ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ШВЕДОВСЬКИЙ СЕРГІЙ ЕДУАРДОВИЧ

УДК 141.7: Ш.34

ЕКСТРЕМАЛІЗМ

ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН

09.00.03 — соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ЗАПОРІЖЖЯ — 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор
Таран Володимир Олександрович
Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського
державного університету внутрішніх справ,
перший заступник начальника інституту з навчальної
та методичної роботи, завідувач кафедри філософії
та політології.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор
Цюрупа Михайло Володимирович,
Київський університет туризму, економіки і права,
завідувач кафедри філософії і соціальних наук;

доктор філософських наук, доцент
Лепський Максим Анатолійович,
Запорізький національний університет,
декан факультету соціології та управління,
завідувач кафедри соціології.

Захист відбудеться “ 12 ” червня 2008 року о 1500 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .051.05 у Запорізькому національному університеті за адресою: 69063, м.Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. VI, ауд. 114.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Запорізького національного університету за адресою: 69063, м.Запоріжжя, вул.Жуковського, 66, корп. ІI.

Автореферат розісланий “7” травня 2008 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.С. Александрова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Аналіз соціальних процесів, розуміння їх характеру, динаміки та історичної перспективи завжди вимагає врахування різноманітних тенденцій, що визначають специфіку суспільного життя в тих чи інших умовах. Велика роль тут належить надзвичайним, нестандартним ситуаціям, кількість і масштабність яких все активніше впливає на різні сфери суспільного буття і коригує особливості діяльності соціальних суб’єктів. Говорячи про поширення цієї тенденції в сучасних умовах, треба відзначити її комплексний характер, який обумовлюється як природними, так і соціальними факторами.

Значна роль тут належить не тільки об’єктивним процесам природного характеру, але й активній природоперетворювальній діяльності людини, що загострює протиріччя в системі «природа-соціум», а також внутрішнім протиріччям соціальних процесів, які обумовлюють поширення різноманітних екстремних проявів людського буття. Посиленню ролі факторів екстремного характеру сприяють і перехідні етапи суспільного розвитку, особливо кризові, коли радикалізуються зміни матеріальних умов та духовно-ціннісних орієнтацій соціальних суб’єктів, викликаючи загострення усієї системи суспільних відносин.

Усе це повною мірою відноситься до нинішніх соціальних процесів, що відбуваються в Україні, де об’єктивне посилення екстремних тенденцій в усіх сферах суспільного життя нерідко використовується ще й як засіб впливу на стан суспільної та індивідуальної свідомості. Отже, наявність та роль екстремних тенденцій в сучасному суспільстві спонукають на науково-теоретичному і соціально-практичному рівнях оволодівати відповідними знаннями й практичними навичками для того, щоб розуміти складну природу подібних явищ, вивчати не лише сутність екстремальних ситуацій та їх наслідків, але й ті процеси, що їм передують.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Комплексної цільової програми Міністерства освіти і науки України №0194У043134 «Вдосконалення змісту і методики викладання філософських дисциплін у ВНЗ як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України». Робота має вихід на певні аспекти комплексної теми «Взаємозв’язок правової культури та політичної свідомості в системі політичного самовизначення громадян», що розроблялася на кафедрі філософії та політології Запорізького юридичного інституту ДДУВС на замовлення облдержадміністрації м.Запоріжжя, та відповідає плану кафедральної наукової теми «Культурно-історичні особливості Запорізького регіону як фактор формування світоглядних та професійних орієнтацій майбутніх правоохоронців».

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у здійсненні соціально-філософського аналізу екстремалізму як соціокультурного феномена, що зумовлюється об’єктивно-суб’єктивними чинниками і знаходить різноманітні прояви в життєдіяльності соціуму.

Реалізація цієї мети потребує розв’язання таких завдань:

– розробити теоретико-методологічну основу дослідження екстремалізму як соціокультурного явища;

– на основі аналізу наявної наукової термінології сформулювати дефініцію «екстремалізм»;

– дослідити природу та основні прояви екстремалізму;

– виокремити основні різновиди екстремалізму;

– визначити характер зв’язків екстремалізму з процесом формування інформаційного суспільства;

– проаналізувати особливості екстремалізму в умовах трансформаційних зрушень у суспільстві;

– виявити основні тенденції екстремалізму в сучасному українському суспільстві як фактору впливу на подальший розвиток України.

Об’єктом дослідження є соціум та рефлексія людського буття щодо природно і штучно створюваних екстремних ситуацій в ньому.

Предметом дослідження є екстремалізм як соціокультурне явище, характер його взаємодії з провідними тенденціями соціальної дійсності та специфіка прояву в сучасному українському суспільстві.

Методи дослідження. Під час дослідження було використано комплекс дослідницьких методів.

Особлива увага в дисертації приділяється соціокультурному аспекту детермінованості екстремалізму як методологічній основі його дослідження. На відміну від полікаузального, психолого-ідеологічного, соціально-економічного, емоційно-психологічного, діалектичного, соціально-мотиваційного, системного та ін., соціокультурний підхід дає можливість з більш універсалістських позицій підходити до дослідження екстремалізму як цілісного явища, оскільки він органічно поєднує в собі всі перераховані підходи, а тому дозволяє піддавати більш глибокому аналізу різноманітні аспекти розгляданого явища.

