ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ імені Т.Г. ШЕВЧЕНКА

СУББОТІНА ІНГА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 314.148 (477)

СОЦІАЛЬНО - ДЕМОГРАФІЧНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ

У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ – НА ПОЧАТКУ ХХІ СТ.

(за даними загальних переписів населення 1959-2001 рр.)

07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ЧЕРНІГІВ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі українознавства, політології і соціології Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Половець Володимир Михайлович,

завідувач кафедри українознавства,

політології і соціології

Чернігівського державного педагогічного

університету імені Т.Г. Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, чл.-кор. НАН України,

Наулко Всеволод Іванович,

професор кафедри країнознавства

Київського славістичного університету

кандидат історичних наук,

Подкур Роман Юрійович,

старший науковий співробітник

відділу регіональних проблем історії України

Інституту історії України НАН України

Захист відбудеться 20 травня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 79.053.01 у Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т.Г.Шевченка (14000, м. Чернігів, Проспект Миру, 13, ауд. 308).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка (14013, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 53)

Автореферат розісланий 19 квітня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент А. М. Острянко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Період другої половини ХХ – початку ХХІ ст. для України став важливим історичним етапом, упродовж якого формувалися визначальні риси її сучасного соціально-демографічного розвитку. Наприкінці 1950-х рр. в УРСР завершилися основні адміністративно-територіальні зміни, у минулому залишилися війни, голодомор, репресії, депортації народів, стабілізувалися міграційні процеси. Втім, незважаючи на відсутність соціальних потрясінь у 1960-х - першій половині 1980-х рр., які могли би призвести до великих демографічних втрат і бути перешкодою соціально-економічному розвитку республіки, в цей період окреслилося широке коло соціально-демографічних проблем. Подальший хід історичних подій завершився суспільно-політичною та соціально-економічною трансформацією, що призвело у 1990-і рр. до формування системної демографічної кризи, яка стала наслідком криз усіх сфер суспільного життя.

На сучасному етапі соціально-демографічна ситуація в країні характеризується зменшенням чисельності населення, деформацією його статево-вікового та етнодемографічного складу, змінами соціально-поселенської, соціально-класової та професійно-галузевої структури. Все це ускладнює подальший розвиток українського суспільства і робить нагальним ретроспективне дослідження зазначених процесів, більшість з яких має інерційний характер і пояснити їх лише глобальною перебудовою суспільства у 90-і рр. ХХ ст. неможливо.

Необхідність здійснення системного аналізу проблематики зумовлюється й відсутністю у вітчизняній історіографії узагальнюючих праць з історії розвитку українського суспільства, в яких питання соціально-демографічного, етнодемографічного та етносоціального змісту розглядалися б комплексно, на основі взаємодоповнюючого аналізу статистичних даних загальних переписів та вибіркових обстежень населення, а також урядових рішень і постанов, що визначали соціально-демографічну політику в Україні у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконане у контексті наукової тематики кафедри українознавства, політології і соціології Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка.

Метою дисертаційного дослідження є визначення, на основі комплексного аналізу статистичних даних загальних переписів населення 1959-2001 рр., закономірностей і наслідків соціально-демографічних процесів, які відбувалися в Україні та її регіонах у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

Для досягнення поставленої мети передбачалося вирішити такі завдання:

-

-

-

-

Об’єктом дослідження є народонаселення України у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

Предметом дослідження є демографічні та етнодемографічні процеси, динаміка соціально-демографічної структури населення України та її регіонів.

Хронологічні рамки дослідження. В дисертації досліджується українське суспільство періоду 1959-2001 рр., що обумовлено датами проведення першого післявоєнного Всесоюзного перепису населення 1959 р., останнього Всесоюзного перепису 1989 р. та першого Всеукраїнського перепису 2001 р.

Територіальні межі охоплюють територію України у сучасних її кордонах. У відповідності з метою та завданнями роботи запропоновано авторське виокремлення соціально-демографічних регіонів. В основу районування були покладені історико-географічні, соціально-економічні та демографічні критерії, а також адміністративно-територіальний поділ України. Врахування вказаних критеріїв дає підстави виділити п’ять регіонів: Східний (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська області), Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області), Центральний (Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Київська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області), Західний (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області) та Південний (Миколаївська, Одеська, Херсонська області та АР Крим).

Методологічну основу дисертації становлять принципи історизму, об’єктивності, багатофакторності і системності. Реалізація названих принципів здійснювалася за допомогою як загальнонаукових (аналізу і синтезу), так і історичних (проблемно-хронологічного, історико-порівняльного та ретроспективного) методів дослідження. Для розв’язання конкретних завдань використано сукупність статистичних методів аналізу масових явищ (методи статистичних групувань, вивчення варіації, табличний та графічний методи).

Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше здійснено комплексний аналіз підсумкових даних Всесоюзних переписів населення 1959-1989 рр. та Всеукраїнського перепису населення 2001 р. у поєднанні з вивченням раніше невідомих для широкого кола науковців архівних матеріалів. На основі сформованого комплексу джерел досліджено загальноукраїнські та регіональні (з авторським виокремленням регіонів) тенденції формування соціально-демографічної та етнодемографічної структури населення України у 1959-2001рр. Визначено демографічні наслідки урбанізаційних і міграційних процесів та витоки сучасної кризи відтворення народонаселення країни; вивчено соціальні верстви за виробничо-галузевими, професійними, освітніми та етнодемографічними критеріями; встановлено особливості професійно-галузевої зайнятості гендерних груп населення; виявлено регіональні проблеми зайнятості в УРСР; досліджено етнодемографічний склад незайнятого населення республіки; схарактеризовано регіональну динаміку чисельності та статево-вікового складу безробітних у сучасній Україні.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані при написанні монографій та підручників з історії України, українознавства, історичної демографії, етнології, соціології, при формуванні державних та регіональних програм соціально-демографічного розвитку суспільства.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації були оприлюднені на міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових конференціях: Всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Україна на порозі XXI століття: актуальні питання історії" (Чернігів, 13-14 травня 1999 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Гендер: реалії та перспективи в українському суспільстві" (Київ, 11-13 грудня 2003 р.); ІІ Міжнародній науково-теоретичній конференції "Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті" (Ніжин, 5-6 листопада 2004р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Духовна спадщина Лівобережної України: соціально-філософський зміст природи суспільства, релігії та освіти" (Київ, 18-19 травня 2007 р.); Обласній науково-практичній конференції "Безпека життєдіяльності жінок і чоловіків: гендерний аспект" (Чернігів, 12 квітня 2007 р.); ІІІ Міжнародній науковій конференції "Знаки питання в історії України: регіональний вимір української історії" (Ніжин, 19-21 квітня 2007 р.).

Публікації. За тематикою дослідження опубліковано 9 наукових статей, з них 4 видані у фахових збірниках, які входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою й завданнями дослідження. Загальний обсяг рукопису становить 399 сторінок (з них 184 сторінки основного тексту). Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (529 позицій) та 123 додатків (на 157 сторінках).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет, територіальні та хронологічні межі дослідження, розкрито методологічні засади, наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

Розділ перший – "Історіографія та джерельна база дослідження" – містить два підрозділи. У першому підрозділі – "Історіографія" – з’ясовано ступінь вивченості проблеми істориками, а також демографами, економістами, соціологами, здійснено порівняння концептуальних підходів до висвітлення теми за радянських часів та на сучасному етапі.

Вагомий досвід у вивченні соціально-демографічних процесів в Україні накопичений у працях з демографії. Найбільш ґрунтовними стали дослідження, започатковані відділом демографії Інституту економіки АН УРСР Демографическое развитие Украинской ССР (1959-1970 гг.). – К., 1977; Демографическое развитие Украинской ССР (1970-1979 гг.). – К., 1987. . Однак, незважаючи на задум створення багатотомної історії деморозвитку УРСР, періодизація якої повинна була пов’язуватися із Всесоюзними переписами населення, період 1979-1989 рр. залишився недослідженим. Фундаментальних наукових праць історико-демографічного змісту, в яких би вивчався період кінця 50-80-х рр. ХХ ст. за радянських часів так і не було написано.

На сучасному етапі переважають праці економістів, демографів, географів: Е.М. Лібанової, В.П. Піскунова, С.В. Піскунова, С.І. Пирожкова, І.М. Прибиткової, В.С. Стешенко, О.У. Хомри. Важливим стало вивчення методико-методологічної бази регіонального демографічного аналізу, визначеного Г.Г. Старостенко, а також авторського підходу до районування України за основними демоутворюючими факторами, запропонованого Н.М. Левчук Левчук Н.М. Демографічні втрати України у період сучасної соціально-економічної кризи: регіональні особливості: Дис. ... канд. екон. наук: 08.09.01. – К., 1998; Старостенко Г.Г. Методологія і практика досліджень відтворення населення України (регіональний аспект): Дис. … д-ра екон. наук: 08.09.01. – К., 1999. . Канадським демографом А.І. Романюком схарактеризовано сучасну популяційну політику в Україні та Канаді Романюк А.І. Демографічні студії: Вибрані праці. – К., 1997. , що збагачує досвід порівняльного аналізу різних регіонів.

