КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ВЛАСЕНКО Федір Павлович

УДК 141.7:316.61

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ІНДИВІДА В УМОВАХ

ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

(соціально-філософський аналіз)

Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

КИЇВ-2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії гуманітарних

наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - кандидат філософських наук, доцент

ПРИЯТЕЛЬЧУК Анатолій Олексійович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри

філософії гуманітарних наук.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

БАРАНІВСЬКИЙ Василь Федорович,

Український державний університет фінансів

та міжнародної торгівлі, завідувач кафедри

філософії та гуманітарних дисциплін;

кандидат філософських наук

НАДОЛЬНИЙ Микола Іванович,

Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України,

старший науковий співробітник

відділу соціальної філософії.

Захист відбудеться "25" лютого 2008 р. о 14 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17

у Київському національному університеті імені

Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ,

вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці

імені М.О. Максимовича Київського

національного університету імені

Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № .

Автореферат розісланий "_24__" січня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.О. Шашкова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У цивілізаційному поступі країн світу відбуваються значні зміни у розвитку інформаційних технологій, які суттєво впливають на всі сфери функціонування суспільства, соціальні інститути, діяльність суб’єктів соціальної взаємодії, що створює нові умови для творчої самореалізації особистості й одночасно висуває низку вимог до її формування і розвитку. У зв’язку з цим особливої актуальності набувають дослідження всього комплексу змін, якими характеризується процес соціалізації індивіда в умовах інформаційного суспільства і виявлення основних чинників, які визначають становлення нового соціального типу особистості – активного учасника розвитку сучасної цивілізації.

Інформаційні технології, які інтенсивно впроваджуються в різні сфери життя, сприяють зближенню багатьох видів і форм соціальної діяльності, висувають перед кожною людиною завдання навчитися творчо застосовувати основні принципи освоєння світу. Це ставить ряд вимог до процесу соціалізації індивіда, оскільки сучасна соціокультурна ситуація вимагає розглядати його в контексті загальних закономірностей соціально-історичного розвитку.

Отже, актуальність теми дослідження визначається потребами соціальної практики, які зумовлюють необхідність формування особистості, риси якої відповідали б вимогам сучасного інформаційного суспільства, що сприятиме його становленню в Україні.

Дослідження процесу соціалізації індивіда в умовах соціальних змін привертає інтерес різних наукових шкіл і напрямків в сучасному суспільствознавстві. Специфіка вивчення даної проблеми полягає в тому, що ці дослідження не мають комплексного характеру, хоча і розглядають означений процес з різних точок зору. Серед філософських підходів, які актуалізували цю проблему, можна виокремити екзистенціалізм (Ж-П. Сартр, К. Ясперс), де соціалізація зводиться до соціальних ролей, що протистоять сутності людини; концепцію „масової людини” Х. Ортеги-і-Гассета, що розкриває соціально-психологічний тип людини натовпу; Франкфуртську філософську школу (Г. Маркузе, Е. Фромм, Ю. Хабермас), що досліджує співвідношення загальнолюдського, соціального та індивідуального.

У роботах філософів радянського періоду проблема соціалізації, як відносно самостійна, розглядається теоретиками з 60-х років ХХ ст. в контексті абсолютизації історико-матеріалістичної концепції розвитку суспільства і людини, сутність якої визначалась як сукупність усіх суспільних відносин, а її зміст визначався виключно соціальним середовищем. Починаючи з 80-х років, поняття „соціалізація” у науковій літературі використовувалося не лише в межах критики зарубіжних (буржуазних) підходів і концепцій, але й задля визначення певної сфери соціальної реальності. Дослідження цього періоду присвячені розгляду процесу соціалізації, його змістовним компонентам, періодизації тощо.

Соціологічна традиція зосереджує увагу на змінах у механізмі „включення” індивіда в суспільство, впливові соціальних інститутів на становлення людини, зв’язках і взаємозв’язках, що забезпечують розвиток особистості й суспільства (О. Конт, Г. Спенсер та ін.). У культурно-антропологічних дослідженнях приділялась увага аналізу людської поведінки і свідомості як результату соціалізації (М. Мід, Е. Тайлор та ін.). Психоаналітичні школи акцентували увагу на співвідношенні „біологічне-соціальне”, яке розглядалося переважно в особистісній, індивідуальній перспективі (З. Фрейд, К. Юнг та ін.).

Результатом досліджень соціалізації як процесу, що забезпечує поступове „включення” індивіда у суспільне життя, стала побудова різних моделей соціалізації – психоаналітична (З. Фрейд), „рольового тренінгу”  (Т. Парсонс), „соціального навчання” (Б. Скіннер), „міжособистісного спілкування” (Ч. Кулі, Дж. Мід), „когнітивна” (Ж. Піаже, А. Маслоу та ін.), „модель інкультурації” (Б. Малиновский та ін.), „еволюційна” (Е. Еріксон) тощо.