Крім того, значну роль відіграли філософські методи об’єктивності й історизму, єдності соціальної теорії і практики, розвитку та взаємного зв’язку. В умовах методологічного плюралізму філософські методи задіяні на основі принципу композиції та комплементарності.

Дослідження окремих аспектів проблеми потребувало використання загальнотеоретичних методів: аналізу і синтезу, системного підходу, моделювання, класифікації, абстрагування, типізації, порівняльного аналізу тощо.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена вибором теми дослідження, яка у філософській думці ще не набула системного висвітлення, змістом цілей та науково-теоретичних завдань. Новизна результатів дослідження, що виносяться на захист, може бути сформульована у вигляді таких положень:

– вперше введено у науковий обіг поняття «екстремалізм»;

– поглиблено уявлення про вихідні детермінати екстремалізму, які об’єднують у собі природні й соціальні чинники;

– визначено сутнісні характеристики екстремалізму;

– охарактеризовано основні різновиди екстремалізму;

– виявлено закономірності поширення екстремалізму в умовах формування інформаційного суспільства;

– доведено, що в умовах посилення інформаційно-глобалізаційних процесів значно розширюються екстремалізаційні складники політичного та соціального життя;

– визначено особливості екстремалізаційних процесів в сучасному українському суспільстві, які несуть у собі ознаки як системного, так і національно-специфічного характеру;

– доведено, що наявні в сучасному українському суспільстві соціально-політичні та політико-ідеологічні протиріччя значною мірою сприяють екстремалізації суспільних відносин та стають вагомим чинником інтеграційно-дезінтеграційних тенденцій в умовах націо- та державотворення.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані під час подальших досліджень екстремальних явищ та екстремалістичних тенденцій в окремих сферах суспільного життя і в суспільстві в цілому як на теоретичному, так і на практичному рівнях. Здобуті теоретичні результати можуть також використовуватися як під час викладання у вузі таких дисциплін як соціальна філософія, соціологія, політологія, конфліктологія, так і під час розробки спецкурсів.

Особистий внесок здобувача. Основні положення та результати дисертаційного дослідження отримані автором самостійно. В надрукованих спільно з В.Тараном статтях автору належить постановка задач, аналіз дослідницьких підходів до розуміння природи, сутності і основних проявів екстремалізму.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і висновки дослідження відображені в доповідях на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Становлення і розвиток бізнес-освіти в умовах ринку» (Запоріжжя, 2004); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми» (Запоріжжя, 2005); Міжрегіональній науково-практичній конференції «Українське суспільство в контексті нових суспільно-політичних реалій» (Бердянськ, 2005); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Влада і суспільство: проблеми взаємодії» (Запоріжжя, 2005); П’ятому міжнародному семінарі «Религия и гражданское общество: через межкультурные коммуникации — к диалогу цивилизаций» (Ялта, 2005); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Реалізація положень Болонської угоди в процесі реформування галузевої освіти системи МВС України: проблеми і перспективи» (Запоріжжя, 2007).

Матеріали дисертації обговорювалися на методологічних семінарах на кафедрі філософії та політології Запорізького юридичного інституту ДДУВС та на кафедрі філософії Запорізького національного університету.

Публікації. Основні висновки дисертації викладено в 11 наукових публікаціях, з них 6 — у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Структура дисертаційної роботи зумовлена метою та головними завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обрана послідовність викладення матеріалу обумовлена внутрішньою логікою концепції дисертації. Обсяг роботи — 177 сторінок основного тексту та 23 сторінки списку використаних джерел (263 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У «ВСТУПІ» міститься обґрунтування теми дисертації, формулюється мета і завдання, визначається об’єкт і предмет дослідження, методологічна основа роботи, розкривається її наукова новизна, висвітлюються можливості теоретичного і практичного використання отриманих результатів.

Перший розділ «ГНОСЕОЛОГІЧНІ ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНА ЕКСТРЕМАЛІЗМУ» розкриває вихідні теоретичні принципи соціально-філософського аналізу екстремалізму. Він складається з трьох підрозділів.

Підрозділ .1. «Теоретичні джерела дослідження проблеми екстремалізму» присвячений аналізу наукових джерел, що обумовлюють потребу у виокремленні означеної проблеми.

Незважаючи на відсутність у науковій і соціально-філософській літературі терміна «екстремалізм» і вивчення цього явища в широкому соціокультурному контексті, окремі аспекти означеної проблеми активно досліджувалися і досліджуються представниками катастрофізму і неокатастрофізму (Ж.Кюв’є, О.Шпенглер, П.Сорокін та ін.), конфліктології (А. де Токвіль, К.Маркс, Г.Зіммель, Л.Козер та ін.), політології (Т.Парсонс, К.Поппер, А.Здравомислов, М.Головатий, Б.Коваленко, П.Мироненко, В.Павленко, Е.Дюркгейм, М.Вебер, Дж.Дьюї), ризикології (І.Балабанов, Г.Лозова, О.Генералова, А.Старостіна, В.Вітлінський, С.Наконечний, О.Шарапов, В.Гранатуров, І.Литовченко, С.Харічков, Д.Морозов, Г.Клейнер, В.Тамбовцев, Р.Качалов, Ф.Лаутеншлагер, В.Попондопуло та ін.), фіхівцями у галузі політико-правових проблем (А.Агапов, Л.Барінова, А.Басов, В.Гриб, С.Кирилов, С.Крашенніков, С.Кузніченко, В.Лаптій та ін.), підприємницької діяльності діяльності (А.Сміт, Д.Рикардо, Ф.Найт, Й.Шумпетер, Ф.Хайєк, В.Зубов, А.Бусигін), девіатної поведінки (Ч.Ломброзо, В.Шелдон, К.Леонгард, З.Фрейд, Е.Дюркгейм, Р.Мертон), тероризму (В.Фокс, Е.Шур, О.Будницький, Д.Ольшанський) тощо.

