МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

СОЦІАЛЬНОЇ І СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ

СЕРВЕЦЬКИЙ АНДРІЙ КОСТЯНТИНОВИЧ

УДК 616.89-008.48: 616.98:578.828 ВІЛ

КЛІНІКО-ПСИХОПАТОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА АДАПТАЦІЙНИХ РОЗЛАДІВ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ПАЦІЄНТІВ

14.01.16 - психіатрія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському державному медичному університеті МОЗ України

Н а у к о в и й к е р і в н и к

член-кореспондент АМН України, доктор медичних наук, професор

Бітенський Валерій Семенович, Одеський державний медичний університет

МОЗ України, кафедра психіатрії, завідувач кафедри

О ф і ц і й н і о п о н е н т и:

доктор медичних наук, професор Абрамов Володимир Андрійович,

Донецькій державний медичний університет МОЗ України, кафедра психіатрії, наркології та медичної психології, завідувач кафедри;

доктор медичних наук, професор Мішиєв В’ячеслав Данилович,

Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра дитячої, соціальної і судової психіатрії, професор кафедри

Захист дисертації відбудеться “_10_” _квітня_ 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.620.01 в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103

Автореферат розісланий “07” березня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор медичних наук Дзеружинська Н.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Захворюваність на ВІЛ-інфекцію у всьому світі має тенденцію до зростання, особливо серед осіб молодого віку (Покровський В.В., 1996; Онищенко Р.Р. та ін., 1997; Жебрун А.Б. та ін., 1998; Покровський В.В. та ін., 1999; WHO, 1993, Sowell R.L., Christensen P., 1996; Hamers F.F. et al., 1997; Доклад о глобальной эпидемии ВИЧ/СПИДа, ЮНЭЙДС, 2006; ВІЛ-інфекція в Україні: Інформаційний бюлетень, 2005; Николаенко Д.В., Купряшкина-Мак Гилл С.В., 2006), у яких хвороба протягом декількох років призводить до втрати працездатності (Покровський В.І., 1993; Сервецкий К.Л., 1999; Запорожан В.Н., Аряев Н.Л., 2003).

Україна залишається найбільш ураженою на епідемію ВІЛ/СНІДу країною в Європі. За оціночними даними кількість офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих сягало 74856 чоловік, поширеність ВІЛ серед дорослого населення в Україні на кінець 2006 року становила 1,46 %.

У вітчизняній та іноземній літературі розглядаються різні аспекти ВІЛ-інфекції (Жданов К.В., 1994; Кузміч А.Н., 1994; Змушко Е.І. та ін., 1998; Кетлінській С.А., Калініна Н.М., 1998; Рахманова А.Г., 1998; Detels R. et al., 1996; Fauci A.S., 1996). Проте, практично не застосовується комплексний підхід у обстеженні хворих, що включає в себе оцінку психічної адаптації залежно від рівня їх психічного здоров'я, яке, у свою чергу, визначається, зокрема, і показниками реактивності організму.

Основні наслідки епідемії ВІЛ-інфекції виходять за межі втрати здоров'я конкретною людиною, адже більшість ВІЛ-інфікованих – це люди найбільш демографічно, економічно, і соціально продуктивного віку. Епідемічна ситуація, що стійко погіршується в Україні потребує по-новому ставити наукові та практичні завдання, пов'язані з епідемією ВІЛ/СНІД. Дослідження епідемії ВІЛ/СНІДу не має обмежуватися суто дослідженням поведінки вірусу в крові хворого. Для вивчення впливу ВІЛ на функціонування організму людини необхідний системний аналітичний підхід до організму як цілісної системи.

Перелічені вище положення зумовлюють актуальність обраного напрямку дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до науково-дослідної програми Одеського Центру з профілактики ВІЛ і лікування СНІДу "Забезпечення медичних заходів по боротьбі з туберкульозом, профілактики та лікування СНІД, лікування онкологічніх хворих" (№ державної реєстрації 2301370).

Мета дослідження - вивчення особливостей психічної адаптації хворих на ВІЛ-інфекцію молодого віку на різних стадіях і при різній тривалості захворювання.

Для досягнення вказаної мети були сформульовані такі завдання дослідження:

1.

2.

3.

4. Розглянути показники інтернальності (рівня суб'єктивного контролю) і особливості ставлення до хвороби залежно від стадії та тривалості захворювання.

5. Вивчити співвідношення рівня психічного здоров'я хворих на ВІЛ- інфекцію і показників реактивності організму.

