ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Швець Галина Олексіївна

УДК 82.0: 311.6 (043.3)

ХУДОЖНІЙ СВІТ РОМАНУ О.І.СОЛЖЕНІЦИНА“

У КОЛІ ПЕРШОМУ”

Спеціальність 10.01.06 – теорія літератури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Донецьк – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі соціології та соціальної роботи Приазовського державного технічного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Федоров Володимир Вікторович,

Донецький національний університет,

завідувач кафедри російської літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент

Зварич Ігор Михайлович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, доцент кафедри

теорії літератури і зарубіжної літератури;

кандидат філологічних наук, доцент

Просцевічус Владислав Едуардович,

Горлівський державний педагогічний

інститут іноземних мов, доцент кафедри

теорії літератури та історії української

літератури.

Захист дисертації відбудеться “ 05 ” лютого 2008 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.11. Донецького національного університету за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано “ 02 ” січня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В. Тараненко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Творчість будь-якого письменника неминуче проходить ряд етапів її осмислення сучасниками і нащадками. Спочатку вона сприймається як факт сьогодення, як безпосередній відгук на події, як репліка в суспільному діалозі і т.п. Сприйняття буквально-публіцистичного значення твору може бути затребуване більшою чи меншою мірою залежно від того, у якому конкретному суспільстві і на якому конкретному етапі його розвитку з'являється твір. Це пояснюється хоча б тією обставиною, що різні періоди розвитку суспільства різною мірою чутливі до громадянського пафосу літератури, взагалі до ролі письменника в житті суспільства. У кризові часи, коли стала соціальна стратифікація, як правило, піддається найсерйознішій перевірці на міцність, на задовільність для всіх членів суспільства, кожен артефакт сприймається, насамперед, як маніфестація тієї чи іншої суспільно значимої позиції, іноді – навіть прямо як політичний маніфест. Оцінка художньої значимості твору в такі періоди певною мірою відходить на другий план. З іншого боку, саме тоді часто відбуваються революційні зміни у художній сфері: можна згадати поезію футуристів чи театр Мейерхольда у 20-і роки минулого століття. Як відгук на революцію в мистецтві з'явилися і роботи російських формалістів, хоча матеріалом для теоретичних новацій Ейхенбаума, Тинянова, Шкловського слугували, усе-таки, шедеври російської літератури дев'ятнадцятого століття.

У такі історичні періоди особливо відчутне нерозрізнення у свідомості читачів власне ідеологічного впливу твору, тобто, у певному розумінні – прямої мови автора біографічного, якщо скористатися звичним терміном М.М.Бахтіна, й ефекту естетичного. Іншими словами, заглибленість твору – при його появі – у міцний історико-літературний і соціально-політичний контекст надзвичайно ускладнює об'єктивну, критичну в точному значенні слова оцінку. І це зрозуміло: естетичні дослідження користуються більшим попитом у ситуації соціальної стабільності. Естетичне замовлення формується під впливом соціально-політичної кон’юнктури. Відповідно, місце естетичного аналізу (культурознавчих дисциплін) в ієрархії ідеологічних цінностей теж істотно залежить від кон'юнктури.

Підтвердженням вищезазначеного може бути навіть поверховий огляд історії сприйняття творчості Солженіцина за кордонами Росії (СРСР) та в ній самій. У статтях зарубіжних дослідників з самого початку поєднувалися ідеологічна і формально-естетична оцінки феномену Солженіцина. У шістдесяті-сімдесяті роки за кордоном виходить багато праць, присвячених дослідженню поетики його художніх творів. На жаль, зараз інтерес до творчості Солженіцина, в усякому разі, саме до його художніх творів, за кордоном явно зменшився. Навіть такі захоплені шанувальники Солженіцина-людини і борця, як Ж. Нива і Г. Белль свого часу віддали данину естетичній апології його творчості. Радянські критики та літературознавці, через зрозумілі причини, не могли вчасно виступити з об'єктивною оцінкою, проте, дуже красномовним є той факт, що і після “повернення” оповідань, повісті та роману письменника на Батьківщину, переважну – якщо не виняткову – увагу було приділено політичному змісту цих творів. Паралелі зі спадщиною російської класичної літератури проводилися лише як додаток до тієї чи іншої суспільствознавчої оцінки. Відгуки про “Один день Івана Денисовича” з'являлися в газетах і журналах, далеких від літературної тематики. Про те, як сприймалася повість, говорять вже заголовки статей того часу: “Щоб це ніколи не повторилося”, “В ім'я майбутнього”, “Про мужність і гідність людини”, “Людина перемагає”, “Насущний хліб правди”. Людину шістдесятих захоплювала, насамперед, сміливість письменника, що зважився відкрито сказати правду про сталінське минуле.