Враховуючи міждисциплінарний характер проблеми соціалізації, можна виділити декілька груп дослідників, праці яких відповідають обраній структурі дослідження. Перша група охоплює дослідження загальнотеоретичних аспектів становлення особистості, в яких обґрунтовується її роль і місце в суспільних відносинах, розкриваються теоретико-методологічні засади теорій соціалізації, їх категоріально-понятійний апарат. Це праці таких зарубіжних дослідників, як: П. Бергер, М. Вебер, Ф. Гіддінгс, Е. Дюркгейм, Е. Еріксон, Ч. Кулі, Т. Лукман, К. Маркс, Р. Мертон, Дж. Мід, М. Мід, Т. Парсонс, Н. Смелзер, Г. Тард, З. Фрейд, Е. Фромм, та ін., а також російських вчених: Б. Ананьєва, Г. Анреєвої, Н. Андреєнкової, Л. Буєвої, В. Воробйова, З. Галєєва, С. Іваненкова, І. Кона, А. Мудрика, В. Ядова та ін.

Друга група досліджень представлена науковцями, більша частина робіт яких написана в руслі концепцій постіндустріалізму та присвячена дослідженню інформаційного суспільства. Серед них слід відзначити роботи Д. Белла, В. Іноземцева, М. Кастельса, Й. Масуди, І. Мелюхіна, М. Моісеєва, А. Ракітова, О. Тоффлера, А. Турена, Ф. Уебстера, А. Чернова, Г. Чоговадзе та ін., котрі здійснили аналіз тенденцій і протиріч становлення постіндустріальної цивілізації, формування інформаційного суспільства, зробили спробу розкрити наслідки інформатизації та комп’ютеризації суспільства, взаємодії в системі „особистість – інформаційне середовище” тощо.

Третю групу представляють дослідження вітчизняних науковців, які звертають увагу на проблеми соціалізації індивіда в умовах сучасного українського суспільства, а також демонструють конструктивний підхід до західних концепцій інформаційного суспільства. Це, насамперед, стосується праць Г. Авер’янової, В. Андрущенка, А. Афонова, В. Баранівського, І. Бойченка, Л. Губерського, В. Діденка, М. Згуровського, М. Зелінського, А. Колодюка, В. Кременя, В. Кушерця, В. Ларцева, М. Лукашевича, В. Ляха, В. Москаленко, І. Надольного, М. Надольного, В. Нечитайло, Б. Новікова, А. Приятельчука, А.Ручки, Л. Сохань, В. Ярошовця, Т. Ящук та ін.

Водночас необхідно зазначити, що досить багато теоретичних питань, які торкаються механізмів включення особистості в суспільні процеси, висвітлюються недостатньо. Це стосується дослідження процесу соціалізації індивіда в умовах становлення інформаційного суспільства, зростання ролі нових інформаційно-комунікаційних технологій, що змінюють життєдіяльність соціальних суб’єктів. Дослідження саме цих аспектів є особливо актуальним при формуванні нового типу суспільних відносин у сучасному українському соціумі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась в межах досліджень, які проводить кафедра філософії гуманітарних наук філософського факультету в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми сталого державного розвитку України” НДР № БФ041-01 „Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання”.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дослідження є соціально-філософський аналіз соціалізації індивіда в умовах інформаційного суспільства та виявлення особливостей означеного процесу.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність послідовного вирішення наступних дослідницьких завдань:*

проаналізувати основні теорії соціалізації та визначити методологічні засади дослідження соціалізації на сучасному етапі суспільного розвитку;*

визначити основні механізми процесу соціалізації індивіда;*

дослідити особливості й тенденції процесу соціалізації індивіда в умовах інформаційного суспільства;*

розглянути основні цінності інформаційного суспільства та визначити соціальні риси нового типу особистості;*

виявити особливості соціалізації індивіда в умовах формування інформаційного суспільства в Україні.

Об’єкт дослідження - соціалізація як процес інтеграції індивіда в суспільство.

Предмет дослідження - особливості соціалізації індивіда в умовах інформаційного суспільства.

Методи дослідження. Реалізація мети та завдань дисертаційної роботи зумовила необхідність використання засадничих філософських та загальнонаукових методів та принципів. На засадах аналітичного методу досліджено специфіку застосування різних підходів щодо соціалізації індивіда на сучасному етапі суспільного розвитку, а з позицій методу синтезу визначено пріоритетність соціально-філософського аналізу. Структурно-функціональний аналіз використовувався для виявлення структурних елементів соціалізації, яка розглядається як процес, в якому особистість формується під впливом суспільства й одночасно конструює суспільство. Метод аксіологічної інтерпретації застосовувався при аналізі сучасного стану інформаційного суспільства і специфіки соціалізації індивіда в ньому. Виявлення належної послідовності наріжних проблем теми дослідження здійснено при дотриманні вимог методу системного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі здійснено соціально-філософське дослідження основних теорій соціалізації, розкрито особливості соціалізації індивіда в умовах інформаційного суспільства. Це надало можливість сформулювати наступні теоретичні положення, які мають наукову новизну і виносяться на захист:

обгрунтовано, що загальною тенденцією сучасних досліджень соціалізації є перехід від розгляду людини як пасивного об’єкта соціалізаційного впливу до її визначення як активного суб’єкта означеного процесу. На підставі існуючих теоретико-методологічних досліджень соціалізацію визначено як процес: а) засвоєння індивідом соціально-культурного досвіду; б) багаторівневого включення особистості в суспільні відносини; в) формування індивідуальності як суб’єкта подальшого розвитку соціальної системи;

визначено, що у якості основних механізмів соціалізації індивіда постають: ідентифікація як спосіб усвідомлення людиною приналежності до певної спільноти; інтеріоризація як процес включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ людини; екстеріоризація як діяльність індивіда, у процесі якої він конструює соціальну реальність і робить її значущою для себе та інших;

