ЗАПОРІЗЬКИЙ Національний університет

Сепетий Дмитро Петрович

УДК: 141.113: 316.3

Плюралізм як напрям розвитку

світоглядної свідомості суспільствa

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Запоріжжя – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в комунальному закладі “Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти” Запорізької обласної ради Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Жадько Віталій Андрійович,

Запорізький державний

медичний університет,

завідувач кафедри суспільних дисциплін

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Додонов Роман Олександрович,

Донецький національний

технічний університет,

завідувач кафедри філософії

кандидат філософських наук, доцент

Глазунов Володимир Володимирович,

Класичний приватний університет,

перший проректор

Захист відбудеться 12 червня 2008 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.05 в Запорізькому національному університеті за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 6, ауд.114.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького національного університету за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2.

Автореферат розісланий 8 травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.С.Александрова

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Світоглядний плюралізм як співіснування й конкуренція ідей, концепцій, теорій і систем, що дають різні відповіді на ті або інші світоглядні питання, характерний для сучасних демократичних суспільств і суспільств, які перебувають у процесі становлення демократії. Він породжує важливі практичні проблеми: необхідність підтримки й зміцнення єдності суспільства, члени якого дотримуються різних світоглядів; забезпечення консенсусу щодо основних норм і цінностей, необхідних для його функціонування й розвитку; утвердження толерантності у відносинах між прибічниками різних світоглядів, розвиток діалогу між ними; запобігання гострих конфліктів на світоглядній основі.

Зазначені проблеми актуальні для сучасного українського суспільства, в якому представлений широкий спектр релігійних, філософських, політико-ідеологічних орієнтацій. Конституція України гарантує свободу думки, слова, совісті, віросповідання, забороняє нав’язування будь-якої релігії чи політичної ідеології як державної. Це зумовлює необхідність розвитку світоглядної толерантності й діалогу. Наше суспільство перебуває в кризовому стані і потребує консолідації й духовного оздоровлення; але наявність і конституційне визнання світоглядного плюралізму роблять неадекватними спроби досягнення цих цілей на основі певного релігійного або філософського вчення. В сучасній Україні гостро стоїть проблема подолання політичного протистояння, яке є наслідком світоглядних розбіжностей у вимірі колективної (національно-культурної й цивілізаційної) ідентичності та браку культури діалогу.

Необхідність розв’язання зазначених проблем зумовлює соціально-практичну актуальність філософського осмислення та переосмислення феномена світоглядного плюралізму.

В теоретико-пізнавальному аспекті актуальність теми зумовлена недостатністю досліджень, які б збалансовано висвітлювали світоглядний плюралізм на філософському та масовому рівнях; розкривали його гносеологічні, аксіологічні та історико-соціологічні аспекти в системній єдності, що визначається специфікою світоглядної свідомості як способу самопізнання та морально-практичної орієнтації людини у світі.

У вітчизняній філософії тема світоглядного плюралізму стала привертати увагу лише недавно, після руйнації марксистської ідеологічної монополії. Проте публікації на цю тему (значна частина монографії Т.І.Ойзермана, статті А.Ф.Зотова, О.Ф.Погорєлова) нечисленні й зосереджуються на філософському плюралізмі. Спроби осмислення феномена світоглядного плюралізму у такому звуженому форматі (як філософського плюралізму) переважають і в західній філософській літературі (праці В.Дільтея, М.Фрізчейзен-Кеглера, Ф.Кронера, Р.Коллінгвуда, К.Скіннера, Дж.Рендала, У.Джеймса, Ф.Шіллера, М.Лазеровіца, Дж.Г.Ньюмана, Н.Решера та ін.). Можемо говорити також про брак досліджень, які б розглядали світоглядний плюралізм не в однобічній (психологічній, соціокультурній або гносеологічній) перспективі, а синтезували б ці перспективи.

У спробах здійснити такий синтез автор спирається, крім праць названих вище філософів, на класичні інтерпретації сутності релігії та філософії І.Канта та Л.Фейєрбаха, ідеї західних філософів ХХ століття К.Поппера, В.Франкла, Ч.Тейлора, І.Берліна та ін., українських і російських філософів А.Ф.Лосєва, А.М.Чанишева, М.В.Поповича, В.І.Шинкарука, С.Б.Кримського, І.В.Бичка, В.С.Горського, В.Г.Табачковського, В.П.Андрущенка, М.І.Михальченка, І.Ф.Надольного, Є.К.Бистрицького, В.Г.Нестеренка, В.С.Лісового, Н.В.Хамітова, Л.Д.Кривеги, В.І.Воловика, Р.О.Додонова, В.Г.Воронкової, В.О.Тарана, М.А.Лепського та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до планів науково-дослідницької роботи кафедри філософії та суспільно-гуманітарних наук Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у з’ясуванні природи світоглядного плюралізму, розкритті його значення для життєдіяльності людини і суспільства, пошуку чинників оптимізації стану світоглядної й моральної свідомості та відносин між прибічниками різних світоглядів в умовах світоглядного плюралізму в демократичному суспільстві.

