ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ТАРАСОВ Володимир Володимирович

УДК 930 2 (477)

РОЛЬ ПУБЛІЦИСТИКИ у вивченні “БІЛИХ ПЛЯМ” української ІСТОРІЇ. 1989-1991 рр.

07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Дніпропетровськ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української історії та етнополітики Дніпропетровського національного університету

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор

Якунін Віктор Кузьмич,

Дніпропетровський національний університет,

професор кафедри української історії та етнополітики

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, доцент

Посохов Сергій Іванович,

Харківський національний університет,

декан історичного факультету,

доцент кафедри історіографії,

джерелознавства і археології

доктор історичних наук, професор

Кривчик Геннадій Георгійович,

Придніпровська академія архітектури і будівництва,

зав. кафедрою українознавства

Захист відбудеться “19” березня 2008 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 в Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Шевченка, 1, Палац студентів, ауд. 30.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м.Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий “18” лютого 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доц. |

Кривий І.О. |

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В історії української історичної науки період кін. 1980-х – поч. 1990-х рр. є перехідним етапом від зламу “застійної криги” в історичних дослідженнях радянського часу до побудови новітнього образу минулого в контексті пострадянської історіографії. Оскільки в авангарді цього процесу перебувала публіцистична література, аналіз її місця і ролі постає невід’ємною складовою дослідження історії та історіографії кін. 1980-х – поч. 1990-х рр. Як зазначає російський дослідник І.Орлов: “Для ряду хронологічних відрізків (неп, хрущовська “відлига” і горбачовська “перебудова”) історіографічна реконструкція неможлива без урахування публіцистики, що, почасти, випереджала монографічні дослідження в галузі оцінювальних суджень” Орлов И. Современная российская историография ХХ ст.: смена научной парадигмы? // Харківський історіографічний збірник. – Х.: Вид-во НУА, 2006. – Вип.8. – С.17.. Слід зауважити, що стосовно епохи перебудови ні в українській, ні в зарубіжній історіографії поки що не приділена належна увага цьому історіографічному феномену.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження написане у річищі проблематики держбюджетної теми “Теоретико-методологічні проблеми етнонаціо-нальної та соціальної історії Наддніпрянської України XVI-XX ст.” (номер державної реєстрації № 0106U000789).

Об’єктом дисертаційного дослідження є вітчизняна публіцис-тичн-а література кін. 1980-х – поч. 1990-х рр.

Предметом – проблема відкриття та ліквідації “білих плям” української історії в джерельному зрізі публіцистики республіканського рівня 1989-1991 рр. Зазначена проблема розгортається на тлі трьох складників перебудовного історіографічного процесу, а саме: наративізації української історії (включення раніше невідомих чи “заборонених” фактів); переоцінки традиційних історичних підходів радянської історіографії; концептуалізації української історії.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є визначення ролі публіцистичної літератури в процесі дослідження “білих плям” української історії упродовж 1989-1991 рр. Основна увага приділена проблемі внеску публіцистики до загального багажу перебудовної історіографії, визначенню масштабів її впливу на тодішню історіографічну ситуацію.

Поставлена мета вимагає розв’язання ряду завдань, серед яких:

· дати всебічну наукову характеристику проблеми “білих плям” в історії України, проаналізувати її витоки та характер;

· на матеріалі української публіцистики 1989-1991 рр. дослідити основну проблематику “білих плям” в історичному процесі;

· провести типологізацію “білих плям” української історії та класифікувати публіцистичні письменства, задіяні у процесі усунення “білих плям”;

· проаналізувати характер, особливості та методи роботи української публіцистики перебудовного часу у процесі дослідження “білих плям” української історії;

· визначити спільні та відмінні риси між процесами дослідження “білих плям” на теренах наукової та публіцистичної літератури;

· узагальнити досвід дослідницької роботи, накопичений в публіцистиці 1989-1991 рр., оцінити його з позиції новітніх тенденцій в сучасній українській історіографії.

Хронологічні рамки пов’язані зі стратегією дослідження і охоплюють період 1989-1991 рр., який найбільш повно репрезентує зазначену проблематику.

Територіальні межі окреслюються адміністративними кордонами УРСР зазначеного періоду часу.

Наукова новизна одержаних результатів випливає із змісту проаналізованого матеріалу, характеру отриманих результатів і може бути окреслена за допомогою наступних положень, що виносяться на захист:

· вперше на теренах української історичної науки здійснено спробу комплексно дослідити проблему ролі публіцистичної літератури 1989-1991 рр. в процесі вивчення “білих плям” української історії;

· визначено основні напрямки розвитку вітчизняної історичної науки кін. 1980-х – поч. 1990-х рр., розкрито особливості тогочасної історіографічної ситуації;

· на історичному матеріалі публіцистичного сплеску 1989-1991 рр. проаналізовано процес формування нового образу минулого, який, почасти, продовжує розгортатись і в межах сучасної історіографії;

· прослідковано та проаналізовано головні етапи трансформації радянської історіографії протягом кін. 1980-х – поч. 1990-х рр. на прикладі проблематики “білих плям” історії;

· доопрацьовано існуючу в пострадянському історіографічному просторі класифікацію “білих плям” історії та запропоновано нові елементи класифікаційної схеми для “білих плям” історії України;