доведено, що особливості соціалізації індивіда в умовах інформаційного суспільства пов’язані зі зменшенням ролі традиційних інститутів соціалізації, а включення індивіда в систему суспільних відносин доповнюється використанням інформаційно-комунікаційних технологій, що породжує тенденції переходу як до креативної моделі соціалізації, так і до збільшення можливостей маніпулювання свідомістю людей;

показано, що цінності інформаційного суспільства зумовлюють необхідність розвитку таких рис та якостей особистості як: професіоналізм (у напрямку використання сучасних технологій); духовність як переважання в людини духовно-моральних, інтелектуальних якостей (цінностей) над матеріальними; соціальна відповідальність як міра відповідності дій соціальних суб’єктів взаємним вимогам, діючим правовим та іншим соціальним нормам і загальним інтересам; здатність до творчої побудови та реалізації власного життєвого проекту на основі культури і загальносоціальних норм;

виявлені особливості процесу соціалізації індивіда в сучасній Україні, що окреслюються новими соціокультурними умовами буття особистості, викликаними формуванням інформаційного суспільства і суперечливим переходом до демократичної політичної системи; явищем ресоціалізації; необхідністю реалізації чітко визначених пріоритетів і цінностей національного виховання з урахуванням світового досвіду.

Теоретичне й практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що її результати сприятимуть збагаченню категоріально-понятійного апарату сучасної соціальної філософії, поглибленому вивченню проблеми соціалізації індивіда в інформаційному суспільстві у процесі подальшого філософського, загальнонаукового осмислення.

Практичне значення дисертації зумовлюється тим, що її основні положення можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні нормативного курсу філософії, соціальної філософії, спецкурсів та практичних занять з історії філософії, етики, соціології, психології, а також при підготовці підручників і навчально-методичних посібників з цих дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення наукової новизни зроблені автором на основі власних результатів, отриманих в процесі дослідження.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційної роботи обговорювалися на методологічних семінарах кафедри філософії гуманітарних наук, науково-практичних семінарах аспірантів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та міжнародних наукових конференціях: „Дні науки” (м.Київ, філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2005); VIII Міжнародній науково-практичній конференції „Творчість та освіта у вимірах ХХІ століття” (м.Київ, 2005); науково-практичній конференції „Реформування системи вищої фінансово-економічної освіти в Україні в контексті положень Болонської декларації” (м.Київ, 2005); „Дні науки” (м.Київ, філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2006).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені автором у 7 публікаціях, із яких статей у наукових фахових виданнях – 3.

Структура та обсяг дисертації обумовлені поставленою метою та завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації становить 185 сторінок, список використаної літератури містить 210 найменувань на 16 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, аналізується джерельна база та ступінь наукової розробленості досліджуваної проблеми, визначаються об’єкт, предмет, мета й завдання дисертаційної роботи, методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів та їх теоретичне й практичне значення, відображаються апробації й публікації результатів наукового дослідження.

У першому розділі „Теоретико-методологічні засади дослідження соціалізації індивіда”, який складається із трьох підрозділів, здійснено аналіз стану дослідження наукової проблеми, уточнено концептуальні підходи до розгляду змісту і сутнісних характеристик процесу соціалізації. Проаналізовані різні теорії соціалізації, її основні інститути і механізми, фактори, дано визначення процесу соціалізації індивіда.

У підрозділі 1.1. „Концептуальні основи теорій соціалізації” розглянуті існуючі наукові підходи у вивченні процесу соціалізації, проаналізовані основні теорії соціалізації у зарубіжній і вітчизняній соціально-філософській думці.

Теорія соціалізації своїми витоками відноситься до робіт французького дослідника ХІХ ст. Г. Тарда, який розглядав соціалізацію як процес входження індивіда до нації, народу, суспільства шляхом універсального засобу наслідування та американського дослідника Ф. Гіддінгса, який використовував термін „соціалізація” у своїх працях для пояснення розвитку соціальної сутності людини. Роботи зазначених авторів започаткували традицію розуміння соціалізації як „широкого” і неоднозначного явища: соціалізація – це процес формування соціальних начал життєдіяльності людей, які набувають домінуючого значення в ході історичної еволюції. Така інтерпретація процесу соціалізації фіксує увагу більшою мірою на зовнішніх і внутрішніх умовах, ніж на змістовних характеристиках процесу.

Протилежні концептуальні уявлення про сутність соціалізації відносяться до „вузького” розуміння означеного процесу, що сформований, головним чином, у межах культурно-антропологічних, психологічних та соціологічних дослідженнях, де увага дослідників фокусується на змістовних характеристиках процесу.

Найбільшого розвитку дослідження соціалізації у межах „вузького” підходу набуло наприкінці 60-х років ХХ ст. серед представників наукових шкіл і течій сучасної західної соціології та психології, зокрема в теоріях біхевіоризму (Б. Скінер), символічного інтеракціонізму (Дж. Мід), психоаналітичної теорії (З. Фрейд), культурно-антропологічної (М. Мід, К. Леві-Стросс), функціональної теорії (Т. Парсонс, Р. Мертон).

У філософії радянського періоду соціалізація особистості розглядається в загальному контексті марксистської концепції людини (Б. Ананьєв, Г. Андреєва, Л. Буєва, В. Москаленко та ін.).

