КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УЗУНОВА ОКСАНА ВАСИЛІВНА

УДК 343.1: 341.632 (477)

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ДОГОВОРИ УКРАЇНИ ЯК ДЖЕРЕЛА

КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права та правосуддя Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор

Лукашевич Віталій Григорович,

Класичний приватний університет,

перший проректор;

Офіційні опоненти - доктор юридичних наук, професор

Лук’янчиков Євген Дмитрович,

Київський національний університет

внутрішніх справ,

професор кафедри криміналістики;

кандидат юридичних наук, доцент

Бояров Віктор Іванович,

Академія адвокатури України, доцент кафедри

кримінального процесу та криміналістики.

Захист відбудеться “21” квітня 2008 року о 10 год. 00 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, ).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, ).

Автореферат розісланий “_18_” 03__________ 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.П. Сизa

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Демократичні перетворення, що відбуваються в Україні, курс на проведення правової реформи, вимагають перегляду традиційних підходів вітчизняної науки стосовно права і його джерел, у тому числі джерел кримінально-процесуального права. Сьогодні в ст. Конституції закріплено положення про те, що "чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України". Таким чином, загальновизнані принципи й норми міжнародно-правових актів, з одного боку, є складовою частиною кримінально-процесуального права, і безпосередньо породжують права людини в кримінальному процесі (п. 2 ст. 8, п. 1 ст. 9 Конституції), а, з іншого - є важливою передумовою вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України. Тому, закономірно, що з реформуванням кримінального судочинства та розробкою нового КПК України, посилена увага до міжнародних принципів захисту й забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального процесу, взаємодії органів слідства і судів України з відповідними установами іноземних держав у процесі здійснення провадження в кримінальних справах.

Окремі аспекти досліджуваної проблеми привертали до себе увагу ще дореволюційних науковців у галузі кримінально-процесуального права: С. Вікторського, Д. Грима, Г. Демченка, Н. Коркунова, П. Пусторослева, Н. Розіна, B. Случевського, Е. Трубецького, І. Фойницького, Г. Шершеневича та ін., багато ідей яких становлять інтерес і в наші дні. Теоретичним підґрунтям роботи були праці відомих науковців країн-членів СНД та колишнього СРСР: А. Александрова, В. Божьева, Н. Бірюкова, В. Волженкіної, Г. Ігнатенка, П. Елькінд, Е. Карасєва, І. Лукашука, В. Михайлова, В. Савицького, В. Табалдієва, Ю. Яновича. Також у дослідженні використовувалися наукові праці в галузі українського кримінально-процесуального та міжнародного права: Ю. Аленіна, С. Альперта, М. Бажанова, Л. Богословської, Т. Варфоломєєвої, Вл. Гончаренка, Вол. Гончаренка, Ю. Грошевого, В. Зеленецького, В. Леоненка, Л. Лобойка, В. Лукашевича, А. Маланюка, В. Маляренка, М. Михеєнка, В. Молдована, В. Нора, В. Тертишника, О. Тертишника, В. Шибіка, М. Шумила. Вивчалися роботи, присвячені міжнародним нормам про право договорів, таких іноземних авторів, як М. Деніс, Е. Бредні, Г. Бухс, А. Колер, В. Венглер, Дж. Джексон та інших.

Разом із тим, багато авторів, що досліджували дану проблему, не йшли далі простого зіставлення міжнародних норм і українського законодавства, і пропозицій щодо необхідності приведення КПК України у відповідність до міжнародно-правових актів. Як і раніше залишаються не повною мірою вирішеними питання співвідношення українського кримінально-процесуального і міжнародного права, умови застосування в Україні норм міжнародного права, значення актів іноземних правоохоронних органів і т. ін.

У сучасній кримінально-процесуальній літературі (О. Виноградова, О. Дроздов, І. Лукашук, В. Маляренко, В. Пашковський) дається загальна характеристика правових основ міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю і здійснення кримінального правосуддя. Дослідженню окремих аспектів взаємної правової допомоги в кримінальних справах присвячені роботи Т. Гавриш, О. Горова, І. Лєшукової, О. Негодченка, А. Сизоненка. У всіх цих роботах вказується про існування прогалини українського законодавства, відсутність спеціальних норм із реалізації міжнародних зобов'язань України в сфері кримінального судочинства. Однак детальний аналіз діючих у даній галузі міжнародних документів і положень, що містяться в них, не проводився; українська договірна база з погляду проблем її практичного застосування й напрямків розвитку не досліджувалися.

Звідси, актуальним і своєчасним є дослідження загальних умов і форм правової допомоги під час реалізації ефективного захисту конституційних прав громадян України в кримінальному процесі; розвиток правової бази участі компетентних органів України в міжнародному співробітництві під час розслідування злочинів; створення цілісної системи міжнародних актів і міжнародних договорів України, що використовуються як джерела кримінально-процесуального права.

