ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

„ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ НАН УКРАЇНИ”

РОМУСІК Яніна Василівна

УДК 330.341.1

ПОЛІТИКА ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ ГАЛУЗІ

08.00.03 – економіка та управління національним господарством

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державній установі „Інститут економіки та про-гнозування НАН України”.

Науковий керівник | академік НАН України,

доктор економічних наук, професор

Геєць Валерій Михайлович,

Державна установа „Інститут економіки та

прогнозування НАН України”,

директор.

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук,

старший науковий співробітник

Якубовський Микола Миколайович,

Державна установа „Інститут економіки та

прогнозування НАН України”,

головний науковий співробітник

відділу конкурентної політики та

прогнозування промислового потенціалу;

кандидат економічних наук,

старший науковий співробітник,

Жаліло Ярослав Анатолійович,

Національний інститут стратегічних досліджень, завідувач відділу економічної та

соціальної стратегії.

Захист відбудеться “09” квітня 2008 р. о 14 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 Державної установи „Інститут економіки та прогнозування НАН України” за адресою: 01011,м. Київ – 11, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної установи „Інститут економіки та прогнозування НАН України” за адресою: 01011,

м. Київ – 11, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий ”07” березня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради | Левчук Н.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Невпинне поширення процесів глобалізації світової економіки та лібералізації ринків робить все більш актуальним питання конкурентоспроможності промислового виробництва задля забезпечення сталого економічного розвитку країни, успішного просування вітчизняних товарів на світових ринках. Не випадково в Державній програмі розвитку промисловості на 2003–2011 рр. передбачається створення сучасного, інтегрованого в світове виробництво промислового комплексу.

Актуальність теми. Глобалізаційні процеси не оминули таку соціально важливу складову промислового комплексу, як легка промисловість, зважаючи на це, є важливим дослідити світові тенденції розвитку даного виду економічної діяльності, провести порівняння конкурентоспроможності вітчизняної легкої промисловості з відповідною промисловістю інших країн, визначити напрямки державної політики, що мають сприяти підвищенню конкурентоспроможності галузі та створенню конкурентних переваг.

Роль державної промислової політики сьогодні полягає в тому, щоб надати структурним процесам керованого характеру. Серед характеристик легкої промисловості, які виділяють її як одну з перспективних галузей, наступні: висока ємність внутрішнього ринку; висока частка валової доданої вартості продукції; швидкий оборот капіталу; неенергоємність, з огляду на перспективу зростання вартості енергетичного забезпечення; некапіталомісткість з огляду на обмеженість інвестиційних ресурсів; вплив на широке коло суміжних галузей через проміжне споживання, що матиме як прямі, так і непрямі ефекти від її зростання; наявність високого експортного потенціалу.

Забезпечення конкурентоспроможності легкої промисловості має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Дефіцит наукових знань в сфері методології та практики регулювання конкурентоспроможності галузей, а також нагальна проблема підвищення конкурентоспроможності легкої промисловості країни визначили актуальність теми дисертаційного дослідження.

Оцінюючи ступінь наукової розробленості проблеми, потрібно зазначити, що еволюція пізнання процесів конкурентоспроможності починається з розкриття А. Смітом конкурентних переваг. У роботах Д. Рікардо, А. Маршала, Дж. Кейнса, В. Леонтьєва, Й. Шумпетера, М. Портера, С. Брю, К. Макконела, П. Самуельсона, Дж. Робінсона, Дж. К. Гелбрайта та ін. було закладено зміст, форми та методи конкурентної боротьби, обґрунтовані загальні закономірності ринкової організації господарства. Також, дослідженню теорії та практики оцінки конкурентоспроможності, тактики та стратегії управління на макро-, мезо- та мікрорівнях присвячені роботи вітчизняних та закордонних вчених: Ю. Бажала, Я. Базилюк, В. Гейця, Д. Галімова, М. Гельвановського, А. Гречан, Я. Жаліла, В. Жуковської, Б. Кваснюка, С. Кірєєва, І. Крючкової, Г. Кулікова, В. Сальникова, А. Сєлєзньова, Л. Федулової, М. Якубовського та ін.

Однак, більшість праць присвячено дослідженню проблем конкурентоспроможності продукції, підприємства, національної економіки. Практично мало розробленими залишаються питання оцінки і підвищення конкурентоспроможності галузі. Наукові дослідження на галузевому рівні охоплюють, як правило, окремі питання розвитку галузі, тобто є розрізненими, відсутній системний підхід. Разом з тим сучасний кризовий стан легкої промисловості потребує логічного продовження дослідження даної проблеми. Все це визначило вибір теми, ціль та завдання дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. У дисертаційній роботі висвітлені результати наукових досліджень, які проводилися автором під час виконання тематики науково-дослідних робіт ДУ „Інститут економіки та прогнозування НАН України”: „Розробка критеріїв і механізмів інноваційно-технологічного оновлення економіки та підвищення її конкурентноздатності” (№ ДР 0107U004354) – досліджено розвиток легкої промисловості України на тлі світових тенденцій, розроблено пропозиції щодо визначення напрямків і механізмів реалізації конкурентних переваг галузі; „Розробка методичних рекомендацій за критеріями, які характеризують стан конкуренції на ринку для галузі, регіону, певного товарного ринку” (№ ДР 0106U005569) – визначено тип конкуренції на внутрішньому ринку товарів легкої промисловості та зроблено прогноз щодо його подальших змін.

