ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СЕМБАЙ Ірина Василівна

УДК 338.1: 338.43

функціонування сільськогосподарських підприємств

у контексті розвитку сільських територій

Спеціальність 08.00.04 –

економіка та управління підприємствами

(за видами економічної діяльності)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Прокопишак Катерина Володимирівна,

Львівський національний аграрний університет,

професор кафедри економіки підприємства і міжнародної економіки.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Куценко Віра Іванівна,

Рада по вивченню продуктивних сил

України НАН України, завідувач відділу проблем

розвитку соціальної сфери;

кандидат економічних наук, доцент

Зінчук Тетяна Олексіївна,

Вищий навчальний заклад

“Державний агроекологічний університет”,

м. Житомир, доцент кафедри зовнішньоекономічної

діяльності підприємств.

Захист відбудеться 24 червня 2008 р. о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 36.814.02 у Львівському національному аграрному університеті за адресою: 80381, Львівська обл., Жовківський р-н, м. Дубляни, вул. Володимира Великого, 1, головний корпус, ауд.309.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Львівського національного аграрного університету за адресою: 80381, Львівська обл., Жовківський р-н, м. Дубляни, вул. Володимира Великого, 1.

Автореферат розісланий “23” травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук, доцент О.А. Біттер

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Досвід високорозвинутих країн засвідчує, що розвиток аграрного сектора економіки є одним з основних чинників стабілізації соціально-економічних відносин як у регіонах, так і в країні загалом. Сьогодні проблеми регіонального розвитку набули особливої ваги. Результати опрацювання статистичної інформації засвідчують істотну нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів України, а відповідно й сільських територій, що зумовлює актуальність дослідження можливих ефективних шляхів його здійснення в нових умовах, пов’язаних із остаточним оформленням на державному рівні стратегічного курсу України на євроінтеграцію. Відповідно до вимог стандартів ЄС одним із пріоритетних напрямів розвитку України стає підвищення ефективності сільського господарства як основного чинника розвитку сільських територій. Оскільки сільськогосподарське виробництво й надалі залишається основною сферою діяльності на селі, закономірним є зростаючий інтерес учених-економістів до проблем розвитку сільськогосподарських підприємств у контексті вирішення проблеми ефективного розвитку сільських територій. Актуальність дослідження саме таких аспектів проблеми підвищується у зв’язку зі вступом України до СОТ, що об’єктивно зумовлює необхідність переміщення основної ваги у виробництві сільськогосподарської продукції із сектора господарств населення у сектор крупних сільськогосподарських підприємств.

Значний внесок у дослідження проблем розвитку сільськогосподарських підприємств у контексті розвитку сільських територій зробили вітчизняні вчені: І.Ф. Баланюк, П.С. Березівський, О.М. Бородін, М.Х. Вдовиченко, Ю.Е. Губені, Т.О. Зінчук, В.І. Куценко, А.В. Лісовий, В.В. Липчук, А.Ф. Мельник, С.І. Мельник, О.М. Могильний, О.М. Онищенко, М.К.Орлатий, Т.О. Осташко, О.І. Павлов, І.В. Прокопа, К.В. Прокопишак, В.П. Рябоконь, П.Т. Саблук, Г.В. Черевко, Л.О. Шепотько, В. В. Юрчишин та низка інших. Результати досліджень можливостей удосконалення механізму ефективного функ-ціо-нування організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі економіки та їх впливу на сільські території показані в працях В.Г. Андрійчука, О.А. Бугуцького, П.І. Гайдуцького, В.Г.Галанця, П.М. Гарасима, Ф.В. Горбоноса, Т.Г. Дудара, С.Л. Дусановського, В.В. Зіновчука, І.І. Лукінова, М.Й. Маліка, В.Я. Меселя-Веселяка, О.М. Шпичака та ін. Серед відомих зарубіжних учених, що займались цією проблемою, слід відзначити таких як А.Н. Антіпов, В.М. Баутін, Т.І. Заславська, А.М. Лавров, В.В. Лазовський, А.В. Мерзлов, А.В. Петріков, Н.В. Чепурних, В.В. Шайкін, І.Г. Шаяхметов та ін. Проте динамічні зміни умов життя та господарювання в сільській місцевості вимагають постійного перегляду низки концептуальних підходів до розвитку методологічних засад функціонування сільськогосподарських підприємств у контексті розвитку сільських територій. Зокрема сучасні умови невідповідності економічної, соціальної та екологічної сфер життя на селі диктують необхідність вивчення умов і обґрунтування шляхів зрівноваженого розвитку сільських територій на основі комплексного підходу до вирішення цієї проблеми з урахуванням наявності процесів зростання на селі ролі селянина як господаря, власника землі й засобів виробництва.

