Дисертацією є рукопис
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
СКВІРА НАТАЛІЯ МИХАЙЛІВНА
УДК 821.161.1 – 2.09 Гоголь
ПРОБЛЕМИ ПОЕТИКИ ДРУГОГО ТОМУ “МЕРТВИХ ДУШ”
МИКОЛИ ГОГОЛЯ
10.01.02 – російська література
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Дніпропетровськ – 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у відділі світової літератури
Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.
Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор
МИХЕД Павло Володимирович,
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка
НАН України, провідний науковий
співробітник відділу світової літератури.
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
КИЧЕНКО Олександр Семенович,
Черкаський національний університет
імені Богдана Хмельницького, професор
кафедри зарубіжної літератури;
кандидат філологічних наук, доцент
РОДНИЙ Олег Володимирович,
Дніпропетровський національний університет,
доцент кафедри зарубіжної літератури.
Захист відбудеться “28” березня 2008 р. о 14:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.08.051.12 у Дніпропетровському національному університеті (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Тараса Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ).
Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровського національного університету (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8).
Автореферат розісланий “26” лютого 2008 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради О.О. Глушко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Художній світ пізнього Гоголя все ще залишає у дослідників багато запитань, які не вичерпуються можливими відповідями щодо задуму і написання поеми “Мертві душі”, завершеності другого тому, його оприлюднення та спалення, розквіту чи згасання таланту письменника під час роботи над пізніми творами, пошуку ним гностичної рівноваги між ситуаціями часу та потенціалом релігійних поривань. Великою мірою саме це й викликає незгасну цікавість до творчості Гоголя кінця 40-х років, а зазначені проблеми потребують нової методології вивчення і прочитання.
Форми оприявнення взаємодії релігії та літератури є одним із пріоритетних напрямів сучасних літературознавчих розвідок. Опубліковані матеріали з теми “Гоголь і Біблія” подають новий погляд на пізнього Гоголя та його творчість останніх років, а також дозволяють переглянути усталені ідеї щодо індивідуальної манери письменника. Біблійне слово як потужний фактор формування національного контексту вимагало добору певних форм і засобів уведення його в художній текст із метою сакралізації, авторитетності та ефективного впливу на суспільство.
Другий том поеми “Мертві душі” є ключовим, знаковим твором, що сконцентрував ідеї та світосприйняття пізнього Гоголя. Релігійні вподобання письменника, його месіанські ідеї і бачення себе в ролі “пророка православної культури” Зеньковский В. История русской философии. – М.: Академический Проект, Раритет, 2001. – С. 174. наразі детально проаналізовані у роботах М. Вайскопфа, В. Воропаєва, С. Гончарова, В. Зеньковського, П. Михеда. Поява наукових досліджень з пізньої творчості Гоголя, зокрема другого тому “Мертвих душ”, характеризується наявністю різнопланового матеріалу, присвяченого проблемам його поетики. Навіть сучасне прочитання другої частини твору здійснюється з точки зору проблем здебільшого історико-літературного, методологічного, соціологічного характеру. Цей факт, на наш погляд, дозволяє відчути нагальну потребу в дослідженні стилю та характерології другої частини поеми саме як проблем поетичної системи пізнього Гоголя.
Принциповою передумовою дослідження є аналіз “нової естетики” (О. Аннєнкова, П. Михед) поетичного слова письменника крізь призму сучасних йому суспільних та морально-філософських проблем. У той же час, зважаючи на заідеологізованість попередніх досліджень, у даній роботі закцентовано увагу на виділенні в постаті Гоголя передусім іпостасі митця, письменника, який у творчості 40-х років “виходить за межі художнього мовлення, актуалізуючи потенціал християнського мовленнєвого ідеалу” Михед П.В. Шлях Гоголя до нової естетики // Михед П.В. Пізній Гоголь і бароко: українсько-російський контекст. – Ніжин, 2002. – С.183..
Комунікативна природа твору вимагає осмислення ролі біблійної інтертекстуальності, її художньої функціональності та рецептивного характеру. Як відзначає І. Єсаулов: “Сучасні дослідження творчості Гоголя очевидно тяжіють до одного з двох полюсів: гоголівські тексти розглядаються або як проекція його релігійного світогляду, або ж із позицій універсальної поетики” Есаулов И. Пасхальность в поэтике Гоголя как научная проблема // Гоголь как явление мировой литературы. – М., 2003. – С. 56.
. Другий том “Мертвих душ” у сенсі “діалогу підходів” (за І. Єсауловим) – біблійної традиції й поетики – є показовим і надає широке поле для багаторівневих досліджень та інтертекстуальних методик.
Актуальність теми дослідження визначається інтересом сучасної науки до проблем літературного контексту творчості Гоголя, до вивчення “нової естетики” слова письменника, до питань біблійної інтертекстуальності другого тому “Мертвих душ”. В основу роботи покладено з’ясування ролі біблійної та фольклорної традиції у творенні образів персонажів, принципових відмінностей художніх систем першої та другої частини поеми, поетології жіночих образів, функціональної природи та рецептивного характеру пейзажу й предметного світу.
Аналіз означених проблем поетики, які досі не були об’єктом спеціальних наукових досліджень, розкриття обумовленості поетичних прийомів письменника та розгляд твору як художнього цілого вносять значні корективи до традиційних уявлень як про другу частину поеми, так і про характер світоглядної та творчої еволюції письменника і дають багатий матеріал для літературознавчих рефлексій.
