КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ШАНДРЕНКО Ольга Миколаївна

УДК 7.049.1

ВІРТУАЛЬНІ ВИМІРИ МОДИ

ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 26. 00. 01 – Теорія та історія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті культури і мистецтв. Міністерство культури і мистецтв України, м. Київ.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Легенький Юрій Григорійович,

Київський національний університет культури і мистецтв, професор кафедри дизайн одягу.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Панченко Валентина Іванівна,

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, завідувач кафедри етики, естетики та культурології;

кандидат мистецтвознавства, доцент

Тканко Зеновія Олексіївна,

Львівська академія мистецтв,

в.о. професора кафедри моделювання одягу.

Захист відбудеться 4 червня 2008 р. о 16-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.807.02 у Київському національному університеті культури і мистецтв (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36, ауд. 209).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36).

Автореферат розісланий 3 травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л. Г.Петрова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед термінів та понять, що внаслідок прискорення науково-технічного процесу швидко увійшли як у науковий обіг, так і в повсякденне життя (інформація, інформаційні технології, кібернетика, комп'ютеризація, Інтернет тощо), помітне місце посідає „віртуальність” та похідні від нього – віртуалізація, віртуальна реальність, віртуальні світи та ін. Слово „віртуальність” англійського походження (virtuality – від латинського virtus) – це неявна, прихована якість, можливість. Згідно з етимологією терміна “віртуальна реальність” пов’язане його змістовне наповнення як неявна, прихована дійсність, тобто реальність. До явищ цієї неявної реальності відносять екранне зображення, „закодоване” на плівці і невидиме без особливого технологічного процесу його виявлення, а також інформацію в різних її проявах, „закодовану” на електронних носіях і відтворену за допомогою комп’ютера.

Під віртуалізацією розуміють процес переведення звичайної (звичної) реальності в її неявну форму за допомогою сучасних інформаційних технологій. Віртуальна реальність наявна в найрізноманітніших формах суспільного життя: у виробництві та побуті, економіці, науці, культурі, мистецтві. Проблема віртуалізації достатньо досліджена в науковій літературі, зокрема у працях О. Іванова, Н. Каприцького, І. Корсунцевої, М. Мамардашвілі, М. Носова, А. Орлова, Д. Пивоварова, А. Прохорова, С. Хорунжого та ін., розкрито її понятійний аспект і становлення як нової галузі знань.

Різні аспекти культурно-мистецького потенціалу віртуального середовища досліджено в роботах С. Борчикова, П. Браславського, М. Кастельса, Р. Маміна, Л. Мар’їна, І. Негодяєва, А. Нікітіна, А. Михайлова, А. Овчиннікова, А. Помпеєва, Н. Суродіна, О. Юхвіда та ін. Ряд авторів розглядають віртуальне середовище в контексті культури постмодернізму, це дослідження В. Бичкова, Д. Іванова, Ю. Легенького, Н. Маньковської, І. Свища, Л. Тягунова, М. Ковриженко, Л. Штомель.

Однак поза увагою дослідників лишаються сфери суспільного життя, в яких віртуальна реальність посідає помітно важливе місце. Серед них і таке соціокультурне явище, як “мода” комплекс виробничо-творчих діяльностей, пов’язаних з проектуванням, виготовленням та презентацією моделей одягу.

Цим і зумовлений вибір теми дисертаційного дослідження: «Віртуальні виміри моди ХХ століття».

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в межах державної комплексної програми культурологічних досліджень КНУКіМ, зокрема в контексті комплексної науково-дослідницької роботи кафедри теорії та історії культури, є складовою наукової теми “Трансформаційних процесів в культурі та мистецтвах України” (Державний реєстраційний № 0107U009539).

Об’єкт дослідження – мода як соціокультурний феномен.

Предмет дослідження – віртуальні виміри моди ХХ століття.

Мета дослідження – з’ясувати місце та роль процесів віртуалізації у творчому секторі індустрії моди проектуванні, презентації та поширенні інноваційних моделей одягу.

Визначена мета зумовила вирішення таких завдань:

-

-

-

-

-

Методи дослідження. Наукова робота грунтується на загальних і спеціальних принципах пізнання. В дослідженні використовуються системний та компаративістський (порівняльний), аналітичний, історико-генетичний, описовий метод.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українському мистецтвознавстві :

-

-

-

-

- виявлено особливості творчого сектора моди як однієї з художніх практик (мода як видовище, мода як бренд, мода як реклама, мода як флеш-імідж;)

- здійснено аналіз прет-а-порте та от-кутюр як жанрів в контексті віртуальних вимірів (проаналізовано специфіку жанрів моди за ступенем їх віртуалізації)

Практичне значення роботи. Одержані результати дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення феномена моди та інших культурних практик в контексті віртуальної реальності.

