КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

РУБАНЕЦЬ Олександра Михайлівна

УДК 167/168.001

СИСТЕМНІ ПРОЯВИ КОГНІТИВНОСТІ

В ЕВОЛЮЦІЇ НАУКИ

09.00.02 – діалектика і методологія пізнання

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та методології науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант –

доктор філософських наук, професор

ДОБРОНРАВОВА Ірина Серафимівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри філософії та методології науки.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор, академік НАН України

ПОПОВИЧ Мирослав Володимирович,

директор Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України;

доктор філософських наук, професор

ВОЛИНКА Григорій Іванович,

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, завідувач кафедри філософії;

доктор філософських наук, професор

ПАРАХОНСЬКИЙ Борис Олександрович,

Національний інститут проблем міжнародної безпеки, завідувач відділу глобальної безпеки та європейської інтеграції.

Захист відбудеться 26 травня 2008 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал №12.

Автореферат розісланий «23» квітня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.О.Шашкова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Здійснення в Україні суспільних перетворень на шляху до інформаційного суспільства і суспільства знання визначає нагальність прийняття стратегічних рішень щодо перетворення науки в інструмент суспільних трансформацій. Зростання значення впливу знаннєвих процесів на суспільний та цивілізаційний розвиток актуалізує дослідження когнітивної складової науки як підґрунтя її внутрішньосистемних перетворень. У розгляд вводяться знаннєві процеси в когнітивній інженерії, теоретизація і методологізація в проектуванні програмних систем, когнітивне моделювання, когнітивний підхід у теорії та практиці управління, когнітивна лінгвістика й когнітивні технології обробки текстів, когнітивні мережі, когнітивні аспекти знаннєвих процесів у системному і прикладному системному аналізі, дослідженні операцій, інтелектуальному аналізі інформації тощо.

Нез’ясованість теоретичного та методологічного статусу сучасного когнітивізму, невиявленість ролі та значення філософської та методологічної складової в дослідженні пізнання та знання в науці зумовлюють актуальність філософської розробки когнітивного підходу як методологічного підгрунтя дослідження суб’єктних і позасуб’єктних проявів у сфері знання. Введення в розгляд різноманітних проявів когнітивності, що не знайшли відображення у філософській рефлексії, дозволяє більш чітко поставити питання про значення філософської та методологічної складової в дослідженні, застосуванні та підвищенні ефективності когнітивного інструментарію сучасної науки.

Як правило, когнітивне у філософії розкривається у зв’язку з психологічними структурами досвіду людини, її свідомості й несвідомого, психологічним контекстом дії когнітивних пізнавальних здатностей. Об’єктивність когнітивного розглядається у вигляді тілесних проявів свідомості, організменного, клітинного, нейронного, геннодетермінованого. Обмеження розробок суб’єктивними проявами когнітивного, когнітивними аспектами міжіндивідної комунікації залишають науку як сферу реалізації гносеологічних відносин і продукування знання за межами когнітивного підходу.

Введення системних проявів когнітивності на рівні людини, об’єктивного знання та сфери знання, зберігаючи відносну автономність цих рівнів, запобігає суб’єктивізації науки, дозволяє перейти від розгляду ролі свідомості суб’єкта до розкриття проявів когнітивності та механізмів їх взаємодії в еволюції науки, створює підгрунтя для дослідження когнітивної складової науки в її об’єктивних проявах. Актуальним є введення репрезентації в систему гносеологічних відносин, що відновлює відношення теоретичного до дійсності, втрачене в постмодерністській і постструктуралістській традиціях у розгляді науки як дискурсів і випадкової послідовності текстів.

В умовах орієнтованого на людину суспільства знання введення в розгляд науки в її еволюційному вимірі не може ігнорувати об’єктивні прояви індивідуальної та сумісної когніції, які впливають на зміну внутрішнього інтер’єру науки. Введення людини в науку в когнітивних стратегіях синергетики, сконцентроване на проявах людської реальності, спалахів мислення як супроводу текстових явищ, залишає невизначеним вплив її самотрансценденції на зміни в об’єктивному знанні. Це зумовлює актуальність когнітивного підходу, що спирається на об’єктивні прояви когнітивної активності людини у знанні, трансформацію способу представлення об’єктів у знанні та системні прояви когнітивних практик.

Перехід до розгляду заміщених процесів, відкладеної обробки, коли сенсомоторні функції від’єднані від оточуючого середовища (Л.Барсалу, Р.Бекер, К.Ваймар-Хастінгс, Р.Зваан, Л.Карлсон, Р.Гіббс, А.Гленберг, Р.Голдстоун, М.Гонсалес-Маркес, Р.Кенні, Р.Лангакер, Б.Маквінні, К.Мадден, Д.Пешер, Д.Річардсон, М.Рінк, Б.Роговскі, М.Співей, І. Фенг, Д.Хавас) створює підгрунтя для введення когнітивної активності людини в знакове середовище.

Дослідження когнітивної складової як основи системних трансформацій науки в часовому вимірі, зберігаючи цінність людини, її когнітивної системи та когнітивних пізнавальних здатностей як джерела нового, дозволяє довести дослідження об’єктивних проявів когнітивного в науці до рівня новітніх трансгресій сфери знання, які визначають висхідне значення науки у формуванні сучасного світоустрою.

В контексті визнання Європейським союзом цінності науки і знання (Пітер Дж.Д.Дрент) актуальним є розкриття зростаючого впливу знання на сумісні форми існування науки і суспільства. Знаннєвий аспект в образі науки постає в межах суб’єкт-об’єктної взаємодії (Р.Даниляк, Л.Мікешина, А.Ракітов), розгляду природознавства в контексті суб’єкт-предметного відношення (Л.Маркова), науки як когітологічної “машини” в контексті суб’єкта, об’єкта і предмета (О.Погорєлова).