· схарактеризовано й визначено основні механізми впливу інституту політичної оцінки на процес дослідження української історії впродовж кін. 1980-х – поч. 1990-х рр.;

· зроблено спробу спростувати тенденцію в пострадянській та сучасній українській історіографії до тлумачення публіцистики 1989-1991 рр. як суцільно спрощеної та кон’юнктурної; переосмислено її значення для подальшого поступу історичної науки.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній всебічно досліджується маловивчена на українських та зарубіжних наукових теренах проблематика “білих плям” історії України, що відкриває перспективу для концептуальної розробки проблеми становлення упродовж кін. 1980-х – поч. 1990-х рр. сучасної історичної науки, її трансформації із радянського наукового контексту у пострадянський та національний. Пропоноване дослідження сприятиме розв’язанню низки термінологічних проблем, зокрема проблеми визначення та сфери вжитку понять “білі плями” історії, “публіцистика” та ін.

Практична значимість отриманих результатів ґрунтується на безпосередній потребі сучасної історичної науки в дослідженні основних засад її розвитку та становлення. Висновки й рекомендації, висловлені в ході дослідження проблеми доцільно використовувати в навчальних курсах “Історіографія історії України” та “Джерелознавство історії України” для історичних факультетів вищих учбових закладів, у спецкурсах та семінарах з актуальних питань новітньої й сучасної історіографії, а також для міждисциплінарних спецкурсів “Історична публіцистика”, “Теорія публіцистики”, “Історія журналістики кін. 1980-х – поч. 1990-х рр.”.

Особистий внесок здобувача полягає в самостійному розв’язанні поставлених завдань. Дисертантом досліджена проблема ролі публіцистичної літератури 1989-1991 рр. в процесі вивчення “білих плям” української історії, визначено центральні напрямки розвитку вітчизняної історичної науки кін. 1980-х – поч. 1990-х рр., переосмислено значення публіцистики для розвитку української історичної науки перебудовного часу.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були викладені та обговорені на таких міжнародних та регіональних конференціях: “Молода мистецька наука України”. IV електрона наукова конференція молодих науковців, докторантів, аспірантів, магістрантів, студентів (ХДАДМ, Харків, 20 грудня 2003 р.); “Краєзнавство і учитель – 2007”. Міжнародна наукова конференція (ХНПУ ім. Г.С.Сковороди, Харків, 28 лютого 2007 р.); “Знаки питання в історії України: регіональний вимір”. Міжнародна наукова конференція. (Ніжинський педагогічний університет, 19-21 квітня 2007 р.); “Культура та інформаційне суспільство XXI ст.”. Міжнародна наукова конференція. (Харківська державна академія культури, 24-25 квітня 2007 р.); ІІІ Гуржіївські історичні читання. Міжнародна конференція присвячена пам’яті І.О.Гуржія (Черкаський національний університет, 20-21 вересня 2007 р.).

Набуті в ході дослідження матеріали застосовувалися під час викладання лекційних курсів “Історико-культурні процеси в країнах Європи модерного часу”, “Історія культури України ХХ ст.”, “Видавнича справа”. Окремі результати дослідження були використані для розробки навчальних програм ХДАДМ.

Публікації. Основні положення та отримані в процесі роботи результати дослідження відображені в індивідуальній монографії: “Білі плями” вітчизняної історії на сторінках публіцистики 1989-1991 рр.: історіографічний та методологічний аспекти” (Харків, 2007, 7,4 ум. друк. арк.); науково-допоміжному бібліографічному покажчику “Газетно-журнальна публіцистика 1989-1991 рр. як історичне та історіографічне джерело в проблематиці “білих плям” вітчизняної історії” (Харків, 2007, 13,7 ум. друк. арк.) та трьох публікаціях у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації продиктована характером постановки проблеми та змістом проаналізованого матеріалу. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури (450 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 235 сторінок, з яких 193 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його зв’язок із науковими програмами та планами, визначено хронологічні та територіальні межі дослідження, його об’єкт, предмет, мету і дослідницькі завдання, наукову новизну роботи, зауважено з приводу практичного значення отриманих результатів, подано апробацію результатів дослідження та фахові публікації за темою дисертації.

У першому розділі дисертації “Історіографія, джерелознавча основа та методологія дослідження” – аналізується історіографія проблеми, її джерелознавчий грунт, розкриваються засадничі методологічні принципи дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” розглянуто основні тенденції дослідження ролі публіцистики у вивченні “білих плям” української історії. Дисертантом підкреслено, що першість стосовно постановки та розробки проблеми місця та ролі публіцистики в дослідженні “білих плям” минулого на теренах української історіографії кін. 1980-х – поч. 1990-х рр. належить науковцям Дніпропетровського державного університету, де в 1991 р. була здійснена спроба “оцінити сучасну публіцистику з позицій професійної історичної науки”. Современная публицистика и историко-партийная наука: Сб. науч. трудов / Ред. кол.: А.Черненко (отв. редактор), В.К. Якунин (отв. секретарь) и др. – Днепропетровск: ДГУ, 1991. – С.3, 22-27, 49-53, 138-145.

Подібне поєднання предмету дослідження із зрізом конкретного джерельного масиву публіцистики було зроблене напр. 1990-го року О.Корнієвським в контексті проблематики “неофіційної преси”. Корнієвський О. Актуальні проблеми історії України на шпальтах “неофіційної преси” // Філософ. і соц. думка. – 1990. – №12. – С.3-13.