Ряд робіт присвячений дослідженню специфіки поведінки людей в екстремальних ситуаціях, пов’язаних з виконанням професійних обов’язків (В.Криволапчук, В.Лаптій, М.Дмитренко, Д.Заброда, С.Пєтков, С.Городянко, О.Іляшко, М.Чмиль, Л.Чернов, І.Дубова, В.Пліско, О.Бандурка, Є.Кравець, С.Чуркін та ін.). Останнім часом значну увагу приділено різноманітним проявам екстремної поведінки людей в сфері активного дозвілля і спорту, які передбачають надзвичайний ступінь індивідуального і командного ризику (О.Головашенко, О.Шадурін, Ю.Денисенко, Ю.Височін, М.Лепський, М.Коломієць, О.Заїка та ін.).

Проте численні дослідження вітчизняних і зарубіжних фахівців переважно мають вузькодисциплінарний характер. Водночас потрібний і відповідний рівень соціально-філософського обґрунтування означеної проблеми, який неможливий без випрацювання науково-методологічного і понятійного інструментарію.

Підрозділ .2. «Визначення поняття «екстремалізм» та його сутнісні характеристики» присвячений обґрунтуванню та формуванню дефініції «екстремалізм». Для більш ґрунтовного його визначення здійснюється аналіз змісту близьких за значенням понять «екстремізм», «радикалізм», «фанатизм», «фундаменталізм», що використовуються для характеристики різних форм екстремів, але не піднімаються до рівня універсального узагальнюючого поняття соціально-філософського значення. Розгляд екстремалізму в різних понятійних системах — «протиріччя-конфлікт-екстремалізм» та «екстремалізм-надзвичайна ситуація-катастрофа» — дозволяє визначити ступінь співвідношення суб’єкт-суб’єктного та суб’єкт-об’єктного складників, а також характер зв’язків соціальних суб’єктів у соціальному і природному середовищі та міру їх активності. Таким чином, «екстремалізм» — це багатоаспектне та універсальне поняття, що характеризує ступінь поширення у конкретно-історичному суспільному просторі екстремних умов соціального буття, а також екстремальних способів діяльності і поведінки як індивідуальних і групових соціальних суб’єктів, так і соціуму в цілому.

Екстремалізм являє собою діалектичну єдність екстремних обставин і дій соціального суб’єкта, що стикається з цими обставинами. Він містить у собі об’єктивний і суб’єктивний складники. Екстремалізм тісно пов’язаний з феноменом аномії. Він може виникати як специфічна «компенсація» за невиразне, одноманітне життя. Це, з одного боку, породжує повну соціальну апатію, а з іншого — радикалізм у різних його проявах, які за певних умов здатні набувати форм екстремалізму. Екстремалізм посилюється там, де існує загроза наявним ідентичностям, або такі ідентичності розпадаються чи перебувають у стані формування.

Екстремалізм доцільно поділяти на форми: залежно від суб’єкта, він може бути індивідуально-особистісний, локально-суспільний (колективно-груповий), національно-державний, глобально-цивілізаційний; залежно від об’єкта — природний, техногенний, соціальний, природно-соціальний; залежно від сфери діяльності соціального суб’єкта — економічний, політичний, релігійний, професійний, спортивний, розважальний тощо.

Екстремалізм має внутрішню динаміку, яка залежить від комплексу екстремальних факторів та особливостей відносин об’єктивної та суб’єктивної його сторін, що визначають певний стан розгляданого явища. Екстремалізм не лише визначається природно-соціальними детермінантами, але й здійснює вплив як на самого соціального суб’єкта, так і на соціальне середовище. Рівень поширення екстремалізму в суспільстві визначається кількісним показником — числовим виміром різноманітних екстремних проявів та якісним — ступенем організованості екстремних проявів, їх характером, формами тощо.

У підрозділі 1.3. «Вплив психобіологічних та соціокультурних чинників на процес формування екстремалізму» автор наголошує на наявності безперервного ланцюга екстремних ситуацій природного і штучного характеру, що мають безпосереднє відношення до загрози чи забезпечення життєздатності людського організму. Важливе місце тут посідає агресивність.

Соціально-філософський аналіз ролі природної агресивності дає Гегель. Він вважає, що виразом історичної необхідності є прагнення кожного народу до встановлення своєї гегемонії. Звідси виправдання війн як природного способу з’ясування міжнародних та міждержавних стосунків. Ще одним природним чинником екстремалізму є страх (Д.Ольшанський). З психологічної точки зору, агресивність часто виступає як зворотній бік страху, який містить два альтернативних полюси на шкалі емоційного забарвлення (Л.Китаєв-Смик). З одного боку, стурбованість, тривожність, жах, а з іншого — безстрашність, відвага, бездоганно смілива поведінка. С.Томкінс вбачав тісний взаємозв’язок між емоціями страху, здивування та інтересу. Страх виступає й однією з детермінант пізнавальної активності соціального суб’єкта (Н.Балл).