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна оцінка конкурентоспроможності легкої промисловості України та розроблення основних принципів щодо державної політики формування конкурентних переваг галузі. Досягнення зазначеної мети обумовило необхідність вирішення таких завдань:

– розвинути поняття конкурентоспроможності галузі на основі аналізу різних його тлумачень;

– порівняти продуктивність праці, інтенсивність інвестиційної та інноваційної діяльності вітчизняної легкої промисловості та відповідних видів промислової діяльності інших країн світу;

– з’ясувати сучасні світові тенденції розвитку легкої промисловості та оцінити перспективи зовнішньоторговельної діяльності галузі;

– дослідити структурні пропорції галузі із застосуванням інструментарію міжгалузевого балансу;

– визначити фінансовий стан галузі на основі аналізу балансу галузі та розрахунку відповідних показників;

– розробити кореляційно-регресійну модель для отримання прогнозу темпів приросту обсягів випуску галузі на середньострокову перспективу;

– узагальнити державні інструменти впливу на подальший розвиток галузі та формування конкурентних переваг через промислову, структурно-інвестиційну та інноваційну політику.

Об’єктом дослідження є легка промисловість України в структурі промислового комплексу.

Предметом дослідження є механізми формування конкурентних переваг легкої промисловості України.

Методи дослідження. У дослідженні застосовано сукупність методів і підходів, що дало змогу реалізувати концептуальну єдність дослідження. Економіко-статистичні та економетричні методи застосовано для отримання прогнозів обсягів продукції галузі. Методи СНР та методологія міжгалузевого балансу застосовані для визначення динаміки вартісної структури випуску, дослідження прямих та повних витрат, внеску факторів праці та капіталу у валову додану вартість легкої промисловості. Методи спостереження, порівняння, групування, та узагальнення, логічний підхід, а також системний підхід щодо аналізу економічних процесів і зв’язків використано для аналізу тенденцій розвитку вітчизняної легкої промисловості, зокрема умов конкуренції на ринку, фінансового аналізу галузі, стану основних засобів, динаміки експорту та імпорту, порівняння показників інвестиційно-інноваційної діяльності з відповідними показниками інших країн. Інформаційну базу дослідження складають законодавчі та нормативно-правові акти України, статистичні дані Держкомстату України, дані офіційної статистики ЄС, монографічні дослідження та статті вітчизняних і зарубіжних авторів.

Наукова новизна одержаних результатів.

Вперше:

– розроблено концепцію реалізації конкурентних переваг галузі з застосуванням інструментарію міжгалузевого балансу, враховуючи відтворювальні процеси, що дозволило визначити динаміку структурних пропорцій вартісного випуску та зіставити їх з відповідними показниками країн ЄС;

– розроблено багатофакторну модель для прогнозування обсягів продукції легкої промисловості із застосуванням ARIMA–моделей, що дозволяє отримати прогнози, спираючись на інформацію, що міститься в передісторії часових рядів; дана модель дозволила отримати прогноз темпів приросту обсягів продукції галузі з урахуванням впливу інвестиційної та експортної складових, а також цінової компоненти.

Удосконалено:

– поняття конкурентоспроможності галузі як такої, яка в процесі відтворення забезпечує зростаючий обсяг доданої вартості на основі підвищення ефективності використання факторів виробництва, впровадження інноваційних технологій, забезпечення інвестиційної привабливості бізнесу, освоєння нових ринків, а також наявності ефективної системи міжгалузевих зв’язків;

– підходи до порівняння продуктивності праці вітчизняної легкої промисловості та відповідних видів промислової діяльності країн ЄС з використанням методики Європейської статистичної системи на основі валової доданої вартості та чисельності зайнятих (apparent labour productivity).

Набуло подальшого розвитку:

– теоретичне та практичне уявлення щодо світових трансформацій у легкій промисловості, що дозволило виділити основні напрямки міграційних процесів у переробній промисловості світу та легкій промисловості, зокрема, прогнозувати подальші світові тенденції розвитку галузі;

– закономірності щодо динаміки та цінових співвідношень товарних позицій галузі в зовнішній торгівлі України, зокрема коефіцієнтів покриття імпорту експортом, виявлення диспропорцій середньозважених експортних та імпортних цін;

– механізм комплексної оцінки фінансового стану галузі з використанням трикомпонентного показника типу фінансової стійкості, абсолютних та відносних показників щодо сукупності великих та середніх підприємств галузі, що дозволило прогнозувати фінансовий стан, визначити можливість підприємств формувати запаси і витрати для підвищення конкурентних переваг;

– наукове обґрунтування механізмів формування конкурентних переваг галузі на основі вироблення рекомендацій та пропозицій щодо напрямків державної промислової, інвестиційної та інноваційної політики, що має сприяти усуненню розриву між розробкою новацій і виробництвом.

Практичне значення одержаних результатів. Результати роботи використано під час підготовки аналітичних матеріалів:

– “Стадії економічного розвитку країн, інновації та конкурентоспроможність”, матеріал використаний при підготовці аналітичної записки „Стан економічної безпеки України”, інформаційних довідок керівництву Міністерства економіки України та Кабінету Міністрів України (лист заступника керівника департаменту з питань економічної, соціальної та екологічної безпеки № 6/10-1630-6-2 від 22.06.07) – розроблені пропозиції щодо підвищення конкурентоспроможності промисловості України.