Історична демографія вже тривалий час визнається однією з провідних галузей наук про народонаселення, і в історичній науці існує досвід системного дослідження тематики щодо попередніх етапів історії України. Втім, спроби здійснення ґрунтовного історико-демографічного аналізу українського суспільства у 1959-2001 рр. на базі підсумків переписів населення є географічно локальними Панчук Г.М. Зміни в складі населення Донецької області (1959-1989 рр.): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01. – Донецьк, 2001 та ін.. Відповідні дослідження у масштабах усієї України здійснено на рівні наукових розвідок Воронко О. Динаміка демографічних процесів в Україні і Чернігівській області: порівняльний аспект проблеми // Сіверянський літопис. – 2005. - № 4-5. – С. 3-10; Романцов В.О. Деякі актуальні аспекти демографічної ситуації в Україні у 1945-1990 рр. // УІЖ. – 1992. - № 10-11. - С. 34-46 та ін.. Про актуальність дослідницької роботи у зазначеному тематичному напрямі свідчить поява навчально-методичних посібників, довідкових видань (написаних вітчизняними і зарубіжними істориками), в яких характеризуються соціально-демографічні процеси в Україні ХХ ст. Верт Н. Історія радянської держави 1900-1991 рр. / Пер. з фр. – Рівне, 2001; Демографічні процеси в сучасній Україні: матеріали до лекцій, семінарських занять. – К., 1998; Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри. – К., 1998 та ін.

Існує багато праць, присвячених розвитку окремих етнічних груп України, однак етнодемографічні питання вивчалися в них переважно епізодично. Щодо радянського періоду вказана тематика найбільш ґрунтовно досліджувалася В.І. Козловим та В.І. Наулком Козлов В.И. Национальности СССР: Этнодемографический обзор. – М., 1982; Наулко В.І. Етнічний склад населення Української РСР: Статистико-картографічне дослідження. – К., 1965; його ж. Развитие межэтнических связей на Украине. – К., 1975 та ін.. Зокрема, в монографіях В.І. Наулка на основі підсумкових даних переписів населення здійснено аналіз етнодемографічних та етносоціальних зрушень УРСР періоду 50-70-х рр. ХХ ст. Праці вченого, який продовжує плідно працювати у цій тематичній царині, можуть слугувати методологічним взірцем для подальших наукових розробок у галузі етнодемографії. Активним залученням статистичного матеріалу, в тому числі і даних переписів населення, характеризуються й дослідження В.М. Скляра, в яких вивчено зміни у чисельності етнічних груп в УРСР 1950-80-х рр. та здійснено регіональний етнодемографічний аналіз Скляр В.М. Етнодемографічні процеси в столиці України (за матеріалами переписів населення 1959, 1989, 2001 рр.) // Народна творчість та етнографія. – 2005. - №4. – С.15-22; його ж. Зміни національного складу та мовної структури населення України з а 1959-1989 рр.: Дис. … канд. іст. наук: 09.00.12. - К., 2001 та ін..

Окреме місце у системі сучасного аналізу проблематики посідає монографія, підготовлена колективом Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України та фахівцями Державного комітету статистики України за науковою редакцією І.Ф. Кураса та С.І. Пирожкова Перший Всеукраїнський перепис населення: історичні, методологічні, соціальні, економічні, етнічні аспекти. – К., 2004.. Основними завданнями видання стали презентація теоретико-методологічних та методичних питань проведення перепису населення, обробки та аналізу його результатів, а також розробка на їх основі концептуальних засад державної демографічної політики. Втім, автори праці не ставили за мету здійснення системного дослідження соціально-демографічного розвитку України 1959-2001 рр.

Соціальна проблематика є однією з найбільш вивчених у вітчизняній історіографії. У 1950-80-і рр. до опрацювання тематики залучалися провідні історики, економісти, демографи, соціологи. Питання, пов’язані із соціальним складом населення, фундаментально досліджували Є.Е. Бєйліна, Л.С. Бляхман, В.З. Дробіжев, Ю.А. Курносов, П.П. Панченко, В.О. Романцов, М.М. Руткевич, Д.С. Шелест, О.І. Шкаратан та ін. У більшості праць як статистичні джерела використані дані поточної статистики, опубліковані у щорічниках ЦСУ, які за багатьма параметрами поступаються підсумковим відомостям загальних переписів населення. Винятки із загальної тенденції були поодинокими Бляхман Л.С., Шкаратан О.И. ИТР, рабочий класс, интеллигенция. - М., 1973; Романцов В.О. Робітничий клас Української РСР. (1946-1970 рр.). - К., 1972.. Методологічним зразком для написання відповідного підрозділу дисертації стала робота Є.Е. Бєйліної, в якій на базі підсумкових даних переписів 1959 і 1970 рр. досліджені динаміка змін у соціально-демографічній структурі робітничого класу СРСР, особливості його галузево-професійної зайнятості та освітнього цензу Бейлина Е.Э. Рост рабочего класса СССР в условиях развитого социализма. (По материалам всесоюзных переписей населения 1959 и 1970 гг.) // Исторические записки. - Вып. 99. - М., 1977..

Сучасні науковці – соціологи, демографи та економісти приділяють основну увагу дослідженню формування соціальної структури населення пострадянської України, а також особливостей безробіття. Тематику вивчали як вітчизняні (В.С.Стешенко, Е.М. Лібанова та ін.), так і зарубіжні (К. Волес, К. Харпфер) фахівці. У монографії "Соціальний розвиток України: сучасні трансформації та перспективи" визначені основні напрями соціально-демографічного розвитку країни Соціальний розвиток України: сучасні трансформації та перспективи. - Черкаси, 2006..

