НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

СКИБА Марина Валеріївна

УДК 351.82:338.24

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СТРУКТУРНО-ІННОВАЦІЙНИМИ ЗРУШЕННЯМИ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

25.00.02 – механізми державного управління

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник – | доктор наук з державного управління, доцент

Мартиненко Володимир Федорович,

Національна академія державного управління при Президентові України,

професор кафедри економічної теорії та історії економіки.

Офіційні опоненти: | доктор наук з державного управління, професор

Біла Світлана Олексіївна,

Державна установа “Інститут економіки та прогнозування” НАН України,

головний науковий співробітник;

кандидат наук з державного управління, доцент

Горник Володимир Гнатович,

Міністерство промислової політики України,

директор департаменту адміністративно-господарського забезпечення.

Захист відбудеться 14 травня 2008 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20.

Автореферат розісланий 11 квітня 2008 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.О.Чмига

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Державне управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці набуває важливого значення, оскільки трансформація господарської системи, її рух до нового якісного стану є тим фактором, що може забезпечити покращення соціально-економічного стану країни, добробуту її громадян. Урядові заходи у сфері структурно-інноваційних зрушень мають стратегічне значення, водночас економіка, що динамічно розвивається, вимагає розробки й постійного коригування державної політики (структурної, інноваційної, інвестиційної та ін.). Прогресивний розвиток економіки та її галузей гальмується через несформованість відповідного інституційного середовища, недосконалість механізмів державного управління. Побудова соціально орієнтованої господарської системи на основі інноваційної моделі розвитку зумовлює необхідність першочергового вирішення завдання щодо визначення нової ролі та функцій держави у процесі структурних перетворень в економіці, удосконалення механізму державного управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці.

Ґрунтовне дослідження різних аспектів державного управління здійснене в роботах: В.Авер’янова, В.Бакуменка, Б.Гурне, О.Оболенського, В.Цвєткова, Ю.Яковца та ін. Аналізу нових підходів в економічній теорії та розробці механізмів державного управління економікою присвячені наукові праці Ю.Бажала, В.Базилевича, В.Бодрова, С.Білої, В.Воротіна, П.Гайдуцького, В.Гейця, В.Горника, О.Іваницької, Г.Климка, В.Мартиненка, А.Мерзляк, С.Мочерного, І.Розпутенка та ін. Істотний внесок у формування теоретичної бази державного регулювання інноваційної економіки та її функціонування в Україні зробили В.Александров, А.Гальчинський, В.Гусєв, С.Дорогунцов, Н.Краснокутська, І.Крючкова, І.Мітюков, Л.Шаблиста та ін. Державне регулювання структурно-інноваційних зрушень в економіці розглядалось у працях видатних зарубіжних та українських вчених-економістів минулих сторіч: М.Кондратьєва, С.Кузнєца, Г.Менша, Р.Солоу, М.Туган-Барановського. Проте проблема формування механізму державного управління структурно-інноваційними зрушеннями і становлення ефективної економічної системи, що функціонує на засадах запровадження інноваційного механізму управління, залишається недостатньо розробленою. Актуальність проблеми, недостатній рівень розробленості, а також її теоретична та практична значимість зумовили вибір теми та завдань дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася у межах комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування” за темами “Методологічні та інституційні засади державного регулювання економіки” (номер державної реєстрації ДР 0103U006821) упродовж 2005-2006 років та “Інвестиційна складова соціально-економічного розвитку регіону” (номер державної реєстрації 0107U005893) протягом 2007 року. Роль автора полягає у визначенні основних напрямів удосконалення державного управління структурними трансформаціями економіки та в уточненні переліку пріоритетних напрямів діяльності.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування напрямів удосконалення механізму державного управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці України в умовах переходу до інноваційної моделі розвитку та розробка теоретичних і прикладних положень щодо підвищення його результативності.

Для досягнення мети в роботі були поставлені такі завдання:

-

-

-

-

-

Об’єкт дослідження – організаційно-економічні відносини, що вини-кають у процесі державного управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці України.

Предмет дослідження – механізм державного управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці України в умовах переходу господарської системи України до інноваційної моделі розвитку економіки.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що удосконалення механізму державного управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці України дасть змогу врегулювати стихійне формування пропорцій суспільного відтворення, сприятиме становленню конкурентоспроможної, інноваційної економіки.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань у процесі дослідження застосовано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів: дедукції, індукції, порівняння, історичний, наукового абстрагування, системно-аналітичний, що дало змогу узагальнити наукові розробки вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, присвячених проблемам державного управ-ління економікою, зокрема визначити еволюцію цілей, функцій, інструментів і засобів державного управління. Методи економіко-статистичного та структурно-функціонального аналізу, а також системний підхід використовувались для дослідження структури економіки, виявлення динаміки структурно-інноваційних зрушень; методи класифікації, порівняльного аналізу й синтезу – для з’ясування особливостей формування механізму державного управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці і результативності існуючих засобів та інструментів. Прогностичні методи використовувалися для виявлення шляхів та розробки рекомендацій з удосконалення застосування механізму державного управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці та його інструментів.