На пострадянському просторі в умовах пошуку нової методологічної парадигми виявився підвищений інтерес до проблематики соціалізації. Особлива увага приділяється проблемі ідентичності людини в трансформаційному суспільстві. Осмислення соціалізації як соціально-філософської проблеми, її структурно-компонентний аналіз знаходить відображення у дослідженнях О. Васильєва, В. Воробйова, В. Москаленко та ін.

У вітчизняній філософії та соціології проблеми соціалізації розглядалися в працях В. Андрущенка, А. Афонова, Л. Губерського, М. Лукашевича, І. Надольного, А. Ручки та ін.

У підрозділі констатується, що загальною тенденцією сучасних досліджень явища соціалізації є перехід від розгляду людини як пасивного об’єкта соціалізаційного впливу до її визначення як активного суб’єкта означеного процесу. На підставі існуючих теоретико-методологічних досліджень соціалізацію визначено як процес: засвоєння індивідом соціально-культурного досвіду; багаторівневого включення особистості в суспільні відносини; формування індивідуальності як суб’єкта подальшого розвитку соціальної системи.

У підрозділі 1.2. „Механізми процесу соціалізації” розкривається сутність процесу соціалізації, її роль і функції, аналізуються основні механізми соціалізації, які забезпечують здійснення означеного процесу в нових соціокультурних умовах.

Зазначається, що у сучасних підходах до вивчення процесу соціалізації використовується типова схема, зокрема більшість авторів виділяють сутнісні характеристики (функціональне призначення), зміст (механізми), передумови і фактори, а також результати цього процесу. Вивчення процесу соціалізації за цією схемою дозволяє дослідити означену проблему з позиції соціально-філософського аналізу.

Показано, що сутнісна характеристика процесу соціалізації індивіда ґрунтується на принципі подвійного виміру соціальної реальності, де враховуються одночасно і загальносоціальна, і особистісна перспективи. У першому випадку йдеться про макрорівень соціальної взаємодії (здійснення інституціональних взаємозв’зків і відносин між соціальними системами). У другому випадку мається на увазі трансформація системи суспільної взаємодії в систему індивідуальної свідомості, функціонування суспільних ідей і цінностей.

З’ясовано, що процес соціалізації розгортається в трьох основних сферах, взаємопов’язаних між собою: діяльності, спілкуванні, самосвідомості. У цих сферах процес соціалізації відбувається як формування в людини необхідних вмінь та навичок засвоєння нових форм і моделей поведінки. Результатом постає сформована орієнтація в існуючій системі соціальних ролей та становлення особистості як соціального суб’єкта діяльності.

У даному підрозділі на основі аналізу різних підходів та теорій соціалізації визначено, що у якості основних механізмів соціалізації індивіда постають: ідентифікація як спосіб усвідомлення людиною приналежності до певної спільноти; інтеріоризація як процес включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ людини; екстеріоризація як діяльність індивіда, у ході якої він конструює соціальну реальність і робить її значущою для себе та інших. Соціалізація розглядається як двосторонній процес, який включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціокультурного досвіду шляхом входження в соціальне середовище, а з іншого – активне відтворення особистістю системи соціальних зв’язків за рахунок діяльності, комунікації та сфери самосвідомості.

Визначено, що соціалізованість індивіда постає як відповідність людини соціальним вимогам, які висуває до неї соціальне середовище та як наявність особистісних і соціально-психологічних передумов, що забезпечують соціальну адаптацію особистості та стабільність соціальної системи.

У підрозділі 1.3. „Вплив інформатизації суспільства на соціалізацію” соціалізація розглядається як процес, в якому індивід засвоює соціальний і культурний досвід завдяки активній взаємодії із соціальним інформаційним середовищем. Показано, що цей процес детермінується конкретними соціально-історичними умовами та не є завершеним на якомусь етапі життєдіяльності людини.

Підкреслюється, що в сучасних умовах процес соціалізації зазнає впливу з боку нового типу суспільства, який більшість дослідників визначають як інформаційне з огляду на стрімкий розвиток сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій, зростання кількості інформації тощо.

Розгляд робіт таких авторів, як: Д. Белл, М. Кастельс, Й. Масуда, А. Ракітов, О. Тоффлер, А. Турен, М. Фасслер та інших, а також аналіз наявних у них підходів та точок зору щодо визначення сучасного типу суспільства дозволяє стверджувати, що інформаційне суспільство - це принципово новий етап розвитку сучасної цивілізації. Його основним ресурсом постає інформація і знання, діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційно-інтелектуальних технологій та технологій зв’язку. Зазначені зрушення здійснюються завдяки процесу інформатизації суспільства, що уможливлює забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, науково-технічної, духовно-культурної та інших видів діяльності.

З’ясовано, що всебічне впровадження інформаційних технологій в різні сфери життєдіяльності людини характеризується як позитивними (розвиток творчих індивідуальних здібностей особистості завдяки інформаційним технологіям, що може забезпечити перехід до креативної моделі соціалізації, пов’язаної із соціокультурним, інтелектуально-моральним розвитком особистості), так і негативними тенденціями (інформаційна нерівність, маніпулювання свідомістю людей, підпорядкування особистості соціуму, тотальний контроль над нею засобами інформаційних технологій, поява такого явища як „комп’ютерна некрофілія”, що характеризується психологічною прив’язаністю індивідів до комп’ютера, залежністю від інших видів сучасної техніки, орієнтацією на віртуальну реальність, зменшенням ролі безпосередньої взаємодії між людьми).

