ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

ШАНДРА ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 330.341.1 (447)

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ

ІННОВАЦІЙНОГО ОНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Спеціальність 08.00.03 – економіка та управління національним господарством

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у вищому навчальному закладі «Національна академія управління».

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України,

Єрмошенко Микола Миколайович,

ВНЗ «Національна академія управління»,

проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Гончарова Наталія Петрівна, професор кафедри

економіки Київського національного університету

імені Вадима Гетьмана

кандидат економічних наук, доцент

Литвиненко Тетяна Миколаївна, доцент

кафедри теоретичної та прикладної економіки

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Захист дисертації відбудеться «3» вересня 2008 р. о 14.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.867.02 Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, Київ, пров. Несторівський, 4, зала засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розісланий «__» __________ 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.В. Березянко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Питання переходу України до інноваційної моделі розвитку привертає до себе дедалі більшу увагу науковців, політиків, підприємців. Стає очевидним, що лише на цьому шляху національна економіка може зайняти пристойне місце у світовому ринковому середовищі, стати конкурентоспроможною. Але у процесі практичної реалізації державної інноваційної політики в Україні практично не створено сприятливих умов для здійснення інноваційної діяльності, формування попиту на інновації, їх дифузії і на цих засадах – інноваційного розвитку економіки країни. Низька ефективність інноваційної політики значною мірою обумовлена наявністю суттєвих структурних перешкод для розвитку інноваційної діяльності в Україні.

У той же час системний аналіз теоретичних засад взаємопов’язаних процесів економічного та інноваційного розвитку вказує на досить спрощений підхід, викладений у багатьох фахових і теоретичних роботах українських вчених. Дослідження автора вказують на більш складні процеси, які властиві сфері технологічного оновлення та інноваційного розвитку з огляду на дослідження, наприклад, процесів виробництва та відтворення капіталу, теорію економічних циклів, а також аналіз структури технологічної багатоукладності економіки, впливу процесів регіональної інтеграції і світової глобалізації, проблем інституційного та інфраструктурного характеру, конкурентоспроможності промисловості та інноваційної культури в суспільстві.

Ефективне здійснення інноваційної політики та технологічного оновлення економіки вимагає послідовного застосування різноманітного інструментарію економічного регулювання, глибокого аналізу умов здійснення інноваційної політики та активних дій щодо її реалізації. Вичерпання чинників екстенсивного економічного розвитку обумовлює постійну посилену увагу до пошуку нових чинників прискорення економічної динаміки, які можуть бути співвіднесені з сучасним рівнем розвитку світової економіки.

У цьому сенсі впровадження інновацій являє собою зміну технології виробництва, яка безпосередньо впливає на продуктивність чинників виробництва та спосіб їхнього поєднання, а отже і забезпечує видозміну виробничої функції. Тобто, в інноваційному процесі навіть за умови збереження наявної диспозиції чинників виробництва відбувається збільшення його обсягів. Завдання технологічного оновлення економіки на інноваційних засадах виникає унаслідок необхідності технічного забезпечення процесу матеріалізації інновацій.

Економічний ефект від інновації обмежений сферою (або часом) її поширення, яка створює тимчасову ринкову асиметрію. У сучасному розумінні інноваційний процес – це не тільки перша поява на ринку нового продукту, послуги або доведення до проектної потужності нової технології. В міру розповсюдження інновація вдосконалюється, стає більш ефективною, набуває раніше невідомих споживчих властивостей. Це відкриває для неї нові сфери застосування, ринки, нових споживачів.

Сукупний суспільний результат інновації є позитивним завдяки механізму дифузії інновацій. Інновація внаслідок свого розгортання утворює нову технологічно-соціально-економічну підсистему суспільства, яка складається з галузей, котрі здійснюють інновацію; галузей, які поширюють нову технологію та поглиблюють її економічні переваги; галузей, що виникають у процесі розвитку нового технологічного стилю.

Інноваційні процеси та пов’язані з ними чинники виробництва інновацій та управління ними досліджували такі відомі вітчизняні і зарубіжні фахівці та вчені як Ю.М. Бажал, Л.М. Борщ, О.Г. Білоус, І.В. Бойко, Дж. Гелбрейт, О.В. Василенко, О.С. Власюк, Б. Гаврилишин, А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, С.Ю. Глазьєв, Г.Я. Гольдштейн, В.А. Денисюк, М.П. Денисенко, Я.А. Жаліло, С.М. Ілляшенко, В. Кондратьєв, С. Кузнець, О.О. Любіч, Г. Менш, Б.А. Ма-лицький, С.І. Пирожков, М. Портер, Р. Коен, Б. Санто, Р.К. Фрімен, Б. Твіс, Дж. Тофлер, Ф. Хайєк, Т.В. Циган, О.Ю. Чубукова, А.А. Чухно, Й. Шумпетер та інші дослідники.

Таким чином, з огляду на викладене вище актуальність обраної теми полягає у необхідності формування ефективного організаційно-економічного механізму інноваційного оновлення економіки України.

Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Результати, теоретичні положення і висновки за виконаним дослідженню були використані при виконанні науково-дослідної теми Національної академії управління «Дослідження і розробка засад формування механізму інноваційного оновлення економіки України» (номер державної реєстрації 0208U006078). До звіту за цією темою включено пропозиції автора щодо розробки комплексного механізму технологічного оновлення економіки України на інноваційній основі.