Поява сучасного когнітивізму як інтегрального явища, що поєднує філософію, когнітивні науки, когнітивні дослідження і підходи, виявляє зв’язок пізнання і знання з когнітивним (В.Лекторський). Виявлення в контексті некласичної наукової раціональності й комунікативності науки фундаментальності когнітивного виміру комунікації (М.Попович) свідчить про актуальність дослідження глибинних зв’язків когнітивного з наукою.

Місце когнітивного в науці пов’язується з когнітивними стратегіями, що характеризують спрямованість психологічного досвіду та наявність психологічних структур – його елементів (Р.Аронов, О.Баксанський), з когнітивним підгрунтям психологічного виміру відкриття, на який має бути поширена логіка науки (А.Майданов).

Введення когнітивно-особистісного і когнітивно-світоглядного повертає до емпіричного живого суб’єкта, його мети і світогляду (І.Меркулов), дії його когнітивних здатностей, дуальності чуттєвого і раціонального в когнітивній домінантності гносеологічного образу (В.Ворніков). Когнітивне пов’язується з дією когнітивних, пізнавальних здатностей, з пізнанням живої людини як синтезом когнітивних практик (Л.Мікешина). Пізнання розкривається як безпосередній зв’язок когнітивних пізнавальних здатностей людини із світом, з буттям (В.Петрушенко, О.Пушонкова).

Когнітивний поворот, його орієнтованість на нейрофізіологію, зв’язок з нейрофілософією пов’язується з питанням про співвідношення лінгвістичних і ментальних репрезентацій (К.Пряженцева). Традиції дослідження науки як когнітивної системи (Л.Рижко) залишають, однак, науку як систему об’єктивного знання в її системних трансформаціях за межами досліджень когнітивного.

В той час, як когнітивна діяльність стає висхідною основою когнітивних практик, підгрунтям текстопороджувальної діяльності (В.Лук’янець, О.Кравченко, Л.Озадовська), межі когнітивного підходу в філософії науки та його сутність в умовах заміщення текстом об’єктів науки в некласичному трансценденталізмі залишаються невизначеними. Важливість і переваги когнітивного підходу розкриваються в когнітивній науці (О.Баксанський, А.Баранов, Д.Добровольський, О.Кучер), у логічному аналізі діалогу та дискурсу (В.Навроцький), у соціальній психології та педагогіці.

В умовах “смерті суб’єкта” (М.Фуко), “смерті автора” (Р.Барт) окреслення когнітивного підходу має відбуватися не за рахунок перенесення когнітивних процесів, когнітивних пізнавальних здатностей – тобто когнітивного як суб’єктивного на науку, а шляхом розкриття системних взаємодій, у яких когнітивне постає як таке, що проявляється в зв’язках людини з об’єктивним знанням і сферою знання. Спираючись на традицію дослідження когнітивного у пізнанні та знанні (І.Бескова, О.Баксанський, Ф.Варела, В.Ворніков, О.Князева, В.Лекторський, В.Лук’янець, А.Ішмуратов, О.Кравченко, А.Майданов, О.Мамчур, У.Матурана, І.Меркулов, Л.Мікешина, В.Петрушенко, М.Попович, К.Поппер, Е.Рош, Е.Томпсон, І.Чернікова, Н.Чухим), потрібний новий погляд, у якому виявляється значення когнітивного як підґрунтя еволюції сфери знання та основи формування її впливів на суспільний контекст.

У розкритті системних проявів когнітивності науки в суспільному вимірі важливим є розгляд наукової раціональності у вимірах людського буття (М.Попович, Г.Волинка); розробка теорії ментальності, ментальності в її національному та історичному вимірах (М.Попович, Б.Парахонський).

Запропонований в дисертації когнітивний підхід розглядає когнітивну активність людини в еволюції репрезентації в системі когнітивних практик. Репрезентація в когнітивній лінгвістиці розкривається як суб’єктивне, мінливе, залежне від контексту явище (Дж.Мандлер, Ж.Ф.Ришар), постає як структуралізація досвіду людини (К.Нельсон, Д.Румельхарт). Репрезентація не виокремлюється від представлення, її зв’язок з конструкцією не розкривається в контексті співвідношення теоретичного до дійсності.

Підґрунтям когнітивного підходу є розкриття когнітивного через структури представлення та операції, власне, не мовного знання, вираженого в мові, доведене до психологічних механізмів (І.Кобозева); представлення та заміщення в репрезентації (С.Радіонова), підкреслення фундаментальності проблеми представлення та її значення для розгляду науки, починаючи з класичної, в межах концептуалізації розриву мислення людини та природи (Дж. Ф. Люгер).

