МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Шутова Наталя Анатоліївна

УДК 611.43:614.7:661.185]-092.9

РОЛЬ ЕОЗИНОФІЛІВ ТА ЇХ ВЗАЄМОДІЯ
ІЗ ТУЧНИМИ КЛІТИНАМИ
У ПАТОГЕНЕЗІ ЗАПАЛЕННЯ

14.03.04 – патологічна фізіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному медичному університеті МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Клименко Микола Олексійович, Харківський національний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри патологічної фізіології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, старший науковий співробітник Коляда Тетяна Іванівна, Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова АМН України (м. Харків); завідувач лабораторії клінічної імунології та алергології;

доктор медичних наук, доцент Березнякова Марина Євгеніївна, Національний фармацевтичний університет МОЗ України (м. Харків), професор кафедри клінічної лабораторної діагностики.

Захист відбудеться 08 травня 2008 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.03 при Харківському національному медичному університеті (61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного медичного університету (61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

Автореферат розісланий 07.04. 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук, доцент О.Ю. Степаненко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Запалення – найбільш розповсюджена форма патології, яка лежить в основі більшості хвороб людини, їй належить провідне місце в історії вчення про хворобу.

Запалення – не тільки загальнопатологічна, а й загальнобіологічна реакція всього організму, важлива захисно-пристосувальна реакція у формі патології, спосіб збереження цілого організму ціною ушкодження його частини. Іншими словами, це аварійний захист організму, який застосовується у тому випадку, коли організм не може впоратись з потенційним флогогеном шляхом його фізіологічної елімінації, і виникає ушкодження.

Запалення становить собою низку множинних послідовних міжклітинних взаємодій, які регулюються медіаторами-модуляторами. Лейкоцити (нейтрофіли і моноцити), ендотеліоцити, резидентні макрофаги, фібробласти, тучні клітини (ТК) є основними ефекторами гострого запалення, про їх роль у патогенезі цього процесу існує багато даних. Однак про роль еозинофілів у патогенезі запалення відомо недостатньо. Вважається, що вони залучаються переважно до патогенезу імунних реакцій, головним чином алергійних, особливо опосередкованих IgE, де основними клітинами-мішенями є базофіли і ТК і характерна еозинофілія (Chadwick D.J., Goode J., 2005; Marone G., Triggani M., Pau2005; Matsumoto K., Tamari M., Saito H., 2007). Це пояснюється тим, що еозинофіли є джерелом гістамінази, яка ліквідує надлишок гістаміну в крові та тканинах, що виділяється при дегрануляції базофілів і ТК. Це підтверджує загальноприйняту точку зору про те, що еозинофіли є регуляторними клітинами, протизапальними модуляторами (Matsumoto K., Ogasawara T., Kato A. et al., 2003).

Разом з тим типовість запальної реакції дозволяє припустити, що еозинофіли (як і нейтрофіли, моноцити, ТК та ін.) беруть активну участь і в гострих неімунних запальних процесах, а також що еозинофіли відіграють не тільки регуляторну, а й ефекторну роль.

З вищевказаних клітин-ефекторів запалення, за даними літератури, найбільше відношення до еозинофілів мають ТК. Однак дані про їх можливий взаємовплив у патогенезі запалення отримані в основному in vitro (Ezeamuzie C.J., Philips E., 2000; Chadwick D.J., Goode J., 2005). Необхідне з’ясування взаємних ефектів цих клітин на підставі досліджень безпосередньо при запаленні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з комплексним планом наукових досліджень ХНМУ МОЗ України і є самостійним фрагментом у рамках наукового напрямку університету «Вивчення загальних закономірностей патологічних процесів і розробка способів їх корекції» і кафедри патологічної фізіології. Комплексні теми кафедри: «Міжклітинні взаємодії та їх механізми у патогенезі запалення» (номер державної реєстрації U , 2003–2005 рр.), «Гематологічні механізми хронізації запалення» (номер державної реєстрації 0106U001639, 2006–2008 рр.). Автор є виконавцем досліджень, які стосуються теми дисертації.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження було з'ясування ролі еозинофілів та їхньої взаємодії з ТК у патогенезі запалення.

Завдання дослідження:

1. Дослідити еозинофільну реакцію вогнища, кісткового мозку і периферичної крові в динаміці карагіненового гострого асептичного запалення.

2. Вивчити реакції системи крові і визначити морфофункціональний стан ТК вогнища запалення за умов експериментальної еозинофілії.

3. Вивчити еозинофільну реакцію при запаленні за умов попереднього видалення популяції ТК з вогнища.

Об'єкт дослідження – патогенез запалення.

Предмет дослідження – роль еозинофілів та їхня взаємодія з ТК у патогенезі запалення.