Таким чином, актуальність зазначеної проблеми, як із теоретичної, так і з практичної точок зору, визначили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права і правосуддя Запорізького національного університету, відповідає спеціальній науково-дослідній темі: "Основні напрями реформування законодавства України в контексті Європейської інтеграції" (номер державної реєстрації 0101U004048). Тема дисертації затверджена науково-технічною радою Запорізького державного університету (протокол № 3 від 07.12.2004 р.), розглянута та схвалена відділенням Академії правових наук України (2005 р.)

Мета і завдання дослідження. Основною метою роботи є проведення комплексного аналізу поняття, змісту та проблем дії норм міжнародного права, визначення й використання міжнародно-правових актів і договорів як джерел кримінально-процесуального права України, та розробка теоретичних основ взаємної правової допомоги в кримінальних справах, а також рекомендацій з удосконалення правової бази й організації практичної діяльності в даній сфері.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:–

дослідити історико-правові витоки виникнення та розвитку зазначеної проблеми;–

виявити закономірності розвитку системи джерел права України та ряду сучасних іноземних країн;–

визначити сутність і значення загальновизнаних принципів і норм міжнародних актів, положень міжнародних договорів України, що регламентують питання правової допомоги в кримінальних справах;–

розробити класифікацію міжнародно-правових актів;–

дослідити теоретичну, правову й практичну можливість застосування міжнародно-правових норм в українському кримінально-процесуальному законодавстві та практиці його застосування;–

виявити вплив норм міжнародного права на національне кримінальне судочинство;–

вивчити практику дії норм міжнародного права в кримінальному процесі України, їхнє застосування суб'єктами кримінально-процесуальних правовідносин;–

виявити форми реалізації міжнародно-правових норм у сфері кримінального судочинства України;–

підготувати пропозицій з удосконалення кримінально-процесуального законодавства на основі включення до нього системи норм міжнародних актів і міжнародних договорів України;–

визначити проблемні ситуації, пов'язані з реалізацією різних форм правової допомоги, і виробити пропозицій із вирішення цих ситуацій;–

сформулювати на концептуальному й прикладному рівнях пропозиції стосовно вдосконалення правових основ і практичних методів міжнародного співробітництва в галузі кримінального правосуддя.

Об'єктом дослідження є особливості реалізації норм міжнародно-правових актів у кримінально-процесуальному законодавстві та кримінально-процесуальній практиці України і механізм регулювання відносин українських державних органів, що здійснюють діяльність у сфері взаємної правової допомоги в кримінальних справах з іноземними компетентними органами.

Предметом дослідження є міжнародно-правові договори України, як джерела кримінально-процесуального права.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складає сукупність сучасних методів та прийомів пізнання об’єктивної дійсності, котра поєднує як загальнонаукові, так і спеціальні методи пізнання. У процесі дослідження застосовувалися такі загальнонаукові методи: історико-правовий – під час дослідження розвитку кримінально-процесуального законодавства на тлі політико-економічних змін в Україні, виявлення етапів розвитку вітчизняного кримінально-процесуального та міжнародного права; порівняльно-правовий – при порівнянні норм кримінально-процесуального права України та законодавства інших країн; логіко-юридичний – під час дослідження норм діючого КПК та проектів нового КПК України, що дало змогу сформулювати доповнення та пропозиції з урахуванням відповідного законодавства; статистичний – для визначення місця діючих міжнародних актів та міжнародно-правових договорів про взаємну правову допомогу в кримінальних справах із метою вдосконалення деяких норм, як міжнародного так і кримінально-процесуального права.

Нормативною базою дисертації є Конституція України, КПК України, Закони України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 р. і "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. та інші законодавчі акти, міжнародні договори України, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Емпіричною базою дисертації є узагальнені результати дослідження проблем використання в правозастосовній практиці норм міжнародного права, рішень Конституційного Суду України й Верховного Суду України з питань кримінального судочинства; міжнародних договорів та угод про взаємну правову допомогу, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; аналіз власних соціологічних досліджень, проведених шляхом інтерв'ювання та анкетування. За спеціально розробленою програмою опитано 100 слідчих МВС України, працівників прокуратури, суддів та вивчено 50 кримінальних справ, в яких на етапах досудового розслідування та судового розгляду забезпечувалося виконання запитів про надання взаємної міжнародної правової допомоги та застосовувалися певні міжнародно-правові положення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на монографічному рівні вперше в сучасній теорії кримінального процесу України, розглянуто проблеми визнання міжнародного права й міжнародно-правових договорів України джерелами кримінально-процесуального права.

У дисертації пропонується низка нових концептуальних та важливих у практичному відношенні положень.