Серед найбільш науково вивчених аспектів агресивності на сьогодні є масова агресивна поведінка натовпу, яка пов’язана з насиллям (Дж.Роуен, З.Фрейд, Адлер, К.Юнг). З позицій інстинктивізму намагався пояснити природну агресивність К.Лоренц. На енергетичну основу людської агресивності звертає увагу й А.Бергсон. Б.Скіннер, А.Баас та Л.Беркович доводять, що філогенетично закладений імпульс до агресивних дій є проявом «захисного» типу агресії. Е.Фромм доводить, що деструктивність і жорстокість слід розглядати як справжні пристрасті, які наповнюють сенсом існування індивіда. Разом із тим він пропонує розмежувати «доброякісну, західну» агресивність і агресивність, що має деструктивний, злоякісний характер.

Значний внесок у вивчення природи агресивності і насилля внесли клінічні психотерапевтичні дослідження у західній психології. Отримані результати засвідчили, що паттерни злоякісної агресії стають більш зрозумілими в термінах динаміки несвідомого, якщо до моделі людської свідомості додати перінатальний і трансперсональний рівні.

Водночас не можна абсолютизувати природну схильність людини до агресії і насилля, адже прогресивною тенденцію розвитку людства залишається його гуманістична спрямованість. Відтак особлива роль у виникненні та поширенні екстремалізму належить соціокультурним умовам людського буття (А.Кетле, Монтеск’є, Беккаріа та ін.). Е.Фромм та Й.Хейзинга використовують навіть поняття «ігрове насилля», яке не мотивоване ненавистю і деструктивністю.

Подібна спрямованість розвитку людства закладена в дещо ідеалізовану концепцію трансформації соціально-правових протиріч, що обумовлюється удосконаленням політичної організації суспільних відносин, зміцненням позицій демократії та принципів громадянського суспільства.

Це дозволяє говорити про соціокультурний аспект детермінованості екстремалізму як методологічну основу його дослідження. Адже саме соціокультурний підхід, на відміну від полікаузального (К.Клаузевіц, І.Кант, Г.Гегель), психолого-ідеологічного (А.Шопенгауер, Ф.Ніцше, А.Дюрінг, Л.Гумплович, К.Каутський та ін.), соціально-економічного (К.Маркс, Ф.Енгельс) та ін., дає можливість підходити з більш універсалістських позицій щодо дослідження екстремалізму як цілісного явища.

Другий розділ «ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ЕКСТРЕМАЛІЗМУ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ» присвячений дослідженню проблеми екстремалізму в умовах переходу до нової моделі організації суспільного життя, яка знайшла відображення в концепції інформаційного суспільства.

У підрозділі .1. «Проблема екстремалізму в контексті визначальних ознак інформаційного суспільства» досліджено характер обумовленості екстремалізму сутнісними особливостями суспільства інформаційного типу. У зв’язку з цим сформульовано розширену дефініцію: інформаційне суспільство — це громадянське суспільство з розвиненим інформаційним виробництвом і високим рівнем інформаційно-правової культури, в якому ефективність діяльності людей забезпечується розмаїттям послуг, заснованих на інтелектуальних інформаційних технологіях та технологіях зв’язку, що являє собою прогресивну сходинку в історії розвитку людства, однак зберігає екстремалізаційні тенденції, які набувають особливостей, зумовлених формуванням нових сутнісних ознак і специфічної системи протиріч як на рівні суб’єкт-суб’єктних, так і суб’єкт-об’єктних відносин.

Це означає, що екстремалізаційні тенденції в інформаційному суспільстві детермінуються його видовими особливостями, що спричиняють появу специфічної системи протиріч, частина яких спроможна набувати крайньої гостроти. Важлива роль тут належить глобалізаційним процесам, в основі яких виникає фундаментальне протиріччя — між потребою у виживанні і необхідністю життєвої повноти існування людства.

Поглиблення інформатизаційних процесів сприяє створенню нового стану економіки — «нової економіки», що побудована на принципі всезагальної конкуренції і зберігає в собі елементи екстремності у вигляді хвилеподібної появи криз, неминучих економічних депресій, несправедливості, бідності, статево-вікової нерівності, безробіття тощо, пов’язаних з диспропорційністю у розміщенні капіталу та порушенням ринкової рівноваги, а також стрибками і ривками у результаті освоєння абсолютно нових інвестиційних проектів.

В умовах інтенсивного розвитку нових технологій відверто екстремалізаційних рис набувають різні форми економічної злочинності, обумовленої специфікою трасформатизаційних та інформатизаційних процесів. Це комп’ютерне піратство, відмивання грошей, шахрайство проти банків, тероризм тощо, які несуть у собі надзвичайно велику за масштабами загрозу інформаційному простору, а через нього — соціально-політичній стабільності суспільства.

У підрозділі .2. «Екстремалізаційні тенденції соціально-політичного життя суспільства інформаційного типу» аналізуються прояви екстремалізму в соціально-політичній сфері. Специфіка розвитку протиріч в інформаційному суспільстві надає особливої ролі екстремалізму політичного характеру, який має внутрішньополітичну і зовнішньополітичну сторони. Одним із проявів екстремалізації політичних відносин є загострення протиріч між елітами. Новостворена інфократична еліта претендує на керівну роль у суспільстві і прагне контролювати процеси соціального виробництва, що робить імовірним виникнення відкритого конфлікту з представниками капіталу. Специфічні риси інфократичної еліти здатні створювати екстремні умови для існування і перспектив розвитку конкретного народу і держави як політичної форми його об’єднання. Впровадження Інтернет-технологій розширює можливості використання засобів масової інформації як способу втручання в політико-технологічні процеси, створює реальні загрози повернення до диктаторського суспільства з «тоталітарним і централізованим» контролем над людиною.

