ПИЦ ТАРАС БОГДАНОВИЧ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
На правах рукопису
ПИЦ ТАРАС БОГДАНОВИЧ
УДК 811. 112. 2’ 04
СХІДНОНІМЕЦЬКІ НАЗВИ РЕМІСНИКІВ ТА ЇХНЄ ПОШИРЕННЯ У ПОЛЬСЬКІЙ, БІЛОРУСЬКІЙ І УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ XIV–XVII СТ.
Спеціальність 10.02.17. – порівняльно-історичне
і типологічне мовознавство
Автореферат
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
ЛЬВІВ – 2008
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Інституті мовознавства імені Олександра Опанасовича Потебні НАН України
Науковий керівник член-кореспондент НАН України, іноземний член Латвійської АН, професор
НЕПОКУПНИЙ Анатолій Павлович
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
Кияк Тарас Романович,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка,
завідувач кафедри теорії та практики перекладу з німецької мови
кандидат філологічних наук, доцент
Яцюк Іван Ярославович,
Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка,
завідувач кафедри німецької мови
Захист відбудеться 10 квітня 2008р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.15 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 405.
З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79001, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.
Автореферат розісланий 10 березня 2008 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Шпак О.А.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Реміснича термінологія – важлива та невід’ємна частка словника кожної мови. Значну її частину слов’янські мови запозичили з німецької завдяки поширенню Магдебурзького права, згідно з яким ремісники організовувалися в цехи, отримували захист від утисків можновладців і конкуренції сільських ремісників, які переселялися до міст, а також мали право самостійно регламентувати виробничу діяльність (обирати продукцію, визначати якість, встановлювати ціни).
Різні аспекти запозичень уже були предметом досліджень мовознавців, які впродовж тривалого часу вивчали германо-слов’янські та німецько-слов’янські мовні контакти (S.1807 – ; П. Ефименко, 1859; G.1893; І. Шаровольський, 1926 – 1927; А.Petersen, 1927; Д. Шелудько, 1931; L.nski, 1954; А. Булыка, 1972, 1980; А. Karszniewicz-Mazur, 1988; О. Горбач, 1995; J.Dilger, 2002; М.ofinghoff, 2002 та ін.). Розвідок, присвячених вивченню саме найменувань ремісників німецького походження у слов’янських мовах, не виявлено. Лише в окремих дослідженнях знаходимо назви ремісників, серед яких простежується й німецький компонент (М. Frenzel, 1969; І. Коропенко, 1984; М. Гарбачык, 1992; B. Symanzik, 1993). Однак виконання цих досліджень на основі лише пам’яток слов’янських мов, узагальнених даних етимологічних словників і фактичного матеріалу тільки літературної німецької мови не є достатнім, оскільки виникають нові питання. Наприклад, пояснення походження слов’янських назв виробника возу (stelmach, стельмах зі свн. stellemacher чи навіть з нім. Stellmacher) породжує питання стосовно суфікса -er. Чи справді відбулась метатеза боднар-бондар, чи всі варіанти назви слюсаря (њlуsarz, њlosarz, њlusarz, слюсар, слесарь, слосар, слусар) мають те саме походження – свн. slozzer, slozzжr та ін.
У цій дисертації продемонстровано новий підхід до вивчення лексичних запозичень – не лише як результату міжмовних контактів, а, передусім, як процесу низки соціолінгвальних чинників. Запропоновано застосування історико-лінгвогеографічного методу щодо дослідження запозичених лексем на основі історичних словників діалектів і атласів німецької та слов’янських мов з метою відшукання справжнього джерела запозичених термінів шляхом реконструкції частини східнонімецьких діалектів і з’ясування шляхів їхнього поширення.
Актуальність дослідження визначено необхідністю поглибленого вивчення запозиченої з німецької мови лексики, що потребує комплексного аналізу, її класифікації за тематичними групами і з’ясування конкретних словотвірних ознак. Особливу увагу приділено визначенню та вивченню у слов’янських мовах діалектних основ німецьких термінів, що досі не було предметом дисертаційних досліджень.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації узгоджено з науковою темою „Взаємовідносини власних і загальних назв в історичному розвитку германських, балтійських та слов’янських мов“ (номер державної реєстрації № 0101U002818) відділу романських, германських і балтійських мов Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (протокол № 3 від 26 лютого 2004 р.).
Мета – виявити східнонімецькі найменування ремісників різних промислів і визначити роль східнонімецьких діалектів у поширенні варіативних назв ремісників у польській, білоруській та українській мовах XIV – XVII ст.
Метою дослідження передбачено постановку та розв’язання таких завдань:–
зібрати якнайповніший корпус східнонімецьких назв ремісників XIV – XVII ст. і відшукати синонімічні ряди;–
дослідити шляхи поширення ремісничих термінів на території Центральної та Східної Європи у XIV – XVII ст., визначити роль східних німецьких діалектів у цьому процесі і скласти лінгвістичні карти;–
висвітлити словотвірні особливості термінів;–
виокремити тематичні групи ремісничої термінології і визначити діалектну основу для термінів, запозичених слов’янськими мовами;–
з’ясувати обсяг запозиченого лексичного матеріалу у складі старопольської, старобілоруської і староукраїнської мов XIV – XVII ст.
Об’єктом дослідження слугують східнонімецькі назви ремісників на території сілезького, прусського і східнопомеранського діалектів, а також ремісничі найменування, що поширились у польську, білоруську та українську мови XIV – XVII ст.
Предметом дослідження є словотвірні та етимологічні особливості ремісничої термінології у східнонімецьких діалектах, їхнє поширення на територію Центральної та Східної Європи.
