НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М.П. ДРАГОМАНОВА

СЕМАШКО ТЕТЯНА ФЕДОРІВНА

УДК 81’371.161.2’373.7

ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИКИ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ

СЛІВ-КОЛОРАТИВІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ФРАЗЕОЛОГІЇ

10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

ПЛЮЩ Марія Яківна,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова, завідувач

кафедри української мови;

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Сологуб Надія Миколаївна,

Інститут української мови НАН України,

відділ стилістики української мови,

провідний науковий співробітник;

кандидат філологічних наук,

Товстенко Вікторія Ростиславівна,

Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана,

доцент кафедри української мови та

літератури.

Захист дисертації відбудеться “ 19 ” лютого– 2008 року о 1430 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.04 в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9).

Автореферат розіслано “ 11 ” –––січня – 2008 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук А.В. Висоцький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Всебічне вивчення мови можливе лише за умови, коли будуть досліджені всі її складові та їх взаємозв’язки. Важливим і перспективним є комплексний аналіз усіх підсистем мови. До актуальних проблем лінгвістичних досліджень належить, зокрема, вивчення фразеологічних одиниць (ФО), складовими компонентами яких є назви кольорів.

У сучасній лінгвістиці утвердився погляд на фразеологічну одиницю як на мовний знак із подвійною природою, як мікротекст (В.М. Телія), в образному змісті якого знаходить відображення той або інший фрагмент культурно-національного світобачення народу. Із цим пов’язаний новий дослідницький вектор фразеологічної науки – когнітивний, що уможливлює встановлення механізмів фразеологічного семіозису. Зокрема в сучасній когнітивно орієнтованій фразеології висуваються положення про асоціативно-образне підґрунтя фразеологічної номінації, пов’язаної як із прямими значеннями компонентів, так і з метафоричними моделями переосмислення прямих значень.

Попри те, що в сучасному мовознавстві вивчення фразеології досягло значних успіхів і базується на досягненнях як вітчизняної, так і зарубіжної фразеологічної науки – науковому доробку таких учених, як Л.А. Булаховський (1952), Г.М.Удовиченко (1965), Л.Г. Скрипник (1973), М.Ф. Алефіренко (1987), Л.Г.Авксентьєв (1988), В.Д. Ужченко (1988), В.М. Мокієнко (1989), М.Т. Демський (1994), В.В. Виноградов (1947), М.М. Шанський (1985), В.П. Жуков (1986) та інших лінгвістів, наприкінці XX – початку XXI ст. в науці про фразеологію спостерігається активне опрацювання різних типів фразеологічних одиниць як репрезентантів мовної картини світу певного етносу. Проте окремі групи фразеологізмів усе ще лишаються поза увагою лінгвістів. Саме відсутність в українській лінгвістиці спеціальних досліджень, присвячених ФО з колоративним компонентом, які становлять значну частину фразеологічного фонду української мови й активно використовуються в різних стилях сучасної мови, зумовили проведення цього дослідження.

Увага науковців до кольоропозначень як одиниць лексики різних мов (у працях Л.М. Грановської (1964), А.М. Куслик (1967), А.Ф. Канської (1970), О.М.Дзівак (1975, 1994), Н.Б. Бахіліної (1975), Р.В. Алімпієвої (1986, 1987, 1992), А.В. Висоцького (1998), Т.Ф. Ковальової (1999), І.В. Ковальської (2000), Л.Г.Єгорової (2001), С.В. Кулинської (2002), О.А. Шеховцової (2003) та ін. мовознавців) поширюється також і на фразеологічні одиниці з колоративним компонентом. Відомі також спеціальні дослідження В.Н. Клюєвої (1956), А.Є.Круглікової (1977), С.І. Войнової (1978), Л.П. Шестак (1982), Л.Г. Бедоідзе (1997) та ін.

Автори розвідок про слова-кольоропозначення у складі фразеологічних одиниць послуговуються термінами: кольорові означення (А.А. Брагіна), позначення кольору (Н.Ф. Пелевіна), прикметники на позначення кольору (А.В.Висоцький), кольорові прикметники (Є.В. Рахіліна), імена кольору (Р.М.Фрумкіна), кольоропозначення (Р.В. Алімпієва), колоративи, кольорові номени (І.О. Голубовська) тощо. Але своєрідність об’єкта дослідження і термінологічного апарата спричинює неоднозначне їх тлумачення. В українському мовознавстві усе ще залишаються недостатньо з’ясованими питання семантики та функціонування лексем на позначення кольору у складі фразеологічних одиниць. На часі також дослідження сталих сполучень із колоративним компонентом на основі зясування їх внутрішньої форми, вияву архетипної символіки, переосмислень та конотацій у різних стилях мови.

Актуальність дослідження зумовлена потребою комплексного вивчення фразеологізмів сучасної української мови з колоративним прикметниковим компонентом на основі ономасіологічно-когнітивного підходу до трактування механізмів їхньої номінації.

Зв’язок роботи з науковими планами, програмами темами. Дисертаційне дослідження виконане як складова частина комплексної теми кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова “Теоретичні і лінгводидактичні проблеми граматики і лексикології”, яку затверджено бюро наукової координаційної ради “Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 35 від 21 грудня 2006 р).

Основна мета роботи – з’ясувати типи мотивації, механізми творення українських фразеологізмів із колоративним прикметниковим компонентом та особливості їхнього функціонування.

