КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Підопригора Світлана Володимирівна

УДК 821.161.2 – 311.6 Іваничук Р.

романний триптих “Вогненні стовпи” у жанровій Системі історичної прози Романа Іваничука

10.01.01 – українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ -2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Гуляк Анатолій Борисович,

Інститут філології Київського національного університету

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри новітньої української літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Ткачук Микола Платонович,

Тернопільський державний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка,

декан філологічного факультету,

завідувач кафедри історії української літератури

кандидат філологічних наук, доцент

Козинський Леонід Володимирович,

Уманський державний педагогічний університет

імені Павла Тичини,

доцент кафедри української літератури

Захист відбудеться 17 січня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 12 грудня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.О.Ткаченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Історична література вже давно й по праву завоювала визнання та любов читачів. Це й не дивно, адже саме в ній у художній формі відтворюється минуле, відбиваються основні закономірності історичного поступування нації. Ідейно й художньо довершені історичні твори апелюють до самосвідомості народу, допомагають йому пізнати власне місце в русі світової історії.

Із-поміж мистецької спадщини письменників – творців вітчизняної історичної прози – помітно вирізняється доробок Романа Іваничука. Дебютувавши замальовками з життя галичан (збірки новел “Прут несе кригу”, 1958; “Не рубайте ясенів”, “Під склепінням храму”, обидві – 1961; “Тополина заметіль”, 1965), прозаїк захоплюється згодом історичною проблематикою, звертається до художнього моделювання органічних взаємоперехрещень минулого із сучасним та майбутнім. Белетристика романіста посутньо сприяла розширенню проблематики та оновленню поетикальної сфери української літератури, зокрема, – модифікації жанру історичного роману. У циклі історичних творів Р.Іваничука “Меч і мисль” минуле часто розкривається крізь філософські притчі або легенди, що спричинилося до появи в його творчості таких різновидів історичного роману, як роман-притча, роман-легенда, інтелектуальний, апокрифічний роман і под. Серед авторських жанрових визначень – роман-балада (“Мальви”, 1968), роман-псалом (“Орда”, 1991), триптих повістей (“Смерть Юди”, 1997), куди входять апокриф (у журнальному варіанті, за письменником, – апокрифічний роман) “Євангеліє від Томи”, повість-студія “Ренегат”, повість-візія “Смерть Юди”, легенда (“Рев оленів нарозвидні”, 1999), притча (“Вогненні стовпи”, 2002), реквієм (“Космацький ґердан”, 2002), романний триптих (“Вогненні стовпи”, 2002), химерний роман (“Через перевал”, 2004), романтична повість (“Злодії та Апостоли”, 2005). Щоправда, літературознавці виокремлюють романи: ідеологічний (“Манускрипт з вулиці Руської”, 1979), монологічний (“Четвертий вимір”, 1982), роман-диспут, роман-сповідь (“Четвертий вимір”, 1984; “Шрами на скалі”, 1986), філософський (“Журавлиний крик”, 1968, виданий 1988), міфологічний (“Вода з каменю”, 1982 та “Саксаул у пісках”, 2000, що складають дилогію “Сполохи над пустирем”).

Романний триптих “Вогненні стовпи”, що вийшов друком у 2002 році – наступний крок письменника на шляху розширення художнього діапазону жанру історичного роману в аспекті відбору матеріалу і сфері мистецького втілення задуму. Це перший у незалежній державі твір про героїчну історію Української Повстанської Армії, де переоцінюються міфологеми радянської доби, до яких належить і сформований тоталітарним режимом стереотип воїна УПА. Три частини триптиха (“Рев оленів нарозвидні”, “Вогненні стовпи”, “Космацький ґердан”) можуть розглядатися як самодостатні, поєднані спільним ідейним змістом та мотивами. Використовуючи своєрідні жанрові модифікації романів – легенда, притча, реквієм, – автор поряд із висвітленням історичних подій визвольних змагань звертається до витоків національної ментальності, коренів українського народу.

Актуальність теми дослідження зумовлена насамперед тим, що фахове осмислення романного триптиха “Вогненні стовпи” обмежене нині окремими рецензіями в періодичних виданнях (І.Андрусяк, З.Гаєцький, М.Дубина, С.Жила, М.Ільницький, І.Роздольська, А.Сковронек). Одначе зрозуміло, що жанр відгуку, статті, рецензії не передбачає системного з’ясування жанротворчих домінант твору, як і визначення його місця в жанровій системі історичної прози Р.Іваничука.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з комплексною темою кафедри української літератури Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського “Актуальні проблеми сучасного літературного процесу”. Тема дослідження затверджена на засіданні бюро науково-координаційної ради з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України від 25 травня 2004 року (протокол № 2).

Мета роботи – здійснити комплексний аналіз історичної романістики Р.Іваничука в типологічних паралелях вітчизняної прози другої половини ХХ століття, визначити головні риси поетики жанрово-композиційної специфіки романного триптиха “Вогненні стовпи”, способи організації образної системи твору; визначити його місце в стилетворчій структурі історичної белетристики Романа Іваничука.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

висвітлити основні етапи художньої еволюції письменника від жанру новели до історичного роману в контексті розвитку основних тенденцій української прози другої половини ХХ століття;

з’ясувати ознаки романного триптиха як історичного твору, дослідити його джерельну базу;

здійснити прочитання романного триптиха “Вогненні стовпи” в аспекті жанру;

простежити співвіднесеність автобіографічного й історичного дискурсів у структурі текстового масиву;

окреслити зв’язок авторських жанрових визначень (триптих, легенда, притча, реквієм) зі смисловим навантаженням твору;

показати специфіку створення антитетичних моделей художніх світів для розкриття значення історичного руху Української Повстанської Армії;

виявити розмаїття художніх засобів і прийомів творення характерів романного триптиха “Вогненні стовпи”.

