КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

САЦИК Ігор Каленикович

УДК 111.852 М.К.Зеров:130.2 (477)

ЕСТЕТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ МИКОЛИ ЗЕРОВА В КОНТЕКСТІ КУЛЬТУРОТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

Спеціальність 09.00.08 – естетика

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі етики, естетики та культурології філософського факультету.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Левчук Лариса Тимофіївна,

професор кафедри етики, естетики та культурології

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Бровко Микола Миколайович,

професор кафедри культурології

Київського національний університету

культури і мистецтв;

кандидат філософських наук

Вернудіна Ірина Володимирівна,

заступник директора з науково-методичної роботи

та міжнародних зв’язків

Українського гуманітарного ліцею

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка.

Захист дисертації відбудеться 10 квітня 2008 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.28 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул, Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул, Володимирська, 58.

Автореферат розіслано “__” березня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І. В. Живоглядова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Процес державотворення в Україні на сучасному етапі полягає у зміцненні демократичних інститутів, розбудові правового громадянського суспільства та всебічному сприянні культурній самореалізації людини. У той же час сучасна людина зазнає тиску масової культури і глобалізаційних процесів. Естетична складова, що сприяє розвитку чуттєвого світу людини і наповнює її буття реальним змістом, поступово нівелюється або ж значно викривляється та профанується. З огляду на це ми вважаємо за необхідне звернутися до вивчення проблеми ґенези української естетики і з’ясувати її вплив на розвиток вітчизняних культуротворчих процесів. Цей аналіз сприятиме глибшому осягненню процесів формування естетики як науки і поглибленню зв’язків її теоретичних здобутків з практикою художньої культури.

Ретроспективний огляд процесу становлення вітчизняної естетики виявляє у ній значну кількість поки що не опрацьованих сучасними науковцями персоналій – носіїв естетичної думки в Україні. Одна з найяскравіших постатей української культури у ХХ ст. Микола Костянтинович Зеров. На прикладі його життя та творчості найбільш повно розкривається процес становлення української естетики початку ХХ ст., боротьба в ній різних світоглядних шкіл, напрямків та тенденцій. Життя Зерова з особливою повнотою відбило всю складність характеру культурно-естетичних пошуків своєї епохи. Поет і науковець, який був розстріляний у 1937 році, він найгостріше відчував увесь трагізм цієї доби, виявивши у власному житті усю розірваність ціннісних орієнтирів свого часу. Зеров залишив після себе велику кількість теоретичних праць, що відкривають нам його естетичну концепцію і мають важливе значення для осягнення історії розвитку вітчизняної естетичної культури. Окремі аспекти творчості Зерова розглядаються представниками багатьох наук, однак вітчизняні естетики до останнього часу обходили постать М. К. Зерова стороною, що і спонукало нас до опрацювання його спадщини.

В Україні з 1930-х до 90-х рр. майже не існувало об’єктивних праць про Зерова, хоча збереженню пам’яті про нього й сприяв останній живий неокласик Максим Рильський: з причин ідеологічної цензури репресованого мислителя або не згадували взагалі, або ж піддавали його ім’я антинауковій критиці. І тому більшість тогочасних досліджень, присвячених постаті цього поета і науковця, здійснено за кордоном. Серед емігрантів було багато тих, хто особисто знав Зерова і присвятив йому чимало наукових праць, зокрема, молодший брат Михайло Орест; велику цінність мають мемуари близького друга та однодумця, теж неокласика Юрія Клена (Освальда Бургардта), який реемігрував у Німеччину ще до розгрому неокласиків. На Заході спробу глибокого аналізу літературно-естетичних поглядів Зерова провадили відомі науковці з кіл української діаспори: Дж. Грабович, С. Козак, М. Ласло-Куцюк, Ю. Луцький, М. Неврлі М. Павлишин та Ю. Шерех.

В Україні про Зерова на короткий час заговорили в 60-х рр.: Г. Кочур упорядкував збірку творів Зерова – „Вибране” (К., 1966); в тому ж році у чехословацькому україномовному журналі „Дукля” Є. Сверстюк надрукував есе „Гострої розпуки гострий біль”. Однак пильні радянські критики згадали, що Зеров, хоча й посмертно реабілітований, все ж таки – „антипролетарський письменник” і „буржуазний націоналіст”. І наступні наукові праці, присвячені Зерову, вийшли лише через чверть століття. Серед них: монографія В. Брюховецького „Микола Зеров: Літературно-критичний нарис” (К., 1990), що стала першим науковим дослідженням життя і творчості М. Зерова в СРСР, та праця історика С. Білоконя „Закоханий у вроду слів” (К., 1990) й інші підготовлені ним репринтні збірки творів Зерова, що побачили світ у видавництві „Час”. Тоді ж з’явилась дисертація філолога В. Івашка „Микола Зеров – литературовед и критик” (К., 1990). Пізніше філологом Л. Тимченко була написана дисертація про київську неокласику, де порушено й питання естетичного характеру цієї школи, – „Український неокласицизм 20-х рр. ХХ ст.: генезис, естетика, поетика” (Дніпропетровськ, 1997). Потрібно згадати і монографію Т. Гальчук – „Микола Зеров і Античність” (К., 2000).