Незважаючи на існуючий досвід здійснення ґрунтовних історичних досліджень соціальних змін в українському суспільстві на основі даних загальних переписів населення Бойко Н.К. Формирование и развитие рабочего класса советской Украины (20-30-е годы): Дис. … д-ра ист. наук: 07.00.01. – К., 1990; Подгаецкий В.В. Социальная структура населения городов Украины в годы нэпа. (Опыт многомерного статистического анализа материалов переписей 1923 и 1926 гг.): Дис. … д-ра ист. наук: 07.00.09. - Днепропетровск, 1992., радянський період 1950-80-х рр. у зазначеному тематичному напрямі фундаментально не аналізувався. Винятком можуть слугувати монографія Б.Кравченка, в якій досліджено основні аспекти етносоціальних змін в Україні ХХ ст., а також дисертації С.М.Тимченка та Л.І. Полякової, що присвячені вивченню регіональних проблем етносоціальних процесів в Україні у 1960-80-х рр. Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ ст. / Пер. з англ. - К., 1997; Полякова Л.І. Етносоціальні проблеми на Півдні України у 60-80-х рр. ХХ ст.: Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01. - Запоріжжя, 2000; Тимченко С.М. Етносоціальні процеси в українському селі (60-80-і рр. ХХ ст.): Дис. ... д- ра іст. наук: 07.00.02. - Запоріжжя, 1995. Однак порівняльного аналізу питань соціально-демографічного та етносоціального змісту щодо УРСР та незалежної України ще не здійснено.

Тема дисертації вимагала вивчення праць, які характеризують методологію програм та методику проведення Всесоюзних переписів населення 1959-1989 рр. та Всеукраїнського перепису населення 2001 р. Всеукраїнський перепис населення: методологія та організація: Навч. посібник. – К., 2001; Всесоюзная перепись населения 1959 г. - М., 1958; .Всесоюзная перепись населения 1970 года: Сб. статей. - М., 1976; Всесоюзная перепись населения 1979 года: Сб. статей. – М., 1984. Для авторського виокремлення регіонів України опрацьовувалися схеми, запропоновані вітчизняними дослідниками, та вивчалися методологічні засади історичної регіоналістики Верменич Я.В. Історична регіоналістика в Україні: теоретико-методологічні проблеми: Автореф. дис. … д-ра іст. наук: 07.00.01 / Інституті історії України НАН України. – К., 2005. . Враховуючи проблематику дослідження, залучена інформація навчальних посібників і довідників із джерелознавства, етнології, статистики, демографії, географії, соціології Абетка етнополітолога. – В 2-х томах. – К., 1996; Гіденс Е. Соціологія / Пер. з англ. – К., 1999; Гурьев В.И. Основы социальной статистики: Методы, система показателей, анализ. – М., 1991; Етнічний довідник: В 3ч. // В. Євтух. – К., 1997; Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования. – М., 1987; Количественные методы в исторических исследованиях. – М., 1984; Статистика населения с основами демографии: Учебник. – М., 1990 та ін. .

У результаті історіографічного аналізу виявлено відсутність комплексних історичних досліджень динаміки та особливостей етнодемографічних та соціально-демографічних процесів в Україні зазначеного періоду. Інтенсифікувати і поглибити дослідницький процес здатне звернення істориків до комплексних статистичних джерел, серед яких найбільш репрезентативними визнані підсумки загальних переписів населення.

У другому підрозділі схарактеризовано джерельну базу дослідження. Аналіз методологічних та організаційних питань Всесоюзних переписів населення 1959, 1970, 1979, 1989 рр. та Всеукраїнського перепису населення 2001 р., які обговорювалися на нарадах статистиків та висвітлювалися у пресі, дав можливість визначити особливості організації, проведення подібних обстежень населення та основні положення їх програмних засад, виявити переваги переписів як комплексного статистичного джерела для дослідження соціально-демографічних процесів. Програмні питання переписів аналізувалися також на основі вивчення опублікованих інструкцій щодо проведення загальних переписів населення 1959-2001 рр. Вказані публікації у комплексі з архівними відомостями про особливості здійснення, програмного забезпечення вітчизняних переписів, обробки і публікації їх матеріалів, разом з рекомендаціями ООН з питань організації і проведення переписів населення, що зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВО України) (ф.582, оп.20, тт.1-3), надали можливість визначити ступінь репрезентативності джерельної бази дослідження.

Повна і достовірна статистична інформація щодо демографічного, етнічного та соціального складу мешканців України та її областей міститься в опублікованих підсумках Всесоюзних переписів населення, призначених як для широкого кола читачів, так і виданих для службового користування. Останні зберігаються в архівних фондах відділів демографічної статистики і переписів населення Державного комітету статистики України та обласних статистичних управлінь. Ретельний аналіз підсумків загальних переписів населення, інформації статистичних щорічників дозволив дослідити динаміку соціально-поселенської, статево-вікової, етнодемографічної та етносоціальної структури населення України у період з 1959 по 2001 рр.

