Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Сливка Мирослава Іванівна

УДК: [811.111’25’42: 811.161.2] : 94 (477.6)

Функціонально-когнітивні відповідники українських історико-культурних реалій в англомовних виданнях

Спеціальність 10.02.16 – перекладознавство

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в відділі західно- і південнослов’янських мов

Інституту мовознавства імені О.О.Потебні Національної академії наук України

Наукові керівники: доктор філологічних наук, професор

Русанівський Віталій Макарович

Інститут мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України,

радник дирекції, завідувач відділу західно- і південнослов’янських мов;

доктор філологічних наук, старший науковий співробітник

Ажнюк Богдан Миколайович,

Інститут мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України,

провідний науковий співробітник відділу західно- і південнослов’янських мов

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Зорівчак Роксолана Петрівна

Львівський національний університет імені Івана Франка МОН України,

завідувач кафедри перекладознавства

і контрастивної лінгвістики ім. Григорія Кочура

кандидат філологічних наук, доцент

Гладуш Надія Федорівна

Київський національний лінгвістичний університет МОН України,

проректор з наукової роботи

Захист відбудеться “ 13 “ червня. 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.11 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12.

Автореферат розіслано “ 12“ ...травня...... 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук Л.В.Клименко

Загальна характеристика дисертації

Активізація лінгвокультурологічних та лінгвокогнітивних досліджень, зокрема тих, що стосуються відображення в мові явищ матеріальної й духовної культури, спостерігається протягом останніх десятиліть і справляє дедалі відчутніший вплив на теорію і практику перекладу. Тісний зв’язок між мовою та культурою найвиразніше виявляється в зіставленні національних відмінностей «мовної картини світу», що особливо помітні при перекладі текстів історико-культурного спрямування.

Мовна картина світу не є застиглим явищем, вона розвивається, відбиваючи зміни в пізнанні світу. При зіставленні різних національних мовних картин світу стають помітними семантичні лакуни, не заповнені мовними одиницями в мові-компаранті. Протягом останніх десятиліть національно специфічна лексика стала об’єктом вивчення низки дисертаційних робіт, написаних як в Україні, так і в інших державах на пострадянському просторі, а саме: Г.В.Бестолкової, А.В.Волошиної, А.А.Гойман, І.О.Голубовської, Г.Р.Дьяконової, С.П.Запольських, Ю.А.Зеленкової, О.В.Коваленко, Н.І.Кушиної, Н.А.Мартинової, О.В.Поліковского, Н.А.Чабан, Н.П.Чепель та інших. Серед дослідників і нині немає цілковитої одностайності з низки питань, пов’язаних із взаємодією лінгвокультурних параметрів тексту оригіналу та його перекладу. Існує нагальна потреба в упорядкуванні й унормуванні правил іншомовного відтворення українських реалій і власних назв, оскільки нинішня практика книжкових і періодичних видань свідчить про існування в цій сфері значних розбіжностей. Такому впорядкуванню має передувати різнобічне вивчення реалій та їх функціонально-когнітивних відповідників як у теоретичній, так і в прикладній площині. Цим зумовлюється актуальність пропонованого дослідження, що є спробою комплексного аналізу широкого кола історико-культурних реалій (включно з певними різновидами власних назв) з використанням методів лінгвоконцептології.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках комплексної наукової теми "Типологія розвитку мов" за програмою науково-дослідних робіт Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України. Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України (протокол № 3 від 29.03.2001).

Об’єкт дослідження – українські історико-культурні реалії як ключовий елемент національного лінгвокультурного коду. Предметом дослідження є особливості відтворення лінгвокогнітивної природи українських реалій в перекладних і оригінальних текстах англійською мовою, а також функціональні особливості реалій в перекладі текстів історико-культурного дискурсу.

Корпус досліджуваного матеріалу складає 2720 одиниць; джерела матеріалу – енциклопедичні видання Encyclopedia of Ukraine (у 5-ти томах), Ukraine. A Concise Encyclopaedia (у 2-х томах), перекладні та оригінальні публікації із зарубіжних періодичних видань Harvard Ukrainian Studies, Journal of Ukrainian Studies, Nationalities papers, The Slavonic and East European Review, перекладні видання з серії harvard Library of Early Ukrainian Literature; монографічні праці англійською мовою, англійські переклади творів М.Грушевського, українська та зарубіжна газетно-журнальна періодика англійською мовою тощо (у списку джерел загалом 87 позицій).

Методика дослідження. В основу комплексної методики, зумовленої специфікою предмета дослідження, покладено зіставний метод, що дає змогу ідентифікувати самі реалії та виявити основні шляхи й способи заповнення когнітивних лакун при перекладі, а також описовий метод, методи компонентного семантичного аналізу, контекстного та перекладознавчого аналізу.

