Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

СТЕПАНЕНКО АЛЛА ВЯЧЕСЛАВІВНА

УДК 37(09) +371.4

ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ І ПОГЛЯДИ ЕРНСТА МЕЙМАНА

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Мельничук Сергій Гаврилович,

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка, завідувач кафедри

педагогіки початкової освіти та соціальної педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Матвієнко Ольга Василівна,

Київський національний лінгвістичний університет,

професор кафедри педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент

Чулкова Людмила Опанасівна,

Бердянський державний університет,

професор кафедри іноземних мов.

Захист відбудеться 13 червня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.001.16 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська 60, аудиторія 314.

З дисертацією можна ознайомитись в Науковій бібліотеці імені
М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська 58, аудиторія 12.

Автореферат розісланий 12 травня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Москаленко А.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність проблеми. На сучасному етапі розвитку української держави система освіти переживає докорінні зміни. Запорука їх успішного впровадження значною мірою залежить від вивчення та врахування як вітчизняного, так і світового досвіду. У “Національній доктрині розвитку освіти” (2002), Державній програмі „Вчитель” (2002), Законі “Про освіту” (1996), Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ ст.) (1994) підкреслюється доцільність вивчення й інтеграції минулого досвіду і сучасних здобутків.

Період кінця XIX – початку XX століття в історії педагогічної думки країн Західної Європи, зокрема Німеччини, представлений широким спектром різноманітних педагогічних течій та концепцій, серед яких експериментальна педагогіка займала особливе місце. Досвід Німеччини з питань педагогічних досліджень у галузі навчання й виховання, організації школи, практична спрямованість її системи виховання й освіти набувають актуальності на сучасному етапі розвитку української педагогічної думки.

Поява експериментальної педагогіки кінця ХІХ – початку ХХ ст., була зумовлена соціальними та економічними причинами. Значні зміни промислових технологій і занепад традиційного виробництва сприяли посиленню уваги до проблеми професійної підготовки підростаючого покоління в рамках масової школи. Необхідність подолати відставання школи від науково-технічного прогресу, потреба в поновленні системи виховання й освіти ставали дедалі гострішими.

Визначним представником експериментальної педагогіки в Німеччині був педагог-дослідник Ернст Мейман (Ernst Meumann) (1862-1915), педагогічна спадщина якого значна й багатопланова. Перу вченого належить велика кількість фундаментальних наукових праць, які відображають основні положення його педагогічної теорії, значна кількість статей у різних часописах і газетах того часу, зокрема “Архів загальної психології” (“Archiv fьr gesamte Psychologie”), “Журнал педагогічної психології і експериментальної педагогіки” (“Zeitschrift fьr pдdagogische Psychologie und experimentelle Pдdagogik”), “Бюлетень громадської охорони здоров’я” (“Blдtter fьr Volksgesundheitspflege”), “Педагогіка” (“Pдdagogium”), “Німецька школа” (“Deutsche Schule”) тощо.

Про Е. Меймана згадувалося у вітчизняних довідкових виданнях різних років, у статтях журналу “Русская школа”, який видавався у Санкт-Петербурзі з 1900 до 1917 року (В. Анрі, І. Городецький, М. Коренбліт, О. Лєвітський,
М. Надольська). В 20-ті роки ХХ ст., період побудови радянської школи, орієнтації її мети і змісту на підготовку кадрів з дітей робітників і селян, поширювались ідеї дослідження психофізичного і розумового розвитку дитини та доцільності використання результатів досліджень у педагогічній практиці. Досить відзначити, що в 20-ті роки російською мовою виходять його найвідоміші твори, які відображають основні положення його педагогічної теорії, зокрема “Лекції з експериментальної педагогіки та її психологічних основ” (“Vorlesungen zur Einfьhrung in die experimentelle Pдdagogik und ihre psychologische Grundlagen“), “Нариси з експериментальної педагогіки“ (“AbriЯ der experimentellen Pдdagogik”). Не зважаючи на те, що в 30-ті роки ідеї експериментальної педагогіки набувають подальшого розвитку (Л. Виготський, Г. Костюк), ставлення до експериментальної педагогіки Е. Меймана корінним чином змінилося, його почали характеризувати як реакціонера і консерватора, ворога робітничого класу і соціалізму. Зокрема, такий напрям як педологія, що керувався ідеями експериментальної педагогіки Е.Меймана, був заборонений. У 1936 році Політбюро ЦК ВКП(б) була прийнята постанова “Про педологічні викривлення в системі Наркомосів”, на обидві наукові галузі було накладено заборону, більшість їх представників у подальшому були репресовані, а педагогічний експеримент існував лише як метод в радянській педагогіці. У
60–70 роки ХХ ст. в СРСР експериментальна педагогіка почала відроджуватися, оскільки постали проблеми здійснення політехнічного навчання молоді, запровадження виробничого навчання та суспільного виховання у школах-інтернатах, використання нових педагогічних технологій тощо. У зв’язку з цим в науково-педагогічній літературі, у періодичних виданнях цього періоду згадується ім’я Е. Меймана (Б. Бім-Бад, С. Мєндліна, Є. Мединський, О. Піскунов, К. Салімова). Основні положення теорії експериментальної педагогіки, результати досліджень дітей і підлітків, проведених Е. Мейманом, стислий огляд його педагогічних поглядів знайшли своє відображення у працях вітчизняних і зарубіжних вчених (Г. Воллерсгейм, О. Кузнєцова, В. Лук’янова, Т. Оксак, А. Орлова, О. Піскунов, Е. Шерер та ін.). У німецькомовній науковій літературі вивченням педагогічної спадщини Е. Меймана займалися Е. Заупе (E.П. Мюллер (P.ьller), П. Пробст (P.К. Хопф (C.та ін. Необхідно зазначити, що у вітчизняній педагогічній науці радянського періоду дослідження експериментальної педагогіки ґрунтувались на ідеологізованому, класовому підході.

