Школьний Олександр Олексійович

УДК 338.436:005.332.4

ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

08.00.04 – економіка та управління підприємствами

(економіка сільського господарства і АПК)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Миколаїв – 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Уманському державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України.

Науковий консультант: | доктор економічних наук, професор

Єрмаков Олександр Юхимович,

Національний аграрний університет,

професор кафедри аграрної соціології

та розвитку села.

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор

Гудзинський Олексій Дмитрович,

Національний аграрний університет,

професор кафедри менеджменту

ім. проф. Й.С. Завадського;

доктор економічних наук, професор

Зіновчук Віталій Володимирович,

Державний агроекологічний університет,

завідувач кафедри зовнішньоекономічної

діяльності підприємств;

доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН

Макаренко Петро Миколайович,

Дніпропетровський державний аграрний університет,

проректор з наукової роботи,

завідувач кафедри менеджменту організацій.

Захист відбудеться 29 лютого 2008 року о 900 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 38.806.01 у Миколаївському державному аграрному університеті за адресою: 54010, м. Миколаїв, вул. Паризької комуни, 9, конференц-зала.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Миколаївського державного аграрного університету за адресою: м. Миколаїв, вул. Карпенка, 73.

Автореферат розісланий 23 січня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради |

В.Ф. Клочан

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Спроможність країни постачати товари на світовий ринок за умов економічного тиску з боку конкурентів є передумовою росту життєвого рівня населення. Для нашої держави здобуття сталих глобальних конкурентних позицій в аграрній сфері має виключно важливе значення у зв’язку з необхідністю здійснювати фінансування імпорту енергоносіїв та інших стратегічних ресурсів.

Вигідне геополітичне становище, суттєвий виробничий потенціал, наявність кваліфікованої робочої сили, потужна сировинна база в сільському господарстві визначають інвестиційну привабливість України та передумови для здобуття глобальних конкурентних переваг в аграрній сфері. Проте нині спостерігається збільшення обсягів імпортованих м’яса, фруктів, цукру-сирцю та інших видів продовольчих товарів. У той же час значна кількість вітчизняних сільськогосподарських виробників отримує збитки. Тому важливим науковим та практичним завданням щодо стабілізації і подальшого розвитку сільського господарства України є формування механізмів забезпечення глобальної конкурентоспроможності аграрних підприємств.

Вплив кон’юнктури вітчизняного та міжнародного ринків на аграрний сектор економіки визначає необхідність досягнення сталих конкурентних переваг шляхом підвищення технологічної продуктивності сільськогосподарського виробництва в порівнянні з іншими країнами, реструктуризації маркетингової інфраструктури, застосування нових підходів до управлінських рішень, а також змін в аграрній політиці.

Питання підвищення конкурентоспроможності та ефективності господарювання аграрних підприємств знайшли відображення в роботах В.Г. Андрійчука, О.Д. Гудзинського, С.І. Дем’яненка, О.Ю. Єрмакова, В.В. Зіновчука, С.М. Кваші, П.М. Макаренка, М.Й. Маліка, В.Я. Месель-Веселяка, П.Т. Саблука, М.П. Сахацького, І.Н. Топіхи, І.І. Червена, В.В. Юрчишина, В.М. Яценка та ін. Теоретичні засади формування стратегій конкуренції викладено також у працях зарубіжних учених: Г.Л. Азоєва, М.Е. Портера, У.М. Ліферта, Д.М. Майєра, Т.К. Пауелла, Й.А. Шумпетера, Р.А. Фатхутдінова та ін.

Однак у теоретичному та методологічному аспектах залишаються недостатньо вивченими проблеми зміцнення конкурентних позицій аграрних підприємств та розробки ефективних маркетингових стратегій і досконалих організаційно-економічних механізмів управління конкурентоспроможністю. Фундаментальний характер даної теоретичної наукової проблеми визначається відсутністю серед провідних економічних шкіл єдиних підходів до принципів формування системи управління конкурентоспроможністю підприємств за критерієм ефективного функціонування їх у глобальному економічному середовищі. Це й визначає актуальність дисертаційної роботи, її мету і завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження, результати яких відображено у даній дисертації, здійснено згідно з тематичними планами науково-дослідних робіт Уманського державного аграрного університету з тем “Формування механізмів управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств в умовах глобалізації” (номер державної реєстрації 0104U006038) та “Вдосконалення системи аграрного підприємництва в Україні” (номер державної реєстрації 0104U006039).

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретичних, методологічних та практичних засад формування механізмів управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств в умовах ринкових трансформацій економіки України та її інтеграції в світову економіку.

Для досягнення поставленої мети дисертаційної роботи вирішувалися такі завдання:

· обґрунтування теоретичних засад управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств;

· формулювання критеріїв глобальної ефективності та оптимальності при застосуванні механізмів управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств;

· визначення принципів формування інноваційних підприємницьких зв’язків у аграрному секторі економіки;

· дослідження основних засад маркетингового позиціювання аграрних підприємств за умов впливу глобальних чинників;

· висвітлення ресурсних аспектів стратегічного управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств;

· дослідження наявності ефекту масштабу виробництва на основі використання регіональних даних сільськогосподарських підприємств;

· розробка механізмів сприяння адаптації аграрних підприємств до умов глобального економічного середовища;

· аналіз основних тенденцій розвитку експортоорієнтованого сільськогосподарського виробництва;

· розробка механізмів залучення аграрних формувань до ефективних маркетингових ланцюгів постачання сільськогосподарської продукції;

· обґрунтування конкурентних стратегій аграрних формувань в експортоорієнтованих галузях.