Вперше:–

обґрунтовано висновок, що загальновизнані принципи й норми міжнародного права підлягають віднесенню до системи джерел українського кримінально-процесуального права не тільки в тому випадку, коли вони інкорпоровані в кримінально-процесуальне законодавство України або ратифіковані у встановленому порядку Верховною Радою України;–

обґрунтовується, що для забезпечення балансу інтересів запитуючих і запитуваних держав із відправлення правосуддя є доцільним законодавче розмежування двох типів підстав відмови в наданні правової допомоги в кримінальній справі: імперативного й дискреційного;–

запропоновано порядок, за яким міжнародно-правові принципи й норми регулюють кримінально-процесуальні правовідносини не лише в разі, коли вони у встановленому порядку включені в систему джерел кримінально-процесуального права України або на їхнє безпосереднє застосування є пряма вказівка в законах чи в рішеннях Конституційного Суду України;–

обґрунтовується, що під час формування кримінально-процесуальних норм, відповідно до ст. 9 Конституції, обов'язково враховувати загальновизнані принципи й норми міжнародного права;–

обґрунтовується доцільність розробки Типового договору про правове співробітництво з проблем запобігання злочинності та здійснення умовного правосуддя й пропонується структура та зміст такого договору.

Уточнено:–

вплив норм міжнародного права на національне кримінальне судочинство;–

процедуру, коли переважне правове значення перед нормами КПК України мають тільки ті міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;–

сутність і значення загальновизнаних принципів і норм міжнародних актів та положень міжнародних договорів України, що регламентують питання правової допомоги в кримінальних справах;–

сформульовано пропозиції стосовно змін і доповнень до чинного КПК України в частині: регламентації правового положення іноземців і осіб без громадянства, котрі беруть участь у кримінальному процесі України; визнання доказів, отриманих із джерел кримінально-процесуального права іноземних держав допустимими в Україні; можливості провадження досудового слідства на території іноземної держави; закріплення принципу взаємності під час надання правової допомоги; направлення правоохоронними органами України запитів до іноземних держав щодо проведення кримінального розслідування; регламентації порядку вручення відповідних документів особам, що перебувають за межами України; порядку застосування судами України рішень, що виносяться Європейським Судом з прав людини.

Дістало подальший розвиток:–

погляд на історико-правові витоки виникнення та розвитку системи джерел права України та ряду сучасних іноземних країн;–

теоретична, правова й практична можливість застосування норм міжнародного права в українському кримінально-процесуальному законодавстві;–

визначальні ознаки інституту взаємної правової допомоги в кримінальних справах;–

пропозиції й рекомендації з коректування (усунення) найбільш типових помилок правозастосовної практики в оцінці юридичної сили й кола джерел кримінально-процесуального законодавства України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації наукові положення, висновки й пропозиції можуть бути використані для підвищення ефективності:

- науково-дослідної роботи – як підґрунтя для подальших наукових розробок усього комплексу проблем дії міжнародно-правових договорів України в системі джерел кримінально-процесуального права України;

- правотворчої діяльності – як пропозиції, що викладені в роботі можуть бути використані з метою вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України;

- практичної діяльності правоохоронних та судових органів – як рекомендації щодо вдосконалення правозастосовної діяльності органів слідства, прокуратури й суду (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в практичну діяльність прокуратури, суду та слідчих органів від 04.02.2008 р.);

- навчального процесу – як матеріали для підготовки підручників і навчальних посібників із курсу "Кримінальний процес України", а також для вивчення курсу "Кримінальний процес України", спецкурсів із вивчення міжнародно-правових договорів і проведення практичних занять (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес Запорізького національного університету від 01.02.2008 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки й рекомендації оприлюднені під час виконання й обговорення роботи на засіданні кафедри кримінального права та правосуддя Запорізького національного університету, а також доповідалися на загально-університетських, міжвузівських, міжнародних та всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: загальноуніверситетська наукова конференція викладачів і студентів, присвячена "Дню Науки" (м. Запоріжжя, 2005 р.); ІІ Міжвузівська науково-практична конференція "Актуальні питання реформування правової системи України" (м. Луцьк, 2005 р.); щорічна Міжнародна науково-практична конференція "Запорізькі правові читання" (м. Запоріжжя, 2005 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція "Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи" (м. Івано-Франківськ, 2005 р.); Міжнародна науково-практична конференція "Актуальні проблеми протидії незаконному обігу наркотичних засобів і психотропних речовин в сучасних умовах" (м. Дніпропетровськ, 2005 р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів "Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку" (м. Луцьк, 2006 р.); Щорічна Міжнародна науково-практична конференція "Запорізькі правові читання" (м. Запоріжжя, 2006 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція "Реформування законодавства з питань протидії злочинності в контексті євро інтеграційних прагнень України" (м. Запоріжжя, 2006 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція в межах Днів Науки-2006 "Правове забезпечення сфери державного управління та місцевого самоврядування" (м. Запоріжжя, 2006 р.); Міжнародна наукова конференція "Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми" (м. Донецьк, 2006 р.); Міжнародна науково-практична конференція "Криміналістичні та процесуальні проблеми, що виникають під час проведення слідчих дій" (м. Донецьк, 2006 р.); І Міжнародна науково-практична конференція студентів і молодих вчених "Права людини в умовах сучасного державотворення: теоретичні і практичні аспекти" (м. Суми, 2006 р.); Наукова конференція "Інноваційний потенціал Запорізького національного університету та шляхи його розвитку" (м. Запоріжжя, 2007 р.); щорічна Міжнародна науково-практична конференція "Запорізькі правові читання" (м. Запоріжжя, 2007 р.); Міжнародна науково-практична Інтернет-конференція “Забезпечення реалізації прав людини” (м. Тернопіль, 2007 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція в межах Днів Науки-2007 "Сучасні дослідження правознавчих проблем" (м. Запоріжжя, 2007 р.); Міжнародна науково-практична конференція "Актуальні проблеми протидії незаконному обігу наркотичних засобів і психотропних речовин в сучасних умовах" (м. Дніпропетровськ, 2007 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Треті прибузькі юридичні читання” (м. Миколаїв, 2007 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція "Удосконалення діяльності ОВС України з попередження й розкриття злочинів та інших правопорушень" (м. Запоріжжя, 2007 р.).

