ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
"ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ"

Шовкун Юрій Ігорович

УДК 94(477)"16/18"(092)

ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНА, ГОСПОДАРСЬКА, БЛАГОДІЙНА ТА ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ П. КАЛНИШЕВСЬКОГО

07.00.01 – історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Переяслав-Хмельницький - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди", МОН України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Коцур Анатолій Петрович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри

української історії та етнополітики

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Борисенко Володимир Йосипович,

Національний педагогічний університет

ім. М.П. Драгоманова, МОН України,

завідувач кафедри історії України

кандидат історичних наук,

Черкас Борис Володимирович,

Інститут історії України НАН України,

старший науковий співробітник

Захист відбудеться "01" липня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 27.053.01. в ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди" за адресою: 08401, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського,30.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди" ( 08401, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського,30).

Автореферат розісланий "30" травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Ф. Глоба

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Українське козацтво, славні традиції якого живуть в Україні й досі, є унікальним явищем світової історії. Воно нерозривно пов’язане з минулим українського народу. Не випадково все, що стосувалося українського козацтва, завжди привертало увагу громадськості, науковців, митців, літераторів і в самій Україні, і далеко за її межами. Із проголошенням незалежності України та її державотворчим розвитком зростає інтерес до історичного минулого й відбувається процес активного оновлення історичних знань. Подолання ідеологічних нашарувань і стирання „білих плям” у розвитку української історичної науки, успадкованих від панування російського царизму та тоталітаризму, неможливі без ґрунтовних наукових праць. Пильний інтерес спостерігається сьогодні до тих сторінок історії України, які засвідчили героїчне минуле, національно-визвольну боротьбу українців проти поневолення, за утвердження права на самостійний розвиток. Визначне місце в цій боротьбі, безперечно, належало Запорозькій Січі. Саме ця організація українського козацтва була нездоланною перепоною на шляху до поневолення українського народу, поклала початок відродження української державності, основні ознаки якої наявні в суспільно-політичній структурі Запорозької Січі, а після ліквідації 1764 р. гетьманства Січ лишалася єдиним українським краєм, де ще зберігалася автономія, жили демократичні традиції, не згасав вогонь бунтарства і непокори. Дослідження історії Запорозької Січі, зокрема останнього періоду її існування, важливе й актуальне.

Об’єктивні процеси історії значною мірою опосередковані людською особистістю, проходячи через її світогляд, індивідуальний досвід, внутрішні потаємні конфлікти. І в цьому розумінні історія нашої держави, кожного її періоду, в тому числі й часів існування Нової Січі, – персоналізована. Саме з цього виходив автор, визначаючи особу славетного останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського, яка так чи інакше впливала на суспільно-історичний процес й чия особиста доля стала свідченням несприйняття Російською імперією самостійницьких прагнень козацтва. Життя П. Калнишевського - як непересічного козацького лідера, так і чудового адміністратора, мудрого дипломата - нерозривно переплелося з долею українського народу і тому уособлює окремий етап національної історії. Цим також зумовлюється важливість вивчення даної проблеми.

Актуальність такого дослідження продиктована ще й відсутністю в сучасній українській історіографії узагальнюючої праці про багатогранну постать останнього кошового отамана П. Калнишевського.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною плану науково-дослідної роботи кафедри історії та культури України ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди" "Соціально-політичні процеси на Україні ХVІІІ – ХХ ст."

Мета дослідження полягає у висвітленні політико-адміністративних, дипломатичних, господарських, меценатських і військових аспектів діяльності П. Калнишевського в контексті періоду поступової втрати автономії Гетьманщини та остаточного розгрому її Російською імперією. Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі наукові завдання:

- вивчити й проаналізувати стан наукової розробки теми та джерельної бази дослідження;

- охарактеризувати політико-адміністративний і дипломатичний аспект діяльності П. Калнишевського;

- показати багатоаспектність історичної постаті П. Калнишевського як талановитого господарника й реформатора, його роль в українській колонізації Північного Причорномор’я;

- дослідити доброчинність і меценатство П. Калнишевського;

- розглянути військову діяльність останнього кошового отамана, участь у російсько-турецькій війні 1768-1774 рр., відтворити останній період життя кошового отамана в період впровадження російської колоніальної політики.

Об’єктом дослідження є життєвий шлях П. Калнишевського в контексті збереження атрибутів державності на Запорозькій Січі, які виникли й відшліфовувалися там упродовж століть.

Предмет дослідження - політико-адміністративна, дипломатична, господарська, меценатська та військова діяльність П. Калнишевського.

Хронологічні рамки охоплюють період життя П. Калнишевського, нижня межа сягає 1691 р., часу його народження, верхня – кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст., що збігається з періодом ліквідації автономії Гетьманщини, боротьби Російської імперії з козацтвом та ув’язненням кошового отамана, завершенням його життєвого шляху в Соловецькому монастирі.

