провести моніторинг хірургічної патології у дрібних домашніх тварин в умовах окремих клінік ветеринарної медицини м. Одеси;

2) дослідити поширення та структуру переломів трубчатих кісток у дрібних домашніх тварин;

3) дати клініко-рентгенологічну характеристику переломів, неоплазій та паноститу трубчастих кісток у собак;

4) вивчити стан гематологічних показників у собак при різних нозологічних формах патології кісток;

5) вивчити стан макроциркуляторного гемостазу, фібринолізу та протеолітичної реакції крові в собак при різних нозологічних формах патології кісток;

6) дослідити зміни гематологічних показників і стан макроциркуляторного гемостазу, фібринолізу та протеолізу в динаміці запально-репаративного процесу при переломах трубчастих кісток у собак;

7) клініко-експериментально обґрунтувати корекцію гемостазу та стимуляцію репаративного остеогенезу при переломах трубчастих кісток у собак при застосуванні їм тіотриазоліну та натрію нуклеїнату.

Об’єкт дослідження – переломи та інша хірургічна патологія трубчастих кісток у собак.

Предмет дослідження – стан системи макроциркуляторного гемостазу при хірургічній патології трубчастих кісток у собак та його корекція при переломах.

Методи дослідження – клінічні, рентгенологічні, гематологічні (гемоглобін, еритроцити, тромбоцити, лейкоцити), гемостазологічні (фібриноген, розчинний фібрин та його комплекси, протромбіновий час, активність фактора ХІІІ і антитромбіну-ІІІ, тканинний активатор плазміногену і плазмінова активність), біохімічні (сумарна протеолітична активність, уміст у крові б1-інгібітора протеїназ і б2-макроглобуліну, кальцію та фосфору, активність кісткової лужної фосфатази), гістологічні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у ветеринарній хірургії клініко-експериментально досліджено патогенетичну роль макроциркуляторного гемостазу при переломах, псевдоартрозах та остеосаркомах у собак.

Доведено, що хірургічна патологія кісток супроводжується розвитком гіперкоагуляційного стану, різних форм і стадій синдрому дисемінованого внутрішньосудинного мікрозгортання крові (ДВЗ-синдром). При закритих переломах кісток зейгоподію гіперкоагуляційні зрушення проявляються вираженою гіперфібриногенемією з помірною тромбінемією та пригніченням фібринолізу, які є проявом реакції гострої фази на травму, тоді як при відкритих фрактурах вони поглиблюються до претромботичного стану з дефіцитом фібриностабілізувальної та антитромбінової активності. Цей стан при переломах кісток стилоподію посилюється до гострої форми ДВЗ-синдрому, що в поєднанні з надзвичайним зростанням протеолітичної кініногеназної активності крові за дефіциту інгібіторів протеїназ зумовлює ще більші порушення гемодинаміки та мікроциркуляції. Крім того, дисрегенерація при псевдоартрозах супроводжується коагулопатією, яка проявляється як хронічний ДВЗ-синдром із нагромадженням у крові метаболітів фібриногену на фоні гіперактивації фібринстабілізувального ФХІІІ та пригнічення тканинного фібринолізу.

Встановлено, що при остеопластичній формі саркоми в собак розвиваються лише реактивні зміни гемостазу, які проявляються як гіперфібриногенемія та тромбінемія, тоді як при остеолітичній – розвивається тромбофілітичний стан у підгострій формі ДВЗ-синдрому внаслідок високого рівня метаболітів фібриногену, дефіциту природних антикоагулянтів та пригнічення фібринолізу. Водночас паностит патогенетично відрізняється від інших патологій кісток тромбоцитозом і низькою фібриностабілізувальною активністю крові, але високою антитромбіновою (навіть в умовах тромбінемії), що забезпечує один із механізмів протизапальної дії щодо формування інтрамедулярного остеоїдного пануса.

Доведено, що запально-регенеративний процес при зрощенні переломів трубчастих кісток у собак гемостазологічно характеризується як претромботичний стан і коагулопатія споживання, які найбільш виражені протягом перших двох-трьох тижнів після остеосинтезу і проявляються гіперфібриногенемією, високою концентрацією в крові метаболітів фібриногену та їх комплексів, інтенсивним витрачанням факторів коагуляції, антитромбіновим дефіцитом. Тромбофілітичний стан спричинює дезорганізацію мікроциркуляції, а отже – і дисрегенерацію. Крім того, протеолітична реакція крові після остеосинтезу має два піки – у фазі запалення і резорбції кістки та дещо менший – на стадії ремоделювання кісткового регенерату. Причому, у першому випадку недостатня інгібіторна ємкість крові може гальмувати процеси регенерації.

За результатами вивчення патогенетичної ролі гемостазу в репаративному остеогенезі в собак обґрунтовано і впроваджено застосування після проведення остеосинтезу тіотриазоліну та натрію нуклеїнату для корекції гемостазологічних зрушень в організмі та стимуляції зрощення переломів трубчастих кісток, що дозволяє скоротити термін стадії запалення після остеосинтезу в 1,5–2 рази та прискорити консолідацію кісток на 13–15 діб. При цьому відновлюються і посилюються інгібіторний та антитромбіновий потенціал крові, активується зовнішній шлях фібринолізу через тканинний активатор плазміногену, завдяки чому нормалізується перебіг протеолітичних реакцій, усувається тромбофілітичний стан і покращується мікроциркуляція, що в цілому сприяє репаративному остеогенезу.