Вивчення постанов Президії Верховної Ради СРСР, рішень комісій при ЦК КПРС, довідок відділів та обкомів ЦК КПУ, Рад Міністрів СРСР та УРСР, копій листів до законодавчих та виконавчих органів загальносоюзного та республіканського значення, доповідних записок міністерств і відомств УРСР, що зберігаються в фондах ЦДАВО України та Центрального державного архіву громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України), а також матеріалів з’їздів КПРС та КПУ дало змогу осмислити сутність соціально-демографічної політики в УРСР 1950-80-х рр. На основі зазначених матеріалів здійснено аналіз динаміки чисельності населення в Україні, демографічних наслідків урбанізації, міграції та оргнаборів робочої сили (ЦДАВО України, ф.1, оп.20; ф.2, оп.9,13,14; ф.348, оп.3; ф.582, оп.11,20,24; ф.4626, оп.3; ЦДАГО України, ф.1, оп.25). Залучення архівних матеріалів дозволило окреслити основні напрями державної політики у сфері захисту материнства і дитинства, з’ясувати специфіку демографічної політики та виявити зв’язок етнодемографічних змін із соціальними процесами у республіці (ЦДАВО України, ф.2, оп.9,13; ф.166, оп.15; ф.348, оп.3; ф.582, оп.9,20; ЦДАГО України, ф.1, оп.25). Дані загальних переписів населення і статистичних щорічників дали змогу простежити вплив урядових постанов на зміни у демографічній структурі населення України.

Дослідження стратифікаційних процесів у радянському суспільстві стало можливим внаслідок вивчення доповідних записок ЦК КПУ та Ради Міністрів про зростання життєвого рівня робітників, службовців і колгоспників, аналізу вибіркових досліджень використання вихідних днів зазначених суспільних груп (ЦДАВО України, ф.2, оп.9,13; ф.582, оп.9,24; ф.4626, оп.3, ЦДАГО України, ф.1, оп.24,25). Тематика третього розділу дисертації також вимагала аналізу питань, пов’язаних з реалізацією професійних прагнень жінок та покращення умов їх праці, які досліджувалися шляхом залучення інформації обкомів КПУ (ЦДАГО України, ф.1, оп.31), звітів обласних відділів соціального забезпечення (ЦДАВО України, ф.348, оп.3), вивчення законів УРСР та указів Президій Верховної Ради СРСР. Основні засади молодіжної політики у сфері зайнятості схарактеризовано на основі вивчення звітів ЦСУ УРСР та комітету праці про працевлаштування молоді (ЦДАВО України, ф.2 оп.13, ф.582, оп.9, ф.4626, оп.3), постанов ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, Кабінету Міністрів України, статистичних збірників, кодексу законів про працю УРСР.

Для об’єктивної наукової оцінки проблем у сфері зайнятості в Україні 1950-80-х рр. були проаналізовані підсумки вибіркових обстежень зайнятості населення і зведені звіти про працевлаштування працездатного населення, що у комплексі з детальним вивченням документів про посилення боротьби з особами, які ухилялися від суспільно корисної праці, виявило безпідставність категоричних тверджень деяких сучасних дослідників щодо існування безробіття в УРСР (ЦДАВО України, ф.1, оп.18,20,21; ф.582, оп.20; ЦДАГО України, ф.1, оп.24,25,31). Масштаби та характер сучасного безробіття аналізувалися на основі даних статистичних щорічників, опублікованих Державним комітетом статистики України.

Найважливіші статистичні матеріали та результати їх авторської обробки у вигляді таблиць та графіків вміщено у додатках до дисертації. Аналіз представлених джерел засвідчив високий рівень їх репрезентативності.

У другому розділі – "Демографічні та етнодемографічні процеси" – вивчена щільність розселення, динаміка чисельності населення України, зміни його статево-вікового складу, здійснена спроба прослідкувати перші локальні прояви та формування демографічної кризи. У першому підрозділі – "Динаміка чисельності та особливості територіального розміщення населення" – розглянуті ступінь заселеності території, процеси старіння населення і зменшення народжуваності. У другому підрозділі – "Демографічні наслідки урбанізації" – розкрито вплив урбанізаційних процесів в Україні на зміни у чисельності і статево-віковій структурі населення як на загальнореспубліканському, так і на регіональному рівнях. У третьому підрозділі – "Етнодемографічні процеси" – вивчено динаміку чисельності, особливості розселення етнічних груп та проаналізовано динаміку етнодемографічної структури населення в Україні.

Незважаючи на те, що за період з 1959 по 1989 рр. загальна чисельність мешканців УРСР збільшилася з 41720,6 тис. до 51452 тис. осіб, остаточний перехід республіки до так званої "європейської моделі" демографічного відтворення призвів до уповільнення темпів росту населення. Суспільна трансформація 1990-х рр. призвела до демографічної кризи, проявом якої стало зменшення кількості населення до 48240,9 тис. осіб (станом на 2001 р.), що являє серйозну загрозу для подальшого розвитку країни.