Метою дисертації є виявлення й перекладознавчий опис та аналіз когнітивних і функціональних особливостей українських реалій (у тому числі так званих "прихованих" реалій), а також дослідження етноспецифічних констант мовної свідомості та способів їх представлення в історико-культурному дискурсі українською мовою та у відповідному англомовному дискурсі.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

інтерпретувати поняття “реалія” з позицій когнітивної лінгвістики;

дослідити перекладознавчу специфіку наукового історико-культурного тексту на українську тематику;

дослідити фонову семантику національно маркованих одиниць у тексті оригіналу та їх відповідників у тексті перекладу;

дати оцінку способів відтворення реалій з погляду адекватного відображення в перекладі лінгвокогнітивних особливостей українського історико-культурного дискурсу;

дослідити вплив мовної особистості перекладача (автора англійського тексту) на переклад апелятивних та ономастичних реалій;

виявити та проаналізувати основні тенденції в практиці орфографічного представлення реалій; запропонувати шляхи впорядкування й удосконалення існуючих правил і норм.

Наукова новизна роботи визначається тим, що в ній уперше запропоновано комплексний лінгвокогнітивний аналіз широкого кола різнотипних історико-культурних реалій зі сфери як загальних, так і власних назв, проаналізовано основні способи подолання концептуального міжмовного бар’єра в історико-культурному дискурсі.

Теоретична значущість. Робота віддзеркалює тенденцію сучасного перекладознавства до того, щоб розглядати переклад національно-маркованої лексики в науково-історичному дискурсі як різновид пізнавальної діяльності. Запропоновано комплексний аналіз лінгвокогнітивних особливостей досліджуваних реалій та способів їх відтворення в перекладі.

Практична цінність дисертації випливає з можливостей використання її результатів і матеріалів у діяльності перекладачів, в укладанні словників та довідників різного типу, розробці та викладанні теоретичних і практичних курсів з теорії та практики перекладу, контрастивної лінгвістики, лексикології, теорії міжкультурної комунікації тощо.

Апробація основних положень і результатів дисертаційного дослідження відбувалася на міжнародних наукових конференціях “Національна культура в парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства і фольклористики” (Київ, 2007), “Міжмовні та міжлітературні контакти: Теорія і практика перекладу” (Ужгород, 2000), “Українська література в загальноєвропейському контексті” (Ужгород, 2002), Другому всеукраїнському національному форумі “Сучасна англістика: когніція, комунікація, текст” (Харків, 2007), а також на щорічних підсумкових конференціях професорсько-викладаць-кого складу Ужгородського національного університету. Робота обговорювалась на об’єднаному засіданні відділу германських, романських і балтійських мов та відділу західно- і південнослов’янських мов Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної наукової літератури, лексикографічних джерел та джерел фактичного матеріалу (305 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 206 сторінок (з них 181 сторінка основного тексту).

Основний зміст роботи

У вступі сформульовано проблематику дослідження, обґрунтовано актуальність, визначено мету й завдання, об’єкт і предмет дисертаційної роботи, висвітлено її наукову новизну, теоретичне й практичне значення, наведено відомості про апробацію дослідження та публікації автора.

Розділ 1 “Національно-маркована лексика в історико-культурному дискурсі оригіналу й перекладу” присвячено таким теоретичним питанням, як засади лінгвокогнітивного дослідження мовної картини світу, функціонально-когнітивні параметри історико-культурного дискурсу в проекції на завдання перекладу, лінгвокогнітивна специфіка реалій і термінів у історико-культурному дискурсі.

Аналіз взаємної зумовленості наукового й мовного знання та їх віддзеркалення у мовних явищах є одним з найважливіших завдань лінгвокогнітивних досліджень, у ході яких встановлено, що широке коло загальнолюдських концептів може по-різному вербалізуватися в різних мовах. На способи відображення в різних національних знакових системах подібних чи ідентичних понять як складових елементів відповідних мовних картин світу особливий вплив справляє семіотичний потенціал прецедентних текстів, коли в процес комунікації включаються готові інтелектуально-емоційні блоки.

Національні особливості мов повною мірою виявляють себе на матеріалі різностильових та різножанрових текстів історико-культурного дискурсу. Комунікативна інтерпретація наукового тексту, а відтак і його переклад, має інтертекстуальний дискурсивний характер і великою мірою залежить від глибокого розуміння національних концептуально-мовних систем. Важливою рисою текстів історичного дискурсу є посилання на авторитетні джерела, які автор доповнює, заперечує або оновлює. Це означає, що такий текст є частиною своєрідного гіпертексту, отже історичний дискурс є багаторівневою структурою, що включає взаємозалежні асоціативні мережі.

Сучасні визначення концепту, як правило, привертають увагу до етнічного компонента поняття: концепти відбивають етнічне світобачення і виступають важливими маркерами середовища спілкування. Сема “локальність”, що співвідносить концепт з територією побутування конкретної національної мови, грає визначальну роль і в структурі перекладознавчого терміна реалія. Дефініція цієї перекладознавчої категорії, запропонована Р.П.Зорівчак, служить теоретичною основою для ідентифікації реалій української історії і культури та оцінки їх функціональної реалізації у тексті. Реалія – це категорія змінна, відносна, що пізнається при бінарному, контрастивному зіставленні конкретних мов і культур. Обсяг номінацій, що сприймаються як реалії, змінюється залежно від словникового складу цільової мови, особливостей матеріальної і духовної культури реципієнта, від інтенсивності культурних і етнічних контактів відповідних національних спільнот.

