МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ГІРНИЧИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ПЕТРУНЯ ВІРА ЮРІЇВНА

УДК 658:504.06

ЕКОЛОГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ В СИСТЕМІ РИНКОВОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Спеціальність 08.00.06 - економіка природокористування
та охорони навколишнього середовища

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук

Дніпропетровськ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі менеджменту Національного гірничого університету Міністерства освіти і науки України (м. Дніпропетровськ).

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент

Павленко Ірина Ігорівна,

Національний гірничий університет

Міністерства освіти і науки України

(м. Дніпропетровськ),

декан фінансово-економічного факультету

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Петенко Ірина Валентинівна,

Донецький державний університет управління

Міністерства освіти і науки України,

завідувач кафедри управління персоналом і

економіки праці

кандидат економічних наук

Роздобудько Елла Вікторівна,

Дніпродзержинський інститут економіки та

менеджменту МАУП,

заступник директора з навчально-методичної роботи

Захист відбудеться “_18_”_січня_ 2008 р. об _11_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.080.01 у Національному гірничому університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, проспект К. Маркса, 19.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного гірничого університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, проспект К. Маркса, 19.

Автореферат розісланий “_15_” _грудня_ 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.М. Дереза

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Питання конкурентоспроможності підприємства є актуальною проблемою його функціонування в умовах ринкового середовища. Саме середовище невпинно змінюється, й це впливає на конкурентні позиції підприємства. Формується необхідність постійного пошуку шляхів підвищення конкурентоспроможності – як в тактичному, так і в стратегічному плані.

Екологічні фактори є динамічними складовими конкурентоспроможності підприємства. Підвищення значимості екологічних факторів ставить питання про постійне вдосконалення систем екологічного менеджменту на підприємствах залежно від поточного та стратегічного значення цих факторів.

Питання дослідження економічної конкуренції має вже давню наукову історію. Зокрема, серед його дослідників можна назвати А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. Міля, Й. Шумпетера, Л. Вальраса, В. Ойкена, Х. Ламперта, Ф. Найта, Е. Петігрю, К. Хандрі, П. Спароу, Р. Уіпа, М. Ханана, Дж. Фрімена, Дж. Керола, Дж. Барбаша, Т. Батю, Дж. Вомака, Д. Джонса, Р. Коуза, Г. Саймона. Серед економістів, які в питанні конкурентоспроможності відзначали екологічні фактори можна, зокрема, назвати таких вчених, як О. Уільямсон, М. Портер, А. Ендрес, К. Ріхтер, Б. Філд, Д. Едвардс, А. Літтл, І. Квернер, Н. Пахомова.

Українські вчені також приділяють увагу дослідженню екологічних факторів економічного розвитку, їх впливу на конкурентоспроможність підприємств і національної економіки. Зокрема, можна назвати таких вчених, як О.І. Амоша, О.О. Веклич, Т.П. Галушкіна, Б.М. Данилишин, С.І. Дорогунцов, С.М. Ілляшенко, В.С. Міщенко, Л.Г. Мельник, І.В. Петенко, О.В. Прокопенко, А.А. Садеков, О.В. Садченко, В.І. Саллі, С.К. Харічков, Т.Ю. Туниця, Є.В. Хлобистов, М.А. Хвесик, Л.Б. Шостак.

В той же час, треба визнати, що для багатьох українських підприємств екологічні фактори поки що не становлять один з пріоритетних об’єктів управління. Традиційно основна увага українських підприємств до екологічних питань пролягає по лінії “підприємство-держава”. Такі управлінські екологічні підходи не можуть не позначатися й на побудові управлінських структур підприємств, на пріоритетах та системності управління, на його відповідності умовам сучасного та майбутнього стану конкурентного середовища.

Зв'язок роботи з науковими планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до програми наукових досліджень Національного гірничого університету (м. Дніпропетровськ) за темою “Розробка та обґрунтування методів підвищення надійності інвестування розширеного відтворення гірничих підприємств” (№ держреєстрації 0105U000514, 2004-2006 рр.), де автором запропоновано обґрунтування необхідності та шляхів переходу до інтегрованої моделі екологічного менеджменту на підприємствах, способів трансформації організаційно-економічного механізму підприємства для підвищення їх стратегічної конкурентоспроможності.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є узагальнення і подальший розвиток теоретичних основ щодо впливу екологічних факторів на конкурентоспроможність підприємств в ринкових умовах діяльності, розробка інструментарію та практичних рекомендацій щодо вдосконалення екологічного менеджменту на підприємствах в умовах сучасного етапу економічного розвитку України.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні завдання:

- систематизувати екологічні фактори ринкової конкурентоспроможності підприємств;

- виявити найбільш відповідні сучасним ринковим умовам показники конкурентоспроможності підприємств;

- поглибити наукові положення щодо визначення конкурентоспроможності та конкурентних переваг підприємств в умовах ринкового середовища, розподілу регулятивних функцій між ринком та державою в умовах зростання ролі фактору екологічних обмежень;

- з’ясувати механізм екологізації поведінки споживача як його реакції на певні фактори середовища економічної діяльності та споживання;

- виявити можливі варіанти екологічної стратегії підприємств, доцільність та способи інтеграції екологічної стратегії з маркетинговими стратегіями;

- з’ясувати напрямки та ефективність впливу інструментів державної екологічної політики на ринкову конкурентоспроможність підприємств та забезпечення умов сталого зростання, розробити відповідні пропозиції щодо її вдосконалення;

- обґрунтувати шляхи та інструменти екологізації маркетингової діяльності підприємств на стратегічному та тактичному рівнях, вдосконалення механізму екологічного менеджменту на підприємствах з урахуванням дії системи екологічних факторів.