Методологічну базу дослідження складають загальнонаукові методи пізнання (об’єктивності, історизму, логічної послідовності, типологізації, класифікації) та суто історичні (проблемно-тематичний, хронологічний та порівняльно-історичний, аналітичний, описовий). Кожен розділ і структурний підрозділ дисертації побудовані на дотриманні суто історичних методів у комплексі із загальнонауковими, які передбачають об’єктивний неупереджений опис і аналіз подій та явищ на основі науково-критичного опрацювання різних джерел. Оптимально використати архівні джерела, опубліковані документи та наукові праці вдалося завдяки застосуванню методів пошуку, аналізу й синтезу емпіричного матеріалу. Крім того, при дослідженні окремих аспектів проблеми застосовувалися історично-ретроспективний (при аналізі історіографії), типологізації та класифікації (у характеристиці джерел), порівняльно-історичний, аналітичний (у висновках) методи тощо.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена сукупністю і масштабністю поставлених завдань і полягає в постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала всебічного й об’єктивного висвітлення в історичній науці. Вперше зроблено спробу цілісного відтворення всіх напрямків діяльності П. Калнишевського в нерозривному зв’язку з процесом оформлення Гетьманщини, її внутрішньо- та зовнішньополітичною діяльністю, стосунками з Російською імперією.

Дістало подальший розвиток вивчення діяльності останнього кошового отамана під кутом зору відвертої боротьби царської влади з осередком свободи та державницьких устремлінь українців – Запорозькою Січчю. Доповнено новими архівними документами маловідомі аспекти життя П. Калнишевського, пов’язані з його політико-адміністративною, господарською, військовою, доброчинною та реформаторською діяльністю.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в науковій роботі основні положення та фактичний матеріал можуть бути використані при вивченні історії України кінця ХVІІ – початку ХІХ ст., у процесі підготовки навчально-методичних посібників, при читанні нормативних та спеціальних курсів у вищих навчальних закладах.

Особистий внесок дисертанта. Наведені в дисертації наукові результати та висновки отримані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри історії та культури України ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди". Результати дисертації апробовані на Всеукраїнських науково-практичних конференціях "Українське державотворення: від минувшини до сьогодення" (Коломия, 2004), "Українська національна ідея: історія та сучасність" (Київ, 2006), "Інтелектуально-духовна еліта України: історія та сучасність" (Коломия, 2007), Міжнародній науковій конференції " Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури (до 1100-річчя першої згадки Переяслава у джерелах)" (Переяслав-Хмельницький, 2007).

Публікації. Основні положення і висновки дослідження викладені у 4-х одноосібних наукових статтях у фахових виданнях, визначених ВАК України, 2-х наукових статтях у співавторстві у фахових виданнях, визначених ВАК України, 2 – у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури. Повний обсяг дисертації становить 188 сторінок. Із них 169 сторінок основного тексту, список використаних джерел та літератури нараховує 18 сторінок (210 позицій).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі "Історіографія та джерельна база дослідження" аналізується стан наукової розробки проблеми, дається характеристика використаних джерел.

Запорозька Січ відіграла прогресивну роль в історії українського народу. Та дослідники ще й досі не з’ясували всіх питань і загадкових явищ, фактів із життя, побуту й діяльності запорожців. Перші праці з історії українського козацтва та Запорозької Січі, написані представниками російської історіографії ХVІІІ - ХІХ ст. Г. Міллером "Рассуждения о запорожцах" (1846) та О. Рігельманом "Летописное повествование о Малой России и её народе и казаках вообще" (1847), цілеспрямовано спотворювали її. Автори за дорученням уряду обґрунтовували, що існування Запорозької Січі як політичної організації суперечить інтересам Росії, запорожці не мають жодних прав на зайняту ними територію.

Помітне місце у дворянській історіографії ХІХ ст. посідає А. Скальковський. У праці "История Новой Сечи или последнего коша Запорожского" (1840) значна увага приділена походженню козацтва, формуванню Запорозького війська, подано цікаві подробиці про його склад, управління, військову готовність, судочинство, церковний устрій, громадське й домашнє господарство, торгівлю, звичаї. А. Скальковський детально розглянув участь П. Калнишевського в запорозьких депутаціях до російської столиці, відобразив головні події, пов’язані з його перебуванням на посаді кошового, військову діяльність під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр.

Тривалий час ім’я останнього кошового Запорозької Січі П. Калнишевського було оточене таємницею. З’ясувати місце, де відбував ув’язнення козацький ватажок, вдалося П. Єфименку. Отримавши надзвичайно цікаві дані в архіві Архангельської губернської канцелярії, П. Єфименко написав свою першу статтю про кошового Ефименко П.С. Калнышевский последний кошевой Запорожской Сечи (1691-1803) // Русская старина. – 1875. Ноябрь. - Кн. ХІV. – С. 405-420.. У ній дослідник змалював постать П. Калнишевського, подав біографічні дані, особисті якості, його господарську діяльність, зокрема будівництво значної кількості церков, охарактеризував його чудові управлінські здібності, стосунки з козаками.

Д. Яворницькому навесні 1887 р. вдалося побувати на Соловецьких островах. Тут, на території монастиря, він розшукав могилу останнього кошового, зібрав унікальні матеріали про П. Калнишевського, які лягли в основу статті Эварницкий Д.И. ПослЪдній кошевой атаманъ Петръ Ивановичъ Калнишевскій. – Новочеркасскъ, 1887. – 16 с.. Підсумовуючи результати соловецької експедиції, історик розповів про трагічні роки перебування П. Калнишевського в "кам’яному мішку" на сторінках своєї книги Эварницкй Д.И. Запорожье въ остаткахъ старины и преданіяхъ народа. – СПб., 1888. – Ч. ІІ. – 472 с. .