Особливе місце в семантичній структурі реалії відводиться темпоральній семі «належність до минулого». Основними носіями цієї семи є історизми та архаїзми, що виступають ключовими ідентифікаторами історико-культурного дискурсу. У семантичній структурі цих лексичних одиниць історико-культурні конотації тісно поєднуються з локативними, що можуть містити вказівку й на вужчий етнографічний чи культурно-історичний ареал.

У перекладі історико-культурних текстів особливого значення набуває близькість понять термін і реалія, яку відзначає Р.П.Зорівчак. Пропоноване дослідницею поняття терміни-реалії, що відбиває кореляцію реалій з термінами як мовними знаками, які репрезентують наукові поняття спеціальної професійної галузі знань, є одним з найважливіших лінгвістичних і перекладознавчих інструментів лінгвокогнітивного дослідженя національно-маркованої лексики в історико-культурному дискурсі. Інтерпретація реалії з позицій когнітивної лінгвістики дає змогу уточнити природу і багатоманітні вияви цього поняття.

У розділі 2 “Функціонально-когнітивні відповідники українських історико-культурних реалій в англійському перекладі” досліджується когнітивний потенціал реалій, що визначається, насамперед, їх семантико-асоціативними зв’язками з іншими елементами суспільно-історичної парадигми мови оригіналу та мови перекладу. Відмінності, притаманні цим середовищам, зумовлюються розбіжностями, що притаманні явищам ще вищого рівня – мовним картинам світу.

У науковому тексті, який передбачає обізнаність читача зі специфікою досліджуваної країни, транскрибовані українські назви часто вживаються автономно, без пояснювального англійського терміна. Таке вживання є показником того, що текст адресовано компетентному читачеві, який не потребує пояснення лексем-українізмів. Автономне вживання в одному випадку транскрибованого терміна (starshyna), а в іншому – описового замінника іншого терміна (propertyless rank and file) з дублюванням його національною формою номінації (holota), вказує на різний рівень обізнаності сподіваного читача текстів, у яких фігурують ці номінації, з українськими історичними реаліями.

Специфіка наукового дискурсу створює передумови для вживання в контексті одного речення чи абзацу подібних за змістовим наповненням номінацій, одна з яких є термінологічним інтернаціоналізмом, а інша – реалією. Таке слововживання дає змогу відтінити специфіку національного денотата (наприклад, dvorianstvo) на тлі загальнонаукового поняття (nobility). Одночасне використання в тексті двох варіантів називання реалії – транскрибованого українського слова й терміна-інтернаціоналізму чи описової номінації – є засобом розширення когнітивного потенціалу тексту, адресованого іншокультурному читачеві. Наявність двох номінативних форм відкриває ширші можливості для гіпотетичних інтерпретацій.

Різні автори (і перекладачі) неоднаково оцінюють наявність чи відсутність у номінативних одиниць того обсягу національної специфіки, який давав би підстави сприймати їх як реалії. Наприклад, номінація “(козацька) старшина” в праці О.Субтельного “Ukraine: A History” передається як у транскрибованій формі starshyna (здебільшого), так і англійським функціональним субститутом officers, тоді як, наприклад, у тексті наукової статті С.Плохія переважає форма officers.

Форми officers і starshyna не завжди виступають цілковитими номінативними дублетами. Цілком виразно це видно в тих випадках, коли вони разом вживаються в одному реченні чи надфразовій єдності: “…Peter I assigned Russian and German officers to the Cossack regiments. … The starshyna, whose positions were linked to their military rank, began to feel uneasy” (Subtelny). З контексту видно, що сполучуваність лексеми starshyna обмежується українською референтною сферою, щодо неукраїнців може бути вжито тільки слово officers. Однак при перекладі англійського тексту на українську мову інтернаціоналізм officers може відтворюватися українською лексемою старшина, якщо об’єктом номінації є українці: "…The tsar assigned Iszmailov … to arrest him (Skoropadsky) and his officers if they acted suspiciously" (Subtelny) "Цар відрядив до Скоропадського свого намісника Ізмайлова ..., давши їм таємні вказівки заарештувати гетьмана зі старшиною, якщо їхні дії викличуть підозру" (Субтельний). У контексті історичної терміносистеми важливим є те, що старшина позначає не тільки офіцерський корпус українського війська, а й ту суспільну верхівку, яка, успадковуючи майно та посади батьків, дедалі більше зближувалася за своєю соціальною природою з поняттями “знать”, “шляхта”, “дворянство”.

Окрему підгрупу складають назви вояків найманих військових загонів, що в часи козаччини були на службі в українських гетьманів. Попри спільне сигніфікативне значення, яке в перекладі відтворюється тим самим англійським словом mercenaries, наймані вояки в різний час називалися по-різному (сердюки, компанійці), а отже збереження фонетичної форми української номінації за допомогою транскрипції є важливим з лінгвокогнітивної, а іноді й з комунікативної точки зору. Саме виходячи з цих засад англомовні автори та перекладачі, зокрема в енциклопедичних публікаціях, віддають перевагу комбінованому відтворенню українських військово-історичних реалій, наприклад: “a corps of 20,000 mercenaries (serdiuky)”, “with the aid of his mercenaries (kompaniitsi)” тощо.