Аналіз проблемних питань, які розглядаються у роботі, дослідження та розробка практичних підходів проводилась на підставі інформації та оцінки технологічного оновлення і стану інноваційної діяльності наступних суб’єктів економічної діяльності: підприємств різних галузей економіки і національного господарства в цілому.

Мета і завдання дослідження. Відповідно до результатів проведеного автором аналізу метою дисертаційного дослідження визначено розробку організаційно-економічного механізму технологічного оновлення економіки на інноваційних засадах. Відповідно до цього розглянуто питання удосконалення форм і методів управління у сфері науково-технологічної та інноваційної політики. Відповідно до визначеної мети у поданих результатах дисертаційного дослідження було поставлено й вирішено наступні задачі:

· узагальнено теоретичні і методологічні підходи до технологічного оновлення економіки;

· визначено структуру, задачі, функції і принципи механізму технологічного оновлення економіки на інноваційних засадах;

· узагальнено науково-методичні підходи до формування та реалізації політики інноваційного оновлення економіки;

· виконано аналіз досвіду формування політики технологічного оновлення економіки за імітаційним сценарієм (на прикладі Південної Кореї);

· проведено аналіз форм і методів політики технологічного оновлення економіки інноваційного спрямування в розвинутих країнах;

· створено комплексний (двоконтурний) організаційно-економічний механізм технологічного оновлення економіки на інноваційних засадах;

· удосконалено методичні підходи до фінансового забезпечення інноваційного оновлення національної економіки;

· узагальнено і запропоновано підходи до прогнозування та планування оновлення економіки на інноваційних засадах;

· удосконалено методичні підходи до інформаційного забезпечення механізму інноваційного оновлення економіки.

Об’єктом дослідження визначено сукупність економічних відносин, які виникають у процесі інноваційного оновлення національної економіки.

Предметом дослідження є форми і методи забезпечення ефективного функціонування механізму інноваційного оновлення національної економіки.

Методи дослідження. Основним методом, що використано у роботі, є системний аналіз. У дослідженні сучасного стану і тенденцій технологічного оновлення та інноваційної діяльності використано методи статистичного й економічного аналізу. Вивчення сутності процесів і визначення кола понять, які розглядаються в роботі, проводились на основі абстрактно-логічного методу, методів контент-аналізу і ТАС-моделювання. Дослідження науково-технічної та інноваційної політик проведені методами морфологічного аналізу, а створення організаційно-економічного механізму технологічного оновлення економіки інноваційного спрямування виконано на основі системного синтезу. Удосконалення методичних підходів до оцінки ефективності державного управління проведено за допомогою методів економіко-математичного моделювання.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі та нормативно-правові акти України, статистичні дані Держкомстату України, плани і звіти міністерств, монографічні дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених, фахова література та періодичні видання.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі системного

підходу і комплексного розгляду економічних питань організації управління технологічним оновленням економіки на інноваційних засадах виявлено коло проблем, які вирішено у процесі дисертаційного дослідження. При цьому автором розроблено засади формування організаційно-економічного механізму інноваційного оновлення національної економіки.

Вперше в економічній науці:

· запропоновано концепцію необхідності паралельного і одночасного технологічного оновлення на інноваційних засадах двох частин національної економіки: по-перше, підсистеми у складі 3-го і 4-го технологічних укладів і, по-друге, підсистеми у складі 5-го і 6-го технологічних укладів. Такий підхід суттєво прискорюватиме інноваційне оновлення національного господарства;

· із системних позицій розроблено двоконтурний організаційно-економічний механізм технологічного оновлення економіки інноваційного спрямування, який поєднує в собі стратегію імітатора (для технологічного переозброєння виробництв 3-го і 4-го технологічних укладів) і стратегію новатора (для інноваційного розвитку виробництв 5-го і 6-го технологічних укладів). Це надає можливість значно підвищити ефективність і прискорити оновлення економіки на інноваційних засадах.

Удосконалено:

· модель фінансового забезпечення двоконтурного організаційно-економічного механізму технологічного оновленням економіки інноваційного спрямування, в якій розмежування фінансових інструментів і потоків проводиться на засадах структурно-технологічного підходу;

· уточнено сукупність і зміст завдань державної інноваційно-інвестиційної політики, які вимагають першочергового вирішення, серед яких суміщення в єдиній національній програмі стратегії імітатора для поліпшення технологій і виробництв 3-го і 4-го технологічних укладів і стратегії інноватора, спрямованої на створення і впровадження принципово нових технологій і виробництв 5-го і 6-го технологічних укладів;

· класифікацію критеріїв і показників ефективності програмно-цільового фінансування державної програми технологічного оновлення національної економіки, яка передбачає їх поділ на три групи: прямі результати діяльності, кінцеві технологічні та економічні результати, ефективність внутрішньої організації і функціонування системи управління інноваційним розвитком;

· методичні підходи до інформаційного забезпечення механізму технологічного оновлення економіки на інноваційних засадах з метою підвищення ефективності заміщення існуючих технологій, що надасть можливість більш чітко визначати межі такого заміщення.