Дуже важлива інформація про маловідомі сторінки творчої біографії Зерова міститься у працях культуролога В. Скуратівського. Значний внесок у реставрацію образу Зерова роблять спогади його учнів: Г. Костюка, А. Гозенпуда, П. Одарченка, Б. Матушевського, А. Цівчинської, В. Покальчука. Цінними є і спогади його колег-науковців: Н. Полонської-Василенко, В. Державина, О. Оглоблина, М. Очерета; досить суперечними, але від того не менш важливими для розуміння життєвого і творчого шляху неокласиків є праці В. Домонтовича (Петрова).

Особливо слід відзначити упорядковану М. Сулимою і М. Москаленком найповнішу на сьогодні, антологію наукових праць, критичних статей і епістолярної спадщини неокласика „М. Зеров. Українське письменство” (К., 2003), та збірник „Київські неокласики” (К., 2003), упорядкований В. Агеєвою, що містить матеріали про історію становлення цієї естетичної школи, і двотомник, спогадів і літературно-критичних праць, присвячених М. Зерову, що був редагований Р. Коргородським, М. Зеровою, С. Попель і М. Коцюбинською – „Родинне вогнище Зерових” (К., 2004) і „Наш сучасник Микола Зеров” (Луцьк, 2006).

Основний масив сучасних досліджень, присвячених аналізу творчого доробку М. Зерова, здійснено вітчизняними філологами, до вищезгаданих слід додати також: Д. Наливайка, В. Неборака, М. Новикову, В. Панченка. Кращою на сьогодні спробою аналізу спадщини Зерова з філософсько-естетичної точки зору, також, є книга філолога – С. Павличко – „Дискурс модернізму в українській літературі” (К., 1997). Однак ці науковці досліджували погляди Зерова як складник вітчизняного літературного процесу, лише побіжно торкаючись його філософсько-естетичної позиції. А спеціальних досліджень, присвячених аналізу суто естетичної концепції М. Зерова, поки що немає.

У роботі над дисертацією ми спирались на значний загально методологічний внесок у вивчення естетичних засад мистецтва і художньої творчості, відомих українських естетиків: А. С. Канарського, Л. Т. Левчук, О. І. Оніщенко, В. І. Панченко, Р. П. Шульги, Н. П. Чечель, М. М. Бровка, Д. Ю. Кучерюка, В. А. Личковаха; представників російської естетики: О. Ф. Лосєва, Д. С. Лихачова С. С. Аверінцева, В. В. Бичкова; та західноєвропейських мислителів: Г.-Г. Гадамера, Т. В. Адорно. Важливим джерелом інформації є першоджерела античних мислителів, зокрема Платона, Арістотеля, Ціцерона, Тіта Лукреція Кара, Горація, Вергілія та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України”, НДР № 01БФ041-01 „Філософська і політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”. Тема роботи пов’язана з низкою планових тем, що виконуються на кафедрі етики, естетики і культурології філософського факультету.

Об’єктом дослідження виступає літературно-теоретична спадщина М. Зерова.

Предметом дослідження є естетична концепція М. Зерова.

Мета дисертаційної роботи полягає у побудові та розкритті основних положень естетичної концепції М. Зерова і з’ясуванні її впливу на культуротворчий процес в Україні.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань дослідження:

– дослідити основні етапи генезису естетичної домінанти у поглядах М. Зерова, здійснити реконструкцію його наукових і творчих здобутків шляхом аналізу й осмислення теоретичних праць і біографії мислителя;

– з’ясувати джерела та витоки (історико-філософські, літературні) неокласицизму М. Зерова, простежити характер рецепції мислителем відповідних ідей і ступінь впливу на нього окремих естетичних концепцій, літературних творів і філософських учень;

– розглянути проблему вибору напрямів розвитку української естетики та простежити вплив М. Зерова на процес її європеїзації;

– обґрунтувати основні положення естетичної концепції М. Зерова;

– розкрити місце естетичної концепції М. Зерова в українському культуротворчому процесі.