Практичне значення одержаних результатів полягає у використанні гемостазологічних тестів як діагностично-прогностичних критеріїв хірургічної патології трубчастих кісток та в перебігу запально-регенеративного процесу у зв’язку з остеосинтезом їх переломів у собак. Запропоновано застосування тіотриазоліну та натрію нуклеїнату як ефективних засобів корекції гемостазу та стимуляції репаративного остеогенезу (методичні рекомендації «Діагностично-гемостазологічна характеристика патології кісток та стимуляція загоєння їх переломів засобами імуностимулюючої терапії у собак», затверджені Управлінням державної ветеринарної медицини в Одеській області від 17.12.2007 р., протокол №32).

Отримані результати використовуються в навчальному процесі при вивченні дисципліни «Загальна і спеціальна ветеринарна хірургія», наукових дослідженнях (Білоцерківський національний аграрний університет, Одеський державний аграрний університет, Національний аграрний університет України, Сумський національний аграрний університет, Державний агроекологічний університет, Львівський національний університет ветеринарної медицини і біотехнологій імені С.З. Ґжицького) та у практиці ветеринарної медицини.

Особистий внесок здобувача. Дисертант виконав самостійно весь обсяг клініко-експериментальних і лабораторних досліджень, провів статистичну обробку одержаних результатів, їх аналіз та узагальнення. Гістологічні дослідження проведені за консультативної допомоги доцента кафедри ветеринарно-санітарної експертизи та патологічної анатомії Білоцерківського НАУ М. В. Утеченка.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційної роботи доповідалися й обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Проблеми неінфекційної патології тварин” (м. Біла Церква, 2005), “Наукові та практичні аспекти ветеринарної медицини в Україні” (м. Біла Церква, 2006); державних: науково-практичній конференції «Сучасні проблеми ветеринарної хірургії» (м. Харків, 2004), “Новітні методи досліджень біологічних об’єктів” (м. Біла Церква, 2004), IV та VІ-ій науково-практичних конференціях аспірантів і докторантів “Наукові пошуки молоді у третьому тисячолітті” (м. Біла Церква, 2004, 2006) та V-ій науково-практичній конференції “Аграрна наука – виробництву: сучасні проблеми ветеринарної медицини” (м. Біла Церква, 2006).

Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 6 наукових статей у фахових виданнях: „Віснику Білоцерківського державного аграрного університету” (4), „Аграрному віснику Причорномор’я” (1), журналі „Сільський господар” (1), а також у матеріалах конференції (1). Підготовлено і видано методичні рекомендації до впровадження у виробництво (1).

Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, огляду літератури, 5 розділів результатів власних досліджень, їх аналізу та узагальнення, висновків і пропозицій, які викладені на 167 сторінках комп’ютерного тексту, ілюстрована 15 таблицями та 37 рисунками і містить 2 додатки. Список використаних джерел включає 435 найменувань, 142 з яких – із далекого зарубіжжя.

Вибір напрямів дослідження,

матеріал та методи виконання роботи

Робота виконана протягом 2002–2007 рр. на кафедрі акушерства і хірургії Одеського держагроуніверситету. Дослідження системи гемостазу і фібринолізу проводили у проблемній науково-дослідній лабораторії хірургічних хвороб тварин, а гістологічні дослідження остеосарком – у лабораторії патологічної анатомії Білоцерківського НАУ.

На першому етапі досліджень здійснювали моніторинг хірургічної патології та надання хірургічних послуг (кастрація, косметичні операції тощо) серед дрібних домашніх тварин (1680 гол.), які надходили в хірургічну клініку Одеського ДАУ, державну лікарню ветмедицини та приватну „Айболит” у Київському районі м. Одеси. При цьому проводили загальний клінічний огляд та хірургічне обстеження тварин, дослідження гематологічних, а за необхідності – і біохімічних показників крові, рентгенографію та ультрасонографію.

Із загальної кількості обстежених тварин виділили 93 собаки з патологією кісток, з них 63 – з переломами, у результаті чого встановили структуру останніх. Із цього загалу сформували групи собак із переломами трубчастих кісток та з іншою кістковою патологією, яка нерідко є ускладненням переломів чи їх зумовлює, або ж на певних стадіях має подібну клініко-рентгенологічну характеристику чи потребує проведення остеосинтезу: І – із закритими фрактурами стилоподію (плечової або стегнової, n=10), ІІ – із закритими переломами кісток зейгоподію (передпліччя чи гомілки, n=7), ІІІ – з відкритими фрактурами зейгоподію (n=5), IV – із незрощенням переломів зейгоподію та формуванням несправжніх суглобів (n=4), V – з еозинофільним паноститом (n=7), VІ – з остеосаркомою (12 гол. із її остеопластичною формою та 8 гол. – з остеолітичною). Рентгенографію виконували пересувним апаратом „Арман-1” або ж цифровою рентгенустановкою „Вател-1б-Вет”. При неоплазіях кісток проводили гістологічне дослідження біопсійного матеріалу після фіксації 10%-ним нейтральним формаліном, зневоднення у спиртах і фарбування гістозрізів гематоксиліном та еозином.

Зважаючи на суттєву роль реакції системи крові при травмах та невизначеність патогенетичних механізмів участі гемостазу, фібринолізу і протеолізу в розвитку патології кісток у собак, зокрема в перебігу запально-регенеративного процесу при переломах трубчастих кісток, у тварин вищезгаданих груп визначали кількість еритроцитів, тромбоцитів і лейкоцитів із виведенням лейкограми – загальноприйнятими методами, концентрацію гемоглобіну – уніфікованим геміглобінціанідним методом. Контрольними були гематологічні показники клінічно здорових собак (n=15).