Відповідно до обраного напряму дослідження об’єктом аналізу є другий том поеми “Мертві душі” Миколи Гоголя.
Предмет дослідження – обґрунтування, аналіз та цілісне осмислення проблем поетики другого тому “Мертвих душ” у контексті художньо-естетичних поглядів Миколи Гоголя, детальне висвітлення змістовних та формальних відмінностей другої частини поеми, її складний зв'язок із першим томом.
Метою дослідження є визначення принципових особливостей поетики другого тому “Мертвих душ”, художньої природи характеротворення, аналіз біблійної інтертекстуальності, з’ясування специфіки інтер’єру та пейзажу, визначення місця і ролі твору в контексті прози Гоголя 40-х років.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних завдань:–
розкриття особливостей “нової естетики” художнього слова;–
аналіз біблійної інтертекстуальності твору;–
визначення художньої природи характеротворення;–
з’ясування специфіки ідейної проблематики на рівні позафабульних елементів композиції (інтер’єр, пейзаж);–
окреслення місця і значення твору в ідейній та творчій еволюції Гоголя, виявлення його зв’язків із літературною традицією.
Методологічною та теоретичною основою дослідження є праці науковців: М. Вайскопфа, В. Воропаєва, А. Гольденберга, Ж. Женнета, Р.-Д. Кайля, Ю. Манна, П. Михеда. У роботі також використані наукові принципи вивчення поетики, викладені в дослідженнях М. Бахтіна, Ю. Лотмана, Ю. Манна.
Основними методами дослідження є історико-літературний, системно-цілісний, порівняльно-типологічний, компаративний, інтертекстуальний, семіотичний.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема пов’язана з плановою науковою темою відділу світової літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України “Зарубіжні літератури на межі XX–XXI століть: нові постаті, естетичні концепції і художні форми” (№ державної реєстрації 0106U002114), затвердженою вченою радою Інституту літератури (протокол № 1 від 10 січня 2005 року).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у роботі зроблена спроба цілісно-концептуального аналізу другої частини поеми “Мертві душі”, з’ясовані принципові відмінності першої та другої частин поеми, вперше проаналізовано функціональну природу та рецептивний характер євангельських формул, досліджено проблему поетології жіночих образів, поетику пейзажу і функціональність предметного світу, розкрито роль фольклорної та біблійної традиції у художній фактурі другого тому поеми.
Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання при викладанні та доповненні відповідних розділів курсу “Історія російської літератури”, “Історія зарубіжної літератури”, при проведенні тематичних спецкурсів та спецсемінарів, лекцій, а також у подальших наукових розвідках із проблем аналізу поетики.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданні відділу світової літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Основні положення роботи викладено у доповідях на Міжнародній науково-практичній конференції “Ніжинська філологічна школа: минуле, сьогодення, майбутнє” (Ніжин, 2004), Міжнародній конференції молодих науковців (Київ, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка, 2005, 2007), VIII Міжнародних Гоголівських читаннях (Полтава, 2006), Міжнародній конференції “Мова і культура” (Київ, 2006, 2007), IX Міжнародній конференції “Проблеми вивчення творчості Миколи Гоголя: підсумки і перспективи” (Ніжин, 2007).
Основні положення дисертації викладено в 10 публікаціях.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел, що налічує 236 позицій. Загальний обсяг – 225 сторінок, із них 207 сторінок основного тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми, визначено мету й завдання дослідження, його новизну, методологічну основу, теоретичне і практичне значення результатів.
Перший розділ – “Художньо-релігійні засади Гоголя 40-х років” – складається з чотирьох підрозділів.
Перший підрозділ “Другий том ,,Мертвих душ”: історіографія вивчення” присвячено огляду наукових досліджень за обраною темою.
Поетика другого тому поеми “Мертві душі” стала предметом уваги критики відразу ж після публікації твору у 1855 році. У розвідках М. Мізко, О. Писемського, О. Рижова аналізуються проблеми виникнення і втілення творчого задуму другого тому “Мертвих душ”, подається аналіз образної системи персонажів. Історія написання другого тому та особливості художньої майстерності письменника розглядаються в роботах Г. Анненської, А. Бєлого, В. Вересаєва, М. Марковського, К. Мочульського, В. Шенрока. Спроби аналізу ідейно-образної системи, новаторства та прототипів другого тому поеми здійснені багатьма науковцями. Серед них – І. Вишневська, Г. Гуковський, І. Золотуський, Ф. Канунова, Г. Поспєлов, К. Смирнова-Чикина, М. Степанов, М. Храпченко.
Поетика другого тому “Мертвих душ” є предметом уваги і сучасних дослідників: М. Вайскопфа В. Воропаєва, А. Гольденберга, С. Гончарова, Н. Крутікової, Ю. Манна. Однак до сьогодні другий том не аналізувався з позицій специфіки ідейної проблематики на рівні позафабульних елементів композиції (інтер’єр, пейзаж), біблійної інтертекстуальності, невивченими залишаються особливості характеротворення. Окремий аспект роботи складає дослідження особливостей “нової естетики” слова пізнього Гоголя.