Сукупність невирішених проблем щодо підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва у сільськогосподарських підприємствах як основного реального шляху розвитку сільських територій України та її регіонів зумовила вибір теми даного дисертаційного дослідження і вплинула на окреслення його мети і основних завдань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота відповідає напрямам науково-дослідної роботи Львівського національного аграрного університету за бюджетними темами “Обґрунтування аграрної політики, спрямованої на ринкову трансформацію економіки агропромислового комплексу” (номер держреєстрації 0100U002332) та “Розробка організаційно-економічного механізму підвищення соціально-економічної ефективності функціонування агропромислового комплексу Західного регіону України” (номер держреєстрації 0106U002073). Участь дисертанта у виконанні науково-дослідних робіт з бюджетної тематики відображена у звітах кафедри економіки підприємства і міжнародної економіки Львівського національного аграрного університету та полягає у розробці рекомендацій щодо підвищення ефективності сільського господарства у сільськогосподарських підприємствах як чинника розвитку сільських територій.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних засад ефективного функціонування сільськогосподарських підприємств як основного чинника розвитку сільських територій. Досягнення визначеної мети зумовило необхідність виконання в роботі таких завдань:–

поглибити зміст категорій “зрівноважений розвиток”, “сільська територія”;–

розвинути методологічні та методичні основи дослідження розвитку сільських територій з урахуванням впливу на них функціонування сільськогосподарських підприємств;–

удосконалити теоретичну сутність концепції зрівноваженого розвитку сільських територій в умовах здійснення в них економічних трансформацій;–

обґрунтувати зміст механізму державного регулювання сільськогоспо-дарського виробництва як основного виду економічної діяльності сільського населення в умовах формування нових економічних взаємовідносин в аграрному секторі економіки;–

розробити шляхи підвищення економічної ролі органів місцевого самоврядування у розвитку сільських територій;–

розробити стратегію зрівноваженого розвитку сільських територій на основі підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва у сільськогосподарських підприємствах з урахуванням його соціальних, економічних та екологічних аспектів.

Об’єктом дослідження виступають процеси розвитку сільських територій на основі підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва у сільськогосподарських підприємствах.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та прикладні проблеми, пов’язані з процесами зрівноваженого розвитку сільських територій на основі підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва у сільськогосподарських підприємствах.

Методи дослідження. Головною засадою використаної у процесі проведення досліджень методології є застосування діалектичного підходу до явищ, що вивчалися. Такий підхід здійснено в ході аналізу фундаментальних положень сучасних теорій зрівноваженого розвитку сільських територій і забезпечення у них економічного відтворення в умовах обмеженості виробничих, особливо людських, ресурсів. Дослідження проблеми розвитку сільських територій на основі підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва у сільськогосподарських підприємствах проведено з урахуванням конкретних економічних умов і реального стану економічної, політичної та соціальної ситуації в країні, в органічній єдності історичних аспектів явища з логікою проходження цього процесу. За допомогою методу наукової абстракції разом з методом синтезу та аналізу в ході дослідження обґрунтовано визначення сільських територій та їх зрівноваженого розвитку, вивчено і систематизовано чинники, що впливають на ефективність функціонування сільськогосподарських підприємств як основи подальшого розвитку сільських територій.

Вибір конкретних наукових методів дослідження визначався потребами практичного характеру, оскільки питання функціонування сільсько-господарських підприємств у контексті розвитку сільських територій є предметом вивчення різноманітних наук – економіки, демографії, географії, права, соціології та ін. У роботі використано: системно-структурний аналіз – для дослідження і виявлення закономірностей, тенденцій та особливостей розвитку соціальної сфери на регіональному рівні; кореляційний – для визначення впливу рівня розвитку високотоварного сільськогосподарського виробництва на формування видатків із бюджетів сільських рад; економіко-статистичний – для вивчення суті та реальних наслідків трансформаційних процесів, що відбулись на селі. Монографічний метод дав змогу вивчити досвід і особливості вирішення проблеми розвитку сільських територій в окремих регіонах України та в інших країнах, а також опрацювати наукові праці вчених-економістів з питань зрівноваженого розвитку сільських територій та розвитку в них сільського господарства.

Емпіричною та фактологічною основою дослідження слугували законодавчі і нормативні акти Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, матеріали Державного комітету статистики України, Головного управління статистики у Львівській області, звіти сільськогосподарських підприємств окремих районів області, праці вітчизняних і зарубіжних авторів із досліджуваної проблеми, вітчизняні та зарубіжні періодичні видання, результати соціологічного опитування, дані з мережі Internet.

Наукова новизна одержаних результатів, які виносяться на захист, полягає в тому, що в процесі дослідження на основі широкого і всебічного аналізу існуючих точок зору:

вперше:–

розроблено методику розрахунку інтегрального показника розвитку сільських територій, що ґрунтується на результатах системного аналізу динаміки соціально-економічних явищ та процесів, що в них відбуваються, і дозволяє ідентифікувати адміністративні райони високої, середньої та проблемної (депресивної) результативності регіональної політики з метою її вдосконалення;

удосконалено:–

теоретичні, методичні та практичні підходи до вирішення проблем розвитку сільських територій на основі підвищення ефективності діяльності сільськогосподарських підприємств шляхом обґрунтування теоретико-методичних засад і практичних напрямів диверсифікації процесів сільсько-господарського виробництва, функціонування сільськогосподарських підприємств та розвитку підприємництва на селі, удосконалення процесів формування сільської соціальної інфраструктури й розвитку регіонального маркетингу та створення системи контролю за екологічним станом середовища території;