При відтворенні в перекладі назв учасників селянсько-козацьких та селянських повстань, таких як гайдамаччина та опришківський рух, перевага віддається транскрибованим формам, оскільки автори англійських публікацій та перекладачі вбачають у цих номінаціях високий рівень національно-історичної маркованості. На думку англійського історика Еріка Гобсбона, таке явище як “соціальні розбійники” відоме в історії багатьох країн. Проте в кожному конкретному випадку обставини національного минулого по-різному поєднують у цьому явищі соціальні, станові, етнічні, релігійні та інші фактори, що робить відповідні вияви соціальної чи національно-соціальної непокори унікальними й неповторними явищами світової історії. Варто згадати, що термін гайдамака використовувався не тільки на початку 18 ст., але й у збройних формуваннях УНР, зокрема відомі такі підрозділи, як Гайдамацький кіш Слобідської України, Гайдамацький кінний полк ім. К.Гордієнка тощо.

Застосування транскрипції як перекладацького прийому орієнтоване в першу чергу на збереження національного колориту: “Many peasants refused suddenly to accept enserfment and preferred instead to join the haidamaky. (…) But perhaps the crucial factor contributing to the growth of the haidamak movement was haidamak proximity to the Zaporozhian Sich” (Subtelny). Заслуговує на увагу граматичне оформлення категорії множини в транслітерованих українських словах: збірне поняття haidamaky зберігає українську флексію множини, а у функції атрибутивного компонента з українським значенням ”гайдамацький” використовується іменникова форма основи без українського закінчення: haidamak movement, haidamak proximity тощо.

Характерною рисою української військової термінології княжої та козацької доби є те, що вона тісно пов’язана з адміністративною термінологією. Такі слова, як полковник і сотник належали водночас і до військової, і до адміністративної номенклатури, тому англійські автори та перекладачі уникають уживати їх англійські лексичні відповідники, зокрема colonel, у текстах, що стосуються відповідного історичного періоду, і віддають перевагу описовим замінникам, наприклад, в англомовній Енциклопедії України: “The old system of election of chief regimental officers and captains (chief officials in hundreds – sotnias) was replaced by a new system”. Військові звання пізніших історичних періодів втрачають зв’язок з посадами адміністративної номенклатури, і тому підшукати їх термінологічні аналоги у військовій терміносистемі мови перекладу простіше.

Соціально-національну конотованість деяких слів, що не належать до фахової терміносистеми, але в специфічних умовах історичного дискурсу набувають властивостей категоріальних маркерів, добре видно на прикладі вживання застарілого нині слова мужик в одній з англомовних публікацій Ю.В.Шевельова в такому контексті: "Usually people deem Ukrainians a peasant, coarse nation. A Ukrainian, in other words that means a muzhik. For this reason Skalozub seemed to have taken it an obligation to prove, by his own example, that Ukrainians were not muzhiks alone, that some of them dress in the European fashion, have good manners and speak Ukrainian, but not muzhik Ukrainian". Англійська лексема peasant, яка не наділена національним колоритом, не може бути повноцінним замінником українського слова мужик з його багатим культурно-історичним та оцінно-експресивним фоном. Саме тому Ю.В.Шевельов уживає в своєму англійському тексті транскрибований варіант українського слова, що дає можливість завдяки пояснювальній інформації, викладеній у контексті, зрозуміти значну частину імплікацій, притаманних цій суспільно-історичній реалії.

Як показує аналіз фактичного матеріалу, і перекладачі, і автори оригінальних англомовних публікацій на українську тематику часто вдаються до транскрибованих форм українських лексем не тільки тому, що їх національний колорит є носієм релевантної семи “локальність”, значно важливішим є когнітивний аспект функціонування цих екзотичних (для англомовних читачів) елементів тексту. У цьому контексті заслуговує окремого розгляду українське слово народ. За більшістю семантичних ознак воно збігається зі своїм англійським словниковим відповідником people. Проте на рівні історико-культурних конотацій між ними існують суттєві відмінності. У семантиці української лексеми значно помітнішу питому вагу посідає імпліцитний соціальний антагонізм. На це вказують, зокрема, типові контекстні протиставлення народ :: пани. Крім того, українське слово народ (на відміну від англійського people), пов’язане цілою мережею асоціативних зв’язків із семантичним полем “родова спорідненість”.

Опрацьований матеріал показує, що в цілій низці контекстів лексема народ здатна виступати конотативно зумовленою реалією. Її переклад виключно за допомогою лексичного відповідника people, без урахування особливостей соціально-історичного контексту, неодмінно призводить до відчутних втрат на рівні когнітивного підтексту. Тому в дослідженому корпусі транскрибоване відтворення реалії народ – це радше правило, ніж виняток: “Shevchenko forced his colleagues to see in the narod (the people) not merely colorful customs, but their suffering”; “The Ukrainifiles had … been regarded as young radicals, because of their populism, their active identification with the narod, and their intense interest in Ukrainian folk culture” тощо.