Публікації. За темою дослідження опубліковано чотири статті у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, та шість тез доповідей на конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що включають 12 підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 248 сторінок, з яких основний текст – 204 сторінки, список використаних джерел (220 найменувань) – 21 сторінка, додатки (6) – 19 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт, предмет, мету й завдання дослідження, його методологічну, теоретичну та емпіричну основи, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, наведено дані про їхню апробацію та публікації автора за темою дослідження.

Розділ 1 "Поняття і значення міжнародно-правових актів як джерел кримінально-процесуального права України" складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. "Історико-правовий нарис виникнення й розвитку проблеми" наведено історію розвитку дії міжнародно-правових договорів як джерел кримінально-процесуального права.

Зазначається, що проблема боротьби зі злочинністю зобов'язувала держави об'єднувати свої зусилля та надавати одна одній правову допомогу. У цьому аспекті проаналізовано відомі пам'ятки історії, що підтверджують існування міжнародного співробітництва між державами в цій галузі.

Зроблено висновок, що Україна на всіх етапах своєї історії не стояла осторонь від цих процесів, і намагалася поєднувати спільні інтереси між слов'янськими народами, князівствами, церквою та іншими громадами. У залежності від наявної міжнародній ситуації, вона асимілювала різні законодавчі акти у свою нормативну базу, розробляла узгоджені плани дій, та вдосконалювала форми взаємодії та надання правової допомоги. Таким чином, відбувався процес імплементації міжнародного законодавства в національне на всіх етапах розвитку й становлення України як незалежної держави.

Аналіз розвитку дії міжнародно-правових договорів як джерел вітчизняного кримінально-процесуального права дозволив авторові виокремити такі його періоди: 1) період Київської Русі; 2) період польсько-литовського панування та козацької доби; 3) період ХVII-XVIII ст.ст.; 4) період ХІХ-початок ХХ ст.ст.; 5) радянський період.

У роботі досліджено історичні та правові особливості кожного із цих періодів, які відповідним чином відобразилися в документах, що містять кримінально-правові норми.

Підрозділ 1.2. "Сутність і значення міжнародно-правових актів" присвячено дослідженню загальновизнаних принципів і норм міжнародних актів, і міжнародних договорів України як джерел кримінального судочинства України, визначення їхньої сутності й значення в процесі здійснення кримінально-процесуальної діяльності.

Дисертант обґрунтовує, що міжнародні норми, котрі виступають джерелом кримінально-процесуального права України, повинні створювати передумови й гарантії реалізації приписів міжнародно-правових актів, саме в тій частині кримінально-процесуального закону України, де вони розвивають українські правила й відповідають правовій системі України. У тих випадках, коли предмет регулювання міжнародного й кримінально-процесуального права України збігаються, кримінально-процесуальні правовідносини можуть регламентуватися нормами обох систем права.

Відповідно до проведеного дослідження нормативних приписів законів й інших правових актів, автор відзначає, що підставою реалізації й введення в дію міжнародних норм – є видання відповідного закону. Конституційні положення необхідно розглядати як вищестояще загальнообов'язкове положення законодавства України, яким передбачається включення міжнародних норм у систему кримінально-процесуального права і яке спрямоване на їхнє безпосереднє застосування в сфері здійснення нормотворення в Україні.

У підрозділі 1.3. "Класифікація міжнародно-правових актів" визначено основні параметри розподілу міжнародно-правових актів залежно від правового значення, спрямованості, ролі та впливу на процес провадження в кримінальній справі.

З урахуванням цього дисертант пропонує розмежовувати їх на акти основного значення, куди входять документи, що містять загальновизнані міжнародні норми, а також забезпечують міжнародний захист прав і законних інтересів учасників процесу України. Сюди ж ним віднесені універсальні міжнародні акти, міжнародні регіональні конвенції, багатосторонні угоди й договори між Україною й різними іноземними державами. Окреме місце в класифікації займають багатосторонні й двосторонні конвенції й угоди, що регламентують сферу кримінально-процесуальних відносин. Дані міжнародно-правові джерела присвячено: загальним питанням боротьби із злочинами міжнародного характеру; взаємодії відповідних органів України та закордонних держав; наданню взаємної міжнародної правової допомоги в процесі порушення кримінального переслідування, розслідування злочинів, судового провадження й виконання вироків.