Важливою з погляду інформативної насиченості стала стаття "Родина Калнишевського", опублікована під криптонімом ?. Н., авторства Ф. Ніколайчика. Він встановив місце народження П. Калнишевського – с. Пустовійтівка, що поблизу Ромен на Посуллі ?.Н. Родина Калнышевского // Киевская старина. – 1892. – Кн. V. – С. 249-277.. Крім того, висвітлив питання будівництва кошовим отаманом церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Лохвиці, Покровської церкви в Ромнах і Троїцької церкви в Пустовійтівці. Детально відобразив хід будівництва, витрати на побудову церков, подав опис внутрішнього оздоблення, іконостасів, Євангелія.

Покровський храм у Ромнах, споруджений П. Калнишевським, детально описується Л. Падалкою Падалка Л. О старинномъ Покровскомъ храме казацкой поры и его строителе, кошевомъ низового запорожскаго войска, ПётрЪ КалнышЪ. – Полтава, 1908. – 36 с.. У статті знаходимо також біографічні дані про останнього кошового, його адміністративні та військові якості, прагнення провести деякі економічні реформи.

У 1908 р. журнал "Зодчий" видрукував ґрунтовний матеріал М. Макаренка, в якому розповідається про діяльність П. Калнишевського по побудові Покровської церкви в Ромнах, зазначається її точне місце розташування, параметри, описується зовнішнє оздоблення Макаренко Н. Памятникъ Украинского искусства ХVІІІ века // Зодчій. Журналъ архитектурный и художественно-технический. Органъ Императорского СПб. Общества архитекторовъ. – 1908. - № 24. – С. 211-215; № 25. – С. 220-222. .

Періоду ув’язнення П. Калнишевського в соловецькому монастирі присвячено розвідку М. Колчина Колчин М.А. Ссыльные и заточённые в остроге Соловецкого монастыря // Русская старина. – 1887. – Кн. Х. – С. 45-69..

В "Ілюстрованій історії України" М. Грушевського окремі сторінки відведені біографічним відомостям з життя П. Калнишевського Грушевський М.С. Ілюстрована історія України / АН України, Ін-т укр. археогр., Ін-т історії України. Вступна стаття В.А. Смолія, П.С. Соханя. – К., 1992. – 544 с..

У радянський час, особливо наприкінці 1920-х - на початку 1930-х рр. в Україні брутально зупинено процес національно-культурного відродження. У галузі історичних дисциплін замість об’єктивних досліджень і свободи творчості вимагалася "єдність думок". Досягалося це розгромом наукових установ і забороною цілих наукових галузей, ліквідацією українознавчої преси. Елементарно нехтували питаннями становлення української державності, перекручувалась історія українського козацтва. Не дивно, що постать П. Калнишевського або замовчувалася, або ж висвітлювалася з тенденційних позицій.

У 1950-х рр. побачила світ фундаментальна праця М. Гернета Гернет М.Н. История царской тюрьмы. – М., 1951. – Т.1. 1762-1825. – 384 с., в якій окремий розділ відведено монастирським тюрмам, а найбільше матеріалу подається про в’язницю Соловецького монастиря. Автор описує режим арештантів, норми харчування, в тому числі й П. Калнишевського. Важливим доробком з історії Запорожжя ХVІІІ ст. у цей час стали дослідження В. Голобуцького Голобуцький В. Запорозька Січ в останні часи свого існування, 1734-1775. – К., 1961. – 420 с.; Голобуцкий В.А. Запорожское казачество. – К., 1957. – 462 с.. Однак у них розглянуто переважно соціально-економічні та політичні аспекти історії Нової Січі, меншою мірою згадується участь козаків у військових походах 1768-1774 рр. У 1969 р. опубліковано ґрунтовну працю відомої представниці військово-політичного напрямку досліджень Запорозької Січі О. Апанович Апанович О. Збройні сили України першої половини ХVІІІ ст. – К., 1969. – 223 с..

Вивчення багатьох проблем історії України, на які було накладено табу в СРСР, продовжували українські історики діаспори. Так, 1925 р. у Празі Українське історико-філологічне товариство провело пам’ятний вечір з нагоди 150-річчя знищення Запорозької Січі. З доповіддю виступив В. Біднов, який розкрив історичне значення Січі та постаті П. Калнишевського Бедновъ В. Последний кошевой Запорожья П. Ив. Калнышевскій. – Б.м., 1903. – 18 с.. У 1965 р. побачила світ праця Л. Винара з історіографії козаччини Винар Л. Огляд історичної літератури про початки козаччини // Український історик. – Нью-Йорк, 1965. – Ч. 1-2. – С. 28-37.. Н. Полонська-Василенко здійснила аналіз стану дослідженості історії Запорозької Січі Полонська-Василенко Н. Історики Запоріжжя // Ювілейний збірник на пошану Д.І. Багалія. – Т.1. – К., 1927. – С. 811-824. .