Для досягнення цієї мети потрібно вирішити такі завдання:

- розкрити специфіку світоглядної свідомості та її значення в життєдіяльності людини і суспільства;

- виявити гносеологічні та аксіологічні причини світоглядного плюралізму, поглибити розуміння його морально-смисложиттєвого значення;

- визначити соціально-історичні чинники, які зумовлюють розвиток світоглядного плюралізму;

- проаналізувати можливості й умови досягнення суспільної єдності в умовах світоглядного плюралізму;

- розкрити ідеологічні, психологічні й суспільні чинники, що зумовлюють світоглядну нетерпимість, і напрямки досягнення й зміцнення толерантності;

- визначити напрямки духовного оздоровлення та консолідації сучасного українського суспільства.

Об’єктом дослідження є мисленнєві моделі світоглядної свідомості в різних історичних формах її функціонування.

Предметом дослідження є плюралізм як напрям розвитку світоглядної свідомості суспільства.

Методи дослідження. Методологія дисертації ґрунтується на розумінні процесу розвитку пізнання, що відповідає концепції критичного раціоналізму. Її головними загальними засадами є положення про гіпотетичний характер ідей і теорій, принципи фаллібілізму (недосконалості знання) та інтерсуб’єктивної раціональної критики. Відповідно до них і з урахуванням специфіки світоглядної свідомості (порівняно з науковою), світоглядні ідеї і теорії розглядаються як позаемпіричні гіпотези. Концепція критичного раціоналізму включає також важливі методологічні засади, специфічні для гуманітарно-соціальної сфери: положення про дуалізм фактів і норм та методологічний індивідуалізм. Положення про дуалізм фактів і норм дає змогу показати необхідність осмислення буття людини в морально-ціннісному вимірі з позицій моральної автономії. У відповідності з засадою методологічного індивідуалізму при дослідженні феноменів світоглядного плюралізму та нетерпимості здійснюється перехід від з’ясування їх джерел і значення на індивідуальному рівні (духовні потреби та пізнавальні здібності людини) до їх історичних і соціальних аспектів. Вказані засади критичного раціоналізму доповнюються принципом системності, який вимагає цілісності дослідження через його підпорядкування єдиному підходу.

Основними методами дослідження є аналіз і синтез філософських ідей і теорій. Аналіз праць українських, російських і західноєвропейських філософів дозволив виявити основні підходи до розуміння сутності світоглядної свідомості та причин світоглядного плюралізму, з’ясувати важливі аспекти феномена нетерпимості. Результати аналізу синтезовано в концепцію, яка поєднує історико-соціологічні, індивідуально-психологічні та гносеологічні аспекти феномена світоглядного плюралізму на основі розуміння сутності світоглядної свідомості як форми самосвідомості, спрямованої на осмислення духовних вимірів людського буття.

В дослідженні застосовуються також історичний метод і метод ідеально-типових конструкцій. Процес філософського осмислення феномена світоглядного плюралізму і сам цей феномен розглядаються в історичному розвитку. Для розкриття основних психологічних, ідеологічних і соціальних аспектів феномена нетерпимості сконструйовано ідеальний тип закритої світоглядної спільноти.

Наукова новизна одержаних результатів. До пізнавальних здобутків дисертаційного дослідження, які можуть претендувати на статус нових наукових результатів, можна віднести те, що в ньому:

- вперше розроблено системне пояснення феномена світоглядної нетерпимості як наслідку есхатологічного розуміння значення світогляду та психологічної потреби впевненості у власному спасінні, яка задовольняється в колективній формі світоглядної спільноти, що виявляє тенденцію до закритості;

- запропоновано новий підхід до розуміння світоглядного плюралізму як наслідку того, що в процесі осмислення людиною власного буття з необхідністю постають метафізичні питання, які виходять за межі пізнавальних можливостей людини; тому відповідні світоглядні ідеї виражають не знання, а екзистенційні сподівання, зумовлені ціннісними орієнтаціями, індивідуальним самовідчуттям і соціокультурними впливами;

- збагачено методологічний апарат дослідження процесу розвитку світоглядної свідомості на основі головних засад концепції критичного раціоналізму, а саме: виявлено, що положення про гіпотетичний характер ідей і теорій, інтерсуб’єктивну раціональну критику як головний чинник їх розвитку, принцип фаллібілізму, дуалізм фактів і норм, методологічний індивідуалізм відповідають потребі адекватного осмислення світоглядного плюралізму, а головними засобами інтерсуб’єктивної раціональної критики світоглядних ідей і теорій слугує логічний аналіз та оцінка їх “проблемного балансу” (відношення між вагомістю проблем, що розв’язуються і породжуються ними);

- обґрунтовано доцільність розгляду міфологічного, релігійного та філософського типів як таких, що представляють не історичну послідовність, а різні способи функціонування світогляду, що співіснують і взаємодіють між собою;

