ПОЛТАВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ університет

імені В.Г.КОРОЛЕНКА

СИПЧЕНКО Ольга Миколаївна

УДК 371 (091)

НАВЧАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ЛІТЕРАТУРА

В СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ

(другА половинА XIX – початОК ХХ ст.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Полтава – 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Слов’янському державному педагогічному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Панасенко Елліна Анатоліївна

Слов’янський державний педагогічний

університет, доцент кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Адаменко Олена Вікторівна,

Луганський національний університет

імені Тараса Шевченка,

декан факультету допрофесійної підготовки;

кандидат педагогічних наук, доцент Семеновська Лариса Аполлінаріївна, Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка,

доцент кафедри педагогіки.

Захист відбудеться “2” липня 2008 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 44.0531.01 у Полтавському державному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка за адресою: 36003, м. Полтава, вул. Остроградського, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка за адресою: 36003, м. Полтава, вул. Остроградського, 2.

Автореферат розісланий “30” травня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н. І. Шиян

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Формування нової генерації висококваліфікованих педагогічних кадрів з інноваційним типом мислення, розвиненою світоглядною культурою, здатних усвідомлювати місце та роль освітніх процесів у світовому культурному просторі є стратегічним орієнтиром розвитку українського суспільства. Саме через діяльність педагога реалізується державна політика, спрямована на зміцнення інтелектуального й духовного потенціалу народу, розвиток вітчизняної науки й техніки, збереження й примноження національно-культурної спадщини.

У Державній національній програмі “Освіта (Україна. ХХІ століття)”, Національній доктрині розвитку освіти, Концепції педагогічної освіти підкреслюється необхідність суттєвого зростання наукової, виховної й предметної компетентності вчителів, їхньої професійної відповідальності за результативність своєї діяльності.

Суспільна потреба в ініціативних, усебічно освічених фахівцях зумовлює пошуки ефективних шляхів удосконалення професійно-педагогічної підготовки, що можливо передусім на основі синтезу сучасних досягнень педагогічної теорії й вивчення досвіду минулого. У зв’язку з цим особливого значення набуває розвиток змісту освіти як системоутворювального чинника професійної підготовки.

Оскільки зміст освіти визначено навчальними планами і програмами, а розкрито в підручниках та посібниках, навчально-педагогічна література перебирає на себе роль провідного дидактичного засобу професійної підготовки вчителя. Зокрема, підручник як носій змісту освіти відображає свою епоху, рівень знань, світогляд і стереотипи, що панують у країні, служить своєрідним підсумком розвитку суспільства. Таким чином, навчально-педагогічна література є втіленням певної системи цінностей, ідеології та культури, через що історія навчальної книги є невід’ємним і надзвичайно важливим складником усіх періодів розвитку історико-педагогічного процесу. Доцільність обраного періоду (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) обумовлено масштабністю пошуків щодо забезпечення й конструювання навчально-педагогічної літератури, інтенсивністю у зв’язку з цим розвитку вітчизняної педагогічної теорії, зверненням до зарубіжного педагогічного досвіду, а отже, піднесенням значення підготовки вчителя.

У цьому контексті аналізувалися різні за концептуальними підходами, змістом та якістю навчальні підручники, посібники з педагогіки та монографічні праці досліджуваного періоду, авторами яких були видатні вчені: П. Блонський, В. Вахтеров, Б. Грінченко, М. Демков, О. Духнович, П. Каптерєв, М. Корф, С. Миропольський, С. Русова, К. Ушинський, П. Юркевич, а також маловідомі педагоги М. Бжезинський, М. Вайсфельд, В. Гольцев, Є. Джунковська, П. Солонін, С. Шевирєв, К. Ярош та ін.

Питання становлення й розвитку педагогічної освіти в Україні та її забезпечення навчально-педагогічною літературою в певні історичні періоди розглядалися в працях О. Адаменко, В. Вихрущ, Л. Вовк, Н. Дем’яненко, М. Євтуха, Т. Завгородньої, С. Золотухіної, В. Лугового, В. Майбороди, О. Мартиненка, О. Микитюка, Н. Побірченко, С. Сірополка, Б. Ступарика, О. Сухомлинської, М. Ярмаченка та ін.

Актуальні аспекти проблеми забезпечення та розробки підручника знайшли відображення в дослідженнях вітчизняних і зарубіжних науковців: П. Буги, А. Вербицького, О. Гречихіна, М. Тупальського, Л. Тюріної та ін., – присвячених теорії створення підручника для вищих педагогічних навчальних закладів; у роботах В. Бейлінсона, В. Беспалька, Д. Зуєва, І. Лернера, І. Товпинець, В. Цетлін та ін. здійснено аналіз сутності, структури та змісту підручника, його функціонального забезпечення; Ю. Бабанський, І. Лернер, Н. Тализіна та ін. розкрили роль і місце книги в навчальному процесі; у працях І. Журавльова, Л. Зоріної, В. Мадзігона та ін. висвітлено зміст освіти з урахуванням особливостей навчального предмета. До аналізу історії шкільного підручника як соціально-педагогічного феномену зверталися І. Бай, Я. Кодлюк, Л. Пироженко, О. Фізеші; суттєвий внесок у дослідження тенденцій структурування змісту шкільних підручників зробили М.-В. Савчин, Б. Фуртак та ін.