Методи дослідження – патофізіологічні, гематологічні, цитоморфологічні, цитохімічні, імуноферментні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше на моделі карагіненового гострого асептичного запалення показані фазні зміни вмісту кількості еозинофілів в ексудаті, кістковому мозку та периферичній крові, які свідчать про їх еміграцію у вогнище запалення, посилення еозинопоезу, розвиток еозинофілії, а також встановлені зміни функціональної активності еозинофілів вогнища і крові. Вперше досліджено роль еозинофілів у реакціях системи крові при запаленні. Отримані результати свідчать про велике значення еозинофілів у розвитку і перебігу гострого неімунного запалення і про те, що вони відіграють активну, самостійну по відношенню до нейтрофілів роль. Встановлено, що еозинофіли та ТК при запаленні взаємно активують та водночас контролюють реакції один одного. Еозинофіли при запаленні виконують не тільки регуляторну, а й ефекторну функцію.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційна робота відноситься до фундаментальних досліджень. Отримані дані про роль еозинофілів та їхню взаємодію з ТК у патогенезі запалення розширюють і поглиблюють існуючі уявлення про перебіг цього процесу, що, є дуже важливим для розвитку загальної патології запалення та удосконалення принципів та методів патогенетичної протизапальної терапії.

Результати роботи можуть бути використані у подальшій науково-дослідній роботі та у викладанні патологічної фізіології.

Отримані дані впроваджено в навчальний процес на кафедрах патофізіології Харківського, Донецького, Луганського, Кримського медичних університетів, Сумського державного університету, Української медичної стоматологічної академії (м. Полтава).

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно розроблений план роботи і методологія проведення досліджень, проведений патентно-інформа-ційний пошук за темою, виконані експерименти, обробка і підрахунок отриманих в ході експерименту даних з використанням патофізіологічних, гематологічних, цитоморфологічних, цитохімічних, імуноферментних методів дослідження, статистична обробка, аналіз і узагальнення одержаних результатів, сформульовані основні положення і висновки, написані всі розділи дисертації.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження були оприлюднені й обговорювалися на засіданнях Харківського товариства патофізіологів (2006, 2007), ІІІ читаннях ім. В.В. Підвисоцького (Одеса, 2004), IV Національному конгресі патофізіологів України з міжнародною участю (Чернівці, 2004), науково-практичній конференції з міжнародною участю, присвяченій 200-річчю з дня заснування Харківського державного медичного університету (Харків, 2005), науковій конференції «V читання ім. В.В. Підвисоцького» (Одеса, 2006), науковій конференції «Актуальні питання патофізіології» (Сімферополь–Ялта, 2006), науково-практичній конференції з міжнародною участю «Вчені майбутнього» (Одеса, 2006), «VI Данилевських читаннях» (Харків, 2007).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 11 наукових праць, з них 4 – статті в журналах за фахом, що входять до переліку ВАК України, 7 – тези у матеріалах конгресів та конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Матеріали дисертаційної роботи викладено на 129 сторінках друкованого тексту. Робота має такі розділи: вступ, огляд літератури, об’єкти і методи дослідження, 2 розділи (4 підрозділи) власних досліджень, аналіз та узагальнення результатів дослідження, висновки, перелік використаних джерел літератури, який містить 177 назв: 74 роботи російськомовних авторів, та 103 – іноземних. Дисертаційна робота ілюстрована 17 рисунками та 16 таблицями (загальний обсяг – 1 стор.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Об’єкти і методи дослідження. Дослідження виконані на 228 щурах-самцях лінії Wіstar масою 180–200 г. Дослідження здійснювали відповідно до національних «Загальних етичних принципів досліджень на тваринах» (Україна, 2001), які узгоджені з положеннями «Європейської конвенції про захист хребетних тварин, що використовуються для експериментальних та інших наукових цілей» (Страсбург, 18.03.1986 р.), протокол № 20 від 10 січня 2007 р. Моделлю запалення був карагіненовий гострий асептичний перитоніт, який викликали внутрішньочеревним введенням 5 мг l-карагінену в 1 мл ізотонічного розчину хлориду натрію (Клименко М.О., 1993). Тварин умертвляли декапітацією під ефірним наркозом через 5, 15, 30 хв, 3, 6, 12 год, 1, 2, 3, 5, 7, 10 діб.

Підрахунок загальної кількості лейкоцитів (ЗКЛ) в ексудаті та периферичній крові, каріоцитів (ЗКК) у кістковому мозку стегна, клітинного складу ексудату, лейкоцитарної формули та мієлограм здійснювали за стандартними методами (Меньшиков В.В., 1987).

Про функціональну активність еозинофілів вогнища запалення і периферичної крові судили на підставі активності маркерного ферменту еозинофілів – еозинофільної пероксидази (ЕПО), яку визначали цитохімічним методом (Zabucchi G., Menegazzi R., 1990).

Підрахунок і морфологічне вивчення перитонеальних ТК здійснювали за допомогою камери Горяєва при забарвленні нейтральним червоним. Підраховували абсолютну і відносну кількість ТК, а також відсотковий вміст дегранульованих ТК з урахуванням інтенсивності їхньої дегрануляції (Клименко М.О., 1977; Клименко Н.А., Татарко С.В., 1997).

Вміст гістаміну (основного біохімічного маркера ТК) в ексудаті і периферичній крові визначали в центрифугаті перитонеального змиву (вільний гістамін) і периферичній крові іімуноферментним методом за допомогою тест-системи «Histamine-ELISA» (Німеччина) та імуноферментного аналізатора.

Еозинофілію викликали шляхом внутрішньовенного введення сефадексу G-200 в дозі 0,5 мг в 1 мл ізотонічного розчину хлориду натрію. Запалення викликали на 4-ту добу після введення сефадексу, тобто на піку еозинофілії (WallsBeeson P.B. 1972; Lemanske R.F., Kaliner M.A., 1982).

