KІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

ВОДЯНА ЛЮДМИЛА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 821.161.2-32.09 Фр.

ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ПРОБЛЕМАТИКА БОРИСЛАВСЬКОГО ЦИКЛУ ТВОРІВ І.ФРАНКА

Спеціальність 10.01.01 – українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Кіровоград – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – | доктор філологічних наук, професор Мейзерська Тетяна Северинівна, Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського, професор кафедри філології.

Офіційні опоненти – | доктор філологічних наук, професор Турган Ольга Дмитрівна, Запорізький державний медичний університет, завідувач кафедри культурології та українознавства.

кандидат філологічних наук, доцент Ткачук Олена Єлиферівна, Одеський національний університет ім.І.І.Мечникова, доцент кафедри української літератури.

Захист відбудеться 27 червня 2008 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.01 при Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1).

Автореферат розіслано "17" травня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради О.О.Гольник

Загальна характеристика роботи

Актуальність роботи. Проза І.Франка, як і загалом уся його творчість, позначена важливими мистецько-естетичними шуканнями, появою нової проблематики і нового героя, багатством виражальних засобів, що відобразило цілий етап у художньому трактуванні та відтворенні дійсності. Осягнення художньої спадщини Івана Франка як духовно-творчого феномена виокремилось у цілу наукову літературознавчу галузь, де найпродуктивнішими сьогодні видаються інтердисциплінарні підходи до дослідження явищ художньої дійсності. Як учений, він визначив найбільш істотні моменти своєї епохи, як художник, - конкретизував та індивідуалізував їх своїми яскравими художніми образами та ситуаціями. Співзвучність творчості письменника філософсько-художній проблематиці нашого часу найяскравіше проявляється, зокрема, в його унікальному досвіді екзистенційно-феноменологічного трактування художнього світу, в фіксації ним трагічної людської свідомості на зламі епох.

Сьогодні все ще не здійснено всебічного комплексного вивчення витоків формування екзистенційної проблематики у творчості І.Франка, що і зумовило необхідність нашого дослідження.

Актуальність роботи зумовлена, по-перше, необхідністю активізації уваги до дослідження творів бориславського циклу, аналізу яких останнім часом відводиться більш скромне місце, аніж, скажімо, поезії, яка, на думку вчених-франкознавців, найбільш адекватно відбила шляхи духовних пошуків І.Франка. По-друге, спробою деконструкції цілого ряду ідеологічних та художніх стереотипів, які фактично виокремили прозу так званої "виробничої проблематики" із контексту фундаментальних пошуків письменником смислу людського існування, модерного художнього втілення екзистенційної проблематики та екзистенційного героя. По-третє, актуалізацією тези, що саме з художнього простору бориславського робітничого середовища та його околиць народжується Франкова концепція досконалої людини, "цілого чоловіка", якого він вперше побачив в образах "нових людей на роботі" (І.Франко) і далі розвинув у цілому ряді художніх типів, насамперед демократичної інтелігенції. Таким чином, уже рання проза письменника розкриває його як глибокого аналітика найістотніших проблем людського існування, засвідчує майстерне художнє розкриття кризової екзистенційної свідомості людини.

Екзистенційно-феноменологічна інтерпретація бориславського циклу творів І.Франка дозволяє науково аргументувати думку про єдність, естетичну цілісність і завершеність художньої спадщини письменника, де все органічно взаємопов’язано, і кожний фрагмент його творчості можна розглядати як невід'ємну частину велетенського художнього цілого.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах комплексної теми кафедри української літератури Миколаївського державного університету ім. В.О.Сухомлинського, серед пріоритетних завдань і планів котрої є вивчення творчої спадщини письменників ХІХ століття. Тема дисертації затверджена на засіданні наукової ради НАН України з проблеми "Класична спадщина та сучасна художня література" (протокол № 2 від 24 квітня 2007 року).

Мета дисертаційного дослідження полягає у спробі прочитати бориславський цикл творів І.Франка в контексті сучасних літературознавчих методологій, пов’язаних із особливостями екзистенційно-феноменологічної інтерпретації художніх текстів.

Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:

– розглянути бориславський цикл творів І.Франка у площині методології екзистенційно-феноменологічного аналізу явищ художнього мислення;

– виділити основні проблеми людського існування, які знайшли своє художнє відтворення у бориславському циклі;

– типологізувати найбільш чинні та яскраво виражені екзистенціали відчуження, страху, тривоги, провини, совісті, вибору, смерті, надії;

– визначити найхарактерніші символічні маркери, які позначають екзистенційні стани героїв (Борислав, бруд, болото, яма, безодня, сон);

– актуалізувати думку про філософсько-літературне підґрунтя художньої реалізації І.Франком проблем добра і зла як фундаментальних характеристик людського існування;

– означити шляхи художньої реалізації письменником концепції "цілого чоловіка" як пошуку способів розв’язання екзистенційних конфліктів;

– виявити способи художнього втілення проблем людського існування, які сприяли психологізації внутрішньої структури Франкових оповідань.

Об’єктом вивчення є збірки "Борислав", "Полуйка і інші бориславські оповідання", новела "Яць Зелепуга", повість "Boa соnstriсtor" (обидві редакції), роман "Борислав сміється".

Предмет дослідження - домінантні проблеми людського існування та способи їх художньо-символічного зображення.