Дістали подальшого розвитку:

· науково-методичний підхід до формування політики інноваційного оновлення національної економіки, який має включати дві державні програми, поєднаних єдиною стратегією розвитку національного господарства: програми технологічного оновлення виробництв 3-го і 4-го технологічних укладів (шляхом заміщення і поліпшення існуючих технологій) і програми розвитку виробництв 5-го і 6-го технологічних укладів (за рахунок розробки і впровадження радикальних інноваційних технологій);

· сукупність методичних підходів до прогнозування і планування технологічного оновлення економіки на інноваційних засадах, яка включає систему методів, прийомів і принципів, що мають базуватися на об’єктивних економічних законах, закономірностях розвитку національного господарства і тенденцій і перспектив науково-технічного прогресу.

Практичне значення одержаних результатів полягає у створенні нового теоретичного і науково-практичного підходу до вирішення проблеми технологічного оновлення економіки інноваційного спрямування з метою забезпечення стійкого економічного зростання країни. При цьому автором створено організаційно-економічний механізм технологічного оновлення національної економіки інноваційного спрямування, який поєднує два підходи і вирішує завдання як технологічного оновлення базових галузей промисловості, так і завдання державної інноваційної політики у сфері створення радикальних інновацій та високотехнологічного наукомісткого виробництва. Теоретично доведено доцільність інтеграції в державній інноваційній політиці двох інноваційних стратегій розвитку: імітатора та інноватора.

Отримані результати можуть бути використані вченими, політиками, фахівцями у сфері економічного та інноваційного розвитку, а також у сфері державного, галузевого і регіонального управління.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження – одноосібна наукова праця, в якій викладено авторський підхід з вирішення наукового завдання – створення організаційно-економічного механізму інноваційного оновлення національної економіки. Наукові положення, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення виконаного дослідження доповідалися і отримали схвалення на:

1.ІХ-й Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів і молодих вчених «Наукові концепції і практика реалізації стратегій інноваційного розвитку України та її регіонів» (березень 2007 року, м. Донецьк).

2.6-му Міжнародному науковому семінарі «Сучасні проблеми інформатики в управлінні, економіці та освіті» (червень-липень 2007 року, оз. Свитязь - м. Київ).

3.Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України» (листопад 2007 року, м. Суми).

4.Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми економіки 2007» (грудень 2007 року, м. Київ).

Публікації. За результатами дослідження автором опубліковано 8 наукових праць загальним обсягом 2,93 д.а., з яких особисто автору належить 2,93 д.а., у тому числі у фахових виданнях - 7 наукових праць.

Структура і зміст дисертації. Дисертація включає вступ, 3 розділи, 9 підрозділів, висновки, список використаних джерел і додаток. Повний обсяг дисертації становить 201 сторінку і включає 23 рисунки, 25 таблиць, 1 додаток, список використаних джерел із 261 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі «Теоретичні і методологічні основи технологіч-ного оновлення економіки на інноваційних засадах» шляхом системного аналізу і синтезу та методології ТАС-моделювання узагальнено теоретичні і методологічні підходи до технологічного оновлення економіки; визначено структуру, задачі, функції і принципи механізму технологічного оновлення економіки на інноваційних засадах; узагальнено науково-методичні підходи до формування та реалізації політики інноваційного оновлення економіки.

Проведені дослідження підтверджують, що між науково-технічним прогресом та інтенсифікацією виробництва існує певний організаційно-економічний механізм, сутність якого полягає в утворенні відповідності між інноваційними чинниками виробництва, техніко-технологічними та кваліфі-каційно-професійним вимогами певного типу виробництва, які є наслідком розвитку технологічних укладів в економіці (рис. 1, авторська розробка).

Рис. 1. Модель сутності організаційно-економічного механізму

Технологічне оновлення економіки розглядається як складова економічної та інноваційної політики держави і може бути визначене сукупністю форм і методів діяльності держави і підприємств, спрямованих на формування політики і створення комплексного механізму організаційно-правового забезпечення соціально-економічного розвитку.

Характерною рисою національного господарства є поєднання в ньому функцій процесу, (наприклад, послідовності і безперервності) та елементів розвитку (повторення й удосконалення). Так, за умови постійного накопичення кількісних змін у процесі виробництва стає можливим перехід на новий якісний рівень, на якому його функціонування отримує новий зміст, стає більш ефективним. Ефективність виробництва може бути підвищена як за рахунок збільшення кількості і обсягів чинників, так і за рахунок їх більш повного використання. Останнє є не менш важливим напрямом інтенсифікації виробництва, який ґрунтується на удосконаленні управління та темпах створення нової техніки і технологій, їхнього поширення і масового застосування в економіці. За такого підходу розвиток і постійне удосконалення виробництва стає економічною закономірністю, яка ґрунтується на прогресі науки і техніки.

З економічної теорії відомо, що в структурі циклічного економічного розвитку найбільш помітними є середні промислові цикли, які взаємодіють з короткими і суттєво впливають на розвиток економічних процесів. Матеріальною основою середніх циклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва та їхньої активної частини. У процесі циклічних коливань середні цикли мають найбільше навантаження в Україні, де частка галузей виробництва засобів виробництва значна і циклічність за інших однакових умов виявляється суттєвою.