Після тріумфального повернення книг Солженіцина на Батьківщину в 90-і роки минулого століття почалася “друга хвиля” критичного освоєння його творчості. У статтях і дослідженнях цього періоду більш чітко “проступив” елемент теоретико-літературного, естетичного аналізу. Твори Солженіцина було піддано непростому випробуванню на відповідність класичним канонам. Можна виділити три основних аспекти, у яких розглядалася творчість письменника.

По-перше, дуже наполегливо звучали (і звучать) голоси тих, хто пропонує зарахувати Солженіцина до плеяди російських письменників світового значення, таких, як Толстой і Достоєвський. З одного боку, виявляється можливим трактування творчості письменника як “соціалістичного реалізму навпаки” (Н. Лейдерман), з іншого боку – постмодерністська інтерпретація великої прози Солженіцина (В. Живов). Спроби вмістити твори письменника в типологічні рамки цілком закономірні та неминучі. Оцінка нового художнього явища завжди спирається на сталу систему естетичних цінностей. Об'єктивна значимість цієї системи теж може бути предметом дискусії, але важко уявити естетичний феномен такого масштабу, щоб він спричинив її повне заперечення чи її повну перебудову. Звичайно відбувається або зміщення ціннісних акцентів усередині сформованої нормативної шкали, або вводяться поняття, що так чи інакше доповнюють існуючу “таблицю категорій”.

Вибір матеріалу для аналізу – роман О. І. Солженіцина “У колі першому” – обумовлений наступними обставинами.

По-перше, роман О. І. Солженіцина привабливий для теоретичного аналізу через свою близкість до межі між публіцистикою і художньою прозою. Це обумовлено не тільки і навіть не стільки власними настановами письменника, скільки зростаючою актуальністю змістовної проблематики роману. Саме такі твори, які відверто провокують літературознавців на випробування існуючих класифікацій, являють собою – з певної точки зору – благодатний “матеріал” для естетичного аналізу.

У ситуації безпосереднього часового сусідства автора і читачів (критиків), коли твір, з одного боку, не може на цей момент претендувати на чітко визначене місце в історії літератури, а з іншого, безсумнівно, відбувся як подія в ній, особливо відчутними стають ті проблемні вузли, розв’язування яких вимагає теоретичної компетентності і відповідальності.

Актуальність дослідження обумовлена загостреною методологічною кризою сучасного літературознавства, розв'язання якої вимагає деметафоризації багатьох понять, активно застосовуваних у практиці літературознавчого аналізу, але значною мірою суперечливих. Дослідження пов’язане з необхідністю подальшої розробки однієї з ключових категорій сучасної поетики: категорії “художній світ”.

Зв'язок роботи з науковими темами та програмами.

Тема дисертації розкриває один з аспектів наукової тематики кафедри російської літератури Донецького національного університету “Російська література і сучасність” – Г–96/13, затвердженої Міністерством науки і освіти України. Тема, яка розробляється на кафедрі російської літератури, містить теоретичний аспект: питання поетики російської літератури постійно обговорюються на кафедрі.

Мета і завдання дослідження.

Головна мета роботи полягає в методологічному узагальненні існуючих уявлень про художній світ літературного твору й обґрунтуванні власного погляду на цю проблему.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

- подати теоретико-літературне прояснення поняття “характер”;

- зіставити поняття “художній конфлікт” і “фабульний конфлікт”;

- здійснити характерологічний аналіз роману;

- проаналізувати фабульну структуру роману;

- описати мовностилістичні особливості оповіді.

Об'єкт дослідження – роман О. І. Солженіцина “У колі першому”.

Предмет дослідження – теоретико-літературний концепт “художній світ” у контексті романної прози О. І. Солженіцина.

Методологічною основою роботи виступають наукові дослідження М. М. Бахтіна, Д. С. Лихачова та В. В. Федорова. Головними теоретичними орієнтирами стали, відповідно, поняття “естетичний об'єкт”, “внутрішній світ твору” і “поетичний світ”. Власний погляд на проблему ми виробляли в процесі полемічного засвоєння цих концептів.

Наукова новизна одержаних результатів. У роботі запропоновано нетрадиційну розробку поняття “художній світ” і похідних від нього категорій: “художній конфлікт”, “характер”, “герой”, “тип” на матеріалі роману О.І. Солженіцина “У колі першому”.

Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані під час розробки лекційних курсів з теорії літератури та історії сучасної російської літератури у вищих навчальних закладах, а також у практиці шкільного вивчення основних понять теорії літератури та творчості О. І. Солженіцина.