дістали подальший розвиток:–

сутність поняття “сільська територія” – у напрямі розуміння її як багатофункціональної природно-соціально-виробничої структури, складовими елементами якої є: власний ресурсний потенціал, сільський населений пункт, наявне сільське населення, місцеві громадські інституції, органи місцевого самоврядування, соціальна та виробнича інфраструктури, сільськогосподарські підприємства та інші види підприємств з виробництва, переробки продукції, торгівлі чи надання послуг, господарства населення, об’єкти рекреації тощо; –

сутність поняття “зрівноважений розвиток” – у напрямі розуміння його як екологічно, економічно та соціально збалансованого процесу розвитку сільської території на основі максимально ефективного використання наявних на цій території ресурсів і одержання від цього синергічного ефекту як бази для забезпечення підвищення добробуту сільського населення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення, викладені автором у дисертації, доведені до рівня методичних розробок і практичних рекомендацій. Останні слугують основою для подальших досліджень із проблеми розвитку сільськогосподарських підприємств у контексті розвитку сільських територій.

Результати досліджень щодо підвищення рівня ефективності виробництва сільськогосподарських підприємств і тенденцій розвитку сільських територій були прийняті для розгляду й використання у практичній діяльності Асоціації фермерів та землевласників Львівської області (довідка №29 від 14.02.2008 р.). та Асоціації фермерів та приватних землевласників Золочівського району Львівської області (довідка №7 від 31.01.2008 р.).

Пропозиції щодо вдосконалення механізму регулювання зайнятості сільського населення та напрямів розвитку соціальної інфраструктури села прийняті до використання у практичній роботі управлінням агропромислового розвитку Перемишлянської районної державної адміністрації Львівської області (довідка №38 від 06.02.2008 р.).

Результати теоретичних наукових розробок автора використовуються у навчальному процесі Львівського національного аграрного університету (довідка № 01-35-01/2 від 05.02.2008 р.) під час проведення занять з курсів “Економіка підприємства” і “Потенціал підприємства”.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення проблеми зрівноваженого розвитку сільських територій на основі підвищення ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств. Усі наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, одержані автором самостійно. Особистий внесок здобувача в наукових працях, які опубліковані у співавторстві, вказаний окремо у списку опублікованих праць. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використано лише ті ідеї і положення, які отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні результати досліджень викладені у звітах кафедри економіки підприємства і міжнародної економіки Львівського національного аграрного університету, постійно доповідалися на звітних науково-практичних конференціях Львівського національного аграрного університету, на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях викладачів, аспірантів і здобувачів університету. Основні положення дисертації пройшли апробацію на ІV Регіональній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми теорії і практики менеджменту в умовах трансформації економіки” (м. Рівне, 2006 р.), доповідалися на міжнародних і всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях, зокрема, на Всеукраїнській науковій конференції молодих вчених (м. Умань, 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Формування конкурентоспроможності підприємств АПК в умовах глобалізації” (м. Полтава, 2007 р.).

Публікації. Результати проведених дисертаційних досліджень опубліковані у 7 працях, а саме: у 5 наукових статтях у фахових виданнях та у 2 тезах наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій – 1,94 друк. арк., з них особисто автора – 1,71 друк. арк.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації – 211 сторінок, з них 162 сторінки займає основний текст. Список використаних джерел із 253 найменувань міститься на 22 сторінках, додатки містяться на 14 сторінках, довідки про впровадження результатів дисертаційної роботи займають 5 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його мету і завдання, відображено наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, їх апробацію та можливості практичного застосування.

У першому розділі “Теоретико-методичні аспекти функціонування сільськогосподарських підприємств у контексті розвитку сільських територій” – розкрито поняття та головні основи зрівноваженого розвитку сільських територій, визначено теоретичні засади впливу сільсько-господарських підприємств на розвиток сільських територій в умовах трансформації аграрної економіки, охарактеризовано зміст і особливості методології дослідження сільських територій та впливу на їх розвиток функціонування сільськогосподарських підприємств.

Сільське господарство і АПК в цілому є настільки складними системами (соціально–еколого–економічними), що пояснювати аграрну кризу тільки однією з причин, ігноруючи наявність спільної дії економічних, правових, політичних, організаційних, соціальних та інших чинників, є економічно некоректно. Тому оскільки сучасний стан агропромислового комплексу є наслідком дії великої сукупності чинників – об’єктивних, об’єктивно-суб’єктивних, суб’єктивних, – то вихід з цього стану можна знайти в одночасному, взаємоузгодженому, цілеспрямованому, всесторонньому, комплексному і збалансованому подоланні всіх наявних причин, що спровокували цей сучасний стан. Такий напрям вирішення проблеми отримав у світі назву, що англійською мовою звучить як sustainable development of rural areas, а на українську мову перекладається як зрівноважений розвиток сільських регіонів. Категорія “зрівноважений розвиток” запропонована світовим співтовариством і ґрунтується на стратегії оптимізації всієї діяльності суспільства в тісній взаємодії з довкіллям. Зрівноважений розвиток характеризує ціль, до якої прагне кожне суспільство.