- поглиблено розуміння історичного розвитку світоглядного плюралізму через виявлення його зумовленості ускладненням структури суспільства, збільшенням інтенсивності комунікації між людськими спільнотами, розвитком абстрактно-теоретичного мислення, розширенням індивідуальної свободи, в першу чергу, свободи думки;

- в розвиток концепції етичного реалізму встановлено, що консенсус щодо основних цінностей як основа єдності демократичного суспільства в умовах світоглядного плюралізму досягається через вільне вироблення людьми власної морально-ціннісної позиції в процесі раціональної дискусії, підпорядкованої принципу універсалізації;

- доведено, що суспільне становище індивіда як представника певної соціальної групи чи культурної спільноти, будучи одним з головних чинників, які зумовлюють світоглядний плюралізм, не створює нездоланних перешкод для взаєморозуміння та спільного пошуку істини в загальнолюдській перспективі.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження дозволяють на індивідуальному рівні поглибити розуміння значення світоглядної свідомості й необхідності світоглядного плюралізму для духовного розвитку людини, на суспільному рівні – визначити основні напрямки гармонізації відносин між прибічниками різних релігійних вчень і нерелігійних світоглядів, шляхи духовного оздоровлення і консолідації сучасного українського суспільства в умовах світоглядного плюралізму. Вони можуть використовуватися в педагогічній роботі при підготовці курсів із соціальної філософії, у виробленні державної гуманітарної політики.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації апробовані на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми” (м. Запоріжжя, 2005 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Духовність українства ХХІ століття” (м. Кіровоград, 2006 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Толерантність міжконфесійних відносин” (м. Запоріжжя, 2007 р.), ХХІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (м. Донецьк, 2007 р.), на проблемних семінарах Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (м. Запоріжжя, 2003-2005 рр.), на засіданнях кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (м. Запоріжжя, 2003-2007 рр.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у 8 наукових публікаціях, серед яких 5 статтей у фахових виданнях (3,7 д.а). Загальний обсяг публікацій – 4,3 д.а. Всі праці написані без співавторів.

Структура та обсяг роботи. Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Дисертація містить 178 сторінок основного тексту, список використаних джерел (у кількості 208 найменувань) – 15 сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, формулюється мета й завдання, визначаються об’єкт та предмет дослідження, розкриваються методи вирішення проблем і наукова новизна отриманих результатів, подаються відомості про теоретичну і практичну цінність роботи.

Перший розділ – “Історико-методологічні засади філософського осмислення феномена світоглядного плюралізму” – включає в себе три підрозділи. У підрозділі 1.1 “Поняття, специфіка і типологія світоглядної свідомості” розглядаються зміст понять світогляду та світоглядної свідомості, різні підходи до розуміння їх сутності й значення, здійснюється типологізація світоглядної свідомості. Поняття світоглядної свідомості визначається як єдність світогляду людини (на індивідуальному рівні) або світоглядів, що взаємодіють у суспільстві (на суспільному рівні), та діяльності з його (їх) вироблення і перетворення. Розгляд змісту світоглядної свідомості та основних підходів до розуміння її значення виявляє її тісний зв’язок з моральними ідеями та цінностями. Світоглядна свідомість виступає як форма самосвідомості людини у духовних вимірах і спосіб її морально-практичної орієнтації у світі.

Типологізація світоглядної свідомості здійснюється на основі її змісту, форми, способу функціонування. Аналіз наявних визначень і розгляд історії розвитку світоглядної свідомості дозволяє стверджувати, що міфологічний, релігійний і філософський типи представляють не історичну послідовність, а різні способи функціонування світогляду, що співіснують і взаємодіють між собою. Типологія за змістом відображає багатоманітність світоглядних позицій та їх зумовленість багатоманітністю ціннісних орієнтацій і пріоритетів.

У підрозділі 1.2 “Історія та сучасний стан філософського осмислення феномена світоглядного плюралізму” здійснюється пізнавальна реконструкція історії філософського осмислення феномена світоглядного плюралізму, виділяються основні етапи цього процесу та основні підходи до розуміння причин плюралізму. Проаналізовано міркування різних філософів на споріднені теми. Це дозволило виділити два основні періоди в процесі філософського осмислення світоглядного плюралізму – класичний, в якому він осмислювався в більш широкому контексті як плюралізм поглядів загалом, під кутом зору класичного ідеалу філософії як світоглядної науки, та посткласичний, в якому спеціальною темою досліджень стає філософський плюралізм, що все більше розглядається як нормальний, природний стан.

Виділено три основні підходи до пояснення й осмислення феномена філософського плюралізму – гносеологічний, індивідуально-психологічний та історичний (соціокультурний). Як оптимальний спосіб системного осмислення природи і значення світоглядного плюралізму визначено синтез цих підходів на основі розуміння світоглядної свідомості як способу самопізнання та морально-практичної орієнтації людини у світі.