На зовнішньополітичному рівні посилюються заходи, які пов’язані із загрозами війни, з силовим рішенням економічних проблем або тиском на економіку. Це супроводжується, з одного боку, тотальною, «агресивною» глобалізацією та насильницькими спробами протистояти їй, а з іншого — державницьким націоналізмом чи шовінізмом як засобам протистояння державно-національним руйнівним процесам. В умовах посилення інформаційно-глобалізаційних процесів значно розширюються екстремалізаційні складники політичного ризику, оскільки збільшуються масштаби діяльності політичних суб’єктів, а разом з цим і розширення наслідків непередбачуваності.

Інформаційне суспільство несе в собі загрозу подальшої поляризації соціуму за рівнем життя. Формування феномена «нової бідності» є елементом соціальної деструкції. У свою чергу бідність і безробіття підривають основи демократії, загрожують соціальній солідарності й піддають сумніву можливість соціального порядку.

Розвиток інформаційних технологій посилює екстремалізаційний вплив на людину. Незважаючи на стратегічну гуманістичну спрямованість інформаційного суспільства, яке відкриває нові можливості для самореалізації людини, воно несе в собі й дегуманістичні тенденції, що чітко простежується на рівні духовної культури, сприяючи посиленню культу насилля і страху як складників екстремалізму.

Разом зі збільшенням часу сучасної людини на дозвілля інтенсифікується розвиток екстремних форм відпочинку — екстремального туризму, екстремних видів спорту, екстремних шоу-програм тощо.

Третій розділ «ЕКСТРЕМАЛІЗМ ЯК СКЛАДОВА СОЦІОКУЛЬТУР-НОГО ЖИТТЯ ПЕРЕХІДНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА» присвячено дослідженню особливостей екстремалізму в сучасній Україні.

У підрозділі .1. «Екстремалізм в умовах ринкових відносин» аналізується характер зв’язку між певними формами екстремалізму і сутнісними проявами ринкових відносин.

Формування ринкових відносин в сучасній Україні є складником загального трансформаційного процесу, який ґрунтується на принципах побудови інформаційного, демократичного, соціального, правового суспільства європейського зразка. Безумовна прогресивна спрямованість розвитку несе в собі певні елементи екстремалізму як системного, так і національно-специфічного характеру.

Відсутність чіткої стратегії розвитку національної економіки обумовлює невизначеність пріоритетних її галузей, які дали б можливість раціонально використовувати фінансові, наукові й трудові ресурси для ефективного розвитку суспільства. В економічному житті панують невизначеність, спонтанність, непрогнозованість. Нестача наукових розробок і наукових замовлень тягне за собою низку негативних соціально-технологічних наслідків, які сполучаються зі зниженням інтелектуального потенціалу країни та деструктивними міграційними процесами, що виснажують економічний потенціал країни, руйнують екологію. Це значною мірою обумовлюється кланово-олігархічною залежністю економіки, що спричиняє диспропорції в її розвитку. Піднесення бізнесової активності як позитивний фактор розвитку ринкових відносин містить екстремалізаційний складник, оскільки бізнес завжди пов’язаний з ризиком, що корелює з ризиковим станом української економіки в цілому.

В умовах політичної й економічної нестабільності створюються об’єктивні передумови для загострення криміногенної ситуації, зростання кількості різноманітних злочинів, їх якісного оновлення. Особлива роль належить злочинам в економічній сфері. Одним з її наслідків слід вважати створення тіньової економіки. Її екстремалізаційний характер визначається руйнівним впливом на суспільство як цілісне утворення та тісним зв’язком з криміналом.

Важлива роль в екстремалізаційних тенденціях належить «чорному рейдерству» як різновиду організованої злочинної діяльності. Оскільки воно безпосередньо пов’язане з корупцією, насиллям, економічним тероризмом, руйнує віру суспільства в дієвість державних інститутів, то розглядається і як фактор загрози національній безпеці держави.

Разом із тим характерною особливістю української дійсності є те, що кожний з негативних економічних факторів ще не означає повної й остаточної системної кризи, адже значна їх частина крім екстремалізаційних тенденцій, несе в собі й антиекстремалізаційний складник як засіб урівноваження гострих соціально-економічних протиріч.

Підрозділ .2. «Роль екстремалізму в інтеграційно-дезінтеграційних процесах в Україні» присвячено аналізу екстремалізаційних тенденцій як відображенню гострих соціально-політичних та політико-ідеологічних протиріч, що впливають на націо- і державотворчий процеси в Україні.

Автор доводить, що екстремалізаційні тенденції в Україні значною мірою зумовлюються відсутністю державної ідеології. Плюралізація ідеологічного поля виступає показником розгортання демократичних процесів, однак відсутність ідейно-об’єднуючого джерела державної політики сприяє посиленню міжсуб’єктної конфронтації та дезінтеграційних тенденцій у суспільстві. Політичну еліту характеризують національна та ідейна «розмитість», корумпованість, закритість, віддаленість від суспільства. Конфронтація між владою й опозицією набуває крайнього напруження. Поглиблення протиріччя між владою і суспільством означає посилення відчуження більшості українських громадян від держави як уособлення справедливості, що приховує в собі небезпеку екстремалізації індивідуальної та суспільної свідомості й поведінки.