Другий розділ „Сутність процесу соціалізації індивіда в інформаційному суспільстві” складається із трьох підрозділів, у яких розкриваються сутнісні характеристики процесу соціалізації індивіда в умовах поширення сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, появи нових форм ідентичності в сучасному інформаційно-комп’ютерному середовищі, аналізуються цінності нового типу суспільства, що зумовлює виникнення проблеми формування нового типу особистості.

У підрозділі 2.1. „Роль інформаційно-комунікаційних технологій у процесі соціалізації” розглянуто роль інформаційно-комунікаційних технологій у процесі соціалізації індивіда, які висувають перед особистістю нові вимоги до формування відповідних рис та якостей.

Зазначається, що тип соціальної системи визначає засоби і форми впливу на людину, враховуючи існуючі соціально-культурні умови. На основі узагальнення наукових підходів вітчизняних та зарубіжних авторів (Г. Андреєвої, В. Москаленко, А. Мудрика, Т. Парсонса, Н. Смелзера) виокремлені основні засоби соціалізації. Показано, що у доіндустріальному суспільстві основним засобом соціалізації індивіда було наслідування встановлених традиційних зразків, серед яких основну роль відігравали звичаї та традиції. З ускладненням суспільної системи такі засоби соціалізації стають недостатніми. Вони доповнюються іншими, які вже ґрунтуються на механізмі ціннісних орієнтацій і не вимагають дотримання шаблону, а є орієнтирами належної поведінки, якими індивід керується у своїй діяльності.

Доведено, що в сучасних умовах, крім традиційних технологій (пошта, преса, радіо, телебачення), важливу роль у процесі соціалізації відіграють сучасні інформаційно-комунікаційні технології, зокрема, Інтернет та мобільний зв’язок, які можна віднести до новітніх засобів соціалізації. Інформаційна революція, внаслідок якої стрімко розвиваються новітні інформаційні технології, що забезпечують доступність інформації для індивіда (але до яких часто не встигає пристосуватися і навчитися користуватися більшість людей), доповнила, а в деяких випадках і зовсім замінила традиційний механізм соціалізації індивіда (передачу соціального досвіду за допомогою спадкоємності поколінь).

З’ясовано, що особливості соціалізації індивіда в умовах інформаційного суспільства пов’язані із зменшенням ролі традиційних інститутів соціалізації, а включення індивіда в систему суспільних відносин доповнюється використанням інформаційно-комунікаційних технологій, що породжує тенденції переходу як до креативної моделі соціалізації, так і до збільшення можливостей маніпулювання свідомістю людей.

У підрозділі 2.2. „Форми ідентичності в сучасному інформаційно-комп’ютерному середовищі” здійснено аналіз впливу інформаційно-комп’ютерного середовища на людину та її життєдіяльність, зокрема на характер істотних змін ідентичності людини.

Розвиток інформаційно-комунікативного простору є важливою умовою оптимізації процесу соціалізації індивіда, який змінює місце людини в сучасному світі, впливає на її моральнісну цілісність, духовно-етичні установки, змінює тип світосприйняття і світорозуміння. Показано, що така зміна норм поведінки, цінностей та ідеалів розкриває в новому світлі проблему ідентичності. Під впливом глобалізаційних процесів та інформатизації суспільства виникають нові форми ідентичності „переделектронна” і „електронна” (М. Фасслер).

Особливого значення в умовах комп’ютерного середовища набуває національна ідентичність. З одного боку, завдяки всепроникненості електронних мереж стираються або стають незначними національні і культурні відмінності, з іншого – представники багатьох етносів і націй завдяки розвитку електронних інформаційних технологій отримали можливість відновити зв’язок зі своєю історичною Батьківщиною.

Стирання національно-культурних відмінностей породжує реальну небезпеку уніфікації національних культур. Під впливом нових комунікативних можливостей людина, потрапляючи у віртуальне середовище, набуває іншу, „електронну” ідентичність, яка виступає як конструкт, що не містить національних і культурних відмінностей. Елементи і складові такої ідентичності залежать від умов інформаційного середовища, яке породжує „змішану” ідентичність, що не має меж і стає „ліквідною”, непостійною і залежить від умов комунікації.

Що стосується утвердження національної ідентичності, то у підрозділі наголошується про необхідність сприяти подальшому зміцненню міжкультурних і міжетнічних зв’язків з урахування збереження національної свідомості.

У підрозділі 2.3. „Цінності інформаційного суспільства й проблеми формування нового типу особистості” показано, що індивід як особистість формується в суспільстві, функціонування якого неможливе без відповідної системи цінностей, які, виступаючи інтегративною основою як для окремої людини, так і для будь-якої соціальної групи чи суспільства, визначають особливості соціалізації індивіда.

Підкреслено, що в процесі історичного розвитку суспільства, при переході від одного його типу до іншого, відбувається трансформація цінностей, які сформувалися та домінували на певному етапі суспільного розвитку, але в подальшому виявилися недієздатними у зв'язку з новими суспільними вимогами.