Попереднє видалення ТК із черевної порожнини здійснювали шляхом внутрішньочеревного введення дистильованої води (10 мл/100 г маси тіла) за 10 діб до моделювання запалення (Липшиц Р.У., Клименко Н.А., 1977).

Статистичну обробку результатів дослідження проводили з використанням t-критерію Стьюдента на комп'ютері IBM PC/AT «Pentіum-4» за допомогою методів варіаційної статистики (програми «Біостатика»). Оцінювання вірогідності отриманих результатів здійснювали на рівні значущості не менше ніж 95р?0,05 (Медик В.А., Токмачев М.С., Фишман, 2001; Саймон Д., 2004).

Результати дослідження та їхній аналіз. При вивченні причетності еозинофілів до патогенезу гострого неімунного запалення встановлено, що у вогнищі в ранні терміни запалення (з 5-ї хвилини до 3-ї години) спостерігалася помітна тенденція до зниження кількості еозинофілів у порівнянні з контролем, мабуть, за рахунок їхньої дегрануляції і альтерації. Це відбувалося на тлі транзиторного зниження ЗКЛ, лімфоцитів, тенденції до зменшення кількості моноцитів та збільшення вмісту нейтрофілів. На 6-ту годину спостерігалась виражена тенденція до збільшення вмісту еозинофілів, що відповідало піку ЗКЛ, нейтрофілів і моноцитів. На 1-шу добу відзначалась мінімальна кількість еозинофілів у вогнищі, в подальшому вона зростала відносно 1-ї доби і до 10-ї доби незначно коливалася. Ця динаміка кількості еозинофілів не співпадала з такою ЗКЛ і нейтрофілів.

У кістковому мозку кількість еозинофілів помітно зростала з 2-ї по 10-ту добу із максимумом на 2-гу добу, що відповідало пікам ЗКК і окремих клітинних форм, які свідчать про активацію гемопоезу, особливо, на 7-му добу. Це співпадало з повторним збільшенням ЗКК, мабуть, пов'язаним з розвитком гіперплазії кісткового мозку, характерної для запалення в цей час (Дыгай А.М., Клименко Н.А., 1992). Динаміка кількості еозинофілів не співпадала з такою ЗКК і нейтрофілів до 1-ї доби.

У периферичній крові кількість еозинофілів мала тенденцію до зменшення на 6-ту та 12-ту годину, до збільшення – на 1, 3 і 5-ту добу і достовірно збільшувалася на 7-му добу. Кількість нейтрофілів на 6-ту і 12-ту годину, навпаки, достовірно зростала. Збільшення кількості еозинофілів на 1-шу добу співпадало з піком ЗКЛ і кількості окремих лейкоцитарних форм, на 3-тю і 7-му добу – з повторним збільшенням ЗКЛ і кількості окремих видів клитін. На 3-тю годину ЗКК в кістковому мозку зменшувалася. Збільшення ЗКЛ на 3-тю годину може бути, пов'язане з надходженням лейкоцитів із кістковомозкового резервного пулу, на 1-шу і 3-тю добу – з активацією кровотворення, на 7-му – 10-ту добу – з розвитком гіперплазії кісткового мозку.

Активність ЕПО в еозинофілах ексудату помітно зростала на 5–30-ту хвилину, на 12-ту годину та 10-ту добу і знижувалася на 3-тю годину і 2-гу добу. Перший пік збільшення активності ЕПО, що спостерігався на тлі зменшення кількості еозинофілів у вогнищі може бути пов'язаний з активацією клітин. Зміни активності ЕПО не співпадали зі змінами припливу еозинофілів у вогнище. Як відомо, у нейтрофілах ферменти синтезуються при утворенні клітин у кістковому мозку і потім вивільнюються при дегрануляції, проте в еозинофілах і в період їх перебування у тканинах відбувається накопичення гранул (SiRon Y., 1994; Petrides P.E., Nauseef W.M., 2000).

Активність ЕПО в еозинофілах крові припадала на 5–30-ту хвилину, потім відновлювалася і мала тенденцію до підвищення на 3-тю, 12-ту годину і
1-шу добу, знижувалася на 3-тю добу і зростала на 7-му, що не співпадало з припливом| еозинофілів з кісткового мозку в кров.

Таким чином, при гострому неімунному запаленні відбуваються фазні зміни вмісту еозинофілів в ексудаті, кістковому мозку і крові, які свідчать про еміграцію їх у вогнище, посилення еозинопоезу, вихід з кісткового мозку в кров, а також зміни функціональної активності еозинофілів вогнища і крові. Не простежується повного паралелізму між клітинними реакціями нейтрофілів і еозинофілів, активністю ЕПО та припливом еозинофілів. Відомо, що нейтрофіли пригнічують ферментативну активність ЕПО, а ЕПО підвищує адгезію нейтрофілів (Petrides P.E., Nauseef W.M., 2000). Відомо також, що еозинофіли живуть довше, ніж нейтрофіли (Sigal L.H., Ron Y., 1994), і, як вказано, зрілі еозинофіли, на відміну від нейтрофілів, здатні до подальшого синтезу гранул (Gleich G.J., Adolphson C.R., 1986; Adamko D., Lacy P., Moqbel R., 2002). Дані результати свідчать про те, що еозинофіли відіграють активну, самостійну по відношенню до нейтрофілів роль у гострому неімунному запаленні. Зокрема, одночасно з нейтрофілами вони можуть відігравати ефекторну роль у вогнищі запалення.