У другому підрозділі “Проблеми поетики: теоретичний аспект дослідження” окреслено теоретичні засади дисертації.
Розгляд твору як іманентної структури (за структуралістами), підключення його до різних знакових систем та кодів (Ю. Лотман), системно-цілісний аналіз (Ю. Борєв, М. Гіршман, Г. Поспєлов), уведення до аналізу “бази систематико-філософської естетики” (М. Бахтін), застосування літературознавчої концепції інтертекстуальності та методології М. Бахтіна, М. Вайскопфа, Ю. Лотмана, Ю. Манна у дослідженні проблем поетики Гоголя – головні прийоми аналізу, що використовуються для висвітлення проблем поетики й художності другого тому “Мертвих душ”.
У дисертаційному дослідженні проаналізовано проблеми поетики крізь призму біблійної традиції, на яку свідомо спирався Гоголь у створенні ідейно-тематичної та образної системи другої частини поеми “Мертві душі”.
Поняття “біблійної інтертекстуальності” вжито (за Ж. Женнетом) у широкому розумінні – як “буквальна (більш чи менш буквальна, цілісна чи ні) присутність одного тексту в іншому: найбільш наочним прикладом функцій подібного типу, який включає в себе і багато інших, буде цитація, тобто експліцитна апеляція до іншого тексту, що вводиться і одночасно дистанціюється за допомогою лапок” Женнет Ж. Введение в архитекст // Женнет Ж. Фигуры: В 2 томах. – М.: Издательство им. Сабашниковых, 1988. – Т. 2. – С. 338..
У роботі використана також ідея П. Михеда про те, що “продуктивний шлях вивчення поетики пізнього Гоголя – це шлях пошуку впливів Святого Письма і літератури святих отців в естетичному аналізі душевного життя героїв” Михед П.В. Евангелизмы в “Выбранных местах из переписки с друзьями” Н.В. Гоголя и их функциональная семантика // Література та культура Полісся. – Вип. 9. – Ніжин: НДПУ, 1997. – С. 75..
Третій підрозділ “Християнізація творчості пізнього Гоголя” присвячено обґрунтуванню ролі релігії, і зокрема, Православ’я у житті та творчості Гоголя 40-х років.
Особливий інтерес у дослідженні релігійних поглядів Миколи Гоголя викликає питання віросповідання письменника. Гоголь був істинно православною людиною. Про це свідчить не тільки стиль життя, а й творчість письменника. У зв’язку з романтичними та релігійними уявленнями письменника ознак святості, істинності, важливості набуває поняття “мистецтво”. Усвідомлюючи своє письменницьке покликання, Гоголь намагається втілити програму “морально-релігійного переродження” у творчості.
Звернення до релігії кожної окремої людини є досить індивідуальним і неповторним. У Гоголя воно набуває форми мученицької трагедії, яка полягає у відвертому бажанні поєднання непоєднуваного – літератури та релігії. Оригінальність гоголівського стилю – у спробі синтезу художнього та біблійного слова, з його універсальною символіко-алегоричністю.
У роботі доведено, що символи православної церкви, церковних свят, заповіді (наприклад, любові до ближнього), мотив молитви, настанови про працю та багатство пронизують тканину другого тому “Мертвих душ”, формуючи шляхи переродження героїв.
Четвертий підрозділ “Другий том „Мертвих душ” у контексті прози Гоголя 40-х років” містить аналіз таких проблем поетики як: завершеність другого тому, творча еволюція Гоголя під час роботи над ним, принципові відмінності художніх систем першої та другої частин поеми.
При аналізі питання про спалення другого тому поеми зазначається, що останнє мало місце, але це був не чистовик, а одна із редакцій твору, спаленого у 1845 році. Другий том зберігся не повністю. П’ять розділів, які маємо на сьогодні – лише проміжна редакція варіанту, який читав Гоголь О. Смирновій у 1843–45 роках чи у 1849 році. Повною, але, мабуть, незакінченою можна було б вважати останню редакцію – текст із переробленими чотирма розділами, заключним п’ятим розділом та продовженням, про що свідчать сучасники Гоголя, ознайомлені з доповненим текстом у подальші роки.
У дослідженні стверджується, що головна ідея поеми – переродження “мертвих душ” – починає втілюватись вже у другому томі. Її реалізації Гоголь підпорядковує ліричні відступи, пейзажні картини, предметний світ.
У роботі доводиться, що герої другої частини поеми не є прямим продовженням чи доповненням героїв першого тому. Вони нові, їм притаманні свої позитиви та недоліки, хоча, на відміну від персонажів першої частини поеми, змальовані у привабливішому світлі.
Аналіз поеми дозволяє виділити відмінності першого та другого томів. Для першого тому характерними є відвідини Чичиковим поміщиків із метою придбання душ. Поміщики характеризуються як “неживі”, бездіяльні персонажі, більшість рис характерів яких викликають відразу. У другому томі подорожі Чичикова продовжуються, але їх мета завуальована. Своєрідний перелом у його поглядах відбувається після розмови з Костанжогло, коли герой задумується про інший спосіб життя.
Майже всі персонажі другого тому наділені позитивними рисами, але вони не ідеальні. Початок преображення героїв є принциповою відмінністю між першим і другим томом поеми. Очевидне зменшення питомої ваги ліричних відступів: голос автора відлунює у висловлюваннях персонажів. Незмінним для поетики обох томів є мотив дороги, який формує сюжетну канву поеми.