Основну роль у формуванні міського населення УРСР відігравали міграційні процеси, які мали як стихійний характер, так і заохочувалися на державному рівні. Лише деформація вікової структури сільського населення, спричинена масовим від’їздом сільської молоді, з кінця 1970-х рр. вплинула на зменшення обсягів міграцій. У 1989 р. чверть від загальної кількості сільських жителів складали особи віком від 60 років і старше. На початку 1990-х рр. місто на деякий час втратило свою соціальну й економічну привабливість не тільки для селян, але й для міських жителів. Вперше за досліджуваний період міграційне сальдо в селах України стало додатним. Однак істотно вплинути на демографічну ситуацію у сільській місцевості це не змогло. У 2001 р. вікова структура сільського населення виявилася істотно деформованою.

Процес старіння населення УРСР прискорювала і зовнішня міграція, яка позбавляла республіку значної кількості молодих трудящих. Обертовий характер міграції не міг покращити демографічної ситуації: в Україну поверталися переважно або пенсіонери, або люди, які втратили здоров’я внаслідок важких умов праці, що також впливало на деформування статево-вікової структури населення. З 1990-х рр. обсяги зовнішньої міграції значно збільшилися, що посилило процес депопуляції.

Не сприяли оптимізації демографічних процесів і міжобласні переміщення трудових ресурсів (внаслідок відкладання дітонародження молодими переселенцями). Уже в 1960-і - на початку 1970-х рр. в місцях найбільшого виходу робочої сили почали різко скорочуватися темпи приросту населення, що спричинило брак працівників у сільській місцевості областей Центрального та Північно-Східного регіонів. Перерозподіл робочої сили у 1950-80-х рр. призвів до демографічного "знекровлення" цих регіонів і став однією з причин формування в них найгостріших проявів сучасної демографічної кризи. У Західному регіоні, незважаючи на інтенсивний виїзд працездатного сільського населення у південні та східні області УРСР (процес, який тривав до кінця

1980-х рр.), внаслідок порівняно високої народжуваності демографічний потенціал залишався найменш виснаженим (навіть у 1990-х рр.).

Аналіз складу населення за статтю та віком (на основі побудованих статево-вікових пірамід по Україні та регіонах) дозволив виявити дисбаланс у співвідношенні чоловіків і жінок, а також різних вікових груп, який був наслідком демографічних втрат у роки голодомору, війни та спричинявся міграційними зрушеннями. У 1959 р. Україна дійшла етапу "власне передодня старості" (за шкалою Е. Россета) - чисельність жителів віком від 60 років і старше становила 10,5%. Інтенсивність процесу старіння призвела до зростання відповідного показника у 2001 р. до 21,4%. Зниження народжуваності спричинило зменшення питомої ваги дітей віком до 14 років у загальній чисельності населення: від 24,9% у 1970 р. до 16,5% у 2001 р. Найшвидше зростала частка осіб віком від 60 років і старше в областях Центрального і Північно-Східного регіонів, де їх відносна чисельність вже у 1970 р. становила відповідно 15,5 та 16,5% (в цілому по УРСР - 13,9%). Водночас зменшувалася питома вага дітей, показник якої, зокрема, у Східному регіоні з 1959 по 2001 рр. скоротився з 25,4 до 14,9%. Найсприятливішою для демографічного розвитку була статево-вікова структура населення у Південному і особливо Західному регіонах, які відрізнялися порівняно високими коефіцієнтами народжуваності. Навіть у 2001 р. Західний регіон мав найменшу в Україні частку осіб у віці 60 років і старше (19,0%) та найбільшу питому вагу дітей віком 0-14 років (19,7%).

Демографічні процеси у багатонаціональній Україні визначалися відповідними змінами у статево-віковому складі найбільш чисельних етнічних груп. Головну роль у демографічному відтворенні відігравали українці, питома вага яких у складі всього населення варіювала від 72,7% у 1989 р. (з 1959 до

1989 рр. показник поступово зменшувався) до 77,8% у 2001 р. Абсолютне чисельне переважання українців простежувалося на всій території України, за винятком Криму. Найвищі показники відносної чисельності українців були в Західному регіоні. У Криму, передусім внаслідок міграційної політики радянського уряду, чисельне переважання росіян поступово скорочувалося. Такі національні групи, як росіяни, євреї та білоруси також коригували демографічні процеси у масштабах всієї України. На регіональному рівні відчутним був демографічний вплив поляків, молдован, болгар, греків і кримських татар.