Важливою особливістю концепту “народ” є те, що історично в українській мовній свідомості його ядро складає поняття ”селянство”. Ю.В.Шевельов зазначав з цього приводу: “Традиція України, яку вона може принести в нашу сучасність, це — умовно називаючи — традиція вічно-селянського в ній, — не в класовому розумінні, а в духовному”. Багато прикладів, що ілюструють тезу про селянськість українського концепту “народ” знаходимо в монографії О.Субтельного, наукових публікаціях Г.Грабовича та інших авторів. Про важливість цього концепту для розуміння історико-соціального контексту епохи свідчить те, що цілий розділ в одній з публікацій Г.Грабовича називається “Shevcenko and the Narod”.

Словотвірні деривати народний, народовець, народник, народницький тощо також стають носіями відповідних національно-культурних семантичних компонентів, що знаходить відображення в їх перекладі: “a poet of the narod, or a narodnyi poet”; “narodovtsi”; ”Shevchenko’s narodnist’ (nation-ness)”; “orientation to the peasantry (narod)” тощо. Як показує практика, у відтворенні лексичних одиниць на позначення цього концепту переважає транскрипція або комбінована реномінація. Трапляються, щоправда, й випадки використання англійських лексичних аналогів, утворених від основ people, popular: “Neиuj Levyc’kyj wrote: ‘Our young writers lost contact with the people’s language. Living in big cities, they became urban, armchair men’”; “Antonovych became a famous historian of Ukraine, a life-long populist, and an outstanding leader of the Ukrainian movement”; “Galician Populists”. Проте в лінгвокогнітивному сенсі такий переклад пов’язаний з ризиком суттєвих втрат.

Нерідко спосіб перекладу певного соціально-культурного терміна є своєрідним діагнозом того, чи сприймається він носієм англійської мови як одиниця, наділена значним лінгвокогнітивним потенціалом, і тому не може бути переданий нейтральним у плані іншокультурного колориту лексичним відповідником англійської мови. Наприклад, українське слово собор у значенні “збори, з’їзд представників духовенства християнської церкви” має достатньо близькі семантичні відповідники в англійській мові – council, assembly. Проте для відтворення української реалії американський історик Джон Армстронг уважав за доцільніше використати транскрибоване українське слово, оскільки воно більш адекватно відображає специфіку українського концепту і більш доречне з погляду когнітивної повноцінності наукового дискурсу: “The bishop of Lutsk, declined to attend the sobor...”.

Поняття соборність, що також має англійський лексичний відповідник (unity), в контексті української історії є безперечною історичною й соціально-культурною реалією, в тому числі завдяки асоціативним зв’язкам зі словом собор, оскільки українська державницька ідея тісно пов’язана з християнською релігійною свідомістю. Не випадково перекладачі в більшості випадків вважають за недостатнє обмежуватися лексико-семантичним відповідником слова соборність і доповнюють його транскрибованою формою українського терміна (sobornist). У цьому контексті варто згадати назву відомого роману Олеся Гончара «Собор», який став знаковим явищем у протистоянні денаціоналізації та войовничому атеїзмові, а також загальновідомий релігійно-патріотичний гімн “Боже великий єдиний, нам Україну храни”. Цей пісенний твір – один з важливих прецедентних текстів, що символізує єднання християнських і патріотичних мотивів у свідомості борців за соборну українську державу.

При відтворенні реалій, що стосуються радянського періоду історії, набуло поширення їх транскрибування з російської лексичної форми. У мови західноєвропейського ареалу, зокрема, у сферу професійної термінології, слова-радянізми переважно потрапляли з російської мови. У деяких авторів, що представлені в нашому корпусі, засвідчено паралельне використання української та російської транскрибованих форм. Це стосується, зокрема, слова куркуль. О. Субтельний, обравши основною форму kulak, спорадично доповнює її транскрипцією українського слова куркуль з відповідним ремаркуванням: “However, defining just who was a kulak (Ukrainian kurkul) was not a simple matter”; “The Ukrainian peasantry came to consist of the relatively rich, called kulaks (Ukrainian: kurkuli); those of average means, called seredniaky; and poor peasants of bidniaky”. Як показує останній приклад, додатковим мотивом до використання української форми може бути вживання поруч інших реалій з відповідної лексико-тематичної групи, що не мають усталених аналогів у англомовній традиції і тому транскрибуються з української мови.

Іншу послідовність використання зазначених вище транскрибованих форм бачимо в Енциклопедії українознавства, де перевага віддається слову kurkul: “In 1926, from 3 to 4 per cent of all peasant households in Ukraine were classified as kurkul (Russian kulak – rich peasant) households”; “ The kurkul farms carried a heavy tax burden”. Характерні для зазначених вище джерел тенденції зберігаються й при утворенні похідних форм. Слово розкуркулення О.Субтельний перекладає за допомогою афіксального деривата, утвореного від російського слова кулак: “The “dekulakization” process reached its high point in the winter of 1929-1930”. В Енциклопедії українознавства знаходимо дериват підкуркульник, що передається в транскрипції з англійським поясненням у дужках: ”pidkurkulnyk (an accomplice of kurkuls)”. Аналіз перекладів показує, що коректне відтворення перекладачем змісту історичних термінів можливе тільки завдяки достатньому оволодінню лінгвокогнітивним наповненням соціально-історичного дискурсу відповідної епохи й відповідного національного середовища.