Характер поставлених завдань передбачає застосування певних методів та прийомів. У роботі зазначеної проблематики бориславського циклу І.Франка домінували інтердисциплінарні підходи. Екзистенційно-феноменологічний і герменевтичний методи сприяли глибшому прочитанню та віднайденню екзистенційних смислів Франкової прози, аналізу різних станів екзистуючої свідомості героїв та їх символічних маркувань. Метод психоаналізу дозволив зосередитись на явищах художнього моделювання снів, візій, певних патологічних ухилів у поведінці та мовленні героїв. У роботі частково використані прийоми структурного і наратологічного методів.

Теоретико-методологічною базою вивчення екзистенційної проблематики у бориславському циклі творів І.Франка стали науково-теоретичні роботи Г.Ґадамера, Е.Гуссерля, М.Гайдеґґера, Р.Інґардена, які заклали фундамент і визначили основні принципи екзистенційно-феноменологічного методу дослідження художнього тексту. Використані роботи відомих українських теоретиків літератури (Р.Гром’як, Г.Клочек) та вчених-франкознавців, що вивчали поетику художньої творчості І.Франка: М.Ткачука, І.Денисюка, Т.Гундорової, П.Іванишина, В.Корнійчука, Л.Бондар, Т.Мейзерської, Б.Тихолоза, Р.Чопика та ін.

Наукова новизна та особистий внесок здобувача полягає у тому, що в ньому вперше здійснена спроба екзистенційно-феноменологічного прочитання бориславського циклу творів І.Франка в контексті художньої реалізації письменником основних онтологічних питань. Вперше типологізовано та художньо проаналізовано екзистенціали тривоги, страху, провини, совісті, вибору, надії, смерті та системи їх символічних маркувань, позначених концептами бруду, болота, безодні, ями, сну. Дістала подальший розвиток думка про езотеричну площину концепції "цілого чоловіка", яка виявляється вже у ранньому робітничому циклі у зображенні письменником "нової людини на роботі" (І.Франко).

Теоретичне значення дисертації. Отримані результати є внеском у розбудову методології екзистенційного аналізу художнього тексту, що поєднує конкретно-історичні та метафізичні пласти художнього мислення.

Практичне значення роботи полягає у тому, що її результати можуть бути використані для глибшого вивчення творчості І.Франка у контексті історії української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст., у формуванні методологічних основ екзистенційно-феноменологічного прочитання художньої творчості, у розробці окремих спецкурсів, присвячених поетиці творчості І.Франка та під час написання курсових, дипломних і магістерських робіт.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації оприлюднено в доповідях на Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях "Українська література: духовність і ментальність" (Кривий Ріг, 2005, 2006); ХІІІ і ХIХ Міжнародних наукових конференціях ім. проф. Сергія Бураго "Мова і культура" (Київ, 2004, 2005); Міжнародній конференції "Актуальні проблеми неперервної освіти" (Київ – Миколаїв, 2005), "Фащенківських читаннях – 2007" (Одеса, 2007).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 статей, з яких 6 у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг – 197 сторінок; основний текст – 178 сторінок, список використаної літератури – 203 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, ступінь її наукового опрацювання, зв’язок роботи з науковими програмами та планами, які розробляються установою, де виконана дисертація, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи проведення дослідження, окреслено практичну і теоретичну цінність одержаних результатів та форми їх апробацій.

У першому розділі "Основні характеристики екзистенційно-феноменологічного прочитання прозової творчості І.Франка" обґрунтовано теоретичні положення обраної теми.

У першому підрозділі "Екзистенційно-феноменологічний простір художньої творчості: деякі теоретичні аспекти" (1.1) увагу зосереджено на з’ясуванні основних теоретичних аспектів екзистенційно-феноменологічного методу аналізу художніх творів.

Викладено основну суть моделі феноменологічного аналізу, яка, за Р.Інґарденом, полягає у виділенні ієрархії конкретних змістових площин. Перша – площина знаків, звучання, до якого у якості вищого ступеню належать також речення і його частини; друга – площина семантичних одиниць літературного твору, яка формулює його стиль; третя площина твориться шляхом відображення "предметностей" і становить собою змістовий рівень твору; четверта – площина схематизованих наочних образів, що становить собою найбільш абстраговані складові твору. Всі ці площини художнього твору утворюють самостійне художнє ціле, за допомогою якого експлікується його основний "метафізичний смисл". Саме він, "витягуючись" крізь пласти "предметностей", закладає основний сутнісний смисл художнього твору.

Феноменологічне розуміння твору як ієрархії взаємооб’єднуючих смислів дало можливість "вертикального" прочитання художнього тексту й експлікації його глибинного змісту на рівні "метафізичних властивостей", що у відображенні проблем людського існування відіграють особливу роль.

Таким чином доведено, що екзистенційні смисли твору найбільш рельєфно розкриваються саме завдяки феноменологічному підходу до аналізу художніх текстів, що дозволяє глибоко і точно окреслити авторські інтенції. Феноменологічний аналіз бориславського циклу І.Франка дозволив ствердити думку про результативність авторських інтенцій на екзистенційні характеристики людського буття.