– „Стан інвестиційної діяльності в Україні та проблеми поліпшення правового забезпечення іноземного інвестування та інвестиційного клімату” (лист № 10-09/1262 від 11.07.07 керівника головної служби соціально-економічного розвитку Секретаріату Президента України) – розроблені пропозиції щодо підвищення інвестиційної привабливості промислового комплексу.

– „Реалізація політики конкурентоспроможності української економіки у програмних документах уряду”, матеріал використаний при підготовці аналітичних записок, інформаційних довідок керівництву Міністерства економіки та КМ України (лист № 146-19/44 від 13.11.07 директора департаменту економічної стратегії Міністерства економіки) – надано пропозиції щодо державної політики конкурентоспроможності за матеріалами секретаріату Комітету з співробітництва та інтеграції Європейської економічної комісії ООН.

– „Зміни у формуванні структури та джерел економічного зростання в Україні”, матеріали використані при підготовці інформаційно-аналітичних матеріалів апарату Ради національної безпеки і оборони (лист заступника Секретаря РНБОУ № 6/10–2399–6–2 від 20.09.07) – розроблені рекомендації щодо подальшого розвитку процесів капіталізації в Україні.

– „Перспективи розвитку високотехнологічних секторів як основи конкурентоспроможності економіки України” (лист № 6/9-915-6-1 від 05.04.07 заступника секретаря РНБОУ), матеріал використаний на засіданні міжвідомчої комісії з питань науково-технічної безпеки при РНБОУ – розроблено пропозиції щодо розвитку галузей економіки країни на інноваційній основі.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки наукового дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях: ІV Всеукраїнській ювілейній науковій конференції молодих вчених та студентів „Наукові розробки молоді на сучасному етапі” (м. Київ, КНУТД, 2005 р.); V Всеукраїнській науковій конференції молодих вчених та студентів „Наукові розробки молоді на сучасному етапі” (м. Київ, КНУТД, 2006 р.); „Міжнародна торгівля у контексті європейської інтеграції: проблеми теорії і практики” (м. Київ, УАЗТ, 2005 р.); „Конкурентоспроможність української економіки” (м. Київ, ДУ „Інститут економіки та прогнозування”, 2006 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано в восьми одноосібних наукових працях, у тому числі чотири статті в наукових фахових виданнях, параграф у колективній монографії, матеріали тез доповідей конференцій. Загальний обсяг опублікованих праць становить 3,1 д.а.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків й списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 198 стор., основний зміст роботи викладено на 168 стор., список використаних джерел включає 153 найменування на 10 стор. Дисертація містить в основному тексті 40 таблиць та 3 рисунки, які займають 30 стор. Робота має 12 додатків на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі „Теоретичні питання промислової політики та конкурентоспроможності виробництва” розкрито поняття, фактори та рівні категорії „конкурентоспроможність”, визначено вплив промислової політики на конкурентоспроможність виробництва.

Дослідження макро- мезо- та мікрорівнів конкурентоспроможності свідчить, що всі три рівні конкурентоспроможності є взаємопов’язаними як частина і ціле. Головним за значимістю є макроекономічний рівень, на якому визначаються умови функціонування всієї господарчої системи. Далі за значимістю йде мезорівень, де формуються перспективи розвитку галузі, яка охоплює низку підприємств, тут створюються ключові в сучасних умовах передумови для успішної роботи підприємств – науково-технічні розробки, принципово нові технологічні рішення, що орієнтовані на довгострокову перспективу. На мікрорівні конкурентоспроможність отримує свою завершальну форму у вигляді співвідношення ціни та якості товару, це співвідношення залежить від умов, які сформувалися на попередніх двох рівнях і від персоналу підприємства, у тому числі його вмінь використовувати виробничі, трудові, фінансові та інші ресурси підприємства, а також передбачати стратегічні виклики зовнішнього середовища, яка впливає на роботу підприємства як відкритої системи.

На основі аналізу різних тлумачень, виокремлено найбільш вдале та лаконічне визначення конкурентоспроможності галузі, однак, зазначено, що недоліком його є те, що: по-перше не наголошено на інноваційній складовій конкурентоспроможності, яка є однією з головних чинників нецінової конкуренції, по-друге – потрібно також враховувати систему міжгалузевих зв’язків, яка є важливим елементом ефективного виробничого процесу. Запропоновано наступне визначення конкурентоспроможності галузі: „конкурентоспроможна галузь, у процесі відтворення, повинна забезпечувати зростаючий обсяг доданої вартості на основі підвищення ефективності використання факторів виробництва, впровадження інноваційних технологій, забезпечення інвестиційної привабливості бізнесу, освоєння нових ринків, а також наявності ефективної системи міжгалузевих зв’язків”.

Дослідження конкурентоспроможності галузі потребує виділення найбільш значимих факторів, а саме:

1) позиціонування на світовому ринку, тобто ступінь експортної орієнтованості виробництва (частка експорту в випуску та її динаміка);

2) позиціонування на внутрішньому ринку в порівнянні з іноземними конкурентами (частка імпорту у використанні продукції на ринку);

3) досягнутий технологічний рівень галузі (продуктивність праці, інтенсивність інноваційної та інвестиційної діяльності);

4) рівень концентрації на ринку (наявність ефективних вітчизняних підприємств), достатній для конкуренції зі світовими компаніями – лідерами у відповідних галузях;

5) забезпеченість сировинною базою;

6) умови праці на ринку, масштаби тіньового сектора.

