ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

СИРОТА ЮЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 821.161.1 – 3 “18.451.30 – 40”

РОСІЙСЬКОМОВНА ПРОЗА Є.П. ГРЕБІНКИ В КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1830–1840-Х РОКІВ

10.01.02 – російська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Місто – 2007

Сімферополь – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор,

Мацапура Валентина Іванівна,

Полтавський державний педагогічний

університет імені В.Г. Короленка,

професор кафедри зарубіжної літератури

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Кирилюк Зінаїда Василівна, Київський національний університет імені Т.Г. Шевченка, професор кафедри історії російської літератури;

кандидат філологічних наук, доцент Кур’янов Сергій Олегович, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, доцент кафедри російської і зарубіжної літератури

Захист відбудеться “11” березня 2008 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Автореферат розісланий “7” лютого 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради І.О. Остапенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Євген Павлович Гребінка (1812–1848) залишив помітний слід в історії не лише української, а й російської літератури. Його по праву вважають українським і російським письменником, оскільки він писав двома мовами та був учасником українського та російського літературного процесу. В українському літературознавстві більше уваги приділялося україномовній художній спадщині митця. Але Гребінка є автором близько 50 прозових творів (повістей, оповідань, нарисів, романів), написаних російською мовою.

Творчість письменника привертала увагу багатьох критиків та літературознавців. До його літературної спадщини зверталися Б.А. Деркач, Л.М. Задорожна, С.Д. Зубков, Є.П. Кирилюк, Н.Є. Крутікова, В.І. Мацапура, Є.К. Нахлік, Л.В. Селіванова, О.С. Цибаньова та інші дослідники, які висвітлювали різні аспекти творчої діяльності митця. Проте окремих праць, присвячених оцінці російськомовних творів письменника зовсім небагато (Н.Є. Крутікова “Гоголь і Гребінка”, 1957; С.Д. Зубков “Русская проза Г.Ф. Квитки и Е.П. Гребенки в контексте русско-украинских литературных связей”, 1979). Їх аналіз свідчить про те, що російськомовна проза Гребінки не досліджена належним чином. У цих працях відчутні певні ідеологічні акценти в осмисленні особливостей творчості письменника, які були характерними для літературознавства радянської доби, при цьому творчість Гребінки інтерпретується як периферійне явище в російській літературі. Літературознавці, як правило, відносять письменника до типових представників російської “натуральної школи”. Час вимагає нових підходів до висвітлення його російськомовної спадщини, котра, безумовно, має самодостатню естетичну та художню цінність і потребує сучасної інтерпретації та з’ясування її місця і ролі в літературному процесі Росії 1830–1840-х років.

Сучасні українські науковці, як правило, розглядають твори Гребінки, написані російською мовою, в контексті українського літературного процесу (О.В.Брайко, Л.М.Задорожна). Але ігнорування контексту російської літератури може зашкодити адекватному сприйняттю й розумінню особливостей його російськомовної спадщини. Не можна відкидати той факт, що творчість Гребінки розвивалася в руслі тенденцій, характерних не лише для української літератури, а й, у першу чергу, для російської літератури першої половини ХІХ століття. Упродовж довгого часу (майже 14 років) письменник жив у Петербурзі і брав активну участь у літературному житті столиці. Він був знайомим із відомими російськими літераторами, відвідував салони В.Ф. Одоєвського, П.О. Плетньова, організовував у себе вдома літературні вечори, на яких були присутні В.Г. Бенедіктов, В.Г. Бєлінський, Д.В. Григорович, В.І. Даль, П.П. Єршов, Н.В. Кукольник, І.І. Панаєв та інші представники російської культури. Його твори друкувалися у відомих російських журналах, альманахах, газетах, збірниках, досить популярних у Росії того часу (“Библиотека для чтения”, “Литературная газета”, “Литературные прибавления к “Русскому инвалиду”, “Московский телеграф”, “Отечественные записки”, “Пантеон”, “Современник”, “Сын отечества”, “Утренняя заря”, “Финский вестник”, “Физиология Петербурга”). На сторінках періодики ім’я Гребінки з’являлося поряд з іменами таких відомих російських письменників, як М.В. Гоголь, В.А. Жуковський, І.А. Крилов, В.Ф. Одоєвський, І.С. Тургенєв та ін. Таким чином, однією з важливих проблем сучасної української русистики є проблема аналізу прози письменника в контексті російської літератури 30–40-х років ХІХ століття.

Складність контекстуального вивчення прози Гребінки полягає в тому, що в сучасному літературознавстві саме поняття “контекст” остаточно не визначене, а методика контекстуального вивчення художньої літератури належним чином не розроблена. Усе це зумовлює актуальність теми даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка в межах комплексної теми “Традиції та новаторство в літературі”.

Тему дисертації затверджено вченою радою ПДПУ (протокол №5 від 29 листопада 2004 року), а також схвалено бюро Наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка (протокол № 2 від 17 травня 2005 року).

Мета дисертаційного дослідження – цілісний та багатоаспектний аналіз особливостей російськомовної прози Гребінки з урахуванням контексту російської літератури 30–40-х років ХІХ століття.

Реалізація поставленої мети зумовила вирішення наступних завдань:

– визначити основні етапи вивчення російськомовної прози Гребінки;

– розкрити основні особливості поетики російськомовних творів письменника, присвячених українській тематиці;

– дослідити особливості міфологізації образу Петербурга та своєрідність утілення теми “маленької людини” в прозі Гребінки;

– з’ясувати специфіку впливу російської літератури на формування поетики творів Гребінки і виокремити типологічні та інтертекстуальні зв’язки між його російськомовною прозою та творами російських літераторів 1830–1840-х років;

– поглибити уявлення про значення російськомовної прози Гребінки в процесі розвитку російської літератури 30–40-х років ХІХ століття.