Джерелом дослідження слугували:
1. Для східнонімецьких діалектів: а) назви ремісників: збiрка грамот з iсторiї ремiсничого права XIV ст., упорядкована Ґ. Корном; монографії Т. Гірша, О. Блюмке, А. Голмберґ, Р. ван де Коолвiйк, У. Вiтте та ін.; словники В. Цiземера, Т. Зiбса і В. Юнґандреаса та ін.; б) особові назви: монографії Г. Райхерта, С. Рюле, Ґ. Гюкеля, Г. Балова, його ж дисертаційне дослідження та ін.; в) історичні назви вулиць: монографії Г. Маркґрафа, В. Степана, Г. Лемке, А. Гоффмана та ін.; г) дані лінгвогеографії: вищеподані праці, а також „Deutscher Wortatlas“.
2. Для старопольської мови: а) назви ремісників: словники „Slownik staropolski“, „Sіownik polszczyzny XVI wieku”, монографія Б. Симанціка; б) особові назви: „Slownik staropolskich nazw osobowych“, словники Ю. Бубака, М. Чаплицької-Недбальської та ін.
3. Для старобілоруської мови – „Картотэка гістарычнаго слоўнiка беларускай мовы“; словник, що укладається на основі цієї картотеки; монографія К. Усціновіч та дисертація М. Гарбачика та ін.
4. Для староукраїнської мови – „Картотека словника української мови XVI – першої пол. XVII ст.“, „Картотека історичного словника українського язика“, „Реєстр Війська Запорозького 1649 року“. У дослідженні використано словники, укладені за щойно згаданими картотеками, та ін.
Щодо розв’язання поставлених завдань залучено такі методи: описовий – застосовано для аналізу назв ремісників і їхнього поділу на групи; кількісний – для визначення складу тематичних груп і ступеня продуктивності способів термінотворення; порівняльно-зіставний – для аналізу діалектної варіантності німецьких і слов’янських назв ремісників; історико-лінгвогеографічний – для визначення приналежності запозичених з німецької мови слов’янських найменувань ремісників до діалектних основ і встановлення їхньої території поширення; словотвірний аналіз – для вивчення способів утворення німецької ремісничої термінології; етимологічний аналіз – з метою визначення мотивуючих основ для найменування ремісничих назв.
Наукова новизна пропонованого дослідження:*
уперше використано історико-лінгвогеографічний метод, який дає змогу з’ясувати німецьку діалектну основу для тих термінів, що поширились у польській, білоруській та українській мовах XIV – XVII ст., виявити шляхи їхнього поширення, а також скласти лінгвістичні карти;*
зібрано, описано та поділено за тематичними групами ремісничу лексику сілезького, прусського і східнопомеранського діалектів, які зникли з функціонування ще в середині ХХ ст. Визначено їхні словотвірні та етимологічні особливості, виокремлено синонімічні ряди;*
досліджено роль і вплив алеманських, франкських, баварських, судетських і нижньонімецьких говорів у поширенні лексики на слов’янські землі;*
визначено обсяг запозичених німецьких ремісничих термінів у складі тематичних ремісничих груп досліджуваних слов’янських мов XIV –ст.
Теоретичне значення дисертації полягає у подальшій розробці історико-лінгвогеографічного аналізу, який дає змогу повніше і точніше висвітлити історію германо-слов’янських міжмовних контактів, конкретизувати роль опосередкованого і прямого впливів окремих німецьких діалектів на становлення терміносистем польської, білоруської та української мов XIV – XVII ст., робить окремі результати корисними як для соціолінгвістики, так і для етнолінгвістики.
Зібраний і систематизований матеріал дає змогу повніше вивчати сьогодні історію зниклих східних німецьких діалектів (сілезького, прусського, східнопомеранського) на рівні поширення різних варіантів назв ремісників XIV-XVII ст. і конкретизувати походження лексем на рівні діалектних основ.
Практичне значення дослідження визначає можливість застосування отриманих даних у лекційних курсах з історії німецької та слов’янських мов, лексикології, також у розробці спецкурсу з ономастики, для укладання етимологічних і спеціальних термінологічних словників німецької, польської, білоруської чи української мов та лінгвогеографічних атласів.
Особистий внесок дисертанта полягає у відтворенні найповнішої картини функціонування найменувань ремісників і їхніх варіантів у східнонімецьких діалектах, намаганні всебічно з’ясувати діалектні основи запозичених слов’янськими мовами німецьких ремісничих термінів, простеженні шляхів їхнього поширення та в укладенні лінгвістичних карт.
На захист винесено такі основні положення:
1. У запозиченні термінологічної лексики слов’янськими мовами такі діалекти, як сілезький, прусський, східнопомеранський, здебільшого, фігурують лише посередниками, оскільки її зафіксовано ще у пам’ятках алеманських, франкських, баварських, судетських і нижньонімецьких говорів. У деяких випадках перехідною ланкою слугують судетські говірки.
2. Значну кількість назв ремісників використовували у німецьких діалектах лише в усному мовленні, яке слугувало джерелом їхнього проникнення у польську, білоруську та українську мови. Про це засвідчують: а) наявність у слов’янських мовах XIV – XVII ст. значної кількості німецьких паралельних діалектних форм до назв ремісників, які не згадано у сілезьких, прусських, східнопомеранських та інших пам’ятках; б) нотування у польських та українських джерелах свідчень щодо 16-ти нових назв ремісників, яких не зафіксовано у східнонімецьких діалектах; в) фіксація у білоруській та українській мовах XVI-XVII ст. записів щодо варіантів ремісничих назв, яких немає у мові-посереднику.
3. Із 270-ти східнонімецьких термінів на позначення ремісників польською мовою XIV – XVII ст. запозичено 80, білоруською та українською мовами XVI – XVII ст. – по 25 ремісничих назв. У слов’янських мовах простежуються, здебільшого, однокореневі найменування ремісників. Якщо у східнонімецьких діалектах одноетимонні ремісничі назви становлять майже половину (132-і із 270-ти) від усіх термінів, то у польській мові їхня частка серед запозичених з німецької мови найменувань ремісників зростає до 67-ми з 80-ти. У білоруській та українській – до 21-го із 25-ти у кожній.
