НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Руденко Наталя Валентинівна

УДК 339.91+331.5

ВПЛИВ МІЖНАРОДНИХ ТЕНДЕНЦІЙ ЗАЙНЯТОСТІ
НА РЕГУЛЮВАННЯ РИНКІВ ПРАЦІ
У ВІДКРИТІЙ ЕКОНОМІЦІ

08.00.02 – світове господарство і міжнародні економічні відносини

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

КИЇВ–2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі зовнішньоекономічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор
Новицький Валерій Євгенович,
Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, заступник директора з наукової роботи

Офіційні опоненти: доктор економічних наук
Лісогор Лариса Сергіївна,
Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, завідувач відділу дослідження людського розвитку

кандидат економічних наук
Мірошниченко Тетяна Євгеніївна,
Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник

Захист відбудеться 11 березня 2008 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .176.01 Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, Київ, вул. Леонтовича, .

Автореферат розісланий “10” лютого 2008 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради |

А.М. Хахлюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Забезпечення достатньо високого рівня міжнародної конкурентоспроможності передбачає вироблення ефективного механізму регулювання зайнятості, наявність якого є, також, фактором динамі-зації соціально-економічного розвитку, становлення відкритого суспільства інформаційного типу, покращення рівня життя населення у державі.

Процес підвищення міжнародної мобільності та масштабності світових потоків робочої сили зумовлюється нерівномірністю соціально-економічного розвитку окремих регіонів та країн світу, періодичними кризовими подіями, які провокують макроекономічні та глобальні дисбаланси, дефіцитні тенденції при зведенні платіжних балансів, нові реалії у забезпеченні інвестиційними ресурсами. Комплекс міжнародних та внутрішньонаціональних чинників обумовив прискорену еволюцію, інтенсифікацію процесів міжнародного руху робочої сили, формування в багатьох країнах світу нової економічної моделі, ознакою якої є залучення на національну територію якомога більшої кількості кваліфікованих кадрів, носіїв інформації та передових технологій з метою підвищення ефективності соціально-економічного розвитку та зростання капіталізації в інформаційно-знаннєвій формі.

Активний розвиток міжнародних ринків праці є наслідком, але водночас і чинником процесів глобалізації, наростання взаємопов’язаності й відкритості національних економік, інтернаціоналізації капіталу та виробництва. Тому дослідження проблематики тенденцій зайнятості та розвитку ринків праці є не тільки актуальним, але й вельми значущим з позицій регулювання. Це обумовило посилення уваги з боку зарубіжних та вітчизняних вчених до аналізу зазначених проблем. Питання регулювання зайнятості, зокрема у контексті завдань забезпечення міжнародної конкурентоспроможності й підвищення ефективності зайнятості, висвітлювалися в численних публікаціях низки провідних авторів, зокрема зарубіжних вчених М.Алле, Р.Дж.Еренберга, М.Портера, Р.С.Смітта, Дж.Ріфкіна, Дж.Стігліца, Я.Тінбергена та російських авторів А.Бузгаліна, В.Варламова, А.Колганова, А.Никифорової й інших. Широке коло загальнотеоретичних питань розвитку ринків праці та регулювання зайнятості в Україні досліджувалося у працях В.Близнюк, Д.Богині, В.Будкіна, М.Дудченка, Т.Коробчук, А.Колота, Е.Лібанової, Л.Лісогор, Д.Лук’яненка, Т.Мірошниченко, В.Новицького, Ю.Пахомова, М.Семикіної, С.Сіденко, А.Чухна, Л.Шевченко та інших авторів. Низка питань методологічного характеру висвітлюється у нормативних документах, а також фахівцями, що працюють в структурах під егідою спеціалізованих міжнародних організацій і в українських регулятивних інститутах.

Водночас, незважаючи на достатньо широке опрацювання міжнародних аспектів функціонування ринків робочої сили, багато питань лишаються диску-сійними та недостатньо дослідженими. Так, вимагає критичного переосми-слення низка теоретичних положень, зокрема потребують поглибленого аналізу особливості формування людського капіталу як інвестиційного феномену в сучасному суспільно-відтворювальному процесі в умовах відкритих економік та глобальної лібералізації. Дотепер відсутній комплексний синтетичний підхід, який інтегрував би питання державної політики на ринку праці та інноваційної стратегії з метою наукового обґрунтування мобілізації трудових, матеріальних та фінансових ресурсів в інтересах забезпечення глобальних конкурентних переваг держави, розвитку найбільш динамічних та перспективних сегментів реального сектору економіки. Наведені міркування обумовили вибір теми дисертації, її мету та зміст дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисерта-ційна робота виконувалась у відповідності до планової тематики досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, зокрема при розробці НДР “Конкурентні інноваційні механізми економічного розвитку України в контексті світового досвіду інституційної політики” (державний реєстраційний № 0106U010980), а також у контексті підготовки НДР “Визначення критеріїв та показників ефективності планування видатків бюджету в соціальній сфері” Науково-дослідним інститутом міжнародних відносин НАУ на замовлення Міністерства фінансів України (державний реєстраційний № 0107U008182).