Досягнення поставленої мети передбачало виконання таких завдань:

1)

2)

3)

4)

5)

6)

Об’єктом дослідження є українські фразеологізми, основою творення для яких служать якісні прикметники на позначення кольору.

Предмет дослідження – семантичні, семантико-граматичні і структурно-граматичні особливості фразеологізмів із прикметниковим компонентом на позначення кольору та специфіка їх функціонування.

Матеріал дослідження. Джерельною базою дослідження стали ФО з прикметниковим колоративним компонентом, вилучені з таких лексикографічних джерел: Фразеологічного словника української мови / Укладачі: В.М. Білоноженко, В.О. Винник, І.С. Гнатюк та ін. (К.: Наукова думка, 1999. – К.1-2. – 980 с.); Словника фразеологізмів української мови / Укладачі В.М. Білоноженко, І.С.Гнатюк, В.В. Дятчук та ін. (К.: Наукова думка, 2003. – 1096 с.); Фразеологічного словника української мови В.Д. Ужченка та Д.В. Ужченка (К.: Освіта, 1998. – 224 с.); Фразеологічного словника української мови Г.М. Удовиченка: В 2-х тт. (К.: Вища школа, 1984); Словника стійких народних порівнянь О.С. Юрченко та А.О.Івченка (Х.: Основа, 1993. – 176 с.); Словника української мови: В 11 тт. (К.: Наукова думка. – 1970-1980) та ін.

Словникові дані доповнено синтаксичними конструкціями, вилученими з української преси та художніх творів письменників XX ст. Притому перевага надається газетним матеріалам експресивно-емоційного наповнення. Картотека нараховує 963 ФО (узуальних та оказіональних утворень).

Фразеологізм потрактовано як нарізно оформлений, семантично цілісний і неподільний мовний знак, який виникає і функціонує завдяки фраземотворчій взаємодії одиниць лексичного, морфологічного та синтаксичного рівнів.

Методи дослідження. Як основний у роботі використано описовий метод, доповнений застосуванням методів компонентного і трансформаційного аналізу, моделювання та опозиції, які дозволили здійснити комплексний аналіз фразеологізмів із колоративним компонентом у сучасній українській мові.

Компонентний та дистрибутивний методи аналізу застосовано для опису тих семантичних нашарувань, яких набувають колоративи у складі фразеологізмів. Прийом кількісних підрахунків та моделювання, якнайтісніше пов’язаний із фразеотворенням, дозволив з’ясувати узуальні, потенційні та оказіональні словесні комплекси, які розглядаються не як окремо взяті одиниці фразеологічної системи, а в їхньому співвідношенні з відповідними первинними (вихідними), та на основі виявлення асоціативних зв’язків у реченні (тексті). Метод опозицїї використано з метою зіставлення узуальної та оказіональної форм уживання ФО, для з’ясування змін сталих сполучень, варіантність яких фразеологічні словники української мови послідовно не відображають.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що в ньому уперше в українському мовознавстві здійснено комплексний аналіз сталих сполучень слів із колоративним компонентом на матеріалі сучасної української мови; виконано структурний аналіз їхньої внутрішньої організації; з’ясовано механізми творення фразеологічних сталих сполучень та образно-експресивних фразеологізмів на основі прямих і переносних, асоціативно-образних, експресивних, емоційно-оцінних значень; виявлено їх своєрідність як мовних знаків, що відображають національно-культурні традиції українського народу, та особливості стилістичного використання їх у публіцистичних і художніх текстах. Результати проведеного аналізу дають цілісне уявлення про специфіку досліджуваного корпусу сталих сполучень порівняно з іншими ФО, які не мають у своєму складі кольоропозначень.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що дослідження семантичних, структурно-граматичних та функціональних особливостей стійких сполучень слів із колоративним компонентом поглибить вивчення фразеологічного фонду української мови. Результати дослідження закономірностей розглядуваних фразеологічних одиниць із компонентом на позначення кольору в межах семантичних груп дозволять виявити механізми творення та організації інших одиниць фразеологічної системи української мови, що може бути надійним інструментом для зіставно-типологічних досліджень у галузі фразеології.

Практична цінність роботи полягає у можливості впровадження результатів дослідження у практику вищої школи – читання лекційних курсів із фразеології, лексикології, стилістики та культури української мови; фактичний матеріал може бути використаний для написання підручників, навчальних посібників, у напрацюванні спецкурсів із лексикології та фразеології української мови, спеціальних семінарів, для написання курсових, дипломних, магістерських робіт, а також у лексикографічній практиці укладання фразеологічних словників. Матеріали дослідження знайшли застосування у спецкурсах кафедри української філології Маріупольського державного гуманітарного університету “Актуальні проблеми українського мовознавства” та “Українська фразеологія”.

Апробація результатів роботи. Основні положення й результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. За матеріалами дослідження зроблено доповіді на міжнародних науково-теоретичних Граматичних читаннях – III (Донецьк, 2004), Міжнародній науковій конференції за участю молодих учених “Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київ, 2005), Всеукраїнській науковій конференції “Іван Ковалик і сучасне мовознавство” (Івано-Франківськ, 2007), Міжнародній науковій конференції “Етнокультура українсько-російського порубіжжя” (Суми, 2007), на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Маріупольського державного гуманітарного університету (2003-2007).