Результати дослідження можуть бути використані для підготовки навчальних курсів з історії моди, трансформації дизайнерських концепцій в дизайні та практичній діяльності дизайнерів одяу.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження були апробовані у виступах на міжнародних конференціях: Четвертій міжнародній конференції “Реклама і дизайн: освіта, бізнес, менеджмент” (Київ, вересень, 2003), “Педагогічні і рекреаційні технології в сучасній індустрії дозвілля” (Київ червень, 2004), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті формування сталого суспільства” (Київ, травень, 2005), на конференціях молодих викладачів, аспірантів Київського національного університету технологій та дизайну (2002-2003), конференціях професорсько-викладацького складу, докторантів та аспірантів Київського національного університету культури і мистецтв (2005-2006 та 2006-2007р). Дисертаційне дослідження стало основою для підготовки та написання програм авторських курсів з дизайну одягу, проектної графіки, віртуального моделювання колекцій одягу, формування дизайн-технології віртуального простору, комп’ютерного дизайн-проектування.

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження опубліковано в чотирьох одноосібних публікаціях у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (230 позицій). Загальний обсяг дисертації 175 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, розкрито на зв’язок з науковими програмами, планами і темами, визначено об’єкт, предмет, завдання та методи дослідження, обґрунтовано наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, а також наведено відомості про їх апробацію.

У першому розділі – „Мода як предмет наукового дослідження” –проаналізовано основні теоретичні підходи до осмислення моди. Розглянуто наукові праці з досліджуваної проблематики, уточнено ключове поняття “мода” та похідні від нього слова.

Багатозначне слово “мода” (у французькій мові - mode, в італійській – modo, німецькій – mode) походить від лат. modus – міра, спосіб, правило, норма, звичай, образ. В англійські мові mode (метод) в значенні моди вживається рідко, до цього поняття ближче feshion (від лат. facere –робити, франц. – facon – спосіб, метод). В сучасних джерелах, присвячених моді, слово fashion вживається для позначення відповідного соціального явища, мода сприймається як мікросвіт, як сфера діяльності, а також як конкретний стиль.

На підставі аналізу наукової літератури здійснено уточнення ключового поняття “мода”. Виявлено, що багатозначність слова “мода”, його семантичне наповнення визначає моду як соціокультурне явище, в основі якого лежить сприйняття або панування в суспільстві певних смаків, стилів, що виявляються в зовнішніх формах побуту (в одязі, взутті); загальне визнання, популярність (чогось, когось); зразків, манер поведінки, що відповідають, смакам, звичкам, актуальним на певних момент.

Джерельну базу наукової літератури, з зазначеної тематики, склали праці мислителів різних епох і філософських шкіл. Вже перші дослідники моди звернули увагу на суперечливість цього явища. Теоретики Просвітництва та класицизму (Н. Буало, Ж.-Ж. Руссо) вбачали в моді лише прояви смаку, розглядаючи її з етичної точки зору.

Представник німецької класичної філософії І. Кант („Про стан, що відповідає моді”) дав одне з перших її визначень, назвавши модою прагнення будь-якої людини видаватися не менш значущою, ніж інші. Практична користь, при цьому, з точки зору І.Канта, не береться до уваги. На думку філософа, суттєвим є те, що у моди відсутня внутрішня ціль. У ХІХ ст. внаслідок зміни характеру соціальних відносин і суспільних цінностей мода набуває особистісного виміру. Так, Г. Гегель у „Феноменології Духа” підкреслив позитивну роль моди в міжособистісному спілкуванні, перш за все, у формуванні привабливості однієї людини для іншої. Мислитель розглядав моду як певний механізм набуття дружніх почуттів і симпатій. Він першим серед дослідників визначає, крім комунікативної культуротворчу роль моди, що є особливо важливими для нашого дослідження.

Значний внесок в осмислення феномена моди належить німецькому соціологу і філософу Г. Зіммелю, який розглянув амбівалентну природу моди: з одного боку, мода ? це прагнення відрізнятись від інших, а з іншого, ? бути схожим на інших. Думку про залежність моди від певних історичних подій висловлювали такі французькі вчені, як Ж.Тард, та А. Лавер. Так, Ж. Тард у книзі “Закони наслідування” пов’язує моду з традиціями і звичаями, виводить основну залежність моди від духу часу.

Німецький вчений В. Зомбарт зосереджує увагу на соціальних функціях моди, пов’язував її з життєвими умовами, господарством, виробництвом. Він вважав, що вимоги до предметів споживання змінюються залежно від мети споживання, як і змінюються критерії корисності і краси. В.Зомбарт, крім соціологічного аспекту, виявляв у моді культуротворчі інтенції. Як культурний феномен, мода орієнтована на „ювенілізацію” людини, втілює її бажання бути завжди молодою. Бажання людини мати молоде тіло дозволяє розглядати людину в культурному просторі ХХ століття.

Ролан Барт (Система моди) розглядав моду як певну знакову систему. Аналізуючи її зв’язок з первісною культурою, вчений дослідив міфічний характер моди в межах семіотики як певну знакову систему, як інформаційне та антропоморфне явище культури, вважаючи її не лише феноменом матеріальної культури, а й певною філософією, мистецтвом, знаково-символічною структурою. Саме структурний аналіз моди дозволив вченому проаналізувати та переосмислити моду як знаково-семантичну систему, Французький вчений використав при цьому такі поняття, як „код”, інформація”, „первинна та вторинна мова”, „означальне” та „означуване”.