Мета дослідження полягає у встановленні закономірностей впливу міжнародних тенденцій зайнятості на концептуальні підходи до регулювання ринків праці, зокрема із застосуванням економічного та інституційного інструментарію, в контексті завдань забезпечення міжнародної конкуренто-спро-мож-ності національної економіки, з урахуванням зарубіжного досвіду та світових тенденцій розвитку ринків робочої сили. Відповідно до поставленої мети в роботі реалізовано наступні основні завдання дослідження:

- уточнити функціональну роль людського капіталу в процесах економіч-ного зростання та сучасного НТП, зокрема особливості його інформатизації в системі глобального конкурентного середовища, а також у контексті тенденцій розвитку міжнародних ринків праці та регулятивних підходів;

- сформулювати інноваційні завдання розвитку людського капіталу, а також нові критерії економічної ефективності останнього;

- виявити тенденції регулювання сфери зайнятості, зокрема у контексті міжнародного досвіду та інформаційно-інноваційних імперативів розвитку національ-них господарств з метою інтеграції до глобальної економіки;

- визначити найбільш ефективні комерційні механізми впливу на параметри зайнятості;

- проаналізувати тенденції зайнятості в некомерційному секторі у контексті завдань інституційного розвитку;

- уточнити компетенцію державних органів управління підготовкою кадрів, вищою освітою і навчальними закладами в контексті загального регулювання економічної діяльності;

- обґрунтувати напрями оптимізації регулювання зайнятості в умовах відкритої економіки України, з урахуванням завдань підвищення міжнародної конкурентоспроможності національної економіки та глобальних і регіональних імперативів регулювання зайнятості;

- виробити найбільш адекватні концептуальні підходи щодо підвищення ефективності функціонування сфери зайнятості в Україні в контексті завдань інноваційного розвитку.

Об’єктом дослідження є система економічних відносин, які виникають у зв’язку із сучасними тенденціями у сфері зайнятості у контексті застосування інструментарію регулювання ринків праці, вдосконалення параметрів зайнятості та виходячи з міжнародного досвіду стимулювання інноваційних процесів шляхом впливу на стан людського капіталу.

Предметом дослідження є трансформація механізмів зайнятості у сучасних відкритих економіках, які еволюціонують під впливом глобалізації та інформатизації відтворювальних процесів.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сучасні економічні теорії та концепції дослідження ринків праці й зайнятості у відкритих економіках. У роботі використано комплекс інструментів та загальнонаукових методів пізнання, зокрема при дослідженні методологічних засад регулювання ринків праці, ролі людського капіталу в процесах економічного зростання, інформатизації людського капіталу в системі глобального конкурентного середовища використовувалися: діалектичний метод пізнання; історичний підхід; кількісно-якісний аналіз; методи індукції та дедукції, а також компаративний аналіз економічних теорій та підходів, що лежать в основі розв’язання інноваційних завдань розвитку людського капіталу.

При дослідженні сучасних тенденцій регулювання сфери зайнятості за-стосовувався системно-структурний підхід, проводився аналіз та узагальнення емпіричного матеріалу, насамперед, міжнародного досвіду регулювання зайнятості на сучасному етапі, в контексті інформаційно-інноваційних імперативів національного розвитку. При вивченні механізмів соціального захисту у відкритих економіках як фактору впливу на параметри й тенденції зайнятості у некомерційному секторі у контексті завдань інституційного розвитку використовувалися економіко-статистичні методи дослідження.

Дослідження проблематики оптимізації регулювання зайнятості в умовах відкритої економіки України проводилося на базі вивчення та творчого переосмислення основних досягнень зарубіжної та вітчизняної економічної науки щодо оптимізації стану та параметрів розвитку ринку праці, виявлення глобальних та регіональних імперативів регулювання зайнятості. Концептуальні підходи до завдання підвищення ефективності функціонування сфери зайнятості в Україні в контексті завдань інноваційного розвитку формулювалися на основі його екстраполяції, з використанням методів функціонального та галузево-секторального аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у системному до-слідженні сучасних тенденцій регулювання зайнятості у контексті забезпечення глобальної конкурентоспроможності національних економік, на базі чого обґрунтовані механізми стимулювання інноваційних перетворень в умовах ринкової трансформації та інтеграції до світового господарства за допомогою реалізації ефективної стратегії держави у сфері людського розвитку.

Основні наукові результати, які становлять особистий внесок автора у розробку дослідженої проблеми, полягають у тому, що в дисертації:

вперше:

- обґрунтовано, що державна стратегія регулювання ринку праці в умовах сучасних міжнародних економічних відносин та глобальної конкуренції повин-на базуватися на концепції прискореної інформатизації, структурної оптимізації економіки та підвищення ролі людського капіталу як економічного ресурсу; випереджаюче накопичення інтелектуального капіталу виступає чинником підвищення капіталізації національної економіки та інструментом структурної оптимізації економічних ресурсів у суспільстві; концентрація сукупного обсягу суспільних знань у відповідності до парадигми економічного прориву може стати рушійною силою економічних перетворень, переходу від стадії факторної конкурентоспроможності до динамічного розвитку економіки знань;

- доведено, що регулювання зайнятості на сучасному етапі має виступати органічним елементом програмно-цільових підходів розвитку відкритої еконо-міки, які пов’язані з пріоритетами державної політики в галузі інноваційної політики, стимулюванням розвитку науки і технологій, забезпеченням сприят-ливих конкурентних позицій в системі міжнародного поділу праці, передусім на ринках продукції з високим ступенем доданої вартості; системні зрушення в державному підході до регулювання зайнятості є функцією асигнувань на науку і розробки, формування системи горизонтальних зв’язків і “переливів” техно-логій між галузями, а також ефективних механізмів конвертування ідей в товари, стимулювання венчурного фінансування, патентної діяльності з особливим акцентом на зворотному зв’язку з розвитком національного кадрового корпусу;