Проведений аналіз свідчить, що технологічна багатоукладність української економіки є сьогодні однією з головних структурних проблем і впливовим чинником державної політики у сфері її технологічного оновлення. Різнотипні технологічні устрої існують і відтворюються паралельно і незалежно один від одного. В Україні, переважно у базових галузях, наприклад, залізничному транспорті, чорній металургії, неорганічній хімії, електроенергетиці, легкій промисловості, машинобудуванні тощо відтворюється 3-тій технологічний уклад, який у розвинених країнах світу панував у післявоєнні роки. За випуском продукції протягом 2003-2007 рр. 5-й і 6-й технологічні уклади – складають близько 4%, а випуск продукції 6-го технологічного укладу, який визначає перспективи високотехнологічного розвитку у майбутньому, майже відсутній (0,1%).

Інвестиції, які визначають пріоритети технологічного оновлення та майбутній технологічний розвиток, протягом того ж періоду на 95 % були спрямовані на розвиток технологій 3-го і 4-го укладів. Капітальні вкладення (технічне переозброєння і модернізація) на 83% було витрачено на оновлення базису 3-го технологічного укладу і лише 10% на оновлення базису 4-го технологічного укладу. Аналіз статистики доданої вартості за галузями промисловості вказує, що вона створювалася за рахунок технологій 3-го технологічного укладу, що є суттєвою загрозою для конкурентоспроможності економіки. Адже фактично закладається майбутня структура промислового виробництва з домінуванням 3-го і 4-го технологічних устроїв.

Проведені теоретично-пошукові дослідження автора призвели до висновку про доцільність формування організаційно-економічного механізму, спрямованого на реалізацію державної політики інноваційного оновлення національної економіки, яка повинна будуватися на засадах Національної програми, яка відображає системність і комплексність завдань на основі двох державних програм:

1) державної програми технологічного оновлення економіки, в основі якої знаходяться завдання з реструктуризації технологій і виробництв 3-го технологічного укладу та поліпшення на інноваційних засадах технологій і процесів 4-го технологічного укладу;

2) державної програми інноваційного розвитку технологічного базису економіки, в основі якої знаходяться завдання зі створення нових технологій, виробництв і процесів 5-го і 6-го технологічних укладів.

Така двоконтурна модель передбачає синтез двох стратегій розвитку:

- стратегії імітатора, націлену на імітацію світового технологічного досвіду для поліпшення технологій виробництв 3-го і 4-го технологічних укладів;

- стратегії інноватора, націлену на використання вітчизняного наукового потенціалу для створення і впровадження принципово нових технологій і виробництв 5-го і 6-го технологічних укладів.

Технологічне оновлення економіки інноваційного спрямування доцільно здійснювати методами державного регулювання (правові, адміністративні та економічні), на основі обраного способу державного регулювання, зокрема: шляхом автоматичних регуляторів, антициклічного регулювання, державного програмування і типу державної інноваційної політики, наприклад, технологічного поштовху, зміни структури національного господарства, а також методами ринкової або соціальної орієнтації. Така політика має бути релевантною до економічної політики, головним завданням якої є стійке зростання економіки на інноваційних засадах. Реалізація цього завдання шляхом структурно-технологічного планування може забезпечити виконання комплексу завдань, основним з яких є приведення цілей розвитку економіки у відповідність зі структурою технологічного комплексу. Для цього достатньо здійснити ітерації, у результаті яких склад цілей і завдань корегуються під фактичну структуру технологічного комплексу, який може бути переоснащений під вимоги науково-технологічної та інноваційної політики з урахуванням можливостей окремої галузі або країни у цілому.

У другому розділі «Організаційно-економічні основи механізму технологічного оновлення економіки на інноваційних засадах» проведено аналіз досвіду формування політики технологічного оновлення економіки за імітаційним сценарієм (на прикладі П.Кореї), політики технологічного оновлення економіки інноваційного спрямування в розвинутих країнах, розроблено засади формування комплексного (двоконтурного) організаційно-економічного механізму технологічного оновлення економіки на інноваційних засадах.

У процесі придбання устаткування країни-імітатори здійснювали методами бенчмаркінгу аналітичний дизайн, тобто аналіз окремих складових технології і механізмів для подальшого створення пристосованих до власних умов і потреб нових зразків техніки власного виробництва, які за конкурентоспроможністю можуть перевищувати запозичені аналоги. Технологічна політика імітації сприяє уникненню витрат на створення принципово нових технологій і суттєво зменшує ризик інноваційної діяльності.

Визначеність напряму технологічної політики на стадії селекції дозволяє країнам-імітаторам створювати інфраструктуру сфери НДДКР та підготовки висококваліфікованих фахівців і спеціалістів університетського рівня. З трьох складових НДДКР (фундаментальні, прикладні дослідження та розробки) імітатори переважно здійснюють прикладні дослідження, які націлені на пристосування запозичених технологій до умов виробництва, а також розробки, які збільшують ефект від упровадження нових технологій.

Основним питанням державної політики технологічного оновлення економіки інноваційного спрямування за імітаційним сценарієм є не стільки успішне застосовування запозичених технологій, скільки побудова або запозичення системи створення інноваційних технологій.