Методологічною і теоретичною основою дослідження є загальнонаукові принципи систематизації та узагальнення досліджуваної проблеми. Мета і завдання роботи вимагали зосередження уваги не тільки на предметному полі дослідження (естетичних ідеях і концепціях), але й на самому „носієві ідей” – М. Зерову. Це зумовлює те, що методологічною основою дисертації є загальнонаукові методи аналізу: історичного – у вивченні та реконструкції образу епохи, в яку жив Зеров, накопиченні первинних даних, отриманих із першоджерел та критичної літератури. Важливу роль в осмисленні теоретичних поглядів М. Зерова відіграє аналіз самого життя цієї людини, тому біографічний метод став одним з основних у дослідженні при у вивченні епістолярної спадщини, автобіографічної та мемуарної літератури, аналітичний – у вивченні концептуальних підходів, на яких ґрунтується сучасна теорія художньої творчості. Застосовано герменевтичний метод Г. - Г. Гадамера, його філософію розуміння, що покликаний сприяти глибшому аналізу естетичної концепції М. Зерова, а міждисциплінарний підхід сприяв використанню відповідних здобутків літературознавства та культурології. Окрім того, у нашому дослідженні проведені інтерв’ю, за допомогою яких ми намагались з’ясувати глибину практичного впливу естетичної концепції М. Зерова на сучасних діячів культури.

Джерельну базу дослідження складають праці Зерова, його публіцистична та епістолярна спадщина, поетичні твори, що називались самим автором „сторінками з інтимного щоденника, рефлексами читання і думок”, „канвою для майбутньої автобіографії”. Також у дослідженні використано багато архівних матеріалів, спогади рідних і близьких М. Зерова, критичні роботи дослідників його творчості, теоретичні розробки з питань досліджуваної проблематики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в історії вітчизняної естетики здійснено спробу комплексної побудови естетичної концепції М. Зерова шляхом проведення широкого аналізу ґенези естетичної домінанти у формуванні особистості цього видатного українського митця та науковця. Це дозволило репрезентувати теоретичну спадщину мислителя як засадниче підґрунтя та базисний принцип вітчизняної естетичної школи – київської неокласики, що постала в Україні на початку ХХ століття, а також довести, що самобутня естетична концепція М. Зерова мала значний вплив на формування українського культуротворчого процесу.

У результаті вирішення поставлених у дисертаційній роботі завдань обґрунтовано положення, що мають ознаки наукової новизни, а саме:

– вперше досліджено ґенезу естетичної домінанти у працях М. Зерова, здійснено комплексну побудову його естетичної концепції та сформовано власну періодизацію творчого і життєвого шляху цього видатного митця та науковця, чиє творче зростання було систематизовано й виокремлено у семи основних етапах.

– з’ясовано, що джерела неокласицизму М. Зерова слід шукати у глибокій вкоріненості мислителя в античну літературу і філософію та захопленні спадком європейсько-середземноморської цивілізації; виявлено значний вплив на Зерова ідей українських класиків – Івана Франка і Лесі Українки, а також представників аналогічних мистецьких течій Західної Європи, і Росії, зокрема, естетики французького постромантичного неокласицизму – групи „Парнас” і російського символізму;

– розглянуто проблему вибору напрямів розвитку вітчизняної естетики, і доведено високий рівень впливу поглядів М. Зерова на європеїзацію української естетики, розкрито його важливу роль у втіленні ідей „українського культурного відродження”;

– обґрунтовано основні положення естетичної концепції М. Зерова, виявлено важливе значення калокагативного відчуття у його естетичному світосприйнятті, розкрито зміст опрацьованих в естетичній концепції Зерова понять: „калокагатія”, „форма”, „зміст” і „стиль”;

– розкрито значний вплив естетичної концепції М. Зерова на формування культуротворчого процесу в Україні та виявлено, що ця концепція є одним із важливих системотворчих, структурних елементів вітчизняного культуротворення.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Вперше у вітчизняній естетично-філософській науці зроблено спробу системного аналізу життєвої і творчої спадщини Миколи Зерова та здійснено конструктивну побудову його естетичної концепції. Застосовані підходи й одержані з їх допомогою теоретичні положення та висновки дають змогу оцінити культуротворчі здобутки видатного мислителя саме під естетичним кутом зору. Окрім того, дослідження філософських і літературних джерел становлення й еволюції естетичної концепції Зерова відкриває простір для нового прочитання та подальшої естетико-філософської переоцінки сучасної культури. Дослідження розширює теоретичну площину естетики, художньої критики, культурології та літературознавства. Матеріали цього дослідження можуть бути використані при викладанні нормативних курсів лекцій з естетики, етики, культурології, історії і теорії світової та вітчизняної культури, літературознавства.

Апробація дисертації. Основні положення та отримані результати дисертаційної роботи доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри етики, естетики та культурології філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка; були оприлюднені на міжнародних наукових конференціях „Людина – Світ – Культура” КНУ імені Тараса Шевченка (К., 2004) і „Дні науки – 2005” КНУ імені Тараса Шевченка (К., 2005). Міжнародній науково-практичній конференції «Таврические чтения – „Отечественная философия: современные коллизии”» (Крим, Донузлав, Медвєдєво, 2005). Основні положення і результати дисертаційної роботи викладено шести статтях, з них п’ять публікацій у фахових наукових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (восьми підрозділів), висновків та списку використаних джерел (231 позиція). Загальний обсяг становить 214 ст. Основний текст дисертації – 197 ст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, окреслюється ступінь її наукової розробленості, визначаються мета і завдання, характеризуються методи дослідження, формулюються наукова новизна роботи, її практичне та теоретичне значення, наводяться дані про публікації й апробацію роботи.