Об’єктом дисертаційного дослідження є російськомовна проза Гребінки, а також твори сучасників письменника – російських літераторів першої половини ХІХ століття – Є.А.Баратинського, Ф.В. Булгаріна, Я.П. Буткова, М.В. Гоголя, В.І. Даля, М.М. Загоскіна, Г.Ф. Квітки-Основ’яненка, М.Ю. Лермонтова, В.Т. Нарєжного, В.Ф. Одоєвського, І.І. Панаєва, М.П. Погодіна, М.О. Полєвого, А. Погорєльського, О.С. Пушкіна, В.А. Соллогуба, О.М. Сомова та інших.

Предмет дисертаційного дослідження – поетикальні особливості російськомовної прози Гребінки.

Методи дослідження. У роботі використовуються історико-генетичний, порівняльно-типологічний, системний, історико-функціональний методи, а також принципи міфопоетичного, контекстуального аналізу художніх текстів.

Теоретико-методологічну основу дисертації складають праці вітчизняних та зарубіжних науковців із питань літературного та культурного контексту, інтертекстуальності та теорії текстового аналізу (Р. Барта, М.М. Бахтіна, Ю. Крістєвої, Ю.М. Лотмана та ін.), поетики художнього твору (М.М. Бахтіна, В.В. Виноградова, Ю.В. Манна та ін.), роботи, присвячені дослідженню романтизму та реалізму як художніх систем (О.І. Білецького, Т.В. Бовсунівської, В.І. Кулєшова, В.Ю. Троїцького, О.Г. Цейтліна та ін.), а також здобутки критиків та літературознавців, які займалися дослідженням прози Гребінки (Л.М. Задорожної, С.Д. Зубкова, Є.П. Кирилюка, Н.Є. Крутікової, В.І. Мацапури та ін.).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що російськомовна проза Гребінки вперше аналізується системно та в повному обсязі з акцентом на проблемах поетики, з виокремленням таких тематичних груп, як “українська тема”, “тема провінції”, “тема Петербурга”. Доведено, що Гребінка залишив помітний слід в історії російської літератури. Уперше російськомовна художня спадщина письменника вивчається в контексті та в тісних зв’язках з російською літературою. У процесі роботи над дисертацією вперше були розглянуті твори Гребінки, які раніше не досліджувалися в контекстуальному аспекті або взагалі не були предметом наукового вивчення.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали дисертації можуть бути використані в процесі викладання курсу історії російської літератури першої половини ХІХ століття, а також у спецкурсах і спецсемінарах, пов’язаних із вивченням російської літератури. Результати роботи можуть бути використані також для подальших наукових досліджень російського літературного процесу.

Особистий внесок здобувача у виконану роботу є достатнім. Дисертація та всі статті написані автором самостійно.

Апробація дисертації. Робота обговорювалася на засіданні кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Результати дослідження апробовані на міжнародних конференціях: ІІ Міжнародна науково-практична конференція з проблем загальної, германської, романської та слов’янської стилістики (Горлівка, 2005); Міжнародна наукова конференція імені проф. С. Бураго “Мова і культура” (Київ, 2005; Київ, 2006; Київ, 2007); Кримські Міжнародні Пушкінські наукові читання (Севастополь, 2005; Саки – Євпаторія, 2006); VІІ Гоголівські читання (Полтава, 2006), Міжнародна наукова конференція “Севастопольські кирило-мефодієвські читання” (Севастополь, 2007), ІХ Міжнародна конференція “Проблеми вивчення творчості Миколи Гоголя: підсумки і перспективи” (Ніжин, 2007); а також на Всеукраїнській науковій конференції “Література в контексті культури” (Дніпропетровськ, 2005) та наукових конференціях викладачів та студентів Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (2005–2007).

Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в 11 публікаціях, із них 5 – у провідних наукових фахових виданнях України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел, що містить 291 найменування. Загальний обсяг роботи становить 229 сторінок, із них 208 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність і наукову новизну, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, окреслено його теоретико-методологічні засади, розкрито практичне значення.

У першому розділі дисертації “Основні етапи вивчення творчості Є.П. Гребінки та проблема контекстуального дослідження літератури” проаналізовано праці, присвячені творчості Гребінки, а також визначено основні тенденції, проблеми дослідження його російськомовної прози.

Перший підрозділ “Російськомовна проза Є.П. Гребінки: історіографія питання” присвячено огляду особливостей рецепції художньої прози Гребінки.

У цій частині роботи виокремлено три основні етапи у сприйнятті російськомовної прози Гребінки в критиці та літературознавстві: перший етап – прижиттєва критика та дореволюційні праці про Гребінку (ХІХ століття); другий етап – літературознавство радянського періоду (ХХ століття); третій етап – дослідження кінця ХХ – початку ХХІ століття.

У дореволюційний період дослідження літературної постаті Гребінки в основному були представлені у вигляді біографічних нотаток, автори яких іноді давали оцінку і творам письменника. При цьому чимало з них (М. Михайлов, М.В. Гербель, Г. Коваленко, В.В. Лесевич) висловлювали думки про наслідувальний характер прози митця, про другорядність його місця в літературному процесі. Ці праці закріплювали стереотипне уявлення про характер творчості Гребінки. Їх автори лише констатували вплив на письменника таких літераторів, як Ф.В. Булгарін, М.В. Гоголь, М.М. Загоскін, О.О. Марлінський, О.І. Сенковський, однак не підтверджували свої міркування конкретними доказами.