У 1990-і рр. чисельність представників різних етнічних груп суттєво змінювалася під впливом міграційних зрушень. Так, у 1991-2001 рр., передусім внаслідок еміграції, абсолютна і відносна чисельність росіян стала меншою в усіх регіонах республіки (тільки у Східному і Південному регіонах – на 2,1 млн. осіб). Масова еміграція (разом зі зміною етнічної самоідентифікації) спричинила й зменшення чисельності євреїв (більше, ніж у чотири рази) та поляків (майже втричі). У той же час репатріація кримських татар призвела до чисельного їх зростання в Україні з 1989 по 2001 рр. у 5,3 разу. Еміграція спричиняла зменшення питомої ваги молоді у складі етнічних груп (серед євреїв, поляків), а імміграція викликала збільшення її частки (у кримських татар).

Третій розділ – "Динаміка соціальної структури суспільства" – містить три підрозділи. У першому підрозділі – "Трансформація соціально-класової структури" – здійснено спробу розкрити проблему соціальної стратифікації суспільства, а також визначити демографічний та етнічний склад соціальних груп. У другому підрозділі – "Економічна активність населення України" вивчено особливості формування професійно-галузевої зайнятості населення з урахуванням його демографічних характеристик. У третьому підрозділі – "Основні тенденції формування кризи зайнятості" – виявлено прояви перших регіональних проблем у сфері зайнятості в УРСР, досліджено статево-вікову та етнічну структуру незайнятого населення республіки, надано порівняльну характеристику регіональної динаміки чисельності та статево-вікового складу безробітних у сучасній Україні.

Вивчення соціальних процесів показало суттєві зрушення, що відбулися у соціально-класовій структурі українського суспільства протягом досліджуваного періоду. Заходи радянського уряду, спрямовані на встановлення соціальної однорідності (вирівнювання освітнього рівня, розмірів середньої заробітної плати суспільних груп), виявилися недостатньо ефективними. У 1989 р. на 1000 зайнятих колгоспників припадало 166 осіб з початковою освітою, в той час як серед робітників цей показник становив 70 осіб, а серед службовців осіб з відповідним рівнем освіти взагалі не було. У складі кожної 1000 працюючих колгоспників нараховувалася лише 131 особа з вищою, незакінченою вищою та середньою спеціальною освітою (в середньому по УРСР цей показник становив 387 осіб). Матеріальна винагорода праці колгоспників залишалася найменшою серед суспільних груп, а середній розмір їх пенсії і наприкінці 1970-х рр. був майже удвічі меншим мінімальної пенсії робітників і службовців. Такі тенденції лише збільшували обсяги міграцій з сіл до міст, що посилювало деформацію статево-вікової структури сільського населення.

За даними перепису населення 1959 р., питома вага колгоспного селянства дорівнювала 41,4% від усієї чисельності населення, а у структурі зайнятого населення республіки їх нараховувалося ще більше - 44,7%. В областях Західного, Центрального і Північно-Східного регіонів (за винятком Харківської та Львівської областей) спостерігалося абсолютне чисельне переважання колгоспників. У промислово розвинених регіонах частка колгоспників була мінімальною. Регіональна диспропорція у розміщенні колгоспного селянства зберігалася до кінця 1980-х рр. У цілому до 1989 р. серед зайнятого населення України відносна чисельність колгоспників скоротилася у 3,4 разу. Вже у 1970 р. не залишилося регіонів, в яких частка колгоспників серед зайнятих осіб перевищувала б їх питому вагу у складі всього населення. Це засвідчило нестачу молодих трудящих у складі колгоспного селянства, що при високих показниках народжуваності в сільській місцевості вказує на визначальну роль міграцій у формуванні демографічної структури зазначеної суспільної групи.

Інтенсивний розвиток промисловості у 50-60-і рр. ХХ ст. спричинив стрімке зростання абсолютної та відносної чисельності робітників: з 1959 по 1970 рр. кількість робітників збільшилася на третину і серед працюючого населення вони становили вже 51,8%. Найвищими показники питомої ваги робітників були у Донецькій і Луганській областях. У 1960-70-х рр. швидшими темпами відбувалося зростання відносної чисельності робітників в аграрних областях. До кінця 70-х рр. ХХ ст. відбулося зменшення темпів росту чисельності робітничого класу, передусім серед зайнятого населення. При цьому все більш актуальною ставала проблема нестачі робочої сили, викликана зменшенням народжуваності у республіці. В період з 1979 по 1989 рр. незначне збільшення частки робітників серед усього населення відбулося лише за рахунок збільшення чисельності осіб пенсійного віку.

Уповільнення темпів росту кількості зайнятих робітників супроводжувалося зростанням абсолютної і відносної чисельності службовців, що було наслідком прискореного розвитку нематеріальних сфер виробництва. До кінця 1970-х рр. найбільша питома вага службовців спостерігалась в областях Південного, Північно-Східного та Східного регіонів. У 1980-х рр. частка службовців зросла у всіх, без винятку, областях республіки, але найбільш інтенсивно ці показники зросли в аграрних областях Центрального та Західного регіонів. У 1989 р. службовців нараховувалося вже 26,5% від усього населення УРСР, і вони становили майже третину усіх осіб, працюючих на виробництві. Особливо швидко відбувалося зростання кількості виробничо-технічної інтелігенції.