Інформаційною базою дисертації є основоположні законодавчі та нормативно-правові акти, програмні документи державних органів України, зокрема Конституція України, закони України, укази Президента України, нормативні документи Кабінету Міністрів України та інших органів влади, звітні дані Державного комітету статистики України, монографії, статті та інші наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів, Iнтернет-ресурси.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні важливого науково-практичного завдання в галузі державного управління – обґрунтування засад удосконалення механізму державного управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці України. Виходячи з цього у дисертації

вперше:

-

-

удосконалено:

-

дістали подальшого розвитку:

-

-

-

Практичне значення одержаних результатів. Основні результати дисертаційного дослідження щодо впливу держави на структурні зрушення в економіці, визначення функцій органів державної влади, а також організаційно-правового забезпечення формування високотехнологічних укладів були враховані та частково застосовані в роботі Міністерства промислової політики України (довідка від 6 березня 2007 року).

Теорети-чні розробки дисертаційної роботи щодо здійснення структурно-інноваційних зрушень в економіці України, нових завдань державного управління національною економікою в умовах реструктуризації, пропозиції щодо удосконалення фінансових та фіскальних інструментів державного управління структурними трансформаціями економіки використовуються в навчальному процесі Національної академії державного управління при Президентові України кафедрою економічної теорії та історії економіки під час викладання дисциплін “Державне управління в економічній сфері”, “Управління структурними зрушеннями та інноваційно-інвестиційним процесом в економіці України” (довідка № 204 від 4 червня 2007 року), а також при уточненні змісту, форм, методів викладання курсів економіко-теоретичного циклу та розробки безпаперового інформаційно-довідникового джерела з актуальних питань удосконалення державного управління інноваційним розвитком в Центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій Київської обласної державної адміністрації (довідка № 48 від 6 вересня 2006 року).

Апробація результатів дослідження. Найважливіші результати дослідження, його висновки, рекомендації та пропозиції оприлюднені на науково-практичних конференціях: “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2001), “Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, 2001), “Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика” (Львів, 2003), “Державне управління та шляхи удосконалення політичної системи” (Харків, 2003), “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003), “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004), “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 2005), “Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні” (Львів, 2006), “Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 2006), “Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (Київ, 2007).

Публікації. Основні наукові результати, висновки та рекомендації дисертаційної роботи викладені в 15 наукових працях, 6 з яких опубліковані у фахових наукових виданнях, 9 – у матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 196 сторінок (у тому числі 163 сторінки загального тексту, 11 таблиць, 10 рисунків, 10 додатків). Список використаних джерел містить 161 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної роботи, сформу-льовано загальну мету, деталізовану в конкретних завданнях щодо її досягнення, а також розкрито ступінь наукової розробленості теми; визначено об’єкт, предмет і гіпотезу дослідження; охарактеризовано ступінь наукової новизни отриманих результатів, їх теоретичне й практичне значення; наведено дані щодо апробації результатів дослідження й публікації за темою дисертації.

У першому розділі – “Теоретичні засади державного управління структурними зрушеннями в господарській системі” – проаналізовано вітчизняну та зарубіжну наукову літературу з проблем державного управління структурними трансформаціями економіки, зокрема, розглянуто структурно-інноваційні зрушення в економіці як об’єкт теоретичного аналізу та управління, зміну регулюючих функцій держави в умовах постіндустріального типу розвитку суспільства, інструменти та методи державного регулювання макроекономічних пропорцій суспільного відтворення.

Ґрунтовний аналіз літератури з питань державного управління таких авторів, як В.Авер’янов, Б.Гурне, О.Оболенський, Г.Райт, В.Цвєтков та багатьох інших, дає підстави розуміти державне управління структурно-інноваційними зрушеннями як цілеспрямований, організуючий, регулюючий і координуючий вплив держави та її органів на структуру економіки за допомогою відповідних методів та інструментів з метою забезпечення умов для розширеного відтворення виробництва, формування ефективної, конкуренто-спроможної структури економіки, яка б задовольняла суспільні потреби, що змінюються. Застосування системного підходу дало можливість розглянути економіку як надскладну систему, що має певні елементи та зв’язки між ними. У процесі дослідження динаміки розвитку економіки та її структури основну увагу зосереджено на структурному аспекті розвитку економічної системи, який проявляється через кількісні параметри зростання та якісні зміни в економіці суспільства.