удосконалено:

- концепцію формування людського капіталу як інвестиційного процесу, що відбиває еволюційну та циклічну природу розвитку людського капіталу в сучасному відтворювальному процесі; зокрема виявлено специфіку та роль інвестицій в людський капітал в умовах становлення інформаційної економіки; обґрунтовано пріоритетність державних вкладень в людину в контексті завдань забезпечення міжнародної конкурентоспроможності;

- систему критеріїв ефективності інституційної політики в контексті реалій взаємодії державного і приватного капіталу, яка передбачає підвищення попиту на інновації з боку вітчизняного виробництва, адаптацію науково-технічного комплексу до умов ринкової економіки, вдосконалення рамкових, нормативно-правових засад господарської діяльності з акцентом на випереджаючому розвит-ку науково-технічної та інноваційної діяльності, інформаційномістких секторів, що можуть забезпечити прискорення соціально-економічного розвитку;

отримали подальшого розвитку:

- розкриття змісту категорії “людський капітал”, зокрема на основі уточнення місця й ролі сфери послуг у формуванні і накопиченні людського капіталу, критеріїв його якісної оцінки, що дозволяють конкретизувати механізми впливу на його формування та випереджаючий розвиток фундаментальної науки, а також визначення переліку найважливіших прикладних досліджень і розробок;

- концепція соціального захисту у відкритих економіках як фактор впливу не тільки на параметри зайнятості, але й на загальну конкурентоспроможність економіки країни та суб'єктів міжнародного бізнесу; показано, що розвиток інноваційного і технологічного потенціалу, підвищення якості управління та перехід на сучасні підходи до науково-технічної сфери передбачають концентрацію кадрового та інтелектуального ресурсу, який є безальтернативною умовою розвитку наукомісткого виробництва, розв'язання завдань промислової та соціальної політики, оптимізацію макроекономічного регулювання, що враховує позитивний міжнародний досвід інституційної політики сприяння покращенню конкурентного середовища, прогресивних змін пропорцій відтворення і модернізації виробничого апарату;

- підходи щодо застосування програмно-цільових важелів задля реалізації науково-технічних пріоритетів розвитку шляхом стимулювання виробництва з високим вмістом доданої вартості, інформаційномісткої промисловості в Україні за допомогою апробованих міжнародною практикою інструментів оптимізації ринку праці; зокрема показано, що підвищення життєвого рівня в країні є не тільки метою, але й функціональним елементом підвищення національної конкурентоспроможності в державі через те, що показники якості життя виступають критеріями сприятливості інвестиційного клімату (в широкому розумінні поняття “інвестиційні ресурси”) і створення соціально-економічних умов для реалізації творчого, інтелектуального потенціалу працівників, концентрації на території країни інформаційних капіталів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення, які було сформульовано в роботі, можуть бути використані для оптимізації функціонування ринку праці в умовах відкритої економіки України, розробки механізму регулювання зайнятості, соціального відтворення трудових ресурсів, міграційних процесів на національному рівні. Основні результати дисертації доведено до рівня прикладних рекомендацій, які можуть бути використані органами державної законодавчої та виконавчої влади України для оптимізації політики зайнятості в Україні у контексті глобалізаційних змін.

Матеріали дисертації щодо обґрунтування напрямів оптимізації інституційних підходів щодо регулювання зайнятості у відкритій економіці України, а також визначення концептуальних засад підвищення ефективності функціонування сфери зайнятості в Україні у контексті завдань інноваційного розвитку були використані Міністерством економіки України при підготовці аналітичних матеріалів (Акт про впровадження у діяльності фінансово-адміністративного департаменту Міністерства економіки України).

Основні наукові положення, висновки та рекомендації дисертації знайшли практичне застосування у діяльності Державного центру зайнятості України при опрацюванні нормативних документів та підготовці аналітичних матеріалів з проблематики оптимізації розміщення продуктивних сил, пошуку шляхів під-вищення якості та рівня життя (Довідка № ДЦ-17-795/0/6-08 від 09.02.2008 р.).

Матеріали дисертації використовуються в навчальному процесі кафедри теоретичної та прикладної економіки Інституту міжнародної економіки і фінансів, зокрема при викладанні курсів “Міжнародний ринок праці”, “Ринок праці”, “Економіка праці”, “Економічна теорія”, “Макроекономіка” та ін. економічних дисциплін (довідка №166 від 18.01.2008 р.); окремі положення дослідження були впроваджені у навчальний процес і викори-стовуються при розробці та проведенні лекційних і семінарських занять для сту-дентів Національного транспортного університету (довідка №9102 від 23.01.2008 р.).