Матеріали дисертаційного дослідження впроваджено у практику викладання курсу сучасної української мови студентам азовського морського інституту Одеської національної морської академії (довідка про впровадження № 285 від 15.10.2007 р.), студентам Маріупольського будівельного технікуму (довідка про впровадження № 891 від 15.10.2007 р.), учням НВК школи-ліцею інформаційних технологій № 69 м. Маріуполя (довідка про впровадження № 233 від 15.10.2007 р.).

Публікації. З досліджуваної проблеми опубліковано 7 статей у наукових виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (351 позиція) та списку джерел ілюстративного матеріалу (31 найменування). Досліджуваний матеріал ілюструється трьома таблицями. Основний текст дисертації викладений на 202 сторінках, загальний обсяг роботи – 238 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено мету й завдання роботи, об’єкт, предмет, методи дослідження та джерела добору матеріалу, окреслено наукову новизну, теоретичну і практичну цінність одержаних результатів, подано відомості про її апробацію.

Перший розділ “Семантична структура прикметникових колоративів у лексичній системі мови” присвячений розглядові наукової проблеми кольоропозначень, з’ясуванню їхньої семантичної структури, зокрема, прикметникових слів, що утворюють систему власне кольорів.

Сучасне трактування лексичної семантики передбачає опис семантичної структури слова на основі встановлення елементарних компонентів його значення – семного складу. Компонентний склад значення розуміється як організована структура (набір семантичних множників), що характеризується динамічністю і розвитком. Серед усіх підходів до визначення лексичного значення, запропонованих ученими, найпоширенішим є субстанціональний. Субстанціональне розуміння лексичного значення полягає в тому, що значення – це явище, яке можна розчленувати на складники й описати як сукупність ознак. Лексичне значення слова як форма узагальненого відображення дійсності конкретизується в окремих мовленнєвих актах і є комплексним поєднанням предметної та поняттєвої співвіднесеності слова.

У лексичній системі мови слово існує у двох виявах: як одиниця лексематичного порядку – слово у сукупності всіх його значень та форм – і як одиниця лексико-семантичного порядку – семема, або лексико-семантичний варіант слова, який за змістом дорівнює окремому значенню слова. Центром семантичної структури слова є головне (номінативне) значення, найменш залежне від оточення і контексту.

Словникова стаття лексеми (конкретного чи абстрактного розряду) вміщує певний вид лексикографічної інформації, до якої входить як основна інформація, що стосується лексичного значення, так і інформація, що становить конотацію лексеми.

Прикметникове слово належить до конкретної лексики, виражає ознаки, властивості матеріальних об’єктів, що сприймаються органами чуттів людини, денотати якого наділені відповідною ознакою, яка визначає і в той же час обмежує його вживання. Належачи до предикативних слів, прикметники не називають предмети, а лише констатують їх ознаки (статичні ознаки). Ці ознаки і зумовлюють їх значення та вживання в системі мови, а відтак і всі особливості семантики, які базуються на сигніфікативних властивостях. Переходячи від позначення ядерної ознаки денотата до позначення ознак, що пов’язані з ядерною побічно, прикметники легко набувають похідних, вторинних значень.

Кольорову ознаку передають якісні прикметники, утворюючи в сучасній мові якісно і кількісно розвинену лексико-семантичну групу, що поєднує слова однієї частини мови, які мають, крім загальних граматичних сем, як мінімум ще одну загальну сему – категоріально-лексичну (архісему). Ядром значення, у якому закріплюється головний поняттєвий предметний зміст, архісемою для таких прикметників є власне значення кольору – одного із основних кольорів спектра або такого, що наближується до них. Це основне значення можна розікласти на менші елементи змісту (семеми, диференційні ознаки, елементарні ознаки). У комплексі всі ці елементи значення утворюють те уявлення про прикметник-колоратив, яке об’єктивно існує у свідомості носіїв мови.

Кольори з погляду їхньої фізичної природи поділяються на ахроматичні (чорний, білий, сірий) та хроматичні (червоний, жовтий, оранжевий, зелений, синій, голубий, фіолетовий). Ахроматичні кольори різняться ступенем світлості, хроматичні – світлістю, насиченістю і тоном. Як фізичне явище колір даний людині в зорових відчуттях, а поняття про кольори знаходять відображення у словесних одиницях мови – у колоративах. Лінгвістичне осмислення мовної картини кольору базується на виявленні їх словесного багатства і розкритті їхньої внутрішньої форми, пізнанні різних семантичних перетворень і символізації, властивої для певного етносу.

Колір, що за своєю природою є поняттям абстрактним, особливо тяжіє до символіки, яка широко представлена в українському фольклорі, геральдиці, релігії, мистецтві тощо. Кольори-символи існують у свідомості у вигляді єдності чуттєвого образу кольору і лексичної одиниці, які, відіграючи інформативну роль у реальному світі, стають символами різноманітних понять і явищ. Кольорова символіка – явище більш пізнє і національно марковане, яке може змінюватися від мови до мови, від однієї мовної спільноти до іншої. Символіка кольору мотивується в національній мовній картині світу особливостями світосприйняття, ментальністю і комунікативною прагматичністю носіїв мови.