Наріжне значення мають ідеї засновників когнітивної науки (Ф.Варела, Д.Деннет, Дж.Лакофф, Дж.Ф.Люгер, Д.Макклеланд, У.Матурана, А.Ньюелл, Е.Рош, Д.Румельхарт, У.Саймон, Е.Томпсон, Н.Хомський та ін.); когнітивної психології (Р.Зваан, Дж.Мандлер, У.Найссер, Д.Пешер, Ж.Ф.Ришар, Р.Солсо); еволюційної епістемології (Д.Кемпбелл), еволюційної теорії пізнання (К.Лоренц, Р.Рідль, Г.Фоллмер); еволюції науки (К.Поппер), генетичної епістемології (Ж.Піаже); досліджень ментальної репрезентації (М.Дені, А.Блісдейл, С.Гормікан, Ф.Г.Ешбі, С.М.Косслін, К.Квілліан, А.Пайвіо, А.Тверскі), когнітивної лінгвістики (Дж.Лакофф, Р.Джакендофф, М.Джонсон, Р.Лангакер, Л.Талмі, Ч.Філлмор, А.Ченкі), когнітивних технологій обробки текстів (І.Кобозева), комп’ютерної лінгвістики (І.Лауфер, А.Морозова, П.Паршин, О.Поляк), когнітивних аспектів математики (П.Бенацераф, Г.Вейль, А.Гейтінг); когнітивних вимірів комунікації (А.Рункан, У.Матурана та ін); когнітивного підходу в теорії і практиці управління.

У різних аспектах дисертаційне дослідження спирається на доробок вітчизняних науковців – постнекласичної раціональності (І.С.Добронравова, Л.І.Сидоренко); творчості (В.М.Ніколко, Б.В.Новіков); соціальної теорії (Т.І.Ящук, Л.В.Губерський); цивілізаційних проблем (С.А.Рижкова).

Вперше введено в філософський обіг дослідження теоретичних аспектів проектування та програмування (А.Александреску, К.Бек, Г.Буч, Дж.Рамбо, М.Фаулер, А.Якобсон та ін.).

Об’єкт дослідження - прояви когнітивності в науці.

Предмет дослідження - системні прояви когнітивності та їх взаємодія в еволюції науки, що зумовлює механізми реалізації когнітивної активності людини в трансгресії сфери знання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України» НДР №06БФ041-01 «Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання»; теми «Дослідження методів розвитку творчої особистості» (№ держреєстрації 0107U0000981) згідно з науковим напрямом кафедри філософії факультету соціології Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут».

Метою дослідження є виявлення трансформацій системних проявів когнітивного в еволюції науки, розкриття значення когнітивної складової у поступальному характері цієї еволюції, сучасних механізмах трансгресії сфери знання, пов’язаних із формуванням нових суспільних стратегій.

Досягнення поставленої мети потребувало низки дослідницьких завдань:

- проаналізувати еволюцію поняття когнітивного у філософії науки;

- виявити і дослідити різноманітні прояви когнітивного в сучасній науковій рефлексії;

- розкрити прояви когнітивного, що характеризують когнітивну активність людини в сфері знання;

- ввести репрезентацію в систему гносеологічних відносин та обгрунтувати значення цього введення для формування нового когнітивного підходу;

- розкрити еволюцію репрезентації як основу трансформації когнітивних проявів присутності суб’єкта у сфері знання;

- дослідити особливості репрезентації на кожному ступені еволюційного розвитку науки, починаючи з класичного природознавства;

- розглянути когнітивну практику як форму присутності людини у сфері знання. Виявити особливості сучасних когнітивних практик, їх роль у зростанні впливу сфери знання на формування суспільства знання та інформаційного суспільства;

- проаналізувати особливості сучасної методологізації й теоретизації науки в сфері творення програмних систем рівня організації, розкрити їх як основу нового типу когнітивних практик і трансформації проектування.

Мета і завдання, які поставлені в дисертації, визначили її структуру.

Теоретико-методологічні засади і методи дослідження. При розкритті ступеневого характеру зміни когнітивної складової в еволюції науки у дисертації використовується діалектичний підхід. У дослідженні репрезентації застосований гносеологічний підхід, що дозволяє розкрити співвідношення теоретичного до дійсності. Діалектичний підхід дозволяє розкрити трансформацію репрезентації, дослідити її як фактор ступеневих трансформацій когнітивної складової в еволюції, виявити якісні відмінності репрезентації на кожному ступені еволюції. Дослідження виконане із застосуванням системного, синергетичного та інформаційного підходів. Останні спонукали введення в хід об’єктивної логіки еволюції значення факторів самоорганізації дій суб’єктів у сфері знання, визначили необхідність розгляду когнітивної активності людини, пов’язаної з трансформацією репрезентації в тих системних відносинах і взаємодіях, що складаються в сфері знання. Компаративістський метод застосовано для осмислення еволюції поняття когнітивного у філософських дослідженнях різної методологічної орієнтації. Проблемно-порівняльний аналіз є важливою складовою методологічного арсеналу для виокремлення з сучасних наукових практик і введення в обіг філософського методологічного дослідження неописаних у філософській літературі проявів когнітивного.

Теоретичним підгрунтям, що дало можливість розкрити діалектичну взаємодію суб’єктних і позасуб’єктних проявів когнітивного як основи нового когнітивного підходу, є розуміння когнітивного як фундаментального виміру комунікації, його відокремлення від сугестивного (М.Попович); введення в методологічний аналіз когнітивних структур людини в межах задач засвоєння, переробки і трансформації знань (А.Конверський), когнітивних практик і когнітивної діяльності в науці (В.Лук’янець, О.Кравченко, Л.Озадовська), когнітивного в дослідженні пропозиції та наукового знання (О.Комар), трансформації проектування в контексті переходу теоретичного в практичне (С.Кримський).