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що всі наукові результати виконаної дисертації отримані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації до-повідались автором і обговорювались на науково-практичних конференціях: “Шляхи реформування економіки України на сучасному етапі” (Київ, 9 грудня 1999 р.); “Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ століття” (КНТЕУ, 1–2 березня 2000 р.); “Управління зайнятістю в умовах трансформації економіки України” (Київ, 22 червня 2000 р.); “Промислове виробництво в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку” (Київ, 2003 р.); “Перспективи розвитку внутрішнього ринку промислових товарів в Україні” (Київ, 2004 р.); “Перспективи розвитку індустріального виробництва в умовах глобалізації” (Київ, 2005 р.); “Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики” (Київ, 25–26 квітня 2005 р.); “Формування, використання та розвиток управлінського потенціалу” (Луганськ, 6–7 жовтня 2005 р.); “Проблеми інтеграції економіки України до ЄС і вступ в СОТ” (Київ, 27 жовтня 2005 р.); “Стратегія інвестування промислового виробництва в Україні” (Київ, 2006 р.); “Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины.” (Алушта, 28–30 вересня 2006 р.); “Теорія і практика економіки і підприємництва”. (Алушта, 2007 р.); “Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики” (Київ, 17–18 травня 2007 р.); “Парадигма соціальної політики України на зламі тисячоліть” (Київ, 2007 р.). Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися також на засіданнях відділу зовнішньоекономічних досліджень ІСЕМВ НАН України.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 20 наукових праць, зокрема 7 статей у провідних наукових фахових виданнях загальним обсягом 3,1 д.а. (з них 5 – у збірниках наукових праць та 2 – в наукових журналах).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, 8 додатків та списку використаних джерел, який нараховує 172 найменування. Основний текст дослідження викладено на 179 сторінках, робота містить 3 рисунки та 7 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, показано стан розробки наукової проблеми, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, подано відомості про їх апробацію.

У розділі 1 “Роль людського капіталу в процесах економічного зростання та сучасної глобалізації” досліджено еволюцію концепцій ринків праці та розвитку людського капіталу, обумовлену впливом сучасних тенденцій інтернаціоналізації та інформаційних факторів розвитку відкритих відтворювальних систем.

Під “людським капіталом” розуміється запас знань, навиків, здібностей і мотивацій людини, що мають економічну цінність та формують сукупний капітал, оскільки можуть слугувати джерелом майбутніх доходів і вигод (як матеріальних, економічних, так і екзогенних, психологічних). При цьому принципове значення мають процеси накопичення і використання якісних характеристик людських ресурсів шляхом набуття освіти та забезпечення підготовки працівників.

Виміром успіху у глобально-конкурентній діяльності є здатність залучити носіїв капіталу в інтелектуальній формі до власного виробництва (на рівні фірми, підприємства, корпорації), або до діяльності на власній національній території (території регіону, країни).

На розвиток міжнародних ринків праці впливає значний комплекс об’єктивних та суб’єктивних чинників, які зумовлюють не тільки конкретні параметри міжнародної міграції робочої сили, функціонування ринків праці у відкритих економіках, але й регулятивні моделі, що застосовуються національними та міжнародними інститутами.

Хоча головною об’єктивною передумовою посилення міжнародної міграції є існуюча диференціація темпів економічного розвитку, якості життя, рівнів добробуту тощо, це явище зумовлюється не тільки суто ендогенними, а й екзо-генними (неекономічними) чинниками, зокрема: демо-гра-фічним приростом, динамікою етнічних, статевих, вікових показників, кількістю браків і розлучень, складом сімей в різних країнах, які виступають експортерами та імпортерами робочої сили.

Тенденції розвитку міжнародних ринків праці призвели до формування квазімонополярної системи, у рамках якої відбувається еволюція регіональних, субрегіональних та внутрішньокраїнових відтворювальних систем та механізмів зайнятості, а також формуються основні міграційні потоки. Міграційні процеси у цьому контексті є засобом протидії дисбалансам, порушенням рівноваги у рамках загальносвітової системи.

До двох формальних показників економічної нестабільності на ринку праці (рівень безробіття та її середня тривалість) слід додати відносно новий феномен відтоку висококваліфікованих кадрів, який набув значення ключового інструмента глобальної конкурентної боротьби. Таке явище призводить до відпливу людських та фінансово-капітальних ресурси з нестабільних, низькоконкурентних країн та закріплює висококонкурентний статус країн, які є привабливими для кваліфікованих мігрантів. Міграційні тенденції для фахівців найвищої кваліфікації розглядаються на державному рівні як гарантія соціальної стабільності: працівник високої кваліфікації є носієм капіталу в інтелектуальній формі й може створити робочі місця для менш кваліфікованих працівників.

На початку нового тисячоліття перспективи зростання економіки, умови її модернізації визначаються процесами формування і розвитку людського капіталу. Інвестиції в розвиток людини виступають джерелом економічного зростання, причому їхнє функціональне значення вже перевищує “звичайні” капіталовкладення. Сьогодні накопичення людського капіталу випереджає темпи накопичення фізичного капіталу, а приріст душового доходу у провідних країнах світу значною мірою зумовлюється підвищенням освітнього рівня робочої сили.

Більшість країн світу застосовують та впроваджують інновації як необхідний компонент ефективного господарського розвитку. Причому має значення те, які саме елементи інноваційної системи створюються і використовуються для розвитку. За сучасних умов особливе значення в плані створення та використання інновацій мають система освіти та підвищення кваліфікації, а також система комерціалізації наукових знань та інновацій.

Покращення основних макроекономічних показників вимагає переходу до активного створення та впровадження інновацій в економіці, що не тільки супроводжується зниженням матеріало- та енергоємності виробництва, але й застосуванням більш кваліфікованої праці, концентрацією на національній території інтелектуального ресурсу, що, фактично, означає концентрацію капіталу в інтелектуальній формі.