Об’єктом дослідження є процес формування механізмів управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств в Україні та висвітлення їх особливостей в умовах глобалізації.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні, соціально-економічні, організаційно-методичні проблеми, які виникають при формуванні ефективної системи управління конкурентоспроможністю підприємств з урахуванням вимог економічних законів розвитку аграрної сфери в умовах глобалізаційних процесів.

Методи дослідження. У процесі досліджень за теоретичну основу обрано надбання економічної теорії щодо принципів формування механізмів управління конкурентоспроможністю підприємств та організацій. При дослідженні ефективних регуляторних механізмів стосовно умов глобалізації в основу методологічного забезпечення було покладено системний підхід. Аналіз складних систем у агропромисловому комплексі здійснено із застосуванням принципів економічної синергетики.

В дисертації при висвітленні засад стратегічного управління використовувалися методи аналізу і синтезу – для деталізації об’єкта дослідження; абстрактно-логічний – при теоретичному узагальненні сутності та методів формування механізмів управління конкурентоспроможністю підприємств; кластерний аналіз – для визначення передумов формування інтеграційних об’єднань виробників; аналіз відповідності – для відображення структури постачальницьких мереж; кореляційно-регресійний аналіз – для визначення і кількісної оцінки зв’язку між показниками досліджуваного об’єкта; порівняння – для зіставлення фактичних динамічних рядів; середніх і відносних величин – для визначення рівня ефективності відтворювальних процесів в аграрній сфері; монографічний – для детального вивчення практики формування стратегічних ресурсів; теоретичного моделювання – для узагальнення принципів формування конкурентних переваг; графічний – для наочного відображення динаміки показників діяльності сільськогосподарських підприємств та інших тенденцій. У процесі роботи над дисертацією застосовувалися також інші методи економічних досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретичних, методологічних та практичних засад формування механізмів управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств в умовах глобалізації. Основні елементи наукової новизни такі:

вперше:

· обґрунтовано концептуальні підходи до формування системи управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств, згідно яких передбачається забезпечення поєднання ефективної інноваційної культури та технологічного моніторингу з метою досягнення високих якісних параметрів та інноваційних перетворень;

· визначено економічну сутність та основні складові механізму формування конкурентних переваг аграрних підприємств за рахунок інноваційних підприємницьких зв’язків, спроможних гарантувати підвищення технологічного рівня, зниження ризику та досягнення стратегічного росту;

· дано наукове трактування сутності рефлекторно-респонсивних агропромислових кластерів потужної глобальної проникної спроможності, здатних відображати параметри економічної кон’юнктури світового ринку сільськогосподарської продукції й продовольства та демонструвати динамічну проникну спроможність стосовно цільових маркетингових ніш;

· визначено систему принципів створення консультативної служби “Українське продовольство”, на яку передбачається покласти функції здійснення маркетингових досліджень на зарубіжних ринках, сприяння доступу вітчизняних суб’єктів аграрного підприємництва до глобальних маркетингових ніш, надання оперативної інформації про кон’юнктуру світового ринку, спрямовування зусиль вітчизняних виробників на виробництво продукції у відповідності з вимогами глобальних ринкових сегментів;

удосконалено:

· структурні елементи механізму посилення адаптивного потенціалу аграрних формувань стосовно умов глобальної економічної кон’юнктури, поєднання яких забезпечує оптимальне використання факторів виробництва з метою досягнення сталих конкурентних переваг;

· теоретико-методологічні підходи до вибору економічних пріоритетів розвитку екологічного підприємництва в аграрній сфері, що передбачають урахування граничних рівнів суспільних та приватних витрат, а також суспільних вигод;

· концептуальну модель формування конкурентних переваг аграрних підприємств шляхом, що передбачає застосування координаційних угод щодо впровадження інноваційних проектів;

· структуру еклектичної парадигми конкурентних маркетингових стратегій аграрних формувань, яка відображає вплив кон’юнктури глобальних ринкових сегментів, необхідність здійснення структурно-організаційних змін, процеси формування вартісних мереж, а також ураховує чинники регуляторної політики;

· теоретико-методологічні підходи до вибору критерію оптимальності при застосуванні механізмів управління глобальною конкурентоспроможністю аграрних підприємств, що полягають у досягненні таких економічних змін, у результаті яких буде забезпечено додаткові переваги для вітчизняних товаровиробників та споживачів, порівнюючи із зарубіжними суб’єктами аграрних ринків;

· класифікаційну структуру функцій системи гарантування якості сільськогосподарської продукції, яка визначає глобальні конкурентні позиції аграрних підприємств, із урахуванням економічних, соціальних та комунікативних чинників;

· теоретичні та методологічні підходи до формування системи якості в аграрній сфері, які передбачають відображення запитів споживачів у системі стратегічного управління якістю;

набули подальшого розвитку:

· науково-прикладні аспекти формування механізму забезпечення конкурентних переваг суб’єктів аграрного підприємництва шляхом створення ефективної системи гарантування якості продукції та послуг, що передбачають застосування технологічного та логістичного моніторингу в ланцюгах постачання;

· концептуальні підходи щодо формування механізму управління конкурентоспроможністю суб’єктів аграрного підприємництва шляхом застосування ефективних інформаційних систем, що дозволяють забезпечувати регулювання конкурентного середовища, здійснювати оцінку аграрної політики та прогнозувати параметри кон’юнктури продовольчих ринків;