6. Розробити методи прогнозування ймовірності виникнення психічної дезадаптації залежно від стадії та тривалості захворювання з метою своєчасної корекції розладів адаптації на патогенетичному рівні.

Об'єкт дослідження: розлади психічної адаптації при ВІЛ-інфекції.

Предмет дослідження: прогнозування ймовірності виникнення психічної дезадаптації залежно від стадії та тривалості хвороби у ВІЛ-інфікованих.

Методи дослідження:

Для реалізації мети та завдань роботи нами було використано комплекс методів, який включив клініко-психопатологічне, психодіагностичне дослідження, а також математичну обробку отриманих результатів.

Для обґрунтування діагностичного висновку всім хворим катамнестичним методом проводився аналіз результатів лабораторних, інструментальних та інших сучасних досліджень на ВІЛ.

З метою оцінки ступеню реактивності організму ВІЛ-інфікованих був використаний психопатологічний метод дослідження, який включав такі методики: дослідження реакцій адаптації гомеостазу організму за методикою Л.Х. Гаркаві; вивчення показників інтернальності, за методикою Г.Ф. Вітол із співавторами; тест “Рівень суб'єктивного контролю” (РСК), розроблений на основі концепції Дж. Роттера В.Ф. Бажиним із співавторами; “Методика для психологічної діагностики типів відношення до хвороби” (ТОБОЛ); методика діагностики оперативної оцінки самопочуття, активності, настрою (САН)”; діагностика рівню депресії за методом Пішо; для оцінки рівня реактивної і особової тривожності використовувався широко поширений в нашій країні опитувальник Спілбергера-Ханіна; “Тест нервово-психічної адаптації” за методикою І.Н. Гурвіча.

Обробка даних та побудова діаграм виконані за допомогою програми Excel та статистичного пакету Statistica v.6.0. Для розрахунку статистичного розрахунку статистичної значності різниці між групами були застосовані наступні критерії: точний критерій Фішера, непараметричні критерії Вілкоксона-Манна-Уітні (U-критерій), Крамера-Уелча та параметричний критерій Стьюдента. Для оцінювання кореляційної залежності використовувався коефіцієнт кореляції Пірсона

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше здійснений системний розгляд особливостей психічної адаптації хворих на ВІЛ-інфекцію молодого віку. Проведено розподіл хворих відповідно до рівня їх психічного здоров'я.

Вперше показані особливості функціонального стану ЦНС залежно від стадії і тривалості ВІЛ - інфекції. Вперше описані особливості ставлення до хвороби та рівень суб'єктивного контролю ВІЛ-інфікованих хворих.

Вперше визначені показники реактивності організму, і встановлена залежність цих показників від стадії та тривалості захворювання. Вперше виявлене співвідношення між рівнем психічного здоров'я і показниками реактивності організму в динаміці інфекційного процесу.

Розроблені таблиці прогнозування ймовірності виникнення психічної дезадаптації з метою своєчасної корекції розладів адаптації ВІЛ-інфікованих хворих на патогенетичному рівні.

Практичне значення отриманих результатів. За даними результатів дослідження розроблено прогностичні таблиці для індивідуального раннього кількісного прогнозування ймовірності виникнення психічної дезадаптації ВІЛ-інфікованих.

Визначено фактори, що впливають на рівень психічної адаптації ВІЛ-інфікованих. Виокремлено найважливі показники, які визначають психопатологічну складову реабілітаційного потенціалу даної категорії хворих.

Розроблено принципи розподілу хворих на групи психічного здоров’я. Критерії "ризику" виникнення дезадаптації, сприяють формуванню груп, які потребують вживати профілактичних заходів для запобігання психічній дезадаптації та погіршенню перебігу основного захворювання.

Впровадження отриманих результатів в практичну діяльність дозволить проводити ранню діагностику розладів адаптації, підвищити ефективність профілактики, лікування та реабілітації цих розладів у структурі основного захворювання, що буде сприяти відновленню якості життя ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Результати дослідження впроваджено в практику роботи органів охорони здоров'я (Центр з профілактики ВІЛ і лікуванню СНІДу м. Одеси, Одеська міська клінічна інфекційна лікарня, Одеські обласні клінічні психоневрологічні лікарні №1і №2, Одеський обласний психоневрологічний диспансер). Основні положення даної роботи застосовуються у навчальному процесі, в лекційних курсах, що викладаються на кафедрі психіатрії Одеського державного медичного університету для навчання студентів, лікарів-інтернів, лікарів-курсантів.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно обстежено всіх хворих, проаналізовано клінічні й інструментальні показники, проведено статистичну обробку отриманих результатів. Самостійно розроблено і впроваджено у практику спосіб прогнозування психічної дезадаптації у ВІЛ-інфікованих хворих на різних стадіях і тривалості хвороби.