Апробація. Основні положення дисертаційного дослідження було викладено і обговорено на наукових семінарах кафедри російської літератури, кафедри теорії літератури і світової художньої культури Донецького національного університету, а також на міжнародній науковій конференції “Достоєвський у сучасному світі”, (Донецьк, 2002); на XIII регіональній науково-практичній конференції “Університет – місту” (Маріуполь, 2006). Доповіді та їх тези опубліковано в наукових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 159 сторінок, список використаних джерел нараховує 164 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обгрунтовано актуальність, наукову новизну, мету, завдання та структуру роботи, відтворено зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, колективною темою кафедри, визначено методологічну основу і практичне значення результатів дослідження.

У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ – “Теоретична актуальність та історико-літературний зміст проблеми” подано огляд наукової літератури з проблематики дисертаційного дослідження як у теоретичному, так і в історико-літературному аспекті. Стосовно досліджень, присвячених власне творчості О. І. Солженіцина, то на сьогоднішній день стало очевидним, що справжній науковий інтерес до його художньої творчості тільки починає формуватися: це обумовлено активною громадською позицією письменника. З цієї причини естетичне значення його творів ще не підлягало системному аналізу. Критичному огляду літератури з цього питання присвячено перший підрозділ – “Роман “У колі першому” у контексті творчості О. І. Солженіцина”.

Другий підрозділ першого розділу “Категоріальний статус поняття “художній світ” присвячено аналізові теоретичних поглядів на проблему художнього світу. Це поняття є синтезуючим, базовим поняттям в естетичному аналізі літературного твору. Саме ця категорія, у випадку послідовного залучення заданих нею обмежень і наданих можливостей, дозволяє досліднику максимально зменшити той вплив на читацьку свідомість, який неминуче здійснює на неї соціально-історична кон'юнктура.

Ресурс відповідальності власне естетичної оцінки художнього твору не може бути виявлений у жодному з ціннісних контекстів, зорієнтованих на історично-плинні пізнавальні або етичні пріоритети. Кожен з цих контекстів (політичний, етичний, психологічний і т.п.) передбачає розв'язання відповідних за змістом конфліктів відповідними їм за змістом засобами. Закономірності, які враховують конфліктуючі суб'єкти, не мають і не можуть мати абсолютного характеру, що обумовлено таким атрибутом існування цих суб'єктів, як скінченність (смертність). Неєдиничність кінцевого існування передбачає в його суб'єкта уявлення про свою залежність від зовнішніх обставин, про неминучість конфлікту з іншим. Сфера виникнення і часового розв'язання таких конфліктів може бути визначена як світ.

Актом “узурпації” єдиничності свого кінцевого існування суб'єкт поетичного буття стверджує поетичний світ як сферу єдиного кінцевого існування. Знаходячись у цьому стані, суб'єкт поетичного існування створює конфлікт нового типу, невідомий “реальності”.

Узагальнюючий висновок, що став основою для подальших досліджень, полягає в тому, що суб'єкт кінцевого існування стає суб'єктом поетичного буття, як тільки припускає своє існування єдиним. Акт такого припущення не виводить якісь особливі, поетичні закономірності. Цей акт навпаки скасовує будь-які закономірності, тому що кожний наступний акт суб'єкта, який визначився саме так, постає як унікальний, неповторний, що виключає можливість побачити і сформулювати будь-які закономірності.

Саме ця обставина продукує, так би мовити, особливості поетичної світобудови, які легко помічаються ззовні, але їх дуже важко пояснити з позицій біологічних, соціальних та інших закономірностей, бо весь комплекс закономірностей з'являється, “прилаштовується” до них лише потім (якщо тут доречний часовий термін). Визнання поетом закону над самим собою полягає в тому, що він узурпує атрибут скінченності – необхідної передумови виявлення будь-якої закономірності.

ДРУГИЙ РОЗДІЛ дисертації “Романний конфлікт” присвячено аналізу романного конфлікту як такого. У першому підрозділі “Художній конфлікт і художній характер” змальовано загальноестетичний статус романного конфлікту. Уявлення про художній світ як сферу єдиного кінцевого існування вимагає прояснення таких естетичних категорій, як художній конфлікт і художній характер.

Художній конфлікт ми визначаємо як такий, що, з одного боку, реалізується у конкретних “мирських” формах й у цих формах даний для осмислення й переживання, а, з іншого, як конфлікт, який у мирських формах принципово неможна розв'язати. Виникнення конфлікту у світі як такому пов'язане з виявленням провини або помилки (власної або іншого). Фундаментальний конфлікт роману О.І.Солженіцина може бути описаний як буквалізація християнської антропології, тобто - тотального закидання провини всім.

Харамктерність – настільки ж абстрактний рівень розгляду цілого персонажа, як геройність і типовість. Проте в окремі моменти літературної історії той чи інший модус персонажного буття через певні причини отримує своєрідні переваги над іншими. Якщо для героя це була героїчна епопея, для типу – класицистична драма, то для характеру таким “сприятливим” жанром став роман Нового часу. Саме традиційно-романічне визначення середовищем і не є притаманним характерам Солженіцина.