Першими спробами об’єктивно вивчити життєвий шлях останнього кошового отамана на початку 1990-х рр. стала низка праць Д. Кулиняка Кулиняк Д."Од Калниша вісті …": Історико-документальна повість. Лицарі Дикого Поля: Вірші і поеми. Славень Петру Калнишевському. – К., 2004. – 344 с.; Кулиняк Д. Останній кошовий Петро Калнишевським. – К., 1991. – 48 с.; Кулиняк Д. Соловецький в’язень. Останній кошовий Січі Запорізької: Історичний нарис про Петра Калнишевського. – К., 1991. – 70 с.. Незважаючи на їхню безперечну цінність, ці книги мають швидше науково-популярний характер.

В останні роки найактивніше всі сторони життя П. Калнишевського досліджують його земляки А.П. Коцур та В.П. Коцур Коцур В.П., Коцур А.П. Від Сули до Білого моря: шлях через три століття (До 200-річчя від дня смерті останнього кошового отамана Запорозької Січі П.І. Калнишевського). – К. – Переяслав-Хмельницький, 2004. – 360 с.. Малодослідженому аспекту діяльності П. Калнишевського – меценатському та господарському – приділено увагу в публікаціях А.П. Коцура й Г.Г. Коцур Коцур А.П., Коцур Г.Г. Останній кошовий (маловідомі сторінки звитяги, доброчинства і мучеництва останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського // Свобода слова. – 2004. – 19 серп. Коцур Г. Внесок Петра Калнишевського у розвиток української культури та духовності // Часопис української історії: Збірник наукових статей. – К., 2007. – Вип. 7. – С. 24-26.. Йдеться про його сприяння та меценатство при будівництві понад 30 храмів на теренах України, залучення найкращих тогочасних майстрів, зодчих, іконописців для виконання робіт.

Спробою неупередженого аналізу та переосмислення життєвого шляху П. Калнишевського стала монографія В. Грибовського Грибовський В. Кошовий отаман Петро Калнишевський. – Дніпроперовськ, 2004. – 128 с.. І. Сварник подав своє оригінальне бачення постаті П. Калнишевського, більше уваги звернув на його діяльність як господарника, талановитого дипломата та справжнього патріота України Сварник І. Останній кошовий отаман війська запорозького низового // Універсум. – 2004. – № 1-2. – С. 37-41.. У публікації В. Овсієнка розглянуто останній період існування Запорозької Січі, ліквідації козацтва та подальшої долі старшини, зокрема кошового отамана П. Калнишевського Овсієнко В. Соловки Петра Калнишевського // Наша віра. – 2003. - № 11. – С. 3-5..

На рубежі ХХ-ХХІ ст. з’явилися публікації, де висвітлюються окремі сторінки з життя та багатогранної діяльності П. Калнишевського. Серед них виділимо праці А. Багнюк Багнюк А. Двісті років без гетьмана. Два століття тому на Соловках було замордовано Петра Калнишевського // Україна молода. – 2003. – 16 жовт., В. Гребьонкіна Гребьонкін В. 315 років тому народився останній український гетьман // Газета по-українськи. – 2006. – 18 лист., М. Скорик Скорик М. Соловки. Богом обрана обитель // Україна молода. – 2002. – 6 серп.; Скорик М. Соловки. Великий СТОН // Україна молода. – 2002. – 13 серп., А. Федориної Федорина А. Останній кошовий // Україна молода. – 2001. – 4 лип. та ін., де кошового отамана показано як державного діяча й адміністратора, дипломата й воєначальника.

Військо Запорозьке Низове як парафію Києво-Межигірського монастиря, Самарський Пустинно-Миколаївський монастир, стосунки Коша з Києво-Софійським монастирем, київське чернецтво на Запорожжі та запорожці в Києві в часи кошового отамана П. Калнишевського детально дослідив О. Кузьмук Кузьмук О.С. "Козацьке благочестя": Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі в ХVІІ – ХVІІІ ст.: еволюція взаємовідносин. – К., 2006. – 228 с..

На малій батьківщині П. Калнишевського місцеві дослідники, краєзнавці опублікували десятки наукових розвідок, статей, нарисів про славетного земляка Василенко Г. Роменське диво, або церква Покрови Богородиці // Вісті Роменщини. – 2000. – 12 лип.; Діброва Г. "Од Калниша вісті" // Вісті Роменщини. – 2001. – 11 лип.; Панченко В.В., Іващенко О.В. Роменщина – батьківщина Петра Калнишевського. – Суми, 2003. – 40 с. та вшанування його пам’яті cучасниками Воротілов О. Пам’ятник Калнишевському за Полярним кругом // Голос України. – 2004. – 14 лип.; Живуть дух і воля Калниша // Вісті Роменщини. – 2003. – 19 лист.; Ключник П., Мягкович Д. Президент на батьківщині Калниша // Вісті Роменщини. – 2006. – 18 жовт.; Федорина А. Останній кошовий знов у Пустовійтівці // Україна молода. – 2006. – 18 лип..