Система гемостазу функціонально залежить від протеїназ кінінового ряду та фібринолізу, які мають загальний і взаємообернений механізм активації, беруть активну участь у запаленні та регенерації. Виходячи з цього, проводили їх комплексне дослідження в плазмі крові. При цьому визначали кількість фібриногену – методом В.О. Беліцера зі співавт. (1983), його метаболітів – розчинного фібрину (РФ) – за Т.В. Варецькою зі співавт. (1992); розчинних комплексів мономерного фібрину (РКМФ) – набором реактивів фірми „Simko LTD”, продуктів розщеплення фібрину/фібриногену (ПРФ) за В.О. Беліцер зі співавт. (1987), протромбіновий час (ПЧ), активність антитромбіну-ІІІ (АТ-ІІІ) та фібриностабілізувального фактора ХІІІ (ФХІІІ) – набором реактивів фірми „Simko LTD” (Львів). Стан системи фібринолізу вивчали методом фібринових пластин за T. Astrup et S. Mьllertz (1952) із визначенням сумарної фібринолітичної активності плазми крові (СФА), плазмінової активності (ПА) та активності тканинного активатора плазміногену. Протеолітичну реакцію крові калікреїн-кінінового генезу досліджували за показниками сумарної протеолітичної активності плазми (СПА), умістом у ній основних інгібіторів протеїназ – б1–ІП та б2–макроглобуліну (б2–М) – методами К.М. Веремієнка зі співавт. (1988). Контрольними були показники клінічно здорових собак (n=20).

Для клініко-рентгенологічного та гемостазологічного обгрунтування застосування тіотриазоліну і натрію нуклеїнату в післяопераційний період у собак із переломами кісток сформували контрольну і дві дослідні групи тварин по 15 гол. у кожній. Собаки з масою тіла 15–45 кг мали травматичні переломи кісток стилоподію і зейгоподію. На 2–3-ю добу після перелому під загальним знеболенням (ветранквіл-кетамін) і місцевою анестезією проводили репозицію уламків кістки з подальшою, залежно від характеру перелому, екстра- чи інтрамедулярною їх фіксацією титановими пластинами, гвинтами, серкляжним дротом фірми „Matiz” (Німеччина), штифтами фірми „Синтез” (м. Харків). Усім тваринам у ранній післяопераційний період протягом 7-ми діб застосовували антибіотикотерапію – цефотаксим у дозі 25–35 мг/кг. Тваринам першої дослідної групи додатково ін’єктували 2,5 %-ний розчин тіотриазоліну по 2 мл двічі на добу 10 днів підряд, а тваринам другої дослідної – 5 %-ний розчин натрію нуклеїнату по 2,5–5 мл із такою ж кратністю і терміном. За тваринами вели клінічні спостереження та рентгенологічний контроль ділянок переломів. При цьому враховували стан операційної рани, термін відновлення функції кінцівки і повної консолідації кістки. Дослідження гематологічних і гемостазологічних показників, протеолітичної реакції крові проводили, враховуючи стадійність запально-репаративного процесу: до операції, на 3-тю, 10–14-ту, 27–30-ту і 57–60-ту добу після остеосинтезу. Уміст у сироватці крові кальцію, фосфору та активність кісткового ізомера лужної фосфатази (ЛФк) визначали на стадії репозиції та на початку регенерації кістки – до лікування, на 3-тю, 7-му, 14-ту і 21-у добу після остеосинтезу. Макроелементи досліджували наборами реактивів фірми „Simko LTD”, а ЛФк – методом В.К. Вагнера із співавт. (1981).

Результати клінічних, рентгенологічних, гістологічних, гематологічних, гемостазологічних і біохімічних досліджень представлено в дисертаційній роботі у вигляді таблиць, діаграм, рентгенограм і рисунків. Цифровий матеріал оброблено методами варіаційної статистики на персональному комп’ютері з використанням програми MS Excel.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Моніторинг та клініко-рентгенологічна характеристика хірургічної патології кісток серед дрібних домашніх тварин

За результатами моніторингу, проведеного в окремих клініках Одеси, хірургічні послуги надаються близько 43% дрібних домашніх тварин від загалу звернень їх власників. При цьому в структурі хірургічної допомоги власне хірургічна патологія становить 68,4%, решта – кастрації та косметичні операції, хірургічна допомога при акушерсько-гінекологічних та онкологічних хворобах. У свою чергу 45,7% хірургічної патології зумовлені транспортним і етологічним травматизмом.

Найбільшу частку хірургічних хвороб від загальної кількості хірургічної допомоги у дрібних домашніх тварин становлять рани (9 %), флегмони (7 %), суглобова патологія (6,9 %), абсцеси (6,5 %) та переломи (5,7 %). Останні здебільшого виникають при ушибах ІІІ та ІV-го ступенів і можуть спричинювати складні зміни гомеостазу в організмі. У структурі переломів у собак 80,4 % від кількості травм локомоторного апарата займають переломи кісток стило- та зейгоподію. Серед переломів трубчастих кісток у собак найбільшу частку становлять переломи стегнової кістки – 32,8 % (з них 55,1 % – діафіза; 26,5 – метафіза; 18,4 % – епіфіза), кісток гомілки – 24,8 % (з них 75,7% – діафіза; 18,9 – метафіза; 5,4 % – епіфіза), а також переломи кісток передпліччя – 22,8 % (з них 64,7 % – діафіза; 14,7 – метафіза; 20,6 % – епіфіза). Переломи обох кісток на одному рівні найчастіше трапляються в середній третині передпліччя, при різнорівневих – лінія перелому променевої кістки здебільшого знаходиться вище лінії перелому ліктьової.