У дослідженнях прози Гребінки радянської доби на перший план висувається соціологічний аспект. В оцінці творчого доробку митця радянські літературознавці (Б.А. Деркач, С.Д. Зубков, Н.Є. Крутікова, Л.В. Селіванова та ін.) відштовхувались від протиставлення романтизму і реалізму, традиційно розглядали Гребінку як другорядного письменника, що не зміг досягти “вершин гоголівського реалізму”. Деякі науковці цього періоду намагаються розкрити своєрідність прози митця. Наприклад, Є.П. Кирилюк, який одним із перших спробував проаналізувати російськомовні твори Гребінки в контексті російської літератури, розглядав подібності у творах Гоголя і Гребінки не тільки як результат впливу одного автора на іншого, а як типологічні аналогії.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ століття змінюються підходи дослідників до аналізу прози Гребінки. Сучасні літературознавці (Т.І. Агаєва, О.В. Брайко, Л.М. Задорожна, В.І. Мацапура, Є.К. Нахлік) вказують на самобутній характер російськомовних творів письменника, акцентують увагу на оригінальності Гребінки у висвітленні традиційних тем, розглядають його російськомовну прозу як віддзеркалення певного етапу розвитку літератури, підкреслюють роль генетичних зв’язків та типологічних збігів у його творчості.

Утім, російськомовна проза письменника до цього часу залишається недостатньо дослідженою як з точки зору її поетикальних особливостей, так і в контекстуальному аспекті, який є досить актуальним сьогодні і дозволяє по-новому осмислити різні грані творчості митця.

У другому підрозділі значну увагу приділено проблемі контекстуального вивчення художньої літератури.

Вивчаючи смисли художнього тексту, дослідник має враховувати те оточення, той контекст, котрий супроводжує конкретний твір чи всю творчість письменника. Адже аналіз контексту дозволяє глибше й повніше зрозуміти окремий твір.

У вітчизняному літературознавстві проблема “контексту” починає активно розроблятися з 1970-х років. Про це свідчить, зокрема, поява збірників, у назві яких фігурує термін “контекст” (“Контекст – 72” та інші). Автори, що друкувалися в цих збірниках, широко використовували термін “контекст”, розробляли такі поняття як “традиція”, “вплив”, “запозичення”, “наслідування” тощо. За радянських часів методика контекстуального аналізу в основному полягала у виявленні джерел впливів та запозичень.

Починаючи з 1990-х років, вивчення контекстуальних зв’язків розвивається в іншому руслі. Зокрема, постає питання про співвідношення понять “контекст” та “інтертекст”. Науковці все більше уваги приділяють практиці інтертекстуального аналізу, який передбачає виявлення алюзійного та ремінісцентного матеріалу тощо. Поняття “інтертекстуальний аналіз” є значно вужчим, ніж поняття “контекстуальний аналіз”. На відміну від інтертексту контекст дозволяє встановити не тільки генетичні, а й типологічні зв’язки. Проте методика контекстуального аналізу літератури є недостатньо розробленою, так само, як і терміносистема, пов’язана з поняттям “контекст”. Термін “контекст” широко використовується в літературознавчих дослідженнях і здається звичним, але незважаючи на це, не існує єдиного загальноприйнятого визначення цього терміну.

Будь-який контекст – величина непостійна. Творчість письменника може розглядатися в контексті літературної школи, течії, напряму, в контексті національної чи світової літератури. Кожний художній твір передбачає свій набір контекстів. Твір можна вивчати в історичному, фольклорному, філософському, міфологічному, соціологічному, культурологічному, біографічному, літературному контексті. У даному дисертаційному дослідженні основна увага зосереджена на вивченні прози Гребінки в її зв’язках з літературним контекстом.

Поняття “літературний контекст” вживається в дисертації в широкому значенні. Воно включає не лише твори інших письменників, зв’язок із якими підкреслюється автором (наприклад, у назвах, підзаголовках, епіграфах, цитатах, алюзіях, ремінісценціях), але й такі, які можуть сприйматися як продуктивні паралелі для аналізу прози Гребінки. Отже, поняття “літературний контекст” художнього твору включає систему типологічних та інтертекстуальних зв’язків з творами інших авторів.

У другому розділі – “Особливості поетики російськомовних творів Є.П. Гребінки, присвячених українській темі” – досліджуються твори письменника, в яких велику роль відіграє українська тема. Звернення Гребінки до української теми було зумовлене його бажанням популяризувати українську культуру в російськомовному середовищі. У його творах Україна – це не просто фон, на якому розгортаються зображувані події. Митець детально змальовує особливості українського побуту, українських звичаїв та обрядів.

У першому підрозділі простежуються мотиви, сюжети, образи в ранній прозі Гребінки. У збірці його російськомовних оповідань “Рассказы пирятинца” та в деяких наступних творах він звертається до обробки українських фольклорних переказів. Як і народні казки, ці твори сповнені елементів фантастики, мають стрімкий перебіг подій, багату символіку й у фіналі завершуються перемогою добра. Письменник звертається до глибоких філософських проблем, які значною мірою вплинули на поетику його творів. Ідейною домінантою змісту романтичних оповідань Гребінки є проблеми особистості, що має таємницю у своєму внутрішньому “я”, а також проблеми взаємин людини і світу, боротьби добра і зла. В оповіданнях автора, які мають фольклорне походження, знайшли втілення деякі архетипні мотиви та образи, зокрема, образи лісу, відьми, сироти, дороги, братовбивства, мачухи, смерті. У творах Гребінки про Україну спостерігається поєднання християнського та язичницького світогляду. Поряд із мотивами сповіді, молитви, покаяння з’являються міфологічні образи нечистої сили, Долі, сплячої красуні, Місяця-юнака тощо.