Протягом 2001-2007 рр. в Україні захищено ряд дисертацій, автори яких певною мірою торкалися історії Нової Січі в часи отаманування П. Калнишевського Козирєв В.К. Запорозька спадщина на півдні України останньої чверті ХVІІІ – початку ХІХ ст.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Запорізьк. держ. ун-т. – Запоріжжя, 2001. – 20 с.; Шпитальов Г.Г. Військова служба Запорозького козацтва періоду Нової Січі в російсько-турецьких війнах: Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Запорізьк. держ. ун-т. – Запоріжжя, 2002. – 215 с.; Бровченко І.Ю. Заселення та господарське освоєння південносхідних степів України в другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Харків, 2004. – 20 с.; Якубова Т.А. Місто-фортеця Очаків та його стратегічне значення в російсько-українсько-турецькому протистоянні ХVІІІ ст.: Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Нац. ун-т Києво-Мог. акад. – К., 2006. – 202 с..

Попри те, на сьогодні у вітчизняній історичній науці відсутня комплексна узагальнююча праця, присвячена багатогранній діяльності останнього кошового Запорозької Січі П. Калнишевського.

У підрозділі 1.2 - "Джерельна база дослідження" - з’ясовується джерелознавче підґрунтя дослідження. Джерельна база життя та діяльності останнього кошового отамана П. Калнишевського переважно представлена документами та матеріалами з фондів Центрального державного історичного архіву (далі - ЦДІАУ, м. Київ).

Першорядне значення в контексті досліджуваної тематики становить ф. 229 "Архів Коша Нової Запорозької Січі" ЦДІАУ, що хронологічними межами охоплює період Нової Січі (1734-1775 рр.), від виходу Запорожжя з-під кримської протекції до скасування Січі. Коло адресатів, з якими спілкувався останній кошовий, досить широке: царські сановники і чиновники центральних та місцевих російських установ, як військових, так і цивільних, українська генеральна і полкова старшина, духовенство, купці, придворні співаки, родичі, приятелі і просто знайомі. Ці документи дають уявлення про особисті риси П. Калнишевського, його родинні зв’язки, побут, звичайні людські стосунки. Листи дають змогу відтворити окремі аспекти багатогранної політичної, військової, громадської та культурної діяльності, його трагічну долю.

В одній зі справ йдеться про те, що постановою козацької ради депутацію у складі П. Кирилова, П. Калнишевського і писаря А. Васильєва відряджено клопотати про грамоту на землі Війська Запорозького, жалування, скасування мита на хліб і крам, що їх ввозили з Гетьманщини на Січ. До цієї справи ввійшли відрядження, листи від вельмож, депутатів до Коша, текст указу Сенату від 10 травня 1759 р., грамота від 25 січня 1760 р. про дозвіл безмитно перевозити на Запорожжя з Гетьманщини хліб і харчові продукти для власного споживання ЦДІАУ. - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 63. .

Окремий інтерес складають матеріали про боротьбу козаків проти гайдамацького руху на теренах Нової Сербії Там само. - Спр. 77.. Розповідається про наїзди запорожців на слободи, розшук обвинувачених, ордери гетьмана К. Розумовського, датовані 1760 р. із наказом ліквідувати гайдамацький рух; інструкція Коша похідним полковникам П. Калнишевському та П. Головку. До однієї зі справ фонду ввійшли матеріали слідства військового судді П. Калнишевського. Під час цього слідства він виявив запорожців як учасників наїздів. Було складено реєстри гайдамаків, які додавалися до матеріалів слідства Там само. - Спр. 105.. Під час досліджень також використано листування між Кошем, депутатами від Війська Запорозького П. Калнишевським, М. Косапом, В. Пишмичем та представництвом Криму щодо організації роботи й розгляду взаємних претензій Запорожжя і Криму. Сюди також ввійшли інструкції депутатам, докази, свідчення свідків та запорозьких козаків, реєстри кримських і запорозьких претензій ЦДІАУ. - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 163..

У цьому ж фонді міститься окрема справа щодо відправки у 1765 р. депутації у складі кошового П. Калнишевського, писаря І. Глоби й старшини В. Пишмича до російського імператорського двору з чолобитною Війська Запорозького про повернення запорозьких земель із проханням підпорядкувати Військо Запорозьке не Малоросійській колегії, а Колегії іноземних справ Там само. - Спр. 175. . До зазначеної справи ввійшли листи П. Калнишевського 1765 р. до судді П. Головатого, який залишився на Січі за наказного кошового: 1) з Києва – з настановами, як керувати Кошем і заселяти зимівниками спірні землі; 2) з Москви – про призначення П. Румянцева на Лівобережну Україну замість К. Розумовського й про візит до П. Румянцева; 3) з Петербурга – про аудієнцію в Катерини ІІ; 4) про розмову з Катериною ІІ; 4) П. Калнишевського до П. Головатого з проханням залишитися на посаді до повернення на Січ старшини.

У листі П. Калнишевського від 7 вересня 1768 р. розповідається про одну з церков, побудованих на кошти кошового, де він дає розпорядження іконописцеві щодо робіт усередині церкви, використання матеріалів для розпису Там само. - Спр. 12. - Арк. 170, 176..