Автором особисто розроблено й апробовано принципи прогнозування ймовірності виникнення психічної дезадаптації ВІЛ-інфікованих осіб молодого віку.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладені й обговорені у національній школі з психофармакотерапії "Шевалевские чтения" (Одеса, 2005р.), на Міжнародній конференції “Пароксизмальні стани в неврології, психіатрії та наркології” (Одеса, 2006р.), на III Національному конгресі неврологів, психіатрів та наркологів України (Харків, 2007), на науково-практичній конференції з міжнародною участю “Вчені майбутнього” (Одеса, 2007р.), на засіданнях Одеського наукового товариства невропатологів і психіатрів ( Одеса, 2005, 2006, 2007 рр.).

Публікації. Матеріали дисертації опубліковані у 4 наукових працях, в тому числі 3 статті у спеціалізованих фахових виданнях, рекомендованих ВАК України (усі статті - одноосібні).

Обсяг і структура роботи. Дисертацію викладено на 132 сторінках машинописного тексту (111 сторінок основного тексту). Дисертаційна робота складається зі вступу, п’яти розділів (огляду літератури, матеріалів і методів дослідження, трьох глав власних спостережень), аналізу й узагальнення результатів дослідження, висновків і списку літератури (240 джерел, з них – 126 іноземних). Роботу ілюстровано 31 таблицею, 8 рисунками та 2 прикладами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

В основу роботи докладено комплексне обстеження 142 осіб молодого віку (18 – 40 років) обох статей, які були виявлені за контактом із зараженими ВІЛ або за клінічними данними, при різній тривалості та шляхах інфікування. Всі хворі перебували на лікуванні у Центрі з профілактики ВІЛ-інфекції і лікувані СНІДу м. Одеси з 2003 по 2007 рр. У контрольну групу увійшли 60 практично здорових осіб молодого віку (середній вік 21,5±6,8 років ) без ознак психічної патології.

Даючи загальну характеристику обстежених, слід відзначити значне переважання в групі чоловіків ( 102 чоловіка та 40 жінок). Середній вік хворих складав 28,6+4,1 років. Тобто переважна кількість обстежених люди молодого віку. 34,3% пацієнтів належали до вікової групи (18-25 років), 49% - (26-35 років), 16,7% - (після 35 років). Контрольна група за статтю та віком не відрізнялась від основної.

Шляхи ВІЛ-інфікування такі: гетеросексуальний - 41% випадків; гомосексуальний - 27% випадків; унаслідок епізодичного внутрішньовеного вживання психоактивних препаратів (в основному, отриманих з макової соломки) –24% випадків; після медичних маніпуляцій – 2% випадків і у 6% хворих шлях інфікування точно не встановлений (рис. 1).

Рис. 1. Розподіл хворих на ВІЛ-інфекцію залежно від шляхів інфікування

Примітка. 1 – ін'єкційні наркомани;

2 – гомосексуальний шлях;

3 – гетеросексуальний шлях;

4 – невстановлений шлях;

5 – медичний шлях.

У всіх хворих вивчали динаміку психічної адаптації. За критерієм психічної адаптації хворі були розділені на групи. Показано, що на всіх стадіях ВІЛ-інфекції і при різній тривалості захворювання більшість хворих належали до 5-ї групи психічного здоров'я - “ймовірний хворобливий стан” (вірогідність відмінностей з контрольною групою р<0,01), при цьому показники здоров'я погіршуються у міру прогресування хвороби. Так, 1-ша і 2-га групи психічного здоров'я — “здоров'я” і “оптимальна адаптація” - на стадії “С” (стадія СНІДу) не діагностовані.

Відомо, що важливу роль у процесі психічної адаптації відіграють рівень тривожності в даний момент (реактивна тривожність як стан) й особистісна тривожність (як стійка характеристика людини), для вивчення яких у групі дослідження визначалися ситуативна й особистісна тривожність за методикою Спілбергера-Ханіна. Як контрольні використовувалися аналогічні показники 60 практично здорових осіб молодого віку. Розподіл рівнів ситуативної та особистісної тривожності залежно від стадії подано у табл. 1.