Крім травм, останнім часом у собак набуває поширення ідіопатичний паностит (паностеїт) трубчастих кісток, який рентгенологічно характеризується інтрамедулярним остеоїдним панусом. Подібною рентгенологічно на ранніх стадіях буває остеосаркома, на пізніх стадіях її розвитку формується типовий дефект ураженої кістки з нетиповим відшаруванням периосту чи спікулоподібною периостальною реакцією. Нерідко при неоплазіях кісток виникають патологічні переломи.

Гематологічні показники у собак із патологією кісток

У собак, хворих на остеомієліт та остеосаркому, розвивається анемія, зумовлена низьким умістом у крові гемоглобіну – 122,7±0,73 та 108,5±9,8 г/л відповідно.

У більшості собак із патологією кісток реєструється тромбоцитопенія, яка є ознакою ДВЗ-синдрому, особливо виражена при остеомієліті – 341,7±24,6 Г/л та при переломах кісток зейгоподію – 365±12,17 Г/л за норми 411,7±15,28 Г/л (р<0,05). При остеосаркомі межі варіаційного ряду кількості тромбоцитів становили 240–640 Г/л, що свідчило про наявність у групі тварин із різними стадіями неопластичного процесу. Лише за паноститу мав місце тромбоцитоз – 548,3±23,2 Г/л (р<0,001).

За всіх згаданих патологій кісток виявляли лейкоцитоз, проте діагностично-прогностичне значення він мав лише при остеосаркомі (14,7±1,32 Г/л), остеомієліті (15,6±0,52 Г/л) та паноститі (19,1±1,06 Г/л). При переломі кісток стилоподію (13,1±1,18 Г/л) та зейгоподію (12,9±1,5 Г/л), зважаючи на широкі межі варіаційних рядів (6,6–22,0 та 4,4–19,8 Г/л відповідно), зміна кількості лейкоцитів швидше за все була зумовлена короткочасним транзиторним перерозподільним механізмом гемодинамічних порушень унаслідок механічної травми.

При всіх досліджених патологіях мали місце лейкемоїдні реакції нейтрофільного типу, тобто абсолютна кількість нейтрофілів перевищувала 7,0 Г/л. Так, у клінічно здорових собак вона становила в середньому 5,7 Г/л, при переломах кісток – 9,5 Г/л (стилоподію) і 9,9 Г/л (зейгоподію), остеосаркомі – 10,6 Г/л, еозинофільному паноститі – 14,2 Г/л, остеомієліті – 10,3 Г/л. Водночас для свіжих переломів кісток характерними були моноцитоз та нейтрофільний лейкоцитоз із зрушенням ядра вправо, зумовлений перерозподільною реакцією нейтрофільних пулів – перехід (вихід) маргінального в циркулюючий у зв’язку із травмою. При еозинофільному паноститі та остеосаркомі регенеративна нейтрофілія зумовлена підвищеним продукуванням нейтрофілів у кістковому мозку.

Стан гемостазу при переломах трубчастих кісток у собак

У всіх випадках переломів трубчастих кісток у собак мала місце гіпер- або гіпофібриногенемія (табл. 1), за винятком відкритих переломів зейгоподію. Водночас при їх закритих формах кількість фібриногену збільшувалася у 2,3 раза, при псевдоартрозах – утричі. Натомість при переломах стилоподію вона зменшувалася в 1,2 раза.

У всіх групах тварин у плазмі їхньої крові з’являвся РФ, кількість якого була найнижчою при відкритих переломах кісток зейгоподію, а найвищою – при псевдоартрозах та переломах кісток стилоподію. Наявність у плазмі РФ є свідченням тромбінемії і відповідно – претромботичного стану. Крім того, у плазмі крові суттєво зростала концентрація РКМФ: у 4,3 раза – при закритих та в 5,7 раза – при відкритих переломах зейгоподію, у 9 разів – при псевдоартрозах, а найбільше – у 9,3 раза – при переломах стилоподію. Одночасно в останньому випадку в плазмі виявлялися ПРФ, які, вступаючи в комплекси із РКМФ та фібриногеном, створювали картину гіпофібриногенемії.

Таблиця 1 – Стан гемостазу при переломах трубчастих кісток у собак

Показники | Клінічно здорові тварини, n=20 | Переломи кісток

Стилоподію, n=10 | Зейгоподію закриті, n=7 | Зейгоподію відкриті, n=5 | Псевдоартро-зи, n=4

Фібриноген, г/л | 2,4±0,1 | 1,96±0,2 | 5,4±0,6*** | 3,5±0,8 | 7,3±0,79***

РФ, мг% | 0 | 42,6±2,4*** | 18,5±2,9*** | 8,3±5,4 | 38,6±5,18***

РКМФ, г/л•10-2 | 3,38±0,4 | 31,4±7,42*** | 14,6±1,38*** | 19,1±1,42*** | 30,4±3,55***

ПРФ, мкг/мл | 0 | 2,5±1,4 | 0 | 0 | 0

ПЧ, с | 12,3±0,36 | 22,8±3,54** | 12,8±0,35 | 15,6±3,39 | 37,2+4,02***

ФХІІІ, % | 99,3±1,8 | 55,8±9,1*** | 101,1±5,5 | 69,2±3,7*** | 181±11,5***

АТ-ІІІ, % | 101,2±2,7 | 67,4±2,8*** | 89,5±3,0** | 78,1±2,6*** | 72,2±8,59**

СФА, мм2 | 576,4±12,0 | 411,2±28,0*** | 469,9±22,4*** | 540,1±24,1 | 430,6±8,4***