Об’єктом дослідження є процеси впливу екологічних факторів на ринкову діяльність та конкурентоспроможність підприємств та їх врахування в управлінні підприємствами.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади, практичні аспекти екологічного менеджменту на підприємствах, можливості його вдосконалення в аспекті пошуку шляхів підвищення ринкової конкурентоспроможності.

Методи дослідження. Дисертаційна робота ґрунтується на використанні методів системного підходу, аналізу та синтезу, індукції та дедукції з метою теоретичного поглиблення уявлень про сукупність екологічних факторів ринкової конкурентоспроможності підприємств. Крім того, в роботі використані методи: історичний – для дослідження ретроспективи підходів до моделей екологічного управління на підприємствах; економіко-математичний – для обґрунтування системи показників ринкової конкурентоспроможності підприємств; аналітичні методи: табличний та графічний (для подання розрахунків та результатів у візуально-графічній формі), порівняльного аналізу (для показу відмінностей у різних моделях екологічного менеджменту, порівняння екологічних властивостей продукції), а також деякі інші методи.

Інформаційною базою дослідження є наукові джерела, офіційні статистичні матеріали, матеріали підприємств та органів державного управління.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розвитку теоретичних основ і розробці науково-практичного інструментарію управлінського використання на підприємствах системи екологічних факторів його ринкової конкурентоспроможності.

Нові наукові положення, отримані особисто автором, які виносяться на захист, полягають у наступному:

вперше:

- запропоновано визначення загального показника ринкової конкурентоспроможності підприємства на основі таких груп складових, як конкурентоспроможність товару, ринкове положення підприємства, ефективність виробничо-фінансової діяльності, представлено їх відповідне наповнення з виділенням екологічних компонентів та діапазонів ваги в групах та загальному показнику;

- виділено дві моделі екологічного менеджменту на підприємствах – традиційну та інтегровану, виявлені їх особливості та причини еволюції систем екологічного менеджменту; в організаційно-економічному механізмі екологічного менеджменту на підприємстві виділено організаційно-лінійну, організаційно-інтегровану та економічну підсистему та їх складові;

удосконалено:

- методичні підходи до розрахунку збору за забруднення атмосферного повітря: запропоновано ввести коригувальний показник рівня забруднення відповідної території, що створює відповідність плати за викиди рівню тяжкості наслідків забруднення території, а також мотивацію зменшення рівня забруднення відповідної території;

- теоретичні підходи до екологічного менеджменту за рахунок виявлення факторів значення екологічної складової в маркетингових стратегіях підприємств, а також методичні підходи до формування цих стратегій шляхом запропонованої методики проведення стратегічного екологічного аналізу, визначення екологічних складових стратегічного та операційного маркетингу, обґрунтування базових варіантів маркетингової екологічної стратегії підприємства - адаптивної та експансіоністської;

дістали подальшого розвитку:

- теоретичні уявлення щодо процесу екологізації поведінки споживача, який представлено у такій послідовності: потреби в екологічній безпеці з відповідними формами прояву; інтерес до екологічної якості виробничих процесів, усунення відходів та екологічності товарів; попит на екологізовані товари, як результат впливу ендогенних та екзогенних факторів; обґрунтоване поняття деекологізованого попиту, запропонована форма економічної відповідальності споживача за деекологізований попит;

- теоретичні уявлення щодо категорій “конкурентоспроможність”, “конкурентні переваги” та їх взаємозв’язків за рахунок обґрунтування трьох рівнів конкурентоспроможності, класифікації ринкових конкурентних переваг за ознаками напрямку та характеру переваг; методологічні передумови визначення конкурентних переваг за рахунок обґрунтування таких положень: споживач є ключовим суб’єктом визначення ринкової конкурентоспроможності; доцільно використовувати в оцінках переважно фактори прямої дії та обов’язково враховувати межі ринку.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони представляють наукову основу для вдосконалення екологічного менеджменту на підприємствах України, як одного з важелів підвищення їх ринкової конкурентоспроможності. До результатів, які мають найбільше практичне значення, можна віднести пропозиції щодо визначення показників конкурентоспроможності, доцільності та методики переходу до моделі інтегрованого екологічного менеджменту, врахування екологічних факторів в системі стратегічного та операційного маркетингу, вдосконалення організаційної структури підприємства та управлінських процесів. Ряд пропозицій автора використовуються в діяльності підприємства ВАТ “Дніпропетровський лакофарбовий завод” (довідка № 42/55 від 21.08.06 р.).

Одержані в дослідженні висновки можуть бути використані при формуванні та вдосконаленні державної еколого-економічної політики, зокрема на регіональному рівні (довідка Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області №4-1439-1 від 11.07.07 р.), а також установами науки та освіти. Матеріали дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Національного гірничого університету (довідка № 01-19/144 від 05.10.07 р.).