У розробці методологічної реконструкції еволюції репрезентації в системі когнітивних практик як основи трансформації когнітивної складової в еволюції науки застосовані ідеї мови як комунікації, інтерперсональної комунікації (У.Матурана); розгляду комунікації як основи сумісної зміни когнітивної складової зі структурними змінами (У.Матурана, М.Джонсон, Дж.Лакофф); пізнання як взаємодії, когнітивних відносин як основи ідентифікації (Ф.Варела, У.Матурана); фундаментальності проблеми представлення та її зв’язку з еволюцією науки (Дж.Ф.Люгер).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українських філософсько-методологічних дослідженнях виявлено системні рівні проявів когнітивності в науці, проаналізовано їх суб’єктні та позасуб’єктні прояви, розкрито значення їх взаємодії як механізму трансгресії сфери знання – системних перетворень науки у мовному, знаннєвому, комунікативному та інших аспектах, пов’язаних із зміною репрезентації; розкрито діалектику суб’єктних і позасуб’єктних проявів когнітивності в еволюції науки; з’ясовано значення когнітивної складової сучасної сфери знання, її впливу на формування переходу теоретичного в практичне та когнітивного в онтологічне, пов’язаних із формуванням суспільства знання та інформаційного суспільства в Україні.

Наукова новизна отриманих результатів конкретизується в таких положеннях:

- досліджена еволюція поняття когнітивного в філософській і науковій рефлексії від когнітивного, що характеризує нормативний і знаннєвий аспекти науки, до когнітивно-особистісного і когнітивно-світоглядного як характеристики суб’єкта, когнітивно-психологічного, що розкриває структурованість психологічного досвіду і психологічний контекст відкриття. Виявлено різноманітні прояви когнітивного в сучасній науці, що характеризують його як когнітивну активність (ментальна репрезентація, види когніцій, мовна когніція, пізнавальна активність у межах когнітивної області як основа ідентифікації системи) і спосіб представлення об’єктів різноманітної природи; обгрунтовано необхідність переходу до дослідження когнітивного по відношенню до сфери знання, виявлення когнітивної складової та розкриття її значення в еволюції науки;

- здійснена методологічна реконструкція системних проявів когнітивності в еволюції науки, основою якої є еволюція репрезентації в системі когнітивних практик; розкрито значення переходу від когнітивної активності людини до трансформації способів представлення об’єктів у знанні;

- продемонстровано, що дослідження когнітивного по відношенню до еволюційних змін у сфері знання дозволяє перейти від розуміння когнітивного як адаптивного до середовища на основі розгляду людини як інформаційної системи, до розкриття когнітивного як духовного підгрунтя системних трансформацій науки, що визначають її еволюцію;

- здійснено перехід до розгляду когнітивного як історичних типів когнітивної складової, пов’язаних із змінами репрезентації. На основі виявлення зміни репрезентаторів досліджуваних наукою явищ в об’єктивному знанні обгрунтовано зв’язок змін у репрезентації з трансгресією сфери знання, що розкривається як вихід за межі певного виду репрезентації, який супроводжується системними трансформаціями когнітивного в суб’єктних і позасуб’єктних проявах;

- розкрито ступеневий характер еволюції науки, що дозволило виявити вектор трансформації когнітивної складової, який проявляється в переході від розвитку теоретичного в межах репрезентації в системі гносеологічних відносин до переходу теоретичного в практичне. Перехід від представлення об’єктів до представлення задачі, до розвитку теоретичного як представлення типу задачі розкриває теоретичне як підгрунтя практичного;

- показано, що теоретизація і методологізація проектування програмних систем є основою нового типу когнітивних практик, у яких задіяність когнітивної активності цілісної людини у методологічно керовані процеси розробки, що спираються на дослідження, виявляє вирішальне значення креативності в семантичній складовій когнітивного продукту, яка визначає його функціональність. Показано, що відбувається вихід за межі репрезентації в системі гносеологічних відносин, когнітивне стає підгрунтям творення якісно нових, об’єктивно-реальних проявів соціальної функціональності;

- досліджено еволюцію теоретизації і методологізації проектування програмних систем, виявлено опосередкованість системного аналізу предметної області об’єктною моделлю (аналогом теоретичної моделі «сутність – зв’язок» у теорії баз даних), введення об’єктно-орієнтованого проектування в традицію дослідження в науці складних систем, перетворення його в науку і мистецтво; розкрито значення створення уніфікованих представлень в UML (Уніфікованій мові моделювання), які визначають об’єктивно-реальне існування системи в фізичному, мережевому, соціальному вимірах; показано, що зростання конструктивності предметної області у Методології Уніфікованого процесу, перетворення моделі предметної області в основу варіантів використання створюваної системи є формою впливу на суспільний контекст. Це дозволяє розкрити перехід когнітивного в онтологічне як механізм трансгресії сфери знання, в якому теоретизація та методологізація проектування стає підгрунтям творення нової соціальної функціональності;

- дістало подальшого розвитку поняття когнітивних практик як прояву дії творців науки, висхідною основою якої є когнітивна діяльність. Введення між когнітивною діяльністю людини та когнітивними практиками рівня репрезентації та її розгляд у системі гносеологічних відносин розкриває когнітивну практику як найвищий прояв системних трансформацій у сфері знання, пов’язаний із представленням людини в якості суб’єкта у сфері знання, з трансформацією способу представлення об’єктів у знанні та введенням нових проблемних областей у сферу знання, зумовлених потребами розвитку репрезентації;

- вдосконалено розгляд когнітивної практики як прояву ціннісної рефлексії на основі переходу з розгляду чистої суб’єктивності і базових структур свідомості в трансценденталізмі до розкриття рефлексивних, гносеологічних, методологічних інтенцій представлення людини в сфері знання, в яких її самотрансценденція стає підґрунтям еволюційних зрушень у відтворенні ідеалізованих предметностей об’єктивного знання;

- уточнено поняття живого пізнання людини як синтезу когнітивних практик, що є підґрунтям модернізації теорії пізнання, на основі введення в розгляд когнітивних практик як трансформацій гносеологічного відношення в еволюційному вимірі;