У розділі 2 “Тенденції регулювання сфери зайнятості: міжнародний досвід” розглядаються тенденції розвитку ринків праці у відкритих економіках у глобально-конкурентному контексті, особливості регулювання зайнятості, а також специфіка діяльності суб’єктів ринку праці в умовах інформаційно-інноваційних реалій.

Досвід багатьох країн свідчить про те, що ефективна стратегія зайнятості формується з урахуванням особливостей макроструктурних галузевих та територіальних характеристик. Коли йдеться про макроструктурні аспекти зайнятості, передусім мається на увазі підтримка найбільш ефективних форм господарювання, використання певних організаційних підходів до організації бізнесу. Особливої значущості в контексті реалій глобальної конкуренції набуває випереджаючий розвиток високотехнологічних секторів обробної промисловості та сфери послуг, в якій відбувається створення інформаційних продуктів. Так, приріст робочих місць, зокрема в США, Японії, країнах Західної Європи, переважно забезпечується високотехнологічними секторами економіки. Причому, всупереч традиційним уявленням, головною “соціальною нішею”, що забезпечує зайнятість як найбільш кваліфікованим працівникам, так і решті робітників, є великі ТНК. “Власна справа” у країнах – лідерах ринкової економіки зовсім не є ідеалом найкваліфікованіших фахівців, які в усьому світі відкривають власний бізнес лише тоді, коли не вдалося працевлаштуватися у великій корпорації, причетній до міжнародного бізнесу. При цьому се-редній клас, основу сучасного розвинутого суспільства, складають в провідних країнах в абсолютній більшості наймані працівники. Так, у США до середнього класу належать громадяни, що мають до 75 тис. дол. річного доходу і є, здебільшого, кваліфікованими фахівцями за наймом.

Враховуючи існуючий міжнародний досвід регулювання зайнятості найманих працівників, можна виділити декілька основних видів програм сприяння зайнятості, за якими здійснюється державне регулювання ринку праці, зокрема програми стимулювання зайнятості і збільшення числа робочих місць у державному секторі (держава ? роботодавець), які вписуються у кейнсіанські моделі регулювання відкритої економіки.

Регулювання зайнятості у відкритих економіках здійснюється з використанням наступних заходів, серед яких слід відзначити:

· розробку відповідної законодавчо-нормативної бази і реалізацію контролю за дотриманням законодавства та наявних регулятивних норм;

· перерозподіл виробленого у суспільстві продукту шляхом вилучення частини доходу підприємств через систему національного та місцевого оподаткування, а також обов’язкових платежів до бюджету, з можливістю його спрямування на розвиток пріоритетних видів економічної діяльності;

· пряму участь держави, її компетентних інститутів в управлінні соціально-трудовими відносинами в держсекторі (у бюджетній сфері);

· реалізацію програмно-цільових заходів, спрямованих на оптимізацію галузевої та територіальної структури ринків праці.

Одночасно з прямими інструментами впливу на параметри зайнятості (нормативно-правова та інституціональна бази розвитку сфери праці, стан розвитку соціально-трудових відносин) використовуються заходи непрямого регулювання зайнятості та впливу на стан робочої сили: податкова, фінансова, грошово-кредитна, амортизаційна, а також науково-технічна, технологічна політика уряду й інших суспільних інститутів.

Інфраструктура ринку праці в інституційному відношенні характеризуєть-ся наявністю відповідальних за формування та розвиток ринку праці державних органів, які забезпечують контроль за діяльністю відомств та установ, що регулюють його функціонування. Так, у Швеції, де ефективна політика на ринку праці розглядається як важливий елемент національної соціально-ринкової моделі, загальна відповідальність за її проведення покладена на парламент і уряд, зокрема на міністерство праці, яке контролює державну адміністрацію ринку праці. У Швеції в цій системі функціонує близько 400 державних служб зайнятості, розташованих по всій країні, але останнім часом було дозволено роботу і приватних агентств з працевлаштування. Окрім держави, у країнах ЄС істотний вплив на сферу зайнятості здійснюють організації, які об’єднують приватних агентів господарсько-трудових відносин, але при цьому сприяють реалізації державної політики на ринку праці.

Забезпечення ефективного функціонування державної служби зайнятості як невід’ємного елементу інфраструктури ринку праці передбачає розробку методичних підходів до оцінювання її ефективності та визначення критеріїв ефективності діяльності окремих підрозділів служби зайнятості. В якості критеріїв оцінки організації та функціонування Державної служби зайнятості можуть бути запропоновані: цілеспрямованість організації та функціонування окремих підрозділів на забезпечення нормативного закріплення суспільно актуальних цілей та повноважень; моніторинг реалізації повноважень з урахуванням змін потреб і інтересів суспільства; оптимізація структури та діяльності служби зайнятості у горизонтальній та вертикальній ієрархії на основі врахування тенденцій зміни попиту та пропозиції робочої сили. З урахуванням інноваційних тенденцій розвитку міжнародного ринку праці необхідно забезпечити інноваційні підходи до перепідготовки незайнятого населення з метою підвищення рівня його конкурентоспроможності та інтегрування в систему ринку праці.