Певний інтерес складають кореспонденції, що стосуються переважно господарської діяльності П. Калнишевського Там само. - Спр. 16.. Із них дізнаємось про його діяльність на посаді осавула, відносини з мешканцями хуторів і зимівників, забезпечення Січі провіантом, харчами.

Важливі матеріали містять збірники, де йдеться про історію Запорозької Січі, підготовлені наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Д. Яворницьким, Я. Новицьким, П. Івановим Сборник материалов для истории запорожских казаков / Сост. Д.И. Эварницкий. – СПб., 1888. – 340 с.; Материалы для истории запорожских казаков / Сост. Я.П. Новицкий. – Екатеринослав, 1909. – 240 с.; Материалы по истории Запорожья / Сост. П.А. Иванов // Записки Одесск. об-ва ист. и др. – 1901. - Т. ХХ. – С. 92-102; Сборникъ русскихъ законодательныхъ памятниковъ ХVІІІ столетия / Сост. В.М. Грибовский. – СПб., 1900. - Вып. 2 (Эпоха Петра ІІІ и Екатерины Великой). – 85 с. .

У 1885 р. А. Скальковський опублікував архівні матеріали, які, на його думку, суттєво доповнювали уявлення про козацькі походи на Дунай 1771-1774 рр. Скальковскій А. Дунайцы // Киевская старина. – 1885. – Кн. І. – С. 117-132.

У XVIII ст. зростає інтерес іноземців до вивчення України та її історії. Цінну інформацію про зруйнування Запорозької Січі, П. Калнишевського, записану зі слів очевидців, подав у своєму щоденнику німецький лікар Й. В. Меллер Mцller J.W. Reise von Volhynien nach Cherson in Russland im Jahre 1787. - Hamburg, 1804., який 1787 р. побував на Запорожжі. У книзі Н. Леклерка "Histoire physique, morale, civile et politique de la Rossie ancienne" (Париж, 1783) міститься нарис "Історія козаків з обох берегів Бористена", де значне місце відведено останньому періоду існування Запорозької Січі, про яку розповідається об’єктивно і з явною симпатією, із захопленням постаттю П. Калнишевського. Французький і німецький історик Жан Бенуа (Й. Бенедикт) Шерер у книзі "Annales de la Petite-Russie ou Histoire des Cosaques Zaporoques et des Cosaques de l’Ukraine ou Petite-Russie" (Париж, 1788) розповів про П. Калнишевського в контексті зруйнування Запорозької Січі 1775 р.

Неабияку цінність для дослідження постаті П. Калнишевського мають видрукувані збірники документів і матеріалів різних років видання Акты Московского государства изданные Императорской Академией наук. – СПб., 1894. – Т. 2. – 253 с.; Жерела до історії України-Руси. Матеріали до історії української козаччини: Док. / Під ред. М. Грушевського. – Львів, 1908. – Т. 8. – 407 с.; Історія України в документах і матеріалах. – К., 1941. – Т. 3. – 291 с.; Гайдамацький рух на Україні в ХVІІІ ст.: Зб. док. – К., 1970. – 659 с.; Ділова документація Гетьманщини ХVІІІ ст.: Зб. док. – К., 1992. – 392 с..

У сучасній Україні перші кроки щодо публікації документів з Архіву Коша Запорозького, які стосувалися життя П. Калнишевського, зокрема його приватного листування, зроблено архівістом Л. Гісцовою Гісцова Л.З. До портрета П. Калнишевського (З нагоди 300-річчя від дня народження) // Архіви України. – 1991. - № 3. – С. 52-58; Архів Коша Запорозького (Приватне листування Петра Калнишевського) / Підг. і публ. Л. Гісцової // Киевская старина. – 1992. - № 3. – С. 7-21..

У 1994 р. побачив світ опис фонду Архіву Коша Нової Запорозької Січі, який зберігається в ЦДІАУ й представляє регести 368 справ Архів Коша Нової Запорозької Січі. Опис справ 1713-1776 / Упоряд. Л.З. Гісцова, Л.Я. Демченко. – К., 1994. – 232 с.. Істотну інформацію про політико-адміністративну, господарську, благодійницьку діяльність П. Калнишевського надали матеріали збірника документів "Архів Коша Нової Запорозької Січі", перший том якого надруковано 1998 р. Архів Коша Нової Запорозької Січі. – К., 1998. – Т. 1. – 695 с.

Отже, джерельна база, наявна на сьогоднішній день, цілком достатня для всебічного вивчення життя та діяльності кошового отамана П. Калнишевського.

Другий розділ "Політико-адміністративна діяльність останнього кошового отамана Запорозької Січі" присвячений аналізу політико-адміністративного та дипломатичного аспектів діяльності П. Калнишевського.