У результаті теоретичного аналізу літературних джерел і документів нами було встановлено, що освітня діяльність і педагогічна спадщина Е. Меймана не були предметом окремого дисертаційного дослідження на вітчизняному науковому терені. Значна актуальність проблеми й недостатній рівень наукової розробки питань, пов’язаних з науковою діяльністю та педагогічною спадщиною Е. Меймана, відсутність дисертаційних досліджень в Україні з окресленої теми зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Педагогічна діяльність і погляди Ернста Меймана”.

Зв’язок роботи з науковими планами та темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою комплексної програми науково-дослідної роботи кафедри педагогіки початкової освіти та соціальної педагогіки психолого-педагогічного факультету Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка “Шляхи удосконалення навчально-виховного процесу у вищій і початковій школі”, затверджена рішенням вченої ради Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (протокол № 10 від 28 травня 1998 р.), узгоджена в Раді з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 3 від 25 березня 2003 р.).

Мета роботи: систематизувати теоретичні ідеї та результати емпірично-педагогічних досліджень навчання і виховання в педагогічній спадщині педагога-реформатора, узагальнити досвід його практичної діяльності в навчальних закладах та на організаторських посадах. Об’єкт, предмет та мета дослідження зумовили такі завдання:

Встановити та охарактеризувати маловідомі етапи життя і педагогічної діяльності Е. Меймана;

Виявити основні чинники формування педагогічного світогляду Е. Меймана;

Проаналізувати та узагальнити основні положення педагогічної теорії емпірично-педагогічного дослідження учнів, розробленої педагогом-реформатором у кінці XIX – на початку XX ст.;

Охарактеризувати основні ідеї експериментальної педагогіки Е.Меймана в організації навчально-виховного процесу;

Розкрити значення діяльності Е.Меймана для розвитку педагогічної думки в Німеччині та в Україні.

Об’єкт дослідження – розвиток експериментальної педагогіки в Німеччині в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Предмет дослідження – науково-педагогічна і творча спадщина Ернста Меймана (1862–1915).

Методологічну основу дослідження становлять: теорія наукового пізнання з її вимогами об’єктивності й доказовості; положення про діалектичний взаємозв’язок і взаємозумовленість явищ у суспільстві та необхідність їх вивчення в конкретно-історичних умовах, зв’язок історії з освітніми проблемами сучасності; доцільність творчого використання в сучасних умовах теоретичних надбань і позитивного історико-педагогічного досвіду.

Теоретичною базою дослідження є наукові положення й факти з історії педагогічної науки, подані в історико-педагогічних дослідженнях В. Галузинського, А. Джуринського, М. Євтуха, В. Кларіна, М. Константінова, С. Мєндлиной, науково-педагогічні дослідження початку ХХ ст. (В. Анрі, І. Городецький, М. Коренбліт, О. Лєвітський, М. Надольська), радянського періоду (Б. Бім-Бад, Є. Мединський, О. Піскунов, К. Салімова), сучасних вітчизняних і зарубіжних авторів (П. Дудек (P.К. Інгенкамп (K.В. Каднєвський, Б. Козак, А. Романов). У сучасних дослідженнях окремі питання розвитку інноваційних процесів у навчальних закладах в історичному та соціокультурному контексті розглядались у працях Н. Абашкіної, А. Збруєвої, К. Корсак, Н. Лавриченко, М. Лещенко, О. Матвієнко, С. Мель-ничука, Т. Петрової, Л. Пуховської, О. Сухомлинської, Л. Чулкової та ін.). Основні положення теорії експериментальної педагогіки відображені у дисертаційних дослідженнях вітчизняних і зарубіжних вчених (Г. Воллерсгейм (H. Wollersheim), М. Депап (M.О. Кузнєцова, В. Лук’янова Т. Оксак, А. Орлова, О. Піскунов, О. Попова), зарубіжні історико-педагогічні розвідки розглядають педагогічну спадщину Е. Меймана (Е. Заупе (E.П. Мюллер (P.ьller), П. Пробст (P. Probst), К. Хопф (C. Hopf) та ін.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та розв’язання визначених завдань на різних етапах наукового пошуку застосовувались різні методи дослідження. Історико-педагогічний, теоретичний і системно-структурний методи використовувалися з метою систематизації теоретичних ідей Е. Меймана щодо процесу навчання, освіти і виховання; конкретно-пошукові – аналіз, синтез, узагальнення та систематизація історичних матеріалів у ході вивчення педагогічної спадщини, дослідницьких матеріалів, тестів тощо; ретроспективний – для виявлення і врахування прогресивних педагогічних ідей Е. Меймана досліджуваного періоду в умовах сучасної національної школи.

Організація дослідження. Дослідження проводилося у 1998–2007 рр. у три етапи.

На першому етапі (1998–2000 рр.) теоретично осмислювалася проблема, визначалися об’єкт, предмет дослідження, його мета і завдання; вивчалася вітчизняна історична й педагогічна література, вівся пошук бібліографічних матеріалів з цієї теми; проводилася систематизація і первинне опрацювання отриманих даних.