· теоретичні і практичні підходи до обґрунтування критеріїв глобальної ефективності аграрної політики, що передбачають досягнення оптимального поєднання потреб та вподобань вітчизняних і зарубіжних суб’єктів ринку;

· принципи забезпечення конкурентних позицій аграрних підприємств шляхом використання послуг спеціалізованих служб менеджменту, що є передумовою оптимального перерозподілу управлінських функцій та підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва;

· методичні положення щодо формування регуляторних механізмів, спроможних впливати на рівень конкурентоспроможності економічних агентів вітчизняного та світового ринків;

· організаційно-економічний механізм залучення аграрних формувань до глобальних інтеграційних структур, що забезпечує їх доступ до цільових маркетингових ніш та є передумовою інноваційних і технологічних змін;

· теоретичні і практичні підходи до формування маркетингових об’єднань аграрних підприємств за регіональними ознаками, що сприяють досягненню економії за рахунок масштабів, внутрішньої для окремих галузей.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані та обґрунтовані в дисертаційній роботі наукові положення і практичні рекомендації є основою для вирішення практичних проблем управління конкурентоспроможністю суб’єктів аграрного підприємництва.

Результати виконаних дисертантом досліджень використано при розробці “Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року” (довідка Міністерства аграрної політики України №37-18-16/18558 від 21.11.2007 р.); “Стратегії розвитку Черкаської області до 2015 року” (довідка №07-03/94 від 22.05.2007 р.); довгострокових програм в агропродовольчому підкомплексі Вінницької області (довідка №2/1913 від 27.11.2007 р.); основних засад удосконалення механізмів управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств Жашківського та Уманського районів (довідки відповідно №230 від 09.07.2007 р. та №586/06 від 05.11.2007 р.), ТОВ “Агросервіс” Жашківського району (довідка №48 від 06.07.2007 р.), фермерського господарства “Зелений рай” Гайворонського району Кіровоградської області (довідка від 10.05.2007 р.). Теоретичні узагальнення з проблем формування механізмів управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств використовуються у навчальному процесі Уманського державного аграрного університету при викладанні дисциплін “Організація ринку”, “Методологія та організація наукових досліджень”, “Міжнародні економічні відносини” й “Основи зовнішньоекономічної діяльності” (довідка №99 від 06.11.2007 р.) та відображені у підручнику “Аграрна економіка”, який рекомендовано Міністерством освіти і науки України для студентів вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації з напрямів підготовки фахівців “Економіка і підприємництво” та “Менеджмент”.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто здійснено комплексне дослідження проблем формування механізмів управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств України в умовах ринкових перетворень. У переліку робіт, який подано в авторефераті, відзначено конкретний внесок здобувача у публікаціях, підготовлених у співавторстві. Висвітлені в дисертації ідеї та розробки належать особисто автору і є його внеском у розвиток теорії та практики формування механізмів управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційної роботи доповідались і одержали позитивну оцінку на наукових і науково-практичних конференціях, що проводилися в Уманському державному аграрному університеті впродовж 1993-2007 рр.; семінарі зі стратегічного маркетингу (м. Уест-Лафаєт, США, 26-30 жовтня 1998 p.); на науково-практичних конференціях: “Механізм господарювання і економічна динаміка в АПК” (м. Харків, 25-26 вересня 2001 р.), “Еколого-економічні проблеми розвитку АПК” (м. Львів, 25-27 вересня 2002 р.), “Сталість, екологізація і ефективність сільськогосподарського виробництва в умовах аграрної реформи” (м. Харків, 2-3 жовтня 2002 р.), конференціях учасників Програми науково-педагогічного обміну Міністерства сільського господарства США (м. Москва, 25-28 жовтня 1999, 29-31 жовтня 2001, 27-29 жовтня 2003 рр.), “Удосконалення економічної роботи на сільськогосподарських підприємствах в умовах перехідної економіки” (м. Київ, 26-27 березня 2003 р.), “Удосконалення економічного механізму функціонування аграрних підприємств в умовах невизначеності” (м. Київ, 19-20 травня 2004 р.), “Формування конкурентноздатності підприємств АПК в умовах ринкової трансформації економіки” (м. Полтава, 2-4 червня 2004 р.), “Імперія чи взаємозалежність” (м. Вічіта, США, 1-3 квітня 2005 p.), “Теорія і практика управління у суспільстві знань” (м. Львів, 10-11 листопада 2005 р.), “Концептуальні напрямки стратегічного розвитку нової аграрної політики України” (м. Луганськ, 11-12 травня 2006 р.), “Наукові засади реалізації аграрної політики в Україні” (м. Харків, 7 червня 2006 р.), “Ефективність використання ресурсного потенціалу в умовах сталого розвитку сільського господарства” (м. Харків, 1-2 березня 2007 р.), “Український проект в ХХІ столітті” (м. Київ, 19-20 жовтня 2007 р.).

Публікації. Основні результати досліджень за темою дисертації викладено в одноосібній монографії та 41 науковій статті та тезах доповідей (3 – у співавторстві). У наукових фахових виданнях за переліком ВАК України опубліковано 26 статей. Загальний обсяг публікацій за темою дисертації складає 56,5 ум. др. арк., з яких 32,3 ум. др. арк. належить особисто автору.