Вагомий вплив на створення національних конкурентних переваг промисловості уряд здійснює через сучасну промислову політику. Серед принципів державної промислової політики головними є наступні: стимулювання експорту продукції шляхом забезпечення доступу до кредитних фондів, повернення частини податків, сплачених на стадії виробництва продукції, юридична підтримка експортерів на зовнішніх ринках; залучення іноземних інвестицій, надання інвесторам, що здійснюють довгострокові проекти гарантій від несприятливої зміни законодавства і цін; здійснення державних замовлень на високотехнологічну продукцію та участь у науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробках; політика прискореної амортизації; державний контроль за діяльністю суб’єктів природних монополій; державна підтримка міжгалузевої кооперації; державна експертиза якості товарів, їх відповідності міжнародним стандартам; підтримка інвестиційного й інноваційного процесів за допомогою механізмів податкової і кредитної політики (пільгове оподаткування та відстрочка сплати податків за пріоритетними інвестиційними проектами; створення спеціалізованих кредитних фондів; інвестиційні податкові кредити; часткове субсидування кредитної ставки за комерційними позиками).

У другому розділі „Легка промисловість: структурні зміни та тенденції розвитку” висвітлено особливості ринкових перетворень та динаміку розвитку галузі на тлі світових тенденцій; здійснено комплексну оцінку конкурентоспроможності вітчизняної легкої промисловості, поєднуючи різні види аналізу: фінансово-економічний, оцінку стану конкуренції на внутрішньому ринку, структурних пропорцій та зовнішньоторговельної динаміки, а також порівняння продуктивності праці вітчизняної галузі з відповідними показниками країн ЄС.

Аналіз світових міграційних процесів у обробній промисловості виявляє наявність трьох груп:

1) галузі обробної промисловості, де присутня „пряма міграція” виробничих потужностей – виробництво звичайно переноситься в країни, що мають ресурсну базу, надлишок дешевої робочої сили та менші вимоги природоохоронного законодавства;

2) галузі обробної промисловості, де на рівні макрорегіонів присутня „непряма міграція” виробничих потужностей – у цьому випадку не є помітним значне скорочення обсягів виробництва в розвинених країнах та регіонах, але швидкими темпами збільшується виробництво тих же товарів у країнах, що розвиваються;

3) галузі та окремі виробництва обробної промисловості, для яких фактично не є характерними міграційні процеси – новітні наукомісткі виробництва, розміщення яких прив’язано до центрів НДДКР у економічно високорозвинених країнах, а також виробництва, що випускають ексклюзивну продукцію „верхніх сходинок” виробничого циклу – такі виробництва залишаються спеціалізацією економічно високорозвинених держав. Для світової легкої промисловості є характерним присутність у кожній з трьох груп, але для легкої промисловості України на даному етапі більшою мірою притаманні непрямі міграції, це пояснюється тим, що більша частка продукції виробляється за толінговими схемами. З однієї сторони така схема виробництва має позитивний ефект: завантаження виробничих потужностей, освоєння нових технологій виробництва завдяки виробничій кооперації з іноземними фірмами; з іншого боку – це не розвиває підприємство як конкурентоспроможного ринкового суб’єкта і не принесе стійкого прибутку. Стабільну додану вартість дасть лише повномасштабний процес ринкового виробництва: від дизайну виробу до продажу товару.

У дисертаційній роботі запропоновано проводити оцінку конкурентної структури випуску із застосуванням інструментарію міжгалузевого балансу. Розрахунки та аналіз структури випуску легкої промисловості України, демонструють зменшення частки валової доданої вартості (ВДВ) галузі з 20,9% у 1995 р. до 15,1% у 2000 р., причому за даний проміжок часу ця частка змінювалася нерівномірно; з 2000 по 2004 рр. простежується поступове збільшення до 22,5% – частково за рахунок зменшення проміжного споживання, але в основному завдяки зменшенню податкової компоненти, що може бути пояснено зростанням частки продукції малих підприємств (з 9,6% у 2000 р. до 11,8% у 2005 р.) в обсязі реалізованої промислової продукції галузі. У 2005 р. спостерігаємо різке зменшення відсотка валової доданої вартості до 17,5 завдяки збільшенню податкової компоненти з 2,0% у 2004 р. до 17,2% у 2005 р. Частка ВДВ у структурі випуску індустрії текстилю та виробів з текстилю ЄС–27 становить 30,4%, а в індустрії шкіри та виробів із шкіри Ї 26,6%, що свідчить в тому числі про більший відсоток продукції „верхніх сходинок” з більшим ступенем переробки. Структура валової доданої вартості, а саме перевищення фактору праці над фактором капіталу в 1995-2003 рр., є показником того, що основна маса новоствореної вартості йшла на оплату праці і можливості розширеного відтворення були обмежені. Починаючи з 2004 р. простежується зміна структури ВДВ з переважанням фактору капіталу, що є позитивною тенденцією.

Задля покращення структури випуску та підвищення конкурентності галузі актуальним є впровадження ресурсо- та матеріалозберігаючих технологій, а також зменшення залежності від імпортної сировини та матеріалів (політика імпортозаміщення). До основних напрямків розвитку сировинної бази легкої промисловості потрібно включити створення потужного лляного комплексу, орієнтованого на глибоку переробку льону. Це дозволить вирішити сировинні проблеми не тільки легкої промисловості, але й отримати додаткові цінні продукти, що використовуються в суміжних галузях.

