Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

Шведова Марія Олексіївна

УДК = 811.161.1+316.647.8+115

Вербалізація образних стереотипів сприйняття часу

в російській мові

Спеціальність 10.02.02 – російська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі російської мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Снитко Олена Степанівна,

Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри російської мови

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор

Озерова Ніна Григорівна,

Інститут мовознавства імені О. О. Потебні

НАН України, завідувач відділу російської мови

кандидат філологічних наук, доцент

Кулєшова Людмила Миколаївна,

Черкаський національний університет

імені Б. Хмельницького,

доцент кафедри загального та російського мовознавства

Захист відбудеться 21 березня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .001.19 в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, бульвар Шевченка, 14, к. 129).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12).

Автореферат розіслано 12 лютого 2008 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради доц. Л. П. Гнатюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Дослідження різних способів мовної об’єктивації національно-культурного простору є однією з центральних проблем сучасної лінгвістики. Основні категорії національного сприйняття світу відображаються в системі різних за своїм статусом елементів когнітивної бази людини (ментефактів). Серед ментефактів упродовж останніх років особливо широко досліджуються концепти (в роботах Д. С. Лихачова, Н. Д. Арутюнової, Ю. С. Степанова, С. Г. Воркачова, збірниках серії “Логический анализ языка” тощо), прецедентні феномени (в роботах Ю. М. Караулова, Г. Г. Слишкіна, В. В. Красних та ін.), стереотипи (стереотипи комунікативної поведінки та образні стереотипи). Різні види ментефактів активно вивчаються і в сучасній українській лінгвістиці, зокрема в працях В. В. Жайворонка, О. О. Селіванової, С. А. Жаботинської, Г. М. Яворської, Т. В. Радзієвської, Н. В. Слухай, Г. В. Межжеріної, О. Р. Чмир та ін.

У дослідженні стереотипів є кілька основних напрямків, які розрізняються не лише за підходами, але й за характером аналізованого матеріалу. Серед стереотипів виділяють передусім стереотипи поведінки та образні стереотипи. Обидва різновиди активно вивчаються у сучасній лінгвістиці.

Дослідження стереотипів поведінки як мовленнєвого явища (у працях Ю. Є. Прохорова, В. Г. Гака та ін.) можна порівняти з дослідженнями стереотипу в психології у контексті соціальної взаємодії, як моделі поведінки у певній соціокультурній ситуації. Стереотипні моделі мовленнєвої поведінки є нормативними у певних ситуаціях вербального спілкування для певного соціального кола.

Образний стереотип визначається як ментальна структура, що передбачає наявність конкретного образу, стійко пов’язаного у даній культурній традиції з певним явищем навколишньої дійсності як загальноприйнята форма сприйняття цього явища. Образний стереотип об’єктивується різними семіотичними кодами, зокрема мовним. За визначенням, яке дає національно-культурному стереотипу Ф. С. Бацевич, стереотип становить собою схематизований образ явища, речі тощо, який ґрунтується на приписуваних йому типових рисах, є невід’ємним складником мовної картини світу певного етносу, засвоюється в процесі соціалізації особистості і реалізується в спілкуванні як “нормативно-локальна асоціація до стандартної у межах певної культури ситуації спілкування”. Стереотипи широко досліджуються в соціології, соціопсихології та етнопсихології (наприклад, у працях Я. Л. Коломинського, Л. Г. Гуслякової, Г. У. Кцоєвої, В. С. Агеєва, А. А. Налчаджяна), а також у зв’язку з їхньою вербалізацією – в працях етно- та психолінгвістів, лінгвокультурологів: Є. Бартмінського, В. В. Красних, В. М. Богуславського, Н. В. Уфімцевої, Т. В. Цив’ян та ін.

Визначаючи місце образного стереотипу серед близьких йому явищ, слід передусім звернути увагу на співвідношення його з такими феноменами, як культурний концепт та метафорична модель.

Стереотипи, як і культурні концепти, належать до сфери національної культури і є частиною мовної картини світу. Мовні прояви стереотипів і культурних концептів неможливо розрізнити за формальною ознакою: мовним вираженням стереотипу, як і концепту, можуть стати будь-які знакові мовні одиниці. Однак, на відміну від культурних концептів, стереотипи становлять собою саме традиційні, усталені форми вираження певних значень, які стали нормативними. Наприклад, стереотипним є образ шляху і людини, яка ним прямує, як вираження ідеї людського життя. Значення слова путь як “життєвий шлях” давно засвоєне російською мовою, пор. слова і вирази: на распутье (на перепутье) – “в роздумах про те, як діяти далі, в нерішучості”, тупик – “безвихідне становище, а також загалом те, що не має перспективи подальшого розвитку”, оступиться – “здійснити якусь помилку в поведінці, у вчинках (розм.)”, по пути (дороге) – “про збіг цілей, завдань якоїсь діяльності”, дороги разошлись – “про тих, хто пішов різними життєвими шляхами” тощо. Метафоричний образ життєвого шляху представлений у російському фольклорі, наприклад у прислів’ях: Век пережить – не поле перейти; Кабы до нас люди не мерли, и мы бы на тот свет дороги не нашли. На тот свет отовсюду одна дорога; Говорила мне своячинка, что на дороге бывает всячинка. Нарешті, стереотип, згідно з яким життя уявляється в образі шляху, дуже поширений в російських літературних текстах: Передо мной новый путь, и я его наперед знаю (А. Н. Островский. Бедная невеста); За поворотом, в глубине Лесного лога, Готово будущее мне Верней залога (Б. Л. Пастернак. За поворотом). Багатоаспектність мовної об’єктивації стереотипів дозволила Є. Бартмінському визначити стереотип як “мовно-культурне” явище; згідно з висновком ученого, стереотип “належить до площини суспільної норми”. У мові стереотип, очевидно, дуже близький до мовної норми: знання усталених стереотипів необхідне всім носіям мови для повноцінної комунікації. Так, представлення людського життя в образі дороги стало загальноприйнятим і увійшло в систему російської мови. Як явище, що наближається до мовної норми, стереотип має відносну стійкість. І навпаки, за словами Д. С. Лихачова, “мало стабільним, надзвичайно мінливим є шар концептів, бо він дуже залежить від носія мови”.