- дістало подальшого розвитку розкриття науки як форми культури через культуропороджуючу функцію науки та вплив системних трансформацій об’єктивного знання на генезис когнітивних пізнавальних здатностей людини. Виявлено обмеженість розробки живого пізнання людини як дії її когнітивних пізнавальних здатностей з позицій постнаукоцентризму;

- поглиблено розуміння проектування в контексті трансформації парадигмації цілепокладальної діяльності; показано, що проектування на основі розвитку теоретизації та методологізації процесів розробки програмних систем стає визначальним у формуванні стратегічного вектору у становленні інформаційного суспільства.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що покладення в основу розробки нового когнітивного підходу еволюції способу представлення в системі когнітивних практик дозволяє виявити ступеневий характер трансгресії сфери знання, розкрити діалектичний характер трансформацій когнітивного в еволюції науки, дає ключ для розуміння сучасної сфери знання, появи в ній нових проявів когнітивного у вигляді когнітивної дослідницької культури, когнітивних засад виробництва знання, переходу теоретичного в практичне, когнітивного в онтологічне. Розкриття когнітивної складової еволюції науки дозволяє довести розгляд еволюції механізмів реалізації когнітивної активності людини в сфері знання до сучасних її проявів переходу теоретичного в практичне і когнітивного в онтологічне, що характеризують зростання значення сфери знання в розвитку суспільства знання та інформаційного суспільства. Теоретичне дослідження полягає в розкритті когнітивної складової трансформацій сфери знання у формуванні сучасної суспільної та наукової перспективи, що сприяє подальшим розробкам активізації когнітивної активності людини в сфері знання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості застосування теоретичних положень і висновків дисертації для оцінки методологічних засад підвищення ефективності застосування результатів знаннєвих процесів сучасної сфери знання як інструментів управлінських рішень, розробки шляхів трансформації проектування програмних систем для розвитку інформаційного суспільства в Україні; у вдосконаленні методологічних засад магістерської філософської підготовки; у навчальному процесі при викладанні та вивченні курсу для магістрів усіх спеціальностей «Філософські проблеми наукового пізнання».

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри філософії факультету соціології Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», кафедри філософії та методології науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Їх оприлюднено в наукових доповідях і повідомленнях на “Філософських читаннях пам’яті Павла Копніна” (м. Київ, 4 – 5 жовтня 1996 року); Міжнародній конференції “Україна – Греція: Історія та сучасність” (м. Київ, 29 – 30 вересня 1993 р.); науково-теоретичній конференції “Людина: дух, душа, тіло” (м. Суми, 13 – 14 листопада 1996 р.); Міжнародній науковій конференції, присвяченій 400-річчю з дня народження Рене Декарта “Спадщина Рене Декарта у світі сучасної культури” (м. Київ, 30-31 жовтня 1996 р.); 5-й Міжнародній науково-практичній конференції “Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму” (м. Київ, 13 – 14 травня 1999 р.); II Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми управління” (м. Київ, 27 – 28 листопада 2003 р.); Міжнародних синергетичних читаннях пам’яті Іллі Пригожина (м. Київ, 12 – 13 грудня 2003 р.); Міжнародній науковій конференції “Філософія природи і практична філософія” (м. Київ, 14 – 15 жовтня 2004 р.); III Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми управління” (м. Київ, 29 – 30 листопада 2005 р.); VIII Міжнародній науково-практичній конференції “Творчість та освіта у вимірах XXI століття” (м. Київ, 12 – 13 травня 2005 р.); VII Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми науки та освіти” (смт. Симеїз, 25 червня – 2 листопада 2006 р.); IX Міжнародній науково-практичній конференції “Творчість та освіта в інтелектуальних пошуках та практиках сучасності (м. Київ, 17 – 18 травня 2007 р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми управління” (м. Київ, 29 – 30 листопада 2007 р.); “круглому столі» журналу “Практична філософія” “Чим хвора наша культура?” (м. Київ, 18 травня 2003 р.).

Висновки дисертації застосовані в розробці авторського курсу підготовки магістрів усіх спеціальностей «Філософські проблеми наукового пізнання», затвердженого Методичною радою Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», впроваджені в читанні цього лекційного курсу.

Публікації. Основний зміст дисертації викладено в науковій монографії «Інформаційне суспільство: когнітивний креатив постнекласичних досліджень» (25 друк. арк.), у розділі колективної монографії (авторська частина 1,5 друк. арк.), 29 статтях у наукових журналах і збірниках наукових праць, у тому числі 26 статтях у наукових виданнях, визнаних фаховими ВАК України, а також у 12 тезах у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Предмет дослідження та специфіка поставлених завдань зумовили структуру дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, п’яти розділів (13 підрозділів), висновків до розділів, висновків та списку використаних джерел, що містить 467 найменувань на 43 сторінках. Повний обсяг дисертації – 391 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано стан її розробки у філософському та науковому дискурсах, показано зв’язок дослідження з науковими програмами, розкрито його мету й завдання, об’єкт і предмет, подано методологічну та теоретичну основу, наукову новизну отриманих результатів, їх теоретичне та практичне значення, а також відомості про їх апробацію та оприлюднення.

Перший розділ – «Проблема когнітивного у філософії та науці» - присвячено проблемі когнітивного, його проявам у філософській і науковій рефлексії, методологічним засадам нового когнітивного підходу, розробленого на основі еволюції репрезентації в системі когнітивних практик; методологічній реконструкції як складовій дослідження сфери знання.