У різноманітних публікаціях різного роду частіше можна зустріти термін “сталий розвиток”. На нашу думку, термін “зрівноважений розвиток” більше відповідає сутності ідеї “sustainable development”, покладеної в основу “Декларації з Ріо” як результату ІІ конференції ООН “Середовище і розвиток”, що відбулася у червні 1992 р. у Ріо-де-Жанейро. Терміни “сталий” і “розвиток” певною мірою заперечують один одного, а тому не зовсім поєднувані за змістом. Крім того, суть зрівноваженого розвитку передбачає його гармонійно збалансований характер, чого немає у трактуванні розвитку як сталого.

У ході аналізу трактування змісту зрівноваженого розвитку неважко помітити, що з ним тісно пов’язана така економічна категорія, як “сільська територія”, оскільки зрівноважений розвиток відбувається не взагалі, а у конкретному регіоні і передбачає ефективне використання ресурсів цього регіону в їх оптимальному поєднанні.

Розглядаючи категорію “сільська територія” в процесі дослідження підвищення ефективності діяльності сільськогосподарських підприємств як основного чинника розвитку сільських територій, логічно буде представити сільські території як сукупність наступних елементів (рис. 1).

Рис 1. Багатофункціональна соціально-виробнича структура сільських територій.

Розвиток сільських територій – це водночас і реакція на глобальні економічні зміни та позитивне ставлення до можливостей пошуку оптимальних економічних рішень, що базується на власному ресурсному потенціалі сільських населених пунктів.

Функції сільських територій різноманітні, однак за змістом їх можна згрупувати таким чином:–

виробнича функція – задоволення потреб суспільства в продуктах харчування і сировині для промисловості, продукції лісового та мисливсько-промислового господарства, а також продуктами інших галузей і видів господарської діяльності;–

рекреаційна – забезпечення умов для оздоровлення та відпочинку міського і сільського населення;–

політична – опора політичної стабільності і безпеки держави, джерело рекреаційних сил у суспільстві. Сільське населення є найодноріднішою, консервативно-толерантною частиною суспільства;–

соціально-демографічна – відтворення населення держави, забезпечення сільського господарства та інших галузей економіки трудовими ресурсами;–

просторово-комунікаційна – наявність просторового базису для розміщення виробництв і обслуговування інженерних комунікацій (мережі доріг, ліній електропередач та зв’язку, водозабезпечення, нафто- і газопроводів);–

соціальний контроль над територією – взаємодія сільського населення з державними органами з метою забезпечення суспільного порядку, безпеки в малонаселених селах і слабозаселених територіях;–

екологічна – підтримка екологічної рівноваги в сільській місцевості, збереження її ландшафтів, створення заповідників, національних парків.

Сільські території займають 70% площі України, де проживає 14703,9 тис. осіб (31,7% від загальної чисельності). В Україні станом на 1.01.2008 р. налічувалося 28 504 сільських населених пункти, у тому числі у Львівській області – 1850. З роками їх кількість постійно зменшується: якщо в 50-х роках минулого століття налічувалося 42 тис. сіл, то тепер їх залишилося менше 28 тис., тобто зникла майже третина. Здебільшого основна проблема сільського розвитку залежить від соціального та економічного стану сільської місцевості України протягом десятиліть.

Метою зрівноваженого розвитку сільських територій повинно бути підвищення рівня добробуту людей, що проживають на сільських територіях. Загальний рівень добробуту населення цих територій на сьогодні є набагато гірший, ніж міського. Основними чинниками цього є низька оплата праці і взагалі доходів сільських жителів, занепад і руйнування соціальної інфраструктури, високий рівень безробіття і заробітчанської міграції. А, оскільки на сьогодні сільськогосподарське виробництво залишається основним видом економічної активності і, відповідно, джерелом доходів населення сільських територій, налагоджувати стан справ на селі слід, починаючи із розробки і реалізації комплексних заходів щодо розвитку й підвищення ефективності саме сільського господарства. Ситуація диктує необхідність розвитку сільськогосподарського виробництва саме у сільськогосподарських підприємствах, оскільки умови функціонування держави в рамках СОТ не дозволяють вважати сільськогосподарську продукцію, вироблену у господарствах населення, такою, що відповідає вимогам стандартів і, тим більше, сировиною для переробної промисловості. Тому вступ до СОТ у цьому контексті буде серйозним екзаменом для українського сільського господарства, і від того, як воно цей екзамен витримає, значною мірою залежатиме подальший розвиток і українських сільських територій.

Зрівноважений економічний розвиток – тривалий процес. Він передбачає утворення нових інституцій, екологічну безпеку, розвиток нових галузей економіки, підвищення спроможності місцевого населення виготовляти якісні товари, пошук нових ринків збуту, передачу знань і наукових технологій, а також створення нових фірм і підприємств. Шляхи реалізації концепції зрівноваженого розвитку: підвищення рівня загальної і професійної освіченості селян; підвищення рівня підприємницької освіченості самоврядування; розробка проектів зрівноваженого розвитку територій на рівні сільських рад; розширення університетської мережі служби дорадництва; диверсифікація сільсько-господарського виробництва; розвиток позасільськогосподарської сфери підприємництва, у тому числі агротуризму і зеленого туризму; державне регулювання процесів розвитку всіх сфер села на основі науково обґрунтованих підходів і ліквідація диспаритету цін з використанням ринкових та адміністративних механізмів; розвиток кооперації та агропромислової інтеграції; удосконалення кредитного і банківського обслуговування. Обов’язковою умовою реалізації концепції зрівноваженого розвитку в Україні повинно бути вирішення проблеми і з створенням умов для впровадженням земельного ринку і з усім необхідним для цього інституційно-правовим забезпеченням та інфраструктурою.