Особистий внесок здобувача. Всі наукові результати, які викладені в дисертаційній роботі та виносяться на захист, отримані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження доповідалися на: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Теорія і практика економіки та підприємництва” (Алушта, 2004 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Маркетингові дослідження в Україні” (Ялта, 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми і перспективи розвитку економіки України (в контексті глобалізації)” (Алушта, 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “М.І. Туган-Барановський – видатний вчений-економіст. Спадщина та новації” (Донецьк, 2005 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції “Перспективи розвитку індустріального виробництва в умовах глобалізації” (Київ, 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Соціально-економічні трансформації в епоху глобалізації” (Полтава, 2005 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і практика економіки та підприємництва:” (Алушта, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Управління стратегічними змінами на підприємстві: концептуальні засади, методологія та практика” (Київ, 2005 р.); міжнародній науково-практичної конференції “Сучасні наукові дослідження – 2006” (Дніпропетровськ, 2006 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Маркетинг інновацій та інновації в маркетингу” (Суми, 2007 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 16 наукових робіт загальним обсягом 4,5 друк. арк. (в яких здобувачеві належить 4,25 друк. арк.), в тому числі 7 статей у фахових журналах та збірниках наукових праць, 9 публікацій у матеріалах наукових конференцій.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації складає 179 сторінок. Робота містить 12 таблиць та 23 рисунки (з них 8 на повних сторінках), три додатки на 3 сторінках. Список використаних джерел налічує 190 найменувань на 17 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Ринкова конкурентоспроможність підприємства: фактори, стратегічні рішення, показники” зазначається, що забезпечення ринкової конкурентоспроможності є умовою існування та розвитку підприємства. Підприємство повинно формувати як тактичні, так і стратегічні інструменти конкурентної боротьби.

Конкурентоспроможність – це спроможність конкурувати, це конкурентна стійкість підприємства. Конкурентні переваги – наявність у підприємства певних найкращих засобів та можливостей щодо конкурентів, які є важливими для ринку. Їх джерелами можуть бути як матеріальні фактори, так і нематеріальні активи. Стратегія конкурентної боротьби повинна передбачати розвиток конкурентних переваг, забезпечення їх відносної стійкості.

У зв’язку з необхідністю забезпечення нової якості суспільного розвитку, подальшим розвитком глобалізаційних процесів в останні десятиріччя виявляються стійкі тенденції до підвищення ролі екологічних факторів у забезпечені конкурентоспроможності та сталого економічного зростання. Екологічні фактори набувають системного значення, вони все більшою мірою визначають стратегічне майбутнє національних економік, їх суб’єктів. Це обумовлює для підприємств необхідність більш повного врахування в своїй діяльності сучасної та перспективної ролі екологічних факторів. Формуються екологічні загрози конкурентоспроможності, але одночасно з'являються й нові передумови, шанси для вдосконалення конкурентних стратегій підприємств.

В той же час, в Україні для управлінської практики, для теоретичних досліджень еколого-економічної проблематики залишається досить характерним погляд на екологічні фактори як насамперед на необхідність врахування відповідних вимог держави. Екологічне управління розглядається більше як реагування на “несприятливий” фактор, ніж планомірна робота щодо використання системи екологічних передумов для забезпечення стратегічної конкурентоспроможності підприємства. Такий погляд не відображає всієї повноти умов та перспектив діяльності підприємств.

Досягнення конкурентоспроможності, конкурентних переваг є складним, суперечливим, постійним процесом, який вимагає в тому числі іноваційності мислення та рішень. На практиці існує чимало підприємств, у яких реально немає того, що виділяло б їх у свідомості споживачів перед конкурентами. Якщо вони навіть і пропонують якісь конкурентні цінності, то останні є настільки мізерними, що більшості споживачів їх важко виявити. Тому доцільно виділяти типи конкурентоспроможності на рівні: абсолютного лідерства (за витратами на одиницю продукції, за особливими властивостями продукту, за відомістю торговельної марки, за іміджем компанії серед споживачів тощо), відносних переваг та ринкового самозбереження.

При оцінці конкурентних переваг потрібно виходити з наступного: по-перше, ключовим суб’єктом, який визначає конкурентоспроможність, є споживач; по-друге, конкурентні переваги формують насамперед фактори прямої дії; по-третє, конкурентні переваги повинні пов’язуватися з певними межами ринку. Основними ознаками для класифікації конкурентних переваг можуть бути: фінансово-ринкові переваги (витрати на одиницю продукції, рівень рентабельності); ринково-регулятивні переваги (частка ринку, регіональна концентрація ринку, взаємодія з органами державного та регіонального регулювання); товарно-ринкові переваги (рівень якості традиційних властивостей товарів певної групи, наявність особливих властивостей); комунікаційно-ринкові переваги (відомість торговельної марки, імідж товарів, компанії, торговельної марки). Екологічні компоненти є складовими процесів формування фінансово-ринкових, товарно-ринкових та комунікаційно-ринкових переваг. В роботі визначаються чинники, що обумовлюють рівень активації екологічних факторів на підприємствах.

Підприємство повинно достатньо повно усвідомлювати можливі напрями, силу та характер загроз для його ринкової позиції. До суб’єктів загроз, суб’єктів, які ініціюють та створюють зміни в конкурентному середовищі, можуть бути віднесені: споживачі; представлені на ринку підприємства-конкуренти (“реальні конкуренти”); підприємства, які можуть увійти або вже входять на ринок (“потенційні конкуренти”); виробники товарів-замінників (“суміжні конкуренти”); постачальники; держава.

Економічна діяльність створює відповідний тиск на навколишнє природне середовище, на його здатність до самовідтворення на суспільно прийнятному рівні за трьома основними напрямками: зменшення ресурсної бази; забруднення навколишнього природного середовища, зниження рівня його якості та рекреаційного потенціалу; погіршення демографічних показників. Це можна розглядати як соціально-екологічні екстернальні ефекти. Ефект зворотної дії полягає в тому, що накопичення екологічних екстернальних наслідків обертається ресурсними (екологічними) обмеженнями зростання.