Таблиця 1

Розподіл типів ситуативної та особистісної тривожності при ВІЛ-інфекції на різних стадіях хвороби, %

Рівень тривожності | Тип тривожності | Тривалість захворювання | А

n = 77 | В

n = 35 | С

n = 30 | Високий | Ситуативна | 10,39 | 11,43 | 20*

Особистісна | 14,28 | 14,28 | 26,67* | Середній | Ситуативна Ситуационная | 49,35 | 57,14 | 73,34 | Особистісна | 57,14 | 71,44 | 66,67 | Низький | Ситуативна Ситуационная | 40,26 | 31,43 | 6,66* | Особистісна | 28,58 | 14,28 | 6,66* | Примітка. * - вірогідність розбіжностей із показниками на стадії “А”, р<0,05.

Встановлено, що при ВІЛ-інфекції на різних стадіях хвороби і при різній тривалості захворювання переважали особи з середнім рівнем ситуативної і особистісної тривожності. Хоча у міру прогресування захворювання не відмічено збільшення кількості осіб із високим рівнем тривожності (р>0,05), вірогідно зменшується кількість хворих із низьким рівнем тривожності (р<0,01). Тому середньогрупові показники ситуативної тривожності у хворих вірогідно відрізняються від показників контрольної групи тільки на стадії “С” (стадія СНІДу) і при тривалості захворювання більше 7 років (р<0,01). Показники ж особистісної тривожності змінюються вже на стадії хвороби “В” (стадія пре-СНІДу). Відмічено вірогідне збільшення тривожності у міру прогресування захворювання (р<0,05), а не збільшення тривалості ВІЛ-інфекції.

При дослідженні залежності особистісної тривожності від рівня психічного здоров'я внаслідок його погіршення встановлено підвищення середнього бала тесту (як, у осіб з 1-ю групою здоров'я (“здоров'я”), він становив (28,73 ± 3,07); з 3-ю групою (“непатологічна психічна дезадаптація”) – (31,0 ± 3,25); з 5-ю групою (“ймовірний хворобливий стан”) – (40,31 ± 6,61).

При дослідженні залежності депресії від рівня психічного здоров'я встановлено, що депресивний стан діагностувався тільки в осіб, що належать до 5-ї групи психічного здоров'я (“ймовірний хворобливий стан”), (середній бал тесту – (9,53 ± 1,27). Разом із тим, спостерігається вірогідне зростання бала тесту у недепресивних осіб у міру погіршення психічного здоров'я (так, середній бал тесту у осіб, що належать до 1-ї групи, сягав (1,0 ± 0,9), до 3-ї – (1,44 ± 0, 88), до 5-ї – (3,8 ± 1,7).

Необхідно відзначити, що депресивний стан не завжди пов'язаний з фактом ВІЛ-інфікування (причини його аналогічні причинам високої ситуативної тривожності, виявлялося воно в основному у цих осіб; цікаво, що депресивний стан діагностувався дещо частіше за високу тривожність). Відмічене вірогідне зростання середньогрупових показників депресії у міру розвитку захворювання (рис.2).

Рис. 2. Показники депресії при ВІЛ-інфекції залежно від тривалості хвороби.

Таким чином, встановлено, що хоча при ВІЛ-інфекції на всіх стадіях хвороби у більшості хворих діагностується середній рівень тривожності (але не завжди високий рівень тривожності пов'язаний з власне фактом ВІЛ–інфікування), проте у міру прогресування захворювання відбувається вірогідне підвищення показників ситуативної і особистісної тривожності, що пов'язане, імовірно, з психотропною дією вірусу на ЦНС і погіршенням у динаміці соматичного стану. Виявлена залежність особистісної тривожності від рівня психічного здоров'я.

Деяке зниження цих показників при тривалості захворювання до 7 років свідчить, на нашу думку, про те, що до цього періоду відбувається певна психічна адаптація до стану, який порушується при подальшому прогресуванні хвороби. Виявлено вірогідне зростання показників депресії у міру прогресування захворювання.

При дослідженні залежності показників функціонального стану нервової системи від рівня психічного здоров'я у міру його погіршення встановлено тенденцію до зниження цих показників. Так, показник самопочуття в осіб з 1-ю групою здоров'я (“здоров'я”) становив (5,34±0,38); з 3-ю групою (“непатологічна психічна дезадаптація”) – (5,02±0,67); з 5-ю (“вірогідний хворобливий стан”) – (4,44 ± 0,71); показник активності - (5,39±0,55); (5,21±0,62); (4,7±0,76) відповідно; показник настрою - (5,52 ± 0,33); (5,21 ± 0,46); (4,5 ± 0,74) відповідно.