Другий підрозділ другого розділу “Фабульні конфлікти в романі” присвячено узагальненому зіставленню конфліктів, які з'являються і розгортаються на фабульному рівні романної оповіді.

Можна стверджувати, що соціальна приналежність практично не впливає на оцінку і самооцінку героїв. Безліч дрібних і великих конфліктів у романі “У колі першому” виявляє різноманіття співтовариств й, відповідно, різноманіття конфліктів між ними. Але головний конфлікт, який спричиняє виникнення й утворення всіх інших, у тому числі словесних дебатів – це конфлікт між безсумнівно пережитим особистим існуванням і неможливістю повноцінно “вписати” його ні в яке типове співтовариство.

У романі взагалі відсутня інтрига, майже всі вчинки героїв Солженіцина можна передбачити ще з початку. Мотиви їхніх вчинків і джерела їхніх міркувань не те, щоб лежать на поверхні, але, в усякому разі, більшою чи меншою мірою притаманні всім. Виразно відчутна енергія оповідного початку, тобто, повна передбачуваність для оповідача як композиційного фігуранта всіх подій роману. У романі Солженіцина виразно відчувається взаємовідчуженість героїв і, відповідно, їхня внутрішня самовідчуженість. Найважливіші події, в їхньому житті відбуваються в моменти загострено пережитої самотності, і ця самотність, одночасно, є необхідною умовою для реалізації бажань (наприклад, бажання наукового успіху).

Здатність до відкриття (пізнання) виявляється достатнім приводом для того, щоб бути обвинувачуваним, винним. Це – конкретно-композиційний результат архітектонічної спрямованості роману О.І.Солженіцина до буквалізації християнської антропології.

Буквалізація християнської антропології являє собою внутрішній, невід'ємний пафос тоталітаризму в тому вигляді, у якому він представлений у романі. Якщо на фабульному, композиційному рівні цей пафос стикається відповідно з осудом, викриттям, обвинуваченням, навіть прямим висміюванням, то на архітектонічному рівні він панує неподільно. В першу чергу, ми маємо на увазі ту обставину, що жодний з героїв роману не здатний протистояти цьому пафосу.

Говорячи точніше, у романі немає жодного характеру в обґрунтованому нами розумінні цього терміна – реакції на “ціле героя” як у світі не існуюче, іншими словами, як на таке, що виноситься за межі біологічної та соціальної визначеності. Реакції персонажів роману в прямому значенні цього слова типові.

Фабульні обставини роману можуть бути продуктивно символізовані. Шарашка – місце покарання невинних: символіка назви роману цілком укладається в цю просту, пряму інтерпретацію. Мешканці марфинського інституту, як і мешканці першого кола дантового пекла, покарані за невідання. Перед ними не було можливості свідомо обирати між пеклом і блаженством вічного життя. Парадоксальність християнської антроподицеї (виправдання людини) зовні відповідає парадоксальності тоталітарної мізантропії. За умов режиму винним однозначно й беззастережно виявляється той, хто й не підозрював про караність природно порядної людської поведінки.

У християнській догматиці споконвічний конфлікт людської самосвідомості закріплений у понятті первородного гріха: будь-яка людина обтяжена провиною своїх прабатьків.

Під час аналізу роману “У колі першому” принципово важливим є формальне співпадіння християнської точки зору на природу людської провини (совісті) і точки зору гнобителів. Система тоталітаризму являє собою, з такого погляду, буквалізацію християнської проповіді, що допускає, і навіть прагне покарання безневинного. Гнобителі при цьому узурпують право тотального суду й, відповідно, право встановлення критеріїв винності, раніше невідомих: перебування за кордоном, спілкування з іноземцями, читання певних книг і т.д. Звичайно, немає підстав стверджувати, що така буквалізація є усвідомленою програмою дій, сформульованою й послідовно впровадженою в життя відповідними інстанціями. Це - архітектонічний принцип того типу світобудови, який потребує для свого утвердження відповідних композиційних засобів.

Неможливість не служити тоталітарному режимові постає як неможливість для людини відмовитися від своєї здатності до пізнання, оскільки остання співприродна пафосу тотального звинувачення. У світі – в існуванні – немає засобів для розв'язання цього конфлікту. Відмова від існування і причетність до поетичного буття вимагає від автора акту подолання опору тотальному звинуваченню, який можна здійснити лише якщо він сам звинувачує себе у всіх можливих провинах.

У романі як необхідна умова здатності до відкриття постає зовнішня несвобода. Зовнішня ж свобода, навпаки, позбавляє людину цієї здатності (Яконов, Ройтман). Причому, чим вище ступінь зовнішньої свободи, тим менше здатність до відкриття.