Не менш важливим напрямом забезпечення координації тенденцій роз-витку ринку праці та системи освіти виступає адаптування цих систем до вимог міжнародного ринку праці. Це передбачає розробку на рівні міжнародного співробітництва єдиних критеріїв освітянської діяльності (Болонський процес), сприяння участі молоді у міжнародних наукових проектах шляхом забезпечення умов для міжнародного стажування молодих учених у провідних зарубіжних учбових і наукових установах, для міжнародної співпраці учених, викладачів і фахівців в області викладацької і науково-дослідної роботи (гранти TACIS, PHARE та ін.), узгодження процедурних питань щодо взаємного визнання дипломів про вищу освіту, вчених ступенів і наукових звань.

У розділі 3 “Оптимізація регулювання зайнятості в умовах відкритої економіки України” аналізуються напрями розвитку ринку праці України у контексті забезпечення конкурентоспроможності національної робочої сили, розглядаються інституційні підходи щодо регулювання зайнятості у від-кри-тій економіці України з урахуванням глобальних та регіональних імпера-тивів, фор-мулюються концептуальні підходи до підвищення ефективності функціонування сфери зайнятості в Україні у контексті реалізації завдань інноваційного розвитку.

Виявлення перспектив розвитку сфери зайнятості за умов відкритої економіки України потребує якісної оцінки наявного інноваційного потенціалу у сфері зайнятості, а також можливостей його практичного застосування з метою оптимізації участі людського потенціалу країни у системі міжнародного поділу праці.

Досвід багатьох країн свідчить, що існують сфери діяльності, залучення до яких не завжди забезпечує високий рівень рентабельності виробництва, і є такі, де ринкові механізми спрацьовують або з запізненням, або не спрацьову-ють зовсім. Тому саме на макрорівні відображаються пріоритети суверена влади, а у випадках застосування важелів програмно-цільового управління економікою – регулятивні детермінанти, які відображають національні інтереси, визначають параметри інших завдань сприяння розвитку сфери зайнятості у пріоритетних напрямках.

Українська держава для ефективного використання трудового потенціалу, особливо зважаючи на глобально-конкурентні реалії, має зосередити зусилля на відновленні великомасштабного виробництва з найманою працею у тих сферах економіки, в яких Україна може спеціалізуватися, і ця проблема потребує розробки програмно-цільових інституційних стратегій. Саме тому необхідна розробка та впровадження стратегії розвитку країни, яка базується на використанні фундаментальних та специфічних конкурентних переваг, що базуються на перманентній нестандартності (рис. 1).

Рис. 1. Механізм інноваційного забезпечення міжнародної конкурентоспроможності: кадровий аспект

Важливим завданням державного регулювання у контексті забезпечення конкурентоспроможності національної економіки України є створення сприят-ливих умов для технічної та інноваційної діяльності. Побудова інформаційної економіки передбачає випереджальне формування національного соціального капіталу, що потребує розробки та впровадження принципово нових технологій регулювання. Це – забезпечення якісного прориву у підготовці наукових кадрів вищої кваліфікації згідно потреб реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та найважливіших інноваційних проектів, створення умов для реалізації особистісної та професійної самореалізації висококваліфікованим працівникам, забезпечення безперервності освіти, підвищення конкурентоспро-можності незайнятого населення, забезпечення можливості працездатним верствам населення отримувати належну винагороду за продуктивну трудову діяльність. Дієва політика зайнятості повинна в сучасних умовах мати попереджувальний і структуроформуючий характер, включаючи комплекс заходів державного регу-лювання, що запобігають зростанню безробіття і її переходу в застійну форму.

ВИСНОВКИ

З метою визначення та врахування міжнародних тенденцій занятості у процесі формування національної стратегії управління трудовими ресурсами, а також розробки нових підходів щодо впровадження моделі інноваційного технологічного розвитку можна запропонувати такі теоретико-методологічні висновки та практичні рекомендації.

1. Людський капітал є втіленим у людині запасом здібностей, знань, навичок і мотивацій, а його формування потребує “людських інвестицій”, до яких відноситься освіта, підготовка кадрів для роботи на виробництві, науково-інформаційний пошук, виховання дітей.

Людський капітал розширює спектр економічних цінностей та здатен під-вищувати ефективність діяльності як в традиційно ринковому економічному сере-довищі, так і в секторі господарства, який раніше сприймався як позаринковий, причому дохід від нього може набувати як грошової, так і негрошової форми.

2. Інтенсивність і успішність технологічних процесів, що ведуть до створення глобального інформаційного суспільства, залежать від обраної стратегії розвитку, наявних людських, матеріальних, фінансових ресурсів, які мають у своєму розпорядженні країни. Достатньо ефективними та конкурентоспроможними є тільки ті стратегії, які виходять з презумпції того, що людський розвиток – це орієнтир та кінцева мета соціально-економічного розвитку. Відмінна риса такої стратегії людського розвитку – акцент на забезпеченні оптимального формування людського капіталу, який слід розглядати не тільки в утилітарному контексті (маючи на увазі формування і реалізацію продуктивних здібностей), а і як самостійну цінність. Тільки країни, які віддають пріоритет формуванню людського капіталу, мають успіхи в темпах зростання, забезпеченні зайнятості, скороченні нерівності в розподілі доходів і пом’якшенні проблеми бідності.

3. В умовах глобалізації у світовому господарстві відбулася трансфор-мація в ієрархії цілей державного регулювання конкуренто-спро-мож-ності націо-наль-ної економіки, а саме: спочатку на перше місце висувалися цілі стабілізації фінансових умов функціонування господарської системи і досягнення стійкого економічного зростання, а надалі – концентрація на національній території інформаційних ресурсів, передусім висококваліфікованих кадрів, які є водно-час і носіями інформації, і носіями капіталу у найбільш прогресивній його формі.