Таким чином, основою формування перспективи села України повинна бути оптимізація пріоритетних напрямів зрівноваженого розвитку сільських територій в умовах подальшого реформування аграрної економіки на базі трансформування організаційно-правових форм господарювання та системи економічних взаємовідносин у цій сфері, усестороннього врахування різнобічних інтересів селянства, диверсифікації підприємницької діяльності на селі та надання сільськогосподарському виробництву багатофункціонального характеру при збереженні екологічно чистого сільського довкілля і розвитку соціальної інфраструктури.

У другому розділі – “Оцінка ефективності розвитку сільських територій та ролі в ньому сільськогосподарських підприємств” – проведено аналіз трансформаційних змін у сільськогосподарських підприємствах та їх ефективності, тенденцій розвитку сільських територій, здійснено комплексну оцінку взаємозалежності розвитку сільських територій та ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств.

У процесі дослідження встановлено, що соціально-економічні трансформації аграрного сектора економіки внесли суттєві структурні зміни в розвиток сільськогосподарських підприємств і діяльність сільського населення, що складає майже третину населення в Україні. Зокрема у 1990-2006 роках відбулись радикальні соціально-економічні і структурні перетворення на селі, що дали поштовх до формування невеликих сільгоспвиробників, а саме: фермерських та особистих селянських господарств, що перетворились на основну складову сільського господарства України. У 2006 році господарства населення виробляли в Україні 61% сільськогосподарської продукції, у тому числі рослинництва – 58%, тваринництва – 65%. У Львівській області ці показники становили відповідно 87,1%; 88,2%; 86,0% (табл.1).

Внаслідок реорганізації державних і колективних сільськогоспо-дарських підприємств виникли нові виробничо-господарські структури ринкового типу, більша частина яких була приватизована.

Таблиця 1

Валова продукція сільського господарства за основними групами виробників у Львівській області (у порівнянних цінах), 2006 р.

Категорія господарств | Всього

млн. грн. | У тому числі

рослинництва | тваринництва

млн. грн. | до підсумку, % | млн. грн. | до підсумку, %

Усі категорії

господарств | 4264,6 | 2098,8 | 100,0 | 2165,8 | 100,0

Сільськогосподарські підприємства: | 550,8 | 246,9 | 11,8 | 303,9 | 14,0

у т.ч. державні сільськогосподарські підприємства |

9,7 |

5,0 | 0,2 | 4,7 | 0,2

недержавні сільськогосподарські підприємства: | 541,1 | 241,9 | 11,6 | 299,3 | 13,8

з них: фермерські господарства | 174,3 | 63,9 | 3,0 | 110,4 | 5,1

Особисті селянські господарства | 3713,8 | 1851,9 | 88,2 | 1861,9 | 86,0

При цьому сільськогосподарські товаровиробники отримали цілковиту свободу у самостійному виборі видів та обсягів виробництва й реалізації продукції та послуг, можуть вільно розпоряджатися всім своїм майном, технічними й фінансовими ресурсами. Проте ліквідація крупних сільсько-господарських підприємств автоматично зумовила руйнування соціальної інфраструктури села, що значно погіршило умови проживання на сільських територіях, сприяло масовій міграції сільського населення у пошуках заробітків в інші регіони країни та за кордон, а це у свою чергу спричинило низку негативних наслідків соціально-демографічного характеру і ще більше розбалансувало пріоритетні аспекти життя на сільських територіях. Виправити ситуацію можливо тільки за рахунок розвитку у сільських територіях крупних сільськогосподарських підприємств, яких на сьогодні є ще явно недостатньо, а рівень ефективності їх господарювання не дозволяє їм поки що займатись вирішенням проблем розвитку соціальної інфраструктури села і, тим більше, питаннями екології навколишнього середовища сільських територій, які, зрештою, чисто об’єктивно завжди були прерогативою держави.

Проведені стосовно фермерських господарств дослідження показали, що в процесі реформування утворилась значна їх кількість (у 2006 р. в Україні їх нараховувалось 42932, у Львівській області – 1258), ефективність господарю-вання в них залишається відносно стабільною протягом останніх 10 років. Для підвищення ефективності фермерства доцільне формування господарств сімейного типу, розширення обсягів виробництва інтенсивних культур, розвиток тваринництва, укрупнення господарств через розширення площ землекористування до оптимальних розмірів, що збільшить їх внесок у кінцеві результати функціонування аграрного сектора економіки сільських територій. Важливим напрямом їх розвитку є також поширення обслуговуючої та кредитної кооперації, що сприятиме залученню фермерів до членства в діючих кооперативах, активізує їх участь у роботі кредитних спілок, аґроторгових домів, а також в організації кооперативів при сільських громадах з обробітку землі, заготівлі і реалізації сільськогосподарської продукції, спільного використання техніки, матеріально-технічного постачання, ветеринарного обслуговування, надання інформаційних і консультаційних послуг тощо.