Концепт розглядається як ментальна одиниця, актуальна для світосприйняття мовної особистості. Натомість вихідне поняття або уявлення, відображене в семантичній структурі стереотипу, може бути як актуальним, так і зовсім забутим, історичним. Розглядаючи концепт “перепутье” в поезії О. С. Пушкіна, Д. С. Лихачов зазначає, що “значення “путь” як “життєвий шлях” традиційно увійшло не лише в систему російської мови, але і в систему російського поетичного мислення”. Йдеться про образний стереотип шляху, за посередництвом якого сприймається феномен життя. Цей стереотип, як було показано на прикладах, об’єктивований у російській лексиці та фразеології, у фольклорних та літературних текстах. Далі Д. С. Лихачов зазначає, що в поезії “Пророк” життєве роздоріжжя представлено як “цілісний концепт”, до якого входять життєві та світоглядні сумніви та вагання самого О. С. Пушкіна і який розкривається в цілій серії документів. Концепт відкриває можливість залучення “цілої плеяди асоціативних значень”, що діють як “певний у широкому сенсі слова музичний акорд” (С. О. Аскольдов). За посередництвом концептів здійснюється живий зв’язок індивідуального світосприйняття (національної культури) з мовою.

Порівняно з концептом, що визначається як оперативна одиниця мислення, квант структурованого знання, що належить до суспільного (індивідуального) культурного досвіду й характеризується історичною мінливістю, образний стереотип – це історично закріплений умовний образ, що існує у свідомості як стабільний знак (“картинка”) певного явища й належить до суспільної та мовної норми (оскільки для повноцінної комунікації в межах певного соціуму й певної мови знання відповідних стереотипів є обов’язковим і необхідним).

На відміну від метафоричної моделі – групи метафор, що відносяться до однієї тематичної сфери й стандартно використовуються для представлення феноменів іншої тематичної сфери, – мовне виявлення образного стереотипу формально різноманітніше. При об’єктивації образних стереотипів у мові найчастіше використовуються метафори як один з основних образних засобів мовної номінації. Але це не єдина форма їхнього мовного вираження. Стереотип виявляється й у формі сталих виразів зі стертою образністю, порівнянь, метонімій. Конкретні образні деталі містяться у внутрішній формі, значенні багатьох слів, наприклад, як зауважила О. В. Падучева, “в семантиці наступить залишається ідея “ступання” – переміщення по землі”. Образний стереотип може бути представлений одразу кількома метафоричними моделями. Наприклад, стереотип “Час в образі істоти або предмета, що прямує по землі, воді або небу” може виражатися через метафори людини (час – подорожній), знаряддя (час – посох), транспорту (час – поїзд), тварини (час – кінь). Образний стереотип – стале утворення, сталий образ, який зазвичай має багатовікову історію; в основі стереотипу, що у синхронному зрізі сприймається як метафора, часто знаходиться метонімія або давнє міфологічне ототожнення, лише формально подібне до метафори. Образний стереотип розглядається як явище, що впродовж своєї історії має вияв у різних результатах культурної діяльності людини: в мистецтві, в різних галузях науки й у мові, – тому, на відміну від метафоричної моделі, що досліджується як системна мовна одиниця лише на мовному матеріалі, образний стереотип повноцінно описується тільки на історико-культурному тлі.

Для дослідження було обрано образний стереотип сприйняття часу. Час, так само як і простір, – це категорія, яка лежить в основі світосприйняття. Уявлення про час є досить умовним, воно “не дається з досвіду всім людям в одній і тій самій формі” (Б. Л. Уорф), воно визначається передусім саме традиційними стереотипами, тому спосіб представлення часу в мові свідчить не тільки про характер мови, але й про характер культури в цілому.

Актуальність дисертаційної праці визначається її спрямованістю на розв’язання таких важливих проблем сучасної лінгвістики, як дослідження мовної об’єктивації національно-культурного простору, опрацювання теорії стереотипів і, зокрема, представлення образних стереотипів сприйняття часу в російській мові.