У першому підрозділі – «Еволюція поняття когнітивного» - з’ясовано необхідність концептуалізації когнітивного на філософському рівні, зумовлена наявністю різноманітних проявів когнітивного в філософії та науці. В роботах К.Поппера, І.Лакатоса, О.Мамчур, Н.Чухим когнітивне як вираз знаннєвого і нормативного в науці протиставлене співвіднесеному з людиною; нині когнітивне постає як співвіднесене з людиною - у вигляді когнітивно-психологічного виміру логіки відкриття (А.Майданов); свідомості й несвідомого (І.Бескова); когнітивних стратегій, що розкриває спрямованість і структуру психологічного досвіду (Р.Аронов, О.Баксанський); когнітивних пізнавальних здатностей (О.Баксанський, Ф.Варела, О.Князева, О.Кучер, І.Меркулов, У.Матурана, У.Найссер, Е.Рош, Р.Солсо, Е.Томпсон, Г.Фоллмер); когнітивно-особистісного та когнітивно-світоглядного (І.Меркулов).

Дослідження об’єктивних проявів когнітивного в науці дозволяє розглянути проблему когнітивного з позицій діалектики суб’єктних і позасуб’єктних проявів, еволюції репрезентації в системі когнітивних практик. Введення репрезентації як системного рівня між когнітивною активністю людини та її присутністю у сфері знання в якості суб’єкта когнітивних практик спирається на дослідження, власне, не мовних знань у мові з точки зору структур представлення та операцій у когнітивній лінгвістиці й когнітивних технологіях обробки текстів, доведеного до психологічних механізмів мислення (І.Кобозева); ментальної репрезентації як структуралізації системи обробки інформації у вигляді когнітивних операцій, суб’єктивного та об’єктивного їх застосування (А.Блісдейл, С.Гормікан, М.Дені, Д.Енгелькамп, Ф.Г.Ешбі, К.Квілліан, А.Коллінз, С.М.Косслін, А.Пайвіо, А.Тверскі, А.Трейсман та ін.), введення в розгляд когнітивних операцій, розкриття операції як неявної передумови когнітивних моделей (Т.Ребеко), споглядання та операцій в генетичній епістемології (Ж.Піаже); розгляд когнітивних, знаннєвих структур у комп’ютерній лінгвістиці (І.Лауфер, А.Морозова, П.Паршин, О.Поляк); впровадження когнітивних, пізнавальних технологій у процеси прийняття рішень, пов’язані з представленням знання в предметній області (В.Максимов, С.Качаєв); когнітивної технології як інтегрального поєднання дії комп’ютера та інтелектуальної активності людини, що сприяє активізації її творчого потенціалу (А.Зенкін).

Важливим є розуміння когнітивного, що визначає активність людини до себе і до оточуючого світу в розробках установки й когнітивної організації, у теорії балансу (Ф.Хайдер); когнітивного дисонансу (Л.Фестінгер); у дослідженні соціальних установок і їх змін (Т.Ньюкомб); когнітивного як джерела самомодифікації системи, як життєво важливого, що визначає межі когнітивної області в її зв’язку з ідентифікацією (Ф.Варела, У.Матурана). Особливого значення набувають сучасні дослідження в науці сумісної когніції (group cognition), яку не можна редукувати до проявів індивідуальної когніції.

Введення в науку і практику когнітивних мереж, які виявляють здатність інформаційних комунікативних систем, що динамічно утворюються, до самоусвідомлення, знання, самодослідження, прийняття рішень та ідентифікації незалежно і до включення людини в їх дію, свідчать про продуктивність для розвитку науки та інформаційного суспільства досліджень об’єктивних проявів когнітивного.

У другому підрозділі – «Про засади когнітивного підходу в філософії науки» - розглядаються методологічні проблеми когнітивного підходу, зумовлені поширенням його дії на знаннєві процеси та сферу знання. Розгляд когнітивного як біологічного (організменного, нейронного, клітинного) не дозволяє поширити такі його прояви на сферу знання як знакове середовище здійснення дискурсів і комунікації. Розкриття когнітивного на полюсі суб’єкта (індивідуального чи колективного) залишає невстановленими знаннєвий, комунікативний, нормативний та інші аспекти когнітивності.

Введення соціального (соціальних інтересів, соціальних практик) пов’язане з відмовою від точних репрезентацій та визнанням кінця епістемології (Р.Рорті). Розгляд когнітивного як функції соціальної системи (С.Московічі) в контексті соціального конструкціонізму (Н.Луман, П.Бурдьє), заміна суб’єкт-об’єктної взаємодії комунікацією (І.Чернікова) за умов розгляду комунікації в контексті повсякденного мислення (Ю.Габермас) сприяє стиранню межі між наукою та соціальним оточенням, розкриваючи науку з точки зору повсякденного мислення.

Сфера знання як автономна від суспільного контексту сфера виробництва знання в науці, як вираз знаннєвого, нормативного та інших об’єктивних проявів когнітивного, пов’язаних із науковими процедурами, залишається недослідженою.

Методологічний розрив між започаткованим в епістемології розумінням когнітивного як виразом знаннєвого і нормативного аспектів науки (К.Поппер, І.Лакатос, О.Мамчур) та виразом когнітивного, пов’язаного із суб’єктом психологічним (Р.Аронов, О.Баксанський), з тілесними проявами свідомості в рамках біологічної концепції пізнання (Ф.Варела, У.Матурана, Е.Томпсон, Е.Рош), не може бути подоланий з позицій протиставлення натуралістичного (Д.Кемпбел, Р.Рідль, К.Лоренц) і культурно-історичного (Л.Виготський, С.Лур’є, С.Рубінштейн, А.Леонтьєв).