Ефекторна функція еозинофілів може проявлятися у виробленні ними при активації, активних форм кисню (АФК), вивільненні еозинофільних білків – головного основного білка (ГОБ), катіонного білка еозинофілів (КБЕ), ЕПО та інших цитотоксичних ферментів, здатності до фагоцитозу, що може відігравати важливу роль у кілінгу і лізисі мікроорганізмів і у вторинній альтерації. Відомо, що ЕПО дуже активна у пошкодженні пухлинних клітин і ТК. ГОБ вторинних гранул еозинофілів викликає вивільнення гістаміну із ТК і базофілів і зв'язується з гепарином, нейтралізуючи його антикоагулянтну активність. З іншого боку, ТК захоплюють ГОБ, нейтралізують його у вогнищі запалення. КБЕ також зв'язується з гепарином і нейтралізує його антикоагулянтну активність (Everse J., Everse K.E., Matthew B., Grisham M.B., 1999; PetridesNause W.M., 2000; Venge P., 2001; Randa I., Abu-Ghazaleh G.J., Franklyn G., 2004).

До ефекторних функцій еозинофілів можна віднести також продукцію ними, при їхній активації, інших запальних медіаторів – похідних фосфоліпідів, перш за все лейкотрієнів С4 і фактора активації тромбоцитів, а також простагландинів Е1 і Е2 – сильних вазоактивних і хемотаксичних агентів (Gleich G.J., 1988; Venge P., Godard J., Bousquet M., et al. 1992; Koller D.Y., Halmerbauer G., Muller J., 1999; Venge P., 2001; Kato M., Kita H., Tachibana et al., 2004).

Далі для визначення ролі еозинофілів у патогенезі запалення досліджували реакції системи крові, які є головним параметром цього процесу, при запаленні на тлі еозинофілії.

Встановлено, що при запаленні на тлі еозинофілії, порівняно з природним перебігом процесу, акумуляція нейтрофілів у вогнищі була більш вираженою, із значним піком на 1-шу добу замість 6-ї години. Накопичення еозинофілів також було виражене більше, але із зсувом максимумів на більш ранні терміни: першого – з 6-ї години на 3-тю, другого – з 3-ї доби на 1-шу. Акумуляція моноцитів була меншою, зниження кількості лімфоцитів – також меншим.

У кістковому мозку кількість сегментоядерних нейтрофілів, моноцитів і лімфоцитів була меншою, паличкоядерних нейтрофілів (на 3-тю і 6-ту годину) та еозинофілів (до 1-ї доби) більшою, а потім меншою.

У периферичній крові вміст нейтрофілів у ранні терміни запалення (на
3-тю і 6-ту годину) був дещо менший, а на 12-ту годину, 1-шу і 2-гу добу – помітно більший, еозинофілів і моноцитів – більший, лімфоцитів – менший.

Результати свідчать про те, що при запаленні на тлі еозинофілії посилюється акумуляція нейтрофілів та еозинофілів і зменшується накопичення моноцитів у вогнищі; зниження вмісту лімфоцитів у вогнищі і зростання кількості усіх лейкоцитарних форм у кістковому мозку виражені менше; тобто більше виражені нейтрофілія, еозинофілія і моноцитоз і менше – лімфоцитоз. Іншими словами, при запаленні на тлі еозинофілії відбувається порушення звичайної для запалення інтенсивності і динаміки клітинних реакцій вогнища і системи крові в цілому.

Як при звичайному перебігу запалення, так і при запаленні на тлі еозинофілії не спостерігається повного збігу динаміки нейтрофільної та еозинофільної реакцій, що підтверджує висловлене положення про самостійну по відношенню до нейтрофілів роль еозинофілів у запаленні.

Як відомо, при гострому запаленні нейтрофіли є основним джерелом головних медіаторів процесу – медіаторів ушкодження – АФК, лізосомальних ферментів, неферментних катіонних білків лізосом, що відіграють вирішальну роль в кілінгу і лізисі мікробів і у вторинній альтерації. У зв'язку з цим вони є основними ефекторами гострого запалення, прозапальними клітинами, які забезпечують розгортання процесу до його необхідної вираженості як захисно-пристосувальної реакції. Як відмічалось, еозинофіли теж утворюють АФК, а також вивільняють низку цитотоксичних ферментів. Тому можна вважати, що посилення нейтрофільної та еозинофільної реакцій при запаленні на тлі еозинофілії виражається в посиленні альтеративних явищ, бурхливішому перебігу процесу.

Моноцитам-макрофагам належить провідна роль в рановому очищенні вогнища гострого запалення, стиханні процесу, їх можна вважати протизапальними клітинами. При запаленні на тлі еозинофілії зниження їх еміграції у вогнище, а також наростання їхньої кількості, порівняно з контролем, до 10-ї доби вказує на затримку стихання процесу, тоді як при природному перебігу процесу в цей термін воно вже не відрізнялося від початкового.