Що далі на схід поширюється запозичена лексика, то меншим у ній стає відсоток складних термінів. У старопольських пам’ятках зафіксовано 9 других твірних основ (-schmied, -gisser, -macher, -schlдger, -zieher, -gerber,
-brecher, -bart, -mann), у старобілоруській та староукраїнській – по три у кожній (-gisser, -mach(er), -mann).
4. Головними мовними шляхами поширення німецьких найменувань ремісників у слов’янські мови є наступні: 1) з франкських говорів (гессенського, східнофранкського, рипуарського) частково через судетські говірки у сілезький і далі на схід; 2) з алеманських говорів (верхньо-, нижньоалеманського, швабського, ельзаського) через баварські чи східнофранкський у судетські говірки, далі – у сілезький діалект і частково прусський; з трьох останніх діалектних ареалів запозичена лексика проникає у польську мову, а через її посередництво – у білоруську та українську; 3) з баварських говорів через судетський – у сілезький діалект і далі; 4) з нижньонімецьких (північнонижньосаксонського, остфальського, мекленбурзь-кого, західнопомеранського) у прусські говори і слов’янські мови.
5. Слов’янські мови засвідчують історію німецької мови не лише на лексичному, але й на фонетичному рівнях: у них відображено різноманітні фонетичні альтернації, які відбувались у німецьких діалектах. Сюди належать: а) випадання другої кореневої голосної е, а також приголосної -g-; б) субституція свн., снн. i/y>з, свн. д/л>a, свн. ф>u, свн. ь>o або u, свн. a>o, свн. o>u, свн. ь>u, e або і; в) дисиміляція свн., снн. r>l, свн. l>n, свн. n>m, свн. w>b, свн. s>sch перед p, t, l, m, n, w, а також перед голосними і в інтервокальній позиції.
Апробація результатів дисертації. Окремі положення і результати дослідження викладено у доповідях на V Міжнародному Конгресі україністів (Чернівці, 2002), XV Міжнародній науковій конференції ім. проф. С. Бураго „Мова і культура“ (Київ, 2006), Міжнародному науковому семінарі „Innovation, Professionalisierung und Technologietransfer im mittelalterlichen Handwerk“ (Кіль ФРН, 2004).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 статей: у фахових українських виданнях – 3, у зарубіжних – 3.
Структура та обсяг роботи. Дослідження складається зі списку скорочень, змісту, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (168 позицій), а також трьох додатків. Повний обсяг роботи становить 205 сторінок, обсяг основного тексту – 180 сторінок, додатки – 9 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено предмет і об’єкт праці, подано методи й прийоми аналізу, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації, сформульовано винесені на захист положення, описано структуру й обсяг роботи.
У першому розділі „Історія і проблематика досліджень назв ремісників у контексті німецько-слов’янських мовних контактів“ проаналізовано фахову літературу з цієї тематики, охарактеризовано історію, напрями, методи досліджень германізмів у німецькій і слов’янських мовах, зокрема – місце ремісничих найменувань.
Мовознавці вивчають германо-слов’янські мовні контакти (К. Уленбек, А. Стендер-Петерсен, В. Кіпарський, А. Карлінський), німецькі запозичення у польській (С. Лінде, Ґ. Корбут, Л. Мошиньський, С. Урбаньчик, М. Шимчак, Д. Буттлер, А. Каршнєвич-Мазур та ін.), білоруській (І. Чартко, О. Галай, А. Булика), українській (П. Єфименко, І. Шаровольський, Д. Шелудько, Р. Смаль-Стоцький, В. Скачкова, О. Горбач, В. Акуленко, М. Гьофінґгоф та ін.) мовах, окремих польських (Л. Заброцький, Я. Сятковський, Р. Олеш, Т. Менцель, Ґ. Гентшель), українських (З. Савченко, А. Рот, М. Онишкевич, Д. Костюк, М. Кочерган, О. Майор, Х. Вільперт та ін.) діалектах, посередництво польської та чеської мов (А. Клечковський, Ю. Бестерс-Дільґер, С. Неверкла та ін.), фонетичну, морфологічну і семантичну адаптацію (В. Кестнер, Е. Еґґерс, М. Онишкевич, М. Кочерган, М. Гьофінґгоф та ін.) та інші аспекти.
Лише Е. Росберґ присвятила спеціальне дослідження ремісничим термінам німецького походження Київщини. Рештою дослідників розглянуто їх у контексті інших назв однієї чи кількох мов (Б. Відера, Н. Трубачов, М. Корчиц, В. Манівчук, К. Випих, Р. Гринько, І. Сабадош, О. Гриджук).
Спеціальних досліджень, присвячених вивченню найменувань ремісників німецького походження у слов’янських мовах, не виявлено. Дослідники описують усі назви ремісників однієї чи кількох слов’янських мов, серед яких простежується й німецький компонент (М. Френцель, Г. Дідківська, І. Коропенко, М. Гарбачик, Б. Симанцік, О. Кровицька).
Отже, питання історії запозичень вивчено недостатньо і однобоко, причому використано лише слов’янський матеріал та майже завжди словники літературної німецької мови. Акцентуючи недоліки таких методів, обґрунтовуємо необхідність поглиблення історико-лінгвогеографічного аналізу дослідження запозиченої лексики з залученням історичних словників німецьких діалектів і слов’янських мов, а також атласів.
Водночас окреслено коло труднощів, які, зазвичай, виникають у процесі дослідження термінів. Передусім, необхідно було розрізнити назви професій і антропоніми. Не до всіх географічних назв на території сучасної Польщі, наведених у „Deutscher Wortatlas“, вдалося відшукати польські відповідники.