У протиставленні вищих пізнавальних функцій, пов’язаних з оперуванням смислами, та когнітивних здатностей, пов’язаних з тілом, губиться цілісність людини, постає її внутрішня розірваність. Розробка когнітивного підходу з позицій представлення людини як суб’єкта в системі когнітивних практик у сфері знання відбувається на основі дослідження об’єктивних «слідів» когнітивної активності у знанні у вигляді трансформації способів представлення та операцій. Здійснення переходу від тілесних проявів когнітивного до розкриття його як історичних типів духовного, пов’язаних із знаннєвими процесами в еволюції науки, передбачає розгляд когнітивної активності людини не тільки по відношенню до об’єкта і способу його представлення (знаннєвий аспект), а й по відношенню до трансформації репрезентації в системі когнітивних практик.

Обгрунтовано перехід до поєднання системного, діалектичного, синергетичного підходів у дослідженні взаємодії когнітивної активності людини та об’єктивних проявів когнітивного в еволюції знання і сфери знання.

У третьому підрозділі - «Питання методологічної реконструкції еволюції науки» – з’ясовано місце когнітивного підходу серед інших, що досліджують науку, показано, що розроблені методології та методологічні реконструкції охоплюють опис систем наукового знання (реконструктивний підхід і методологічна традиція), чисту суб’єктивність у ціннісному вимірі в її спрямованості на текст, а не на об’єкт (некласичний трансценденталізм), герменевтичні засади інтерпретації мови теорії у відношенні до досвіду. Питання методологічної реконструкції розкривають можливості когнітивного підходу в розкритті єдності сфери знання в умовах поглиблення розколу між соціальним, гуманітарним і природничонауковим, математичним і технічним знанням, який є неминучим у контексті розбіжностей нормативного характеру, протиставлення пізнання, орієнтованого на різні за своєю природою об’єкти.

Методологічна реконструкція в когнітивному підході вводить у розгляд нові елементи опису систем знання. Виявлення в тексті способів представлення та оперування дозволяє перейти від розгляду об’єктів і типів систем, що досліджує наука, до дослідження їх репрезентації. Введення у розгляд когнітивної активності людини як джерела трансформації способу представлення досліджуваних явищ в об’єктивному знанні розкриває цю активність як таку, що здійснюється під впливом системних проявів цих трансформацій у сфері знання. Методологічна реконструкція системних проявів когнітивності робить видимою сферу знання як спосіб відтворення науки самої себе в еволюційному вимірі. На відміну від інших форм впливу людини на істину – маніфестації як вербальної активності, що зумовлює перехід визначень суб’єкта у визначення предмета (Ж.Дельоз, Ф.Гваттарі) і констеляції, що визначає вплив екзистенції на буття (Г.Гайдеггер), у методологічній реконструкції когнітивного підходу йдеться про об’єктивні прояви індивідуального внеску наукової персони у трансформацію попереднього способу представлення. Людина перестає бути лише транслятором епістем (М.Фуко).

Використовуючи ідеї мови як комунікації, інтерперсональної комунікації, сполученості когнітивних змін зі структурними змінами (У.Матурана), метафори комунікації як трубопроводу (М.Джонсон, Дж.Лакофф), у якій здійснено перехід від комунікації як передачі інформації до розгляду сумісних змін когнітивного та структурного, які демонструють просування всіх учасників комунікації в певному напрямі, в методологічній реконструкції когнітивного підходу введено комунікацію через репрезентацію. Остання характеризує трансформацію способу представлення у знанні як подолання попереднього способу представлення внаслідок здійснення суб’єкт-суб’єктної комунікації. Це відбувається під впливом системних змін когнітивного як такого, що змінюється відносно сфери знання. Таким чином вводиться нелінійність еволюційного виміру.

Загальнотеоретичною формою осягнення проблеми когнітивного в межах трансгресії сфери знання та виокремлення якісно відмінних ступенів її еволюції є розгляд когнітивного в контексті співвідношення онтологічного та онтичного. Це дозволяє розглянути особливості репрезентації, які розкривають співвіднесеність знання з дійсністю, дослідити зміни механізмів виокремлення об’єкта як частини дійсності в когнітивній активності людини, яка завдяки системній еволюції когнітивних практик стає діячем та учасником еволюційних перетворень у науці.

У другому розділі – «Репрезентація в еволюційному вимірі науки» - обґрунтовано необхідність введення репрезентації в систему гносеологічних відносин як засобу подолання роз’єднаності людського мислення та природи досліджуваних у науці явищ, введено дослідження ідеалізованих предметностей об’єктивного знання як підгрунтя для дослідження абстрактних репрезентацій, виявлено значення співвідношення репрезентації та еволюції.

У першому підрозділі - «Введення репрезентації в систему гносеологічних відносин» - показано, що в сучасному розумінні пізнання не враховане значення репрезентації. Ідея безпосереднього характеру сутнісної репрезентації в методологічній традиції, пов’язана з розглядом співвідношення структури теорії та структури об’єкта, веде до того, що сутність «поглинає» репрезентацію.

В умовах відмови від точних репрезентацій та відступу від гносеологічних відносин у контексті соціального конструкціонізму є актуальним розгляд репрезентації як досягнення співвіднесеності теоретичного з дійсністю. Звернення до прогресу цих конструкцій, що використовувались як репрезентатори протягом геометричного етапу, починаючи від геометричних відрізків, складених з них трикутників до механічних чи трансцендентних кривих і далі – до квадратур, свідчить про те, що розвиток репрезентаторв іде в напрямі зростання їх штучності, віддаляючи їх від емпіричного об’єкта та його онтологічної сутності.