В межах пострадянської історіографії (1991-1995 рр.) вивчення проблематики “білих плям” поступово переходить у фазу наукового розгляду. Основні здобутки цього періоду пов’язані із роботою російських вчених в жанрі т.зв. “історіографічної самокритики” (за оцінкою Ю.Полякова) – наукових спогадів істориків, які безпосередньо брали участь у дослідницькому процесі кін. 1980-х – поч. 1990-х рр.: Ю.Афанасьєва, В.Козлова, Г.Бордюгова, Ю.Полякова та ін. Афанасьев Ю. Я должен это сказать: Сб. статей / Вступление В. Поликарпова. – М.: ПИК, 1991 – 395 с.; Бордюгов Г., Козлов В. История и конъюнктура: Субъективные заметки об истории сов. об-ва. – М.: Политиздат, 1992. – 352 с.; Поляков Ю. Наше непредсказуемое прошлое: Полемические заметки. – М.: “АИРО – XX”, 1995. – 216 с. Чи не єдиний приклад “історіографічної самокритики” на терені української історичної науки пострадянського періоду становлять окремі наукові роботи С.Кульчицького. Кульчицький С. Українська державність: радянська спадщина // Україна і Росія в історичній ретроспективі: Нариси в 3-х т. – К.: Наук. думка, 2004. – Том 3: Новітній український державотворчий процес. – С.7-28; його ж. Історичні передумови переростання перебудови в національну революцію (1989-1991 рр.) // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: зб. наук. праць. – К.: Ін-т історії НАН України. – Вип. 5. – С. 330-351 та ін.

Перші серйозні пострадянські наукові дослідження, написані на широкому джерельному та мемуарному матеріалі, з’являються на зламі ХХ-ХХІ ст. у Російській Федерації. В центрі уваги дослідників перебувають т.зв. трансформаційні процеси кін. 1980-х – поч. 1990-х рр., складниками яких виступає і проблематика повернення “невідомої” історії. Зокрема, в дослідженнях істориків Ю.Ігрицького, Л.Доброхотова, Д.Маслова, І.Короєвої, І.Чечель розглянуто різні аспекти перебудовних трансформацій: суспільно-політичні (Ю.Ігрицький, Л.Доброхотов), спроби модернізації партійно-державної системи (Д.Маслов, І.Короєва), зміни в галузі науково-історичних уявлень (І.Чечель). Игрицкий Ю.И. Общественная трансформация в СССР и России после 1985 г.: взгляды и концепции. – М.: ИНИОН, 1998. – 568 с.; Доброхотов Л.Н. Власть и общество в России в условиях системной трансформации (1985-1998). – Автореф. дис. ...доктора ист. наук: 07.00.02 / Л.Н.Доброхотов. – М., 1999. – 25 с.; Маслов Д.В. Состояние советской системы в перспективе ее трансформации 1980-90-х гг.: проблемы историографии, теории и методологии исследования: Автореф. дис. ...д-ра ист. наук: 07.00.09 / Д.В. Маслов; Московский пед. ун-т. – М., 2004. – 38 с.; Короева И.Д. КПСС и трансформация общественно-политической системы СССР (1985-1991): Автореф. дис. ...кандидата ист. наук: 07.00.02 / И.Д. Короева; Российская академия гос. службы. – М., 2004. – 21 с.; Чечель И.Д. Научно-исторические представления в условиях общественной трансформации (1985-1991 гг.).: Автореф. дис. ...кандидата. ист. наук: 07.00.09 / И.Д. Чечель; РГГУ. – М., 2002. – 24 с.

В Україні проблематика повернення історичної пам’яті у контексті трансформаційних процесів кін. 1980-х – поч. 1990-х рр. досліджена в роботах О.Бойка, А.Болебруха, С.Костилєвої, С.Кульчицького, Ю.Смольникова, В.Якуніна та ін. Бойко О. Україна в 1985 – 1991 рр.: основні тенденції суспільно-політичного розвитку: Монографія. – К.: ІПіЕНД, 2002. – 306 с.; Болебрух А. Приобрела ли историография новый образ? // Харківський історіографічний збірник. – Х.: Вид-во НУА, 2006. – Вип.8. – С.4-13; Смольніков Ю. Проблема відродження української мови та історичної пам’яті в Україні (др. пол. 80-х – поч. 90-х рр. ХХ ст.). Теоретичний аналіз. – Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Ю.Б. Смольніков; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. – К., 2005. – 19 с.; Костилєва С. До питання про природу трансформаційних процесів у системі друкованих ЗМІ України другої пол. 80-х – першої пол. 90-х рр. ХХ ст. // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвідомчий зб. наук. праць. – К.: Ін-т історії НАН України, 2004. – Вип. 13. – С.332-352; Кульчицький С. Українська історія як знаряддя легітимізації пострадянського політичного устрою наприкінці 80-х років // Історія та історіографія в Європі. – 2004. – Вип.3. – С.101-106; Якунин В. Крах КПСС: Историографический и теоретико-методологический аспекты: В 2-х частях. – Днепропетровск: Изд-во Днепропетровского ун-та, 2003. – Часть 1: Идейно-теоретические основы КПСС и исторический опыт ХХ столетия. – 284 с.