Сучасні підходи до розробки теоретичних підвалин, модульного розподілу змісту навчального матеріалу, специфіки структури навчально-педагогічної літератури репрезентовано в працях: А. Алексюка, Л. Артемової, А. Бойко, С. Вітвицької, О. Вишневського, В. Галузинського, І. Зайченка, А. Кузьмінського, В. Лозової, О. Любара, В. Мадзігона, С. Максимюк, Н. Мойсеюк, В. Омеляненка, С. Пальчевського, О. Савченко, А. Сбруєвої, Г. Троцко, М. Фіцули, А. Фурмана, В. Ягупова та ін.

Значний інтерес для нашої роботи становлять дисертації сучасних авторів, присвячені досліджуваній проблемі (Н. Бєлкіна, Л. Березівська, Г. Білавич, М. Головкова, Л. Журенко, Т. Ільїна, О. Машталер, О. Неживий, Е. Панасенко, І. Пінчук, С. Саяпіна, Л. Семеновська, Т. Стоян).

Аналіз навчально-педагогічної літератури, наукових праць, матеріалів дисертаційних досліджень, що розкривають окремі аспекти історіографії проблеми, теоретичні засади конструювання навчально-педагогічної літератури, її змістового та процесуального забезпечення свідчить про те, що наразі теорія підручника з педагогіки потребує подальшої розробки, зокрема, бракує спеціальних праць з теорії побудови навчальних книг, їх забезпечення та досвіду використання в процесі професійної підготовки вчителя. Відсутність цілісних досліджень з проблеми в поєднанні з її актуальністю на сучасному етапі реформування освіти в Україні зумовили вибір теми дисертації: “Навчально-педагогічна література в системі професійної підготовки вчителя (друга половина хіх початок хх ст.)”.

Зв’язок роботи з науковими планами та темами. Дисертацію виконано відповідно до плану наукової роботи кафедри педагогіки Слов’янського державного педагогічного університету “Гуманізація навчально-виховного процесу”. Тему дисертації затверджено Вченою радою Слов’янського державного педагогічного університету (протокол № 8 від 11.01.2005 р.) та узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 4 від 26.04.2005 р.).

Мета дослідження полягає у виявленні забезпечення навчально-педагогічною літературою та специфіки її конструювання в системі професійної підготовки вчителя другої половини ХІХ – початку ХХ століття, а також засобів творчого використання історико-педагогічної спадщини підручникотворення в сучасних умовах.

Завдання дослідження.

1. Проаналізувати стан розробки досліджуваної проблеми в історії вітчизняної педагогічної думки та визначити основні її періоди.

2. Схарактеризувати систему професійно-педагогічної підготовки вчителя другої половини ХІХ – початку ХХ ст. та виявити етапи забезпечення навчально-педагогічною літературою і специфіки її конструювання.

3. Систематизувати досягнення, обґрунтувати тенденції та особливості розвитку вітчизняної педагогічної теорії другої половини ХІХ – початку ХХ ст., що стали основою для забезпечення навчально-педагогічною літературою та її конструювання в системі професійної підготовки вчителя досліджуваного періоду.

4. Обґрунтувати роль зарубіжної науково-педагогічної думки в розробці вітчизняної навчально-педагогічної літератури другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

5. Визначити принципи, розкрити зміст, структуру та функції навчально-педагогічної літератури досліджуваного періоду.

6. Розробити спецкурс “Навчально-педагогічна література в професійній підготовці сучасного вчителя” та проект змісту підручника з педагогіки за модульним розподілом навчального матеріалу як засоби використання в сучасних умовах історико-педагогічної спадщини підручникотворення.

Об’єкт дослідження – професійна підготовка вчителя другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Предмет дослідження – забезпечення навчально-педагогічною літературою та специфіка її конструювання в системі професійної підготовки вчителя другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Методологічну основу дослідження становлять: теорія наукового пізнання й діалектичного розуміння сутності історико-педагогічного процесу, ідеї антропологічного вчення про людину як предмет навчання й виховання, наукові концепції взаємозв’язку історії із сучасністю, взаємозумовленості соціально-педагогічних явищ і процесів та необхідність їх вивчення в конкретних історичних умовах; сучасні підходи до професійної підготовки майбутнього вчителя; науковий плюралізм у оцінці педагогічних теорій та ідей. У дослідженні дотримано принципи гуманізації, наукової об’єктивності, доказовості, суб’єктності, історичного детермінізму, єдності теорії і практики.

Теоретичною основою дослідження є досягнення педагогічної науки, що містять:–

теоретичні узагальнення та висновки про стан вітчизняної педагогічної освіти в досліджуваний період (М. Демков, О. Духнович, П. Каптерєв, М. Корф, С. Миропольський, М. Пирогов, К. Ушинський, П. Юркевич та ін.);–

теорію підручника як провідного дидактичного засобу професійно-педагогічної підготовки вчителя (В. Бейлінсон, В. Беспалько, П. Буга, Н. Буринська, А. Вербицький, О. Гречихін, Д. Зуєв, В. Краєвський, І. Лернер, М. Тупальський, Л. Тюріна та ін.);–

концептуальні ідеї історико-педагогічних досліджень щодо проблем розвитку педагогічної освіти та її забезпечення навчально-педагогічною літературою (А. Бойко, Л. Вовк, Б. Год, Н. Дем’яненко, М. Євтух, С. Золотухіна, В. Майборода, О. Сухомлинська, М. Ярмаченко та ін.).