Екстремалізація суспільного життя має внутрішні і зовнішні чинники. Серед зовнішніх чинників особлива роль належить Росії, яка демонструє зацікавленість в екстремалізації соціально-політичного й економічного простору України. Вплив зовнішніх факторів корелює з особливостями політичної організації українського суспільства. З урахуванням цих особливостей можна передбачати можливість використання терористичних акцій. Існування внутрішньої суспільноконфліктної тенденції торкається проблеми формування української політичної нації, духовну основу якої складає українська національна ідея. Ії відсутність створює передумови для дезінтеграційних соціальних процесів. Згідно з іншою позицією, поляризований український соціум демонструє байдужість до суто національних цінностей, тому спроби формування української національної ідентичності є небезпечними за своїм конфліктогенним потенціалом. Звідси актуальність питання регіоналізму, яке сьогодні акумулюється в дискусії між «унітарниками» і «федералістами», набуваючи конфліктного характеру. Для визначення рівня зазначеної конфліктності доречно застосовувати типологію політичних культур, в якій інтеграційно-активаційний та дезінтеграційно-пасивний типи цілком здатні набути екстремної форми. Проблема регіоналізму тісно пов’язана з проблемою міжнаціональних стосунків. Вони не набувають форм відкритих загальносуспільних конфліктів, але мають локальні прояви. Найбільш типовими для українського соціуму є латентна і фрустраційна стадії таких конфліктів, які несуть у собі екстремалізаційні тенденції у прихованому вигляді. Одним із аспектів етнонаціональної ідентичності є проблема марґінальності, що часто виступає дезінтеграційним чинником у націотворчому процесі, адже подолання етнопсихологічної роздвоєності створює певне соціально-психологічне підґрунтя для виникнення екстремальних форм поведінки.

ВИСНОВКИ

Результати дисертаційного дослідження можуть бути сформульовані таким чином.

1. Для цілісного науково-теоретичного осмислення всіх процесів екстремного характеру доречно ввести в науковий обіг поняття «екстремалізм», яке означає комплексне явище, що охоплює всі крайні прояви поведінки і діяльності індивідуальних та групових соціальних суб’єктів у системі суб’єкт-суб’єктних та суб’єкт-об’єктних відносин, зумовлених сукупністю природно-біологічних та соціокультурних особливостей людського буття.

2. Науково-методологічна база дослідження феномена екстремалізм ґрунтується на визнанні того, що вихідні детермінанти екстремалізму об’єднують у собі природні й соціальні чинники. Особливу роль у його виникненні та поширенні відіграють соціокультурні умови людського буття, які здатні активізовувати або послабити екстремалізаційні тенденції, перевести їх з однієї площини в іншу. Це дозволяє говорити про соціокультурний аспект детермінованості екстремалізму як методологічну основу його дослідження.

3. Феномен екстремалізму має чітко визначені сутнісні характеристики. Він являє собою діалектичну єдність екстремних обставин і дій соціального суб’єкта, який перебуває в цих умовах, містить об’єктивну та суб’єктивну сторони, характеризується наявністю ризику. Зазвичай екстремалізм пов’язаний з кризово-катастрофічним станом суспільних та особистісних структур, нерідко виступає як продукт цілеспрямованого конструювання екстремальних умов існування певного соціального суб’єкта, як спосіб перевірки його реакції на такі умови, як засіб підготовки до діяльності в надзвичайних ситуаціях тощо; визначається не лише об’єктивними чи суб’єктивними детермінантами, але й сам здійснює вплив як на самого соціального суб’єкта, так і на природне чи соціальне середовище. Рівень поширення екстремалізму в суспільстві може визначатися кількісним і якісним показниками, а також динамікою.

4. Екстремалізм доцільно поділяти на такі форми: залежно від суб’єкта, він може бути індивідуально-особистісний, локально-суспільний (колективно-груповий), національно-державний, глобально-цивілізаційний; залежно від об’єкта – природний, техногенний, соціальний, природно-соціальний; залежно від сфери діяльності соціального суб’єкта — економічний, політичний, релігійний, професійний, спортивний, розважальний тощо.

5. Екстремалізм є невід’ємним складником суспільного розвитку, залишаючи свою присутність і в суспільстві інформаційного типу. Звідси розуміння останнього як такого, яке представляє собою прогресивну сходинку в історії розвитку людства, однак зберігає екстремалізаційні тенденції, що набувають особливостей, обумовлених формуванням нових сутнісних ознак і специфічної системи протиріч як на рівні суб’єкт-суб’єктних, так і суб’єкт-об’єктних відносин.