Колір відносять до основних зорових відчуттів. Безперечним є вплив кольору на організм людини, на її душевний і фізичний стан. Психологічна дія кольору на людину різноманітна: світлі тони – веселі, радісні, оптимістичні, темні – частіше сумні, гнітючі; теплі тони збуджують, надають енергії, холодні – заспокоюють.

Для кожного кольору можливий цілий ряд назв, у якому кожне слово окреслює окрему рису одного змістового поняття. Синонімічні ряди назв кольорів не становлять собою замкнутих систем: вони можуть доповнюватися новими словами, втрачати якусь раніше відому назву. Однак їх функціонування не зводиться лише до змін кількісного порядку. Предмет, ознака, дія у змісті слова може стати ланкою в різних функціональних рядах як вияв різних сторін дійсності.

Незалежно від існування в мові традиційно прийнятих кольоропозначень, список їх є відкритим і може поповнюватися як за рахунок запозичень назв нових найменувань якихось особливих відтінків кольорів, так і метафоричним шляхом – на основі порівняння із певним предметом, що наділений відповідним кольором.

Колоративи поділяються на ядерні (основні) та периферійні, на абстрактні і конкретні. До основних кольоропозначень належать назви давнього походження. Ядро цієї категорії слів становлять дев’ять синтаксично незалежних назв, які позначають колір без відтінків: білий, чорний, сірий, червоний, жовтий, зелений, голубий, синій, коричневий. Більшість прикметників на позначення кольору, що належать до “ядра” семантичного поля кольоропозначень, розвинули ряд переносних значень. Крім того, лексемам цієї групи притаманні значення, засновані на певних асоціаціях, які репрезентують оказіональні уживання, а з часом можуть набувати узуального статусу.

Інші колоративи належать до периферійних, що мають семи з відтінком основного тону чи виражають додаткові значення. Такі назви семантично об’єднуються навколо основних назв кольорів і входять до назв кольорів, що функціонують у мові як колірні варіантні лексеми, якими користуються мовці (напр.: оранжевий, рожевий, фіолетовий, бурий, сизий та ін.). Найвіддаленішу периферію становлять слова з мінімальною активністю і частотністю уживання (напр.: гранатовий, апельсиновий, малиновий, каштановий). Кольороназви, що займають центр лексико-семантичного поля кольору, характеризуються складною семантичною структурою та найбільшою конотативною надбудовою. Чим далі від центру розташована лексема, тим меншою є кількість її конотативних сем і тим більшу роль у формуванні стійкого сполучення слів відіграє мотиваційний аспект.

Зв’язки і відношення між одиницями всередині поля кольору (між домінантними і периферійними лексемами) можна виявити шляхом протиставлення семем і виділення диференційних ознак на основі словникових дефініцій. Початковою величиною при визначенні семантичних диференційних ознак є лексико-семантичний варіант слова зі значенням кольору.

Абстрактні кольоропозначення, на відміну від конкретних, повніше відображають кольорову субстанцію. Ці слова не пов’язані з похідною основою, що зумовлює їхню необмежену сполучуваність і стилістичну нейтральність. До абстрактних кольоропозначень в українській мові належать назви основних кольорів спектра, які становлять “наївну картину” світу кольору, протиставлену “науковій картині” цього феномена. Це такі лексеми, як: чорний, білий, сірий, червоний, жовтий, зелений, синій. Якщо зважати на критерій “уживання” кольору, то до наведеного ряду слід віднести і прикметник голубий, оскільки він більш активний, ніж прикметник синій. Абстрактні кольоропозначення, якими є більшість основних кольороназв, наявні у свідомості людини як стимул, спроможний викликати до життя дані колективного й індивідуального досвіду. Саме тому вони найчастіше виступають компонентами ФО української мови, засвідчуючи різні семантичні перетворення.

Особливістю конкретних назв кольору (гірчичний, малиновий, рожевий, фіолетовий, пісочний, брунатний та інші) є прозорість семантики та яскрава внутрішня форма.

Семантика кольорів у мовних одиницях не є незмінною. У ній постійно відбуваються різноманітні зсуви, обумовлені як інтралінгвальними, так і ектралінгвальними чинниками. Вона підлягає різним трансформаціям – метонімічному і метафоричному переосмисленню, впливові різних асоціативних зв’язків, що зумовлює збагачення змістової структури прикметників на позначення кольору переносними, емоційно-експресивними значеннями.

Основними шляхами, що призводять до насичення кольоропозначень новим змістом є: 1) генерування його за принципом символічного ланцюжка, в основі якого лежить порівняння за аналогією; 2) набуття змісту ззовні, джерелом чого виступає екстралінгвальна дійсність; 3) індивідуально-авторські вживання кольоропозначень. Результатом кожного з процесів є утворення універсального, специфічного та індивідуально-авторського характеру.

Пройшовши тривалий шлях розвитку від позначення ознак, що належать конкретним предметам, до закріплення в поняттєвих характеристиках оцінних переносних значень, прикметники-колоративи відображають асоціативні зв’язки, що поєднують колір із іншими ознаками об’єктів матеріального світу. Зі змінами в суспільному житті країни змінюється оцінювальний зміст ознак предметів за кольором, відбувається актуалізація одних сем і втрата активності інших. Наприклад, сьогодні прикметник червоний змінив свою функцію як символу революції на прямо протилежну й став використовуватись для негативної оцінки реалій, що мають відношення до комуністичної ідеології і моралі. А в зв’язку з політичними подіями 2004 року в Україні набули символічного значення свободовиявлення народу прикметники оранжевий (помаранчевий).