У підрозділі 1.3 “Методологія дослідження природи і значення світоглядного плюралізму” визначаються і обґрунтовуються основні методологічні засади дослідження. Автор виходить із загального розуміння процесу розвитку пізнання, що відповідає концепції критичного раціоналізму (К.Поппер). Ця концепція, сформульована переважно з огляду на проблеми емпіричних наук, адаптується до специфіки соціально-філософського пізнання. Це дозволяє виділити в ній основні методологічні засади, що відповідають завданню осмислення феномена світоглядного плюралізму: положення про гіпотетичний характер наших ідей і теорій, принципи фаллібілізму, інтерсуб’єктивної раціональної критики, дуалізму фактів і норм, методологічного індивідуалізму. Вказані засади доповнюються принципом системності.

Відповідно до специфіки філософії, головними засобами інтерсуб’єктивної раціональної критики виступають: 1) пошук внутрішніх логічних суперечностей у філософських теоріях та 2) оцінка філософських ідей і теорій з точки зору відношення між вагомістю (кількістю і важливістю) проблем, що ними розв’язуються та породжуються. В якості головних методів дослідження визначено аналіз і синтез філософських ідей і теорій. Застосовуються також історичний метод і конструювання ідеальних типів.

У другому розділі – “ГНосеологічні та аксіологічні передумови світоглядного плюралізму” – обґрунтовується і розкривається підхід до розуміння світоглядного плюралізму як наслідку того, що в процесі осмислення людиною власного буття необхідно постають метафізичні питання, які виходять за межі можливостей доказового або демонстративного пізнання; тому відповідні світоглядні ідеї виражають не знання, а екзистенційні сподівання, зумовлені смисложиттєвими потребами, ціннісними орієнтаціями, індивідуальним самовідчуттям і соціокультурними впливами. Розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Пізнавальні можливості людини та їх специфіка у світоглядній царині” на основі аналізу гносеологічних концепцій І.Канта, К.Поппера, І.Берліна, класичного раціоналізму та емпіризму, позитивізму визначено дві головні сфери (формальних та емпіричних дисциплін), в яких можливе відносно надійне пізнання, що ґрунтується на логічній доказовості або можливостях емпіричної перевірки.

Встановлено, що головні світоглядні ідеї перебувають за межами цих сфер, мають гіпотетичний характер і не можуть бути верифіковані чи фальсифіковані емпірично, що утворює простір для світоглядного плюралізму. Вказано на зв’язок нижчого (порівняно з емпіричними науками) рівня уніфікації теорій в царині суспільно-гуманітарних дисциплін зі світоглядним плюралізмом. Обстоюється думка про неможливість суто наукового світогляду, оскільки наука не відповідає на важливі питання, що мають для людини смисложиттєве значення.

У підрозділі 2.2 “Фундаментальні світоглядні питання та метафізичні ідеї” розглядаються підстави світоглядних ідей і теорій у відношенні до питань про об’єктивне існування світу, можливості пізнання, граничні підстави моральної свідомості, можливість свободи від природної (фізичної) детермінації, існування душі і вічне життя, існування і сутність Бога, Абсолюта, а також про відношення між цією ідеєю та моральною свідомістю.

Показано, що ідеї й теорії, які людина формує відносно цих питань, зумовлені її смисложиттєвими й морально-практичними потребами, виражають її екзистенційні сподівання. Хоча істинність або хибність таких ідей і теорій неможливо довести (спростувати) логічно чи емпірично, існує можливість раціональної аргументації та визначення власної позиції у світоглядній царині на основі з’ясування зв’язку світоглядних ідей і теорій зі смисложиттєвими потребами, екзистенційними сподіваннями, досвідом переживання людьми власного буття.

У підрозділі 2.3 “Світоглядна свідомість і плюралізм у вимірах антропологічної, аксіологічної та екзистенційної проблематики” обґрунтовується думка про те, що світоглядний плюралізм зумовлений особливістю людського буття як буття істоти, що вільно визначає свою позицію у просторі морально-практичних і смисложиттєвих питань. Тому для адекватного розуміння природи і значення світоглядного плюралізму слід розглядати світоглядні ідеї й теорії не як знання, а як вираження екзистенційних сподівань людини. Це дає змогу побачити позитивне значення світоглядного плюралізму як такого, що створює простір для морально-практичних і смисложиттєвих пошуків. Проте це позитивне значення може бути реалізоване лише за умови самокритичності людини, усвідомлення нею обмеженості власної світоглядної перспективи та налаштованості на розширення цієї перспективи в діалозі з іншими людьми.

Усвідомлення цього позитивного значення світоглядного плюралізму, етичний підхід до розуміння значення світоглядної свідомості, який припускає можливість вираження головних загальнолюдських цінностей у різних світоглядних формах, сприяє світоглядній толерантності. Натомість, світоглядна нетерпимість психологічно ґрунтується на есхатологічному підході до розуміння значення світоглядної свідомості, згідно з яким дотримання істинного світогляду, представленого певною доктриною, розглядається як необхідна умова “спасіння” (правильної життєвої орієнтації).