Ринок інформує підприємства про стан навколишнього природного середовища, про зміни в ньому. Це виявляється в наступному: змінюються ціни на природні ресурси; відбувається поступова екологізація попиту домашніх господарств та організацій. Разом з тим, раціоналізація використання природних ресурсів через ринкову ціну виявляє свої обмеження: по-перше, підвищення ціни на природні ресурси не завжди призводить до раціоналізації їх споживання; по-друге, підвищення ціни на природні ресурси дуже слабо впливає на їх структурну заміну, на обмеження використання традиційних природних ресурсів. Таким чином, ринкова алокація ресурсів є достатньо недосконалою з точки зору вирішення проблеми сталого розвитку.

Складові оцінки загальної ринкової конкурентоспроможності підприємства пропонується представити в таких групах (рис. 1): конкурентоспроможність товару; ринкове становище підприємства; виробничо-фінансова ефективність. Наповнення груп модифікується залежно від особливостей конкретного ринку. В якості типової (базової) схеми вагу цих груп показників рекомендується приймати на рівні таких діапазонів: 0,4-0,5, 0,2-0,4 та 0,2-0,3. Розрахунок загального показника конкурентоспроможності підприємства пропонується здійснювати за формулою:

КП = КТ х (0,4?0,5) + РСП х (0,2?0,4) + ВФЕ х (0,2?0,3) (1)

Конкретизація базової схеми повинна відбуватися експертним шляхом залежно від особливостей дії основних конкурентних факторів на тому чи іншому ринку. Експерти повинні визначити й еталонні параметри. Розрахунок складових (КТ, РСП, ВФЕ) здійснюється також з використанням значення ваги кожного компоненту. Градації порівняння можуть бути трьохрівневі: висока, середня, низька. Залежно від цього визначається кількість відповідних балів.

Рис. 1. Система показників ринкової конкурентоспроможності підприємства

У другому розділі “Місце екологічних факторів у системі конкурентної стратегії підприємства” визначається, що серед тих інститутів зовнішнього середовища, які впливають на еколого-економічну діяльність підприємства (рис. 2), треба виділити споживачів. Саме позиція останніх є ключовим фактором впливу на конкурентоспроможність підприємства. Потреби в екологічній безпеці – це внутрішні спонукальні мотиви людини мати таке навколишнє природне середовище, яке забезпечує її безпечне поточне та

Рис 2. Екологічне наповнення системи зовнішнього середовища підприємства

перспективне існування як біологічного виду. Ці потреби створюють інтерес до шляхів та способів їх задоволення. Екологічність властивостей товарів стає фактором вибору споживача. Вибір з альтернативних варіантів споживання трансформується в екологізований (або неекологізований) попит, в певні пріоритети екологічності щодо конкретних товарів, галузевої специфіки.

Екологізація підприємницької діяльності, як правило, пов’язана з додатковими витратами виробника. Тому важливо оцінити, по-перше, як сприймається “екологічна надбавка” до вартості продукції споживачем в принципі, а, по-друге, з’ясувати ступінь його екологічної цінової чутливості. Остання залежить від доходів споживача, питомої ваги вартості товару в них. Цільова “екологічна” аудиторія в Україні є чутливою до змін цін. Так, наприклад, при підвищенні ціни на 40%, кількість екологічно лояльних споживачів дорівнює лише 13% (рис. 3). Фактор доходу створює найбільш суттєву перешкоду щодо розширення пропозиції екологізованих товарів.

Рис. 3. Готовність споживачів до придбання екологічно чистих продуктів

залежно від рівня зростання ціни

Споживач може бути не тільки суб’єктом екологізованого попиту, але й носієм деекологізованого попиту. Він таким чином стимулює виробника до екологічно-шкідливої діяльності. Економічну відповідальність носія декекологізованого попиту пропонується встановлювати шляхом включення до ціни відповідних товарів екологічного акцизу.

Для забезпечення конкурентоспроможності підприємство повинно враховувати екологічні вимоги суб’єктів ринку. Основними варіантами базової маркетингової товарної екологічної стратегії можна визнати: адаптивну (підприємство прагне рухатися в своїй товарній політиці синхронно змінам ринку, виступає послідовником, імітатором екологічних вдосконалень компаній-новаторів) та експансіоністську стратегію (інноваційне вдосконалення екологічних властивостей продукції, створення екологічних новинок, створення ринку (сегменту, ніші) під екологізовану продукцію).

Комунікації набувають все більшого значення в сучасній економіці. До особливостей маркетингових екологічних комунікацій можна віднести: в багатьох випадках виступають вирішальним фактором екологізації попиту, формування екологічної моди; орієнтовані насамперед на сегмент споживачів із високими та середніми доходами; найбільш сприятливо сприймаються споживачами-жінками (схильність до інтерактивної взаємодії з продавцями, інтегрування емоційної та інтелектуальної інформації, сприймання споживання як самостійного виду діяльності); мають високий потенціал маніпулювання свідомістю споживачів; особливою ефективністю характеризуються неформальні комунікації та інструменти прямого маркетингу.

Екологічні стратегії позиціювання можуть будуватися на таких підходах: диференціація продукції за ознакою екологічних властивостей (“м’яка” екологічна диференціація); “екологічне лідерство” щодо властивостей продукції; системне “екологічне лідерство” (за властивостями продукції, за сукупним впливом підприємства на навколишнє природне середовище); екологічної відповідальності щодо використання ресурсів.