У другому розділі “Системна організація та функціонування фразеологічних одиниць із колоративним компонентом” вичленовується група ФО української мови із колоративним компонентом, визначаються лексико-семантичні варіанти значення колоративів у складі сталих сполучень, характеризується їх внутрішня системна організація та особливості функціонування.

Розгляд системно-класифікаційних концепцій ФО засвідчив, що однією з причин розбіжностей у визначенні статусу фразеологізму, є те, що далеко не всім одиницям мовної системи і не однаковою мірою притаманні логічно абсолютні ознаки, які можна було б застосовувати до кожної однотипної одиниці.

У дослідженні обстоюється широкий підхід до об’єкта вивчення фразеології, що передбачає включення до фразеологічного фонду, крім власне фразеологізмів, також афоризмів, перифраз, компаративних сполучень, складених термінів.

В українській мові на основі прикметників, які позначають кольори, формуються численні сталі сполучення – це узуальні прикметникові фраземи й оказіональні утворення різного ступеня фразеологізації. Вони є продуктивним засобом поповнення фразеологічного фонду української мови. Із зафіксованих 963 ФО з колоративним компонентом найчастотнішими є утворення з прикметником чорний (214 ФО), білий (186 ФО), червоний (149 ФО). З іншими колоративами зафіксовано менш частотні утворення: з прикметником зелений (103 ФО), оранжевий (85 ФО), сірий (69 ФО), голубий (63 ФО), жовтий (30 ФО), синій (28 ФО), рожевий (22 ФО), коричневий (14 ФО). У поодиноких випадках вживаються також інші колоративи (напр.: фіолетовий, рудий, сизий тощо). Завдяки великому семантичному потенціалу прикметників – назв основних кольорів, майже не існує обмежень для сполучення їх із субстантивами різноманітних семантичних груп.

Атрибутивний компонент сталого сполучення, виконуючи функцію означення, несе також особливе предикативне смислове навантаження та виражає емоційно-експресивну якість, образно характеризує предмет. Аналіз особливостей семантичної будови прикметників на позначення кольору, що беруть участь у творенні ФО, їх переносних значень дозволив виявити схожі шляхи утворення сталих сполучень із прикметниками на позначення різних кольорів. У цілому для досліджуваних ФО характерним є збагачення семантики в напрямку від прямих, номінативних значень до абстрактних, символічних, конотативних, розвиток емоційно-оцінних та експресивних відтінків, увиразнення асоціативних зв’язків і фразеологізація складених термінів без семантики образності.

Подана в дисертації класифікація лексико-семантичних варіантів значення є дещо умовною, оскільки в тих самих ФО можуть поєднуватися і взаємодіяти між собою різні відтінки значення. Підтвердженням цього є кодифікація сталих сполучень із подвійним значенням. Наприклад, ФО біла пляма має значення: 1) ‘щось невивчене’ (недосліджені періоди в історії нашої держави): Чи уповні ми осягли всю трагедію голодомору, що понад півстоліття був білою плямою в суспільній свідомості (УК, 2003, № 221, с. 7) і 2) ’недолік’, ’вада’, ’пробіл’: Робота з підлітками справа дуже важлива. Ми виховуємо нове покоління, так давайте робити так, щоб у цьому вихованні не було білих плям (УК, 2006, № 163, с. 12); фразеологізм чорний день, виступаючи у значенні ‘тяжкий’, ‘безрадісний’, у поєднанні з прийменниками про, на (про чорний день, на чорний день) виражає тяжкий період у житті, який може продовжуватись набагато довше, ніж один день, і тому ФО отримує інше значення: ‘на майбутнє’, ’про запас’. Наприклад: Він [Варчук] пересилився на хутір, обріс земелькою, грошенят на чорний день в землі схоронив (М. Стельмах) (ФСУМ, I, с. 226) та ін. У такому випадку до уваги беруться найсуттєвіші семантичні й функціональні ознаки сталих сполучень.

Найскладнішою семантичною структурою наділені прикметники чорний і білий, які у складі сталих сполучень слів виявляють по 18 лексико-семантичних варіантів значення. У колоратива чорний відповідно: ’кольору сажі, вугілля’ (чорний як сім галок, чорний як смоль), ’некваліфікований’ (чорна робота, чорна служниця), ’належний (представник) до нижчих верств суспільства’ (чорна кістка, чорний люд), ’темношкірий’ (чорний невільник, чорний континент), ’нелегальний’ (чорна каса, чорний ринок), ’не головний’ (чорний двір, чорні сходи), ’тяжкий’ (чорна доба, чорна звістка), ’поганий’ (чорна заздрість, чорна справа), ’смертельний’ (чорний мор, чорна смерть), ’реакційний’ (чорна реакція, чорна сотня), ’диявольський’ (чорна магія, чорне духовенство), ’недосліджений’ (чорна діра, чорна пляма), ’неприємний’ (чорна правда, чорні думи), ’небезпечний’ (чорна зона), ’зрозумілий’ (чорним по білому), ’недоглянутий’ (тримати в чорному тілі), ’обмовлений’ (чорна мітка), термінологічні назви (чорна металургія, чорний чай); у прикметника білий: ’кольору крейди, молока, снігу’ (біле золото, біла отрута), ’дуже світлий’ (білий гриб, білий хліб), ’чистий’ (біла робота, білий двір), ‘зимовий’ (білі мухи, білий континент), ’світлошкірий’ (біла раса, білий раб), ’контрреволюційний’ (білий рух, білі банди), ’недосліджений’ (біла діра, біла пляма), ’святий’ (білий маг, біле духовенство), ’безгрішний’ (біла заздрість, біла душа), ’незвичний’ (білий танець, білий вірш), ’стан людини пов’язаний із алкоголем’ (біла гарячка, ловити білі метелики), ’привілегійований’ (білий список, біла кість), ’пов’язаний із наркотиками’ (біла смерть, білий порошок), ’ясний’ (білий день, серед білої днини), ’старий’ (біла борода, до білого волосу), ’непрофесійно виконаний’ (шитий білими нитками), ’пов’язаний з певним родом занять’ (білі комірці, білі халати), ‘законний’ (білий бізнес, біла черга).