ПА, мм2 | 241,1±6,5 | 273,3±25,4 | 251,4±19,4 | 286,2±28,8 | 264±7,92

t-PA, мм2 | 335,3±7,52 | 137,9±18*** | 218,3±27,2*** | 253,4±17,5*** | 166,5±7,0***

Примітка. * – р<0,05; ** – р<0,01; *** – р<0,001; решта – р>0,05, порівняно з клінічно здоровими тваринами

Гіперкоагуляційний стан у собак також ускладнювався зниженням рівня природного антикоагулянта АТ–ІІІ, активність якого при відкритих переломах кісток зейгоподію, псевдоартрозах та переломах стилоподію була нижчою за 85 %, що класифікується як потенційна форма його дефіциту і при масованій тромбінемії є ризиком спонтанної тромбоемболії. Цьому також може сприяти пригнічення фібринолізу, що виявлялося при всіх переломах, за винятком відкритих фрактур кісток зейгоподію, і було зумовлене зниженням активності t-PA, який забезпечує зовнішній шлях активації системи. Саме завдяки йому відбуваються процеси лізису позаклітинного відкладання фібрину, міграції клітин, ангіогенезу та ремоделювання тканин. У собак із відкритими переломами кісток зейгоподію активність t-PA зменшувалася в 1,3 раза (р<0,05), із закритими – в 1,5 раза, із псевдоартрозами – удвічі, а з переломами стилоподію – у 2,4 раза.

Переломи в собак також супроводжуються посиленням кініногеназної реакції крові, яка відображає ступінь накопичення в організмі флогогенних медіаторів. Так, СПА плазми при відкритих переломах зейгоподію зростала у 2,3 раза (р<0,01), при закритих – у 2,8 раза (р<0,001), а кісток стилоподію – аж у 5,1 раза при нормі 0,92±0,02 ммоль/(год•л). Проте рівень інгібіторів протеїназ виявився неадекватним щодо посилення протеолітичної реакції. Так, при переломах кісток зейгоподію б1–ІП в середньому підвищувався в 1,4–1,5 раза при нормі 78,6±1,93 мкмоль/л (р<0,01), а стилоподію – становив 70,2±7,83 мкмоль/л (р>0,05). До того ж в останньому випадку був недостатнім уміст б2–М – 1,1±0,15 г/л при нормі 1,43±0,05 г/л (р>0,05).

У собак із псевдоартрозами виявляли дисбаланс між самими інгібіторними системами: б1–ІП – 60,5±2,49 мкмоль/л (р<0,001), б2–М – 3,25±0,19 г/л (р<0,001), що свідчило про розлади цитокінової регуляції репаративної регенерації.

Стан гемостазу при кістковій неоплазії та паноститі

У всіх групах хворих собак виявляли гіперфібриногенемію, яка найбільш вираженою була в собак з остеопластичною формою кісткової неоплазії (табл. 2).

Крім вищезазначених змін, у крові всіх тварин з’являвся РФ, рівень якого надзвичайно високим був у собак з остеолітичною формою саркоми. Підтвердженням цього було і подовження ПЧ (як при остеосаркомах, так і при еозинофільному паноститі), що свідчило про дефіцит плазмових факторів У,УІІ,Х, а отже – і про гіперкоагуляцію.

При остеопластичній саркомі активність ФХІІІ була вищою в 1,3 раза , при остеолітичній – навпаки, нижчою в 1,4 раза, а при паноститі – майже удвічі, що зумовлює неповноцінність фібринового бар’єра. Для остеолітичної форми саркоми характерною було також потенційна форма дефіциту АТ–ІІІ, тоді як при паноститі для коагулограми була характерна його висока активність – 120,8±4,9%, навіть в умовах тромбінемії. Це є проявом одного з механізмів протизапальної дії при формуванні інтрамедулярного остеоїдного пануса.

Таблиця 2 – Стан гемостазу в собак з неоплазіями кісток та паноститом

Групи тварин | Фібриноген, г/л | РФ, мг % | ФХІІІ, % | ПЧ, с | АТ ІІІ, %

Клінічно здорові, n=20 | 2,4±0,1 | 0 | 99,3±1,8 | 12,3±0,36 | 101,2±2,7

Остеопластична саркома, n=12 | 5,2±0,39 | 35,1±2,24 | 133,9±4,0 | 17,1±0,34 | 89,5±4,5**

Остеолітична саркома, n=8 | 3,2±0,21*** | 118,2±4,23 | 73,3±3,15 | 15,8±0,28 | 71,3±5,7

Еозинофільний паностит, n=7 | 3,3±0,13 | 26,3±1,6 | 52,2±3,46 | 17,2±0,66 | 120,8±4,9***

Примітка. * – р>0,05; ** – р<0,05; *** – р<0,01; решта – р<0,001, порівняно з клінічно здоровими тваринами

При всіх формах зазначеної патології кісток відбувається порушення зовнішнього шляху фібринолізу, про що свідчило зменшення активності t-РА: у 2,4 раза – при паноститі, в 1,2 раза – при остеопластичній та в 1,4 раза – при остеолітичній саркомі.