Згідно з теорією М. Портера, країна, що має технологічні переваги, може бути конкурентоспроможною на світових ринках, підтримуючи при цьому високі доходи та рівень життя, мова йде про конкурентоспроможність на базі використання сучасних високих технологій. Інший тип конкурентоспроможності, на базі нетехнологічних переваг (низька вартість факторів виробництва) є конкурентоспромож-ністю бідних країн і суперечить суті та цілям економічного зростання. Отже, промислова політика має бути націлена на створення середовища, що сприяє впровадженню новацій у виробництво, веде до покращення структури випуску галузі та її конкурентоспроможності.

Розрахунки, які здійснено на базі даних експорту та імпорту товарів легкої промисловості в 2000–2006 рр., свідчать про зміну додатного торгового сальдо легкої промисловості, що мало місце бути протягом 2000?2004 рр. на від’ємне у 2005 р. – $-563,8 млн. За підсумками 2006 р. теж від’ємне торгове сальдо галузі, хоча завдяки збільшенню експортної складової маємо його покращання до $-419,1 млн. Коефіцієнт покриття імпорту експортом у легкій промисловості в 2000 р. дорівнював 1,13, протягом 2001–2005 рр. він нерівномірно знижувався до 0,69, а в 2006 р. маємо підвищення цього коефіцієнту до 0,76 завдяки збільшенню експортної складової. Серед причин зміни торгового сальдо галузі (з додатного на від’ємне) – значне збільшення обсягів імпорту через зниження митних тарифів, причому значна частина імпорту надходить на неконкурентних для вітчизняних виробників умовах – заниження довідкових цін, які формуються Держмитслужбою на підставі даних вартості виробів, що декларуються імпортерами при митному оформленні, така схема унеможливлює доказ факту заниження митної вартості, тобто демпінгу. По суті відбулася легалізація кількості товару, що ввозиться, за одночасного заниження митної вартості. Розрахунки за товарними позиціями, що мають найбільшу питому вагу в експорті легкої промисловості України, виявили переважання в 2,6 рази середньозважених експортних цін над відповідними імпортними цінами, тобто продукція вітчизняної легкої промисловості за ціновою характеристикою виявилася неконкурентною відповідно аналогічної імпортної продукції. З метою врегулювання цінових пропорцій на ринку необхідно проводити відповідний аналіз за статистикою, яка є відкритою в країнах – торговельних партнерах та запровадити подання імпортерами експортної декларації, виданої в країні походження товару.

Продуктивність праці (ПП) є основною економічною категорією, що свідчить про ефективність використання наявних ресурсів (людських, фінансових, технологічних тощо). Розрахунки ПП (на основі доданої вартості та чисельності зайнятих) вітчизняної легкої промисловості та їх зіставлення з показниками ПП аналогічних видів економічної діяльності країн ЄС виявили відставання вітчизняної галузі як від розвинених країн ЄС–15 (на порядок), так і від країн – нових членів ЄС–27 (приблизно в 2 рази). Зіставлення за середньоєвропейським показником ПП легкої промисловості (ЄС–27) показують відставання вітчизняної галузі в 7,5 разів. Пояснюється таке відставання нижчим рівнем техніки та технологій певного відсотку вітчизняних підприємств, нераціональною структурою організації виробництва, низьким рівнем оплати праці і неповним завантаженням виробничих потужностей багатьох з них.

Загальну оцінку конкурентоспроможності вітчизняної легкої промисловості можна подати у вигляді чотирьох блоків SWOT– аналізу:

Сильні сторони:

1) наявність окремих успішних компаній у швейній та текстильній промисловості, а також у взуттєвому та шкіряному виробництвах;

2) наявність в окремих сегментах сировинної бази та напівфабрикатів національного виробництва: шкіри, вовни, хутра, льону, хімічних матеріалів;

3) збільшення кількості прибуткових підприємств галузі (за показником чистого прибутку) за період 2001–2006 рр. з 58,6 до 65,2%.

Слабкі сторони:

1) нестача обігових коштів для цілей рекапіталізації;

2) застарілі виробничі потужності багатьох підприємств;

3) низький рівень правозастосування в сфері митного адміністрування імпорту;

4) дефіцит окремих видів сировини – бавовни, шкіри (через її реекспорт);

5) перевищення внутрішніх цін над імпортними;

6) відсутність розгалуженої міжрегіональної мережі оптово-роздрібної торгівлі;

7) обмежена кількість відомих вітчизняних торгових марок.

Можливості: продовження орієнтації на роботу за давальницькими схемами поряд із розвитком цього виду промислової діяльності в сегментах, орієнтованих на високоякісну продукцію. Для досягнення конкурентних переваг на ринку потрібно задіяти інвестиційно-інноваційний напрямок розвитку та підвищити рівень капіталізації галузі; переорієнтувати виробництва на випуск високоякісних товарів з більшою обробкою; задіяти політику імпортозаміщення за рахунок розвитку власної сировинної бази.

Загрози: посилення конкуренції з боку іноземних виробників (завдяки підвищенню обсягу імпорту на внутрішньому ринку, здешевленню продукції європейських виробників та підвищенню якості азійських).

У третьому розділі „Формування конкурентних переваг галузі” досліджено стан інвестиційної та інноваційної активності вітчизняної легкої промисловості та легкої промисловості країн ЄС; здійснено прогноз темпів приросту обсягів випуску; запропоновано механізми та заходи підвищення конкурентоспроможності галузі та формування конкурентних переваг на основі відповідної промислової, інноваційної та інвестиційної політики.