У конкретних умовах романного світу зовнішня несвобода стає найчастіше результатом елементарної людської порядності, чесності, сміливості – суто моральних характеристик. Саме моральний вибір виявляється головною умовою творчої спроможності. У романі немає жодної ситуації, на прикладі якої можна було б стверджувати, що моральна чистота супроводжує творчу спроможність. Скоріше, ми можемо зазначити в романі місця, що прямо, здавалося б, свідчать про протилежне. Між моральним вибором і творчим успіхом немає причинного взаємозв'язку. Було б занадто просто, якщо не примітивно, стверджувати, що зовнішнє обмеження сприяє розкутості духу. Суть справи набагато глибша. Зовнішня несвобода може бути чужою чи власною. Вибір, наприклад, Герасимовича – це вибір не між свободою чи несвободою, а між своєю або чужою несвободою (що, до речі, не спадає на думку Інокентію: що когось обов'язково покарають, якщо навіть і не його).

Принциповою “умовою” здатності до творчості виявляється здатність до самопожертви. Точніше, це – не умова, а зворотний бік цієї здатності. Етичні та пізнавальні зусилля людини являють собою дві проекції одного акту.

Так, Герасимович відмовляється повернутися до дружини, хоч оповідач недвозначно дає нам зрозуміти, що він, Герасимович, зробив надзвичайне відкриття. Здатність героя до самопожертви є, з іншого боку, здатністю до творчої діяльності. І це, підкреслимо ще раз, не причинно-наслідкові відношення, які можна пізнати і використовувати надалі. Це – символічна єдність, що характеризує феномен людини. Здатність до творчості і здатність до самопожертви за своєю сутністю – дві проекції одного людського акту.

ТРЕТІЙ РОЗДІЛ дисертації “Онтологічний аспект оповідної риторики” присвячено аналізу конкретних оповідних реалізацій онтологичної колізії первинного, людиноутворюючого вибору, що лежить в основі конфліктології роману на всіх рівнях оповіді. У першому підрозділі “Феноменологія вибору” наша увага зосереджена на принципово значущій для розуміння своєрідності роману “У колі першому” обставині. Практично всі персонажі роману так чи інакше постають перед необхідністю життєво важливого вибору. Ми використовуємо поняття первинного і вторинного вибору.

Ситуацію вторинного вибору ми вважаємо універсальною характеристикою людського існування взагалі. Та обставина, що людина не має вибору в ситуації народження, може стати предметом теоретичного міркування тільки в тому випадку, якщо ми пошлемося на загальнозрозумілий факт: герої роману з'являються на його сторінках (народжуються, живуть і вмирають) з волі автора. Іншими словами, автор обирає, бути його героєві або не бути. Цю ситуацію ми називаємо ситуацією первинного вибору. Очевидно, далі, що протягом свого “життя” на сторінках твору герої часто опиняються в ситуації, коли такий же вибір вони повинні робити “самі”.

Шарашка – наче “штучне” місце, у якому можливий вибір між свободою й зоною. По суті, проблема такого вибору, проблема його виникнення, усвідомлення й здійснення – це і є фундаментальна проблема всього твору. Конфлікт гнобителів і гноблених у такому ракурсі отримує цілком іншу інтерпретацію. Власне кажучи, сам поділ на гнобителів і гноблених виявляється можливим тільки у ситуації такого вибору. Опис ситуацій, що приводять героїв до нього становить головний інтерес автора. І в цьому сенсі фундаментальний конфлікт роману виявляється набагато ширшим за конкретні історичні рамки, що задані його фабульним змістом.

Другий підрозділ останнього розділу “Образи мови в романі” містить аналіз стилістичних особливостей оповіді з огляду на головну проблему дослідження. Фундаментальною причиною, глибинним конфліктом людського існування, відбитим у романі, обумовлена власне мовна поведінка оповідача. Стисло своєрідність цієї поведінки можна охарактеризувати як незадоволеність мовою, переживання недостатності мовних засобів. Мова наче “заскочена” оповідачем у момент гострої кризи, у момент вичерпаності – з погляду оповідача – мовних ресурсів, необхідних для виконання мовою її головної функції: спілкування людей у світі.

Ми аналізуємо специфічний мовний бар'єр, що відокремлює свідомості персонажів роману від дійсності. Цей бар'єр, маючи на перший погляд випадковий, ілюзорний характер, насправді має статус онтологічної (буттєвої) непереборності, навіть більше того - чи не у вирішальному ступені впливає як на формування свідомостей героїв, так і на формування об'єктів самої дійсності. Корінь головного життєвого конфлікту - конфлікту між природним прогресом народу й режимно-системними рамками, у які це життя намагаються направити адміністративні верхи, живиться конфліктним станом мови, у цьому випадку – конкретно російської мови.