Дослідження наукової літератури з питань динаміки розвитку економічної системи таких учених, як В.Бодров, С.Біла, Є.Домар, І.Лукінов, М.Кондратьєв, І.Крючкова, І.Розпутенко, Р. Харрод, Л.Шаблиста, Й.Шумпетер та багатьох інших, дало змогу виявити структурно-інноваційні зрушення (СІЗ) як ключовий фактор економічного зростання. При цьому під структурно-інноваційними зрушеннями розуміється процес удосконалення економічної системи шляхом оновлення її елементів та зв’язків між ними, який зумовлює появу нових властивостей та якостей функціонування системи, перехід її на наступний етап розвитку. Серед нових властивостей економічної системи варто виділити відкритість та гнучкість, які дають їй змогу зміню-ватись під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників.

У розділі економіка розглядається як неоднорідна, ієрархічна система з відповідними пропорціями між її складовими, яка потребує постійних якісних коригувань, оскільки стихійне формування цих складових призводить до деформації всієї економічної системи. Розвиток її структури відбувається під впливом двох сторін одного протиріччя – сталості та мобільності. Мобільність економіки проявляється в структурних зрушеннях. В основу взаємодії стабільності та мобільності покладена така закономірність її функціонування, як циклічність. СІЗ зумовлюють не лише різкі зміни в співвідношеннях окремих елементів економіки, а й суттєвий перерозподіл ресурсів, і виникають як наслідок розв’язання певних протиріч у механізмі функціонування економіки шляхом формування нової економіки.

Змінити стихійний характер формування структурних пропорцій в економіці можливо за умови доповнення ринкового механізму державним управлінням. Державне управління відбувається на основі реалізації його функцій, для яких характерними є розвиток та удосконалення, що пов’язано із зміною умов, у яких здійснюються ці функції. Зміна, або інверсія регулюючих функцій, що відбувається в умовах формування постіндустріальної економіки, полягає в зростанні впливу держави щодо стимулювання структурно-інноваційних процесів у господарській системі, підтримки освіти та науки, сприяння економічному зростанню.

У розділі на основі аналізу наукових джерел розглядається необхідність в державному управлінні формуванням пропорцій споживання та нагромадження. Зважаючи на закономірності розподілу капіталу у ринковій економіці (що ґрунтуються переважно на максимізації прибутку), держава має доповнювати ринковий механізм, беручи на себе функцію управління потоками капіталу та спрямовуючи його частину на розширене відтворення, тим самим стимулюючи структурно-інноваційні зрушення в економіці. Вирішуючи завдання зростання національного доходу та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, держава має виконувати функцію раціоналізації галузевої структури економіки, а також функцію стимулювання якісних зрушень у факторах виробництва (підвищення продуктивності праці, переходу на нові, кращі технології використання сировини, матеріалів).

Аналізуючи праці вітчизняних науковців, можна зробити висновок, що технологічні зміни, випереджають зміни в інституційній структурі держави, що є більш інертною через притаманний їй консерватизм інтересів. А отже існує потреба в удосконаленні управлінських функцій, надання їм нового змісту. Світовий досвід державного управління в умовах формування постіндустріального типу розвитку суспільства свідчить про необхідність поступової інверсії регулюючих функцій, що виявляється передусім у перетворенні держави на активного суб’єкта інноваційного процесу. Цей суб’єкт має формувати відповідний механізм державного управління на базі визначення структурних пріоритетів та прогнозувати, планувати, організовувати, стимулювати, контролювати, оцінювати рівень відтворення продуктивних сил і виробничих відносин, зокрема: визначати і своєчасно вносити корективи в перелік стратегічно важливих галузей, досліджень та технологій, здатних забезпечити найбільш значні економічні та соціальні блага; налагоджувати ефективну взаємодію з ринковими структурами щодо розвитку венчурної індустрії; стимулювати вітчизняні фінансово-кредитні установи, що надають кредити, на виконання інноваційних та інвестиційних проектів; надавати фіскальні пільги та можливість отримання інвестиційних податкових кредитів суб’єктами інноваційної діяльності тощо.

Аналіз праць зарубіжних вчених свідчить про наявність діаметрально протилежних теорій щодо засобів регулювання: від рікардіївської, в якій кризи пояснюються несправедли-вістю в розподілі багатства, акцент ставиться на самостійному відновленні пропорційності в структурі економіки без втручання держави, до кейнсіанської, в якій доводиться неспроможність ринкового саморегулювання і наполягається на активній ролі держави у стабілізації економіки та пом’якшенні економічних спадів і піднесень, а саме: на стимулюванні зниження відсоткової ставки комерційних банків, запровадження масштабних державних закупівель з метою підвищення сукупного платоспроможного попиту.