За підсумками аналізу результатів дослідження виявлено, що у хворих на ВІЛ-інфекцію в динаміці захворювання підвищуються розлади гомеостазу (р<0,01), що, у свою чергу, спричиняє погіршення психічного здоров'я (р<0,01). Встановлено залежність стану психічного здоров'я від рівня реактивності організму.

Крім того, внаслідок дезадаптації гомеостазу відбувається погіршення показників психічного здоров'я. Так, в осіб, що належать до 1-ї групи, (“здоров'я”), адекватна реактивність була діагностована в 27,3% випадків, а до 5-ї (“вірогідний хворобливий стан”) - у 16,9%; реактивність гіперреактивного типу - у 36,4% і 21,5% випадків відповідно; ареактивність осіб, що належать до 3-ї групи (“непатологічна психічна дезадаптація”), діагностована у 12,5%, до 5-ї - у 13,8% випадків відповідно.

Проведено аналіз стану психічного здоров'я хворих, що належать до 5-ї групи (“ймовірний хворобливий стан”), більшість із них входять до цієї групи, починаючи з ранніх стадій захворювання. Під час вивчення його залежності від реактивності організму зі збільшенням тривалості захворювання встановлено, що у 5-й групі реактивність організму знижується з прогресуванням захворювання. Так, при тривалості захворювання до трьох років адекватна реактивність діагностована у 63,6% випадків; до 7 років - у 27,3%; більше 7 років - в 1,1%; гіперреактивний тип реактивності діагностований у 35,5%; 57,1%; 7,1% випадків відповідно. Одночасно виявлено зростання ареактивності, яка при тривалості захворювання до 7 років діагностована у 44,4%, а більше 7 років - у 55,5% випадків відповідно. Це, у свою чергу, погіршує психічне здоров'я хворих (унаслідок розвитку психоорганічного синдрому з різною вираженістю психопатизації особи).

Таким чином, за результатами дослідження показано, що погіршення показників активності настає вже на ранніх стадіях захворювання, причому це зумовлено спочатку психологічною дезадаптацією, а пізніше- і погіршенням соматичного стану. Показники самопочуття і настрою більш пов'язані зі стадією ВІЛ-інфекції, ніж із тривалістю захворювання. Встановлено залежність показників функціонального стану нервової системи від рівня психічного здоров'я.

Узагальнюючи одержані результати, необхідно відзначити зниження рівня суб'єктивного контролю у міру прогресування ВІЛ-інфекції. Виявлене вірогідне зниження показників інтернальності практично за всіма шкалами тесту, окрім показників шкали “В” (шкала “здоров'я-хвороби”), які змінюються залежно від стадії та тривалості захворювання.

Дослідження показників реактивності організму хворих на ВІЛ-інфекцію виявило вірогідне зниження реактивності, що з'являється вже на ранніх стадіях захворювання при малій його тривалості, і яке посилюється у міру прогресування хвороби. При цьому реактивність організму більше залежить від стадії хвороби, ніж від її тривалості.

Таким чином, наведені дані переконливо свідчать про те, що розроблена методика оцінки рівня психічної дезадаптації надає можливість прогнозувати ймовірність виникнення психічної дезадаптації хворих на ВІЛ-інфекцію та своєчасно застосувати засоби її корекції на патогенетичному рівні.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукового завдання, що полягає у прогнозуваннi ймовірності виникнення психічної дезадаптації ВІЛ-інфікованих хворих на ранній стадії хвороби.

2. Дисфункція психічного здоров'я при ВІЛ-інфекції настає на ранніх стадіях при малій тривалості захворювання і посилюється у міру його прогресування. Так, кількість осіб, що належать до 5-ї групи психічного здоров'я (“ймовірний хворобливий стан”), на стадії “А” (стадія початкових проявів захврювання) становила 55,4 %, на стадії “С” (стадія СНІДу) – 75,0 %, у контролі – 1,8%. При цьому контингент осіб, обстежених на різних стадіях хвороби, був різнорідним за характеристиками психічного здоров'я.