На предметному, змістовому, за Р.Інґарденом, рівні виявлено індивідуальний тезаурус, котрий являє собою сукупність найбільш значних для письменника засобів вербалізації смислів його концептуальної системи. Сюди віднесено слова, пов’язані з називанням основних екзистенціалів страху, тривоги, вини, совісті, вибору, смерті та витворенням метафоричного ланцюга образів, що позначають психологізований бориславський ландшафт: яма, морок, бруд, безодня.

Звернено увагу на феноменологічний зріз сфери предметності у працях Г.Клочека, який, продовжуючи ідеї Р.Інґардена, пов’язує предметність з розмаїттям художньої візуалізації матеріального світу. Висловлено думку, що стосовно зображення внутрішнього світу героїв Франкових творів слід говорити про предмети не лише як про об’єкти, але і як про сутності, а звідси про способи символічного о п р е д м е ч е н н я явищ як матеріального, так і духовного порядку.

Саме на цьому символічному рівні відчитуються головні закономірності художнього структурування Франком основних екзистенційних смислів його персонажів.

У підрозділі 1.2. "Проза І.Франка як об’єкт екзистенційно-феноменологічного аналізу в сучасному франкознавстві" міститься критичний аналіз наукових праць, присвячених дослідженню збірки "Борислав", "Полуйка і інші бориславські оповідання", повісті "Boa соnstriсtor", новели "Яць Зелепуга", роману "Борислав сміється" І.Франка. Виділено кілька періодів критичної рефлексії прози І.Франка й зокрема бориславського циклу. У середині ХХ століття франкознавці (І.Басс, О.Білецький, Є.Кирилюк, О.Дей) сконцентровували свою увагу переважно на ідеологічних чинниках. З кінця 70-х та у 80-ті роки увага дослідників (С.Безуглий, Т.Гундорова, І.Денисюк, Д.Наливайко, Т.Михайлюк) зосереджується на аналізі психологічних та естетичних аспектів. Новий період у франкознавстві пов’язаний з межею ХХ-ХХІ ст., коли посилюється увага до філософської рефлексії. Бориславський цикл творів І.Франка розглядається ученими (Т.Гундорова, О.Іващук, М.Легкий, М.Ткачук, М.Фенько) з позицій вираження внутрішнього світу героїв, наголошується на важливості вивчення екзистенційної проблематики. Активізується увага до езотеричних площин творчості І.Франка (Т.Гундорова, Н.Зборовська, Т.Мейзерська). З кінця ХХ століття дослідження екзистенції у творчій спадщині І.Франка стає предметом спеціальних наукових праць, що проводяться переважно у руслі загальної зацікавленості екзистенційною проблематикою в українській літературі (Н.Михайловська, М.Верников, П.Іванишин, М.Ткачук). Дослідники зауважують на важливості "смислобуттєвих проблем людини", екзистенційна проблематика у творах І.Франка визначається як така, що фіксує понадчасову сутність літератури.

У результаті доведено, що екзистенційно-феноменологічний підхід до вивчення бориславського циклу творів письменника дає можливість знівелювати певну намічену ще радянським франкознавством опозицію між раннім та пізнім І.Франком. Застосування такого підходу засвідчило, що ці два крила постійно і досить рівнобіжно коригували у творчості письменника, зумовивши його посилену увагу до зображення глибинних проблем людського існування та їх оригінальної художньої фіксації уже в ранньому, здавалось би, цілком "матеріалістичному", виробничому бориславському циклі.

У другому розділі "Екзистенційна онтологія та способи її художнього моделювання" визначено типологію екзистенційних станів (відчуження, страх, тривога, провини, совість, вибір, смерть, надія) у бориславському циклі творів І.Франка (2.1) та проаналізовано найхарактерніші символічні маркери для позначення проблем людського існування (бруд, болото, яма, безодня, сон) (2.2).

Проблему відчуження ( 2.1.1) визначено як одну з найфундаментальніших межових проблем здійсненого І.Франком екзистенційного аналізу кризової свідомості героїв, що дало можливість побачити його людину "зсередини", пізнати її породжені життєвими подіями внутрішні духовні катаклізми. З’ясовано, що проблема відчуження праці відтворена письменником у нерозв’язному конфлікті героїв і середовища, зумовленого народженням нових форм капіталістичного суспільного устрою і від нього (героя) незалежного. Трагедію роздвоєння та самовідчуження особистості, яка знайшла найсильніше художнє втілення в образах Івана ("Ріпник") та Василя Півторака ("Навернений грішник"), І.Франко вбачає у виникненні нового суспільно-перехідного типу – "селянин-робітник" - як певної нової для української літератури екзистенційної (межової) якості.

Здійснений аналіз процесів відчуження та його впливу на характери героїв розкриває складні психологічні процеси деградації особистості. На образі Ганки з оповідання "Ріпник" доведено художнє втілення І.Франком процесів самовідчуження, морального спотворення та спустошення особистості, насамперед у її ставленні до іншого, зокрема жінки. Водночас зосереджується увага на змалюванні І.Франком процесів зародження у робітничому середовищі сліпого протесту, прагнення до самореалізації, утвердження себе як людини, здатної до праці. Через розкриття образів Василя Півторака ("Навернений грішник") та Вівчара ("Вівчар") виділено одну з найяскравіших прикмет відчуження праці – втрату зацікавленості до її предмета.

У результаті з’ясовано, що проблему відчуження праці І.Франко розглядає на двох рівнях: родинному і соціальному. На рівні родинному спостерігається повний розпад сім’ї та патріархальних сільських устоїв. Натомість превалює активізація чинників біологічного задоволення, фундаментальної озлобленості, прагнення перекинути на іншого неіснуючу провину.