На другому етапі (2000–2003 рр.) вивчалася зарубіжна література з теми наукового дослідження у бібліотеках Німеччини, Данії, Англії, України, здійснювалась підготовка до друку наукових статей.

На третьому етапі (2003–2007 рр.) здійснювалися поглиблений аналіз результатів дослідження, апробація їх як шляхом публікацій так і обговорення доповідей і повідомлень на наукових семінарах, конференціях і засіданнях кафедри педагогіки і кафедри педагогіки початкової освіти та соціальної педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, на науково-практичних конференціях інших навчальних закладів. На цьому етапі узагальнювалися результати наукового пошуку, оформлявся текст дисертаційної роботи.

Джерельну базу дослідження становлять матеріали наукових бібліотек: Центральної наукової бібліотеки ім. В.Вернадського та Інституту педагогіки АПН України (Київ), Обласної наукової бібліотеки ім. Чижевського (Кіровоград), Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького, Наукової бібліотеки Лейпцігського університету (ФРН), Наукової бібліотеки університету Ерланген-Нюрнберг (ФРН), Наукової бібліотеки університету м. Гамбург (ФРН), Наукової королівської бібліотеки м. Копенгаген (Данія), Наукової бібліотеки університету м. Лондон (Великобританія), Державного архіву м. Гамбург (ФРН), Архіву університету м. Лейпциг (ФРН), публікації з історії педагогіки кінця ХІХ – початку ХХ ст., наукові праці, посібники, доповіді Е. Меймана, публікації в періодичних виданнях та мережі Інтернет з теорії та історії зарубіжної педагогіки, монографії, збірники наукових праць, статті і виступи німецьких та інших зарубіжних вчених з проблеми дослідження.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше здійснено всебічний аналіз та систематизацію педагогічної спадщини Е. Меймана, проаналізовано основні етапи наукової й педагогічної діяльності Е. Меймана, досліджено й проаналізовано основні чинники, які мали безпосередній вплив на формування його педагогічних поглядів, обґрунтовано концептуальні підходи емпірично-педагогічного дослідження Е. Меймана до розв’язання проблем виховання й навчання в період кінця ХХІ – початку ХХ ст., розкрито основні положення його теорії експериментально-педагогічного дослідження дітей і підлітків, показано розуміння педагогом процесу формування характеру й естетичного виховання молоді, визначено вплив педагогічної спадщини Е. Меймана на вітчизняну педагогіку, у науковий обіг введено нові теоретичні матеріали про діяльність Е. Меймана (у тому числі видання німецькою мовою), про розвиток освіти й теорії педагогіки в Німеччині наприкінці XIX – початку XX ст.; удосконалено теорію експериментального дослідження фізичного й психічного розвитку дитини, систематизацію методів педагогічного дослідження експериментальної педагогіки, теорію естетичного виховання, концепції обдарованості; отримали подальший розвиток дослідження та аналіз впливу ідей Е. Меймана на вітчизняну та зарубіжну педагогічну думку, питання оцінки вченими значення науково-педагогічної спадщини Е. Меймана.

Теоретичне значення роботи полягає в комплексному дослідженні педагогічної діяльності та педагогічної спадщини Е. Меймана на основі деідеологізованого наукового підходу, у визначенні основних ідей теорії емпірично-педагогічного дослідження учнів та експериментальної педагогіки окреслено основні дидактичні принципи підтримані й обґрунтовані Е. Мейманом з нових на той час наукових позицій, дано визначення і розмежування емпірично-педагогічного дослідження Е. Меймана та прагматичного дослідження В. Лая в межах експериментальної педагогіки досліджуваного періоду.

Практичне значення роботи. Основні положення і висновки дослідження можуть бути використані при викладанні курсів “Педагогіка”, “Історія педагогіки”, “Порівняльна педагогіка”, при написанні рефератів, курсових, дипломних та магістерських робіт з педагогіки та історії педагогіки, при розробці програм зі спецкурсів, спецсемінарів, у підготовці посібників з країнознавства для студентів факультету іноземних мов педагогічних навчальних закладів, у процесі підвищення кваліфікації вчителів. Окремі аспекти дисертаційної роботи можуть бути творчо використані в сучасних умовах реформування освіти в Україні, при розробці проблем навчання й виховання, зокрема розумового виховання, художньо-естетичного розвитку особистості.

Вірогідність результатів дослідження забезпечена об’єктивним історико-логічним аналізом педагогічної діяльності та педагогічної спадщини Е. Меймана, вивченням джерел з теми дослідження, а також застосуванням у комплексі методів дослідження, які відповідають меті, предмету та завданням дослідження.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом повідомлення на методичних семінарах, засіданнях кафедри педагогіки і кафедри початкової освіти та соціальної педагогіки, виступах на щорічних звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (2003, 2004, 2005, 2006, 2007 рр.). Результати дослідження доповідалися на всеукраїнських науково-практичних конференціях “Теорія й практика впровадження в навчальний процес початкової школи інтерактивних технологій навчання” (Кіровоград 2006), “Наука, освіта, суспільство очима молодих” (Рівно 2006), “Педагогічні та соціально-психологічні аспекти виховання в контексті сучасного Європейського виміру” (Полтава 2006), на Кіровоградській обласній науково-практичній конференції “Теорія й практика впровадження в навчальний процес початкової школи інтерактивних технологій навчання” (Кіровоград 2006 р.), на Міжобласній науково-практичній конференції “Особливості впровадження в навчально-виховний процес початкової школи сучасних педагогічних технологій” (Кіровоград 2007).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 статей, 7 з них – у фахових виданнях, 1 – німецькою мовою в науково-дослідному Інтернет виданні (Швейцарія).