У цих оповіданнях помітний вплив Гоголя на ранню творчість письменника. Як і в збірці Гоголя “Вечера на хуторе близ Диканьки”, у творах Гребінки велику роль відіграють переплетення фантастики з побутовими картинами життя, романтичні пейзажі, синтез християнських та язичницьких мотивів. Окремі ранні оповідання та повісті Гребінки мають типологічні та інтертекстуальні зв’язки з творами й інших російських літераторів – О.О. Бестужева (“Страшное гадание”), В.Т. Нарєжного (“Два Ивана, или Страсть к тяжбам”), А. Погорєльського (“Двойник, или Мои вечера в Малороссии”), М.О. Полєвого (“Блаженство безумия”). Пафосно-романтична експресія, поетизація фольклорних образів, звернення до тем двійництва, розбійництва, нещасливого кохання – все це підкреслює яскраво виражений романтичний характер ранніх творів Гребінки.

У другому підрозділі аналізуються твори письменника, присвячені темі провінції, яка була одним із найпоширеніших топосів у російській літературі ХІХ століття. Контекстуальний підхід до аналізу творчості митця дозволив розкрити низку типологічних аналогій у зображенні провінції в прозі Гребінки та інших авторів. Зокрема, в його творах знайшли втілення мотиви пліток, чаювання, галломанії, протиставлення провінції та столиці, які є традиційними для творів Ф.В. Булгаріна, М.В. Гоголя, В.І. Даля, М.М. Загоскіна, Г.Ф. Квітки-Основ’яненка, І.І. Панаєва, А. Погорєльського та інших літераторів. Проте змалювання провінції в російськомовній прозі Гребінки має свої характерні особливості. Автор зосереджує увагу не на окремих явищах провінційного побуту (наприклад, дворянського), а змальовує звичаї різних прошарків провінційного суспільства. При цьому персонажі його творів часто протиставляються один одному, у характерах героїв акцентуються позитивні та негативні риси. Письменник зображує поміщиків та високопоставлених чиновників скупими, марнославними, егоїстичними, а бідних героїв, навпаки, щирими, співчутливими, наділяє їх глибоким духовним світом.

Особливістю провінційного дискурсу в прозових творах Гребінки є те, що для оповідача провінція не є чужим, маргінальним простором. Оповідач говорить про неї з гумором та з любов’ю. Такий погляд “зсередини” дозволяє письменникові змалювати провінцію як природний простір. Традиційна для російськомовної прози доби романтизму опозиція “провінція – Петербург” допомагає Гребінці репрезентувати також інший погляд на периферію як слабку копію столиці. Герої, зображені митцем, здаються наївними та смішними у своєму прагненні наслідувати деякі петербурзькі звичаї.

В окремих творах про провінцію автор намагається розкрити світ душевних переживань героїв та знайти ключ до їх розуміння. Так, в оповіданні “Чужая голова – темный лес” та в повісті “Сила Кондратьев” письменник розкриває теми прощення, каяття, шляху людини до Бога. Митець намагається знайти пояснення поведінки героїв у глибинах християнської віри. У багатьох своїх творах він торкається важливої філософської проблеми пошуків сенсу буття.

У третьому підрозділі досліджуються поетикальні особливості історичних творів письменника, простежується їх зв’язок з історичним, фольклорним та літературним контекстом.

В історичній повісті “Нежинский полковник Золотаренко” та романі “Чайковский”, зображуючи часи козаччини, Гребінка звертався до історичних джерел, зокрема, до “Історії Русів” псевдо-Кониського, “Истории Малой России” Д.М. Бантиша-Каменського, “Записок” столітнього козака Микити Коржа. Використання історичних реалій надає творам письменника історичної достовірності, допомагає передати особливості козацьких звичаїв, а також правдиво змалювати боротьбу українців із татарами та поляками. Автор змальовує запорожців мужніми захисниками своєї батьківщини. Утім, митець не ідеалізує їхні образи. У деяких сценах, як і Гоголь, він підкреслює їхню жорстокість, що була обумовлена характером історичної доби. Водночас мотиви характерництва, богатирства, пророцтва, морської бурі, сповіді надають образам козаків міфопоетичного характеру.

Історичні твори Гребінки тісно пов’язані з фольклорними джерелами, зокрема, з народно-пісенною творчістю. Автор широко використовує у своїх творах народні пісні, українські приказки та прислів’я, які органічно вплітаються в художню тканину і є необхідними компонентами повісті “Нежинский полковник Золотаренко” та роману “Чайковский”.

Змальовуючи характери, у цих творах автор тяжіє до мелодраматизму та романтичних ефектів, у деяких епізодах звертається до стилю “несамовитого” романтизму, використовує романтичні мотиви спокуси, помсти, нещасливого кохання. Особливістю обох творів письменника є ліричні відступи, в яких оповідач порівнює сучасний йому стан суспільства зі звичаями давньої України. Подібні роздуми підкреслюють романтичну антитезу буденного сучасного й героїчного минулого. Поетикальні особливості історичної повісті та роману митця свідчать про їх яскраво виражений романтичний характер.