Важливе місце в розвитку сільських територій належить сільській поселенській мережі, що сьогодні представлена в Україні 28504 сільськими населеними пунктами, а що стосується Львівської області, то на початок 2008 року тут було 1850 сіл, в яких проживало 1011,8 тис. осіб. Як правило, зменшення кількості сільських поселень відбувалось як внаслідок приєднання їх до міських, так і за рахунок переведення в селища міського типу, адже основою для цього стала сама структура зайнятості сільського населення.

Рис. 2. Динаміка кількості сільських населених пунктів.

На основі офіційних статистичних даних і розробленої методики з використанням системного підходу нами проведено інтегральне оцінювання результатів розвитку сільських територій Львівщини в розрізі її адміністративних районів. Це дозволило показати одночасно стан і перспективи розвитку сільських територій досліджуваного регіону (за єдиним критерієм оцінити рівень результативності розвитку у конкретному регіоні) і на основі цього провести рейтингування адміністративних районів, результати якого відображені на картограмі (рис. 3).

Згідно з методикою, запропонованою у роботі, на прикладному рівні було досліджено рівень розвитку сільських територій у Львівській області за 1999–2006 рр.

- сільські території високої результативності

- сільські території середньої результативності

- сільські території проблемної результативності (депресивні території).

Рис. 3. Картограма розподілу районів Львівської області за групами згідно з інтегральною оцінкою розвитку сільських територій у 2006 р.

Як видно з рис. 3, райони Львівської області згідно з оцінкою розвитку сільських територій за кількісним складом розподілились на такі групи: 3 райони (15%) – з високою результативністю; 13 районів (65%) – із середньою і 4 райони (20%) – з проблемною результативністю (депресивні території) регіональної соціально-економічної політики.

Результати проведеного дослідження показали, що протягом 2003-2006 рр. рівень розвитку сільських територій загалом на Львівщині порівняно з 1999-2002 рр. зріс за інтегральною оцінкою в 1,045 раза. Найактивніше зростав цей показник у Мостиському районі. Отримані результати діяльності у цьому районі майже у 2 рази перевищували аналогічні, що були досягнуті ним у 1999-2002 рр. Значно менше зріс рівень забезпеченості у Дрогобицькому та Пустомитівському районах (відповідно в 1,063 та 1,053 раза).

Проведені дослідження показали, що в районах з вищим рівнем інтегральної оцінки розвитку їх сільських територій має місце й інтенсивніший рівень розвитку сільського господарства саме у сільськогосподарських підприємствах, що підтверджує правильність робочої гіпотези даного дисертаційного дослідження про домінуючу роль сільськогосподарських підприємств у розвитку сільських територій.

У третьому розділі – “Перспективи розвитку сільських територій на основі підвищення ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств” – здійснено обґрунтування прогнозу розвитку сільських територій досліджуваного регіону і необхідних для його реалізації заходів на основі підвищення ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств та вдосконалення діяльності органів місцевого самоврядування й підвищення їх економічної і соціальної активності.

Для вибору правильного шляху розвитку України в майбутньому потрібно, щоб наша суспільно-економічна система була гармонічно вмонтована в систему природного середовища для того, щоб можна було раціонально використовувати його засоби для потреб сьогоднішніх і прийдешніх поколінь. Цієї гармонії, однак, неможливо досягти виключно через ринковий механізм, до якого ми так прагнемо, необхідною у вирішенні цих питань є і роль держави. Перспективи розвитку сільських територій як у Львівській області, так і загалом в Україні вирішальним чином залежатимуть від рівня виваженості державної політики щодо розвитку сільського господарства. Для того, щоб рівень розвитку сільського господарства відповідав умовам, що забезпечуватимуть йому необхідний рівень конкурентоспроможності, необхідно основну питому вагу у виробництві сільськогосподарської продукції перемістити у сектор крупних сільськогосподарських підприємств. Завдання держави полягає в тому, щоб створити для цього сприятливі умови, оскільки кожне економічне явище, як і будь-яке інше (фізичне, хімічне, біологічне тощо), для свого розвитку потребує відповідних умов. Основними з цих умов є відпрацювання сприятливого податкового та інвестиційного клімату, оптимізація кредитного обслуговування, інституційне забезпечення, сприяння розвитку процесів кооперації та агропромислової інтеграції – це ділянки роботи, які саме по собі сільське господарство забезпечити об’єктивно не в змозі. Крім того, такі ж умови повинні бути створені для розвитку позасільськогосподарської економічної діяльності на селі.

Зрівноважений розвиток сільських регіонів повинен стати самостійним окремим напрямом державної аграрної політики і передбачити: регіоналізацію управлінської і координаційної діяльності в АПК; підвищення ролі місцевих, державних і самоврядних структур у здійсненні аграрної реформи; розробку комплексних програм розвитку регіонів; підвищення ролі регіональних наукових і науково-освітніх закладів у науковому обґрунтуванні раціональних шляхів комплексного розвитку сільських територій; підтримання стабільності законодавчої та нормативно-правової бази з метою забезпечення необхідних умов розвитку АПК регіонів та захисту прав власності на землю, майно, результати праці суб’єктам господарювання; стимулювання розвитку приватної ініціативи на селі; вдосконалення системи цінового, податкового і кредитного механізмів з урахуванням специфіки аграрного сектора економіки; державну підтримку розвитку виробничої і соціальної інфраструктури на селі; розвиток національної мережі дорадчої служби і системи цінового та ринкового моніторингу в АПК; державне регулювання ціноутворення; державний контроль за раціональним використанням ресурсів природного середовища; державну підтримку раціонального використання землі.