У роботі проаналізовано ідеї українського економіста М.Туган-Барановського (1865-1919 рр.) щодо головної причини циклічних коливань – диспропорції між рухом заощаджень та інвестицій у галузях, що виробляють засоби виробництва, а також причини кризи, яку він вбачає в особливостях нагромадження основного капіталу. Визначено, що з метою недопущення виникнення кризи відносного перевиробництва потрібно змінювати напрями інвестицій, які раніше спрямовувалися на відтворення старої структури основного капіталу. Зволікання з переорієнтацією інвестицій у нове інноваційне виробництво може призвести до скорочення виробництва не тільки на величину перевищення пропозиції над попитом, а й до зменшення обсягів інвестицій, які б призначалися на відтворення основних фондів цього виробництва, до того ж з виникненням негативного мультиплікативного ефекту. А відтворювальний капітал може перейти у форму “вільного” фінансового капіталу і спричинити підвищення темпів інфляції.

Серед методів та інструментів регулювання структурних пропорцій в економіці автор особливу увагу акцентує на правових інструментах, які створюють правила та норми функціонування всіх учасників процесу структурних трансформацій, інструментах фінансового впливу та податкової політики, які дають змогу створити умови для прискореного розвитку пріоритетних галузей та виробництв. Необхідною умовою ефективної державної структурно-інноваційної політики є максимальна відповідність її цілей та завдань наявним інструментам та ресурсам, а також її кореляція з іншими видами державної політики. Результативність проведення структурних трансформацій залежить від якнайшвидшого формування дієвого механізму державного управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці.

У висновках до розділу узагальнено результати аналізу вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, який дає змогу виділити регулювання структурно-інноваційних зрушень як особливий напрям діяльності держави, зумовлений потребою в реалізації соціально-економічних цілей країни. Систематизація функцій регулювання економікою в розрізі видів її структури у сучасних вітчизняних джерелах, особливо в межах досліджень галузі науки “державне управління”, перебуває на зародковій стадії. Це актуалізує наукові розробки з виявлення нової функції державного управління СІЗ в економіці. Основним напрямом подальших досліджень автор вважає формування механізму державного управління СІЗ та удосконалення його інструментів.

У другому розділі – “Стан та особливості управління інноваційною діяльністю в процесі реструктуризації економіки України” – здійснено аналіз державного управління структурою економіки, нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності, розподілу бюджетного фінансування, а також розглянуто політику держави щодо інноваційної сфери, відповідність її проголошеним цілям інноваційного розвитку.

Дослідження, проведене автором, переконливо свідчить, що структурні зрушення у 90-х рр. ХХ ст. відбувалися стихійно, без належного державного управління цим процесом. Була відсутня єдина стратегія структурної перебудови економіки, яка б узгодила окремі, розроблені на той час програми структурної перебудови галузей. Крім неузгодженості, давалися взнаки непослідовність та нескоординованість дій щодо здійснення структурної перебудови. Розпочаті у 1991 р. реформи не були послідовними, мали суперечливий характер, а тому не привели до бажаного результату.

Незважаючи на деяке пожвавлення в економічному зростанні, яке відбувається хвилеподібно з 2000 року, структура економіки продовжує залишатись енерго- та матеріалоємною з переважанням енерго- та ресурсоємних галузей низькотехнологічних укладів. У структурі промислового виробництва домінує металургійна галузь, питома вага якої становить 24,5%, з високою еластичністю зростання (1,4). Зношеність виробничих потужностей різних підроз-ділів металургійних комбінатів досягає 50-85%. Існує серйозне відставання у використанні прогресивних технологій. Подальше зростання частки металургійної промисловості означатиме погіршення якості структури та поглиблення технологічних диспропорцій. На сировинну продукцію в загальному обсязі реалізованої продукції добувної та обробної промисловості у 2005 році припадало 66,7%, на інвестиційну – 13,3%, на товари тривалого користування – лише 1,3%, що свідчить про закріплення за Україною сировинної спеціалізації.

Використання існуючих виробничих потужностей із застосуванням переважно застарілих технологій у багатьох галузях промисловості, насамперед у сировинних, свідчить про обмеженість можливостей національної економіки до розширеного відтворення та звуження її інноваційних можливостей. Вагомим чинником поглиблення наявних диспропорції в економіці є відсутність ефективного державного управління формуванням галузевих та технологічних пропорцій. Постійні політичні суперечки, переважання корпоративних та особистих інтересів над загальнодержавними унеможлив-люють здійснення структурної перебудови на інноваційній основі.

Аналіз нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності засвідчив, що на сьогодні законодавство з питань наукової та інноваційної діяльності містить понад 200 нормативно-правових актів та відомчих документів. Але незважаючи на їх чисельність, правове регулювання інноваційної діяльності залишається неефективним. Законодавчу базу можна характеризувати як фрагментарну, суперечливу і таку, що не повною мірою відповідає засадам економіки, що “ґрунтується на знаннях”.