В основу нашого поділу ремісників покладено класифікацію професій Г. Балова (виокремлено 15 груп). З них обираємо та ще більше структуризуємо лише ті, що стосуються ремісництва.
У другому розділі „Назви ремісників у східнонімецьких діалектах XIV – XVII ст. та їхні словотвірні особливості“ подано усі виявлені назви ремісників, форми їхнього поширення, датування і локалізацію за відповідними групами, а також виокремлено синонімічні пари, описано випадки суфіксального словотворення, словоскладання і визначено мотивуючі для найменування основи.
Усього виявлено 270 назв ремісників, з них 64 займалося обробкою металу, 52 – дерева, 22 – шкіри, хутра, 31 – текстильними ремеслами, 30 – пошиттям і ремонтом одягу та взуття, 21 – будівництвом, 25 – приготуванням їжі, 6 – опаленням та освітленням, 4 – наданням послуг у сфері догляду за тілом, 5 – художніми ремеслами, 10 – іншим.
Мотивуючими основами для найменування термінів слугували назви: ремісничих виробів (175); матеріалу, з якого їх вироблено (37); виконуваної дії (34); використаного засобу для приготування шкіри (1); кольору (1), заводу, красильні (1); частини тіла – бороди (1); за загальною характеристикою виробів (7); за загальною характеристикою матеріалу (4); за кольором дубильних речовин (2); за кольором металу, що обробляється (2); за смаком виробів (1); за першими словами молитви (1). Нез’ясованим залишається питання словотворення лексем Schmied, buthelorre.
Визначено, що майже половину ремісничих термінів (132) утворено за допомогою суфіксів. Найбільша частка припадає на -er (87) i його діалектні варіанти: -ner (27), -ler (7), -(i)erer (4), -ir (2), -ier (1). Зафіксовано також суфікси -orre (1) та -ere (2), які є „свідками“ та перехідними ланками запозичення суфікса -er від лат. -вrius. Водночас у назвах ремісників нотуємо коливання суфіксів у межах одного й того ж найменування, що є типовим для різних німецьких діалектів. Зафіксовано також одне ремісниче найменування з суфіксом -inger (slechtinger). Без додавання суфікса утворено три ремісничі назви – Schmied, Koch, Krummholz, проте у пам’ятках сілезького діалекту зафіксовано варіанти smeder i kocher.
Другими твірними основами у різнокореневих назвах ремісників слугують -macher (28), -schmied (24), -hauer (14), -schneider (8), -gieЯer (6),
-mann (5), -schlдger (5), -dreher (4), -bдcker (4), -binder (3), -gerber (3), -bьЯer,
-bцter (3), -wurcht(er) (-worcht) (3), -zieher (2), -weber (2), -scherer (2),
-brecher (2), -nдher (1), -feger (1), -grдber (1), -schuster (1), -knecht (1),
-streicher (1), -besetzer (1), -meister (1), -brдter (1), -schmelzer (1), -metz (1),
-knappe (1), -schnitzer (1), -stдmpfer (1), -schlosser (1), -vesser (1).
Окрім цього, відзначено 53 синонімічні ряди, наприклад: Messerer-Messerschmied „виробник клинків до шпаг, кинджалів, ножів“, Flaschner-Flaschenschmied „пляшкар“, KannengieЯer-ZinngieЯer „виробник глечиків, чаш та ін.“, Bцttcher-Bьttner-Scheffler „виробник бочок для пивоваріння“, Wagner-Stellmacher-Rademacher-Rдdler-Achsenhauer-Krummholz „виробник возів“, Rotgerber-Loher „чинбар“, Seiler-Stricker „виробник легких тросів, канатів тощо“, Schneider-Schrцder „кравець“ та інші.
У третьому розділі „Поширення східнонімецьких діалектних назв ремісників у польській, білоруській та українській мовах (XIV – XVII ст.)“ описано та проаналізовано за групами ті діалектні різновиди найменувань ремісників, що знайшли своє відображення у слов’янських мовах.
У польській мові XIV – XVII ст. виявлено 80 ремісничих термінів, занотованих у східнонімецьких діалектах. Їх відображено у назвах ремісників і антропонімах, у старобілоруській та староукраїнській мовах XVI – XVII ст., виявлено по 25 ремісничих термінів. Зокрема, 16/5/5 з них займалося обробкою металу, 13/6/5 – дерева, 6/3/3 – шкіри, хутра, 12/2/4 – текстильними ремеслами, 6/0/0 – пошиттям і ремонтом одягу та взуття, 11/6/5 – будівництвом, 11/1/1 – приготуванням їжі, 1/1/1 – наданням послуг у сфері догляду за тілом, 2/1/1 – художніми ремеслами, 2/0/0 – іншим. Ці підрахунки не налічують діалектних варіантів найменувань ремісників.
Вплив кожного зі східнонімецьких діалектів не був рівносильним.
До сілезьких діалектних основ, що знайшли відображення у слов’янських мовах, зачислюємо 38:
1) обробка металу: flaschner, goltsloer, kleynsmed, koppersmed, ringkmacher, smeth;
2) обробка дерева: bothener, bottner, bцtt(e)ner, *stallmach, *stellmach, wayner, weiner (weyner);
3) обробка шкіри та хутра: *garber, gцrteler, korschner, kurschner, korsner, taschner, tesch(e)ner, tesschner;
4) текстильні ремесла: bleicher, czychener (czichener), czwirner, garncziger, kemmer, knappe;
5) пошиття та ремонт одягу і взуття: menteler, net(h)er;
6) будівництво: parlirer, steynbrecher;
7) приготування їжі: gruczener, melczer;
8) художні ремесла: schilder;
9) інше: *banbier, *bambier, goldener, topper.