Об'єктом дослідження є романний триптих “Вогненні стовпи” Романа Іваничука.

Предмет дослідження – жанрові особливості романного триптиха в системі історичної белетристики письменника.

Методи дослідження. Аналіз літературних явищ у дисертації здійснюється в контексті конкретних суспільно-політичних обставин, що, поза сумнівом, справляли помітний вплив на формування сфери духовності того чи іншого письменника. Тому використовується методологічний принцип історизму. У роботі застосовуються порівняльно-історичний, історико-генетичний, а також типологічний, описовий наукові методи.

Теоретико-методологічною основою дисертації стали літературно-критичні праці українських і зарубіжних дослідників, присвячені проблемам жанрової специфіки прози, зосібна – історичного роману (Л.Александрова, С.Андрусів, Б.Бакула, М.Бахтін, Н.Бернадська, О.Білецький, Н.Бойко, І.Варфоломєєв, А.Гуляк, М.Жулинський, М.Ільницький, Ф.Кейда, О.Колодій, Н.Копистянська, М.Сиротюк, М.Слабошпицький, Г.Ленобль, І.Франко тощо); дослідження, що висвітлюють загальні художні особливості літературних творів (І.Акіншина, В.Антофійчук, О.Боронь, А.Бублейник, Ю.Ковалів, Л.Козакова, Г.Семенюк, Р.Семків).

Дисертант спирається на історико-філософські та культурологічні праці Г.Бідермана, М.Бютора, О.Гомілко, В.Горського, І.Грабовської, І.Дзюби, В.Климчука, Х.Є.Керлота, А.Коваль, О.Лишенко, Д.Поспєлова, Н.Пуряєвої, І.Фізера, Д.Чижевського, В.Шевченка.

У праці використано й інтерпретовано спеціальні наукові розвідки, у яких висвітлено історичний рух УПА (В.Лапайдух, П.Мірчук, Л.Шанковський). Беремо до уваги як історичний документ і “Літопис Української Повстанської Армії”.

Наукова новизна одержаних результатів. Пропонована дисертація – перша в українському літературознавстві спроба комплексного дослідження романного триптиха “Вогненні стовпи” в контексті жанрової структури історичної романістики Романа Іваничука, що передбачає визначення суттєвих ознак поетики твору з огляду на художні особливості всієї прози письменника про минувшину, способів художнього моделювання історичної дійсності та специфіки творення образної системи таких різновидів історичних романів, як легенда, притча, реквієм.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в можливості їхнього застосування в розробці нових підходів до розв’язання теоретичних проблем, пов’язаних з історизмом у літературі та теорією еволюції літературних жанрів.

Практичне значення одержаних результатів. Положення, що висунуто в роботі, знайдуть застосування при написанні вузівських лекційних курсів історії української літератури ХХ століття, теорії літератури, програм спецкурсів та спецсемінарів. Запропонований напрям дослідження також може виявити продуктивність під час викладання української літератури в середній школі.

Апробація результатів дисертації. Окремі розділи й дисертація в цілому обговорені на засіданні кафедри української літератури Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського. Ключові положення дисертації апробовані на науковій конференції “Меч і мисль: творчість Романа Іваничука в національних вимірах української культури” (Львів, 2004), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2004, 2005), Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми слов’янської філології” (Бердянськ, 2005), Міжвузівській науковій конференції “Філологічні читання – 2005” (Миколаїв, 2005), VII Всеукраїнській науково-практичній конференції “Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, 2006), Всеукраїнській науковій конференції “Контактна зона як феномен культури” (Миколаїв, 2006), Всеукраїнській науковій конференції “Література в контексті культури” (Дніпропетровськ, 2007).

За темою дослідження опубліковано 9 статей, з яких 7 у фахових наукових виданнях, рекомендованих ВАК України, тез доповідей – 1.

Структуру дисертації визначили її мета та завдання. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що включає 198 позицій. Загальний обсяг роботи – 218 сторінок, з них – 203 основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність та новизна, визначаються мета і конкретні завдання, теоретичне та практичне значення, подано відомості про апробацію результатів дослідження.

Розглядаючи творчий спадок Р.Іваничука, заакцентовано: останні твори письменника з’явилися друком у 2000-2006 роках, проте вони зберігають художні особливості, притаманні прозі другої половини минулого сторіччя. У першому розділі “Історична романістика Р.Іваничука в типологічних паралелях прози ІІ половини ХХ століття” виокремлено поетикальні концепти романів прозаїка з урахуванням історичного контексту епохи та досвіду попередніх поколінь майстрів слова.

Досліджуючи атрибути індивідуального стилю Р.Іваничука, звернено увагу на ключові етапи зацікавленості історичною тематикою в українській літературі, що вирізняється вже в літописних зведеннях XIV-XVI ст. Барокова ж традиція підготувала ґрунт для особливого захоплення минувшиною в добу романтизму (ХІХ ст.). Виформовується тенденція до поєднування подій, віддалених у часі й сучасних у нерозривне ціле, що знайшла своє продовження і в ХХ столітті, зокрема – у творчості Р.Іваничука.