Зв’язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження має безпосередній зв'язок із науковими розробками Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка з тем: 02 БФ044-01 – “Актуальні проблеми філології” та 06 БФ044-01 – “Розвиток і взаємодія мов і літератур в умовах глобалізації”.

Метою дослідження є виявлення та класифікація основних російських образних стереотипів сприйняття часу та аналіз їх реалізації в російській словесній культурі: мові, фольклорних та художніх текстах.

Досягнення мети дослідження потребує розв’язання таких завдань:

1) описати загальний принцип стереотипізації і його роль у сприйнятті дійсності;

2) визначити основні закономірності мовної об’єктивації стереотипів;

3) розглянути мовні стереотипи як феномен культури;

4) дати загальну характеристику системи образних стереотипів сприйняття часу в російському мовно-культурному просторі;

5) розробити класифікацію стереотипів сприйняття часу та показати засоби їх реалізації в російській мові.

Об’єктом дисертаційного дослідження є російські мовні одинці та тексти, у яких відображаються образні стереотипи представлення часу.

Предмет дослідження – російські етнокультурні образні стереотипи представлення часу, що реалізуються у мові.

Матеріалом дослідження слугували понад 300 лексичних одиниць і понад 2500 контекстів, які об’єктивують образні стереотипи сприйняття часу. Матеріал взято із лексикографічних джерел, текстів російського фольклору й російської художньої літератури XVIII–ХХI ст. Оскільки для вирішення завдань дослідження слід було показати образні стереотипи сприйняття часу як культурно детерміноване й історично стійке явище, матеріал дисертації добирався з різноманітних джерел. У бібліографії наприкінці роботи наводиться перелік використаних словників (понад 40), до якого входять словники сучасної російської мови, тлумачні та фразеологічні, етимологічні, діалектологічні, історичні словники й енциклопедії. Також наведено перелік публікацій фольклорних матеріалів (понад 70), серед яких особливий інтерес з огляду на завдання дисертації становлять тексти найархаїчніших фольклорних жанрів, які об'єктивують у найбільш чистому вигляді першооснову стереотипів. Важливість звернення до міфології та фольклору при дослідженні феноменів культурно-мовного простору наголошують і демонструють у своїх роботах С. А. Жаботинська, В. В. Жайворонок, О. О. Селіванова, М. В. Жуйкова та ін. Традиція взаємного зближення мовознавства з фольклором у його широкому розумінні, яке включає і етнографію й історію традиційної культури, бере витоки в основоположних працях О. М. Афанасьєва, Ф. І. Буслаєва, О. О. Потебні, підтримується в сучасній науці роботами представників Московської та Люблінської етнолінгвістичних шкіл. У дисертаційному дослідженні використовується матеріал міфів, календарно-обрядового фольклору, казок, повір’їв, приклади загадок, прислів’їв, різноманітних фольклорних формул та інші матеріали. Функціонування стереотипів у сучасній російській мові показане на прикладах із текстів російської художньої літератури XVIII–ХХI ст., перелік яких наведено наприкінці роботи (понад 70 джерел).

Методи дослідження визначаються його цілями та завданнями. Основним є описовий метод, який реалізується у сукупності прийомів лінгвістичного аналізу, дослідницьких прийомах спостереження, класифікації та систематизації. Методика лінгвістичного аналізу використовується при вирішенні конкретних завдань дослідження: визначенні регулярних способів представлення часу як системи образних стереотипів російської мови, підтвердженні реалізації образних стереотипів представлення часу у знакових одиницях російської мови і в текстах.

Наукова новизна дисертаційної праці визначається її внеском у опрацювання теорії стереотипу. За різними параметрами проведено диференціацію між такими фактами ментальної і мовної систем, як концепт, стереотип (стереотип вербальної поведінки та образний стереотип), метафорична модель. На розглянутому матеріалі зроблено нові висновки щодо принципів реалізації образних стереотипів у мові, виявлено, що стереотипи можуть бути вербалізовані у будь-яких знакових мовних одиницях, зокрема у похідних словах, сталих виразах, метафоричних моделях, граматичних формах, а також у текстах. Розглянуто питання щодо механізмів запозичення і входження до системи стереотипів нових стереотипних образів; виявлено, що запозичений стереотип приєднується до питомого стереотипу і запозичення тим успішніше, чим ближчий він до вже наявної в мові моделі. Вперше здійснено опис образних стереотипів сприйняття часу в російському культурно-мовному просторі як фрагмента образної системи мови.

Теоретичне значення дослідження визначається його внеском у розробку проблем етнолінгвістики. У дисертаційному дослідженні показано, як російські образні стереотипи представлення часу розвиваються у тісній взаємодії мови та культури, відповідно до основоположних, закладених у людській свідомості принципів сприйняття і категоризації світу (таких як стереотипізація, установка, зближення суміжного і подібного, сприйняття простору і часу як єдиного цілого – хронотопу). Представлені в дисертації система стереотипів образного вираження ідеї часу та методика опису образних стереотипів у їхньому мовному вираженні можуть бути використані при обробці етнолінгвістичного, лінгвокультурологічного, лінгвокраїнознавчого матеріалу.