Це фундаментальна обставина виразно позначається в безлічі дрібних “підконфліктів”, у кожному з яких спілкування-розуміння між двома мовними суб'єктами можливо тільки тоді, коли третій суб'єкт, через певні причини, не в змозі “бути присутнім” на тому ж рівні спілкування.

Цю ситуацію можна інтерпретувати і як постійну, непереборну із ситуацій спілкування-діалогу інстанцію третього учасника, яку майже несвідомо враховують ті, хто спілкуються. Все сказане може бути почуте й правильно зрозуміло, кожний мовець невіддільний від свого слова й може бути впізнаний. Неможливість - онтологічна - бути щирим стає ще й адміністративно узаконеною. Рідна мова виявляється величезною, ідеально налагодженою шпигунською установою-організмом, у якому кожен агент-слово може виявити свою зрадницьку природу в будь-який, найнесподіваніший момент. Рідна мова здається (показується) персонажам роману як якась відчужена сутність, з якою необхідно боротися, чинити їй опір.

У “Висновках” узагальнено основні результати дослідження.

1. Суб'єкт єдиного кінцевого існування (автор) не може ні творити будь-які закони, ні узгоджувати свої дії з якими б то не було зовнішніми стосовно себе законами, оскільки його єдиничність “забезпечує” унікальність, неповторність кожного його акту.

Саме ця обставина є причиною виникнення певних особливостей поетичної світобудови, які легко помітити, але дуже складно пояснити з позицій біологічних, соціальних і подібних закономірностей, тому що весь комплекс закономірностей з'являється, “прилаштовується” до них лише потім (якщо тут доречний часовий термін). Визнання поетом закону над самим собою полягає в тому, що він узурпує атрибут скінченності – необхідної передумови виявлення будь-якої закономірності.

2. Аналіз ряду епізодів роману “У колі першому” показує, що в конкретних фабульних перипетіях втілений у тій чи іншій своїй спрямованості один і той самий конфлікт, який має онтологічну, архітектонічну природу, а саме – конфлікт між “цілим людини” та її конкретно-людською визначеністю до існування з необхідними атрибутами цього існування: необхідністю свободи і здатністю до пізнання. Залежно від того, як визначаються персонажі роману стосовно цієї колізії, вони й отримують свої композиційні (соціальні) ролі.

3. Своє протистояння тотальному звинуваченню вони будують на проектах якогось ідеального стану справ, який спостерігався у минулому або такого, що буде встановлений в майбутньому. Пафос тотального звинувачення не знаходить у жодному персонажі роману необхідного за рівнем пафосу у відповідь. Художній конфлікт, таким чином, не знаходить належного середовища не тільки для розв'язання, але і просто для фабульної реалізації. У християнському тезаурусі позиція, яка відповідала б вимогам такого розв’язання – це позиція покаяння. У романі така позиція відсутня. У пафосі тотального звинувачення опиняються, рано чи пізно, практично всі герої роману. Немає жодного вчинку чи навіть думки у романі, які б не знаходились у перспективі дійсного або можливого сперечання або прямого обвинувачення. Етично зрозумілим, але творчо непродуктивним, не конфліктним стосовно пафосу тотального звинувачення стає пафос тотального самовиправдання. Затребуваним виявляється в такій ситуації пафос конкретно-особистої винуватості, але саме цього пафосу ми не знаходимо в романі.

4. Феноменологія вибору є принципово значимою для розуміння своєрідності роману “У колі першому”. Первинний вибір здійснює автор, оскільки від нього залежить надавати чи ні персонажу можливість існування. Вторинний вибір здійснює персонаж, як правило, вступаючи при цьому в конфлікт з іншими персонажами. Фабульну розмаїтість таких ситуацій вважаємо за можливе звести до внутріошньособистісного конфлікту між бажанням отримати свободу (“пригноблені”) і бажанням свободу зберегти (“гнобителі”). Очевидною є невирішеність і навіть неможливість такого конфлікту на психологічному “матеріалі”, що вимагає від нас звернення до онтології художнього світу.

5. Для персонажа як суб'єкта поетичного буття бажання свободи надлишкове, оскільки атрибутивною характеристикою такого буття є його єдиничність. Ця надмірність набуває форм зовнішньої свободи та несвободи. Єдиною формою реалізації зовнішньої свободи є звільнення іншого. Така поведінка персонажа є онтологічно безглуздою, а її словесне оформлення оповідачем – антихудожнім, оскільки позбавляє читача можливості вторинного вибору.

Точною формою в ситуації вторинного вибору є відмова від вибору на користь іншого, таким іншим у художньому світі є автор.

6. Фундаментальною причиною, глибинним конфліктом людського існування, відбитим у романі, обумовлена власне мовна поведінка оповідача.