До впливу прусського діалекту зачислюємо 8: balbier, clensmed, dreger, geiseler, korsener, kцrsener, korzner, remer, а до східнопомеранського 1 – лише pelczer.
Декілька термінів не можемо однозначно зачислити до одного діалекту, оскільки їх майже одночасно зафіксовано у двох. Однак ймовірно, що до сілезько-прусських діалектних основ належать 7: barbi(e)r, balbir, bottener, czwerner, fleyscher, gerber, plethener.
Аналіз лексикографічних джерел засвідчує потужний вплив інших німецьких діалектів (80):
До алеманських діалектних основ зачислено такі терміни (15): Blachner, Glaser, kesler, kesseler, kursener, *mesgir (*mezgir), mulner, murer, Pfluger, scherer, schindeler, slosser, smid (smyd), wag(e)ner. У деяких випадках вдається точніше визначити говір (8) – верхньоалеманський: klinger, korber, stoler zimirman (czymmirman); нижньоалеманський: maler; швабський: bogner, gleser (glezer), Gruber; ельзаський: Blacher.
Простежуються також баварські мовні елементи в назвах ремісників (8): sneider (sneyder); можна виокремити середньобаварські терміни: maurer, riemer (rymer), Scheffler; північнобаварські: Graber, wogner; південнобаварські: legler, nagler.
У деяких випадках важко визначити джерело поширення діалектизмів унаслідок одночасної фіксації на значній території південнонімецьких (алеманських і баварських) говорів (4): czimmerman (czymerman), smit(h), snizzer, walker.
Франкські говори також стали продуктивним джерелом найменувань ремісників. До гессенського впливу зачислюємо (18): beckir, bodener, flescher, kangiЯ, kangisser, kerber, kuch(e)ler, malir, meler, Montzere, *mynczer, slusser, slesser, stuler, zygeler, Zcegler, welker, welkyr; східнофранкського (5): Bьttler, wolner, platener, butener, dreseler і рипуарського (1) – smed. До франко-тюринзької – (2) діалектні основи: Bettner і Bed(d)ner. Інший термін на позначеня бондаря Bittner трапляється на межі верхньосаксонського, тюринзького, східнофранкського, північнобаварського говорів і в сілезькому.
Виявлено і нижньонімецьку ремісничу назву becker. Сюди належить і остфальське dreyer, і північнонижньосаксонське molner.
Відповідники до іншої частини назв ремісників у слов’янських мовах, а саме особові назви чи апелятиви, виявлені на території колишніх німецьких говірок Чехії, умовно назвемо судетськими (13), оскільки свого часу їх принесено німецькими поселенцями із Заходу чи Півдня: Bednar, Klingensmit, Colaczer, Glazer, Gortler, Knapp, Leffler, Milnar, smelczer, Oler, T(h)asner, Schubert, schu(h)ster.
У багатьох випадках одна і та ж лексема простежується у різних говорах водночас (7). Отож, чітко визначити її діалектну основу неможливо. Це стосується ремісничого найменування wegener, яке може бути мекленбурзьким або нижньоалеманським. До них належать також Bonder – сілезько-східнопомеранського або саксонсько-тюринзького походження; bog(h)ener – ельзаського або нижньонімецького, snitzer (snyczer) – швабського або рейнфранкського, paternoster – швабського або нижньонімецького, алеманського чи нижньонімецького – decker, huter і maler – сілезького або судетського.
Зазначимо, що у слов’янських мовах цього періоду в найменуваннях ремісників та антропонімах виявлено чимало дублетних варіантів до згаданих (східно)німецьких діалектних форм:
1) обробка металу (47): Smy(e)th, Smito; Kober; Clyndenschmyt, Klynkner, plathnirs, platners; kles(z)myth, Cleynsmid, Clenismed, Claismed, Clensmeth, Clesmith, Cleszimit, Cles(z)ymit, cleysmytr; slosnar, slyosarz, S(l)iusarz, Sliosarz, слюзаръ, слhсар(ъ), Слисар; Pfansmit, Pfansmed, Pfansmet; Koppersmid, Coppersmeth, Coperszmider; Flosznar; kotlarz; Cunwirzsz, Konkeser, Conuissar; Lodwisarz, Ludwiser, Rodgisser, Rothgisser, Rodgiersz; guldszlaer, guldszlager; monczer, myncarz, Mynicarz, mi(e)nc(z)ar(z), мындзар(ъ), миндзар(ъ);
2) обробка дерева (15): Putniarz; бондоръ; starmach(ar), Stelimach; woynar, Wuyner; Stiulero; Dregier, Dresnar; Patirnoster(s), Pat(er)nostir; Noldinbeser; Bo(n)gner, Begner; Korbirz;
3) обробка шкіри та хутра (9): Remir, rymacz; Gerthlar; Cusznerz, Kossnar, Cosztnar, kusznirz; Pelser, Peltschnar;
4) текстильні ремесла (24): Wulner, Folner; blecher „той, що вибілює полотно“; Bli(e)charz; Weszner; verbirs, farbirs, farbyerz, фарбhр; Knaap, Knob, Knop(a); czycharzs, Czeuchner, Czewchner; Czwernaro, Czvyernar, Czewrnar, Czwyrnar; S(z)muklerz, Smukierz, шмухлер(ъ), шмыхлер(ъ), шмуклhр;
5) пошиття та ремонт одягу і взуття (6): Snaider, S(z)nayder, Schuwart, Schuwirt, Schubird, Hutir;
6) будівництво (18): Schindlero, Szynlar, Schinlar, Syndlar; Mawrer, muliarz, Mulars, мурал(ь); Cziglir; s(z)trichar(z), strycharz, strichars, Streycher, Streychir, Streykyr; Glasir; Bryknar, brukarz;
7) приготування їжі (7): Melner; Coleczar; browarz(s), Melczir, Melczyr; Kuchers(se), Cucharz;
8) надання послуг у сфері догляду за тілом (11): Barwyerz, Barwer(z)o, Baruerio, balwi(e)rz, бальбер(ъ), балвер(ъ), болверъ, барберь, барвhръ, болвhръ, (борверьство);
9) художні ремесла (3): Molir, Szyldlar, Scylder;
10) інше (1): Goldiner.