У процесі реалізації завдань дослідження було застосовано такі методи: аналіз, синтез, класифікація, інтерпретація наукових джерел, що сприяли узагальненню та систематизації поглядів вітчизняних педагогів на проблему, розкриттю забезпечення й досвіду конструювання навчально-педагогічної літератури другої половини ХІХ – початку ХХ ст.; порівняльного аналізу, що уможливило співвіднесення й зіставлення явищ, процесів, підходів, фактів щодо означеної проблеми та обґрунтування на цій основі певних результатів і висновків дослідження; хронологічний, ретроспективний, історико-типологічний, логіко-системний методи, які дозволили розкрити систему професійно-педагогічної підготовки вчителів другої половини ХІХ – початку ХХ ст., виявити періоди, етапи й тенденції конструювання і забезпечення навчально-педагогічною літературою, обґрунтувати роль зарубіжної науково-педагогічної думки в розробці вітчизняної навчально-педагогічної літератури, виявити й розкрити засоби творчого використання спадщини підручникотворення в сучасних умовах.

Джерельна база дослідження. У процесі історико-педагогічного пошуку використано матеріали Центрального державного історичного архіву м. Києва (ЦДІА України): ф. 707 “Управление Киевским учебным округом”; Центрального архіву Полтавської області, м. Полтава (ЦАПО): ф. 512 “Полтавська єпархіальна училищна рада”; Державного архіву Харківської області, м. Харків (ДАХО): ф. 45 “Харківська міська управа”, ф. 266 “Дирекція народних училищ Харківської губернії”. Досліджувалися фонди, зокрема відділів колекцій та рідкісної книги, Національної наукової бібліотеки України імені В. Вернадського, Державної науково-педагогічної бібліотеки АПН України імені В. Сухомлинського (Київ), Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Короленка, Педагогічного музею АПН України, Російської державної бібліотеки (Москва).

Джерелами дослідження стали підручники, навчальні посібники, монографічні праці вітчизняних і зарубіжних філософів та педагогів досліджуваного періоду: М. Бердяєв “Судьба России” (1990), В. Соловйов “Три разговора” (1991), П. Блонський “Курс педагогики” (1916), Б. Грінченко “Народні вчителі і вкраїнська школа” (1906), О. Духнович “Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских” (1857), П. Каптерєв “Дидактические очерки. Теория образования” (1915), М. Корф “Русская начальная школа” (1879), С. Миропольський “План и основы устройства нашей народной школы” (1875), С. Русова “Нова школа” (1914), К. Ушинський “Человек как предмет воспитания. Опыт педагогической антропологии” (1895-1896), Я. Чепіга “Проблеми виховання й навчання в світлі науки й практики” (1913), П. Юркевич “Курс общей педагогики” (1869) та ін.; наукові монографії сучасних українських і російських науковців: Л. Артемова “Історія педагогіки України” (2006), В. Беспалько “Теория учебника: Дидактический аспект” (1988), А. Бойко “Педагогіка. Інтегрований курс теорії та історії” (2004), П. Буга “Вузовский учебник: создание, выпуск, распространение” (1987), Н. Дем’яненко “Загальнопедагогічна підготовка вчителя в Україні (ХІХ – перша третина ХХ ст.)” (1998), С. Золотухіна “Тенденції розвитку виховуючого навчання” (1995), О. Сухомлинська “Українська педагогіка в персоналіях” (2005), М. Тупальський “Основные проблемы вузовского учебника” (1976) та ін.); дореволюційні періодичні видання: “Вільна українська школа”, “Русская школа”, “Світло” та ін.; сучасні періодичні видання: “Підручник ХХІ ст.”, “Проблемы вузовского учебника”, “Проблеми сучасного підручника”, “Рідна школа”, “Университетская книга”, “Шлях освіти” та ін.

Хронологічні межі дослідження. Нижня межа – 60-ті роки ХІХ ст. – час трансформацій у соціально-економічній сфері країни, зародження громадсько-педагогічного руху, становлення системи педагогічної освіти та пошуку її забезпечення навчально-педагогічною літературою. Верхню межу дослідження обумовлено революційними подіями 1917 року, що позначили відлік нової епохи розвитку суспільства, внесли зміни до системи педагогічної освіти і змісту навчально-педагогічної літератури, вплинули на визначення якісно нових вимог до особистості вчителя, його професійно-педагогічної підготовки та її навчально-педагогічного забезпечення.

Наукова новизна і теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній уперше виявлено забезпечення навчально-педагогічною літературою підготовки вчителя другої половини ХІХ – початку ХХ ст. та специфіку її конструювання; виділено етапи забезпечення навчально-педагогічною літературою та специфіки її конструювання: основний (1860 – 1890 рр.) та дослідний (1890 – 1917 рр.); систематизовано досягнення вітчизняної педагогічної теорії, обґрунтовано її тенденції – пошуку в становленні вітчизняної педагогіки як науки й навчальної дисципліни, розвитку ідей народності у вихованні, зростання національного компоненту в підготовці вчителя тощо; обґрунтовано роль зарубіжної науково-педагогічної думки (реформаторської, прагматистської, вальдорфської педагогік та ін.) у розробці вітчизняної навчально-педагогічної літератури; визначено принципи: актуальності, науковості, фундаментальності, системності, поєднання національного та загальнолюдського, відповідності програмі, доступності та наочності, міжпредметних зв’язків, єдності теорії й практики, – розкрито зміст, структуру, функції навчально-педагогічної літератури досліджуваного періоду (загальні: інформаційно-освітня, розвивальна, виховна, трансформаційна, систематизувальна, самоосвітня – та часткові: інтегрувальна, стимулювальна, інтерпретаційна, функція самоконтролю).

Подальшого розвитку дістало дослідження системи професійно-педагогічної підготовки вчителя, становлення основних педагогічних ідей та тенденцій підручникотворення, що знайшли відображення в забезпеченні й конструюванні навчально-педагогічної літератури досліджуваного періоду.