Передаючи відтінок середній між чорним і білим, прикметниковий компонент на позначення сірого кольору в складі фразеологізмів має 10 варіантів значення: ’кольору попелу’ (сірий папір, сіре сукно), ’нічого не вартий’ (сіре слово, сірий твір), ’малокультурний’ (сірий люд, сіра свита), ’непомітний’ (сіра миша), ’тяжкий’ (сіре життя, сіре існування), ’похмурий’ (сіра осінь, сірий ранок), ‘небезпечний’ (сіра зона), ‘нелегальний’ (сіра схема, сірі відомості), ‘закулісний’ (сірий кардинал), термінологічні назви (сіра чапля, кропивник сірий).

Прикметники червоний та оранжевий (помаранчевий) у складі фразеологічних зворотів фіксують по 9 лексико-семантичних варіантів значення. Для колоратива червоний такі: ’кольору одного з основних кольорів райдуги, кольору крові і його близьких відтінків’ (червоний як рак, червона юшка), ‘хороший, цінний’ (красний товар, красні роки), ‘радянський, революційний’ (червоний слідопит, червоний командир), ‘вогняний’ (пустити червоного півня), ‘тривожний, забороняючий’ (червоний коридор, червона картка), ‘підкреслений, виділений’ (червоною ниткою проходити), ‘здивований’ (сісти червоним маком), ‘сором’язливий’ (зацвісти червоним вогнем), термінологічні назви (червоний перець, червоне м’ясо). Колоратив оранжевий (помаранчевий) у складі сталих сполучень має значення: ‘кольору помаранча’ (помаранчевий Майдан, помаранчева атрибутика), ‘належний до організації’ (помаранчева команда, помаранчева коаліція), ‘відданий рухові’ (помаранчевий мер, помаранчеві підприємці), ‘належний владним структурам’ (помаранчеві вожді, оранжеве керівництво), ‘революційний’ (помаранчева революція, помаранчева Україна), ‘кращий’ (помаранчева концепція), ‘ідеалізований’ (оранжеві сни), ‘благодійний’ (помаранчевий трамвай), ‘опозиційний’ (оранжеві опоненти).

Прикметники рожевий та жовтий виявляють у складі фразеологічних зворотів по 5 значень. У колоратива рожевий відповідно: ‘ідеалізований’ (рожеві сни, рожевими фарбами), ‘безтурботний’ (рожеве дитинство, рожева юність), ‘ясний’ (рожевий світанок), ‘заповітний’ (рожеві плани, рожеві мрії), ‘властивий сексуальним меншинам’ (рожева культура); у прикметника жовтий – ‘кольору піску, золота, яєчного жовтка’ (жовтий як лимон, жовтий диявол), ‘зрадливий’ (жовта преса, жовті новини), ‘недосвідчений’ (жовтороте пташеня), ‘попереджувальний’ (жовта картка, жовтий коридор), ‘азіатський’ (жовта продукція).

Колоратив зелений у складі сталих сполучень слів української мови виявляє 13 лексико-семантичних варіантів, виражаючи значення: ’кольору трави, листя’ (зелені кашкети, зелений стіл), ’пов’язаний з рослинністю’ (зелене золото, зелені легені), ’сільськогосподарський’ (зелене будівництво, зелена революція), ’такий, що складається із зелені’ (зелене добриво, зелений корм), ’природозахисний’ (зелені пости, зелений рух), ’молодий’ (зелена молодь, молодий та зелений), ’вільний’ (зелена вулиця, зелений коридор), ’пов’язаний із пияцтвом’ (зелене вино, до зеленого змія), ‘привабливий для туристів’ (зелені підприємці, зелена садиба), ‘екологічно чистий’ (зелений імідж, зелений журавлик), ‘тяжкий’ (зелена нудьга), ‘тривалий період’ (до зелених віників), термінологічні назви (зелений чай, алтей зелений).

