МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ПИЛИПЧУК Володимир Володимирович

УДК 615.1:616-001.35

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ФАРМАКОТЕРАПІЯ СИНДРОМУ ДОВГОТРИВАЛОГО ЗДАВЛЕННЯ

14.03.05 - фармакологія

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Одеса - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Волинському державному університеті імені Лесі Українки Міністерства освіти України та в Одеському державному медичному університеті МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

Пикалюк Василь Степанович,

Волинський державний університет ім. Л.Українки,професор кафедри анатомії і фізіології людини.

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор

Напханюк Володимир Клеонтійович,

Одеський державний медичний університет, зав. кафедри гістології, ембріології та цитології;

доктор медичних наук, професор

Леус Микола Федорович,

Український НДІ очних хвороб і тканинної терапії ім. акад. В.П.Філатова, зав. відділом біохімії.

Провідна установа: Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця, МОЗ України, кафедра фармакології.

Захист відбудеться ”29” березня 1999 р. о 13годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д41.600.01 в Одеському державному медичному університеті (270026, м. Одеса, пров. Валіховський, 2).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці державного медичного університету (270026, м. Одеса, пров. Валіховський, 3).

Автореферат розісланий ”25” лютого 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

к.м.н., доцент Рожковська Н.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. Синдром довготривалого здавлення (СДЗ) м’яких тканин належить до розряду важких форм патології і нерідко зустрічається як в мирних умовах, так і у військовий час. Особливо часто даний синдром спостерігається після землетрусів, обвалів у гірничій промисловості, аварій на транспорті, тобто після стихійних лих та різноманітних техногенних катастроф, ймовірність яких, як і раніше, зберігається на високому рівні [Нигуляну В.И. и соавт., 1984; Савицкий Г.Г., 1990; Насонкин О.С., Криворучко Б.И., 1991; Нечаев Э.А. и соавт., 1993; Цыбуляк Г.Н., 1993; Better O.S., 1990; Ziv I., 1990 та ін.]. Досвід лікування СДЗ показує, що якщо тактика надання медичної допомоги потерпілим на пізніх етапах медичної евакуації відпрацьована достатньо добре, то арсенал медикаментозних засобів, які використовуються у ранній посткомпресійний період синдрому є явно недостатнім. Особливо, це стосується профілактики ниркової та печінкової недостатності, які часто діагностуються при СДЗ і в багатьох випадках визначають перебіг та наслідок синдрому. Недостатньо вивченим залишається і патогенез компресійної травми [Зарубина И.В., 1989; Сичкориз Л.М. и соавт., 1989; Ивашкин В.В. и соавт., 1990; Костина Э.Л. и соавт., 1990].

На сьогоднішній день у ранній посткомпресійний період СДЗ для нормалізації функціонального стану організму використовується, в основному, інфузійна терапія: реополіглюкін, розчини хлориду і бікарбонату натрію, суха плазма, альбумін. Але такі фармакологічні препарати не завжди ефективно запобігають розвитку ниркової та печінкової недостатності, у третини пацієнтів вони взагалі не спроможні нормалізувати функціональні показники, що потребує використання екстракорпоральних методів детоксикації [Микаелян И.А. и соавт., 1990; Ревской А.К., 1990; Наджимитдинов Л.Т. и соавт., 1991]. Крім того, у деяких потерпілих на фоні інфузійних засобів розвиваються ускладнення у вигляді набряку легень, порушень колоїдно-осмотичного тиску, які підтримують та підсилюють ішемію тканин [Биленко И.В., 1989].

Використання наркотичних препаратів та серцевих глікозидів, як засобів симптоматичної терапії, також не позбавлене побічної дії [Михайлов А.А. и соавт., 1991].

Отже, актуальним аспектом цієї проблеми є пошук нових високоактивних та безпечних фармакологічних препаратів, які як засоби першої медичної допомоги могли б використовуватись у ранній посткомпресійний період СДЗ, що дало б змогу попередити розвиток поліорганної недостатності і тим самим збільшити ефективність терапії синдрому на подальших етапах медичної евакуації.

ЗВ’ЯЗОК РОБОТИ З НАУКОВИМИ ПРОГРАМАМИ, ПЛАНАМИ, ТЕМАМИ. Дисертаційна робота виконана в рамках держбюджетної теми 28-98 Волинського державного університету ім. Л.Українки.