На відміну від індустріального типу суспільства, в якому домінували матеріальні цінності, а соціалізація здійснювалася традиційними інститутами (сім’я, освіта, трудовий колектив) за допомогою передачі досвіду від покоління до покоління, в інформаційному суспільстві виникають нові цінності, які стають орієнтирами для більшості громадян. В сучасному суспільстві інформація, доведена до індивіда, є головною цінністю, оскільки вона активно включається в процес соціалізації особистості та життєдіяльності суспільства.

Соціальний тип особистості нового, інформаційного суспільства з необхідністю повинен „увійти” до універсальних, гуманітарних стандартів оцінки соціального буття. Тенденція глобалізації свідомості повинна не тільки підсилитися, але і набути нової якості - якості „людського виміру”.

Наголошується, що пріоритет особистості є одним із істотних орієнтирів соціокультурного розвитку в інформаційному суспільстві. Саме творча особистість виступає інструментом інтеграції процесу соціалізації і комунікації, тому що засобом вирішення нагальних проблем є не просте узагальнення інформації, а творче засвоєння накопиченого в культурі досвіду і формування на цій основі нових принципів наукової, художньої, технологічної діяльності. Тому соціалізація індивіда має бути доповнена іншими механізмами (залучення людини до найсучасніших засобів інформації, нових інформаційних технологій). Результатом соціалізації виступає особистість, яка має необхідні знання про інформаційне середовище, закони його функціонування та розвитку, вміє швидко зорієнтуватися в сучасному світі інформації.

У третьому розділі „Особливості соціалізації індивіда в умовах формування інформаційного суспільства в Україні”, який містить два підрозділи, автор приділяє особливу увагу аналізу сучасного українського суспільства, яке знаходиться в принципово новій ситуації свого розвитку, вирішуючи одночасно декілька завдань подальшого поступу. Це, зокрема, перехід до демократичної політичної системи з метою створення демократичної, соціальної, правової держави і формування інформаційного суспільства.

У підрозділі 3.1. „Основні чинники соціалізації індивіда в сучасному українському суспільстві” зазначається, що соціалізація індивіда в умовах сучасного українського суспільства відбувається під одночасною дією системи таких чинників, як економічна ситуація, політичні, соціокультурні процеси та тенденції становлення інформаційного суспільства, які супроводжуються технологізацією та інформатизацією українського соціуму.

З’ясовано, що соціально-економічний чинник соціалізаційного впливу суспільства у процесі залучення людини до суспільної праці, набуття професіоналізму надає їй можливість проявити свою соціальну сутність, виробити соціально-значущі якості. Водночас зазначається, що збанкрутілі соціально-економічні реформи, що призвели до погіршення всієї соціально-економічної ситуації в державі, здійснюють негативний вплив на соціалізацію індивіда.

Конкретизовано, що політична соціалізація індивіда здійснюється через адаптацію та інтеріоризацію. Перша фаза характеризує особливості пристосування індивіда до соціально-політичних умов, рольових функцій, політичних норм, а друга – засвоєння індивідом політичних цінностей і установок, зразків політичної поведінки, властивих тій або іншій соціальній спільноті.

У процесі політичної соціалізації на особистість впливають численні інститути і фактори, визначення дії яких на самовизначення особистості нерозривно пов’язано з перебудовою суспільства на базі принципів демократизму. Однак сучасна ситуація в українському суспільстві характеризується зростанням соціальної напруженості, про що свідчить криза довіри населення до державних інститутів, зростання соціальної поляризації та маргінальності.

З’ясовано, що серед соціокультурних чинників, які впливають на соціалізацію, виділяються самоідентифікація; умови виховання та рівень освіти і професійної підготовки; зайнятість, умови праці; добробут населення; міжетнічні відносини; релігія та нові соціокультурні феномени, викликані глобалізацією сучасного світу.

На основі аналізу основних чинників соціалізації індивіда в сучасному українському суспільстві констатовано, що визначальними факторами цього процесу виступають політико-економічні й соціокультурні тенденції загальноцивілізаційного (за змістом) і глобального (за масштабами) характеру. Вони вимагають урахування в процесі соціалізації особистості, щонайменше, трьох ключових векторів: інноваційності, ідентичності й самоактуалізації. Ці вектори є важливими критеріями успішності її соціалізації. Остання в сучасній Україні відбувається в несприятливих умовах перехідного періоду, викликаних поглибленням системної кризи у суспільстві. Це негативно впливає на формування особистості, ускладнює та гальмує процес соціалізації, ставить перед особистістю складні завдання пошуку свого місця у суспільстві.

У підрозділі 3.2. „Специфіка соціалізації в процесі формування інформаційного суспільства в Україні” зазначається, що загострення кризових явищ в українському соціумі зумовлено трансформаційними процесами в економічній, політичній та інших сферах життєдіяльності суспільства.

Показано, що український шлях до інформаційного суспільства визначається сучасними політичними, соціально-економічними і соціально-культурними умовами, які носять суперечливий характер. Цей шлях істотно відрізняється від умов, характерних для розвинутих країн і, отже, вимагає стратегії, що підходить Україні, але з урахуванням накопиченого світового досвіду.

На теренах українського соціуму сьогодні наявна „криза соціалізації”, характерна для суспільства перехідного типу. Це перш за все пов’язано з тим, що в умовах трансформації традиційних соціальних норм і „запізнення” формування нових виникає свого роду ціннісний „вакуум”, що заповнюється стихійно виникаючими позаінституційними соціальними нормами, що нерідко мають асоціальну спрямованість.