Структура і обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, п’яти розділів і висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 427 сторінок комп’ютерного тексту. Робота містить 55 таблиць та 51 рисунок (один рисунок займає повний аркуш), а також 19 додатків на 27 сторінках. Список використаних джерел включає 355 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі “Концептуальні засади управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств” розглянуто теоретико-методологічні засади формування механізмів управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств в умовах глобальних трансформацій, передумови вдосконалення політики регулювання сільськогосподарських ринків та особливості використання регуляторних засобів в агропромисловому комплексі.

Вітчизняне сільське господарство стає дедалі менш ізольованим від світового ринку, перетворюючись на частину глобально взаємопов’язаної економічної системи. Нині аграрні підприємства функціонують у динамічному підприємницькому та соціальному середовищі, орієнтованому на глобальні ланцюги постачання продовольства. Глобалізація світової економіки вимагає високого рівня конкурентоспроможності аграрних формувань та скорочення трансакційних витрат.

Результати досліджень за темою дисертації дозволили дійти висновку, що на сучасному етапі спостерігається певна відірваність сільськогосподарських виробників від ринків інформації, кредитів, страхових послуг, інвестиційних фондів та збуту продукції. Неспроможність ринку як економічного механізму досягти ефективного розподілу факторів виробництва та готової продукції зумовлює необхідність урядового втручання. Доцільність державного регулювання аграрних ринків пояснюється тим, що орієнтація виключно на ринкові та цінові сигнали не сприяє оптимальному розміщенню ресурсів з точки зору інтересів окремих споживачів та суспільства в цілому.

Нами встановлено, що регуляторне втручання передбачає безпосередній урядовий контроль і управління економічними та соціальними процесами. Щодо економічного регулювання, то воно включає регламентацію вхідних ринкових бар’єрів, обсягів інвестиційних ресурсів, цін на ряд товарів та послуг, чинників економічного росту, а також захисних механізмів. Перерозподільні ж інтервенційні заходи повинні супроводжуватись урядовою фінансовою підтримкою сільськогосподарських товаровиробників.

Як відомо, розробці урядових програм передує усвідомлення інтересів окремих соціальних груп. Автором обґрунтовано позицію, згідно якої суспільна політика розглядається як специфічний тип групових дій, спрямованих на досягнення певних стратегічних цілей. Стратегічні цілі регуляторних заходів повинні відповідати суспільним цінностям, серед яких слід відзначити підвищення якості життя, збереження сільських поселень, забезпечення цінової паритетності та належного рівня торговельної сили й свободи суб’єктів підприємництва і споживачів.

У дисертації узагальнено чинники конкурентоспроможності на світовому ринку, серед яких відзначаються забезпеченість економічними ресурсами (засоби виробництва, технології, інвестиції в людський капітал, навички менеджменту), характеристики продукції, стратегії підприємств та галузева структура, контроль над каналами розподілу, інфраструктура та наявність зовнішніх ефектів, правове середовище, торговельна політика тощо. У ринковій економіці існують різні методи посилення маркетингової влади. Так, окремі підприємства та їх об’єднання демонструють її стосовно інших суб’єктів ринку або ж за допомогою кооперативних дій прагнуть досягти певних стратегічних цілей. Здатність впливати (або обмежувати можливості впливу інших ринкових агентів) на поведінку суб’єктів ринкових відносин поєднується з ринковою владою, величина якої може бути визначена на рівні галузі, окремих підприємств та внутрішньогосподарських економічних відносин.

Досліджено, що потенціал економічної сили суб’єктів підприємництва, яка є наслідком стратегічних взаємозв’язків у межах галузі, відображається в ринковій владі. Остання значною мірою визначається складом цих суб’єктів. Конкурентні умови повинні забезпечувати відсутність вхідних та вихідних ринкових бар’єрів, спонукати виробників до швидкої реакції у відповідь на зміни параметрів кон’юнктурних чинників, стимулювати вдосконалення технологій та технічне переозброєння аграрної сфери, забезпечувати зниження собівартості та поліпшення якості продукції.

Процес забезпечення узгодженості системи виробництва, переробки та доведення продовольства й сільськогосподарської продукції до кінцевих споживачів узагальнено концепцією менеджменту ланцюгів постачання. При цьому, враховуючи інтереси споживачів та суспільства, основна увага спрямовується на підвищення ефективності системи постачання широкого асортименту безпечних для вживання сільськогосподарських продуктів за умови економії суспільних витрат, а також створення організаційних структур і взаємозв’язків, що забезпечують стабільні ринкові позиції та визначають спроможність підприємств отримувати прибутки.

Дисертантом узагальнено критерії ефективності системи управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств. Такими критеріями визначено структуру витрат, продуктивність праці, ринкову частку, обсяги виробництва та реалізації продукції, ринкові позиції відносно конкурентів, спроможність даної сфери економіки досягати зниження трансакційних витрат, накопичувати додану вартість та забезпечувати інноваційні зміни. Інновації є передумовою досягнення конкурентних переваг та задоволення потреб споживачів цільових ринкових сегментів. Поліпшення фінансового забезпечення науково-дослідної сфери та вдосконалення інституціональної структури є передумовами росту технологічного рівня агропромислового комплексу. Сталий механізм господарювання у сільському господарстві може бути забезпечений інтегрованою системою рослинництва і тваринництва, спроможною задовольняти потреби у продовольстві та сировині, поліпшувати якість навколишнього середовища, найбільш ефективно використовувати відновні та невідновні ресурси, гарантувати баланс природних біологічних циклів, підтримувати економічну життєдіяльність аграрних підприємств, а також підвищувати життєвий рівень населення.