6. Екстремалізаційні тенденції в інформаційному суспільстві детермінуються його сутнісними особливостями. Важлива роль тут належить глобалізаційно-інформатизаційним процесам. Це сприяє створенню «нової економіки». Розширюються масштаби організаційно-управлінської діяльності та ризиків у напрямку створення деструктивних для цієї системи наслідків. Відверто екстремалізаційних рис набувають різні форми економічної злочинності. Поглиблюється екстремалізм політичного характеру. Формування інфократичної еліти загострює міжелітні стосутки в суспільстві і робить імовірним виникнення відкритого конфлікту з представниками капіталу. Впровадження Інтернет-технологій розширює можливості використання засобів масової інформації як способу втручання в політико-технологічні процеси, створює реальні загрози повернення до диктаторського суспільства з «тоталітарним і централізованим» контролем над людиною. Посилюються дегуманістичні тенденції в духовній культурі, сприяючи поширенню культу насилля і страху. Разом зі збільшенням часу на дозвілля, інтенсифікується розвиток екстремних форм відпочинку — екстремального туризму, екстремних видів спорту, екстремних шоу-програм тощо.

7. Формування ринкових відносин в сучасній Україні є складником загального трансформаційного процесу. Прогресивна спрямованість розвитку несе в собі певні елементи екстремалізму як системного, так і національно-специфічного характеру. Особлива роль належить процесу формування ринкових відносин, які посилюють фактор ризику, конкуренцію. Це корелює з ризиковим станом української економіки в цілому, де залишаються неврегульованими відносини власності, суттєва її криміналізація, корупція, нерозвиненість фінансової інфраструктури тощо.

8. Наявні в сучасному українському суспільстві соціально-політичні та політико-ідеологічні протиріччя сприяють екстремалізації суспільних відносин та стають вагомим чинником інтеграційно-дезінтеграційних тенденцій, що набуває особливого значення в умовах націо- та державобудівництва. Подолання тенденцій деструктивного та дезінтеграційного екстремалізму — це скасування соціальних умов для суспільно небезпечних його форм та спрямування його природної енергетики в небезпечне для існування соціуму русло.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Статті у фахових виданнях:

1. Шведовський С.Е. Екстремалізація суспільної свідомості в контексті проблеми формування української національної ідеї // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії.— Запоріжжя: ЗДІА, 2005.— № 20.— С. 147-152.

2. Шведовський С.Е. Деякі аспекти визначення поняття «екстремалізм»Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії.— Запоріжжя: ЗДІА, 2005.— № 21.— С. 104-114.

3. Шведовський С.Е. Роль психо-біологічного чинника у природі екстремалізму Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В.П. Бех.— Вип. 60.— К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006.— С. 123-130.

4. Шведовський С.Е. Деякі теоретико-методологічні основи дослідження природи екстремалізму // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини.— Запоріжжя: Просвіта, 2007.— № 18.— С. 149-154.

5. Шведовський С.Е., Таран В.О. Екстремалізаційні тенденції політичного життя в умовах формування інформаційного суспільства // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: Збірник наукових працьГол. ред. В.Г. Воронкова.— Вип. 29.— Запоріжжя: Вид-во ЗДІА, 2007.— С. 128-136.

6. Шведовський С.Е., Таран В.О. Деякі екстремалізаційні тенденції в умовах формування ринкових відносин в Україні // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: Збірник наукових праць / Гол. ред. В.Г. Воронкова.— Вип. 32.— Запоріжжя: Вид-во ЗДІА, 2008.— С. 33-44.

Публікації в інших виданнях:

7. Шведовський С.Е. Змістовні особливості поняття «екстремалізм»Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми: Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції, 25 травня 2005 року.— Київ-Запоріжжя: Просвіта, 2005.— С. 176-179.

8. Шведовський С.Е. Екстремалізація суспільної свідомості як чинник соціально-політичної дезінтеграції сучасного українського суспільстваМатеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Влада і суспільство: проблеми взаємодії», 18-19 листопада 2005 року м.Запоріжжя.— Запоріжжя: Юридичний ін_т МВС України, 2005.— С. 81-84.

9. Шведовський С.Е. Зміна освітянської парадигми в контексті проблеми екстремалізму // Реалізація положень Болонської угоди в процесі реформування галузевої освіти системи МВС України: проблеми і перспективи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 25 травня 2007 року, м.Запоріжжя.— Запоріжжя: Юридичний ін-т ДДУВС, 2007.— С. 59-60.

10. Шведовський С.Е., Таран В.О. Проблема політичного екстремалізму в умовах формування інформаційного суспільства // Вісник Запорізького юридичного інституту.— 2007.— № 1.— С. 238-246.

11. Шведовський С.Е., Таран В.О. Проблема екстремалізму в контексті сучасних трансформаційних тенденцій // Вісник Запорізького юридичного інституту.— 2007.— № 2.— С. 260-271.

АНОТАЦІЯ

Шведовський С.Е. Екстремалізм як соціокультурний феномен.— Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії.— Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2008.

Дисертація присвячена соціально-філософському аналізу екстремалізму як соціокультурному явищу, яке визначає сукупність різноманітних екстремних проявів і тенденцій природного та соціального походження, що виступають факторами впливу на поведінку і діяльність індивідуальних та групових соціальних суб’єктів. В роботі досліджуються детермінанти екстремалізму, його сутнісні ознаки, основні види і форми прояву, вивчаються закономірності поширення екстремалізму в суспільстві інформаційного типу. Особлива увага приділяється осмисленню динаміки екстремалізаційних тенденцій на нинішньому етапі історичного розвитку України з урахуванням формування ринкових відносин та специфіки націо- і державотворчих процесів.

Ключові слова: екстремалізм, трансформаційні процеси, інформаційне суспільство, протиріччя, конфлікт, ризик, соціальний суб’єкт, детермінанти екстремалізації, форми екстремалізму.