Практичне значення дисертаційної праці визначається можливістю використання її результатів під час розроблення курсів з сучасної російської мови, етнолінгвістики, лінгвокультурології та культурології. Дослідження може стати основою для окремого спецкурсу, а також використовуватися при навчанні російської мови як іноземної. Можливе використання результатів дослідження в лексикографічній практиці.

Структура дисертаційної праці. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури (642 позиції). Повний обсяг дисертації становить 261 с.; без бібліографії – 209 с.

Апробація результатів дослідження. Дисертація була апробована на таких конференціях: Міжнародній науковій конференції “Семіотика культури/тексту в етнонаціональних картинах світу” (14 квітня 2004 р., Київ, КНУ імені Т. Г. Шевченка), Міжнародній науковій конференції  “Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (12 квітня 2005 р., Київ, КНУ імені Т. Г. Шевченка), Міжнародній науковій конференції  “Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність” (11 жовтня 2005 р. Київ, КНУ імені Т. Г. Шевченка), Міжнародній науковій конференції  “Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність” (11 квітня 2007 р., Київ, КНУ імені Т. Г. Шевченка), VII Міжнародних славістичних читаннях, присвячених пам’яті академіка Л. А. Булаховського (27 квітня 2007 р., Київ, Ін-т філології КНУ ім. Т. Г. Шевченка, Ін-т мовознавства НАНУ імені О. О. Потебні, Ін-т української мови НАНУ, Ін-т літератури НАНУ імені Т. Г. Шевченка, Ін-т мовознавства, фольклористики та етнології НАНУ імені М. Т. Рильського).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відбито в семи публікаціях, із них п’ять – у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі визначено актуальність дослідження та його теоретичні передумови, обґрунтовано вибір теми і предмета дослідження, сформульовано мету та завдання роботи, окреслено матеріал, визначено об’єкт, предмет та методи дослідження, його практичне і теоретичне значення, вказано на новизну дисертації, подано відомості про апробацію основних положень дослідження та кількість публікацій.

Основна частина дисертації складається з двох розділів.

У першому розділі “Образні стереотипи сприйняття часу: теоретико-лінгвістичний аспект” проаналізовано теоретичні основи дослідження: осмислене явище стереотипізації як необхідний етап культурного пізнання навколишнього світу, розглянуто різні аспекти вербалізації стереотипів сприйняття дійсності та їх функціонування в межах мови, схарактеризовано образні стереотипи сприйняття часу в контексті сучасних філологічних, історичних, філософських та етнографічних досліджень.

Основним суб’єктивним джерелом знання про світ є чуттєве сприйняття, однак у свідомості людини дійсність відображається далеко не в тій повноті, яку можуть забезпечити її органи чуттів. Сприймаючи світ, суб’єкт підсвідомо здійснює певну обробку, узагальнення, адаптацію отриманої чуттєвої інформації про навколишній світ відповідно до власної системи знань, власної настанови. Чуттєве сприйняття предмета перетворюється на елемент світобачення, який має семіотичну природу, тобто на елемент культури. Функцію такого когнітивного узагальнення при недискурсивному сприйнятті світу виконує образний стереотип.

Образний стереотип характеризується культурною детермінованістю, образністю та стабільністю семантики. Стабільність стереотипу, зафіксованого у мові, підтримується консервативністю мовної системи та принциповою умовністю метафори.

Оскільки образний стереотип – це, передусім, елемент культури, фрагмент знання про світ, що поступово формується суспільством, то і в семантиці мовних стереотипів важливим виявляється (етно)культурний складник. Багато стереотипів реалізують в собі універсальні, архетипні уявлення, які, згідно з К. Г. Юнгом, мають несвідому природу і тому однаковою мірою притаманні світобаченню людей різних культур. Певна річ, культурні стереотипи і символи, які базуються на архетипі, об’єктивують його в рамках певної культури, і тому не можуть не відображати національну специфіку. А. А. Налчаджян наводить приклад того, як архетипне значення приписується географічному об’єкту, річці і формує глибокий національний символ “річка – мати”: у росіян Волга, у вірмен Аракс. Якщо провести паралель з українською культурою, то стає очевидно, що таке значення приписується і Дніпру, однак граматичний рід не дозволив реалізувати в образі Дніпра символ “річка – мати”, тому в українській мові те ж саме значення об’єктивується у виразах “батько Дніпро” (Т. Г. Шевченко), “дід Дніпро” (П. П. Чубинський).

Уже саме визначення стереотипу передбачає його історичну усталеність. Сталість стереотипу, зафіксованого в мові, підтримується до того ж консервативністю самої мовної системи і принциповою умовністю метафори. Семантичне ядро, ідея, яка лежить в основі образного стереотипу, надзвичайно стабільні, що підтверджується даними етимології. Так, наприклад, етимологічно слово пора походить від праслов’янського кореня зі значенням руху вперед, і це відповідає сучасному уявленню про час в образі істоти або предмету, які рухаються. Однак під впливом різних соціальних, екологічних змін стереотипний образ може модифікуватися. У мовленні XIX століття час був представлений як ямщик, телега (О. С. Пушкін, Я. П. Полонський), почтовые [кони] (Є. А. Баратинський). З появою в Росії паровоза своє місце в структурі цього стереотипу зайняв образ залізниці: Паровоз – эмблема нашего парового века (И. Т. Кокорев. Публикации и вывески).