До недоліків інституціонального розвитку слід віднести те, що чинне законодавство не має необхідної структурної повноти і системної завершеності, законотворчий процес здійснюється повільно. Відсутні адекватна реакція на динаміку змін в інноваційній сфері, внутрішня узгодженість правових норм в низці нормативних актів. Існує неузгодженість термінології чинних законодавчих актів, що зумовлює можливість різного трактування закону та викривлення статистичної звітності у сферах наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності. Законодавчо не визначені такі важливі категорії для інноваційного розвитку, як національна інноваційна система, структурно-інноваційна політика. Деякі нормативно-правові акти мають консервативний характер та фактично спрямовані на закріплення сировинної орієнтації економіки України (наприклад Закон України “Про проведення економічного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України”).

Визначено, що недосконалість правової бази посилює практика “призупинення” законодавчими або ж підзаконними актами окремих статей чинних законів, що стосуються наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності. Наприклад, Закон України “Про інноваційну діяльність” передбачав стимулювання інноваційної діяльності шляхом встановлення податкових пільг. Проте чинність його відповідних статей була “призупинена” спочатку на 2003 рік, а потім і на наступні роки. Фактично певні податкові пільги передбачені лише для інноваційних проектів технопарків. За інноваційними проектами технопарків нараховується ПДВ, але не перераховується до бюджету, а акуму-люється на спеціальному рахунку, кошти якого можуть бути використані для розвитку технологічних і дослідно-експериментальних баз.

У розділі розглянуті основні завдання та функції органів державної влади та інших підпорядкованих їм структур, що здійснюють державне управління інноваційним розвитком. Зазначено, що, попри розгалужену систему державного управління інноваційним розвитком, її ефективність залишається низькою через невизначеність функцій щодо управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці, відсутність ефективного механізму взаємодії державних та приватних структур щодо спільного інвестування інноваційних проектів.

Економічна політика держави не відповідає проголошеному державному курсу на впровадження інноваційної моделі економічного розвитку, позбавлена системності та прозорості, не спрямована на ефективне використання обмежених бюджетних ресурсів та стимулювання інноваційної діяльності. Встановлені нормативи бюджетного фінансування не дотримуються, підтримка надається переважно галузям нижчих технологічних укладів: до них спрямовується близько 70% від бюджетних коштів, водночас обладнання в більшості галузей вітчизняної промисловості зношено на 60-90%. Частка промисловості у загальній структурі інвестицій в основний капітал у 2006 р. дорівнювала 35,8%. Із них найбільший відсоток становили капіталовкладення в первинні сектори промисловості, такі як добувна та виробництво і розподілення електроенергії, газу та води: на них припадало близько 30% від обсягу сукупних інвестицій у промисловості. В загальному обсязі інвестицій у промисловість питома вага вкладень у підприємства машинобудування становила лише 8,1%.

Незначні структурні зрушення відбулись в розподілі капіталовкладень на оновлення основних фондів у таких інноваційних секторах економіки, як машинобудування: частка виробництва машин та устаткування у 2006 р. становила лише 2,84% від загальних інвестицій в основний капітал у промисловості, у виробництві транспортного устаткування – 3%, виробництві електричного та електронного устаткування – 2,3%, що позначається на їх конкурентоспроможності, закріплює невідповідність структури економіки України вимогам глобального інноваційного розвитку й розширює технологічний розрив між вітчизняною економікою та економіками країн світових лідерів.

Головним джерелом інвестування досі залишаються власні кошти підприємств та організацій. Хоча дещо помітною стає тенденція до нарощування інвестицій в основний капітал, освоєних за рахунок кредитів банків та інших позик. Але банки не можуть у повному обсязі задовольнити потреби інноваційного розвитку, забезпечити повний цикл реалізації інноваційних продуктів, оскільки в загальній сумі кредитів стабільно переважають короткострокові кредити.

На жаль, не повною мірою впроваджуються в практику такі інструменти державної підтримки інноваційної діяльності, як: здешевлення довгострокових кредитів з частковою компенсацією відсоткової ставки комерційних банків за рахунок бюджетних коштів; спрямування частини коштів, отриманих від приватизації державного майна, на фінансування інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави; механізм державно-приватного партнерства. Тому доцільно продовжити стимулювання створення спеціалізованих інноваційних банків, а також фондів довгострокового кредитування функціонуючих комерційних банків шляхом встановлення відповідних пільг з оподаткування коштів, що інвестуються з метою здійснення технологічних зрушень, внесення змін до порядку розподілу коштів від податку на додану вартість.