Отже, неоплазії кісток у собак супроводжуються коагулопатією, яка в собак з остеолітичною саркомою ускладнюється дефіцитом ФХІІІ та АТ-ІІІ, пригніченням активності t-РА, що є характерним для підгострої форми ДВЗ-синдрому. Зміни ж гемостазу за паноститу є патогномостичними для гострого запалення внаслідок дії прозапальних цитокінів.

Застосування тіотриазоліну та натрію нуклеїнату для корекції гемостазу і стимуляції загоєння переломів трубчастих кісток у собак

Клініко-рентгенологічні дані. Результатами клінічних досліджень та рентгенологічним обстеженням травмованих кісток встановлено більш динамічний перебіг запально-репаративного процесу в групах тварин, яким застосовували тіотриазолін чи натрію нуклеїнат. Так, у контрольних тварин місцеві ознаки запалення в ділянці травми зникали на 6–8-му добу після операції, функція опору на кінцівку з’являлася на 14–16-ту добу, консолідація уламків кістки рентгенологічно виявлялася на 45–48-му добу, повне відновлення функції кінцівки спостерігали на 62–64-ту добу. При застосуванні тіотриазоліну динаміка зазначених критеріїв була такою: 3–4-а доба, 11–12-а доба, 32–35-а доба та 43–46-а доба. При використанні натрію нуклеїнату набряк і місцева температура утримувалися до 5–6-ої доби після остеосинтезу, однак функція опору на травмовану кінцівку в собак відновлювалася на 10–11-ту добу. Рентгенологічно в цих тварин консолідацію уламків кістки виявляли на 30–32-гу добу, а повне відновлення функції кінцівки – на 40–42-гу добу.

Отже, застосування тіотриазоліну чи натрію нуклеїнату після остеосинтезу переломів трубчастих кісток у собак стимулює процес їх зрощення, прискорюючи консолідацію на 13–15 діб.

Динаміка гематологічних показників. У собак контрольної групи запально-регенеративний процес на 3-тю добу після остеосинтезу супроводжується зменшенням у крові кількості еритроцитів до 5,3±0,34 Т/л та вмісту гемоглобіну до 97,1±2,25 г/л (р<0,001), що свідчить про поглиблення анемічного синдрому. При застосуванні тіотриазоліну згадані показники були подібними – 5,2±0,17 Т/л і 114,7±1,21 г/л відповідно, чого не спостерігалося при використанні натрію нуклеїнату.

У подальшому, з 10–14-ої до 60-ої доби після операції, кількість еритроцитів збільшувалася у тварин усіх груп і становила: у контрольних – 6,0–6,7 Т/л, першої дослідної – 6,5–7,4 Т/л, другої дослідної – 7,2–8,1 Т/л. Проте рівень гемоглобіну в крові контрольних собак залишався зниженим протягом усього періоду дослідження і становив: 127,6±6,71; 110±3,21 та 136,7±2,37 г/л при нормі 151,1±1,83 г/л (р<0,001), тоді як у дослідних тварин він уже на 10–14-ту добу складав відповідно 144,9±8,6 та 151,6±2,53 г/л і в подальшому майже не змінювався.

Натомість кількість лейкоцитів у крові собак усіх груп нормалізувалась уже на 10–14-ту добу після остеосинтезу. На 3-ю добу спостерігалася загальна тенденція до збільшення відсотка в лейкограмі паличкоядерних нейтрофілів та моноцитів, однак щодо перших воно виявилося вірогідним лише в собак другої дослідної групи – із 5,4±0,83 % до 14±1,85 %, що було більше, ніж у контрольній групі, у 2,3 раза (р<0,01) та в першій дослідній – в 1,8 раза (р<0,05). Крім цього, у собак, яким застосовували натрію нуклеїнат, майже удвічі збільшився відсоток моноцитів, який становив 10±1,5 % (р<0,01), тоді як у контрольній групі він складав 6,9±0,4 % (р<0,05), а в першій дослідній – 6,7±0,6 % (р>0,05).

Наступний термін дослідження (10–14-а доба) характеризувався появою в лейкограмах еозинофілів, кількість яких у контрольній групі тварин становила 1,1±0,39 %, а в другій дослідній – 4,9±1,28 % (р<0,01). Незважаючи на деяке зменшення, відсоток моноцитів у тварин усіх груп залишався високим і становив 4,7–6,0 % при нормі 1,9±0,41 %. Крім того, у тварин другої дослідної групи знизився рівень паличкоядерних нейтрофілів – до 5,4±0,84 % (р<0,01) при збільшенні відсотка лімфоцитів до 20,4±1,32 % (р<0,01).

У подальшому в усіх собак до 60-ї доби спостерігали тенденцію до нормалізації лейкограм, однак рівень моноцитів залишався високим і на 30-ту добу репаративного остеогенезу. При цьому і на 60-ту добу в контрольних тварин він був вищим, ніж у клінічно здорових собак, і становив 4,1±0,51 % (р<0,01).

Динаміка гемостазологічних показників. Протеїназно-інгібіторний баланс крові. Динаміка протеолітичної реакції крові виявилася досить показовою в оцінці як запально-репаративного процесу в цілому після остеосинтезу, так і засобів його корекції (рис. 1). Зокрема, у собак контрольної групи СПА утримувалася на рівні 3,62±0,37 ммоль/(год•л) до 10–14-ої доби при показнику клінічно здорових собак 0,92±0,02 ммоль/(год•л). У подальшому, на 27–30-ту добу, вона знизилася до 1,46±0,19 ммоль/(год•л) (р<0,001), але на 60-ту (стадія ремоделювання кісткового регенерату) зросла до 2,48±0,54 ммоль/(год•л).