Стимулювання екологічного споживання потребує й використання “зовнішніх” стимулів, пов’язаних із наданням державою певних преференцій суб’єктам ринкових відносин: субсидій виробникам певних товарів; встановлення цінових знижок для тих, хто купує екологічно-корисні товари.

Для підприємств можна виділити два види ресурсно-екологічних обмежень: об’єктивні обмеження (запаси природних ресурсів постійно зменшуються, видобуток ускладнюється і дорожчає); суб’єктивні обмеження (регуляторні обмеження з боку держави). Наслідками обмежень є: поява додаткових фінансових витрат для підприємств; ризики підвищення собівартості, зниження вартісної продуктивності ресурсу та рівня ринкової конкурентоспроможності підприємства. Підприємство може мати три стратегічних варіанти вирішення проблеми зростання еколого-ресурсних витрат: перекладання витрат, що збільшилися, на споживачів; зменшення ресурсних витрат на одиницю продукції; інноваційна заміна ресурсів виробництва. Можлива й певна комбінація варіантів.

До факторів, які визначають необхідність активної участі держави в екологічному регулюванні, слід віднести: а) “поточні провали ринку”: ринкова алокація далеко не завжди забезпечує найкращі результати щодо використання ресурсів; у взаємодіях економічних суб’єктів досить часто виникає негативний екстернальний екологічний ефект, який через ринковий механізм не інтерналізується, зовнішні втрати ринком не трансформуються у внутрішні для суб’єкта, який створив цей ефект; б) “стратегічні провали ринку” як регулятора щодо забезпечення відповідальності теперішнього покоління перед майбутнім, умов для реалізації концепції сталого економічного розвитку; в) практичне вичерпання асиміляційного потенціалу ряду територій; г) розвиток глобалізаційних процесів в світі.

Для здійснення регулювання держава використовує адміністративно-правові; економічні та освітньо-ідеологічні інструменти.

Економічні інструменти орієнтовані на виправлення алокаційних недоліків ринкового механізму, вони можуть бути самоокупними. До них віднесені: платежі за використання природних ресурсів; платежі за забруднення; підтримка нормативних правил; стимулювання розвитку ринку екологічно чистих технологій, матеріалів; підтримка екологічного страхування; екологічне ціноутворення; фінансова підтримка природоохоронної діяльності; створення умов для торгівлі дозволами на забруднення.

Вплив платежів за використання природних ресурсів на конкурентоспроможність підприємств здійснюється через зміну вартості їх продукції. При фіскальній їх орієнтації вони практично не стимулюють ресурсозбереження, заміну ресурсів. Регулююча функція збору за забруднення може виявлятися в двох напрямках: стимулювання зменшення рівня забруднення; мобілізація та використання коштів на природоохоронні заходи, підвищення рівня ефективності природокористування.

В Україні через збір за забруднення держава чинить дуже ліберальний тиск на підприємства. Для підприємства вигіднішим є внесення екологічних платежів, в т.ч. штрафів, ніж інвестування в природоохоронні технології. Крім того, платежі за забруднення утримуються не з прибутку, а включаються до собівартості продукції, тобто ці витрати фактично компенсуються підприємству.

В Україні розмір збору за забруднення атмосферного повітря нормативно формують такі компоненти: вид забруднюючої речовини; клас її небезпечності; коригувальні показники (чисельність жителів населеного пункту та його народногосподарське значення); штраф за понадлімітні викиди.

Використання коригувального показника народногосподарського значення населеного пункту відбувається за критерієм адміністративного значення останнього. Як наслідок, до однієї групи можуть потрапити населенні пункти з абсолютно різною екологічною ситуацією. В роботі пропонується замінити зазначений показник показником рівня забруднення (Кз) відповідної території (викидів в атмосферу в розрахунку на 1 кв. км. території). Загальна формула розрахунку плати за викиди повинна мати такий вигляд: |

П

Пвс = | (Млі х Нбі х Кнас х Кз) + (Млі х Нбі х Кнас х Кз х Кп) (2)

і=1

В результаті: по-перше, рівень плати за забруднення буде кореспондувати з рівнем тяжкості наслідків забруднення; по-друге, створюється мотивація зменшення загального рівня забруднення території щоб здійснювати менші платежі; по-третє, буде підвищуватися конкурентоспроможність підприємств, які знаходяться на певній території.

Коригувальні показники практично втрачають свій основний сенс, якщо платежі за забруднення централізуються. Спеціальні екологічні фонди повинні бути децентралізовані, а механізм надання державних екологічних субсидій, як різновид перерозподільного механізму (екологічні платежі перетворюються на безкоштовні інвестиції для окремих підприємств), більш прозорим, конкурентно-справедливим та економічно ефективним.

У третьому розділі “Екологічний менеджмент в структурі управління підприємством” визначається, що екологічний менеджмент як управлінська підсистема знаходиться у постійній динамічній взаємодії з іншими підсистемами, зміни в конкурентному середовищі можуть змінювати значимість, рівень автономності (інтегрованості) екологічного менеджменту в загальній управлінській системі. Екологічний менеджмент визначається як управління впливом діяльності підприємства на навколишнє природне середовище. Його цільовими орієнтирами є досягнення економічних цілей підприємства при умові забезпечення екологічної безпеки суспільства.

Визначено дві базові моделі екологічного менеджменту: традиційну та інтегровану (табл. 1). В організаційно-економічному механізмі екологічного менеджменту виділено три підсистеми: організаційно-лінійну, організаційно-інтегровану та економічну.