Безперечно, що одним із факторів розуміння художньої лабораторії прозаїка є окреслення історико-літературної ситуації, яка складалася в Західній Україні в першій половині ХХ століття: Р.Іваничук народився 1929 року в с.Трач Івано-Франківської області. Національно-визвольні змагання 1942-1952-их рр., очевидцем яких став Р.Іваничук, також слугували певним орієнтиром у розставленні ідейних акцентів упродовж всієї його творчості.

Початок мистецької діяльності письменника пов’язаний із феноменом шістдесятництва. Основні літературні тенденції народжувалися чи розвивалися в той час у межах жанрів малої прози (Р.Андріяшик, В.Дрозд, Є.Гуцало, Гр.Тютюнник, Р.Федорів, В.Шевчук). “Школу” новели та повісті, де вироблялася увага до художніх деталей, формувалося вміння кожним наступним твором продовжувати попередній, пройшов і Р.Іваничук. Опанування технікою компонування внутрішньої структури новел визначило домінантні риси його прозописьма: лірико-романтична тональність; психологізація оповіді; висвітлення вчинку людини “зсередини”; напруженість, динамізм розповіді; уміння бачити сенс події з дистанції часу.

Добре простежується генетичний зв’язок Іваничукових новел із його повістями “Місто” (1977), “На перевалі” (повість у новелах, 1981), “Сьоме небо” (1985). Тут діють ті ж герої, хоча й на різних – головних або другорядних – ролях. Шкіцово проступають у новелах сюжети, образи, що знайдуть своє продовження в романах прозаїка.

Шлях до великої прози Р.Іваничук розпочав трилогією “Край битого шляху”. Хронікально-послідовний епічний сюжет ставить твір у ряд романів-хронік 1950-60-их років. Але “першим зрілим кроком у літературній праці” (Р.Іваничук) стала четверта частина трилогії – “Спрага” (1967), що в повному обсязі побачила світ 1991 р. під назвою “Зупинись, подорожній!”. У повісті Р.Іваничук осмислив і художньо інтерпретував чимало подій, художня реалізація яких більш яскраво з’явиться через 35 років у романному триптиху “Вогненні стовпи”.

У реферованому розділі йдеться про те, що українська проза, починаючи з другої половини ХХ століття, дедалі більше апелювала до проблем духовності, залучаючи поряд з конкретно-реалістичними засобами образного моделювання буття – умовні, алегоричні. Розуміння творчого почерку митця неможливе поза розкриттям іманентних рис “химерного” роману, що став досягненням прози 1960-80-их років (“Маслини” В.Дрозда, “Лебедина зграя”, “Зелені млини” В.Земляка, “Жбан вина” Р.Федоріва, “Дім на горі”, “На полі смиренному” В.Шевчука, твори В.Міняйла, Є.Гуцала). Наявність прийомів умовності була для дослідників підставою зараховувати ці твори до масиву філософської прози, яка розвивається в силовому полі міфологізму й параболічності (М.Ільницький, А.Кравченко), притчевості. Із нашого погляду, для всієї романістики Р.Іваничука характерні поетикальні засоби притчі, але з різною мірою виявлення, і прозу автора “Вогненних стовпів” доцільно ідентифікувати як “параболічну” (за М.Наєнком), “параболічно-притчеву” (за Г.Поляковою) або ж як “алегорично-параболічну”, “притчеву”, “філософську”.

Поруч зі висвітленням проблем духовності через використання умовних прийомів помітно пожвавлюється ідейно-естетична позиція автора, зростає роль його особистості, мистецького голосу, що також набуває ліричного, сповідального, іронічно-інтелектуального вираження. На цій хвилі прийшли до читача такі твори, як “Дикий мед” Л.Первомайського, “Птахи полишають гнізда” І.Чендея, “Катастрофа” В.Дрозда, “Собор” О.Гончара й історичні романи “Люди зі страху” Р.Андріяшика, “Диво” П.Загребельного та “Мальви” Р.Іваничука. Символом відродження у ряді творів є образ храму. У зображенні Софії Київської (“Диво” П.Загребельного), собору (“Собор” О.Гончара), православної церкви на чужині (“Мальви” Р.Іваничука) помітна однорідність акцентації цих образів, вимальовуються типологічні паралелі в підходах до створення художнього світу. Творчо інтерпретуючи життєві реалії, письменники дедалі частіше послуговуються прийомом зміщення / переплетення часових площин (“Дикий мед” Л.Первомайського, “Диво” П.Загребельного), який використовує у своїй подальшій творчості й Р.Іваничук (“Шрами на скалі”, “Бо війна війною”, “Вогненні стовпи”, “Через перевал”, “Злодії та Апостоли”).

Зарахування роману “Мальви” Р.Іваничука до “ідейно хибних” творів разом з іншими, різними за художньою довершеністю та змістовою наповненістю, але поєднаними гостропроблемністю світобачення (“Собор” О.Гончара, “Турецький міст” Р.Федоріва, “Катастрофа” В.Дрозда, “Полтва” Р.Андріяшика), свідчило про загострення політичної ситуації, що склалася на зламі 1960-70-их років та визначало перебування автора в когорті письменників з найпрогресивнішими поглядами. До творів, що за тодішньою ідеологією не відповідали потребам суспільства, був віднесений і роман “Журавлиний крик” (виданий 1988 р.). У наближеній за стилістикою до конкретно-реалістичного письма поетиці твору відбувається певне подолання соцреалістичних канонів – уникнення схематичності в поданні психологічних характеристик героїв; сповідальна манера; введення в подієвий текст образів-символів; переосмислення вітчизняної історії.