На рівні соціальному констатується посилення процесів відчуження праці, що приводить героїв до фізичної загибелі. У цьому ж контексті відбувається переосмислення героями-селянами святості землі, що повертається до них з матері-годувальниці на смертельну могильну пастку.

З’ясовано, що одним із найбільш стабільних домінантних станів екзистуючої свідомості у бориславському циклі є страх і тривога героїв (2.1.2) за безпросвітний стан свого буття і своє майбутнє. Для дослідження цих феноменів застосовано методологію П.Тілліха, який виділив три типи тривоги (тривога долі і смерті; порожнечі і відсутності змісту; вини і осуду), вважаючи їх екзистенційними, бо вони властиві самому існуванню людини.

З точки зору дослідження феномену страху виділена як найбільш репрезентативна повість "Boa constrictor" (перша редакція). У результаті визначено типологію страхів героїв твору: у художньому розкритті екзистенційних смислів в образі Германа Гольдкремера домінують страх бідності; страх голоду, хвороби і смерті; страх перед робітниками як ворожою силою; страх героя перед своїм власним багатством та страх перед власним почуттям жадоби. Домінуючи у психологічній структурі персонажа, його страхи окреслюють єдиний концептуальний простір, у межах якого здійснюється втілення авторської ідеї. Страх перед власним майбутнім та перед зовнішніми змінами простежується в образі дружини Германа Рифки. На відміну від свого чоловіка вона демонструє ще більш високий рівень психічної деградації особистості: у її душі майже не залишилось місця для вираження людських почуттів.

В образі Готліба письменник констатує відсутність будь-якого почуття страху в осягненні головної мети його життя - наживи. Його особистість знищена цілком і повністю, вона не підлягає ніякому внутрішньому відродженню.

Аналізуючи екзистенціал страху, письменник розкриває невпевненість усіх своїх героїв у майбутньому, показує, як жадоба цілком поглинає їхнє єство, наділяючи суто тваринним хижацьким інстинктивним існуванням.

Екзистенційні переживання героїв бориславського циклу простежуємо і в художньому відображенні почуттів провини, совісті та вибору (2.1.3). З’ясовано, що, власне, кожен із них приходить до усвідомлення своєї вини, і таке почуття пов’язане з їх глибинною совістю і глибинною відповідальністю перед родом, землею і Богом. Моральні преображення, спричинені внутрішньою деформованою совістю, простежуємо в кінцевій поведінці персонажів, що вияскравлює їх справжню людську глибинну суть. Так змінюється Іван ("Ріпник"), який у першій редакції оповідання спокутує свою вину перед Фрузею – разом з маленьким сином він повертається до роботи на землі, а у другій редакції прагне повернути собі людське обличчя. Свій гріх перед смертю спокутує і Ганка ("Ріпник", друга редакція). Миттєву провину за смерть ріпника переживає і Герман Гольдкремер ("Boa constrictor", друга редакція).

Екзистенційне трактування почуття совісті визначене як спроможність героя-екзистенціала вибрати себе справжнього. Для Франкових героїв цей пошук розпочинається з їх розмірковувань про багатоваріантність вибору шляхів, що відкриваються перед людиною (Бенедьо Синиця).

Екзистенційний вибір у досліджуваних текстах тлумачиться як вибір, що виникає через прийняття героями власної життєвої невизначеності. Його кваліфіковано у двох можливостях: як активний і як пасивний. Найбільш яскраво активні екзистенційні переживання простежено в образі Бенедя Синиці. Він незалежний перед сильними світу цього, бачить далі, його життєві смисли і вчинки слід розцінювати як активний пошук шляхів виходу із екзистенційно нестерпних ситуацій, розриву замкнутого кола трагічних провин.

Цікаву художню реалізацію у творах бориславського циклу знаходять танатологічні мотиви (2.1.4), які у творчості І.Франка також носять глибокий екзистенційний характер. Письменник окреслює кілька концепцій смерті – від негативних до оптимістичних, життєствердних. Смерть спричинює своєрідний психічний стрес, примушує замислитись над сущим ("На роботі", "Ріпник", "Boa constrictor"); вона розцінюється як кінцевість, обмеження буття, фізичне вмирання, зникнення людини з реального життя – це факт онтологічний ("Навернений грішник" (смерть синів Півторака), "Ріпник" (смерть батьків Івана), "Boa constrictor" (загибель ріпників у ямах).

У творах І.Франка смерть виступає метафорою остаточного розриву з минулим, символом оновлення життя, початком нового духовного існування (смерть Івана та Фрузі "Ріпник"). Позитивної конотації цей концепт набуває в новелі "Полуйка", де її можна розглядати як реалізацію символічної віри героїв у своє майбутнє.

У бориславському циклі творів визначено таку типологію кінечності буття: смерть-вмирання в ім’я народження нового (духовного) життя та вічного з’єднання (безсмертя) ("Ріпник"); смерть-переродження, трансформація людини ("На роботі", частково "Boa constrictor"), смерть – відсутність можливості терпіти земні страждання ("Навернений грішник"); смерть – символ надії на майбутнє ("Полуйка").