МЕТА І ЗАДАЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ. Метою даного дослідження була експериментальна оцінка фармакологічної ефективності актопротекторів, антиоксидантів та антигіпоксантів у ранній посткомпресійний період синдрому довготривалого здавлення. Мета дослідження досягалась вирішенням таких конкретних задач:

1.Виявити основні ланки патогенетичних зрушень у ранній посткомпресійний період синдрому довготривалого здавлення.

2.Обгрунтувати доцільність фармакологічної корекції у ранньому посткомпресійному періоді СДЗ актопротекторами бемітилом і томерзолом, антиоксидантами іонолом, ліпосомами, альфа-токоферолом, альфа-токоферолом в ліпосомах, антигіпоксантами гутиміном і амтизолом.

3.Встановити деякі механізми лікувальної дії досліджених препаратів на експериментальній моделі СДЗ.

4.Оцінити ефективність використання вивчених засобів при досліджуваній патології.

5.Обгрунтувати етапність застосування актопротекторів, антиоксидантів і антигіпоксантів у ранній посткомпресійний період синдрому довготривалого здавлення.

НАУКОВА НОВИЗНА ОДЕРЖАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ. Результати власних досліджень вперше дозволили з'ясувати, що ключовими клітинними механізмами патогенетичних зрушень у ранній період після компресійної травми є порушення перебігу матричних реакцій, обміну білка, активація реакцій ПОЛ, формування цитолітичного синдрому, зниження ферментативної активності у тканинах печінки та нирок. Вперше в експерименьті показана здатність актопротекторів бемітилу і томерзолу, антиоксидантів альфа-токоферолу, іонолу, ліпосом, альфа-токоферолу в ліпосомах та антигіпоксантів гутиміну і амтизолу спричиняти захисно-відновну дію на печінку та нирки у ранній посткомпресійний період СДЗ. На основі застосування комплексної оцінки морфофункціонального стану печінки та нирок виявлені особливості лікувальної дії кожного препарату, а також встановлені найбільш ефективні фармакологічні засоби при досліджуваній патології.

ПРАКТИЧНЕ ЗАЧЕННЯ ОДЕРЖАНИХ РЕУЛЬТАТІВ. Результати досліджень розкривають структурно-функціональні механізми патологічних зрушень у тканинах критичних органів при СДЗ. Отримані дані свідчать про позитивний вплив вивчених актопротекторів, антиоксидантів та антигіпоксантів на ключові ланки патогенезу СДЗ у ранній посткомпресійний період. При цьому, засобами вибору можна вважати бемітил, томерзол, альфа-токоферол в ліпосомах, а антигіпоксанти гутимін, амтизол, антиоксиданти альфа-токоферол, іонол, ліпосоми можуть розглядатись як фармакологічні препарати резерву.

Результати роботи про позитивні ефекти досліджених препаратів у ранній посткомпресійний період СДЗ можуть бути представлені у Фармакологічний комітет МОЗ України для отримання дозволу на клінічну апробацію.

Теоретичні результати дисертаційного дослідження впроваджені у науково-дослідну і педагогічну практику кафедр фармакології і нормальної анатомії людини Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я.Горбачевського, кафедри медичної біохімії Одеського державного медичного університету, кафедри валеології та безпеки життєдіяльності Волинського державаного університету ім. Л.Українки.

ОСОБИСТИЙ ВНЕСОК ЗДОБУВАЧА. Атором самостійно проведені усі біохімічні, гістохімічні, морфологічні, статистичні методи дослідження, узагальнено реультати і визначені їх закономірності.

ПУБЛІКАЦІЇ. За темою дисертаційної роботи було опубліковано 5 наукових статей (4 - у фахових періодичних журналах України, 1 - у фаховому збірнику наукових праць).

АПРОБАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДИСЕРТАЦІЇ. Основні положення дисертаційної роботи доповідались і були обговорені на Російській науковій конференції ”Антигипоксанты и актопротекторы: итоги иперспективы” (Санкт-Петербург, 1994), II Національному конгресі анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів України (Луганськ, 1998), Науково-практичній конференції ”Морфологія - практичній ветеринарії і медицині” (Біла Церква, 1998).

СТРУКТУРА ТА ОБСЯГ ДИСЕТАЦІЇ. Дисертація складається із вступу, огляду літератури, опису матеріалів та методів досліджень, 2-х розділів власних досліджень, обговорення і узагальнення результатів досліджень, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел. Основний текст роботи викладений на 135 сторінках машинопису. Робота проілюстрована 31 таблицями і 25 рисунками. Бібліографія складає 278 джерел, серед яких 90 - іноземних.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ. Експериментальні дослідження проведені на 350 статевозрілих щурах-самцях лінії Вістар масою 180-220 г, що утримувались на стандартній дієті віварія. Експеримент виконували відповідно до "Правил проведення робіт з експериментальними тваринами".