Наукову зацікавленість знаковими системами в культурі виявив Ю.Лотман, запропонувавши семіотичний аналіз поведінкових норм, згідно з яким культура ? це система норм суспільної поведінки, а семіотичний зміст пов’язаний з фомуванням стилів побутової поведінки ? урочистої, ритуальної та ін. Вчений вбачає в моді зумисне, свідоме семіотичне перевантаження змістом і значенням, що пояснюється страхом втратити спостерігача, глядача, такого необхідного для моди. Тому семіотичному аналізу піддається мода як певна система знаків.

Соціально-психологічний аналіз феномена моди здійснив Б. Поршнєв. Він одним з перших серед радянських вчених ввів в науковий обіг поняття модності, яке розумів не як соціально-психологічне явище, а як чуттєву субстанцію з особливими формами навіювання та самонавіювання залежно від тих чи інших дій, переваг, станів.

А. Гофман, досліджуючи моду спочатку як естетичний феномен, дійшов висновку, що мода не є суто естетичним явищем. Звісно, деякі аспекти модних стандартів можуть належати до неестетичних об’єктів, і навпаки, – об’єкт може мати всі естетичні властивості, однак не містити ознак модності. Відтак, мода не завжди керована, прогнозована, але завжди постає як культуротворчість.

Російські вчені (Єрмілова Д., Мерцалова М., Захаржевська Р., Кірєєва Є. та ін.), досліджуючи історію костюма, виявили залежність між формуванням і розповсюдженням модних тенденцій від особливостей розвитку суспільства. Російський мистецтвознавець О. Васильєв досліджує взаємозв’язок моди і мистецтва („ Краса у вигнанні”), розкриваючи історію розвитку російських будинків мод, їх вплив на світову моду в період першої активної еміграції росіян.

Вітчизняні наукові дослідження феномена моди торкаються переважно історії костюма, в них представлені інноваційні ряди залежно від політико-економічних та культурологічних процесів. Українські мистецтвознавці (Камінська Н., Тканко З., Матейко К., Ніколаєва Т., Нікуленко С., Стельмащук Г. та ін.) грунтовно проаналізували особливості національного костюма, виявили його регіональну специфіку, особливості культурно-історичного розвитку. У вітчизняній літературі з проблем моди феномен модності речей, подій, стану людини розглядається переважно у соціологічному контексті (Л. Дихнич).

Міжнародні періодичні журнали "Vogue", "Elle", "Cosmopolitan", "International Textiles" „Теорія моди” як носії найновішої інформації про основні тенденції сучасної моди містять описово-інформативні дані про покази мод, новації в одязі та аксесуарах та ін.

Естетичний та культурно-мистецький аспекти моди мало вивчені. Аналіз наукових досліджень останніх десятиліть виявив, що науковців мода цікавить як феномен культурної практики, з характерними для них концептуальнимим принципами. Це переважно праці Ю.Г. Легенького “Філософія моди ХХ століття”, “Система моди: культурологія, естетика, дизайн” Л.Ткаченко, Ю.Легенького.

М. Ковриженко в роботі “Креатив в рекламі. Постмодерне обличчя моди” розглядає моду з погляду естетики постмодерну, аналізуючи її як явище, що суттєво залежить від візуаліальних репрезентацій. Автор також досліджує моду як міф та архетипне кодування, що, у свою чергу, впливає на створення модних брендів (мода як брендинг). Реклама модних товарів розглядається в контекті віртуальної реальності.

Напрямки наукових розробок пов’язаних з дослідженнями феномена моди обумовлюють необхідність мистецтвознавчого аналізу, що дозволить охарактеризувати моду як культуротворчість, з’ясувати принципи дії внутрішніх законів буття моди, причини модних подій та інновацій. Важливим є системне загальне наукове дослідження моди на міждисциплінарному рівні.

Наприкінці ХХ століття, завдяки поширенню інформаційно-комп’ютер-них технологій, актуалізуються дослідження проблеми віртуальності. В сучасній науці відсутній однозначний підхід до розуміння сутності віртуальності.

На початку 1990-х рр. віртуальною реальністю зацікавилися філософи, культурологи, мистецтвознавці, соціологи і психологи. Культурний та мистецький потенціал віртуального середовища здійснено у працях С. Борчикова, П. Браславського, М. Кастельса, Р. Маміна, Л. Мар’їна, І. Негодяєва, А. Нікітіна, М. Носова, А. Михайлова, А. Овчиннікова, А. Помпеєва, Н. Суродіна, О. Юхвіда та ін. Філософські проблеми віртуалістики досліджено в роботах О. Іванова, Н. Каприцького, І. Корсунцевої, М. Мамардашвілі, М. Носова, А. Орлова, Д. Пивоварова, А. Прохорова, С. Хорунжий та ін. Ряд авторів розглядають віртуальне середовище як завершене втілення стилю, настроїв, елітарної і масової свідомості постмодернізму, і як кризу символіки, ритуалу (В. Бичков, Д. Іванов, Ю. Легенький, Н. Маньковська, Л. Тягунова, М. Ковриженко, Л. Штомель та ін). Однак мода як віртуальна реальність досі лишається не визначеною. Різні методологічні підходи до вивчення феномена моди дозволяють вийти за межі певного виду людської діяльності, розглядати моду в ракурсі віртуальної реальності.

