Київський національний університет

ІМЕНІ Тараса Шевченка

русак ДЕНИС МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 339.9 (477): 658.114.3

Удосконалення корпоративного управління

в україні в контексті світового досвіду

Спеціальність 08.00.02 – світове господарство

і міжнародні економічні відносини

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник | доктор економічних наук, професор

Гальчинський Анатолій Степанович

Заступник виконавчого директора з наукових програм БО “Інститут стратегічних оцінок”

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор

Панченко Євген Григорович

ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”,

професор кафедри міжнародного менеджменту

кандидат економічних наук, доцент

Орєхова Тетяна Вікторівна

Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України,

доцент кафедри міжнародної економіки

Захист відбудеться “01” липня 2008 року о 14:30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.02 Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова 36/1, зал засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка, за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12.

Автореферат розіслано “ 31” травня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л. С. Поліщук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. За умов ринкового господарювання в розвитку економіки країни важливу роль відіграють корпоративні форми організації господарської діяльності підприємств: акціонерні товариства різних типів, концерни, холдинги, промислово-фінансові групи, інтегровано-корпоративні об’єднання.

Світова практика переконує, що тільки з розвитком національного корпоративного сектору економіки, і зокрема акціонерних товариств, акумулюються значні обсяги інвестиційних ресурсів у національній економіці. Саме корпоративне управління та акціонерний капітал становлять важливу складову ефективної інтеграції суб’єктів господарювання в міжнародну економіку. Тому вивчення світового досвіду і практики корпоративного управління є актуальним для українських корпорацій у контексті їхнього входження у світовий економічний простір .

Однак сьогодні через національну специфіку корпоративного управління така форма господарювання виконує в економіці України не характерну для світової практики функцію – залучення ресурсів та забезпечення участі зацікавлених фізичних і юридичних осіб у корпоративному управлінні на основі рішень, які ухвалюються колективно, а функцію перерозподілу власності та встановлення контролю над підприємствами.

Світовий досвід у сфері корпоративного управління висвітлено в працях Ансоффа, Ф. Лопез, Р. Ла Порту, Т. Пітерса, Д. Кея, А. Силберстона, А. Шлейфера, О. Вільямсона, Р. Коуза, Т. Еггертссона, Д. Кортена, А. Алчіана, Г. Демсеца, М. Дженсе---на, У. Меклінга, Ф. Лопеса-де-Силанеса, Дж. Нівета, Дж. Стігліца, С. Соссьє, Дж. Колемана, А. Демб, Ф. Нойбауера, Р. Раяна, Л. Зінгалеса, С. Пішпека, С. Лемма, М. Роу, Е. Стернберга, А. Берлі, Г. Мінза, П. Друкера, Ю. Фама, М. Дженсена, Дж. Коулмена та інших зарубіжних дослідників даної проблеми. Проте праці цих учених здебільшого стосуються побудови ієрархізованої моделі корпоративного управління, майже відсутні дослідження, які охоплюють віртуальні організаційні форми з їхньою неієрархізованою організаційно-управлінською моделлю корпоративного управління.

Питання національного корпоративного управління досліджували вітчизняні вчені Є. Бойко, М. Вінник, А. Гальчинський, В. Геєць, В Голіков, В. Гриньова, В. Гуменюк, С. Давимука, М. Долішній, І. Жадан, М. Зверяков, С. Злупко, В. Євтушевський, А. Клепач, М. Козоріз, В. Корнєв, І. Крюкова, О. Мендрул, В. Міщенко, О. Мозговий, С. Мочерний, С. Науменкова, В. Нечаєв, Є. Палига, Є. Панченко, Л. Пащенко, В. Пономаренко, А. Пушкар, А. Сірко, В. Щербина.

Водночас слід наголосити, що досі не проведено комплексного дослідження механізмів удосконалення корпоративного управління, особливо в національній трансформаційній економіці з її стаціонарною ієрархізованою формою корпоративного управління.

Вивчення наукової літератури, яка обґрунтовує методологію та методику дослідження корпоративного управління, свідчить про відсутність комплексних досліджень у цій сфері стосовно умов мережевої економіки, мережевих організаційних форм та віртуальних корпоративних об’єднань. Недостатньо вивчено проблемні питання розробки ефективних механізмів та інститутів управління державними корпоративними правами та майновими частками, участі держави в корпоративному управлінні в українських акціонерних товариствах у цілому.

Крім того, низка досі не вирішених теоретико-методологічних питань постала в процесі формування національного корпоративного управління за період ринкових трансформацій. Корпоративне управління розглядається, як правило, без урахування світових тенденцій, що мають місце в побудові нових організаційних мережевих форм управління. Такий підхід не дає змоги визначити перспективи подальшого розвитку корпоративного управління за умов глобалізації та зростання масштабів мережевої економіки.

Усе це зумовлює необхідність проведення глибокого наукового аналізу корпоративного управління та визначення напрямів удосконалення національного корпоративного управління з урахуванням світового досвіду та сучасних тенденцій .