Структура дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та 6 додатків. Загальний обсяг роботи – 205 сторінок, з них 180 сторінок основного тексту. Список використаних джерел включає 303 найменування, з них 199 іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, актуальність проблеми, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет, роботи, її наукову новизну, теоретичне і практичне значення, визначені хронологічні межі, розкрито методологічну та джерельну базу дисертації, подано відомості про наукові публікації, апробацію результатів і структуру дисертації.

У першому розділі – “Реформаторський педагогічний рух Німеччини кінця ХІХ – початку ХХ століття та його вплив на формування педагогічних поглядів Е. Меймана” – розкрито зародження експериментальної педагогіки в руслі реформаторського педагогічного руху Німеччини кінця ХІХ – початку ХХ ст., визначено основні чинники формування педагогічних поглядів Е. Меймана на тлі реформаторських педагогічних перетворень в означений період, досліджено основні етапи життя вченого, проаналізовано його реформаторську, науково-дослідну та освітню діяльність у різних місцях Німеччини та Швейцарії на базі основних ідей експериментальної педагогіки.

Поява реформаторської і, зокрема експериментальної педагогіки кінця XIX – початку XX століття, представником якої був Е. Мейман (1862–1915), була зумовлена соціальними та економічними причинами. В цей період капіталістичне суспільство розширило сферу промислового виробництва, яке орієнтувалося на масового споживача, відбувався інтенсивний розвиток науки й техніки, що вимагало відповідних прогресивних змін у системі шкільної освіти. У зв’язку з цим в останній чверті ХІХ ст. відбулися корінні реформи шкільної справи. На зламі століть народна освіта розгалужувалась, утворювались дошкільні навчальні заклади, спеціальні, середні технічні, професійні, спеціалізовані, вищі навчальні заклади, та заклади опіки. Викристалізовувались нові освітні галузі, зокрема напрям освіти дорослих і соціальної педагогіки, все більшого значення набували політика у справах опікування та молоді, поширювалися рухи народної школи, реформаторський педагогічний рух.

У цей період такі науки як медицина, історія, соціологія, психологія прагнули встановити загальні закономірності та сформулювати універсальні закони за допомогою використання емпіричних методів. У зв’язку з цим виникли різні реформаторські течії в галузі освіти й виховання, в межах яких і зародилась експериментальна педагогіка Е. Меймана, яка вимагала зміни акцентів від вихователя до вихованця та пристосування навчання й виховання відповідно до природи дитини. Якщо частина реформаторського руху в дослідженні дитини використовувала лише інтуїтивне спостереження, то експериментальна педагогіка Е. Меймана вимагала його наукового вивчення й обґрунтування. Такі тенденції диктувались у першу чергу дослідженнями в галузі медицини (педіатрією) та шкільною гігієни, у зв’язку з чим і виникли перші експериментально-педагогічні дослідження.

У ході дослідження виявлено, що важливим імпульсом для виникнення експериментальної педагогіки була психофізика (Psychophysik), а також експериментальна психологія. Це була спроба за допомогою точних математичних формул, доведених на практиці, визначити психологічні зв’язки. У зв’язку з цим необхідно згадати ім’я Т. Фехнера, роботи якого мали вплив на В. Преєра, Г. Еббінгхауза та В. Вундта, що в свою чергу стало передумовою для формування наукових поглядів Е. Меймана й виникнення експериментальної педагогіки. Досліджено, що безпосередній вплив на формування наукових психолого-педагогічних поглядів Е. Меймана здійснив філософ і психолог В. Вундт. Заснований В. Вундтом “Інститут експериментальної психології” в Лейпцигу був зразком для багатьох інститутів експериментальної педагогіки заснованих за ідейної і матеріальної підтримки Е. Меймана в Німеччині та за її межами.

На основі архівних і літературних джерел було встановлено і обґрунтовано виокремлення періодів життя та науково-педагогічної діяльності Е. Меймана. Перший період (1862–1883 рр.) –дитинство, отроцтво, юність. Протягом цього часу Е. Мейман отримав ґрунтовну домашню освіту, навчався в гімназії, успішно склав випускні екзамени. Важливі риси його характеру були виховані сім’єю, велику роль якої у формуванні особистості вчений особливо визнавав. Другий період (1883–1891 рр.) – здобуття вищої освіти, виявлення соціальної активності, професійного визначення, захисту дисертації. В цей період Е. Мейман здійснює навчання в університетах Галле з вивченням теології, Бонна, вивчаючи філософію, фізіологію, Тюбінгена з вивченням медицини та психології, а також захистив дисертацію з психології. Третій період життєдіяльності Е. Меймана (1991–1900 рр.) – характеризується як етап становлення його як вченого, дослідника, педагога й реформатора. У 1891 р. Е. Мейман знайомиться з експериментальними дослідженнями В. Вундта і працює під його керівництвом у Інституті експериментальної психології над проблематикою “застосування експериментальної психології, педагогіки й естетики”, захищає дисертацію з психології. Четвертий період (1900–1913 рр.) – викладацька та наукова діяльність у містах Цюріх (Швейцарія), Кенігсберг, Мюнстер, Галле, Лейпциг (Німеччина). Цей період характеризується енергійною педагогічною діяльністю, кристалізацією наукового світогляду. П’ятий період (1913–1915 рр.) – розквіт творчої діяльності Е. Меймана, протягом якого вчений веде науково-дослідну та організаторську діяльність в місті Гамбурзі, засновує інститут юнацтвознавства. Життя вченого трагічно обірвалося через раптову хворобу. Здобутки третього, четвертого і п’ятого періодів відображено в ґрунтовних працях і чисельних публікаціях ученого. Критеріями періодизації стали біографічні данні і особливості професійної діяльності Е. Меймана.