У дисертаційній роботі сформульовано критерій оптимальності при застосуванні механізмів управління глобальною конкурентоспроможністю аграрних підприємств, який упродовж певного регуляторного періоду враховує такі економічні зміни, в результаті яких буде забезпечено додаткові переваги для вітчизняних товаровиробників та споживачів, порівнюючи із зарубіжними суб’єктами аграрних ринків.

Для забезпечення економічної безпеки держави недостатньо виробляти великі обсяги стандартизованої сільськогосподарської продукції. В умовах глобалізації, коли боротьба ведеться за кінцевого споживача, вивезена сировина може повернутися до країни-експортера у вигляді продуктів промислової переробки. Для конкурентоспроможного аграрного сектора притаманна здатність підтримувати високий рівень чистого експорту за умов сталого попиту на продовольство з боку вітчизняних і зарубіжних споживачів та пристосування до змін кон’юнктури системи глобальних ринків.

Суспільні інтереси вимагають забезпечення аграрним підприємствам економічних умов, необхідних для розширеного відтворення та досягнення оптимального рівня маркетингової сили вітчизняних споживачів.

У дисертації глобалізація в аграрному секторі нами розглядається у контексті динамічних процесів збільшення обсягів міжгалузевого та внутрішньогалузевого обміну, поглиблення взаємозалежності сільськогосподарських ринків і технологій, посилення впливу світових макроекономічних чинників, що надає конкурентоспроможним аграрним формуванням і окремим країнам можливості досягнення істотних економічних переваг.

Регуляторні механізми повинні забезпечити конкурентоспроможність вітчизняного агропромислового комплексу як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Існуюча система ринків сільськогосподарських продуктів в Україні є недосконалою з точки зору ефективності, організаційної структури та здатності реагувати на внутрішні та зовнішні чинники. Слід відзначити, що нашій державі не вдалося подолати негативні наслідки кризових явищ перехідного періоду і забезпечити належний рівень розширеного відтворення в аграрній сфері економіки.

Серед вчених-економістів відсутня одностайна думка щодо поняття конкурентоспроможності, а тому пропонуються різні його визначення. Це обумовлює відмінності в підходах щодо формування механізмів управління конкурентоспроможністю. Застосування концепції конкурентоспроможності стосовно окремих країн не завжди виправдане, оскільки це може бути мотиваційним чинником збільшення обсягів субсидій та застосування інших протекційних заходів. Конкурентоспроможність аграрного підприємства визначається, перш за все, продуктивністю наявних ресурсів, рівнем витрат та цін, чинниками економічного середовища (кредитно-грошова та фіскальна політика, обмінний курс національної валюти, циклічність коливання економіки, макроекономічна стабільність, інвестиційний клімат), можливістю участі у вітчизняному та світовому ринках, ефективністю людських ресурсів, а також науково-технологічним потенціалом.

Застосування стратегії формування вартісних цінностей, яка поки що не використовується існуючими або потенційними конкурентами, а також наявність дефіцитних ресурсів, є передумовами конкурентних переваг для окремих підприємств. Конкурентоспроможність можна визначити як здатність аграрних формувань підтримувати та розширювати ринкову частку на національному та міжнародному ринках, що визначається застосуванням інноваційного менеджменту, ефективним використання наявних ресурсів, масштабами виробництва, а також його диверсифікацією.

У другому розділі “Формування маркетингових механізмів управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств” відображено проблеми маркетингового позиціювання аграрних формувань за умов впливу глобальних чинників; створення механізмів залучення аграрних підприємств до ефективних маркетингових ланцюгів постачання сільськогосподарської продукції; окреслено напрями зміцнення конкурентоспроможності аграрних підприємств шляхом диверсифікації.

Динамічність ринкового середовища зумовлює необхідність розробки аграрними формуваннями ефективних стратегій позиціювання. У процесі руху продукції сільського господарства від виробника до кінцевого споживача відбуваються зміни у вартості продовольства, які координуються за допомогою цінового механізму. У дисертації виділено такі завдання менеджменту в ланцюгах постачання продовольства: збільшення споживчої цінності товарів на одиницю грошових витрат, зменшення видатків на утримання окремих ланок ланцюгів постачання, забезпечення суб’єктам підприємництва доступу до оперативної інформації та сучасних технологій, більш повне відображення запитів споживачів, сприяння інноваційним процесам, вибір ефективних стратегій у боротьбі з конкурентами і підвищення на цій основі прибутковості виробничих та посередницьких структур.

Подолання кризової ситуації в агропромисловому комплексі країни значною мірою визначається застосуванням ефективної моделі ціноутворення, що потребує не виробничої, а маркетингової орієнтації аграрних підприємств. Нині важливо не лише виробити продукцію, але й успішно її реалізувати. Показники врожайності сільськогосподарських культур, продуктивності худоби та виходу валової продукції у вартісному виразі не є вичерпними індикаторами економічної ефективності. Дослідження засвідчили, що переважна більшість аграрних підприємств ще не усвідомлює переваг маркетингової орієнтації виробництва. Незважаючи на ріст доходів споживачів вітчизняного ринку та поступове збільшення попиту на м’ясо, вітчизняні аграрні формування не спроможні забезпечити відповідну пропозицію цієї продукції. Натомість зростають обсяги імпортованого продовольства. Так, у 1995 р. в Україну було імпортовано 19 тис. т м’яса і м’ясних продуктів (включаючи субпродукти та жир-сирець), у 2000 р. – 38, а у 2006 р. – 278 тис. т. При цьому спостерігається значне зниження обсягів експорту м’яса (відповідно 184, 163 та 29 тис. т).