Східнослов’янські мови зберігають діалектні варіанти ремісничих назв, які не згадано у мові-посереднику: біл., укр. слhсар(ъ), укр. Слисар; біл. мындзар(ъ), укр. миндзар(ъ); біл., укр. бон(ъ)дар(ъ), біл. Бутлеръ, біл. бондоръ, укр. Бондорєнко; біл. ремарь; біл., укр. шмухлер(ъ), шмыхлеръ, шмуклhръ; біл. декарь, біл., укр. мураль, укр. мурал(ъ); укр. бляхнhр(ъ); біл. барбер, бальбер(ъ), болвер(ъ), борверьство, укр. барбер(ъ), Барберь, балбєр(ъ), болвhръ, балбhръ; укр. Малир.
Окрім того, у польській мові віднайдено згадки про 14 nomina agentis, яких не зафіксовано у сілезькому, прусському та східнопомеранському діалектах: Klinger, Klingenschmied, Helmer, Hauer, Zinner, Schlдger, Pflьger, Kьbler, Holzner, Kalker, Tьncher, WeiЯbдcker, Hдrter, GieЯer. Дві останні ремісничі назви, а також Metzger і Sticher, згадано в українських пам’ятках. Припускаємо вплив як судетських говірок (GieЯer, Ziner, Pflьger, Tьncher), так і алеманських (Helmer, Kьbler, Metzger). В інших випадках неможливо чітко визначити німецьку діалектну основу.
У старопольських джерелах зафіксовано 10 синонімічних рядів на позначення ремісничих професій: Schmied-Kober „коваль“; Klinger-Klingenschmied „виробник клинків до шпаг, ножів тощо“; Stellmacher-Wagner „виробник возів“; Schnitzer-Stuhler „столяр“; Kьrschner-Pelzer „кушнір“; Kдmmer-Wollner „той, що чистить і розпушує вовну“; Bleicher-Wдscher „той, що вибілює полотно“; Schubart-Schuster „швець“; Ziegler-(Ziegel) streicher „цегляр“; Kьchler-Kolatscher „пекар“. Синонімічну пару Klinger-Klingenschmied не занотовано у східних німецьких діалектах. В усіх трьох досліджуваних слов’янських мовах зафіксовано лише один ряд синонімів: Schnitzer-Stuhler „столяр“.
Здебільшого, терміни, запозичені зі східнонімецьких говорів польською (67 з 80-ти), білоруською (21 з 25-ти) і українською мовами (21 з 25-ти), становлять одноетимонні лексеми. До різнокореневих у польських джерелах належать варіанти німецьких діалектних назв ремісників з такими твірними основами -schmied (4), -gisser (2), -macher (2), -schlдger (1), -zieher (1), -gerber (1), -brecher (1), -bart (1), -mann (1). У білоруській та українській мовах відображення знаходять лише основи -gisser (2), -macher (1) -mann (1).
Поширення назв ремісників проілюстровано на 15-ти лінгвістичних картах.
Висновки.
1. Унаслідок порівняння та типологічного аналізу результатів досліджень з історії (східно)німецьких діалектів і лінгвогеографічних даних польської, білоруської, української мов у багатьох випадках вдалося встановити не лише діалектне джерело походження назв ремісників, але й простежити шлях їхнього поширення, починаючи у багатьох випадках з ХІІІ ст.
2. Виявлено, що східнонімецькі діалекти, здебільшого, слугують посередником у процесі розповсюдження лексики, а не її джерелом. Адже значну кількість діалектизмів розповсюджено представниками інших німецьких діалектів, оскільки Померанія (XII ст.), Пруссія та Сілезія (XIII ст.) були колонізовані поселенцями з різних німецьких земель.
3. Зібраний матеріал дає змогу виокремити такі діалектні основи запозичених слов’янськими мовами варіантних форм назв ремісників: східнонімецькі (сілезькі, прусські, східнопомеранські), франкські, алеманські, судетські, баварські, нижньонімецькі, а також визначити питому вагу кожного з німецьких говорів до словникового складу слов’янських мов. Поняття „східнонімецькі“ і „судетські“ є дещо умовними, оскільки територію, яку вони займали, було заселено носіями різних німецьких діалектів.
Частини зафіксованих у слов’янських мовах XIV – XVII ст. найменувань ремісників не виявлено у східних німецьких діалектах, однак вона є в інших. Очевидно, що ці найменування могли потрапити до слов’янських мов безпосередньо із судетських говірок або через їхнє посередництво. Припускаємо, що деякі терміни використовували лише на розмовному рівні у німецьких говорах. Однак у слов’янських мовах унаслідок фіксації у літературних джерелах вони стали літературними найменуваннями ремісників.
4. Свідченням того, що значну кількість термінів могли використовувати лише в усному мовленні й таким способом вони потрапити далі на схід, є:
1) наявність у слов’янських мовах XIV – XVII ст. дублетних діалектних форм до назв ремісників (141 приклад), яких не згадано у сілезьких, прусських, східнопомеранських та інших пам’ятках (стп. slosnar, укр. слюзаръ, біл., укр. слhсар(ъ) та ін.);
2) нотування у польських та українських джерелах свідчень про 16 нових назв ремісників, не зафіксованих у східнонімецьких діалектах (GieЯer, Helmer, Klinger та ін.);
3) фіксація у білоруській та українській мовах XVI-XVII ст. записів щодо варіантів ремісничих назв, яких немає в мові-посереднику (біл. ремарь, укр. бляхнhр(ъ), біл., укр. слhсар(ъ) та ін.).