Отже, аналіз управління інноваційною діяльністю в процесі реструктуризації економіки України свідчить про його низьку результативність, що пов’язано з відсутністю сформованої законодавчої бази, неузгодженістю вітчизняних правових норм з міжнародними нормами, консервативним характером та фактичною спрямованістю на закріплення сировинної орієнтації економіки України окремих нормативно-правових актів. Доволі розгалужена система державного управління інноваційним розвитком залишається не ефективною через невизначеність функцій та неврегульованість повноважень органів державної влади щодо регулювання структурно-інноваційними зрушеннями в економіці, не сформованість механізму державного управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці України.

У третьому розділі –“Формування механізму державного управління структурним розвитком у процесі створення національної інноваційної системи” – визначено шляхи удосконалення державного управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці. Встановлено, що перехід від наздоганяючої до випереджальної моделі розвитку неможливий без формування нового механізму державного управління, чіткого визначення функцій, повноважень та завдань органів державної влади, розробки довгостро-кової Концепції структурно-інноваційної перебудови економіки України. Державне управління СІЗ має здійснюватись у такій послідовності: аналіз стану структури економіки та тенденцій структурно-інноваційних зрушень, виявлення проблем, визначення мети державного управління, прогнозування майбутніх бажаних і можливих результатів, виявлення наявних та необхідних ресурсів, прогнозування можливих проблем у процесі досягнення поставленої мети, встановлення функцій, повноважень та відповідальності; визначення інструментів та засобів; розробки стратегії і тактики державної політики структурно-інноваційних зрушень в економіці; формування гарантій реалізації стратегії; контроль та розробка системи оцінки (див. рисунок).

Механізм державного управління

структурно-інноваційними зрушеннями в економіці

Структурно-інноваційна політика має набути селективного характеру, стимулюючи розвиток лише тих сфер та підприємств, які можуть дати найбільший кумулятивний ефект по всьому технологічному ланцюгу суміжних виробництв. Серед пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні варто виділити розвиток високотехнологічного машинобудування, новітніх джерел енергії, космічної техніки, біотехнологій, тонкої хімії, IT-індустрію та інформаційні послуги. Саме ці галузі здатні сформувати ядро нової економіки.

Визначено, що здійсненню ефективного державного управління СІЗ сприятиме вдосконалення структури органів державного управління та забезпечення їх системної взаємодії, а саме надання повноважень щодо проведення політики СІЗ Міністерству промислової політики України з відповідним створенням у його структурі департаменту структурної перебудови економіки на інноваційній основі.

Функціями Міністерства промислової політики України щодо здійснення структурно-інноваційних зрушень у промисловому комплексі мають бути: прогнозування структурних зрушень, що полягає в аналізі динаміки СІЗ в промисловості та прогнозуванні їх тенденцій, визначення пріоритетів структурно-інноваційного розвитку промисловості України. Виконання функції планування структурних зрушень передбачає кількісне визначення частки високотехнологічних галузей промисловості (зокрема високотехнологічного машинобудування), кількісне та якісне визначення пріоритетних напрямів розвитку. З метою організаційно-правового забезпечення формування п’ятого та шостого технологічних укладів доцільно розробити Державний реєстр технологій, а також організувати виробництва високотехнологічних укладів з державною формою власності з подальшою експлуатацією або продажем їх у приватну власність. Функції стимулювання приділяється особлива увага, оскільки вона передбачає розробку механізму державно-приватного партнерства, а саме здійснення спільного державного та приватного інвестування інноваційних проектів шляхом створення державного венчурного інноваційного фонду. Функція контролю передбачає конкретизацію відповідальності як гарантованого виконання зобов’язань, взятих суб’єктами промислової діяльності, з відповідною розробкою системи санкцій.

Ефективному функціонуванню механізму державного управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці України сприятиме удосконалення його фіскальних інструментів. А саме, податкова система має стати інструментом, що здатний мобілізувати фінансові ресурси для здійснення СІЗ в економіці, переливання капіталу в структуроутворюючі високотехнологічні галузі. Підвищення ділової активності суб’єктів господарювання та спрямування її відповідно на виконання постав-лених цілей соціально-економічного розвитку країни можливе шляхом регулювання ставки оподаткування, її раціоналізації, міжгалузевої диферен-ціації, цільового та прозорого надання податкових пільг окремим підгалузям і підприємствам.

Узгодженню діяльності органів державного управління (Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Міністерства фінансів України тощо) та підвищенню ефективності їх діяльності щодо сфери оподаткування сприятиме створення централізованої бази даних податкової звітності; забезпечення автоматизовано-інформаційної підтримки податкового процесу на всіх етапах контролю за сплатою податків; запровадження єдиної системи обміну інформацією між усіма учасниками реалізації державної податкової політики. Засобом удосконалення механізму адміністрування податків та забезпеченню цільового використання коштів, отриманих внаслідок інноваційних податкових пільг, має стати впровадження системи спеціальних індивідуальних рахунків: підприємство сплачує податки в повному обсязі, проте частину податку перераховує на власний спеціальний рахунок, витрачання коштів з якого має дозволятися виключно на інвестиційні потреби підприємства, підготовку та перепідготовку персоналу, екологічні заходи тощо.