Результативність комерційної стратегії значною мірою визначається впливом аграрних підприємств на кон’юнктуру продовольчого ринку. Виявлення найбільш перспективних конкурентних переваг на цьому ринку дозволяє забезпечувати успіх підприємницької діяльності за умов впливу глобальних економічних чинників. Розробка стратегій позиціювання аграрних товаровиробників повинна ґрунтуватися на формуванні певних асоціативних зв’язків. На думку автора, в існуючих регуляторних механізмах не знайшли належного відображення методи стимулювання збуту вітчизняних товаровиробників. Зменшення обсягів внутрішнього споживання та втрата ринків збуту на стратегічних глобальних маркетингових нішах негативно позначається на конкурентоспроможності аграрних підприємств. Упродовж реформаційного періоду в Україні суттєво скоротилися обсяги споживання багатьох видів продуктів харчування. Так, порівняно з 1990 р. у 2006 р. споживання хлібопродуктів на одну особу зменшилося на 12,1%, плодів, ягід та винограду – на 27,7, цукру – на 22,0, риби і рибопродуктів – на 14,3, яєць – на 8,1, молока і молочних продуктів – на 37,0, м’яса і м’ясопродуктів – на 38,2%. Проведений аналіз показав істотні зміни в рівнях відносних цін. Особливо відзначаються цінові диспропорції у галузі тваринництва (табл. 1).

Таблиця 1

Співвідношення рівнів цін окремих видів реалізованої продукції до ціни на зерно у сільськогосподарських підприємствах України, разів

Види продукції | Роки

1990 | 2000 | 2005 | 2006

Зерно | 1,0 | 1,0 | 1,0 | 1,0

Цукровий буряк | 0,2 | 0,3 | 0,4 | 0,4

Соняшник | 1,7 | 1,2 | 2,3 | 1,8

Картопля | 0,7 | 1,2 | 1,6 | 2,1

Овочі | 1,1 | 1,3 | 3,5 | 3,0

Баштанні культури | 0,8 | 0,2 | 0,7 | 0,4

Плоди та ягоди | 2,1 | 0,9 | 2,4 | 2,8

Виноград | 2,1 | 1,6 | 3,5 | 4,1

Льон (волокно) | 7,3 | 2,7 | 4,3 | 4,2

Молоко | 1,3 | 1,2 | 2,7 | 2,1

Велика рогата худоба | 9,4 | 4,7 | 14,1 | 10,3

Свині | 8,6 | 7,2 | 24,3 | 16,3

Вівці та кози | 7,5 | 4,0 | 10,9 | 10,2

Птиця | 8,0 | 9,0 | 15,6 | 11,8

Яйця (тис. шт.) | 0,4 | 0,4 | 0,6 | 0,4

Вовна | 31,8 | 8,4 | 10,6 | 7,2

Джерело: розрахунки за даними Державного комітету статистики України

Вибір цільових ринків пов’язаний з утіленням у життя стратегічних планів, ураховуючи слабкі та сильні сторони конкретного підприємства, обсяги наявних ресурсів, економічні позиції конкурентів, тенденції зміни попиту та можливості розширення ринкової частки. На нашу думку, проявом ефективності аграрного сектора економіки та сфери маркетингу може бути питома частка продовольства у сукупних видатках споживачів. У середньому за місяць питома частка продовольчих товарів у структурі сукупних витрат домогосподарств в Україні у 2001 р. становила 65,4%, а у 2006 р. вона зменшилась до 58,1%.

Проведений аналіз економічних показників аграрних формувань засвідчив тісний зв’язок між рівнями рентабельності всієї продукції та рослинницької й тваринницької зокрема, що відображає слабкі ринкові позиції в сфері маркетингу та переробки. Більшість аграрних підприємств все ще мають виробничу орієнтацію, а стратегія диверсифікації не знайшла належної уваги. Однак диверсифікації надають важливого значення у країнах Європейського Союзу (ЄС), де спостерігається збільшення питомої частки проміжного споживання у випуску в аграрній сфері. У ЄС 1,3% аграрних формувань займаються туризмом, 0,1 – ремісничим виробництвом, 6,8 – первинною переробкою продукції, 0,3 – обробкою деревини, 0,2 – водним господарством, 0,4 – виробництвом відновної енергії, 2,1% здійснюють роботи за контрактом. Специфіка регіональних традицій дозволяє успішно здійснювати диверсифікацію та нагромаджувати додану вартість поза межами сільського господарства. У роздрібній торговельній мережі України часто відсутня достовірна інформація про походження продовольства та його географічні характеристики. Тому ідентифікація регіональних продуктів може сприяти формуванню сталих конкурентних переваг для вітчизняних аграрних підприємств. Вважаємо, що вітчизняні супермаркети повинні надавати детальну інформацію про країну (регіон) походження харчових продуктів та їх окремих інгредієнтів. Сільськогосподарські продукти можуть бути описаними численними характеристиками. Тому найбільш проблематичною сферою аграрної політики є забезпечення якості та безпечності продовольчих товарів. Дисертантом досліджено та узагальнено досвід країн ЄС в ідентифікації місця (protected designation of origin, PDO) та географічного регіону походження продовольства (protected geographical indication, PGI), що стало основою для пропозицій автора щодо запровадження сертифікації вітчизняної продукції сільського господарства, характеристики якої визначаються параметрами географічного середовища.