Перший розділ – „Життя і творчість Миколи Зерова у сучасному дослідницькому контексті” – складається з трьох параграфів, у яких на основі власної періодизації вперше в історії вітчизняної естетики здійснено спробу комплексної реконструкції естетичної концепції М. Зерова шляхом проведення широкого аналізу ґенези естетичної домінанти у формуванні особистості цього видатного українського мислителя.

У параграфі 1.1 – „Естетичні домінанти у формуванні особистості М. Зерова” – розглянуто підхід А. С. Канарського до визначення поняття естетика як похідного від давньогрецького слова естаномай – небайдужість, а звідси і буття естетичного виявляємо та доводимо не інакше як через живий рух людської чуттєвої практики – небайдужості. Саме тому у дисертації надано важливого значення аналізу життєвої позиції М. Зерова та тих свідомих і підсвідомих мотивів, що ними керувався у своєму чуттєвому бутті мислитель.

Відсутність фахових естетичних досліджень, присвячених постаті М. Зерова, стала причиною того, що у роботі довелось узагальнювати уже існуючі дослідження його життя та творчості, здійснені в інших галузях гуманітарної науки. Було свикористано біографічний методом дослідження, що дав змогу значно ширше розкрити як саму постать митця, так і образ епохи, в яку він жив. На основі аналізу ранніх етапів життя М. Зерова зроблено висновки про пріоритет у формуванні його естетичного світосприйняття класичних європейських гуманітарних цінностей і зорієнтованість на глибоке засвоєння й переосмислення класичних здобутків світової цивілізації загалом та європейсько-середземноморської культури зокрема. В дослідженні акцентується увага на тому, що вже у ранньому віці уява Зерова була захоплена спогляданням живої природи і величністю космосу як ідеалу гармонії та краси світобудови, ця внутрішня спорідненість із античним розумінням краси збереглась у митця як основоположна естетична домінанта його творчості впродовж усього життя.

У дисертації відзначено, що любов до античної літератури і філософії гармонійно поєдналась у світогляді Зерова з небайдужістю до історичного спадку українського народу та захопленні його художньою культурою. Разом з тим вказується на жорстку критику, спрямовану неокласиком проти псевдонародного начала у творчості окремих діячів української культури, зокрема Г. Хоткевича та народників з „Української хати”. Разом з тим вказується на захоплення Зеровим непідробним, живим відчуттям селянського коріння у творчості Марка Черемшини та щирою експресією народного духу в новелах Василя Стефаника.

У параграфі 1.2 – „Неокласика як філософсько-естетичний феномен: київська школа” – досліджено процес формування літературно-мистецької та філософсько-естетичної школи „київська неокласика”. У роботі систематизовано досвід осмислення понять класика та неокласика у світовій філософсько-естетичній традиції і аналізує, наскільки адекватним є використання цього поняття щодо Зерова і його колег, які увійшли в історію української культури під іменем київські неокласики.

З’ясовано, що витоки і джерела неокласицизму М. Зерова слід шукати у глибокій вкоріненості мислителя у традицію античної, передовсім латинської, класики та виявлено значний вплив на Зерова ідей українських класиків Івана Франка та Лесі Українки, а також представників російського класицизму – від Пушкіна до мислителів „срібного віку”, зокрема Інокентія Аненського і російських символістів; виявлено близькість естетики київських неокласиків до аналогічних мистецьких течій, поширених на той час у Європі, й особливо відзначено глибоку спорідненість і значний вплив на формування естетичних принципів М. Зерова естетики постромантичного французького неокласицизму – парнасизму.

Також у цьому параграфі розглядається життя і творчість М. Зерова з 1920 по 1928 рр. Зазначається, що це був найбільш продуктивних час у житті мислителя. Відзначається, що саме в цей період Зеров, разом зі своїми колегами неокласиками та Миколою Хвильовим, фактично ініціює процес відкритого всеукраїнського обговорення перспектив розвитку української літератури і культури – так званий літературний диспут 1924 – 1928 рр. Розкрито контекст культурно-історичного середовища, у якому відбувався цей диспут, і вказано основні естетичні проблеми, порушені на ньому неокласиками, а також описано ідеологічні перепони, що не дали реалізуватися мистецькій програмі М. Зерова.

У параграфі 1.3 – „Митець тоталітарної доби: творча і життєва трагедія М. Зерова” – звертається особлива увага на описі суті змін суспільно-політичних процесів, що зумовили трансформацію культурного життя в Україні у 30-ті рр. ХХ ст. На прикладі життєвого та творчого шляху М. Зерова робиться спроба загального аналізу кризи творчої особистості в умовах тоталітарної доби.