Уведено до наукового обігу нові та маловідомі раніше архівні матеріали, підручники, навчальні посібники з педагогіки, що значно розширюють уявлення про навчально-педагогічну літературу другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у виявленні забезпечення і специфіки конструювання навчально-педагогічної літератури в системі професійної підготовки вчителя другої половини ХІХ – початку ХХ ст., що сприяє поповненню й розвитку історико-педагогічного знання; у визначенні та розкритті засобів використання історико-педагогічної спадщини підручникотворення через розробку й упровадження спецкурсу “Навчально-педагогічна література в професійній підготовці сучасного вчителя” для спеціалістів і магістрів у навчальний процес Слов’янського державного педагогічного університету (довідка № 132 від 20.02.2008), Харківського гуманітарно-педагогічного інституту (довідка № 01-13/120 від 20.02.2008), Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (довідка № 257 від 15.05.2008), Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (довідка № 127/02 від 06.03.2008); розробка проекту змісту підручника з педагогіки за модульним розподілом навчального матеріалу. Зроблені узагальнення та висновки будуть сприяти розширенню теоретичних підвалин сучасного підручникотворення, удосконаленню системи професійно-педагогічної підготовки вчителя й конструюванню інноваційних підручників, навчальних посібників та створенню довідкових видань з педагогіки. Результати дослідження доцільно використовувати під час складання навчальних планів і програм, викладання нормативних та елективних курсів з педагогіки та історії педагогіки, що забезпечить піднесення рівня підготовки фахівців педагогічних закладів освіти всіх рівнів акредитації.

Вірогідність та аргументованість результатів дослідження і його наукових висновків забезпечується чітким методолого-теоретичним обґрунтуванням, застосуванням комплексу методів, адекватних меті, завданням, об’єкту і предмету дослідження; опорою на сучасні досягнення історико-педагогічної науки, цілеспрямованим аналізом значного обсягу науково-педагогічних, архівних, теоретичних, емпіричних, документальних та інших джерел; науковою апробацією та виявленими засобами впровадження історико-педагогічної спадщини в сучасне підручникотворення.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки проведеного дослідження обговорювалися на семінарах кафедри педагогіки, оприлюднювалися на науково-теоретичних, науково-методичних конференціях викладачів, аспірантів і студентів Слов’янського державного педагогічного університету (2004 – 2008 рр.), І Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасна молодь: крок у майбутнє” (Суми, 2006 р.), на науково-практичній конференції “Проблеми сучасної педагогічної освіти” (Ялта, 2006 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Реалізація принципу наступності дошкільної та початкової ланок у контексті суб’єктної парадигми освіти” (Слов’янськ, 2007 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Викладач і студент: перспективи професійного зростання”, (Черкаси, 2007 р.), Всеукраїнському науково-практичному семінарі “Шляхи вдосконалення професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів” (Донецьк, 2007 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті М. О. Корфа “І Корфовські педагогічні читання” (Бердянськ, 2007 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено у 8 одноосібних публікаціях автора, з них 7 – у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (355 позицій), 1 таблиці, 4 рисунків, 10 додатків. Повний обсяг дисертації становить 300 с., у тому числі основного тексту – 195 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методологічні, теоретичні засади та методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, окреслено хронологічні межі та схарактеризовано джерельну базу дослідження; наведено відомості про апробацію й упровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Аналіз ступеня дослідженості проблеми” доведено, що навчальна книга є джерелом і найважливішим дидактичним засобом одержання знань; на основі вивчення наукових джерел (праць Ю. Бабанського, Б. Бадмаєва, В. Бейлінсона, П. Буги, В. Вахтерова, А. Вербицького, М. Галагузової, О. Гречихіна, О. Духновича, Д. Зуєва, П. Каптерєва, О. Карабанова, А. Коржуєва, М. Корфа, В. Краєвського, І. Лернера, В. Мадзігона, С. Миропольського, В. Попкова, В. Смирнова, А. Сохора, Н. Тализіної, М. Тупальського, Л. Тюріної, К. Ушинського, А. Фурмана, В. Цетлін, Х. Штрицеля та ін.) проаналізовано стан розробки досліджуваної проблеми; визначено шість періодів становлення й розвитку навчально-педагогічної літератури впродовж другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. за такими критеріями: соціально-економічний розвиток суспільства, стан вітчизняної та зарубіжної педагогічної думки, забезпеченість літературою з підготовки вчителя, конструювання навчально-педагогічної літератури.

Перший (друга половина ХІХ ст. – 1917 р.) характеризується як період найбільш масштабних і продуктивних змін у становленні та розвитку вітчизняної науково-педагогічної теорії, які сприяли появі великої кількості навчально-педагогічної літератури. Науковці цього періоду (В. Вахтеров, О. Духнович, П. Каптерєв, М. Корф, С. Миропольський, К. Ушинський та ін.) намагалися розкрити роль та призначення навчально-педагогічної літератури, указували на те, що навчальна література з педагогіки покликана забезпечити потребу вчителів у навчальній, науково-популярній, педагогічній систематизованій та адаптованій інформації щодо особливостей організації навчально-виховного процесу та узагальненого аналізу реальної освітньої практики. Поняття “навчально-педагогічна література” об’єднувало підручники, навчальні посібники з педагогіки, історії педагогіки, дидактики, методики викладання, основ фізіології, педології, шкільної гігієни, загальної та педагогічної психології, експериментальної педагогіки, педагогічної психології, монографічні твори тощо. В умовах дефіциту вчителів та масової підготовки педагогічних кадрів у зазначений період педагогічна література була єдиним провідним засобом навчання. У межах досліджуваного періоду за вказаними критеріями виділено два етапи: основний (1860 – 1890 рр.) та дослідний (1890 – 1917 рр.).