У 1970-их роках поступування автора в художній інтерпретації минулого виявилося в посиленні ідейного ядра роману (“Черлене вино”, 1977) за рахунок вкраплення в художню структуру тексту змістово наповнених філософських притч, легенд. “Манускрипт з вулиці Руської” (1979) знаковий наявністю елементів фольклорної фантастики й химерності. Тут виявилася ще одна риса Р.Іваничука-романіста – імітування нібито “наукової” точності зображуваних подій завдяки посиланню на знайдений манускрипт. Стилізація під стародавні документи є складовою поетики історичних творів інших письменників (“На полі смиренному” В.Шевчука , “Євпраксія” П.Загребельного).

Знаковою рисою романів Р.Іваничука, що з’явилися у 1980-их роках (“Вода з каменю”, “Четвертий вимір”, “Шрами на скалі”), слід уважати помітне зниження ролі сюжету, зосередження дії довкола одного героя. Але автор поряд із долею однієї історичної особистості (М.Шашкевич, М.Гулак, І.Франко) розгортає широке історичне тло. Митця цікавить епоха у своєму визначальному означенні, але “роздрібнена” на індивідуальні “свідчення” духовного і соціально-психологічного переживання. Тому ці твори не можна віднести до класичного роману-біографії, позаяк необхідно говорити про новий етап розвитку біографічної прози.

У роки, що передували проголошенню незалежності України та після цієї події, національна література активніше утверджується на філософських позиціях. Щодо тематичного діапазону – дається взнаки потреба “реанімації” історичної пам’яті після довгих років національного безпам’ятства. Прозаїк наполегливо звертається до біблійних образів, мотивів, сюжетів, опрацьовує раніше заборонені теми: роман про січових стрільців “Бо війна - війною” (1989) та роман-псалом “Орда” (1989, опубл. окремим виданням 1992), триптих повістей “Смерть Юди” (1997), “Саксаул у пісках” (2000), який є своєрідним продовженням роману “Вода з каменю”, романний триптих “Вогненні стовпи” (2002), химерний роман “Через перевал” (2004), романтична повість “Злодії та Апостоли” (2005).

Суголосні паралелі поетикальних засобів творення художніх полотен простежуються в романах “Бо війна-війною” Р.Іваничука та “Єрусалим на горах” Р.Федоріва. Тема національно-визвольних змагань в обох творах розкривається крізь призму реалістичності, авторський вимисел, філософські роздуми. Своєрідний антиутопічний світ, що проступає у романі “Орда” умовно споріднює твір з різноманітними псевдоісторичними творами (деякі твори В.Шевчука, “Адепт, або свідоцтво Олексія Склавина про сходження до трьох імен” В.Єшкілєва та О.Гуцуляка, “Імператор повені” В.Єшкілєва і под.), у яких історія виступає як засіб формування нового середовища, із законами екзистенції якого читачеві треба знайомитися в процесі читання.

Твори Р.Іваничука в розстановці ідеологічних акцентів, гостропроблемності, художніми засобами розкриття обраних історичних тем органічно переплітаються з творчими набутками письменників другої половини ХХ століття, становлять разом з ними основний масив досягнень української прози. Уважне вивчення літературної спадщини белетриста дає підстави твердити, що в добу панування “соцреалістичного” романного канону стосовно, зосібна, добору життєвого матеріалу, мистецьких рішень, проблематики історична проза митця виходила за регламентовані межі, і надалі, вже в часи незалежності України, рухається в руслі провідних тенденцій розвитку прози.

У другому розділі “Романний триптих “Вогненні стовпи” крізь виміри жанру” представлено жанрову своєрідність аналізованого твору як органічну складову історичної романістики Р.Іваничука.

Окреслення жанрових ознак триптиха перш за все вимагає з’ясування загальних типологічних рис історичного роману. Поруч з історичним сюжетом, поєднанням історичної правди з художньою, історичних осіб із вигаданими персонажами роману про минуле другої половини ХХ віку притаманні: зв’язок із сучасністю й майбуттям; притчева побудова; суміщення різних часових площин; творче опрацювання набутків фольклору та міфології, філософська заглибленість. До поетики історичного роману висувається вимога часової дистанції (не менше, ніж вісімдесят років) та історичної основи (документальність). Вступаючи в суперечність із традиційними канонами, предметом зображення в триптихові стають факти п’ятдесятилітньої давнини, окрім документальних матеріалів твір ґрунтується на подіях, очевидцем яких був автор, а тому містить автобіографічні елементи. Такі “відхилення” не є причиною вилучення твору із числа історичних. Визначальність ознаки дистанції в часі заперечує принцип підходу до життєвого матеріалу, який не збігається в авторів історичних романів та письменників інших жанрів (за А.Гуляком). Історизм літературної творчості передбачає право митця на автобіографічний елемент (за І.Франком). Спираючись на викладені вище міркування, кваліфікуємо “Вогненні стовпи” як історичний твір.

Джерельна база романного триптиха “Вогненні стовпи” ґрунтується на кількох різновидах історичної інформації. Архівні документальні матеріали слугують для подання точного структурування партизанської армії, детального опису основних бойових дій. Історичний фактаж твору заякорений у спогади очевидців, власні спогади. Трансформація історичної правди в художню, домисел і вигадка слугують чіткому віддзеркаленню авторської позиції в акцентуванні визначальної ролі УПА.