Окремі епізоди в історичних творах Гребінки перегукуються зі схожими сценами у творах інших російських літераторів. Наприклад, образ степу, зображення Запорозької Січі, карнавальні мотиви, окремі деталі козацьких звичаїв перегукуються зі схожими мотивами та образами в історичних творах Ф.В. Булгаріна, М.В. Гоголя, М.М. Загоскіна, Г.Ф. Квітки, В.Т. Нарєжного, О.М. Сомова. Подібні типологічні сходження пояснюються спільністю проблематики, а також спільністю історичних джерел, до яких зверталися письменники. Проте, незважаючи на таку близькість, Гребінка був досить оригінальним у висвітленні відомих сюжетних схем та мотивів.

Третій розділ дисертації – “Петербурзький текст” Є.П. Гребінки в контексті російської літератури 1830–1840-х років” – присвячено аналізу творів, у яких важливе місце посідає петербурзька тематика.

У першому підрозділі розглядаються особливості міфологізації петербурзької дійсності у прозі письменника.

Міфологізація образу Петербурга була досить популярним явищем у російській літературі ХІХ століття, про що свідчить творчість М.В. Гоголя, М.Ю. Лермонтова, В.Ф. Одоєвського, О.С. Пушкіна та інших письменників. Проте Гребінка створив власний міф про Петербург, як велике місто “масок”, якому не можна довіряти. У цьому місті постійно відбувається “маскарад”, а більшість його учасників задоволена “масками”-ролями, які вони обрали. У творах Гребінки це ролі “шукача місця”, “чиновника”, “далекого родича”, “пліткаря”, “неприємної людини”, “хвалька” тощо.

Письменник міфологізує світське суспільство Петербурга, демонструючи його театральність (мотив маскараду), але його більше цікавить життя найбідніших верств столиці. Автор створює міф про Василівський острів (“Перстень”) та Петербурзьку сторону (“Петербургская сторона”). Він змальовує їх як окремий світ зі своїми правилами та законами. Цей світ відрізняється від інших частин столиці. Водночас митець розвінчує міф про “блискучий”, райський Петербург, який існував в уяві провінціалів та був закріплений в літературних творах. На думку автора, Північна Пальміра – це трагічне місто, позбавлене романтичного ідеалу.

У роботі представлено порівняльний аналіз особливостей нарису Гребінки “Петербургская сторона” і нарису В.І. Даля “Петербургский дворник”. Обидва твори розглядаються як яскравий приклад жанру фізіологічного нарису. Але, якщо в центрі уваги В.І. Даля – професійна біографія персонажа, побут петербурзького двірника, то Гребінку цікавлять не просто окремі типи. Він описує побут жителів Петербурзької сторони в цілому, не зупиняючись на конкретному соціальному прошарку. Автор характеризує персонажів не за професійними ознаками. Він зосереджує увагу на життєвих умовах, у яких живуть мешканці цього району столиці, акцентуючи увагу на їх бідності.

Створюючи образ Петербурга, Гребінка звертався до петербурзького фольклору та літературних міфів про столицю. У його творах відчувається вплив гоголівського міфу про Петербург. Демонологічність, оманливість, похмурість образу столиці, створеного Гребінкою, нагадує про особливості міфологізації петербурзької дійсності в “петербурзьких повістях” Гоголя. Слідом за Гоголем письменник міфологізує особистість “маленької людини”. У його оповіданнях та повістях знайшли продовження гоголівські міфи про дрібного чиновника-переписувача (“Записки студента”), самозванця (“Сеня”), столичного мрійника (“Записки студента”, “Доктор”, “Первый концерт Рубини”). Проте у прозі Гребінки вказані образи мають свою специфіку. Якщо для Акакія Акакійовича в повісті Гоголя “Шинель” переписування є способом вияву особистості, то герой повісті Гребінки “Записки студента” Яків Петрович, навпаки, відчуває, що переписування перетворює його на автоматичний механізм. Автор розглядає самозванство як явище, що породжується самим петербурзьким суспільством. У гонитві за примарними благами герої-самозванці деградують як особистості, забувають про справжній сенс життя.

Мотив повені, а також мотив божевілля героя в оповіданні Гребінки “Перстень” свідчить про те, що письменник орієнтувався також на пушкінський міф про Північну Пальміру. Зокрема, твір Гребінки має тісні зв’язки з поемою О.С. Пушкіна “Медный всадник”. Письменник свідомо орієнтувався на пушкінський твір, він використовував натяки на пушкінський текст, щоб розширити семантику свого твору.

Інфернальний характер створеного письменником образу Петербурга нагадує про твори інших російських літераторів. Так, демонологізація Невського проспекту (“Верное лекарство”), містичне звучання мотиву повені (“Перстень”), демонологічні мотиви у змалюванні світського балу (“Газетное объявление”) в оповіданнях Гребінки перегукуються з відповідними місцями у таких творах В.Ф. Одоєвського, як “Сказка о том, как опасно девушкам ходить толпою по Невскому проспекту”, “Насмешка мертвеца”, “Бал”. Мотив лотерейного білету з числом антихриста 666 (оповідання “Лука Прохорович”) знайшов утілення в оповіданні Я.П. Буткова “Сто рублей”. Особливості інтерпретації Гребінкою мотиву маскараду в оповіданнях “Маскарадный случай”, “Газетное объявление” типологічно близькі до висвітлення цього мотиву в драмі М.Ю. Лермонтова “Маскарад”, та в повістях “Большой свет” В.А. Соллогуба, “Маскарад” М.Ф. Павлова, “Испытание” О.О. Марлінського. Твори письменника мають також інтертекстуальні зв’язки з драмою М.Ю. Лермонтова “Маскарад” (ремінісцентний мотив загубленого браслету на маскараді в оповіданні “Газетное объявление”). Мотив таємничого персня пов’язує оповідання Гребінки “Перстень” з однойменною повістю Є.А. Баратинського.