Лімфоцити при запаленні є регуляторами функцій інших лейкоцитів, особливо моноцитів-макрофагів, разом з якими вони вважаються основними ефекторами хронічного запалення. Посилення їх еміграції у вогнище при запаленні на тлі еозинофілії може бути компенсаторною реакцією на порушення звичайної для гострого запалення інтенсивності і динаміки нейтрофільної і моноцитарно-макрофагальної реакцій. Непрямим підтвердженням тому може бути той факт, що при еозинофілії кількість лімфоцитів у черевній порожнині зростає вже у контролі, коли там змінюється звичайна кількість лейкоцитів, що виходять у тканини у нормі. Крім того, підвищена акумуляція лімфоцитів у вогнищі при запаленні на тлі еозинофілії може відображати хронізацію процесу.

Таким чином, при запаленні на тлі еозинофілії створюються передумови, з одного боку, для посилення гостроти процесу, альтеративних явищ, з іншого – для затримки стихання, хронізації процесу.

Наведені результати підтверджують причетність еозинофілів до патогенезу гострого неімунного запалення, їхню активну, самостійну по відношенню до нейтрофілів роль, а також свідчать про те, що еозинофіли мають велике значення в розвитку і перебігу запалення і можуть виконувати не тільки регуляторну функцію відносно ТК і процесу в цілому, а й ефекторну.

При вивченні взаємодії еозинофілів і ТК у патогенезі запалення на першому етапі досліджували роль еозинофілів у реакції ТК. Для цього вивчали морфофункціональний стан ТК вогнища при запаленні, викликаному на тлі еозинофілії. При звичайному перебігу запалення абсолютна кількість ТК у порівнянні з початковою (інтактний контроль) достовірно знижується вже на 5-ту хвилину запалення і дещо відновлюється на 15–30-ту хвилину. Це може пояснюватися тим, що кількість видимих внаслідок забарвлення гранул ТК через інтенсивну дегрануляцію зменшується, але потім, внаслідок включення посиленого синтезу біологічно активних речовин, збільшується. На 6-ту годину кількість ТК знову достовірно зменшується, що співпадає з першим піком накопичення лейкоцитів, головним чином нейтрофілів, у вогнищі, біологічно активні продукти яких (АФК, лізосомальні ферменти та ін.) справляють активуючу, цитотоксичну і цитолітичну дію (вторинна альтерація) зокрема на ТК (Клименко Н.А., 1993). Це підтверджується максимальним зменшенням відносної кількості ТК на 6-ту годину. На 12-ту годину – 1-шу добу абсолютна кількість ТК помітно відновлюється, наближаючись до початкової, мабуть, внаслідок посиленого синтезу в клітинах, раніше дегранульованих, але таких, що залишилися життєздатними, а також внаслідок надходження кістковомозкових клітин. На це вказує деяке відновлення відносної кількості ТК в цей період, незважаючи на накопичення лейкоцитів у вогнищі, що триває. На 2-гу – 3-тю добу абсолютна (і відносна) кількість ТК знову знижується, що, очевидно, пов'язано з піком накопичення моноцитів-макрофагів у вогнищі, які також є джерелом АФК, окислу азоту, лізосомальних ферментів та ін. У наступні терміни дослідження (5, 7 і 10-та доба) відбувається деяке відновлення абсолютної і відносної кількості ТК, яка є постійною і помітно зниженою порівняно з початковою.

При запаленні на тлі еозинофілії абсолютна кількість ТК, в порівнянні з початковою (контроль на еозинофілію), має тенденцію до зниження на 15–30-ту хвилину, практично відновлюється на 3-тю – 6-ту годину, потім характеризується значним зниженням аж до їх відсутності у частини щурів на 1-шу – 2-гу добу і дещо відновлюється на 3-тю – 10-ту добу. Відносна кількість ТК характеризується поступово наростаючою тенденцією до зниження на 12-ту годину, дещо відновлюється на 1-шу – 2-гу добу, достовірно знижується на 5-у добу і знов дещо підвищується на 7-му – 10-ту добу.

Порівняно з такою при природному ході запалення абсолютна кількість ТК має тенденцію до перевищення на 5-ту хвилину і 3-тю годину, достовірно більша на 6-ту годину і характеризується тенденцією до відставання на 15-ту і 30-ту хвилину, 1, 2, 5 і 10-ту добу. Загалом звертає на себе увагу більш помітне зниження кількості ТК.

Що стосується дегрануляції ТК, то при природному ході запалення кількість недегранульованих ТК прогресивно знижується (тобто дегрануляція наростає) до 30-ї хвилини і потім утримується на достовірно зниженому близькому рівні до 10-ї доби із з деяким збільшенням на 3-тю годину і 1-шу добу, мабуть, у зв'язку з надходженням кістковомозкових клітин. При запаленні на тлі еозинофілії кількість недегранульованих ТК достовірно знижується на 5-ту хвилину і особливо – на 3-тю годину, але потім змінюється хвилеподібно, практично відновлюючись на 6-ту годину, 2, 5 і 10-ту добу, знижуючись на 12-ту годину і характеризуючись помітною тенденцією до зменшення на 3-тю і 7-му добу. Порівняно з такою при звичайному перебігу запалення вона менша на
5-ту хвилину і 3-тю годину і більша на 6-ту годину, 2-гу і 5-ту добу. Це свідчить про значну активацію ТК відносно як дегрануляції, так і синтезу біологічно активних речовин, мабуть, у зв'язку з посиленим надходженням еозинофілів із крові у вогнище, а також, ймовірно, про зсув у динаміці припливу кістковомозкових клітин.