Обґрунтуванню шляхів розв’язання окреслених проблем, визначенню механізмів формування ефективнішої національної практики корпоративного управління в акціонерних товариствах усіх форм власності, що є складовою частиною вирішення комплексного завдання відпрацювання ринкових механізмів для економіки України, а також питанню формування національної моделі корпоративного управління, яка б відповідала національним стратегічним вимогам побудови розвинутого й адаптованого до європейського правового поля, до вимог інституційних інвесторів акціонерного сектору економіки, а також світовим тенденціям у галузі корпоративного управління, і присвячується дане дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у відповідності до програм наукових досліджень кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Механізм взаємодії економіки України зі світовим господарством в умовах глобалізації” (номер державної реєстрації № 01БФ048-01) та “Інтеграційна стратегія входження України в європейський економічний простір” (номер державної реєстрації № 06БФ048-06), які є складовою наукових досліджень Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (2001—2005 рр.) і “Наукові проблеми сталого розвитку України” (2006—2010 рр.).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних підходів та практичних рекомендацій щодо вдосконалення національної моделі корпоративного управління в контексті світових тенденцій побудови нових організаційно-управлінських форм. Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло завдань, які слід вирішити:

· узагальнити світову практику та моделі корпоративного управління для проведення класифікації основних економічних умов і виокремлення найбільш істотних чинників, що впливають на ефективність сучасного корпоративного управління;

· визначити світові тенденції в системі корпоративного управління в рамках розвитку інформаційного суспільства для дослідження впливу мережевої економіки та простору віртуалізації на сучасні ієрархізовані моделі корпоративного управління;

· проаналізувати еволюцію національної моделі корпоративного управління і виокремити характерні для неї риси, що дасть змогу з’ясувати місце української моделі корпоративного управління серед світових з урахуванням сучасних тенденцій;

· дослідити позитивні та негативні фактори в системі корпоративного управління в Україні, що впливають на становлення національної моделі корпоративного управління, для визначення основних напрямів удосконалення корпоративного управління та методів реалізації цих напрямів;

· визначити напрями оптимізації національного регулювання у формуванні ефективної системи корпоративного управління в контексті проаналізованого світового досвіду та досвіду країн ЄС, що дасть змогу українським акціонерним товариствам увійти в світовий економічний простір;

· розробити практичні рекомендації щодо вдосконалення механізмів державного регулювання в системі корпоративного управління з урахуванням євроінтеграційних процесів в Україні. Визначені завдання дають змогу окреслити предмет і об’єкт дисертаційного дослідження.

Об’єктом дослідження є Сучасні моделі корпоративного управління в закордонних корпораціях, світовий досвід та тенденції в галузі корпоративного управління, мережеві корпорації з їхніми неієрархізованими управлінськими моделями та українські корпорації.

Предметом дослідження є організаційно-економічні і соціально-економічні аспекти, форми та механізми корпоративного управління.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використано такі методи дослідження: в першому розділі – систематизації та узагальнення (для визначення основних детермінантів сучасного корпоративного управління), наукової абстракції та синтезу (для дослідження впливу глобальної мережевої економіки та простору віртуалізації на сучасні ієрархізовані моделі корпоративного управління), порівняльного аналізу (для ідентифікації ефективності сучасного корпоративного управління з урахуванням фактору концентрації корпоративної власності); в другому розділі – факторний та структурно-логічний (для визначення інституційної структури розвитку національного корпоративного сектору економіки), порівняльний аналіз, емпіричні та статистичні методи (для дослідження специфіки функціонування корпоративного управління на українських та закордонних підприємствах з державною участю), метод соціологічних досліджень (для аналізу еволюції національного корпоративного управління); в третьому розділі – економіко-математичне моделювання (для побудови моделі прозорості компанії та зростання доходів акціонерів), регресійно-кореляційний аналіз (для перевірки гіпотези про взаємозв’язок між концентрацією акціонерного капіталу та ефективністю корпоративного управління), загальнонаукові методи узагальнення (для обґрунтування альтернатив інкорпорування міжнародних стандартів корпоративного управління в національну практику); графічний і табличний (для подання результатів дослідження).

Інформаційною базою дослідження стали широке коло вітчизняних і зарубіжних літературних джерел, фактологічна та статистична інформація державних органів влади, експертні оцінки, результати наукових досліджень “Института экономики переходного периода” РФ, Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України, комісій ООН (UNCTAD), МВФ, ОЕСР, інформаційні матеріали ряду міжнародних асоціацій, національних та зарубіжних дослідних і рейтингових агентств, аналітичні та статистичні доповіді на електронних носіях.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробленні теоретичних положень, методів дослідження і прикладних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління в національних акціонерних товариствах усіх форм власності з урахуванням світових тенденцій. Найбільш суттєвими науковими результатами, які відображають наукову новизну дослідження та особистий внесок здобувача в розробку проблеми, є:

вперше:

· запропоновано авторське трактування корпоративного управління як системи заходів і правил, спрямованих на узгодження інтересів власників підприємства й акціонерів, з одного боку, і підвищення ефективності функціонування підприємства на основі посилення результативності взаємозв'язку між радою директорів (наглядовою радою) і професійним менеджментом, що забезпечує економічну ефективність роботи акціонерного товариства, з іншого боку. Така система дає змогу побудувати раціональні взаємозв'язки між різними органами корпоративного управління;

· досліджено вплив глобальної мережевої економіки та простору віртуалізації на сучасні ієрархізовані моделі корпоративного управління, що є причиною створення нових віртуальних організаційно-управлінських форм, які вже сьогодні використовуються провідними мережевими корпораціями в рамках горизонтальних економічних структур;

· запропоновано авторське трактування нової форми віртуального корпоративного об’єднання – «віртуальної корпорації», під якою слід розуміти тимчасову форму добровільної кооперації кількох незалежних партнерів, що завдяки оптимізації системи управління та виробництва благ, відсутності інституційних та структурних обмежень, широким можливостям сучасного аутсорсингу забезпечує більшу економічну ефективність такого корпоративного об’єднання;

· введено фактор ненульової та неоднорідної інформаційної проникності економічного середовища у теоретичну конструкцію корпоративного управління, що дає підстави говорити про створення нової форми корпоративного управління – «економіки прямих рівноправних зв’язків» (ЕПРЗ). Засобом моделювання та інструментом дослідження цієї форми корпоративного управління був агентський підхід до моделювання економіки (agent-based computational economics);

· здійснено кореляційно-регресійний аналіз залежності між концентрацією акціонерного капіталу в провідних українських корпораціях та їхньою капіталізацією, що дало змогу обґрунтувати залежність між конфігурацією власності та ефективністю корпоративного управління та визначити оптимальні пакети акцій для мінімізації управлінських витрат;

удосконалено:

· класифікацію економічних умов та найбільш істотних чинників, що впливають на ефективність сучасного корпоративного управління, з урахуванням фактору концентрації корпоративної власності для встановлення еволюціонування дисперсних та концентрованих структур власності й притаманних їм форм управління;

· схему визначення типу української моделі корпоративного управління з урахуванням фактору концентрації корпоративної власності відносно домінуючих світових моделей, що дало змогу обґрунтувати перспективну еволюцію функціональних моделей національних корпорацій з концентрованих структур власності в напрямі дисперсних;

· форми і методи покращення фінансової звітності акціонерних товариств за рахунок забезпечення на українських підприємствах інформаційної відкритості та прозорості у відповідності до міжнародних стандартів і з урахуванням уже наявних концептуальних моделей та теорій в системі корпоративного управління, що створить сприятливі умови для діяльності вітчизняних підприємств за кордоном і дасть змогу залучити додаткові інвестиції в українську економіку;

дістали подальший розвиток:

· методологічні підходи до аналізу господарської діяльності закордонних підприємств, у яких держава бере участь у корпоративному управлінні, маючи на меті не тільки ефективну реалізацію своїх публічних функцій, а й збереження регулятивної ролі виключно економічними методами, що є особливо актуальним для України, де державні корпоративні права займають питому вагу в національному корпоративному секторі;

· існуючі форми застосування досвіду країн ЄС у формуванні ефективної системи корпоративного управління в Україні, що дає змогу кожному підприємству з урахуванням специфіки його економічних завдань та на основі використання внутрішніх корпоративних кодексів створити свою ефективну систему корпоративного управління, увійти в міжнародний корпоративний простір.

Наукове та практичне значення одержаних результатів. Головні положення й висновки дисертаційної праці можуть бути використані для вдосконалення механізмів корпоративного управління в українських акціонерних товариствах усіх форм власності, зокрема з державною участю. Основні теоретичні положення щодо суті сучасного корпоративного управління, чинників, що впливають на якість корпоративного управління та організаційну побудову, можуть бути реалізовані в акціонерних товариствах з урахуванням специфіки кожного підприємства.

На загальнодержавному рівні висновки дисертаційного дослідження було використано для формування рекомендацій та пропозицій стосовно розширення та підвищення ефективності державної участі в системі корпоративного управління, для подальшого впровадження у практичну роботу Міністерства праці та соціальної політики України (довідка № 272/0/22-07 від 16.10.2007).

Результати дослідження що стосуються оптимізації роботи наглядових рад та формування оптимальної конфігурації акціонерної власності використано в роботі акціонерного банку АБ «Синтез» (довідка № 2717/01 від 16.10.2007).

Основні положення дисертаційної роботи впроваджено в навчально-методичну діяльність кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка при розробці програм, методичного забезпечення та викладання дисциплін “Світова економіка”, “Міжнародні економічні відносини” та “Перехідні економічні системи” (довідка про впровадження № 048/11-140 від 20.10.2007).