Проведений аналіз дозволив визначити, що міжнародні договори (багатосторонні та двосторонні конвенції й угоди) містять у собі сукупність міжнародно-правових принципів і норм, що регулюють питання співробітництва держав у сфері боротьби зі злочинністю, визначають міжнародні стандарти кримінального судочинства України і особливості провадження у кримінальних справах, установлюють заходи щодо припинення міжнародних злочинів, і забезпечення відповідальності, правила здійснення юрисдикції держави й імунітети окремих категорій осіб у кримінальному процесі, регламентують питання надання правової допомоги із кримінальних справ, а також діяльність міжнародних органів правопорядку й їхню взаємодію з державами.

Двосторонні міжнародні угоди дисертант поділяє на дві категорії: 1) договори, що власне укладені від імені України; 2) договори, виконання яких пов'язано з міжнародними правовідносинами СРСР і правонаступництвом стосовно міжнародних прав, обов'язків, і зобов'язань, що наділена Україна.

Дослідження класифікації міжнародно-правових актів показує, що, відповідно до міжнародних зобов'язань України порядок кримінального судочинства регулюють: основні міжнародні акти універсального й регіонального значення, багатосторонні та двосторонні міжнародні договори про боротьбу з найнебезпечнішими злочинами й злочинами міжнародного характеру, охорону правопорядку й інші акти, спрямовані на забезпечення міжнародного співробітництва, надання сприяння при розслідуванні.

Підрозділ 1.4. "Міжнародні договори України як джерела кримінально-процесуального права України" присвячено місцю міжнародних джерел у системі вітчизняного права.

Дисертант ставить й обґрунтовує вирішення досить актуального та своєчасного питання: яким чином правові норми міжнародних договорів України можуть застосовуватися як джерела кримінально-процесуального права України. На його думку, для визнання міжнародного договору джерелом кримінально-процесуального права, норми якого підлягають прямому застосуванню, необхідне дотримання наступних умов: по-перше, Україна повинна бути учасником цього договору; по-друге, положення договору, згідно Закону України "Про міжнародні договори України", повинно бути роз'яснено й зрозуміло для правозастосувачів міжнародних норм – правоохоронних органів й інших учасників кримінального судочинства, зміст договору спроможний безпосередньо регулювати відносини за участю суб'єктів кримінально-процесуального права, породжувати їхні права й обов'язки; по-третє, міжнародний договір України повинен бути опублікований у встановленому порядку.

Звернено увагу на статус міжнародних договорів, який визначається шляхом прийняття закону, тобто ратифікації, що наділяє договір юридичною силою, рівною за значенням закону України. На думку автора, положення міжнародного договору, після проходження порядку ратифікації не гублять своєї переважної сили перед законами України, тому що вони, у першу чергу, є правовими актами міжнародного значення, акт ратифікації лише надає їм силу українського закону, вводить у правову систему України.

Розділ 2 "Реалізація норм міжнародно-правових актів у кримінально-процесуальному законодавстві та кримінально-процесуальній практиці України" складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. "Вплив норм міжнародного права на національне кримінальне судочинство" обґрунтовано вплив міжнародного права на сферу кримінального судочинства, після проголошення України частиною міжнародного співтовариства та пріоритету загальновизнаних норм і принципів.

Відштовхуючись від того, що для розробки конкретних процесуальних норм, які регулюють відносини в сфері взаємин України з іноземними державами з питань боротьби зі злочинністю, потрібно визначити співвідношення міжнародного права й українського кримінального судочинства, дисертант аналізує зазначені в міжнародно-правовій літературі принципи, що регулюють співробітництво держав у міжнародній боротьбі зі злочинністю. Зокрема, основні (загальні) принципи сучасного міжнародного права, котрі були сформульовані в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, схваленої 24 жовтня 1970 року – заборона застосування й погрози сили; мирне вирішення міжнародних суперечок; невтручання у внутрішні справи; співробітництво між державами; рівноправність і самовизначення народів; суверенна рівність держав; сумлінне виконання державами зобов'язань. А також спеціальні принципи співробітництва держав у галузі боротьби зі злочинністю – невидачі політичних емігрантів; неминучості покарання; гуманності; захисту прав громадян за кордоном тощо.

Висвітлюється вплив та значення кожного із цих принципів для розробки нових норм українського кримінально-процесуального законодавства.

Підрозділ 2.2. "Застосування міжнародно-правових норм, що регламентують загальні положення кримінального судочинства" присвячено міжнародно-правовим нормам (правовим стандартам), що містяться в конвенціях, договорах, угодах, котрі орієнтують та стимулюють розвиток і зближення національних законодавств із таких напрямків, як забезпечення прав людини і громадянина, економічну взаємодію, розслідування злочинів міждержавного характеру, міжнародне співробітництво, надання правової допомоги в процесі розслідування злочинів тощо.