Переміщення технологій до П.Кореї здійснювалося трьома способами: імпортом технологій, ліцензуванням; прямими іноземними інвестиціями. Ця країна за активного використання іноземних технологій зосередила зусилля на створенні науково-технічного потенціалу. Інтенсивність досліджень у сфері НДДКР (відношення витрат на НДДКР до ВВП) у П.Кореї високе: за цим показником вона із Швецією, Японією, Фінляндією, США і Швейцарією є лідером на світовому ринку, а за кількістю дослідників на 10000 осіб робочої сили П.Корея займає місце між Нідерландами та Євросоюзом. У П.Кореї найменша частка державних витрат в НДДКР (ще менша частка лише в Японії), а частка приватного сектора найбільша. Вище значення цього показника має лише Швеція.

Південнокорейські фірми, швидко опанувавши запозичені технології, почали їх поширювати та удосконалювати. При цьому розширення виробництва призвело до зростання імпорту іноземних засобів виробництва і стало основним джерелом імітації технологій. Тому перевагу у фінансуванні технологічного оновлення було надано довгостроковим зарубіжним кредитам (у вигляді готових промислових об’єктів), а не прямим іноземним інвестиціям. Суттєвий вплив на технологічне оновлення у Кореї мав інжиніринг, який був сформований як допоміжний сектор.

Головною умовою успішного розвитку промислових комплексів та економіки сучасних країн у цілому є створення і проведення раціональної науково-технічної та інвестиційної політик. У цьому сенсі роль науково-технологічної політики, зокрема, технологічного оновлення економіки та інвестиційних програм полягає у концентрації досліджень, матеріально-технічних і фінансових коштів на перспективних напрямах розвитку економіки. Основою науково-технологічної політики є створення і забезпечення функціонування державної інноваційної системи, яка може визначати пріоритети технологічного розвитку і виконувати НДДКР з метою забезпечення економіки прогресивними новаціями у сфері засобів праці та економічного розвитку.

У Франції система організації НДДКР побудована за централізованим принципом. Питання фінансування, проведення| і визначення напрямів НДДКР і пріоритетів розвитку підпорядковані одній багатофункціональній державній установі. Натомість, у Великій Британії централізоване управління НДДКР| здійснюється шістьма спеціалізованими відомствами. Відмінності в організації НДДКР| у цих країнах впливають на фінансування досліджень державним і приватним секторами і на конкурентоспроможність продукції на світових ринках.

За рівнем розвитку технологічного та інноваційного потенціалу можна виділити декілька економічно сильних країн: США, Японія, Німеччина, Франція і Велика Британія. Вони витрачають на дослідження й інноваційну діяльність близько 80% світових фінансових ресурсів та концентрують понад 50% наукового персоналу. Структура витрат на НДДКР за їх видами у сфері технологій по провідним країнам наведено на рис. 2.

Рис. 2. Структура витрат за видами НДДКР у сфері технологій| | західних країн протягом 2002-2005 рр., %

Приватний сектор є головним джерелом фінансування і проведення НДДКР| у сфері технологічного оновлення в розвинених країнах. На його частку припадає 50-70% фінансування в Японії, США, Німеччині і Франції. Він проводить 60-75% всіх досліджень і розробок, фінансує і виконує більше 70% прикладних досліджень, більше 90% дослідно-конструкторських робіт у промисловому секторі і секторі соціальних послуг.

Інноваційна діяльність, зокрема, НДДКР у сфері технологічного оновлення, вимагає державного регулювання, що пов'язано з особливістю науково-технологічного виробництва, за якого ринок не здатний забезпечити вкладення ресурсів в науку і технологічне оновлення на інноваційних засадах (т. зв. «провал ринку»). Тому метою державної політики у сфері технологічного оновлення інноваційного спрямування має бути розробка та реалізація заходів з компенсації «ринкового провалу» та зменшення ризику, пов'язаного із проведенням |інноваційного процесу у цій сфері.

Американські, японські, західноєвропейські компанії продовжують збільшувати інвестиції в нові технології. У сучасному стані в економічно розвинених країнах розвиток високих технологій перейшов до третього етапу, який відрізняється тим, що розвинені країни вирішують комплекс нових, переважно соціально-економічних завдань.

Недоліком державної інноваційної політики в Україні є намагання проводити її для широкого контуру інноваційної сфери. Фактично держава не має чіткої концепції щодо національних пріоритетів та технологічного оновлення економіки. Для розв’язання проблеми автором розроблено комплексний двоконтурний організаційно-економічний механізм технологічного оновлення економіки (рис. 3).

В основу стратегії технологічного оновлення економіки слід покласти новітню доктрину сталого еколого-соціального збалансованого розвитку. Технологічні зміни на її користь розглядаються як головний чинник, який визначає шляхи еволюційної динаміки сучасної цивілізаційної системи. Ці технології генерують періодичну структурну перебудову економіки через

Рис. 3. Двоконтурний організаційно-економічний механізм технологічного оновлення економіки на інноваційних засадах

широке впровадження у виробництво базових інновацій, утворюючих нові галузі загального розвитку. Таку функцію в наш час реалізують інформаційні технології, які виступають основним чинником 5-го технологічного укладу, тому стратегія розвитку інноваційних інформаційних технологій в Україні повинна стати системоутворюючим напрямом загальної соціально-економічної стратегії. Процесом технологічного оновлення в Україні можуть бути охоплені інші галузі економіки, у тому числі сфера послуг, де матеріально-технічна база зношена не менше, ніж у матеріальній сфері.