Результати й положення дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні у вищих навчальних закладах курсів “Основи економічної теорії”, “Макроекономіка”.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно проведеною роботою, викладені в ній теоретичні й методологічні напрацювання та практичні результати отримані автором і належать йому особисто. Основні положення дисертації дістали відображення у низці авторських публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію на 10 науково-практичних конференціях, зокрема: “Актуальні проблеми міжнародних відносин” (Київ, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, жовтень 2004 р.); “Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (Київ, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, березень 2005 р.); “Актуальні проблеми міжнародних відносин” (Київ, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, жовтень 2005 р.); “Інвестиції ХХІ століття в контексті ООН ЦРТ. Інвестиційно-інноваційна модель розвитку в Україні” (Умань, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, червень 2006 р.); “Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (Київ, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Наукове товариство студентів та аспірантів, березень 2007 р.); “Діяльність суб’єктів господарювання в контексті євроінтеграції” (Рівне, Національний університет водного господарства та природокористування, квітень 2007 р.); “Фінансові ресурси геоекономічного розвитку” (“Круглий стіл”. Київ, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Академія наук вищої школи України, квітень 2007 р.); “Європейський союз в системі геоекономічних координат” (“Круглий стіл”. Київ, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Академія наук вищої школи України, Українська асоціація економістів-міжнародників, травень 2007 р.); “Новітні тенденції і стратегії розвитку міжнародної торгівлі: фінансово-економічний та правовий аспекти” (Київ, Українська академія зовнішньої торгівлі, травень 2007 р.); “Економіка США як локомотив та барометр світового господарського поступу” (“Круглий стіл”. Київ, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Академія наук вищої школи України, Українська асоціація економістів-міжнародників, червень 2007 р.); “Інвестиції ХХІ століття: соціальні аспекти інноваційної моделі розвитку” (Умань, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, червень 2007 р.); “Построение информационного общества: ресурсы и технологии” (Киев, Украинский институт научно-технической и экономической информации, июнь 2007 г.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено в 7 наукових публікаціях, вміщених у наукових журналах і фахових наукових виданнях, які відповідають перелікові фахових наукових видань, затвердженому ВАК України: загальний обсяг публікацій —2,8 друк. арк., у тому числі 5 одноособових статей – 2,5 друк. арк.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Роботу викладено на 221 сторінках, з яких основний текст займає 190 сторінок. Дослідження містить 26 таблиць (з яких 10 у додатках) та 22 рисунки (з яких 4 у додатках). Список використаних джерел (на 17 сторінках) налічує 206 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, наукову новизну, мету та завдання дослідження, сформульовано висновки щодо практичного значення одержаних результатів, описано форми їх апробації та використання.

У першому розділі “Теоретичні засади формування сучасного корпоративного управління” здійснено систематизований виклад теоретичних підходів до формування системи корпоративного управління. Проаналізовано інтегровану сутність поняття «корпоративне управління» з урахуванням позицій зовнішнього та внутрішнього регулювання діяльності корпорацій. Досліджено нормативний аспект концепції корпоративного управління, її зв'язок з певними нормами та правилами, які визначають корпоративну поведінку. З біхевіорального боку корпоративне управління охоплює приватні взаємини, а отже моделі поведінки різних учасників корпорації. Проте поняття корпоративного управління не обмежується суб’єктивним аспектом, що полягає у взаєминах його учасників. Тому було досліджено об’єктивний процес управління з його керованим об’єктом — корпорацією.

На основі проведеного в дисертаційному дослідженні аналізу різних поглядів на поняття «корпоративне управління» було сформульовано власне визначення сутності поняття «корпоративне управління»: «Корпоративне управління – це система заходів і правил, спрямованих на узгодження інтересів власників підприємства й акціонерів, з одного боку, і підвищення ефективності функціонування підприємства на основі посилення взаємозв’язку між радою директорів і професійним менеджментом, що забезпечує економічне зростання, з іншого боку».

При розгляді засадничих принципів формування корпоративного управління проаналізовано теоретичні передумови дослідження інституційної економіки, агентських відносин у корпоративних структурах і відзначено відносність відмінностей між теорією агентів і теорією трансакційних витрат. Доводиться, що проблема трансакційних витрат в агентських відносинах породжується інформаційною асиметрією, чинниками невизначеності, протилежністю цільових функцій економічних суб'єктів.

Тому в дисертаційному дослідженні було переглянуто базові постулати теорії фірми та агентських відносин, що стосуються інформаційної проникності. Сучасне корпоративне управління розглядає розподіл інформаційної проникності в просторі економічної системи як однорідний. З погляду окремого спостерігача, що знаходиться в деякій точці економічного простору, решта учасників економічної системи розподіляється навколо нього по трьох центричних зонах, відстань між якими дорівнює радіусам Rо, Re та Rmax. Кожна ближча до спостерігача зона допускає використання тих форм управління, що належать до інших, більш віддалених зон, але не навпаки. Таким чином, у ближній до спостерігача зоні можуть застосовуватися всі форми управління, а в дальній – тільки одна (рис. 1).