Необхідним, на думку здобувача, є запровадження таких пільг: зниження базової ставки податку на прибуток для підприємств, які спрямовують його на забезпечення розширеного відтворення виробництва, отримали прибуток від продажу в Україні енергозберігаючих технологій або продукції, відновлення практики зарахування на спеціальний рахунок інноваційних підприємств 50% податку на прибуток, що був одержаний від виконання інноваційних проектів, за умови використання його виключно на фінансування інноваційної та науково-технічної діяльності, розширення власних науково-технологічних i дослідно-експериментальних баз; а також прискореної амортизації основних фондів інноваційних підприємств та сплати земельного податку за зниженою базовою ставкою. З метою недопущення втрат у доходній частині бюджету (через запровадження пільг) доцільно розширити податкову базу в частині оподаткування використання та переробки природних ресурсів.

Функціонування механізму державного управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці України передбачає застосування фінансових інструментів. Варто зазначити, що фінансування СІЗ має базуватися на принципі достатності, який передбачає залучення такої кількості інвестицій, якої буде достатньо для здійснення структурної перебудови на інноваційній основі. А для цього потрібно оптимізувати структуру джерел фінансування, розвивати державно-приватне партнерство в інвестуванні високотехнологічних виробництв, ввести нові інструменти державного управління, які б ефективно взаємодіяли з ринковим регулюванням.

Одним з таких інструментів може стати венчурне фінансування. Створення венчурних фондів в Україні передбачено нормами Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, але їх вплив на здійснення СІЗ залишається обмеженим. Відсутня також система державних венчурних фондів, яка б могла забезпечити зростання кількості інноваційних підприємств, формування нових галузей виробництва та здійснення СІЗ в економіці.

Венчурні фонди практично не владають кошти у високотехнологічні галузі, а обмежуються традиційними (будівництво, нерухомість), що аж ніяк не сприяє структурно-інноваційним зрушенням в економіці України.

Ще однією особливістю венчурного фінансування в Україні є неможливість залучення інституційних інвесторів. Згідно із ст. 4 Закону України “Про інститути спільного інвестування” венчурними інвесторами в Україні можуть бути виключно юридичні особи (ні страхові компанії, ні пенсійні фонди, ні фізичні особи не мають права бути інвесторами). Хоча, як свідчить практика провідних країн Західної Європи, саме на страхові компанії та венчурні фонди припадає понад половина ринка венчурного капіталу.

Потреба у створенні державного венчурного інноваційного фонду (ДВІФ) в Україні назріла вже давно, і про це не раз наголошувалось у наукових публікаціях, програмних документах та нормативно-правових актах (Постанова КМУ № 273 від 13 березня 2006 р.). Але до цього часу ДВІФ так і не створений, тому визначення основних засад діяльності фонду та розробка моделі його функціонування є невідкладним завданням. Автор пропонує створити Державний венчурний інноваційний фонд у вигляді закритого пайового інвестиційного фонду на певний строк. Учасниками венчурного фонду можуть бути тільки юридичні особи. Рівень участі держави в організаційному та фінансовому забезпеченні має становити не більше ніж 40-60%, що дає змогу запобігти корупції. ДВІФ має діяти шляхом: акумулювання фінансових коштів на реалізацію інноваційних програм та проектів; фінансування НДДКР, створення дослідного зразка, впровадження інновацій у виробництво; фінансування інноваційних програм та проектів через пайову участь у господарських товариствах та некомерційних організаціях; компенсації частки відсоткової ставки за банківськими кредитами підприємств за рахунок власних доходів Фонду; участі у формуванні ринку науково-технічної продукції.

Таким чином, розширення повноважень Міністерства промислової політики щодо державного управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці дозволить підвищити його результативність та ефективність завдяки забезпеченню синергетичних властивостей функцій державного управління. Застосування інструментів, засобів, стимулів у процесі формування інноваційної економіки має здійснюватись у певній ієрархії та послідовності. Важливим та необхідним для цього є узгодження у просторі і часі вертикально-горизонтальних причинно-наслідкових зв’язків.