У роботі виокремлено нові елементи поетики, що з’являються у другому томі поеми: зміна середовища, у яке потрапляє Чичиков; більша кількість пейзажних описів; інше семантичне навантаження ліричних відступів (наприклад, маркування біблійної тематики, розкриття психологічної мотивації поведінки героїв); фольклорне начало у другому томі вводиться з особливою метою – підкреслити ідейно-естетичне значення поеми, виявити спосіб життя та моральні якості героїв; біблійна тематика з’являється вже у кінці першого тому, у другому вона стає головним формотворчим елементом поетики; з’являється тема виховання; окремі герої мають біографії. Особливе функціонально-семантичне навантаження у другій частині поеми отримують жіночі образи, які демонструють риси, що стоять на заваді переродженню.
Одним із важливих і досить дискутивних у гоголезнавстві є питання про природу художнього таланту Гоголя в останні роки його життя. У дисертації проводиться думка про потужність таланту Гоголя під час роботи над останнім твором. Варто, на наш погляд, зосередити увагу на динаміці художнього методу письменника (творення “нової естетики” слова), звичайно, зважаючи на порушення його душевної рівноваги, постійне суворе дотримання ним християнських заповідей з метою самовдосконалення, а також на спроби “охудожнити” Святе Слово.
Другий розділ дисертації “Біблійна інтертекстуальність як формотворчий елемент поетики другого тому „Мертвих душ” Миколи Гоголя” має три підрозділи.
У першому підрозділі “Міжтекстові зв’язки другого тому „Мертвих душ”” визначено основні інтертекстуальні особливості другої частини поеми та творів XIX століття загалом.
Традиції роману Лесажа (наприклад, мінливість долі героя як основний стимул динаміки сюжету), Наріжного присутні й у поемі “Мертві душі” (Гоголь, як і Наріжний, засуджує моральне гниття суспільства), але набувають дещо іншої форми втілення, що зумовлено не тільки індивідуальним стилем письменника, а й творчим використанням прийомів змалювання персонажів.
У дисертації також зазначено, що велика кількість досліджень (А. Асоян, О. Єлистратова, Ю. Манн, С. Шамбінаго) присвячена виявленню міжтекстових зв’язків “Мертвих душ” і “Божественної комедії” Данте. Зокрема, творча орієнтація Гоголя на Дантову поему виявлялась у тричастинній побудові твору, яка мала відповідати Пеклу, Чистилищу та Раю.
Найбільш очевидним, яскраво вираженим у другому томі є використання Гоголем біблійного слова. Процес відродження духовних пріоритетів непокоїв письменника, у зв’язку з чим він, орієнтуючись на Святе Письмо, постійно дошукувався матеріалу і літературних форм для його реалізації. Ці питання є основними у другому підрозділі “Біблійна інтертекстуальність другого тому „Мертвих душ””.
Важливе місце у творчій еволюції Гоголя посідає Євангеліє. Саме слово Євангельське, яким насичені твори письменника, й до цього часу змушує дослідників переосмислювати творче надбання Гоголя вже з християнського погляду, оскільки його творчість 40-х років репрезентує проблему духовного наповнення літератури. Як зауважив Л. Толстой у листі до В. Черткова в 1887 році: “40 років тому людина, яка мала право це говорити, сказала, що наша література на хибному шляху – незначна, і з незвичайною силою показала, розтлумачила, чим вона повинна бути, і демонструючи свою щирість спалила свої попередні писання... Вульгарність, яку вона викрила, закричала: він божевільний, і 40 років література продовжує йти тим шляхом, хибність якого він показав із такою силою, і Гоголь, наш Паскаль, – лежить під спудом. Підлота царює, і я всіма силами намагаюсь сказати те, що дивно сказане Гоголем…”Толстовский ежегодник. – М., 1913. – С.. . Цінність духовного досвіду Гоголя в тому, що письменник усім характером своєї пізньої творчості й внутрішнім переконанням віднайшов шлях до вирішення такої колізії, як співіснування художньої творчості і духовного слова, об’єднавши їх.
Уже сама ідея задуму другого тому “Мертвих душ” – переродження героїв – апелює до біблійних висловів про необхідність духовного переродження кожної людини (порівняймо, наприклад: “…отложить прежний образ жизни ветхого человека, истлевающего в обольстительных похотях, а обновиться духом ума вашего и облечься в нового человека, созданного по Богу, в праведности и святости истины” [Еф. 4: 22–24]).
У роботі констатується, що системне дослідження і всебічне з’ясування функціонування компонентів біблійного інтертексту в другому томі “Мертвих душ”, віднаходження типолого-генетичних зв’язків обох джерел (Біблії та другої частини поеми “Мертві душі”) дає вагомі результати у вивченні поетики твору та обґрунтуванні “ідеологічної програми” Гоголя.
Уведення біблійного слова в текст другого тому “Мертвих душ” та функціональна семантика таких творчих запозичень стає предметом третього підрозділу “Прийоми включення біблійного інтертексту та його функціональна природа”.