Експериментальні тварини були поділені на 3 групи: І - інтактні; ІІ - тварини, що знаходились у гострому експерименті (моделювання синдрому довготривалого здавлення із наступним введенням досліджуваних препаратів); ІІІ - контрольна група (моделювання СДЗ із наступним введенням фізіологічного розчину).

Синдром довготривалого здавлення моделювали компресією м'яких тканин обох задніх кінцівок тварин протягом 4-х годин за допомогою стандартного гвинтового зажиму. Сила компресії складала 10 кг/см2 , що давало змогу змоделювати СДЗ важкого ступеня. Адекватність такої моделі підтверджена роботами Савицкого Г.Г., 1990 і Heppenstall R., 1988. Експериментальній групі тварин (ІІ група) внутрішньоочеревинно вводили один із досліджуваних препаратів в дозах: бемітил і томерзол - по 12.5 мг/кг, іонол - 100 мг/кг, гутимін і амтизол - по 25 мг/кг, альфа-токоферол і альфа-токоферол в ліпосомах - по 50 мг/кг, лецитинові ліпосоми - 0.25 мл/100 г маси. Оптимальні дози встановлені за літературними даними, виходячи із фармакодинамічних характеристик препаратів, дози наближаються до еквімолекулярних [Сейфулина Р.Д. и соавт., 1990; Селезнева С.С. и соавт., 1991; Гайворонская В.В., 1992; Бобков Ю.Г. и соавт., 1993; Kagan V.E. et al., 1990]. Контрольна група (ІІІ група) отримувала еквіоб'ємну кількість фізіологічного розчину хлориду натрію. Препарати вводили через 1 годину після зняття компресії. Тканини печінки та нирок, кров для досліджень забирали в усіх групах через 1 годину після введення препаратів.

У плазмі крові досліджували вміст холестерину, тригліцеридів, загального білірубіну і білка, сечовини, креатиніну, активність АсАТ, АлАТ, ЛДГ, лужної фосфатази. Для цього використовували стандартизований набір реактивів для автоаналізатора Spektrum (США).

У тканинах печінки та нирок досліджували вміст малонового диальдигіду (МДА) за методом визначення ТБК-активних продуктів в модифікації Каткова В.Ф., Нагорнева С.Н., 1990. Активність СОД визначали методом Дубининой Е.Е., 1983, активність каталази за методом Королюка М.К., 1988. Із врахуванням трьох вивчених показників (МДА, СОД, каталаза) розраховували коефіцієнт антиоксидантного захисту (КАОЗ) тканин печінки та нирок [Гайворонская В.В., 1992]. Активність тканинних АсАТ, АлАТ і гамма-глутамілтранспептидази (ГГТП) визначали за методами Reitman S., Frankel S., 1957, Kuthanek V., Dimov O.M., 1973, використовуючи модифікований набір реактивів фірми Lachema (Чехія). Тканинні показники сумарних нуклеїнових кислот (СНК) та глікогену досліджували гістохімічними методами [Пирс Э., 1962; Зандиттер В. и соавт., 1969]. Електронномікроскопічне дослідження тканин печінки та нирок здійснювали за загальноприйнятими методиками.

Отримані дані досліджень обраховані методами варіаційної статистики з використанням пакета прикладних програм "Statgraphiks".

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

1. Вплив досліджуваних препаратів на метаболічні зрушення у крові і тканинах у ранній посткомпресійний період СДЗ

Встановлено, що у ранній посткомпресійний період синдрому довготривалого здавлення у плазмі крові суттєво зростає вміст загального білірубіну, сечовини, креатиніну, ліпідів, активність трансаміназ і ЛДГ, що вказує на формування печінково-ниркової недостатності і цитолітичного синдрому. Такі результати узгоджуються із даними літератури [Зарубина И.В., 1989; Цыбуляк Г.Н., 1993; Zelenock G.B., 1990]. Окрім того, звертає на себе увагу значне зменшення у плазмі концентраційних показників загального білка. Нами було зроблено припущення, що такі зрушення можуть свідчити не тільки про плазмовтрату [Нигуляну В.И. и соавт., 1984; Насонкин О.С. и соавт., 1991], але й про порушення білкового обміну між кров'ю і тканинами.

Найбільш значний позитивний вплив на біохімічні показники крові має альфа-токоферол в ліпосомах. Препарат у дослідних серіях на 43% знижує активність АсАТ і АлАТ у плазмі, на 20% концентрацію загального білірубіну, у 2 рази активність ЛДГ. Тільки ліпосомальний альфа-токоферол достовірно (на 43%) у плазмі зменшує вміст сечовини.