Рис. 1. Розподіл інформаційної проникності в ринковій і мережевій

формах корпоративного управління

З розвитком засобів обміну інформацією довжина радіусів центричних зон збільшується, отже, межі зони, де можуть застосовуватися громадські і/або ієрархічні форми управління, розширюються. Якщо припустити, що розміри економічного простору постійні, то розширення громадської та ієрархічної зон приводить до скорочення зони ринкової форми корпоративного управління. Іншими словами, розвиток ІТ-технологій і розширення мережевої економіки витісняє з економіки ринкові засади управління, а отже і класичні форми корпоративного управління.

Проведений у дисертаційному дослідженні аналіз основних процесів, що формують мережеву економіку, показав, що в найближчі 10 років майже 90% корпоративних організацій бізнесу в економічно розвинутих країнах використовуватимуть у своїй діяльності Інтернет-технології та мережеві форми управління. Отже, тією або іншою мірою всі вони стануть учасниками мережевої економіки, а її особливості й можливості становитимуть для основної частини бізнесу достатньо великий інтерес. З погляду економічної теорії аналізовані процеси і тенденції означають появу низки нових моментів в корпоративному управлінні:

1. До звичного набору форм корпоративного управління, що традиційно складається з ринкового та ієрархічного способів координації діяльності, додається нова форма управління – «економіка прямих рівноправних зв'язків». Завдання дослідників – опрацювати деталі механізму функціонування цієї форми на базі сучасних технічних та організаційних засобів і підготувати її, таким чином, до широкого практичного використання в організаційному й інституційному дизайні нових динамічних форм корпоративного управління.

2. У багатьох випадках потрібне залучення до теоретичних конструкцій економічної науки чинника ненульової і в загальному випадку неоднорідної інформаційної проникності економічного середовища. Урахування цього чинника дасть можливість, зокрема, пояснити застосовність тієї або іншої форми управління залежно від часу розповсюдження інформації в керованій системі та від швидкості змін стану системи. Попередній аналіз показав, що ринкова форма краще працює в середовищі з низькою інформаційною проникністю, пов'язаною з великим часом розповсюдження інформації і/або високою швидкістю змін станів системи. Проте ринкова форма не є такою ефективною і гнучкою, коли інформаційна проникність середовища в керованій системі – на середньому рівні або висока. Ієрархічна форма займає нішу в середовищі із середнім рівнем проникності, а форма ЕПРЗ краще за інші дві забезпечує координацію діяльності в середовищі з високою проникністю.

3. Уявлення про економічний простір, заповнений різними формами управління і координації діяльності агентів залежно від ступеня їх інформаційної «віддаленості» один від одного, наводить на роздум про можливість побудови єдиної моделі механізму координації в економічній системі, окремими елементами якого будуть ринкова (сучасна форма корпоративного управління) , ієрархічна, ЕПРЗ і, можливо, інші форми управління.

У дослідженні розглянуто формування альтернативних моделей корпоративного управління. З точки зору фактору концентрації власності, з яким тісно взаємопов’язана модель корпорації, що діє в різних країнах, було виділено і проаналізовано дві базові моделі корпорації: модель W (widely held corporation) – компанія з розпорошеною власністю (англосаксонська модель) і модель B (blockholder model) – компанія з концентрованою власністю (решта світу). Було виявлено, що модель W допускає існування конкурентного ринку капіталу, який є важливим чинником підтримки конкуренції на ринках товарів і праці. Крім того, будучи менш інерційною і більш гнучкою, ця модель дає змогу швидко і безперешкодно здійснювати реструктуризацію компаній. За сучасних умов, що характеризуються різкими структурними і технологічними зсувами, це може ставати дуже серйозною, а часом вирішальною перевагою. Проте економічну ефективність забезпечує не просто той або інший стаціонарний режим корпоративного управління, а можливість залежно від специфічних обставин часу і місця вільно, з мінімальними витратами перемикатися з одного режиму в інший.

У другому розділі “Сучасні тенденції формування національного корпоративного управління з урахуванням міжнародного досвіду” визначено особливості розвитку національного корпоративного сектору за умов трансформаційної економіки, окреслено параметри ефективності функціонування корпоративного сектору всіх форм власності. На підставі результатів аналізу стану розвитку корпоративного сектору в Україні та вивчення світового досвіду виявлено проблеми та чинники, що перешкоджають формуванню конкурентної національної моделі корпоративного управління.

Перехід від державної форми власності до корпоративної мав надати приватизованому сектору більшої динамічності та покращити макроекономічні показники внаслідок запровадження нових корпоративних форм управління підприємствами, проте запланованого економічного ефекту досягнуто не було. Дослідження в розрізі випуску промислових товарів дало підстави стверджувати, що ефект від приватизації та впровадження корпоративного управління не був позитивним, як зазначають деякі українські науковці. Якщо підрахувати кількість приватизованих і надалі корпоратизованих підприємств за накопичувальним підсумком, то питома вага приватизованих підприємств у загальному обсязі виробництва промислової продукції мала збільшуватися, а не залишатися сталою (рис 2).