У підрозділі 2.1 - "Формування влади кошового отамана П. Калнишевського" - відтворено початковий період його біографії, розкриваються етапи кар’єрного сходження на Січі. У 1762 р. П. Калнишевського вперше обрано кошовим отаманом. У 1765 р. він усупереч царській волі знову став кошовим, вдруге й остаточно – аж до знищення Запорозької Січі, тобто на десять років підряд. Сам факт такого тривалого перебування П. Калнишевського кошовим отаманом свідчив про його видатні здібності керівника, політика, дипломата, воєначальника. Влада кошового над січовим товариством трималася також на авторитеті та силі особистості. П. Калнишевський знав ту межу, до якої волелюбне козацтво визнавало над собою будь-яку владу й погоджувалося на регламентацію своєї поведінки обмеженнями, що походили від владних прерогатив кошового отамана. Козацьке звичаєве право регламентувало саму владу кошового. П. Калнишевський разом із запорожцями виступав охоронцем давніх запорозьких звичаїв, прагнув повернутися до необмеженого будь-якою регламентацією здобичницького життя і відстоював ідеали козацької свободи. Поряд із тим кошовий отаман часто призначав на ключові посади тих козаків, які своїми успіхами в господарських справах, кар’єрному зростанні, добробуті завдячували тільки йому особисто.

У підрозділі 2.2 - "Відстоювання прав Запорозької Січі шляхом депутацій до імператорського двору (1755-1775 рр.)" - з’ясовано, що боротьба запорожців проти кріпосницького колоніального наступу царизму, за збереження своїх прав і вольностей досягла апогею в останні десятиліття існування Січі. Запорозькі козаки не тільки вдавалися до зброї, здебільшого вони намагалися врегульовувати спірні питання мирним шляхом, політичними засобами. Головна увага депутацій зосереджувалася на завданнях політичних й економічних, як-от питання захисту запорозьких територій від зазіхань російських поміщиків, скасування мита в торгівлі Запорожжя з Гетьманщиною та російськими губерніями, висунення територіальних і майнових претензій Війську Донському та Кримському ханству, вирішення питань, що призводили до ускладнень взаємин із російською прикордонною адміністрацією, тощо. В 1755 і 1758 рр. П. Калнишевський особисто у складі депутації з трьох осіб побував у С.-Петербурзі, де клопотав про видання грамот на повернення козакам давніх прав на земельне володіння в запорозькому краї, частина якого відійшла в донське військо, під сербські і новосербські поселення. Шляхом систематичного надсилання запорозьких депутацій налагоджувався правовий механізм забезпечення автономності в імперській системі самодержавної Росії, в якій зовсім не культивувалися поширені на заході Європи традиції політичної автономії, регіоналізму, станових прав та юридичних привілеїв.

У підрозділі 2.3 - "Боротьба з гайдамацьким рухом" - зазначено, що здобичництво, як традиційне явище степового порубіжжя, в умовах ХVІІІ ст. трансформувалося в гайдамацтво, котре існувало всупереч заборонам і переслідуванням з боку російського уряду та запорозької старшини. Скарги поляків на набіги гайдамаків, яких вони плутали із запорожцями, змушували Київського генерал-губернатора вимагати від Коша, щоб той вживав найрішучіших заходів щодо припинення гайдамацьких набігів. Щоб виконати наполегливі вимоги російської влади та довести, що між запорожцями та гайдамаками немає нічого спільного, Кошу доводилося докладати чимало зусиль для ліквідації гайдамацьких загонів. У 1754 р. П. Калнишевський, займаючи посаду військового осавула, здійснив похід проти гайдамаків. Хоча через співчуття козаків гайдамакам, особливо після Коліївщини, нерідкими були випадки непокори і навіть відмови запорожців з’являтись до роз’їзних команд-переслідувачів.

У третьому розділі "Господарська діяльність П. Калнишевського" кошового отамана зображено як прекрасного організатора, господарника, реформатора економіки.

У підрозділі 3.1 - "Перешкоджання російській колонізаторській політиці на теренах Північного Причорномор’я" - наголошується, що царизм грубо втручався у внутрішні справи Вольностей Війська Запорозького. Наслідками політики російського уряду щодо козацтва стало оточення Запорожжя смугою укріплень і військових поселень, обмеження військової території, роздача земель російським вельможам. У такій ситуації П. Калнишевський вживав різних заходів, щоб перешкодити наступу на козацькі вольності. Одним із важливих напрямків його діяльності було сприяння українській колонізації цих земель.

У підрозділі 3.2 - "Запровадження прогресивних форм господарювання в сільському господарстві. Розвиток торгівлі" - вказується, як П. Калнишевський захищав інтереси й межі Запорозької Січі, проводив активне заселення південноукраїнських степів, сприяв заснуванню нових населених пунктів. У 1770 р. на території Вольностей налічувалося вже кілька міст, 45 сіл, близько 4 тис. зимівників, де проживало 30,6 тис. душ чоловіків, а в 1775 р. – 54 тис. душ.

Основним господарським осередком і водночас житлом запорозьких козаків став зимівник. У економічному плані зимівники дуже швидко перетворилися в багатогалузеві господарства фермерського типу. Їхні розміри та кількість найманих працівників залежали від господарської спеціалізації й заможності господарів. Якщо говорити про врожайність зернових у господарствах, то восени 1775 р. на колишніх запорозьких землях в Єлисаветградській провінції вона становила 12 сам, тобто кількість зібраного зерна у 12 разів перевищувала кількість посіяного. Значного розвитку за Нової Січі досягло землеробство і скотарство в запорозьких слободах. Важливу роль у господарському житті Запорожжя відігравали різні ремесла, промисли, зокрема чумацький. Особливістю запорозького життя в часи П. Калнишевського став стрімкий розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Завдяки П. Калнишевському, Запорожжя не лише позбулося економічної залежності від Росії, але й стало її серйозним торговельним конкурентом на півдні.