Використання Гоголем біблійних алюзій, цитат та металогічних конструкцій обумовлене його психологічним та художнім вибором, його поглядами на сутність людського буття. Висловлювання деяких героїв другого тому, обґрунтування ними власних поглядів набувають своєрідного настановчого характеру. Наприклад, репліки Костанжогло, Муразова, князя витримані у дусі категоричної впевненості та рішучості й за своїми типологічними ознаками нагадують висловлювання біблійних героїв (наприклад: “Да что же по нашим силам? – сказал Муразов. Ведь ничего нет по нашим силам. Все свыше наших сил. Без помощи свыше ничего нельзя. Но молитва собирает силы. Перекрестясь, говорит человек: “Господи, помилуй”, гребет и доплывает до берега. Об этом не нужно и помышлять долго; это нужно просто принять за повеленье Божье” Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений. – М-Л.: Изд-во Акад. Наук СССР, 1951. – Т. VII. – С. 104.–
порівняймо зі словами апостола Павла: “Бог – свидетель, что я люблю всех вас… и молюсь о том, чтобы любовь ваша еще более и более возрастала в познании и всяком чувстве” [Фил. 1: 8-9]).
Наслідування та образні аналогії Біблії завуальовані в мові автора. Діалог письменника з читачем другого тому вимагає нового підходу до рецепції твору: читач має виконувати подвійне завдання – слідкувати за вектором розвитку думки Гоголя та віднаходити сакральний підтекст. “Мереживо” євангельських словесних формул демонструє, крім явно тенденційних інтерпретацій, прагнення до посилення перегуку епохи з універсальними категоріями “вічного укладу життя”. Письменник актуалізує сучасні йому реалії крізь призму формул, які утворюють складну систему асоціативно-символічного плану: стосунки з ближнім, ставлення героїв до господарства, до багатства, до усвідомлення громадянського обов’язку, до духовного оновлення. Насичення євангелізмами сакралізує текст, підсвідомо спрямовує читача на пошуки зв’язків із першоджерелом, а разом із цим допомагає зрозуміти концепцію самого автора, його ідеї, що претендують на загальне визнання ідеї-“програми” духовного переродження людства.
При аналізі поетики відзначається і природа хронотопної організації другого тому “Мертвих душ” як одного з прийомів включення біблійного слова в текст. Показова багатоплановість опису дійсності Гоголем, виражена на трьох рівнях: “земному”, основним семантичним ядром якого може слугувати фабула (візити Чичикова); надбудовою є “перехідний” рівень (обґрунтування протиріч характерів героїв, що заважають цілковитій метаморфозі); третім – “духовним” рівнем можна вважати позитив, який тільки починає переважати у характерах окремих героїв (наприклад, Костанжогло, Муразова). Така тривимірність (“земного”, “перехідного” та “духовного”) сакралізує текст, посилює звучання ідеї “переродження”, насичує дійсність біблійною символікою.
На окрему увагу заслуговують лексичні синтагми з вербальними одиницями “чорт” та “Бог” (варіації – Господь, Господь Бог, їй-Богу та ін.), причому перша зустрічається в тексті поеми лише п’ять разів, що свідчить про невиразну символічну функцію порівняно з лексемою “Бог” (уживається у всіх інваріантах більше 20 разів). Такого роду залежність демонструє наближення помислів персонажів до внутрішньої чистоти.
Сакрального значення набуває і нумеративна лексика другого тому (2, 3, 12, 24, 30, 40), адже біблійні паралелі фігурують тут досить виразно.
Уплетення в текст євангелізмів закономірно привело до змін на синтаксичному рівні. Вживання періодів зі специфічною окличною чи питальною інтонацією першого речення наближує креативну манеру Гоголя до псалмів.
Металогічні образи (судна в житейському морі, блудного сина, мандрівника, пастуха, примирювача, дороги, суєти, неуважного учня, нудьги, душі, рятівної руки, церкви та ін.), мотиви (любові до ближнього, зневаги до пустоти життя, опору спокусам, усамітненості, внутрішнього життя, пристрасті, праці, ненависті, багатства, обов’язку, любові, терпіння, честолюбства, розуму, майбутнього, покою, пізнання, служби, гніву, гордості, молитви, блуду, сповіді та ін.), художні деталі (сурми, риби, озера, веслярів, рибальської сітки, птаха, срібного блюда, чаші та ін.) другого тому є глибинним шаром, який корегує рецепцію тексту у відповідності до біблійного дискурсу.
Інтертекстуальність виявлено й на рівні лексем, які мають здебільшого піднесений характер і візуально маркуються за допомогою префіксів та суфіксів, властивих церковнослов’янізмам. Цей ряд уформовують понад тридцять лексем (полнота, страдальцы, творенье, покой, раздражиться, воздвигаются, возвышаться, уменья, первенствовать, успокоенье, уединенье, поприще, прихоть тощо). Очевидним є вживання Гоголем більш цілісних за своїм змістом структур – синтагм, дослівні біблійні відповідники яких наведено у дисертації (наприклад, порівняймо: “Здесь именно подражает Богу человек” і “Итак подражайте Богу, как чада возлюбленные” [Еф. 5: 1] та ін.).
Біблійна інтертекстуальність є формотворчим елементом поетики другого тому “Мертвих душ”. Головні прийоми включення біблійного пласту в другу частину поеми: хронотопна символіка, запозичення лексем і синтагм, цитування персонажами біблійних настанов, уведення нумеративної лексики, синтаксичні трансформації, метаморфози героїв у відповідності до біблійного ідеалу, безпосереднє включення євангельських образів та мотивів. Використання останнього дозволяє реципієнту відтворити ідейно-смислове наповнення образів та мотивів шляхом порівняння з біблійним контекстом.
Третій розділ дисертаційного дослідження “Проблема характерології персонажів” складається з трьох підрозділів.
Перший підрозділ “Поетологія жіночих образів у другому томі „Мертвих душ” Миколи Гоголя” містить аналіз жіночих образів другого тому поеми крізь призму біблійної інтертекстуальності.
У роботі констатується, що орієнтацію Гоголя на біблійне слово у створенні жіночих образів підтверджують його помітки та записи в Біблії 1820 року видання. Їх аналіз допомагає з’ясувати, на які саме вірші звертав увагу Гоголь, створюючи жіночі образи, як їх тлумачив, як втілював біблійне слово в художній образ.
У дослідженні зазначено, що Гоголь наслідує біблійну традицію, яка передусім виявляється у моделюванні поведінки жінок, у їх висловлюваннях, у їхній життєвій позиції, у асоціативності імені (Улінька – св. Юлія) та у сприйманні ними чоловічого слова. Аналіз останнього допомагає читачеві помітити схожість і розбіжності між вузловими моментами розповіді в поемі та біблійними заповідями й настановами (наприклад, у розповіді Хлобуєва про його тітку (“Есть у меня, пожалуй, трехмиллионная тетушка, – сказал Хлобуев, – “старушка богомольная: на церкви и монастыри дает, но помогать ближнему тугенька” Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений. – М-Л.: Изд-во Акад. Наук СССР, 1951. – Т. VII. – С. 87.
), крім очевидного підтексту про обділення небожа, просвічується й ігнорування євангельського: “Длань свою она открывает бедному, и руку свою подает нуждающемуся” [Прит. 31: 20]. Гоголь акцентує на повному дотриманні Божих настанов, які проявляються не лише в пожертвуванні на церковні справи, а й у ставленні до ближнього свого).
Аналіз жіночих психологічних портретів, їх поведінки, висловлювань, уподобань дозволяє окреслити роль жінок у ідейній концепції другого тому поеми. Це розкриття та демонстрація рис, що перешкоджають духовному відродженню; маркування жіночих обов’язків (господарювання; слушна порада тощо).
У підрозділі прокреслюються асоціативні зв’язки між образом Уліньки та Богоматері. Це зовнішня та внутрішня краса, доброта героїні, ставлення до ближнього, чистота душевна, живість натури, що підкреслена манерою говоріння, виразом обличчя, рухами. Разом з тим висвітлюються суперечності (гнів, спір) у образі героїні, які віддаляють її від біблійного жіночого ідеалу.
У другому підрозділі “Роль та функція біблійного слова у створенні психологічного портрета персонажів” головною є теза про те, що зіставлення деталей одягу персонажів, їх поведінкового коду, рис характерів, висловлювань, використаних Гоголем, з біблійними дає змогу не тільки провести асоціативні аналогії між Павлом Чичиковим та апостолом Павлом, Бетрищевим та Соломоном, Петром Пєтухом та апостолом Петром, Костанжогло та Іоанном, Хлобуєвим та блудним сином, Муразовим та Ісусом Христом, а й визначити функціональну природу та рецептивний характер таких аналогій, змалювати психологічні портрети героїв.
Якщо при аналізі образів Чичикова та Пєтуха для визначення аналогій може першочергово завуальовано грати роль ім’я (Павло Чичиков – апостол Павло, Петро Пєтух – апостол Петро), то у випадку інших героїв своєрідним критерієм для порівняння слугують інші ознаки (наприклад, одяг з верблюжої шерсті у Костанжогло, моральні риси характеру Бетрищева, мовленнєва манера Муразова тощо).
Проекціювання особливостей гоголівських образів на біблійні дозволяє з’ясувати їх функціональну природу та рецептивний характер і окреслити деякі загальні закономірності у створенні. По-перше, герої асоціюються з біблійними персонажами, що, в свою чергу, підкреслює їх відмінність від героїв першого тому поеми. По-друге, у кожному з образів Гоголь немов виокремлює певні риси, що стоять на заваді відродження (наприклад, спокуса їжею Пєтуха чи дратівливість Костанжогло) і в той же час письменник акцентує на рисах, які сприяють переходу до нового життя (наприклад, доброта та чесність Хлобуєва або воля Чичикова).
Третій підрозділ “Фольклорна традиція у створенні образів персонажів та втіленні ідейного задуму поеми” присвячено виявленню в тексті другого тому поеми “Мертві душі” творчо використаних Гоголем пісенних мотивів та прислів’їв, а також означенню їх художньої функціональності.
Своєрідність і самобутність поезії, на думку письменника, формують пісні, прислів’я та слово церковних пастирів. Так, природа у маєтку Тентетнікова підкреслює внутрішній стан героя – байдужість, розчарування у коханні і позірно асоціюється з мотивами народних пісень; з образом Чичикова співвідносяться пісенні образи моря та вітру; образ Костанжогло асоціюється з величаннями, в яких прославляється багатство маєтку, господарство, моральні риси, зовнішність.
У створенні жіночих образів другого тому поеми відзначено такі асоціації з пісенними елементами: білизна обличчя, рук; порівняння милої зі світлом, із зорею; стан милої; жінка – господиня; багатство – вада; ідеалізація жіночого образу.
За функціональною природою пісенні мотиви, використані Гоголем, можна класифікувати як експресивні (розкриття внутрішнього стану героїв та ідеалізація їх окремих рис) та соціальні (об’єднання колективу, утвердження ідей (наприклад, прославлення господарства), протест проти людських вад (приміром, прагнення до багатства); підкреслення патріархального укладу народного життя (слов’янські вірування), звернення до природного світу (наприклад, веснянки як заклик до пробудження природи, ототожнення людського життя з циклами природи, відзначання календарних свят). Головні риси поетики народної пісні, а саме: тавтологічні та синонімічні сходження, повтори, перерахування, зменшено-пестливі суфікси та звертання, вносяться до тексту поеми, реалізуючи при цьому ще одну функцію – створення своєрідної ритміки та мелодійності прози. “Пісенний лад” у даному випадку корелюється з усім ідейно-символічним змістом поеми.
Прислів’я, використані Гоголем, представлені чотирма групами: прислів’я, творчо трансформовані письменником; слова-натяки, які можна співвіднести з прислів’ям; прислів’я, введені в текст практично без змін; прислів’я з фразеологічними зворотами. Їхня функціональна природа виявляється у маркуванні моральних якостей героїв, їх способу життя; в окресленні біблійної тематики, співвіднесенні з біблійними сентенціями про любов, богоугодність, вищу силу, помисли; у вираженні ідейного задуму (критика суспільного життя й наслідування чужоземного); у засобі образності.
У дисертації наголошується, що особливістю тексту, в якому Гоголь використовує прислівя, є його відмежування від конкретного часу. “Позачасове” включає елемент сучасного, акцентує на його колізіях. Прикметними ознаками такого тексту є дидактизм, філософічність, образність.
Четвертий розділ дисертації “Рецепція світу природи та речового простору у творчості пізнього Гоголя (на матеріалі другого тому поеми „Мертві душі”)” складається з двох підрозділів.
У першому “Поетика пейзажу як форма реалізації авторського задуму другого тому „Мертвих душ”” – проаналізовано опис пейзажу з точки зору присутності в ньому біблійного слова; з’ясовано місце та функціональну роль природоописів у розвитку сюжетного й символічного плану твору та в його естетичній системі.
Пейзаж тісно пов’язаний зі світоглядом письменника, з його еволюцією цінностей, художнім вибором, а також із літературними та культурними традиціями цілої епохи.
Опис пейзажу у другому томі принципово відмінний від опису у першому: він розлогіший, динамічніший, насиченіший різнобарв’ям (наприклад, порівняймо, у ранній редакції: “Деревья же становились гуще: к осинам и ольхам начала присоединяться береза, и скоро образовалась вокруг лесная гущина. Свет солнца скрылся. Затемнели сосны и ели” Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений. – М-Л.: Изд-во Акад. Наук СССР, 1951. – Т. VII. – С. 173. та у пізній: “К деревьям же скоро присоединилась береза, там ель. У корней гущина; трава – синяя ирь и желтый лесной тюльпан. Лес затемнел и готовился превратиться в ночь. Но вдруг отовсюду сверкнули проблески света, как бы сияющие зеркала. Деревья заредели, блески становились больше, и вот перед ними озеро...” Там само. – Т. VII. – С. 47.), бо має зовсім інше призначення – спонукати героїв до переродження. Порівняння розділів першого та другого томів, ранньої та пізньої редакцій другого тому дає підстави говорити про внесення Гоголем позитивного “перероджуючого” начала в задум поеми “Мертві душі”.
Показовими видаються і кількісні порівняння змальованих письменником пейзажів на сторінках першого та другого томів. Так, у першому на 240 сторінках віднайдено 7 описів природи, у другому ж томі їх кількість збільшується майже удвічі (15), попри значно менший обсяг книги (126 сторінок).
Пейзажі другого тому “Мертвих душ” умовно представлено двома блоками: перший – опис пейзажу в маєтках героїв: Тентетнікова, Бетрищева, Пєтуха, Костанжогло, Хлобуєва, Василя Платонова; другий – опис пори року, коли відбувається дія другого тому “Мертвих душ”.
Природа в художньому світі пізнього Гоголя стає одним із засобів зображення світу, буття героїв та суспільства в цілому. Важливе місце серед пейзажних замальовок відводиться описам дороги, гір, рослинного світу. Такий вибір Гоголя можна пояснити декількома факторами. По-перше, має значення знайомство письменника з пейзажами України та Італії; по-друге, їх символізм; по-третє, співвіднесеність флори з біблійною.
Другий підрозділ “Функціональність предметного світу у другій частині поеми” має два пункти.
Пункт 4.2.1. “Символізм деталей ,,поведінкового коду персонажів”” розкриває символічну природу таких деталей, як ляпас (“оплеуха”), споживання їжі, хропіння, шмаркання, плювання, звернення на “ти”. Приміром, ляпаса отримує Чичиков, вимолюючи свободу у князя. Біблійні настанови та ситуації, пов’язані з “ляпасом”, об’єднують такі елементи: жертвою виступає Ісус Христос; метафоричний образ тяжкої образи передбачає смиренність, незлостивість, відсутність помсти кривдникові. Чичиков також не противиться (порівняймо: “…не противься злу”; “Не будь побежден злом, но побеждай зло добром” [Рим. 12: 21]).
Предметний світ у поемі “Мертві душі” відзначається своєю багатоманітністю та символічністю. Предмети відіграють роль своєрідних деталей, які, безумовно, необхідні для розуміння не тільки руху сюжету, а й для розгадування тих символічних знаків-натяків, якими завуальований твір Миколи Гоголя. Аналіз деталей “поведінкового коду” персонажів другого тому поеми дозволяє дати героям повнішу характеристику, зрозуміти їх вчинки та співвіднести їх зі словом Святого Письма.
У пункті 4.2.2. “Інтер’єр та матеріальні речі героїв другого тому поеми ,,Мертві душі”” розглянуто інтер’єр помешкання героїв, їх матеріальний світ.
Так, інтер’єр будинку Тентетнікова після розчарування героя в коханні відтінює настрій і бездіяльність хазяїна; у Костанжогло інтер’єр уводиться з іншою метою – показати, що герой – володар угідь, а не будинку; будинок Хлобуєва відображає реалії життя персонажа.
У інтер’єрі маєтків героїв присутня величезна кількість речей, що є концептуально важливими. Приміром, деталь книги використана Гоголем не тільки для характеристики духовного світу персонажів, але й для реалізації головного задуму поеми – запропонувати прочитати ту книгу, яка, на думку письменника, сприятиме духовному відродженню особистості й суспільства загалом.
Окрему “предметну” групу складають речі головного героя поеми – Чичикова (шабля, календар, шкатулка, тютюнниця, носовичок). Наприклад, шкатулка з цінностями символізує тимчасовість, духовну ницість (порівняймо: “Не собирайте себе сокровищ на земле, где моль и ржа истребляют и где воры подкапывают и крадут, но собирайте себе сокровища на небе, где ни моль, ни ржа не истребляют... ибо где сокровище ваше, там будет и сердце ваше” [Мат. 6: 19–21] або притчу про скарби [Лук. 12: 16–21]).
Виразною деталлю в описі як Чичикова, так і інших героїв другої частини поеми слугує їх одяг. Він допомагає окреслити сутність персонажів (наприклад, атласний халат Бетрищева підкреслює його пихатість та самовдоволеність), їх спосіб життя (приміром, трав’янисто-зелений сюртук Пєтуха наближує героя до природного оточення).
У роботі констатується, що в другому томі вже немає такого нагромадження речей як у першій частині поеми, оскільки намір автора, про що дозволяє говорити проведений цілісний аналіз, – наблизити героїв до духовного світу, до “переродження”.
У висновках підведено підсумки результатів роботи.
Другий том “Мертвих душ” є новим етапом творчості Гоголя, в якому поєднані традиція та “нова естетика”. Письменник прагне передусім передбачити рецептивний ефект і тому витворює новий тип художності, витриманої у ключі серйозного морального пафосу.
У другій частині поеми проявляється спроба Гоголя синтезувати християнський мовний ідеал і ігрове слово художнього пізнання світу. Це і визначає принципову особливість поетики другого тому поеми “Мертві душі”. Біблійний аспект твору випливає з розуміння письменником феномену релігії, яка здатна змінити людину та світ. Мистецтво, функцією якого стає тлумачення буття, має запропонувати нові шляхи та можливості для духовного удосконалення людства.
Релігійний світогляд Миколи Гоголя знаходить втілення в ідейно-образних особливостях твору. Православність є своєрідним орієнтиром у поведінці героїв другого тому “Мертвих душ”. Означені в дисертаційному дослідженні принципові особливості другої частини поеми дозволили прослідкувати реалізацію ідеї “переродження” героїв, з’ясувати сутність “нової естетики” Гоголя.
Другий том – своєрідна квінтесенція художніх прийомів, спрямованих на реалізацію головного задуму поеми – відродження “мертвих душ”. Біблійна інтертекстуальність є головним формотворчим елементом поетики другого тому “Мертвих душ”. При включенні біблійного пласта в другу частину поеми Гоголь використовує хронотопну символіку, цитування персонажами біблійних настанов, нумеративну лексику; запозичує лексеми та синтагми, включає євангельські образи та мотиви, що вимагає відтворення реципієнтом їх ідейно-смислового наповнення.
Текстуальне осмислення семантики євангелізмів спонукає до пошуку спектру художніх функцій біблійних формул, які вирізняють вишуканість стилю пізнього Гоголя та допомагають з’ясувати підтекст розповіді. Трансформовані варіанти біблійних формул, що зустрічаються у висловлюваннях героїв, ще раз підтверджують їх високий смисловий заряд, актуальний для всіх поколінь. Євангельські мотиви та образи, асоціації гоголівських героїв з біблійними наповнені символічністю. Вони концентрують в собі універсальні проблеми, моделюючи при цьому життєві ситуації, досвід героїв. Використана письменником біблійна традиція демонструє ефективність її застосування для переосмислення сучасних Гоголю колізій буття.
Аналіз художньої природи