Демографічний аспект аналізу соціальної структури населення засвідчив, що питома вага колгоспниць серед зайнятих жінок зменшувалася швидшими темпами, ніж відповідні показники щодо чоловіків. Загальне ж зменшення чисельності колгоспників у республіці відбувалося передусім внаслідок зростання чисельності чоловіків-робітників та жінок-службовців. Етнічний склад соціальних груп безпосередньо залежав від місця проживання їх представників. Українці складали основу всіх суспільних верств населення.

Демографічні процеси вплинули на співвідношення чисельності самодіяльного і несамодіяльного населення. Показник питомої ваги самодіяльних осіб у селах був більшим, внаслідок масової зайнятості селян в особистому підсобному господарстві. У 1959 р. найменшою часткою самодіяльного населення характеризувався урбанізований Східний регіон (58,5%). Починаючи з 1970 р. мінімальна кількість самодіяльних осіб спостерігалася вже в аграрному Західному регіоні, що було пов’язано із специфікою вікової структури його населення. Динаміка чисельності зайнятого населення в УРСР була обумовлена як демографічними процесами (що спричиняли зміни у співвідношенні осіб працездатного та непрацездатного віку), так і відповідною соціальною політикою держави (залучення до трудової діяльності жінок-домогосподарок, осіб, зайнятих в особистому підсобному господарстві, пенсіонерів).

Протягом 1990-х рр., внаслідок суспільних трансформацій, відбулися значні зміни у соціально-демографічному складі населення України. Кардинальні зрушення відбулися у соціально-класовій структурі і характеризувалися соціальною поляризацією населення. Системна криза 1990-х рр. призвела до зменшення показника зайнятості у суспільному виробництві і спричинила суттєві зміни у структурі зайнятості. За підсумками перепису 2001 р., найбільш чисельною в країні була група робітників, зайнятих переважно фізичною працею (передусім особи, які мали найпростіші професії і абсолютна більшість яких працювали в особистому підсобному господарстві).

Характеристика основних тенденцій професійно-галузевої зайнятості та рівнів освіти чоловічого і жіночого населення України показала існування усталених соціальних проблем у гендерному вимірі. Підвищення трудової активності жінок призводило до зменшення народжуваності, а державна допомога у запропонованих розмірах і формі не могла заохотити жінок до дітонародження. Не покращували демографічної ситуації урядові заходи у напрямі обмеження використання жіночої праці на важких роботах і на роботах зі шкідливими умовами праці, а також поліпшення умов трудової діяльності жінок і переведення їх на пільгові режими праці. Кризові суспільні явища у 1990-х рр. ускладнили гендерні проблеми, що позначилося і на репродуктивній поведінці жінок. Зберігаючи за собою лідерські позиції у галузі освіти (у 2001 р. на 1000 зайнятих жінок припадало 548 осіб з повною, базовою і неповною вищою освітою, а у чоловіків – 406 осіб), жінки часто змушені були виконувати непрестижну і малоприбуткову роботу. В Україні досліджуваного періоду керівні посади в усіх галузях народного господарства та видах економічної діяльності належали переважно чоловікам.

У 1950-60-х рр. основну увагу уряд приділяв забезпеченню провідних галузей народного господарства молодими робочими кадрами. Перші ознаки майбутньої демографічної кризи виявилися у недостатній чисельності молоді для заміни осіб пенсійного віку як у селах, так і в містах. Свої особливості мали й регіональні аспекти молодіжної зайнятості в УРСР. Так, у Східному регіоні, а також у Харківській, Одеській та Кіровоградській областях на структуру зайнятості молоді впливали формування надлишкової робочої сили у містах і необхідність її перерозподілу по території республіки. Нестачу робочих рук у селах Миколаївської, Херсонської та Кримської областей уряд намагався компенсувати за рахунок сільської молоді Центрального і Західного регіонів (останній відрізнявся значною зайнятістю молоді в особистому підсобному господарстві). У 1990-і рр. дефіцит молодих працівників у народному господарстві УРСР змінився поширенням безробіття серед молоді.

Сучасне безробіття не є успадкованим від радянських часів. Комплексний аналіз статистичних даних та урядових постанов дає підстави стверджувати, що в УРСР була встановлена майже повна зайнятість працездатного населення. Викорінення "соціального паразитизму" аж до кінця 1980-х рр. залишалося однією з нагальних проблем радянського суспільства. Значну увагу радянський уряд приділяв працевлаштуванню молоді, у результаті чого була досягнута майже стовідсоткова працевлаштованість випускників шкіл (на кінець кожного календарного року, незалежно від регіону проживання). Основну кількість незадіяного у виробництві населення складали жінки, що мали дітей у віці до 14 років. Аналіз вибіркових досліджень робочої сили засвідчив ряд проблем у сфері зайнятості, які були пов’язані з неузгодженістю оргнаборів робочої сили та з появою її надлишків в окремих областях, що можна розцінювати як перші прояви майбутньої кризи зайнятості, але не слід класифікувати