Для підвищення якості стратегічного управління розвитком галузі важливим є налагодити систему прогнозування динаміки обсягів випуску. Реалізація такої задачі здійснена на основі вибіркової лінійної багатофакторної моделі, яка може бути застосована для прогнозування впливу інвестиційної складової, експортної складової та цінової компоненти на темпи приросту обсягів продукції галузі. На період 2007–2009 рр. прогнозовані індекси обсягів продукції мають наступні значення: за найбільш ймовірним сценарієм розвитку Ї 102,7, 102,0 та 101,2; за оптимістичним сценарієм – 109,4, 108,5 та 107,8 відсотків; за песимістичним сценарієм – 100,0, 100,4 та 100,5 відсотків. За підсумками 2007 р. видно, що розвиток галузі пішов за песимістичним сценарієм.

Частка витрат на дослідження та розробки (що є показником інноваційної активності галузі) у валовій доданій вартості легкої промисловості становить всього 0,1%, за цим показником вітчизняна галузь поступається багатьом країнам ЄС: Німеччині – в 17 разів, Іспанії – в 15 р., Франції – в 14 р., Швеції – в 16 р., Великій Британії та Литві – в 5 р., Греції та Естонії – в 2 р. (2005 р.). Головні проблеми впровадження в практику наукових досягнень полягають як у відсутності дієвого механізму зв’язку науки та виробництва, так і в невідповідності експериментально-виробничої бази науки технологічній базі промислового виробництва.

Для здійснення переходу промисловості на інноваційний шлях розвитку, усунення розриву між розробкою новацій і виробництвом, необхідні такі структурні перетворення економіки країни: формування крупних, здатних до саморозвитку науково-виробничих комплексів (олігополій, ФПГ, холдингів); створення структур середнього за розмірами масштабу, здатних до саморозвитку (організація науково-технічних і технологічних центрів наступних типів: технопарків, центрів трансферу технологій, інноваційних науково-технічних центрів, інжинірингових фірм), тобто організація науково-виробничих структур на основі повного логістичного ланцюжка від інноваційної діяльності до реалізації готової продукції.

Дослідження та розрахунки показників інвестиційної активності галузі за 2001–2006 рр. дали наступні результати: зростання за показниками інвестицій в основний капітал (ІОК) на одного зайнятого з 616,2 до 2462,4 тис. грн./чол., ІОК до основних засобів з 2,9 до 7,7% та ІОК до ВДВ за період 2001–2005 рр. з 9,7 до 15,5%. Однак, зіставлення ІОК на одного зайнятого з середнім показником ЄС–25 виявило відставання вітчизняних виробництв текстилю та одягу (в 9 р.) і шкіри та виробів із шкіри (в 3 р.), тобто рівень інвестиційної активності вітчизняних виробників є недостатнім для підтримання виробництв на конкурентному рівні.

У легкій промисловості організаційно-економічний механізм реформування структури галузі задля підвищення її конкурентоспроможності та можливості продукувати інновації має полягати в створенні високотехнологічних кластерів, які мають об’єднати провідні галузеві наукові установи, промислові підприємства, фінансово-інвестиційні структури та фонди, у тому числі венчурне фінансування, лізингові компанії, а також державну структуру, що має координувати розвиток промисловості відповідно до пріоритетів державної інноваційної політики та провідних світових досягнень у цій сфері.

Державна політика сприяння розвитку галузі повинна базуватися на визначенні конкретних цілей щодо науково-технічного забезпечення галузі, які повинні вирішувати галузеві НДІ, серед них:

· Створення наукомістких технологій на базі фундаментальних і прикладних наукових досліджень з використанням пріоритетних технічних рішень, досягнень у галузі біотехнологій, лазерної, радіаційної, плазменної, інформаційної технологій, хімії та машинобудування.

· Досягнення конкурентоспроможності по ціні та якості матеріалів і виробів, беручи до уваги вимоги безпеки, ергономіки, гігієни та створення сприятливих умов життєдіяльності людини.

· Розвиток робіт з дизайну, формуванню бази даних щодо моделювання, матеріалів, виробів, структури асортименту, що відповідає вимогам ринку; інформаційно-аналітичне супроводження відносно попиту, цінових параметрів, комплектації, підготовці виробництва до випуску продукції.

· Розвиток робіт зі створення устаткування, розробка напрямків і технологічних параметрів створення нової техніки; розширення застосування у виробництві гнучких виробничих ліній, що мають сприяти швидкому переналагодженню виробництва до випуску нового асортименту виробів.

· Розробка та впровадження сучасної нормативної бази проектування технологічних потоків підприємств у відповідності до найкращих світових стандартів.

· Створення технологій, що забезпечують ефективне використання сировинних ресурсів (поглиблена переробка льону, шкірсировини).

· Широке впровадження автоматизованих систем управління технологічними процесами і автоматизованих методів проектування та дизайну конкурентоспроможної продукції.

Концепцією Державної програми розвитку легкої промисловості передбачається розподіл фінансових коштів у співвідношенні: кошти Держбюджету – 10%, інші джерела фінансування – 90%. Враховуючи те, що основний обсяг інвестицій в галузь планується залучити з недержавних джерел, створення сприятливого інвестиційного клімату є важливим. Вплив прямих іноземних інвестицій на технологічне оновлення та структурні зрушення на рівні даного виду промислової діяльності може зумовити наступний позитивний ефект: технологічний – з іноземними фірмами до країни прийдуть нові продукти та технологічні процеси, вітчизняні підприємства отримають вигоду у вигляді нових технологій, підвищенні професійного рівня спеціалістів, модернізації виробничих процесів; фінансовий – підвищення рівня капіталізації підприємств.