Певні особливості простежуються в зарубіжній історіографії проблеми. Дисертантом підкреслено, що дослідження проблеми “білих плям” української історії розгортаються на Заході у трьох напрямках: 1) як рецепція радянського наукового досвіду, переважно у формі дослідження сталінізму; 2) як проблема російсько-українських відносин; 3) в якості проблематики регіональної ідентичності. Усі зазначені напрямки розглянуті у спеціальному досліджені здобувача. Тарасов В.В. “Білі плями” вітчизняної історії на сторінках публіцистики 1989-1991 рр.: історіографічний та методологічний аспекти / Наук. ред. В.К. Якунін. – Х.: Курсор, 2007. – С.20-29. Серед “синтетичних” робіт зарубіжних дослідників, які поєднують проблематику перебудовних “боїв за історію” із тогочасним публіцистичним сплеском, слід назвати роботи С.Величенка, Дж.Мейза, З.Когута, О.Зайціва та ін. Величенко С. Перебудова та минуле неросійських народів // Укр. іст. журн. – 1992. – №1. – С. 96-105; Mace J. How Ukraine was permitted to remember // The Ukrainian Quarterly. – Summer 1993. – №2. – P.121-151; Kohut Z. History as Battleground: Russian-Ukrainian Relations and Historical Consciousness in Contemporary Ukraine / in S. Frederick Starr, ed., The Legacy of History in Russia and the New States of Eurasia. – Armonk, NY and London: M. E. Sharpe, 1994. – Р. 123-146; Zajcew O. Rukh: the social construction of protest, 1988-1992 / by Orest W. Zajcew. [microform] – Ottawa: National Library of Canada, 2000. – 342 р.

Підрозділ 1.2 “Публіцистична література 1989-1991 рр. як історичне та історіографічне джерело в проблематиці “білих плям” української історії” присвячено аналізові джерельної бази дослідження. Дисертантом використано загальноприйняту в українському джерелознавстві класифікаційну схему джерел за їх типово-видовими характеристиками. Усі застосовані для написання дисертаційного дослідження джерела відносяться до типу писемних джерел, у межах якого можна виділити наступні види: 1) публіцистичні письменства; 2) періодика; 3) мемуаристика та епістолярна література; 4) наукові праці 5) статистичні джерела.

Найбільш широко застосований у дослідженні вид джерел – публіцистична література – включає наступні різновиди, які, у свою чергу, містять підвиди: за критерієм походження публіцистичного тексту: 1) історична публіцистика; 2) публіцистика політичних партій та громадських рухів; 3) діаспорна публіцистика (англомовна та україномовна); за критерієм форми відтворення публіцистичного тексту: 1) газетна публіцистика; 2) журнальна публіцистика; 3) публіцистика альманахів, щорічників та дайджестів преси; за критерієм фахових типологічних ознак публіцистичного тексту: 1) історична публіцистика; 2) “професорська” публіцистка; 3) “публіцистика письменників”; 4) політологічна публіцистика.

Підрозділ 1.3 “Методологія дослідження” містить характеристику основних методологічних принципів роботи. Зауважено, що методологія дослідження ґрунтується на засадах принципів історизму та об’єктивності й реалізується шляхом використання дослідницьких методів: хронологічного, періодизації, історико-ретроспек-тивного, історико-порівняльного (компаративного), історико-сис-темного, класифікації, аналізу і синтезу.

Принцип історизму стосовно дисертаційного дослідження полягає в тому, що при аналізі історіографічного процесу 1989-1991 рр. враховуються історичні обставини в СРСР та в Україні, історіографічна ситуація, яка виникла під впливом перебудовних процесів, взагалі, і змін у світоглядній площині, зокрема. Історична публіцистика розглядається у розвитку.

Принцип об’єктивності реалізовується шляхом застосування всієї повноти історичних та історіографічних фактів, які розглядаються у взаємозв’язку із процесами в політиці та ідеології. Історична публіцистика розглядається як органічна складова усього історіографічного процесу. Виділені проблеми в історичній публіцистиці аналізуються у площині обставин, що мали місце в тогочасній історіографії та суспільній практиці.

В роботі застосоване широке коло загальнонаукових методів, серед яких метод класифікації, наукового аналізу й синтезу, дедукції, індукції, тощо.

У другому розділі – “Перебудовна” публіцистика про “білі плями” історії українського козацтва” – дисертантом наводиться типологія “білих плям” історії українського козацтва на сторінках публіцистики 1989-1991 рр. Зазначено, що виділені типи публікацій демонструють головні напрямки, в яких розгортався процес дослідження “білих плям” історії українського козацтва (персоналістика; “місця козацької слави” (козакознавство); проблематика ліквідації Запорозької Січі; переоцінка подій україно-московського договору 1654 р. та політичної діяльності І.Мазепи, тощо). З’ясовано, що основну увагу отримали проблеми фактографічного характеру, що, вочевидь, віддзеркалювало загальну тенденцію у тогочасній українській історіографії.