Міжнародна міграція зумовлює нові виміри соціального та освітнього розшарування в країнах – експортерах та імпортерах робочої сили: висококваліфіковані іммігранти становлять конкуренцію для кваліфікованих працівників у країнах-лідерах, але сприяють створенню додаткових робочих місць у сфері послуг та у деяких нішах інформаційної економіки. Міграція найменш кваліфікованих кадрів призводить до погіршення статусу низькокваліфікованої праці та деградації відтворювальних потенціалів країн – імпортерів мігрантів, через що кадри низької кваліфікації, які залишилися в країні виїзду, не відчувають особистих переваг від кількісного зниження пропозиції робочої сили їхнього рівня кваліфікації.

4. У центрі нової системи пріоритетів інноваційного розвитку знахо-диться фактор людського капіталу як найбільш динамічний та дедалі більш впливовий чинник розвитку відтворювальних систем, функціональне значення якого перевищує роль капіталовкладення фінансового та матеріально-речового характеру. Відповідно до цього, накопичення людського капіталу випереджає темпи накопичення фізичного капіталу, що зумовлює пріоритетність інвесту-вання в науку, освіту та кваліфікацію. За умов інформаційної економіки інвестування в людину набуває домінантних рис у контексті регулятивного інструментарію. Взаємозв'язок між рівнем економічного розвитку і нормами віддачі інвестицій в інтелектуальний капітал має U-подібну форму, що означає, що показник ефективності вкладень в людину зміщується вгору навіть за умов “інвестиційної насиченості”. Цей феномен лежить в основі сучасних стратегій міжнародної конкурентоспроможності та відповідної регулятивної політики. Причому виділяються різні види інвестицій у людину: це освіта, кадрова підготовка, і професійний розвиток кадрів.

5. Відносини держави та приватних агентів у сфері зайнятості мають дихотомічну природу. Оптимізація умов зайнятості є елементом загального узгодження інтересів суспільних інститутів, приватних агентів та їх об’єднань. Держава, здійснюючи контроль за умовами праці, видобутком невідтворюваних природних ресурсів, характером природокористування тощо, примушує приватні структури до зменшення норми прибутку та збільшення витрат, зумовлених загальносуспільними потребами. Водночас, держава бере на себе значну частину повноважень та зобов’язань в плані соціальних виплат, завдяки чому соціальна діяльність держави підвищує прибутковість приватних компаній.

6. Наявність достатньо кваліфікованої робочої сили є обов’язковою умовою досягнення господарськими організаціями поставлених цілей і виживання в умовах глобальної конкуренції. Окрім того, для підприємців важливою умовою успіху на міжнародному ринку є можливість доступу до світових інформаційних ресурсів, а для компаній, що намагаються ефективно управляти виробництвом і реалізацією інформаційних ресурсів, дуже важливо підвищувати якісний рівень інформаційної діяльності, виходити на новий щабель розвитку й обіймати відповідне місце серед конкурентоспроможних світових виробників і сфер залучення професійних кадрів.

7. Сучасне державне регулювання ринку праці передбачає комплекс диверсифікованих економічних, адміністративних та організаційних заходів та набуває активних та реактивних форм. Активна регуляція здійснюється у відповідності до пріоритетів концентрації сукупного інформаційного ресурсу, формування кадрового потенціалу, в той час як реактивна реструктуризація відбувається під тиском зовнішньої кон’юнктури, ринкової лібералізації, бюджетних обмежень і поля-гає у зменшенні чисельності зайнятих, оптимізації показників заробітної плати, мобілізації соціальних та вироб-ничих активів, санації, закритті збиткових виробництв та здешевленні факторів вироб-ництва.

Проблема безробіття вирішується не тільки прямими інструментами (виплата допомоги, скорочення робочого тижня та ін.), а й за допомогою комбінації різних засобів: стимулювання економічного зростання, створення ефективної системи підготовки та перепідготовки професійних кадрів. Чинник інституційної політики з боку держави набуває особливого значення для України, враховуючи те, що вітчизняна економіка відчутно потерпає від відтоку фахівців, який постає найбільш ефективною та поширеною в сучасному світі формою трансферту технологій.

8. Необхідними є зміни в системі нормативно-правового регулювання зайнятості в Україні у відповідності до стандартів ЄС. Так, чинне законодавство про зайнятість має краще враховувати особливості і специфіку різних соціально-демографічних груп, забезпечивши молодим людям, за прикладом деяких країн Євросоюзу, більш легкий доступ до кадрової перепідготовки. Рівень та порядок нарахування заробітної платні мають відігравати більш конструктивну роль, попереджаючи відтік кадрів за кордон та стимулюючи внутрішній рух працівників між галузями і регіонами країни відповідно до пріоритетів соціально-економічного, технологічного розвитку. Доцільним є широке використання зарубіжного досвіду тарифікації оплати праці на підприємствах і в організаціях незалежно від форми їх власності.