Другий (1917 – 30-ті рр. ХХ ст.) схарактеризовано як період цільового визначення навчально-педагогічної літератури, зумовлений зміною загальнотеоретичних уявлень про роль і місце підручника в системі засобів навчання. Упродовж цього історичного періоду виокремились основні типи книг: наукові, навчальні, виробничі, довідкові, науково-популярні, суспільно-політичні (публіцистичні) та художні. Уводилися нові моделі навчальних посібників: “розсипні” підручники, “робочі” книги, журнали-підручники, газети-підручники. Підручник набув статусу основного засобу навчання вчителя, який пропонувалося використовувати в усіх типах педагогічних навчальних закладів радянських часів, що зумовлювалось дефіцитом інших джерел навчальної інформації та прагненням до жорсткої державної регламентації змісту освіти. Забезпечення підручниками в цей період було задовільним.

Виявлено, що в третьому періоді (40 – 50-ті рр. ХХ ст.) становлення та розвитку навчально-педагогічної літератури уточнювалися поняття “підручник” і “навчальний посібник”, які розглядалися як самостійні, що характеризують різні види навчальної літератури: підручник – основний засіб навчання, навчальний посібник – додатковий або допоміжний. Забезпеченість літературою в згаданий період була вищою.

Четвертий період (60 – 70-ті рр. ХХ ст.) характеризується появою великої кількості наукових праць, присвячених конструюванню навчальної книги для вищих навчальних закладів. У працях даного періоду підручник розглянуто як цілісну систему, що складається з основних структурних компонентів (В. Бейлінсон, Д. Зуєв); розкрито цільове призначення, категорії, типи, моделі підручника для ВНЗ (М. Тупальський); визначено структуру та тенденції розвитку нормативної сфери підручника (В. Краєвський); схарактеризовано методи теоретичного аналізу та експериментальні дослідження шкільного підручника (В. Айзенхут, Х. Штрицель); обґрунтовано функціональний підхід до оцінювання навчальної літератури (А. Сохор, Н. Тализіна). У цей історичний період поширювались ідеї програмованого та проблемного навчання, що суттєво вплинули на перебудову цільового призначення підручника та водночас і на зниження їх кількості.

У 80 – 90 рр. ХХ ст. (п’ятий період) підручник визначено як модель процесу навчання, покликану здійснювати розвивальну та ціннісно-орієнтовану функції навчально-педагогічної літератури, забезпечувати його виховну спрямованість, формувати в майбутніх учителів позитивні мотиви навчання, загальнолюдські, професійні якості тощо. Заслуговують на увагу праці Ю. Бабанського, В. Бейлінсона, П. Буги, О. Гречихіна, Д. Зуєва, О. Карабанова, Б. Кошевської, І. Лернера, В. Цетлін, В. Черепанова, присвячені теорії конструювання підручника, аналізу його структури та змісту, розробці та обґрунтуванню комплексу функцій навчальної книги, її ролі та місця в навчальному процесі педагогічних закладів освіти.

Упродовж цього періоду було запропоновано класифікацію навчальних книг, визначено типи підручників (дидактичні, декларативні, догматичні, монографічні); систематизовано навчальні посібники для вчителів (посібники загальнотеоретичного характеру; з питань методики викладання навчального предмету; посібники, у яких розробляються організаційні форми навчання; посібники-рекомендації; дидактичні розвивальні матеріали; посібники довідкового характеру); доведено, що зміна функцій підручника зумовлена актуалізацією завдань навчання (орієнтація на самостійне здобуття знань, розвиток творчого, продуктивного мислення, реалізація диференційованого та проблемного підходів тощо). Суттєво зростала потреба в забезпеченні навчально-педагогічною літературою.

Шостий період (1991 р. – початок ХХІ ст.) характеризується появою значної кількості інноваційних підручників, навчальних посібників та іншої педагогічної літератури, що успішно вирішує питання диференціації способів презентації навчального матеріалу, єдності його змісту, забезпечує логіку організації особистісно-орієнтованого навчання.

У зазначений період науковці розробили класифікацію видів підручників, зокрема навчальні книги для викладачів, студентів, учителів, учнів, а також типи підручників (Л. Тюріна, О. Гречихін); окреслили ознаки підручника для ВНЗ (А. Вербицький, А. Фурман); виявили провідні функції навчальної літератури (Б. Бадмаєв); охарактеризували підручник для вищої школи (В. Смирнов); визначили додаткові ознаки, яким мають відповідати підручники та посібники (А. Коржуєв, В. Попков); подали рекомендації щодо вдосконалення навчальної літератури (М. Галагузова, В. Мадзігон).

В умовах уходження до європейського освітнього простору актуалізується проблема навчально-педагогічної книги, яка потребує врахування надбань історико-педагогічної спадщини минулого. Оскільки друга половина ХІХ – початок ХХ ст. є періодом найбільш масштабних і продуктивних пошуків у становленні та розвитку навчально-педагогічної літератури й водночас найменш дослідженим порівняно з іншими обґрунтованими періодами, постає необхідність визначення таких напрямів нашого дослідження: а) забезпечення навчально-педагогічною літературою процесу професійної підготовки вчителя в досліджуваний період; б) розвиток і роль вітчизняної та зарубіжної педагогічної думки в конструюванні навчально-педагогічної літератури другої половини ХІХ – початку ХХ ст.; в) обґрунтування принципів, змісту, структури та функцій навчально-педагогічної літератури обраного періоду як насамперед відповіді на сучасні потреби подальшого розвитку навчальної книги.