Одним із принципів реалізації інноваційної політики повинен стати селективно-пріоритетний, необхідність застосування якого викликана обмеженими фінансовими і матеріально-технічними ресурсами. Протягом перших 2–3 років пріоритетними повинні бути високоефективні проекти, що окупаються в короткі строки, інвестувати які разом з приватними інвесторами може і держава, розподіляючи при цьому частину ризиків. Іншим принципом реалізації інноваційної політики є асиміляція закордонного досвіду. Відомо декілька моделей асиміляції закордонного досвіду: моделі стратегії „переносу”, „запозичення”, „нарощування”. Інноваційна політика, як показує закордонний досвід, може включати елементи всіх вищеназваних моделей. Вона повинна проводитися через імпорт найсучасніших технологій, товарні кредити, науково-технічні ліцензії, надання та обмін науково-технічної інформації, передачу виробничих знань та досвіду, участь у міжнародних конференціях та симпозіумах. Одночасно із запозиченням технічних досягнень інших країн, повинен йти активний процес власного технічного розвитку, створення своїх наукових колективів, здатних самостійно проводити модернізацію виробництва. Заходи в сфері технічного та технологічного переозброєння легкої промисловості, як на рівні держави, так і на рівні окремих підприємств, повинні бути спрямовані не на пасивний „наслідувальний” розвиток, а на активне, наступальне щоденне просування. При цьому „стартовим” рівнем потрібно розглядати не відсталі власні технології, а запозичені передові.

ВИСНОВКИ

Результати дисертаційного дослідження дозволили зробити наступні висновки щодо конкурентоспроможності легкої промисловості України та перспектив формування конкурентних переваг галузі:

1. На основі аналізу різних тлумачень „конкурентоспроможності галузі” удосконалено визначення цього поняття. Отже, конкурентоспроможна галузь в процесі відтворення, повинна забезпечувати зростаючий обсяг доданої вартості на основі підвищення ефективності використання факторів виробництва, впровадження інноваційних технологій, забезпечення інвестиційної привабливості бізнесу, освоєння нових ринків, а також наявності ефективної системи міжгалузевих зв’язків.

2. Результати аналізу світових тенденцій розвитку легкої промисловості, дають можливість зробити наступні висновки: відбувається зниження частки легкої промисловості в структурі переробної промисловості провідних країн світу завдяки появі нових наукомістких виробництв, збільшення сфери послуг та переміщенню частини виробництв до країн з більш дешевою робочою силою; простежується тенденція до збільшення світових обсягів виробництва товарів легкої промисловості, завдяки впровадженню досягнень НТП при одночасному скороченні чисельності зайнятих у цій промисловості у високорозвинених країнах; має місце збільшення частки країн азійського регіону в світовому виробництві та експорті товарів легкої промисловості. Серед головних факторів, що впливають на розвиток легкої промисловості: кон’юнктура на світовому ринку сировини, обладнання та вартість робочої сили. Можна прогнозувати, що в подальшому легка промисловість провідних країн світу, зокрема високорозвинених країн ЄС, буде розвиватися в цілому капіталомістким, але одночасно матеріало- та трудо-зберігаючим шляхом.

3. Дослідження зовнішньоторговельної динаміки виявили наступні негативні чинники, що впливали на роботу галузі останнім часом: суттєве погіршення ситуації на внутрішньому ринку через збільшення в десятки разів обсягів імпорту товарів легкої промисловості на неконкурентних для вітчизняних виробників умовах (заниження довідкових цін). Розрахунки середньозважених експортних та імпортних цін за товарними позиціями галузі, що мають найбільшу питому вагу в експорті легкої промисловості України, демонструють переважання в 2,6 разів середньозважених експортних цін легкої промисловості над відповідними імпортними цінами. Задля створення справедливих конкурентних умов на внутрішньому ринку та виявлення реальних масштабів ввезення контрабанди в Україну необхідно проводити відповідний аналіз за статистикою, яка є відкритою в країнах – торговельних партнерах та запровадити подання імпортерами експортної декларації, виданої в країні походження товару.

4. Застосування інструментарію міжгалузевого балансу для аналізу вартісної структури випуску дало змогу зробити наступні висновки: частка проміжного споживання більше ніж втричі перевищує додану вартість, що свідчить про відсутність достатньої кількості видів продукції, виробленої із застосуванням інноваційних технологій та більшої обробки. Актуальним є впровадження ресурсо- та матеріалозберігаючих технологій, а також зменшення залежності галузі від імпортної сировини та матеріалів (політика імпортозаміщення), що дозволить зменшити частку проміжного споживання в структурі випуску та підвищити конкурентність галузі. На підставі аналізу вартісної структури ВДВ легкої промисловості України, можна зробити висновки про перевищення фактору праці над фактором капіталу в 1995–2003 рр., тобто основна маса новоствореної вартості йшла на оплату праці і можливості розширеного відтворення були обмежені. За період з 2000 по 2005 рр. простежується зміна структури ВДВ галузі з переважанням фактору капіталу, що є позитивною тенденцією.