Можливості прямого маркетингу залежать від видів агропродовольчої продукції. У 2006 р. питома частка зернових культур, реалізованих сільськогосподарськими підприємствами України на ринку, через власні магазини, ларки та палатки, становила 9,9%, олійних культур – 9,1, картоплі – 18,4, овочів – 27,3, плодів та ягід – 33,8, винограду – 18,0, баштанних культур – 55,2, худоби та птиці – 9,1, молока і молочних продуктів – 3,0, яєць – 27,0, меду – 16,0, олії – 10,6, цукру – 7,2, грибів – 25,8%. На підставі аналізу переваг та недоліків прямого маркетингу автором запропоновано заходи щодо поліпшення інфраструктури аграрного ринку.

В роботі узагальнено особливості продукції та послуг, які є альтернативою інтенсивному та традиційному сільському господарству: можуть надходити до споживачів без залучення посередників; здатні забезпечувати достатній рівень рентабельності виробництва та ріст попиту на даний вид продовольства; часто пов’язані з природними обмеженнями пропозиції; незалежні від поточних механізмів державної підтримки та дотацій; прийнятні з огляду на вимоги правил охорони навколишнього природного середовища; асоціюються з позитивним впливом на здоров’я людей; мають естетичну та етичну цінність. Етичні кодекси повинні стати складовою частиною діяльності багатьох підприємств та установ, які є учасниками глобальних продовольчих ринків. Автором обґрунтовано необхідність забезпечення цінових надбавок на сертифіковані за екологічно безпечними технологіями продукти.

Результати досліджень показують, що рівень ринкової концентрації не зажди поєднується з критеріями ефективності. Монополістичний характер багатьох посередницьких структур дозволяє їм значною мірою впливати на ринкову кон’юнктуру. Розрахований на основі даних сільськогосподарських підприємств інтегральний індекс конкурентоспроможності відображає регіональні ринкові позиції виробників за рівнями продуктивності тварин, собівартості, реалізаційних цін, продуктивності праці та якості продукції.

Лише у сільськогосподарських підприємствах Волинської, Донецької, Київської, Миколаївської, Рівненської та Черкаської областей масштаби виробництва молока забезпечують адекватний рівень конкурентоспроможності на внутрішньому ринку.

На нашу думку, метою маркетингової системи має бути підвищення життєвого рівня людей, що включає не лише кількість та якість спожитих товарів, але й якість навколишнього середовища. Підприємці повинні передбачати екологічні наслідки виробництва продукції. Вважаємо, що регуляторні механізми повинні забезпечити відображення витрат на природоохоронні заходи в остаточній ціні. Як свідчить досвід економічно розвинутих країн, виробники, які переслідують цілі екологічно чистого виробництва, забезпечують собі вищий рівень конкурентних переваг і прибутків. На основі узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду дисертантом обґрунтовано пріоритетні напрями вдосконалення економічного механізму екологізації підприємництва в аграрній сфері: створення дієвої системи екологічного моніторингу та контролю з використанням еколого-економічних показників (наприклад, інтегрального показника екологічного стану); формування спеціальних служб, у функції яких входило б формування та втілення в життя програм екологічного підприємництва в агропромисловому комплексі; диференціація цін на продукцію сільського господарства та переробної промисловості з урахуванням екологічних параметрів; відображення якісних характеристик продукції агропромислового комплексу, виробленої за екологічно безпечними технологіями, в технічних стандартах; удосконалення системи стандартизації та контролю за якістю продовольства, виробленого за органічними технологіями.

Високі трансакційні витрати, вимоги відображення суттєво нових уподобань покупців та потреби швидшої в порівнянні з конкурентами реакції на зміни вподобань споживачів обумовлюють необхідність оптимізації руху продовольства в ланцюгах постачання. Встановлено, що партнери у збутових мережах повинні виділяти ряд видів діяльності, якими необхідно керувати в межах стратегічних об’єднань: ієрархічне планування та прийняття рішень, спільні зусилля з виробництва продуктів із застосуванням новітніх технологій, обмін інформацією, управління ризиком, налагодження взаємних маркетингових зв’язків, дослідження з модернізації сільськогосподарського виробництва та управління, вирішення юридичних проблем стосовно проходження продукції збутовими мережами та зміни власності, вдосконалення системи транспортного забезпечення, оцінка якісних параметрів продовольства та економічної ефективності.

У третьому розділі “Механізми стратегічного управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств” розглянуто ресурсні аспекти стратегічного управління конкурентоспроможністю аграрних формувань та організаційно-економічні механізми стратегічного управління конкурентоспроможністю суб’єктів аграрного підприємництва.

Регуляторна роль держави у забезпеченні функціонування конкурентоспроможних господарських структур в аграрній сфері полягає у створенні належних умов для створення механізмів управління, спроможних підтримувати науково-технічний потенціал та регулювати інтеграційні процеси в галузі. Як показав проведений аналіз, значні запаси зерна спостерігаються в аграрних підприємствах упродовж п’яти місяців, починаючи із серпня. Метою адміністративного регулювання системи зберігання зерна є забезпечення продовольчої безпеки держави та відображення інтересів вітчизняних підприємств і споживачів. Порівняно з аграрними формуваннями, підприємства, які займаються зберіганням і переробкою зернових, спроможні утримувати більші обсяги продукції впродовж січня-липня; тенденція росту запасів у ці місяці визначається економічною мотивацією.