Дисертант аналізує три види вказівок на необхідність юридичного закріплення та реалізації в правовій системі України міжнародних норм, у тому числі й у галузі кримінального судочинства: загальна вказівка – вжити всіх необхідних заходів, насамперед законодавчих, із дотримання та застосування норм міжнародного характеру; конкретна вказівка – закріпити в законодавстві України правила, аналогічні передбаченим у міжнародних актах; уявна (та, що мається на увазі) вказівка – внесення відповідних змін у кримінально-процесуальне законодавство випливає зі змісту міжнародних положень.

На підставі зазначеного аналізу дисертант пропонує доповнити кримінально-процесуальний закон нормою, відповідно до якої суд, прокурор, слідчий, орган дізнання не вправі застосовувати закон, прийнятий у галузі прав і свобод особи, що суперечить КПК України, і загальновизнаним нормам міжнародного права. А також увести до КПК України окрему главу, присвячену міжнародному співробітництву, в якій приділити особливу увагу, орієнтуючись на основні засади кримінально-процесуального права іноземних країн, принципу взаємності, за яким усі заходи, пов'язані із забезпеченням виконання міжнародних запитів про правову допомогу та видачею осіб для відбування покарання в державі їхнього громадянства – мають за основу провадження узгоджених заходів і відповідного звернення до іноземних органів.

У підрозділі 2.3. "Застосування міжнародно-правових норм, що регламентують питання міжнародного співробітництва" розглянуто окремі аспекти розслідування кримінальних справ у частині виконання окремих процесуальних дій та надання правової допомоги.

Дисертант аналізує різні види міжнародної співпраці між Україною й іноземними країнами, що здійснюється шляхом: порушення кримінального переслідування, провадження процесуальних дій: допитів потерпілих, обвинувачених, свідків, експертів, проведенні експертизи, огляду місця події, виїмки, обшуку й ін.; видачі осіб для притягнення їх до кримінальної відповідальності або виконання вироку; виклику потерпілих, свідків, експертів для дачі показань або участі у провадженні процесуальних дій; передачі речових доказів; вручення й пересилання документів; передачі засуджених для відбування покарання в інші держави.

Зроблено висновок, що відсутність у КПК України статей, присвячених питанням міжнародного співробітництва України з іноземними державами, негативно впливає на регламентацію підстав, умов і порядку надання міжнародної правової допомоги в кримінальних справах, усунення прогалин у даній сфері й реалізацію правил міжнародних договорів, і пропонує закріпити в КПК України порядок, зміст, форму запиту про правову допомогу, реквізити міжнародного доручення, юридичну силу доказів, отриманих на території інших держав. Зокрема, перелік обов'язкових реквізитів клопотання про правову допомогу має містити такі відомості: дані про особу, відносно якої направляється запит, її місце проживання, громадянство, коло занять, а стосовно юридичних осіб – їхнє найменування й місцезнаходження. А також, для підвищення ефективності використання положень міжнародних договорів, включати додаткові міжнародні правила у відомчі нормативно-правові акти України, що розглядають питання видачі осіб, що вчинили злочини, і мають рекомендаційне значення в кримінальному процесі.

Підрозділ 2.4. "Застосування міжнародно-правових принципів і норм у кримінально-процесуальній практиці" висвітлює яким чином правові норми, установлені міжнародно-правовими актами, можуть застосовуватися в українському кримінальному судочинстві, безпосередньо здійснювати регулювання правовідносин між учасниками кримінального процесу та формувати зміст їхніх процесуальних гарантій.

Аналізуючи різні думки науковців і практиків із приводу застосування цієї форма реалізації міжнародних принципів і норм у галузі кримінально-процесуального права України, дисертант робить висновок, що в деяких законодавчо встановлених випадках, видання імплементаційних актів для введення в дію міжнародних положень необов'язково. Зокрема, це має місце в ситуаціях, коли правовідносини між учасниками кримінального процесу, вже аналогічно врегульовано основними джерелами кримінально-процесуального права України.

Погоджуючись з іноземними науковцями, дисертант робить загальний висновок – якщо міжнародно-правовий акт має статус безпосереднього застосування, то пряму дію міжнародних норм слід розглядати як передумову його безпосереднього застосування в правовій системі країни, у тому числі в галузі кримінально-процесуального права України.

Розділ 3 "Міжнародно-правові договори України з надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах" складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. "Поняття та правові основи взаємної правової допомоги у кримінальних справах" розглянуто вихідні питання правової допомоги у кримінальних справах.

Дисертант, аналізуючи усталені форми правової допомоги в кримінальних справах, що традиційно розглядалися в межах міжнародного права, у контексті взаємних зобов'язань держав у сфері відправлення правосуддя – зобов'язання з розшуку й видачі злочинців, передачі засуджених для відбування покарання, виконанню вироків, здійсненню кримінального переслідування, провадження окремих процесуальних дій і обміну юридичною інформацією, доходить висновку про їхню крайню обмеженість і нерозвиненість. На його думку, їх слід виділити в самостійний юридичний інститут, в якому були б чітко прописані взаємні зобов'язання в галузі судової допомоги у вигляді системи нормативних, і організаційно-правових заходів за допомогою яких має здійснюватися співробітництво між державами з метою врегулювання правовідносин цивільного, сімейного, трудового, соціального або кримінально-правового характеру, що зачіпають інтереси фізичних або юридичних осіб однієї з держав-контрагентів на території іншого.