Особливості слововживання оповідача досить чітко відокремлюють його від персонажів, кожен з яких – йдеться, насамперед, про головних героїв роману – реалізує у своїй мовній поведінці один з варіантів розв'язання мовної кризи. Розмаїття форм мови (засобів, типів свідомо організованого ставлення до мовної поведінки), представлених у романі “У колі першому”, виявляє кризовий стан мови, який безсумнівно причетний до кризи людства, що набула конкретно-історичних форми в Радянському Союзі на певному етапі його існування.

Криза мови, як вона представлена у романі, виявляється в парадоксальній сполучуваності майже повного “розчинення” людини в мові (оскільки висловлення власної думки стає практично неможливим) і фундаментальної відчуженості особистості від рідної мови (оскільки найбільш “вірним” способом самозбереження виявляється мовчання).

На рівні оповідної риторики цей процес зображено як очевидне незадоволення оповідача ресурсами рідної мови. Нечуйність до онтологічного імператива відповідального мовчання в ситуації вибору викликає в суб'єкта оповіді потребу у відновленні, реорганізації мовного простору, тобто – потребу у розв'язанні мовної кризи саме мовними засобами, що, врешті-решт, призводить до натуралізації (прозаїзації) поетичного конфлікту.

Результати дослідження представлено в публікаціях:

1. Швец Г.А. Образы языка в романе А. И. Солженицына “В круге первом” // Филологические исследования. – Вып. IV. – Донецк, 2002. – С. 115–124.

2. Швец Г.А. Феноменология выбора (о романе А. И. Солженицына “В круге первом”) // Филологические исследования. – Вып. VII. – Донецк, 2004. – С. 69-79.

3. Швец Г.А. “В круге первом”: конфликт антропологий // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. – Серія “Літературознавство”. – Вип. 3 (43). – Харків, 2005. – С. 134-138.

4. Швец Г.А. “Художественный мир” как теоретико-литературный концепт // Вісник Донецького університету. – Серія Б. – Гуманітарні науки. – № 1/2005. – Донецьк, 2005. – С. 51-56.

5. Швец Г.А. Художественный характер: к вопросу о границах термина // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. – Серія “Літературознавство”. – Вип. 1 (45). – Харків, 2006. – С. 164-169.

АНОТАЦІЯ

Швець Г.О. Художній світ роману О.І.Солженіцина “У колі першому”. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.06 – теорія літератури. – Донецький національний університет, Донецьк, 2008.

Дисертація є спробою власне естетичного аналізу одного з найбільших явищ російської романної прози двадцятого століття. В аналізі роману “У колі першому” розроблено й апробовано нетрадиційне поняття про художній світ. Узагальнюючий висновок полягає в тому, що суб'єкт кінцевого існування (суб'єкт світу) стає суб'єктом поетичного буття (суб'єкт поетичного світу), коли мислить своє існування єдиним.

Аналіз роману “У колі першому” показує, що в конкретних фабульних перипетіях втілений у тій чи іншій своїй спрямованості конфлікт, що має онтологічну природу, а саме – конфлікт між “цілим людини” та його конкретно-людською визначеністю до існування з необхідними атрибутами цього існування: необхідністю свободи і здатністю до пізнання. Залежно від того, як визначаються персонажі роману стосовно цієї колізії, вони й отримують свої композиційні (соціальні) ролі. Розмаїтість конфліктних ситуацій між “виконавцями” цих ролей ми вважаємо за можливе звести до одного, внутріошньособистісного конфлікту – між бажанням отримати свободу (“пригноблені”) і бажанням свободу зберегти (“гнобителі”). Очевидною є невирішеність і навіть неможливість такого конфлікту на психологічному “матеріалі”, що вимагає від нас звернення до онтології художнього світу.

Ключові слова: естетичний об'єкт, внутрішній світ твору, поетичний світ, художній конфлікт, характер, герой, тип.

АННОТАЦИЯ

Швец Г.А. Художественный мир романа А. И. Солженицына “В круге первом” - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.06 – теория литературы. – Донецкий национальный университет, Донецк, 2008.

Синтезирующим базисным понятием в эстетическом анализе литературного произведения является понятие о художественном (поэтическом мире). Именно эта категория, в случае последовательного учета задаваемых ею ограничений и предоставляемых возможностей, позволяет исследователю в максимально возможной степени ослабить то давление на читательское сознание, которое неизбежно оказывает на него социально-историческая конъюнктура.

В исследовании предпринята попытка собственно эстетического анализа одного из крупнейших явлений русской романной прозы двадцатого века. Разработано и апробировано в анализе романа “В круге первом” нетрадиционное понятие о художественном мире. Обобщающий вывод состоит в том, что субъект конечного существования (субъект мира) становится субъектом поэтического бытия (субъект поэтического мира), как только полагает свое существование единственным.