Таблиця 1

Моделі екологічного менеджменту на підприємствах

№ |

Ознака | Характеристика моделі | Традиційна модель | Інтегрована модель | 1 | Причини появи | Державне регулювання, державний вплив | Державний вплив + ринковий вплив + свідомість менеджерів | 2 | Об’єкт контролю | Природокористування (“вхід”) + продукт виробництва (частково) | Природокористування + продукт виробництва (“вихід”) | 3 | Економічні цілі | Контроль витрат, зменшення собівартості | Зменшення собівартості, збільшення реалізації за рахунок “екологізації” продукту | 4 | Роль споживача | Відсутня або мінімальна | Помітна або суттєва |

5 | Роль громадськості | Враховується не як самостійний елемент, а через сприйняття державної політики | Враховується як самостійний фактор | 6 | Основні функціональні

складові підсистеми | Технічний відділ, фінансовий відділ, профспілка підприємства | Відділ розвитку,

маркетинговий відділ, технічний відділ, фінансовий відділ | 7 | Загальна роль в управлінні | Елемент в системі техніко-технологічного управління виробництвом | Інтегрований елемент системи управління, орієнтованої на маркетингові цілі |

Організаційно-лінійна підсистема є сукупністю тих організаційних функцій і структур, які орієнтовані на вирішення техніко-технологічних питань, вона є відповідальною власне за природокористування. Традиційно вона будується у вигляді спеціалізованого підрозділу з охорони природи. Ця підсистема повинна змінюватися структурно та якісно, для того щоб знаходити екологічні резерви підвищення конкурентоспроможності підприємства. Так, наприклад, вона повинна бути орієнтованою не стільки на вирішення проблеми розміщення відходів, скільки на їх мінімізацію та, можливо, ліквідацію. Розрахунки, наведені в табл. 2, демонструють актуальність цієї проблеми.

Таблиця 2

Утворення, використання (утилізація) та видалення відходів у 2006 р. в Дніпропетровській області, тис. т

Клас небезпеки відходів | Зберігалося на підприєм-ствах на початок року | Утворилося на підприєм-ствах за рік | Викорис-тано (утилізова-но) за рік | Частка використа-них за рік від утворених за рік, % | Видалено за рік | Розміщено (зберігається) на підприєм-ствах на кінець року | 1 клас | 0,402 | 0,0613 | 0,061 | 99,6 | 0,00017 | 0,402 | 2 клас | 172,6 | 30,8 | 30,4 | 98,7 | 0,408 | 173,0 | 3 клас | 10290,6 | 587,7 | 566,9 | 96,5 | 20,8 | 10311,4 | 4 клас | 8401690,8 | 256391,7 | 100590,6 | 39,2 | 155801,1 | 8557491,9 | В цілому | 8412154,5 |

257010,3 |

101188,0 |

39,4 | 133090,5 |

8266042,9 |

Організаційно-інтегрована підсистема є сукупністю тих організаційних функцій і структур, для яких екологічні питання є одним із аспектів їх діяльності. Ці структури включаються, інтегруються в загальну систему екологічного менеджменту або для забезпечення функціонування організаційно-лінійної підсистеми, або для суттєвого оновлення механізму управління в міру посилення поточного значення екологічних факторів для конкурентоспроможності підприємства. В останньому випадку відбувається управлінська трансформація заради кращої адаптації до руху ринку. Ця підсистема є найбільш гнучкою та інноваційною.

Економічна підсистема є сукупністю фінансово-економічних інструментів, пов’язаних з джерелами фінансування екологічних проектів, ціноутворенням, стимулюванням екологічної діяльності підприємства в цілому та його окремих підрозділів. Вона забезпечує: фінансування екологічних проектів; фінансово-екологічні розрахунки з державою; участь у роботі щодо отримання грантів з державного та місцевих екологічних фондів; подання розрахунків та пропозиції щодо вартості екологізованої продукції тощо.

Рух до інтегрованої моделі екологічного менеджменту на підприємстві передбачає: організаційно-лінійна підсистема повинна підсилити свою роль у забезпеченні стратегічної конкурентоспроможності підприємства; екологізація поведінки споживачів та інших ринкових суб’єктів вимагає активного включення уваги до екологічних факторів з боку організаційно-інтегрованої підсистеми. Економічна підсистема повинна модернізуватися та продукувати нові фінансово-екологічні ідеї.

Традиційна модель спрямована на забезпечення поточної конкурентоспроможності. В інтегрованій моделі створюються передумови для забезпечення ув’язки екологічного менеджменту з ринковими стратегічними цілями підприємства. Питання екології в маркетингових стратегіях підприємств - це насамперед питання екологічності продукту та екологічності виробничого процесу. “Екологічність продукту” – це міра відповідності властивостей товару вимогам екологічно безпечного (корисного, додатково корисного) його споживання. “Екологічність виробництва” визначається масштабами та характером впливу виробничих процесів підприємства на навколишнє природне середовище.

За ставленням підприємств до значення екологічних факторів для конкурентоспроможності, їх поділено на такі групи: екологічно індиферентні; орієнтовані на “екологічність виробництва”; орієнтовані на “екологічність продукту”; системно екологічно орієнтовані. До чинників, які визначають місце “екологічності” в маркетингових стратегіях підприємств в цілому, а також характер екологічної орієнтованості, слід віднести: галузеву приналежність; масштаби діяльності підприємства; особливості екологічного регулювання держави; ринкову стратегію підприємства, місце в ній екологічної складової конкурентоспроможності.