На основі історико-педагогічного аналізу архівних матеріалів, першоджерел, наукової історико-педагогічної літератури, матеріалів періодичних видань у розділі з’ясовано, що протягом 1900–1915 рр. вчений реалізовував науково-педагогічну діяльність у багатьох напрямах: науково-дослідному, педагогічно-викладацькому, організаторсько-управлінському, громадському, творчо-літературному. Встановлено, що в цей період експериментальна педагогіка в Німеччині переживає піднесення, створюється велика кількість закладів та науково-педагогічних періодичних видань, спрямованих на експериментально-педагогічне вивчення дитини, здійсняються чисельні розвідки в цьому напряму. Вищезазначений період тісно пов’язаний з науково-дослідною та викладацькою діяльністю Е. Меймана в Швейцарії (Цюріх) і в багатьох містах Німеччини (Кенігсберг, Мюнстер, Галле, Лейпциг, Гамбург). Інститут експериментальної педагогіки та психології спілки вчителів Лейпцига, у створенні й роботі якого Е. Мейман брав активну участь, вважається першим такого роду в Німеччині. Інститут став зразком для інших фундацій в Німеччині й за кордоном, а його робота – предметом зацікавленості вчителів та дослідників. Визначною подією було заснування Інституту юнацтвознавства в Гамбурзі, що відбулось під керівництвом Е. Меймана та за ініціативи локальної групи Спілки за шкільну реформу Гамбургу в 1913 р. Цей заклад мав за мету централізувати, об’єднати й організувати роботу в галузі юнацтвознавства. Водночас така тенденція сприяла популяризації методу емпірично-педагогічного дослідження та відкритості в експериментально-педагогічних питаннях. Особливою сприятливою умовою для роботи інституту була підтримка й позитивне ставлення до реформ вчителів Гамбургу.

Е. Мейман систематично опікувався, проявляв великий інтерес, організовував і спрямовував роботу педагогічних спілок, союзів вчителів, різних товариств за шкільну реформу, які пропагували ідеї експериментальної педагогіки як в Німеччині, так і в інших країнах.

Великою заслугою Е. Меймана є обґрунтування педагогіки як науки, встановлення зв’язків експериментального дослідження дитини з іншими науками, визначення місця емпірично-педагогічного дослідження в межах педагогічної науки і його завдань у теорії та практиці навчання і виховання, напрями подальшого розвитку педагогіки як науки. Завдяки діяльності Е. Меймана в Німеччині педагогіка виділилась в окрему самостійну галузь науки, було розпочато формування науково-експериментальної бази педагогіки з урахуванням досягнень інших природничих і суспільних наук,

запроваджувалось викладання педагогіки в університетах Німеччини та Європи, здійснювалась професійна підготовка та підвищення кваліфікації вчителів шкіл. Е. Мейман наголошував на значенні освіти для культурного, економічного й духовного розвитку суспільства; важливою постаттю навчально-виховного процесу вважав особистість вчителя і вихователя, в центр цього процесу ставив особистість дитини, її індивідуальність. Працюючи 10 років видавцем “Журналу експериментальної педагогіки” (“Zeitschrift fьr experimentelle Pдdagogik”) (1905–1915 рр.), Е. Мейман з прогресивних наукових позицій розглядав, висвітлював, трактував новаторські дослідження в галузі експериментальної педагогіки як емпіричної основи педагогічної науки. Заслуговує на увагу те, що на сторінках журналу пропагувались, пояснювались, конкретизувались педагогічні ідеї емпіричного дослідження дітей, теорії й практики навчально-виховного процесу.

У розділі підкреслено, що завдяки діяльності Е. Меймана на інтернаціональному рівні емпіричне дослідження дитини ставало міжнародним явищем, крім Німеччини цей напрям розвивався в інших країнах Західної Європи, України, Росії, Японії, США. Розвиток руху емпіричного дослідження дитини, експериментальної педагогіки за кордоном викликав жвавий інтерес представників педагогічної науки й освіти, знайшов відгук і подальший розвиток, публікації Е. Меймана були перекладені на інші мови.

У другому розділі – “Концептуальні засади експериментальної педагогіки Е. Меймана” – висвітлено основні положення й принципи, методологію, предмет та дослідницькі завдання експериментальної педагогіки Е. Меймана, місце емпірично-педагогічного дослідження в педагогічній науці, його оцінка науковцями.

На початку свого розвитку експериментально-педагогічні та психологічні дослідження викликали значний інтерес і велика увага приділялась проблематиці розвідок дитячого віку. Педагог-експериментатор Е. Мейман прагнув створити науково-емпіричну основу педагогічної науки, яка б стала науковим підґрунтям всебічного розумового та фізичного розвитку учня. Важливо зазначити, що в центр навчально-виховного процесу Е. Мейман ставив особистість дитини, її індивідуальність. Експериментальна педагогіка Е. Меймана була спрямована на визначення оптимальних для свого часу засобів освіти та виховання дітей. Для цього необхідно було аналізувати навчально-виховні ситуації згідно законів фізичного та психічного життя дитини. Знаючи і використовуючи ці закони, як справедливо вважав Е. Мейман, експериментальна педагогіка, може розробити такі методи навчально-виховного процесу, що забезпечать його ефективність. Тому головною умовою розвитку педагогіки як самостійної науки вважалось вивчення законів фізичного і психічного розвитку дитини з урахуванням відомостей з анатомії, фізіології, педіатрії, антропології, психології, етики, естетики тощо, застосування їх при розробці змісту, форм і методів навчально-виховного процесу і таким чином поліпшення якості шкільної практики.