Історична еволюція моди як соціокультурного явища свідчить про його складність та багатозначність: від спонтанного, стихійного, самодіяльного виготовлення моделей одягу до промислового, і нерешті, до індустрії моди (ХХ ст.). Складові цієї індустрії можна розглядати як етапи народження та існування моделей одягу і супутніх модних об’єктів:

проектування як творчий процес, як образно-концептуальний синтез, як випередження часу, як стрибок у майбутнє, як існування поза явною реальністю.

виробництво як процес відтворення об’єкта проетування за допомогою новітніх технологій, що, залежно від мети проектування, може бути: одиничним (виготовлення ексклюзивних моделей от-кутюр), повторною копією (колекції прет-а-порте de-lux), масовим виробництвом (колекції прет-а-порте).

презентація як реально-предметна та віртуальна (телебачення, мережа Інтернет, реклама, брендинг)

Розуміння моди як сукупності діяльностей, пов’язаних з процесом створення та презентації одягу і модних об’єктів, дозволяє визначити місце та роль моди в культурних практиках ХХ ст. як можливість втілювати певний ейдос, імідж. Існує багато мистецьких практик, певний полістилізм мистецтва, культури, моди, що виявляється в плюралізації мистецької діяльності. Мода функціонує в контексті художніх практик, створених як мистецькі інновації ХХ ст. Це передусім віртуальний світ видовища, фото, реклами, міфодизайн брендового світу як особлива естетична реальність.

Проблема візуальної адеквації високої моди в контексті сучасних практик набула актуальності серед культурологів, естетиків, мистецтвознавців (М. Ковриженко, Ю. Легенького, О. Васильєва, Дж.Траута. Є. Сальникової). Продукти індустрії моди на певний час стають мистецьким взірцем, певним іміджем, що потребує видовищної репрезентації в конфігураціях журналів, на подіумі, на екранах телевізорів, в Інтернеті та ін.

Видовище ХХ ст. в контексті модних іновацій набуває нових конфігуративних ознак, постійно перебуває в динамічному русі, змінюється, хоч змінюється по-різному: по-перше, воно “приватизується”, стає камерним, домашнім відео та домашньою фільмотекою; по-друге, видовище стає загальнопланетарним, загальнолюдським. Споглядач, маючи контакт з відеозв’язком, стає учасником подій, що здійснюються в даний час на іншому боці земної кулі.

Актуальним є звернення до образно-іміджевих структур моди як до рекламних, знакових, означальних.

Поняття "бренд" походить з латинської (brend – "тавро", " клеймо") – чи скандинавської (brandr- "випалювати", "палити"). Бренд високої моди – це не просто аура навколо виробленого товару, це аура iдеалiзованого об'єкта моди, міф. Об'єктом бренда високої моди є одяг, взуття, аксесуари (сумки, рукавички, біжутерія, годинник), парфюмерiя, косметика i т.д.

Наприкінці XIX початтку XX ст. активно створювались бренди високої моди, пов'язаної з терміном НAUTE COUTURE, що означає мистецтво шиття високого рiвня чи унікальний дизайн, дуже дорогий за собівартістю i споживчою цiною. Бренд високої моди є знаком, вiртуальним мiфом про модний об’єкт, він створює певну ауру над модним об’єктом, поглинає його первинне значенням та замінює його вторинним. Бренд високої моди деформує зміст товару, перетворюючи його на модний об'єкт, вiдсуваючи річ на другий план. Об'єктом споживання стає не сам товар чи модний об'єкт, а знакові відношення (конотація моди) в контексті споживання модного об'єкта. При цьому товар є символом цих відносин.

Бренди високої моди стали гіпер-символами доби, одними з перших ідентифікувавши ім'я основоположника бізнесу і якості виробу. Тому будинок моди теж стає брендом. Кожен бренд має певні атрибути, такі як: бренд-нейм (назву), бренд-імідж, товарний знак, фірмовий стиль, слоган, логотип, упаковку, асоціації, пов’язані з брендом, семантичні, фонетичні, графічні та інші компоненти.

Гострота постмодерністської виразності у брендах високої моди досягається ефектом вiртуальностi, абсолютизацією об'єктів моди. Акцентується на полісемії рекламного тексту, що пов'язано з агресивним використанням в брендах високої моди комерційного еротизму. Відбувається гра протиставлення одягу i тіла.

Більшість художніх практик ХХ ст. мали тенденцію трансформуватись в енвайронмент (неутилітарне арт-середовище (англ. environment – оточення, середовище). Водночас енвайронмент останньої третини ХХ ст., організований, як правило, шляхом монтажу матеріальних об'єктів, став передвісником і прообразом створення кіберпростору віртуальних реальностей. З реального енвайронмент стає віртуальним, внаслідок цього його енергетика і здатність активно впливати на глядача суттєво посилюються.