Сезонне коливання запасів зерна часто супроводжується змінами цін. Забезпечення стабільного постачання продукції сільського господарства на внутрішній та зовнішній ринки є одним із завдань регуляторних заходів українського уряду. Використання мінімальних закупівельних цін на окремі об’єкти державного цінового регулювання та надання бюджетних позик у межах режиму державних заставних закупівель зерна зумовили певний вплив на кон’юнктуру аграрного ринку. Зокрема, збільшилася питома частка зерна, яке сільськогосподарські та переробні підприємства можуть зберігати у зимові місяці.

Поряд з цим, недостатній рівень інфраструктурного розвитку перешкоджає ефективному функціонуванню вітчизняного ринку зерна. Особливо це стосується розвитку біржової діяльності. У 2000 р. загальний обсяг укладених на біржах України угод на сільськогосподарську продукції становив 989,7 млн грн, 11905,2 млн грн – у 2006 р., а на продукти харчування – відповідно 62,8 та 754,3 млн грн. Аграрні формування наразі недостатньо використовують можливості біржового ринку. У 2006 р. сільськогосподарські підприємства реалізували через біржі та аукціони лише 0,03% обсягів виробленої продукції рослинництва та тваринництва. Незважаючи на те, що середня ціна реалізації зерна становила 512,20 грн, а на біржовому ринку – 604,30 грн за 1 т, на останньому було реалізовано лише 0,1% обсягів зерна в країні.

Відсутність сучасної ринкової інфраструктури перешкоджає ефективній взаємодії сил попиту та пропозиції, ускладнюючи можливості оцінки комерційного ризику. В Україні спостерігається зростання інтенсивності сезонних коливань цін окремих видів сільськогосподарської продукції.

Як показують результати аналізу показників сезонності цін продажу молока, при реалізації даного виду продукції переробним підприємствам спостерігається найвищий рівень амплітуди коливань у порівнянні з іншими каналами реалізації (53,6 в.п.). Дещо нижчим був рівень амплітуди коливань цін за іншими каналами реалізації (51,3 в.п.) та на міських ринках (40,9 в.п.). Це свідчить про необхідність більш активної участі держави у регламентації взаємовідносин сільськогосподарських підприємств із переробною сферою.

Таблиця 2

Оцінка помісячних коливань рівнів цін продажу молока, реалізованого сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності за окремими каналами реалізації в 2006 р.

Показники | Всього | У тому числі за каналами реалізації

перероб-ним підпри-ємствам | населенню через систему громадського харчування та в рахунок оплати праці | видано пайовикам у рахунок орендної плати за землю та майнових паїв | на ринку, через власні магазини, ларки, палатки | за іншими каналами

Амплітуда коливань, в.п. | 51,1 | 53,6 | 27,9 | 23,7 | 40,9 | 51,3

Стандартне відхилення | 160,9 | 169,2 | 82,2 | 70,2 | 135 | 157,2

Джерело: розрахунки за даними Державного комітету статистики України

Наведені дані свідчать про необхідність удосконалення системи державного регулювання сільськогосподарських ринків. Результати проведеного аналізу відповідності на основі даних сільськогосподарських підприємств Черкаської області відобразили значну питому частку офіційно не ідентифікованих каналів просування продукції при реалізації зернових та олійних культур, яєць, а також худоби та птиці (при цьому за критерій якості обрано нормоване значення ч2 Пірсона). Відсутність прозорих та ефективних збутових мереж перешкоджає досягненню суспільних цілей – стабільності цін та безперебійного постачання продовольства високих якісних характеристик. Низький рівень розвитку ринкової інфраструктури призводить до значних економічних утрат.

На основі кластерного аналізу даних сільськогосподарських підприємств України нами було утворено групи якісно однорідних одиниць (кластерів), побудованих за сукупністю факторів (обсягами реалізації сільськогосподарської продукції з розрахунку на одне підприємство). В групу з низькими обсягами реалізації (в середньому на одне господарство реалізовано продукції рослинництва на суму 585,2 тис. грн, продукції тваринництва – вартістю 358,6 тис. грн) увійшли сільськогосподарські підприємства Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Хмельницької, Чернівецької та Чернігівської областей, де рівень рентабельності виробництва продукції сільського господарства становив 2,6%. При цьому в середньому на одне господарство припадало 79 працівників, сума активів складала 3704,2 тис. грн, а сума дотацій та доплат у тваринництві становила 62,1 тис. грн. За даними досліджень, 58% господарств були прибутковими, а 42% – збитковими.

У групі з середнім рівнем реалізації (сільськогосподарські підприємства Вінницької, Кіровоградської, Полтавської, Харківської та Черкаської областей) з розрахунку на одне господарство продано продукції рослинництва вартістю 1609,4 тис. грн, тваринництва – 589,9 тис. грн, рівень рентабельності складав 8,3%. У середньому на одне господарство припадало 110 працівників, сума активів складала 4864,8 тис. грн, сума дотацій та доплат в тваринництві становила 86,9 тис. грн. Встановлено, що прибутковими були 70,3% господарств, а 29,7% – збитковими.

У сільськогосподарських підприємствах Автономної Республіки Крим, а також Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Київської, Луганської, Миколаївської, Одеської та Херсонської областей, де на одне господарство реалізовано продукції рослинництва на суму 1780,7 тис. грн, тваринництва – вартістю 837,6 тис. грн, рівень рентабельності складав 10,7%. На одне господарство тут припадало 112 працівників, сума активів складала 6720,7 тис. грн, сума дотацій та доплат в тваринництві становила 140,5 тис. грн. При цьому 73,4% господарств були прибутковими, а 26,6% – збитковими.

Отже, збільшення суми грошових надходжень у середньому на одне сільськогосподарське підприємство забезпечує можливість формування економічних ресурсів, необхідних