Специфіка конфлікту у триптиху передбачає модифікацію історичного часу і простору в аспекті збагачення, удосконалення Іваничукової манери письма. Насамперед, підкреслюється ознака автобіографічності часу як така, що відображає сторінки з біографії самого письменника. Художній час романного триптиха охоплює період від виникнення Повстанської Армії до розпаду СРСР, але він у кожній частині твору різний, до того ж часові межі “Вогненних стовпів” розширюються за рахунок прокурсивного часу та ретроспекцій. Остання виявляється у двох формах – спомини персонажа й об’єктивне авторське повістування, відіграє подвійну роль (експозиція характеру героя і розкриття внутрішнього зв’язку життєвих явищ). Прокурсивний час проступає тоді, коли персонажі оцінюють минуле з дистанції сучасності. Залучення умовних прийомів відображення дійсності дає підстави вирізняти у творі декілька часових паралелей поряд з історичною: міфологічна і сакральна. В аналогічних площинах формується й символічно переосмислений художній простір, який веде від місця дії до внутрішніх смислів твору.

Особливу увагу в розділі відведено аналізові авторських жанрових визначень твору та його частин (романний триптих, легенда, притча, реквієм), який засвідчує їх органічне поєднання із композиційною будовою триптиха, його змістом. Насамперед з’ясовано, що на відміну від традиційного визначення “трилогія” Р.Іваничук обирає дефініцію “триптих”, вживану здебільшого стосовно творів живопису, графіки, скульптури, поезії. Поняття “триптих” традиційно входить до церковно-обрядової лексики і розуміється як ікона-складень з трьох образів або ж пом’яник, визнається центральним вівтарним образом. Таким чином, на нашу думку, дефініцією “триптих” автор умовно проводить паралелі між діяннями святих і вчинками земних людей, потлумачуючи історичний рух УПА як один із центральних в українській історії. Прозова форма твору, вказівка на широке охоплення життєвих подій, глибоке розкриття поетапного формування характерів багатьох персонажів виражається через визначення “романний”, що передбачає також єдність трьох романів. Притча “Вогненні стовпи” за обсягом та кількістю сюжетних ліній має ознаки повісті, але наявність героя, що еволюціонує, масштабний аналіз психологічних, соціальних проблем надає творові романних вимірів.

Настанова на легенду в романі “Рев оленів нарозвидні” дає змогу моделювати явища, не зафіксовані документально, доповнювати їх на ґрунті уяви, поєднувати із відомими легендарними мотивами, що подекуди спричиняється до зникнення реальної основи. У романі-легенді знаходимо елементи міфологічних, апокрифічних, історичних легенд, що позначається на зовнішньому та внутрішньому структуруванні. Християнські й історичні легенди (перекази) умовно становлять основний план оповіді; міфологічні – слугують своєрідним тлом, що подекуди виступає на головні позиції. Так, ірреальний художній світ триптиха формується на основі міфологічних легенд. Окрім уведення у твір легенди про Чорнобога та Білобога, антропоморфних образів (перевертень, олень), демонічних сил залишки давніх вірувань (здатність людини перемінюватися після смерті й продовжувати своє життя у вигляді тварини) виявляються в дібраних автором художніх засобах (“радість переповнила хату, немов дійниця свіжим молоком”, “кохання буйне, мов гірський вітер” і под.). Міфологізм мислення письменника унаочнює пейзаж, який окреслює настрій і переживання персонажів. Одне слово, міфи, легенди, описи чудес, видінь та чарівних перетворень слугують тлом для розгортання історичних подій, зображення вчинків дійових осіб.

Означення другої частини як “притчі” робить її ідейним ядром твору. Моральні імперативи національної честі, справедливості окреслюються на основі принципу художньої параболи. Осмислення ідеї нації однією особистістю або колективом людей (УПА) відбувається в історичному та метафізичному вимірах, наочно ілюструючи вимогу двоплановості притчі (життєподібний і алегоричний план). Філософська проблематика другої частини закумульована, насамперед, в біблійній символіці, драматичності, у декількох різних версіях розгортання сюжету, які витворюють цілісну панораму національного буття, що охоплює історико-філософський, моральний і психологічний зрізи.

Жанрова дефініція роману “Космацький ґердан” як “реквієм” визначає скорботно-патетичний характер твору, уміщує смисловий “наліт” смутку, поминання, пісенності – у творі йдеться про перезахоронення людей, колишніх повстанців.

Особливість побудови сюжету триптиха зумовлена вмінням автора поєднувати історичні реалії з християнською й водночас язичницькою (міфологічною) концепціями світовідчуття. Неодноразово заакцентовується вічний плин буття, любов як рушійна сила життя. Убивство оленя на початку твору визнається первородним гріхом, який змінить подальшу долю людей. Зміщуючи християнські акценти, прирівнюючи до гріха вбивство оленя, Р.Іваничук суміщає розуміння Бога й Природи, виводить поняття Бога-Природи як органічної єдності. В епізоді з оленем маємо приклад “попереднього” окреслення події, до якої автор згодом часто повертається: спочатку висвітлюється наслідок (зранений олень; три домовини), результат, а потім з’ясовуються його причини. Ретардація наповнює більшим змістом повторюваний момент, який слугує історичним орієнтиром, “показником” тяжкого майбутнього персонажів. Перебіг подій у романі-реквіємі споріднений із пригодницькою літературою: розкривається таємниця, пов’язана зі злочином, що є провідною рисою детективного твору. Та показ розслідування і пошук винного здійснюється на рівні оповіді, коли жоден із персонажів не знає всієї правди, але здогадується, і лише автор, маючи змогу проникати в думки героїв, вибудовує перед читачем логічний ланцюг подій.