Досліджено останні етапи життя і творчості мислителя. Вказано на важливість педагогічного внеску М. Зерова у розбудову вітчизняної культури. Обіймаючи посаду завідувача кафедри української літератури у КІНО (Київському інституті народної освіти), Зеров провадить планомірну роботу з підготовки нового покоління української творчої еліти. Критичні праці Зерова з ідеологічних причин перестають друкувати. Тоді неокласик зосереджує зусилля на перекладацькій діяльності, мріючи про створення національної школи художнього перекладу. Однак і це починання зустрічає безліч перепон. Зеров хотів замкнути коло, розпочате у 1795 р. Котляревським у роботі над „Перелицьованою Енеїдою”. Поява її класичного перекладу, повністю витриманому в стилістиці первообразу Вергілія, з максимально можливим дотриманням форми оригіналу бачилась йому головною справою життя. І навіть у таборах науковець показав неймовірно високий рівень життєствердного потенціалу класичної культури, завершивши переклад „Енеїди” перед самою своєю смертю у 1937 р.

Постать Зерова є яскравим прикладом того, що естетику можна і треба розглядати не лише вузько, як філософію мистецтва, а дивитись на неї ширше – як на філософське осмислення чуттєвого світу людини, як на живий рух людської чуттєвої практики, як на дискурс небайдужості. Трагедія нашої епохи полягає в тому, що умови життя знищують у людях довіру до інших і повагу до самих себе. Ми стаємо байдужими. Вихід з цієї проблеми пропонується у поверненні в сучасний філософський дискурс небайдужості – як головного змістового наповнювача поняття „естетика”. Проблема небайдужості у дисертації ставиться, як центральна для сучасних гуманітарних дослідженнях, інакше з часом зникнуть і самі гуманітарні дослідження, які не потрібні у збайдужілому суспільстві.

Другий розділ – „Естетична концепція М. Зерова: від київської неокласики до спроби європеїзації української естетики ” – складається з трьох параграфів, у яких здійснено спробу реконструкції естетичної концепції М. Зерова. Аналізуються тенденції європеїзації вітчизняної естетики, розглядається проблема конфлікту між традиційними і новаторськими цінностями у вітчизняній культурі та ставлення до них М. Зерова; здійснюється спроба аналізу категоріального апарату його естетичної концепції.

У параграфі 2.1 – „Естетичні ідеї в структурі теоретичних пошуків М. Зерова: проблема традиції та новаторства” – розглядається шлях, естетичної думки в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. та узагальнюються погляди Зерова на перспективи розвитку вітчизняної художньої культури. Порушується тема української інтелігенції й елітарного мистецтва, що надзвичайно турбувала Зерова. Акцентується увага на постаті та естетичних поглядах Лесі Українки, які мали значний вплив на світогляд неокласиків, і могли стати зразком для художнього наслідування і фундаментом для створення нової національної культури.

Здійснюється спроба з’ясування місця М. Зерова у формуванні процесу європеїзації української естетики. Вказується, що, досліджуючи те на якому фундаменті закладено основу української культурної та естетичної ідентичності, неокласики одностайно визначилися з її витоками і належністю до європейського ареалу. Заклик програмної праці М. Зерова „До джерел” вказував сучасникам, що цими джерелами для України є класичні здобутки європейсько-середземноморської цивілізації, без їх дослідження і глибокого осмислення сучасний українець не зможе зрозуміти, хто ж він такий, не зможе набути цілісності власного світосприйняття та повною мірою реалізувати усі свої культурні й естетичні прагнення. Зеров усвідомлював, що без ознайомлення з кращими зразками європейської класики українська література ніколи не спроможеться стати поряд з кращими світовими літературами.

Вказується, що М. Зеров став одним з найпослідовніших прихильників орієнтації української естетики на сферу класичних європейських естетичних цінностей та ідеалів, він заявив про необхідність спрямування усіх інтелектуальних зусиль на осягнення кращих зразків класичного світового мистецтва і побудову на цьому фундаменті самобутньої культури. Також зазначається, що ідеї Зерова мали значний вплив на світогляд М. Хвильового і на формування його концепції „азіатського ренесансу” та лозунгу „подалі від Москви”, а також ідей українського культурного відродження через синтез класичних європейських цінностей.

У параграфі 2.2 – „Калокагативність як принцип творчості М. Зерова” – розглядається характерна для естетичної концепції Зерова ідея про справжнє піднесення національного мистецтва через глибоке вкорінення у класичну естетичну традицію, що відзначається конструктивною орієнтацією на загальнолюдські морально-естетичні цінності. Вказується, що М. Зеров сприймав ідеї сучасних західноєвропейських мислителів вибірково, він добирав до своєї естетичної концепції лише те, що вважав проявом справді класичного, тобто такого, що буде актуальним і сучасним від сьогодні і назавжди. Також Зеров заперечував окремі форми сучасної йому естетичної думки, зокрема, панестетизм О. Уайльда.