Актопротектори бемітил і томерзол понижують активність ферментів плазми крові, позитивно впливаючи на цитолітичний синдром, хоча у цьому плані поступаються ліпосомальному альфа-токоферолу. Це може свідчити про більш сильні мембраностабілізуючі ефекти у ліпосомального препарату. Не дивлячись на це, бемітил і томерзол є найефективнішими засобами щодо достовірної нормалізації креатиніну та загального білірубіну, вони знижують ці складові плазми у 2 рази, що вказує на стабілізацію функціонального стану нирок і печінки. Крім того, актопротектори нормалізують метаболізм білка (концентрація загального білка плазми дослідної групи на 70% більша, ніж контрольної; це найвищий показник серед усіх препаратів).

Природний антиоксидант альфа-токоферол перевищує за своєю ефективністю синтетичний іонол у плані обмеження цитолітичного синдрому, бо достовірно більше знижує активність індикаторних АсАТ, АлАТ, ЛДГ, а, отже, володіє сильнішою мембраностабілізуючою дією. І іонол, і альфа-токоферол мають позитивний вплив на процеси білкового обміну, так як підвищують показники загального білка плазми. Ці препарати, також, достовірно знижують концентрацію загального білірубіну.

Антигіпоксанти гутимін і амтизол мають достовірні позитивні зрушення з боку концентрацій загального білірубіну і білка, але, в цілому, слабше за інші препарапти нормалізують біохімічні показники крові.

Усі досліджені лікарські засоби знижують гіперліпідемію за рахунок холестерину і тригліцеридів, тобто обмежують процеси ліполізу та утворення глобул деземульгованого жиру, характерних для СДЗ [Зиман И.Н. и соавт., 1992].

Результати роботи і літературні дані [Зарубина И.В., 1989; Зиямутдинова З.К. и соавт., 1992; Lopez S., 1994 та ін.] свідчать, що при СДЗ як у нирках, так і в печінці відбувається активація ПОЛ. При цьому, нами встановлено, що у ранній посткопресійний період краш-синдрому значно зменшується активність ферментів антиоксидантного захисту (каталази і СОД), але ще в більшій мірі збільшується концентрація тканинного МДА. Виходячи із цього, можна стверджувати, що у ранній період після компресійної травми при підсиленні реакцій ПОЛ більш суттєве значення має активація прооксидації, а депресія активності СОД і каталази може розглядатись як додатковий фактор. Даний умовивід узгоджується і з фактом гіперліпідемії, де встановлене нами зростання концентрації у плазмі холестерину і тригліцеридів може пояснюватись не тільки як симпатоадреналова стрес-реакція [Нечаев Э.А. и соавт., 1993], але й як наслідок ПОЛ.

Найбільшу ефективність щодо нормалізації системи прооксидації і антиоксидантного захисту має альфа-токоферол в ліпосомах, який у нирках та печінці збільшує активність СОД і каталази, на 64% знижує концентрацію МДА. КАОЗ у даного препарату найвищий серед усіх фармакологічних засобів.

Похідні 2-тіобензимідазолу бемітил і томерзол мають майже однакову антиоксидантну активність. Це цілком закономірно, адже вони дуже схожі за хімічною структурою [Оковитый С.В., 1995]. Бемітил трохи більше, ніж томерзол підвищує активність СОД (на 32 і 25% відповідно), але проявляє майже аналогічну дію відносно каталази і МДА. КАОЗ печінки та нирок у актопротекторів дещо перевищують показники інтактної групи, хоча поступаються аналогічним у альфа-токоферолу в ліпосомах. Це підтверджує раніше висунуту думку [Смирнов А.В., 1993] про те, що антиоксидантні ефекти бемітилу і томерзолу можуть розглядатись як вторинні по відношенню до здатності активізувати синтез білка.

Показники КАОЗ і МДА у синтетичного і природного антиоксидантів (іонолу та альфа-токоферолу) схожі, але ці препарати відрізняються щодо нормалізації активності антиоксидантних ферментів: якщо іонол більше відновлює активність СОД, то альфа-токоферол - каталази.