При вивченні інтенсивності дегрануляції ТК встановлено, що при запаленні на тлі еозинофілії, в порівнянні зі звичайним перебігом запалення, кількість ТК І (найменшого) ступеня дегрануляції достовірно більша на 5-ту хвилину, має тенденцію до перевищення на 30-ту хвилину, до відставання – на 6-ту, 12-ту годину, 1, 2 і 10-ту добу і достовірно менша на 3, 5 і 7-му добу. Кількість ТК ІІ (середнього) ступеня дегрануляції характеризується тенденцією до перевищення на 5-ту хвилину і 3-тю годину, до відставання – на
30-ту хвилину, 7-му і 10-ту добу, і достовірно менша на 6-ту годину, 1, 2 і 5-ту добу. Кількість ТК ІІІ (найбільшого) ступеня дегрануляції, навпаки, має тенденцію до відставання на 5-ту, 15-ту хвилину, 5-ту і 10-ту добу, достовірно менша на 1-шу добу, але багаторазово більша на 3-тю годину, достовірно – на 2-гу і 3-тю добу і дещо – на 30-ту хвилину і 12-ту годину. У сукупності це говорить про те, що інтенсивність дегрануляції ТК при запаленні на тлі еозинофілії в цілому більша, ніж при природному ході запалення, тільки спочатку виражена дегрануляція І–ІІ ступенів, а пізніше – ІІ–ІІІ ступенів, особливо на 3-тю годину, що, мабуть, пов'язано з накопиченням лейкоцитів, зокрема великої кількості еозинофілів за умов еозинофілії, в цей час у вогнищі та їхньою дегранулюючою дією на ТК.

При вивченні вмісту вільного гістаміну в ексудаті встановлено, що за природних умов запалення в перші хвилини відбувається різке його підвищення, як видно, внаслідок інтенсивної дегрануляції ТК. Проте вже на 30-ту хвилину кількість гістаміну повертається до контрольного значення, мабуть, в результаті зниження інтенсивності дегрануляції ТК, з одного боку, і витрачання гістаміну на зв'язування зі специфічними рецепторами, інактивацію гістаміназою, зв'язування з білками (амінопексія) і надходження в кров – з іншого. На
6-ту годину спостерігається другий пік збільшення вмісту вільного гістаміну в ексудаті, мабуть, у зв'язку з повторним посиленням дегрануляції ТК під впливом продуктів лейкоцитів, і саме в цей час спостерігається перший пік накопичення лейкоцитів у вогнищі запалення. На 1-шу – 7-му добу кількість гістаміну знижена порівняно з такою на 6-ту годину, але залишається вищою за контрольне значення, і ще більше вона знижується на 10-ту добу.

Кількість гістаміну в ексудаті при запаленні на тлі еозинофілії в перші п'ять хвилин різко підвищується, як і при звичайному розвитку запалення, і до 3-ї доби вона залишається практично на тому ж високому рівні. До 7–10-ї доби кількість гістаміну зменшується. Порівняно з такою при звичайному перебігу запалення кількість вільного гістаміну в ексудаті достовірно менша вже в контролі (що можна пояснити посиленою його інактивацією під дією надлишку гістамінази еозинофілів, яких більше виходить в тканини у щурів з еозинофілією, ніж у інтактних щурів), а також на 6-ту годину; більша – на 15-ту і 30-ту хвилину, 1-шу і 3-тю добу і не відрізняється в решту термінів, тобто в цілому вміст вільного гістаміну більший, що відповідає інтенсивнішій дегрануляції ТК.

При вивченні кількості гістаміну в крові при звичайному перебігу запалення встановлено, що починаючи з 5-ї хвилини вона різко підвищується з першим піком на 15-ту хвилину, на 6-ту годину і 1-шу добу зростає ще більше, досягаючи максимуму, і залишається вищою за контрольну в подальші терміни дослідження, що відповідає динаміці змін дегрануляції ТК вогнища запалення і відповідно надходження гістаміну із вогнища в кров.

Вміст гістаміну в крові при запаленні на тлі еозинофілії в перші 5–30 хв коливається трохи і практично не відрізняється від контрольного. На 6-ту годину і 1-шу добу можна спостерігати його збільшення з піком на 1-шу добу. На
3-тю добу кількість гістаміну знижується і наближається до контрольної, до
10-ї доби відзначається деяке збільшення кількості гістаміну в крові. Порівняно з таким при звичайному ході запалення вміст гістаміну в крові при запаленні на тлі еозинофілії значно менший в усі терміни дослідження, що може пояснюватися його інактивацією гістаміназою еозинофілів.