У другому підрозділі досліджуються особливості втілення теми маленької людини в “петербурзькому тексті” Гребінки.

Звертаючись до теми “маленької людини, письменник зображує Північну Пальміру як місце фізичної загибелі (“Записки студента”, “Доктор”), божевілля (“Перстень”), моральної деградації “маленької людини” (“Иван Иванович”, “Дальний родственник”, “Сеня”) або втрати нею свого таланту (“Игрок”, “Первый концерт Рубини”). Трагічний фінал, що чекає на багатьох “маленьких людей” у творах Гребінки, зближує його твори з “петербурзькими повістями” Гоголя.

У російськомовній прозі Гребінки образ “маленької людини” змальований всебічно. З одного боку, письменник зобразив недалекого та егоїстичного дрібного чиновника, в якого відсутнє почуття власної гідності і який мріє будь-що досягти кар’єрного росту та багатства в суспільстві (“Иван Иванович”, “Игрок”, “Дальний родственник”, “Лука Прохорович”, “Сеня”). Подібних героїв автор наділяє такими негативними рисами, як брехливість, жадібність, грубість, заздрість. Вони успішно процвітають у Петербурзі, але деградують як особистості. Письменник зображує їх не тільки як породження суспільства, але і як його жертв.

У 1840-і роки в прозі Гребінки з’являється ще один тип “маленької людини” – людини високих прагнень та поривань, яка має багатий внутрішній світ (“Записки студента”, “Доктор”). Потрапивши до столиці, демократичний герой Гребінки страждає від власної довірливості. Він сприймає події, що відбуваються в його житті, як неминучу долю, і, не бажаючи боротися з нею, гине. Стикаючись з обманом та приниженням, він поступово усвідомлює, що ідеал столичного міста, створений його уявою, далеко не відповідає дійсності. У творах письменника постать довірливого, чесного і скромного героя, зображена на тлі жорстокого й прагматичного Петербурга, сприймається як маргінальна.

Тема “маленької людини” представлена в прозі Гребінки не лише образом дрібного чиновника. В оповіданні “Первый концерт Рубини” письменник звернувся також до образу живописця. У дисертації вказане оповідання аналізується вперше, воно раніше не було об’єктом наукового дослідження. У роботі проводяться інтертекстуальні паралелі між твором Гребінки та повістями Гоголя “Невский проспект”, “Портрет”. Подібно до Гоголя Гребінка показав згубний вплив петербурзького оточення на долю художника. За допомогою образу художника, який у гонитві за славою марнує свій талант, митець намагається знайти відповіді на філософські питання сенсу життя, сенсу творчості.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації підкреслюється думка про важливість і необхідність контекстуального вивчення російськомовних творів Гребінки, визначаються характерні особливості поетики прози письменника, встановлюється специфіка впливу на неї російської літератури 30–40-х років ХІХ століття.

Російськомовна проза Гребінки значна за обсягом і різноманітна за тематикою. У ній чітко виокремлюються три основні тематичні блоки: тема України, тема провінції, тема Петербурга.

Для ранніх романтичних оповідань Гребінки про Україну (“Рассказы пирятинца”, “Мачеха и панночка”, “Вот кому зозуля ковала!”, “Так иногда люди женятся”, “Братья”) характерні романтичні пейзажі, урочисто-сентиментальний тон оповіді, мелодраматичні епізоди. У багатьох ранніх творах (“Страшный зверь”, “Двойник”, “Потапова неделя”, “Месяц и Солнце”, “Мачеха и панночка”) письменник наслідує стиль фольклорних казок, використовує символічні образи, елементи казкової обрядовості, архетипні мотиви. Проте оповідання Гребінки за своєю структурою є значно складнішими, ніж народні казки, оскільки автор доповнив їх новими епізодами, другорядними образами, ліричними відступами, надав окремим мотивам нового смислу.

В історичній повісті “Нежинский полковник Золотаренко” та романі “Чайковский” Гребінка використовує традиційні прийоми романтичної поетики. Важливими особливостями його історичних творів є фольклоризм, поетизація героїчного минулого, поєднання легендарного, міфологічного та історичного, національний колорит зображуваних характерів.

У творах письменника про провінцію та творах, присвячених петербурзькій тематиці, присутні риси, властиві поетиці “натуральної школи”. Автор нерідко звертається до гротескового зображення негативних рис провінційної або петербурзької дійсності, змальовує похмурі, сумні пейзажі столичного брудного міста. Письменник використовує прийоми типізації персонажів, дає детальні побутові описи, широко застосовує прийом порівняння персонажів із речами або тваринами. Важливим засобом характеротворення у російськомовних творах митця є діалоги та полілоги. У його прозі знайшов розвиток жанр “фізіологічного нарису”, який вважається провідним у творчості представників російської “натуральної школи”. Для нарисів Гребінки “Петербургская сторона”, “Провинциал в Петербурге”, “Хвастун” характерні документальність, деталізація в зображенні побуту, відсутність сюжету, увага до характеристики соціальних типів, акцент на соціальній проблематиці.