Позитивного значення набуває в бориславському циклі творів І.Франка екзистенціал надії (2.1.5). Феномен надії у головних героїв простежено на підсвідомому рівні, який найістотніше висвітлено та прочитано за допомогою засобів художньої символізації – символами сонця, неба, гори, дороги. З’ясовано, що екзистенціал надії розкрито за допомогою елементів простору вищого світлого начала – сонця, неба, гір ("Ріпник") та світу земного – символ дороги ("Борислав сміється"). Дорога мислиться як життєвий шлях Бенедя Синиці. Життєві шляхи стрімко змінюють героя: якщо на початку твору бачимо його як самітника і одинака, то у подальшому він пов'язує себе з робітничим середовищем, для якого живе і якому служить.

Визначено, що екзистенціал надії, хоч і приглушений домінуючими у настроях робітників почуттями відчуження і самотності, тривоги і страху за своє майбутнє, все ж постійно жевріє в їхніх душах. Він стає запорукою їх майбутнього згуртування і перетворення в самостійну силу.

У підрозділі 2.2."Символічні маркери екзистенційних станів" виділено і систематизовано ряд фундаментальних символічних образів, які письменник використовує на позначення екзистенційної свідомості героїв бориславського циклу. Доведено, що вони органічно пов’язані з українською ментальністю і у значній мірі мають фольклорне походження. Символічний простір духовного існування І.Франка – це питомо український ландшафт, закодований в образах-символах. Це зумовлює і структуру його творів, яку можна розглядати як таку, що відповідає трьом "ярусам", або "рівням", світобудови: вищий "горний" світ (небо, скеля, гора), світ земний (шлях, дорога, степ, поле, площина, каміння, ріка, брід), світ нижній "пекельний" (підземелля, низ, яма, глибина, мул, безодня, болото, бруд, темнота). Доведено, що найбільш продуктивною виступає символіка нижнього світу, найзначимішою художньою репрезентацією якого виступає місто Борислав, своєрідна духовна "западня", в якій обезцінюється і знищується в пошуках рятунку людська душа.

Борислав (2.2.1) у творах означено як знаковий символічний просторовий образ, що несе в собі виразний екзистенційний характер, бо вплетений у трагічний простір людського існування. Борислав – досить обмежений простір, але при цьому він становить собою один із найважливіших елементів підтекстової символічної організації циклу. Він виступає своєрідним Всесвітом головних героїв та символічним втіленням особливостей їх духовного існування. У творах І.Франка він фокусує певний географічний ландшафт, закодований у ряді символічних образів будівель, вулиць, ям, смороду та ін.

Сатанинський простір Борислава підсилюється цілим рядом символічних образів болота, бруду, темноти, підземелля, низу, ями, безодні, які зазвичай асоціюються із зовнішніми умовами існування людини, водночас позначаючи її духовний стан. Образи бруду та болота (2.2.2) у творах є всепоглинаючими та всеохоплюючими. Ними позначені помешкання ріпників та власників копалень Борислава, зовнішність, одяг, душевний стан. Вони показують цілковите збайдужіння героїв до себе, їх зневіру в житті. Бруд символізує шлях людської душі в сутінках, шлях здичавіння і фундаментального спрощення життєвих цінностей до тваринних форм існування.

Ще об’ємніше, ніж бруд, місто поглинуло бориславське болото. Воно оточує його звідусіль, ніколи не зникає і не висихає, втягуючи в себе все нові і нові людські душі. З’ясовано, що з ним пов'язаний цілий пласт хтонічної міфології, сам факт наявності болота в місті свідчить про нещастя, біду, безлад, відсутність правди та справедливості.

Болото і бруд є першим кроком людської душі вниз. Наступний крок символізує образ ями (2.2.3). Цей символ є „стрижневим” упродовж бориславського циклу, він символізує шлях людини у зворотному напрямку, у напрямку регресу. Так, в оповіданні "Навернений грішник" цей образ пов’язаний з увиразненням непроясненої свідомості головного героя Василя Півторака, який мріяв про ями на власній садибі як про можливість майбутнього збагачення своєї родини. В оповіданні "Ріпник" яма поглинає життя головних героїв твору Івана і Фрузі, хоча символічне наповнення цього образу відносно кожного з персонажів є дещо різним: Іван вірить, що робота при ямі змінить його життя на краще. Загибель Фрузі символізує загибель жіночої любові і самопожертви як ознак щирих людських стосунків старого патріархального світу. Яма стає могилою.

Протилежного смислового навантаження цей образ набуває в оповіданні "На роботі". Тут вона стає місцем, у якому головному героєві Грині відкривається істина. І це не випадково, адже його свідомість є найменш уярмленою жадобою збагачення.

Символ безодні (2.2.4) найвищої емоційної наруги досягає в оповіданні "Навернений грішник", де він представлений через широкий пласт сприйняття: а) як внутрішній вираз свідомості героїв; б) як матеріальний та фізичний стан; в) як місце перебування душі людини, що свідчить про психологічне, чуттєве значення цього поняття; г) як категорія простору.

Досліджуючи еволюцію образу безодні, визначено його рух у бік висхідної градації. На початку твору автор вводить образ "невидимої" безодні, а далі показує, як вона постає, як містична світобудова, "поглинаючи" своїх героїв.

"Вертикаль з від’ємним вектором", або "висхідна градація" (Н.Павлик), наявна вже на початку твору, де образ-символ ще не називається, але означується через знакову подію - продаж селянами земель.