Очевидно, що в перспективі, у зв’язку з переважним розвитком крупних сільськогосподарських підприємств, дещо зміниться роль сільсько-господарського дорадництва – крупному підприємству вигідніше буде мати у себе кваліфікованих спеціалістів, ніж використовувати для цього працівників дорадчої служби. А це знову підніме престиж цілої низки сільсько-господарських спеціальностей, зокрема агронома та інженера.

Ще одним важливим напрямом і умовою розвитку сільських територій є підвищення рівня економічної активності органів місцевого самоврядування, як це роблять аналогічні органи на сільських територіях за кордоном, наприклад, у Польщі – тут місцева влада є активним регулятором і учасником усіх аспектів життя на селі, у тому числі і господарської діяльності, сприяючи організації осередків малого і середнього бізнесу, допомагаючи у пошуку необхідних для цього коштів, організовуючи різні заходи з метою підвищення рівня або зміни кваліфікації місцевих жителів, реалізуючи різні навчально-тренінгові проекти, наприклад, з розвитку лідерства тощо.

Реалізація стратегії розвитку конкретної сільської території повинна передбачати: 1. Економічний розвиток сільськогосподарських підприємств. 2. Розвиток соціальної інфраструктури села. 3. Підвищення рівня зайнятості сільського населення. 4. Виховання і розвиток сільської молоді. 5. Збереження довкілля і виробництво екологічно чистої продукції (рис.4).

Метою втілення такого проекту є забезпечення зрівноваженого і комплексного розвитку сільської території, який передбачає: 1. Розвиток виробничої інфраструктури аграрного сектора економіки регіону. 2. Підвищення продуктивності тварин, урожайності культур з одночасним зниженням собівартості продукції в усіх аграрних формуваннях, розширення на базі цього інвестування в соціальну сферу. 3. Зниження рівня затрат ручної праці. 4. Підвищення рівня самозабезпечення регіону сільськогосподарською продукцією за рахунок зростання рівня її товарності. 5. Створення соціальної інфраструктури для забезпечення задоволення побутових, культурних і духовних потреб жителів сільської території. 6. Екологічний розвиток регіону.

Проект буде спрямовуватися насамперед на вирішення проблеми підвищення економічної ефективності господарювання.

Рис. 4. Стратегія зрівноваженого розвитку сільських територій.

Причому прибутковість господарювання має бути такою, яка дасть змогу забезпечувати розвиток соціальної інфраструктури та вирішення проблем соціального, культурного, духовного і екологічного розвитку регіону.

ВИСНОВКИ

Результати проведених досліджень дають реальні підстави для того, щоб зробити наступні висновки:

1. У нових умовах господарювання, зумовлених вступом України до СОТ, підвищення ефективності сільського господарства у сільськогосподарських підприємствах як основного чинника розвитку її сільських територій закономірно стає одним із основних пріоритетних напрямів її розвитку на шляху підготовки до майбутньої євроінтеграції.

2. Головним шляхом реалізації пріоритетних напрямів розвитку сільського господарства і села в цілому об’єктивно може бути зрівноважений розвиток сільських територій, що дозволяє в комплексі і в органічному взаємозв’язку вирішити проблеми економічного, екологічного і соціального характеру, наявність яких є наслідком дії великої сукупності чинників – об’єктивних, об’єктивно-суб’єктивних, суб’єктивних.

3. Вживання терміна “зрівноважений розвиток сільських територій” є більш виправданим, ніж усіх інших, що часто використовуються (наприклад, “сталий розвиток”), оскільки він більше відповідає змісту ідеї “sustainable development of rural areas”, покладеної в основу “Декларації з Ріо” як результату ІІ конференції ООН “Середовище і розвиток”, що відбулася у червні 1992 р. у Ріо-де-Жанейро.

4. Зміст поняття “сільська територія” слід розуміти як багатофункціональну природно-соціально-виробничу структуру, складовими елементами якої є: власний ресурсний потенціал, сільський населений пункт, наявне сільське населення, місцеві громадські інституції, органи місцевого самоврядування, соціальна та виробнича інфраструктури, сільськогосподарські підприємства та інші види підприємств з виробництва, переробки продукції, торгівлі чи надання послуг, господарства населення, об’єкти рекреації тощо.

5. Зміст поняття “зрівноважений розвиток” слід розуміти як екологічно, економічно та соціально збалансований процес розвитку сільської території на основі синергічного ефекту від максимально ефективного використання наявних на ній ресурсів як бази для забезпечення підвищення добробуту сільського населення, що є основною метою цього розвитку.