Третій розділ – “Феномен Світоглядного плюралізму в історичній та Суспільній перспективі” – складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 3.1 “Основні чинники історичного розвитку світоглядного плюралізму” розкрито зв’язок між світоглядним плюралізмом і розвитком абстрактно-теоретичного мислення, ускладненням структури суспільства, зростанням інтенсивності комунікації між людськими спільнотами, розширенням сфери індивідуальної свободи, насамперед, свободи думки. Логіко-понятійне мислення уможливлює критичний аналіз та оцінку прийнятих в суспільстві світоглядних уявлень. З ускладненням структури суспільства людина стає менш залежною від безпосереднього соціального оточення; єдина й абсолютна групова ідентичність (самоідентифікація індивіда з племенем) поступається місцем складній мережі відносних групових ідентичностей (без повної самоідентифікації індивіда з жодною групою), що призводить до усвідомлення власної індивідуальності, створює суб’єктивні передумови для свободи і самостійного мислення. Внаслідок зростання інтенсивності комунікації між людськими спільнотами поширюється знання про інші світоглядні уявлення, що породжує сумніви і потребу розібратися в них, підштовхує до світоглядних пошуків. Свобода думки і слова уможливлює здійснення таких пошуків і оприлюднення їх результатів. Разом з тим, в такому способі розвитку світоглядної свідомості є суттєвий негативний аспект, пов’язаний зі спеціалізацією, наслідком якої стає однобічність світоглядної перспективи.

Усі зазначені чинники набувають найвищого розвитку в сучасному ліберально-демократичному суспільстві. Це підтверджує тезу про те, що світоглядний плюралізм є не тимчасовим явищем, а невід’ємною рисою громадської культури демократії, неминучим наслідком діяльності людського розуму за умов існування тривких вільних інституцій.

У підрозділі 3.2 “Проблема суспільної єдності в умовах світоглядного плюралізму” з’ясовуються можливості та чинники досягнення, підтримання і зміцнення суспільної єдності в умовах світоглядного плюралізму, забезпечення продуктивної співпраці прибічників різних світоглядів, покращення відносин між ними. Обґрунтовується теза про те, що суспільна єдність в сучасному демократичному суспільстві потребує консенсусу основної маси громадян щодо основних моральних норм і політичних цінностей, якими є цінності ліберальної демократії, а також на практичній лояльності громадян до цих норм і цінностей. Такий консенсус можливий в умовах світоглядного плюралізму, оскільки одні й ті самі основні цінності можуть по-різному виражатися й обґрунтовуватися в різних світоглядних доктринах.

Підтримання і зміцнення передумов суспільної єдності здійснюється в процесі соціальних взаємодій і публічних дискусій, учасники яких (свідомо чи ні) керуються принципом універсалізації, і залежить від інтенсивності таких взаємодій і дискусій. Дотримання принципу універсалізації є умовою поєднання поваги до індивідуальної свободи (зокрема, свободи думки і совісті) зі зміцненням моральної складової людської мотивації. Важливим чинником є усвідомлення представниками інтелектуально-культурної еліти власної відповідальності за духовний стан суспільства, відновлення просвітницького пафосу морально відповідального користування власним розумом.

У підрозділі 3.3 “Нетерпимість і толерантність як суспільні феномени” запропоновано теоретичну модель, яка, виходячи з протиставлення есхатологічного та етичного розуміння значення світогляду, розкриває важливі психологічні, ідеологічні та соціальні аспекти феномена світоглядної нетерпимості. В основі останньої лежить есхатологічне розуміння значення світогляду та психологічна потреба впевненості у власному спасінні. Ця потреба задовольняється людиною в колективній формі світоглядної спільноти, члени якої підтримують віру один одного через публічні демонстрації своєї лояльності до колективного віровчення. Підтримання “чистоти” й незмінності колективної віри здійснюється організацією, що виступає від імені спільноти, і є тим ефективнішим, чим більше остання наближається до моделі абсолютно закритої світоглядної спільноти.

До головних чинників, що сприяють утвердженню світоглядної толерантності, слід віднести: участь і співпрацю представників різних світоглядних спільнот у розбудові демократичного суспільства; діалог між прибічниками різних світоглядів; відмову від ідеї релігійної (світоглядної) виключності та претензій на володіння світоглядною істиною; етичне розуміння значення світоглядної свідомості; виявлення й усвідомлення спільного морально-ціннісного підґрунтя різних світоглядів; індивідуалізацію світоглядної свідомості; розмивання кордонів між світоглядними спільнотами.