Амтизол проявляє сильніші антиоксидантні ефекти, ніж гутимін. На це вказує більш значна активація амтизолом СОД. Крім того, антиоксидантний вплив амтизолу на нирки дещо сильніший, ніж на печінку, про що свідчать крефіцієнти антиоксидантного захисту. Аналізуючи отримані дані, ми прийшли до висновку: оскільки антиоксиданти сильніше за антигіпоксанти стабілізують ПОЛ, то антиоксидантні ефекти гутиміну і амтизолу можуть трактуватись як вторинні по відношенню до їх основної (антигіпоксантної) дії.

Аналіз наших даних стосовно стабілізації ПОЛ дозволяє розташувати вивчені фармакологічні засоби при СДЗ (за показниками КАОЗ) у порядку наростання їх антиоксидантної активності: у печінці - ліпосоми<гутимін<амтизол<альфа-токоферол<іонол<томерзол<бемітил<альфа-токоферол в ліпосомах, у нирках - ліпосоми<гутимін<амтизол<іонол<альфа-токоферол<бемітил<томерзол<альфа-токоферол в ліпосомах.

Нами встановлено, що у ранній посткомпресійний період СДЗ, окрім активаціі прооксидантних процесів, спостерігається депресія ферментативної активності у печінці та нирках, бо у контрольній групі майже у 2 рази активність досліджених АсАТ, АлАТ, ГГТП нижча, ніж у інтактних тварин.

Бемітил і томерзол мають найсильніший позитивний вплив на тканинні АсАТ, АлАТ, ГГТП. Використання цих засобів дозволяє збільшити активність досліджуваних ферментів більш, ніж на 50%, так що дані показники мало чим відрізняються від аналогічних інтактної групи. Такі ефекти актопротекторів, виходячи із отриманих нами даних, можуть пояснюватись їх стабілізуючою дією на процеси пероксидації, перебіг яких, як свідчать літературні джерела [Костина Э.Л. и соавт., 1990; Ziv I., 1990], суттєво посилюється при СДЗ і може впливати на активність ензимів. Не виключено, також, що похідні 2-тіобензимідазолу, активуючи матричні реакції, призводять до збільшення синтезу внутрішньоклітинних білків, в тому числі тих, що мають ферментативні властивості.

Альфа-токоферол в ліпосомах посилює активність тканинних трансаміназ подібно до бемітилу і томерзолу, а ниркової ГГТП дещо більше - зростання активності цього ферменту на 80% перевищує контрольний показник (у актопротекторів - на 65%). Очевидно, позитивний вплив ліпосомального препарату на активність мембранозв'язаної ГГТП може пояснюватись його антиоксидантними ефектами на процеси цитоплазматичної ліпопероксидації [Kagan V.E. et al., 1990].

Терапевтична ефективність природного антиоксиданту альфа-токоферолу щодо ферментативної активності у печінці та нирках вища, ніж синтетичного іонолу. Це помітно, особливо, з боку печінкових трансаміназ та ниркових ГГТП і АлАТ. Однак, дані антиоксиданти, за нормалізаційними ефектами, поступаються актопротекторам і ліпосомальному альфа-токоферолу.

Антигіпоксанти гутимін і амтизол, а також лецитинові ліпосоми не мають достовірних зрушень з боку тканинних АсАТ, АлАТ, ГГТП, зате на фоні цих препаратів помітна позитивна тенденція щодо даних параметрів.

Отже, у ранній посткомпресійний період синдрому довготривалого здавлення спостерігаються значні патологічні зрушення з боку досліджених метаболічних показників крові і тканин. Парентеральне введення вивчених при СДЗ препаратів дозволяє стабілізувати більшість параметрів. При цьому, альфа-токоферол в ліпосомах ліпше за інші засоби нормалізує біохімічні показники крові, має найбільші антиоксидантні ефекти. Актопротектори, в свою чергу, найкраще відновлюють ферментативну активність тканин, нормалізують вміст загального білка у плазмі крові.

2. Вплив досліджених засобів на структурно-функціональні зрушення у тканинах печінки та нирок при СДЗ

Нашими дослідженнями вперше встановлено, що у раній посткомпресійний період синдрому довготривалого здавлення у тканинах печінки та нирок спостерігається зменшення вмісту нуклеїнових кислот. Даний феномен пояснюється, вірогідно, негативним впливом ПОЛ на перебіг матричних реакцій [Андріюк Л.В., 1996]. Окрім того, при СДЗ знижується вміст тканинного глікогену, що може розцінюватись як ефект симпатоадреналової стрес-реакції [Нигуляну В.И. и соавт., 1984].