У цей же час у дослідних тварин СПА починала знижуватись через два тижні після операції, особливо при застосуванні тіотриазоліну – до 1,56±0,24 ммоль/(год•л) (р<0,05), що свідчить про його опосередковані протизапальні властивості.

Рис. 1 – Динаміка СПА крові за різних методів лікування переломів кісток у собак

Упродовж двох тижнів після остеосинтезу в контрольних собак виявляли низький рівень у крові б1-ІП – 71,8±1,92 при нормі 78,6±1,93 мкмоль/л (р<0,01), який на 27–30-ту добу підвищувався до 87,7±1,67 мкмоль/л (р<0,001). У собак другої дослідної групи кількість б1-ІП на 10–14-ту добу зростала до 98,0±3,6 мкмоль/л (р<0,001), тоді як при застосуванні тіотриазоліну його концентрація в плазмі вже на 3-тю добу становила 103,9±2,08 мкмоль/л (р<0,05) і в подальшому майже не змінювалась.

Уміст у крові контрольних собак б2-М (рис. 2) також спочатку (на 3-тю добу лікування) знижувався з 1,45±0,1 г/л до 0,76±0,09 г/л (р<0,001), а на 10–14-ту добу становив 1,2±0,11 г/л і залишався таким до 60-ої доби. У цей же час у дослідних тварин уміст у крові б2-М уже з 3-ої доби починав зростати, особливо в собак, яким застосовували тіотриазолін – до 1,92±0,06 г/л на 3-тю та 1,97±0,04 г/л (р<0,001) на 10–14-ту добу, залишаючись високим і на 60-ту добу досліджень – 1,75±0,07 г/л при нормі 1,43±0,05 г/л (р<0,001).

Рис. 2 – Динаміка б2 –М крові за різних методів лікування переломів кісток у собак

Отже, застосування натрію нуклеїнату і, особливо, тіотриазоліну сприяє посиленню інгібіторного потенціалу крові, що зумовлює помірний перебіг протеолітичної реакції, неспецифічний протизапальний ефект та стимуляцію репаративного остеогенезу.

Коагуляційний гемостаз. Перебіг запально-регенеративного процесу після проведення остеосинтезу супроводжувався гіперфібриногенемією у тварин усіх груп (табл. 3). Найвищим її рівень був у контрольних тварин – 6,3±0,65 г/л, а найменшим у тварин другої дослідної групи – 4,7±0,3 г/л (р<0,01). Через місяць після остеосинтезу кількість фібриногену в перших різко знизилася до 1,8±0,08 г/л (р<0,001), що було в 1,3 раза менше за показник клінічно здорових тварин (р<0,01). Тобто, у контрольних тварин розвинулася гіпофібриногенемія.

Таблиця 3 – Динаміка гемостазу за різних методів лікування переломів кісток у собак

Термін дослідження

(доба) | Фібриноген,

г/л | РФ, мг% | ПЧ, с | РКМФ, г/л•10-2 | ФХІІІ,%

До лікування (n=20) | 3,1±0,42 | 36,8±3,88 | 18,7±2,11 | 36,9±5,23 | 61,7±3,18

3-я |

І

ІІ

ІІІ | 6,3±0,65***

5,2±0,28***

4,7±0,3** | 76,4±18,5

28,5±3,68

39,6±7,0 | 16,3±0,76

12,0±0,3**

15,1±1,25 | 24,3±1,79*

17,2±0,38***

18,5±1,17*** | 110,3±7,4***

111,4±4,53***

113,8±12,4***

10–14-а |

І

ІІ

ІІІ | 5,3±0,29

4,8±0,23

4,3±0,28 | 33,0±2,13

24,0±1,53**

32,6±3,26 | 18,4±0,74

12,7±0,14

15,9±0,42 | 18,5±1,02*

7,4±0,39***

8,3±0,8*** | 87,1±5,28*

112,0±3,7

128,9±7,49

27–30-а |

І

ІІ

ІІІ | 1,8±0,08***

3,0±0,16***

2,9±0,14*** | 30,9±4,22

21,5±2,15

23,4±2,83 | 18,6±0,91

13,5±0,39

13,7±0,61* | 19,8±0,98

4,7±0,53***

5,1±0,74** | 82,6±2,41

119,2±3,0

116,8±4,67

57–60-а

| І

ІІ

ІІІ | 1,8±0,08

2,5±0,07*

2,7±0,08 | 36,7±2,8

17,0±1,55

31,9±4,38 | 13,2±0,46***

12,9±0,32

12,9±0,75 | 14,8±1,97*

5,6±0,41

11,3±0,75*** | 93,4±2,9*

100,6±2,61***

100,8±3,56*

Клінічно здорові (n=20) | 2,4±0,1 | 0 | 12,3±0,36 | 3,38±0,4 | 99,3±1,8

Примітки: 1. І – контрольна (n=7), ІІ – перша дослідна (n=9), ІІІ – друга дослідна (n=7) групи;

2. * – р<0,05; ** – р<0,01; *** – р<0,001; решта – р>0,05, порівняно з попереднім терміном лікування

У дослідних тварин у цей період мала місце помірна гіперфібриногенемія: у першій групі – 3,0±0,16 г/л, у другій – 2,9±0,14 г/л.