Рис. 2. Динаміка корпоратизації та структурні зміни ВВП в Україні Розраховано автором за даними статистичних бюлетенів «Про соціально-економічне становище України» Держкомстату України та «Про приватизацію» ФДМ України за 1999 – 2006 рр., річних звітів ДКЦПФР України за 1996 – 2006 рр.

Дослідження змісту інституційних перетворень акціонерної власності в транзитивній українській економіці та становлення національної моделі корпоративного управління показало, що еволюційні етапи розвитку цих складових перебувають у прямій залежності від розподілу чи перерозподілу формальних прав власності та неформального контролю над корпоративним сектором економіки. Це спонукало тяжіння національної моделі корпоративного управління до континентальної європейської з огляду на схожість ключових проблем України та європейських країн у функціонуванні інституційного середовища (табл. 1).

Таблиця 1

Порівняльна характеристика національних моделей КУ

Фактор/Модель | Англосаксонська

модель КУ | Німецька

модель КУ | Українська

модель КУ

Основні власники | Інституційні та індивідуальні інвестори | Банки, компанії, ФПГ | Компанії, держава

Концентрація власності | Деконцентрована

(розпорошена, дисперсна) | Висока концентрація | Висока концентрація

Домінуюче зовнішнє джерело фінансування | Ринок капіталу | Банківські кредити | Банківські кредити

Розвинутість ринку корпоративного контролю | Висока | Низька | Низька

Основні власники акцій | Акціонери | Широке коло власників | Акціонери

Здійснення контролю | Аутсайдери | Інсайдери | Інсайдери

Правовий захист інтересів міноритарних акціонерів | Високий | Модель не орієнтована на міноритарних акціонерів | Низька

Агентська проблема | Конфлікт акціонерів та менеджерів | Конфлікт великих та дрібних акціонерів | Конфлікт великих та дрібнихакціонерів

Модель Ради директорів | Однорівнева | Дворівнева | Однорівнева

Вимоги до розкриття інформації | Жорсткі | Невисокі стандарти | Невисокі стандарти

Джерело: розроблено автором.

У дисертаційному дослідженні обґрунтовано положення, що трактування теоретичної моделі «принципал-власник та агент-менеджер», запропонованої в рамках неоінституційної теорії та теорії агентських відносин у західних корпораціях, має зазнати суттєвих змін стосовно до українських економічних умов. Більшість конфліктів корпоративного управління переходить у площину інших відносин, а саме відносин між менеджерами як контролюючими акціонерами (або контролюючими акціонерами, в тому числі як менеджерами) та всіма іншими акціонерами (в нашому випадку міноритарними акціонерами).

Як було статистично доведено в другому розділі за наявними оцінками, нині частка найбільших акціонерів у капіталі українських промислових підприємств становить у середньому 35–40%. Тут необхідно відзначити специфічну, багато в чому унікальну рису внутрішньої організації найбільших і найуспішніших українських компаній, що розглядались. Як було вказано в першому розділі, в більшості країн світу основою концентрованої власності служить інститут сім'ї. Українські компанії відхиляються від цієї моделі в одному дуже важливому відношенні.

Із зрозумілих економічних причин більшість із них ніколи не будувалася, та й не могла будуватися за зразком сімейних фірм. Їхнє ядро складає «команда» з трьох-семи чоловік, тісно пов'язаних між собою неформальними зв'язками і спільним минулим досвідом. За аналогією з сімейними фірмами їх можна було б назвати «дружніми фірмами» (деякі дослідники віддають перевагу більш нейтральному терміну — «партнерські фірми»), які тяжіють до моделі В – це корпорації з концентрованою власністю, або, в інших термінах, з домінуючими власниками-блокхолдерами (blockholder model). У нашому випадку йдеться про корпорацію, контрольовану великими власниками, які можуть на власний розсуд формувати наглядові ради (за необхідності й очолювати їх), а також призначати і міняти вищу управлінську ланку професійних менеджерів, але такими контролюючими власниками є не багаті сім'ї, а «ядро-команда» або держава, яка теж є суб’єктом корпоративного управління. Ця особливість українського корпоративного сектору може стати серйозним підґрунтям для його майбутньої еволюції до моделі W (widely-held corporation model).

У третьому розділі “Наближення національних стандартів корпоративного управління до стандартів ЄС” сформульовано рекомендації щодо вдосконалення механізмів державного регулювання в системі корпоративного управління в контексті світового досвіду та досвіду ЄС.