Особливу підгрупу реалій становлять слова та вирази, що віддзеркалюють специфіку соціолінгвістичної ситуації в Україні в синхронному та діахронному аспектах. В енциклопедичних виданнях, де пояснення реалій є основним завданням самого тексту, присвяченого відповідній номінації, провідну роль відіграє транскрибування українського слова. Зокрема це стосується таких історичних форм українського правопису як драгоманівка, желехівка, кулішівка тощо: “Drahomanivka – the Ukrainian alphabet as reformed by M. Drahomanov”; "Kulishivka – a Ukrainian alphabet used for the first time by P.Kulish” тощо.

Реалію язичіє – назву штучно витвореної книжної мови, що побутувала в Західній Україні в 19 ст., – найчастіше передають описовим способом. Дескриптивне представлення реалії в тексті, написаному початково англійською мовою, може бути досить об’ємним, наприклад: “… Church Slavonic, the ancient language of the ecclesiastical texts, together with an admixture of Polish, Russian, and Ukrainian words, was used in their publications. This unwieldy, artificial amalgam, or iazychie, as it was called … was barely comprehensible…” (Subtelny). Повторне вживання терміна в тому ж тексті зводиться до використання транскрибованого слова у сполученні з гіперонімом language: "For younger generation … the iazychie language was too artificial”. Подібним чином перекладачі й автори англійських текстів передають і українську лінгвістичну реалію суржик. В окремих випадках для пояснення суті українського терміна вони вдаються до використання іншомовного контекстуального відповідника, зокрема, французького за походженням слова patois у значенні “локальна говірка, якою користуються прості, малоосвічені люди, що мають маргінальний соціальний статус”, наприклад, “surzhyk (a Russian-Ukrainian patois)”.

Однак когнітивний потенціал слова суржик, що має широку мережу соціолінгвістичних і культурно-історичних конотацій, повною мірою може бути виявлений тільки за умови, що англомовний читач володіє достатнім обсягом соціокультурних знань з історії та сучасного стану української мови. Лише в цьому випадку стає зрозумілим протиставлення, з одного боку, терміна суржик, а з іншого – метафоричного кліше солов’їна мова в такому контексті: "The very use of surzhyk as a medium for whole literary works is a kick at the anticolonial sacred cow of solov'ina mova (nightingale language).” У цитованому уривку полемічної статті М.Павлишина про постколоніальний стан української художньої літератури історико-культурна семантика реалій surzhyk та solov'ina mova набуває особливої комунікативної ваги.

До сфери реалій належать назви неформальних освітніх і самоосвітніх закладів в Україні й у діаспорі, що здебільшого не мають прямих аналогів у мові перекладу, наприклад: "Ukrainian educational-cultural institutions such as Prosvita society reading clubs and the part-time community-run schools (ridni shkoly)"; “a network of reading clubs (chytalni)” тощо. Їх відтворення в перекладі переважно відбувається комбінованим, транскрипційно-описовим способом. Назву студентського об’єднання громада (друга половина ХІХ ст.) можна віднести як до групи соціально-культурних, так і до групи суспільно-політичних реалій, оскільки такі об’єднання, початково культурно-освітнього спрямування, еволюціонували в напрямку політичної діяльності. Основний спосіб відтворення цієї реалії в англійському тексті – транскрипція, що часто супроводжується також дескриптивним компонентом: “Ukrainian student hromadas, or clandestine societies; “civic and cultural groups known as hromady” тощо. Відтворення звукової форми української реалії дозволяє простежити спорідненість понять, що належать до різних сфер суспільної діяльності й суспільної свідомості, але мають єдину концептуальну основу.

У розділі 3 “Власні назви як історико-культурні реалії в українсько-англійському перекладі” розглядаються семантико-категорійні групи онімів, яким найбільшою мірою притаманна ознака національної маркованості. Складність відтворення власних назв зумовлена не тільки недостатньою уніфікованістю транслітераційних таблиць і правил, що застосовувалися в різний час авторами й перекладачами, а й національно-культурною та історичною специфікою одиниць, які належать до цього класу, а також їх дериватів. Власні назви, що стосуються періоду давньокиївської держави, відомої як Русь чи Київська Русь, є частиною спадщини, на яку претендують не тільки українці, а й інші східнослов’янські народи. Оскільки англомовний світ протягом останніх декількох століть знайомився з давньоруською історією переважно через посередництво російських друкованих видань, то основні назви та імена часів українського середньовіччя відомі англомовним читачам насамперед у російській формі: Kiev, Galich, Olga, Vladimir, Old Russian (у значенні "давньоруський”) тощо.