У другому розділі “Теоретичні засади конструювання та забезпечення навчально-педагогічною літературою підготовки вчителя другої половини ХІХ – початку ХХ ст.” схарактеризовано систему професійно-педагогічної підготовки вчителя другої половини ХІХ – початку ХХ ст. та виявлено етапи забезпечення навчально-педагогічною літературою і специфіки її конструювання; систематизовано досягнення вітчизняної педагогічної теорії другої половини ХІХ – початку ХХ ст., що стали підвалиною для побудови навчально-педагогічної літератури; обґрунтовано роль зарубіжної науково-педагогічної думки в розробці вітчизняної навчально-педагогічної літератури зазначеного періоду.

Упродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. вимоги до освітнього рівня вчителів постійно підвищувалися. Засновані протягом згаданого періоду другокласні вчительські школи, церковно-вчительські школи, земські жіночі вчительські школи, жіночі єпархіальні училища підготували значну кількість учителів початкових класів, однак рівень загальноосвітніх знань випускників та професійно-педагогічної підготовки в цих закладах був досить низьким. Прогресивні педагоги досліджуваного періоду Б. Грінченко, М. Демков, О. Духнович, П. Каптерєв, М. Корф, С. Миропольський, С. Русова, К. Ушинський указували на слабку теоретичну та методичну підготовку вчителів, на обмеження навчально-педагогічної літератури у вчительських семінаріях, які були найпоширенішими. Установлено, що певну роль у підготовці вчителів зазначеного часу відіграли педагогічні класи, що відкривалися у складі другокласних міських училищ і вищих початкових училищ – чоловічих та жіночих навчальних закладів.

Спеціальну підготовку вчителів у досліджуваний період здійснювали вчительські інститути. В Україні в другій половині ХІХ ст. було лише два вчительських інститути – Феодосійський (1872 р.) і Глухівський (1874 р.). Масове їх відкриття припадає на початок ХХ ст. (після 1905 р.). Педагогічні колективи передових учительських інститутів самостійно розширювали навчальні плани та програми із загальноосвітніх предметів, розробляли навчально-педагогічну літературу, використовували лекційні та лабораторні методи викладання, велику увагу приділяли самостійній роботі студентів, суттєво змінили систему організації та зміст педагогічної практики.

Доведено, що впродовж ХІХ ст. вимоги до освітнього рівня вчителів постійно зростали. Послідовна професійно-педагогічна підготовка здійснювалася в цей час у Ніжинському історико-філологічному інституті (1875 р.) та на Вищих жіночих курсах (1878 р.), але в недостатній кількості. Досліджуваний період був винятково важливим етапом у становленні університетської освіти. Прогресивні науковці опікувалися питаннями спеціальної та професійно-педагогічної підготовки вчителя в умовах університетської освіти; наголошували на підвищенні фахового рівня педагогів через організацію вчительських з’їздів, які були ефективною формою підвищення кваліфікації вчителів, ознайомлювали їх із кращими теоретичними та практичними педагогічними інноваціями, сприяли підвищенню рівня наукових, професійно-педагогічних, методичних знань, розповсюдженню передового педагогічного досвіду. Велику роль в об’єднанні педагогічних сил та підвищенні професійної підготовки вчителів відігравали музеї.

З’ясовано, що на забезпечення процесу підготовки вчителів навчально-педагогічною літературою та специфіку її конструювання впливали: соціально-економічні та культурні зрушення в суспільстві, освітні реформи, розвиток системи професійно-педагогічної підготовки, стан вітчизняної та зарубіжної педагогічної думки. Виходячи з цих критеріїв, досліджуваний період було умовно поділено на два етапи: основний (1860 – 1890 рр.) та дослідний (1890 – 1917 рр.).

Упродовж першого, основного, етапу навчально-педагогічна література виходила малим накладом, що не задовольняло потреб навчальних закладів, які готували вчительські кадри. Отже, недостатнє забезпечення навчально-педагогічною літературою негативно впливало на якість підготовки майбутніх учителів. Лише у великих містах бібліотеки педагогічних навчальних закладів певним чином були забезпечені навчально-педагогічною літературою, чого не можна сказати про бібліотеки малих міст і селищ. На другому, дослідному, етапі процес забезпечення навчально-педагогічною літературою системи професійно-педагогічної підготовки вчителів зазнав певних змін: кількість видань, порівняно з першим етапом, збільшилася втричі, однак проблема забезпечення навчально-педагогічною літературою залишилася невирішеною.

Специфіка конструювання навчально-педагогічної літератури на першому, основному, етапі полягала в розмаїтті авторських підходів до її побудови та відбору змісту навчального матеріалу; актуалізації антропологічних знань, об’єднанні здобутків філософської думки, досягнень вітчизняної та зарубіжної педагогічної теорії. На другому, дослідному, етапі збільшився обсяг загальнопедагогічного (філософсько-методологічного) та психологічного (загальна, вікова та педагогічна психологія) розділів, підсилилися інтеграційні процеси (з’явився навчальний матеріал з логіки, етики, соціології, історії педагогіки), розширився спектр функцій навчально-педагогічної літератури та сформувалася типова структура книги, що стало чільною умовою кількісного та якісного її зростання.

Отже, у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. активно розвивалися навчальні заклади, що здійснювали підготовку вчителів. Питання недостатньої кількості педагогів, низький рівень їхньої професійної підготовки, недоліки забезпечення навчальною літературою були предметом дискусій прогресивних освітян України впродовж усього періоду.