3. Вираженість емоційних порушень (ситуативна і особистісна тривожність, депресія) більшою мірою залежить від стадії ВІЛ-інфекції, ніж від її тривалості. Так, вірогідність відмінностей показників ситуативної тривожності на стадії “С” із показниками на стадії “А” і з даними контрольної групи – р <0,05; вірогідність відмінностей показників особистісної тривожності на стадіях “В” і “С” із показниками на стадії “А” і з даними контрольної групи- р <0,05.

Виявлена залежність цих показників від рівня психічного здоров'я. Так, показник особистісної тривожності в осіб, що належать до 1-ї групи (“здоров'я”), становив (28±3,07); до т3-ї групи (непатологічна психічна дезадаптація) – (31,0 ± 3,25); до 5-ї групи (“ймовірний хворобливий стан”) - (40,31 ± 6,61). Депресивний стан траплявся тільки в осіб, що належать до 5-ї групи психічного здоров'я; середній бал тесту становив (9,53 ± 1,27). Разом з тим, спостерігалося вірогідне зростання цього показника у недепресивних осіб у міру погіршення психічного здоров'я. Так, середній бал тесту в осіб, що належать до 1-ї групи, дорівнював (1,0 ± 0,9); до 3-ї – (1,44 ± 0,88); до 5-ї – (3,28 ± 1,70).

4. Порушення показників функціонального стану нервової системи (самопочуття, активність, настрій) більшою мірою залежать від стадії ВІЛ-інфекції, ніж від її тривалості (вірогідність відмінностей показників на стадіях хвороби “В” і “С” із показниками контрольних груп р <0,01, на стадії “А” з показниками на стадії “В” і “С” - р <0,01.

Встановлена залежність цих показників від рівня психічного здоров'я. Так, показник самопочуття в осіб 1-ї групи здоров'я (“здоров'я”) становив (5,34+0,38); 3-ї групи (“непатологічна психічна дезадаптація”) - (5,02+0,67); 5-ї (“ймовірний хворобливий стан”) - (4,44+0,71); показник активності – (5,39+0,55); (5,21+0,62); (4,7+0,76) відповідно; показник настрою – (5,52+0,33); (5,21+0,46); (4,5+0,74) відповідно.

5. Встановлено, що в процесі розвитку ВІЛ-інфекції відбувається соціальна і особистісна дезадаптація хворих. Це виявляється у зменшенні кількості випадків ставлення до хвороби з незначною вираженістю соціальної дезадаптації (на стадії “А” таких випадків виявлено 57,1 %, на стадії “С” - 31,2 %), з одночасним збільшенням кількості випадків ставлення інтрапсихічної та інтерпсихічної спрямованності, які характеризуються наявністю особистісної дезадаптації у зв'язку із захворюванням (на стадії “А” - 1,8 % і 12,7 %; на стадії “С” - 6,2 % і 18,8 % відповідно).

6. При дослідженні залежності ставлення до хвороби від рівня психічного здоров'я відбувається вірогідне зниження частоти типів ставлення до хвороби з незначною вираженістю соціальної дезадаптації. Так, серед осіб з 1-ю групою здоров'я таке ставлення діагностоване у 81,8 %; з 3-ю – у 68,75 %; із 5-ю – у 36,9 % обстежених хворих.

7. Виявлена виразна залежність рівня суб'єктивного контролю (інтернальності) хворих на ВІЛ-інфекцію від стадії хвороби, тривалості захворювання, рівня психічного здоров'я (на стадії “А” кількість хворих із середнім РСК сягало 53,6 %; із низьким – 44,6 %; на стадії “С” - 37,5 % і 62,5 % відповідно). Зниження показників РСК пов'язане з розвитком психоорганічного синдрому і більше залежить від тривалості захворювання ніж від його стадїї (вірогідність відмінностей з показниками в контролі р <0,05).

8. Прогресування хвороби відбувається внаслідок зростання розладів гомеостазу, в результаті зниження в динамиці реактивності організму хворих, причинами якого є погіршення стану, викликане основним захворюванням, і приєднання опортуністичних інфекцій). Встановлено, що зниження реактивності організму хворих більшою мірою залежить від стадії ВІЛ-інфекції, ніж від тривалості захворювання (на стадії “А” нормальний тип реакції адаптації діагностований у 16 % випадків, на стадії “С” не визначався, патологічний тип – у 52,0 % і 60,0 % відповідно).

