ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ТКАЧУК НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА

УДК 658.147:330.142.22

ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ БАНКУ ТА ПРОБЛЕМИ КАПІТАЛІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.00.08 – гроші, фінанси і кредит

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Тернопіль – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Тернопільському національному економічному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент

Тиркало Роман Іванович,

Тернопільський національний економічний університет,

професор кафедри банківської справи

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

заслужений діяч науки і техніки України

Мороз Анатолій Миколайович

Державний вищий навчальний заклад “Київський національний

економічний університет імені Вадима Гетьмана”

завідувач кафедри банківської справи

доктор економічних наук, професор

Вожжов Анатолій Павлович

Севастопольський національний технічний університет

завідувач кафедри фінансів і кредиту

Захист відбудеться “05” червня 2008 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 58.082.03 Тернопільського національного економічного університету за адресою: 46020, м. Тернопіль, вул. Львівська, 11, корпус 11, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Тернопільського національного економічного університету за адресою: 46020, м. Тернопіль, майдан Перемоги, 3.

Автореферат розісланий “03” травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук, доцент М. П. Шаварина

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Інноваційно-інвестиційна модель розвитку країни потребує перетворення банківського сектору в ефективну систему акумулювання грошових ресурсів та спрямування їх у найбільш перспективні сектори економіки. Вдосконалення банківської системи, яка би сприяла розвитку країни, була самодостатньою і стійкою, здатною без загрози національним інтересам інтегруватися у світовий економічний простір, – на сьогодні актуальне завдання для банківських установ.

Успішність виконання цього завдання залежить передусім від забезпеченості кожного банку зокрема та банківської системи загалом власним капіталом, який є одним з найважливіших показників банківської діяльності, що забезпечує потрібний рівень капіталізації банків, характеризує їхню фінансову стійкість, ліквідність і здатність до подальшого розвитку.

Проблема підвищення рівня капіталізації банків зумовлює об’єктивну необхідність дослідження сучасної вітчизняної практики формування власного капіталу банків, порядку оцінювання величини та визначення рівня його адекватності потребам розвитку економіки країни, а також пошуку ефективних шляхів і джерел нарощення обсягів капіталізації, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної банківської системи і збереженню її національних пріоритетів в умовах глобалізації фінансових ринків.

Дослідженню проблем формування й поповнення банківського капіталу присвячені праці багатьох провідних вітчизняних і зарубіжних економістів. У наукових колах України цю проблему досліджували такі вчені: М. Д. Алексеєнко, З. М. Васильченко, О. В. Васюренко,

А. П. Вожжов, І. С. Гуцал, О. В. Дзюблюк, Ж. М. Довгань, А. М. Мороз, М. І. Савлук,

Р. І. Тиркало та ін. Серед російських дослідників слід вказати праці В. І. Колесникова,

А. М. Косого, О. І. Лаврушина, А. Ю. Сімановського, В. М. Усоскіна, В. А. Царкова та ін. Фундаментальними з цієї проблематики є дослідження західних науковців: Є. Брігхема,

Ч. Вулфена, Т. У. Коха, Ф. Мишкіна, П. Роуза, Дж. Ф. Сінкі та ін.

Переважна більшість праць вказаних вчених зорієнтована на дослідження економічної сутності банківського капіталу взагалі, особливостей його формування та управління. Водночас потребує глибшого вивчення питання сутності й ролі власного капіталу в забезпеченні достатньої капіталізації банків і банківської системи. Практично відсутні розробки щодо визначення внутрішньої здатності банків до підвищенні рівня капіталізації, не повною мірою дослідженими є питання застосування новітніх інструментів підтримання адекватності власного капіталу та нарощення обсягів капіталізації.

Актуальність зазначених аспектів, науково-теоретична і практична значущість цих проблем, недостатній рівень їхнього вивчення та обґрунтування зумовили вибір теми дисертаційної роботи, визначили мету й основні завдання наукового дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри банківської справи Тернопільського національного економічного університету як складова теми “Грошово-кредитна система України в умовах ринкових перетворень в економіці” (державний реєстраційний номер 0101U005698). Роль автора у виконанні цієї теми полягала у здійсненні розробок, пов’язаних із дослідженням особливостей формування власного капіталу комерційних банків і пошуком шляхів підвищення рівня їхньої капіталізації. Зокрема, автором досліджено розділ “Сучасні форми кредитного співробітництва комерційних банків із суб’єктами ринку”.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування сутності, особливостей формування та ролі власного капіталу банків у забезпеченні сучасного стану капіталізації банківської системи України, розробка практичних рекомендацій щодо пошуку пріоритетних шляхів нарощення обсягів капіталізації та вдосконалення способів і методів підтримання рівня достатності власного капіталу для забезпечення стабільного й динамічного функціонування банківської системи в умовах ринкового середовища.

Досягнення поставленої мети зумовило визначення та виконання таких завдань:

· з’ясувати теоретичні основи терміна “капітал банку”, розкрити його економічну сутність і характерні ознаки;

· виявити економічний зміст, функції власного капіталу як основи формування капіталу банку;

· дослідити порядок визначення власного капіталу банку, обґрунтувати важливість використання ринкового методу для розрахунку його величини;

· розглянути особливості процесу формування власного капіталу банками та розробити рекомендації щодо його вдосконалення;

· проаналізувати структуру власного капіталу банківської системи і груп банків на базі використання інструментарію економіко-математичних методів;

· провести оцінювання стану капіталізації та рівня достатності власного капіталу банківської системи України й обґрунтувати необхідність використання внутрішніх можливостей банків щодо нарощення обсягів капіталізації;

· з’ясувати особливості консолідації банків шляхом злиття і поглинання в умовах необхідності збільшення капіталізації та глобалізації фінансового ринку;

· розробити пропозиції щодо практичного застосування банками сек’юритизації активів для підвищення рівня достатності власного капіталу та диверсифікації джерел фінансування.

Об’єктом дослідження є діяльність банків щодо формування власного капіталу і забезпечення відповідного рівня капіталізації.

Предмет дослідження – механізм формування власного капіталу та нарощення рівня капіталізації банків України.

Методи дослідження. За основу дисертаційного дослідження взято діалектичний підхід до вивчення економічних і фінансових явищ, який передбачає виявлення закономірностей, тенденцій та взаємозалежностей їхнього розвитку. Теоретичну базу роботи становлять загальнонаукові методи і прийоми досліджень: 1) системного оцінювання при дослідженні економічної сутності капіталу банку; 2) аналізу й синтезу для визначення ролі власного капіталу у формуванні сукупного капіталу банків; 3) спостереження, порівняння, групування при вивченні порядку формування власного капіталу груп банків; 4) графічного зображення даних при оцінюванні стану капіталізації й достатності власного капіталу банківської системи; 5) кореляційно-регресійного аналізу для виявлення залежностей між чистими активами та власним капіталом банку;

6) статистичного аналізу (динамічні ряди, індекси) в дослідженні закономірностей формування власного капіталу груп банків; 7) прогнозування при визначенні величини власного капіталу та його складових для окремих груп банків і банківської системи; 8) модифікований метод ланцюгових підстановок у виявленні ступеня впливу факторів на рівень внутрішньої капіталізації банку.

Інформаційну основу дослідження становлять нормативні та законодавчі акти, які регулюють діяльність банків, зокрема банківське законодавство, інструкції та положення; наукові праці вітчизняних і зарубіжних економістів з теорії банківської справи, банківського менеджменту; наукові та практичні дослідження у фахових економічних виданнях, матеріали науково-практичних конференцій та семінарів, періодичних видань з питань формування банківського капіталу; матеріали Національного банку України та Асоціації українських банків (АУБ); фінансова та статистична звітність банків; ресурси Інтернету.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі проведено комплексне дослідження процесу капіталізації банківської системи України, що дало змогу узагальнити наявні розробки й одержати такі наукові результати:

вперше:

· обґрунтовано концептуальний підхід до ринкового оцінювання величини власного капіталу банку з використанням методу дюрацій, у результаті чого стає можливим урахування таких складових: грошових ресурсів (потоки грошових коштів банку), часу (процес дисконтування) та ризику (процентна ставка); відповідно до цього встановлено, що ринковий підхід у визначенні величини власного капіталу банку відображає реальний рівень ризику дисконтованих грошових потоків, як надходжень за активами, так і виплат за пасивами з урахуванням очікуваних грошових потоків із позабалансових статей банку;

удосконалено:

· трактування сутності поняття “капітал банку” з урахуванням єдності матеріально-речового змісту та суспільно-економічної форми цієї дефініції; відповідно до цього визначено основні характеристики капіталу банку, які мають вагоме значення у системі банківського менеджменту: накопичена цінність у суспільстві; об’єкт управління, власності та розпорядження; економічний, інвестиційний ресурс; джерело доходу і носій фактора ризику;

· оцінювання внутрішньої здатності банків щодо підвищення рівня капіталізації за рахунок реінвестування чистого прибутку на основі використання багатофакторної мультиплікативної моделі; це дало змогу з’ясувати, що збільшення кожного фактора цієї моделі (маржі прибутку, дохідності активів, мультиплікатора капіталу та коефіцієнта реінвестування) веде до зростання рівня капіталізації банку і зниження ризиковості його діяльності.

дістало подальший розвиток:

· обґрунтування змісту балансового, регулятивного та економічного капіталу банку, що зумовлено особливостями їхньої структурної будови і потребами достовірного визначення консолідованої величини реальних банківських ризиків у контексті нових положень Базельських вимог; це дасть змогу банкам сформувати власний капітал, необхідний для покриття втрат від непередбачуваних ризиків у межах підтримки відповідного стандарту платоспроможності, а також адекватно оцінити загальний рівень достатності власного капіталу й проаналізувати стратегію щодо його підтримки на перспективу;

· визначення змісту поняття “капіталізація банку” як сукупності економічних відносин між суб’єктами ринкового середовища щодо формування, оцінювання та використання їхнього власного капіталу; це дало змогу обґрунтувати розмежування понять “пряма капіталізації банку” – як безпосереднє поповнення власного капіталу банку за рахунок реінвестування певної частини чистого прибутку і “зворотна капіталізація банку” – як процес визначення вартості акцій банку на основі прибутку, який він генерує, здійснюючи активні операції на ринку фінансових послуг;

· визначення теоретичних аспектів інтегральної оцінки достатності власного капіталу банку; на відміну від існуючого підходу, який акцентує увагу на врахуванні кредитного ризику активних операцій банку в процесі обчислення економічних нормативів капіталу, запропоновано комплексний підхід з урахуванням впливу фінансового важеля (лівериджа) та рівня іммобілізації капіталу, що сприяє формуванню оптимального співвідношення власного капіталу і банківських зобов’язань, а також робить можливим вчасне виявлення капіталу, спрямованого на фінансування недохідних банківських активів;

· обґрунтування переваг консолідації банківського капіталу шляхом злиття та поглинання банків на основі положень синергетичної теорії, яка, на відміну від інших розроблених теорій, зорієнтованих на задоволення власних амбіцій менеджерів банку, базується на поняттях циклічності й нелінійності природного розвитку суб’єктів економічної системи в умовах ринку, передбачає досягнення фінансової та операційної синергії, підвищення капіталізації й рентабельності банків за рахунок ефекту масштабу як на внутрішньому, так і на міжнародному рівні;

Практичне застосування одержаних результатів. Запропоновані в дисертації підходи, методи та отримані результати мають практичне значення для активізації процесу нарощення банками обсягів капіталізації, підвищення рівня достатності власного капіталу і полягають у таких положеннях: 1) рекомендації щодо виявлення величини втрат власного капіталу банку та вимірювання рівня ризику від змін процентних ставок; 2) пропозиції щодо аналізу структурної будови власного капіталу банку та прогнозування його обсягів; 3) обґрунтування необхідності врахування функціональної залежності чистих активів і власного капіталу при виборі джерел нарощення капіталізації банку; 4) рекомендації щодо застосування фінансового інструменту сек’юритизації активів для підвищення рівня адекватності власного капіталу банку.

Окремі положення та пропозиції дисертації взяті для впровадження банками України: рекомендації використання економіко-математичних методів для аналізу структурної будови власного капіталу та прогнозування його обсягів враховані Хмельницькою філією ПриватБанку (довідка № 15.01.201-46 від 26.09.2007 р.), пропозиції щодо врахування дії мультиплікатора капіталу в досягненні бажаної прибутковості за наявного ризику прийняті Філією “Відділення Промінвестбанку в м. Тернопіль” (довідка № 4234 від 02.10.2007 р.), можливості використання мультиплікативної моделі оцінки рівня внутрішньої капіталізації банку розглянуті Хмельницькою обласною філією Укрсоцбанку (довідка № 03-18/26 від 04.10.2007 р.), рекомендації щодо використання ринкового методу визначення величини власного капіталу враховані в практичній діяльності Тернопільською філією ВАТ АБ “Укргазбанк” (довідка № 01/18-808 від 10.10.2007 р.).

Науково-методичні розробки, запропоновані в роботі, впроваджені у навчальний процес Тернопільського національного економічного університету при викладанні курсу “Банківські операції” (довідка № 126-25/1389 від 04.10.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Теоретичні положення, наукові результати дослідження, рекомендації, висновки і пропозиції, що виносяться на захист, одержані автором самостійно та є його науковим доробком.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію й отримали позитивну оцінку на 10 наукових і науково-практичних конференціях, серед яких: “Розвиток фінансової системи України в умовах ринкових трансформацій” (м. Вінниця, 2004 р., 2006 р.), “Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у перехідний період” (м. Хмельницький, 2004–2005 рр.), “Соціально-економічні проблеми реформування українського суспільства” (м. Житомир, 2005 р.), “Економічні проблеми ринкової трансформації України” (м. Львів, 2005 р.), “Фінансово-кредитне стимулювання економічного зростання” (м. Луцьк, 2005 р.), “Фінансовий потенціал регіонів України в умовах ринкової економіки” (м. Чернівці, 2006 р.), “Економічний і соціальний розвиток України в XXI столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації” (м. Тернопіль, 2006 р.), “Перспективи та пріоритети розвитку економічного аналізу” (м. Донецьк, 2006 р.).

Наукові публікації. За темою й результатами дисертаційного дослідження опубліковано 22 наукові праці в наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій загальним обсягом авторського матеріалу 8,51 д. а., із них 12 статей – у провідних фахових виданнях загальним обсягом 6,62 д. а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 192 сторінки, що вміщує 19 таблиць на 19 сторінках, 23 рисунки на 23 сторінках, 23 додатки на 38 сторінках. Список використаних джерел налічує 225 найменувань на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Теоретичні засади функціонування капіталу банку” комплексно досліджено сутність капіталу банку загалом і власного капіталу як головної його складової. Розкрито специфіку визначення величини власного капіталу банку.

У дисертації з’ясовано, що капітал банку є похідним від первинної категорії капіталу взагалі, узагальнює основні риси й особливості капіталу кожного банку зокрема та формує загальне поняття капіталу банківської системи. Визначальну роль у пізнанні капіталу банку відіграють відносини економічної власності, кількісний і якісний аспекти якої розкривають його матеріально-речовий зміст та суспільно-економічну форму. Природа капіталу банку безпосередньо пов’язана з економічною сферою його вияву, тому, будучи носієм результату економічних відносин суб’єктів фінансово-господарської діяльності, капітал банку виступає об’єктом власності, розпорядження і фінансового управління; накопиченою цінністю у суспільстві; виробничим, інвестиційним ресурсом; джерелом доходу та носієм фактора ризику.

Капітал банку – це сукупність власних, залучених і позичених коштів, що перебувають в розпорядженні банку і використовуються ним для формування матеріальних, нематеріальних і фінансових активів в грошовій формі та здійснення своєї діяльності з метою отримання прибутку. Виокремлення у складі капіталу банку окремих елементів (власний, залучений та позичений капітал) дає змогу зарахувати його до капіталу функціонуючого, а не лише посередницького, головна мета якого полягає у формуванні прибутку банку, доходів його клієнтів у формі дивідендів і процентів та створенні сприятливих умов для подальшого розвитку банківської установи в економічній системі на ринкових принципах, пов’язаних з факторами часу, ризику й ліквідності.

Основою формування капіталу банку, фундаментом його діяльності, запорукою стабільності та надійності є власний капітал як один із базових елементів, який сформований за рахунок коштів його власників, використовується у процесі здійснення банківської діяльності з метою отримання прибутку, сприяє підвищенню довіри клієнтів до банку в результаті виконання властивих йому функцій (захисна, оперативна, регулювальна).

Здійснене дослідження сутності балансового, регулятивного та економічного капіталів з позицій наявних концепцій управління банківськими ризиками дало змогу встановити особливості їхнього визначення, виявити відмінності між ними, з’ясувати їхні роль і значення у діяльності банку для підтримки необхідного рівня платоспроможності та ліквідності. На відміну від балансового капіталу, який визначається як різниця між балансовою вартістю активів і зобов’язань банку на конкретну дату, регулятивний капітал як сукупність різноманітних балансових статей, що характеризують ризики банківської діяльності, дає реальну оцінку розміру власного капіталу банку, орієнтовану на можливі втрати за ризиковими операціями банку. Саме це й зумовлює використання регулятивного капіталу для розрахунку економічних нормативів, показників ефективності діяльності, оцінювання стабільності та надійності банків.

Розширення спектра банківських ризиків за сучасних економічних умов зумовило необхідність аналізу не лише кредитного ризику, що враховується в обчисленні регулятивного капіталу, а й ринкового та операційного ризиків. З урахуванням цього в дисертації обґрунтовано доцільність використання концепції економічного капіталу, яка дасть змогу визначати величину власного капіталу з урахуванням мінімізації консолідованих банківських ризиків. Величину економічного капіталу банку необхідно розраховувати з урахуванням конкретних рівнів ризику банківських операцій і вона повинна покривати не всі можливі втрати банку, а лише ті, які мають високу ймовірність настання.

З огляду на те, що кожний аспект банківської діяльності прямо чи опосередковано пов’язаний з наявністю власного капіталу, особливу увагу в дисертаційній роботі звернуто на специфіку визначення величини власного капіталу. Проведене дослідження виявило три методологічних підходи до оцінювання власного капіталу банку: балансовий, розрахунковий та ринковий. Враховуючи виявлені недоліки перших двох підходів, вказано на доцільність використання ринкового підходу, який сприяє реальному відображенню рівня ризику дисконтованих грошових потоків банку. Запропоновано визначати ринкову вартість власного капіталу банку як очікуваний чистий грошовий потік від поточної (балансової) вартості власного капіталу банку, що обчислюється шляхом сумування очікуваних грошових потоків за активами банку з вирахуванням очікуваних грошових потоків за пасивами з одночасним урахуванням чистих грошових потоків із позабалансових статей банку.

Для отримання реальної оцінки ринкової величини власного капіталу з урахуванням можливих її змін під впливом коливань процентних ставок на ринку подано рекомендації щодо використання методу аналізу дюрацій активів і пасивів банку. Незважаючи на певні труднощі реалізації концепції дюрації у діяльності банків, результат її використання дасть змогу не лише визначити ринкову вартість банківських активів і пасивів, а й розрахувати величину розриву середньозважених строків погашення грошових потоків, що може бути ефективно використано керівництвом для довгострокового планування діяльності банку, а також в управлінні його активами і пасивами.

У другому розділі “Аналіз сучасного стану капіталізації банківської системи України” проведено дослідження процесу формування власного капіталу банків та його особливостей у розрізі окремих груп банків, проаналізовано стан капіталізації й достатності власного капіталу банківської системи України.

Зміцнення капітальної бази вітчизняної банківської системи значною мірою залежить від існуючої практики формування банками власного капіталу, що визначає перспективи нарощення обсягів капіталізації. Формування власного капіталу банку – доволі складний процес, зумовлений організаційно-правовою формою діяльності банку та наявністю відповідних джерел ресурсів. Так, структура банківської системи України за станом на 1 січня 2007 р. характеризується переважанням акціонерної форми управління: серед 193 зареєстрованих банків 133 банки – акціонерні товариства (92 – відкритого, 41 – закритого типу) і 32 банки – товариства з обмеженою відповідальністю. Кожна з форм організації банківського бізнесу має свої переваги та недоліки з точки зору стратегії розвитку банку й вибирається його засновниками залежно від цілей і завдань, які вони ставлять перед собою.

За умов високого рівня витратності й ризиковості процес акціонування банків за останні роки дещо уповільнився, оскільки отримання дивідендів за акціями та їхній розмір на момент придбання не гарантуються банком, що спричиняє певний рівень ризику вкладення коштів акціонерів. Кількість банків у формі відкритих акціонерних товариств (ВАТ) упродовж 2001–2006 рр. зменшилась на 3 одиниці, а їхня частка в сукупності банків-акціонерних товариств на кінець 2006 р. становила 67,9%; кількість банків у формі закритих акціонерних товариств (ЗАТ) коливається в межах 41–43, що становить чверть від сукупності всіх діючих банків.

Дослідження структурної будови власного капіталу окремих груп банків виявило неоднакову їхню роль у формуванні сукупного власного капіталу та його складових у банківській системі. Лідерські позиції утримують найбільші банки; участь великих банків є переважною у створенні резервного капіталу, прибутку звітного року й іншого капіталу; роль середніх банків найбільш відчутно виявляється у формуванні прибутку минулих років; за рахунок малих банків значною мірою сформований статутний капітал, резерви переоцінки і власний капітал у банківській системі загалом.

Виявлені тенденції різної динаміки обсягів і питомої ваги складових власного капіталу вказаних груп банків можна пояснити неоднаковими їхніми можливостями щодо вибору джерел формування та поповнення власного капіталу. Підтвердженням цього є побудовані тренди, на основі яких зроблений інтервальний прогноз власного капіталу і його складових елементів.

Проведений аналіз стану капіталізації банківської системи України показав, що впродовж 2001–2006 рр. простежується чітка тенденція до зростання капіталу банківської системи у 2006 р. порівняно з попереднім роком на 59% і власного капіталу – на 67,2% (в 2005 р. – на 38,2%) (табл. 1). Порівняно з 2001 р. банки значно наростили обсяги сукупних активів (у 7 разів) і наданих кредитів (у 8,6 разу). Абсолютний приріст заборгованості за кредитними вкладеннями банків у 2006 р. (101,8 млрд. грн.) майже в 2 рази перевищив приріст 2005 р. (54,8 млрд. грн.).

Однак, незважаючи на стрімке зростання банківських активів упродовж 2001–2006 рр., адекватного збільшення власного капіталу не відбулося – лише в 5,3 разу: з 6,5 до 42,6 млрд. грн., що становило 7,9% ВВП на кінець 2006 р. За таких умов досягнутий рівень капіталізації банків є недостатнім, і це призводить до закономірних кількісних обмежень, яких зазнає банківська система при виконанні властивих їй функцій щодо забезпечення економіки країни необхідними фінансовими ресурсами. Заслуговують на увагу й позитивні зрушення: вперше в 2006 р. банкам вдалося досягти збалансованого зростання власного капіталу й активно-пасивних операцій (показники динаміки власного і статутного капіталів банківської системи – 167,2% та 162,7% перевищують темпи зростання активів – 159%), а надані банками кредити в економіку зросли на

71% (найвищий результат за останні шість років). Ці факти свідчать про те, що банківський сектор набуває сили ефективного інструменту політики економічного розвитку країни.

Таблиця 1

Динаміка основних макроекономічних показників у 2001–2006 рр.

(млн. грн.)

Показники | 2001р. | 2002 р. | 2003 р. | 2004 р. | 2005 р. | 2006 р.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) | 204190 | 225810 | 267344 | 345113 | 441452 | 535860

Темп зростання, %– | 110,6 | 118,4 | 129,1 | 127,9 | 121,4

Сукупний капітал банків | 47591 | 63896 | 100234 | 134348 | 213878 | 340179

Темп зростання, %– | 134,3 | 156,9 | 134,0 | 159,2 | 159,1

Власний капітал | 7915 | 9983 | 12882 | 18421 | 25451 | 42566

Темп зростання, %– | 127,1 | 129,1 | 143,0 | 138,2 | 167,2

Питома вага власного капіталу в сукупному капіталі банків, % |

16,6 |

15,6 |

12,8 |

13,7 |

11,9 |

12,5

Статутний капітал | 4576 | 6003 | 8116 | 11648 | 16144 | 26266

Темп зростання, %– | 131,2 | 135,2 | 143,5 | 138,6 | 162,7

Банківські активи загальні | 50785 | 67774 | 105539 | 141497 | 223024 | 353086

Темп зростання, %– | 133,4 | 155,7 | 134,1 | 157,6 | 158,3

Кредити, надані банками

в економіку України |

28373 |

42035 |

67835 |

88579 |

143418 |

245226

Темп зростання, %– | 148,1 | 161,4 | 130,6 | 161,9 | 171,0

Виявлена у процесі дослідження функціональна залежність між власним капіталом і чистими активами банківської системи та окремих груп банків дала змогу окреслити реальні можливості банків щодо підвищення рівня капіталізації з урахуванням дії мультиплікатора капіталу. Як свідчать дані табл. 2, при збільшенні власного капіталу системи банків на 1 млн. грн., чисті активи зростають в середньому на 8,608 млн. грн., і навпаки, збільшення чистих активів на 1 млн. грн. призводить до зростання власного капіталу банків в середньому лише на 115,7 тис. грн. В найбільшій мірі можуть наростити свої чисті активи за рахунок збільшення власного капіталу на 1 млн. грн. найбільші та великі банки – в середньому на 9,596 млн. грн. і 9,811 млн. грн., а в найменшій мірі відбувається зростання чистих активів в групі малих банків – в середньому на 4,377 млн. грн.

Таблиця 2

Прямі та обернені економіко-математичні залежності чистих активів і власного капіталу банківської системи України

Групи банків* | Економетрична залежність та її статистичні характеристики

пряма залежність: y = f (x),

де y – чисті активи, млн. грн.;

x – власний капітал, млн. грн. | обернена залежність: = f(x),

де x – чисті активи, млн. грн.;

y – власний капітал, млн. грн. | R – коефіцієнт кореляції

(щільність

зв’язку)

I група | 0,9959

II група | 0,9855

III група | 0,9694

IV група | 0,9923

Система банків | 0,9978

*Відповідно до рішення комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків № 364 від 25.грудня 2006р. на 2007 р. встановлені граничні розміри активів для груп банків: I – більше, ніж 5 млрд. грн., II – більше, ніж 2 млрд. грн., III – більше, ніж 700 млн. грн., IV – менше, ніж 700 млн. грн.

Потужність вітчизняного банківського сектору за показником забезпеченості власним капіталом характеризує проведене Національним банком України групування банків за розміром сплаченого статутного капіталу. На початок 2007 р. налічувалось 53 банки зі статутним капіталом понад 100 млн. грн., а середній розмір статутного капіталу на один банк становив 393,5 млн. грн. Найбільша кількість банків (65 одиниць) у групі з розміром статутного капіталу 25–50 млн. грн., де середній розмір сплаченого капіталу на один банк становить 38,4 млн. грн., і лише два банки мають статутний капітал розміром до 5 млн. грн. Збільшення статутного капіталу на один діючий банк у 2006 р. на 57,9% відбулося за рахунок нарощення статутного капіталу банками в 15 з 26 регіонів України.

Інтегральним показником оцінювання стану якісної капіталізації банків зокрема і банківської системи загалом є достатність власного капіталу (адекватність ризикам банківської діяльності та здійснюваним операціям), яку слід розглядати з двох позицій: інституційної й показника співвідношення власного капіталу і активів, зважених за ступенем ризику банку. Результати проведеного аналізу засвідчують дотримання банками нормативів достатності власного капіталу, але виявлено негативну тенденцію до зниження показника адекватності регулятивного капіталу протягом 2006 р. з 14,95% до 14,19%, а впродовж першого півріччя 2007 р. – до 13,95%, що загрожує зниженню стійкості банківської системи за умов погіршення якості кредитного портфеля банків. Високі, порівняно з нормативом, фактичні значення показника адекватності основного капіталу (Н3) по банківській системі і за кожною з груп банків не лише характеризують достатність їхнього основного капіталу, а й вказують на невисокий рівень ефективності його використання.

Для комплексного оцінювання рівня адекватності власного капіталу банку, крім обов’язкових економічних нормативів капіталу, у дисертації запропоновано визначати також показники фінансового важеля та іммобілізації капіталу, які органічно доповнюють характеристику якісного стану капіталізації банку.

У третьому розділі “Шляхи та методи нарощення обсягів капіталізації банків” досліджено перспективні джерела збільшення банками обсягів капіталізації і методи підвищення рівня достатності власного капіталу з точки зору забезпечення конкурентоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості банків.

Головним внутрішнім джерелом нарощення обсягів капіталізації для найбільших і великих банків слід вважати прибуток, який водночас є функцією інвестиційної, фінансової та дивідендної політики банку, а також кінцевим результатом їхнього комплексного втілення на практиці. У дисертації звернуто увагу на два способи нарощення обсягів капіталізації банку за рахунок прибутку: безпосереднє збільшення прибутку шляхом зростання дохідності активних операцій відповідно до принципів кредитно-інвестиційної політики і реінвестування чистого прибутку. Важливим аспектом у прагненні наростити прибуток за рахунок збільшення доходів за активними операціями має бути вдосконалення системи контролю за ризиками, оскільки розширення діапазону активних операцій вимагає мінімізації ризиків шляхом створення резервів з ліквідних безризикових активів для компенсації можливих втрат. Банки повинні забезпечувати оптимальну дивідендну політику, яка б максимізувала ринкову вартість банківських акцій із обов’язковим врахуванням потреб акціонерів.

Найбільш оптимальним варіантом використання чистого прибутку для збільшення обсягів капіталізації слід вважати його повне або часткове реінвестування. Для визначення внутрішньої здатності банку до нарощення капіталізації запропоновано використовувати багатофакторну мультиплікативну модель, яка дає можливість дослідити зв’язок між показниками прибутковості та ризику банку:

G = SP PA MK ,

де SP – маржа прибутку, PA – дохідність активів, MK – мультиплікатор капіталу, – коефіцієнт накопичення чистого прибутку, що реінвестується банком.

Проведений факторний аналіз рівня внутрішньої капіталізації банку за допомогою модифікованого методу ланцюгових підстановок довів, що збільшення кожного фактора цієї моделі веде до зростання рівня внутрішньої капіталізації банку, а отже, і до зниження ризиковості його діяльності.

Обґрунтовано, що консолідація банків – один із перспективних способів нарощення капіталізації банків. В її основі має бути інтеграційна стратегія, адже забезпечуючи зниження витрат і збільшуючи прибутки за рахунок масштабу, вона надає учасникам консолідації певну самостійність, зберігає ринкову ініціативність і відповідальність за прийняті управлінські рішення.

Консолідація банків може відбуватися як на внутрішньому, так і на міжнародному рівні за участю іноземного капіталу, прихід якого слід вважати стимулюючим фактором процесів банківських об’єднань, що позитивно вплине на підвищення рівня капіталізації банківської системи країни. Потенційними об’єктами таких процесів консолідації на найближче майбутнє будуть найбільші та великі банки, які належать до першої і другої груп за розміром активів. З високою ймовірністю можна стверджувати, що, передусім це будуть ті банківські установи, які вже залучили капітал на міжнародних фінансових ринках (синдиковані кредити, прямі кредитні угоди з іноземними партнерами та ін.).

Можливі такі варіанти консолідації іноземного капіталу з вітчизняними банківськими структурами: перший – поступове злиття, проникнення іноземних інвесторів у вітчизняні банки, що дає змогу українським акціонерам і власникам пристосуватись до співіснування з іноземними інвесторами; другий варіант – вихід на відкритий ринок первинного публічного розміщення акцій (IPO), що відбувається за рахунок продажу частини акцій іноземним інвесторам на відкритому фондовому ринку, але власники банків не втрачають при цьому права управляти своїм банком. Основними стримуючими факторами проведення операцій IPO вітчизняними банками на сьогодні є нерозвиненість фондового ринку, низький рівень капіталізації, значні витрати в таких операціях, законодавчі проблеми та небажання власників втратити контроль над своєю власністю. Здебільшого банки просто не готові вийти на відкритий фондовий ринок через низьку привабливість їхніх інвестиційних цінних паперів. Більш перспективним слід вважати третій варіант – приватне розміщення акцій, що є власне короткостроковим структурованим інструментом залучення капіталу (особливо привабливим для малих банків), коли банкам – емітентам наперед відомі потенційні інвестори і вони заздалегідь можуть обговорити всі умови майбутньої співпраці з ними.

У результаті консолідаційних перетворень великі банки зможуть успішно впроваджувати політику тривалого фінансування інвестиційних та лізингових проектів з метою найбільш повного задоволення попиту клієнтів і регулювання власних ризиків, зберігаючи при цьому фінансову стійкість, ліквідність та платоспроможність; невеликим банкам доведеться погодитись на приєднання до потужних і стабільних кредитних установ або обмежити свою діяльність, знизивши власний статус до рівня місцевих кооперативних банків чи трансформуватися у небанківські фінансові установи.

В дисертації доведено перспективні можливості регулювання рівня достатності власного капіталу банками за рахунок використання фінансової інновації сек’юритизації активів, яка дасть змогу покращити структуру балансу банку, диверсифікувати джерела фінансування та поповнити капітал. Запровадження фінансової техніки сек’юритизації активів у вітчизняній банківській практиці потребує комплексного розгляду в контексті становлення та розвитку фондового ринку, банківської системи, а також в рамках пріоритетів реформування економіки країни в цілому. Запропоновано ухвалити спеціальний закон про сек’юритизацію з детальним обґрунтуванням механізму її проведення банками, розробкою нових видів договірних зобов’язань, вирішенням проблем із можливим банкрутством спеціалізованих установ – емітентів цінних паперів, оптимізацією оподаткування таких операцій.

ВИСНОВКИ

Дослідження сутності власного капіталу банків і проблем капіталізації банківської системи України дало змогу отримати низку висновків та узагальнень, розробити рекомендації науково-теоретичного та прикладного характеру.

1. Перспективи інтеграційних процесів тісно пов’язані із суттєвими змінами в економіці країни, фінансовим підґрунтям яких є економічна безпека банківського сектору. Зміцнення капітальної бази вітчизняної банківської системи та перспективи її входження до Європейського співтовариства значною мірою залежать від практики вдосконалення формування власного капіталу банківськими установами, що зумовлює й перспективи його нарощення. Для збільшення обсягів капіталізації банкам потрібно використовувати як внутрішні, так і зовнішні джерела, а для підтримки рівня адекватності власного капіталу – вести пошук різних способів, які дадуть змогу знизити ризики, підвищити ліквідність та конкурентоспроможність на ринку.

2. Глибинна сутність капіталу банку випливає з органічного поєднання матеріально-речового змісту й суспільно-економічної форми, що і стало результатом теоретичного дослідження. Запропоноване в дисертації тлумачення капіталу банку дає змогу стверджувати, що капітал банку – це частина банківських ресурсів, яка спрямована в оборот і приносить прибуток банку, тобто є самозростаючою вартістю; власний капітал – одна зі складових капіталу банку, яка сформована за рахунок коштів його власників та використовується у процесі здійснення банківської діяльності з метою отримання прибутку, забезпечення фінансової стійкості й конкурентоспроможності.

3. Визначення величини власного капіталу банку на основі балансового методу або як сукупності певних його складових базується на недостатній інформації щодо всіх банківських ризиків і не відображає реальної вартості активів та пасивів банку. Запропоноване в дисертаційній роботі застосування ринкового підходу до визначення величини власного капіталу банку дасть змогу врахувати очікувані грошові потоки з балансових і позабалансових статей банку, а використання методу аналізу дюралії дозволить врахувати ступінь чутливості реагування ринкової вартості активів та зобов’язань банку (а отже, й власного капіталу) на зміни ринкової процентної ставки.

4. Визначальний вплив на процес формування власного капіталу банків має організаційно-правова форма здійснення банківської діяльності. Хоча більшість банків функціонує у формі відкритих акціонерних товариств, відкритість банківської системи України не зростає. Різні за величиною активів банки мають неоднакові можливості щодо формування власного капіталу, але головна проблема для всіх банків на сьогодні полягає у відсутності ефективно діючого фондового ринку, що робить неможливим вільний обіг банківських акцій. Важливою проблемою залишається також закритість і непрозорість вітчизняної банківської системи: закрита форма акціонерних товариств обмежує можливості вкладників в отриманні достовірної інформації про фінансовий стан банку, якісну характеристику та обсяги

його власного капіталу.

5. Складність та неоднозначність трактування поняття “капіталізація банку” зумовлені можливістю його дослідження і як процесу використання прибутку банків для нарощення капіталізації, і як методу визначення ринкової вартості банківських акцій. Основу капіталізації банку формують фінансово-економічні відносини між різними суб’єктами ринку щодо створення, оцінювання власного капіталу та його використання. Визначення рівня капіталізації банків має базуватись на врахуванні кількісних (обсягів власного й статутного капіталу) і якісних (структури власного капіталу та достовірної оцінки окремих його складових) показників.

6. Збільшення загальних активів, в тому числі й кредитів, наданих банками в економіку країни на кінець 2006 р. свідчить про посилення ролі й участі банків як фінансових посередників у процесі формування фінансових ресурсів вітчизняної економіки. Водночас, невідповідність зростання власного капіталу стрімкому зростанню банківських активів свідчить про недостатній рівень капіталізації, який на сьогодні є одним зі стримуючих факторів подальшого стабільного розвитку та ефективного функціонування банків, їхньої активної участі в забезпеченні економічного зростання країни.

7. Якісний показник вимірювання капіталізації банків – це достатність (адекватність) власного капіталу здійснюваним банком операціям, сучасне оцінювання якої на практиці здійснюється з урахуванням кредитного ризику відповідно до положень Базеля I. Навіть при умові дотримання вітчизняні банками нормативних розмірів статутного та регулятивного капіталу (інституційна позиція), запропонований НБУ мінімальний розмір статутного капіталу на рівні 10 млн. євро буде складним для виконання для більшості малих і середніх банківських установ, що, безумовно, призведе до зменшення їхньої кількості. З урахуванням диверсифікації ризиків сучасного економічного простору обґрунтовано необхідність застосування нових, удосконалених способів визначення операційного, кредитного і ринкового ризиків відповідно до основних положень Базеля II при обчисленні нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2).

8. Головним внутрішнім джерелом нарощення обсягів капіталізації для найбільших