Установлено, що вітчизняна навчально-педагогічна література того часу ґрунтувалася на філософських працях В. Бєлінського, М. Бердяєва, О. Герцена, М. Добролюбова, В. Розанова, В. Соловйова, М. Чернишевського, П. Юркевича та ін. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. з’явилася значна кількість філософських теорій про закони розвитку людини, суспільства та природи. Антропоцентризм філософії даного історичного періоду був настільки розвинений, що філософія загалом почала розглядатися як спеціальна наука про людину. Філософи ґрунтовно вирішували питання про мету та сенс життя людини, визначення мети виховання, проблеми формування, розвитку та вдосконалення особистості. Сама людина вважалася носієм розумних основ та виразником ідеальних цілей життя. Усе це становило значну цінність для змісту навчально-педагогічної літератури.

Визначено, що в ході становлення та розвитку вітчизняної науково-педагогічної теорії провідні вітчизняні науковці П. Блонський, В. Водовозов, Б. Грінченко, М. Демков, О. Духнович, П. Каптерєв, М. Корф, П. Лесгафт, Т. Лубенець, С. Миропольський, М. Пирогов, С. Русова, В. Стоюнін, К. Ушинський, Я. Чепіга та ін. розробляли основні теоретико-педагогічні проблеми дидактики та теорії виховання, що послужили підґрунтям для конструювання навчально-педагогічної літератури другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Упродовж першого, основного, етапу (1860 – 1890 рр.) були виділені такі особливості й тенденції: визначення наукового статусу педагогіки; обґрунтування педагогіки як науки й навчальної дисципліни; виявлення взаємозв’язку педагогіки з іншими науками; усвідомлення необхідності включення педагогіки до системи антропологічних наук; обґрунтування факторів розвитку особистості; з’ясування змісту, мети й завдань навчання та виховання; доведення взаємозв’язку фізичного, розумового, естетичного й етичного в процесі виховання; розроблення теорії методів навчання й виховання.

Провідними тенденціями другого, дослідного, етапу (1890 – 1917 рр.) становлення та розвитку вітчизняної науково-педагогічної теорії були: інтеграція знань з педагогіки, філософії, природознавства, антропології, соціології, логіки, естетики, психології та етики; диференціація педагогічного знання, виділення теорії освіти, теорії виховання, дошкільної педагогіки, спеціальної педагогіки (дефектології); подальшого висвітлення дістало визначення та обґрунтування чинників розвитку людської особистості (спадковості, природного та соціального середовища, виховання, власної практичної діяльності людини); співвідношення біологічного й соціального в розвитку особистості, теорії та практики в педагогіці; ґрунтування теорії навчального процесу на матеріалістичних концептуальних підходах, досвіді й розробках загальної та педагогічної психології; визначення та розробка нових методів навчання, які сприяли розв’язанню проблем змісту освіти, наочного навчання; становлення експериментальної педагогіки й дидактики, педагогічної психології та шкільної гігієни, педології тощо.

Важливу роль у розробці навчально-педагогічної літератури другої половини ХІХ – початку ХХ ст. відіграли науково-теоретичні здобутки зарубіжних учених. Вітчизняні педагоги вивчали, раціонально використовували педагогічні ідеї, теорії, концепції та все цінне й корисне, що було створено в різних сферах наукового знання інших країн.

Проведений аналіз дає підстави виділити ідеї зарубіжних науковців, які відбилися у вітчизняній навчально-педагогічній літературі другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: теорія всезагальної універсальної освіти (Я. А. Коменський); система виховання “ділової людини”, “джентльмена”, розробка методів виховання та навчання (Дж. Локк); ідеї вільного виховання (Ж.-Ж. Руссо); теорія елементарної освіти (Й. Г. Песталоцці); теоретичне обґрунтування педагогіки, ідея виховного навчання, розробка методів і прийомів, що враховують виховні особливості навчальних дисциплін (Й. Гербарт); теорія виховання та навчання, проблеми особистості вчителя (А. Дістервег); ідея комплексного підходу до вивчення розвитку дитини, індивідуалізації навчання, залучення педагогів-практиків до наукових досліджень (Е. Мейман); теорія експериментальної педагогіки, система наочних засобів і методів навчання (В. А. Лай); питання навчання, виховання, школознавства, проблеми особистості вчителя, перебудови освітньої системи (І. Кант); ідеал цілісного формування індивіда в контексті культури людства; системний та історичний підхід до проблем виховання та навчання (Г. Гегель); проблеми розумового, інтелектуального розвитку дитини, її психофізичних особливостей (А. Біне); план розробки фізіологічної психології як особливої науки; запровадження експериментального методу; психологічне трактування культурно-історичних явищ (В. Вундт); основи прагматистської педагогіки, теорія емоцій, теорія особистості, психологічний аналіз релігії (У. Джеймс) тощо.

Отже, на підставі аналізу вітчизняної та зарубіжної історичної, філософської, педагогічної, психологічної літератури, періодичних видань другої половини ХІХ – початку ХХ ст. було розкрито теоретичні засади розробки навчально-педагогічної літератури, що уможливило аналіз рівня її забезпечення та особливостей конструювання.

У третьому розділі – “Досвід забезпечення та конструювання навчально-педагогічної літератури в професійній підготовці вчителя другої половини ХІХ – початку ХХ ст.” – визначено принципи, розкрито зміст, структуру та функції навчально-педагогічної літератури досліджуваного періоду; розроблено спецкурс “Навчально-педагогічна література в професійній підготовці сучасного вчителя” та проект змісту підручника з педагогіки за модульним розподілом навчального матеріалу.