Виявлено, що зміна соціально-економічних умов вимагає від особистості сформованої готовності до переходу в нову ситуацію соціального розвитку. Основним механізмом за таких умов виступає механізм ресоціалізації, „вторинного” входження індивіда в соціальне середовище в результаті певних „дефектів” соціалізації, або в результаті зміни соціокультурного оточення (А. Кеннеді, Д. Кербер). Про ресоціалізацію можна говорити і тоді, коли йдеться про процес формування в особистості здатності діяти в непередбачуваних, невизначених ситуаціях, які виникають постійно в умовах швидких змін сучасного суспільства.

В інформаційному суспільстві, яке формується в Україні, „розмиваються” традиційні, усталені способи соціальної ідентичності. У цій ситуації зростає небезпека маргіналізації свідомості. Невідповідність цінностей, що прищеплюються індивіду під час первинної соціалізації, цінностям нової соціальної реальності, призводить до того, що індивід нерідко потрапляє в конфліктні, кримінальні та інші девіантні соціальні групи.

Сучасний стан українського соціуму характеризується тим, що він складається з поколінь, які виховувалися в радянські часи, і тих, що виховуються в період соціальних змін, а тому вони по-різному соціалізовані. Як наслідок, спостерігається протиставлення двох типів свідомості: перший сформований в умовах соціалізму, головними постулатами якого є організація і планування, а другий - пов’язаний зі свідомістю споживацького, гламурного характеру, основною цінністю якого є демонстрація показового особистісного успіху, розкоші й індивідуального благополуччя.

Формування адаптаційної поведінки індивіда в нових соціальних умовах може здійснюватися при вирішенні соціокультурних протиріч, типових для перехідного суспільства, яке ставить перед людиною завдання, до розв’язання яких її не готували ні система освіти, виховання, ні досвід минулого життя. Вона може успішно функціонувати у ньому, лише маючи відповідні особисті якості і навички поведінки, передовсім такі, як активність, готовність до великої кількості варіантів розвитку подій, відповідальність, професіоналізм, компетентність. Розвиток цих якостей і навичок поведінки є можливим не тільки завдяки вдосконаленню механізмів формування особистості, її цілеспрямованого самовиховання на основі оновлених норм, але й розвитку і якісному вдосконаленню системи соціальної комунікації та розробки державницької ідеології, яка у процесі соціальних змін здійснювала б позитивний вплив на функціонування особистості і суспільства.

ВИСНОВКИ

Дисертаційне дослідження, у якому здійснено соціально-філософський аналіз соціалізації індивіда в умовах інформаційного суспільства та виявлено особливості означеного процесу, дозволяє зробити наступні підсумки.

У сучасній науковій літературі соціалізація як соціальне явище трактується з різних позицій, що відображають ті чи інші його суттєві ознаки, природу, змістовні компоненти. Ряд дослідників розглядає процес соціалізації як аналог формування особистості, причому лише з позицій набуття властивостей і якостей позитивного характеру в результаті активного впливу з боку соціуму. Інша група учених визначає соціалізацію як явище, перманентно притаманне всій життєдіяльності людини. При цьому виділяються дві основні якісно відмінні стадії: первинна і вторинна соціалізації. Розглянувши основні теоретико-методологічні дослідження означеного соціального явища, автор визначає соціалізацію як складний, суперечливий процес засвоєння індивідом соціально-культурного досвіду; багаторівневого включення особистості в суспільні відносини; формування індивідуальності як суб’єкта подальшого розвитку соціальної системи.

Зміст процесу соціалізації визначається через основні соціалізаційні механізми: ідентифікацію як спосіб усвідомлення людиною приналежності до певної спільноти; інтеріоризацію як процес включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ людини; екстеріоризацію як діяльність індивіда у ході якої він конструює соціальну реальність і робить її значущою для себе та інших.

Культурно-історичний тип суспільства обумовлює специфіку процесу соціалізації. Становлення інформаційної епохи і пов’язані з цим зміни в соціальному просторі суттєво впливають на включення індивіда в систему нових суспільних відносин, обумовлюють особливості соціалізаційного процесу і породжують нові тенденції, зокрема зміни у його змісті (в сучасних умовах соціалізація не вичерпується формуванням лише соціальної установки, а включає в себе формування нових моделей, ролей поведінки, інноваційної дії). Індивід, що соціалізується в умовах поглиблення інформаційно-комунікаційної революції, вже не є пасивним спостерігачем соціальної дії, а активно включається в конструювання соціальної реальності. За таких умов спостерігається зменшення ролі традиційних інститутів соціалізації, а включення індивіда в систему суспільних відносин здійснюється, насамперед, завдяки використанню сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, що породжує тенденції переходу як до креативної моделі соціалізації, так і до збільшення можливостей маніпулювання свідомістю людей.

Метою соціалізаційного впливу суспільства на особистість є формування і розвиток історично обумовленої сукупності соціально-типових якостей, властивостей, які забезпечують функціонування і розвиток самого суспільства. Серед них можна виділити професіоналізм (у напрямку використання сучасних технологій); духовність як домінування у людини духовно-моральних, інтелектуальних якостей (цінностей) над матеріальними; соціальна відповідальність як міра відповідності дій соціальних суб’єктів взаємним вимогам, діючим правовим та іншим соціальним нормам і загальним інтересам; здатність до творчої побудови і реалізації власного життєвого проекту на основі культури і загальносоціальних норм.