Еволюція представлень охоплює науку від класичної до сучасної. На тлі розгляду різних форм представлення в математиці висновок у постмодерністській традиції про відмову від точних репрезентацій виглядає як такий, що стосується тільки епістемології, а не науки.

На відміну від розкриття репрезентації як духовно-суттєвого зв’язку людини зі світом, пов’язаного з відходом від лінгвоцентризму в тілесність (О.Пушонкова) введення репрезентації в систему гносеологічних відносин створює перехід для розгляду когнітивної активності людини по відношенню до трансформації представлення об’єкта у знанні. Дослідження систем репрезентації в науці розкриває когнітивні здатності сприйняття, мислення, споглядання не як вираз тілесності та антропологічності, а як певний тип духовного, що характеризує науку як форму культури. Контакт зі світом відбувається через подолання попередньої логіки відтворення об’єкта, необхідності відкриття і введення в науку якісно нового репрезентатора.

Репрезентація створює певний культуро-історичний, такий, що розвивається наукою, спосіб опосередкованого відтворення дійсності, який здійснюється шляхом впровадження в систему об’єктивного знання штучних репрезентаторів. Це інший спосіб єднання людини з природою, ніж безпосереднє поєднання когнітивних структур людини з буттям у пізнанні. Загальна, надіндивідуальна, універсальна природа введених у сферу знання репрезентаторів різних онтологічних явищ свідчить про те, що йдеться про формування якісно нових проявів когнітивного, які характеризують надіндивідуальну природу об’єктивного наукового знання.

У другому підрозділі – «Ідеалізована предметність» - показано, що ідеалізована предметність дозволяє відокремити об’єкт у знанні від об’єкта в його онтологічному сутнісному вимірі. На відміну від ідеального, що характеризує праксеологічну спрямованість психологічного як відображення дійсності (Е.Ільєнков), ідеалізована предметність дозволяє досліджувати трансформацію способів представлення об’єкта у знанні. На відміну предметності як об’єкта, схеми предметно-практичної діяльності (Ю.Бородай) ідеалізована предметність виявляє трансформацію когнітивної складової об’єктивного знання в його співвідношенні онтологічного та онтичного. В когнітивній психології схема розглядається як конфігурація даних, структуралізація досвіду (К.Нельсон). Абстрактні репрезентації розглядаються як метафоричне розширення конкретних (Дж.Лакофф, Р.Гіббс, А.Голдберг). Їх природа залишається невстановленою.

Ідеалізована предметність постає як цілісність предметного змісту знання, що пов’язує окремі елементи його процесуальності, віднесені в їх здійсненні до когнітивних здатностей людини, в єдине семантичне утворення. Зміни в ідеалізованій предметності є свідченням трансформації систем репрезентації, що відбувається через введення нових елементів знання, насамперед гіпотез, принципів, законів теоретичних схем тощо. Розкриття ідеалізованої предметності з позицій когнітивного в контексті співвідношення онтологічного та онтичного дозволяє вивести дослідження репрезентації на грунт методологічної реконструкції історичних формоутворень науки.

Порівняно з безпосередньою дієвістю репрезентації в когнітивних процесах, перетворення її в схему (Дж.Мандлер, Ж.Ф.Ришар), ідеалізована предметність розкриває зв’язок предмета з істиною, поняття предметної істини (С.Кримський) через засоби ідеалізації та наукові процедури, пов’язані з еволюцією способів представлення.

У третьому підрозділі – «Репрезентація і проблема еволюції» - показано, що існуючий у межах когнітивної науки підхід до проблеми еволюції в еволюційній епістемології ґрунтується на дослідженні еволюції системи сприйняття (Д.Кемпбелл). Перехід до еволюції науки пов’язаний з біологічною еволюцією та поширенням на науку природного та селективного відбору (К.Поппер). Протиставлення апостеріорного та апріорного долається через перехід першого в друге шляхом генетичного закріплення (К.Лоренц). У теоріях геннокультурної еволюції класичної соціобіології йдеться про безпосередній зв’язок генів із соціальними феноменами (Е.Уілсон, Р.Докінс, Р.Александер).

Важливою є постановка питання про еволюцію когнітивних здатностей, когнітивних програм і метапрограм, співвідношення когнітивної еволюції та нейроеволюції, співвідношення когнітивної еволюції та культури (І.Меркулов); виокремлення напрямків, виявлення необхідності розробки еволюційної парадигми науки (Є.Шульга).

Розкриття еволюції з позиції когнітивного підходу передбачає перехід від кумулятивізму та перетворення знання на фактор еволюції до розкриття механізму еволюції науки на основі взаємодії трьох рівнів системних проявів когнітивності. Обгрунтовано необхідність розгляду науки в певному культурному вимірі, в якому людина не тільки співвідноситься з об’єктами, а й трансформує засоби репрезентації об’єктів у знанні. Системні прояви уведення людини у сферу знання як суб’єкта когнітивних практик є підгрунтям цілісного представлення людини, розкриття когнітивного як духовного, що спричинює трансформацію репрезентацій, відтворення в методологічній рефлексії та осягненні у свідомості зміни способів включення людини в пізнавальні відносини. Розкриваючи когнітивний вимір еволюції науки як важливої підсистеми культурного й цивілізаційного розвитку, з позицій взаємодії системних проявів когнітивності відтворено різні грані присутності людини у сфері знання.

У третьому розділі – «Прояви когнітивного в трансгресії сфери знання» -