Можна помітити зацікавленість мистецтвознавців такими аспектами пост-культури, як фото. Людина шукає нових шляхів долання часу, один з таких є фото. Візуальний вигляд певного моменту життя схоплений, зупинений і увічнений таким, яким він був реально, тут-буття, в усіх його деталях, яких в ту мить, можливо, ніхто й не помітив. Власне, цього завжди й прагне мода, однак вона ніколи не зможе набути механічної документальності образу, візуальної ідентичності оригіналові. Та саме мода проектує на себе час і простір, саме фактичне подвоєння моменту його життя і виведення ніби двійника, іншого вже в сучасній термінології, в новому образі, за межі часу наділяє моду, як і фото, майже магічним значенням. Людина зуміла перебороти час, зупинивши миттєвість певного числа, певної години, хвилини, секунди в певному місці, зберігаючи її на ескізі, на фото, в костюмі.

Мода актуалізувала процес спостереження внаслідок афекту, завдяки мистецтву, дозволила ототожнювати актора і глядача, але не об'єкта й суб'єкта virtus, в межах уявлень простору моди.

В другому розділі – „Віртуальна реальність як засіб інтерпретації модних інновацій” простежуються креативні та образні можливості віртуалістики як інтерпретації модних інновацій. Сутність креативних технологій, що створюються на основі архетипів, полягає в тому, що вони намагаються проникнути в глибинну сутність знаків і символів, ефективно використати їх.

Корінь "vrt" має давнє походження: старослов'янський аналог дієслово "верьті", що означає - "кипіти, вирувати"; мається на увазі, зокрема, кипіння джерела; корінь "vrt" означає подію, породжену саме зараз, в даний момент чиєюсь активністю. В античній філософії virtus означає найвищу доброчинність, властиву наймудрішим. Поняттям virtus у середньовіччі називали актуально діючу силу. За допомогою цієї категорії схоласти намагалися відповісти на запитання: як абсолютна сутність реалізується в тимчасових, часткових подіях.

Історичний досвід використання поняття “віртуальний” вплинув на його сучасне трактування як багатовимірної реальності. В сучасній західній культурі латинське virtus має чотири значення: як моральну цінність, благо (наприклад, англійською мовою virtus це чеснота), як актуально існуюча і діюча реальність, а також як артефакт. “Віртуальний” є синонімом потенційного, уявного, нереального. Сьогодні віртуалістика, як напрям у філософії. узагальнює теоретичні знання в контексті антропологічної перспективи культуротворення, вирішуючи таким чином актуальну проблему суб'єкта діяльності техногенної культури. Це нова парадигма бачення культури, що розвивається в межах постнекласичних досліджень, зорінтаваних на ідею “поліонтичності”, за М. Носовим, тобто множинності світів свідомості. Об'єктом віртуалістики є віртуальна реальність, що може мати різне походження – психічне, фізичне, соціальне, політичне, мистецьке тощо.

Віртуалістика сформувалася в СРСР в середині 80-х років XX ст. М. Носов став засновником лабораторії віртуалістіки Інституту людини Російської академії наук. Вивчаючи проблеми віртуальної реальності, М. Носов проголосив маніфест віртуалістики, в якому зазначав: “Віртуальна реальність, незалежно від її природи (фізичної, психічної, соціальної, біологічної, технічної та ін.), має такі властивості: породженність, актуальність, автономність, інтерактивність”

Широко застосовувати поняття «віртуальна реальність» почали з появою тривимірних макромоделей, реалізованих за допомогою комп'ютера.

Віртуальну реальність часто розглядають за аналогією до інших розділів комп'ютерних наук, зокрема – штучного інтелекту. Віртуальна реальність, як і штучний інтелект, ґрунтується як переклад реального світу на світ абстракцій, формул і кодів.

Віртуальна реальність змушує переосмислити проблему співвідношення символу й образу, конкретно-чуттєвого й абстрактно-раціоного пізнання, роль уяви і фантазії. Вона формує нові тілесні практики і нову «культурну розмітку» людського тіла, її можна розглядати як нову техніку репрезентації, що найближчим часом багато в чому визначатиме наш естетичний досвід. Віртуальна реальність стає середовищем спілкування й соціалізації сучасників, впливає на обрій нашого повсякденного досвіду і, відповідно, поводження в реальному світі. П. Браславський зауважує, що, досліджуючи віртуальну реальність, ми торкаємося таємниць буття, вивчаємо самих себе – наше тіло, розум і почуття, – а також виявляємо і проговорюємо експліцитно інтенції сучасної культури.

На основі комп’ютерної віртуальної реальності в масовій культурі ХХ ст. створено індустрію інтерактивних розваг і послуг нового покоління, що обігрує принцип зворотного зв'язку й ефект присутності — різноманітні відеоігри, рекламні відеокліпи, віртуальний секс, телешопінги, інтерактивні освітні програми, електронні тренажери, віртуальні конференц-зали, бібліотеки та ін.

Визначаючи основні концепти віртуальної реальності, що сформувались у віртуалістиці, можна спроектувати проблеми віртуалістики в царину моди. Щоб назвати основні ознаки virtus моди, необхідно визначити virtus модності як такої, що зумовлена підвищенням значущості явищ спонтанних одиничних почуттів. Якщо раніше віртуальними ознаками моди (рекламні адеквації, брендинг, імеджелогія) можна було нехтувати, то тепер в багатьох сферах життя вони стали основними за своєю значущістю.