Досліджено способи художнього втілення оніричної свідомості героїв бориславського циклу (2.2.5). У процесі дослідження з’ясовано, що фрагменти сновидінь в аналізованих творах письменника сприяють розкриттю потаємного, прихованого у душі героїв, того, чого вони ще не до кінця усвідомлюють, відчуваючи певну провіденційну тривогу.

У творах І.Франка сни мають особливість своєрідно розшифровувати дійсність. Сон постає перед героями (іноді видіння чи марення) як істинна містерія життя, вражаючи своєю страшною реальністю. У творах бориславського циклу визначено таку типологія снів: віщі (оповідання "На роботі"); сни – марення (оповідання "На роботі"); власне сновидіння (оповідання "Ріпник", "Навернений грішник"); сонна фантазія (оповідання "Ріпник", "Навернений грішник"); сон-прозріння (повість "Boa constrictor").

З’ясовано, що сни-прозріння, каяття, катарсису та пророчі сни в оповіданні "На роботі", повісті "Boa constrictor" складають один із найголовніших прийомів психологічної характеристики героїв і пов’язані з кризовими станами їхньої свідомості. Пропустивши героя через такий сон, письменник глибше розкриває його внутрішній світ, переконливіше мотивує його духовні зміни. Так, сон-візія щастя Германа Гольдкремера з повісті "Boa constrictor" стає замінником цього дошукуваного і не знайденого ним почуття, а сон - марення, що попереджає його страшне пробудження від рук Готліба, спонукає героя до прозріння. Проте і в тому, і в іншому випадках ці сни розкривають екзистуючу свідомість.

Як віще, розглянуто сновидіння Гриня з оповідання "На роботі". Воно передвіщає героєві загибель у ямі. Насправді побачене героєм уві сні було відтворенням його потаємних, підсвідомих бажань (повернутись до робити на землі) та страхів (глибина ями, сопух). Простежено, що сон-марення Гриня адекватно моделює його психіку, яку розкрито за законами топографії З.Фройда: свідомість, досвідомість, неусвідомлюване. Адже у фікції сну герой переживає те, чого не може осягнути наяву. Такий сон, за З.Фройдом, можна розглядати як етап конденсації – смислового згущення подій, які згодом наберуть символічного значення.

Так на першій стадії – свідомого – констатуємо переживання Гриня, який змушений спускатись у яму – туди його штовхає безвихідь. На другій – досвідомого – виникає образ Задухи, що підказує героєві можливості виходу з ситуації, в якій він опинився. Адже він, як і інші робітники, неодноразово шукав та не знаходив відповіді на свої запити. На третій стадії – неусвідомлюваного – у героя виникають невротичні симптоми – передчуття смерті, яку він не готовий прийняти.

Таким чином доведено, що в екзистенційному смисловому полі героїв Франкових творів сни відіграють роль певної самодостатньої системи, "тексту у тексті", що шифрує глибинні мотиви їх поведінки.

У третьому розділі "У пошуках "цілого чоловіка": філософсько-екзистенційні аспекти" дістала подальший розвиток актуалізована працями Т.Гундорової, Я.Поліщука, Б.Тихолоза, Р.Чопика концепція "цілого чоловіка" у творчості І.Франка (3.1.). У роботі з’ясовано, що пошук людини досконалої, здатної подолати "екстреми" добра і зла, закономірно привели І.Франка до формування цілком нової для української літератури концепції "цілого чоловіка". Безперечно, в цьому образі вбачається і відображення античних ідей про андрогіна як тип досконалої людини, глибока ще з гімназичних років обізнаність письменника з середньовічними гностичними традиціями, художнє освоєння яких почалося з його перекладів та інтерпретацій найвидатніших образів світової культури Каїна і Фауста.

З’ясовано, що початки такого пошуку ведуть свій відлік не лише від поетичної творчості та філософських уподобань І.Франка (Б.Тихолоз, Т.Гундорова). Вони криються уже в ранніх творах про бориславських робітників, у середовищі яких поступово визрівають думки про гуманні людські стосунки. Їх репрезентантом стає Бенедьо Синиця як своєрідний прототип "досконалої людини", що у подальшому знайде свій розвиток і художнє втілення в образах інтелігентів Мирона Сторожа, братів Калиновичів, Євгена Рафаловича та ін. Умотивовано, що Бенедьо істотно відрізняється від інших героїв виробничого циклу, зокрема, за такими характеристиками: уже від батька він успадковує робітничу професію, і над ним не тяжить влада землі; герой не засліплений жадобою збагачення; він незалежний і внутрішньо вільний, що, у свою чергу, мотивує його здатність вибирати, а не підкорюватись обставинам. Окрім того, Бенедьо наділений досить сильною волею, що активізує, зокрема, й аналітизм його мислення.

Використовуючи виділені Б.Тихолозом загальні особливості концепції "цілого чоловіка": духовність, соціальність, діяльність, моральність та реалістичність у роботі простежено, наскільки кожна із них відповідає визначеним рисам героя.