Эстетический субъект (автор) полагает свое существование единственным, точнее единичным. Такой субъект, не может сообразовываться с какими бы то ни было внешними по отношению к себе законами, поскольку его единственность “обеспечивает” уникальность, неповторимсть каждого его акта. Признание поэтом закона над самим собой заключается в том, что он узурпирует атрибут конечности – необходимой предпосылки узрения всякой закономерности. Иными словами, поэт не выбирает какой-либо понравившийся ему закон, а просто признает закон только над собой. Актом “узурпации” единственности своего конечного существования субъект поэтического бытия учреждает поэтический мир как сферу единственного конечного существования. Удерживаясь в этом состоянии, субъект поэтического существования учреждает конфликт нового типа, неизвестный “реальности”.

Ресурс собственно эстетической оценки художественного произведения не может быть обнаружен ни в одном из ценностных контекстов, сориентированных на исторически-преходящие познавательные или этические приоритеты. Каждый из этих контекстов (политический, этический, психологический и т.п.) предполагает разрешение соответствующих по содержанию конфликтов соответствующими же по содержанию средствами. Закономерности, которыми руководствуются конфликтующие субъекты, не имеют и не могут иметь абсолютного характера, что обусловлено таким атрибутом существования этих субъектов, как конечность (смертность). Неединственность конечного существования предполагает у его субъекта представление о его зависимости от внешних обстоятельств, о неизбежности конфликта с другими. Сфера возникновения и временного разрешения таких конфликтов может быть определена как мир.

Принципиальным основанием, являющимся для романа фабульно- и, соответственно, композиционно образующим фактором, являются конкретно-исторические условия подавляющего тоталитаризма. Эта система, по необходимости, нуждается в рабочей, в том числе, научной силе. В то же время, главным условием научного творчества является человеческая свобода. Таким образом, на фабульном уровне возникает ряд основных конфликтов.

Анализ ряда эпизодов романа показывает, что в конкретных фабульных перипетиях воплощен в той или иной своей реализации единый конфликт архитектонического свойства, а именно – конфликт между “целым человека” и его конкретно-человеческой определенностью к существованию с необходимыми атрибутами этого существования: потребностью в свободе и способностью к познанию.

В зависимости от того, как определяются персонажи романа по отношению к этой коллизии, они и получают свои композиционные (социальные) роли. Разнообразие конфликтных ситуаций между “исполнителями” этих ролей мы полагаем возможным свести к одному, внутриличностному конфликту – между желанием получить свободу (“угнетаемые”) и желанием свободу сохранить (“угнетающие”). Очевидна неразрешимость и даже невозможность такого конфликта на психологическом “материале”, поэтому неизбежно обращение к онтологии художественного мира.

Для персонажа как субъекта поэтического бытия желание свободы избыточно, поскольку атрибутивной характеристикой такого бытия является его единственность. Эта избыточность оформляется в формах внешней свободы и несвободы. Единственной формой реализации внешней свободы является освобождение другого. Не по причине ограниченности его возможностей в каком бы то ни было смысле, а по причине избыточности, ненужности и невозможности такого действия по отношению к изначально и атрибутивно свободному существу. (Иллюзия обладания такой потенцией порождает, с другой стороны, иллюзию жертвенности внешне свободного поступка).

Такое поведение персонажа является онтологически бессмысленным, а его воплощение в слове повествователем – антихудожественным, поскольку лишает возможности вторичного выбора читателя.

Ключевые слова: эстетический объект, внутренний мир произведения, поэтический мир, художественный конфликт, характер, герой, тип.

SUMMARY

Shvets G.A. The artistic realm of the novel by A.I. Solzhenitsyn “The First Circle”. – Manuscript.

Thesis for a candidate degree on speciality 10.01.06 – the theory of literature. Donetsk National University. Donetsk, 2008.

Dissertation develops a non-traditional concept of poetic world and the notions that derive from this main concept: poetic conflict, hero, and type. These concepts are examined on the material of Alexander Solzhenitsyn’s novel “The First Circle.”

The plot of “The First Circle” demonstrates manifests in various ways the single ontological (architectonic) conflict, particularly, the conflict between the “whole of man” and man’s concrete and specific existence with its necessary attributes: need for freedom and facility for cognition. The characters of “The First Circle” acquire their compositional (social) roles in respect to the ways in which they solve this conflict.

The character is the subject of poetic world; accordingly, his need for freedom is excessive: uniqueness is the essential characteristic of poetic world. This excessiveness assumes the form of a collision between external freedom and lack thereof. The only way in which external freedom can be implemented consists in liberation of the other. This behavior of the character is ontologically senseless; the narrator’s account of this behavior is anti-aesthetic because the reader is deprived of the opportunity to make another choice.

Key words: aesthetic object, poetic world, poetic conflict, character, hero, type.