Утім, аналіз російськомовної прози письменника свідчить про те, що він не був послідовним у дотриманні принципів “натуральної школи”. Адже навіть у фізіологічних нарисах автора реалістичні мотиви постійно поєднуються з романтичними. Прозаїк звертається до міфологізації зображуваної дійсності, в багатьох сюжетах спирається на легенди, перекази, анекдоти, чутки. Застосовуючи реалістичні прийоми художнього зображення, він змальовує сюжетні ситуації, які були популярними в романтичній літературі, пропонує незвичайні шляхи вирішення соціальних проблем, звертається до типових романтичних тем (наприклад, розходження мрії з дійсністю). З одного боку, автор прагне зображувати “типи”, а з іншого – у його російськомовній прозі з’являються виняткові, незвичайні характери (Яків Петрович, Севрюгін). Часто письменник використовує засоби та прийоми школи “несамовитого” романтизму. Він змальовує маргінальні постаті (монаха Францішка, єврея Герцика, Силу Кіндратовича, скнару Канчукевича) та інфернальні персонажі (відьом, чортів, померлих), таємничі містичні події, фатальні пристрасті. Його герої блукають темними підземеллями із загадковими коридорами (“Нежинский полковник Золотаренко”) або страшними неприємними вулицями (“Верное лекарство”), потрапляють до божевільні (“Перстень”) тощо.

Контекстуальне вивчення прози Гребінки свідчить про те, що він був продовжувачем традицій Пушкіна і Гоголя в літературі. У багатьох його творах знайшли втілення прийоми гоголівської поетики. Обох письменників зближує манера оповіді, для якої є характерним поєднання комічного начала з сентиментально-мелодраматичним. Техніка змалювання персонажів у творах Гребінки також має багато спільного з особливостями портретування та характеротворення у прозі Гоголя. Оповідання Гребінки Двойник”, “Телепень”, “Страшный зверь”, “Вот кому зозуля ковала!”, “Первый концерт Рубини”, повісті “Братья”, “Приключения синей ассигнации” перегукуються з повістями Гоголя, що увійшли до його збірок “Вечера на хуторе близ Диканьки”, “Миргород”, “Петербургские повести”, на сюжетному та тематичному рівнях. Близькість між творами письменників має типологічний характер. Обидва митці були вихідцями з Полтавщини, походили з родини дрібного шляхтича; обидва здобували освіту в Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька, і, відповідно, мали спільне підґрунтя, на якому формувалися їхні письменницькі смаки. У прозі Гребінки присутні й генетичні зв’язки з творами Гоголя. Той факт, що в прозових творах Гребінки зустрічаються деякі мотиви та образи, характерні для творів Гоголя (ярмаркові мотиви, мотив шинелі, мотив судового позову, мотив переслідування незнайомки петербурзькими вулицями, образ петербурзького художника), не є свідченням слабкості таланту прозаїка. Навпаки, у його текстах вони набувають нового, оригінального колориту, своєрідної семантики. У більшості випадків митець свідомо включає гоголівський текст у свій власний, використовуючи прийоми гри. Це говорить про те, що він ішов шляхом творчого засвоєння окремих гоголівських прийомів художнього зображення дійсності.

У художніх текстах Гребінки важливу роль відіграють численні цитати, епіграфи, ремінісценції з творів Пушкіна (поезій, поем “Граф Нулин”, “Полтава”, “Цыганы”, “Руслан и Людмила”, “Кавказский пленник”, роману у віршах “Евгений Онегин”). Вони підкреслюють зв’язок між образами та мотивами творів обох літераторів, направляють читацькі асоціації в необхідне русло, розширюють художній простір твору, характеризують дійових осіб та їхні почуття, узагальнюють, пояснюють події. Інтертекстуальні зв’язки поглиблюють смисли художніх творів Гребінки.

Текстуальне й контекстуальне дослідження російськомовної прози митця дало можливість простежити широкий діапазон типологічних сходжень та інтертекстуальних зв’язків його творів із Біблією, українським фольклором, історичними джерелами та творами інших російських письменників – Є.А.Баратинського, Ф.В. Булгаріна, Я.П. Буткова, М.В. Гоголя, В.І. Даля, М.М. Загоскіна, Г.Ф. Квітки-Основ’яненка, М.Ю. Лермонтова, В.Т. Нарєжного, В.Ф. Одоєвського, І.І. Панаєва, М.П. Погодіна, А. Погорєльського, М.О. Полєвого, О.С. Пушкіна, В.А. Соллогуба, О.М. Сомова. Зв’язки з творчістю цих авторів у прозі Гребінки простежуються як на генетичному, так і на типологічному рівнях.

Аналіз російськомовної прози Гребінки свідчить про те, що він брав активну участь у розвитку російської літератури 1830–1840-х років і був типовим представником романтичного напряму. Цю думку підтверджують сюжетно-композиційні, стильові особливості, своєрідність художньої образності його російськомовних творів. Проза Гребінки не була “периферійним явищем, вона викликала зацікавленість у сучасників і користувалася у свій час популярністю. Інтертекстуальні та типологічні зв’язки його російськомовної художньої спадщини з літературними, фольклорними, біблійними творами розширюють межі його прозових творів. Цитати, асоціації, ремінісценції з творів інших літераторів у його художніх текстах сприймаються як елементи гри з читачем, а також сприяють створенню системи “багатоголосся” в художній прозі письменника. Російськомовна проза Гребінки відзначалася оригінальністю та самобутністю.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шаповаленко Ю.О. Інтерпретація оповідання Є.П. Гребінки “Мачеха и панночка” крізь призму архетипних мотивів // Література в контексті культури: Зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 348–354.

2. Сирота Ю.О. Жанр “фізіологічного нарису” у Є.П. Гребінки та В.І. Даля // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Серія “Філологічні науки”. – Полтава, 2006. – Вип. 12 (4849). – С. 6469.