Таким чином, при запаленні на тлі еозинофілії спостерігається посилена реакція ТК порівняно з такою при звичайному перебігу запалення – більше зниження абсолютної кількості ТК, інтенсивніша дегрануляція і регрануляція (відповідно вивільнення і синтез біологічно активних речовин). Це свідчить про те, що за природних умов запалення еозинофіли активують ТК, викликаючи як їх дегрануляцію, так і регрануляцію і таким чином забезпечуючи тривале постачання медіаторів ТК, що може бути філогенетично детерміноване як один з безлічі способів досягнення оптимальної вираженості запалення як захисно-пристосувальної реакції. Порушення клітинних реакцій системи крові при запаленні на тлі еозинофілії не пов'язане з дегранулюючим впливом еозинофілів на ТК, оскільки ТК, навпаки, пригнічують нейтрофіли і стимулюють моноцити-макрофаги (Клименко Н.А., Пышнов Г.Ю., 1993; Клименко Н.А., Татарко С.В., 1997; Xaus J., ValA.F., 2001), що підтверджують і наші дані. В той же час воно демонструє, що підвищена дегрануляція ТК є проявом посилення вторинної альтерації.

Наведені дані, які показують дегранулюючу дію еозинофілів на ТК, підтверджують висловлене вище припущення про важливість ефекторної функції еозинофілів.

Для дослідження впливу ТК на еозинофіли при запаленні вивчали еозинофільну реакцію на тлі попереднього видалення ТК з вогнища. При запаленні на тлі видалення ТК кількість еозинофілів в ексудаті порівняно з такою в контролі (тобто до викликання запалення) зростала на 3-тю і особливо на 6-ту і 12-ту годину. На 1-шу добу вона помітно знижувалася, так що достовірно не відрізнялася від контролю. На 2-гу добу мало місце максимальне збільшення кількості еозинофілів в ексудаті, проте недостовірне. На 3-тю добу кількість еозинофілів в черевній порожнині знижувалася і наближалася до контрольної. На
7-му і 10-ту добу кількість еозинофілів в ексудаті знову була достовірно збільшеною з помітним піком на 7-му добу.

Порівняно з такою при природному перебігу запалення кількість еози-нофілів в ексудаті була достовірно меншою в контролі, на 3-тю і 5-ту добу і мала тенденцію до відставання на 3, 6, 12-ту годину і до переважання на
1-шу і особливо на 2-гу добу. Спостерігався зсув її максимуму з 6-ї години на
2-гу добу, тобто загалом акумуляція еозинофілів у вогнищі запізнювалася.

Таким чином, при запаленні на тлі видалення ТК передусім звертає на себе увагу значне запізнювання акумуляції еозинофілів у вогнищі запалення. Пік максимальної кількості еозинофілів зсувається зі звичайного гранулоцитарного піку (6-та година) на моноцитарний пік гострого запалення (2-га доба). Запалення на тлі видалення ТК майже до 12-ї години, включаючи контроль, і на
3-тю і 5-ту добу характеризується меншим вмістом еозинофілів у вогнищі, ніж при звичайному перебігу процесу, що свідчить про зниження еміграції еозинофілів в цілому.

При запаленні на тлі видалення ТК кількість еозинофілів у кістковому мозку збільшувалася на 3-тю годину і з 12-ї години по 10-ту добу з піками на
1-шу і 10-ту добу. Порівняно з такою при природному перебігу запалення вона була достовірно більшою на 3-тю, 12-ту годину і 1-шу добу і меншою – на 7-му добу. Максимум їх вмісту припадав на 1-шу добу замість 7-ї, тобто еозинофільна реакція кісткового мозку була виражена більше.

Результати дослідження свідчать про те, що за природних умов запалення кількість еозинофілів у кістковому мозку спочатку зростає помірно, оскільки разом з посиленням гемопоезу відбувається вихід клітин з кісткового мозку в кров і далі – у вогнище. Помітне збільшення кількості еозинофілів у кістковому мозку спостерігається на 2-гу добу запалення, тому що до цього часу гранулоцитарна реакція вогнища змінюється на моноцитарну, і вихід гранулоцитів з кісткового мозку знижується. Максимальне збільшення кількості еозинофілів у вогнищі спостерігається на 7-му добу, бо до цього часу при запаленні розвивається гіперплазія кісткового мозку, але у кров і вогнище виходять в основному моноцити відповідно до типової клітинної динаміки запалення. При запаленні на тлі видалення ТК перше достовірне збільшення вмісту еозинофілів у кістковому мозку спостерігається не на 6-ту, а вже на 3-тю годину, а їх максимум припадає не на 7-му, а на 1-шу добу це може бути пов’язане із запізнюванням еміграції еозинофілів у вогнище. В цілому вміст еозинофілів у кістковому мозку також збільшується.

Вміст еозинофілів у периферичній крові при запаленні на тлі видалення ТК достовірно зростав на 3-тю годину, 5-ту і 10-ту добу з піком на 5-ту добу. Порівнюючи кількість еозинофілів у периферичній крові при звичайному перебігу запалення і на тлі видалення ТК, можна відзначити, що в останньому випадку в цілому спостерігається тенденція до зменшення кількості клітин, виражена на 3-тю годину, 1, 3 і 7-му добу.