Підприємство може вибирати з таких варіантів екологічного сегментування ринку: виділення спеціального “екологічного сегменту” (сегментування за ознакою переваг споживачів); сегментування за традиційними ознаками (дохід, ціна-якість) зі спеціальним виділенням екологічних властивостей продукції (елемент якості).

Пропонується методика екологічного стратегічного аналізу при розробці маркетингової стратегії. Перший етап: формування необхідної екологічної інформації; її оцінка та аналітична обробка; другий - оцінка екологічних факторів підприємства в контексті його ринкової конкурентоспроможності (екологічний SWOT-аналіз); третій – висновки щодо доцільності використання екологічних факторів у маркетинговій стратегії: потенціал екологічних факторів для розвитку ринкової конкурентоспроможності виявлено або не виявлено. В першому випадку реалізується четвертий етап - розробка екологічних пропозицій до маркетингової стратегії підприємства (конкретизація ідей, обґрунтування, розрахунки); п’ятий етап - розгляд пропозицій в рамках органу управління підприємства та прийняття відповідного стратегічного рішення.

ВИСНОВКИ

У дисертації поставлено та вирішено актуальну наукову задачу вдосконалення наукових підходів до визначення впливу екологічних факторів на ринкову конкурентоспроможність підприємств та обґрунтування шляхів удосконалення систем екологічного менеджменту на підприємствах. Основні результати проведеного дисертаційного дослідження полягають у такому:

1. Конкурентоспроможність як конкурентна стійкість підприємства є динамічним показником, її забезпечення має тактичні та стратегічні параметри та важелі. Вона може виявлятися на рівні: абсолютного лідерства; наявності відносних переваг; ринкового самозбереження. Видимі, ідентифіковані споживачем переваги виявляються насамперед на рівні лідерських позицій. Основними класифікаційними ознаками для систематизації конкурентних переваг можуть бути: фінансово-ринкові; ринково-регулятивні; товарно-ринкові та комунікаційно-ринкові. Екологічні компоненти входять до цих груп. 2. Загальний показник ринкової конкурентоспроможності підприємства пропонується розраховувати на основі трьох груп показників: конкурентоспроможності товару, ринкового положення та виробничо-фінансової ефективності підприємства. Його розрахунок передбачає: надання значення ваги кожній складовій; використання складових, які мають як об’єктивне кількісне визначення, так і суб’єктивне оцінювання; використання експертних оцінок для визначення ваги складових, оцінки окремих із них; експертне виявлення еталонних значень складових та шкал порівнянь.

3. Позиція споживача є ключовим фактором ринкової конкурентоспроможності підприємства. Послідовність дії факторів екологізації поведінки є такою: потреби в екологічній безпеці; інтерес до екологічних питань; екологічні товарні пріоритети; сприйняття вартості екологічної продукції; конкретизація ступеня екологізації у попиті; еластичність попиту за “екологічною” ціною (залежить насамперед від доходів споживача та поточної ваги вартості товару в його доходах). Деекологізованому попиту повинні перешкоджати державні економічні бар’єри.

4. Підприємства поділені на групи: екологічно індиферентні; орієнтовані на “екологічність виробництва”; орієнтовані на “екологічність продукту”; системно екологічно орієнтовані. Екологічні стратегії позиціювання можуть будуватися на таких підходах: “м’яка екологічна диференціація”; “локальне екологічне лідерство”; “системне екологічне лідерство”; ресурсно-екологічно відповідальна компанія. Базовими маркетинговими товарно-екологічними стратегіями слід вважати адаптивну та експансіоністську.

5. Виділено два види ресурсно-екологічних обмежень: об’єктивні та суб’єктивні (регуляторні). Вони впливають на конкурентоспроможність через собівартість, ціну, інвестиційні витрати тощо. Проблема об’єктивних обмежень – проблеми глобальних та локальних ресурсних обмежень. Державне екологічне регулювання обумовлено: поточними та стратегічними алокаційними “провалами” ринку, вичерпанням асиміляційного потенціалу території, розвитком глобальних процесів.

6. Збори за забруднення впливають на конкурентоспроможність через вартість продукції залежно від їх розмірів. Наслідками ліберального впливу зборів на підприємства є наявність у останніх більшого інтересу до сплати платежів, ніж до еколого-технологічного оновлення виробництва. При розрахунку збору за викиди пропонується коригувальним показником зробити рівень забруднення території. В такому випадку рівень плати за забруднення буде відповідати тяжкості наслідків забруднення, створюється мотивація зменшення загального рівня забруднення території та передумови для підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств певної території.

7. Екологічний менеджмент є управлінською підсистемою. Зовнішнє середовище впливає на його масштаби, значимість, управлінську інтегрованість та роль у забезпеченні конкурентоспроможності. Доцільно виділяти моделі традиційного та інтегрованого екологічного менеджменту. Відмінності між ними визначаються за ознаками: спонукальні мотиви створення; об’єкт управлінського екологічного контролю; роль споживача; роль громадськості; основні функціональні складові. Причинами руху підприємств до інтегрованої моделі є: екологізація поведінки споживача; підвищення екологічних вимог партнерів, інвесторів та держави; розвиток стратегічного мислення менеджерів та власників; актуалізація об’єктивних ресурсних обмежень.