На прикладах, узятих із романного триптиха “Вогненні стовпи”, простежується художній вияв укрупненої антитези: протиставлення українського “християнського” світу і способу життя, нав’язуваного чужинцями, німецькою або ж “совєтською” владою та ідеологією. У зображенні наступу радянських військ, упровадження комуністичних порядків легко помічаємо апокаліптичні мотиви, що генетично сягають “Об’явлення св.Івана Богослова”.

Відображення реальності в триптиху зчаста опосередковується через трансформовані форми поетичного переосмислення, зокрема, – символ. Особливого значення набувають християнські і язичницькі символи (чаша, сонце, олень). Створенню тривожного настрою посутньо сприяє залучення давньої образності, вживаної на означення нещастя (серп місяця, “закривавлений” місяць). Образи-символи смерті і страху (задуха, сморід, гниль) також нагнітають атмосферу апокліптичністю. Антитезно до негативно навантаженої символіки духовність уособлює золота чаша.

Важливим параметром жанрових особливостей триптиха є спосіб викладу матеріалу, який полягає насамперед у притчевій якості твору. Третьоособова манера оповіді сприяє об’єктивнішому відображенню подій; внутрішня та зовнішня фокалізація надає можливості відавторському нараторові проникати в психологію персонажа, розкривати найпотаємніші думки, почуття. Всезнання наратора обмежується лише зрідка. Однак у творі відсутні авторські філософські, публіцистичні відступи, які демонстрували б його оцінну-емоційну заангажованість, але елементи філософського й публіцистичного спрямування яскраво виявляються в мові персонажів, які стають виявом певної ідеї. Оцінна ж позиція автора простежується в доборі оцінної лексики при описові певного персонажа чи події.

Художнє мовлення триптиха прикметне яскравим говірковим забарвленням. Діалектизми вживаються не лише в діалогах, а й в авторських партіях, що сприяє правдивішому змалюванню своєрідності духовного та матеріального буття населення певної місцевості. Художньо-словесна структура характеризується наявністю загально-вжиткової лексики, що стосується християнської віри й обрядовості. Також романіст вплітає в художню тканину фрагменти українських народних пісень. Словесно-образне живописання виявляється й у побудові речень (складні періоди), що вказує на ускладненість художнього мислення письменника.

Заглибленість у історичний матеріал, майстерне відображення національно-історичної атмосфери часу, романтична тональність твору, поєднання конкретно-реалістичних прийомів з умовними, залучення міфологічного світовідчуття у відображенні історичних подій, оригінальні авторські жанрові визначення, притчева настроєвість, говіркове забарвлення художнього мовлення – ті визначальні типологічні виміри жанру романного триптиха “Вогненні стовпи” Р.Іваничука, які дозволили йому втілити провідну ідею, розкрити прояви героїчного духу нації у боротьбі проти чужинської влади, пов’язати минулі події із сучасним життям, надати трагічній українській історії загальнолюдського звучання.

У третьому розділі “Образна система романного триптиха “Вогненні стовпи” та способи її художнього втілення” здійснено дискурс образної системи твору, способів її моделювання, типізації та індивідуалізації.

Відтворення історичних реалій передбачає залучення до подієвої основи триптиха реальних історичних осіб (Тарас Чупринка, Євген Коновалець, Ярослав Стецько, повстанський поет Марко Боєслав, генерал Дергачов, губернатор дистрикту “Галіція” Отто Вехтер, командир дивізії “Галичина” Фрайтанґ), які зчаста входять до персонажної системи твору лише при згадці окремих історичних епізодів і слугують для посилення історичності. Розкриття характерів таких персонажів відбувається без певного опису зовнішності, а здебільшого через діалоги.

Відповідно до створених у триптихові антитетичних моделей світів: українського та “совєтського”, можна умовно виокремити кілька образних підсистем, що витворюють цілісну систему образів романного триптиха. Система персонажів, що репрезентують український світ, виформовується із позитивних чоловічих і жіночих постатей. Образи зрадників, які стають на службу до завойовників, логічно атрибутувати до персонажного світу чужинців, що складається здебільшого з негативних чоловічих образів. Фактично кожен образ твору є носієм певного ідеологічного концепту, позитивної або ж негативної програми дій, що створює повний спектр типажів обраного історичного періоду.

Для розкриття психологічної характеристики, що виявляється в рухах, діях персонажів, митець використовує статичний портрет, постійно акцентуючи риси-деталі. Портрети-повтори певним чином виступають засобом ствердження незмінності, стабільності людського довоєнного світу та ознакою сталості тих якостей душі героя, що відрізняють його від інших. Окрім статичного портрету, повнішому виявленню душевних ознак сприяє “відсторонена форма портрету”, звернення до етнографічних особливостей одягу, символіки кольорів. Виразний кінематографізм, тобто обмеження зовнішності дійових осіб двома-трьома шкіцами, неодноразово підкреслюють як зовнішні, так і внутрішні риси персонажів.

Особлива увага в триптихові, як і в інших романах письменника, надається художньому моделюванню жіночих образів, позитивне сприймання яких умовно наголошує екзекутивність українського характеру, його життєдайну енергію.