9. Показана залежність рівня психічного здоров'я від рівня реактивності організму. Так, на стадії “А” (стадія початкових проявів) кількість осіб 4-ї і 5-ї груп здоров'я (“патологічна психічна адаптація” і “ймовірний хворобливий стан”) сягали 62,5 %, при цьому адекватний тип реактивності організму був діагностований у 10 % хворих; на стадії “С” (стадія СНІДу) кількість осіб, що належать до цих груп, становила 87,5 %, а адекватний тип реактивності не діагностований у жодного хворого.

Дослідження показників реактивності організму хворих на ВІЛ-інфекцію виявило вірогідне зниження реактивності, що з'являється вже на ранніх стадіях захворювання при малій його тривалості, і посилюється у міру прогресування хвороби. При цьому реактивність організму більше залежить від стадії хвороби, ніж від її тривалості, що надає можливість прогнозувати ймовірність виникнення психічної дезадаптації хворих на ВІЛ-інфекцію та своечасно застосувати засоби для її корекції на патогенетичному рівні.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

АНОТАЦІЯ

Сервецький А.К. Клініко-психопатологічна характеристика адаптаційних розладів ВІЛ-інфікованих пацієнтів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.16 – психіатрія. – Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, Київ, 2008.

На підставі комплексного клініко-психопатологічного та патопсихо-логічного дослідження отримані дані щодо особливостей формування, проявів та перебігу психічної дезадаптації залежно від стадії та тривалості хвороби.

В дослідженні взяли участь 142 ВІЛ-інфіковані особи чоловічої та жіночої статі (середній вік 28,6+4,1) року, які перебували на лікуванні та диспансерному обліку у Центрі з профілактики ВІЛ та лікуванню СНІДу м. Одеси. До контрольної групи увійшли 60 практично здорових осіб без ознак психічної патології.

Проведено розподіл обстежених ВІЛ-інфікованих хворих на групи психічного здоров‘я залежно від стадії та тривалості захворювання.

Вивчено клініко-психопатологічну структуру та психопатологічні механізми формування психічної дезадаптації на різних стадіях і тривалості хвороби та її вплив на перебіг основного захворювання. Виявлено прогностичну значущість окремих факторів для визначення ймовірності виникнення психічної дезадаптації.

Дослідження показників реактивності організму хворих на ВІЛ-інфекцію виявило вірогідне зниження реактивності, що з'являється вже на ранніх стадіях захворювання при малій його тривалості та посилюється у міру прогресування хвороби. При цьому реактивність організму більше залежить від стадії хвороби, ніж від її тривалості. Встановлена також залежність психічного здоров'я від реактивності організму хворих, що надає можливість прогнозувати ймовірність виникнення психічної дезадаптації хворих на ВІЛ-інфекцію та своєчасно застосувати засоби її корекції на патогентичному рівні.

Ключові слова: ВІЛ-інфекція, психічна дезадаптація, реактивність, тривожність, клініко-психопатологічні та патопсихологічні методи дослідження, прогнозування, діагностика, профілактика.

АННОТАЦИЯ

Сервецкий А.К. Клинико - психопатологическая характеристика адаптационных расстройств ВИЧ-инфицированных пациентов . - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.16 – психиатрия. – Украинский научно-исследовательский институт социальной и судебной психиатрии и наркологииМЗ Украины, Киев, 2008.

На основании комплексного клинико-психопатологического и патопсихологического методов получены данные относительно особенностей формирования, проявлений и течения психической дезадаптации в зависимости от стадии и длительности болезни.

В исследовании приняли участие 142 ВИЧ-инфицированных пациента мужского и женского полов (средний возраст 28,6+4,1лет), находящихся на лечении и диспансерном учете в Центре по профилактике ВИЧ и лечению СПИДа г. Одессы. В контрольную группу вошли 60 практически здоровых лиц без признаков психической патологии.

Проведено распределение обследованных ВИЧ-инфицированных больных на группы психического здоровья в зависимости от стадии и длительности заболевания. Дисфункция психического здоровья при ВИЧ-инфекции наступает с ранних стадий болезни при небольшой длительности заболевания и усиливается по мере её прогрессирования. Так, лица, которые относятся к 5-й группе психического здоровья (“вероятное болезненное состояние”) на стадии “А” (стадия начальных проявлений заболевания) составили 55,4 %, на стадии “С” (стадия СПИДа) – 75,0 %, в контроле – 1,8%. При этом контингент лиц, обследованных на разных стадиях болезни, был разнородным по характеристикам психического здоровья.