Доведено, що основними принципами конструювання навчально-педагогічної літератури другої половини ХІХ – початку ХХ ст. були: принцип актуальності, науковості, фундаментальності, системності, поєднання національного та загальнолюдського, відповідності програмі, доступності та наочності, міжпредметних зв’язків, єдності теорії та практики.

На основі ґрунтовного вивчення навчально-педагогічної літератури другої половини ХІХ – початку ХХ ст. визначено три її види: основний (універсальний) підручник, що вміщує праці А. Анастасієва, О. Аннінського, П. Євстафієва, К. Єльницького, В. Лядова, О. Мальцева, С. Миропольського, М. Олесницького, К. Смирнова, М. Чистякова, П. Юркевича та ін., курси лекцій С. Гогоцького, М. Грунського та ін., записки І. Лаврова І. Скворцова та ін., нариси П. Рощина тощо; допоміжний (додатковий) навчальний посібник (М. Бжезинського, М. Вайсфельда, Б. Грінченка, В. Дінзе, Є. Звягінцева, І. Ільїна, М. Корфа, С. Русової та ін.); монографічна книга (П. Блонського, В. Вахтерова, К. Вентцеля, М. Демкова, П. Каптерєва, К. Ушинського тощо), – зміст яких проаналізовано за структурними компонентами.

Складниками структури основних (універсальних) підручників з педагогіки переважно були: пояснювальний текст (передмова, вступ, зміст, загальний огляд), основний текст (виклад змісту навчального матеріалу із загальної педагогіки, теорії та методики виховання, теорії та методики навчання, фізіології, психології, характеристики особистості вчителя, училищезнавства), заключний текст (підсумкові зауваження, висновки), додатковий текст (додаток, пояснювальний словник, бібліографічний покажчик, список літератури, алфавітні покажчики власних імен і термінів, друкарські помилки).

Аналіз структури допоміжних (додаткових) навчальних посібників із педагогіки другої половини ХІХ – початку ХХ ст. дозволив розкрити зміст навчального матеріалу, що пропонувався на сторінках цих видань: проблеми виховання, дидактики, фізіології, педології, психології, експериментальної педагогіки, школознавства, особистості вчителя тощо. Ці посібники мали вигляд книги або брошури, вони частково замінювали та доповнювали основні (універсальні) підручники з педагогіки. Автори допоміжних (додаткових) навчальних посібників досліджуваного періоду намагалися подати в них актуальні на той час педагогічні проблеми, окремі аспекти навчання й виховання підростаючого покоління. Навчальним посібникам бракувало чіткої структури та логіки побудови.

Великого значення в цей період набули монографічні видання, що виступали одним із провідних видів навчально-педагогічної літератури. У монографічних працях містилася поглиблена наукова інформація, охоплювалося широке коло педагогічних питань, зміст характеризувався різноманітністю наукових проблем, які висвітлювалися на високому рівні аргументованості, автори намагалися подати навчальний матеріал за допомогою різноманітних наукових підходів, досліджуючи педагогічні системи і процеси.

Ґрунтовний аналіз значної кількості навчально-педагогічної літератури другої половини ХІХ – початку ХХ ст. дозволив визначити її функції: загальні (інформаційно-освітня, розвивальна, виховна, трансформаційна, систематизувальна, самоосвітня) та часткові (інтегрувальна, стимулювальна, інтерпретаційна та функція самоконтролю).

Інформаційно-освітня функція, тобто функція збереження й передачі текстової інформації, виступала провідною. За її допомогою наочно фіксувався зміст освіти та види професійної діяльності, уміння й навички, що повинні були сформуватися в майбутніх учителів. Розвивальну функцію навчально-педагогічної літератури досліджуваного періоду було зорієнтовано на формування національної самосвідомості вчителя, педагогічної культури, а також на особливості розвитку суспільних відносин, знання про реформування освіти й покращення життя народу. Виховна функція вказаних видань спрямовувалася на формування світогляду майбутнього вчителя, системи національних, духовно-моральних, громадянських і професійних цінностей. Чільним завданням трансформаційної функції виступало перетворення, обробка науково-теоретичних педагогічних знань на рівні навчального матеріалу з урахуванням принципу доступності. Систематизувальна функція навчально-педагогічної літератури полягала в забезпеченні цілісності навчання, системи педагогічних знань і уявлень. Вона реалізувалася в навчальних книгах лише тоді, коли зберігалася сувора та послідовна систематизація наукової інформації, що становила зміст педагогічної дисципліни. Навчальний матеріал, поданий у підручниках і навчальних посібниках з педагогіки досліджуваного періоду, орієнтував учителів на використання інших джерел, формував уміння самостійно здобувати необхідну інформацію й постійно працювати над собою, що свідчило про реалізацію самоосвітньої функції.

Установлено, що загальні функції навчально-педагогічної літератури другої половини ХІХ – початку ХХ ст. були взаємопов’язані із частковими (інтегрувальною, стимулювальною, інтерпретаційною та функцією самоконтролю), які реалізувалися лише в певній її частині.

З’ясовано, що презентація в навчально-педагогічній літературі анатомо-фізіологічних, психологічних, філософських, педагогічних та інших знань про людину та її розвиток була передумовою створення системи, яка забезпечувала синтез розрізнених джерел і засобів педагогічного пізнання. Ці факти окреслюють інтегрувальну функцію навчально-педагогічної літератури. Актуальні питання педагогічної науки, що аналізувалися та розв’язувались авторами навчальних книг, формували в учителів потребу в подальшій роботі з науковими джерелами, що засвідчує реалізацію стимулювальної функції. Пояснення окремих дефініцій