Чоловічі образи українського світу моделюються відповідно до двох типів поведінки, які властиві українцям: “vita maxima et heroica” (воїни УПА), “vita minima” (зрадники) (за І.Грабовською). У змалюванні образів бійців УПА є певна ідеалізація, підкреслена позитивність, що покликана акцентувати на справедливості їхніх дій, здійснюваних з метою захисту власного народу. Типовість та узагальненість персонажів виявляється в подібній зовнішній характеристиці (“втомлені”, “змучені”, “суворі”).

Романна структура тексту вимагала від Р.Іваничука залучення до персонажної системи твору образів молодих людей, які переживають момент становлення особистості в умовах соціально-історичних змін, – Йосафат Юлинин та Мирон Шинкарук. У підходах письменника до художньої версії цих героїв простежуються елементи роману-виховання. Образи показані в певній динаміці: у молодому та зрілому віці. Йосафат Юлинин вирішує повністю відійти від політичної боротьби й присвятити себе науці. Мирон Шинкарук обирає тернистий шлях літератора. Автобіографічність образу Мирона Шинкарука виявляється у фактах біографії, які мали місце в житті самого автора та тій ідеологічній концепції, що обирає герой – боротися зброєю мислі, втіленої в слові. До розкриття образу Мирона долучається подання становлення філософії валенродизму, яка визнається ним, а загалом і самим автором, як найбільш життєва за умов радянської дійсності.

У портретуванні негативних образів романного триптиха “Вогненні стовпи” особливо яскраво проступає співвіднесення експліцитного опису та імпліцитного наповнення. Автор часто йде від опису зовнішнього вигляду до з’ясування психологічної сутності особистості. Потворна зовнішність, яка є фактично результатом впливу “чужинської” (німецької, радянської) ідеології на індивідуальність (“трупна жовтизна обличчя”; “хижі”, “безбарвні” очі), акцентує моральну ницість персонажів. У їх поведінці та зовнішніх рисах прочитується спорідненість зі звіром. Образ зрадника Йосипа Кобацького розкривається також і за рахунок залучення міфологічної реальності, яка допускає перевтілення людини після смерті. Проте на сторінках твору трапляється й інший характеротворчий прийом, коли гарна зовнішність контрастує з помислами, діяннями людини (Шпола).

Глибшому розкриттю психологічної сутності художніх образів сприяє використання художнього двійництва як зовнішнього, коли протилежні риси втілюються в окремих персонажах (Іван Захарчук-Буркут – Степан Болідов; Андрій Андрусяк – Шпола), так і внутрішнього – суперечність існує в межах особистості (Шпола, Мирон Шинкарук). Зображення образів-двійників вияскравлюється завдяки увазі автора до деталей, описом відчуттів, споріднених зі сферою підсвідомості.

Романний триптих Р.Іваничука “Вогненні стовпи” – яскравий приклад того, як митець майстерно, послуговуючись своєрідними художніми рішеннями (портрети-повтори, риси-деталі, символіка, елементи кінематографізму, автобіографічність, двійництво, проведення паралелей образів підсвідомості з реаліями тощо), кладучи в основу побудови певну сукупність дидактично направлених ідей, уводить до подієвої структури твору галерею типових образів, які об’ємно виформовують історичну ситуацію національно-визвольних змагань 1940-50-их років ХХ століття, прокладають шлях до осмислення чину УПА теперішніми та майбутніми поколіннями.

Дисертаційна праця завершується “Висновками”, у яких зазначено, що творення художнього світу романного триптиха “Вогненні стовпи”, як і всієї історичної прози митця, заґрунтоване на домінантних рисах прозописьма Р.Іваничука, котрі почали виформовуватись ще в його ранній творчості. Поетика жанрово-композиційної специфіки романного триптиха є посутньою складовою жанрової системи історичної прози романіста в плані вдосконалення традиційних для Р.Іваничука стилетворчих первнів твору.

Авторське художнє змалювання обраної епохи в романному триптихові відбиває основні надбання жанру історичного роману другої половини минулого віку. Розширення жанрових ознак триптиха як історичного твору вбачається в змістово вмотивованих скороченні часової дистанції та використанні автобіографічних елементів, до яких автор звертається ще на початку своєї літературної діяльності (повість “Спрага”) і продовжує послуговуватися у прозі останніх десятиліть (“Бо війна-війною”, “Через перевал”, “Злодії та Апостоли”).

Солідна джерельна база роману, часом подання конкретних історичних довідок у структурі тексту, уведення знакових постатей минулого до образної системи твору демонструє вміння Р.Іваничука детально віддзеркалювати саму історичну епоху, створювати враження достовірності описуваних подій, що притаманне всім романам письменника. Підкреслена правдивість і природність місця розвитку колізій триптиха, активізується автором особливим художнім мовленням твору.

Філігранні поетикальні засоби Р.Іваничука, художня техніка створення “химерного” роману, що трансформується у філософський, притчевої настроєвості твір, демонструє й оригінальна самобутність романного триптиха: поєднання конкретно-історичних обставин з ірреальними постатями та подіями; частотність уведення своєрідної символіки; модифікація образно переосмисленого історичного часу і простору, лірична, романтично забарвлена тональність.

У висновках підкреслюється, що специфічні жанрові означення романного триптиха (легенда, притча, реквієм), як і інших прозових полотен письменника, при комплексному дослідженні стилетворчих особливостей твору відіграють знакову роль, дають уявлення про смислове наповнення та частково обумовлюють внутрішню будову текстового масиву.