Зазначає, що базовою характеристикою, що відрізняє правову допомогу в кримінальних справах від інших форм співробітництва в сфері кримінального правосуддя, є часткова передача запитуючою державою компетенції за власною кримінальною справою іншій державі. Підкреслює, що міжнародне співробітництво в галузі кримінального правосуддя здійснюється в різних напрямках і на декількох рівнях. Воно може бути неформальним і формальним за своїм характером, двостороннім і багатостороннім за своїми масштабами. Як правило, найбільш ефективні двосторонні договірні форми співробітництва між державами. У той же час бувають випадки, що особливо зачіпають відносини нерівних за своєю міццю держав, коли таке співробітництво не користується підтримкою в більш слабкій країні. У цих обставинах політично більш доцільний багатосторонній підхід.

У підрозділі 3.2. "Принципи взаємної правової допомоги" розглянуто практичні аспекти правової допомоги в кримінальних справах у рамках цілісного юридичного інституту, що дає можливість критично оцінити сформульовані принципи міжнародного співробітництва в даній сфері.

До основоположних принципів міжнародного співробітництва при наданні правової допомоги в кримінальних справах, що випливають із міжнародних договорів України, дисертантом віднесені та критично проаналізовані: взаємність співробітництва; добровільність співробітництва; дотримання суверенітету та безпеки договірних країн; застосування іноземного законодавства; відповідність прохання запитуючої країни законодавству виконуючої держави; рівність повноважень судово-слідчих органів договірних країн, які взаємодіють; забезпечення правового захисту та рівності повноважень учасників кримінального процесу на території договірних країн; реалізація умов договору за рахунок застосування національного законодавства; обмеження дії та застосування міжнародного договору територіями договірних країн; дотримання прав і інтересів третіх країн договірних відносин; обов'язок виконання договору; взаємодія на основі права, яке передбачено міжнародним договором; принцип законності.

Окремо ретельному аналізу піддавалися сфери дії та застосування принципів взаємності співробітництва та дотримання суверенітету й безпеки, які в правовій теорії та на практиці мають досить спірний та суперечливий характер.

У підрозділі 3.3. "Особливості механізму реалізації відносин при наданні взаємної правової допомоги" розглядається взаємна правова допомога в кримінальних справах у контексті самостійного юридичного інституту. Такий підхід сприяє розумінню, як її основних принципів, так і загальних умов надання, а також, у свою чергу, сприяє сприйняттю й оцінці норм відповідних договорів, і національних законів як цілісної, і внутрішньо взаємозалежної моделі відносин у сфері взаємної правової допомоги.

Автор докладно аналізує та відповідним чином класифікує умови взаємної правової допомоги в кримінальних справах, що охоплюються двосторонніми угодами й діючими конвенціями, під кутом зору таких предметних блоків: сфери застосування договору, обсягів і форм правової допомоги, порядку зносин, мови, форми й змісту клопотань про надання правової допомоги, порядку їхнього виконання, підстав відмови в наданні правової допомоги, обмежень у використанні інформації й конфіденційності, витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги.

Пропонує перелік усіх умов надання правової допомоги розглядати як своєрідну матрицю, за якою перевіряється відповідне клопотання, як безпосереднім виконавцем, так і центральним національним органом у сфері взаємної правової допомоги. Повнота відбиття критеріїв такого переліку в дорученні здатна не тільки свідчити про формальну прийнятність запиту, але й зробити більш обґрунтованими висновки щодо суті, причин, завдань справи, у зв'язку з якою запитується допомога.

Аналізуючи діючу українську договірну практику з надання взаємної правової допомоги в кримінальних справах, робиться висновок, що більшість договорів при визначенні можливих підстав відмови в наданні правової допомоги в кримінальних справах керується принципом non bis in idem - двічі за одне не відповідають.

У підрозділі 3.4. "Міжнародні договори України з надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах" аналізується сучасна практика договірних відносин України з іноземними державами з питань видачі, надання правової допомоги та здійснення кримінального переслідування.

Дисертант піддає докладному дослідженню практику здійснення таких видів надання правової допомоги із кримінальних справ, як: екстрадиція (видача); здійснення кримінального переслідування, провадження розслідування в кримінальних справах, розшук осіб, що вчинили злочини; спеціальна правова допомога з окремих питань провадження процесуальних (у тому числі слідчих) дій. Правову основу здійснення міжнародної правової допомоги під час розслідування злочинів складають: 1) міжнародні міждержавні договори (двосторонні й багатосторонні): пакти, конвенції, договори, угоди; 2) міжвідомчі договори (угоди); 3) міжурядові угоди з окремих питань, що стосуються взаємодії держав в боротьбі зі злочинністю.

Критиці піддавалося існуюче на практиці стереотипне відношення до міжнародних норм, що встановлюють гарантії дотримання прав учасників кримінального процесу, як до таких, що не мають безпосередньої дії на території України. На основі чого було зроблено висновок, що ігнорування вимог міжнародного права є порушенням статті 9 Конституції в якій проголошено, що загальновизнані принципи і норми міжнародного права, міжнародні договори України є частиною правової системи України, що мають переважну силу над законами України.