5. Проведена оцінка фінансового стану всієї сукупності великих та середніх підприємств легкої промисловості за критеріями фінансової стійкості, залежності від зовнішніх джерел фінансування та стабільності в довгостроковій перспективі, здійснена на основі трикомпонентного показника типу фінансової ситуації з’ясувала, що в цілому фінансовий стан підприємств є нестійкий. Динаміку змін фінансової стійкості підприємств легкої промисловості можна охарактеризувати як стабільно нестійку, що в свою чергу може вплинути на їх стабілізацію в майбутньому. Позитивними моментами роботи галузі є збільшення кількості прибуткових підприємств за показником чистого прибутку.

6. Порівняння продуктивності праці (на основі валової доданої вартості та чисельності зайнятих) демонструє відставання вітчизняної галузі від середнього показника ЄС–27 в 7,5 разів. Також галузь поступається багатьом країнам за рівнем інвестицій, що вкладаються у виробництво, у тому числі в його інноваційну складову. У країнах-конкурентах сформувалися потужні висококонкурентоспроможні кластери виробництв, відставання від них багатьох вітчизняних підприємств досягло критичних величин. В умовах лібералізації ринків та збільшення обсягів імпорту вітчизняним виробникам доводиться конкурувати на рівних з продукцією високорозвинених постіндустріальних країн, отже нагальною є потреба підвищення технологічного рівня виробництва та застосування інноваційних механізмів розвитку для формування конкурентних переваг.

7. Згідно з Концепцією Державної програми розвитку легкої промисловості України до 2011 р. 90% інвестицій в галузь планується залучити з недержавних джерел, тобто політика, направлена на створення сприятливого інвестиційного клімату є важливою. Серед заходів, що мають сприяти поліпшенню інвестиційного клімату наступні: забезпечення стабільності та подальшого розвитку виробництва на основі конкурентоспроможної частини виробничого апарату; підвищення ефективності інституційного середовища для інвестиційної діяльності; зниження темпів інфляції та реальної відсоткової банківської ставки до рівня, що стимулює інвестиції у виробництво; забезпечення гарантій інвестицій вітчизняних і закордонних інвесторів; створення організацій за участю держави в страхуванні інвестицій від економічних і політичних ризиків; участь у міжнародних угодах зі страхування та гарантій інвестицій; формування фінансової інфраструктури інвестиційного процесу, що адекватна ринковій економіці; створення відповідного податкового режиму, що направлений на стимулювання інвестиційної діяльності; введення диференційованого підходу в наданні пільг; розвиток і удосконалення механізму стимулювання іноземних інвестицій на регіональному рівні (регіональні резервні фонди, регіональні та міжрегіональні організації сприяння інвестиціям, вільні економічні зони).

8. Інноваційна політика повинна бути направлена на досягнення наступних результатів: покращення споживчих властивостей продукції на основі технічного оновлення та модернізації основних виробничих фондів, автоматизації та комп’ютеризації процесів проектування та виготовлення продукції легкої промисловості; впровадження гнучких виробничих систем для забезпечення швидкої переналагодженості виробництва на зміну асортименту відповідно до потреб ринку; впровадження матеріалозберігаючих технологій, використання екологічно чистих матеріалів і технологій виробництва; створення технологій, що забезпечують ефективне використання сировинних ресурсів.

9. Нагальним є питання формування промислової політики на базі галузевих прогнозів у рамках цільових програм розвитку конкретних видів економічної діяльності. У рамках даної дисертаційної роботи дане питання вирішено шляхом розробки багатофакторної моделі для прогнозування темпів приросту обсягів випуску галузі. Розробка даного прогнозу здійснена з використанням вибіркової лінійної багатофакторної моделі. На період 2007–2009 рр. прогнозовані індекси обсягів продукції мають наступні значення: за найбільш ймовірним сценарієм розвитку – 102,7, 102,0 та 101,2 відсотків; за оптимістичним сценарієм розвитку – 109,4, 108,5 та 107,8 відсотків; за песимістичним сценарієм розвитку – 100,0, 100,4 та 100,5 відсотків. Отримана багатофакторна модель може бути застосована для прогнозування впливу інвестиційної складової, експортної складової та цінової компоненти на темпи приросту обсягів продукції галузі.

10. Сучасні технології характеризуються масштабністю і капіталомісткістю, вони виходять далеко за рамки можливостей одного підприємства і навіть галузі. Для їх реалізації необхідні значні інвестиції, міжгалузеві об’єднання капіталів, координація діяльності наукових установ з виробничими підприємствами. У легкій промисловості організаційно-економічний механізм реформування структури галузі задля підвищення її конкурентоспроможності та можливості продукувати інновації має полягати в створенні високотехнологічних кластерів, які мають об’єднати провідні галузеві наукові установи, промислові підприємства, фінансово-інвестиційні структури та фонди, у тому числі венчурне фінансування, лізингові компанії, а також державну структуру, що має координувати розвиток промисловості відповідно до пріоритетів державної інноваційної політики та провідних світових досягнень в цій сфері.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ромусік Я.В. Конкуренція на ринку товарів легкої промисловості / Стратегічні виклики XXI століття суспільству та економіці України: В 3 т./ За ред. акад. НАН України В.М. Гейця, акад. НАН України В.П. Семиноженка, чл.-кор. НАН України Б.Є. Кваснюка. Ї К.: Фенікс, 2007.Ї Т.3: Конкурентоспроможність української економіки.Ї556 с. – С. 178-189.

2. Ромусік Я.В. Легка промисловість України: