КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

ШЕВЧЕНКО Наталія Олександрівна

УДК 379.9 (477)

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ

УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

13.00.05 – Соціальна педагогіка

Дисертація

на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Науковий керівник

Копієвська Ольга Рафаілівна

кандидат педагогічних наук,

доцент

Київ-2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті культури і мистецтв, Міністерство культури і туризму України, м. Київ

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Копієвська Ольга Рафаілівна

Київський національний університет культури і мистецтв, доцент кафедри конституційного та адміністративного права

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Матвієнко Ольга Василівна

Київський національний лінгвістичний університет, професор кафедри педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент

Бєлофастова Таїсія Юріївна

Київський національний університет культури і мистецтв, доцент кафедри державного управління

Захист відбудеться „ 5 ” червня 2008 р. о 15.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.807.01 у Київському національному університеті культури і мистецтв (01601, м. Київ, вул. Щорса, 36, ауд. 209).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв (01601, м. Київ, вул. Щорса, 36).

Автореферат розісланий „___” ____________ 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В. Коваленко

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку суспільства характеризується значним зростанням техногенного тиску на природні процеси. Вперше за всю історію людства цивілізація руйнує основний ресурс природи, що знаходить вияв у вичерпанні не відтворюваних енергетичних і сировинних джерел, деградації орних земель, масовій вирубці і випаленні лісних масивів, наростанні дефіциту кисню і води, вимиранні різних видів фауни та флори.

Все це ставить під загрозу перспективи цивілізаційного розвитку і навіть саме існування людського роду. Відтак стає нагальною потреба розробки і впровадження екологічної політики, спрямованої на охорону природних ресурсів, раціонального вирішення енергетичних, продовольчих та інших проблем в системі «людина – природа – суспільство», що має своєю передумовою переосмислення головних морально-етичних засад розвитку суспільства, насамперед зменшення розриву між перетворюючою діяльністю людини та її ціннісними орієнтирами. Важливою складовою виваженої екологічної політики є формування екоцентричного типу екологічної культури суспільства загалом, кожної людини зокрема.

Шляхи формування екоцентричного типу екологічної культури особистості досліджуються у працях як зарубіжних (К. Боулдінга, Б.Келлікотта, О. Леопольда, Б. Моллісона, А. Швейцера ), так і вітчизняних вчених ( В. Борейка, М. Костицького, С. Кравченка, В. Крисаченка, Г. Марушевського, О. Явоненка.)

Оскільки на процес формування екологічної культури впливають конкретні соціокультурні умови через застосування системи виховних впливів, то назріла потреба в науковому обґрунтуванні засад соціалізації учнівської молоді та формування у неї екологічної культури шляхом оптимізації соціально-педагогічного середовища, що включає поєднання традицій місцевої спільноти, системної діяльності держави в галузі молодіжної та освітньої політики за допомогою спеціальних (екологічних) програм.

Попри наявність значного масиву досліджень, присвячених різним аспектам екологічної освіти та виховання: концептуальним положенням екологічної освіти і виховання ( В. Бровдій, А. Волкова, А. Захлєбний, О. Матвієнко, І. Суравегіна); використанню нових педагогічних технологій в практиці екологічного навчання ( Т. Белофастова, І. Зверєва, В. Каленська, О. Король, Н. Суртаєва); питанням екологічної підготовки студентів вищих навчальних закладів, формуванню в них екологічної культури ( Н. Грейда, О. Пруцакова, С. Совгіра, М. Шаповал, М. Швед, Н. Ясінська); краєзнавчо-туристичній діяльності (О. Колотуха, М. Костриця, В. Обозний, О. Останець-Свєшніков, М. Скрипник, К. Строєв); позашкільній екологічній освіті та вихованню (О. Гончар, Л. Зуб, Г. Карпова, О. Мартиненко), - поставлена в дисертації проблема ще не знайшла свого теоретичного і методичного розв’язання.

Цим і зумовлений вибір теми дисертаційного дослідження: „Соціально-педагогічні засади формування екологічної культури учнівської молоді”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах державної комплексної програми «Культура. Просвітництво. Дозвілля», є складовою комплексної наукової теми кафедри прикладної культурології Київського національного університету культури і мистецтв «Інноваційні педагогічні і рекреаційні технології в галузі дозвілля» (протокол №1 від 28.08.1999 р.) і затверджена Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології АПН України (протокол №7 від 25.09.2007р.)

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні, розробці та експериментальній перевірці ефективності соціально-педагогічних технологій формування екологічної культури учнівської молоді.

Завдання дослідження:

- здійснити аналіз наукової літератури з означеної проблеми та сформулювати основні теоретичні положення, суттєві для розробки соціально-педагогічної методики формування екологічної культури учнівської молоді;

- уточнити понятійно-категоріальний апарат щодо досліджуваної теми, з’ясувати співвідношення між поняттями „екологічна культура”, „екологічна освіта”, „екологічне виховання”, „природоохоронна діяльність”, „еколого-освітні програми”, „екологічна свідомість”, „екологічна етика”;

- розкрити зміст, шляхи і методи формування екологічної культури учнівської молоді;

- обґрунтувати педагогічні умови розробки і реалізації еколого-освітніх програм з формування екологічної культури для учнівської молоді.