Мода в контексті virtus володіє світом комунікативної реальності. Віртуальну реальність у творчості та мистецтві досліджував О. Юхвід, який зазначив, що у “віртуалі” людина може наявно та виразно відтворювати різні ситуації минулого, сьогодення, майбутнього, може уявляти образи предметів, явищ, з якими раніше не зустрічалася нову реальність, нові педагогічні системи, концепції нового вигляду мистецтва, майбутні спектаклі тощо.

Отже, можна створювати наявний образ не тільки того, що може бути матеріалізованим, а й того, що не має перспектив для матеріалізації. Людина, яка займається творчістю (а створення моди включає етап творчості), завжди звертається у своїх творчих пошуках (ескізах, начерках) до надреальності virtus. Праця дизайнера передбачає створення двох образів: консуєтального (відчуття звичайного, нормального стану) і віртуального (відчуття незвичного стану).

Віртуалізацією моди є певний процес переведення уявного образу моделі одягу або іншого модного об’єкта засобами візуалізації. Технологічні засоби віртуальної реальності застосовуються для створення телепередач, музичних і рекламних відеороликів, спецефектів до кінофільмів та ін., за допомогою технологій віртуальної реальності. У віртуальному просторі Інтернет вже відбуваються прямі трансляції оперет, на яких присутні мільйони глядачів. Доступність віртуального простору мережі Інтернет надало моді ХХ ст. загальнодоступності, планетарності, вона стала явищем, яке можна розглядати як всесвітнє видовище. Останні досягнення технологій віртуальної реальності, їх втілення в різних творчих проектах свідчать про можливість створення нового віртуального мистецтва майбутнього.

Віртуальна реальність має складну генеалогію осмислення буттєвості речі в контексті екзистенційного виміру речі-буття, що зберігає в собі потенціал культури. Одяг постає як ейдос, візуальний об’єкт, імідж, що дозволяє сприймати божество без осмислення. Тіло virtus – оптичне сприйняття, що в костюмі знаходить своє друге “Я”, яке. на жаль, ще не до кінця нам зрозуміле. Віртуальну реальність слід розуміти як натуральність культури та екології людини. Тіло в моді є тією засадою, універсальним, глибинним, фундуючим принципом, що допомагає сформувати й утримати полівалентність її структур, починаючи з жіночого-чоловічого, лівого-правого, просторового-часового, кольорового-монохромного, світлого і темного. Тіло ? це фундуючий принцип, що в моді зберігається завжди. Тіло може бути означеним в рекламному, в іміджевому, конфігуративно-віртуальному світі, на екрані, в лейблі, в різних збільшеннях, зменшеннях та ін.

У третьому розділі – „Віртуальні виміри моди в жанрових ознаках” ? проаналізовано сучасний мас-медійний простір от-кутюр та прет-а-порте.

Мода от-кутюр, або “високе шитво” була б неможливою без тієї аури піднесеного видовищного простору, якого вона набуває у вимірі virtus. Візуальний світ моди відіграє надзвичайно важливу роль в культурі. Сучасна культура все більше змінюється, вербалізується, ці зміни набувають таких інформаційних ознак, що людина більше чує, ніж бачить. У ХХ ст. відбувається пошук зорових, видовищних і зображувальних інтенцій, які б допомогли вийти з цієї інформаційної вербальної безвиході.

Образність, видовищність, зоровість зближує культуротворчі світи. Жестуальність, конфігуративність, силуетність генетично близькі людям різних континентів. Зображення у ХХ ст. стає проблематичним і цікавим явищем. Мода як соціокультурне явище поєднує різні практики культури. Тілесні, жестуальні, конфігуративні, зображувальні конфігурації моди стають надзвичайно важливими, набуваючи різних образних конфігурацій в контексті майстерності, віртуозності, вишуканості virtus всіх світових будинків моди.

Якщо деякі сучасні практики (відео, слайд, цифровий вигляд зображення) це транформативна маніпулятивна реальність virtus, що певною мірою відштовхує тілесність, предметність, заперечує її, а також замінює вербальний світ комунікації світом жестуально-кінетично-зображувальним, то мода як образ тілесного, чуттєвого спілкування є надзвичайно важливою і надзвичайно цікавою в контексті образів virtus, що створюються різними майстрами свята і шоу.

Мода от-кутюр — це так звана висока мода, а прет-а-порте — це середній жанр між модою от-кутюр і функціональним дизайном одягу. Така потрійна жанрова структура досить класична і відтворює всі жанрові ознаки модного формотворення. Майстри от-кутюр — це обмежена кількість визнаних майстрів високого рівня, які демонструють колекції на показах високої моди, всі інші — це просто дизайнери моди. Центром моди от-кутюр є Париж, де знаходиться Палата (або Синдикат) високої моди – Chambre Syndicale des cjuturies. Ця організація, своєрідний профсоюз кутюр’є, існувала до 1973 року, і визначала статус дизайнерів. Щоб будинок набув статусу от-кутюр, йому необхідно було виконати ряд вимог, і лише після перевірки Палатою приймалось рішення про надання цього високого звання. Головні вимоги до будинку от-кутюр: все виробництво має здійснюватись в Парижі, Будинок має двічі на рік влаштовувати показ колекцій. Наприкінці 1950 – початку 1960-х рр. активного розвитку набула висока мода («альта мода») в Італії, центрами якої стали Рим і Флоренція. Сьогодні покази високої моди проводяться Парижі, Мілані, Нью-Йорку, Пекіні.