6. Для здійснення об’єктивної оцінки рівня розвитку сільських територій доцільно використати розроблену в процесі дослідження методику визначення інтегрального показника такої оцінки, що ґрунтується на результатах системного аналізу динаміки соціально-економічних явищ та процесів, які у них відбуваються, і дозволяє ідентифікувати адміністративні райони високої, середньої та проблемної (депресивної) результативності регіональної політики з метою її вдосконалення.

7. У регіонах з вищим рівнем інтегральної оцінки розвитку їх сільських територій має місце й інтенсивніший рівень розвитку сільського господарства саме у сільськогосподарських підприємствах.

8. Здійснена в ході недостатньо науково обґрунтованого реформування сільського господарства реорганізація сільськогосподарських підприємств, що зумовила практично повну ліквідацію їх крупних форм, спричинила деградацію соціальної інфраструктури села і, відповідно, погіршення умов проживання на сільських територіях та рівня життя сільського населення, внаслідок чого відчутно зросли масштаби його масової міграції у пошуках заробітків в інші регіони країни та за кордон. Масовий виїзд робочої сили із села загострив соціально-демографічну ситуацію і значно порушив баланс життєвих пріоритетів на сільських територіях.

9. Низький рівень розвитку сільських територій у Львівській області спричинив переважання природного скорочення населення над його відтворенням, що призводить до вимирання великої кількості сіл. За 1991-2007 роки чисельність сільського населення Львівської області зменшилась на 84,3 тис. осіб, природний приріст населення почав зменшуватися з 1995 року і триває донині.

10. Виправити ситуацію можливо тільки за рахунок розвитку у сільських територіях крупних сільськогосподарських підприємств, яких на сьогодні є ще явно недостатньо, а рівень ефективності їх господарювання настільки низький, що не дозволяє їм займатись вирішенням проблем розвитку соціальної інфраструктури села і, тим більше, питаннями екології навколишнього середовища сільських територій, які, зрештою, чисто об’єктивно завжди залишались у прерогативі держави.

11. Основою формування перспективи села України повинна бути оптимізація пріоритетних напрямів зрівноваженого розвитку сільських територій в умовах подальшого реформування аграрної економіки на базі вдосконалення організаційно-правових форм господарювання та системи економічних взаємовідносин у цій сфері, усестороннього врахування різнобічних інтересів селянства, диверсифікації підприємницької діяльності на селі та надання сільськогосподарському виробництву багатофункціонального характеру при збереженні екологічно чистого сільського довкілля і розвитку соціальної інфраструктури.

список публікацій за темою дисертації

Публікації у фахових виданнях:

1. Рудинська І. Демографічні проблеми розвитку села / І. Рудинська // Вісник Львівського державного аграрного університету: Економіка АПК. –2005. – № 12. – С.400-403.

2. Рудинська І. Агротуризм як основний фактор розвитку сільських поселень / І. Рудинська, Т. Гром'як // Вісник Львівського державного аграрного університету: Економіка АПК. – 2006. – № 13. – С. 586–590 (автору належить розкриття впливу туризму на збереження біологічного різноманіття рекреаційних природних територій).

3. Рудинська І. Управлінські аспекти розвитку сільських поселень / І. Рудинська // Актуальні проблеми теорії і практики менеджменту в умовах трансформації економіки : зб. тез міжвуз. наук.-практ. конф., 13-14 квіт. 2006 р. – Рівне : НУВГП, 2006. – С. 124-126.

4. Рудинська І. Участь громадськості у процесі стратегічного планування розвитку сільської території / І. Рудинська // Зб. наук. праць Луганського національного аграрного університету / За ред. В.Г. Ткаченко. – Луганськ : Вид-во ЛНАУ, 2006. – №62 (85). – С. 99-102. – (Серія “Економічні науки”)

5. Васьківська К. Тенденції та перспективи розвитку сільських територій Львівщини в умовах євроінтеграції / К. Васьківська, І. Рудинська // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Структурна трансформація територіальних суспільних систем: (зб. наук. праць). Вип. 5 (67) / Ін-т регіон. досл.; відп. ред. д.е.н., проф. Є.І. Бойко. – Львів, 2007. – С. 315 -324 (автором проаналізовано важливість інтеграції України з європейськими та трансатлантичними структурами).

Статті у матеріалах науково-практичних конференцій:

1. Рудинська І. Стратегія соціально-економічного розвитку села на сучасному етапі / І. Рудинська // Матеріали Всеукр. наук. конф. молодих вчених. Ч. 2: Економіка / редкол.: П.Г. Копитко (відп. ред.) та ін. – Умань, 2007.– С.156-158.

2. Рудинська І. Розвиток особистих селянських господарств у Львівській області / І. Рудинська // Формування конкурентоспроможності підприємств АПК в умовах глобалізації : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 13-14 лист. 2007 р. – Полтава: ПДАА, 2007. – С.144-145.

АНОТАЦІЯ

Сембай І.В. Функціонування сільськогосподарських підприємств у контексті розвитку сільських територій. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук зі спеціальності 08.00.04 – економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності). – Львівський національний аграрний університет, Львів, 2008.

У дисертації розглянуто теоретичні, методичні і прикладні аспекти розвитку сільських територій і їх взаємозв’язок з функціонуванням сільськогосподарських підприємств. Уточнено суть