Стереотипний образ у мові може виражатися і словом, і сталим словосполученням (наприклад, жизненный путь), і цілим твором (наприклад, “Телега жизни” О. С. Пушкіна). За роботами Є. Бартмінського та інших вчених можна виділити дві основні групи одиниць, які представляють етнокультурний стереотип у мові. Це, по-перше, лексика, зокрема семантичні і словотвірні деривати, фразеологія, ідіоми, паремії, норми сполучуваності мовних знаків. По-друге, тексти, які містять судження про даний об’єкт і реалізують стереотипний образ.

Традиційно визнається, що джерелом найдавніших уявлень про час є досвід освоєння простору. Дослідники міфологічної картини світу вважають, що категорії простору й часу у світосприйнятті давньої людини не розділялися. У найдавніших фольклорних жанрах час ізоморфний простору, ідея часу виражається через ті ж самі форми, які в архаїчній культурі представляли модель простору. Характерно, що багато традиційних форм образної реалізації моделі світу, наприклад дерево, сонце, птах, дорога, збігаються з образами, що пов’язані з практикою вимірювання часу: за вегетативними та космічними циклами, міграцією птахів, пройденим шляхом тощо. Представлення ідеї часу в термінах і категоріях простору вважається універсальним мовним явищем. Дані сучасних лінгвістичних досліджень (Г. Вежбицької, О. В. Кравченка та ін.) свідчать про суміжність когнітивних структур простору й часу у свідомості людини.

У російській мові, як показав аналіз, немає єдиного, інваріантного розуміння часу.

У другому розділі дисертації “Система російських образних стереотипів представлення часу та їх реалізація у російській мові, фольклорних та авторських художніх текстах” окреслено загальні принципи формування ідеї часу (зв’язок сприйняття часу з категоріями простору та руху, а також із подіями, що наповнюють цей час) та описано основні стереотипи, до яких можуть бути зведені традиційні образи сприйняття часу.

1. Час, ізоморфний простору, що оточує людину. Цей стереотип реалізує давнє, властиве психологічній природі людини сприйняття часу й простору як нерозчленованого цілого: В пустыне легких дней, как ветер я брожу (Б. А. Садовской. Разочарование); Вешних дней лаборатория Расположена вокруг (Н. А. Заболоцкий. Весна в лесу). Стереотип сприйняття часу ізоморфним простору, що оточує людину, виражається в російській мові в сучасних та історичних повнозначних словах, ідіомах (к месту “вчасно”, дальновидный “такий, що передбачає наслідки”, його антонім близорукий), зокрема спостерігається наближення часу до простору в позначеннях частин доби й сторін світу (полдень, полночь), а також у цілому масиві прийменників (прийменниково-відмінкових форм) і в окремих безприйменникових відмінкових формах, які виражають часове значення, похідне від просторового (между, около, через, в, вне, на, форма орудного відмінка: не видимся годами тощо). Стереотип сприйняття часу як ізоморфного простору регулярно реалізується у метафоричних моделях: “час (время, дни тощо) – місцевість (пустыня, чернозем тощо)”, “час (время, век, столетие тощо) – далечінь (даль, горизонт)”, “міра часу – міра довжини (с ноготь, с локоть, с аршин тощо) та ін. За даними етимології, стереотип сприйняття часу як ізоморфного простору має спільноіндоєвропейські корені.

2. Час в образі шляху, яким прямує людина, – стереотип, що відрізняється від першого положенням спостерігача, який ніби рухається крізь час у певному напрямку: Неправда, что время уходит. Это уходим мы. По неподвижному времени. По его протяжным долинам (Р. И. Рождественский. “Неправда, что время уходит”). У російській народній культурі час традиційно представлений в образі шляху, яким рухається людина: Век не поле вдруг перескочить; В такой зашел тупик, что некуда стало ступить. Стереотип сприйняття часу в образі шляху, яким прямує людина, виражається в російській мові у великому масиві повнозначних слів і сталих виразів (предстоящее, впереди – щодо майбутнього, пройдено, позади – щодо минулого, вирази, пов’язані з образом життєвого шляху: тернистый путь, иди своим путем, встать поперек пути кому та ін.), у часових прийменниках (прийменниково-відмінкових формах), похідних від просторових, та в окремих безприйменникових відмінкових формах, які виражають часове значення, похідне від просторового (перед, после, с, на, форма знахідного відмінка: зиму пролежал в берлоге, форма орудного відмінка: часом с квасом, порою с водою).