Віртуальність як така не є феноменологічною даністю, штучним світом, це є істинна, глибинна інтуїція як ім’я, що культивується, регенерується, що створюється як певний модний всесвіт. Віртуальний вимір от-кутюр як жанрова характеристика є надцінністю, що культивується різними фундаціями культури. Ім’я як епіцентр дозволяє зрозуміти цей будинок моди, цю колекцію як наслідування, як міф або як міфотворчість Габріель Шанель, Крістіана Діора чи будь-якого іншого кутюр’є.

В прет-а-порте переважає яскравий образ, що запам’ятовується. Він демократичний, неординарний і водночас достатньо відкритий для формотворення та споживання. Тобто віртуальний вимір прет-а-порте — це ціннісна мімікрія, в якій відбувається адаптація високого та низького, поєднання всіх інтенцій. В прет-а-порте наявна самодостатня реальність середнього рівня як мімікрії, естетичної безодні, культурологічної реальності, що має свою поетику.

Картинка, відео, слайд, зображувальність на екрані, цифрова обробка зображення як трансформативні можливості маніпулюваня зображенням стають критерієм модності, відштовхують тілесність, предметність у віртуальному вимірі. Мода як архаїчний образ тілесного, чуттєвого спілкування надзвичайно важлива і надзвичайно цікава як один з образів сучасності й образів virtus, що визначається в модних рекреаціях різних майстрів світу.

Інтерпретація моди в контексті естетичної та мистецької проблематики, пов’язаної з віртуальністю як певним виміром культуротворчості, актуалізує цілу низку історико-культурних, онтологічних, креативних, ейдетико-візуальних проблем. У культуротворчому ракурсі осмислення віртуальних вимірів моди актуалізує феномен креації як поєднання двох реальностей – тієї, що продукує, і тієї, що існує як створена дійсність. У естетичному та психологічному вимірі віртуальність моди описується широким спектром мотивів, оцінювання дії, які визначаються категоріями “істина”, “надцінне”, “штучне” “уявне” і ін. У мистецькому контексті віртуальність моди розуміється як оптичний, уявний, зображений на екрані кіберпростір.

Здійсненне дослідження дозволило дійти таких висновків:

1. Аналіз наукових праць виявив неоднозначне розуміння таких ключових термінів, як “мода”, “віртуальність”, а також похідних від нього ? “віртуальна реальність”, ”віртуалізація”, “віртуальні виміри моди”. “Віртуальність” розуміється як наявна, прихована якість, можливість. “Віртуалізація моди” ? творчий процес (спосіб) переведення уявного, віртуального образу в наявну реальність;

2. Віртуальні виміри моди — це ряд структур культури, що є реаліями різних конфігурацій бачення моди. Віртуальні виміри моди відображають весь спектр репрезентацій моди як певної комунікативної технології: брендинга, флеш-імджу, реламні технології, мас-медіа моди. Віртуальні виміри моди відбуваються в жанрових ознаках от-кутюр, прет-а-порте.

3. Розкрито роль моди в контексті художніх практик, з’ясовано, що мода є певним симбіозом культурних практик. Мода “от кутюр” це і покази як видовище, це і стихія вулиці, мода — це хеппінг, брендинг, реклама... Мода як видовище стає проблематичною у ХХ ст. З одного боку, видовище надзвичайно трансформується і досягає планетарних ознак, з іншого, — воно деструктурується, “приватизується”, в гіршому значенні цього слова, стає особистим баченням домашнього відео.

4. Зображувальні практики моди свідчать, що мода тяжіє до конфігуративності невербального типу, яка є текстуальною, продуцентом тілесних комунікацій, коли людина сприймає світ як тіло тілом. Ця тілесна, актуальність образу формує світ тілесної ідентичності й тілесного креативного продукування віртуальної моди.

5. Мода стає віртуальною як один з носіїв природного збереження тіла людини як самоцінності. Мода — один з давніх кодів, що зберігає тілесну ідентичність. Це природність, що має тілесні ознаки, “експлуатує” тіло людини. Тілесний код моди визначається в тілесних практиках, в яких тіло, розуміється вже як образ, ейдос, імідж, знак, символ.

6. Дослідження моди як віртуальної реальності дозволило визначити майстерність, креативність, резервацію, рекреацію, традиціоналізм моди, тобто те, що пов’язують із збереженням високої майстерності, яка ще йде від середньовіччя, та із збереженням традиції, кодексу честі, мужності кравця “от кутюр”.

7. Віртуальні виміри модних інновацій актуалізують розуміння моди як ідеалу, норми, певного імперативу. Саме такий перетин естетичних і морально-етичних проблем, образів самоздійснення митця свідчать, що відбувся світ virtus моди у творах Коко Шанель, Крістіана Діора, Ів. Сен-Лорана. Він відбувається завжди, існує завжди, оскільки імена кутюр’є є креативними витоками, імпульсами створення інших імен, інших традицій, інших образів.