Автором показано один з найбільш поширених способів опрацювання “білих плям” зазначеного періоду – актуалізацію історіографії другої пол. ХІХ – поч. ХХ ст. Підкреслено, що перевидання раніше забороненої чи маловідомої історичної літератури та оприлюднення документів і документальних джерел із нещодавно “закритих” архівних фондів (т.зв. “публікаторська робота”) склали за часів перебудови своєрідний дослідницький “мейнстрим”, у руслі якого відбувалось дослідження найбільш помітних “білих плям”. В історії українського козацтва дисертантом запропоновано дві типологічні схеми публікаторської роботи: за проблемно-хронологічним принципом та за критерієм проблематики дослідження.

В окремому підрозділі дисертантом проаналізовані два взаємопов’язані процеси: відновлення загальної картини історії українського козацтва та переосмислення радянських стереотипів про цю історію. Характерні особливості цього процесу розглянуті на прикладі двох найбільш типових для даної проблематики тем: транс-формації уявлень про Переяславську Раду та переоцінки діяльності гетьмана Мазепи у подіях кін. XVII – поч. XVIII ст.

У висновках до розділу дисертантом підкреслено, що в межах публіцистичних письменств 1989-1991 рр. було значно розширено наративно-фактологічну складову історії українського козацтва; засобами публіцистики у стислі строки актуалізовано низку важливих наукових та науково-популярних праць з числа т.зв. “поверненої” та “затриманої” історичної літератури (як української, так і зарубіжної), а також введено до наукового обігу ряд документів та документальних джерел; за допомогою публіцистичного слова ключові ідеологеми радянської історіографії історії українського козацтва були виведені на дискусійний рівень, що фактично дало початок переоцінці, а почасти й переосмисленню цієї історії.

Третій розділ – “Публіцистика кін. 1980-х – поч. 1990-х рр. про “білі плями” історії революції та громадянської війни в Україні” – присвячено періодові 1917 – поч. 1920 рр. Дисертантом зазначено, що аналіз публіцистичних письменств 1989-1991 рр. дозволяє виділити дві основні моделі реконструкції подій 1917 – поч. 1920 рр. в Україні. Перша модель формувалася в дусі офіційного перебудовного гасла “очищення соціалізму від деформацій”. В історіографічному сенсі це означало перегляд окремих (найбільш одіозних) історичних епізодів, як правило, пов’язаних зі “сталінізмом в історії”, при збережені основного ідеологічного каркасу і звичного для радянської версії історії УРСР фактографічного плетива. Стосовно проблематики 1917 – поч. 1920 рр. такий стан справ призвів до певної переоцінки і деміфологізації історичних подій на сторінках публіцистики, але виключно в рамках радянської історичної концепції. Другий підхід формувався виключно на ґрунті тотальної критики радянської історіографії. Відкидаючи “офіційну” версію плину української історії, його представники намагались переглянути усі основні етапи історії 1917 – першої пол. 1920-х років й при цьому заперечували ортодоксальні схеми радянської історіографії.

Доведено, що намагання втиснути події історії 1917 – першої пол. 1920-х років у наперед заготовлену, часто суто ідеологічну форму, позбавляло обидві сторони мотивації для всебічного дослідження проблеми. Автором показані три “вузлові” теми, навколо яких відбувалося зіткнення зазначених моделей реконструкції подій 1917 – першої пол. 1920-х рр.: історія возз’єднання українських земель 1919 р.; оцінка діяльності Української Центральної Ради; роль та місце в історії громадянської війни і революції українських січових стрільців.

У висновках до розділу дисертантом зауважено, що публіцистика здійснила важливий внесок у формування сучасного поняттєво-термінологічного апарату історії 1917 – поч. 1920-х рр.; засобами публіцистики відбувалося перевидання (фрагментарно або у повному обсязі) діаспорної мемуаристики, пов’язаної із “визвольними змаганнями”, публіцистичних праць діячів УНР, а також наукової та науково-популярної літератури як радянського, так і зарубіжного (переважно діаспорного) походження; окремою сторінкою “публіцистичної” історіографії стала актуалізація невідомих або раніше заборонених для публікації документів та документальних джерел з історії 1917 – поч. 1920-х рр.; в межах публіцистичних письменств була побудована нова фактологічна схема історії 1917 – поч. 1920-х рр., яка вмістила низку невідомих чи свідомо вилучених епізодів. Дисертантом зроблено висновок, що сучасна інтерпретація подій історії 1917 – поч. 1920-х рр. багато в чому ґрунтується на здобутках перебудовного часу, пов’язаних переважно із трансформацією традиційних уявлень радянської історіографії проблеми.

У четвертому розділі – “Проблематика сталінізму на сторінках публіцистичної літератури 1989-1991 років” – дисертантом з’ясовано, що проблема історії сталінізму в Україні розглядалась впродовж кін. 1980-х – поч. 1990-х рр. переважно у контексті історії КПРС та КПУ та в межах т.зв. “репресивної” проблематики. На матеріалах публіцистичних письменств автором проаналізовані основні предметні аспекті проблеми – репресії проти державних та адміністративних кадрів, керівників ЛКСМУ, військових, творчої та наукової інтелігенції. На прикладі переоцінки історичних біографій С.Косіора, П.Постишева, Л.Кагановича, Х.Раковського та ін. політичних діячів УРСР та СРСР, розкрито основні закономірності в дослідженні “важких” сторінок радянської історії. Показано різницю в оцінках і підходах публіцистики з приводу різних категорій репресованих діячів науки, культури, освіти, тощо.