8. У механізмі екологічного менеджменту підприємств виділено підсистеми та їх наповнення: організаційно-лінійну (організаційна структура екоуправління, екоінформація, екопланування, сертифікація, безпека і екоаудит); організаційно-інтегровану (стратегічний та операційний екомаркетинг, аналіз ефективності, екологічна освіта); економічну (амортизація еконфондів, ціноутворення, екоплатежі, екостимулювання). Найбільш гнучкою є організаційно-інтегрована підсистема, яка має бути “інноваційним” елементом, “двигуном” руху до забезпечення адекватного включення екологічних факторів у систему конкурентоспроможності.

9. В інтегрованій моделі створюються передумови для забезпечення ув’язки екологічного менеджменту з ринковими стратегічними цілями підприємства. При розробці маркетингової стратегії підприємства доцільно використовувати запропоновану в роботі методику стратегічного аналізу системи екологічних факторів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Петруня В.Ю. Проблемы налогообложения доходов иностранных компаний в Украине // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. пр. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. – Вип.142. – С. 153-157.

2. Петруня В.Ю. Маркетингове середовище підприємства в контексті еколого-економічних відносин // Академічний огляд. – 2003. - №2. – С. 64-68.

3. Петруня В.Ю. Ринок як механізм еколого-економічного регулювання // Теоретичні та прикладні питання економіки. Зб. наук. пр. - Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2004. – Вип. 4. – С. 269-272.

4. Петруня В.Ю. Конкурентные преимущества предприятий в условиях рыночной трансформации экономики Украины // Академічний огляд. - 2004. - №2. – С. 73-77.

5. Петруня В.Ю. Екологічний фактор у поведінці споживача як передумова екологізації конкурентної стратегії підприємства // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. Науково-практичний збірник. – 2005. – Вип. 5. – С. 102-109.

6. Петруня В.Ю. Екологічний менеджмент в системі стратегічного управління підприємством // Теоретичні та прикладні питання економіки: Збірник наукових праць. – Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2006. – Вип. 9. – С. 372-379.

7. Павленко І.І., Петруня В.Ю. Моделі екологічного менеджменту на підприємствах та їх вплив на конкурентоспроможність // Вісник Академії митної служби України. – 2007. - №3. – С. 22-29 (особисто автором визначено особливості моделей екологічного менеджменту на підприємствах).

Статті в інших виданнях та матеріали наукових конференцій

1. Петруня В.Ю. Предпринимательская система: особенности реакции на внешние факторы // Теория и практика экономики и предпринимательства: Материалы Всеукраинской науч.-практ. конф. (3-5 мая 2004 г.). – Симферополь: Таврический нац. ун-т им. В.И.Вернадского, 2004. – С. 64.

2. Петруня В.Ю. Перспективи екологічного маркетингу // Маркетингові дослідження в Україні: Матеріали ІІІ міжнар. наук.-практ. конф. (25-28 травня 2004 р.). – Київ: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2004. – С. 63-65.

3. Петруня В.Ю. Способы достижения конкурентных преимуществ предприятиями // Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины (в контексте глобализации): Материалы Всеукраинской науч.-практ. конф. (29 сентября-1 октября 2004 г.). – Симферополь: Таврический нац. ун-т им. В.И.Вернадского, 2004. – С. 100.

4. Петруня В.Ю. Влияние факторов микро- и макросреды на эффективность деятельности предприятий // М.І. Туган-Барановський – видатний вчений-економіст. Спадщина та новації: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (20-21 січня 2005 р.). – Донецьк: Дон ДУЕТ, 2005. – С. 96-99.

5. Петруня В.Ю. Конкурентні стратегії підприємств в умовах глобалізації // Теория и практика экономики и предпринимательства: Материалы ІІ междунар. науч.-практ. конф. (10-12 мая 2005 г.). – Симферополь: Таврический нац. ун-т им. В.И.Вернадского, 2005. – С. 85-86.

6. Петруня В.Ю. Інтегрована стратегія конкурентоспроможності та передумови її виникнення в епоху глобалізації // Соціально-економічні трансформації в епоху глобалізації: Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. (18-19 травня 2005 р.). Т.1. – Полтава: Скайтек, 2005. – С. 197-201.

7. Петруня В.Ю. Екологічний фактор в поведінці споживача як передумова екологізації конкурентної стратегії підприємства // Управління стратегічними змінами на підприємстві: концептуальні засади, методологія та практика: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (27-28 жовтня 2005 р.). – Київ: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2005. – с.141-143.

8. Петруня В.Ю. Стратегія конкурентоспроможності підприємства за умов ресурсно-екологічних обмежень // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Сучасні наукові дослідження – 2006”. Том 29. Економічні науки. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – с. 32-35.

9. Петруня Ю.Є., Петруня В.Ю. Маркетингові екологічні стратегії підприємств // Збірник тез доповідей Першої міжнародної науково-практичної конференції “Маркетинг інновацій і інновації в маркетингу”. 21-22 вересня, 2007 року. – Суми, 2007. - С. 120-122 (особисто автором проаналізовано складові маркетингової екологічної стратегії підприємства).

АНОТАЦІЯ

Петруня В.Ю. Екологічний менеджмент в системі ринкової конкурентоспроможності підприємства. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.06 – економіка природокористування та охорони навколишнього середовища. – Національний гірничий університет, Дніпропетровськ, 2008.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню впливу системи екологічних факторів на ринкову конкурентоспроможність підприємств, а також шляхів їх врахування для вдосконалення управління підприємствами.

Запропонована методика визначення загальної ринкової конкурентоспроможності підприємства на основі таких