- розробити та експериментально перевірити педагогічну модель формування екологічної культури учнівської молоді.

Об’єкт дослідження - формування екологічної культури учнівської молоді як соціально-педагогічний процес.

Предмет дослідження – соціально-педагогічна модель формування екологічної культури учнівської молоді.

Методологічною основою дослідження стали: філософські концепції взаємодії суспільства і природи; положення про діяльнісний підхід до формування екологічної культури, необхідність екологізації всіх сфер буття людини; психолого-педагогічні положення про особливості формування екологічної свідомості; концепція екологічної освіти в Україні.

У ході дослідження було використано комплекс взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих методів, зокрема: теоретичних - аналіз проблеми на основі вивчення філософської, соціологічної, психолого-педагогічної, наукової літератури, узагальнення прикладних дидактичних підходів у вітчизняній та зарубіжній педагогіці з проблем екологічного виховання; емпіричних - анкетування, бесіда, спостереження, педагогічний консиліум, аналіз продуктів творчої діяльності учнів, методи статистичного опрацювання результатів дослідження, методи експертного оцінювання та опитування. Основним методом був педагогічний експеримент. Крім того, для аналізу діагностичної інформації були використані метод класифікації, метод порівняльного аналізу особливостей формування екокультури для шкільної та студентської молоді, метод кореляції, експертні методи, ранжування альтернатив.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалася протягом 1997 – 2003 рр. на базі загальноосвітніх шкіл Білоцерківського та Сквирського районів Київської області, Ружинського і Попільнянського районів Житомирської області, Козятинського району Вінницької області.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у ньому вперше:

- розроблено пріоритетні напрями природоохоронної діяльності для реалізації програм з формування екологічної культури учнівської молоді;

- уточнено та конкретизовано поняття „екологічна культура”, „екологічна освіта”, „екологічне виховання”, „природоохоронна діяльність”, „еколого-освітні програми”, „екологічна свідомість”, „екологічна етика”;

- визначено критерії адекватності змісту екологічної освіти, форм і методів екологічного виховання вимогам проектування еколого-освітніх програм;

- опрацьовано діагностичний інструментарій експериментального дослідження ефективності реалізації місцевих екологічних програм;

- теоретично обґрунтовано і експериментально перевірено технологію створення соціально-освітніх екологічних програм.

Практичне значення дослідження: розроблено моделі варіативних підходів до формування екологічної культури учнівської молоді, на їх основі визначено пріоритетні напрями природоохоронної діяльності в структурі навчальної і позанавчальної роботи середньої школи.

Запропоновано інструментарій педагогічної технології соціалізації молодого покоління засобами туризму, що включає: розробку туристичних маршрутів, спеціальних дозвіллєвих програм для різних категорій населення; еколого-освітню діяльність у природно-заповідних установах, зокрема в дендрологічних парках; організацію і проведення краєзнавчих екскурсій; проведення комплексних природоохоронних кампаній і акцій під час навчальної практики. Матеріали даного дослідження можуть бути використані фахівцями, що вивчають теоретичні і практичні проблеми формування екологічної культури учнівської молоді.

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалися шляхом публікацій матеріалів, виступів автора на всеукраїнських і міжвузівських науково-практичних конференціях, таких як: „Українська національна ідея: витоки і сьогодення” (Умань, 1999), „Інформування, освіта, комунікація, участь громадськості щодо ліквідації непридатних пестицидів” (Київ, 2000), „Змістовна екологічна освіта та метод активних цінностей” (Біла Церква, 2000), „Доля Землі в руках людини” (Біла Церква, 2005), „Екологія
ХХІ століття. Досвід, проблеми, перспективи” (Біла Церква, 2006), звітних науково-практичних конференціях Київського національного університету культури і мистецтв. Експериментальну педагогічну технологію обговорено на педагогічній раді школи, на засіданнях районного методичного об'єднання вчителів біології й хімії, міжрайонному семінарі вчителів біології та географії з організації позаурочного екологічного виховання учнівської молоді, україно-шведському семінарі з питань природоохоронної освіти дітей і підлітків, республіканському семінарі директорів шкіл. Результати дослідження і практичні рекомендації використовувалися під час викладання природничих дисциплін та в позанавчальній екологічній діяльності учнівської молоді.

Публікації. Результати дослідження викладено в шести одноосібних публікаціях, п’ять з яких надруковані у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (258 найменувань). Рукопис дисертації містить 180 сторінок основного тексту, 4 таблиці, 3 рисунки, 3 діаграми, 1 графік, 16 додатків.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету, об’єкт, предмет, методологічні засади, сформульовано завдання дослідження, розкрито наукову новизну, практичну значущість, викладено відомості про апробацію результатів.

У першому розділі – «Екологічна культура як предмет соціально-педагогічного дослідження» – проаналізовано основні теоретичні підходи до процесу формування екологічної культури в педагогіці і суміжних науках, уточнено категоріальний апарат дослідження; визначено структурні компоненти екологічної культури, з’ясовано їх роль і значення в екологізації суспільного буття; сформульовано вихідні теоретичні положення щодо досліджуваної проблеми.

В дисертації, на основі систематизації наукових джерел, здійснено порівняльний аналіз антропоцентричних і природоцентичних підходів, характер взаємовідносин яких (протиставлення або взаємодоповнення) залежить від теоретичних принципів, на базі яких вони можуть бути співвіднесені. Зокрема, формулюються наступні теоретичні положення, суттєві для авторської соціально-педагогічної моделі формування екологічної культури учнівської молоді. Перш за все відзначається, що антропоцентричний підхід до розуміння сутності екологічної культури, який склався в епоху Нового часу, є, по суті, інструментальним підходом, згідно з яким в суспільній свідомості утвердилася парадигма "людської винятковості” (С. Дерябо). Це призвело до формування споживацького ставлення до природи, а в глобальному масштабі – до антропологічної та екологічної криз.

Усвідомлення необхідності подолання останніх сприяло переосмисленню антропоцентричного підходу, поширенню природоцентричної ідеї, де природа розглядається як самодостатня цінність, а проблеми взаємодії природи, людини і суспільства аналізуються в ракурсі діалогічності як умови їх збереження.

Таким чином, можна констатувати важливе для даної дисертації положення про зближення атропо- і природоцентричних підходів. Екологічна проблематика стає важливою складовою соціально-культурної проблематики, а в свою чергу, жодна соціально-культурна проблема не може бути вирішена без врахування екологічних питань (Ф. Гіренюк, Г. Левіт, В. Назаров, А.Поздняков, Є. Шукуров).

У даному дослідженні обстоюється думка, що кардинальна зміна картини світу, формування нової парадигми взаємовідносин суспільства і природи можлива лише за умови створення і утвердження нової екоцентричної екологічної культури, яка, на думку ряду дослідників, є системою уявлень про світ, для якої характерні: 1) орієнтування на екологічну доцільність, відсутність протистояння людини і природи; 2) сприймання природних об’єктів як повноправних суб’єктів, партнерів по взаємодії з людиною; 3) баланс прагматичної і непрагматичної взаємодії з природою, тобто дотримання „екологічного імперативу” ( С. Дерябо, Л. Лєсков, М. Моїсєєв).

Проблему етичного усвідомлення і вибору парадигми «рівноваги природи і людини» розглядають в своїх працях американські науковці ( К. Боулдінг, М. Браун, Е. Голдсміт, Б. Келлікот, Д. Мейсі, Т. Міллер, Б. Моллісон, Д. Рифкін ), які пропонують організувати соціально-культурну життєдіяльність на засадах окультурення власних потреб відповідно до вимог природи. У зв’язку з цим постає питання про пошуки альтернативи егоцентричному консюмеризму, суть якого полягає у споживацькому відношенні не лише до природного довкілля, а й до оточуючого соціуму (А. Котляр). В цьому контексті автором дослідження обстоюється погляд на педагогічний аспект формування екологічної свідомості та культури на засадах особистісної здатності до самообмеження, що виступає своєрідним контролюючим чинником сучасних соціальних вимог і потреб індивіда.

Дисертант ґрунтується на позиції, що для подолання екологічної кризи необхідне нове бачення світу, базовою ідеєю якого є поняття „універсальної етики” та „етики життя” (О. Леопольд, А. Печчеї, Г. Торо, А. Швейцер та ін.). Всі означені автори, розглядаючи еволюцію відносин людини і довкілля, зазначали, що екологічні кризи спричиняються саме розривом між перетворювальною діяльністю людини та її ціннісними орієнтирами у цій діяльності, між екологічним та етичним розвитком людства. Сформулювавши головні принципи екологічної етики, О. Леопольд дійшов висновку про необхідність переходу людства до нової цивілізаційної культури, а А. Швейцер пов’язував ці принципи з етичним самозреченням як проявом внутрішнього духовного зв’язку людини з навколишнім світом. Ідеї етики життя стали ідеологічною базою для становлення загальнотеоретичної і світоглядної орієнтації, що отримала назву "інвайронменталізм", в центрі уваги якої виявилася взаємодія суспільства із середовищем свого існування. Ця орієнтація знайшла як теоретичне обґрунтування в соціології, філософії, правознавстві, етиці, естетиці в якості нової екологічної парадигми, так і практичне втілення в соціальних рухах, спрямованих на захист довкілля. Таким чином, екологічна етика стає "регулятором" поведінки і як така є інтегративним компонентом екологічної культури в цілому та її складових: когнітивної, мотиваційної і поведінкової. Звідси випливає основне педагогічне завдання: розробка таких соціально-педагогічних моделей, у яких фактори екологічної етики формуються через культурно-виховний вплив на когнітивні, мотиваційні сфери і поведінку особистості. Сутність соціально-педагогічного підходу полягає, перш за все, у цілеспрямованому педагогічно організованому впливі на соціально-культурні умови, в яких особистість розвивається і формується. Це співвідноситься з підходом О. Яніцького, згідно з яким нова екологічна парадигма передбачає перехід від функціонально-споживацького підходу до соціокультурного, що передбачає орієнтацію на поєднання цінностей соціокультурного та індивідуального розвитку в контексті діалогу природа-культура-суспільство.

Такий підхід, на думку дисертанта, є найбільш адекватним для даного дослідження, оскільки акцентує увагу на проблемах переходу до нового екологічного мислення і дає можливість обґрунтувати соціально-педагогічні засади формування екологічної культури учнівської молоді.

В дисертації підкреслюється, що формування екологічної культури можливе лише в результаті зрушень в світоглядних уявленнях людини, екологізації свідомості, універсального значення якій надає відомий український науковець В. Крисаченко. Екологізація, на думку вченого, є цілепокладаючою діяльністю людини (включаючи і наслідки такої діяльності), спрямованою на організацію та трансформацію природного світу (об’єктів та процесів) відповідно до власних потреб та намірів і як така має охоплювати всі сфери людського буття і виступати важливим чинником формування і відновлення екологічної культури. Водночас, як зазначає дослідник, екологічна культура започатковується, створюється, зберігається і відтворюється в сфері інтелектуально-духовній, у свідомості і, отже, визначає характер та способи відносин людини з біосферою. Таким чином, екологічна культура як основний вимір і умова екоцентричного мислення визначає і пріоритети формування екоцентричного світогляду: екологічна освіта та система екологічних знань; екологічне виховання та формування екологічних переконань; свідома екологічна діяльність.

Концептуальні засади формування екологічної культури учнівської молоді розглядалися в дисертації значною мірою на основі осмислення ідей щодо екологічної освіти і виховання в Україні (Л. Асламова, Г. Білявського, В. Бродія, Р. Векслярського, А. Волкової, Т. Гардащука, К. Косарського, М. Падуна, С. Пшеничного, Р. Фурдуя). Автори розглядають екологічну освіту та виховання як важливу умову формування екологічної культури молодої людини, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне й соціальне), наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи, екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоров'я, набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях), безпосередньою участю у природоохоронній роботі, передбаченням можливих негативних наслідків природоперетворюючої діяльності людини.

Екологічна культура розглядається в дисертації як частина загальної культури, суспільно вироблена форма зв’язку людини з природою, що реалізується в конкретних соціальних умовах і спрямована на організацію та трансформацію природного світу відповідно до власних потреб та намірів. Соціально-педагогічний процес формування екологічної культури учнівської молоді у зв’язку з цим дисертант визначає як результат створення оптимального соціокультурного середовища, що спричиняє цілеспрямований вплив на особистість, який призводить до позитивних змін екологічної культури індивіда на когнітивному, мотиваційному і поведінковому рівнях.

Дисертант базується на принципі чіткої відповідності педагогічного процесу екологічного виховання психологічному процесу формування екологічної свідомості, сформульованому провідними дослідниками в галузі екопсихології (С. Дерябо, О. Рудомшо-Дусяцької, В. Скребця, В. Ясвін).

Для формування екоцентричного типу екологічної свідомості, необхідно задіяти в педагогічному процесі якомога більше форм та методів педагогічних заходів, що гармонійно поєднують усі три компоненти ставлення до довкілля: емоційний, пізнавальний, поведінковий і, таким чином, формують екологічну свідомість, екологічні установки та екологічну поведінку (Н. Дежнікова, О. Король, Е. Никанорова, Ю. Ожегов, О. Пруцакова) та нові технології навчання, які, на думку ряду дослідників, (О. Пєхота, Т. Подобєдова, Л. Соломатін, Н. Суртаєва, Л. Макрідіна) дозволяють практично реалізувати педагогіку співробітництва і вікову потребу в самостійній практичній діяльності; одночасно поєднати індивідуальну й колективну діяльність; використовувати різноманітні форми взаємодії з громадськістю; розширити і доповнити навчальні програми з базових дисциплін.

Важливим принципом соціально-педагогічного підходу є принцип інтеграції діяльності органів державної влади і самоврядування, громадських організацій, шкільних і позашкільних закладів освіти, культурно-дозвіллєвих установ (еколого-натуралістичні центри учнівської молоді, дитячі еколого-туристичні табори, клуби, шкільні лісництва тощо). Аналіз методичних розробок працівників означених установ (О. Гончар, Л. Греханкіна, Т. Карпова, Г. Парчук, В. Сесін, В. Сініцина, Н. Стеценко) засвідчують про перетворення останніх на справжні центри екологічної освіти і виховання, вагомі інституції соціалізації молодого покоління, оскільки взаємодіючи і доповнюючи один одного, дозволяють забезпечити послідовне входження молодого покоління в соціально-культурне середовище.

Узагальнення наукових робіт, у яких розглядаються різні підходи до дослідження когнітивного (екологічного мислення) компоненту особистої екологічної культури (А. Волкова, Д. Доронін, Т. Лазарєва, О. Скрипник, К. Строєв) дозволило дійти висновку щодо специфіки його формування. З огляду на це в дисертації формулюється принцип комплексної реалізації когнітивного, мотиваційного і поведінкового компонентів екологічної культури засобами соціальної педагогіки. Також доводиться, що принцип „моделювання майбутнього” є одним з провідних при розробці і реалізації соціально-педагогічних програм екологічного спрямування.

Ще одним важливим принципом є принцип єдності загального, регіонального та місцевого рівнів у формуванні екологічної культури особистості. В цьому контексті суттєвого значення набуває краєзнавчий аспект екологічної освіти та виховання, який репрезентує місцевий рівень. Останній розглядається в двох методично важливих аспектах: 1) він надає загальним екологічним знанням конкретності і предметності, апелюючи до конкретно-предметного досвіду взаємодії індивіда з безпосередньо оточуючим його довкіллям (місцеве природне середовище) – «шлях від абстрактного до конкретного»; 2) з іншого боку, він слугує відправним пунктом для осмислення індивідом загальних (глобальних) екологічних проблем шляхом "від конкретного до абстрактного".

В цьому контексті обґрунтовується роль і місце туристично-краєзнавчої діяльності як складової соціального виховання, спрямованого на формування екологічної культури учнівської молоді.

Розвиток екологічного туризму орієнтований на збереження етнокультурного середовища, є умовою екологізації традиційних видів туризму. Це положення формулюється в дисертації на основі аналізу туризму як чинника формування екологічної культури, здійснених в працях О. Колотухи, М. Крачила, Я. Любивого, Г. Науменко, М. Скрипник, С. Совгіри, К. Строєва.

Наступний принцип – це принцип комплексності, згідно з яким екологічна освіта ґрунтується на засадах "комплексної екології", яка пов’язує природні (фізичні і біологічні явища) і соціально-культурні (в широкому розумінні, включаючи політичні, економічні, технологічні тощо) чинники. Це дозволяє, по-перше, поширити зміст і форми екологічної освіти на діяльність різноманітних гуртків за інтересами, аматорських колективів тощо, а по-друге, змістовно поєднати екологічний, естетичний, фізичний та інші напрями виховання особистості.

Принцип інтеграції зусиль передбачає поєднання можливостей школи і позашкільних установ, в тому числі з огляду на безперервність навчально-виховного процесу і соціалізацію особистості протягом усього життя. Ефективність розв’язання проблем довкілля для усієї країни в цілому залежить від активності та ініціативи на місцях. Вирішення таких проблем можливе тільки за умови тісної співпраці між державними та науковими установами, приватними підприємствами, громадськими організаціями та місцевим населенням. Таким чином, можна стверджувати, що недосконалість зв’язку і співпраці між цими інституціями призводить до погіршення існуючої екологічної ситуації на місцях. Новий акцент в розробці механізму зміни екологічної культури для забезпечення збалансованого розвитку, на думку автора дослідження, полягає у визнанні того, що місцева громада краще розуміє власні екологічні потреби, має можливість детальніше сформулювати бачення свого майбутнього та ефективно використовувати біологічні і ландшафтні ресурси. Це дало змогу зробити висновок, що громади, які дотримуються принципів екологічної, соціальної, економічної і культурної збалансованості національних і місцевих інтересів, пріоритетності екологічної культури, освіти як способу гармонізації життя населення з природою, досягають сталого розвитку саме в процесі реалізації екологічних програм, що в контексті нашого дослідження мало визначальний вплив при розробці таких програм для учнівської молоді.

Другий розділ - „Системно-педагогічний підхід до формування екологічної культури підростаючого покоління” – присвячено проблемі застосування еколого-освітніх програм у місцевій громаді, методиці використання проектних технологій у формуванні екологічної культури учнівської молоді.

На основі аналізу робіт, присвячених сучасним педагогічним технологіям, було виділено такі види педагогічних проектів: соціально-освітні, навчальні, виховні, технологічні, дослідницькі, індивідуальні, групові та колективні проекти. Зокрема, можна констатувати, що проектування і впровадження програм з формування екологічної культури учнівської молоді за ознаками найближче до соціально-освітніх і виховних проектів.

Технологія освітньо-виховної діяльності з досліджуваної проблеми представлена у вигляді програми з формування екологічної культури учнівської молоді, що містить обґрунтування, опис етапів соціально-педагогічної роботи, методів і засобів, послідовності їх застосування для досягнення прогнозованого результату. Крім того пропонується розробка перспективних напрямів формування екологічної культури студентської молоді шляхом впровадження еколого-освітніх програм, оскільки між світоглядними поглядами учнівської і студентської молоді існує кореляційний зв’язок, що підтверджується результатами анкетування.

В дисертації підкреслюється, що, зважаючи на віковий фактор, соціальний стан, індивідуальний розвиток особистості при плануванні засобів і методів, які використовувалися для формування екологічної культури учнівської молоді, можна дійти висновку, що багатоцільова екологічна програма, яка враховує місцеві традиції і сучасні суспільні запити, завдання комплексної екологічної освіти, виховання і практичної діяльності, відповідає вимогам технології створення проектів соціально-педагогічних систем.

Запропонована автором варіативна модель виділяє критерії, за якими діагностувалися еколого-освітні програми з формування екологічної культури учнівської молоді, що мають відображати:

- рівень розвитку екологічної свідомості;

- рівень сформованості екологічних цінностей та переконань, екологічних потреб, установок на екологічно доцільну поведінку в природі і суспільстві;

- наявність умінь і навичок свідомої екологічної діяльності.

За цими критеріями добиралися методи діагностування екологічної культури школярів, обґрунтовувалися форми і методи екологічної освіти і виховання у процесі розробки та реалізації місцевих програм з формування екологічної культури учнівської молоді, визначалися напрями екологозберігаючої діяльності.

З метою розробки даної програми, визначення цільових установок і педагогічних умов було здійснено констатувальне дослідження. Воно спрямовувалось на виявлення рівня сформованості екологічної культури учнівської молоді на початку експерименту. На цьому етапі було вивчено педагогічний досвід, шляхи і методи формування екологічної культури, які використовуються в сучасній педагогічній діяльності.

Наукові положення дисертаційного дослідження зумовили обґрунтування критеріїв та показників сформованості екологічної культури учнівської молоді. Визначені нами групи критеріїв відображають особливості емоційного, пізнавального та поведінкового компонентів ставлення до довкілля.

В дисертації використовувався підхід О. Король, згідно з яким мотиваційний компонент природоохоронної діяльності передбачає наявність мотивів ставлення до природи, інтересу до сучасних екологічних проблем, а також наявність позитивно-логічної потреби у природоохоронній діяльності; діяльнісний компонент відбиває характер і результативність як навчальної діяльності з оволодіння екологічними знаннями й уміннями, так і конкретної практичної діяльності учнів з охорони навколишнього середовища - конкретні вчинки, дії учнів, їх екологічну й природоохоронну діяльність. До участі у походах, як і при проведенні екологічних таборів і екскурсій, слід залучати фахівців, обізнаних з екологічними проблемами регіону, культурно-історичними ресурсами місцевості, що відіграє надзвичайно важливу роль у пізнавальній діяльності юних туристів - пропонують автори наукових досліджень. Розглянуті структурні компоненти екологічної культури визначають міру екологічної активності і, відповідно, рівні розвитку екологічної культури, властиві кожній людині, що градуються від низького рівня до високого. Використання розробленої методики діагностування рівнів розвитку екологічної культури дало змогу припустити, що показники високого рівня екологічної культури знижуються за відсутності мотиваційного і діяльнісного компонентів екологічної та природоохоронної поведінки, хоч розвиваються під час реалізації спеціальних екологічних програм.

Визначені рівні сформованості екологічної культури учнів середньої школи дозволили встановити, що учні з високим рівнем розвитку екологічної культури мають глибокі знання і володіють вміннями застосовувати ці знання на практиці в різноманітних ситуаціях (23,46 %); середній рівень характеризується наявністю лише елементарних екологічних знань, які учень не завжди вміє правильно застосовувати (29,63 %); низький рівень мають учні, які володіють вкрай обмеженим обсягом екологічних знань і слабкими уміннями самостійного застосування їх на практиці (46,91 %).

Констатувальним експериментом було охоплено респондентів кількох категорій (учні, вчителі, батьки). Дослідження в невеликій за обсягом вибірці осіб з перевірки ідей та моделі дослідно-експериментального навчально-виховного процесу дозволяє віднести експеримент до категорії камерних, натурних, що здійснюються в малих групах. При цьому було дотримано умови мінімального втручання дослідника в природу таких соціальних об’єктів, як клас, група, що дозволило перевірити гіпотезу про причинно-наслідкові зв'язки між формуванням екологічної культури молодої людини та середовищем. Цим зумовлений і характер експериментальної ситуації – польовий, оскільки експериментальна група перебувала у звичних для себе умовах.

Елементом вибіркової сукупності на кожному етапі дослідження була місцева громада, одиницями спостереження - учні 5-11 класів, їх батьки та вчителі, що забезпечило якість інформації, отриманої в результаті дослідження, оскільки завдяки однорідності контингенту обстежених було дотримано таких параметрів, як репрезентативність, надійність і валідність.

На етапі визначення цільових установок проектування багатоцільової програми методично важливим був аналіз відповідей учнів на питання тестів з визначення цінностей, що дозволив простежити рівень сформованості природоохоронної поведінки учнів на початку експериментального дослідження, і виявити педагогічні протиріччя: між рівнем сформованості екологічних уявлень та вмінням використовувати теоретичні знання у конкретних ситуаціях; між необхідністю встановлювати причинно-наслідкові зв’язки під час характеристики проблем забруднення навколишнього середовища та відсутністю інтегративних міждисциплінарних програм, що вивчають глобальні, регіональні та місцеві екологічні загрози; між бажанням приймати участь у природоохоронній діяльності та несформованістю необхідних якостей особистості, браком практичного досвіду та наполегливості.

Одним з факторів (шляхів, методів) формування екологічної культури є залучення учнівської молоді до природоохоронної діяльності. Ряд дослідників (В. Борейко, О. Івоненко, М. Костецький, С. Кравченко, Г. Марушевський та ін.) підкреслювали, що така діяльність є не тільки засобом екологічного виховання й освіти, а й одним з основних показників рівня сформованості екологічної культури особи.

Сказане, на думку дисертанта, цілком узгоджується з положеннями коеволюційної концепції взаємодії соціуму з довкіллям (Г. Білявський, В. Бровдій, А. Гор, Р. Дубос, А. Назаретян), що передбачає перехід до збалансованого природокористування та встановлення соціальних механізмів, здатних забезпечити узгодження соціально-економічного поступу із законами природи, тобто усталений екологічний розвиток.

Аналіз та узагальнення результатів констатувального експерименту дав змогу зробити висновок, що в контексті природознавчої освіти особливий інтерес становлять механізми формування екологічної культури, що допомагають досягти істотного розвитку ноосферного світогляду шкільної молоді шляхом виконання таких завдань з природничих дисциплін, що дають уявлення про взаємопов’язані процеси в природі; вчать оцінювати навколишній світ; допомагають знайти кожному учню той спосіб життєдіяльності, що дозволяє розвивати здатність правильно мислити, постійно прагнути самоосвіти; показати, як приймати рішення, обирати напрями втілення цих рішень в життя. Тому під час вивчення природничих дисциплін включалися вправи з визначення цінностей, створювалися ситуації для формування системи екологічних переконань, установок на екологічну правильну поведінку та екологічні потреби.

З огляду на те, що туризм в усіх його проявах як соціальний інститут комплексного впливу на людину формує особистість шляхом реалізації гуманістичних культурних цінностей та розвиває важливі соціальні якості людини: відповідальність за інших, активну життєву позицію, відкритість до нового, незалежність суджень, прагнення особистого успіху як форми реалізації, здатність спілкуватися з людьми, в дисертації обстоюється необхідність формування екологічної культури учнівської молоді також і засобами туризму. Саме тому, серйозної уваги потребує активізація туристсько-екскурсійної роботи, що сприяє соціальному становленню й розвитку молоді і передбачає загальну туристську освіту у вищих навчальних закладах, спеціальних середніх навчальних закладах і школах, шляхом вивчення на місцевому матеріалі історичного минулого нашої країни, надбань національної культури, особливостей природи, традицій та звичаїв шляхом проведення краєзнавчих екскурсій різної тематики, організації еколого-освітньої діяльності у природно-заповідних установах, зокрема в дендрологічних парках.

Апробація даної моделі здійснювалася на базі Матюшівської та Трушківської ЗОШ Білоцерківського району Київської області. Екологічну програму спроектовано за принципом шведської „Школи на луках”. Кожного навчального року опрацьовується принаймні один проект, пов’язаний із навколишнім середовищем, культурою, соціальними проблемами в межах великої екологічної програми, що спирається на екологічну освіту і виховання, природозберігаючу діяльність в місцевій громаді і має такий алгоритм:

1. Визначення проблемної ситуації, пов’язаної з особливостями біосферного світогляду молоді місцевої громади і діагностування окремих компонентів екологічної культури у вибірці досліджуваних осіб.

2. Визначення мети й актуальних орієнтирів програми для даного соціокультурного середовища.

3. Проектування етапів і напрямів реалізації програми, визначення головних завдань, добір конкретних засобів для втілення програми.

4. Послідовне впровадження кожного етапу, коригування форм і методів втілення програми, оцінювання соціальних, психологічних та педагогічних змін у процесі формування екологічної культури.

5. Оцінювання ефективності програми та вироблення рекомендацій на більш тривалу перспективу сталого розвитку громади.

У третьому розділі – "Дослідно-експериментальна перевірка ефективності формування екологічної культури учнівської молоді засобами еколого-освітніх програм” - обґрунтовано критерії оцінювання ефективності впровадження екологічних програм, сформульовано педагогічні умови, що забезпечують високий рівень формування екологічної культури за найбільш адекватними напрямами природозберігаючої діяльності, проаналізовано результати апробації експериментальної методики.

Методи реалізації еколого-освітніх програм передбачають включення різноманітних форм роботи до навчальних і позанавчальних курсів, що дозволяє комплексно застосовувати організаційні технології соціально-педагогічної діяльності і протягом навчання, виконання науково-дослідних робіт (Мала Академія Наук), навчальної практики побачити результати своєї діяльності, поетапно досягнути мети програми, що відповідає принципам гармонійного виховання особистості і має соціальну спрямованість.

У формувальному експерименті приймали участь учні Матюшівської ЗОШ, задіяні в реалізації еколого-освітньої програми (експериментальна група – 32 учні) та учні Трушківської ЗОШ, що не приймали участь в еколого-освітній програмі (контрольна група – 58 учнів). Приступаючи до здійснення формувального експерименту ми припустили, що еколого-освітня програма організовує і дає новий вимір, дозволяє проаналізувати недоліки і досягнення, спланувати подальші дії і обрати напрями екологозберігаючої діяльності на майбутнє, зокрема такі:

1. Створення екологічної стежки.

2. Складання авторської програми факультативу з екології, адаптованої до місцевих умов.

3. Проведення науково-освітніх експедицій для обстеження долини річки Роставиця в межах Сквирського і Білоцерківського районів Київської області і вироблення рекомендацій для покращення стану її екосистем.

4. Створення дитячої громадської екологічної організації „Раставиця”.

5. Виділення еталонної ділянки прибережної захисної смуги річки Роставиця в межах села Матюші.

6. Оформлення експозицій екологічного музею.

7. Створення екологічної агітаційної бригади.

8. Організація екологічного табору спільно з Білоцерківським районним кризовим центром для дітей, що потребують педагогічної допомоги.

Належний рівень ефективності впровадження місцевих програм забезпечується такими педагогічними умовами:

1) застосування системного підходу до проектування та реалізації програм з формування екологічної культури молоді;

2) приведення мети і змісту місцевих програм у відповідність з вимогами формування біосферного типу мислення – програмно-цільовий підхід;

3) застосування комплексу методів та організаційних форм, що активізують екологозберігаючу діяльність молоді і забезпечують її адаптацію до соціокультурного середовища своєї місцевості – діяльнісний підхід;

4) поєднання місцевих екологічних програм з програмами сталого розвитку, регіонального, державного та європейського рівнів, що підкріплює їх дієвість – інтегративний підхід.