Особливу увагу приділено світовим стандартам розкриття інформації та їх подальшій імплементації в українську практику корпоративного управління. Досліджено типи звітності зарубіжних державних підприємств (чи підприємств із державною акціонерною часткою) – ех ante (передбачувана), ех роst (реалізована) та агрегована звітність. Проаналізовано американську систему розкриття інформації на ринку цінних паперів EDGAR і «Міжнародні стандарти розкриття інформації при міжнародних розміщеннях та первісному лістингу цінних паперів іноземних емітентів» Міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO) в контексті вдосконалення національного корпоративного управління.

Запропоновано модель, яка теоретично обґрунтовує залежність між прозорістю компанії та доходами акціонерів. Отримані результати відповідають попередньо сформульованій гіпотезі про позитивний зв'язок між ступенем відкритості компанії і наявністю великого акціонера (власника). Модель особливо прийнятна для тих підприємств, де держава є великим акціонером, адже ця модель забезпечує рішення проблеми переважання особистих інтересів державних управлінців у компаніях над захистом інтересів корпоративних прав держави, але за умови, що управлінці будуть зацікавлені в зростанні доходів від прозорості компанії.

Одним з показників концентрації капіталу є групування підприємств за величиною пакета, яким володіє найбільший акціонер (ним може бути як фізична, так і юридична особа). Частку акцій найбільшого власника було позначено як S. Залежно від прав володіння акціями згідно з чинним законодавством про господарські товариства було виділено 6 груп акціонерів (рис. 3).

Рис. 3. Розподіл національних акціонерних товариств за часткою акцій, що належать найбільшому власнику, 2003 – 2006 рр. Розраховано автором за статистичними даними ДКЦПФР України за 2002 – 2006 роки.

У 2003 р. в усіх українських АТ був хоча б один акціонер, який володів понад 10% акцій. У цей період найпоширеніші пакети акцій становили 25% і 50%. Рисунок 4 показує, що у 2003 р. 48% підприємств мали акціонера з пакетом понад 50% акцій і лише 16% – акціонера з пакетом понад 75 % акцій. У цілому у 2003 – 2006 рр. простежується тенденція до зменшення кількості підприємств, де частка найбільшого акціонера більше 50%. Звідси висновок про зменшення концентрації протягом 2003 – 2006 рр.

Залежність між рейтингом акціонерного товариства за ринковою капіталізацією і рівнем концентрації власності визначалася за допомогою регресійно-кореляційного аналізу. Коефіцієнт кореляції обчислювався за формулою: |

де S – частка домінуючого власника даного АТ;

R – рейтинг за ринковою капіталізацією АТ.

Підвищення концентрації власності в АТ до 50% приводить до зростання його ефективності, концентрація вище 50% меншою мірою позначається на результатах діяльності АТ. Коефіцієнт кореляції було обчислено для 100 провідних українських корпорацій за 2003 – 2006 рр. Підприємства, в яких найбільшим власником є держава (25 % у загальному обсязі вибірки), аналізувалися окремо.

Модульне значення кореляції більше 0,3 дає підстави говорити про певну залежність. Основним чинником, що вплинув на заниження значення коефіцієнта, є те, що часто декілька акціонерів з великими пакетами є афілійованими особами і діють як один акціонер, що підтверджує дослідження провідних українських корпорацій у другому розділі.

Таблиця 2

Коефіцієнт кореляції між ринковою капіталізацією і часткою домінуючого власника в українських акціонерних товариствах*

Тип найбільшого акціонера | Частка найбільшого акціонера | Коефіцієнт кореляції

Держава | До 100% | 0,35

Інші акціонери ( юридичні і фізичні особи) | До 50% | - 0,30

Понад 50% | - 0,25

* Найменший показник у рейтингу було надано найефективнішому АТ.

Наведене в табл. 2 позитивне значення коефіцієнта кореляції для держави (0,35) свідчить про те, що чим вище частка держави в акціонерному капіталі підприємства, тим менш ефективна діяльність акціонерного товариства. Причина неефективності державного управління полягає в ринковій невизначеності підприємств, які працюють у даному випадку на зменшення капіталізації для подальшого перерозподілу корпоративних прав не на користь держави. Якщо найбільшим акціонером є недержавні установи або фізичні особи, то коефіцієнт кореляції негативний. Це значить, що зі зростанням концентрації капіталу рейтинг знижується (зв'язок зворотний).

Таким чином, якщо в одному випадку витрати повинні зменшуватися зі зростанням концентрації, то в іншому – навпаки, зростати. Мінімізувати витрати можна за такої конфігурації власності, коли середніми за величиною пакетами акцій володіють декілька акціонерів, здатних успішно контролювати діяльність менеджменту, а також ефективно контролювати один одного з метою недопущення експропріюючої поведінки. Відносини між членами такої групи найчастіше набувають форми відносин між співвласниками, а не відносин між власниками і найманими керівниками, що позитивно впливає на динаміку ринкової капіталізації таких компаній.

Особливу увагу в третьому розділі дисертаційного дослідження приділено вивченню міжнародних стандартів корпоративного управління та стандартів ЄС і впровадженню прогресивних реформ у галузі корпоративного управління в українських корпораціях, аналізу можливостей використання досвіду наднаціонального регулювання корпоративного управління в ЄС, дослідженню варіантів інфорсменту кодексів корпоративного управління.