Експериментальна педагогіка, за Е. Мейманом, є галуззю педагогічної науки, що досліджує конкретні педагогічні явища, навчально-виховні ситуації під кутом зору: поведінки і навчальної діяльність дитини, діяльності вчителя, методології та способів організації шкільної справи, навчальних засобів.

Педагоги-експериментатори намагались розв’язати поставлені перед ними педагогічні питання “йдучи від дитини” (“vom Kinde aus”). Емпірично-педагогічне дослідження за Е. Мейманом передбачало: педагогічне дослідження розвитку, що встановлює періоди та ступені психофізичного розвитку дитини, їх співвідношення; педагогічне дослідження індивідуальних психологічних особливостей учня, його обдарованості, яке включає розвиток уваги, чуттєвого сприйняття й спостереження (перцепції, апперцепції), пам’яті, процесів уваги й мови, почуттів і волі; експериментально-педагогічний аналіз розумової роботи школяра, перевтоми учня; експериментально-дидактичні дослідження для встановлення “правил методики навчання й виховання для вчителя й вихованця”.

У розділі розкрито концептуальні основи експериментальної педагогіки Е. Меймана порівняно з класичною філософською педагогікою, де перша намагалась обґрунтувати всі свої положення не умоглядно, а на основі даних емпіричних спостережень, експерименту, статистичної обробки даних. Основними методами дослідження вважалось тривале спостереження педагогічного процесу, експеримент, вивчення дитячих робіт, анкети, тестування. У зв’язку з цим вчений визначає основні чотири групи наукових методів: експериментально-психологічні методи; збір і обробка результатів праці дитини (малюнки, твори і т.д.); організація безпосереднього спостереження за дитиною (анкетування, статистика, щоденник, інформаційні довідки для вихователів); статистичне дослідження факторів зовнішнього впливу на виховання, наслідків, що слідують за ним у шкільній роботі та інші проблеми.

Крім того педагоги-експериментатори прагнули всі свої положення обґрунтувати даними емпіричних спостережень і спеціально поставленого експерименту. У ході дослідження з’ясовано, що робота з експериментальної педагогіки велась двома основними напрямами: дослідження здійснювалось у спеціально обладнаних лабораторіях за допомогою складних і точних інструментів та приладів, як правило над обмеженою кількістю осіб; в експериментальних навчальних закладах в умовах наближених до традиційних занять, експеримент здійснювався водночас над відносно великою кількістю учнів.

Встановлено, що метод експерименту фактично є історичною особливістю експериментальної педагогіки: по-перше, це була інновація в постановці та вирішенні педагогічних питань, по-друге, крім цієї галузі педагогічного знання експеримент такого роду як метод педагогічного дослідження широко не використовувався. Пізніше педагогічна практика застосовувала навчальний експеримент, але лабораторний експеримент у розумінні Е. Меймана не вводився широко в дію. Лабораторні досліди й пов’язані з ними дослідження окремих простих складових комплексних процесів, цілеспрямоване створення досліджуваних процесів за контрольованих умов залишились у галузі психології. Результатом прагнення вчених експериментального напряму створити надійні діагностичні інструменти стали стандартизовані тести, в розробку й удосконалення яких Е. Мейман зробив значний внесок. З одного боку, вони повинні були забезпечити точність результатів експерименту, з іншого – надати можливість їх використання без застосування громіздких апаратів запропонованих експериментальною педагогікою Е. Меймана. Результати досліджень повинні були перевірятись, поступово переноситись у практику навчання й виховання.

Виховання, на думку Е. Меймана, виконує наступні функції:

визначає цілі розвитку, спрямовуючи його таким чином у певному напрямі;

прагне “розвивати вихованця на зразок певного людського ідеалу” (формальна сторона);

воліє “передати певні знання” (матеріальна сторона).

За Е. Мейманом, навчання й виховання повинні керуватись принципами цілевідповідності, культуровідповідності та природовідповідності, наочності, індивідуалізації навчально-виховного процесу, свідомості й активності навчання, принципом зв’язку навчання з життям та спрямувати свою діяльність на використання даних досліджень на практиці.

У розділі проаналізовано також внесок Е. Меймана у теорію обдарованості, де вчений визначив наступні завдання, що мали теоретичний та практичний характер: встановлення рівня розвитку дитячої обдарованості, що включає визначення нормальної обдарованості, індивідуальних та типових відхилень від норми для певних вікових категорій; встановлення якісного диференціювання рівня обдарованості дитини, яке вказує, в якому напрямі, за якими якостями й здібностями взагалі можна розрізняти дітей різного віку; питання про якісно-кількісні розбіжності обдарованості або ступені обдарованості, де розрізняються високий ступінь обдарованості (геніальність), середній, слабкий та хворобливо-патологічний ступені обдарованості.

У теоретичній частині свого вчення Е. Мейман розрізняє сутність понять обдарованості, задатків та нахилів. Для визначення ступеню обдарованості в експериментальній педагогіці використовувалися такі основні методи: метод розумових або фізичних тестів, серії тестів та системи тестів, що можуть комбінуватись, метод всебічного експериментального аналізу обдарованості особистості, при якому необхідно здійснити диференціацію обдарованості за всіма напрямами на основні, елементарні здібності, та з’ясувати які з цих елементів обдарованості можна пояснити вродженими здібностями, а які необхідно розглядати як фактичну інтелектуальну продуктивність людини в наслідок навчально-виховного впливу.