Поле конотацій, пов’язаних із синім кольором, становить 6 лексико-семантичних варіантів значення, що закріплюються у ФО: ‘кольору волошки, синьки’ (як бубон синій, сині кашкети), ‘романтичний’ (синій птах), ‘далеко’ (за синє море), ‘пов’язаний із алкоголем’ (синій ніс), ‘бідний’ (бідний, аж синій), термінологічні назви (синій кит, коромисло синє). Активними у творенні ФО є прикметники голубий і блакитний, що позначають світлі відтінки синього кольору, виявляючи у складі ФО 10 лексико-семантичних варіантів значення: ‘світло-синій’ (Голуба планета, голубі шоломи), ‘кольору ясного неба та води’ (голубий океан, голубі артерії), ‘кольору вогню природного газу’ (голуба траса, голубе паливо), ‘світло екрана телевізора’ (голубий екран, голубий вогник), ‘романтичний’ (голуба мрія, голуба квітка надії), ‘ясний’ (голубий ранок, голубий простір), ‘аристократичного походження’ (блакитна кров), ‘дуже сильно’ (до блакитного змія), ‘гомосексуальний’ (голубі пари), ‘без власних зусиль’ (на тарілочці з блакитною облямівкою).

Прикметник коричневий у складі сталих сполучень виявляє 2 лексико-семантичних варіанти, виражаючи значення: ‘кольору кориці або смаженої кави’ (коричневе золото), ‘фашистський’ (коричнева зараза, коричнева небезпека).

Виявлені варіанти значення колоративів репрезентують різноманітні емоційно-оцінні відношення, розмаїття асоціативних зв’язків та різні експресивні конотації. Прикметники, що позначають колір, входять до складу сталих сполучень або зі своїм основним значенням кольору (переважно складені терміни), або з переосмисленим на основі певних асоціативних звязків, які втрачають свої первинні значення та набувають вторинних, переносних.

Сталі сполучення слів із прикметниками на позначення кольору є системно-організованою групою лексико-семантичного рівня української мови. Фразеологізми, до складу яких входить прикметниковий компонент на позначення кольору, належать до двох груп. До першої групи віднесено стійкі сполучення, утворені за моделлю субстантивно-атрибутивного словосполучення, які функціонують як спеціальні назви і термінологічні сполучення (або загальноприйняті у народі складні назви предметів). Їхня внутрішня форма у логіко-семантичному плані може трактуватися як префразеологічний аспект певної ситуації, частіше – виділення певного виду з родової множини істот чи предметів, що функціонують як терміни (білий гриб, біла акація, голуба норка, синій кит, червона ікра, червоне м’ясо, синій купорос, чорна металургія та ін.). Продуктивними утвореннями є фразеологічні сполучення й ідіоми, що входять до другої групи. Вони являють собою образні фраземи з оцінно-емоційним, експресивним значеннями, мотивованими внутрішньою формою прикметникового колоратива (зелена вулиця, зелені архітектори, зелений туризм, голуба траса, голубий вогник, біла смерть, чорний список, червоний експрес, жовта преса, чорні дні, голуба кров, червона картка, білий раб та ін.), що набуває різних конотацій, символізує громадські, політичні, моральні та інші узвичаєні погляди народу.

ФО з компонентами-кольоропозначеннями творяться за регулярними і продуктивними моделями словосполучення переважно на основі синтаксичного зв’язку узгодження, що передбачає співвідносність граматичних форм обох компонентів.

За загальним категорійним значенням відповідна конструкція є типовою для української мови, що виражає відношення “ознака (якість) – предмет”. Для прикметника-колоратива характерною є препозиція і вживання у повній формі. Коротка форма (зелен сад, красен легінь, по білу світу) прикметника характерна для застарілих сполучень, що варіюють із сучасними: по білу світу – по білому світу (Пустила б в обіг свого часу, так не микалась би по білу світу (УК, 2006, № 19, с. 7); Прийшлось мені за своє життя багато походити по білому світу: багато чого побачив, дечому і навчився (УК, 2003, № 131, с. 5)). Постпозиція можлива у термінологічних сполученнях (бузина чорна, горобина червона ). У складі образно-експресивних сталих сполучень спостерігаються випадки вживання складних кольоропозначень (в основному двоосновних): чорно-біле зображення, чорно-білі оцінки, чорно-білий світ, червоно-коричнева чума, червоно-зелена коаліція, чорно-білі пріоритети, чорно-біле ток-шоу та інші.

Формально головним компонентом у сполученні з колоративом виступає іменник, що і визначає ряд морфологічних особливостей: повну відповідність валентнісним характеристикам іменника і поєднуваності з ним прикметника у формах роду, числа та відмінка. Для ФО характерними є значення, які відображають лексико-граматичні категорії: 1) істоти-неістоти (сині мундири, зелені кашкети, білі халати, білий президент, чорна героїня – назви істот; чорний бізнес, сіра зона, біла смуга – назви неістот); 2) роду (чоловічий, жіночий, середній). Рід сталого сполучення визначається за родом опорного слова – іменника (чорний хід, чорний гумор, голубий екран, червоний диплом (чоловічий рід); чорна книга, біла гарячка, голуба кров (жіночий рід); біле рабство, за синє море, блакитне паливо, чорне золото (середній рід)); 3) числа (однина, множина). Більшість сталих сполучень вживається у формі однини, менше – у формі множини (рожева мрія – рожеві мрії, чорний список – чорні списки, біла пляма – білі плями та ін.) та 4) відмінка. На парадигматичну активність ФО впливає послаблення значення предметності з посиленням образності. Номінативні сполучення мають усі можливі відмінкові форми, тоді як фраземи з яскраво вираженим оцінювальним значенням мають одну відмінкову форму. У реченні сталі сполучення слів із колоративним компонентом можуть виконувати функції підмета, іменного компонента складеного присудка, додатка, обставини (Зелені технології – наше майбутнє (УК, 2005, № 69, с. 7); Трамадол – білий геноцид української нації (УК, 2005, № 193, с. 2); 53 українці вибороли право захищати честь нашої країни на Білій Олімпіаді 2006 року (УК, 2006, № 27, с. 1); Галина ще живе в полоні рожевої юності; вона не знає собі ціну, не впевнена в собі (УК, 2004, № 132, с. 6)). За наявності порівняння або у випадку недостатньої усталеності складу ФО стале сполучення із колоративним компонентом виступає у ролі означення або обставини (Рожеві солодкі обіцянки уряду – міф, який перейшов із минулого року в січень нинішнього (УК, 2004, № 9, с. 8); Важливо створити такі умови, за яких підприємства прагнутимуть потрапити до білого європейського списку, а отже, працюватимуть прозоро і отримають повне сприяння з боку митної служби (УК, 2005, № 80, с. 3).