У підрозділі 3.4. “Плюралізм колективних ідентичностей і проблема консолідації сучасного українського суспільства” розглядається питання про зв’язок світоглядного плюралізму з колективною ідентичністю, яка проявляється в світоглядній свідомості у формі опозицій “ми”-“вони”, “свої”-“чужі”, “друзі”-“вороги”. З цього розгляду робиться висновок про те, що світоглядний плюралізм значною, але не абсолютною мірою зумовлюється плюралізмом колективних ідентичностей. Хоча суспільне становище індивіда як представника певної соціальної групи чи культурної спільноти суттєво впливає на його світогляд, це не слід розглядати як нездоланну перешкоду для взаєморозуміння та спільного пошуку істини в загальнолюдській перспективі.

Із названим виміром світоглядної свідомості пов’язані актуальні проблеми багатьох демократичних країн, що виражаються в дискусіях навколо теми мультикультуралізму, та проблема консолідації сучасного українського суспільства, розділеного жорстким політичним протистоянням. Обстоюється думка, що в умовах світоглядного плюралізму консолідація і духовне оздоровлення сучасного українського суспільства має здійснюватися не на основі певної світоглядної (релігійної чи філософської) доктрини, а на загальногуманістичних засадах. Цьому сприятимуть такі чинники: забезпечення матеріальних і духовних передумов для зростання престижу професії вчителя; актуалізація і популяризація гуманістичного потенціалу української і світової літератури та філософії; етична освіта, що ґрунтується на ідеї загальнолюдських цінностей; розвиток світоглядної свідомості в напрямку її гуманізації та впорядкування через засвоєння навичок філософського мислення; відхід від розуміння філософії як готового знання про світ і осмислення її значення як діалогічного процесу пошуку відповідей на важливі світоглядні, смисложиттєві проблеми з відповідною переорієнтацією програми і способу викладання дисципліни у системі вищої освіти; екологізація світоглядної свідомості.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що полягає у з’ясуванні природи і значення світоглядного плюралізму, визначенні пов’язаних з ним суспільних проблем і шляхів їх розв’язання. Основні результати дослідження можуть бути резюмовані в таких положеннях:

1. Аналіз стану філософської розробки теми світоглядного плюралізму дозволяє говорити про потребу подальшого розвитку її теоретичного осмислення в наступних напрямках: досягнення більшої збалансованості у висвітленні плюралізму на філософському і масовому рівнях світоглядної свідомості; розкриття гносеологічних, аксіологічних та історико-соціологічних аспектів феномена світоглядного плюралізму в системній єдності, що визначається специфікою світоглядної свідомості як способу самопізнання і морально-практичної орієнтації людини у світі.

2. Концепція критичного раціоналізму як загальне розуміння процесу розвитку пізнання може слугувати методологічною основою дослідження, оскільки її фундаментальні засади (визнання гіпотетичного характеру усіх ідей і теорій, принципи фаллібілізму та інтерсуб’єктивної раціональної критики) відповідають визнанню світоглядного плюралізму, заперечують правомірність претензій на володіння істиною і, водночас, передбачають можливість і необхідність раціональної оцінки різних світоглядних ідей і концепцій, пошуку істини та наближення до неї в процесі раціональної дискусії. Положення про дуалізм фактів і норм вказує на важливу аксіологічну причину світоглядного плюралізму. Методологічний індивідуалізм, тобто установка на дослідження соціальних явищ в напрямку від індивідуального до суспільного, відповідає потребам гуманізації та демократизації суспільства.

3. З огляду на змістовну специфіку філософії, в ній не можуть застосовуватися емпіричні методи перевірки ідей і теорій, які, поряд з логічним аналізом (пошуком логічних суперечностей – внутрішніх або з іншими теоріями, що вважаються істинними), відіграють визначальну роль в природничих науках. Натомість, головним засобом інтерсуб’єктивної раціональної критики, крім логічного аналізу, стає оцінка ідей і теорій з точки зору відношення між вагомістю (кількістю і важливістю) проблем, що ними розв’язуються і породжуються. Оскільки оцінка важливості відображає ціннісні пріоритети того, хто оцінює, вона значною мірою виявляється суб’єктивною, що створює простір для плюралізму. З іншого боку, цю суб’єктивність не слід абсолютизувати, – наближення до об’єктивності та консенсусу можливе, якщо намагатися оцінювати важливість проблем не з точки зору власних цінностей, а зважаючи на значення, якого надають їм різні люди.

4. Системність дослідження забезпечується послідовним проведенням підходу до розуміння світоглядного плюралізму як наслідку того, що в процесі осмислення людиною власного буття необхідно постають метафізичні питання, які виходять за межі пізнавальних можливостей людини; тому відповідні світоглядні ідеї виражають не знання, а екзистенційні сподівання, зумовлені ціннісними орієнтаціями, індивідуальним самовідчуттям і соціокультурними впливами.

5. Історичний розвиток і становлення сучасних форм світоглядного плюралізму зумовлені такими основними чинниками: ускладненням структури суспільства; збільшенням інтенсивності комунікації між людськими спільнотами; розвитком абстрактно-теоретичного мислення; розширенням сфери індивідуальної свободи і, насамперед, свободи думки. Оскільки ці чинники набувають найбільшого розвитку в сучасних ліберально-демократичних суспільствах, світоглядний плюралізм є для них закономірним, невід’ємним.