У параграфі вказується на важливе місце категорії „калокагатія” в естетичній концепції М. Зерова, зазначається, що для української культури поняття калокагатії відоме ще з давніх часів як церковнослов’янський термін благоліпіє. І, як вважає відомий естетик Л. Т. Левчук, саме калокагативність становить одну з визначальних рис української естетики протягом всього її існування. Вказується, що калокагатія не є суто українським винаходом, але калокагативний принцип може вважатись одним з домінуючих у загалом позначеній консервативними тенденціями українській культурі й естетиці. Зазначено, що саме на реалізацію калокагативної моделі й прагнув зорієнтувати вітчизняну естетику М. Зеров, вбачаючи у ній головну цінність класичної традиції. Краса для Зерова виявлялась у гармонійному поєднанні найвищих морально-етичних принципів та художньо довершеній небайдужості естетичного.

У параграфі 2.3 – „Проблема стилю в естетичній концепції Миколи Зерова” – розглядається раніше ігнорована багатьма вітчизняними дослідниками категорія „стилю”. Вказується, що сучасний український естетик Н. П. Чечель – одна з перших дослідників помітила ту катастрофічну нерозробленість цієї категорії в українській естетиці і запропонувала фахівцям зайнятися розробкою та аналізом „вітчизняних теорій стилю”. Погоджуючись з цим, проводиться спроба збагатити сучасні уявлення, щодо проблеми стилю за рахунок теоретичних напрацювань, здійснених попередниками, вказуючи, що одними з тих, хто докладав зусиль для розробки поняття „стиль” в українській естетиці, був М. Зеров.

Зазначається, що проблема співвідношення стилю цікавила М. Зерова головним чином як поета і теоретика художнього перекладу. Дотримання форми та змісту, мелодики та стильових особливостей оригіналу у перекладному творі було для нього головною ознакою якісного перекладу. Осучаснення як і майже історична точність, на його думку, вихолощує з поезії її філософічність. У Зерова є окремі теоретичні праці, присвячені проблемам стилю, краща з них „У справі віршованого перекладу”. В цій статті він розглядає специфіку літературного перекладу, даючи зразки довершеної стилістики на конкретних прикладах із творчості вітчизняних поетів.

Вказується, що для Зерова було самоочевидним, що стиль у письменника слід формувати. Він розвивається внаслідок важкої, кропіткої праці, роботи над студіюванням найкращих зразків світової літературної класики, й у перекладах таких творів письменник здобуває належну стилістичну кваліфікацію. Бажаючи створити своєрідну абетку для молодих поетів, Зеров здійснював переклади з латини та інших мов.

Третій розділ – „Вплив естетичної концепції М. Зерова на культуротворчий процес в Україні” – складається з двох параграфів у яких здійснюється аналіз місця та значення естетичної концепції М. Зерова для українських культуротворчих процесів.

У параграфі 3.1 – „Життя і творчість Микола Зерова очима сучасних діячів культури” – з допомогою методу інтерв’ю досліджується ставлення відомих вітчизняних філософів, науковців та митців: В. С. Брюховецького, В. С. Горського, Ю. В.Островського, Ю. В. Покальчука, М. В. Поповича, В. Л. Скуратівського, до постаті М. К. Зерова. З’ясовується їхнє бачення того місця, що посідає в українській культурі сьогодні (і повинен обіймати завтра) М. Зеров. Аналізується відношення інтерв’юерів до естетичних поглядів Зерова, визначається їх ставлення до тези про київську неокласику, як вітчизняну філософсько-естетичну школу. Також інтерв’юерам пропонувалось висловити своє бачення впливу естетичної концепції М. Зерова на формування культуротворчого процесу в Україні.

На основі цього опитання можна зробити висновок про те, що провідні діячі вітчизняної культури досить добре поінформовані про життєвий і творчий шлях Зерова і загалом схвально оцінюють як тезу про „київську неокласику”, як вітчизняну філософсько-естетичну школу, так і визнають позитивним вплив естетичної концепції М. Зерова на український культуротворчий процес.

У параграфі 3.2 – „Культуротворчий потенціал естетичної концепції М. Зерова” – підсумовуються внески М. Зерова і його колег-неокласиків, учнів та ідейних послідовників у скарбницю української культури.

Вказується, що у всіх наукових працях М. Зерова латентно присутня філософсько-естетична складова. Хоча він і не створив чіткої філософської концепції. Його праці не є утопічними маніфестами, присвяченими порятунку світової моралі, науки або мистецтва. Але не можна й сказати, щоб подібні теми його не цікавили. Нам бачиться, що Зеров шлях до спасіння людства починав з порятунку власних національних надбань, власної культури, зрештою, власної душі. Спроба виправлення існуючого стану речей із залученням провідного світового досвіду, розумілася Зеровим перспективною, лише, за умови збереження людської індивідуальності та національно-культурної самобутності.

На основі проведеного дослідження сформульовано висновки.