Выраженность эмоциональных расстройств (ситуативная и личностная тревожность, депрессия) также в большей мере зависит от стадии ВИЧ-инфекции, чем от её длительности. Так, достоверность различия показателей ситуативной тревожности на стадии “С” с показателями на стадии “А” и с показателями контрольной группы – р<0,05; достоверность различия показателей личностной тревожности на стадиях “В” и “С” с показателями на стадии “А” и с показателями контрольной группы р<0,05. На основании изучения уровня тревожности и интернальности, степени депрессивных расстройств разработана методика прогнозирования вероятности возникновения психической дезадаптации.

Изучена клинико-психопатологическая структура и психопатологические механизмы формирования психической дезадаптации на разных стадиях и длительности болезни и ее влияние на ход основного заболевания. Обнаружена прогностическая значимость отдельных факторов для определения вероятности возникновения психической дезадаптации. Установлено, что в процессе развития ВИЧ-инфекции происходит социальная и личностная дезадаптация больных. Это проявляется в уменьшении числа больных с незначительной выраженностью социальной дезадаптации с одновременным увеличением количества показателей интрапсихической и интерпсихической направленности, которые характеризуются наличием личностной дезадаптации в связи с заболеванием.

Прогресирование болезни происходит вследствие нарастания расстройств гомеостаза, который возникает из-за снижения в динамике реактивности организма больных (причиной является как ухудшение по основному заболеванию, так и присоединение оппортунистических инфекций). Выявлено, что снижение реактивности организма больных в большей степени зависит от стадии ВИЧ-инфекции, чем от длительности заболевания (на стадии “А” нормальный тип реакции адаптации диагностирован в 16 % случаев, на стадии “С” не выявлялся, патологический тип – в 52,0 % и 60,0 % соответственно).

Исследование показателей реактивности организма больных ВИЧ-инфекцией выявило достоверное снижение реактивности, что появляется уже на ранних стадиях заболевания при малой его длительности и усиливается по мере прогрессирования болезни. При этом реактивность организма в большей степени зависит от стадии болезни, чем от ее длительности. Установлена также зависимость психического здоровья от реактивности организма больных. По данным результатов исследования разработаны прогностические таблицы для индивидуального раннего количественного прогнозирования вероятности возникновения психической дезадаптации ВИЧ-инфицированных.

Определены факторы, влияющие на уровень психической адаптации ВИЧ-инфицированных. Выделены наиболее важные показатели, определяющие психопатологическую составляющую реабилитационного потенциала данной категории больных.

Разработаны принципы распределения больных на группы психического здоровья. Критерии “риска” возникновения дезадаптации способствуют формированию групп, нуждающихся в принятии профилактических мер для предотвращения психической дезадаптации и ухудшения течения основного заболевания.

Внедрение полученных результатов в практику позволит проводить раннюю диагностику расстройств адаптации, повысить эффективность профилактики, лечения и реабилитации этих расстройств в структуре основного заболевания, что будет способствовать восстановлению качества жизни ВИЧ-инфицированных пациентов.

Ключевые слова: ВИЧ-инфекция, психическая дезадаптация, реактивность, тревожность, клинико-психопатологические и патопсихологические методы исследования, прогнозирование, диагностика, профилактика.

SUMMARY

Servetsky A. Clinical-psychopathological characteristics of HIV-infected patients adaptation disorders. - Manuscript.

Thesis for a Candidate of medical sciences degree in speciality 14.01.16 – psychiatry. The Ukranian Research Institute for Social and Forensic Psychiatry and Drug Abuse of the Ministry of Public Health of Ukraine, Kiev, 2007.

142 patients (men and woman of (28,6 + 4,1) years old), which were under the treatment and registered in Odessa Center for Prophylaxis of HIV and Treatment of AIDS, took part in the research. The control group consisted of 60 practically healthy persons without the signs of psychical pathology.

The examined HIV-infected patients were distributed into the psychical health group depending on the stage and duration of the disease.

Research of indexes of the HIV-infekcted patients organism reactivity a pronounced decline in reactivity, which appears on the early stages of the disease with a short course, and which increases as the disease progresses. Thus, the organism reactivity depends more on the stage of the disease, than on its duration. The dependence of psychical health on the patients organism reactivity is established too, which makes it possible to prognose the probability of desadaptation occurrence in the HIV-infekcted patients and to use in time the methods its correction at the patogenetics levels.

Key words: HIV-infektion, psychic desadaptation, reactivity, anxiety, clinical-psychopathologic and pathopsychological methods of research, prognosis, diagnostics, prophylactic.