ВИСНОВКИ

У дисертації узагальнено та вирішено актуальне наукове завдання, що полягає в удосконаленні механізму державного управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці України в умовах переходу до інноваційної моделі розвитку і розробці теоретичних та прикладних положень щодо підвищення його результативності. Отримані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета і завдання дослідження дають можливість зробити такі висновки:

1. У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі знаходять розв’язання проблеми державної політики у сфері управління інноваційним процесом, підвищення конкурентоспроможності економіки, визначені теоретичні засади інноваційної економіки, теоретико--ме-то-до-ло-гі-ч-ні за-сади стру-к-ту-р-ної, інноваційної, інвестиційної по-лі-ти-к, досліджено процеси оптимізації відтворювальної, галузевої та інших сфер економіки. Але, рівень дослідження проблеми формування механізму державного управління трансформаційними процесами в господарській системі залишається недостатнім. В основних дослідженнях та наукових розробках з державного управління структурними зрушеннями в економіці не враховуються сучасні реалії світогосподарських процесів. Наукові праці, присвячені державному управлінню СІЗ, не акцентують увагу на формуванні інтегративної функції та механізму державного управління здійсненням трансформаційних перетворень.

2. Дослідження функцій та інструментів державного управління у системі регулювання інноваційного процесу і структурних змін в економіці держави дозволяє стверджувати про необхідність формування нової інтегративної функції державного управління, яка зводить організаційно-правові, фіскальні, фінансові інструменти регулювання галузевої і технологічної сфер економіки в єдиний цикл і дає змогу перетворити державу в активного суб’єкта управління інноваційним процесом та сформувати макроекономічні пропорції необхідні для забезпечення розширеного відтворення виробництва. Реалізація інтегративної функції державного управління потребує розробки відповідного механізму, а саме механізму державного управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці як сукупності інструментів, засобів, стимулів, сформованих на основі вертикально-горизонтальних причинно-наслідкових зв’язків сфер економіки і спрямованих на досягнення цілей високотехнологічного, інноваційного розвитку.

3. Аналіз державного управління структурою економіки України свідчить, що воно здійснювалось неефективно, структурні зрушення відбувалися у напрямі, що суперечить інноваційній моделі розвитку економіки та закріплює її сировинну орієнтацію. Про обмеженість можливостей національної економіки до розширеного відтворення та звуження її інноваційних можливостей свідчить використання існуючих виробничих потужностей із застосуванням переважно застарілих технологій, що властиве багатьом галузям промисловості, насамперед сировинним. Галузева структура економіки характеризується відсутністю низки високотехнологічних галузей (наприклад виробництво складної медичної техніки). Чинником поглиблення наявних диспропорції в економіці є відсутність ефективного державного управління формуванням галузевих та технологічних пропорцій.

4. На підставі аналізу державної політики в інноваційній сфері визначено, що її основними недоліками є: спрямування бюджетних коштів переважно у галузі нижчих технологічних укладів, неефективний розподіл капіталовкладень на оновлення основних фондів в інноваційних секторах економіки, практична відсутність мотивації здійснення інноваційної діяльності. Зменшити їх негативний вплив можливо шляхом впровадження в практику організаційно-правових (розробка довгострокового програмного документа щодо державного управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці), фінансових (механізм державно-приватного партнерства щодо інвестування в інноваційній сфері), фіскальних (здешевлення довгострокових кредитів з частковою компенсацією відсоткової ставки комерційних банків за рахунок бюджетних коштів) інструментів.

5. Урахування основних результатів проведеного дослідження, вітчизняного та світового досвіду, а також потреби у здійсненні результативного державного управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці України, яке забезпечить високі темпи економічного зростання, дозволить змінити сировинну орієнтацію економіки та забезпечити її високотехнологічність дає підстави запропонувати низку практичних заходів органам державного управління, які сприятимуть формуванню конкурентоспроможної інноваційної економіки України. З цією метою:

Кабінету Міністрів України пропонується здійснити перерозподіл повноважень у сфері управління структурно-інноваційними зрушеннями в промисловому комплексі та наділити Міністерство промислової політики України такими функціями:

- прогнозування структурних зрушень – аналіз динаміки структурно-інноваційних зрушень у промисловості та прогнозування тенденцій структурних трансформацій, визначення пріоритетів структурно-інноваційного розвитку промисловості України;

- планування структурних зрушень – кількісне визначення частки високотехнологічних галузей промисловості (зокрема високотехнологічного машинобудування), кількісне та якісне встановлення пріоритетних напрямів розвитку;

- організації – організаційно-правове забезпечення формування п’ятого та шостого технологічних укладів, а саме розробка Державного реєстру технологій; організація виробництв п’ятого та шостого технологічних укладів з державною формою власності з подальшою експлуатацією або продажем їх у приватну власність;

- стимулювання – розробка механізму державно-приватного партнерства щодо здійснення спільного, державного та приватного інвестування інноваційних проектів (разом з Українською державною інноваційною компанією розглянути можливість створення Державного венчурного інноваційного фонду та виступити його засновниками);

- контролю – конкретизація відповідальності як гарантованого виконання взятих зобов’язань суб’єктами промислової діяльності з відповідною розробкою системи санкцій;

Міністерству фінансів України рекомендується при розробці Податкового кодексу України:

- поступово знизити базову ставку податку на прибуток для інноваційних підприємств та