ВИСНОВКИ

Підсумком дисертаційного дослідження є теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання щодо місця та ролі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права в системі джерел кримінально-процесуального права України. Головними теоретичними та прикладними результатами роботи є такі висновки:

1. Уперше в Україні на монографічному рівні проаналізовано та систематизовано питання, що дозволяють всебічно усвідомити зміст, значення й застосування у кримінальному судочинстві різних за юридичною силою й правовим значенням міжнародних актів.

2. Докладно досліджено питання взаємодії норм міжнародного й кримінально-процесуального права, вивчений основний комплекс проблем, які виникають при здійсненні цієї взаємодії. Хотілося б відзначити, що взаємодія української національної системи права і норм міжнародного права в галузі кримінального судочинства має значення не тільки для ефективного здійснення внутрішньодержавної боротьби зі злочинністю, забезпечення й підтримки національного правопорядку, але, головним чином, і для того, щоб норми кримінального і кримінально-процесуального законодавства України не перешкоджали, а сприяли вирішенню глобальної проблеми сучасності – боротьби з міжнародною злочинністю, а також зміцненню міжнародного правопорядку.

3. Визначено певні напрямки подальших теоретичних розробок і нормативного забезпечення практичної діяльності. Зокрема, для подальшого розвитку нормативної бази міжнародного співробітництва органів слідства й суду України з відповідними установами іноземних держав і міжнародних організацій, запропоновано прийняття Законів України "Про оскарження в суді дій і рішень, що порушують права і свободи громадян" та "Про взаємну правову допомогу в кримінальних справах", які б сприяли забезпеченню прав учасників кримінального процесу та створювали умови ефективної реалізації міжнародної взаємодії України з іноземними країнами.

4. Науково обґрунтовано існування в умовах України специфічних закономірностей формування, розвитку й функціонування юридичного інституту взаємної правової допомоги в кримінальних справах.

5. Конструктивній критиці піддано позицію науковців, що заперечують можливість безпосереднього застосування норм міжнародного права для регулювання кримінально-процесуальних відносин в Україні.

6. Уточнено правове й практичне значення загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, міжнародних договорів України, актів судів вищих судових інстанцій країни, визначено їхнє місце і роль у системі джерел кримінально-процесуального права.

7. Досліджено та піддано авторській класифікації різні види міжнародно-правових актів, їхні правові норми й ситуації застосування в процесі здійснення досудового слідства та судового провадження в Україні. Зокрема, основними критеріями класифікації міжнародно-правових актів стали – їхнє правове значення, спрямованість, роль та вплив на процес провадження у кримінальній справі. Окреме місце в класифікації міжнародно-правових актів займають багатосторонні і двосторонні конвенції й угоди, що регламентують сферу кримінально-процесуальних відносин.

8. Викладено авторську позицію стосовно застосування норм міжнародного права в кримінальному процесі України. Зокрема, встановлено, що в системі вітчизняного кримінального судочинства міжнародні норми діють практично, як спеціальні норми стосовно кримінально-процесуальних норм, що виступають у ролі загальних норм, які регламентуються кримінально-процесуальним правом України.

9. Запропоновано авторське визначення понять взаємної правової допомоги в кримінальних справах, форм і механізмів реалізації внутрішньодержавних і міжнародно-правових норм у галузі кримінального судочинства. Під взаємною правовою допомогою автор розуміє систему нормативних і організаційно-правових заходів, в основі якої дво- і багатосторонні угоди, що укладаються зацікавленими країнами і, яка регулює правовідносини кримінального характеру між державами. Базовою характеристикою, що відрізняє правову допомогу у кримінальних справах від інших форм співробітництва в сфері кримінального правосуддя, є часткова передача запитуючою державою компетенції за власною кримінальною справою іншій державі.

10. Критично проаналізовано існуючі проекти Кримінально-процесуального кодексу із погляду реалізації в українському кримінальному процесі міжнародних стандартів у галузі прав людини.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ

ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Чорненька О.В. Співвідношення міжнародного та національного законодавства щодо протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів: кримінально-процесуальні аспекти // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2005. – Спеціальний випуск № 2 (26) "Актуальні проблеми протидії незаконному обігу наркотичних і психотропних речовин у сучасних умовах". – С. 108-112.

2. Чорненька О.В. Джерела кримінально-процесуального права України // Правове регулювання економіки: Зб. наук. праць. Вип. 5. / Відп. ред. В.Ф. Опришко. – 2005. – № 5. – С. 225-232.

3. Узунова О.В. Імплементація міжнародно-правових договорів в кримінально-процесуальне законодавство // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2006. – № 1. – С. 189-195.

4. Узунова О.В. Місце міжнародно-правових норм у правовій системі України // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2006. – № 1 (26).– С. 108-112.

5. Узунова О.В. До питання про форми взаємної правової допомоги // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових статей. Юридичні