Як відомо, за кількістю лейкоцитів у периферичній крові при запаленні можна судити про те, що відбувається в системі крові в цілому, а саме про співвідношення між еміграцією лейкоцитів із крові у вогнище і надходженням їх з кісткового мозку в кров. Для звичайного перебігу запалення характерна незначна еозинофілія на 3-тю годину і 1-шу добу, що відповідає пікам нейтрофілії; далі вона збільшується до 3–7-ї доби, що співпадає зі зниженням еміграції гранулоцитів у вогнище і розвитком гіперплазії кісткового мозку. При запаленні на тлі видалення ТК кількість еозинофілів у крові в цілому має схожу динаміку з такою при звичайному перебігу запалення. Спостерігається лише незначна тенденція до зменшення вмісту еозинофілів у крові порівняно з таким за природних умов запалення, пов'язана як зі зниженням еміграції клітин у вогнище, так і з надходженням їх з кісткового мозку.

Активність ЕПО в еозинофілах ексудату при запаленні на тлі видалення ТК зростала порівняно з контролем в усі терміни дослідження з піками з 12-ї години до 3-ї доби, а потім на 10-ту добу.

Порівнюючи активність ЕПО в еозинофілах ексудату при звичайному перебігу запалення з такою на тлі видалення ТК, можна відзначити, що в останньому випадку вона була достовірно нижчою вже у контролі, на 3-тю і 6-ту годину і вищою на 2, 3, 5 і 10-ту добу, тобто відставала в ранні (гранулоцитарні) терміни запалення і переважала пізніше.

Активність ЕПО в еозинофілах периферичної крові при запаленні на тлі видалення ТК характеризувалася тенденцією до збільшення на 1, 3 і 7-му добу, на 10-ту добу вона була достовірно вищою, а тенденція до зменшення спостерігалася на 3-тю і 12-ту годину, 2-гу і 5-ту добу. Відповідно вона була дещо меншою, ніж при звичайному перебігу запалення, на 3-тю і 12-ту годину, і дещо більшою – вже у контролі і достовірно – на 3-тю – 10-ту добу.

Таким чином, звертає на себе увагу зміна функціонального стану еозинофілів. Як відомо, активність ферментів у лейкоцитах залежить від припливу нових (знов утворених у кістковому мозку) клітин та інтенсивності їхньої дегрануляції (секреції) і синтетичної активності у разі здатності даного виду лейкоцитів до синтезу. У проведеному експерименті активність ЕПО в еозинофілах вогнища до певної міри співпадає з динамікою кількості еозинофілів як при природному перебігу запалення, так і на тлі видалення ТК. В останньому випадку вона нижча в ранні (гранулоцитарні) терміни запалення, що співпадає зі зменшеною кількістю еозинофілів, і вища в подальші строки, мабуть, у зв'язку зі зсувом максимуму кількості еозинофілів з 6-ї години на 2-гу добу. Очевидно, це пов'язано також зі зниженням дегрануляції або посиленням синтетичної активності еозинофілів, які, як вказувалося, на відміну від нейтрофілів здатні до подальшого синтезу. Активність ЕПО в еозинофілах периферичної крові також менша в ранні терміни запалення (на 12-ту годину) і більша надалі, що співпадає зі зменшенням припливу еозинофілів з кісткового мозку в кров у ранні терміни і деяким хоча і зменшеним відновленням їхнього надходження потім, що також свідчить про можливе зниження дегрануляції або посилення синтезу.

Загалом при запаленні на тлі видалення ТК, порівняно з природним перебігом запалення, спостерігаються запізнювання і зниження еміграції еози-нофілів, виходу еозинофілів з кісткового мозку в кров, тенденція до зменшення еозинофілії, зниження функціональної активності еозинофілів вогнища і крові (дегрануляції), тобто відбувається зменшення еозинофільної реакції. Результати показують, що за природних умов запалення ТК стимулюють еозинофільну реакцію.

Слід відмітити, що при запаленні ТК дегранулюють, їхня кількість зменшується, тому зовні в динаміці запалення складаються зворотні відносини між кількістю ТК та еозинофілів, хоча чим більша початкова кількість ТК та їхня дегрануляція при запаленні, тим більшою повинна бути еозинофільна реакція.

Таким чином, в цілому ТК та еозинофіли при запаленні взаємно активують один одного. Як відомо, запалення завжди починається з «території» сполучної тканини, тобто сполучна тканина є пусковою ефекторною системою запалення, а її компоненти – початковими ефекторами процесу. Серед останніх ТК найбільш реактивні й уразливі при дії флогогену. Тучноклітинні медіатори, що вивільняються при активації (дегрануляції), серед безлічі інших ефектів здатні залучати у вогнище еозинофіли і підсилювати еозинофільну реакцію в цілому. ТК продукують спеціальні для залучення еозинофілів речовини – сімейство еозинофільних хемотаксичних факторів (ЕХФ), для яких на поверхні еозинофілів є специфічні рецептори. Хемотаксичними властивостями відносно еозинофілів (як і інших лейкоцитів) володіють також лейкотрієни, фактор активації тромбоцитів та інші тучноклітинні медіатори. Поступаючи в ході еміграції у вогнище, еозинофіли за допомогою своїх медіаторів (цитотоксичних і нецитотоксичних), як показують наші дані, викликають (посилюють) дегрануляцію ТК, що, у свою чергу, інтенсифікує акумуляцію еозинофілів, тобто між ТК та еозинофілами встановлюється взаємодія як один з компонентів автоматизму (самостійного розгортання, підтримки і стихання) запалення, що філогенетично детерміноване доцільністю цього процесу як захисно-пристосувальної реакції організму (рисунок). Ця взаємодія, як