В окремому підрозділі розглянуто питання голоду 1932-1933 рр. в Україні як провідної теми публіцистичного сплеску 1989-1991 рр. Дисертантом підкреслено, що аналіз публіцистики 1989-1991 рр. засвідчує наявність щонайменше двох історичних поглядів на проблему голоду 1932-1933 рр., які були не лише ретельно викладені на сторінках періодики, але й завдячували своїй появі переважно публіцистичним формам дослідження. Окрім суто наукових уподобань, вони фіксували й суттєву різницю у політичних позиціях: “офіційної” Компартії України та “неофіційної” націонал-демократичних сил, репрезентованих переважно Народним рухом України. Відтак, публіцистика 1989-1991 рр. фіксує два основні підходи до трактування проблеми голоду 1932-1933 рр.: голод 1933 р. як наслідок “перекручень” та “зловживань” в аграрній політиці компартії 1930-х рр. з одного боку, та “попередньо спланований” голод, “голодомор-геноцид” – з іншого.

У висновках до розділу зазначено, що до позитивних напрацювань публіцистики в даній проблематиці слід віднести введення до наукового обігу значної кількості нових історичних фактів, доку-ментів, актуалізацію досліджень 1950-1960-х рр.; постановку й ча-стково – розв’язання ряду актуальних питань; ініціювання цілої низки дискусій навколо “гострих” проблем й “неоднозначних” осіб минулого; переосмислення в ході дискусій ролі партійних керівників в історичних подіях 1920-х – 1950-х рр.; перегляд оцінок наданих їм та їхній діяльності під час “великого терору” 1930-х рр. або впродовж “відлиги”; введення до історіографії окремих положень, висновків, концептуальних схем, вироблених протягом 1950-1980-х рр. західною історіографією; поширення раніше невідомих історичних знань на широкий загал, їх популяризація.

П’ятий розділ – “Велика Вітчизняна війна (1941-1945 рр.) на вістрі публіцистичного сплеску 1989-1991 рр.” – розкриває найбільш актуальні теми публіцистичних письменств в даній проблематиці. Дисертантом з’ясовано, що одне з найперших місць серед численних “відкриттів” перебудовної публіцистики в історичній галузі посідає проблема т.зв. “українського питання” в європейській політиці передвоєних часів і на початку війни, особливо проблематика возз’єднання Західної і Радянської України у складі СРСР у світлі таємних протоколів до німецько-радянських пактів серпня-вересня 1939 р. та історія Карпатської України, її оцінка й переосмислення радянських історичних підходів у цьому питанні.

Наголошується, що центральне питання серед “білих плям” в історії Великої Вітчизняної війни визначалось як “ціна Перемоги” (кількість загиблих на фронтах, репресії серед вищого командного складу, проблема нацистського режиму на окупованих територіях, втрати цивільного населення під час окупації, тощо).

Дисертантом окрема увага приділена одній з найскладніших проблем кін. 1980-х – поч. 1990-х рр. – історії руху ОУН-УПА в Другій світовій та Великій Вітчизняній війні. Автором з’ясовано, що жодне з питань в історії руху ОУН-УПА, піднятих публіцистичним сплеском, не було розв’язане в межах історіографічного циклу кін. 1980-х – поч. 1990-х рр., серед яких: проблема колабораціонізму, питання близькості ідеологій нацизму з українським інтегральним націоналізмом; теза про УПА як “третю воюючу сторону” у Великій Вітчизняній війні. Автором підкреслено, що в контексті дослідження історії ОУН-УПА офіційна публіцистика наслідувала традиційні радянські аргументи, а “неофіційна” та “незалежна преса йшла у фарватері аксіологічної моделі діаспорної україністики. Тому опосередковано полеміку кін. 1980-х – поч. 1990-х рр. з приводу історії “оунівського руху” у Великій Вітчизняній війні можна розглядати як продовження застарілих дебатів, але в новій формі і на тлі інших суспільно-політичних обставин.

У висновках до розділу зауважено, що більшість з тих завдань, які намагалися розв’язати вітчизняні публіцисти, лишалися актуальними і в постперебудовній історіографії.

Дисертантом проаналізовані основні риси дослідження проблематики “українського питання” засобами публіцистики та зроблено висновок, що основні тенденції, підходи новітньої історіографії у цій проблемі були закладені в публіцистичній літературі кін. 1980-х – поч. 1990-х рр.

Дисертантом підкреслено, що вітчизняна публіцистика 1989-1990 рр. не тільки актуалізувала “білі плями” історії Великої Вітчизняної війни, але й проявила кон’юнктурні тенденції їхнього вивчення і усунення, зокрема процес т.зв. “деромантизації” та “дегероїзації” війни, а також її надмірну політизованість.

ВИСНОВКИ

Проаналізована на предмет завдань, окреслених на початку ди-сертаційного дослідження публіцистична література 1989-1991 рр. дозволяє зробити наступні висновки.

1. Автором з’ясовано, що у радянському науково-інтелек-туальному просторі поняття “білі плями” історії виникло на теренах публіцистичних досліджень. Саме на сторінках перебудовних газет і журналів упродовж кін. 1980 – поч. 1990-х рр. утворився образ СРСР як “країни з непередбачуваним минулим”, стосовно якого історична наука розділилась на офіційну і неофіційну, а історики були змушені переглянути не лише події минулого, але й процес їхнього вивчення. В якості центральної категорії тогочасних історичних досліджень “білі плями” (поряд із тезою про “раптову втрату методологічних орієнтирів”) стали чи не головним аргументом на користь твердження про цілковиту кризу історичної науки, яка начебто призвела до функціонального паралічу досліджень та унеможливила сам факт написання “об’єктивної”, “істинної” історії.