Практика вдосконалення корпоративного управління в Україні та поточні завдання відповідної реформи в ЄС мають багато спільного. Найбільш пріоритетними для України галузями, де досвід ЄС може бути особливо корисним, визначено злиття та поглинання, контроль за великими угодами щодо акціонерного капіталу, афілійовані структури, бенефіціарні володіння, банкрутства, збереження участі держави в корпоративному управлінні. Розглянуто ряд позитивних новацій, що містяться в актах ЄС, у процедурах, що прийняті для розробки директив ЄС, у Третій, Четвертій, Шостій, 77/197, Сьомій, Восьмій, Дванадцятій директивах та в Директиві 2004/25 (злиття та поглинання). На підставі розглянутих новацій сформульовано низку практичних пропозицій, що можуть бути використані ДКЦПФР для вдосконалення національного корпоративного кодексу і стосуються сфер: розкриття інформації; виплати винагороди членам органів управління та працівникам (менеджменту); проведення загальних зборів акціонерів; діяльності наглядових рад.

Щодо інфорсменту прав акціонерів було зроблено висновок, що перевага має бути надана ринковому варіантові, але поряд із посиленням механізмів внутрішнього моніторингу прав міноритарних акціонерів, покращенням системи голосування, розкриття інформації, що забезпечує якісніше корпоративне управління та звітність правління. Установлення жорсткого зв’язку між ринковим інфорсментом та цими внутрішніми інструментами корпоративного управління є більш оптимальним шляхом удосконалення системи корпоративного управління, ніж введення суворих законодавчих вимог, на чому наполягають деякі українські фахівці, адже системи стають нестаціонарними, що підтверджує досвід реформування корпоративного управління в ЄС.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичні узагальнення та практичні рекомендації щодо вдосконалення корпоративного управління в Україні в корпоративних структурах усіх форм власності з використанням світового досвіду. На основі проведеного дослідження автор дійшов таких висновків.

1. Процеси конвергенції національних моделей корпоративного управління посилилися внаслідок зростаючої інтеграції фінансових ринків, глобалізації товарних ринків, тенденції до зближення правових та інституційних норм, а головне – завдяки формуванню відкритого інформаційного суспільства та фактору мережевої економіки.

2. Аналіз формування мережевої організаційної структури в рамках інституційної конвергенції показав, що зміни форм компаній зумовлюють і зміну способів корпоративного управління. Нові риси «мережевої корпорації XXI століття» матимуть багато спільного з моделлю корпоративного управління американських транснаціональних корпорацій. Виникнення «віртуальних» корпорацій з їхніми мережевими стандартами управління, що не матимуть кордонів, приведуть до змін у світовій економіці, законодавчій та нормативній базі корпоративного управління.

3. З огляду на загальносвітові тенденції можна констатувати, що вибудовування оптимальної моделі корпоративного управління в Україні полягає не в запозиченні англосаксонської чи континентальної європейської моделі та імплементації позитивних рис цих моделей у національне законодавство, а в розвитку мережевих стандартів та інформаційних технологій у галузі корпоративного управління. Ідеться про формування не стаціонарних, а альтернативних динамічних моделей, які самі знаходитимуть оптимальні режими в рамках мережевої економіки з урахуванням фундаментального фактору концентрації власності.

4. Порівняльний аналіз ефективності альтернативних моделей корпоративного управління в рамках концентрації власності показав, що немає форм організації корпорації, які б володіли абсолютною перевагою перед іншими. Проте форма концентрації власності, притаманна англосаксонській моделі, може давати кращі результати за умов сучасної глобальної економіки. Розвиток економіки останніх десятиріч свідчить, що певна конвергенція інших моделей у напрямі англосаксонської відбувається й у формах концентрації власності. Під впливом глобальної конкуренції країнам з іншим устроєм корпоративного сектору все частіше доводиться запозичувати ті чи інші елементи та інкорпорувати їх у свої інституційні системи.

5. При розробці положень щодо впровадження міжнародних стандартів корпоративного управління та стандартів ЄС в українських акціонерних товариствах доведено, що оптимальнішим шляхом удосконалення системи корпоративного управління є встановлення жорсткого зв’язку між ринковим інфорсментом та внутрішніми інструментами корпоративного управління, ніж введення суворих законодавчих вимог, які роблять режим стаціонарним і не дають національним корпораціям змоги динамічно реагувати на світові тенденції.

6. Відповідно до розглянутих критеріїв зрілості, визначених відносно інституційного оточення в цілому, створені національні інституції не можна визнати зрілими, проте перший етап інституційного розвитку пройдено. Ключовим довгостроковим завданням є забезпечення стійкості створеного інституційного оточення. Інше принципове завдання полягає в забезпеченні адаптивності створених інституцій, тобто спроможності оперативно й адекватно реагувати на