Аналіз сучасного українського соціуму, який переживає в умовах формування інформаційного суспільства перехід до демократичної політичної системи, показує, що соціалізація індивіда відбувається під одночасною дією системи чинників. При цьому визначальними факторами виступають політико-економічні й соціокультурні процеси загальноцивілізаційного (за змістом) і глобального (за масштабами) характеру. Вони передбачають урахування щонайменше трьох ключових векторів: інноваційності, ідентичності й самоактуалізації. Ці вектори відображають сучасні цивілізаційні вимоги щодо особистості і є, на наш погляд, важливими критеріями ефективного засвоєння та подальшого розвитку індивідом соціального і культурного досвіду, трудових навичок, знань, норм, цінностей, традицій, які необхідні для формування соціальних якостей та розвитку його індивідуальності.

Зміни соціально-економічних умов, утвердження ринкових відносин вимагають від особистості готовності до переходу в нові ситуації соціального розвитку або такого „вторинного” входження особистості в суспільні відносини, що обумовлює дію ресоціалізації як механізму безперервної адаптації індивіда до швидкоплинних умов зовнішнього середовища.

Нові реалії українського суспільства вимагають вдосконалення процесу соціалізації індивіда, оскільки, по-перше, відсутні чіткі норми соціалізованості в українському соціумі, що пов'язано, передовсім, з втратою ідеалів радянського суспільства і розмитістю нових орієнтирів суспільного розвитку. По-друге, форми, норми і механізми соціалізації суттєво трансформуються у зв'язку з переорієнтацією на цінності інформаційного суспільства. Відтак, соціалізаційні процеси в українському суспільстві протікають специфічно: з одного боку, існує сформована (за попередній період) система включення особистості в суспільні відносини, з іншого – означена система суперечить уявленням, ідеалам і цінностям нинішнього молодого покоління, яке активно включається в інформаційні процеси.

Прогнозуючи перспективи соціалізації індивіда в умовах сучасної України, необхідно враховувати не тільки аспекти динаміки, інноваційності й відкритості змінам. Не менше значення мають питання спадкоємності, інкультурації, культурної ідентичності, включення в сферу національного буття й національних цінностей. У контексті зазначеного соціалізація індивіда в українському суспільстві має відбуватися на основі чітко визначених пріоритетів і цінностей національного виховання з урахуванням світового досвіду, а інтегруючим підгрунтям оптимізації означеного процесу може і повинна виступати концепція державницької ідеології.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Власенко Ф.П. Соціокультурні та природні чинники соціалізації людини // Практична філософія. – 2005. – № 4 . – С. 119–126.

2. Власенко Ф.П Два підходи до розуміння процесу соціалізації людини // Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2006. – № 8–9. – С. 84–89.

3. Власенко Ф.П Соціалізаційна функція сучасної сім’ї // Гуманітарний вісник ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”: Науково-теоретичний збірник. – Т.: Видавництво Астон, 2006. – С. 535-541.

4. Власенко Ф.П. Теорія соціалізації як методологічна основа формування творчої особистості // Творчість та освіта у вимірах ХХІ століття: Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції (12-13 травня 2005 р., м. Київ) / Уклад. Б.В. Новіков, І.І. Федорова. – К.: ІВЦ „Видавництво „Екмо”, 2005. - С. 18–20.

5. Зелінський М.Ю., Власенко Ф.П. Майбутнє як соціальна цінність особистості і суспільства // Творчість та освіта у вимірах ХХІ століття: Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції (12-13 травня 2005 р., м. Київ) / Уклад. Б.В. Новіков, І.І. Федорова. – К.: ІВЦ „Видавництво „Екмо”, 2005. - С. 155-156.

6. Власенко Ф.П. Зміни пріоритетів навчання та виховання в контексті положень Болонського процесу // Реформування системи вищої фінансово-економічної освіти в Україні в контексті положень Болонської декларації: Матеріали науково-практичної конференції – К.: УДУЕФ, 9-10 грудня 2005. - С. 127-130.

7. Власенко Ф.П. Роль ідеології в соціалізації людини // Дні науки філософського факультету – 2006. Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року, м. Київ): Матеріали доповідей та виступів. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2006. – Ч. V. – С. 10-12.

АНОТАЦІЇ

Власенко Ф.П. Особливості соціалізації індивіда в умовах інформаційного суспільства (соціально-філософський аналіз). – Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії.- Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2007.

Дисертаційне дослідження присвячено соціально-філософському аналізу соціалізації індивіда в умовах інформаційного суспільства та виявленню особливостей означеного процесу. На підставі аналізу основних концептуальних підходів до проблеми соціалізації останню визначено як складний, багатоаспектний процес засвоєння індивідом соціально-культурного досвіду шляхом його багаторівневого включення в суспільні відносини з метою формування індивідуальності як суб’єкта подальшого розвитку соціальної системи. У дисертації обґрунтовується, що культурно-історичний тип суспільства визначає специфіку процесу соціалізації. В інформаційному суспільстві особливості соціалізації пов’язані із кризою традиційних інститутів соціалізації, а включення індивіда в систему суспільних відносин доповнюється використанням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, що породжує тенденції переходу як до креативної моделі соціалізації, так і до збільшення можливостей маніпуляції свідомістю людей. Визначено специфіку і суперечності соціалізації індивіда в сучасному українському суспільстві та запропоновано можливі шляхи оптимізації