У дослідженні розрізняються концепції емпірично-педагогічного дослідження основ педагогічної науки Е. Меймана та прагматичного педагогічного дослідження В. Лая:

у концепції прагматичного дослідження В. Лая експериментальна педагогіка є “педагогікою дії”, яка прагне безпосереднього поліпшення шкільної практики, “розв’язуючи практичні питання навчання й виховання”;

у концепції емпірично-педагогічного дослідження основ педагогіки
Е. Меймана акцент зроблено на результатах наукових досліджень, які забезпечують теоретичну базу з подальшою метою використання відповідно трансформованих даних у практиці навчально-виховного процесу (Схема 1).

Схема 1.

Взаємозв’язок теорії та практики виховання та навчання за Е. Мейманом

У розділі досліджується вплив Е. Меймана на вітчизняну педагогіку. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Німеччина була однією з тих європейських країн, в яких приділялась особлива увага якості освіти підростаючого покоління, педагогічна наука розвивалася, збагачувалася новими досягненнями в галузі освіти та виховання. Тому значні здобутки у галузі педагогічної науки цієї країни викликали інтерес та привертали увагу представників освіти інших країн, в тому числі й України, де шкільна система зазнавала великих змін, зумовлених новими вимогами часу. На початку ХХ ст., в період становлення нової вітчизняної школи, серед вітчизняних діячів освіти (В. Бехтерєв, А. Лазурський, О. Нєчаєв, Г. Россолімо, І. Сікорський) великою популярністю користувались багато творів Е. Меймана, особливо ті з них, які стосувались як теоретичних так і практичних питань дослідження психофізичного, розумового розвитку й обдарованості учнів, дидактичних питань, проблематики організації навчально-виховного процесу.

Оскільки експериментальна педагогіка як окрема галузь педагогічного знання не залишалась без уваги не лише у прибічників але й у критиків через багатогранність тематичних аспектів та концептуальний підхід до вирішення педагогічних завдань, у розділі також розглядається оцінка науковцями емпірично-педагогічного дослідження Е. Меймана. До наукової спадщини цього вченого дослідники звертались на різних етапах розвитку педагогічної науки, починаючи з прибічників теорії Й. Гербарта і В. Вундта на початку ХХ ст., в періоди між Світовим війнами, в другій половині ХХ ст. та на нинішньому етапі.

Вважаємо, що Е. Мейман, безперечно, заслуговує на звання видатного педагога-реформатора, науковця, діяча освіти Німеччини кінця XIX – початку XX ст., що прагнув об’єднати різні реформаторські педагогічні рухи і скоординувати, спрямувати їх роботу в експериментальне і науково-обґрунтоване русло. Його ідеї здебільшого були новими та прогресивними, значну частину їх втілено в життя, проте їх актуальність зберігається і в наші дні.

Проведене дослідження дає підстави сформулювати такі висновки:

1. На основі опрацювання архівних документів, історико-педагогічної літератури різних періодів, періодичних видань (українською, російською, німецькою, англійською мовами) та інших джерел уперше в історії вітчизняної педагогіки досліджено й дано повну характеристику і періодизацію педагогічної діяльності й спадщини Е. Меймана, встановлено хронологію життя Е. Меймана і основні етапи його наукової і педагогічної діяльності, систематизовано його науково-педагогічну спадщину, розглянуто і проаналізовано невідомі етапи його діяльності у зв’язку з розвитком експериментальної педагогіки.

Здійснено аналіз досвіду його роботи в містах Лейпциг, Кенігсберг, Галле, Гамбург, його впливу на подальший розвиток емпірично-педагогічного дослідження, експериментальної педагогіки, реформаторського руху в цілому. Працюючи 10 років видавцем “Журналу експериментальної педагогіки” („Zeitschrift fьr experimentelle Pдdagogik“) (1905–1915), Е. Мейман з прогресивних наукових позицій розглядав, трактував, висвітлював, новаторські дослідження в галузі експериментальної педагогіки як емпіричної основи педагогічної науки. Важливо, що на сторінках журналу пропагувались, розширялись, конкретизувались педагогічні ідеї емпіричного дослідження дітей, теорії й практики навчально-виховного процесу. Щодо реформаторської діяльності педагога, то встановлено основні шляхи розв’язання проблеми побудови наукової основи педагогіки й створення нової педагогічної експериментально-дослідницької бази, а також проаналізовано наукову спадщину Е. Меймана з погляду її відповідності новим соціально-економічним умовам розвитку Німеччини досліджуваного періоду. Великою заслугою Е. Меймана є те, що він поставив педагогіку на наукову основу й довів, що педагогіка є не прикладною, а є самостійною наукою.

2. У дослідженні розглянуто і проаналізовано основні чинники, які мали безпосередній вплив на формування педагогічних поглядів німецького педагога Е. Меймана. Детальний розгляд цієї проблеми дав можливість простежити глибокий зв’язок педагогічних ідей визначного німецького педагога-реформатора із багатогранною спадщиною класичної педагогіки та педагогічної думки кінця XIX – початку XX ст. У цей період бурхливий розвиток науки, культури, індустріалізація країни та механізація праці з відповідними господарсько-політичними та соціальними перетвореннями відбилися і на педагогічній думці як у підходах до самого предмету педагогіки, так і в її методах. Виникнення експериментальної педагогіки було зумовлено такими причинами: соціально-економічними; необхідністю визнання педагогіки як самостійної, а не прикладної науки; укорінення тенденції експериментального методу дослідження в інших науках (медицини, експериментальної психології, шкільної гігієни тощо); здійснення індивідуального підходу до особистості з урахуванням даних експериментальних досліджень, фізіологічних та психічних особливостей.