Час в образі гори, яку долає людина, – варіант сприйняття часу в образі шляху. Порівняння часу з горою, яку долає подорожній, відображено у російських прислів’ях: Пора – что гора: скатишься, так оглянешься; Хвали горку, как перевалишься; Хоть крута гора, да миновать нельзя. Слова верх, вершина виступають як позначення середини часового відтинка й кульмінації розвитку процесу в часі: Пятидесятый год – как бы водораздел, Вершина славного невиданного века… (А. А. Ахматова. 1950). Через образ схилу гори в російській фразеології передається значення завершення, наближення до кінця різних часових відтинків: на склоне дня, на склоне лет. Не тільки кінець, але й початок певного періоду часу уявляється розташованим унизу стосовно його “вершини”: Незримой лестницей с недавних юных дней Я к детству нисходил, ту жизнь припоминая… (Н. А. Некрасов. Из поэмы: Мать). Мабуть, цим образним стереотипом пояснюється енантіосемія слова глубокий, яке може означати як віддалений початок життя (глубокое младенчество, глубокое детство), так і його кінець (глубокая старость). Стереотипне уявлення часу в образі гори виражають прийменники с, на, под та ін., вирази, пов’язані з образом життєвого шляху (жизненного пути): идти в гору, идти под гору, быть в зените тощо.

Стереотип сприйняття часу в образі шляху регулярно реалізується в метафоричних моделях: “життя (жизнь, время, будущее тощо) – шлях (переход, пролет, мост тощо)”, “життя (жизнь, год, день тощо) – гора (вершина, водораздел тощо)”, “жити – іти (ползти, плыть тощо)”, “людина – подорожній (путник, странник тощо)”, “час (день, жизнь, минута тощо) – важка ноша (бремя)”.

3. Час в образі істоти або предмета, що прямує по землі, воді або небу. Стереотип часу, що минає (проходит), передбачає підпорядкування людини часові: время придёт, ждать своего времени, кому-л. везёт, спорится; Время проходит, а друго приходит; Век жить – век ждать. Стереотип сприйняття часу в образі істоти або предмета, що прямує шляхом повз спостерігача, вербалізується у цілому масиві слів і сталих виразів російської мови, які позначають рух часу: быть близко, на подходе, близиться, грясти, идти, наступить, прийти, застать, подоспеть, промелькнуть, уйти, минуть тощо. Шлях часу, згідно з традиційними народними стереотипними уявленнями росіян, може пролягати не тільки землею (Весна и осень на пегой кобыле ездят), але й водою (Год по году уплывает), а також повітрям (Пора что туча: набежит, и пробежит, и опять найдет). Усі ці варіанти локалізації шляху часу є стереотипними для російської літературної мови: время идет, бежит, течет рекой, летит птицей; А по набережной легендарной Приближался не календарный – Настоящий Двадцатый Век (А. А. Ахматова. Поэма без героя); И снова уплывали часы, как корабли (А. Б. Мариенгоф. Руки галстуком); Свистят они, как пули у виска, Мгновения, мгновения, мгновения (Р. И. Рождественский. “Не думай о секундах свысока”).

У стереотипі сприйняття часу в образі істоти або предмета, що прямує шляхом, можна побачити слід антропоморфного сприйняття часу – риси міфологічного світосприйняття, яка притаманна і російській народній культурі: Есть семь братьев: Годами равные, Именами разные (Неделя), Середа вторникова дочка; яскравим прикладом фактично персоніфікації днів річного циклу є російські “побутові святці” (термін В. І. Чичерова). У російському фольклорі тривалість періоду часу традиційно позначається термінами народження, дорослішання і смерті, подібно до перебігу життя людини: на Афиногена (29 липня) лето перешагнуло знойный возраст. У російській мові буття різних частин одного періода часу може бути виражене через метафори життя людини: Сегодня день вбежал второпях, криком тишь порвав, простреленным лёгким часто хрипя, упал и кончился, кровав (В. В. Маяковский. Хорошо!); пор. також слова зачинаться, рождаться, умирать щодо часу.

Час може сприйматися як засіб пересування людини по дорозі: годы почтовые, телега жизни; Время быстро летело для приятелей Эрнестовых, но для него передвигалось оно на свинцовых колесах (О. М. Сомов. Странный поединок). У цьому варіанті стереотипа сприйняття часу як предмета, що рухається шляхом, час може бути виражений через образи коня, колеса, палиці, будь-якого транспортного засобу. Образ часу як колеса, що котиться дорогою (пов’язаний з давнім уявленням про сонце), зафіксований у дієслові катиться, катить: Время катит чередом, Час за часом, день за днем… (П. П. Ершов. Конек-Горбунок). У сучасній російській мові цей стереотипний образ закріплено у розмовному виразі поезд ушел “час згаяно”.

Рух часу може бути виражений в образі птаха у польоті: Точно крылья Птицы намокшие тяжко, плывут средь тумана. Слушай… Это летит хищная, властная птица, Время ту птицу зовут (Анненский. Ноктюрн); Годы несутся огромными птицами (М. А. Волошин. “Тесен мой мир”); На небе месяц – и ночная Еще не тронулася тень, Царит себе, не сознавая, Что вот уж встрепенулся день…(Ф. И. Тютчев. Декабрьское утро). У традиційній народній культурі росіян птахи семантично пов’язані зі зміною пір року: Прилетел кулик из заморья, вывел весну из затворья; Жаворонки, жаворонки, К нам прилетите, Весну красну принесите, Зиму унесите (Календарно-обрядова поезія). Розглянутий матеріал дозволяє висунути припущення, що слово лететь – “швидко проминати, щодо часу” реалізовує цей стереотипний образ.