У підрозділі 3.2. "Езотерика ремесла як спосіб духовного очищення" розглянуто природу Франкового езотеризму, що у значній мірі пов’язана з осмисленням письменником значення людського труда як духовної сили, знеціненість якої приводить людину до катастрофи деградації. Письменник напряму пов’язує труд і моральність людини як невід’ємні складові цілого. Прикметно, що, зображуючи умови страшного визиску і фізичної експлуатації, саме в середовищі робітників І.Франко вбачає можливості майбутніх суспільних змін. З цим середовищем органічно пов’язаний і один із наймісткіших його художніх символів – символ каменярства як удосконалення людської душі.

Стверджується думка, що езотерична рецепція бориславського циклу творів І.Франка пов’язана насамперед із сакралізацією людського труда як могутньої перетворювальної сили, що вияскравлює глибинну авторську міфологію, зашифровану у цілій низці символічних образів. Сформувавшись на крутому зламі різних епох, письменник досить сильно тяжів до просвітницької традиції європейської культури, основні гуманістичні ідеї якої, за тонким спостереженням М.Еліаде, у новому модерному світі вже не могли бути прочитані у їх езотеричному значенні. І все ж духовно-езотеричний пласт, актуалізований образами бориславських побратимів (роман "Борислав сміється"), виразно прочитується у таких складових, як: а) ознаки ритуалізації поведінки; б) наявність певної ієрархічній самоорганізації; в) усвідомлення священності спільноти; г) певна міфологізація результатів праці, пов’язана з поняттями жертвоприношення як співпричетності людини і Бога в акті творення (закладини фундаменту нового будинку Германа Гольдкремера).

Езотеричне прочитання творчості І.Франка дає змогу більш цілісного і монолітного розуміння його глибинного авторського світобачення, у якому досить виразно відбилось домінування духовного досвіду людства перед прагматичною обумовленістю профанізованої історії.

З’ясовано, що новаторство І.Франка у сфері поглиблення техніки психоаналізу, показу життєвого фрагменту як повноцінної художньої колізії, заглибленість письменника у простір філософсько-екзистенційної проблематики сприяли посиленню емоційного та художнього навантаження образів, драматизації сюжету, які зумовили зміну оповідної манери (3.3).

Простежено, що екзистенційні модуси людського буття найглибше розкриваються завдяки психологічному інструментарію, засобам інтровертної та екстровертної психологізації: портрети, діалоги, монологи, внутрішнє мовлення. Початки нової техніки психоаналізу прослідковуються в оповіданнях "Ріпник", "Навернений грішник", "На роботі". Виносячи на перший план внутрішній стан людини, І.Франко відмовляється від деталізованих описових портретів дійових осіб. Він "розкидає" портретні деталі (портрет, зовнішнє та внутрішнє мовлення персонажів, міміка, жести героїв) по всьому творі, ніби нанизуючи певні поведінкові стереотипи, показуючи існування свого героя, його внутрішнє чуття у динаміці змін, роздрібненні вираження глибоко захованих і не завжди усвідомлюваних героями почуттів і перепон, викликаних різними обставинами (Яць Зелепуга, Ганка, Іван, Бенедьо Синиця та ін.).

Досить рельєфно різні відтінки людської екзистенції автор відтворює через вираз очей. Так, екзистенційні стани тривоги, смерті, провини найтонше передають очі Василя Півторака ("Навернений грішник"), Германа Гольдкремера ("Boa constrictor").

Повновартісним засобом розкриття людської екзистенції у творах І.Франка виразно виступає мова персонажів: діалог, монолог, внутрішнє мовлення. Словесні двобої, тобто діалоги-диспути, діалоги-суперечки, найчастіше спостерігаються у мовленні героїв-ріпників з роботодавцями, шинкарями. Найчастіше діалоги – диспути зафіксовано у романі "Борислав сміється". Вони виступають засобом моментального висвічування найхарактерніших рис особистостей. Переважно це бесіди у товаристві: Бенеді й будівничого у Дрогобичі, Рифки та Германа. Монолог-спогад та монолог-роздум, що розкривають суть людської екзистенції, визначено в оповіданні "Вівчар" І.Франка. Цей твір – суцільний емоційно насичений монолог, який розкриває особливість екзистенціального світобачення героя перехідного екзистенційно-межового типу „селянин-робітник” – самотність, темноту, переживання, розчарування, людську безвихідь.

Внутрішні монологи – репрезентації внутрішнього голосу сумління простежуються у образі Германа Гольдкремера, розкриваючи невротичні болісні процеси "самокартання" у його душі.

З’ясовано, що "видима мова почуттів" героїв бориславського циклу спрямована насамперед на розкриття "конфліктології душі", стрімкого плину душевних станів, складних процесів внутрішнього життя („innere Geschichte”) персонажей.

У висновках узагальнено результати наукової роботи.

На основі теоретичної бази, закладеної екзистенційно-феноменологічним напрямком досліджень художніх текстів, у роботі знайшли свій подальший розвиток питання про екзистенційний модус бориславського циклу творів І.Франка та способи його художнього втілення. Виявлено, що найбільш типово та органічно екзистенційна онтологія бориславського циклу знайшла своє вираження у художньому втіленні екзистенційних станів відчуження, тривоги, страху, провини, совісті, смерті, надії.