Основні положення дослідження викладено в таких роботах:

1. Шандренко О. М. Видовище як складова проектного світу моди // “Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті формування сталого суспільства // Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 12-13 травня 2005р. – К., 2005. – Ч. 1. - С.303-305.

2. Шандренко О. М. Бренди високої моди // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. праць. Вип. ХV. К.: Міленіум, 2005.– С. 147-154.

3. Шандренко О. М. Мода в контексті художніх практик ХХ століття // Вісник КНУКіМ: Зб. наук. праць. Серія: Мистецтвознавство. – Вип. 13.– К., 2005. – с.134-142

4. Шандренко О. М. Креативні витоки virtus моди // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. праць. Вип. ХVІ. – К.: Міленіум, 2006.– С.225-231.

5. Шандренко О. М. Мода як феномен культури ХХ століття // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Зб. наук, праць. Серія: Мистецтвознавство. – Вип 1.– К., 2007. – с.80-84

АНОТАЦІЯ

Шандренко О. М. Віртуальні виміри моди ХХ століття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 – Теорія і історія культури. – Київський національний університет культури і мистецтв. – Київ, 2008.

В дисертаційному дослідженні розглянуто феномен моди ХХ століття в контексті віртуальної реальності. Проведено реконструкцію феномена моди в історіографічному та культурному аспектах. Визначено креативні витоки virtus моди, проаналізовано тілесні практики моди в контексті virtus. Описано модні інновації ХХ століття в контексті мистецьких практик. Висвітлено та досліджено світ моди от-кутюр і прет-а-порте в контексті віртуальної реальності.

Віртуальні виміри моди відображають весь спектр репрезентацій моди як певної комунікативної технології: брендинга, флеш-імджу, рекламні технології, мас-медіа моди.

Ключові слова: мода, віртуальна реальність, virtus, віртуалізація моди, тілесні імплікації моди, мода от-кутюр, мода прет-а-порте.

АННОТАЦИЯ

Шандренко О. Н. Виртуальные измерения моды ХХ столетия. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 26.00.01 – теория и история культуры. – Киевский национальный университет культуры и искусства. – Киев, 2008.

В диссертационном исследовании феномен моды ХХ столетия в контексте виртуальной реальности.

Автор, на основе анализа научных работ, раскрывает причины неоднозначного толкования феномена моды. Многообразие научных методов позволило использовать полисистемный анализ для его исследования.

Диссертант рассматривает моду как социокультурное явление, как комплекс производственно-творческих видов деятельности, связанных с проектированием, изготовлением и презентацией моделей одежды.

В работе актуализирована проблема взаимодействия креативного и репродуктивного в моде. Историческая эволюция моды как социокультурного явления свидетельствует о его сложности и многозначности: от спонтанного, стихийного, самодеятельного изготовления моделей одежды к промышленному, а далее к индустрии моды (ХХ ст.). Составные этой индустрии можно рассматривать как этапы рождения и распространения моделей одежды: проектирования как творческого процесса, как образно-концептуального синтеза, как опережения времени, как прыжка в будущее, как существования вне явной реальности; производства как процесса воспроизведения объекта проектирования с помощью новейших технологий, которые, в зависимости от цели проектирования, могут быть, единичными (эксклюзивные моделей от-кутюр), копией (коллекции прет-а-порте de-lux), массовым производством (коллекции прет-а-порте), презентации как реально-предметной и виртуальной (телевидение, сеть Интернет, реклама, брендинг)

Понимание моды как совокупности видов деятельности, связанных с процессом создания и презентации одежды и модных объектов, позволяет определить место и роль моды в культурных практиках ХХ ст. как возможность воплощения определенного эйдоса, имиджа.

Существует много художественных практик, определенный полистилизм искусства, культуры, моды. Мода функционирует в контексте художественных практик художественных инноваций ХХ ст. Это прежде всего виртуальный мир зрелища, фото, рекламы, мифодизайн брендового мира как особая эстетичная реальность.

Мода как зрелище становится проблематичной в ХХ ст. С одной стороны, зрелище чрезвычайно трансформируется и достигает планетарных масштабов, а с другой, она деструктурируется, “приватизируется”, в худшем значении этого слова, становится личным зрелищем домашнего видео. Изобразительные практики моды свидетельствуют, что мода тяготеет к конфигуративности невербального типа, являясь текстуальным продуцентом телесных коммуникаций, когда человек воспринимает мир как тело телом. Эта телесная, актуальность образа формирует мир телесной идентичности и телесного креативного продуцирования виртуальной моды.

Мода становится виртуальной как один из носителей естественного сохранения тела человека как самоценности, как один из давних кодов, сохраняющий телесную идентичность. Эта естественность, имеющая телесные признаки, “эксплуатирующая” тело человека, телесный код моды определяется в телесных практиках, в которых тело понимается уже как образ, эйдос, имидж, знак, символ.

Выявлены особенности функционирования моды в контексте виртуальной реальности. Слово “виртуальность” рассматривается как неявная, скрытая действительность. “Виртуализация моды” понимается как творческий процесс (способ) переведения мысленного, виртуального образа в имеющуюся реальность;

Осуществлен анализ прет-а-порте и от-кутюр как жанров в контексте виртуальных измерений, проанализирована специфика жанров моды по степени их виртуализации. Доказано, что виртуальные