У третьому розділі «Організаційно-економічні основи механізму технологічного оновлення економіки на інноваційних засадах» удосконалено методологічні підходи до фінансового забезпечення технологічного оновлення економіки на інноваційних засадах, удосконалено методи прогнозування і планування технологічного оновлення економіки на інноваційних засадах, а також методичні підходи до інформаційного забезпечення технологічного оновлення,

Зокрема показано, що упровадження базових інновацій та виробництво наукомісткої продукції безпосередньо пов’язано з технологічними змінами, які вимагають значних цілеспрямованих інвестиційних та капітальних витрат. Формування сучасної інноваційної політики повинно здійснюватися з урахуванням комплексного підходу, сутність якого полягає у визнанні необхідності одночасного технологічного оновлення виробничих фондів у галузях, виробництва яких належать до 3-го і 4-го технологічних укладів, але мають достатній інноваційний потенціал для подальшого розвитку шляхом удосконалення технологій (наприклад, шляхом виконання НДДКР або за імітаційним сценарієм) та інноваційного технологічного розвитку виробництв 5-го і 6-го технологічних укладів.

З урахуванням цього пропонується наступна модель комплексного фінансування технологічного оновлення економіки інноваційного спрямування (рис. 4).

Рис. 4. Модель комплексного фінансування технологічного оновлення економіки інноваційного спрямування

Запропоновано визначення методології прогнозування та планування технологічного оновлення економіки інноваційного спрямування, котре є сукупністю методів, прийомів і принципів, які дозволяють формувати шляхи й методи забезпечення пропорційного збалансованого розвитку певної структури технологічного комплексу ринкового господарства на основі пізнання об'єктивних економічних законів, закономірностей розвитку суспільного виробництва, тенденцій і перспектив технічного прогресу.

У розвинених країнах застосовують концепцію «бюджетування, орієнтованого на результат в межах середньострокового фінансового планування», сутність якої полягає у поділі бюджетних ресурсів між адміністраторами бюджетних коштів і керованими ними бюджетними програмами у прямій залежності від результатів за пріоритетами соціально-економічної, науково-технологічної або оборонної політики у межах прогнозу обсягів бюджетних ресурсів на довгострокову перспективу. Такий підхід пропонується застосовувати і для інноваційного оновлення національного господарства.

Аналіз сучасних методів прогнозування показав, що незалежно від складності математичних моделей, закладених в їх основу, й обчислювальних процедур, всі вони мають якісний характер, оскільки вихідними даними для них є висновки експертів або аналітиків, які залучені до розв’язання конкретних задач технологічного передбачення.

Зміст і темпи інноваційної діяльності в довгостроковому періоді мають забезпечити створення та розвиток інноваційної моделі економіки країни. У зв’язку із залежністю технологічного оновлення всіх видів економічної діяльності від динаміки машинобудування (особливо групи А), нарощування його розвитку має здійснюватись майже вдвічі швидшими темпами, ніж зростання промислового виробництва, а його частку у загальній галузевій структурі промисловості слід довести до 35 – 40%. Передумовою ефективної роботи багатьох галузей економіки має стати створення нових речовин і матеріалів з використанням біотехнологій і нанотехнологій, застосування яких у виробництві повинно забезпечити віддачу вкладених коштів до 2,0 – 2,5 грн. на одну вкладену гривню.

Пошук нової парадигми, яка ґрунтується на глобалізації знань та наукових досягнень, став передумовою виникнення нової фази розвитку, яка пов'язана з появою інформаційного суспільства, побудованого на знаннях. Відповідно до цього науково-технологічний і суспільний прогрес визначається насамперед процесом накопичення знань, які забезпечують нагромадження капіталу.

Доведено, що наявність технологічних меж визначає необхідність постійної зміни технологій, використання інноваційних технологій для вирішення технічних проблем розвитку як окремого виробництва, так і розвитку економіки країни у цілому. Це можна робити на основі застосування відповідної інформації. Виробничий потенціал у вигляді нової техніки, який заміщає певну технологію, має певний термін конкурентоспроможного розвитку. Він може бути визначений шляхом порівняння технологічної межі інноваційної технології з межею заміщеної технології. При цьому, як це показано на рис. 5, різниця технологічних меж відображає величину технологічного стрибка.