Стереотип сприйняття часу в образі істоти або предмета, що пересувається землею, водою або небом (людини, транспортного засобу, птаха) виражається в російській мові в сучасних та історичних повнозначних словах та ідіомах. Стереотип регулярно реалізується через метафоричні моделі: “час (весна, осень, ночь тощо) – людина (девочка, подруга, спутник тощо), “час (ночь, полночь, осень, год тощо) – птах”, “час (жизнь, век тощо) – транспортний засіб (телега, поезд, корабль тощо)”, “час (год, жизнь тощо) – предмет, що котиться (клубок ниток, снежный ком, обруч тощо)” та ін.

4. Час в образі потоку. Потік – це давній, властивий російській традиційній культурі стереотипний образ часу: Года текут, как вода; Пора – проточная вода; Река времен в своем стремленьи Уносит все дела людей И топит в пропасти забвенья Народы, царства и царей (Г. Р. Державин. “Река времен в своем стремленьи”). Стереотип сприйняття часу в образі водного потоку реалізується в словах та сталих виразах російської мови: плыть, течь (пор. текущий момент, с течением времени), литься. Варіантом водного потоку може виступати повітряний потік: Время порывисто дует в лицо (М. А. Волошин. “Тесен мой мир”); И метет, и метет жизнь, как метелью… (М. И. Цветаева); – дощ, потік, орієнтований вертикально: День за днем, как дождь дождит; Словно годы ее вовсе не задевают. Так, – прольются дождем (Черчесов. Венок на могилу ветра). Стрімкий рух часу втілюється в образі кругового потоку води або повітря: водоворот событий, вихрь жизни крутящийся ураган жизни (Герцен), заверть последних дней (Солженицын); Как это вдруг так завертелась жизнь? Все прошедшее, все будущее вдруг стушевалось, пропало – и осталось только то, что я во Франкфурте с кем-то за что-то дерусь (Тургенев. Вешние воды).

Стереотип сприйняття часу в образі потоку (води, повітря) регулярно реалізується у метафоричних моделях: “час (столетия, годы, жизнь тощо) – потік (река, волны, ручей, водопад тощо)”, “час (столетия, годы, жизнь тощо) – вітер (дуновение, метель тощо)”, “час (день, ночь, годы) – дощ”, “час – кружляння (водоворот, вихрь, заверть тощо)”.

5. Час в образі рослини. Цей стереотип сприйняття часу актуалізує міфологічне уявлення життя в образі дерева, рослини: Каждый знает, когда зацвела или когда подломилась его личная жизнь…(М. А. Осоргин. Свидетель истории). Стереотип сприйняття розвитку в часі як розквіту, зрілості та в’янення рослини може бути застосований не тільки до життя людини, але й до пір року: Уже дозрела осень До синего налива (Д. С. Самойлов. “Давай поедем в город”); частин доби: Шестой день увядал (В. В. Иванов. Бронепоезд 14-69) та більш широко – до розвитку процесу в часі: расцвет Ренессанса, корень зла, сеять добро, плоды трудов. Стереотип сприйняття часу в образі рослини виражається в російській мові у повнозначних словах та ідіомах (расцветать, созревать, увядать, отпрыск тощо). За даними етимології, стереотип має спільноіндоєвропейське походження.

Образ родовідного дерева є одним із стереотипних образів сприйняття часу. Розгалужена родина, родинне “дерево” є символом часу в архаїчних календарних загадках: Я стар: у меня двенадцать сыновей, у них тридцать дочерей; ни дети, ни внуки не растут, не убывают и вечно не умирают (Год). Зміна часів у російській мові передається через образ зміни поколінь: Будущее, порожденное прошедшим, надвигалось с неясным гулом (К. Г. Паустовский. Судьба Шарля Лонсевиля); Будущее есть убийца всякого прошлого мгновения (Н. А. Бердяев. Смысл истории). Стереотип сприйняття перебігу часу як послідовного “народження” одного періоду від іншого реалізується у виразах типу: год от году, час от часу, день ото дня. Слід сприйняття часу як зміни поколінь (через осмислення покоління як міри часу) збережено в історії сучасного значення слова век “століття”.

6. Час в образі предмета, що твориться міфічною істотою. У російській традиції існує мотив творення часу як нитки або тканини певною вищою розумною істотою: Сколько веревку ни вить, а концу быть; Век прожить – не нитку исшить; Век изжить – не лапоть сплесть; За мигом миг в таинственную нить Власть Вечности, бесстрастная свивает (Ю. К. Балтрушайтис. Земные ступени); Разматывалась голубая пряжа июльских дней (М. А. Шолохов. Тихий Дон). Стереотип сприйняття часу в образі нитки відновлюється за даними етимології, а також реалізується в російських сучасних та історичних повнозначних словах і сталих виразах (нить, путеводная нить, нить жизни, жизнь оборвалась, мыкать век, канитель, волокита, тянуть время, развитие, завязка, развязка, сплетение событий тощо).