Сюжетно-композиційна структура твору залучає релігійний метанаратив, який рельєфно інтегрує авторське створення моделей антитетичних світів: українського (поєднання християнського та язичницького світобачення) та способу життя запроваджуваного “чужинською”, “антихристовою” владою. Подібні авторські рішення простежуються в художньому універсумі майже кожного твору митця. Неоднозначні ідейні настанови “Вогненних стовпів” – певна ідеалізація постатей українського світу та часткова демонізація “совітів” – спрямовуються на неодноразове наголошення високодуховних якостей національно-визвольного руху та на жорсткій негації радянських постулатів життя, заакцентування моральної переваги українського характеру над чужинськими елементами, і, насамперед, на утвердження визначної ролі Української Повстанської Армії в здобутті Україною незалежності.

Художнє втілення образної системи “Вогненних стовпів” базується на мистецьких здобутках автора, які виявляються в межах усього історичного циклу “Меч і мисль”. Подаючи зовнішність персонажів, письменник уміло послуговується рисами-деталями, які постійно повторюються, сполучаючи візуальне враження з метафоричним наповненням, що може варіюватися відповідно до позитивного чи негативного тлумачення образу. Розкриття психологічних порухів дійових осіб окрім традиційних елементів (портрет, мова, вчинки, діалоги, внутрішні монологи) доповнюється міфологічною інтерпретацією (антропоморфізм, перетворення), автобіографічною заглибленістю. У триптиху синтезуються існування статичних персонажів, та тих, які подаються в динаміці становлення. Створюючи повний спектр типажів обраного історичного періоду, автор свідомо моделює кожен образ твору як носія певного ідеологічного концепту, що зримо проступає в діалогах та внутрішніх монологах, посилює притчеве значення твору, виявляється у вчинках персонажів та відавторському доборі оцінної лексики при описові конкретної дійової особи чи події. Суголосні паралелі з іншими творами митця особливо виразно виявляються у творенні жіночих образів, саме жінка стає духовною опорою чоловіка, втілює життєствердний потенціал української нації.

Романний триптих “Вогненні стовпи” Р.Іваничука синтезував творчі набутки письменника в царині української історичної романістики, неодноразово засвідчив жанрово-стильові взаємопереплетення прозових полотен белетриста, ознаменував неперервне становлення, розширення жанрової системи притчево-наповненої, філософської історичної прози автора.

Основні положення і висновки дисертації викладені в наступних публікаціях:

Підопригора С.В. Художня модель національної ментальності як витоки духовності у романному триптиху Романа Іваничука “Вогненні стовпи” // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Зб. наук. пр. – К.: Акцент, 2004. – Вип.18. – Ч.1. – С. 506–517.

Підопригора С.В. Утвердження духовності як християнського світовідчуття у художньо-словесній структурі романного триптиха “Вогненні стовпи” Р.Іваничука // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Зб. наук. пр. – К.: Акцент, 2005. – Вип.21. – Ч.1. – С. 568–580.

Підопригора С.В. Відлуння романтизму у романному триптиху “Вогненні стовпи” Романа Іваничука // Наука і сучасність. Зб. наук. пр. Нац. пед. ун-ту імені М.П.Драгоманова. – К.: Логос, 2005. – Т.48. – С. 157–166.

Підопригора С.В. Художня модель комплексу Валленрода у романному триптиху “Вогненні стовпи” Романа Іваничука” // Укр. л-ра в шк. – 2005. – №10. – С. 7–11.

Підопригора С.В. Топос образу Святого Грааля в історичній романістиці Романа Іваничука // Актуальні проблеми слов’янської філології. Міжвуз. зб. наук. ст. – К. – Ніжин: ТОВ “Вид-во “Аспект-поліграф”, 2006. – Вип.ХІ: Лінгвістика і літературознавство. – Ч.1. – С. 348–354.

Підопригора С.В. Романний триптих “Вогненні стовпи” Р.Іваничука: від авторського жанрового визначення до змісту // Наукові праці. Наук.-метод. журнал. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2006. – Т.59. – Вип. 46: Філологія. – С. 82– 87.

Підопригора С. Особливості художнього моделювання жіночих образів у романному триптиху Романа Іваничука “Вогненні стовпи” //Укр. л-ра в шк. – 2007. – №1. – С. 9–12.

Додаткові публікації:

Підопригора С.В. Роман-легенда Р.Іваничука “Рев оленів нарозвидні”: деякі особливості жанру // Науковий вісник Миколаївського державного університетуту. Філологічні науки. Зб. наук. праць. – Миколаїв: МДУ, 2004. – Вип.7. – С. –77.

Підопригора С.В. Особливості художнього моделювання жіночих образів у романному триптиху “Вогненні стовпи” Романа Іваничука // Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця: Матеріали VII Всеукраїнської науково-практичної конференції 29-31 березня 2006 р. В 3 т. – К.:НАУ, 2006. – Т.2. – С. 297–298.

АНОТАЦІЯ

Підопригора С.В. Романний триптих “Вогненні стовпи” у жанровій системі історичної прози Романа Іваничука. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01. – українська література. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут філології. – Київ, 2008.

У дисертації досліджено поетику жанрово-композиційної специфіки романного триптиха Р.Іваничука “Вогненні стовпи” у контексті жанрової системи історичної прози митця; розкрито історичні умови становлення та розвитку творчості історичного белетриста в типологічних паралелях прози ІІ половини ХХ століття; визначено способи організації образної системи твору; встановлено його місце