2. Центральним напрямком історичних досліджень кін. 1980-х – поч. 1990-х рр. була робота над усуненням “білих плям”, вже перші результати якої дозволили говорити про сам предмет дослідження як про окрему наукову проблему. На основі аналізу публіцистики 1989-1991 рр. автором робляться висновки, що ставлення до ключових історичних подій стає чи не основною “лінією розмежування” у суспільстві. Усе зазначене суттєво вплинуло на принципи та сферу побутування проблеми “білих плям” й призвело до її специфічного розуміння як, свого роду, проблеми-замінника, що функціонувала на теренах історичної науки кін. 1980-х – поч. 1990-х рр. виключно в якості “сурогату відсутніх історіографічних концепцій”.

3. Автором доведено, що безпосередні цілі і завдання історичного “ренесансу” формувались у площині трьох паралельних процесів: накопичення “нових”, раніше невідомих чи “призабутих” фактів (й створення на їх основі нової фактологічної схеми історичного поступу); переосмислення ключових історичних подій і ролі осіб в історичному минулому України; зрештою, формулювання нової концепції вітчизняної історії. На кожному етапі особливу роль виконувала публіцистична література. У свою чергу, відправною точкою даних процесів виступала критика радянської історіографії.

4. Дисертантом, на основі аналізу публіцистики та наукової літератури, здійснена періодизація трансформаційних процесів радянської “перебудовної” історіографії. Зроблено висновок, що даний процес розпочинається відкриттям та, почасти, формулюванням проблематики “білих плям” історії на сторінках публіцистики впродовж 1987-1989 рр.; триває упродовж осені 1989 – літа 1990 рр. в якості періоду критики та переоцінки найбільш одіозних постулатів радянської історіографії; й зрештою, завершується на зламі літа-осені 1991 р. як етап концептуалізації нової версії історії України.

5. На широкому джерельному матеріалі автором проаналізована специфічна риса публіцистичної літератури, а саме: документальні публікації та друкування першоджерел. В деяких проблемах дана риса виявила себе досить потужно (приміром, в історії українського козацтва, “репресивній” проблематиці, історії руху ОУН-УПА та ін.) Результати дослідження цього аспекту історіографічного процесу часів перебудови в Україні опубліковані у спеціальному науково-допоміжному бібліографічному покажчику дисертанта. Див.: Газетно-журнальна публіцистика 1989-1991 рр. як історичне та історіографічне джерело в проблематиці “білих плям” вітчизняної історії: Науково-допоміжний бібліографічний покажчик / Упоряд. В.Тарасов; Наук. ред. В.Якунін. – Х: Курсор, 2007. – С.136-154.

6. Процедура дослідження “білих плям” (власне, комплексу найбільш актуальних проблем вітчизняної історії) передбачала отримання відповідей на низку непростих запитань стосовно минулого, які, тим не менше, були в більшості загострені у сьогодення. Дисертантом на прикладі історії “визвольних змагань” 1917 – поч. 1920-х рр. та проблематиці руху ОУН-УПА доведено, що таке специфічне прочитання історичних подій в значній мірі обумовило негативний вплив політичної складової на результати дослідницького процесу кін. 1980-х – поч. 1990-х рр. Даний процес, вочевидь, слід трактувати як типовий для періоду формування багатопартійної системи.

7. Автором з’ясовано, що публіцистика даного періоду відчувала надзвичайно сильні впливи з боку західної історіографії, на теренах якої радянські “білі плями” отримали досить широку дослідницьку літературу. Особливо помітною зазначена тенденція є на прикладі історії “визвольних змагань” 1917 – поч. 1920-х рр., проблемі голоду 1932-1933 рр. та в цілому “репресивної” проблематиці, а також трактуванні історії ОУН-УПА напередодні та під час Великої Вітчизняної війни.

СПИСОК ОСНОВНИХ ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. “Білі плями” вітчизняної історії на сторінках публіцистики 1989-1991 рр.: історіографічний та методологічний аспекти / Наук. ред. В.К.Якунін. – Х.: Курсор, 2007. – 146 с. (7,4 др. арк.)

2. Газетно-журнальна публіцистика 1989-1991 рр. як історичне та історіографічне джерело в проблематиці “білих плям” вітчизняної історії: Науково-допоміжний бібліографічний покажчик / Упоряд. В.В.Тарасов. – Х: Курсор, 2007. – 274 с. (13,8 др. арк.)

3. Процес “Спілки визволення України” (СВУ) на теренах вітчизняної публіцистики 1989-1991 рр.: Зб. наук. праць. – Сер. Історія та географія / ХНПУ ім. Г.С.Сковороди. – Х.: Майдан, 2007. – Вип. 25-26. – С.190-192.

4. Дослідження вітчизняною публіцистикою 1989-1991 рр. проблематики “українського питання” в європейській політиці передвоєних часів // Наукові записки Вінницького держ. пед. ун-ту ім. М.Коцюбинського. – Сер. Історія. – Вінниця, 2007. – Вип. 12. – С.385-387.