Образ книги також є одним із варіантів міфологічної організації часу, характерним для російської культури: Кому что на роду написано; В книге – шесть листов простых, седьмой золотой (Неделя). Пор. у художньому мовленні: Что наша жизнь? Роман. – Кто автор? Аноним (Н. М. Карамзин. Два сравнения); Сонно перелистывает лето Синие страницы ясных дней (Н. С. Гумилев. Канцона вторая). Образ книги семантично пов’язаний з образом шляху: сюжет традиційного епічного твору організує мотив шляху, який є найважливішою формою міфопоетичної просторово-часової організації світу. Асоціація між часом і книгою, текстом могла бути підкріплена і давньою практикою промовляння відомих текстів (молитов, псалмів) для вимірення часу. Стереотип сприйняття часу (людського життя) в образі книги об’єктивується в російських повнозначних словах і сталих виразах: страница (вписать новую страницу во что-л., черная страница), начать с чистого листа, до последней черты, до последней точки тощо.

7. Час в образі ресурсу, який розтрачується (предмет, що згорає, вода, що витікає, гроші, що витрачаються). Цей стереотип можна співвіднести із загальною архаїчною моделлю часу: “час як життєва сила”. Образне осмислення життя як об’єкта володіння зустрічається в окремих фольклорних текстах: Тужи по молодости, как по волости; Молодость не кошелек: потеряешь – не найдешь. Стереотип сприйняття часу як обмеженого цінного ресурсу, який розтрачується, в російській мові виражається в сучасних та історичних повнозначних словах та ідіомах: время есть, времени нет, время осталось, на исходе, кончилось, пропадает (даром), время дорого, беречь время, найти, потерять время, отнимать, красть, экономить время, с копейками (розм.) “з чимось, щодо часу” та ін. За даними етимології, стереотип сприйняття часу як певного ресурсу, життєвої сили має спільноіндоєвропейські корені. Стереотип регулярно реалізується через метафоричні моделі: “життя – предмет, що згорає (свеча, лучина тощо)”, “життя – вода, що витікає з резервуара по краплині”, “час, життя – цінне майно (гроші, предмет економії, купівлі-продажу тощо)”.

Просторове уявлення про час зазвичай орієнтоване в горизонтальній площині. Як свідчить аналіз матеріалу, ключовою для стереотипних образів сприйняття часу є опозиція “попереду – позаду”. Майбутнє уявляється розміщеним попереду, а минуле позаду людини, яка рухається, або ж вважається, що сам час рухається вперед.

Проте стереотипні образи сприйняття часу можна розглянути в контексті опозиції “верх – низ”. Архетипний символ верха реалізує ідею влади, домінування, а також пов’язаний із образами, які традиційно є символами світобудови. Час як одна з форм світобудови і особливо теперішній час також уявляється локалізованим згори, це виражається прийменниками на, над (черный год, нависший надо мной) та іншими лексичними засобами, наприклад: А вверху едва заметно Время в воздухе плывёт (Н. А. Заболоцкий); Часы нависали, как грубая брань, за пятым навис шестой (В. В. Маяковский). Для російської мови характерне уявлення часу в образах, які, згідно з Ф. Уїлрайтом, пов’язані з ідеєю верха: гора, дерево, сонце, птах. Архетипний символ низу означає хаос, темряву, руйнування. Згідно з цим час, що проминає (проминув), уявляється таким, що іде вниз, у безодню або в темряву: Потянулся ряд вялых, безобразных дней, один за другим утопающих в серой, зияющей бездне времени (Н. Е. Салтыков-Щедрин. Господа Головлевы).

У висновках до дисертації узагальнюються й підсумовуються основні результати дослідження.

Результати роботи показали, що розглянуті стереотипи представлення часу – це образні, культурно детерміновані, історично стійкі ментальні феномени, які базуються на образах простору.

В основі образних стереотипів сприйняття часу лежать архаїчні просторово-часові моделі світу (дорога, річка, гора та ін.). На формування цих стереотипів впливала багатовікова історія розвитку ідеї часу, зміни практики вимірювання та фіксації часу. Стереотипи представлення часу, подібні до російських, існують в різних мовах та культурах світу.

Основні стереотипи представлення часу в російському культурно-мовному просторі мають давню, спільноіндоєвропейську основу, про що свідчать дані етимології. Розглянуті стереотипні образи сприйняття часу, актуальні для сучасної культури, можна знайти в етимології слів-позначень часу (время, пора, век), в основі історичних значень слів і сталих виразів російської мови (мыкать век, канитель) і в основі порівняно нових слів та значень (пускать на самотек, текучка, волокита); розглянуті образи сприйняття часу функціонують як стереотипи в російських фольклорних і літературних текстах різного часу й різних жанрів. Це вказує на історичну стійкість стереотипних образів сприйняття часу та їхній зв’язок із традиційною культурою.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шведова М. Час у різних його іпостасях: аналіз можливостей позначення буття