З фактом поширеності цих форм доводилося рахуватися й укладачам англомовних енциклопедій про Україну, авторам інших видань та перекладачам. На наш погляд, саме цим зумовлене спорадичне використання в англійському тексті поряд із назвою, що відображає українську вимову, ще й назви, утвореної з російського варіанта, яка наводиться в дужках: "Volodymyr (Vladimir) Monomakh was the author of … the Poucheinie (Instruction) written for his children …". Стаття про князя Володимира в п’ятитомній Енциклопедії України наводить як довідковий матеріал цілу низку орфографічних варіантів його імені: Volodymyr the Great (Valdеmar, Volodimer, Vladimir). Видання останніх десятиліть, зокрема підготовлені українськими авторами в Україні чи на Заході після здобуття Україною незалежності, віддають перевагу одній формі – Volodymyr the Great.

Особливим когнітивним потенціалом наділені в перекладі прикметникові похідні від назви Русь. Більшість українських істориків і філологів уважає, що передавати слово руський англійською прикметниковою формою Russian некоректно, оскільки вона омонімічна англійському прикметникові Russian у значенні “російський”. При відтворенні семантики історичних термінів особливої ваги набуває просторово-часова конотація, зокрема коректне прочитання терміна у відповідному історичному контексті. Свого часу визначний російський учений академік Д. С.Лихачов запропонував увести в російську мову прикметник русьский від іменника Русь, щоб відрізняти його від прикметника русский у значенні "російський", але ця ініціатива не знайшли підтримки з боку російських учених і громадськості. Таким чином у більшості сучасних і давніх публікацій російських істориків, опублікованих англійською мовою, форма Russian є двозначною, що цілком влаштовує авторів, оскільки збігається з їх поглядами на історичне минуле й віддзеркалює претензії панівної доктрини, за якою Москва претендує на давньокиївську спадщину.

У наукових працях, написаних по-англійськи, що інтерпретують давньоруську історію з об’єктивних історичних позицій, є виразна тенденція не використовувати форму Russian. У зв’язку з цим англомовним авторам та перекладачам доводиться в багатьох випадках вдаватися до досить детальних коментарів щодо застосування в контексті своєї роботи слова Russian. Для того, щоб зменшити ризик двозначності англійської форми, англомовні автори нерідко доповнюють уживання етноніма Ruthenian його змістовим аналогом (Ukrainain), що подається в дужках. Українські та деякі західні автори віддають перевагу формі, утвореній від транскрибованого іменника Rus’ плюс прикметниковий суфікс -ian. Для відтворення прикметника руський використовується також іменникова форма власної назви Rus’ у синтаксичній позиції перед означуваним іменником.

Власна назва Малоросія, що побутувала в часи Російської імперії і стала в уяві багатьох людей символом колоніального становища України, не просто називає частину географічного простору в центрально-східній Європі, а й несе в собі виразний історико-етнологічний підтекст, що дає підстави для зарахування її до категорії онімів-реалій. Імовірно саме цей фактор визначає те, що серед форм її перекладного відтворення переважають кальки - Little Russia (Subtelny), а не транскрипція, як належало б географічним назвам. З часом колоніальна назва Малоросія разом зі штучно витвореним етнонімом малорос набула образливого для українців забарвлення, оскільки містила натяк на їх другосортність в очах імперських чиновників і нав’язаний частині українців комплекс меншовартості. Цілком виразно протиставляються лінгвокогнітивні підтексти двох назв країни у відомій полемічній роботі М.Хвильового "Україна чи Малоросія", в перекладі якої ономастична реалія передається калькою: "Ukraine or Little Russia".

У складі прикметника малоросійський чи іменника малорос морфологічний компонент -рос-, що асоціюється з етнонімом росіянин, набуває особливої когнітивної ваги в тих контекстах, де йдеться про українсько-російське суперництво. Природно, що в такому контексті англомовний автор та перекладач віддають перевагу калькованому відображенню ентоніма малорос.

Інколи орфографічне оформлення власної назви в перекладі є джерелом інформації не тільки про наукові погляди автора, а й про його етнічне походження чи етнічні симпатії. Наприклад, у статті Петріс Дабровскі, наукового співробітника Вотсонівського інституту міжнародних досліджень, присвяченій українсько-польському порубіжжю в Галичині, на це вказує черговість подання орфографічних варіантів назви Львова: “One Lwуw (L’viv, Lemberg) journalist reported that …”. На першому місці подано польський запис. Аналогічну послідовність назв бачимо в статті Марка Бейкера: “Lwуw (Lviv)” та в деяких інших публікаціях.