5. Зміст поняття “білі плями” історії, його основні характерні риси в історіографічній ситуації кін. 1980-х – поч. 1990-х рр. та в сучасній історіографії // Гуржіївські історичні читання: Збірник наук. праць / НАН України; Ін-т історії України; Черкаський нац. ун-т ім. Б.Хмельницького. – Черкаси, 2007. – С.91-95.

АНОТАЦІЯ

Тарасов В.В. Роль публіцистики у вивченні “білих плям” української історії. 1989-1991 рр. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство і спеціальні історичні дисципліни. – Дніпропетровський національний університет. – Дніпропетровськ, 2008. – 19 с.

Дисертація присвячена дослідженню ролі публіцистики у процесі вивчення “білих плям” української історії 1989-1991 рр. На основі широкого кола українських та зарубіжних джерел з’ясовано зміст та історіографію поняття “білі плями” історії; визначено основні напрямки розвитку вітчизняної історичної науки кін. 1980-х – поч. 1990-х рр.; прослідковано та проаналізовано головні етапи трансформації радянської історіографії впродовж кін. 1980-х – поч. 1990-х рр.; охарактеризовано й визначено основні механізми впливу інституту політичної оцінки на процес дослідження української історії впродовж кін. 1980-х – поч. 1990-х рр., який збігається в часі із процесом формування багатопартійної системи.

Ключові слова: публіцистика, “білі плями” історії, перебудова, гласність, публікаторська робота, “правда історії”, переоцінка та переосмислення історичних фактів, трансформація радянської історіографії.

Аннотация

Тарасов В.В. Роль публицистики в изучении “белых пятен” украинской истории. 1989-1991 гг. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06. – историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. – Днепропетровский национальный университет. – Днепропетровск, 2008. – 19 с.

Диссертация посвящена исследованию роли публицистики в процессе изучении “белых пятен” украинской истории на протяжении последнего этапа перестройки в 1989-1991 гг. Основное внимание автор уделяет процессам в украинской и общесоюзной историографии кон. 1980-х – нач. 1990-х гг., исследует масштабы и методы влияния публицистики на историографическую ситуацию.

Автором поставлены следующие задачи: дать всестороннюю научную характеристику проблемы “белых пятен” украинской истории, проанализировать ее причины и характер; на материале публицистики 1989-1991 гг. исследовать проблематику “белых пятен” украинской истории; провести типологизацию “белых пятен” украинской истории и классифицировать публицистическую литературу, задействованную в процессе ликвидации “белых пятен”; проанализировать характер, особенности и методологию публицистики в процессе исследования “белых пятен” украинской истории; обобщить опыт исследовательской работы, накопленный в рамках публицистической литературы 1989-1991 гг., оценить его с позиции современных наработок украинской историографии.

Диссертантом проанализированы наиболее острые проблемы, рассматривающиеся в рамках украинской публицистики 1989-1991 гг., а именно: проблематика украино-московских договоров 1654 г.; попытка переосмысления принятых в советской историографии оценок деятельности гетмана И.Мазепы; переоценка истории украинской революции и гражданской войны 1917 – нач. 1920-х гг.; “репрессивная” проблематика (расстрелянное возрождение, голод 1932-1933 гг. и др.); проблема “белых пятен” истории Украины в Великой Отечественной войне.

На основе широкого круга украинских и зарубежных источников выяснено содержание и историография понятия “белые пятна” истории; определенны основные направления развития отечественной исторической науки кон. 1980-х – нач. 1990-х гг; проанализированы основные этапы трансформации советской историографии в течение кон. 1980-х – нач. 1990-х гг.; определены и проанализированы основные механизмы влияния института политической оценки на процесс исследования украинской истории на протяжении кон. 1980-х – поч. 1990-х гг., который совпадает по времени с процессом формирования многопартийной системы.

В диссертации сделана попытка опровергнуть тенденцию в постсоветской и современной отечественной историографии к толкованию публицистики 1989-1991 гг. как сплошь упрощенной, конъюнктурной и дилетантской; переосмыслено ее значение для последующего движения исторической науки.

Ключевые слова: публицистика, “белые пятна” истории, перестройка, гласность, публикаторская работа, “правда истории”, переоценка и переосмысление исторических фактов, трансформация советской историографии.

ABSTRACT

Tarasov V.V. The role of publicistic literature in studing “blank spots” of the Ukrainian history. 1989-1991. – Маnuscript.

Тhe thesis submitted for a scientific degree of a candidate of History on speciality 07.00.06 – Ukrainian Historiography, Sources Studies and Special Historical Disciplines. – Dnipropertovsk National University, Dnipropetrovsk, 2008 – 21 р.

Dissertation is dedicated to research of the role of publicism in study process of “blank spots” of Ukrainian history (1989-1991). The content and historiography of the concept of historical “blank spots” were found out on the basis of the public at large of domestic and foreign sources; the fundamental directions of development of domestic historical science from the end of 1980-th to the beginning of 1990-th were defined; features of historiographical situation of that time were disclosed; the fundamental stages of Soviet historiographical transformation from the end of 1980-th to the beginning of 1990-th were retraced and explored, and also the process of change of views and appraisals, that were traditional for Soviet historical science, on problems, which can be marked as “blank spots” of domestic history, was traced