Рис. 5. Ефективність заміщення технології із застосуванням інформації

Інформаційні потоки мають принципове значення для ефективної самоорганізації систем, відхилення від стану рівноваги яких описують за допомогою ентропії, а динаміка їхньої поведінки визначається флуктуацією внутрішніх параметрів під дією незначних збурень. Використання нової інформації дає ефект підвищення організованості, впорядкованості оточення та зменшує ентропію. Оцінкою рівня упорядкованості та складності системи знань можуть слугувати національні (галузеві, корпоративні тощо) інформаційні ресурси, використання яких забезпечуватиме прийняття обґрунтованих науково-організаційних рішень по відношенню до інноваційного оновлення економіки, адекватних соціально-економічним змінам.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичні узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової задачі - розробка організаційно-економічного механізму технологічного оновлення економіки на інноваційних засадах. Здійснене дисертаційне дослідження дало змогу дійти таких загальних висновків і обґрунтувати такі пропозиції:

1. Доведено, що на технологічне оновлення економіки інноваційного спрямування впливає низка об’єктивних чинників, а саме: середні цикли розвитку економічних систем, історично обумовлена багатоукладність економіки, глобалізація світової економіки, недостатність фінансових коштів, наслідки кризових явищ процесу трансформації тощо, які вимагають формування двоконтурної моделі технологічного оновлення, котра дає можливість провести системну інтеграцію загальнонаціональних завдань економічного розвитку в національній програмі технологічного оновлення.

2. Матеріальною основою середньострокових економічних циклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва. В Україні частка галузей виробництва засобів виробництва (група А) значна, тому вплив циклічності виявляється суттєвим.

3. Фізична заміна зношених засобів виробництва не є причиною кризових явищ, тому негативні наслідки цих процесів можна регулювати на державному рівні, для чого достатньо розмежувати матеріальну основу середньострокових циклічних коливань і безпосередні причини криз.

4. Технологічна багатоукладність виробництва є однією з головних структурних проблем української економіки і чинником державної політики у сфері технологічного оновлення економіки на інноваційних засадах. В Україні продовжується деформація структури промисловості у зв’язку із швидшим розвитком та технологічним оновленням на засадах модернізації низько технологічних галузей.

5. Проведено комплексний аналіз чинників технологічного оновлення економіки інноваційного спрямування і висунуто концепцію, що технологічне оновлення економіки на інноваційних засадах вимагає комплексного підходу, суть якого полягає у необхідності паралельного і одночасного технологічного оновлення виробничих фондів 3-го і 4-го технологічних укладів, які мають достатній інноваційний потенціал для подальшого розвитку, та інноваційного технологічного розвитку виробництв, які належать до 5-го і 6-го технологічних укладів.

6. Розроблено двоконтурну модель структури механізму технологічного оновлення економіки, яка вказує на доцільність інтеграції завдань технологічного оновлення й завдань інноваційного економічного розвитку в єдиній національній програмі на основі синтезу двох стратегій науково-технологічного розвитку: стратегії імітатора та стратегії інноватора.

7. Технологічна політика імітації заощаджує фінансові кошти на створення принципово нових технологій і зменшує ризик інноваційної діяльності, а придбання на світовому ринку зразків нової техніки та освоєння нових технологій власного виробництва (імітації) дозволяє зменшити ризик упровадження нововведень при максимізації доходів. Тому основним завданням державної політики технологічного оновлення економіки інноваційного спрямування за імітаційним сценарієм є завдання побудови або запозичення системи створення інноваційних технологій.

8. Доведено, що для створення принципово нових технологій і виробництв 5-го і 6-го технологічних укладів об’єктивно потрібно розроблення і реалізація стратегії інноватора.

9. Визначено, що ринок не здатний забезпечити адекватне вкладення ресурсів в науку і технологічне оновлення на інноваційних засадах у зв’язку з існуванням «провалів ринку», за яких неможливо гарантувати оптимальний або соціально прийнятний рівень розвитку науки і технологій. Тому реалізація технологічного оновлення на інноваційних засадах вимагає застосування поряд з ринковими ще й методів державного регулювання|.

10. Національна програма технологічного оновлення та інноваційного розвитку повинна складатися із двох державних програм, поєднаних єдиною стратегією розвитку національного господарства: програми технологічного оновлення виробництв 3-го і 4-го технологічних укладів шляхом заміщення та поліпшення існуючих технологій і програми створення та розвитку виробництв 5-го і 6-го технологічних укладів за рахунок розробки й упровадження радикальних інноваційних технологій.

11. В дисертації визначено поняття системи фінансового забезпечення технологічного оновлення як складової механізму інноваційного розвитку економіки, яку визначено як сукупність методів, важелів, інструментів і форм прояву, створення та використання фінансових ресурсів, за допомогою яких формується інвестиційний потенціал, забезпечується вплив на процес розширеного суспільно-економічного відтворення, реалізуються пріоритети інвестиційної політики, спрямовані на технологічне оновлення та всебічний інноваційний розвиток економіки.

12. Запропоновано класифікацію критеріїв і показників ефективності програмно-цільового фінансування державної програми технологічного оновлення національної економіки, яка передбачає їх поділ на три групи: прямі результати діяльності, кінцеві технологічні та економічні результати, ефективність внутрішньої організації і функціонування системи управління інноваційним розвитком.

13. Запропоновано визначення методології прогнозування та планування технологічного оновлення економіки інноваційного спрямування, котре є сукупністю методів, прийомів і принципів, які дозволяють формувати шляхи й методи забезпечення пропорційного збалансованого розвитку певної структури технологічного комплексу ринкового господарства на основі пізнання об'єктивних економічних законів, закономірностей розвитку національного господарства, тенденцій і перспектив технічного прогресу.