З урахуванням цієї обставини слов’янські мови засвідчують минуле німецьких діалектів.
5. Із 270-ти східнонімецьких назв ремісників польська мова XIV – XVII ст. запозичила 80 найменувань, білоруська та українська XVI – XVII ст. – по 25 кожна. Найбільше в усіх трьох слов’янських мовах запозичень є серед ремісничої лексики на позначення металообробників, деревообробників і будівельників. Із 64-х східнонімецьких найменувань металообробників у польських пам’ятках засвідчено 16, у білоруських та українських – по 5, з
52-х деревообробників – 13 у польській мові, у білоруській – 6, в українській – 5. Щодо назв будівельників (21) – у польських джерелах занотовано 11, у білоруських – 6, в українських – 5 найменувань ремісників. У старопольській мові також простежуються 12 назв текстильників (загальна кількість - 31) і 11 харчовиків з 25-ти східнонімецьких, у білоруській – 2/1, в українській – 4/1.
Із 22-х східнонімецьких найменувань шкіряників і хутряників: у польських пам’ятках знаходимо свідчення про 6, білоруських і українських – по 3; з 2-х назв перукарів: у трьох слов’янських мовах – по 1; з 5-ти ремісників, що займались художніми ремеслами: у польських – 2, білоруських і українських – по 1; з 30-ти кравців і взуттьовиків: лише у польських – 6; з 10-ти найменувань ремісників, що займались іншими ремеслами, також лише у польській мові виявлено 2 назви.
З 6-ти назв вуглярів, скіпщиків і свічкарів у жодній мові не знайдено запозичень. У слов’янських пам’ятках не занотовано записів щодо східнонімецьких назв плетільників, канатників, виробників взуття з дерева та банників.
6. У старопольських джерелах зафіксовано 9 синонімічних рядів з 53-х східнонімецьких. Тут згадується також синонімічна пара Klinger-Klingenschmied, яку не занотовано у східних німецьких діалектах. Натомість в усіх трьох досліджуваних слов’янських мовах зафіксовано лише один ряд: Schnitzer-Stuhler.
7. Слов’янські мови запозичували, здебільшого, однокореневі назви на позначення ремісників. Якщо у східнонімецьких діалектах одноетимонні ремісничі назви становлять майже половину (132 із 270-ти) від усіх термінів, то у польській мові їхня частка зростає до 67-ми з 80-ти. У білоруській та українській – до 21-го із 25-ти у кожній.
8. З 32-х других твірних основ лише 9 відображено у старопольських пам’ятках (-schmied, -gisser, -macher, -schlдger, -zieher, -gerber, -brecher, -bart, -mann) і по три – у старобілоруських та староукраїнських (-gisser, -macher,
-mann). Половину двоскладових термінів у кожній зі слов’янських мов становлять найменування ремісників на позначення металообробників. Це можна пояснити тим, що у східнонімецьких діалектах саме у цій групі двоскладові назви ремісників майже удвічі перевищують односкладові (41 проти 22-х), що не простежується у жодній іншій терміногрупі (Grobschmied, Goldschlдger, RotgieЯer, Stellmacher та ін.).
Найпродуктивніша запозичена друга твірна основа польських складних іменників -schmied не знаходить свого відображення у східнослов’янських мовах. Отже, чим далі на схід поширюється певний запозичений шар лексики, тим меншим у ньому стає відсоток складних термінів.
9. Напрям руху німецьких поселенців можна простежити за складеними лінгвістичними картами. Їхній слід не завжди чіткий, подекуди обривається. Однак вдається відрізнити такі головні шляхи поширення найменувань ремісників, що часто перетинаються між собою:
1) з франкських говорів (гессенського, східнофранкського, рипуарського) частково через судетські говірки у сілезький і далі на схід; тут найчастіше бракує даних щодо посередництва інших діалектів;
2) з алеманських говорів (верхньо-, нижньоалеманського, швабського, ельзаського) через баварський чи східнофранкський у судетські говірки, далі – у сілезький діалект і частково прусський; з трьох останніх діалектних ареалів лексика проникає у польську мову, а через її посередництво – у білоруську та українську;
3) з баварських говірок через судетські у сілезький діалект і далі;
4) з нижньонімецьких (північнонижньосаксонського, остфальського, мекленбурзького, західнопомеранського) у прусські говірки і слов’янські мови.
10. Слов’янські мови виступають свідками історії німецької мови не лише на лексичному, але і на фонетичному рівнях. Свідченням цього є віддзеркалення у слов’янських мовах різних фонетичних процесів, які відбувались у німецьких діалектах (субституція свн. д/л>a: стп. Gerber-garbarz, stelmach-stalmach; дисиміляція свн., снн. r>l: стп. Barwyerz-balwierz, біл., укр. барвер-балвер та ін.).
11. Запропонований у дисертації підхід до вивчення східнонімецьких назв ремісників та їхнього поширення у слов’янські мови можна застосовувати щодо дослідження інших термінологічних пластів лексики. Перспективним видається детальний аналіз і розмежування впливів кожної з груп німецьких діалектів на лексичний склад відповідних слов’янських мов, враховуючи і розмежовуючи ті фонетичні, морфологічні та семантичні явища, які відбувались у німецьких говорах, і ті, які утворювались у процесі адаптації запозиченої лексики. Вважаємо за необхідне порушити також тему можливого посередництва чеської мови, історії німецьких колоній на слов’янських землях, ролі мови їдиш у поширенні лексем.
Основні положення дисертації викладено в публікаціях:
1. Пиц Т. Шляхи проникнення німецькомовних лексичних запозичень у південно-західні говори України // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів. Мовознавство: Збірник наукових статей. – Чернівці: Рута, 2003. – С. 233-237.