Динаміка вмісту в плазмі крові метаболіту фібриногену типу РФ виявилася мало варіабельною. Найбільш інтенсивно його кількість, починаючи з 10–14-ої доби, зменшувалася при застосуванні тіотриазоліну і на 60-ту добу становила 17±1,55 мг%, що було у 2,2 раза менше (р<0,01) за показник контрольних тварин та в 1,9 раза – порівняно з другою дослідною групою. У цей же час циркуляція в крові собак дослідних груп РФ при нормальній кількості фібриногену свідчила про регуляцію тканинною системою гемостазу васкуляризації кісткового регенерату на етапі його ремоделювання.

На відміну від РФ, інші метаболіти типу РКМФ швидше лізуються плазміном, чим пояснюється більш інтенсивне зменшення їх вмісту у плазмі крові тварин обох дослідних груп. Підтвердженням цьому є динаміка ПЧ, який у тварин контрольної групи був подовженим до 30-ої доби після остеосинтезу. Це свідчить про дефіцит плазмових факторів згортання, що в цілому є ознакою гіперкоагуляційного синдрому. Натомість у тварин дослідних груп спостерігалося динамічне зменшення ПЧ, особливо при застосуванні тіотриазоліну. Так, уже на 3-ю добу в дослідних собак ПЧ нормалізувався, що у тварин другої дослідної групи відбулося на 30-ту добу лікування.

Важливим діагностично-прогностичним критерієм процесів регенерації м’яких і кісткової тканин є активність ФХІІІ. При його дефіциті порушується проліферація сполучної тканини. Якщо на початку лікування вона зростала більше ніж на 110 % у собак усіх груп, то в подальшому в контрольних тварин знижувалася до 27–30-ої доби, а нормалізувалася – на 57–60-ту.

Динаміка фібринолітичної та антитромбінової активності крові. У ранній період травматичної хвороби в собак із переломами трубчастих кісток виявляється зменшення СФА та пригнічення активності t-PA при підвищенні плазмінової, що свідчить про посилення Хагеман-залежного прозапального механізму фібринолізу, у зв’язку з чим у плазмі крові збільшується концентрація метаболітів фібриногену(табл. 4).

Після операції в контрольних тварин такий стан тривав до 10–14-ої доби. Крім цього, зростав дефіцит АТ-ІІІ, який набував проміжної форми – 41–65 %, за якої при додатковій травмі досить часто розвиваються спонтанні тромбоемболії.

При застосуванні ж тіотриазоліну і натрію нуклеїнату СФА підвищувалася уже в перші три доби після остеосинтезу – в 1,2 (р<0,001) та в 1,4 раза (р<0,001) відповідно. Посилення фібринолізу відбувалося за рахунок t-PA, активність якого в першій і другій дослідній групах зростала відповідно в 1,7 (р<0,001) та в 1,8 раза (р<0,001) при відсутності вірогідної різниці між ними.

Таблиця 4 – Динаміка фібринолізу та АТ-III за різних методів лікування переломів трубчастих кісток у собак

Термін дослідження

(доба)

СФА,мм2

ПА,мм2

t-ПА,мм2

АТ-III,%

До лікування (n=20)

441,4±17,7

279,2±15,2

162,0±13,7

78,3±2,85

3-я

І

ІІ

ІII

176,1±11,2***

536,1±32,0***

603,5±23,9***

111,6±8,45***

268,3±13,8

315,7±34,5

64,5±5,9***

267,8±26,6**

290,7±29,0***

62,7±2,67***

93,7±2,24***

136,2±10,9***

10-14-а

І

ІІ

ІІІ

113,3±13,4**

649,5±27,2**

603,4±35,1

76,9±11,4*

281,8±7,0

295,1±28,8

36,5±11,1**

367,7±24,7*

308,3±30,8

81,2±2,49***

93,5±2,36

112,1±6,1

27-30-а

І

ІІ

ІІІ

378,6±16,9***

478,8±14,2***

444,4±17,2**

147,2±8,4***

195,9±9,74*

186,0±9,48**

231,4±10,5***

282,9±7,0*

258,4±10,5

89,7±2,79*

95,3±1,89

144,9±10,4*

57-60-а

І

ІІ

ІІІ

528,9±16,9***

552,4±17,3**

643,2±24,0***

224,1±11,7***

228,0±11,4*

269,1±10,9***

304,7±8,17***

324,4±9,14**

375,6±18,9***

92,2±3,27

96,2±2,44

106,6±4,55**

Клінічно здорові (n=20)

576,4±12,0

241,0±6,45

335,3±7,52

101,2±2,7

Примітки: 1. І – контрольна (n=7), ІІ – перша дослідна (n=9), ІІІ – друга дослідна (n=7) групи;

2. * – р<0,05; ** – р<0,01; *** – р<0,001; решта – р>0,05, порівняно з попереднім терміном лікування

У подальшому у тварин дослідних груп спостерігали пік підвищення активності фібринолізу на 10–14-ту добу, коли СФА у них була вищою, ніж у контрольних собак, у 5,7 та 5,3 раза відповідно (р<0,001). При цьому у тварин, яким застосовували натрію нуклеїнат, реєстрували ще один пік підвищення СФА – на 57–60-ту добу, коли вона була вищою за показник клінічно здорових собак на 11,5 % (р<0,05). Натомість у контрольних тварин СФА досягала свого максимального значення лише наприкінці дослідження і становила 91,7 % від показника здорових собак (р<0,05). При цьому антитромбіновий потенціал крові у контрольних тварин починав відновлюватися лише з 30-ої доби лікування і навіть на 60-ту добу не досягав значення нормативного показника.

Крім вищезазначених змін, у тварин, яким застосовували натрію нуклеїнат, спостерігалась висока активність