Дослідивши життєвий і творчий шлях М. Зерова, було здійснено комплексну побудову його естетичної концепції та сформовано оригінальну періодизацію ґенези естетичної домінанти у свідомості цього видатного митця та науковця. Його творче зростання було систематизовано й узагальнено у вигляді семи основних етапів.

З’ясовано, що естетична концепція М. Зерова сформувалась на основі глибокого дослідження та переосмислення античної літературно-філософської спадщини. Також вказано на сильний вплив на світогляд Зерова українських класиків – Івана Франка й особливо Лесі Українки. Помічено схильність до наслідування ідей українського ренесансного і барочного синтезу та загалом позитивне сприйняття М. Зеровим щирої, непідробної української фольклорної традиції і жорстка критика псевдонародного мистецтва ХІХ – ХХ ст. Виявлено значний вплив на Зерова ідей європейських мислителів класичного спрямування, зокрема французького постромантичного неокласицизму – парнасизму і його естетичних цінностей, а також захоплення представниками російської і польської класики – від Пушкіна і Міцкевича до символістів „срібного віку” й Інокентія Аненського, доведено глибоку спорідненість естетики київських неокласиків з аналогічними мистецькими течіями Західної Європи. В той же час відзначено досить обережне ставлення неокласиків до культурних здобутків модерну.

Розглянуто вплив Зерова на процес європеїзації української естетики. Вказано на його позитивну роль в активізації конструктивного діалогу в українській літературній критиці через започаткування літературного диспуту 1920-х рр. Також зазначено, що значних зрушень у процесі мистецького плюралізму неокласики не спромоглись досягти внаслідок несприятливої ідеологічної соціокультурної ситуації. Однак Зеров продовжував залишатись одним з найбільш послідовних прихильників орієнтації української естетики на сферу класичних європейських естетичних цінностей. Розкрито важливу роль М. Зерова у втіленні ідей „українського культурного відродження”.

Проаналізовано основні положення естетичної концепції Миколи Зерова і виявлено важливе значення калокагативного відчуття у його естетичному світосприйнятті, розкрито зміст опрацьованих в естетичній концепції Зерова понять: „калокагатія”, „форма”, „зміст” і „стиль”. Вказано, що критичний аналіз мистецьких творів, на його думку, прямо залежить від особистого стилю, самокритики і смаку конкретної людини. Саме цей смак та стиль він і прагнув виховати в суспільстві, до якого належав.

Здобутки М. Зерова можуть бути засвоєні та використані у розробці сучасних „вітчизняних теорій стилю”. Зазначено, що Зеров був переконаний у тому, що митців та критиків слід виховувати, їх стиль та смак слід формувати на кращих здобутках людства. Орієнтуючись на класичні досягнення, вони будуть здатні формувати нове мистецтво та нову культуру. Зрештою, з цих нових митців та теоретиків колись виростуть нові класики, тобто люди, твори яких стануть взірцями, певними стильовими еталонами, канонами нових стилів.

Розкрито значний вплив естетичної концепції Миколи Зерова на формування культуротворчого процесу в Україні. та виявлено, що ця концепція є одним з важливих системотворчих, структурних елементів вітчизняного культуротворення. Ми вважаємо, що у світлі назрілої необхідності вироблення власної позиції, щодо взаємодії між національним та світовим естетичним досвідом, методика впровадження класичних цінностей і вибіркового засвоєння позитивних здобутків модерної естетики, започаткована М. Зеровим, сприятиме рівноправному діалогові української та світової культур. Напрацьовані Зеровим методи спроможні надати новий імпульс сучасній естетиці, зробивши її фундаментом справжнього вітчизняного культуротворення. А у цьому є нагальна потреба, оскільки людська чутливість, мистецтво і культурні цінності загалом у наш час стали жертвою агресії з боку масової культури. З огляду на це варто зазначити, що в умовах глобалізаційного тиску споживацької ідеології та массової безликої реклами відповідальність за збереження цілісності смислоутворюючих домінант людської індивідуальності повинна бути покладена саме на оновлену естетику. Естетику, що є методологією і метатеорією як для літературної критики, так і для мистецтвознавства та критики театральної, а останнім часом і кінокритики, – естетику як метатеорію мистецтва і онтологію небайдужості, що формуватиме у людини відповідальність за свої вчинки, слова і думки.

Основні положення дисертації представлено у таких публікаціях:

1. Сацик І. К. Життя і творчість Микола Зерова очима сучасних діячів культури (до 70-ої річниці з дня смерті) // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. – 2007. – № 20. – С. 273 –289.

2. Сацик І. К. Естетична концепція Миколи Зерова: калокагатія // Гуманітарний часопис: Збірник наук. праць. – Харків. ХАІ. 2007. – № 3 – С. 61 –69.

3. Сацик І. К. Естетична концепція Миколи Зерова: проблема стилю // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Випуск 16. – К.: Віпол, 2005. – С. 76 – 83.