АННОТАЦИЯ

Шведовский С.Э. Экстремализм как социокультурный феномен.— Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории.— Запорожский национальный университет, Запорожье, 2008.

Диссертация посвящена социально-философскому анализу экстремализма как социокультурного феномена. Понятие «экстремализм» введено для комплексного научно-теоретического осмысления всех крайних проявлений поведения и деятельности индивидуальных и групповых социальных субъектов в системе субъект-субъектных и субъект-объектных отношений, обусловленных совокупностью природно-биологических и социокультурных особенностей человеческого бытия. Научно-методологическая база исследования строится на признании того, что исходные детерминанты экстремализма объединяют в себе природные и социальные факторы. Важную роль при этом играют социокультурные условия человеческого бытия, которые способны активизировать или ослаблять экстремализационные тенденции. Это позволяет говорить о социокультурном аспекте детерминованности экстремализма как методологической основе его исследования.

Феномен экстремализма имеет свои сущностные характеристики. Он представляет собой единство экстремальных условий и действий социального субъекта, который пребывает в этих условиях, содержит объективную и субъективную стороны, характеризуется наличием риска. Экстремализм часто выступает как продукт целенаправленного конструирования экстремальных условий существования определенного социального субъекта. Уровень распространения экстремализма в обществе может характеризоваться количественными и качественными показателями, а также динамикой. Экстремализм делится на формы: в зависимости от субъекта он может быть индивидуально-личностный, локально-социальный (коллективно-групповой), национально-государственный, глобально-цивилизационный; в зависимости от объекта — природный, техногенный, социальный, природно-социальный; в зависимости от сферы деятельности социального субъекта — экономический, политический, религиозный, профессиональный, спортивный, развлекательный и т.д.

Экстремализм является неотъемлемой составляющей общественного развития, сохраняя свое присутствие и в обществе информационного типа. При этом он приобретает особенности, обусловленные спецификой последнего. Важная роль принадлежит глобализационным процессам, в основе которых лежит фундаментальное противоречие между потребностью в выживании и необходимостью жизненной полноты существования человечества. На новый уровень поднимается проблема конкуренции, перераспределения трудовых ресурсов, диспропорций в размещении капитала и нарушение рыночного равновесия, риска в связи с масштабами организационно-управленческих решений, экономической преступности. Усиливается экстремализм политического характера, что связано с формированием инфократической элиты. Интернет-технологии расширяют возможности использования средств массовой информации как способа вмешательства в политико-технологические процессы, углубляются дегуманистические тенденции, экстремализируются сферы туризма, спорта, отдыха.

Прогрессивная направленность вхождения Украины в рыночные отношения несет в себе элементы экстремализма как системного, так и национально-специфического характера. Усиливаются факторы риска и конкуренции, что соотносится с рискованным состоянием экономики в целом, где остаются неурегулированными отношения собственности, существенная ее криминализация, коррупция и пр. Отличительной чертой украинской действительности является то, что каждый из негативных фактором еще не означает окончательного системного кризиса, поскольку определенная их часть содержит в себе и антиэкстремализационную составляющую как способ уравновешивания острых социально-экономических проблем.

Существующие в современном украинском обществе социально-политические и политико-идеологические противоречия поднимаются до уровня конфликтности. Это способствует экстремализации общественных отношений, становясь фактором влияния на интеграционно-дезинтеграционные процессы, которые играют особую роль в условиях национального и государственного строительства. Экстремализация общественной жизни имеет внутренние и внешние факторы, характер и динамика которых не исключают возможности расширения подобной тенденции в Украине. Вместе с тем их совокупность пока еще не приобрела качества, способного разрушить действующую общественно-политическую систему. Сохраняясь в ней, такие тенденции способны выполнять и социально-интегрирующую функцию. Преодоление тенденций деструктивного и дезинтеграционного экстремализма — это устранение социальных условий для общественно опасных его форм и направление его энергетики в конструктивное для социума русло.

Ключевые слова: экстремализм, трансформационные процессы, информационное общество, противоречия, конфликт, риск, социальный субъект, детерминанты экстремализации, формы экстремализма.

SUMMARY

Shvedovsky S. E. Extremalism as sociocultural phenomenon.— Manuscript.

Thesis for a doctoral degree in Philosophy: speciality 09.00.03 – Social Philosophy and Philosophy of History.— Zaporizhzhia National University, 2008.

The thesis deals with the social and philosophic analysis of extremalism as sociocultural phenomenon, which defines the totality of various extreme manifestations and tendencies of natural and societal background being the factors of influence towards behavior and activity of individual and group social subjects. The research works out extremalism determinants, its content features, main existing types and forms, studies the extremalism dissemination regularities in the informational society. Special attention is given to extreme tendencies dynamic consideration at the present stage of Ukrainian historical development taking into account market relations setting and specificity of national and state formation processes.

Key words: extremalism, transformational processes, informational society, contradictions, conflict, risk, social subject, extremalism determinants, extremalism forms.

self-

Здано до набору 20.04.2008. Підписано до друку 24.04.2008. Формат 60х90/16.
Папір типографський №1. Гарнітура Таймс. Ум. друк. арк. 1.00. Тираж 100 прим.
Вид. №68/2008. Комп’ютерний набір Mіcrosoft Word for Wіndows ’ 2000.
Запорізький юридичний інститут ДДУВС. 69006, м. Запоріжжя, Північне шосе, 113.