2. Pyc T. Die Wagenbauerbezeichnung „стельмах“ im Wei?russischen und Ukrainischen im 16.-17. Jahrhundert // „На крилах науки“. Valerij M. Mokienko zum 65. Geburtstag / hrsg. von Alexander Kratochvil und Rolf Gobner. – Aachen: Shaker, 2005. – S. 43-52 (німецькою мовою).
3. Пиц Т. Німецькі назви ремісників деревообробного ремесла в антропонімії України першої половини XVII ст. // Грани слова: Сборник научных статей к 65-летию проф. В.М. Мокиенко. – М.: Элпис, 2005. – С. 328-332.
4. Пиц Т. Походження української назви виробника возу // Українська мова. – 2006. – № 1. – С. 57-70.
5. Pyts T. Gegenьberstellung von Stellmacher und Stellmach in der ost- und zentraleuropдischen Perspektive // Zeitschrift fьr Archдologie des Mittelalters. – Bonn: Habelt GMBH, 2006. – Jg. 34. – (німецькою мовою).
6. Пиц Т. Як називаємо виробника замкiв по-українському // Культура слова. – 2006. – Вип. 66-67. – С. 125-126.
7. Пиц Т. Німецькі назви виробника бочок у східнослов’янських мовах XVI-XVII ст. // Мова і культура. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2007. – Вип. 9. – Т. V (93). – C. 255-263.
8. Пиц Т. Про німецьке походження ремiсничих назв slosarz, њlуsarz, њlusarz, слюсар, слесарь у слов’янських мовах // Мовознавство. – 2007. – № 2. – С. 35-41.
9. Пиц Т. Походження ремісничих назв боднар, бондар та bednarz у слов’янських мовах // Wiener Slavistiches Jahrbuch“. – 2007. – Bd. 52. – S. 135-146.
АНОТАЦІЯ
Пиц Т. Б. Східнонімецькі назви ремісників та їхнє поширення у польській, білоруській і українській мовах XIV –ст. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.17 – порівняльно-історичне і типологічне мовознавство. – Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2007.
Дисертацію присвячено вивченню та аналізові назв ремісників різних промислів у сілезькому, прусському та східнопомеранському діалектах XIV – XVII ст., а також тим формам, що поширились у старопольській мові того ж часу і в старобілоруській та староукраїнській мовах XVI-XVII ст. У роботі проаналізовано фахову літературу з цієї тематики, охарактеризовано історію, напрям дослідження германських запозичень і визначено рівень їхньої вивченості та ремісничих термінів зокрема. Висвітлено їхні словотвірні особливості, форми поширення з даними щодо часу та місця фіксації, а також виокремлено 11 тематичних груп, з’ясовано обсяг запозиченого лексичного матеріалу у складі трьох слов’янських мов. Провідна тема – визначення діалектних основ найменувань ремісників, що проникали у польську, білоруську та українську мови XIV-XVII ст., а також укладання лінгвістичних карт.
Ключові слова: назва ремісника, діалект, апелятив, антропонім, особова назва, форма поширення.
АННОТАЦИЯ
Пыц Т. Б. Восточнонемецкие наименования ремесленников и их распространение в польском, белорусском и украинском языках XIV –вв. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.17. – сравнительно-историческое и типологическое языкознание. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2007.
Диссертация посвящена изучению и анализу названий ремесленников в силезском, прусском и восточно-померанском диалектах ХІV – ХVІІ ст., а также тем формам названий, которые распространились в старопольском языке того же времени, в старобелорусском и староукраинском языках ХVІ – ХVІІ вв.
Во введении обоснован выбор темы, её актуальность, сформулированы цель и задачи исследования, указаны методы и приемы анализа, раскрыта научная новизна, теоретическое и практическое значение диссертации.
В разделе „История и проблематика изучения названий ремесленников в контексте немецко-славянских языковых контактов“ произведен анализ специальной литературы, дана характеристика истории, направлений, методов исследований германизмов и определено место ремесленных номинативов среди них в частности.
Языковеды изучают германо-славянские языковые контакты, немецкие заимствования в польском, белорусском, украинском языках, в отдельных польских и украинских диалектах, посредничество польского и чешского языков, фонетическую, морфологическую, семантическую адаптацию и другие аспекты. Однако вопросы истории заимствования изучены недостачно полно, причем использован только славянский фактический материал и почти исключительно словари литературного немецкого языка. Указывая на недостатки таких методов, на примерах названий ремесленников обоснована необходимость рассмотрения не только таких материалов из истории славянских языков, но и восточнонемецких диалектов и лингвогеографии. Одновременно предопределены трудности, которые возникают в процессе исследования терминов, а также объяснена принятая классификация ремесленников.
В разделе „Названия ремесленников в восточнонемецких диалектах XIV – XVII вв. и их словообразовательные особенности“ представлены все обнаруженные нами наименования ремесленников (270) по тематическим группам (11), зафиксированы формы распространения, датирования и локализация лексем.
Освещены также словообразовательные особенности терминов. Определены те из них, которые образованы от названий изделий, материала, из которого они изготовлены, от названия производимого действия и др., определены другие производящие основы.
В разделе „Распространение восточнонемецких диалектных названий ремесленников в старопольском, старобелорусском и староукраинском языках ХVІ – ХVІІ вв.)“ проанализированы по группам те диалектные разновидности наименований ремесленников, которые отображены в славянских языках.
Отмечены следующие случаи распространения диалектных разновидностей наименований ремесленников:
1. Функционирование не в одном, а в двух и более диалектах.
2. Фиксирование одной и той же лексемы также в других немецких диалектах наряду с восточнонемецкими.
3. Нотирование в славянских памятниках параллельных к восточнонемецким названиям ремесленников форм, которые прослеживаются только в других немецких диалектах (не