Доведено, що образи робітників Борислава виступають суб’єктами інтенсивного екзистенційного переживання, у відображенні якого домінуючою виступає проблема відчуження праці і пов’язані з нею екзистенціали. Тривога і страх виступають загальним психологічним фоном, на якому розгортаються страшні людські катастрофи. Нав’язані бурхливими процесами капіталізації обставини безпросвітного існування бориславських мешканців, незважаючи на трагічний опір деяких із них, фактично позбавляють героїв можливості вибору. Проте відчуття ненависті, ворожнечі і смерті письменник відображує як такі, що є неприродними в окресленому людському середовищі. Тим самим І.Франко вмотивовує думку про глибинні, хоч і спотворені зведенням героїв до майже біологічного рівня існування, совість і любов. Звідси фіксація почуттів провини і надії, хоча співвіднесення людського буття з надією у бориславському циклі лише починає окреслюватись. Екзистенціал надії у свідомості бориславських робітників не є домінантним, він лише вбачається як певна перспектива (оповідання "Ріпник", роман "Борислав сміється").

У ході дослідження виявлено, що найхарактернішими символічними маркерами, які відтворюють екзистенційні стани героїв у бориславському циклі творів І.Франка виступають Борислав, бруд, болото, яма, безодня, сон. Образ Борислава як символічного духовного простору перетворюється з реально-повсякденного ландшафту в межовий метафізичний простір людської екзистенції. Образи бруду й болота взаємокорегують, підсилюючи однин одного, виступаючи одночасно і як зовнішні, і як внутрішні чинники, символічно позначаючи непрояснену свідомість робітників. Завдяки образам ями і безодні простежуються внутрішні зміни людей, спричинені фундаментальною втратою патріархального способу життя.

Символічним відтворенням складних, часто нерозв’язних конфліктів у душі героїв І.Франка виступають сни. Вдаючись до практики екзистенційного психоаналізу, письменник показав, що сонне фантазування його героїв виступає чинним процесом їх життєтворчості. Їх онірична свідомість зумовлює своєрідну "розшифровку дійсності", іноді передбачення, іноді підказку.

Активна увага І.Франка до внутрішнього світу людини уже в ранній період привела його до пошуку ідеального людського типу, який знайшов свою реалізацію у його концепції цілісної, духовної особистості – "цілого чоловіка". Висловлюється припущення, що у прозі І.Франка такий героя веде свій початок від образу Бенедя Синиці. Простежена якісна відмінність образу в середовищі бориславських робітників, що дозволила кваліфікувати героя, як "нову людину".

Езотерична рецепція Франкових творів вияскравлює його глибинну авторську міфологію, зашифровану у цілій низці символічних образів. У межах духовно-езотеричної площини художньої творчості письменника символічного наповнення набуває зображення ритуалізованої свідомості бориславських побратимів, у глибинах якої необхідність помсти постає як священнодійство.

Однією з фундаментальних характеристик екзистенційного стану стає мова персонажів як органічне дзеркало вираження їх існування. Цілком очевидно, що мова Франкових персонажів стає важливим засобом формування їх наративної самототожності, способом відшукування себе, тобто здійсненням акту власної екзистенції. Саме в ній екзистенційно приховується сутність їх буття. Відтак на мовному рівні простежуються два рівні прояву психічних механізмів: сенс прихований, який не з’являється у просторі самоусвідомлення людини, і сенс явний, який функціонує в межах свідомості особи, оскільки вона могла його прийняти. Перший реалізується найчастіше через систему символічного оточення, другий – через внутрішнє мовлення чи діалогізований монолог.

У розкритті екзистенційних станів продуктивними виступають також художньо-психологічні засоби портретування персонажей, розкриття їх міміко-жестикуляційних рухів, виразу очей тощо.

Здійснений аналіз бориславського циклу творів І.Франка, засвідчуючи глибинну увагу письменника до внутрішніх проблем людського існування, дає змогу органічно вписати цю вагому сторінку його ранньої творчості у контекст подальших пошуків національної гуманістичної культури.

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях:

1. Проблема ремесла у творчості І.Франка // Мова і культура. (Науковий щорічний журнал). – К.: Видавничий Дім Дмитра Бурого, 2004. – Вип. 7. – Т. VII. – Ч. 2. Художня література в контексті культури. – С. 24-28.

2. Відображення української ментальності в художньо-символічному мисленні І.Франка // Мова і культура. (Науковий щорічний журнал). – К.: Видавничий Дім Дмитра Бурого, 2005. – Вип. 8. – Т. VI. – Ч. 1. Художня література в контексті культури. – С. 374-380.

3. Феномен пізнання в художньому осмисленні Івана Франка: гетевський контекст // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. – Вип. 21. – Ч. 2: Питання менталітету в українській літературі / Редкол.: А.В.Козлов (відп. ред.) та ін. – К.: Акцент, 2005. – С. 389-397.

4. Духовні засади у вихованні учнів на заняттях з літератури (на матеріалі творчості І.Франка) // Актуальні проблеми неперервної освіти: Зб. наук праць. – Вип. 1. / За заг. редакцією д.п.н. Онкович Г.В., к.п.н. Матвієнко Л.П. – Київ-Миколаїв, 2005. – С. 145-148.

5. Міфологема надії в оповіданнях бориславського циклу І.Франка // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. – Ч. 2 / Редкол.: А.В.Козлов (відп. ред.) та ін. – К.: Акцент, 2006. – Вип. 24. – С. 462-469.

6. Символ "безодні" в оповіданні І.Франка "Навернений грішник" // Наука і сучасність: Зб. наук. праць Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. – К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2006. – Т. 55. –