3. Сирота Ю.О. Своєрідність утілення теми “маленької людини” в російськомовних творах Є.П. Гребінки // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія “Літературознавство”. – Харків, 2006. – Вип. 1 (45). – Ч. 1. – С. 6470.

4. Сирота Ю.О. Міфологізація образу Петербурга в російськомовному оповіданні Є.П. Гребінки “Перстень” // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія “Літературознавство”. – Харків, 2007. – Вип. 2 (50). – Ч. 1. – С. 35–41.

5. Сирота Ю.О. Особливості оповідання Гребінки “Двойник” в контексті російської літератури 1830–1840-х років // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Серія “Філологічні науки”. – Полтава, 2007. – Вип. 1 (53). – С. 7782.

6. Шаповаленко Ю.О. Оповідання Є.П. Гребінки “Первый концерт Рубини” в контексті “петербурзьких текстів” М.В. Гоголя // Мова та культура. – К.: Вид. дім Дмитра Бураго, 2005. – Вип. 8. – Т.VI. – Ч. 1 (Художня література в контексті культури). – С. 5964.

7. Сирота Ю.О. “Нежинский полковник Золотаренко” Є.П.Гребінки як зразок історичної повісті // Мова та культура. – К.: Вид. дім Дмитра Бураго, 2007. – Вип. 9. – Т. VIII (96). – С. 3036.

8. Шаповаленко Ю.О. Ранні романтичні оповідання Є.П. Гребінки: до проблеми стильових міжтекстових взаємодій // Східнослов’янська філологія: Зб. наук. праць. – Горлівка, 2005. – Вип. 6. – С. 214–220.

9. Шаповаленко Ю.О. Страшний звір чи страшна людина? (оповідання Є.П.Гребінки “Страшный зверь” у літературному контексті) // Слов’янський збірник. – Полтава, 2005. – Вип. 4. – С. 345–353.

10. Сирота Ю.О. Проблеми дослідження російськомовної прози Є.П. Гребінки // Актуальні питання літературознавства: Зб. наук. праць. – Полтава: ПДПУ, 2006. – С. 64–72.

11. Сирота Ю.О. Гоголівські традиції у творчості Є.П. Гребінки // Гоголівські читання: Зб. наук. праць. – Полтава: ПДПУ, 2006. – С. 155–159.

АНОТАЦІЯ

Сирота Ю.О. Російськомовна проза Є.П. Гребінки в контексті російської літератури 1830–1840-х років. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.02 – російська література. – Таврійський національний університет імені В.І.Вернадського, Сімферополь, 2008.

Дисертацію присвячено дослідженню особливостей російськомовної прози Гребінки, яка аналізується системно та в повному обсязі, з акцентом на проблемах поетики, з виокремленням таких тематичних груп, як “українська тема”, “тема провінції”, “тема Петербурга”. Уперше російськомовна художня спадщина Гребінки вивчається на великому матеріалі, у контексті та в тісних зв’язках з російською літературою 30–40-х років ХІХ століття, зокрема з творчістю Є.А.Баратинського, Ф.В. Булгаріна, Я.П. Буткова, М.В. Гоголя, В.І. Даля, М.М. Загоскіна, М.Ю. Лермонтова, В.Ф. Одоєвського, О.С. Пушкіна, В.А. Соллогуба та інших. У роботі вперше розглянуті прозові твори письменника, які раніше не досліджувалися в контекстуальному аспекті або взагалі не вивчалися.

У дисертації досліджено типологічні сходження та інтертекстуальні зв’язки між прозовими творами Гребінки та творами інших російських літераторів, а також проаналізовані особливості впливу на творчість письменника фольклорних та історичних джерел.

У роботі підкреслюється думка про те, що письменник був типовим представником романтичного напряму, його російськомовна проза тісно пов’язана з традиціями російської літератури та залишила помітний слід у її розвитку.

Ключові слова: романтизм, тема, мотив, жанр, контекст, інтертекстуальні зв’язки, типологічні сходження, міфологізація.

АННОТАЦИЯ

Сирота Ю.А. Русскоязычная проза Е.П. Гребёнки в контексте русской литературы 1830–1840-х годов. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 – русская литература. – Таврический национальный университет имени В.И. Вернадского, Симферополь, 2008.

Диссертация посвящена исследованию особенностей русскоязычной прозы Гребёнки, которая анализируется в полном объеме, в контексте русской литературы 30–40-х годов ХІХ века. В работе впервые рассмотрены прозаические произведения писателя, которые ранее не изучались и не исследовались в контекстуальном аспекте. Понятие “литературный контекст” рассматривается в диссертации как система типологических и интертекстуальных связей.

Анализируются критические отзывы и литературоведческие труды, посвященные творчеству Гребёнки, определяются основные тенденции, проблемы исследования русскоязычной прозы писателя, подчеркивается актуальность её контекстуального изучения.

В прозе Гребёнки выделены три основных тематических блока – “украинская тема”, “тема провинции”, “тема Петербурга”. Украинская тема была заявлена уже в ранних прозаических произведениях писателя, в основе которых лежат украинские фольклорные предания. Пафосно-романтическая экспрессия этих произведений, поэтизация фольклорных образов, обращение к типичным для русского романтизма темам свидетельствует о том, что эти рассказы написаны в стиле романтизма.

Украинская тема находит наиболее полное выражение в исторической повести “Нежинский полковник Золотаренко” и романе “Чайковский”. В этих произведениях