3. У дисертації досліджено розроблену Е. Мейманом теорію, предмет і завдання експериментальної педагогіки, дидактики, найважливіших проблем дослідження духовного й розумового розвитку, естетичного виховання, обдарованості учнів, розкрито його роль як дослідника, вченого, просвітителя, популяризатора прогресивних педагогічних ідей, реформатора, який намагався створити науково-теоретичну основу для педагогіки як окремої науки емпірично-експериментальним шляхом і зробив вагомий внесок у теорію педагогічної науки в кінці XIХ – на початку XX ст.

Ґрунтуючись на досягненнях і думках передових педагогів минулого і сучасників, використовуючи знання з фізіології та медицини, узагальнюючи власний багатий досвіт практичної роботи в галузі експериментальної психології та педагогіки, освітньої діяльності, Е. Мейман сміливо й оригінально розв’язував складні проблеми навчання і виховання дітей та підлітків, вів пошук комплексного підходу до проблем навчання та виховання, працюючи у дослідницьких закладах та установах освіти понад двадцять років, вісімнадцять з яких були присвячені розробці теорії й практики експериментальної педагогіки.

У дослідженні експериментальна педагогіка Е. Меймана концептуально визначена як емпірично-практичне підтвердження основних теоретичних педагогічних положень. У контексті сформульованої ним концепції вчений розвинув такі проблеми: методи педагогічного дослідження, визначення цілей виховання, методологію експериментальної дидактики. Вчений активно розробляв питання експериментального дослідження фізичного й психічного розвитку дитини, впроваджував для емпіричних педагогічних розвідок використання спеціальних апаратів. Актуальною і для сучасної школи є ідея педагогічного експерименту, основа якого була розроблена Е. Мейманом.

4. У дослідженні розглянуто принципи, на яких побудована експериментальна педагогіка Е. Меймана, що істотно впливала на сформовані в минулому підходи до вивчення дітей: комплексний принцип, що передбачав вивчення дитини як цілісного об’єкта навчально-виховного процесу (дослідження психічного й фізичного стану дитини з використанням даних різних наук: вікової фізіології, психології, дитячої невропатології та ін.); генетичний принцип, за яким до розуміння дитини підходили з урахуванням індивідуальних тенденцій розвитку, закладених генетично; прагматичний принцип, зумовлював пізнання дитини та її світу в динаміці їх розвитку і був спрямований на підвищення практичної значущості експериментальної педагогіки.

Аналіз праць науковця дозволяє визначити три провідні положення, які характеризують сутність педагогічної теорії Е. Меймана: виховання має ґрунтуватися на даних емпірично-педагогічних спостережень за дитиною та даних емпіричних досліджень;  виховання повинно бути індивідуально спрямованим; виховання повинно бути природовідповідним.

У розділі формулюються основні дидактичні принципи навчання і виховання, яких притримувався Е. Мейман: природовідповідності, зв’язку навчання з життям, кільтуровідповідності, цілевідповідності, індивідуалізації навчання, наочності навчання, активності й самостійності учнів у засвоєнні знань, самостійності й свободи діяльності вчителя і вихователя.

Е. Мейман був одним із перших німецьких педагогів, який тісно пов’язав емпірично-педагогічне дослідження й естетичне виховання, зробив вагомий внесок у справу дослідження художньо обдарованих дітей. Головною метою естетичного виховання він вважав виховання художнього смаку, пов’язуючи його з розвитком особистості, і відзначав, що саме навчання малюванню та інші творчі види діяльності під керівництвом вмілих педагогів є одним із найважливіших засобів естетичного виховання школярів та формування творчої, самостійної особистості. З цією метою ним була розроблена методика визначення рівня художніх здібностей дитини на основі детального аналізу малюнків. За цією методикою педагог виділив 5 ступенів формування творчих здібностей: ступінь каракулів, ступінь схеми, перехідний ступінь, ступінь правдоподібного зображення, ступінь зображення відповідної форми. Цей аспект дослідження мав значний практичний інтерес, оскільки створював умови для використання дитячих малюнків не тільки для виявлення навичок графічного зображення, а й для глибокого їх аналізу щодо визначення художніх здібностей дитини та можливості встановлення її психічного стану, настрою, переживань, сподівань і т. ін.

5. У роботі досліджено та проаналізовано вплив ідей Е. Меймана на європейську та вітчизняну педагогічну думку. Діяльність Е. Меймана як науковця, дослідника, педагога мала значний вплив на розвиток педагогічної науки Німеччини, Європи, Америки. Однозначно можна сказати, Е. Мейман був визначним вченим свого часу, завдяки діяльності якого:

- педагогіка в Німеччині остаточно виділилась в окрему галузь наукового знання,

- розпочато формування науково-експериментальної бази педагогіки з урахуванням досягнень природничих і суспільних наук,

- розроблялась експериментальна дидактика та інноваційні методи навчання і виховання,

- розроблялись нові підходи до тестування розумових здібностей учнів, удосконалювались існуючі методики,

- вперше в Європі використовувались емпірично-експериментальні методи для вирішення проблем педагогічної практики,

- запроваджувалось викладання педагогіки в