14. Доведено, що важливим підходом до інформаційної підтримки інноваційного оновлення економіки є необхідність врахування на основі застосування певної інформації технологічних меж заміщення технологій новими. Це надає можливість порівнювати технологічну межу інноваційної технології з межею заміщеної технології.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Шандра В.М. Механізм технологічного оновлення економіки інноваційного спрямування: структура, задачі, функції, принципи // Актуальні проблеми економіки. – 2006. - №12. - С. 9 - 16.

2. Шандра В.М. Шляхи використання в економіці України форм і методів технологічного оновлення в розвинених країнах // Актуальні проблеми економіки. – 2007. - №6. - С. 31 - 38.

3. Шандра В.М. Імітаційна модель технологічного оновлення економіки інноваційного спрямування країнах // Актуальні проблеми економіки. – 2007. - №8. - С. 92 - 100.

4. Шандра В.М. Фінансування технологічного оновлення економіки інноваційного спрямування // Збірник наукових праць «Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України» - Випуск 21. – 2007. - С. 6 - 16.

5. Шандра В.М. Застосування інформаційних технологій в забезпеченні технологічного оновлення економіки на інноваційній основі // Актуальні проблеми економіки. – 2007. - №10. - С. 220-227.

6. Організаційно-економічні аспекти інноваційного оновлення національної економіки: Монографія / Єрмошенко М.М., Єрохін С.А., Шандра В.М., Гуменюк О.І. та інші / За наук. ред. д.е.н., проф. Єрмошенка М.М. і д.е.н., проф. С.А.Єрохіна. – К.: Національна академія управління, 2008. (автором розроблено засади формування організаційно-економічного механізму технологічного оновлення національної економіки на інноваційній основі).

7. Фінансово-економічний механізм інноваційно-інвестиційного розвитку України: Монографія / Кириченко О А., Єрохін С.А. та ін.; За наук. ред. д.е.н., проф. О.А. Кириченка. – К.: Національна академія управління, 2008. – 252 с. (автором проаналізовано світовий досвід форм і методів технологічного оновлення економіки і розроблено пропозиції щодо його застосування в умовах України).

В інших виданнях:

1. Шандра В.М. Технологічне оновлення економіки на інноваційних засадах // Матеріали ІХ Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів і молодих вчених «Наукові концепції і практика реалізації стратегій інноваційного розвитку України та її регіонів» (22 березня 2007 року). – В 2-х частинах. - Частина ІІ. – Донецьк: ДЕГІ, 2007. – С. 238-240.

АНОТАЦІЯ

Шандра В.М. Організаційно-економічний механізм інноваційного оновлення національної економіки. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 – економіка та управління національним господарством. – К: Національна академія управління, 2008.

Розглянуто засади, виявлено і вирішено проблеми управління процесом технологічного оновлення економіки на інноваційних засадах. Доведено доцільність інтеграції в межах єдиної національної програми стратегії імітатора та інноватора при формуванні державної політики технологічного оновлення економіки.

Розроблено двоконтурний організаційно-економічний механізм технологічного оновлення економіки інноваційного спрямування, який поєднує державну політику у науково-технічній й інноваційній сферах. Визначено й удосконалено методи, форми, інструменти і засоби управління у сфері технологічного оновлення.

Обґрунтовано першочергові завдання державного управління у сфері технологічного оновлення: удосконалення технологій виробництв 3-го та 4-го технологічних укладів, які мають потенціал розвитку (орієнтація на ринки поглинання) і створення технологічного базису нової інноваційної економіки на основі радикальних інновацій при формуванні виробництв 5-го і 6-го технологічних укладів (орієнтація на потреби ринків високих технологій та наукомісткої продукції).

Ключові слова: механізм, технологічне оновлення, технологічні уклади, інноваційний розвиток, зростання економіки, державне управління.

АННОТАЦИЯ

Шандра В.Н. Организационно-экономический механизм инновационного обновления национальной экономики. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук за специальностью 08.00.03 – экономика и управление национальным хозяйством. – К.: Национальная академия управления, 2008.

Определено, что рынок не способен обеспечивать адекватное вложение ресурсов в науку и технологическое обновление на инновационной основе в связи с наличием «провалов рынка», при которых невозможно гарантировать оптимальный или социально приемлемый уровень развития науки и техники. Поэтому реализация технологического обновления на инновационных принципах требует использования наряду с рыночными методов государственного регулирования.

Рассмотрены принципы, определены и решены проблемы управления процессом технологического обновления экономики на инновационной основе. Доказана целесообразность интеграции в единой национальной программе как результата государственной политики технологического обновления экономики, стратегии имитатора и стратегии инноватора. Такая программа должна состоять из двух государственных программ, объединенных единой стратегией развития экономики: программы технологического обновления производств 3-го и 4-го технологических укладов путем замещения и улучшения существующих технологий и программы создания и развития производств 5-го и 6-го технологических укладов за счет разработки и внедрения радикальных инновационных технологий.

Определено понятие финансового механизма инвестирования технологического обновления как составляющей инновационного развития экономики.

Создан двухконтурный организационно-экономический механизм технологического обновления экономики инновационной ориентации, который объединяет государственную политику в научно-технической и инновационной сферах.

Определены и усовершенствованы методы, формы, инструменты и средства управления в сфере технологического обновления. Определены приоритетные задачи государственного управления в сфере технологического обновления: усовершенствование технологий