Державі слід стимулювати економічними, а також інституційними і правовими методами зацікавленість підприємств в регулярному навчанні і підвищенні кваліфікації свого персоналу, при цьому активний контроль за якістю освіти з боку держави має підвищити рівень розвитку освітньої галузі і таким чином сприяти підвищенню попиту на навчальні послуги, зростанню впевненості в якості освіти, що надається провідними навчальними закладами та місцевими освітніми установами.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У провідних наукових фахових виданнях:

1. Руденко Н.В. Методологічні підходи до оцінки ефективності діяльності державної служби зайнятості населення // Зайнятість та ринок праці: Міжвідом. наук. зб. / Національна академія наук України; Міністерство праці та соціальної політики України. Вип. . – К., 2000. – С. –50 (0,5 д.а.).

2. Руденко Н.В. Критерії функціональної оцінки ефективності діяльності державної служби зайнятості // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України: Наук.-практ. зб. “Україна: поступ у майбутнє”. Спецвипуск до 290-річчя прийняття Конституції Пилипа Орлика. – К., 2000. – С. –145 (0,3 д.а.).

3. Руденко Н.В. Система забезпечення зайнятості населення в трансформаційній економіці України // Теорії мікро-макроекономіки: Зб. наук. пр. проф.-викл. складу і аспірантів. Вип. . – К., 2001. – С. –264 (0,5 д.а.)

4. Руденко Н.В. Проблеми оцінювання ефективності програм зайнятості населення // Проблеми формування ринкової економіки: Міжвідом. наук. зб. Спец. вип. “Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики”. – К., КНЕУ, 2001. – С. –604 (0,5 д.а.).

5. Руденко Н.В. Теоретичні основи дослідження зайнятості населення та її регулювання // Формування ринкової економіки: Зб. наук. пр. Спец. вип. – К.: КНЕУ, 2005. – С. –478 (0,4 д.а.).

6. Руденко Н.В. Регулювання зайнятості в контексті проблем забезпечення міжнародної конкурентоспроможності // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): Наук. журн. – К., 2007. – № –2. – С. –198 (0,5 д.а.).

7. Руденко Н.В. Роль людського капіталу в процесах економічного зростання та сучасних тенденцій регулювання сфери зайнятості // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): Наук. журн. – К., 2007. – №5. – С. –65 (0,4 д.а.).

В інших виданнях:

8. Руденко Н.В. До проблеми сегментації ринку праці в Україні та його впливу на якість продукції // Проблемы деятельности предприятий в рыночной системе хозяйствования: Сб. науч. тр.: Приложение к науч. журн. “Персонал” / Міжрегіональна академія управління персоналом. – 1999. – №3(51). – С. –160.

9. Руденко Н.В. Ефективність державної політики регулювання зайнятості // Пути реформирования экономики Украины на современном этапе. Сб. науч. тр.: Приложение №4 к науч. журн. “Персонал” / Міжрегіональна академія управління персоналом. – 2000. – №2(56). – С. –199.

10. Руденко Н.В. Система регулювання зайнятості населення // Вісник Східноукраїнського національного університету: Наук. журн. – 2001. – №8(42). – С. –57.

11. Руденко Н.В. Структура і функції системи регулювання зайнятості населення // Управление занятостью в условиях трансформации экономики Украины: Сб. науч. тр.: Приложение №1(16) к науч. журн. “Персонал”. – 2001. – №5(65). – С. –91.

12. Руденко Н.В. Перспективи зайнятості у різних формах підприємництва України // Персонал: Наук. журн. / Міжрегіональна академія управління персоналом. – 2003. – №12. – С. –63.

13. Руденко Н.В. Інституційне регулювання зайнятості у контексті розвитку соціальної сфери в Україні: міжнародні контексти // Соціальні аспекти розвитку сучасної відкритої економіки: Україна в контексті міжнародного досвіду: Зб. наук. пр. Вип. / – Київ, 2007. – С. –133.

14. Руденко Н.В. Пріоритети державної політики зайнятості // Тенденції розвитку ринку праці в Україні та проблеми працевлаштування студентів: Зб тез. Міжн. наук.-практ. конф. – Луганськ: Вид-во Східноукраїнського національного університету, 2001. – С. –94.

15. Руденко Н.В. Державне страхування з безробіття як чинник регулювання зайнятості // Формування, використання та розвиток управлінського потенціалу: Зб. мат-лів наук.-практ. конф. – Луганськ, 2005. – С. –127.

16. Руденко Н.В. Еволюція концепції зайнятості в економічній теорії // Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины: Мат-лы V Междунар. науч.-практ. конф. – Симфереполь, 2006. – С. .

17. Руденко Н.В. Інституціональний аспект регулювання зайнятості в умовах відкритої економіки України // Теория и практика экономики и предпринимательства: Мат-лы ІV Междунар. науч.-практ. конф. – Сімферополь, 2007. – С. .

18. Руденко Н.В. Людський капітал в умовах сучасної інтернаціоналізації та реалій техногенного розвитку / Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины: Мат-лы VІ Междунар. науч.-практ. конф. – Симфереполь, 2007. – С. –248.

19. Руденко Н.В. Ефективна зайнятість як важливий чинник економічного зростання // Зб. мат-лів Міжн. наук.-практ. конф. “Управлінський потенціал у системі економічного розвитку”. – Луганськ–Алушта, 2007. – С. –110.

20. Руденко Н.В. Розвиток міжнародних ринків праці в контексті проблем зайнятості // Вплив маркетингу на підвищення ефективності транскордонного економічного співробітництва з країнами – членами ЄС. Серія Економіка. Випуск