Під час впровадження програми з формування екологічної культури учнівської молоді здійснювався моніторинг контрольних і самостійних робіт, участі в екологічних акціях, екологічних тижнях, науково-дослідній роботі з метою визначення кількісних змін в обсязі екологічних знань.

Інструментарій для оцінювання ефективності реалізації програми з формування екологічної культури молоді, включав: анкети, екологічні ігри, шкальні техніки, малюнкові методи, проективні методи, поглиблені інтерв’ю, статистичний аналіз стандартних тестів, методи самооцінювання, експертних оцінок, групового захисту проектів. Всі ці методи відносяться до формувальних, головне завдання яких – сформувати екологічну поведінку учнівської молоді, оптимізувати ставлення до довкілля.

Щорічне зростання кількості учасників традиційних акцій („Птах року”, „Жива вода”, „До чистих джерел”, „День Землі”, „Добрі послуги пернатим”) яскраво підтвердило ефективність втілення програми, як і зростання кількості учасників Малої Академії Наук, які вивчали малі річки – від двох учнів до десяти.

Авторська програма факультативу з екології, теми якої наведені в дослідженні, була рекомендована як зразок для учителів всього району і, таким чином, питання, що були включені в програму, вивчалися не лише у 2 класах однієї школи, а в багатьох школах району. Крім того, ця програма розглядалася у Київському обласному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів і стала основою для створення одного з варіантів програм з екології для використання у педагогічному процесі загальноосвітніх шкіл Київської області.

Таким чином, кількість обізнаних з цими проблемами зростала за рахунок школярів, їх батьків, учителів та місцевих спеціалістів сільського господарства, а пропозиції до Проекту місцевого плану дій, були внесені до Програми охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів і екологічної безпеки в Білоцерківському районі Київської області на період до 2005 року.

Метод експертних оцінок ефективності педагогічного експерименту застосовувався на кожному етапі: 1) атестація розробника програми в межах школи; 2) обмін думками про зміст програми на методичному об’єднанні викладачів предметів природничого циклу в райвно; 3) обговорення питань організації позаурочного екологічного виховання під час проведення міжрайонного семінару для вчителів біології та географії; 4) визначення пріоритетів у формуванні екологічної культури молоді на шведсько-українському семінарі за участю екологів Київської області.

Посилення мотивації екологічної поведінки учнів в результаті впровадження екологічних програм визначалося методом „Полярних профілів” (методика В. Скребця), що передбачає перевірку методик природозберігаючої поведінки „Альтернативною шкалою поведінки за збереження довкілля” та опитувальника „Ставлення до навколишнього середовища”, адаптованих для учнів 7-11 класів.

Аналіз отриманих даних засвідчив позитивні зміни показників рівнів сформованості екологічної культури учнівської молоді та довів ефективність розробленої методики. Динаміку змін рівнів сформованості екологічної культури в учнів контрольної та експериментальної груп відображено в таблиці.

Таблиця 1

Порівняння рівнів сформованості екологічної культури учнівської молоді

Зріз | Група | Кількість учнів за рівнями

Низький | Середній | Високий

абс. | % | абс. | % | абс. | %

Початковий | ЕГ | 15 | 46,87 | 13 | 40,63 | 4 | 12,5

КГ | 27 | 46,55 | 24 | 41,38 | 7 | 12,07

Заключний | ЕГ | 3 | 9,38 | 11 | 34,37 | 18 | 56,25

КГ | 24 | 41,38 | 23 | 39,66 | 11 | 18,96

Як видно з даних таблиці, низький рівень сформованості екологічної культури в експериментальній группі знизився на 37,49 %, а високий зріс на 43, 75 %. Таким чином, реалізація місцевої екологічної програми дозволяє зберегти безперервність процесу формування екологічної культури, сприяє збагаченню знань про довкілля, формуванню біосферного світогляду, розвитку умінь дослідницької роботи. Такі програми сприяють формуванню груп, що перейшли від формального засвоєння екологічних знань до розвитку стійких, емоційно закріплених стереотипів екологічної поведінки. В цих групах з часом з'являються необхідні організатори екологічних заходів (екоменеджери громад) та місцеві екологічні підприємці, активні захисники нової біосферної парадигми, нових форм поведінки, адже вони обрали модель сталого розвитку світу.

Порівняння результатів анкетування учнівської і студентської молоді виявило, що показники рівнів сформованості екологічної культури мало відрізняються. Це свідчить про кореляційний зв’язок у світогляді молоді місцевої громади, однакове ставлення до екологічних проблем підтверджує необхідність впровадження екологічних програм не лише для учнів, а й для студентства. Адже місцева громада є не лише певною сукупністю людей, що проживають на одній території, а й ідеальною конструкцією, символом, що втілює їх уявлення про певні форми соціального життя.

Для оцінювання достовірності і надійності отриманих результатів всі експериментальні результати було узагальнено і опрацьовано методами математичної статистики, адаптовано до потреб дослідження контент-аналізом, методом факторного аналізу, також було застосовано метод незалежного експертного опитування. Щоб уникнути помилок у статистичній обробці даних експерименту використано метод альтернативного аналізу діагностувальних тестових завдань. При цьому використано засоби унаочнення числових даних: таблиці, рисунки, графіки, схеми, діаграми, гістограми.

У додатках вміщено анкети та результати обчислень кількісних аналітичних показників, опис проекту