Найбільш характерними для ФО з колоративним компонентом є такі системні відношення, як: полісемія (біла пляма – 1) невивчений район, 2) недосліджене питання; як чорний віл – 1) дуже засмучений, 2) надмірний); омонімія (чорна смерть – 1) чума, 2) назва радянського літака ІЛ-2, що закріпилась у роки Великої вітчизняної війни; чорна хвиля – 1) забруднення нафтопродуктами, 2) діяльність неофашистських угрупувань); синонімія, наприклад, про ліс: зелене золото, зелений друг, зелена цілина, зелений океан. У наведеному синонімічному ряду один колоратив пов’язується з різними субстантивами. У синонімічному ряду зелене пташеня, жовтороте пташеня різні колоративи поєднуються з одним субстантивом, а ФО біла кістка, блакитна кров – різні за компонентним складом, але синонімічні за значенням сполучення. Опозицію (антонімію) можуть утворювати не тільки контрастні кольоропозначення чорний/білий (чорні списки/білі списки, чорна магія/біла магія), а й інші колоративи, які у звичайному вживанні цього значення не мають (зелений коридор/червоний коридор, голуба кров/чорна кістка). До системних відношень відносимо також наявність варіантів: чорна кішка пробігла – чорний кіт пробіг, пустити червоного півня – пускати червоного півня, гори синім вогнем – гори синім полум’ям (ФО відрізняються субстантивним елементом, видочасовою формою дієслів, синонімічною заміною компонентів); варіацій: жовтороте пташа – жовтороте пташеня, до білого волоса – до білого волосу; фразеологічних серій: чорний день, чорна година, чорний рік; кольорових серій: біле золото, зелене золото, голубе золото, чорне золото.

Фразеологічний фонд мови не є сталим. Він характеризується дією двох процесів: появою нових ФО і випадінням з ужитку застарілих. Із погляду активного/пасивного шарів можна виділити “давні” фразеологічні одиниці, що виникли в мові до XX ст., зафіксовані лексикографічними джерелами того часу і “нові” фразеологічні одиниці, що виникли у мові в XX ст., зафіксовані в словниках сучасної мови, та “найновіші” фразеологічні одиниці, які тільки з’являються у мові преси, публіцистики, ще не зафіксовані лексикографічними джерелами (наприклад, зелені підприємці, помаранчевий опонент, червоні поміщики та ін.). За ступенем засвоєння можна виділити сталі сполучення, що активно використовуються у сучасній мові, тобто узуальні, та контекстуальні, індивідуально-авторські, оказіональні.

До фразеологічних оказіоналізмів належать надслівні, нарізно оформлені, семантично цілісні результати фраземної деривації, яким властива певна “обробка”: нетрадиційне уживання (видозміна граматичної форми компонентів ФО, можливість синтаксичних перетворень); наявність варіативності компонентів сталого сполучення; можливість уведення до фразеологічного зворота будь-якого іншого слова та інші зміни. У дисертаційному дослідженні головну увагу зосереджено на з’ясуванні внутрішньої форми фразеологізму на шляху появи у колоративному компоненті номінативної факультативності або стилістичної відзначеності уживання до аналогічних узуальних ФО.

Визначальними для оказіональних фразеологічних утворень із колоративним компонентом вважаємо такі ознаки: 1) вираження сполученням слів єдиного поняття, що є актуальним для конкретної історичної епохи; 2) частотність уживання словосполучень на основі використання у термінологічному (прямому) значенні або в образно-переносному значенні; 3) подібність до наявних у мові моделей інших фразеологічних одиниць; 4) калькований характер. Водночас розрізняємо оказіональне значення ФО, оказіональні фразеологізми та оказіональне використання фразеологізмів. Фраземна деривація має закономірний характер, і науковий пошук для вияву цих закономірностей полягає у з’ясуванні способів її (фраземної) деривації: внаслідок зміни семи у складі стрижневого слова, вільного словосполучення чи трансформації складу наявних фразеологізмів.

Прикметники на позначення кольору є активним засобом творення оказіональних фразеологічних сполучень (зафіксовано 255 оказіональних фразеологічних утворень). Найпродуктивніші фразеологічні сполучення в сучасній українській мові мотивуються 10 прикметниками на позначення кольору.