4. Сацик І. К. Проблема європеїзації української художньої культури (на матеріалі естетичної концепції Миколи Зерова) // Наук. вісник Волин. дер. ун-ту ім. Лесі Українки. – 2005. – № 5. – С. 32 – 38.

5. Сацик І. К. Вплив Миколи Зерова на формування української естетики у першій половині ХХ століття // Наук. часопис Нац. пед. ун-ту ім. Н. П. Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. –2004. – № 2 (15). – С. 115 – 123.

6. Сацик І. К. Микола Зеров та українська культура першої половини ХХ століття // Духовність українства. – Житомир. – 2003. – С. 132 –135.

7. Сацик І. К. Проблема імяславія як некласичної філософської передумови у Павла Флоренського // Вчені зап. Таврій. нац. ун-ту ім. В. І. Вернадського. Серія „Філософія”. – 2006. – Т. 19 (58). № 1. – С. 34 – 36.

8. Сацик І. К. Микола Зеров та концепція європеїзації української естетики. // Міжнародна наукова конференція „Дні науки філософського факультету – 2005” (26 – 27 квітня 2005 року): Мат. доп. та виступів. – К.: ВПЦ „Київ. ун-т”, – 2005. Ч. ІІ. – С. 107 – 109.

9. Сацик І. К. Микола Зеров та українська естетика першої третини ХХ століття // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень: Мат. Міжнар. наук. конф. “Людина – Світ – Культура” (Київ, квітень 2004). – К.: Центр навч. л-ри, 2004. – С. 298 – 299.

АНОТАЦІЯ

Сацик І. К. Естетична концепція Миколи Зерова в контексті культуротворчого процесу в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08 – естетика. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

Дисертація присвячена комплексній реконструкції й осмисленню естетичної концепції М. Зерова. Вперше у вітчизняній естетичній науці аналізується естетична домінанта життєвого і творчого шляху М. Зерова та здійснюється спроба розгляду філософсько-естетичних засад школи „київська неокласика”. Розкрито вплив поглядів М. Зерова на процес європеїзації української естетики, висвітлено його важливу роль у втіленні ідей „українського культурного відродження”. Виявлено важливе значення калокагативного відчуття у його естетичному світосприйнятті, розкрито значення опрацьованих в естетичній концепції М. Зерова понять „форма”, „зміст” і „стиль”. Доведено значний вплив естетичної концепції М. Зерова на формування культуротворчого процесу в Україні. та виявлено, що ця концепція є одним із важливих системотворчих, структурних елементів вітчизняного культуротворення.

Розглядаються перспективи естетичної науки як комплексної метатеорії мистецтва й онтології небайдужості.

Ключові слова: Микола Зеров, естетична концепція, культуротворчість, небайдужість, неокласика, європеїзація, стиль, зміст, форма, калокагатія.

АННОТАЦИЯ

Сацик И. К. Эстетическая концепция Мыколы Зерова в контексте культуротворческого процесса в Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.08 – эстетика. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2008.

Диссертация посвящена комплексной реконструкции и осмыслению эстетической концепции М. К. Зерова. Впервые в отечественной эстетике исследуется жизненный и творческий путь выдающегося представителя „украинского культурного возрождения” М. К. Зерова. Работа основана на авторской периодизации, которая акцентирует особое внимание на основных вехах генезиса эстетической доминанты в жизни и творчестве мыслителя, тем самым глубже раскрывая суть его эстетической концепции.

Также впервые осуществляется попытка рассмотрения философско-эстетических предпосылок формирования школы „киевская неоклассика”. Кроме Зерова, представителями этой школы является также ряд видных украинских поэтов и критиков: О. Бургхардт, М. Драй-Хмара, М. Рыльский, П. Филиппович. Установлено, что истоки их эстетической позиции следует искать в глубокой связи с античной философией и литературой, классическим наследием всей европейско-средиземноморской цивилизации, а также классикой украинской, в частности, с эстетикой Ивана Франко и Леси Украинки, и творчеством представителей европейского и российского классики. Отдельно следует отметить огромное влияние на М. Зерова эстетики постромантического французского неоклассицизма – группы «Парнас».

Неоклассиками совместно с М. Хвылёвым был инициирован литературный диспут 1920-х гг., основной темой которого было определение путей дальнейшего развития украинской литературы и культуры в целом. Раскрывается значительное влияние идей М. Зерова на процесс европеизации украинской эстетики и показана его позитивная роль в осуществлении концепции „украинского культурного возрождения”.

Акцентируется внимание на важности калокагативного принципа для в целом консервативной интровертно сориентированной украинской культуры, указано, что именно калокагативный принцип был положен М. Зеровым в основу его эстетической концепции. Также проанализирован категориальный аппарат и раскрыто значение используемых М. Зеровым понятий „форма”, „смысл” и „стиль”.

М. К. Зеров был расстрелян в 1937 г. и его имя полвека не упоминалось академической наукой, но его идеи были реализованы в работах учеников и последователей. Во многом именно на базе эстетических