6. Світоглядна нетерпимість є наслідком есхатологічного розуміння значення світогляду (віри в те, що дотримання істинного світогляду є необхідною умовою спасіння, правильного життєвого шляху) та психологічної потреби впевненості у власному спасінні, що задовольняється у світоглядній спільноті, яка виявляє тенденцію до закритості. Результати дослідження суспільних форм реалізації цієї потреби можна резюмувати у формі допоміжної моделі – ідеального типу абсолютно закритої світоглядної спільноти. Рівень світоглядної нетерпимості й конфліктності в суспільстві тим вищий, чим більше наявні в ньому світоглядні спільноти наближаються до цієї моделі.

7. Перспективи утвердження світоглядної толерантності пов’язані з етичним розумінням значення світоглядної свідомості – визнанням первинності морального по відношенню до світоглядної свідомості. Стабільність і розвиток демократичного суспільства в умовах світоглядного плюралізму потребує консенсусу критичної маси цього суспільства щодо основних моральних норм і цінностей, які по-різному обґрунтовуються різними світоглядними доктринами або узгоджуються з ними. Для підтримання і зміцнення такого консенсусу потрібне вільне вироблення людьми власної морально-ціннісної і світоглядної позиції в процесі раціональної дискусії, учасники якої керуються принципом універсалізації норм.

8. Плюралізм колективних ідентичностей є важливим джерелом світоглядного плюралізму й деяких актуальних проблем сучасних демократичних суспільств. Суспільне становище індивіда як представника певної соціальної групи чи культурної спільноти, будучи одним з головних чинників, що зумовлюють світоглядний плюралізм, не створює нездоланних перешкод для взаєморозуміння та спільного пошуку істини в загальнолюдській перспективі.

9. Подолання духовної кризи і консолідація сучасного українського суспільства в умовах світоглядного плюралізму можливі на основі гуманістичних цінностей і загальнолюдських моральних норм. Важливу роль у цьому процесі повинні відігравати елементи гуманітарної освіти у школі (насамперед, вивчення літератури) та вищих навчальних закладах (насамперед, вивчення філософії), для чого необхідні: суттєва гуманізація її змісту і форм, створення матеріальних і духовних передумов для зростання престижу професії вчителя, заохочення учнів та студентів до самостійного мислення і ознайомлення з класичними літературно-філософськими творами.

Список публікацій за темою дисертації

Статті у фахових виданнях:

1. Сепетий Д.П. Тема людини в українській культурі // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – Запоріжжя, 2002. – Вип. 11. – С. 106-114.

2. Сепетий Д.П. Світоглядний плюралізм та проблема морально-ціннісної позиції у світлі ідей Карла Поппера // Людина і політика. – Київ, 2004. – № 2 (32) – С. 74-82.

3. Сепетий Д.П. Проблеми специфіки та методології суспільних наук в працях К. Поппера, Ф. фон Гаєка та Л. фон Мізеса // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – Запоріжжя, 2005. – Вип. 23. – С. 140-149.

4. Сепетий Д.П. Діалектика versus метафізика: переоцінка дилеми // Філософська думка. – Київ, 2006. – № 4. – С. 56-75.

5. Сепетий Д.П. Основні чинники історичного розвитку світоглядного плюралізму // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя, 2008. – Вип. 20. – C. 167-172.

Публікації в інших виданнях:

6. Сепетий Д.П. Проблема української національної ідеї в демократичній перспективі // Духовність українства ХХІ століття. Матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Кіровоград, 2006. – С. 314-318.

7. Сепетий Д.П. Чинники долання духовної кризи українського суспільства в умовах світоглядного плюралізму // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості: Матеріали ХХІІ Міжнародної науково-практичної конференції – Донецьк: ІПШІ “Наука і освіта”, 2007. – С. 374-376.

8. Сепетий Д.П. Нетерпимість як наслідок есхатологічного розуміння значення світогляду // Толерантність міжконфесійних відносин. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. – Запоріжжя: Вид-во ЗДІА, 2008. – С. 73-75.

АНОТАЦІЯ

Сепетий Д.П. Плюралізм як напрям розвитку світоглядної свідомості суспільства. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2008.

Дисертація презентує соціально-філософське дослідження природи світоглядного плюралізму, його значення для людини і суспільства, пов’язаних з ним суспільних проблем, чинників оптимізації суспільних відносин і розвитку світоглядної свідомості в умовах світоглядного плюралізму.

В дисертації на основі інтерпретації сутності світоглядної свідомості як способу самопізнання і морально-практичної орієнтації людини у світі з’ясовуються гносеологічні, аксіологічні, історичні та соціальні чинники, що зумовлюють виникнення й розвиток світоглядного плюралізму, розкривається його позитивне моральне значення, умови гармонізації відносин між прибічниками різних світоглядів і консолідації сучасного українського суспільства.