У четвертому розділі "Благодійність П. Калнишевського" аналізуються різноманітні доброчинні дії кошового отамана, внесок у розвиток духовності, освіти та культури.

У підрозділі 4.1 - "Церковно-релігійне життя Запорозьких Вольностей у часи П. Калнишевського" - зазначено, що Запорожжя в церковних справах стало парафією Києво-Межигірського монастиря. Київський митрополит, як єпарх, також брав участь в управлінні церквою на Січі. Межигірський монастир завдяки Запорожжю підвищив свій авторитет, а також отримав нове й суттєве джерело матеріальних надходжень. Діяльність межигірців на території Нової Січі здійснювалася через присланих на певний термін монахів, діяльність яких координували начальник січових церков та начальник приписного Самарського монастиря. Саме практика регулярної перезміни духовенства на Січі стала основним проявом самостійного релігійного устрою запорожців.

Запорозькі козаки часто здійснювали паломництва до Межигірського монастиря та інших київських святинь. Діти козаків, отримавши освіту в Київській академії й постригаючись, поповнювали чернечі ряди.

Регулярними та тісними були напівофіційні та приватні стосунки січової старшини й межигірських архімандритів. Часто справи монастиря та Січі були взаємовигідними. У роки Нової Січі здійснювалося систематичне листування між Межигір’ям і запорожцями. Особливо активне листування вів П. Калнишевський.

Кіш підтримував стосунки й з іншими монастирями: Києво-Софійським, Миколо-Пустинським, Михайлівським Видубицьким, Кирилівським Троїцьким та ін.

Запорожжя характеризувалося поширеністю похідних церков, "дикого попівства". Січове начальництво було одним із найпочесніших монастирських послухів. Варто відзначити терпиме ставлення січового духовенства до проявів побутової релігійності запорозьких козаків.

У підрозділі 4.2 - "Кошовий отаман П. Калнишевський – ктитор і будівничий" - з’ясовано, що власним коштом чи за сприяння кошового отамана споруджено ряд православних храмів: Св. ап. Петра й Павла в Межигірському монастирі під Києвом (1768), Покрови Пресвятої Богородиці в Ромнах (1770), Троїцьку церкву в рідній Пустовійтівці (1773-1775), храми в Лохвиці (1763-1764) і Петриківці (1769-1775), Троїцький собор у Самарі, церкви в Могилеві, Байбаківці та ін., всього понад тридцять храмів.

Окрім меценатського сприяння церковному будівництву, П. Калнишевський опікувався справами церкви, становищем духовенства. На його кошти виготовлялось чи закуповувалось церковне оздоблення та предмети культу. Він вживав активних заходів щодо забезпечення Січі релігійною літературою. Неодноразово надавав фінансову допомогу тим, хто постраждав від пожежі, стихійного лиха.

П. Калнишевський всіляко сприяв розвиткові освіти в Січі, збереженню національного характеру школи, піклувався про виховання молоді в дусі любові до рідного народу, його культури. Кошовий отаман дбав, щоб учні вчасно забезпечувалися харчами, книгами, а школа мала належні умови для навчання. В останнє десятиліття існування Запорозької Січі тут було 3 спеціальних і 16 загальноосвітніх парафіяльних шкіл при церквах у центрах паланок, слободах, селах. На Січі тоді функціонувала школа, яка готувала паланкових старшин, писарів військових канцелярій. Засновано також школу музики та співу, в якій навчали багатоголосного співу, готували читців і співаків для церкви. П. Калнишевський надавав допомогу шпиталю для старих і хворих козаків при Межигірському монастирі.

У п’ятому розділі "Військове мистецтво кошового отамана" висвітлюються бойові успіхи запорозьких козаків під командуванням П. Калнишевського в ході воєнних кампаній 1768-1774 рр., полководська майстерність кошового.

У підрозділі 5.1 - "Участь Війська Запорозького у воєнних кампаніях 1768-1774 рр." - зазначено, що П. Калнишевський брав активну участь у російсько-турецькій війні вказаного періоду, відзначився разом із запорожцями при взятті Очакова, Кінбурна, Аккермана, Хаджибея. Не менш значними були перемоги запорозьких козаків у здобутті Перекопу, Кафи, Газлеві. Кошовий налагодив діяльність козацької розвідки в Криму. В ході війни П. Калнишевський виявив талант полководця й особисту хоробрість, а також вміння орієнтуватись у військовій та політичній обстановці. За бойові заслуги козацьке військо було нагороджене грамотами, а кошовий отаман – великою золотою медаллю з діамантами та присвоєнням йому військового звання генерал-лейтенанта російської армії.

У підрозділі 5.2 - "Вступ військ під командуванням генерал-поручика П. Текелія на Запорозьку Січ. Символічність трагічної долі останнього кошового отамана в історії українського козацтва" - зазначається, що ліквідовуючи Запорозьку Січ, російський