Усі досліджувані засоби збільшують вміст СНК як у печінці, так і у нирках. Фармакологічна ефективність актопротекторів, при цьому, є найбільшою. Отже, наші дослідження узгоджуються із висунутою раніше [Смирнов А.В., 1993] і підтвердженою [Гайворонская В.В. и соавт., 1994; Оковитый С.В., 1995] гіпотезою стосовно механізму дії похідних 2-тіобензимідазолу. Окрім того, нами встановлено, що серед актопротекторів найбільша активність щодо відновлення вмісту тканинних СНК при СДЗ спостерігається у томерзолу.

На фоні досліджуваних препаратів збільшується, також, концентрація глікогену у тканинах нирок та печінки, що може свідчити про стабілізацію вуглеводного обміну при СДЗ як за рахунок підсилення конденсації глюкози в глікоген, так і через зменшення ресинтезу глюкози із невуглеводних субстратів і її конденсованої форми (глікогену) [Бышевский А.Ш. и соавт., 1994; Шанин В.Ю. и соавт., 1995]. Поміж інших досліджених препаратів, найбільші терапевтичні ефекти щодо збільшення вмісту глікогену у тканинах печінки та нирок нами відмічені у томерзолу.

У ході проведення електронномікроскопічного дослідження тканин печінки та нирок нами встановлено, що у ранній посткомпресійний період СДЗ патологічні зміни спостерігаються і у ядрі, і в цитоплазмі клітин досліджуваних органів, що не суперечить раніше встановленим даним [Кузин М.И., 1959; Зарубина И.В., 1989]. Нашими дослідженнями вперше підкреслюється той факт, що деструктивні ультраструктурні зрушення з боку хроматинних елементів, ендоплазматичного ретикулуму, мітохондрій і цитоплазматичних мембран можуть бути морфологічною основою депресії функціональної активності тканин критичних органів у ранній період після краш-синдрому. Окрім того, нами встановлені диспропорційні зрушення складових елементів гістогематичних бар'єрів у тканинах печінки та нирок. Факти морфологічних досліджень, таким чином, узгоджуються із нашими біохімічними даними стосовно патологічних зрушень з боку прооксидантно-антиоксидантних, ферментативних, обмінних процесів як ключових клітинних патогентичних механізмів СДЗ.

Після введення актопротекторів звертає на себе увагу адаптивна перебудова ядерного хроматину, представленого як деспіралізованим, так і спіралізованим (ядерцями) типом. У цитоплазмі гепатоцитів і нефроцитів з'являється велика кількість полісом, розширюються цистерни гранулярного ендоплазматичного ретикулуму, який на фоні похідних 2-тіобензимідазолу набуває вигляду ергастоплазми. Співставляючи отримані нами морфологічні і біохімічні дані, стає еврістичним той факт, що актопротектори здатні впливати на перебіг матричних реакцій, посилювати обмін нуклеїнових кислот і, як логічний наслідок, - білка, який окрім пластичної, може, вочевидь, виконувати і ферментативну функцію.

Використання альфа-токоферолу в ліпосомах дозволяє, в основному, нормалізувати ультраструктуру цитоплазматичних і органельних мембран, зменшити концентрацію вакуолеподібних включень і пероксисом (феномена "спінення" цитоплазми), що корелює із нашими даними стосовно антиоксидантних властивостей препарату. Окрім того, призначення даного ліпосомального засобу призводить до збільшення утворення мітохондрій і нормалізації їх ультраструктури, що опосередковано може вказувати на стабілізацію процесів тканинного дихання і синтезу АТФ [Elion G.P. et al., 1992]. Очевидно, репарація мембранних комплексів у разі введення альфа-токоферолу в ліпосомах відбувається не лише за рахунок ліпосомальної оболонки, а й активного начала препарату (альфа-токоферолу), який здатен стабілізувати перебіг рекцій ПОЛ на рівні мембран. В цілому, комбінація лецитинових ліпосом і альфа-токоферолу в єдиному препараті викликає більш значні морфофункціональні нормалізаційні зрушення, ніж окреме використання даних засобів.

Зростання кількості мітохондрій у клітинах нирок та печінки спостерігається, також, на фоні антигіпоксантів і антиоксидантів (альфа-токоферолу та іонолу). Часто новоутворені "юні" мітохондрії щільно контактують з полісомами і гранулярним ендоплазматичним ретикулумом, що дозволяє думати про посилення функціонального зв'язку між енергодонаторним окислювальним фосфорилюванням мітохондрій і енергопотребуючим синтезом білка рибосом.

Таким чином, усі досліджені фармакологічні засоби здатні нормалізувати негативні структурно-функціональні зрушеня у тканинах печінки та нирок. Найвища фармакологічна ефективність, при цьому, спостерігається у актопротекторів бемітилу і томерзолу, а також альфа-токоферолу в ліпосомах. Актопротектори найбільшою мірою відновлюють вміст ядерного хроматину, нуклеїнових кислот, призводять до трансформування гранулярного ендоплазматичного ретикулуму у ергастоплазму. Ліпосомальний альфа-токоферол нормалізує ультраструктуру мембран, підсилює утворення “юних” мітохондрій. Дія інших фармакологічних засобів стосується, в основному, стабілізаційних зрушень з боку стуктурних і метаболічних компонентів цитоплазми.

ВИСНОВКИ

1. Ключовими клітинними механізмами патогенетичних зрушень у ранній період після компресійної травми є активація реакцій ПОЛ, формування цитолітичного синдрому, зниження ферментативної і метаболічної активності тканин, що, в кінцевому результаті, призводить до формування печінково-ниркової недостатності.

2. Актопротектори бемітил і томерзол, антиоксиданти іонол, альфа-токоферол, ліпосоми, альфа-токоферол в ліпосомах, антигіпоксанти гутимін і амтизол сприяють нормалізації морфофункціонального стану нирок та печінки у ранньому посткомпресійному періоді СДЗ.

3. Найбільш сильну захисно-відновну дію у ранній посткомпресійний період СДЗ мають актопротектори бемітил і томерзол, а також альфа-токоферол в ліпосомах.

4. Позитивний ефект бемітилу і томерзолу оснований на принциповому механізмі дії похідних 2-тіобензимідазолу - активації геному. Бемітил і томерзол спричиняють збільшення кількості еухроматину, ядерець у ядрі, активують матричні реакції, призводять до нормалізації вмісту нуклеїнових кислот і білка, збільшують кількість рибосом в клітині, нормалізують ферментативну активність.

5. Позитивна дія альфа-токоферолу в ліпосомах стосується цитоплазматичних ультраструктурних компонентів і проявляється збільшенням кількості мітохондрій, стабілізацією реакцій ПОЛ, нормалізацією структури мембран, активізацією синтетичних та обмінних внутрішньоклітинних процесів.

6. Монотерапія СДЗ ліпосомами і альфа-токоферолом є менш ефективною, ніж комбінація цих засобів в єдиному препараті.

7. Ефективність природного антиоксиданту альфа-токоферолу більша, ніж синтетичного іонолу. Це проявляється більшою активізацією детоксикаційної функції гепатоцитів по відношенню до загального білірубіну, більш суттєвим зменшенням цитолітичного синдрому, підсиленням ферментативних процесів.

8. Антигіпоксанти гутимін і амтизол мають меншу ефективність, ніж актопротектори та антиоксиданти при СДЗ, хоча, як і інші засоби, знижують гіперліпідемію, активують реакції синтезу нуклеїнових кислот та "юних" мітохондрій, мають достовірно значимі антиоксидантні властивості, які сильніші у амтизолу.

9. Актопротектори бемітил і томерзол, антиоксидант альфа-токоферол в ліпосомах можуть розглядатись як засоби першої черги у ранній період після компресійної травми, а антигіпоксанти амтизол, гутимін, антиоксиданти альфа-токоферол, іонол, ліпосоми можна вважати препаратами резерву.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

1.

1.

1.

1.

АНОТАЦІЇ

Пилипчук В.В. Экспериментальная фармакотерапия синдрома длительного сдавления.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.03.05 - фармакология. - Одесский государственный медицинский университет, МЗ Украины, Одесса, 1999.

Диссертация посвящена изучению в эксперименте эффективности при синдроме длительного сдавления фармакологических препаратов новых классов: актопротекторов, антиоксидантов и антигипоксантов. Теоретические положения работы базируются на том, что патогенез компрессионной травмы изучен недостаточно, а те лекарственные средства, которые используются в ранний посткомпрессионный период краш-синдрома, зачастую являются сиптоматическими, не способны предотвратить формирование полиорганной недостаточности и обладают рядом побочных эффектов. В диссертации использован комплекс биохимических, гистохимических, электронномикроскопических методов исследований, направленных на изучение ключевых патологических сдвигов в ранний период после компрессионной травмы и на фоне фармакотерапии. Установлено, что в ранний посткомпрессионный период синдрома длительного сдавления ключевым клеточным механизмом патологических сдвигов в организме экспериментальных животных являются активация реакций ПОЛ, формирование цитолитическогог синдрома, снижение ферментативной и метаболической активности тканей критических органаов (печени и почек). Парентеральное введение исследованных препаратов позволяет, в основном, уменьшить выраженность патологических процессов, которые играют ключевую роль в патогенезе синдрома длительного сдавления. Наибольшая эффективность, при этом, наблюдается у актопротекторов бемитила и томерзола, а также альфа-токоферола в липосомах. Положительный эффект бемитила и томерзола основан на активации матричных реакций. Это проявлялось увеличением количества эухроматина и ядрышек в кариоплазме, содержания суммарных клеточных нуклеиновых кислот, общего белка плазмы, активационной ультраструктурной перестройкой гранулярного эндоплазматического ретикулума, который приобретал вид эргастоплазмы. Кроме того, наблюдались нормализация ферментаивной активности, стабилизация реакций ПОЛ в тканях исследуемых органов, нормализационные сдвиги со стороны биохимических компонентов плазмы крови. Положительное действие в ранний посткомпрессионный период синдрома длительного сдавления альфа-токоферола в липосомах проявляется, в основном, нормализацией цитоплазматических ультраструктурных компонентов и реакций ПОЛ. Об этом свидетельствовали увеличение количества митохондрий, нормализация структуры мембран гепатоцитов и нефроцитов, активация синтетических и обменных внутриклеточных процессов. Монотерапия синдрома длительного сдавления лецитиновыми липосомами и альфа-токоферолом является менее предпочтительной, чем комбинация данных средств в едином препарате. Фармакологическая эффективность природного антиоксиданта альфа-токоферола при компрессионной травме является лучшей, нежели синтетического ионола. Это проявляется большей активацией детоксикационной функции гепатоцитов в отношении общего билирубина, более значительным уменьшением цитолитического синдрома, усилением ферментативных процессов. Антигипоксанты гутимин и амтизол в ранний посткомпрессионный период синдрома длительного сдавления проявляют меньшую фармакологическую эффективность, чем актопротекторы и антиоксиданты, однако, как и другие средства, снижают гиперлипидемию, активируют реакции синтеза нуклеиновых кислот, образование митохондрий, имеют статистически значимые антиоксидантные свойства. Последние, среди антигипоксантов, сильнее выражены у амтизола. Комплексно изучив степень влияния исследованных препаратов на ключевые патогенетические сдвиги в ранний период после компрессионной травмы, в работе утверждается, что средствами выбора при данной патологии можно считать бемитил, томерзол и альфа-токоферол в липосомах, а антигипоксанеты гутимин, амтизол, антиоксиданты альфа-токоферол, ионол, липосомы можно рассматривать как фармакологические средства резерва.

Ключевые слова: синдром длительного славления, печень, почки, актопротекторы, антиоксиданты, антигипоксанты.

Пилипчук В.В. Експериментальна фармакотерапія синдрому довготривалого здавлення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.05 - фармакологія. - Одеський державний медичний університет, МОЗ України, Одеса, 1999.

Дисертація присвячена експериментальному дослідженню фармакологічої ефективності актопротекторів, антиоксидантів і антигіпоксантів при синдромі довготривалого здавлення. Встановлено, що за допомогою вивчених засобів вдається нормалізувати морфофункціональний стан печінки та нирок при краш-синдромі. Найбільший терапевтичний ефект, при цьому, мають актопротектори бемітил і томерзол, а також антиоксидант альфа-токоферол в ліпосомах. Механізм дії актопротекторів полягає, в основному, в нормалізації метаболізму білка, а ліпосомального альфа-токоферолу - реакцій вільнорадикального окислення і репарації мембран.

Ключові слова: синдром довготривалого здавлення, печінка, нирки, актопротектори, антиоксиданти, антигіпоксанти.

Pylypchuk V.V. Experimental pharmacotherapy of crush syndrome. - Manuscript. - The dissertation for reaching the scientific degree of candidate of medical sciences of speciality 14.03.05 - pharmacology. - Odessa State Medical University, Ministry of Health Care of Ukraine, Odessa, 1999.

The scientiphic work contains the results of experimental researching of effectiveness of aktoprotectors, antioxidants and antihypoxants under crush syndrome. It has been determined that we can normaliz morphofunctional condition of liver and kidneys by the researched drugs of aktoprotectors, antioxidants and antihypoxants under crush syndrome. Bemitil, tomersol and alpha-tocopherol in lipospmes have maximum therapeutic effects. Mechanism of action of aktoprotectors in the main connects with normalisation of protein metabolism and alpha-tocopherol in lipospmes - of reactions of free-radical peroxidations and membranes’s reparation.

Key words: crush syndrome, liver, kidneys, aktoprotectors, antioxidants, antihypoxants.