Ключові слова: світоглядна свідомість, плюралізм, релігія, філософія, моральне, цінність, есхатологічний, толерантність.

АННОТАЦИЯ

Сепетый Д.П. Плюрализм как направление развития мировоззренческого сознания общества. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. – Запорожский национальный университет, Запорожье, 2008.

Диссертация презентует социально-философское исследование природы мировоззренческого плюрализма, его значения для человека и общества, связанных с ним общественных проблем и путей их решения, факторов оптимизации общественных отношений и развития мировоззренческого сознания в современных демократических государствах и в Украине в условиях мировоззренческого плюрализма.

На основе интерпретации сущности мировоззренческого сознания как способа самосознания и морально-практической ориентации человека в мире выясняются гносеологические, психологические, исторические и социальные факторы, которые предопределяют возникновение и развитие мировоззренческого плюрализма. Показывается его связь с внеэмпирическими вопросами, которые необходимо возникают в процессе осмысления духовно-экзистенциального опыта человека и не могут быть решены эмпирическими или логическими методами, а также с проблемой понимания предельных оснований морально-ценностного измерения человеческого бытия и с плюрализмом ценностей.

Обосновывается возможность осмысления мировоззренческого плюрализма с позиций автономной этики ответственности как проявления плюрализма ценностных ориентаций и способов их возможного обоснования. Раскрывается позитивное моральное значение плюрализма как условия возможности мировоззренческого и морального поиска. Указывается, что это позитивное значение может быть реализовано только при условии самокритичной позиции, настроенности на диалог и расширение собственной мировоззренческой перспективы. Обосновывается необходимость рассматривать основные мировоззренческие идеи не как знание, а как выражение экзистенциальных надежд человека, обусловленных его ценностными ориентациями, индивидуальным мироощущением и социокультурными факторами.

В диссертации определяются основные исторические факторы, которые обусловили развитие мировоззренческого плюрализма и становление его современных форм, показывается необходимая связь между ним и либеральной демократией. Раскрывается негативное влияние специализации как фактора, обуславливающего ограниченность мировоззренческой перспективы, и важность преодоления этого влияния.

Исследуются проблемы достижения и поддержания единства в демократическом обществе, обеспечения его развития в условиях мировоззренческого плюрализма, цивилизованных отношений и сотрудничества между сторонниками разных мировоззрений. Раскрывается положение о том, что необходимым условием единства демократического общества в условиях плюрализма является консенсус относительно основных норм и ценностей, который достигается благодаря дискуссиям, участники которых руководствуются принципом универсализации.

Особое внимание уделяется проблеме мировоззренческой нетерпимости. Разрабатывается теоретическая модель, которая позволяет, исходя из противопоставления эсхатологического и этического понимания значения мировоззрения, системно раскрыть основные идеологические, психологические и социальные аспекты нетерпимости, а также факторы, способствующие ее преодолению. В качестве вспомогательной модели разработан идеальный тип закрытой мировоззренческой общности. Показано, что количество и острота мировоззренческих конфликтов в обществе тем выше, чем более существующие в обществе мировоззренческие общности приближаются к этому идеальному типу.

Раскрывается связь между мировоззренческим плюрализмом и плюрализмом коллективных идентичностей. Обосновывается убеждение в том, что общественное положение индивида как представителя определенной социальной группы или культурной общности, будучи одним из основных факторов, обуславливающих мировоззренческий плюрализм, не создает непреодолимых препятствий для взаимопонимания и совместного поиска истины в общечеловеческой перспективе.

В диссертации также обсуждается проблема духовного кризиса и политического противостояния в современном украинском обществе. Исходя из необходимости адекватно учитывать факт мировоззренческого плюрализма и демократические принципы Конституции Украины, указывается на необходимость поиска путей решения этих проблем на основе общегуманистических ценностей, а не какого-либо религиозного или философского учения. Формулируются практические предложения, реализация которых будет способствовать гуманизации и консолидации украинского общества.

Ключевые слова: мировоззренческое сознание, плюрализм, религия, философия, моральное, ценность, эсхатологический, толерантность.

SUMMARY

Sepetyj D.P. Pluralism as direction of development of the worldview consciousness of society. – Manuscript.

Dissertation for a degree of the Candidate of Philosophic Science on speciality 09.00.03 – social philosophy and philosophy of history. – Zaporizhzhya National University, Zaporizhzhya, 2008.

The dissertation represents social-philosophical research of the nature of worldview pluralism, its significance for man and society, connected social problems, factors which promote optimization of social relations and development of worldview consciousness in conditions of worldview pluralism.

The dissertation gives interpretation of the essence of worldview consciousness as method of self-cognizance and moral-practical orientation. On this foundation, we ascertain gnoseological, aхiological, historical and social factors which determine origin and development of worldview pluralism, show its positive moral significance, examine possibilities to harmonize relations between adherents of various worldviews and to consolidate modern Ukraine society.

Key words: worldview consciousness, pluralism, religion, philosophy, moral, value, eschatological, tolerance.