Особливий підтип ономастичних реалій становлять метафоричні прізвиська, що супроводжують імена князів, королів та інших володарів. В українській історії такі імена мають Ярослав Мудрий, Володимир Красне Сонечко, Всеволод Велике Гніздо, Ярослав Осмомисл та деякі інші князі. За традицією, що в практиці перекладу застосовується досить послідовно, такі імена калькуються: Volodymyr the Great; Iaroslav the Wise, Vsevolod of the Large Nest. Зрідка трапляються випадки, коли метафоричні імена транслітеруються чи транскрибуються. Насамперед це стосується не полікомпонентних, а однокомпонентних одиниць, наприклад: “Iaroslav Osmomysl – the epithet means one possessed of eight senses”. У деяких виданнях першим подається транскрибований варіант, а поряд з ним – калька: Sviatopolk Okaiannyi (the Damned or the Accursed), Sviatoslav Khorobryi (the Brave), Volodymyr Velykyi (Volodymyr the Great); Yaroslav Mydryi (Yaroslav the Wise). У певному сенсі функціональними аналогами історичних княжих імен є характеристичні прізвиська, які запорозькі козаки давали своїм товаришам. Вони також є лінгвальними реаліями української історії й культури. У деяких випадках перекладачі не тільки транскрибують такі імена, але й подають у дужках їх кальковані відповідники: Кривоніс — Kryvonis (Crooked Nose), Crook-Nose (Krivonos).

При калькуванні деяких назв спостерігаємо суттєві втрати лінгвокраїнознавчого характеру. Наприклад, назву громадської організації львівської молоді 1990-х рр. "Товариство Лева" перекладено як Lions’ Society (Tovarystvo Leva). Зберігши метафоричну основу назви, калькований переклад втрачає цілий комплекс історико-культурних асоціацій, пов’язаних з іменем галицького короля Лева Даниловича, на честь якого названо місто Львів. Історико-культурна сема "спадковість історичних і національних традицій від часів княжої доби" доступна тільки тим, хто здатний декодувати транскрибований український варіант назви.

Іноді фактором, що сприяє калькуванню назви, стає специфіка її внутрішньої форми та контексту. Це добре видно на прикладі назв громадського об’єднання “Пора” та альтернативної йому політичної структури з антонімічною назвою “Не пора”: “The unfolding of the civic campaign Pora (It’s Time) against the falsification of elections prompted the establishment of the alternative public organization called Ne Pora (It’s Not Time)”. Завдяки специфічному екстралінгвальному контексту власні назви політичних суб’єктів вступили в своєрідні комуніктивно-семіотичні стосунки, зміст яких у перекладі відтворюється тільки шляхом калькування.

Специфічну групу реалій складають власні назви відомих історичних документів, фольклорних та літературних творів. Завдяки тому, що вони включені до шкільних навчальних програм з історії та літератури, ці твори, чи принаймні їхні назви, відомі широкому загалові й тому є важливим фактором колективної мовної свідомості. Одночасне використання калькованого й транскрибованого способів відображення назви в перекладі – дуже поширений прийом, що застосовується до назв більшості літописів і пізніших літературних творів: Pouchennia ditiam of Volodymyr Monomakh (Instruction for Children); "Vynnychenko’s Vidrodzhennia Natsii (The Rebirth of the Nation)" і т. ін. При вживанні в першому згадуванні двоваріантного представлення назви перед автором тексту стоїть дилема вибору одного з наведених варіантів як основного, яким він надалі оперуватиме в тексті, якщо є необхідність повторного згадування цього твору. Наприклад, назва широковідомого збірника “Русалка Дністрова” в “Історії України” О.Субтельного представлена транскрибованим записом з калькованим варіантом у дужках – Rusalka Dnistrovaia (The Nymph of the Dniester). У подальшому тексті О.Субтельний уживає як основний варіант транскрибований запис: "Under the influence of the Rusalka Dnistrovaia …". Подібним чином функціонує в англійському тексті й назва програмного твору В.Винниченка: "He concluded Vidrodzhennia Natsii by arguing that only the Soviet republic set up by the Bolshevics could guarantee the rebirth of the Ukrainian nation".

Слід зазначити, що назви літературних творів можна зараховувати до категорії реалій лише з певними застереженнями. Як реалії функціонують насамперед назви широковідомих творів, що справляють великий вплив на світогляд і подальший розвиток усієї нації чи значної її частини. Висока частотність використання зазначених вище та деяких інших назв робить їх важливими складниками національного етнокультурного тезаурусу, а саме належність до цієї частини мовно-культурної концептосфери є характерною ознакою поняття “реалія”.

Особливого значення набуває в певних ситуативних контекстах принцип історизму в застосуванні до перекладу терміна-етноніма. Показовими з цього погляду є приклади з англомовної монографії О.Субтельного та її українського перекладу: “He (Vyhovsky) was greatly aided by Iurii Nemyrych, a Ukrainian aristocrat … who espoused the idea of a sovereign Ukrainian principality…” “Велику допомогу йому подавав український аристократ Юрій Немирич, який ... підтримував ідею суверенного ’Руського’ князівства”. Оскільки англійський текст оригіналу й український текст перекладу адресовані різній читацькій аудиторії, у них вжито різні етноніми (підкреслено) для позначення того самого історичного явища. З погляду історичної автентичності етноніміки XVII ст. більш коректним є термін ’Руське князівство’, що точніше віддзеркалює тогочасний узус. Однак для англомовного читача зрозумілішим є термін, ужитий О.Субтельним, що дозволяє уникнути двозначності й адекватно співвідноситься з концепцією української історії, запропонованою автором зазначеної праці.

Через нетотожність англійського й